ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

КУДРЯШОВА Ірина Віталіївна

УДК 72.01

РОМАНТИЧНИЙ МЕТОД У ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ АРХІТЕКТУРІ Х1Х СТОЛІТТЯ

18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат архітектури, доцент Ремізова Олена Ігорівна,

Харківський державнй технічнй університет будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, кафедра основ архітектури

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Бевз Микола Валентинович,

Національний університет “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України, зав. кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів;

катдидат архітектури, старший науковий співробітник

Кондель-Пермінова Наталія Миколаївна,

Інститут проблем сучасного мистецтва Академії Мистецтв України

Захист відбудется “23“ листопада 2007 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.056.02 в Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури за адресою: 61002, м.Харків, вул. Сумська,40, архітектурний факультет.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за адресою: 61002, м.Харків, вул. Сумська,40.

Автореферат розісланий “22 ” жовтня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Ігнатьєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Архітектура епохи Романтизму до сьогодні вважається одним з найменш вивчених культурних феноменів. Причиною цього є “розмитість” меж Романтизму, надзвичайна різноманітність романтичних проявів, що не дозволили створити декларативну доктрину Романтизму. Крім того, існує цілий комплекс причин ідеологічного порядку, що зумовив деяку упередженість в оцінці культурних явищ цієї епохи. Наприклад, в радянський період оцінка Романтизму давалася з позицій ідеології марксизму-ленінізму. Характерним для радянської епохи є негативний підтекст у визначенні романтизму. У радянському мистецтвознавстві зазвичай виділяли консервативний романтизм, представниками якого вважали Л.Тика, братів А. та Ф. Шлегелів, Новаліса, В.А. Жуковського і прогресивний романтизм, представлений Дж. Байроном, В. Гюго, А. Міцкевічем, Ш. Петефі, Е. Делакруа, Д. Брюлловим, Ф. Шопеном, Ф. Лістом. Очевидно, що перевага віддавалася прогресивному романтизму, на користь якого здійснювалося “підтасовування” історико-культурних фактів. Положення ускладнювалося тим, що в СРСР практично не видавалися роботи західних дослідників, присвячені епосі Романтизму.

Ще гірше йшла справа з оцінкою даної епохи з позицій архітектурної науки. Серед проблем, що гальмували розробку романтичної проблематики в архітектурній теорії, можна виділити наступні:

- до нинішнього часу існує термінологічна плутанина у використанні понять романтизм, епоха Романтизму, романтична тенденція в архітектурі, романтизм як стиль в мистецтві. Терміни – “романтичний світогляд”, “романтичний метод”, “романтична тенденція” вимагають уточнення у рамках понятійного апарату архітектурної науки;

- недостатньо чітко визначені просторово-часові межі Романтичної епохи, що ускладнює стильову ідентифікацію і вивчення багатьох архітектурних об'єктів XIX ст.;

- недостатньо повно описана еволюція романтизму як стилю в архітектурі. Існує термінологічна плутанина визначення схожих за змістом напрямів в архітектурі XIX-XX ст., таких як ірраціоналізм, пластицизм, романтизм у руслі національних традицій, неоготика, експресіонізм, що неприпустимо з наукової точки зору;

- “білою плямою” в сучасній архітектурній науці залишається європейська архітектура Романтичної епохи, особливо так звана архітектура “другого ешелону”.

- не досліджені особливості художньої творчості архітекторів Романтичної епохи, яка сформувала достатньо своєрідну художню мову.

Т.ч., представляється вкрай актуальним вивчення специфічних особливостей композиційної діяльності романтизму. Вивчення архітектури Романтичної епохи допоможе зняти низку теоретичних проблем, які були вказані вище, і співвіднести з романтичними проявами в сучасній архітектурній практиці. У сфері архітектурної педагогіки це також дозволить точніше представити західноєвропейський історичний матеріал періоду ХVIII – ХIХ cт.

Вивченість питання. Вже в роботах видатних архітекторів XIX століття К.Н. Леду, Е. Л. Буллє, Ж.Н.Л. Дюрана, Ж.Б. Ронделле, Е. Бретона, А. Хирта, К.Ф. Шинкеля, Л. фон Кленце, Д. Фергуссона, А. Пьюджіна, Віолле ле Дюка, Р. Земпера, Д. Реськіна, У. Морріса були розроблені деякі проблеми романтичної художньої творчості в архітектурі. Ці автори розглядали художню творчість зсередини професії, оскільки були не тільки теоретиками, але і практиками архітектури. Їхні теоретичні погляди дозволяють нам зараз оцінити, які концептуальні позиції були ключовими для формування романтизму як самостійної могутньої художньої течії в архітектурі тієї епохи.

Драматично складалася історія дослідження романтизму в радянській науці. Романтизм піддавався жорсткій критиці і не визнавався як стиль. Проте, незважаючи на жорсткі ідеологічні рамки, в 1930 – 50-х рр. можна виявити і спроби “реабілітації” романтизму. Особливо активно проблема романтизму розробляється в літературознавстві, музикознавстві, естетиці, мистецтвознавстві, але майже не вивчається теорією архітектури.

Величезний внесок у розвиток теорії романтизму належить Н.Я. Бер-ковському. У 1973 році виходить книга “Романтизм в Німеччині” – остання фундаментальна праця ученого.

