НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

КУШТАН Дмитро Павлович

УДК 903’13/14 (477.4/5)"6377"

НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОЇ ЧАСТИНИ ЛІСОСТЕПОВОГО

ПОДНІПРОВ’Я ЗА ДОБИ ПІЗНЬОЇ БРОНЗИ

Спеціальність – 07.00.04 – археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеню

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі енеоліту – бронзового віку Інституту археології НАН України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник,

Гершкович Яків Петрович,

Інститут археології НАН України,

відділ енеоліту – бронзового віку.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Березанська Софія Станіславівна

кандидат історичних наук

Ромашко Володимир Андрійович,

Дніпропетровський Національний університет,

доцент кафедри історіографії та

джерелознавства.

Захист відбудеться “09” квітня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії наук України за адресою: 04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України (04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12).

Автореферат розісланий “25” лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук О.Є. Фіалко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Регіон півдня Лісостепового Подніпров’я за доби пізньої бронзи знаходився у контактній зоні трьох великих культурно-історичних спільнот: зрубної, Ноа-Сабатинівка-Кослоджень та тшинецько-комарівської. У справі з’ясування відносної хронології, характеру міжкультурних зв’язків та контактів велике значення та перспективи мають регіони, розташовані саме у так званих “контактних зонах”. По даній проблематиці накопичена значна кількість археологічних джерел, але наявні аналітичні роботи, як правило, стосувалися лише окремих частин регіону або не охоплювали всього періоду пізньої бронзи. До того ж, знахідки останніх десятиріч дають можливість по-новому осмислити процеси, що відбувалися на півдні Лісостепового Подніпров’я за доби пізньої бронзи. Тому робота є актуальною і своєчасною.

Зв’язок з державними програмами. Робота виконана в рамках планових тем Відділу енеоліту – бронзового віку Інституту археології НАН України: “Історія вивчення археологічних культур неоліту, енеоліту, бронзового віку України. Упорядкування джерельної бази”, державний реєстраційний №0101U000592 та “Енеоліт та бронзовий вік України. Упорядкування джерельної бази”, державний реєстраційний №0101U0065312.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, аби простежити еволюцію матеріальної та духовної культури племен, які населяли даний регіон в епоху пізньої бронзи. Основна увага зосереджена на характеристиці речового комплексу, житлобудуванні, господарстві, стародавніх звичаях і віруваннях, мистецтві та культурогенезі. Завданням роботи є створення схеми хронології для археологічних культур регіону за доби бронзи і включає три стадії дослідження: 1) виділення послідовних етапів розвитку; 2) визначення основних напрямків зв’язків з іншими регіонами та культурними областями, з’ясування їх причин і наслідків; 3) розробка відносного та абсолютного датування.

Об’єктом дослідження є матеріали археологічних пам’яток доби пізньої бронзи півдня Лісостепового Подніпров’я. Для порівняння задіяні матеріали інших регіонів Східної Європи.

Предметом дослідження є історія населення півдня Лісостепового Подніпров’я за доби пізньої бронзи.

Методи дослідження є взаємозалежними та обумовленими його метою. Базовим є порівняльно-історичний метод, підкріплений типологічним методом археології. У дисертації також використовуються дані прямої і відносної стратиграфії пам’яток, картографування, статистичний облік, результати досліджень палеоантропологів, палеозоологів, палеоботаніків, лінгвістів, дані радіовуглецевого датування пам’яток доби пізньої бронзи.

Наукова новизна. У роботі вперше зведено воєдино інформацію про всі відомі пам’ятки регіону: поселення, курганні та ґрунтові могильники, скарби та випадкові знахідки бронзових виробів і ливарних форм. Значна частина цієї інформації ще не була опублікована і отримана автором в результаті опрацювання архівних матеріалів та музейних колекцій. На підставі аналізу і зіставлення знахідок робляться висновки щодо зв’язків з іншими регіонами, а також відносної та абсолютної хронології. Зважаючи на полікультурний склад більшості пам’яток – результат взаємодії трьох великих культурно-історичних спільностей – для зручності викладу матеріалу запропоновано періодизацію, засновану на виділенні трьох хронологічних блоків синхронних культур, характерних для цього регіону: багатоваликово-ранньозрубний (18-16 ст. до н.е.), зрубно-сабатинівський (15-13 ст. до н.е.) та білогрудівсько-білозерський (12-10 ст. до н.е.) етапи.

Хронологічні рамки роботи охоплюють весь пізній період бронзового віку (18-10 ст. до н.е.).

Географічні рамки включають прилеглу до Дніпра південну частину Лісостепу та північну частину Степу – Передстеп. За сучасним адміністративним поділом – це територія прилеглих до Дніпра районів Черкаської, Полтавської, Кіровоградської та північ Дніпропетровської областей.

Джерельна база – археологічні пам’ятки регіону (близько 100 поселень, понад 900 поховань у курганних та ґрунтових могильниках, 17 скарбів та близько 150 випадкових знахідок металевих виробів і ливарних форм). Мова йде про виявлені, досліджені та інтерпретовані пам’ятки, оприлюднені у монографіях, публікаціях, наукових звітах, матеріали яких зберігаються у музеях та фондових зібраннях. Використані також інші джерела: географічні (топографічні та ландшафтні карти, довідкова література), природничі (антропологічні, палеозоологічні та палеоботанічні визначення, результати датування методом С14).

Практична цінність дисертації полягає у можливості висвітлити один з найбільш цікавих і динамічних періодів доби бронзи на території Східної Європи. При порівняльному аналізі археологічних матеріалів окремих етапів можна з’ясувати механізми і основні чинники формування нових культурних утворень. Результати дослідження можуть бути використані для написання узагальнюючих робіт з археології і давньої історії України, а також суміжних територій, підготовки підручників та лекційних курсів на історичних факультетах вищих навчальних закладів, складання зводів пам’яток археології і формування експозицій музеїв.

