Міністерство охорони здоров’я України

Луганський державний медичний університет

Коновалов Антон Юрійович

УДК 612.112:616.28+616.216.1+616.322]-002-036.12

ВИВЧЕННЯ СТАНУ ФАГОЦИТОЗУ, ПРООКСИДАНТНО-АНТИОКСИДАНТНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ПРОДУКЦІЇ ЦИТОКІНІВ IN VITRO НЕЙТРОФІЛАМИ ТА МОНОЦИТАМИ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ СИНУСИТИ, ОТИТИ І ТОНЗИЛІТИ

14.03.04 – патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Луганськ-2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Луганському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Казімірко Ніла Казімірівна, Луганський державний медичний університет МОЗ України, завідувачка кафедри патофізіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Непорада Каріне Степанівна, Вищий державний навчальний заклад “Українська медична стоматологічна академія” МОЗ України, завідувачка кафедри медичної, біологічної та біоорганічної хімії

доктор медичних наук, професор Файфура Василь Васильович, Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, професор кафедри патологічної фізіології

Провідна установа: Кафедра загальної та клінічної патологічної фізіології ім. В.В. Підвисоцького, Одеський державний медичний університет МОЗ України, м. Одеса

Захист відбудеться “29” червня 2007 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.600.02 при Луганському державному медичному університеті (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони Луганська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного медичного університету (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони Луганська, 1)

Автореферат розісланий “___” травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, доцент Шанько В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хронічні синусити, отити та тонзиліти, які є найбільш небезпечними і нерідко тяжкими, вражаючи осіб найбільш працездатного віку, посідають перше місце серед ускладнень інфекцій верхніх дихальних шляхів. Частота виявлення хронічного тонзиліту (ХТ) серед різних контингентів населення варіює від 0,8 до 45 % і більше (Заболотный Д.И., Мельников О.Ф., 1999). За останні 10 років кількість хворих на хронічний синусит щорічно зростає на 1-1,5 % та збільшилась вдвічі, що складає 20-25 % від стаціонарної та 15-16 % від амбулаторної патології (Козлов В.С. та ін., 2003). Частота хронічного середнього отиту (ХСО) становить 25-30 % від загальної кількості захворювань вуха (Каманин Е.И., Трофимов А.Е., 2003).

Часто формування хронічних отитів, тонзилітів та синуситів тісно пов’язано як зі змішаною етіологією (переважно вірусною або бактеріальною) перенесених гострих захворювань, так і з формуванням вторинних імунодефіцитних станів під впливом екологічно несприятливих факторів навколишнього середовища (Филатова С.В. та ін., 2002). Недостатність функції фагоцитів при запальних захворюваннях оториноларингологічного профілю обумовлена рядом факторів, частина з яких впливає безпосередньо на фагоцити, а інші - на процеси опсонізації бактерій і взаємодію нейтрофілів з Т-лімфоцитами (Клебанов Г.И., Владимиров Ю.А., 1999). Зміни балансу в системі цитокінів (інтерлейкінів – ІЛ, фактора некрозу пухлини – ФНП-) вважають важливим механізмом розвитку багатьох патологічних процесів, у тому числі і хронічного запалення (Коновалов А.Ю., 2007). Значне підвищення секреції прозапальних та протизапальних медіаторів призводить до так званого “цитокінового вибуху”, який може викликати пошкодження тканин і бути причиною підвищення рівня перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) і продукції ейкозаноїдів на фоні виснаження системи антиоксидантного захисту (АОЗ). Ейкозаноїди, похідні арахідонової кислоти, є молекулами-посередниками міжклітинної взаємодії; у випадку загрозливих для макроорганізму ситуацій (інфекція, травма) вони стимулюють апоптоз нейтрофілів та моноцитів з метою швидкої мобілізації захисних сил організму та розвитку імунної реакції (Лушников Е.Ф., Абросимов А.Ю., 2001; Steinke J.W., Borish L., 2004).

Відомо, що підвищення показників ПОЛ, зокрема дієнових кон’югатів (ДК), малонового діальдегіду (МДА) та гідроперекисів ліпідів (ГПЛ), і недостатність системи АОЗ в хворих на хронічні отити, тонзиліти та синусити негативно впливає на перебіг хвороби (Kassim S.K. et al., 2002). Тому в нинішній час в комплексному лікуванні оториноларингологічної патології застосовується антиоксидантна терапія. Позитивний ефект отриманий при введенні вітаміну Е, супероксиддисмутази (СОД), комбінації СОД і каталази (Unal M. et al., 2004). На нашу думку, перспективним є використання препаратів “Селен актив” – джерела селену та “Амізон” – з противірусним, жарознижуючим ефектами, спроможністю пригнічувати ПОЛ, покращувати енергетичний обмін та секреторну активність клітин (Карпова О.И., 1998).

