МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кужелєва Ганна Олександрівна

УДК 330.332.01

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ

У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та

історія економічної думки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Дмитриченко Лілія Іванівна,

Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, доцент Туріянська Марія Михайлівна, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, професор кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

(м. Донецьк);

кандидат економічних наук, доцент Дучинська Ніна Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, докторант кафедри економічної теорії (м. Київ).

Захист дисертації відбудеться 28 серпня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: вул. Челюскінців, 198-а, м. Донецьк, 83015, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (вул. Університетська, 24, м. Донецьк, 83055).

Автореферат розісланий 25 липня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради Овечко Г.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Формування в Україні нового типу ринкових відносин обумовило необхідність суттєвої зміни структури національної економіки. Без інвестиційної діяльності господарюючих суб’єктів і інвестицій – її матеріального підґрунтя – це неможливо. Інвестиційна діяльність як вид підприємницької діяльності набула широкого розвитку у сучасному світі. Щодо України, то вона має потребу як у інвестиціях, так і у розвитку механізмів інвестиційної діяльності.

За роки активних ринкових трансформацій інвестиції в основний капітал в Україні скоротилися майже в 5 разів, середньорічний коефіцієнт введення основних фондів у дію зменшився з 5,3% до 2,2%, а рівень ліквідації застарілих об'єктів знизився з 2,2% до 0,95%. Скорочується питома вага інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності. Тільки за останні роки у промисловості вона знизилася відповідно з 41,91% у 2001 році до 40,65% у 2002 році, з 38,67% у 2003 році до 37,23% у 2004 році, і у 2005 році становила 37,63%. Вкрай нестійкою є динаміка цього показника в сільському господарстві, де частка інвестицій в основний капітал складає 4,96-4,2% і де переважає тенденція до його зниження. Катастрофічно низькою є частка інвестицій в легку промисловість – в середньому 1,2% за 2001-2005 рр.

Вкрай обмеженими є внутрішні інвестиційні ресурси. Уряд України шукає інвестиційні джерела за межами держави, бо потреба в них щороку зростає: у 2003 році вона складала 2,7 млрд. грн. (5% загальної суми потреб), в 2005 році – 5,9 млрд. грн. (9,5%), а згідно з прогнозними даними в 2009 році потреба сягне майже 11,7 млрд. грн. (9,6%) і у 2015 році – 11,6 млрд. грн. (5,7%). Недостатній обсяг іноземного капіталу, неповне використання власних внутрішніх інвестиційних джерел та причини соціально-економічного, правового і політичного характеру перешкоджають Україні стати державою з ринковою економікою і бути потенційним членом Європейського Союзу, Світової організації торгівлі тощо. Отже необхідність активізації інвестиційної діяльності в Україні обумовлює актуальність теми дисертації.

Серед українських вчених суттєвий внесок у дослідження теорії інвестиційної діяльності в економіці зробили О.Барановський, Д.Богиня, Л.Борщ, Б.Буркинський, Т.Вахненко, П.Гайдуцький, А.Гальчинський, В.Геєць, Б.Губський, Ф.Гудкова, Л.Дмитриченко, І.Зиміна, В.Коноплицький, І.Лукінов, С.Мочерний, А.Музиченко, А.Пересада, С.Реверчук, М.Туріянська, М.Чумаченко та інші. Проте, недостатньо дослідженими залишаються питання активізації механізму реалізації інвестиційних процесів. Відсутнім є комплексний підхід до аналізу механізму формування ефективної структури інвестування суспільного виробництва та обґрунтування ролі держави у такому механізмі, що й визначило вибір теми дисертації, мету й задачі дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах держбюджетної теми кафедри економічної теорії Донецького національного університету “Інвестиційна політика держави в перехідній економіці” (номер державної реєстрації 0101U005728).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження: методологічне обгрунтування механізму активізації інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів в умовах трансформаційної економіки України.

Для досягнення мети в роботі сформульовано та розв’язано такі

задачі дослідження:

проаналізовано економічну категорію “інвестиційна діяльність”, визначити систему виробничих відносин, що виникають між господарюючими суб'єктами з приводу формування й використання інвестиційних ресурсів;

досліджено основні концепції реалізації й розвитку інвестиційної діяльності й розробити концепцію управління інвестиційною діяльністю в Україні в контексті світового досвіду;

виявлено особливості інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів й визначити її роль на макро- і мікрорівнях;

визначено закономірності розвитку інвестиційної діяльності в трансформаційній економіці України, виявити суперечності інвестиційного процесу;

визначено основні тенденції розвитку інвестиційного процесу в Україні в контексті розвитку банківської системи, бюджетно-податкової політики, а також у зв'язку з розвитком в Україні фондового ринку;

розроблено механізм впливу держави на розвиток інвестиційного процесу і інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів на підґрунті аналізу чинників і механізмів активізації внутрішніх й зовнішніх джерел інвестування.

Об’єкт дослідження: процес інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів у сучасній Україні.

Предмет дослідження: економічні відносини, що виникають між суб'єктами інвестиційної діяльності з приводу формування і використання інвестицій.

