НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

КУСТРІЧ Лілія Олександрівна

УДК 631.1:332.021.8

СТАНОВЛЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

НА ПОРЕФОРМЕНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ

(на матеріалах Черкаської області)

08.00.04 – економіка та управління підприємствами

(економіка сільського господарства і АПК)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

академік УААН, заслужений діяч

науки і техніки України

Юрчишин Володимир Васильович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки” УААН,

головний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор економічних наук

Канінський Петро Казимирович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки” УААН,

старший науковий співробітник,

завідувач відділу

кандидат економічних наук

Шеленко Діана Іванівна,

Прикарпатський Національний університет

ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ,

старший викладач кафедри бухгалтерського

обліку і аудиту

Захист дисертації відбудеться “06” листопада 2007 р. о 1300 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 3 поверх, конференц-зал, к.317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН (03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, к. 212).

Автореферат розісланий “05” жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук О.Г. Шпикуляк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкова трансформація вітчизняної економіки зумовила значні зміни в організації та діяльності агропромислового комплексу країни. В результаті виникла і була реалізована потреба в докорінному реформуванні аграрних відносин на селі, реструктуризації колгоспів і радгоспів у сільськогосподарські підприємства ринково-підприємницьких типів, здійсненні їх переведення на засади приватної власності. Широкий розвиток одержали орендні відносини, передусім земельні, а також фермерство.

Внаслідок таких реформувань організаційні, економічні та соціальні зміни в сільському господарстві істотно вплинули на виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств, а також на соціально-економічну ситуацію на селі. За всієї важливості та прогресивної сутності здійснюваних перетворень практичний досвід свідчить про досить низьку ефективність діяльності новостворених сільськогосподарських підприємств внаслідок дії великої низки об'єктивних причин і обставин, їх непристосованість до нових умов господарювання. Проблеми, що виникли у зв'язку із цим, остаточно не розв’язано, що обумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Проблеми реформування та розвитку агропромислового виробництва, у тому числі на пореформеному етапі, знайшли відображення в працях В.Г. Андрійчука, І.Ф. Баланюка, О.М. Бородіної, П.І. Гайдуцького, М.В. Гладія, В.С. Дієсперова, В.В. Зіновчука, О.В. Крисального, І.І. Лукінова, Ю.О. Лупенка, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, І.Р. Михасюка, В.М. Нелепа, О.М. Онищенка, І.В. Прокопи, В.А. Пуліма, В.П. Рябоконя, П.Т. Саблука, М.П. Сахацького, В.П. Ситника, М.М. Федорова, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина, К.І. Якуби. Спеціальні дисертаційні дослідження з приводу пореформеного розвитку виконали М.В. Вишиванюк і Д.І. Шеленко.

Водночас недостатньо висвітлено питання, пов’язані з системністю й комплексністю розвитку сільськогосподарських підприємств, їх місцем у відродженні сільських територій та розвитку соціальної інфраструктури.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН, в якому дисертант проходила аспірантську підготовку, за програмою “Трансформування організаційно-економічних відносин в АПК до соціально орієнтованих ринкових умов” (номер державної реєстрації 010U000260). В межах цієї програми досліджено регіональні (стосовно Черкаської області) аспекти становлення сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі розвитку. Основою дисертаційної роботи є результати власних досліджень автора, які проводилися протягом 2000-2006 рр. в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН та Уманському державному аграрному університеті.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення теоретико-методологічних і науково-прикладних засад підвищення соціально-економічної результативності розвитку сільськогосподарських підприємств на етапі їх становлення як ефективно функціонуючих виробничо-господарських структур.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання:–

обґрунтувати стадії розвитку сільськогосподарських підприємств, розробити їх критеріальні ознаки; дослідити особливості функціонування агроформувань на кожній із стадій та їх трансформації з нижчої у вищу;–