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація є фрагментом наукової роботи кафедри патофізіології Луганського державного медичного університету (ЛДМУ) № 0198U005713 “Запалення як результат дії бактерій”. Автор є виконавцем комплексної теми.

Мета роботи: Вивчити стан фагоцитарної активності, прооксидантно-антиоксидантних процесів, продукції цитокінів та апоптозу in vitro нейтрофілами й моноцитами хворих на хронічні синусити, отити і тонзиліти, та розробити метод корекції порушень, які виникають.

Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:

У нейтрофілів та моноцитів, виділених з периферійної крові хворих на хронічні синусити, отити і тонзиліти у фазу загострення захворювань та у фазу ремісії, in vitro:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Об'єкт дослідження: моноцити і нейтрофіли периферійної крові хворих на хронічні синусити, середні отити і тонзиліти, виділені у фазу загострення захворювань та у фазу ремісії.

Предмет дослідження: стан фагоцитарної активності, процесів ПОЛ, ферментів системи АОЗ, продукція цитокінів і готовність до реалізації апоптозної програми нейтрофілами і моноцитами хворих на хронічні синусити, отити і тонзиліти in vitro; вплив обробки нейтрофілів і моноцитів препаратами “Селен актив” та “Амізон” на функціональну активність клітин.

Методи дослідження: імунологічні (виділення клітин з крові, вивчення фагоцитарної та секреторної активності моноцитів і нейтрофілів, експресії маркерів апоптозу), біохімічні (показники ПОЛ, системи АОЗ в клітинах), статистичні (варіаційна статистика, кореляційний аналіз).

Наукова новизна отриманих результатів. Автором вперше встановлена активація прооксидантно-антиоксидантних процесів в нейтрофілах та моноцитах периферійної крові хворих на хронічні отити, тонзиліти та синусити, найбільш виражена у фазу загострення захворювань. Встановлено пригнічення секреції цитокінів в нейтрофілах та моноцитах хворих. Вперше показана антиоксидантна та імуностимулююча дія “Селен активу” та “Амізону” in vitro на нейтрофіли та моноцити периферійної крові пацієнтів з хронічною оториноларингологічною патологією.

Практичне значення отриманих результатів. Запропонований спосіб корекції порушень фагоцитарної та секреторної активності, а також стану процесів ПОЛ/АОЗ у нейтрофілах та моноцитах хворих на хронічні середні отити, тонзиліти та синусити, який полягає у обробці клітин in vitro “Селен активом” (сорбіт – 0,0028 г/л, селен – 0,0000007 г/л, аскорбінова кислота – 0,00071 г/л) та “Амізоном” (0,0036 г/л).

Отримані дані використовуються в навчальному процесі кафедр патологічної фізіології і мікробіології при читанні лекцій за темами “Запалення як типовий патологічний процес” і “Клінічна мікробіологія” ЛДМУ Міністерства охорони здоров'я України, що підтверджено відповідними актами впровадження.

Особистий внесок здобувача. Вибір теми наукового дослідження, постановка мети, задач і обговорення одержаних результатів, планування роботи були здійснені разом із науковим керівником професором Н.К. Казімірко. Автором самостійно проведений: патентно-інформаційний пошук за допомогою бази даних “Medline”, аналіз літератури за темою дисертації, обстеження хворих, виконана експериментальна частина роботи, вивчені та узагальнені результати проведених досліджень, обгрунтовані наукові висновки і рекомендації для практичного використання одержаних результатів, написані всі розділи дисертації та автореферат.

Апробація роботи. Основні наукові положення дисертації були викладені та обговорені на засіданнях: Всеукраїнської науково-практичної та навчально-методичної конференції “Фундаментальні науки – хірургії” (Треті Скліфософські читання) Вищого державного навчального закладу “Українська державна медична академія” (Полтава, 2007); Міжнародної науково-практичної конференції викладачів, лікарів, молодих вчених та студентів Медичного інституту Сумського державного університету “Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини” (Суми, 2007); XI Ювілейного міжнародного медичного конгресу студентів і молодих вчених, присвяченого 50-річчю заснування Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського (Тернопіль, 2007); Міжміської конференції молодих вчених наукового товариства патофізіологів “Актуальні проблеми патофізіології” (Санкт-Петербург, 2007), Х з’їзду оториноларингологів України (Судак, 2005 р.), а також на засіданнях Луганського обласного товариства патофізіологів в 2001-2007 рр.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових статей в часописах та збірках, які відповідають вимогам ВАК України та надруковані згідно вимог, викладених в пункті 3 Постанови ВАК України за № 7-05/1 від 15 січня 2003 р., та 4 тез.

