НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

Клименко Еріка Станіславівна

УДК 091:003. 349 (477) (09)

МУЗИЧНА КРЮКОВА РУКОПИСНА КНИГА ХІІ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-КОДИКОЛОГІЧНИЙ ОПИС

Спеціальність 07.00.08 – книгознавство,бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТдисертації на здобуття наукового ступенякандидата історичних наук

Київ–2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського,
м. Київ

Науковий керівник | член-кореспондент НАН України,
доктор історичних наук, професор

Дубровіна Любов АндріївнаНаціональна бібліотекаУкраїни імені В.І. Вернадського,

директор Інституту рукопису

Офіційні опоненти: | доктор мистецтвознавства, професор

Корній Лідія Пилипівна

Національна музична академія України
імені П.І. Чайковського,
професор кафедри теорії та історії культури

кандидат історичних наук, доцент

Зеленська Лариса Михайлівна Державна академія керівних кадрів і мистецтв,
доцент кафедри документальних комунікацій

Захист відбудеться “20” грудня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського за адресою: 03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі літератури з бібліотекознавс-тва у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського: Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3

Автореферат розіслано “19” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук А. О. ЧЕКМАРЬОВ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Вивчення музичної рукописної книги, зокрема, крюкової, має особливе значення для українського історичного книгознавства. Музичні рукописні книги є важливим джерелом з історії еволюції музичної культури – як церковно-співочого мистецтва, що відображає розвиток мови, писемності, освіти, православного богослужіння та рукописно-книжного мистецтва, так і духовної спадщини в цілому. Музичні рукописні книги (РК) монодійної традиції є пам’ятками церковно-співочого мистецтва, які за своїм складом становлять збірники одноголосих піснеспівів (ірмосів та тропарів канонів, стихир, антифонів, прокимнів та ін.) і є формами православної гімнографії. Серед них крюкові РК мають особливу цінність для історії вітчизняної культури та мистецтва, оскільки були написані забутими нині безлінійними нотаціями й зберегли у традиційній формі пам’ятки середньовічної музичної творчості.

У даній роботі для позначення давньоруської безлінійної нотації ми використовуємо прийнятий у російській історіографії узагальнюючий термін “крюкова”, що походить від назви „крюка” – основного знаку цієї нотації, а також відображає її трактування у ХVII ст. як тайного зашифрованого письма на відміну від поширеного в Україні терміна “знаменна”, що не включає такі різновиди безлінійного нотного письма, як путьова (путна) та демественна нотації.

Рукописні джерела ХVI–ХІХ ст. (крюкові та нотолінійні), що зберігаються в Україні й, зокрема, в ІР НБУВ, відображають цікавий і в той же час складний період розвитку богослужбової книжності. В Україні у кінці ХV – на початку
ХVI ст., а у Росії у середині ХVIІ ст. складається “переломна” ситуація в політичній, релігійній та культурній сферах суспільства. Відбувається реформування уставу, обряду Церкви, відчувається вплив нової західно-європейської культурної традиції, що призвели до: 1) появи нового типу багатожанрового гімнографічного збірника в Україні та Білорусі – нотолінійного Ірмолоя (Ірмологіона); 2) розколу Російської Православної Церкви, який визначив два шляхи розвитку церковної ідеології – “офіційний” (никоніанський) та старообрядницький – й відповідні традиції рукописної книжності.

В історії вітчизняної рукописно-книжної культури співочі рукописи, на жаль, були недостатньо досліджені з історико-кодикологічної точки зору в Україні та у периферійних зібраннях Росії, науково не описані та практично не залучені до наукового обігу.

Основною причиною є відсутність узгодженої методики опису, яка б охоплювала усі можливі кодикологічні аспекти та специфічні музично-палеографічні й текстологічні особливості, притаманні саме цьому типу джерел. Крім того, дослідження у цьому напрямі гальмуються недостатністю джерельної бази, розпорошеністю джерел у часі, а також втраченими зв’язками та традиціями співу, які давали б можливість переконливого прочитання знаменної нотації безпозначкового періоду.

Важливо досліджувати ці РК кодикологічно: їх походження, зміст, побутування – через систему науково-дослідного описування, аналізу походження, дати і місця створення, художнього оформлення, жанрів, текстологічних особливостей, особливостей еволюції нотного письма, функціонального спрямування, шляхів розповсюдження, інформації про власників тощо. Нині існує нагальна потреба впровадження сучасної методології комплексного наукового опису та підготовлених на відповідному рівні наукових каталогів музичної рукописної книги.

Тому музично-палеографічне та кодикологічне дослідження богослужбової співочої РК з урахуванням її специфіки є актуальним і важливим як з огляду на теорію, так і на практику. Ці пам’ятки музичного та книжкового мистецтва мають бути науково визначеними, описаними та поставленими на державний облік відповідно до встановлених критеріїв цінності цієї великої за обсягом спадщини.

Розвиток кодикологічних прийомів і методів, які дозволять розкрити специфіку музичної крюкової РК, простежити її еволюцію та функції,
є актуальним завданням книгознавства та бібліографії РК.

Стан наукової розробки проблеми. Музичні рукописні книги досліджувалися спеціалістами різних наук гуманітарного профілю: філологами, істориками, мистецтвознавцями, які розглядали кожен своє коло проблем, пов’язаних з співочими книгами, але найбільш ґрунтовно – музикознавцями, тому й основний аспект цих досліджень зосереджений на змісті – пісенному матеріалі (розспів, роспев – у російських РК, наспів, напел – в українських гімнографічних збірниках).