узагальнити чинну нормативно-правову базу реформування аграрних відносин та функціонування новостворених сільськогосподарських підприємств з позицій її відповідності вимогам їх ефективного розвитку;–

здійснити системний аналіз пореформеного розвитку сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм;–

опрацювати проблемні аспекти підвищення ефективності розвитку сільськогосподарських підприємств на етапі їх становлення як ефективно функціонуючих агроструктур;–

удосконалити систему економічного механізму розвитку сільськогосподарських підприємств;–

визначити перспективи розвитку матеріально-технічного забезпечення сільського господарства;–

розробити вихідні засади підвищення ролі сільськогосподарських підприємств у відродженні соціального потенціалу в сільській місцевості;

обґрунтувати основні напрями зміцнення кадрового потенціалу сільськогосподарських підприємств.

Об’єктом дослідження є сукупність організаційних, соціальних та економічних процесів і механізмів пореформеного розвитку сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм в умовах Черкаської області.

Предметом дослідження є система науково-прикладних засад, шляхів і механізмів, підпорядкованих потребам соціально-економічного становлення сільськогосподарських підприємств як ефективно функціонуючих агроструктур нетрадиційних для України типів.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-економічних явищ, комплексний і системний підхід до аналізу проблем функціонування сільськогосподарських підприємств та вивчення процесів, які відбуваються в них на пореформеному етапі розвитку, наукові праці економістів-аграрників з питань економічної ефективності виробництва, управління й розвитку сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі, чинна нормативно-правова база.

Для розв'язання поставлених у дисертаційній роботі завдань використовувалися такі методи: абстрактно-логічний – для теоретичних узагальнень щодо розвитку сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі; статистико-економічний з використанням індексів та його прийомів – групування й порівняння; графічний – для аналізу виробничо-господарської діяльності аграрних формувань; монографічний – для аналізу фінансового стану окремих сільськогосподарських підприємств; системного аналізу – для обґрунтування пропозицій щодо удосконалення економічного механізму діяльності підприємств; економіко-математичного моделювання – для розробки моделі підготовки і перепідготовки кадрів та інші.

Інформаційною базою дослідження є нормативно-правові акти, що діють в Україні й регулюють діяльність сільськогосподарських підприємств, статистичні дані Державного комітету статистики України, Головного управління статистики у Черкаській області, Головного управління агропромислового розвитку Черкаської облдержадміністрації, річні звіти сільськогосподарських підприємств, наукові літературні джерела, а також інформаційні ресурси світової інформаційної мережі Internet. Додатково до них використана інформація, одержана особисто дисертантом безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретико-прикладному обґрунтуванні особливостей пореформеного функціонування сільськогосподарських підприємств адміністративно-територіального регіону (області) з метою виведення їх у подальшому на сутнісно і якісно вищий рівень розвитку. Вони охоплюють собою науково-методологічні та виробничо-прикладні положення і відповідні їм висновки, що стосуються оцінки результатів реструктуризації колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств у сільськогосподарські підприємства ринково-підприємницьких типів, аналізу їх пореформеного розвитку та обґрунтування ключових засад їх подальшого функціонування на етапі соціально-економічного становлення як ефективно діючих агроструктур. До найважливіших з них належать:

вперше:–

розглянуто пореформений етап розвитку сільськогосподарських підприємств як єдність трьох стадій: початкової, становлення та утвердження, обґрунтовано їх сутнісні характеристики, критерії набуття кожною з них ознак наступної стадії;–

визначено теоретичну сутність категорії “становлення сільськогосподарських підприємств” як їх поступового (поетапного) виробничо-організаційного та соціально-економічного зміцнення (зростання) з метою досягнення рівня розвитку, що забезпечував би стабільне функціонування сільськогосподарських підприємств, створення в них таких умов праці та проживання для зайнятих працівників, які перетворювали б безпосередньо підприємство і сільську територію, де воно функціонує, в соціально й економічно привабливий осередок сільського розвитку й відповідного йому способу сільського життя;