Обсяг і структура дисертації. Робота написана на 133 сторінках комп'ютерного набору та складається з вступу, огляду літератури, 3 розділів власних досліджень, аналізу одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку літератури. Робота ілюстрована 46 таблицями (загальний обсяг – 0 сторінок). Список літератури включає 109 джерел вітчизняних та іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Нейтрофіли та моноцити були виділені з периферійної крові 182 хворих-чоловіків віком від 20 до 35 років (середній вік – 27,301,37 років), які знаходились на лікуванні у оториноларингологічному відділенні Луганської міської клінічної багатопрофільної лікарні № 1 з січня 2005 р. по жовтень 2006 р., у тому числі: 34 хворих на ХСО, 47 хворих на ХТ, 101 хворого на хронічний синусит. У 35 пацієнтів діагностований хронічний катаральний синусит (ХКС), у 32 осіб – хронічний гнійний синусит (ХГС), у 34 пацієнтів – хронічний запально-проліферативний синусит (ХЗПС). Групу референтної норми склали 38 практично здорових чоловіків у віці від 20 до 35 років (середній вік – 26,941,35 років). Робота виконувалась у відповідності до біоетичних норм з дотриманням відповідних принципів Гельсінської декларації прав людини, Конвенції ради Європи про права людини і біомедицини та відповідних законів України відносно проведення досліджень.

Нейтрофіли та моноцити отримували у фазу загострення (при надходженні до стаціонару) та у фазу ремісії (при виписці) за допомогою центрифугування на градієнті фіколу-верографіну за H.R. Recalde (1994). Визначення фагоцитарної активності моноцитів і нейтрофілів проводили чашковим методом. В клітинах визначали: вміст МДА за Стальною І.Д. та Гаришвілі Т.Г. (1977), ДК - за Стальною І.Д. (1977), активність каталази - за Королюк М.А. та ін. (1988), активність СОД та ГПЛ - спектрофотометричним методом, вміст ІЛ-1?, -6, і ФНП-? - імуноферментним методом. Коефіцієнт К вираховували як: К=(ДК+МДА)/(каталаза+СОД). Визначення кількості клітин зі специфічними маркерами апоптозу проводили методом непрямої імунної флуоресценції з використанням моноклональних антитіл CD95. Частина нейтрофілів та моноцитів контактувала протягом 4 годин in vitro з стерильними розчинами на середовищі 199 “Селен активу” (концентрація сорбіту – 0,0028 г/л, селену – 0,0000007 г/л, аскорбінової кислоти – 0,00071 г/л) та “Амізону” (концентрація препарату - 0,0036 г/л). Характер виявлених змін був проаналізований з використанням варіаційної статистики на ЕОМ.

Результати дослідження та їх аналіз. Стан процесів фагоцитозу нейтрофілів і моноцитів хворих на хронічні отити, тонзиліти та синусити. У фазі загострення ХСО ФІ нейтрофілів був нижчим норми у 1,16 рази, ФЧ та ІП – у 1,41 та у 1,24 рази (р0,05 в усіх випадках). ФІ та ФЧ моноцитів виявились нижчими порівняно з нормою у 1,17 рази (р0,05), ІП – у 1,23 рази (р0,05). У фазу ремісії ФІ та ІП нейтрофілів сягали норми (р>0,05), ФЧ залишалось у 1,15 рази нижчим норми (р0,05); ФІ та ФЧ моноцитів значущих відмінностей з нормою не мали, однак ІП моноцитів залишався вірогідно зниженим проти норми (у 1,11 рази).

У фазу загострення ХТ ФІ нейтрофілів був нижчим норми у 1,28 рази, ФЧ – у 1,62 рази, а ІП – у 1,34 рази (р0,05 в усіх випадках). Порівняно з показниками при ХСО, ФІ при ХТ був нижчим у 1,1 рази (р0,05), ФЧ – у 1,15 рази (р0,05), а ІП – у 1,08 рази (р>0,05). ФІ моноцитів знижувався у 1,28 рази проти норми, ФЧ – у 1,64 рази, ІП – у 1,35 рази (р0,05 у всіх випадках). При цьому вірогідно від показника в групі пацієнтів з ХСО відрізнявся тільки ФЧ моноцитів. У фазу ремісії ХТ ФІ нейтрофілів і моноцитів залишались нижчими норм, відповідно, у 1,15 та у 1,12 рази, ФЧ – у 1,46 та у 1,26 рази, ІП – у 1,14 та 1,15 рази (р0,05 у всіх випадках).

У фазу загострення ХКС ФІ нейтрофілів виявився нижчим норми у 1,45 рази, ФЧ – у 1,8 рази, ІП – у 1,31 рази. Кратність зниження ФІ моноцитів склала 1,46 рази, для ФЧ та ІП – 1,97 та 1,69 рази відповідно. У фазу ремісії ФІ нейтрофілів збільшився проти вихідного рівня у 1,18 рази, але був нижчим норми у 1,23 рази, для ФЧ та ІП нейтрофілів аналогічна динаміка змін склала, відповідно, 1,21 та 1,49 рази, та 1,19 і 1,09 рази. ФІ моноцитів залишався нижчим норми у 1,23 рази, ФЧ та ІП – у 1,44 та у 1,33 рази відповідно (р0,05 в усіх випадках).