Особистий внесок здобувача у розробку даної тематики полягає у систематичних археологічних розвідках та розкопках на пам’ятках доби пізньої бронзи у Черкаському Подніпров’ї. Зокрема, виявлено десятки поселень в зоні Кременчуцького водосховища, які дали досить цікавий археологічний матеріал для характеристики періоду пізньої бронзи в регіоні. Також автором були здійснені спроби систематизації та періодизації пам’яток пізньої бронзи Середньої Наддніпрянщини. Крім того, для написання роботи були повторно опрацьовані археологічні колекції таких визначних пам’яток регіону, як поселення Чикалівка та Мошни. Тематика ряду робіт стосувалася теми реконструкції духовного життя (мистецтва, ритуалів) населення регіону за доби пізньої бронзи на основі археологічних матеріалів.

Апробацію результатів дослідження здійснено у формі доповідей, які обговорювались на засіданнях Відділу енеоліту-бронзи ІА НАНУ, наукових конференціях у Києві (1997 р.), Чернівцях (1998 р.), Львові (1999 р.), Чигирині (2001 р.), Фастові (2001 р.), Одесі (2002 р.), Тирасполі (2002 р.), Санкт-Петербурзі (2004 р.), Луганську (2005 р.).

Публікації. За темою роботи дисертантом опубліковано 15 наукових праць: 8 – у збірках статей (у т.ч. 7 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України), 7 – у тезах і матеріалах конференцій).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків (загалом 180 стор.), дев’яти додатків (каталоги пам’яток, таблиці, графіки, діаграми, список та 95 таблиць ілюстрацій), списку використаних джерел: літератури (437 найменувань) і архівних матеріалів (70 найменувань). Загальний обсяг роботи – 397 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

ВСТУП

У вступній частині роботи обґрунтовано актуальність теми та практичне значення роботи, визначено об’єкт, предмет, хронологічні та територіальні рамки дослідження, сформульовано мету та завдання дисертації, її практичне значення.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

1.1. Історія та основні етапи вивчення пам’яток. Намічається чотири основні етапи вивчення пам’яток доби пізньої бронзи півдня Лісостепового Подніпров’я.

Початковий етап збігається з періодом становлення археологічної науки і припадає на кінець 19 – початок 20 ст. Розкопки курганів на території регіону, у яких були виявленні і поховання доби пізньої бронзи, проводили О.О. Бобринський (1887; 1901), М.Ю. Бранденбург (1908), Д.І. Яворницький (Эварницкий, 1897) та ін. У цей же період розпочинаються дослідження поселень з матеріалами пізньої бронзи. Це розкопки поселення Юр’єва Гора (Бобринский, 1887), багатошарового городища Княжа Гора (Беляшевский, 1893) та поселення на території Потьомкінського саду (Макаренко, 1911). Також у кінці 19 – на початку 20 ст. увагу археологів та приватних колекціонерів привертали випадково знайдені предмети з каменю, кременю і особливо металу. Значні колекції виробів періоду пізньої бронзи були зібрані О.О. Бобринським, В.Б. Антоновичем, Д.І. Яворницьким, О.М. Полем, М.Ю. Бранденбургом, М.Ф. Біляшівським, В.В. Хвойкою, Б.І. і В.І. Ханенками, О.М. Терещенком та ін.

Другий етап припадає на післяреволюційний період. У 20-30-х рр. 20 ст. дослідженням і публікацією матеріалів пам’яток пізньої бронзи займалися такі дослідники як П.П. Курінний (1926), К.М. Антонович-Мельник (1926), М.Ф. Біляшівський (1926), М.Я. Рудинський (1928).

Після другої Світової війни починається третій, найплідніший етап дослідження пам’яток доби пізньої бронзи на півдні Лісостепової Наддніпрянщини. У 50-х рр. 20 ст. виявлені і досліджені такі базові пам’ятки фіналу пізньої бронзи – раннього залізного віку як Суботівське (Граков, Тереножкин, 1958) та Чорноліське (Тереножкін, 1952) городища. У ході масштабних новобудовних археологічних експедицій ІА АН УРСР, пов’язаних із спорудженням Кременчуцького (1954-60 рр.) та Дніпродзержинського (1958-60 рр.) водосховищ, каналу “Дніпро-Донбас” (1970-75 рр.) виявлені сотні пам’яток пізньої бронзи. На деяких з них проведені археологічні розкопки – це поселення Мошни (Ильинская, 1960), Велика Андрусівка (уроч. Інбек) (Покровська, Петровська, 1961), Чикалівка (Шарафутдінова, 1964), Дереївка (Шарафутдінова, 1974), ґрунтовий могильник Компанійці (Махно, Шарафутдінова, 1972), поселення Гупалівка та Чернетчина (Бєляєв, 1984), поселення та ґрунтовий могильник Йосипівка (Бєляєв, 1974; 1977; 1981). На 70-ті – початок 90-х рр. 20 ст. припадає розквіт курганної археології у регіоні, який був зумовлений масовим дослідженням курганів, що знаходилися у зоні будівництва систем меліоративного зрошення. У 1966 р. виявлений найкрупніший у регіоні скарб бронзових виробів – Лобойківський.

З проголошенням незалежності України починається новий, четвертий, етап дослідження пам’яток доби пізньої бронзи у даному регіоні. На жаль, доводиться констатувати значний спад масштабів цих досліджень, спричинений недостатнім фінансуванням науки та нестабільним економічним становищем. Проте у ці складні часи після великої перерви продовжено розкопки на Суботівському городищі, виявлено і досліджено поселення Лобойківка 1 (Ромашко, 2007), курганно-ґрунтовий могильник Вергуни (Сиволап, 1995-96), знайдено Дніпровокам’янський скарб кам’яних ливарних форм (Теліженко, Богун, 2005).