Методологія та методи дослідження. Теоретичним і методологічним підґрунтям дисертації є фундаментальні праці вчених щодо інвестування і інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів в економіці, зокрема в економіці трансформаційного періоду. Нормативним підґрунтям є закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства фінансів і Державної податкової адміністрації України, офіційні статистичні дані.

Дослідження проблеми інвестиційної діяльності ґрунтується на загальнофілософських методах пізнання. Історичний підхід використано в процесі аналізу чинників і механізму формування й витрачення інвестиційних коштів. За принципами діалектики розкрито об'єктивні умови, що впливають на структуру інвестиційних ресурсів у національній економіці, а також суб'єктивні чинники здійснення інвестиційної діяльності господарюючих одиниць. Методи системного аналізу і логічних узагальнень, синергетичний підхід використано в процесі аналізу сутності і політико-економічного змісту категорій “інвестиції” і “інвестиційна діяльність”, а також при розробці механізму активізації інвестиційних процесів в національній економіці України. Розв’язання поставлених в дисертації задач базується на методах економіко-статистичного аналізу, що забезпечує надійність й достовірність результатів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні концепції реалізації інвестиційної діяльності господарюючих суб’єктів і механізму її активізації в Україні. Основними науковими результатами дисертаційного дослідження є такі:

вперше:

сформульовано авторське визначення категорії “інвестиційна діяльність” як системи виробничих відносин господарюючих суб'єктів з приводу формування й використання інвестиційних ресурсів. Виділено фундаментальні і специфічні властивості інвестиційної діяльності як економічної категорії, що створює умови для подолання обмежень юридичного підходу до її характеристики. Аналіз даної категорії в широкому спектрі економічних відносин дозволив розмежувати основні поняття досліджуваної проблеми, а саме: “інвестиційна діяльність”, “інвестування”, “інвестиція”, “інвестиційний процес”;

розроблено концепцію управління інвестиційною діяльністю господарюючих суб'єктів в контексті світового досвіду. Концепція заснована на ідеях активізації банківської системи, використання інструментів бюджетно-податкової політики держави, активізації розвитку фондового ринку в Україні. Це дозволить активізувати інвестиційну діяльність в Україні;

уточнено:

теоретичні підходи до визначення ролі банківської системи і бюджетно-податкової політики в активізації інвестиційної діяльності на підставі дослідження тенденцій її розвитку за період 1991-2005 рр., що обумовлює можливості поширення цього виду діяльності;

методологію дослідження процесів розвитку фондового ринку України, що дозволяє визначити умови залучення іноземних інвесторів до українського інвестиційного ринку, а також активізувати діяльність вітчизняних інвесторів;

дістало подальшого розвитку:

визначення сутності інвестицій як умови й інструменту реалізації підприємницької діяльності, протягом якої поміж людьми виникають економічні відносини, спрямовані на одержання прибутку чи досягнення соціального ефекту, що супроводжуються ризиком його повної або часткової втрати;

механізм державного регулювання інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів, направлений на активізацію інвестиційних процесів в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у подальшому розвитку теорії інвестиційних процесів в економіці в цілому й обґрунтуванні напрямку удосконалення механізму управління інвестиційними процесами і інвестиційною діяльністю в національній економіці України.

Практичне значення має також систематизація автором об'єктивних і суб'єктивних чинників активізації інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів, що є однією з умов удосконалення цілісного механізму державного регулювання інвестиційних процесів в Україні має забезпечити стабілізацію й подальше економічне зростання. Результати дослідження можуть бути використані при визначенні пріоритетів державної інвестиційної політики, при формуванні підприємницького середовища, в стратегії розвитку зовнішньоекономічних відносин, а також в процесі викладання курсів “Економічна теорія”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”, “Державне регулювання економіки”, “Оподаткування” і “Інвестиційна діяльність підприємств”.

Практичне значення одержаних результатів підтверджено довідками щодо використання пропозицій, зокрема Ворошиловської районної у місті Донецьку Ради, Мар’їнського відділення АКБ “Правекс-банк” смт. Мар’їнка Донецької області, ТОВ “Вельма” м. Донецьк, МКП “Алмаз” м. Донецьк, АКІБ “Укрсиббанк” (відділення № 208) м. Донецьк.