У фазу загострення ХГС кратність зниження ФІ нейтрофілів склала 1,68 рази, ФЧ – 2,09 рази, ІП – 1,57 рази, ФІ моноцитів - 1,84 рази, ФЧ та ІП – 2,54 та 2,08 рази відповідно (р0,05 в усіх випадках порівняно з нормою). В фазу ремісії ФІ нейтрофілів залишався нижчим норми у 1,38 рази. Аналогічна динаміка мала місце і відносно ФЧ та ІП, які були нижчими норми у 1,64 та у 1,157 рази (р0,05 в усіх випадках). ФІ моноцитів залишався нижчим норми у 1,42 рази, ФЧ – в 1,63 рази, ІП – у 1,53 рази (р0,05 в усіх випадках).

ФІ нейтрофілів у фазу загострення ХЗПС виявився нижчим норми у 1,39 рази, а ФІ при ХГС – у 1,21 рази (р0,05). Для ФЧ подібна розбіжність склала, відповідно, 1,71 та 1,22 рази, для ІП – 1,3 та 1,2 рази (р0,05). ФІ моноцитів був нижчим норми у 1,42 рази, ФЧ та ІП – у 1,86 та в 1,56 рази відповідно. У фазу ремісії ФІ нейтрофілів залишався зниженим проти норми у 1,17 рази, ФЧ – у 1,46 рази, ІП – у 1,14 рази; кратність зниження ФІ моноцитів склала 1,16 рази, ФЧ та ІП – 1,22 та 1,19 рази (р0,05 в усіх випадках порівняно з нормою).

Стан процесів ПОЛ та системи АОЗ нейтрофілів і моноцитів хворих на хронічні отити, тонзиліти та синусити. У фазу загострення ХСО вміст ДК в нейтрофілах перевищив норму у 1,48 рази, МДА – у 1,61 рази (р0,01); активність каталази - у 1,34 рази, СОД – у 1,28 рази (р0,05 в обох випадках). Вміст ДК у моноцитах виявився вищим норми в 1,46 рази, МДА – у 1,38 рази, ГПЛ – у 1,36 рази, активність каталази - у 1,6 рази, СОД – у 1,23 рази, К – у 1,2 рази (р0,05 в усіх випадках). У фазу ремісії рівень ДК в нейтрофілах знижувався проти вихідного рівня в 1,19 рази, МДА – у 1,31 рази, ГПЛ – в 1,11 рази. Однак рівень ДК залишався вищим норми в 1,25 рази, МДА – у 1,23 рази, ГПЛ - у 1,54 рази (р0,05 в усіх випадках). Активність каталази знизилась у 1,1 рази проти вихідного рівня та підвищилась відносно норми в 1,21 рази. Для СОД аналогічна кратність змін склала 1,15 та 1,11 рази. Коефіцієнт К знижувався проти вихідного рівня у 1,08 рази, але залишався нижчим норми у 1,096 рази (р0,05). Концентрація ДК в моноцитах проти вихідного рівня знижувалась у 1,35 рази, МДА – у 1,25 рази, ГПЛ – у 1,19 рази, перевищуючи норми у 1,09, 1,1 та в 1,15 рази відповідно (р0,05 в усіх випадках). Активність каталази та СОД знижувалась, але залишалась вірогідно вищою норм. Коефіцієнт К знизився проти вихідного рівня у 1,17 рази та вірогідно від норми не відрізнявся.

У фазу загострення ХТ вміст ДК в нейтрофілах був вищим норми в 1,67 рази і в 1,13 рази вищим, ніж в фазу загострення ХСО (р0,05 в обох випадках), рівень МДА перевищував норму у 1,71 рази, і був у 1,06 рази вищим порівняно з рівнем при ХСО (р>0,05), кратність переважання ГПЛ склала 1,89 та 1,1 рази відповідно (р0,05 в обох випадках). Активність каталази перевищувала норму у 1,4 рази, СОД – у 1,44 рази, К - у 1,22 рази (р0,005). Концентрація ДК в моноцитах перевищувала норму у 1,57 рази, МДА – у 1,47 рази, ГПЛ – у 1,46 рази (р0,05 в усіх випадках). Активність каталази збільшилась проти норми у 1,15 рази, СОД – у 1,33 рази, К - у 1,22 рази (р0,05). У фазу ремісії вміст ДК в нейтрофілах перевищував норму у 1,31 рази, МДА – у 1,34 рази, ГПЛ – у 1,69 рази (р0,05 в усіх випадках). Кратність зниження порівняно з рівнем у фазу загострення склала 1,27 рази для ДК та МДА, і 1,12 рази для ГПЛ. Активність каталази знизилась проти фази загострення у 1,17 рази та залишалась вищою норми у 1,2 рази (р0,05). Аналогічні зміни для СОД склали 1,23 та 1,17 рази (р0,05). Коефіцієнт К знижувався проти вихідного рівня у 1,05 рази, але залишався вірогідно вищим норми. Вміст ДК в моноцитах перевищував норму у 1,18 рази, МДА – у 1,21 рази, а ГПЛ – у 1,25 рази (р0,05 в усіх випадках). Активність каталази знизилась у 1,05 рази проти вихідного рівня та залишалась у 1,15 рази вищою норми. Активність СОД була вищою норми у 1,17 рази і нижчою, ніж в фазі загострення, у 1,14 рази. Значення К перевищувало норму у 1,04 рази (р>0,05).