Крюкові писемні джерела ХІІ – початку ХХ ст., в яких від початку ХVIІ ст. представлена російська традиція знаменного співу, досліджувалися, в основному, російськими вченими на російських джерелах. Питанням, пов’язаним з походженням та формуванням більшої частини богослужбових гімнографічних книг, їх структурній типології, еволюції текстів присвятили свої дослідження музикознавці, філологи та історики: М.А. Моміна – піснеспіви Тріоді;
О.А. Крашеннікова, З.М. Гусейнова – Октоїх ненотований та нотований; М.Г. Казанцева – Ірмологій; Є.Л. Буриліна – Обихід; С.П. Кравченко – Праздники; Н.С. Серьогіна – Стихирар мінейний; Н.В. Грузинцева, С.Н. Тутолміна – Тріодний стихирар (Тріодь нотована); Г.А. Пожидаєва – Демественник; М.П. Парфентьєв – проблеми типологічної класифікації текстового складу співочих РК різних періодів.

Вивченням конкретних розспівів та пов’язаного з ними репертуару (путь, демество, великий знаменний, місцеві, монастирські та авторські розспіви) займалися М.В Богомолова, Р.К. Хачаньян – путний розспів, Г.А. Пожидаєва – демественний, М.В. Бражніков, З.М. Гусейнова, Н.В. Парфентьєва – місцеві та авторські розспіви.

Вивчено та здійснено аналіз відмінних за типами співочих книг різних періодів (давньоруського, середньовічного та старообрядницького), а також складено описи та каталоги РК окремих регіонів, колекцій чи зібрань (центральні, північні та південні регіони Росії, Урал та Сибір), в яких окремо можна виділити археографічні й кодикологічні дослідження (Т.В. Діанова, Л.М. Костюхіна,
І.В. Поздєєва, Н.А. Кобяк Т.А. Круглова О.Б. Смілянська, П.А. Медведєв,
М.П. Парфентьєв, Н.В. Рамазанова, Ф.В. Панченко) та музикознавчий аналіз
(М.В. Богомолова, М.Г. Денисов, Г.М. Малініна, І.В. Єфімова, М.Г. Казанцева, А.Г. Хачаянц, Н.В. Рамазанова, Ф.В. Панченко).

Дослідженням стилів мистецького оформлення співочих, здебільшого старообрядницьких РК займалися Н.Н. Розов, Е.П. Винокурова, В.П. Бударгін, Г.В. Маркелов та ін.

Українські та білоруські музичні рукописи гімнографічного змісту – нотолінійні Ірмологіони досліджували О.С. Цалай-Якименко (болгарський, київський та грецький наспіви в музично-історичному аспекті, палеографія київської нотації), Л.П. Корній (болгарський наспів, теоретичні проблеми музичного історичного джерелознавства), О.Ю. Шевчук (київський наспів та жанрова атрибуція піснеспівів цього наспіву, правопис гімнографічних текстів), Г.М. Васильченко-Михно (грецький наспів, структурні особливості слов’янських наспівів ХVІ–ХVІІІ ст.), Ю.П. Ясіновський (греко-візантійська гімнографія, археографічне опрацювання й опис нотолінійних Ірмолоїв українського та білоруського походження).

Мистецьке оформлення українських Ірмолоїв досліджували П. Жолтовський, Г. Логвин, Я.П. Запаско, Н.О. Герасимова-Персидська та ін.

На основі детального вивчення рукописних джерел та їх аналізу були розроблені прийоми загальнопалеографічного та музично-палеографічного опису, а також структурно-типологічних досліджень співочих рукописів. Однак комплексні дослідження музичної рукописної спадщини з найбільш повним відображенням кодикологічних та палеографічних характеристик, що мають важливе значення для історії створення та побутування РК, в Україні практично не проводилися.

Починаючи від 90-х років ХХ ст. в Інституті рукопису (далі ІР) НБУВ розвиваються кодикологічні дослідження, спрямовані на створення універсальних принципів описування РК ХІV–ХVІІІ ст. Теоретичні основи української кодикології були розроблені і представлені у монографії Л.А. Дубровіної “Кодикологія і кодикографія української рукописної книги”.

Дослідження та опис кириличних РК продовжується у вітчизняній науці у таких напрямах: історія літератури, мистецтва та музики (Я.Д. Ісаєвич, Я.П. Запаско, Л.А. Дубровіна, Ю.П. Ясіновський, О.М. Гальченко, О.А. Іванова, Л.А. Гнатенко, М.Б. Боянівська, В.Я. Фрис, С.П. Прудніков), історія української мови та правопису (В.В. Німчук, В.М. Русанівський, Г.П. Півторак, І.П. Чепіга), графіко-археографічні та палеографічні особливості української РК ХІV–ХV ст.
(Л.А. Гнатенко), історія РК ХVІ ст. (Л.А. Дубровіна, О.А. Іванова), історія та технологія оправи слов’янської РК та стародруків (О.М. Гальченко).

Разом з тим, музичні РК як об’єкт кодикології й досі потребують наукового опрацювання із застосуванням методів кодикології та методів споріднених наук.

Зв'язок роботи з науковими темами і програмами. Тема дисертації пов'язана із загальними науковими темами НБУВ (2002–2009 рр.), що є відомчими темами НАН України: “Книжкові та рукописні пам'ятки: історико-культурні дослідження бібліотечних зібрань, колекцій та рідкісних видань” (номер теми 4.1.02–06) та “Унікальні книжкові та рукописні фонди: науковий опис, державна реєстрація, проблеми використання" (номер теми 4.3.07–09).