Особистий внесок здобувача. Висновки й рекомендації, що містяться в дисертації, отримано автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення і висновки дисертації було представлено на: Всеукраїнській науковій конференції “Соціально-економічний розвиток регіонів України: історія та сучасність”(Донецьк, ДонНТУ, 2001); Міжнародній конференції „Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” (Донецьк, ДонДУЕТ, 2001); Міжнародній науково-практичній конференції “Управління підприємствами: проблеми і шляхи їх вирішення”(Донецьк, ДонДУЕТ, 2003); III міжрегіональній науково-практичній конференції „Оподаткування у промисловому регіоні: теорія, практика і перспективи розвитку” (Донецьк, ДонДУЕТ, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “М.І. Туган-Барановський – відомий вчений-економіст. Спадщина і новації” (Донецьк, ДонДУЕТ, 2005); V міжнародній науково-практичній конференції “Оподаткування в промисловому регіоні: теорія, практика і перспективи розвитку” (Донецьк, ДонДУЕТ, 2005); Вузівській науковій конференції професорсько-викладацького складу Донецької філії Європейського університету (Донецьк, ПВНЗ „Європейський університет”, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Організаційні та економічні проблеми розвитку муніципальних утворень”, Тернопіль, 2006).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 статей, 8 матеріалів і тез конференцій загальним обсягом 5,5 д.а., з яких 5,3 д.а. належить автору дисертації.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури з 176 найменувань,5 додатків. Роботу викладено на 201 сторінках основної частини; вона містить 27 таблиць і 11 рисунків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі доведено актуальність теми дослідження; сформульовано мету та задачі, об’єкт та предмет дослідження; анотовано елементи наукової новизни, розкрито практичне значення і зв’язок роботи з науковими програмами; наведено дані щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі - Методологічні аспекти дослідження інвестиційної діяльності на основі аналізу системи поглядів щодо сутності інвестиційної діяльності (зокрема поглядів філософів Давньої Греції і Давнього Риму, середньовіччя, меркантилістів, представників класичної школи політичної економії, а також представників сучасних напрямів економічної теорії), наведено загальну характеристику інвестиційної діяльності з позиції форм, об’єктів, видів і виявлено економічні й неекономічні чинники її активізації. Розкрито методологію аналізу сутності інвестиційної діяльності, інвестиції і інвестиційного процесу; проаналізовано характер впливу інвестиційної діяльності на досягнення сталих темпів зростання економічної системи країни; а також досліджено механізми регулювання інвестиційної діяльності в контексті світового досвіду.

Інвестиційна діяльність - це цілісна система економічних відносин господарюючих суб’єктів, від ефективного функціонування яких залежить економічна система країни й добробут взагалі. Інвестиційну діяльність визначено як економічну категорію, що являє собою послідовну цілеспрямовану систему економічних (виробничих) відносин суб’єктів господарювання з приводу формування і використання інвестиційних ресурсів (фінансових і реальних), регулювання процесів інвестування (як у самій країні, так і за її межами), які виникають у відповідному інвестиційному середовищі і спрямовані на отримання прибутку або на досягнення визначеного соціального ефекту в умовах ризику.

На сучасному етапі чинниками активізації інвестиційної діяльності в країні є: активність інвестора; наявність правового поля; традиційна структура попиту й пропозиції; характер інтересів інвестора; здібність інвестора до ризику; прагнення інвестора до відтворення матеріальних і духовних благ; наявність конкурентів в інвестиційному полі.

Оскільки економічні відносини (зокрема й інвестиційні) мають історичний характер і зумовлені особливостями розвитку кожної країни, досліджено форми інвестиційної діяльності, саме ті, що, згідно з Законом України „Про інвестиційну діяльність”, можуть існувати у вигляді:

інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, суспільствами і товариствами, цивільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній формі власності;

державного інвестування, що здійснюється органами влади і управління України, Кримської АР, місцевими радами народних депутатів за рахунок ресурсів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових ресурсів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позикових коштів;

іноземного інвестування, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

сумісного інвестування, що здійснюється громадянами і юридичними особами України і іноземних держав.

Підґрунтям становлення інвестиційної діяльності як системи економічних відносин є інвестиція – це умова й інструмент реалізації підприємницької діяльності, в процесі якої між людьми виникають відповідні економічні відносини. Саме аналіз безлічі трактувань категорії “інвестиції” в науковій економічній літературі дозволяє зробити висновок, що суть поняття “інвестиція” полягає в наступному: по-перше, інвестиція – це не форма інвестиційної діяльності, а умова, інструмент, без якого ця діяльність неможлива; по-друге, використання цього інструменту і є інвестуванням, або процесом інвестування, в якому між людьми виникають економічні (виробничі) відносини (тому інвестицію, як і інвестування, можна вважати самостійними (хоча і вельми близькими) економічними категоріями); по-третє, інвестиція повинна бути інструментом інноваційної підприємницької діяльності, за допомогою якого реалізуються прогресивні методи виробництва якісно нової продукції й послуг.

Аналіз економічної категорії „інвестиція” дає змогу визначити її роль у функціонуванні виробництва і розвитку економіки України, яка полягає у наступному:

1. Будь-які зміни в кількісних співвідношеннях інвестицій впливають на обсяг суспільного відтворення, на розвиток галузей і сфер господарства, що, в свою чергу, викликає структурні зрушення в економіці.

2. Інвестиції забезпечують накопичення фондів підприємств, виробничого потенціалу і при цьому безпосередньо впливають на поточні і перспективні результати господарської діяльності.

3. Інвестиції знаходяться в певній залежності від чинників економічного зростання: зміна обсягу чистих інвестицій веде до зміни доходів, що відбувається в тому ж напрямі, але більшою мірою, ніж початкові зрушення в інвестиційних витратах.