1.2. Систематика та еволюція поглядів на культурно-історичні процеси. Уже наприкінці 19 ст. було запропоновано відразу кілька схем періодизації археологічних пам’яток регіону. І.Є. Забєлін виділяв у Середній Наддніпрянщині “кам’яну і бронзову епоху” (Забелин, 1876), більшість же тодішніх археологів взагалі заперечували існування у регіоні доби бронзи (Самоквасов, 1892; Киевская старина, 1893). О.О. Бобринський на основі курганних поховань регіону виділяв “кам’яно-бронзову епоху”, яка поділялася на два періоди: давніший та новітній (1886). Новітній період відповідав добі середньої-пізньої бронзи за сучасною періодизацією.

У 20-х рр. 20 ст. продовжилася систематизація накопиченого у дореволюційний період археологічного матеріалу, значна увага приділялася відносній та абсолютній хронології пам’яток доби бронзи, зокрема їх синхронізації з пам’ятками Центральної Європи, Середземномор’я, Балкан, Кавказу (Tallgren, 1926). Важливою подією стало використання для характеристики пам’яток терміну “археологічна культура”. В.О. Городцов на основі матеріалів розкопок курганів виділив три хронологічні групи поховань доби бронзи за конструкцією могил та стратиграфією: ямні, катакомбні та зрубні. Він розглядав їх як окремі археологічні культури, остання з яких відносилася до пізньої бронзи (Городцов, 1928). Розпочався процес активного виділення нових археологічних культур: тшинецької (Kostrzewski, 1930) комарівської (Sulimirski, 1936), білогрудівської (Пассек, 1949), багатоваликової кераміки (КБК) / бабинської (Березанская, 1960; Братченко, 1977), сабатинівської і білозерської (Кривцова-Гракова, 1955; Телєгін, 1961; Шарафутдинова, 1968; Отрощенко, 1986), малобудківсько-бондарихинської (Іллінська, 1957), чорноліської (Тереножкин, 1961), східнотшинецької (Березанская, 1972), лебедівської (Березанская, 1976), сосницької (Артеменко, 1977), покровської та бережнівсько-маївської зрубних культур (ПЗК та БМЗК) (Отрощенко, 2002). Сучасні дослідження доводять синхронність ряду виділених культур півдня Лісостепового Подніпров’я, пов’язану з розташуванням регіону у контактній зоні зрубної, Ноа-Сабатинівка-Кослоджень та тшинецько-комарівської культурно-історичних спільнот (КІС).

У другій половині 20 ст. з’являються узагальнюючі роботи про період пізньої бронзи, які так чи інакше територіально стосувалися регіону півдня Лісостепового Подніпров’я (Кривцова-Гракова, 1955; Тереножкин, 1961; Миллер, 1965; Лесков, 1975; Артеменко, 1977; Беляев, 1980; Ковалёва, 1981; Отрощенко, 1981; Шарафутдинова, 1982; Березанская, 1982; Ромашко, 1995; Лисенко, 2001; Отрощенко, 2002). Вони досить часто різняться назвами культур, інтерпретаціями пам’яток, реконструкціями культурно-історичних процесів. Тому постає необхідність аналізу культурних комплексів пам’яток регіону з огляду на сучасні знання, їх співставлення з матеріалами сусідніх регіонів. Зважаючи на те, що регіон знаходився у зоні контактів і взаємопроникнення різних КІС, основним завданнями на сьогодні є з’ясування характеру цих зв’язків на різних етапах та визначення їх пріоритетних напрямків. Значна кількість виявлених у даному регіоні пам’яток доби пізньої бронзи (особливо у останні кілька десятків років) надає таку можливість.

РОЗДІЛ 2

ПОСЕЛЕННЯ

2.1. Природно-географічна характеристика регіону. Південь Лісостепового Подніпров’я включає прилеглу до Дніпра південну частину Центрального Лісостепу (південніше сучасного Канева) та північну частину Північного Степу – Передстепу (на північ від сучасного Дніпропетровська). Це пов’язано з тим, що кордон між Лісостепом і Степом раніше проходив значно південніше сучасного – а саме, по гирлу р. Орелі і змістився на північ через коливання межі між гумідною та арідною зонами внаслідок кліматичних змін, а також з дією антропогенного фактору (Докучаев, 1953).

Основна частина періоду пізньої бронзи (16 – поч. 12 ст. до н.е.) співпала з кліматичним оптимумом, для якого був характерний теплий клімат та оптимальне зволоження (Гумилёв, 1966; Иванов, 1985; Герасименко, 2004). У цілому населення регіону за доби пізньої бронзи проживало у досить сприятливих природнокліматичних умовах і було добре забезпечене місцевими ресурсами. Повністю відсутня у даному регіоні лише сировина, необхідна для виготовлення бронзи: мідь, олово, тальковий сланець.

2.2. Поселення та їх топографія. Більшість поселень пізньої бронзи регіону відома, головно, за розвідками, поверхневими зборами, часто – за вкрапленнями матеріалів у різночасових накопиченнях. Як правило поселення розташовувалися на берегах та у заплавах річок першого, другого та третього порядків. Вони являли собою неукріплені або природно укріплені поселення. Лише наприкінці пізньої бронзи з’являються штучні оборонні споруди – рови, що оточували поселення з напільної сторони (Вовківка).

Протягом всього періоду існували поселення і з високою, і з низькою топографією. Розташування поселень на природно укріплених вододілах було вигідне для оборони від зовнішньої загрози, також вони могли слугувати як тимчасові пастуші стоянки для відгінного скотарства. Місця з низькою топографією – миси перших надзаплавних терас та острови у заплавах – були зручними для розташування і стаціонарних поселень, і пастуших стоянок через близькість до води; водночас заплавні луки могли використовуватися для землеробства і для випасу худоби.