Метою дослідження є визначення основних методичних принципів та розкриття специфічних особливостей кодикологічного опису музичних РК
в Україні, створення моделі опису.

Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:–

проаналізувати історіографію з питань дослідження та опису музичних кириличних РК та ступінь розкриття теми у попередніх наукових працях;–

виявити коло музичної рукописної кириличної книги ХІІ – початку ХХ ст., кодикологічно проаналізувати малодосліджені музичні РК ІР НБУВ;–

визначити основні параметри ідентифікації та атрибуції РК за допомогою методів кодикології, кодикографії, текстології, палеографії, музичної палеографії, філігранології;–

з’ясувати специфічні особливості еволюції музичних РК (крюкових та нотолінійних) в Україні, їх походження, репертуар, зовнішній вигляд, функції;–

здійснити комплексний науковий опис крюкових співочих РК ІР НБУВ та створити каталог; одержані дані ввести у комп’ютерну базу даних “Кодекс”.

Об'єкт дослідження – музичні крюкові та нотолінійні РК гімнографічного змісту, що зберігаються в ІР НБУВ.

Предмет дослідження – визначення специфічних характеристик історико-кодикологічного опису співочих рукописів ХІІ – початку ХХ ст., що базується на джерелознавчих, філігранознавчих, текстологічних та музично-палеографічних методах дослідження рукописної книжності означеного періоду.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є як загальнонаукові – історико-порівняльний, хронологічний, статистичний, метод структурно-функціонального аналізу та класифікації, так і спеціальні – історико-кодикологічний, із залученням джерелознавчого, текстологічного та палеографічного в контексті комплексного та музично-палеографічного аналізу РК.

Хронологічні межі дисертації – ХІІ – початок ХХ ст. – відображають поетапну еволюцію давньоруської крюкової писемності та книжного мистецтва (період становлення, розвитку, розквіту, збереження та творчого переосмислення, передусім у старообрядницькій рукописній книжності).

Джерельною базою дослідження є рукописні фонди ІР НБУВ, що зберігають колекції та зібрання церковних, освітніх, наукових установ, приватних осіб тощо: Одеського товариства історії та старожитностей, Київського університету св. Володимира, Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г. Шевченка, Київської духовної академії, Церковно-Археологічного музею Київської духовної академії, бібліотеки Київської духовної семінарії, Києво-Печерської лаври, Видубицького монастиря, бібліотеки Історико-філологічного інституту
кн. Безбородька у Ніжині, Києво-Софійського собору, Пустинно-Миколаївського монастиря, бібліотеки Почаївської лаври, архівних документів С.І. Маслова та архівних документів колегії Павла Галагана. Усі ці зібрання репрезентують РК різних регіонів України, Білорусії та Росії. Було повністю переглянуто фонди ІР НБУВ та виявлено близько 300 музичних РК. Здійснено кодикологічне, археографіко-музикознавче дослідження та науковий опис 68 РК гімнографічного змісту (49 знаменних РК, 12 нотолінійних рукописів російської традиції,
7 нотолінійних рукописів українсько-білоруської традиції). Для порівняльного аналізу залучені РК з деяких зібрань України та Росії: бібліотеки Київської Успінської старообрядницької громади, музею Івана Федорова у Львові, Чернігівського історичного музею, Державної бібліотеки Росії, Наукової бібліотеки Московського університету, Російської національної бібліотеки та Бібліотеки Академії наук, а також опубліковані каталоги РК інших книгосховищ, зокрема російських.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:–

виявлено й атрибутовано співочі рукописні книги, що зберігаються в ІР НБУВ, проведено їх комплексний науковий опис, уточнено дати створення, назви, зміст, репертуар, жанри, типологію, музичні особливості;–

проведено кодикологічний аналіз крюкових рукописів, а також здійснено аналітичне дослідження в джерелознавчому та історико-типологічному контекстах, що дало можливість виділити характерні ознаки кожної РК (кодикологічні та музично-палеографічні) і дозволило зробити повний кодикологічний опис цих джерел;–

здійснено порівняльний аналіз рукописів української та російської традицій, що дало можливість визначити додаткові ознаки для атрибутування;–

проаналізовано особливості історії, змісту, типології, музично-палеографічних та текстологічних ознак, стилів художнього оздоблення співочих рукописів різного часу, що дало основу для проведення систематизації музичної рукописної книжності;–

вдосконалено методи джерелознавчого та кодикологічного вивчення музичних РК, з’ясовано специфічні особливості музичної рукописно-книжної культури й визначено основні напрями кодикологічного дослідження книжної писемності.

Практичне значення дослідження – запропоновано методику кодикологічн-ого дослідження музичної РК, що дає можливість залучення до наукового обігу нових джерел та знань і сприяє подальшому розвитку історико-кодикологічних, джерелознавчих та музикознавчих аспектів вивчення музичних РК та розвитку спеціальних методів історико-книгознавчого аналізу книжно-рукописної культури. Створено модель наукового опису співочих РК з урахуванням їх специфічних особливостей.

Основні положення використані при описуванні співочих рукописів ІР НБУВ і при створенні наукового каталогу крюкових рукописів, для бази даних „Кодекс”, у лекційному курсі „Книгознавство”, „Бібліографознавство”, а також
є перспективними для курсу “Палеографія” Національної музичної академії
ім. П.І. Чайковського тощо.

Особистий внесок здобувача. Результати, наведені в дисертаційній роботі і винесені на захист, одержані автором одноосібно.