У 1960 – 70-х роках дослідження романтизму велося або суто історично (Б.Г. Рєїзов, А.Н. Соколов), або виключно з типологічної точки зору (Л.І. Тімофєєв, А.А. Гаджієв). Багатоаспектний системний підхід до вивчення проблеми вимагав “співпраці” наук – філософії, естетики, мистецтвознавства. Основні положення західноєвропейської філософії, естетики, літератури, які найбільш точно відтворювали культурний контекст епохи, знайшли відображення в працях В.Ф. Асмуса, Н.Я. Берковського, В.У Вансалова, М.С. Кагана, Е.А. Некрасової, М.Ф. Овсянникова, В.С. Турчина. У публікаціях останніх десятиліть (А.С. Дмітрієв, А.В. Міхайлов, В.А. Мільчин, І.Г. Неупокоєва, В.С. Турчин та ін.) почало застосовуватися поняття “романтичного універсалізму”, що дозволяє охарактеризувати явища культури романтизму на всіх його рівнях, включаючи архітектурну професію. Проте і тут архітектура залишилася поза увагою дослідників. До нинішнього часу в архітектурній науці не з'явилося робіт, присвячених комплексному аналізу романтизму в архітектурі. Не знята основна проблема, пов'язана з романтизмом в архітектурі – проблема стилю. Більшість дослідників розглядають Романтизм як ідейно-художній напрям, що виходить за рамки стилю в мистецтві (М.С. Каган, В.П. Шестаков, Н.Я. Берковський, Б. Рассел, А. Хаузер, І. Шетер). Ці автори застосовують термін “епоха Романтизму”, а Романтизм вважають “явищем того ж загальнокультурного масштабу, що і Просвітництво або Відродження”. У книзі “Класицизм і романтизм. Архітектура. Скульптура. Живопис. Малюнок. 1750 – 1848” П.Пютц спирається на поняття “епоха Класицизму і Романтизму” і вказує на її щонайтісніший зв'язок з напрямом думок людей Нового часу. К. Майгнот в своєму дослідженні західноєвропейської архітектури XIX століття обмежує своє дослідження описом неостилів, розглядає передумови їх виникнення і характеризує типологію в архітектурі, але не оперує поняттям великого стилю. Т.ч., поняття стилю в архітектурі і стилю епохи залишаються нерозмежованими.

Багато дослідників цього періоду зазначають, що в архітектурі романтизм проявив себе лише як романтична тенденція. В.С. Горюнов і М.П. Тублі стверджують, що причиною тому є антинормативність Романтизму, яка погано узгоджується з нормативністю архітектури, як такої. Також Сараб'янов писав, що далеко не всі види мистецтва були здатні безпосередньо передати романтичну концепцію (наприклад, архітектура). З цим ми не можемо погодитися, оскільки така позиція виокремлює архітектурний процес з цілісності Романтичної епохи і не дозволяє розглянути весь спектр взаємозв'язків архітектури з рештою складових системи, такими як світогляд, мистецтво, економіка епохи та ін. Тільки в 1970 – 80-х роках була спростована занадто довго існуюча негативна думка про те, що “романтизм лише злегка торкнувся архітектури”, оскільки романтики була вільні від “ганебної користі” (Д.С. Налівайко) і виявлено, що архітектура романтизму мала тільки їй властиві риси.

У книзі В.С.Горюнова і М.І. Тублі “Архітектура епохи модерна”, яка вийшла у 1992 році, автори вперше вказують на наявність в історії архітектури двох тенденцій – раціоналістичної і романтичної. Підкреслюючи їхню діалектичну єдність, вони розглядають еволюцію цих тенденцій і запроваджують поняття епохи Еклектики і епохи Модерна. Спираючись на їх теоретичний досвід, в даній роботі в ужиток теорії архітектури запроваджується поняття “епоха Романтизму”.

На сьогодні продовжується формування поняття романтизм в архітектурі (О.А. Борісова, Н.А. Євсина, Е.І. Кириченко, В.Г. Лісовський, Т.Ф. Саваренська, Т.А. Славіна, В.С. Горюнов і М.І. Тублі). Фундаментальною стосовно цього представляється докторська дисертація Н.В. Кожар “Архітектурна теорія епохи романтизму в Німеччині і розвиток західноєвропейської архітектури кінця XVIII –першої половини XIX ст.”, яка вперше позначає епоху Романтизму як “епістемологічний поріг” сучасності і початок нової архітектури, виявляє основні принципи романтичної архітектури, дає аналіз передромантичних тенденцій і достатньо повний опис “неостилів”, що стали вираженням “множинності” ідей романтизму. Проте матеріал цієї дисертації охоплює не Європу в цілому, а тільки Німеччину. Ця робота і дотепер залишається єдиною, що відображає європейський матеріал.

Не можна погодитися з Е.І.Кириченко, яка виділила романтизм в архітектурі Росії в якості першого змістовно і стилістично самостійного етапу еклектики, названої нею “архітектурою вибору”, оскільки епоха Романтизму є самостійною культурно-історичною епохою, а не частиною епохи Еклектики.

Роль романтичного світосприйняття у формуванні “архітектури вибору” розглянув А.В. Іконников в роботі “Історизм в архітектурі” (1997), де показав можливості використання історичного досвіду при вирішенні сучасних завдань. Книга О.А. Борісової “Російська архітектура в епоху Романтизму”, що вийшла 1997 року, є якнайповнішим осмисленням особливостей розвитку російської архітектури даної епохи. Приватні характеристики, що освітлюють архітектурний процес XVIII – XIX століть в Росії, відмічені в роботах А.І. Власюка, Н.А. Євсиної, В.В. Кирилова, В.Г. Лісовського, М.В. Нащокиної, А.Л. Пуніна, Т.А. Славіної, Н.І. Смоліної, Д.О. Швидковського.