У фазу загострення ХКС вміст ДК у нейтрофілах збільшився у 1,82 рази, МДА – у 1,85 рази, ГПЛ – у 2,05 рази порівняно з нормами (р0,05 в усіх випадках). Активність каталази була вищою норми у 1,37 рази, СОД – у 1,55 рази, коефіцієнт К - у 1,31 рази. У моноцитах кратність збільшення ДК склала 1,7 рази, МДА та ГПЛ – 1,59 та 1,57 рази відповідно (р0,05 в усіх випадках). Кратність перевищення активності каталази склала 1,17 рази, СОД – 1,43 рази. Коефіцієнт К збільшився проти норми у 1,32 рази (р0,05). У фазу ремісії відбувалось зниження ДК та МДА в нейтрофілах проти вихідного рівня у 1,27 рази, а ГПЛ – у 1,1 рази; вміст ДК залишався збільшеним порівняно з нормою у 1,43 рази, МДА – у 1,45 рази, ГПЛ – у 1,85 рази (р0,05 в усіх випадках). Активність каталази та СОД залишалась підвищеною у 1,23 та у 1,26 рази відповідно, коефіцієнт К - у 1,22 рази. В моноцитах рівень ДК був вищим норми у 1,26 рази, МДА – у 1,3 рази, ГПЛ – у 1,32 рази. Каталаза та СОД були підвищеними у 1,14 та 1,24 рази, коефіцієнт К - у 1,1 рази (р0,05).

У фазу загострення ХГС рівень ДК в нейтрофілах перевищив норму у 1,98 рази, а рівні МДА та ГПЛ - у 2,0 та у 2,22 рази. Активність каталази перевищила норму 1,45 рази, СОД – у 1,69 рази, коефіцієнт К - у 1,34 рази. Концентрація ДК в моноцитах перевищувала норму у 1,85 рази, концентрації МДА та ГПЛ – у 1,76 та у 1,71 рази відповідно. Активність каталази була вищою у 1,27 рази, СОД – у 1,55 рази, коефіцієнт К - у 1,38 рази проти норм. У фазу ремісії рівень ДК в нейтрофілах залишався вищим норми у 1,55 рази, МДА – у 1,62 рази, ГПЛ – у 2,02 рази. Активність каталази перевищувала норму у 1,29 рази, а СОД – у 1,39 рази, коефіцієнт К - у 1,27 рази. Вміст ДК в моноцитах, знизившись у 1,35 рази проти вихідного рівня, залишався вірогідно вищим норми у 1,37 рази. Рівні МДА та ГПЛ залишались вищими норм у 1,41 та у 1,45 рази. Активність каталази та СОД перевищувала норму у 1,16 та у 1,38 рази відповідно. Коефіцієнт К, знизившись проти вихідного рівня у 1,22 рази, залишався вищим норми у 1,14 рази (р0,05 в усіх випадках).

У фазу загострення ХЗПС вміст ДК в нейтрофілах перевищував норму у 1,68 рази, МДА – у 1,73 рази, ГПЛ – у 1,89 рази. Активність каталази перевищувала норму в 1,27 рази, а СОД – у 1,42 рази. Коефіцієнт К виявився вищим норми у 1,32 рази (р0,05 в усіх випадках). Рівень ДК в моноцитах виявився у 1,66 рази вищим норми, МДА та ГПЛ – у 1,6 та у 1,55 рази відповідно. Активність каталази перевищила норму у 1,16 рази, а СОД – у 1,39 рази. Коефіцієнт К виявився збільшеним проти норми у 1,32 рази. У фазу ремісії концентрація ДК в нейтрофілах залишалась збільшеною проти норми у 1,39 рази, МДА – у 1,47 рази, ГПЛ – у 1,83 рази. Активність каталази перевищувала норму у 1,17 рази, СОД – у 1,26 рази. Коефіцієнт К залишався збільшеним проти норми у 1,25 рази (зниження проти фази загострення – 1,06 рази). Рівень ДК знизився проти вихідного рівня у 1,34 рази, однак залишався вищим норми у 1,24 рази. Вміст МДА перевищував норму у 1,26 рази, ГПЛ – у 1,31 рази. Активність каталази залишалась вищою рівня норми у 1,07 рази (р>0,05), активність СОД перевищувала норму у 1,23 рази (р0,05). Коефіцієнт К залишався вищим норми у 1,16 рази (р0,05).