Апробація роботи. Основні положення дослідження апробовані на міжнародних наукових конференціях: “Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ” (Київ, 2004), “Інтелектуальні інформаційні технології у бібліотечній справі” (Київ, 2005), “Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору України” (Київ, 2006), “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (Київ, 2005–2007 рр.), “Звук і знак: середньовіччя, бароко, сучасність” (Київ, 2006), “Бражниковские чтения” (Санкт-Петербург, 2007), на методологічних та науково-практичних семінарах НБУВ, а також у публікаціях, надрукованих у фахових періодичних виданнях: “Рукописна та книжкова спадщина України”, “Бібліотечний вісник”, “Спеціальні історичні дисципліни” та “Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія”.

Структура дисертації визначена специфікою проблеми, метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Oбсяг дисертації – 172 сторінки. Список використаних джерел і літератури містить 305 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається ступінь її вивченості, формулюється мета і завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи.

Перший розділ – “Історіографія та джерельна база дослідження” – присвячений історико-кодикологічним, музично-палеографічним та джерелознавчим дослідженням співочих кириличних РК. Подається огляд наукового доробку істориків, філологів, книгознавців та музикознавців у питаннях опису музичної РК, зокрема, крюкової різних періодів існування. Розглянуто існуючі класифікації описів й у відповідності до них проаналізовано описи співочих РК України та Росії. Виявлено позитивні риси та недоліки цих описів, підкреслено особливе значення комплексного підходу в описах, здійснених у співпраці музикознавця та кодиколога.

Зазначається, що вивченням співочих рукописів займаються дослідники різних гуманітарних спеціальностей, розглядаючи їх зі своєї професійної точки зору. Основними напрямами досліджень є типологічний аспект, що відображає еволюцію текстів у кількісному та жанровому складі (З.М. Гусейнова,
М.Г. Казанцева, Є.Л. Буриліна, С.П. Кравченко, Б.П. Карастоянов, Н.С. Серьогіна, Н.В. Грузинцева, С.Н. Тутолміна, Г.А. Пожидаєва), вивчення розспівів і пов’язаного з ними репертуару (М.В Богомолова, Р.К. Хачаньян, Г.А. Пожидаєва, М.В. Бражніков, З.М. Гусейнова, Н.В. Парфентьєва) та створення наукових описів.

Палеографічне дослідження крюкових рукописів розпочалося у другій чверті ХІХ ст. з ініціативи В.Ф. Одоєвського, В.М. Ундольського, І.П. Сахарова, Д.В. Разумовського, а систематичним дослідженням крюкової нотації займалися В.М. Металлов, С.В. Смоленський, А.В. Преображенський.

Основні питання, які цікавили вчених на межі ХІХ–ХХ ст., – вивчення побудови знаменного розспіву, його періодизація, зв’язки мелодії з літургійним текстом. На початковому етапі описування РК визначалось потребою виявлення, інвентаризації та введення у науковий обіг пам’яток писемності на основі археографічних та палеографічних аспектів їх вивчення, що обумовило переважно оглядово-реєстраційний характер перших каталогів. У цей період головна увага вчених приділялася пошуку, опису та введенню рукописів у науковий обіг. Протягом XIX ст. поступово склався певний набір принципів наукового опису кириличних РК та їх основних характеристик.

Описи РК, у тому числі й співочих, з бібліотек, музеїв та навчальних закладів України, що зберігаються нині в ІР НБУВ, були здійснені вченими – збирачами рукописів широкого профілю М.І. Петровим, О.О. Лебедєвим, С.І. Масловим,
М.М. Сперанським, В. Березіним, С.О. Щегловою. Вони містять деякі облікові дані, а також розширені статті, в яких наводяться записи писців, деякі мовні особливості РК, але зміст, мистецьке оформлення та специфічні особливості співочих пам’яток (види нотацій, розспіви, фонетична редакція текстів) практично не розглядаються. Крім того, відсутній детальний аналіз часу створення РК. Датування рукописів часто є неточним; статті описів, хоч і викладаються у певному порядку, проте структура описів не є уніфікованою, й іноді даються помилкові назви.

Відзначається внесок М.В. Бражнікова у музично-палеографічні дослідження й вивчення давньоруської теорії музики. Вченим була розроблена “російська співоча палеографія”, яка “є допоміжною дисципліною музично-історичного порядку”, визначені її завдання, розроблені методи джерелознавчого аналізу та архівного опису російських середньовічних співочих рукописів.

З 60-х років ХХ ст. спеціалістами в галузі вивчення РК активно велася робота з виявлення та вироблення загальних принципів однотипного наукового опису слов’яно-російських рукописів ХІ–ХІV ст., яка була реалізована у “Зведеному каталозі…” (М., 1984).

З 80-х років ХХ ст. значна увага у дослідженнях російських вчених приділялася джерелознавчим, музично-текстологічним аспектам, питанням дешифрування нотацій (С.В Фролов, А.Н. Кручиніна, З.М. Гусейнова,
Н.С. Серьог-і-на, М.В. Богомолова, Г.А. Пожидаєва, Б.О. Шиндін, І.В. Єфімова), укладанню каталогів (А.Н. Кручиніна, М.В. Богомолова та ін.). Об’єктом досліджень українських науковців стали матеріали українських та білоруських Ірмологіонів, їх зміст, структура та каталогізація у галузі музичного джерелознавства (Ю.П. Ясіновський), з розширеним кодикологічним аналізом деяких РК XVIІ ст. (Л.А. Дубровіна), монодійні наспіви (О.С Цалай-Якименко, Л.П. Корній, Г.М. Васильченко-Михно, О.Ю. Шевчук та ін.).