Новий ракурс розгляду романтизму виник в 60-ті роки XX ст. у зв'язку
з бурхливим сплеском досліджень в структуралізмі, семіотиці, методології, психології (А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, В.В. Давидов). Інтерес до розробки методології діяльності дозволив побачити в романтизмі не тільки суперечливі пам'ятники архітектури, але головне – оригінальну форму творчої діяльності, що володіє цілою низкою художніх особливостей. Системний погляд на ці явища дозволив ряду авторів розкрити деякі процесуальні і змістовні аспекти діяльності в архітектурі (В.Л. Глазичев, О.Г. Раппапорт, В.А. Нікітін, О.П. Буряк, О.В. Яровий, О.І. Ремізова). Однак ці автори не ставили собі за мету всебічного комплексного розгляду романтизму з діяльнісних позицій і це питання залишилося відкритим.

На цей час широко поширеними є спроби проектувати в дусі або стилі романтизму і приписувати романтичні властивості сучасним об'єктам. З нашої точки зору, такі спроби механічного перенесення на новий ґрунт окремих прийомів і ознак архітектури романтизму є некоректними і неправомірними. Стилізаторство у дусі романтизму передбачає поглиблену реконструкцію романтичного методу, а стильові дослідження, як правило, спрямовані на вивчення морфології архітектурних об'єктів, внаслідок чого аспекти світогляду і професійної діяльності не беруть участь в розгляді. Тому бачиться вкрай важливим змістити акцент на вивчення романтичного методу. Найбільш адекватним і ємним є вибір поняття творчого методу як інтегрального, що дозволяє якнайповніше охарактеризувати архітектурний процес описуваного періоду.

На жаль, доводиться констатувати, що, не дивлячись на велику кількість різноманітних дослідницьких підходів до вивчення архітектури цього періоду, робіт, що розглядають романтизм як особливий метод художньої творчості в архітектурі, практично немає.

Перераховані причини роблять актуальними дослідження еволюції архітектури романтизму з виявленням характерних рис художньої діяльності архітектора в цю епоху.

Гіпотеза. Романтизм, як ідейно-художній напрям в архітектурі, передбачає наявність специфічного методу художньої творчості, який існує як цілісність в межах Романтичної епохи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до держбюджетної тематики Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури “Сучасні проблеми відтворення сфери архітектурної діяльності” (номер держреєстрації 0107U001519). Робота є частиною теоретичного обґрунтування науково-дослідної й проектно-педагогічної програми дослідження й розвитку навчальної дисципліни “Історія мистецтва, архітектури і містобудування”, що ведеться кафедрою “Основ архітектури” ХДТУБА.

Мета дослідження є системна характеристика методу художньої творчості романтизму і побудова картини його еволюції в західноєвропейській архітектурі кінця XVIII – кінця XIX ст.

Виходячи з цього, в роботі ставляться наступні задачі задачі:

- точніше визначити просторово-часові межі романтизму в архітектурі;

- виявити основні причини і передумови формування романтизму в архітектурі;

- виявити світоглядні принципи романтизму і показати їх зв'язок з архітектурним процесом;

- визначити основні етапи формування неостилів і побудувати їх типологію;

- описати семантичні особливості архітектурних об'єктів;

- охарактеризувати морфологічні особливості архітектури романтизму;

- виявити феноменологічні особливості сприйняття архітектури романтизму;

- охарактеризувати специфіку підходів, техніки і прийомів в архітектурі романтизму.

Об'єктом дослідження є архітектура західноєвропейського романтизму кінця XVIII – кінця XIX ст., а також теоретичні праці архітекторів-романтиків.

Предметом дослідження є романтизм як творчий метод в західно-європейській архітектурі кінця XVIII – кінця XIX ст.

Часові межі дослідження визначаються періодом з кінця 1780 до середини 1870-х років XIX століття. Територіальні межі дослідження – країни Західної Європи (Німеччина, Англія, Франція). Прийняті межі достатньо умовні, оскільки передумови романтизму формувалися в європейських країнах ще в другій половині XVIII століття, що отримало назву преромантизму, а концепції, безпосередньо пов'язані з проблематикою пізнього романтизму, простежуються аж до кінця XIX століття і охоплюють епоху Еклектики і навіть Модерна.

Методи дослідження. Вирішальну роль у формуванні методики дослідження відіграли погляди, що розглядають романтизм як метод, що динамічно розвивається, має цілісність і обмежений рамками Романтичної епохи. Такий підхід вимагав застосування структурного аналізу. Історико–генетичний аналіз використаний для визначення місця і ролі Романтичної епохи в історико-культурному процесі, а також для виявлення закономірностей розвитку романтичного методу на всіх його етапах. Порівняння архітектурних споруд епохи, що вивчається, було проведено з урахуванням запропонованої А. Раппапортом методики аналізу тричасткової структури архітектурної форми, що включає морфологічну, символічну і феноменологічну складові. Робота з символічною складовою архітектурної форми велася з використанням семіотичного аналізу (У. Еко, Ю.М. Лотман і т.д.). Теоретико-діяльнісний підхід дозволив виявити техніку і прийоми художньої творчості, а також був доповнений методами аналітичної психології, що розкривають психологічні особливості творчої особистості.

Наукова новизна. Вперше було відстежено вплив романтичного світогляду на особливості творчої діяльності архітекторів–романтиків і на характер їхньої архітектури. У дослідженні уточнюється поняття романтизму в архітектурі, вперше надається типологія неостилів і композиційних підходів, які їм відповідають, техніки та прийомів епохи Романтизму.