Практична реалізація інвестицій або інвестиційних ресурсів є інвестиційним процесом. Він має свої особливості як на макрорівні (створює можливість руху інвестицій, тобто перехід забезпечених ними майнових й інтелектуальних прав від одного власника до іншого), так і на мікрорівні (обумовлює виникнення інвестиційного процесу в результаті кругообігу виробничих фондів). Всі інвестиційні процеси протікають в певній сфері.

Аналіз понять “інвестиційна діяльність”, “інвестиції”, “інвестиційний процес” дає можливість відобразити їх логічний взаємозв'язок і певну взаємозалежність:

без інвестиційної діяльності (яка починається з постановки мети, з ініціації власне інвестиційного процесу) ніякі процеси економічного розвитку взагалі неможливі;

внаслідок інвестиційної діяльності з'являються інвестиційні ресурси (інвестиції);

реальний рух інвестиційних ресурсів, з одного боку, є продовженням інвестиційної діяльності, а з іншого – виникненням реальних інвестиційних процесів.

Спираючись на сучасні тенденції інвестиційного процесу в Україні, зроблено висновок, що існуючі в економіці деформації є наслідком відсутності цілісної системи управління інвестиційною діяльністю з боку держави.

Кожній країні властиві свої механізми управління, функціонування й стабілізації економічної системи. Для обґрунтування даної тези в роботі визначено групи причин „згасання” галузей економіки: причини, які Україна успадкувала від перебування у складі СРСР, і причини, які є результатом невмілого управління країною з боку уряду. Виявлено також наслідки впливу міжнародних інвестиційних інститутів і організацій на інвестиційні процеси в Україні й на стан економічної системи взагалі.

Доведено, що розв’язати проблеми сучасного соціально-економічного стану України можливо завдяки активізації інвестиційної діяльності. Наслідком того має стати розвиток внутрішньої і зовнішньої інфраструктури, а найголовніше – структурна перебудова національної економіки країни.

У другому розділі - Механізм активізації інвестиційної діяльності в Україні проаналізовано чинники формування інвестиційної діяльності: банківська система в межах грошово-кредитної політики, бюджетно-податкова політика, зв’язок з розвитком в Україні фондового ринку (табл.1).

Центральне місце в реалізації інвестиційної активності посідає грошово-кредитна політика, що здійснюється Національним банком України (НБУ). Саме обсяг грошової маси є основним її інструментом. Так, обсяг грошової маси на кінець 2000 року складав 12799 млн. грн., а до кінця 2005 року зріс майже у 5 разів і склав 60231 млн. грн. Аналогічна ситуація складається і по всіх грошових агрегатах М0, М1, М2, М3. Згідно з офіційними даними, таке зростання обумовлене зростанням ВВП за 5 років на 8,6%, що обумовлено в основному збільшенням валової доданої вартості на транспорті на 7,9%, у видобувній промисловості – на 4,1% і в оброблювальній – на 2,7% . Це можна пояснити економічною ситуацією, що склалася в країні, в якій негативом є неефективний економічний курс, що відволікає потенційних інвесторів. Прикладом може служити динаміка кількості зареєстрованих банків, яка мала до 2004 року стійку тенденцію до зменшення. Це обумовлено посиленням контролю з боку НБУ. Розміри інвестиційних портфелів банків почали зростати у зв’язку зі збільшенням інвестиційної активності.

Таблиця 1

Основні показники інструментів інвестиційної діяльності в Україні

у 2000-2005 роках

№

пп | Показники | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005

1 | Готівкова грошова маса в обігу, млн. грн. | 12799 | 19465 | 26434 | 33119 | 42345 | 60231 | 2 | Кількість банків за реєстром, шт. | 195 | 189 | 182 | 179 | 182 | 186 | 3 | Інвестиційний портфель, млн. грн. | 46736 | 58337 | 73442 | 88573 | 97197

120420 |

4 | ВВП (в факт. цінах), млн. грн. | 170070 | 204190 | 225810 | 267344 | 344822 | - | 5 | Кількість зареєстрованих бірж, шт. | - | 386 | 429 | 459 | 493 | 458 | 6 | Обсяг укладених операцій на біржах, млн. грн. | - | 3544,9 | 8211,5 | 9519,8 | 12742,2 | 15673,8 | 7 | Вартість цінних паперів на біржах, млн. грн. | - | 52951 | 67483 | 88819 | 113888 | 147822 |

Але, незважаючи на деякі позитивні результати розвитку банківської інвестиційної діяльності в цілому, в цій галузі в Україні й досі існують проблеми:

відсоткова ставка кредитування, як і раніше, не відповідає реальній фондовіддачі інвестиційних вкладень;

економіка вимагає великих обсягів інвестиційних ресурсів, а пропозиція відстає від попиту;

власні інвестиційні ресурси не в змозі забезпечити нормальний розвиток економічної системи, а залучені іноземні інвестиції недостатні, як за обсягами, так і за структурою;

обов'язкове резервування інвестиційних засобів обмежене НБУ, що не дозволяє акумулювати їх у повному обсязі.