Стан здатності продукувати цитокіни нейтрофілів і моноцитів хворих на хронічні отити, тонзиліти та синусити. У фазу загострення ХСО секреція ІЛ-1? нейтрофілами була зниженою проти норми у 1,46 рази, ІЛ-6 – у 1,46 рази, ІЛ-8 - у 1,38 рази, ФНП- - у 1,42 рази. У фазу ремісії приріст продукції нейтрофілами ІЛ-1? проти фази загострення склав 1,27 рази, ІЛ-6 – 1,35 рази, ІЛ-8 – 1,19 рази, ФНП- - 1,12 рази, однак їх абсолютні значення були вірогідно нижчими норми (ІЛ-1? - у 1,15 рази, ІЛ-6 – у 1,08 рази, ІЛ-8 та ФНП- - у 1,15 та 1,27 рази). Продукція ІЛ-1? моноцитами у фазу загострення була нижчою норми у 1,38 рази, ІЛ-6, ІЛ-8 та ФНП- - нижчою у 1,42, 1,35 та 1,39 рази (р0,05 порівняно з нормами). У фазу ремісії приріст продукції моноцитами проти фази загострення склав для цитокінів 1,09-1,11 рази. Абсолютний рівень ІЛ-1? був нижчим норми у 1,26 рази, ІЛ-6 – у 1,29 рази, ІЛ-8 та ФНП- - у 1,22 та у 1,25 рази (р0,05 в усіх випадках).

У фазі загострення ХТ продукція ІЛ-1? нейтрофілами виявилась нижчою норми у 1,56 рази, ІЛ-6 – у 1,57 рази, а ІЛ-8 та ФНП- - у 1,59 та у 1,55 рази відповідно. В фазу ремісії приріст продукції склав для ІЛ-1? 1,22 рази, для ІЛ-6 – 1,3 рази, для ІЛ-8 – 1,24 рази, для ФНП- - 1,1 рази. Однак абсолютні рівні цитокінів у фазу ремісії були вірогідно нижчими норми. Кратність зниження секреції ІЛ-1? склала 1,28 рази, ІЛ-6 –1,2 рази, ІЛ-8 та ФНП- - 1,28 та 1,4 рази (р0,05 в усіх випадках).

Продукція цитокінів моноцитами у фазу загострення ХТ також була вірогідно нижчою норми: кратність зниження продукції ІЛ-1? дорівнювала 1,59 рази, ІЛ-6 – 1,63 рази, ІЛ-8 – 1,59 рази, ФНП- - 1,53 рази. У фазі ремісії продукція моноцитами ІЛ-1? збільшилась проти рівня у фазі загострення у 1,13 рази, для ІЛ-6 – у 1,2 рази, для ІЛ-8 – у 1,25 рази, для ФНП- - у 1,14 рази. Однак абсолютні рівні залишались нижчими норм у 1,4 рази для ІЛ-1?, у 1,36 рази для ІЛ-6, у 1,28 рази для ІЛ-8, і у 1,35 рази для ФНП- (р0,05 в усіх випадках). Тільки рівень ІЛ-1? вірогідно перевищував показник у фазі ремісії ХСО, для решти цитокінів вірогідних відмінностей не виявлено.

Продукція нейтрофілами ІЛ-1? у фазу загострення ХКС була нижчою норми у 1,83 рази, ІЛ-6 – у 1,83 рази, ІЛ-8 – у 1,85 рази, ФНП- - у 1,85 рази. У фазі ремісії приріст вмісту ІЛ-1? проти вихідного рівня склав 1,29 рази, для ІЛ-6 – 1,36 рази, для ІЛ-8 та ФНП- - відповідно, 12,6 та 1,19 рази. Вміст ІЛ-1? залишався нижчим норми у 1,42 рази, ІЛ-6 – у 1,34 рази, ІЛ-8 та ФНП- - у 1,47 та у 1,56 рази відповідно (р0,05 в усіх випадках). У фазу загострення ХКС секреція моноцитами ІЛ-1? виявилась нижчою норми у 1,86 рази, ІЛ-6 – у 1,87 рази, ІЛ-8 – у 1,88 рази, а ФНП- - у 1,89 рази. У фазу ремісії приріст секреції ІЛ-1? моноцитами проти рівня у фазі загострення склав 1,2 рази, ІЛ-6 – 1,25 рази, ІЛ-8 та ФНП- - 1,29 та 1,27 рази. Однак абсолютні рівні секреції залишались вірогідно нижчими норми.