удосконалено:–

методику оцінки фінансово-економічного стану сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм. При всіх індивідуальних особливостях розвитку кожного з них всі діючі в Черкаській області сільськогосподарські підприємства у своїй основі характеризуються рядом спільних рис: у кожній групі поряд з ефективно діючими сільськогосподарськими підприємствами є порівняно велика частина, яка поки що не в змозі забезпечити ведення виробничої діяльності на необхідному для ефективного функціонування рівні; переважна більшість сільськогосподарських підприємств має великі ускладнення з розвитком соціальної сфери; при певних втратах підприємствами в останні роки безпосередньо виробничого та кадрово-управлінського потенціалу в них зберігаються можливості його відродження і зміцнення;

дістали подальший розвиток:–

положення щодо необхідності удосконалення економічного механізму функціонування сільськогосподарських підприємств і забезпечення узгодженого (збалансованого) прояву всіх його складових (елементів). Усі вони мають діяти в чітко заданому напрямі з орієнтацією на досягнення кінцевої мети і завдань. Тільки в такому випадку можна розраховувати на ефективну роботу підприємства;–

підходи до відтворення необхідного рівня матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва. При формуванні в сільськогосподарських підприємствах машинно-тракторного парку доцільним є врахування конкретних грунтово-кліматичних умов і агроекономічних вимог. В період нестачі власних коштів господарств на придбання техніки та низької інвестиційної активності для підвищення рівня технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств важливого значення набуває державна підтримка;–

обґрунтування участі сільськогосподарських підприємств у відродженні соціального потенціалу села і розвитку сільських територій. Основним завданням соціального розвитку села є забезпечення матеріального добробуту селян, підвищення рівня їх соціального обслуговування, поліпшення умов життя. Вирішення цих завдань сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва, закріпленню кадрів на селі;–

системність у вирішенні кадрових проблем на селі. В сучасних умовах тільки поєднання здібностей і професіоналізму управлінських кадрів та спеціалістів сільськогосподарських підприємств з раціонально побудованою системою організації виробництва здатне забезпечити ефективне функціонування господарства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх впровадження у виробництво сприятиме підвищенню соціально-економічної результативності діяльності сільськогосподарських підприємств у регіоні, вони можуть бути використані при розробці регіональних програм розвитку аграрної сфери, удосконаленні державної фінансової та кадрової політики щодо сільськогосподарських підприємств, відродженні й подальшому розвитку соціальної інфраструктури села.

Розробки автора дисертаційного дослідження знаходять використання у практиці. Це підтверджено довідкою Головного управління агропромислового розвитку Черкаської облдержадміністрації № 02-12/20 від 29 березня 2007 р. Окремі результати дослідження знайшли застосування у навчальному процесі Уманського державного аграрного університету при викладанні економічних дисциплін (довідка № 320 від 18 травня 2007 р.)

Особистий внесок здобувача. Розробка теоретико-методологічних положень дисертаційної роботи, збір, систематизація та аналіз літературних, нормативних джерел, статистичної інформації, обґрунтування основних тенденцій господарювання сільськогосподарських підприємств і напрямів їх становлення на пореформеному етапі розвитку як ефективно функціонуючих агроструктур, а також розробка основних наукових висновків виконані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та практичні результати проведених досліджень доповідались на Всеукраїнській конференції молодих учених (Умань, 24-25 лютого 2005 р.); Всеукраїнській конференції молодих учених (Умань, 2-3 березня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Аграрний форум-2007” (Суми, 5-7 квітня 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 8 одноосібних наукових працях загальним обсягом 2,15 друк. арк., з них 5 обсягом 1,73 друк. арк. – у провідних наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних літературних джерел, що нараховує 178 найменувань, 13 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 160 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить 20 таблиць і 13 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи пореформеного розвитку сільськогосподарських підприємств” – розглянуто сукупність концептуальних положень, стадії, особливості та передумови розвитку сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі в напрямі перетворення їх в ефективно функціонуючі агроструктури.