Вперше описана структура романтичного ідеалу, розроблена модель еволюції архітектури цього періоду, виявлені формоутворюючі принципи архітектури Романтичної епохи. Проведено повний аналіз західноєвропейської архітектури романтизму з урахуванням морфологічних, символічних, феноменологічних параметрів архітектурної форми.

Обґрунтованість та вірогідність наукових результатів і висновків забезпечуються застосуванням в роботі фундаментальних принципів та методів історичних, науково-теоретичних досліджень і підтверджуються посиланнями на ретельно систематизовані фактичні дані та широке коло залучених наукових джерел.

Наукове значення роботи. Отримані в дисертації теоретичні положення і висновки про творчий метод романтизму та його еволюцію сприятимуть подальшому розвитку теоретико-професійної свідомості серед архітекторів, а також можуть знайти застосування в подальшій науковій роботі. Можуть використовуватися в якості додаткового історико-теоретичного матеріалу для навчальних курсів при підготовці архітекторів і дизайнерів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному курсі “Історія мистецтв, архітектури, містобудування XIX століття”. Розроблена модель еволюції архітектури, що фіксує місце архітектури романтизму в історико-культурному процесі, може бути використана як універсальна в загальному спільному курсі лекцій з історії мистецтв, архітектури і містобудування. Виявлені особливості романтичного методу дозволяють застосовувати окремі прийоми архітекторів-романтиків в сучасній архітектурній практиці і спрощують стилізаторство у дусі романтизму.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що ним вперше пропонується теоретична модель еволюції архітектури епохи Романтизму і запроваджується в науковий вжиток значна кількість систематизованого фактичного матеріалу, а також уявлення про те, що епоха Романтизму мала цілісний і специфічний метод творчості, що виявився в архітектурі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації відображені в статтях, доповідях на науково-технічних конференціях ХДТУБА (2000 – 2006 рр.), постійно діючому семінарі при кафедрі “Основ архітектури”, в навчальному лекційному курсі “Історія мистецтв, архітектури і містобудування XIX століття”.

Публікації. Основні наукові положення дисертації опубліковані в шести статтях. П'ять із них надруковані у виданнях, які входять в перелік ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (обсягом 150 сторінок тексту, 49 таблиць ілюстративного матеріалу); список використаної літератури включає 180 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ дисертації “Проблема дослідження романтичного методу в архітектурі” складається з трьох підрозділів. На підставі порівняльного аналізу різних областей художньої творчості в їх еволюції і шляхом зіставлення вже існуючих періодизацій (Н.Я. Берковський, Н.В. Кожар, В.М. Жірмунський, І. Шетер, Е.А. Некрасова) просторово-часові межі Романтичної епохи вдалося визначити як період з кінця 80-х років XVIII століття по 70-ті роки XIX століття. У ньому виділяються три фази розвитку романтичного мистецтва і архітектури. Епосі Романтизму передував етап преромантизму (з 1760-х аж до 90-х років XVIII століття), що зародився в межах епохи Просвітництва, в якій започаткувалися основні ідеї Романтизму, але вони були розрізнені і не складали стилістично єдиної картини. Перший етап (фаза) – з 80-х років XVIII століття по 20-ті роки XIX століття знаменує собою становлення романтичної естетики і романтичного методу в архітектурі. Архітектурний процес вирізняє розвиток теорії (Е.Л.Булле, К.Н.Леду, Ж.Н.Л.Дюран, Х.Л.Штігліц), у межах раціоналістичної тенденції формуються лінії позитивізму і утилітаризму (Ж.Н.Л.Дюран). Найбільш сміливими експериментами відмічені твори революційних романтиків (Е.Л.Булле, К.Н.Леду, Ж.Ж.Леккє) і німецьких архітекторів П.Шпєєта і Ф.Жиллі. Англійські архітектори продовжують розвивати традицію романтичного паркобудування і національної готики. Другий етап – період розквіту Романтизму, що являє собою найбільш характерний зріз романтичного мистецтва (20-ті – 50-ті роки XIX століття). Його відрізняє соціалізація романтичного світогляду. Основна тема мистецтва цього періоду – людина з її складною, іноді трагічною долею та її взаємодія з навколишнім світом. Це період розвитку соціальних утопій (А.Сен-Симон, Ш.Фурье, Р.Оуен). Показано, що в архітектурному процесі наголошується домінування лінії історизму. На цей період припадає розквіт ампіру (Ш.Персьє, П.Ф.Л.Фонтен, Ж.Ф.Т.Шальгрен, А.Віньйон, А.Т.Броньяр) і німецького романтичного класицизму (К.Ф.Шинкель, Л.фон Кленце). Третій етап – з 50-х по 70-ті роки XIX століття – розпад Романтизму і формування в його надрах нового еклектичного світогляду. Виявляється криза романтичного світогляду, творчі пошуки ведуться переважно у сфері практичного, вузько утилітарного аспекту життя. Спостерігається розквіт утилітаризму, пов'язаний з бурхливим розвитком будівельних технологій (А. Лабруст, Л.О. Буало, Віолле ле Дюк, Дж.Пекстон). Послідовники класики все далі йдуть від її цілісного розуміння, віддаючи перевагу буквальному копіюванню. Еклектична концепція користі виразилася в свободі вибору стилістичного одягу і в той же час втраті єдності форми і змісту. Т.ч., романтизм створив умови для формування еклектики як нової світоглядної і стильової системи.