При ХГС кратність пригнічення секреції нейтрофілами ІЛ-1? у фазу загострення склала 2,17 рази проти норми, ІЛ-6 – 2,24 рази, ІЛ-8 – 2,09 рази, ФНП- - 2,23 рази. У фазу ремісії рівні цитокінів залишались нижчими норми (для ІЛ-1? – у 1,59 рази, для ІЛ-6 – у 1,5 рази, для ІЛ-8 та ФНП- - у 1,67 та у 1,72 рази). Продукція моноцитами ІЛ-1? виявилась нижчою норми у 2,18 рази, ІЛ-6 – у 2,24 рази, ІЛ-8 – у 2,33 рази, ФНП- - у 2,26 рази. У фазі ремісії приріст секреції ІЛ-1? проти вихідного рівня склав 1,26 рази, ІЛ-6 – 1,36 рази, ІЛ-8 – 1,43 рази, ФНП- - 1,37 рази. Однак рівні секреції залишались вірогідно нижчими норми: ІЛ-1? - у 1,73 рази, ІЛ-6 – у 1,65 рази, ІЛ-8 – у 1,63 рази, ФНП- - у 1,65 рази.

У фазу загострення ХЗПС продукція нейтрофілами ІЛ-1? була нижчою норми у 2,43 рази, і у 1,12 рази нижчою, ніж в фазі загострення ХГС (р0,05). Для ІЛ-6 аналогічні кратності зниження склали 2,12 і 1,12 рази, для ІЛ-8 – 2,36 та 1,13 рази, для ФНП- - 2,42 та 1,08 рази. У фазу ремісії кратність приросту ІЛ-1? нейтрофілів проти вихідного рівня склала 1,37 рази, ІЛ-6 – 1,48 рази, ІЛ-8 та ФНП- - 1,26 та 1,22 рази відповідно. Проте рівні продукції цитокінів залишались вірогідно нижчими норми. Для ІЛ-1? кратність зниження склала 1,77 рази, для ІЛ-6 – 1,69 рази, для ІЛ-8 та ФНП- - відповідно, 1,88 та 1,98 рази.

У фазу загострення ХЗПС для кратність пригнічення продукції ІЛ-1? моноцитів склала проти норми 2,43 рази, а проти рівня у фазу загострення ХГС – 1,12 рази (р0,05). Для ІЛ-6 подібні зміни склали 2,45 та 1,09 рази, для ІЛ-8 та ФНП- - відповідно, 2,58, 1,11 та 2,67 і 1,18 рази. У фазу ремісії ХЗПС рівні продукції моноцитами цитокінів були суттєво вищими таких у фазу загострення, при цьому кратність приросту ІЛ-1? проти вихідного рівня дорівнювала 1,27 рази, ІЛ-6 – 1,33 рази, ІЛ-8 – 1,44 рази, ФНП- - 1,45 рази. Вміст ІЛ-1? був нижчим норми у 1,92 рази, ІЛ-6, ІЛ-8 та ФНП- - у 1,85, 1,8 та у 1,85 рази (р0,05 в усіх випадках). Виявлені рівні цитокінів були також вірогідно нижчими, ніж у фазі ремісії при ХГС.

Стан здатності експресувати молекули СD95 нейтрофілів і моноцитів хворих на хронічні отити, тонзиліти та синусити. У фазу загострення ХСО рівень CD95+-нейтрофілів був збільшеним проти норми у 1,6 рази, рівень CD95+-моноцитів - у 1,67 рази (р0,05 в обох випадках). У фазу ремісії ХСО рівень CD95+-нейтрофілів перевищував норму у 1,13 рази, а рівень CD95+-моноцитів – у 1,16 рази (р0,05 в обох випадках).

У фазу загострення ХТ вміст CD95+-нейтрофілів був у 1,77 рази вищим порівняно з нормою (р0,05), і у 1,11 рази вищим, ніж при ХСО (р>0,05). Кількість CD95+-моноцитів у фазу загострення ХТ була вищою норми у 1,95 рази, і у 1,16 рази вищою показника при ХСО (р0,05). У фазу ремісії кількість нейтрофілів та моноцитів з ознаками готовності до апоптозу знижувалась проти вихідного їх рівня у 1,46 та у 1,55 рази. Однак рівень CD95+-нейтрофілів перевищував норму в 1,21 рази, а рівень CD95+-моноцитів – у 1,25 рази (р0,05 в обох випадках).

Схожу динаміку змін кількості нейтрофілів та моноцитів з ознаками апоптозу спостерігали при хронічних синуситах, при цьому найбільша кількість клітин з маркером CD95+ зареєстрована у фазу загострення ХГС. Якщо у фазу загострення рівень CD95+-нейтрофілів при ХКС перевищував рівень норми у 2,04 рази, при ХЗПС – у 1,85 рази, то при ХГС – у 2,38 рази; для CD95+-моноцитів кратність перевищення норми склала 2,35, 2,09 та 2,58 рази відповідно (р0,05 в усіх випадках).

У фазу ремісії кількість СD95+-нейтрофілів була у 1,3 рази вищою норми при ХКС, у 1,45 рази вищою – при ХГС, у 1,19 рази вищою при ХЗПС (р0,05 в усіх випадках). Рівень CD95+-моноцитів у фазу ремісії ХКС був вищим норми у 1,35 рази, при ХГС та ХЗПС – відповідно, у 1,55 та у 1,31 рази (р0,05 в усіх випадках).