2.3. Розміри та планіграфія поселень. Більшість виявлених у регіоні місцезнаходжень багатоваликово-ранньозрубного часу має вигляд короткочасних, або, скоріше, сезонних стійбищ. Про це свідчить їх щільність і слабка насиченість культурного шару. Крім того, знахідки з них представлені переважно рухомим матеріалом при майже повній відсутності археологічних об’єктів. Починаючи з наступного, зрубно-сабатинівського часу і до фіналу пізньої бронзи (білогрудівсько-білозерського часу) поселення стають майже виключно стаціонарними, їх площа сягає до кількох гектарів. Якщо для планіграфії поселень початку пізньої бронзи притаманні хаотично розташовані житла (Йосипівка), то з кінця розвиненого етапу вже характерне вуличне планування будівель, розташованих у кілька рядів вздовж берега (Чикалівка, Велика Андрусівка-Інбек, Суботівське городище, Вовківка).

2.4. Конструкція жител. Житла доби пізньої бронзи представлені напівземлянками прямокутної у плані форми. Долівки земляні, стіни дерев’яно-глинобитні, і лише у південній частині регіону простежуються степові традиції спорудження жител – з використанням каменя (Чикалівка, Огрінь-Підкова). За багатоваликово-ранньозрубного та зрубно-сабатинівського часів житла однокамерні, а з білогрудівсько-білозерського – двокамерні з відокремленими перегородками житловою та господарчою частинами. Для початку пізньої бронзи характерні споруди із безстовповою (шатровою) конструкцією даху, пізніше – зі стропильно-шатровою, яка опиралася на стовпи по краях котловану. Для розвиненого та фінального етапів пізньої бронзи типовими є житла з дво- або чотирисхилим дахом на несучих стовпах. Вхід розташовувався у торцевій стіні. Інтер’єр жител складався з відкритих вогнищ або глинобитних печей (?), вкопаних у долівку піфосів для зберігання продуктів, подіумів-лежанок та вівтарів.

2.5. Комплекси знахідок та стратиграфія. Найпоширенішою категорією знахідок на поселеннях є кераміка.

Кераміка поселень багатоваликово-ранньозрубного часу за технологією та деякими відмінностями у орнаментації розподіляється на дві групи. Перша – класичний бабинський тип, для якої характерні гострореберні горщики вертикальних пропорцій з тричасним чи біконічним профілем, шийка та тулуб яких прикрашені орнаментом з наліпних валиків, а плічки – композиціями з прокреслених ліній. Для 2-ї групи кераміки КБК, крім звичайного багатоваликового орнаменту, характерна наявність нових іншокультурних елементів: тшинецьких (домішка жорстви у тісті, тюльпаноподібна форма), ранньозрубних (прямостінні банки, шнуровий орнамент) та абашевських (раструбоподібні вінчики, часто орнаментовані зсередини).

У зрубно-сабатинівського час простежується накладення на місцеву постбагатоваликову основу (кераміка “малополовецького” типу) відразу трьох культурних компонентів: зрубного (бережнівсько-маївського), Ноа-сабатинівського та тшинецько-комарівського. Для постбагатоваликової кераміки характерне смугасте рустування тулуба, що нагадує багатоваликовий орнамент. Зрубна кераміка представлена приземистими ребристими горщиками, прикрашеними відбитками зубчастого штампу або шнура, та прямостінними неорнаментованими банками. Сабатинівська кераміка репрезентована горщиками, прикрашеними одним або кількома наліпним валиками, конічними наліпами, а ноаїчна – типовими дворучними вазами (Чикалівка). Тшинецько-комарівській кераміці властивий орнамент з прокреслених ліній, а на пізньому етапі – ямково-“перлинний” (Мошни). Для поселень кінця зрубно-сабатинівського часу (Лобойківка 1, Максимівка-Топило, Червонохиженці 2) характерне поширення на кераміці валикового орнаменту, а також наявність імпортної “андроноїдної” кераміки федорівсько-черкаскульської та сусканської культур.

Перехід до фіналу пізньої бронзи (білогрудівсько-білозерського часу) характеризується появою в керамічному комплексі пам’яток Лівобережжя кераміки малобудківської, атабаєвської і постзрубних: хвалинської (іванівської) та саргаринсько-олексіївської культур. Для малобудківської, а згодом і бондарихинської кераміки, типовим є орнамент з рядів ямок або наколів. Кераміка атабаєвського типу характеризується “комірцевим” оформленням вінчика, а також орнаментом з рядів “перлин” або ямок. Постзрубна кераміка вирізняється одинарним наліпним валиком з розімкнутими кінцями у вигляді “вус”, поверхня якого розчленована косими або хрестоподібними відбитками гребінки або прямого штампу. На поселеннях Правобережжя переважає кераміка білогрудівсько-чорноліської культури – тюльпаноподібні горщики, прикрашені на плічках гладким або розчленованим пальцевими вдавленнями валиком, а також корчаги, келихи та черпаки, орнаментовані прокресленими лініями та відбитками гребінцевого штампу. На півночі регіону зустрічається кераміка лебедівської культури, яка генетично пов’язана з пізньотшинецькою (пізньососницькою). Також на ряді поселень фіналу пізньої бронзи знайдена кераміка білозерської та гальштатської культур (Суботівське городище, Велика Андрусівка-Інбек, Вовківка).

Інші знахідки з поселень представлені виробами з глини (пряслиця, вотивна пластика), кістки (тупики, розбивники, проколки, мотики), рогу (псалії), каменя (прив’язні та просвердлені сокири, булави, товкачі, зернотерки), кременя (серпи, вістря стріл, скребачки), металу (швачки, ножі, бритви, серпи, теслоподібні сокири, кельти, вістря стріл, дрібні прикраси). На поселеннях розвиненого та фінального періоду пізньої бронзи виявлені ливарні форми з талькового сланцю (Чикалівка, Воїнська Гребля, Суботівське городище, Стара Огрінь).