В результаті дослідження встановлено, що в складному процесі аграрних перетворень в Україні за пострадянські роки тісно переплелись, з одного боку, причини і наслідки аграрної кризи, а з іншого – передумови та результати аграрної реформи. Тому досить часто в одних випадках негативні прояви кризи затьмарюють позитивні наслідки реформи, а в інших – захоплення реформою нівелює проблеми кризи. Для вирішення цієї складної проблеми пореформеного розвитку необхідний об’єктивний і неупереджений підхід, ґрунтовний аналіз та наміри з’ясувати причини і наслідки, розмежувати негативне й позитивне, тактичні втрати і стратегічні вигоди з метою обґрунтування концептуальних положень щодо подальшого розвитку аграрного сектору економіки. До основних з них в дисертації віднесено наступні:–

розвиток сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі повинен розглядатися в єдності та взаємозв’язку з попереднім періодом, який увійшов у наукове і прикладне використання як етап власне реформ;–

обґрунтування стратегії і тактики розвитку сільськогосподарських підприємств з визначенням у них етапних і кінцевої мети та завдань;–

забезпечення комплексного і системного підходу до вирішення стратегічно поставлених завдань;–

поглиблення соціальної спрямованості пореформеного етапу.

Концептуально важливими є також наступні науково-методологічні положення цільового призначення:–

сутність, мета і механізми пореформеного розвитку мають, в першу чергу, забезпечувати розширене відтворення сільськогосподарського виробництва;–

у процесі пореформеного розвитку слід враховувати природні та соціально-економічні умови й потенційні можливості тієї чи іншої області, кожного окремо взятого району і кожної виробничо-господарської структури;–

вкрай необхідна розробка організаційно-економічних механізмів, які мають стимулювати сільськогосподарські підприємства до участі в розвитку сільських територій та відродження соціальної інфраструктури села.

Зазначені вище положення повинні слугувати новоствореним сільськогосподарським підприємствам дороговказом у пошуку оптимальних умов розвитку на пореформеному етапі.

Виконані дослідження дають змогу зробити висновок про те, що пореформений розвиток являє собою не одномоментний акт, а відбувається динамічно в часовому вимірі. Це дає аргументи на користь того, що розтягнуті в часі процеси не можуть постійно протікати в однаковому ритмі і що в кожному конкретному випадку вони будуть виконувати нові, складніші завдання. При дослідженні пореформеного розвитку сільського господарства загалом і сільськогосподарських підприємств зокрема потрібно орієнтуватися на те, що вони проходитимуть різні етапи, які можна розглядати як певні стадії. Саме з цих міркувань однією із складових даного дисертаційного дослідження обрано вивчення стадій розвитку сільськогосподарських підприємств. Одним із висновків у цьому відношенні є те, що пореформений етап розвитку сільського господарства в цілому та сільськогосподарських підприємств зокрема охоплює собою три стадії: початкову, становлення та утвердження, кожна з яких має свої особливості й критеріальні ознаки (рис.1).

Чим швидше результати роботи на початковій стадії пореформеного етапу розвитку стануть відчутними для селян, тим скоріше новостворені сільськогосподарські підприємства перейдуть в нову стадію свого подальшого розвитку – становлення приватного сектору з його наступним утвердженням.

Найважливішими передумовами становлення сільськогосподарських підприємств є: опрацювання кожним з них чіткої стратегії розвитку з визначенням у ній найближчих, середньострокових і віддалених мети та завдань, а також шляхів і механізмів їх досягнення; поступальна орієнтація на сталий розвиток підприємства, за якого б узгоджувалися безпосередньо його інтереси та зайнятих у ньому працівників; розвиток відроджувальних процесів у виробничій і соціальній сферах сільськогосподарського формування; взаємоузгоджене зміцнення його земельного, економічного (виробничо-господарського) і людського капіталів при одночасному підвищенні його екологічної захищеності (надійності); економічна й психологічна підготовленість, передусім керівників і спеціалістів підприємства до того, що його становлення буде важким і складним та вимагатиме, крім підвищення професійних знань, збагачення їхніх практичних навиків і відповідальності за досягнення проміжних і кінцевих результатів розвитку, також нетрадиційних рішень і практичних дій.