Вплив препаратів “Селен актив” та “Амізон” на фагоцитарну активність, процеси ПОЛ, систему АОЗ, продукцію цитокінів нейтрофілами і моноцитами хворих на хронічні отити, тонзиліти та синусити. Нами встановлено, що попередня обробка нейтрофілів та моноцитів розчинами “Селен активу” та “Амізону” сприяла підвищенню фагоцитарної та секреторної активності клітин, зменшенню в них інтенсивності процесів ПОЛ та дисбалансу в системі ПОЛ/АОЗ. Найбільший стимулюючий ефект мала обробка розчином “Амізону”.

Під впливом “Селен активу” ФІ нейтрофілів збільшувався проти аналогічного показника інтактних культур нейтрофілів хворих у фазі загострення патологічного процесу у 1,1-1,15 рази, ФЧ – у 1,14-1,15 рази, ІП – у 1,11-1,17 рази (р0,05 у всіх випадках порівняння). Для моноцитів ступінь збільшення ФІ склав 1,11-1,14 рази, ФЧ – 1,1-1,14 рази, ІП – 1,11-1,13 рази (р0,05 у всіх випадках). У фазі ремісії показники фагоцитозу нейтрофілів, оброблених розчином “Селен активу”, були вірогідно вищими, ніж в культурах інтактних клітин.

Під впливом розчину “Амізону” у фазу загострення захворювань ФІ нейтрофілів збільшувався порівняно з інтактними клітинами хворих у 1,21-1,26 рази, ФЧ – у 1,25-1,28 рази, ІП – у 1,22-1,29 рази; для моноцитів – у 1,22-1,26 рази, у 1,2-1,26 рази та у 1,22-1,25 рази відповідно. У фазі ремісії ФІ нейтрофілів під впливом обробки розчином “Амізону” збільшувався у 1,17-1,27 рази, ФЧ – у 1,24-1,28 рази, ІП – у 1,2-1,32 рази; для моноцитів аналогічна кратність збільшення склала 1,19-1,27 рази для ФІ, 1,13-1,27 рази для ФЧ, 1,2-1,26 рази для ІП (р0,05 у всіх випадках).

Антиокислювальна дія “Селен активу” мала прояв у зменшенні у нейтрофілах вмісту ДК, МДА та ГПЛ у 1,14-1,29 рази, у моноцитах – у 1,09-1,19 рази, тоді як під дією “Амізону” кратність зниження вмісту метаболітів ПОЛ складала 1,27-1,43 рази в нейтрофілах, і 1,22-1,38 рази у моноцитах. Активність внутрішньоклітинних каталази та СОД вірогідно інтенсивніше знижувалась під впливом “Амізону”. У нейтрофілах та моноцитах ступінь зниження каталази склав 1,21-1,31 рази, СОД – 1,19-1,35 рази, для “Селен активу”, відповідно, 1,09-1,18 та 1,09-1,22 рази.

Під впливом “Селен активу” продукція нейтрофілами ІЛ-1? посилювалась порівняно з інтактними клітинами хворих у 1,12-1,14 рази, ІЛ-6 – у 1,1-1,15 рази, ІЛ-8 – у 1,16-1,2 рази, ФНП- - у 1,16-1,21 рази; в моноцитах – у 1,14-1,21 рази для ІЛ-1?, у 1,16-1,2 рази для ІЛ-6, у 1,12-1,17 рази для ІЛ-8, і у 1,14-1,18 рази для ФНП-. Стимулюючий потенціал “Амізону” був вірогідно вищим, ніжу у “Селен активу”, що мало прояв у збільшенні продукції нейтрофілами та моноцитами вказаних медіаторів у 1,25-1,3 та у 1,26-1,33 рази відповідно.

Таким чином, проведені нами дослідження дозволяють зробити висновок про те, що обробка нейтрофілів та моноцитів периферійної крові хворих на хронічні середні отити, тонзиліти та синусити розчинами “Селен активу” та “Амізону” є безсумнівно ефективною відносно нормалізації стану фагоцитарної активності, процесів ПОЛ/АОЗ, продукції цитокінів клітинами при використанні її при всіх клінічних формах захворювань та у будь-якій фазі хвороби.

ВИСНОВКИ

У дисертації викладені результати вивчення in vitro стану фагоцитарної активності, прооксидантно-антиоксидантних процесів, продукції цитокінів та апоптозу нейтрофілів та моноцитів, виділених у фазу загострення та у фазу ремісії з периферійної крові хворих на хронічні синусити, отити і тонзиліти, та запропонований метод корекції порушень фагоцитозу, процесів ПОЛ/АОЗ та секреції цитокінів, які виникають, шляхом обробки клітин розчинами “Селен активу” та “Амізону”.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.

2.