Дослідження існуючих каталогів співочих РК показало, що нині гостро постала проблема уніфікації археографічного та кодикологічного описів РК. Деталізовані описи здійснюються, в основному, музикознавцями й тяжіють до спеціального типу, пов’язаного з дослідженням списків і текстів джерел, тому й розраховані на спеціалістів у галузі музичної медієвістики. Іноді до описування залучались спеціалісти інших галузей (археографи, палеографи, кодикологи), але детального кодикологічного дослідження переважної більшості з цих рукописів не було проведено, що вплинуло на якість атрибуції.

Проведений нами аналіз описів співочих РК з центральних книгосховищ (зібрання Придворної співочої капели, зібрання М.П. Погодіна – РНБ; рукописів бібліотеки Іосифо-Волоколамського монастиря з Єпархіального зібрання ДІМ; Вєтківсько-Стародубського, Бессарабського, Верхокамського зібрань – МДУ; рукописів виго-лексинського письма – БАН; Музейного зібрання – РДБ) та периферійних зібрань Росії (Уралу та Сибіру), а також робіт українських дослідників вказує на необхідність комплексних кодикологічних досліджень музичних РК з урахуванням їх специфічних особливостей.

У другому розділі – “Специфіка кодикологічних досліджень та основні принципи опису музичних кириличних рукописів” – розкриваються специфічні особливості, притаманні співочим РК, пов’язані з мистецьким оформленням, структурою, змістом, репертуаром, жанрами, нотаціями, особливостями гімнографічного та музичного текстів, а також подано основні принципи їх опису.

Розглядаються структурні особливості співочих РК, їх склад, показано струнку й розгалужену систему богослужбових жанрів, підкреслено необхідність типологічних досліджень для атрибуції та опису РК.

Вказано на відмінності у російській та українській рукописно-книжній традиціях, викликані різними культурними та релігійними впливами. Так, Україна зазнала значного грековізантійського впливу в XІV–XV ст. (так званий другий південнослов’янський вплив), а з середини XVІ ст. – впливу чужорідної західноєвропейської культури, російське ж книжне мистецтво у той час і до середини XVІІ ст. зберігало традиційний давньоруський канон. Усе це обумовило різні тенденції у розвитку співочого мистецтва й позначилось на структурі, характері оздоблення, палеографічних та текстологічних особливостях РК. Наприклад, порівняльний аналіз нотолінійних Ірмолоїв та гімнографічних збірників російської традиції показав відмінності у комплектуванні (структурній організації) українських книг (обов’язковий розділ, в якому поєднані вибрані співи з Октоїха та Ірмологія; розділ подобних на 8 гласів).

Розглядаються проблеми, що виникають при описуванні співочих РК, пов’язані з уніфікацією елементів опису (назва, складові структури, жанри, текстологічні та музичні особливості).

При кодикологічному описі музичних РК використовуються як загальні принципи опису РК (датування, матеріал письма та шрифти, організація сторінки, фарби та чорнило, характеристика оправи та художнього оформлення), так і враховуються специфічні риси (графіка нотного письма, правопис гімнографічних текстів, особливості нотації, розкриття змісту та музичних особливостей).

Аналізуючи оздоблення, звертається увага і на художній, тобто стилістичний аспект вивчення РК. У російських середньовічних співочих РК протягом їх еволюції використовується художнє оздоблення різних стилів: візантійський тератологічний (ХІ–ХІV ст.), неовізантійський та балканський (з ХV ст.), стародрукований та бароко (ХVІІ ст.). Два останні стилі взяті за основу при формуванні старообрядницьких художніх стилів: вишуканого поморського (перша пол. ХVІІІ ст.) та пишнобарвного гуслицького (кін. ХVІІІ – ХІХ ст.). Для старообрядницьких рукописів характерне також поєднання стародрукованого стилю з барочним, барочного з гуслицьким, а також створення оригінальних композицій на основі народних мотивів. Для українських та білоруських рукописів ХVІ ст. притаманний жгутовий плетений балканський орнамент,
у ХVІІ ст. використовується стародрукований, плетінчастий та барочний орнаменти, а з першої половини ХVІІІ ст. поширюється гравюрна манера книжного оформлення.

Кожна богослужбова співоча книга у процесі еволюції з ХІІ–ХVІІІ ст. зазнала значних структурних змін, що стосувалися репертуару та принципів упорядкування піснеспівів, які з кінця ХVІ ст. у російській та українсько-білоруській рукописно-книжній традиції суттєво відрізнялися.

Якщо більшість російських співочих книг до середини ХVІІ ст. мала тенденцію до незначного збільшення складу за рахунок розспівування нових текстів, варіативності музичних інтерпретацій, то з 70-х років ХVІІ ст. реформувань зазнали тексти на декількох рівнях: правопис, музично-палеографічний та типологічний аспекти. В результаті діяльності Першої та Другої комісій по виправленню співочих книг з останньої чверті XVII ст. з’явилися рукописи нової редакції із зміненим складом піснеспівів, наприклад, склад Ірмологія збільшився від бл. 690 до понад 1000 ірмосів (ф. 306, № ; ф. 301, № л). В Октоїху та Праздниках також, окрім редакції мелодій та текстів, була замінена частина творів (в Октоїху повністю змінені піснеспіви усіх малих вечірен, а в Праздниках стихири замінені, в основному, в малих вечірнях на рухливі свята).