Рис. 1. Стадії пореформеного етапу розвитку

сільськогосподарських підприємств

Стадія утвердження має передбачити визнання сільського господарства як найважливішої галузі економіки країни. Календарні строки утвердження приватного сектору будуть визначатися, насамперед, реальними протекціоністськими кроками держави та органів влади щодо її забезпечення.

Для передбачення майбутніх процесів розвитку сільськогосподарських підприємств у межах багатоукладної ринкової економіки останнім необхідно адаптуватися до тих процесів і явищ, що постійно супроводжують соціально-економічний розвиток аграрного сектору економіки. Це покладає велику відповідальність на кожне сільськогосподарське підприємство, не очікуючи тільки на здійснення заходів з боку держави стосовно їх подальшого ефективного розвитку, за власний пошук внутрішніх можливостей підвищення соціально-економічної результативності, серцевиною яких на даному етапі є приватна власність на землю та майно.

Затяжна кризова ситуація в аграрному секторі долається вкрай повільно, внаслідок чого збільшення виробництва і підвищення його ефективності у великій (або й переважній) частині сільськогосподарських підприємств не відбувається або має невеликий темп зростання. Один із висновків з цього приводу полягає в тому, що система конкуруючих господарств різних типів буде перспективою розвитку аграрного сектору, важелем ефективної і здорової економіки тоді, коли багатоукладне господарювання та конкурентоспроможне агропромислове виробництво забезпечуватиме збільшення доходів і поліпшення умов праці та покращання соціального добробуту селян.

Основою формування нових, оптимальних за розмірами підприємницьких структур в аграрному секторі АПК є системне удосконалення розвитку відносин власності, який дав би змогу стверджувати про поєднання у сільськогосподарських працівників почуття реального господаря, власника землі та інших засобів виробництва, впровадження ефективних заходів щодо підвищення рівня технічного та кадрового забезпечення реформованих підприємств, формування економічно справедливих і обґрунтованих міжгалузевих відносин.

У другому розділі – “Аналіз пореформеного розвитку сільськогосподарських підприємств” – досліджено нормативно-правову базу реформування аграрного сектору економіки, здійснено порівняльний аналіз виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та оцінку їх фінансового стану.

Встановлено, що чинна нормативно-правова база у своїй основі дозволяє сільськогосподарським підприємствам за умови її дотримання здійснювати виробничо-господарську діяльність на рівні, здатному забезпечити якщо не повністю ефективний, то близький до цього розвиток. Проте її ще невиправдано вважати досконалою, у зв’язку з чим вона вимагає суттєвого удосконалення, а також розширення номенклатури нормативно-правових актів. Водночас об’єктивно необхідним є також достатньо відповідальне ставлення власників земельних і майнових паїв, керівників сільськогосподарських підприємств до чіткого дотримання положень кожного окремо взятого нормативно-правового акта, які визначають його сутність, цільове призначення, особливості, характер дії, правила застосування тощо, а також усвідомлення, що найвища віддача нормативно-правової основи досягається за умови синхронного, комплексного (системного) використання всіх без винятку її складових.

Виявлено, що за період від виходу Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 р. до теперішнього часу в організаційній структурі сільськогосподарських підприємств Черкаської області відбувались постійні зміни, які призвели до зменшення загальної кількості останніх на 279 одиниць, або 44,0 %. Наразі серед сільськогосподарських підприємств найбільшу питому вагу (75,5 %) мають господарські товариства, другу позицію займають приватні підприємства (13,0 %), третю – сільськогосподарські виробничі кооперативи (4,2 %), четверту – фермерські господарства (3,1 %). Зареєстровано майже однакову кількість інших недержавних і державних сільськогосподарських підприємств – відповідно 2,2 і 2,0 %.