Стратиграфічні спостереження на ряді багатошарових поселень регіону дозволяють розмістити матеріали пізньої бронзи після ямно-катакомбних та середньодніпровських і перед пізньочорноліськими та ранньоскіфськими. Крім того встановлюється порядок чергування горизонтів власне пізньої бронзи, а саме – раннє стратиграфічне положення бабинських матеріалів (КБК) і пізнє білогрудівсько-чорноліського часу.

РОЗДІЛ 3

ПОХОВАННЯ

3.1. Топографія могильників та обряд поховання. Найчисленнішими пам’ятками доби пізньої бронзи півдня Лісостепового Подніпров’я є поховальні. Топографія могильників, як і поселень, висока та низька. Протягом періоду простежується тенденція до поступового зживання курганного обряду і переходу до безкурганного. На початку пізньої бронзи абсолютно переважає курганний обряд, так для КБК характерні основні або впускні поховання з подальшою локальною досипкою. За часів БМЗК зменшується кількість основних поховань і поховань з локальними досипками, з’являються безкурганні могильники. Наприкінці пізньої бронзи, відповідно до загальноєвропейських тенденцій, починає домінувати ґрунтовий обряд поховання, а курганний зберігається лише для еліти.

Для деяких курганних поховань характерні різноманітні могильні конструкції: дерев’яні ящики, зруби, колоди. Решта ординарних курганних поховань здійснена у ямах, перекритих зверху деревом. Для тшинецької культури властиві поховання на рівні давнього горизонту, перекриті насипом. Поховання регіону представлені індивідуальними та парними інгумаціями (перші значно переважають), меншою мірою – кремаціями, вторинними похованнями, розчленуваннями та кенотафами. Важливу роль у поховальній обрядовості відігравав вогонь: у деяких похованнях КБК та у більшості БМЗК простежено сліди спалення поховальної конструкції або перекриття над нею; для поховань білогрудівсько-білозерського часу характерний звичай розведення вогнища вже над засипаною могилою.

Могильники нерідко виконували роль святилища, про що свідчать ровики, а також конструкції “довгих курганів”. На їх території здійснювалися поминальні обряди за допомогою жертовників у вигляді ям та кострищ. Із звичаєм жертвопринесення на місцях поховань, можливо, пов’язані і знахідки скарбів бронзових виробів у курганах (Олександрівка, Кабаківські хутори).

3.2. Комплекси знахідок. Супроводжуючий інвентар у похованнях міг включати набір речей, необхідних небіжчику у потойбічному світі (деталі одягу, знаряддя праці, зброю, прикраси) та керамічний або дерев’яний посуд, який мав слугувати для вмісту та споживання напутньої їжі. Ці предмети відображали соціальний, статево-віковий, професійний статуси похованого. Для поховань КБК найпоширенішою категорією знахідок є кістяні пряжки, натомість дуже рідко зустрічається керамічний посуд. У похованнях БМЗК, навпаки, переважає керамічний посуд. Наприкінці пізньої бронзи у могилі з небіжчиком часто залишали посуд та дрібні бронзові прикраси. Ознаками поховань володарів-вождів виступали символи влади, як то кам’яні шліфовані сокири або булави. Поховання служителів культу, “жерців”, характеризуються наявністю серед інвентарю ритуальних дерев’яних чаш з бронзовими накладками а також наборів астрагалів, які могли використовуватися для ритуальних ігор або ворожіння (Отрощенко, 1990; Ковалёва, 1990). Поховання “майстрів” містили виробничі знаряддя, за якими можна встановити прижиттєву спеціалізацію небіжчиків.

3.3. Стратиграфія. При дослідженні курганних могильників Самаро-Орільського межиріччя виділені шість обрядових груп поховань кінця середньої – пізньої бронзи, які відповідали п’ятьом стратиграфічним горизонтам (Ковалёва, 1981). Цю схему критичному аналізу піддав В.В. Отрощенко (2001). Згідно з ним, найнижчу стратиграфічну позицію серед курганних поховань пізньої бронзи регіону займають комплекси КБК-І (1-й стратиграфічний горизонт, за І.Ф. Ковальовою), які здійснені у великих прямокутних ямах з ящичними гробницями на дні могили; за межами гробниці знаходять череп та кінцівки коня або бика (шкура тварини разом з головою та кінцівками); небіжчики лежать скорчено на спині або правому боці головою на захід, руки складені на грудях або різнонаправлені (одна рука опущена до тазу, а інша зігнута у лікті долонею перед обличчям); супроводжуючий інвентар представлений круглими кістяними кільцями та пряжками з одним отвором, дворіжковим та бородавчастим пастовим намистом. За ними йдуть поховання КБК-ІІ (2-й стратиграфічний горизонт) – він же синкретичний горизонт КБК-ІІ та ПЗК-І для курганів Подінців’я, для якого характерні менші за розміром ями з рослинною підстилкою без дерев’яних конструкцій (іноді – колоди); небіжчики скорчені на лівому боці-грудях з помірно або дуже підігнутими ногами, орієнтація головою на схід-північний схід, руки різнонаправлені або складені долонями перед обличчям; у супроводжуючому інвентарі присутні круглі або овальні пряжки з великим центральним і малим бічним отворами, з’являються також горщики з тричленним профілем і багатоваликовою орнаментацією, а також прямостінні плошки. Наступні за стратиграфією поховання БМЗК на території регіону репрезентують обидва послідовні етапи: БМЗК-І (3-й стратиграфічний горизонт – поховання “маївського” типу) та БМЗК-ІІ (частина поховань 4-го стратиграфічного горизонту). Для першого властиві великі і глибокі могили з гробницями у вигляді зрубу; поза небіжчиків скорчена на лівому боці, обидві руки зігнуті на рівні грудей; переважає орієнтація головою на схід; супроводжуючий інвентар представлений гострореберними горщиками, орнаментованими відбитками зубчастого штампу та перекрученого шнура, неорнаментованими банками, а також дерев’яними тацями і чашами з бронзовим окуттям, бронзовими ножами; звичною є напутня м’ясна їжа. Поховання БМЗК-ІІ характеризуються зменшенням розмірів ям, відсутністю зрубу, значним ступенем скорченості скелетів, положенням рук перед обличчям, орієнтація головою на схід-північний схід; у інвентарі набувають поширення келихи, бронзові голки, швачки. Рядові поховання у ґрунтових ямах в курганних та безкурганних могильниках (4-й та 5-й стратиграфічні горизонти) розподіляються між обома етапами БМЗК і їхня відмінність від інших стратиграфічних горизонтів полягає не стільки у хронологічній різниці, скільки у соціальному статусі та ранзі похованих.