Старообрядці не сприйняли нововведень, пов’язаних із розширенням складу Ірмологія та заміною одних піснеспівів на інші в Октоїху, Праздниках, що також є атрибутуючою ознакою для ранніх старообрядницьких рукописів.

Зауважується, що головною специфічною особливістю співочих РК гімнографічного змісту є поєднання у них двох видів тексту – літургійного та музичного, розвиток та взаємозв’язки між якими призвели до появи у рукописах різних текстологічних та музично-палеографічних ознак у певні періоди існування.

Так, однією з ознак, притаманних лише співочим рукописам, є характерні зміни у правописі літургійних текстів, викликані впливом живої вимови на норми церковного правопису – різні фонетичні редакції: істинномовна (пергаменні РК ХІ–ХІV ст.), роздільномовна редакція, або хомонія (ХV – ост. третина ХVІІ ст.,
а у рукописах старообрядців-безпопівців – до поч. ХХ ст.) та новоістинномовна редакція, пов’язані з церковними реформами патріарха Никона та діяльністю двох комісій по виправленню співочих книг у 1668–1670 рр. (з ост. третини ХVІІ ст.,
й збереглася також у рукописах старообрядців-попівців).

При дослідженні музичного тексту особлива увага приділяється датуючим ознакам крюкової нотації для рукописів російського походження: літерні кіноварні позначки у рукописах з другої половини XVІІ ст., а для РК після 1668 р. – додаткові чорнильні рисочки біля знамен – признaки. Необхідно зазначати наявність чи відсутність у рукописах лиць та фіт, інших видів безлінійних нотацій – путьової та демественної (наприклад, ф. І, № 2836; ф. 30, № 29, арк. 246–250 зв.), двознаменників, що поєднують безлінійну нотацію з нотолінійною (ф. 312, № с), путно-демественного багатоголосся, що з’являється у рукописах з останньої третини XVI ст., частіше у поголосій (послідовно за голосами) фіксації й містить знаки як путьової, так і демественної нотацій (ф. 301, № л, арк. 423–427). Значного поширення у XVIІ ст. набуває демественне багатоголосся, записане дво-чотириголосою демественною нотацією у вигляді партитури, в якій рядки, записані кіновар’ю, чергуються з рядками, записаними чорним чорнилом (ф. 301, № л, арк. 187 зв., ф. 310, № , арк. 120–122). Переважна більшість українських та білоруських нотолінійних Ірмолоїв написана квадратною нотацією, яка також має свої палеографічні ознаки й зазнала еволюції, що стосувалася характеру нотного письма й почерків, змін у ритмічних тривалостях, розміщенні й графіці ключів, особливостей вживання сторожів або кустод тощо.

Іншою, також датуючою ознакою є графіка музичного письма, в якій для крюкових рукописів російської традиції велике значення має співставлення типів письма та музичної писемності, особливості написання літер і знамен. Писемній та музичній графіці ХІІ–ХІV ст. властива уставність, пропорціональність, збалансованість ліній, рівномірність проміжків, приблизно однакова довжина вертикальних та горизонтальних ліній. З ХV ст. з’являється півуставне письмо, посилюється нахил горизонтальних ліній, зменшуються проміжки між літерами. Зростає кількість скорочень окремих літер у словах, переважно сакрального змісту (за допомогою значків – надрядкових титл, взмет, покритій). У співочих РК скорочувалися слова, що не входили в основний текст. Для графіки знамен
ХV–ХVI ст. характерне спокійне, округле письмо, більш розмашисті та широкі горизонтальні риски, ніж у попередні століття. Під впливом збагачення та ускладнення церковних служб з’являються нашарування знамен у 2–3 рядки.
З кінця ХVI ст. письмо знамен стає більш гострокутним з нахилом вправо та вгору, посилюється різниця між товстими та тонкими рисками, до середини
ХVII ст. воно стає прямішим, гострішим, прямовиснішим. У кінці ХVII ст. та у ХVIIІ ст. письмо знамен стає менш показовим і зростає значення палеографічних ознак паперу та тексту.

У ХVIIІ ст. письмо деяких нотолінійних рукописів, здебільшого українських Ірмологіонів, наближається до скоропису – прискореного письма, в якому літери зливаються, поєднуються разом. Замість півуставних скорочень з’являються виносні літери. Але скоропис не є характерним для співочих РК (у крюкових рукописах він взагалі не використовується).

Однією з специфічних особливостей російських співочих рукописів
є наявність великої кількості розспівів, що позначалися „ино знамя”, „ин роспев”, „ин перевод”, „другий”, коли слідували безпосередньо один за одним. Стильові різновиди знаменного розспіву (малий та великий) позначалися у рукописах „мал”, „малой”, „меншой” та „бол”, „болшїй”, а самостійні – путьовий та демественний розспіви – часто записувалися знаменною нотацією з кіноварною графемою, схожою на велику літеру “Э” на межах текстових рядків. Частина розспівів позначалася за іменем розспівщиків (“зоуевское”) (ф. 301, № л, арк. 128зв.; ф. 301, № л, арк. 368–372), за назвами центрів співочого мистецтва (“кириловская”, “тифинское”, “тихонов”, “опекаловская”) (ф. 310, № , арк. 46; ф. 301, № л, арк. 113; ф. 306, № , арк. 202зв.–204; ф. 310, № , арк. 59зв) та за географічними назвами (київський, болгарський, грецький) (ф. 301, № л,
арк. 26зв.; ф. 301, № л, арк. 16зв.–18зв, 107зв–110зв.; ф. 310, № ,
арк. 135–139).