Основою сільськогосподарського виробництва в досліджуваній Черкаській області є рослинництво. У структурі товарної продукції сільськогосподарських підприємств Черкаської області на нього припадає 66,6 %. Результати виробничого розвитку знаходять узагальнене відображення у вартості валової продукції (табл. 1).

Таблиця 1

Виробництво валової продукції сільського господарства в Черкаській області (загальний обсяг у порівнянних цінах 2000 р., млн. грн.)

Роки | Всі категорії господарств | В тому числі | всього | у тому числі | сільськогосподарські підприємства | особисті селянські господарства | рослин-ництва | тварин-

ництва | всього | у тому числі | всього | у тому числі | рослин-ництва | тварин-

ництва | рослин-ництва | тварин-

ництва | 1990 | 4782,4 | 2573,0 | 2209,4 | 3663,3 | 2081,1 | 1582,2 | 1119,1 | 491,9 | 627,2 | % | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 76,6 | 80,9 | 71,6 | 23,4 | 19,1 | 28,4 | 2000 | 2754,4 | 1843,2 | 911,2 | 1333,1 | 965,4 | 367,7 | 1421,3 | 877,8 | 543,5 | % | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 48,4 | 52,4 | 40,4 | 51,6 | 47,6 | 59,6 | 2001 | 2870,0 | 1827,1 | 1042,9 | 1453,9 | 1028,8 | 425,1 | 1416,1 | 798,3 | 617,8 | % | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 50,7 | 56,3 | 40,8 | 49,3 | 43,7 | 59,2 | 2002 | 2865,1 | 1778,5 | 1086,6 | 1437,9 | 978,2 | 459,7 | 1427,2 | 800,3 | 626,9 | % | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 50,2 | 55,0 | 42,3 | 49,8 | 45,0 | 57,7 | 2003 | 2691,9 | 1632,8 | 1059,1 | 1230,3 | 776,4 | 453,9 | 1461,6 | 856,4 | 605,2 | % | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 45,7 | 47,6 | 42,9 | 54,3 | 52,4 | 57,1 | 2004 | 3275,9 | 2146,9 | 1129,0 | 1758,0 | 1244,4 | 513,6 | 1517,9 | 902,5 | 615,4 | % | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 53,7 | 58,0 | 45,5 | 46,3 | 42,0 | 54,5 | 2005 | 3484,4 | 2194,5 | 1289,9 | 1921,4 | 1291,9 | 629,9 | 1563,9 | 902,6 | 660,4 | % | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 55,1 | 58,9 | 48,8 | 44,9 | 41,1 | 51,2 |

У виробництві валової продукції сільського господарства Черкаської області можна виділити три фази: перша – 1991-2000 рр. – спад порівняно з 1990 р. у 1,74 раза; друга – 2001-2003 рр. – застій; третя – 2004-2005 рр. – позитивна тенденція.

За 2000-2005 рр. у виробництві валової продукції всіма категоріями господарств спостерігається тенденція до зменшення виробництва тваринницької продукції в 1,7 раза, або на 9,2 %, при цьому частка галузі рослинництва становить близько дві третіх. Дана тенденція певною мірою притаманна сільськогосподарським підприємствам. Щодо господарств населення, то в них виробництво продукції тваринництва в 1990 р. на 12 % перевищувало виробництво продукції рослинництва, за 2000-2005 рр. питома вага тваринництва коливалась в межах 38,2-43,9 %, що в середньому на 10 % більше, ніж у сільськогосподарських підприємствах. Тобто в господарствах населення краще дотримано співвідношення галузей, яке відіграє важливу роль у зміцненні економіки сільського господарства.