У Романтичну епоху культурна картина життя західноєвропейських країн відрізнялася надзвичайною різноманітністю національних шляхів розвитку мистецтва. Тому в роботі характерний зріз епохи (територіальні межі дослідження) представлений культурою країн, домінуючих в соціокультурному просторі періоду, що вивчається, а саме Англії, Франції, Німеччини. В одних країнах спостерігається “запізнення” романтичного процесу (Росія, Балканські країни), в інших – більш раннє його формування (Англія).

Виділені передумови виникнення романтизму. До зовнішніх, соціально-політичних передумов віднесені:

- події Великої Французької революції, яка, за словами Шлегеля “абсолютно змінила форму світусвіту” і дала поштовх “найважливішій революції естетичної культури”. Вплив Великої Французької революції на архітектуру Романтичної епохи є безсумнівним. Так, творчість революційних романтиків Е.Л.Булле і К.Н. Леду відрізняє висока громадянськість, яка була навіяна революційними подіями і виразилася в радикальному новаторстві архітектурної форми;

- криза монархічних форм правління, що призвела до подій Великої Французької революції, викликала підйом нового класу буржуазії та демократизацію суспільства. Концепції еволюційного прогресу, нової моралі, наукові і археологічні відкриття серйозно поглибили знання про світ. У цей період спостерігається бурхливий розвиток промисловості, будівельних технологійі конструкцій. Цей процес сприяв розвитку раціоналістичного підходу в архітектурі (позитивізм і утилітаризм).

- поглиблення знань про світ, становлення археології як науки багато в чому зумовили формування “історизму” – ключового світоглядного принципу романтизму і врешті рештврешті решт зумовили полістилізм епохи і розширення кола колаколакпрототипів в архітектурі.

До групи філософсько–літературних передумов формування романтизму віднесено розповсюдження праць Гердера, рух “Буря і натиск”, німецький філософський ідеалізм, англійський сенсуалізм, філософію французьких соціалістів–утопістів. Вони зумовили інтерес до готичної архітектури і народної архітектури, розвиток мальовничого пейзажного парку, виникнення етичного напряму в архітектурі, що поставило перед архітектурою завдання соціального перевлаштування суспільства.

Аналіз теоретичних концепцій К.Н. Леду, Э. Л Буллє, Ж.Н.Л. Дюрана, Ж.Б. Ронделлє, Е. Бретона, А. Хирта, К.Ф. Шинкеля, Л. фон Кленце, Д.Фергуссона, А. Пьюджіна, Віолле ле Дюка, Р. Земпера, Д. Реськіна, У. Морріса показав, що проблема вивчення романтизму лежить у галузі професійної архітектурної діяльності. Тому в підрозділі 1.3. “Теоретична модель і методи дослідження архітектури романтизму” як основне інтегральне поняття, що дозволяє якнайповніш описати архітектурний процес романтизму, було прийняте поняття творчого методу. Робота з ним дала можливість не тільки описати архітектуру даної епохи, але і розкрити основні позиції романтичного світогляду, а також особливості творчої діяльності архітекторів-романтиків, розглянути стан справ у архітектурній теорії того часу, а також вивчити певні композиційні прийоми і техніку проектування й архітектурну морфологію романтизму.

Відштовхуючись від вищевикладеного, було висунуто гіпотезу про те, що романтичний метод творчості в архітектурній професії “кристалізується” в архітектурних спорудах, що мають характерні тільки для Романтичної епохи формальні й змістовні ознаки. Романтичний метод творчості проходить низку етапів розвитку в архітектурі романтизму, що простежується в історико-генетичному дослідженні.

Спираючись на прийняте у філософії поняття про метод як про “художню організацію дійсності, тип художнього мислення, виражений в конкретно-історичній формі”, в роботі запропонована теоретична модель, в якій структура творчого методу романтизму представлена як триєдність ідеальних уявлень, практичних дій по їх втіленню і втілених в архітектурній формі результатів діяльності. Виявлені слідуючі складові романтичного методу:

- ідеальні уявлення, які відображаються в світоглядних принципах, системі естетичних ідеалів романтичної епохи, в архітектурній теорії;

- практичні дії по втіленню задуму фіксуються в своєрідних художніх підходах, техніках і прийомах; розглядаються з урахуванням суб'єктивного фактору;

- втілені результати діяльності кристалізуються в архітектурних об'єктах, при вивченні яких проводиться семантичний, феноменологічний і морфологічний аналіз.

Другий розділ дисертації “Генезис архітектури епохи Романтизму” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі описані основні принципи романтизму в архітектурі. Всі перераховані вище шукання привели до того, що до середини XIX століття романтичною архітектурною наукою були розроблені такі інтегральні принципи, як: антинормативність, історизм, творчий універсалізм, схильність до синтезу, “органічність”, символізм архітектурної мови, які в сукупності ми можемо трактувати як творчий метод романтиків. У архітектурі вони стали світоглядною основою методу, вплинули на формування архітектурної теорії в цілому і повсюдно використовувалися в архітектурній практиці як основні формоутворювальні принципи. Внаслідок цього архітектурна наука Романтичної епохи поставила низку питань і розробила кілька важливих теоретичних концепцій їх вирішення, серед яких можна виділити наступні: архітектурна спадщина, естетичний ідеал в архітектурі, природа в контексті архітектури, змістовність архітектури, символіка архітектурної форми, засоби виразності архітектури і її стилістика, “утилітарне” та “етичне” в архітектурі.