3.4. Антропологічні дані. На жаль, антропологічні матеріали поховальних пам’яток доби пізньої бронзи півдня Лісостепового Подніпров’я опрацьовані недостатньо. Особливо це стосується поховань КБК та БМЗК. Значно краще вивчені палеоантропологічні матеріали фіналу пізньої бронзи (білогрудівсько-білозерського часу) – це дві значні антропологічні серії з могильників Заломи та Вергуни.

РОЗДІЛ 4

СКАРБИ ТА ВИПАДКОВІ ЗНАХІДКИ МЕТАЛЕВИХ ВИРОБІВ І ЛИВАРНИХ ФОРМ

Різновидом джерел, характерним саме для доби пізньої бронзи, є скарби та випадкові знахідки бронзових виробів і ливарних форм. Здебільшого такі речі виявлені випадково, як правило, під час земляних робіт. До того ж, більшість із них походить з дореволюційних зібрань та приватних колекцій. Вони, як правило, не пов’язані з певними археологічними комплексами, у кращому випадку нам відома лише прив’язка до населеного пункту і лише іноді – обставини знахідки. У деяких випадках ми не маємо навіть достовірної інформації про повний склад скарбів. Незважаючи на це, випадково знайдені бронзові вироби та ливарні форми мають велике значення для хронології та періодизації пам’яток доби пізньої бронзи (Tallgren, 1926; Тереножкин, 1965; Лесков, 1967; Mozsolics, 1967; Petrescu-Dоmboviюa, 1977; Чередниченко, 1977; Бочкарёв, Лесков, 1978; Boиkarev, Leskov, 1980; Leskov, 1981; Mozsolics, 1985; Дергачёв, 1997; Дергачёв, Бочкарёв, 2002).

4.1. Огляд за категоріями та типами. Аналіз асортименту металевих виробів доби пізньої бронзи, які походить зі скарбів та випадкових знахідок, вказує на те, що більшість їх належність до категорії знарядь праці та зброї. Знаряддя праці репрезентують металеві інструменти, які використовувалися для землеробства (серпи), а також обробки дерева (тесла, долота), шкур (швачки, голки), кістки та рогу (пилки). Такі знаряддя як вислообушні сокири, кельти, ножі, могли бути поліфункціональними, тобто поєднували функції господарчих знарядь та зброї ближнього бою. До зброї також відносяться кинджали, мечі, вістря списів, дротиків та стріл. Списи та стріли, крім того, могли використовуватися для полювання на диких тварин. Суто рибальськими знаряддями були гарпуни та гачки. Бритви, очевидно, використовувалися для гоління. Бронзові прикраси нечисленні, деякі з них могли виконувати функцію захисного обладунку (браслети, гривни), решта ж були елементами оздоби одягу (шпильки), зачісок (скроневі підвіски) або намиста.

4.2. Походження скарбів та їхня можлива культурна належність. Скарби складалися з готових металевих виробів (знарядь праці, зброї та прикрас), бракованих та зламаних предметів, зливків, а також ливарних форм. Їх поява пояснюється розквітом бронзової металургії, яка сприяла поширенню металевих знарядь у господарстві, побуті та військовій справі.

Вирізняють кілька основних типів скарбів. До т. з. домашніх, або сімейних, відносять сховані з якихось причин (зовнішня загроза тощо) предмети особистого вжитку зі слідами використання. Скарбів ливарників складаються з бронзових зливків, бракованих або фрагментованих виробів, а також ливарних форм. Останній тип скарбів, відомий за матеріалами регіону, – вотивні або ритуальні, які можуть розглядатися як жертвопринесення духам предків, або богам.

Культурна належність скарбів визначається типологічним складом речей. До багатоваликово-ранньозрубного часу відноситься лише один скарб, виявлений на півдні Лісостепового Подніпров’я – Олександрівський. У наступний, зрубно-сабатинівський час, кількість скарбів значно збільшується, що пов’язано з функціонуванням у регіоні власного лобойківського осередку металообробки. Це Лобойківський, Кабаківський, Бородаївський, Чутівського, Дніпровокам’янський скарби. Пізньосабатинівським часом датуються скарби з Маячок, Мішуріна Рогу, Калантаїва, Соснівки, Обухівки. До ранньобілозерського часу належать Мельниківський, Старосільський, Стецівський, Сухинський та Чернечий (?) скарби.

Крім асортименту та типології металевих виробів, скарби та випадкові знахідки дають уявлення про масштаби та напрями комунікацій за доби пізньої бронзи. Так, у регіоні півдня Лісостепового Подніпров’я знайдені вироби, які походять з різних гірничо-металургійних центрів (ГМЦ) таких віддалених регіонів, як Балкани, Трансільванія, Карпати, Поволжя, Урал, Західний Сибір, Кавказ. На основі цього, використовуючи хронологію бронзових виробів, можливо зробити висновки про пріоритетні напрямки взаємин місцевого населення з іншими регіонами на різних етапах доби пізньої бронзи.