Аналіз бюджетно-податкової політики підтверджує динаміку, що склалася у банківській сфері. Так, ВВП у 2004 році зріс у відношенні до 2000 року майже в 2 рази, але динаміка основних фінансових результатів України за 1995-2004 рр. свідчить про тенденцію економічної нестійкості державного бюджету. У 1995 році бюджетний дефіцит склав 3612,9 млн. грн. У 2000 і в 2002 роках бюджет був виконаний з профіцитом. Далі, у 2003-2004 роках знов став дефіцитним, причому в 2004 році дефіцит склав 11791,9 млн. грн., або 3,4% ВВП, а у 2005 році – 7945,7 млн. грн., або майже 2% відносно ВВП. Такі перепади в річних показниках бюджету свідчать про фінансову нестабільність в економіці країні. Тимчасово її вдалося мінімізувати штучною стабілізацією національної валюти, а не на підгрунті бюджетного механізму. Основний інструмент бюджету – податкова політика - не став ефективним, а більшість грошових потоків, як і раніше, обертається на тіньовому ринку.

Логічним результатом нестійкої фінансової діяльності держави є нестійка динаміка інвестицій в основний капітал. Динаміка цього показника в 2001 році щодо 2000 року складав 138%, в подальші роки щодо попередніх років – відповідно 114%, 137%, 147% і 123%.

Іншим важливим показником ринкової економіки в країні є наявність і ефективне функціонування фондового ринку.

Спочатку єдиним застосуванням фондового ринку на пострадянському просторі в перші роки після розпаду СРСР було вирішення задач перехідної економіки: формування фінансового механізму інвестиційного розвитку. Не дивлячись на нерозвиненість економіки України, вітчизняний фондовий ринок набирає силу, і вже характеризується достатньо великою кількістю власних індексів ділової активності. Але більшість з них відображає ситуацію, яка складається саме на облігаційному сегменті фондового ринку.

Динаміка загальної чисельності бірж за 1996-2005 роки в цілому є задовільною (їх кількість зросла з 88 одиниць до 458, тобто більш, ніж у 5 разів), а розвиток „якості” роботи фондових бірж істотно відстає. До того ж, значним (майже в 10 разів) є зростання чисельності товарних і товарно-сировинних бірж, що свідчить про подальший розвиток негативних для України процесів, а саме: Україна, як і раніше, залишається продавцем сировини.

За 1995-2005 роки загальний обсяг операцій збільшився майже в 29 разів, а обсяг операцій з цінними паперами – в 435 разів. Проте зростання операцій на фондовому ринку в 2005 році щодо 1995 року не є показовим, оскільки він залишається вельми нестійким.

По темпах зростання обсягів операцій на біржах лідирують товарні біржі. Об'єктами операцій виступають паливо (за досліджуваний період зростання в 822 рази), зокрема сира нафта, обсяги операцій по якій щодо 2001 року виросли в 723 рази, і метал (зростання в 272 рази).

Меншими темпами розвитку характеризується динаміка обсягів операцій по промислових товарах (зростання в 71 разів) і по непродовольчих товарах (зростання менш, ніж в 58 разів). Тільки до 2005 року відбулися операції по сільськогосподарських машинах і верстатах (раніше вони не відбувалися). Що стосується операцій, укладених на фондових біржах, то майже 70% склали операції з облігаціями і корпоративними векселями. Причому учасники фондового ринку намагаються вільні грошові кошти вкладати в найбільш ліквідні цінні папери і їх похідні. (Наприклад, починаючи з 2000 року, особливою популярністю користуються ліквідні векселі ЗАТ “Укрнафта”, ЗАТ “Енергосистема”, ЗАТ “Укргазпром”, ЗАТ “Укртелеком” і їм подібні).

Український фондовий ринок й досі знаходиться на стадії розвитку. Банками і іншими крупними інвесторами активно впроваджується комбінований механізм обігу різних фінансових інструментів. Так, НБУ передбачив використання корпоративних цінних паперів (як основного регулятивного інструменту грошового ринку) в комбінації або з державними облігаціями, або з депозитними сертифікатами, або з комерційними векселями. Такий крок було зроблено з метою штучного підвищення попиту на ці неліквідні інструменти ринку.

З дослідження функціонування фондового ринку можна зробити висновок щодо визначення напрямів активізації інвестиційної діяльності:

інвестування коштів, одержаних від вкладення приватизаційних сертифікатів тільки в ефективні проекти і галузі;

легалізація централізованих організованих торгів на фондовій біржі;

розширення інфраструктури фондового ринку за рахунок впровадження ефективного механізму обігу муніципальних і регіональних цінних паперів, а також реалізації механізму функціонування інвестиційних фондів і інвестиційних компаній. В цьому відношенні дієвим має стати затвердження Закону України “Про інститути інвестування”;

обмеження випуску безготівкових цінних паперів (оскільки існує проблема неконтрольованої емісії сертифікатів), а також стабілізація взаємозв'язку між емісією цінних паперів і інвестиційною активністю;

розробка законодавчого механізму, що має регулювати роботу інвестиційних і іпотечних банків і перегляду чинного банківського законодавства, яке часто суперечить інвестиційному і фондовому законодавству;

створення фонду захисту вітчизняних і іноземних інвесторів, який вже ефективно функціонує в Росії, захищаючи права вкладників і займаючись аудиторською перевіркою емітентів цінних паперів;

забезпечення реальної дії принципів функціонування фондового ринку.