В українських та білоруських Ірмологіонах зустрічаються новогрецькі співи, в основному, з Літургії, та запозичені болгарські варіанти напівів на ті тексти, що вже мали українсько-руську інтерпретацію.

Специфічними особливостями співочих рукописів є наявність у них вставок всередині тексту – хабув та аненаєк, а також багатогласників – чотиригласників та восьмигласників, що також зазначається при кодикологічному описі.

При кодикологічному дослідженні розспіви та інші музичні особливості не мають суттєвого значення, однак для музикознавців вони є важливою ознакою при атрибутуванні.

Таким чином, при кодикологічному описі слід враховувати аспекти, повязані зі структурними, текстологічними, палеографічними та музичними особливостями співочих рукописів.

У третьому розділі – „Кодикологічне дослідження крюкових рукописів ХІІ – початку ХХ ст. з фондів ІР НБУВ” – показані основні характеристики співочих РК: датування, історія походження, географічна локалізація та структурна типологія.

Перший етап дослідження – датування РК, яке здійснюється за комплексними ознаками із застосуванням методів палеографії, кодикології, джерелознавства,
а також філігранознавства, археографії, текстології, маргіналістики та залученням спеціальних музично-палеографічних методик. Це дає можливість здійснити ідентифікацію та атрибуцію кожної співочої РК, дослідити процес її створення, історію та долю, виявити лакуни, відновлення втрат та пізніші напластування
у тексті.

Розглядаються як РК із “прямими датами” (що містяться у записах писця або замовника, проте потребують перевірки), так і без вказівки на час створення. Крім аналізу філіграней використовується комплекс інших методів: дослідження графіки письма, вивчення стилю оздоблення, музично-палеографічного та текстологічного аналізу, аналізу записів, що можуть вміщувати історичну або географічну інформацію, у тому числі імена історичних осіб, назви монастирів та церков тощо. У співочих РК до ХVІІ ст. рідко використовувалися прямі дати – зроблені рукою автора чи переписувача, що було пов’язано з сакральністю церковно-співочого мистецтва, його анонімністю. Тому для уточнення датування беруться до уваги “непрямі” дати – події, особи, що згадуються у РК, наприклад, названі у многоліттях (розділ Обиходу) імена правлячих осіб (ф. 301, № п, 150л; ф. 310, № , № ).

Для визначення старообрядницької співочої рукописної книжності головним критерієм, окрім дати створення, є відсутність заміни піснеспівів малих вечерень у таких сталих за складом та структурою книгах, як Октоїх та Праздники (тобто слідування дореформеним текстам). Атрибуція співочих рукописів безпопівської (поморської) та попівської (вєтківської, гуслицької) традицій ускладнюється наявністю значної кількості рукописів, у яких немає чітко виражених ознак цих стилів художнього оформлення, а також недостатньою вивченістю цих питань. Тому для їх ідентифікації проводили палеографічний, музично-палеографічний, текстологічний аналіз джерел та залучали матеріали історичного характеру.

Слід відмітити, що використання поаркушевого аналізу філіграней, почерків, типу й кольору чорнила дає можливість, окрім визначення дати створення, віднайти лакуни у тексті й відновити цілісність книги. У зібранні виявлені конволюти та складені рукописи, в яких під час реставрації були вставлені аркуші більш раннього чи пізнього часу, написані іншим почерком,
з відновленими втратами тексту. Частіше поновлювалися обиходні розділи (шляхом дописування, вписувания окремих піснеспівів на чистих аркушах,
їх збереження під час реставрації).

Другою складовою частиною атрибуції рукопису є його локалізація, тобто встановлення місця його створення. Переважна більшість РК XVIІ ст. анонімна,
не має прямої дати й точної локалізації походження. У деяких з них інформація про власників рукописів, територію побутування (Псковська, Орловська, Архангельська, Ярославська губернії), шляхи міграції, вартість тощо міститься
у записах на сторінках рукописів, кришках оправи та поаркушевих скрепах.

У складі окремих книг та збірників виявлені такі типи крюкових співочих книг, як Ірмології, Октоїхи, Стихирарі, Обиходи, Мінеї, Праздники, Тріоді та Азбуки. У рукописах ХVІ–ХVІІ ст., як правило, декілька співочих книг об’єднувалися в один кодекс (найчастіше Ірмологій, Октоїх та Обихід), у той час, як більшість старообрядницьких рукописів вміщують лише одну, рідше дві співочі книги. Підкреслюється, що досліджуючи зміст РК, необхідно вводити типологічні характеристики в параметри опису – з метою введення в сферу медієвістики нових джерел, оскільки такі давні співочі книги, як Ірмологій, Октоїх, Тріодь пройшли певний шлях еволюції протягом століть, а Праздники, Трезвони та Обихід склалися як самостійні й отримали автономні найменування лише наприкінці XVI – на початку XVIІ ст.

Проведено порівняльний аналіз складу кожного типу співочих РК різних періодів, що дало можливість виявити додаткові ознаки (параметри) для їх ідентифікації та атрибуції.

Визначення фонетичної редакції, текстологічних ознак, особливостей нотації, відзначальних рис художнього оздоблення дозволило віднести співочі крюкові РК до певних традицій й встановити хронологічну межу середньовічної та старообрядницької рукописної книжності.