РОЗДІЛ 5

ІСТОРИЧНІ ТА ХРОНОЛОГІЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНУ

ЗА ДОБИ ПІЗНЬОЇ БРОНЗИ

5.1. Періодизація та хронологія. Перехідний період від доби середньої бронзи до пізньої на території півдня Лісостепового Подніпров’я представлений пам’ятками КБК (бабинської), яка змінила на цій території середньодніпровську та пізньокатакомбну культури. Формування КБК відбулося у північній степовій та південній лісостеповій зонах Дніпро-Донецького межиріччя (Дніпро-Донецький осередок культурогенезу) (Отрощенко, 2005; Литвиненко, 2005). Ранні пам’ятки (КБК-І) регіону локалізуються у Самаро-Орільському межиріччі та басейні Псла. На пізньому етапі (КБК-ІІ) пам’ятки культури поширилися на всю територію Лісостепової та Степової Наддніпрянщини, включаючи все Правобережжя.

У наступний – розвинений етап пізньої бронзи – більша частина Лівобережного Лісостепу та Передстепу (Самаро-Орільське межиріччя та басейн р. Псел) була зайнята населенням БМЗК. Її формування також пов’язане з Дніпро-Донецьким осередком культурогенезу – результат взаємодії пізньої КБК та ранньої ПЗК (Отрощенко, 2005). На пізньому етапі (БМЗК-ІІ) бережнівсько-маївські пам’ятки з’являються на Лівобережній Черкащині, а також на Правобережжі. Північну частину Правобережжя зайняли носії тшинецько-комарівської спільноти – наслідок консолідації споріднених пізньошнурових (епішнурових – Д.К.) культур від Одеру до Дніпра під помітним карпато-дунайським впливом (Свешников, 1990). На південь від ареалів тшинецько-комарівської та бережнівсько-маївської культур у степовій зоні знаходились пам’ятки ще однієї спільноти доби пізньої бронзи – Ноа-Сабатинівка-Кослоджень, яка, як і зрубна, склалася на основі КБК, але під сильним балкано-дунайським впливом. Південна частина регіону (Надпоріжжя, басейн Інгульця) перебувала у північній контактній зоні цієї спільноти. Отже, на розвиненому етапі доби пізньої бронзи регіон півдня Лісостепового Подніпров’я опинився на стику трьох великих культурних спільнот Східної Європи: зрубної, тшинецько-комарівської та Ноа-Сабатинівка-Кослоджень.

Початок фіналу пізньої бронзи (білогрудівсько-білозерського часу) характеризується становленням нової етнокультурної ситуації в регіоні, зумовленої розпадом КІС попереднього періоду. Ці процеси відбулися внаслідок руйнації, не без впливу ззовні, попередніх тривалих налагоджених зв’язків між спільнотами, і призвели до формування нових культурних утворень (Гершкович, 2003). На лівобережжі Дніпра утверджуються пам’ятки малобудківсько-бондарихинської культури. Правобережжя опинилося у сфері впливу білогрудівсько-чорноліської культури. Частково вплив цієї культури поширився на Лівобережжя – Самаро-Орільське межиріччя. На півночі регіону у контактній зоні з білогрудівсько-чорноліською та бондарихинською культурами знаходяться пам’ятки лебедівської культури, генетично пов’язані з тшинецькою. Південний кордон регіону, який проходив по межі Лісостепу і Степу, межував з білозерською культурою. Пам’ятки ранньобілозерського часу поєднують риси білогрудівської, малобудківської, ранньолебедівської культур. У пізньобілозерський час фіксуються пам’ятки, для яких характерні ранньочорноліські, пізньобілозерські, бондарихинські та лебедівські риси.

Використавши порівняльно-типологічний та природничий методи, основні етапи історії населення регіону в абсолютних датах мають такий вигляд.

Багатоваликово-ранньозрубний час (18-16 cт. до н.е.):

· КБК І – 1800-1650 рр. до н.е.;

· КБК ІІ – 1650-1500 рр. до н.е.;

Зрубно-сабатинівський час (15-13 ст. до н.е.):

· БМЗК І – 1500-1350 рр. до н.е.;

· БМЗК ІІ – 1350-1200 рр. до н.е.;

Білогрудівсько-білозерський час (12-10 cт. до н.е.):

· ранньобілозерський – 1200-1050 ст. до н.е.;

· пізньобілозерський – 1050-900 ст. до н.е.

5.2. Характер взаємозв’язків із населенням навколишніх регіонів. Значний вплив на формування матеріальної культури населення півдня Лісостепового Подніпров’я мали міжкультурні зв’язки та контакти з мешканцям інших регіонів. Жвавим взаємостосункам сприяло природно-географічне розташування регіону: на перехресті міграційних та торгівельних шляхів, що пролягали вздовж водних артерій, головною з яких був Дніпро. Крім того, південніше проходив “степовий коридор”, який у давнину відігравав роль транзитного євразійського шляху.

Поширення ранньої групи КБК на територію півдня Лісостепового Подніпров’я відбулося в результаті інвазії, спричиненої рухом племен “культур бойових колісниць” на захід, яка докорінно змінила матеріальну і духовну культуру населення регіону. Вироби з металу на пам’ятках перехідного періоду від середньої до пізньої бронзи засвідчують в основному східний напрям міжкультурних зв’язків, що пояснюється розташуванням регіону майже цілком у сфері впливу Євразійської та Кавказької металургійних провінцій. У наступний період (КБК-ІІ) відбувається послаблення зв’язків з Кавказькою провінцією, спричинене появою нових осередків металообробки: волго-уральського (покровська зрубна культура), нижньокамського (ранній етап приказанської) та уральського (сейминсько-турбинська).