контроль над їх дотриманням потрібно покласти на НБУ і ДКЦПФР, а державне регулювання – на Верховну Раду України.

У третьому розділі - Механізм подолання інвестиційної кризи в Україні розроблено механізм державного регулювання інвестиційної діяльності на підставі дослідження динаміки внутрішніх і зовнішніх джерел та обґрунтовано шляхи активізації таких процесів згідно зі світовими вимогами.

Модель активізації внутрішніх джерел інвестиційної діяльності представлено на рис. 1.

Важливу роль в активізації інвестиційних процесів в Україні грають власні джерела: ресурси господарюючих суб’єктів, зведеного бюджету, фондового ринку, комерційних банків, населення і такі що отримано від приватизації державного майна й інші. В процесі детального аналізу механізму формування й використання інвестиційних джерел встановлено чинники, що стримують на сучасному етапі активізацію інвестиційних процесів, і виявлено характер впливу кожного чинника. Наголошується, що лише системна інвестиційна політика має стати запорукою успіху в покращенні стану української економіки.

Ґрунтуючись на світовому досвіді, необхідно активізувати зовнішні джерела інвестиційних ресурсів. Так, в 2003 році вони складали 2,7 млрд. грн. (5% від загальної суми потреби в інвестиціях), в 2005 році – 5,9 млрд. грн. (9,5%), до 2009 року вони зростуть до 11,7 млрд. грн. (9,6%), а до 2015 року – до 11,6 млрд. грн. (5,7%). В Україні практика іноземного інвестування свідчить, що використовуються прямі й портфельні інвестиції. Крім того, джерелом інвестиційних засобів виступають кредити, допомога від Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку розвитку і реконструкції, а також приватні інвестиції.

За даними Держкомстату України, на 01.01.2005 р. в українську економіку надійшло біля 6,8 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій. На одну особу це складає 143 дол. США. За 2001-2005 роки відбулася помітна зміна цього показника, який в 2001 році складав 86 дол. на одну особу. Проте, його рівень недостатній. Для порівняння, цей показник для Угорщини складає більше 1500 дол. США, в Чехії – більше 500 дол. США .

Склад іноземних інвесторів в Україні формується в основному за рахунок транснаціональних корпорацій, аутсайдерів, які не витримали конкуренції в своїх державах, фірм з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидку віддачу, офшорних компаній з українським капіталом.

Тобто, навіть склад іноземних інвесторів в Україні представлений конкурентно неспроможними суб'єктами.

За останні роки спостерігається глибока диспропорція в розподілі інвестиційного капіталу по галузях. Інвесторів цікавлять підприємства, що зарекомендували себе як прибуткові, конкурентноздатні, такі, що не вимагають великих капіталовкладень і з якнайменшим терміном окупності. Виходячи з цього принципу, в Україні найпривабливішими є харчова промисловість (13,45% від загального обсягу), внутрішня торгівля (18,76%), машинобудування і металообробка (13,18%) і фінансова діяльність (8,23%). На частку цих галузей економіки доводиться близько 60% всіх іноземних інвестиційних ресурсів. Сільське господарство (2,72%), будівництво (2,96%), готельний бізнес (3,08%) є менш привабливими, що обумовлене тривалим терміном окупності і великим інвестиційним ризиком. Така галузева структура інвестицій свідчить про формування певного іміджу України. Так, американські (40%) і російські (47%) інвестиції сконцентровані переважно в промисловості. Інвестиції із США присутні у фінансовій сфері (9%), в торгівлі (20%) і частково в сільському господарстві (4%). Російська Федерація вкладає інвестиції в сферу охорони здоров'я і соціальної допомоги. Промисловим регіонам віддають перевагу інвестори з Віргінських (67%) і Британських (59%) островів, Швейцарії (58%), Німеччини (56%). Кіпр – єдина держава з переліку інвесторів України, яка вкладає всі свої засоби в сферу торгівлі.

Рис. 1. Модель активізації внутрішніх джерел інвестиційної діяльності

Іноземні інвестори вкладають кошти в ті регіони України, де сконцентрована могутня промислова база. Для прикладу можна привести Донецький регіон. Тут знаходяться найбільші реципієнти металообробної і машинобудівної промисловості: Донецький металургійний комбінат, Донецький металургійний завод, МК “Азовсталь”, Маріупольський МК ім. Ілліча, Харцизський трубний завод, Новокраматорський машинобудівний завод, МК “Азовмаш”; харчовий – ЗАТ “Сармат”, концерн “АВК”, олійноекстрактний завод “Каргіл”; Донецький коксохімічний завод, Маріупольський коксохімічний завод, Авдіївський коксохімічний завод тощо. Тобто, в Україні існує проблема непропорційного розміщення інвестицій взагалі і прямих іноземних інвестицій зокрема.