У четвертому розділі – „Кодикологічний опис гімнографічних рукописів різних традицій” – пропонується класифікація музичних РК гімнографічного змісту за музично-палеографічними та текстологічними ознаками й визначаються характерні риси різних традицій співочого мистецтва: а) рукописи давньоруського періоду; б) знаменні РК українсько-білоруської традиції; в) російські дореформені крюкові РК (перш. пол. XVІІ ст.); г) російські пореформені крюкові РК
(ост. третина XVІІ ст.); д) старообрядницькі рукописи попівського та безпопівського напрямів; е) російські нотолінійні РК кінця XVІІ–XVІІІ ст.; є) українські та білоруські нотолінійні Ірмолої (кін. XVІ – XVІІІ ст.).

Оптимальною структурною моделлю співочої РК, що задовольняє запити різних користувачів, є розгорнута кодикологічна схема, яка може надати великі можливості для фахівців з історії книги у системному дослідженні книги та книжної культури, а також для музикознавців, палеографів, джерелознавців, мистецтвознавців, істориків та філологів.

Використовуючи методи кодикології, принципи музично-палеографічного аналізу, висунуті М.В. Бражніковим, а також на основі аналізу сучасних досліджень, описів співочих РК та власного досвіду описування крюкових співочих РК ІР НБУВ, нами була вироблена схема кодикологічного опису, що містить наступні рубрики: назва, дата, шифр, інципіт та експліцит, кількість та стан збереження аркушів (з нумерацією зошитів), матеріал письма (філіграні), організація сторінки (поле тексту, кількість рядків, колонтитули, рубрикація тощо), письмо (характеристика почерків та чорнила), мова (її особливості, фонетична редакція тексту), оздоблення (сюжети мініатюр, стилі художнього оформлення заставок, ініціалів, кінцівок, вид в’язі), оправа (дата створення,
її первинність, матеріал покриття, тип оздоблення), нотація (види та типи, наявність лиць та фіт, сторожів – для квадратної київської нотації), музичні особливості (хабуви, аненайки, багатогласники, вказані розспіви), зміст (для РК стійкого складу – загальна характеристика, нестійкого – постатейний розпис,
з фіксацією усіх доповнень), записи, старі шифри та штампи, бібліографія.

Для надання можливості оперативного пошуку інформації необхідними є такі покажчики: іменний, хронологічний, географічних назв та скрипторіїв, філіграней, зображень (мініатюри, малюнки, в т. ч. на середниках оправ), назв пам’яток та жанрів піснеспівів, нотацій, розспівів та музичних термінів.

Вищенаведена схема опису дає можливість отримати вичерпну інформацію про співочі рукописи, а також простежити динаміку й еволюцію музичної рукописно-книжної культури. Вона була покладена в основу створення Каталогу музичних крюкових рукописів із фондів ІР НБУВ й пристосована для комп’ютерної бази даних „Кодекс” шляхом введення додаткових полів (фонетична редакція тексту, нотації, музичні особливості), що містять інформацію про специфічні особливості музичних РК.

Застосування подібного типу опису з урахуванням досвіду комп’ютерних баз даних “Кодекс” та “Ірмос”, розроблених на основі кодикологічного та спеціального описів, дозволить створити комплексну автоматизовану інформаційну систему, яка задовольнить потреби як кодикологів, так і музикознавців.

ВИСНОВКИ

1. Музична рукописна книга є синкретичним явищем й потребує комплексн-ого історико-кодикологічного, загальнопалеографічного та музично-палеографічного аналізу, який включає атрибуцію книги, вивчення її оформлення та прикрас, дослідження змісту, редакцій літургійного тексту, нотацій та музичних особливостей.

2. Музична богослужбова рукописна книжність пройшла тривалий шлях еволюції протягом ХІІ – початку ХХ ст., що супроводжувався змінами у графіці, мові, мистецтві книги тощо, й тому потребує специфічної методології кодикологічного дослідження, яка б відображала основні тенденції її розвитку та еволюції. Ця методологія реалізується у розвинутій структурі взаємопов’язаних рубрик опису, а також у подальшому розвитку сукупності методів та прийомів аналізу з метою з’ясування походження, історії та змісту РК.

Описи співочих рукописів здійснювалися, в основному, музикознавцями й тяжіють до спеціального типу, пов’язаного з дослідженням списків і текстів джерел, тому й розраховані на спеціалістів у галузі музичної медієвістики.

Використання кодикологічних методик дало можливість сприйняття співочого кодексу як цілісного явища певної культурної епохи і в той же час допомогло отримати великий масив вірогідно атрибутованої та багатомірно згорнутої інформації, що характеризує саме цей рукопис. Лише деталізований кодикологічний опис відтворює багатоаспектний характер дослідження РК, охоплюючи усі можливі напрями вивчення історії книги, її структури, змісту, текстів, художнього оформлення та музичних особливостей.

3. Одним з найважливіших завдань в кодикології є атрибуція РК, що включає датування та локалізацію, з’ясування походження РК тощо. У датуванні РК головним методом є філігранознавчий аналіз, за допомогою якого встановлюється дата виготовлення паперу та відповідно – час написання рукопису у межах одного-двох десятиліть для рукописів XVI–XVIІІ ст. та трьох–пяти років для РК ХІХ ст. Додатковими методами датування рукопису є палеографічні дослідження письма та нотацій, вивчення стилю оздоблення, особливостей правопису, аналіз маргіналій та записів, оправи. Критерієм при встановленні часу створення рукопису є сукупність усіх встановлених ознак.

4. При атрибуції крюкових РК основне місце після філігранознавчого аналізу належить фонетичній редакції та особливостям