У другому підрозділі “Етапи формування неостилів і їх типологія” описано еволюцію Романтизму шляхом проведення діахронічних зрізів в архітектурі уздовж осі історичного часу і низки синхронічних зрізів в місцях критичних зламів у розвитку архітектурної професії. Внаслідок цього отримано розгорнуту картину формування неостилів, що дозволило розробити їх типологію.

Епоха Романтизму – період корінної світоглядної ломки, війн, революцій, нових відкриттів в техніці і науці. В архітектурі європейських країн він характеризується глобальними змінами творчого методу. Виділені періоди розвитку романтизму фіксують і описують три найбільш характерні еволюційні зрізи – зародження, розквіт і захід. В архітектурі романтизм не володів рисами стилістичної цілісності, виявлявся через множинність стилістичних напрямів.

В результаті дослідження вдалося показати, що романтизм в архітектурі представлений у вигляді раціоналістичної і іррационалістичної тенденцій. Для описуваного культурно-історичного періоду характерне домінування ірраціонального напряму. Прослідкувавши складний шлях формування неостилів|, була виявлена тенденція їх утворення навколо основних ліній розвитку архітектури, таких як позитивізм, утилітаризм, історизм, моралізм, символізм і формалізм. У різні періоди Романтичної епохи можна відзначити домінування тієї або іншої лінії розвитку архітектури і відповідних їм неостилів. Так, на перший період Романтичної епохи припадає розквіт революційного класицизму, формування основних позицій концепції позитивізму, бурхливий розвиток екзотики і неоготики. Позитивізм першого періоду представлений концепцією Ж.Н. Дюрана, який виводив естетичні якості архітектури з її здатності відповідати вимогам користі. У пізніший період ідеї позитивізму розвивали Г.Земпер, О.Шуазі, Віолле ле Дюк. Розвиток утилітаризму пов'язаний з процесом освоєння нових науково-технічних досягнень в архітектурі. Одним з перших проявів утилітаризму в архітектурі вважається споруда Будівельної академії в Берліні архітектора К.Ф. Шинкеля (1831–1836). Розквіт утилітаризму належить до третього, останнього періоду романтизму і пов'язаний з будівництвом павільйонів Всесвітніх промислових виставок і творчістю А. Лабруста, Л. Буало, Д. Пекстона. Лінія історизму в Романтичну епоху є спадкоємицею класицизму. Просвітницька діяльність І.І. Вінкельмана викликала до життя значну кількість досліджень античної архітектури. Т.ч., вже до початку століття в архітектурній практиці намітилася орієнтація на точніше відтворення прототипу (церква Мадлен, арх. А. Віньйон; Тріумфальна арка на площі Карусель, арх. П.Ф.Л. Персьє і Ш. Фонтен; Вандомська колона, арх. Ж. Гондуен і Ж.Б. Лепер; Королівська резиденція в Мюнхені, арх. Л. фон Кленце та ін.). Посилення цієї тенденції в третьому, “науковому” періоді романтизму призвело до кризи класицизму і, зрештою, до втрати його стилістичної цілісності.

Впродовж Романтичної епохи змінюється вибір культурних прототипів. У перший період – це антична класика, готика і екзотика. У другий – італійське Відродження, готика, в третій – етнографія і національне середньовіччя. Неоготичні тенденції, що зародилися ще в епоху Просвітництва (Нуенські ворота, архітектор І.Г. Бюрінг; готичний дім у Верліці, арх. Ф.В. фон Ердмансдорф; Королівське село, арх. Р. Мак) були розвинені романтичною філософією і естетикою і знайшли гарячу підтримку архітекторів-романтиків. Неоготичний напрям був особливо популярний в перший і другий періоди романтизму в таких країнах як Англія (Англійське готичне відродження, замкова готика, перпендикулярна готика) і Німеччина (К.Ф. Шинкель, Д. Олмюллер, Е.Ф. Цвирнер, Ф. Гертнер). Окрім будівництва нових об'єктів, у багатьох країнах розпочалися “відновні” роботи і реставрація середньовічної готичної спадщини (Е.Е. Віоле ле Дюк, Р. Грегорі, Ж.Н.Л. Дюран, П. Абаді). Т.ч., до третього періоду в неоготиці також посилюються “археологічні” тенденції, вони приходять на заміну “чистої мрійливості” перших споруд, що відтворювали “готичний дух”. До середини століття з неоготикою стали пов'язувати не тільки релігійні, але й суспільні, політичні і навіть економічні ідеї. Спочатку екзотичні мотиви можна виявити в паркових спорудах. У перший період романтизму вони широко використовуються в ампірних інтер'єрах. Пізніше спостерігається тенденція закріплення екзотичних стилів за окремими функціональними типами споруд.

Етичний напрям на початку Романтичної епохи пов'язаний з містобудівними утопіями соціалістів-утопістів, концепціями французьких революційних романтиків, а в останній період – із творчістю Д. Реськіна і У.Морріса.

Уявлення про архітектуру як про текст склалося у межах концепції “архітектури, що говорить”, окремі положення якої належать К.Н. Леду. З першим періодом Романтизму пов'язаний надзвичайний інтерес до змістовних завдань архітектури і спроби розробити її нову символічну мову. Полігоном цих шукань стали: революційний романтизм, проекти представників Берлінської школи і романтичних класицистів, творчість Д. Соуна і, деякою мірою, Д. Неша. Знаменно, що розробка нової символічної мови велася паралельно з відмовою від традиційної для класики логіки формоутворення і з розробкою революційної концепції форми.