Проведене дослідження дає підставу для висновку, що Україна може розширити інвестиційну діяльності завдяки впровадженню наступних заходів: встановлення прямих контактів інвесторів і реципієнтів; активізацію зв'язків з солідними інвесторами; використання національного інвестиційного капіталу для вирівнювання економічного розвитку регіонів і галузей і на цій основі – усунення непропорційної концентрації іноземних інвестицій; розробки механізму залучення іноземних інвестицій в сільське господарство, будівництво, видобувну промисловість, освіту і інші непривабливі галузі економіки; боротьби з тіньовою економікою (головним чином за допомогою механізму оподаткування). Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні представлено на рис. 2.

Серед установ, які можуть сприяти активізації інвестиційної діяльності, треба виділити Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Національне агентство України з реконструкції і розвитку, Державний інвестиційно-кліринговий комітет, Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій, Консультативний комітет з питань іноземних інвестицій до України, валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів, Координаційну раду з питань інвестиційно-клірингової співпраці.

До ринкових механізмів розвитку інвестиційної діяльності належать наступні: наявність стабільного і прозорого правового поля; посилення ролі держави як основного регулятора інвестиційної діяльності; лібералізацію інвестиційної діяльності; обов'язковий контроль над діяльністю законодавчої, виконавчої і судової влади шляхом створення суспільних організацій інвесторів. Подальше вдосконалення механізму державного регулювання інвестиційної діяльності може бути здійснено в наступних напрямках: по-перше, в Бюджетному кодексі України необхідно передбачити наявність спеціального фонду (бюджету розвитку); по-друге, необхідно ініціювати перегляд Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”; по-третє, слід розширити повноваження місцевих органів влади, зокрема територіальних громад, щодо активізації інвестиційної діяльності господарюючих суб’єктів; по-четверте, доцільно ініціювати процедуру реєстрації інвестиційних проектів на місцевому і регіональному рівні; по-п'яте, потрібно ініціювати процедуру адміністративної відповідальності інвестиційних суб'єктів господарювання, діяльність яких приводить до деформації бюджету.

ВИСНОВКИ

У дисертації на методологічному рівні вирішено важливу науково-теоретичну та практичну задачу формування механізму активізації інвестиційної діяльності в Україні, що обумовить подальший розвиток цього виду підприємництва і таким чином – накопичення інвестиційних коштів як підґрунтя соціально-економічного зростання країни, що дозволяє зробити наступний висновок.

1. Наукове узагальнення теоретичних основ інвестиційної діяльності можливе лише за умов критичного переосмислення існуючих теорій і концепцій та уточнення понятійного апарату.

Рис. 2. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні

В дисертації визначено сутність економічної категорії „інвестиційна діяльність” як послідовної, цілеспрямованої системи економічних (виробничих) відносин суб'єктів господарювання з приводу формування і використання інвестиційних ресурсів, регулювання процесів інвестування, виникаючих у відповідному інвестиційному середовищі і спрямованих на отримання прибутку або на досягнення певного соціального ефекту в умовах ризику.

Інвестування – лише одна з форм прояву інвестиційної діяльності, це форма реалізації інвестиційних ресурсів. Інвестиційні процеси є різноманітними, характеризуються різними тенденціями, що пов'язані з динамікою інвестицій. Інвестиційні процеси мають свої особливості на мікро - і

макрорівнях. Інвестиційна діяльність неможлива без інвестиційних ресурсів (інвестицій). Інвестиція це не форма, а головна компонента інвестиційної діяльності, інструмент, без якого ця діяльність неможлива.

2. Розроблено концепцію управління інвестиційною діяльністю господарюючих суб’єктів. Аргументовано, що кінцеві результати інвестиційної діяльності залежать від багатьох чинників, дія яких є суперечливою і непередбачуваною. Історичний досвід довів, що в країнах трансформаційної економіки основними елементами механізму управління інвестиційною діяльністю є фінансово-кредитні важелі, від яких в значній мірі залежать всі складові економічної системи суспільства. Отже, основна увага повинна бути зосереджена на активізації інвестиційної діяльності банківської системи, на вдосконаленні бюджетно-податкової політики як найважливішого інструменту інвестиційної активності і на розвитку фондового ринку як істотного чинника залучення інвестиційних ресурсів.

3. Аналіз банківської системи в області активізації інвестиційної діяльності став підґрунтям для висновку, що на сучасному етапі її основними задачами мають бути: стабілізація валютного курсу національної грошової одиниці із застосуванням державних заходів, що відповідають тенденціям світових ринків; ефективне співвідношення експорту і імпорту товарів, тобто підтримка позитивного торговельного сальдо за рахунок підтримки вітчизняного виробника; розвиток фондового і валютного ринку з метою розширення форм інвестування; ліквідація бюджетного дефіциту і збільшення обсягів бюджетних інвестицій; державний контроль над темпами інфляції за допомогою точного визначення розмірів грошової маси; розвиток інфраструктури ринку; розширення інформаційного поля серед потенційних інвесторів, зокрема підвищення рівня інформованості населення; ефективний розвиток банківської системи за рахунок впровадження прогресивних форм кредитування.