На початку розвиненого етапу доби пізньої бронзи (БМЗК-І) на територію регіону продовжують надходити вироби волго-уральського осередку металообробки (ПЗК-ІІ). На Правобережжі в цей час набувають поширення вироби осередків Європейської металургійної провінції: трансільвансько-верхньотиського та нижньодунайського (вирбицький та дичевський). З етапу БМЗК-ІІ на території регіону починає активно діяти власний лобойківський осередок металообробки, який охопив Середню Наддніпрянщину та Подінців’я. У якості сировини для лобойківського осередку використовувалися мідисті піщаники Донбасу (Отрощенко, 2002). Розташування цього осередку на стику Європейської та Євразійської металургійних провінцій зумовило його порубіжний характер. Він увібрав у себе основні передові технологічні досягнення металургійного виробництва того часу: використання олов’янистих бронз, відливка тонкостінних втульчастих виробів у роз’ємних талькових формах. Крім того, на території регіону фіксуються знахідки металевих виробів інших осередків постсейминського горизонту: інгуло-красномаяцького (Північне Причорномор’я), дербеденівського (Волго-Кам’я) та андронівського (Південний Урал, Північний Казахстан та Алтай). Саме в цей час активізуються культурні контакти по лінії Західний Сибір – Середнє Поволжя – Наддніпрянщина, що, напевне, пов’язано з функціонуванням трансєвразійського “олов’яного шляху”. По ньому олово – важливий компонент для виготовлення високоякісної бронзи – потрапляло із рудних родовищ, які розробляли андронівські племена, до зрубників і йшло далі на захід (Черных, 1978; Кузьмина, 1987). Наслідком цих контактів стала поява у регіоні імпортного посуду, зокрема, федорівсько-черкаскульських келихів на ніжці. Під впливом андронівської КІС (сусканська та федорівсько-черкаскульська культури) у середовищі БМЗК з’являються правобічно скорчені поховання та поховання за обрядом кремації (Отрощенко, 2001).

Наприкінці пізньої бронзи, у зв’язку з розпадом зрубної, Ноа-Сабатинівка-Кослоджень, тшинецько-комарівської та андронівської КІС, на значних просторах Степу та Лісостепу від Дунаю до Алтаю відбулося складання культур спільноти валикової кераміки (КВК), які характеризувалися однаковим стилем орнаментації кухонного посуду, схожими типами бронзових виробів, єдиним типом псаліїв (Черных, 1983). Основними напрямками взаємозв’язків були широтні – вздовж північного кордону Степу. Завдяки їм на територію регіону потрапляв керамічний посуд східних культур постзрубного періоду: хвалинської (іванівської) з території Степового Поволжя, саргаринсько-олексіївської з Північного Казахстану, а також своєрідна “комірцева” кераміка атабаєвського типу з Лісостепового Поволжя. Західні впливи в цей час пов’язані, перш за все, з культурами фракійського гальштату Карпато-Дунайського регіону. Також у цей період відмічено рух (міграції або інвазії) культур у меридіанальному напрямі: малобудківсько-бондарихинської з Подінців’я та білозерської з Північного Причорномор’я. Основну причину такого руху пов’язують з кінцем кліматичного оптимуму, який відбувся наприкінці середнього голоцену і спричинив похолодання та посуху внаслідок арідизації, що призвело до зміщення природнокліматичних зон (Гершкович, 1998; Герасименко, 2004). У цей час закінчує функціонувати Донецький ГМЦ. Бронзові вироби репрезентують два основні осередки: трансільвансько-верхньотиський Карпатської провінції та завадівсько-кардашинський, який знаходився у Нижній Наддніпрянщині в контактній зоні Євразійської та Карпатської провінцій. При переході до раннього залізного віку фіксується поступове затухання Балкано-Карпатського ГМЦ і різке зростання обсягів розробки мідних родовищ ранньоанан’їнського (маклашеєвського) осередку Приуралля, карасукського осередку регіону Саяно-Алтаю, а також поява виробів кобанського та колхідського осередків Кавказької металургійної провінції (Тереножкин, 1961; Черных, 1976; Отрощенко, Шевченко, 1987).

ВИСНОВКИ

У роботі систематизована інформація про всі відомі на сьогоднішній день пам’ятки археології доби пізньої бронзи регіону півдня Лісостепового Подніпров’я: поселення, курганні і ґрунтові могильники, скарби та випадкові знахідки металевих виробів і ливарних форм. Їх аналіз дозволяє простежити основні етапи розвитку населення регіону, охарактеризувати його господарство, побут, деякі сторони духовного життя.

Початок доби пізньої бронзи на території півдня Лісостепового Подніпров’я був позначений розпадом двох великих культурно-історичних спільнот: шнурової на заході та катакомбної на сході, в результаті чого з поміж посткатакомбних / передзрубних утворень з’явилися пам’ятки КБК (Литвиненко, 2001; Отрощенко, 2002). Подальша історія населення регіону позначилася появою і взаємодією трьох великих культурно-історичних спільнот: зрубної, тшинецько-комарівської та Ноа-Сабатинівка-Кослоджень, які відповідали трьом великим етнокультурним утворенням Євразії: євразійському степовому, центральноєвропейському та балкано-дунайському. Розвинений етап пізньої бронзи – період співіснування цих КІС, коли стик їх ареалів приходився саме на територію півдня Лісостепового Подніпров’я. Інтеграційні процеси, а також зовнішні впливи, такі як проникнення “лісових” племен та процес гальштатизації, призвели до розпаду великих КІС і появи на їхньому місці нових культурних утворень. Вони, в свою чергу, увійшли до величезної євразійської спільноти КВК фінальнобронзового часу, яка простягалася від Дунаю до Алтаю (Черных, 1983).

Господарство племен пізньої бронзи досліджуваного регіону мало змішаний скотарсько-землеробський або землеробсько-скотарський тип. З початку пізньої бронзи у племен КБК та ранньої