Процес формування неостилів в Романтичну епоху відрізнявся складністю і неоднозначністю. Їхнє утворення відбувалося на основних лініях розвитку архітектури, що відповідали основним проектним ідеологіям, але нерідко неостилі орієнтувалися відразу на декілька ідеологій. Так, революційний класицизм відповідав лініям символізму і формалізму.

Третій розділ “Романтизм як композиційний метод в архітектурі” ґрунтується на теоретичній концепції про єдність смислового, процесуального, феноменологічного і морфологічного, аспектів в професійному методі роботи архітектора взагалі і романтичного зокрема. Виходячи з цього, розділ ділиться на чотири складники. Значення романтичного світогляду як змістовного аспекту романтичного методу розглядається в підрозділі 3.1. Світоглядна інваріанта набуває справді колосального значення в епоху Романтизму. Тотальне прагнення свободи – основна змістовна парадигма романтизму. Принцип антинормативності став віддзеркаленням цієї всеосяжної ідеї і виразив себе в полістилізмі епохи. Естетичний ідеал романтизму можна звести до трьох культів: культу мистецтва, культу природи, культу творчої індивідуальності. У підрозділі показано, що в період становлення романтичного методу формувалася нова мова архітектури. Робота в смисловому просторі архітектури романтизму, за допомогою виділення в ньому стилістичного, просторово-часового, конструктивно-технологічного, міфо-поетичного, композиційно-синтаксичного змістовних зрізів дозволяє розглядати архітектуру даного періоду у всьому багатстві і своєрідності її змістовних характеристик. Вдається показати, що архітектурну мову романтизму відрізняє стилістичне різноманіття, за певними функціями закріплюються певні стилістичні переваги, функції, що формуються, вимагають розробки нового типологічного каталога. Конструкції стають самодостатніми елементами архітектурного тексту.

У підрозділі 3.2. морфологічний аналіз дозволив виявити особливості архітектури романтизму. Вже на першому етапі Романтизму намічається корінний перегляд основних принципів формоутворення, ці зміни пов'язані з відходом від стилістичних систем бароко і класицизму в західноєвропейській архітектурі. Ордерна система втрачає свої пріоритетні позиції, але вперше в історії архітектури виникає напрям, що експериментує зіз формою і проголошує концепцію її естетичної самодостатності. У цей період відбувається зародження і розвиток такої лінії розвитку архітектури як формалізм. Формалістичний напрям рішуче пориває з класицистичним минулим і традиційними системами декору. У межах формалізму склалися два підходи. Прихильники одного сповідували концепцію раціональної форми. Яскравими представниками цього підходу були революційні романтики (Е.Л. Буллє, К.Н. Леду) і німецькі романтичні класицисти (К.Ф. Шинкель, Л. фон Кленце), що не втратили зв'язок з ордерною системою. У подальші періоди романтизму відбулося зближення раціональної гілки формалізму і утилітаризму. Прихильники концепції раціональної форми вважали за краще створювати об'єкти “простої”, іноді архетипичної форми з чіткою, раціональною планувальною структурою і такими морфологічними характеристиками як центричність, симетрія, застосування метричних рядів, прямокутних грат, лінійність. Прихильники іншого підходу (замковий стиль, етнографія, екзотика; творчість Ж.Ж. Леккє) розробляли концепцію ірраціональної форми. Вона припускала пріоритет “складної” форми, живописний принцип композиції, асиметрію, ритмічні ряди, складність
і мальовничість силуету.

Аналіз феноменологічного і суб'єктивного чинників, розгорнений в підрозділі 3.3. показав, що система естетичного ідеалу романтизму, значно більшою мірою ніж інші художні напрями, спиралася на чуттєво-інтуїтивний спосіб пізнання світу і віддзеркалення його в мистецтві. У поле зору романтичної архітектурної теорії потрапили, перш за все, такі елементи методу, як “фантазія”, “вигадка”, “ідея”, а не раціональне урахування всіх вимог до проектованої споруди. Розгляд характеру творчої діяльності архітекторів Романтичної епохи дозволяє зробити висновок про пріоритет екстравертної установки. Інтравертна установка в цей період існувала як компенсаторна і не була типовою. Екстравертну установку характеризує сприйнятливість до подій зовнішнього життя, рухливість і швидкість реакції на ці події, здатність відповідати новим запитам часу, творчий універсалізм, схильність до популяризації своєї творчості, інтенсивна публічна діяльність, прагнення організуватися в творчі об'єднання. Аналіз архітектури дозволив виявити серед безлічі феноменологічних описів найбільш характерні, які відображають неповторність архітектури романтизму. Схильність романтичного мистецтва до множинності проявів визначила головну узагальнюючу феноменологічну характеристику епохи як її полістилізм. До естетичних критеріїв архітектурної якості теоретики романтизму зараховували такі феноменальні властивості архітектурної форми як “мальовничість”, “піднесеність”, “виразність”, “оригінальність”, “складність”, “різноманітність”.