4. Встановлено, що основним показником зростання інвестиційної привабливості об’єктів в країні з ринковою економікою є наявність фондового ринку. Активізація інвестиційної діяльності за рахунок функціонування фондового ринку можлива у випадку реалізації наступних заходів: легалізації централізованих організованих торгів на фондовій біржі; розширення інфраструктури фондового ринку за рахунок впровадження ефективного механізму обігу муніципальних і цінних регіональних паперів (затвердження Закону України “Про інститути інвестування”); обмеження випуску безготівкових цінних паперів; стабілізації взаємозв'язку між емісією цінних паперів і інвестиційною активністю; розробки законодавчого механізму, регулюючого роботу інвестиційних і іпотечних банків і перегляду чинного банківського законодавства; створення фонду захисту вітчизняних і іноземних інвесторів; забезпечення реальної дії принципів функціонування фондового ринку. Контроль над їх дотриманням потрібно покласти на НБУ і ДКЦПФР, а державне регулювання – на Верховну Раду України.

5. Доведено, що подолання інвестиційної кризи в Україні, в першу чергу, можливе шляхом активізації інвестиційної діяльності економічних суб'єктів, що обумовить накопичення власних інвестиційних коштів. Інвестиція – це умова й інструмент реалізації підприємницької діяльності, з приводу якої між господарюючими суб’єктами виникають виробничі відносини, спрямовані на одержання прибутку, що супроводжується ризиком його повної або часткової втрати (досягнення певного соціального ефекту). Головними проблемами господарюючих суб’єктів є мобілізація інвестиційних ресурсів і економіко-правове середовище, що сприяє тому. А вирішення цих проблем залежить як від діяльності самих економічних суб'єктів, так і від регулюючих функцій держави.

6. Теоретично аргументовано і практично підтверджено, що успішна інвестиційна діяльність не може здійснюватися без впливу держави.

Подальше вдосконалення механізму державного регулювання інвестиційної діяльності передбачається в наступному: по-перше, в Бюджетному кодексі України необхідно передбачити наявність спеціального фонду (бюджету розвитку; по-друге, необхідно ініціювати перегляд Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон; по-третє, слід ініціювати розгляд повноважень місцевих органів влади, зокрема територіальних громад, шляхом законодавчого затвердження на місцях відповідних комісій; по-четверте, доцільно ініціювати процедуру реєстрації інвестиційних проектів на місцевому і регіональному рівні; по-п'яте, потрібно ініціювати процедуру адміністративної відповідальності інвестиційних суб'єктів господарювання, діяльність яких приводить до деформації бюджету.

Умовами активізації інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів є наступні: наявність стабільного і прозорого правового поля; визначення ролі держави як основного регулятора, що забезпечує вигоди господарюючим субєктам; лібералізація інвестиційної діяльності; обов'язковий контроль над діяльністю законодавчої, виконавчої і судової влади шляхом створення суспільних організацій інвесторів.

Основні результати дослідження пройшли наукову та практичну апробацію, що підтверджено довідками щодо використання напрямків, зокрема Ворошиловської районної у місті Донецьку Ради, Мар’їнського відділення АКБ “Правекс-банк” смт. Мар’їнка Донецької області, ТОВ “Вельма” м. Донецьк, МКП “Алмаз” м. Донецьк, АКІБ “Укрсиббанк” (відділення № 208) м. Донецьк.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у фахових виданнях:

1. Кужелева А.А. Налоговое планирование в привлечении инвестиционных ресурсов //Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов. / Под общ. ред. д.э.н., проф. Егорова П.В. – Донецк: ДонНУ, 2001. – С. 59-62.

2. Кужелева А.А. Региональные аспекты инвестиционной деятельности в Украине //Прометей: региональный сборник научных трудов по экономике / Донецкий экономико-гуманитарный институт; Институт экономико-правовых исследований Национальной академии наук Украины. – Донецк: Юго-Восток, 2001. – С. 284-294.

3. Кужелева А.А. Роль свободных экономических зон в привлечении инвестиционных ресурсов //Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект / Збірник наукових праць. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С . 380-382.

4. Кужелева А.А. Налоговая политика как механизм инвестиционной деятельности //Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов. Выпуск 8. Часть 1 /Под общ. ред. П.В. Егорова. – Донецк: ДонНУ, 2002. – С. 148-151.

5. Кужелева А.А. Инвестиционные ресурсы: источники формирования в Украине //Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2003. – С. 529-531.

6. Кужелева А.А. Роль института государства в формировании политики иностранного инвестирования //Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 103-3. – Донецьк, ДонНТУ, 2006. – С. 159-164.

7. Кужелєва Г.О. Стратегія розвитку внутрішніх джерел інвестиційної діяльності //Торгівля і ринок України: Темат. зб. наук. пр. Вип. 21, т. 3 /Голов. ред. О.О. Шубін. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2006. – С. 369-376.

за матеріалами конференцій:

1. Кужелева А.А. Тенденции иностранного инвестирования в Украине //Соціально-економічний розвиток регіонів України: історія та сучасність. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Донецьк, ДонНТУ, 2001. – С. 79-82.

2. Кужелева А.А. Инвестиционные аспекты создания свободных экономических зон в Донецком регионе //Матеріали міжнародної конференції “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” – Донецьк: ДонДУЕТ, 2001. -