У підрозділі 3.4 подано розгорнений опис підходів, техніки і прийомів в архітектурній діяльності романтизму. У межах романтичного методу виділені нормативно-раціоналістичний, етичний, історико-типологічний, символіко-метафоричний, формально-морфологічний підходи. Встановлено відповідність між певними підходами і лініями розвитку архітектури. Так, нормативно-раціоналістичний підхід розвивав позитивізм і утилітаризм, історико-типологічний – стилізаторство й еклектику, етичний – моралізм, символіко-метафоричний – символізм, об’єктно-морфологічний – формалізм. У Романтичну епоху виробляється низка композиційних технік, відповідних цим підходам. Так, аналітико-комбінаторна техніка служила засобом раціоналізації творчого процесу і використовувалася практично у всіх підходах романтизму. У своїй роботі прихильники аналітико-комбінаторної техніки застосовували різного роду модульні просторові ґрати і синтактику сіток. Етичний підхід використовував техніку співвідношення проектної програми з етичним зразком. Прихильники цього напряму в архітектурі вірили в перетворювальну роль мистецтва. На їхню думку, архітектура, що відображає позитивну ідею, здатна виховувати, пропагувати, а значить, творити кращий соціальний устрій. Етична програма була важливою складовою творчого методу революційних романтиків (К.Н. Леду), якоюсь мірою, представників ампіру і романтичного класицизму, соціалістів-утопістів, Д. Реськіна і У. Морріса.

Історико-типологічний підхід розробив техніку вільного трактування, стилізаторство і еклектику. Техніка вільного трактування характерна для першого етапу романтизму. Вона припускала авторську оцінку тих стилів, що існували раніше, засновану на “синтезі художніх цінностей історичної епохи для створення цінностей власної”. Техніка вільного трактування не використовувала пряме цитування, а була вільною інтерпретацією культури, що надихнула автора (Королівський павільйон в Брайтоне, інтер'єр церкви св|. Миколи арх. І.Ф. Дауте, “Турецький дім” арх. Ж.Ж. Лекє). Техніка стилізаторства орієнтувалася на конкретний історичний прототип або стиль в архітектурі. Прийом майже буквального цитування історичних прототипів був особливо характерний для французького ампіру і німецького романтичного класицизму (А. Віньйон, П.Ф.Л. Персьє, Ш. Фонтен, Л.П. Бальтар, Ф. фон Гартнер, Л. фон Кленце). Поступово, до останнього періоду романтизму в архітектурі посилюються “археологічні” тенденції і формується техніка еклектики у межах історико-типологічного підходу. Техніка еклектики сформувалася в надрах Романтичної епохи і виникла на стику антинормативності романтизму і утилітаристської концепції “користі”. Колаж, аплікація, монтаж – улюблені прийоми еклектики, за допомогою яких декорується утилітарна форма (Ч. Беррі, Ш. Гарньє, Ж. І. Хітторф, Е. Кноблах). Основні прийоми еклектики – стилістична полігамія, раціональна робота з прототипами, колаж, цитування.

Символіко-метафоричному підходу в архітектурі романтизму відповідала техніка співвідношення змісту і форми. Її характеризує пріоритет змістовних завдань, яскрава образність, ілюстративність, риторика архітектурної мови (Е.Л. Булле, К.Н. Леду, Ж.Ж. Леке, Ф.Гіллі, Г.Генц, Ф. Штігліц, К.Ф. Шинкель, Д.Соун, Д.Неш).

Об'єктно-морфологічний підхід передбачає концентрацію на питаннях формоутворення і використовує техніку раціональної або ірраціональної форми. На експресивні можливості чистої форми, позбавленої історичного декору, архітектори звернули увагу ще в перший період романтизму (Будівельна академія, архітектор К.Ф. Шинкель; госпіталь в Челсі, арх. Д. Соун; концептуальні проекти Е.Л. Буллє і К.Н. Леду). У другому і третьому періодах ця техніка використовувалася в промисловій архітектурі і утилітаризмі. Техніка експресивної форми акцентується на розробці експресивних можливостей форми, пошуку її пластичної виразності, яскравої образності, враховує психологію сприйняття архітектури (замковий стиль, пітторекс, революційний класицизм).

Слід констатувати, що романтичний метод творчої діяльності був свого роду експериментальним полігоном, де народжувалися нові способи формоутворення і нова морфологія, що підготувала появу архітектури подальших епох – Еклектики, Модерна, Модернізму.

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої за мету на підставі аналізу вітчизняних і зарубіжних теоретичних концепцій була досліджена художня діяльність епохи Романтизму. Простежено процес розвитку романтичного методу в західноєвропейській архітектурі кінця XVIII – XIX століть і виявлені його характерні риси. На поставлені задачі отримані відповіді.

1. Історико-генетичний аналіз еволюції західноєвропейського Романтизму дозволив визначити просторово-часові межі архітектури романтичної епохи з 80-х років XVIII століття по 70-ті роки XIX століття. Тому передував етап преромантизму (з 1760-х аж до 90-х років XVIII століття) у межах епохи Просвітництва, в якій сформувалися передумови виникнення і багато ідей романтизму. Виділена епоха поділяється на три періоди, відповідні трьом фазам розвитку романтичного мистецтва і архітектури. Це періоди: зародження романтизму і оформлення його в систему (з 80-х років XVIII століття по 20-ті роки XIX століття); період розквіту Романтизму, що являє найбільш характерний зріз романтичного мистецтва (20-ті – 50-ті роки XIX століття); період розпаду Романтизму і формування в його надрах нового еклектичного світогляду (з 50-х по 70-ті роки XIX століття). У вказану епоху архітектурна картина життя західноєвропейських країн відрізнялася нерівномірністю і надзвичайною різноманітністю національних шляхів розвитку мистецтва. Найбільш характерними в соціокультурному плані є Англія, Франція, Німеччина. “Запізнювання” романтичного процесу виявляється в Росії і Балканських країнах, в Англії спостерігається більш раннє його формування.

2. Серед передумов виникнення архітектури романтизму виділені соціально-політичні і філософсько-літературні передумови. До соціально-політичних чинників, що визначили особливості архітектурного процесу віднесені: криза монархічної форми правління, що спричинила події Великої Французької