У 2005 р. економічний стан сільського господарства досліджуваної області значно покращився і вперше за останні 10 років обсяг валової продукції досяг показника 3,5 млрд. грн. (у порівнянних цінах 2000 р.), хоча проти 1990 р. виробництво валової продукції всіма категоріями господарств становило 72,9 %, сільськогосподарськими підприємствами – 52,4, особистими селянськими господарствами – 139,7 %.

У досліджуваній області, на відміну від деяких інших областей України, пріоритет у виробництві валової продукції зберігається за сільськогосподарськими підприємствами, зокрема господарськими товариствами, а не за особистими селянськими господарствами, хоча останні мають переваги щодо виробництва тваринницької продукції.

Фінансові результати діяльності сільськогосподарських підприємств області (табл. 2) показують, що за досліджуваний період 71 % сільськогосподарських підприємств одержували прибуток; з найменшою часткою збиткових підприємств протягом 2000-2006 рр. працювали фермерські господарства та приватні підприємства; за винятком державних підприємств, збиток яких досяг 277,5 тис. грн., всі інші організаційно-правові форми господарювання за аналізований період у середньому одержували прибутки. Найбільш прибутковими були недержавні підприємства, в яких за досліджуваний період рівень прибутку зріс у 50,9 рази; найменші прибутки мали сільськогосподарські виробничі кооперативи (145,8 тис. грн. на одне господарство).

Таблиця 2

Фінансові результати від усієї діяльності сільськогосподарських підприємств Черкаської області за 2000-2006 рр.

Показники | Сільсько-господарські підприємства | У тому числі | господарські товариства | сільськогоспо-дарські виробничі кооперативи | приватні

підприємства | фермерські господарства | інші

недержавні підприємства | державні підприємства | Кількість прибуткових підприємств, од. | 354 | 257 | 27 | 41 | 10 | 14 | 6 | Одержали прибутку, млн. грн. | 244,43 | 147,35 | 9,32 | 30,63 | 4,82 | 51,26 | 1,04 | Кількість збиткових підприємств, од. | 143 | 106 | 11 | 9 | 1 | 12 | 4 | Одержали збитку, млн. грн. | 58,99 | 47,64 | 3,84 | 1,83 | 0,21 | 4,14 | 13,18 | Чистий прибуток (збиток), млн. грн. | 185,44 | 99,71 | 5,48 | 28,80 | 4,61 | 47,12 | -0,28 | Чистий прибуток (збиток), на:

одне підприємство, тис. грн. | 373,7 | 274,7 | 145,8 | 576,0 | 419,2 | 1863,3 | -29,9 | 1 га сільськогосподарських угідь, грн. | 211,2 | 151,5 | 87,5 | 344,5 | 349,3 | 1093,2 | -15,9 | одного працівника, тис. грн. | 2,8 | 2,0 | 0,8 | 4,6 | 6,0 | 14,6 | -0,2 | Прибуток (збиток) у % до собівартості реалізованої продукції | 13,4 | 9,8 | 6,3 | 22,3 | 24,2 | 41,2 | -2,5 |

Оскільки новостворені підприємства мають порівняно невеликий період розвитку, функціонують у різних соціальних, виробничих та інших умовах, характеризуються неоднаковою співвідносністю різних показників розвитку, а також у тій чи іншій мірі, у тому числі істотно, відрізняються між собою за іншими критеріальними ознаками, підсумкові (заключні) висновки про порівняльну ефективність і перспективність певної форми господарювання робити завчасно. Така можливість стане реальнішою за наявності достовірних даних за календарно триваліші періоди.

У третьому розділі – “Визначальні напрями становлення сільськогосподарських підприємств як ефективно функціонуючих агроструктур” надано пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму функціонування сільськогосподарських підприємств, відтворення їх матеріально-технічного забезпечення, відродження соціального потенціалу в сільській місцевості, зміцнення кадрового потенціалу сільськогосподарських підприємств.

Формування раціонального економічного механізму господарювання сільськогосподарських підприємств повинно передбачити економічне регулювання ефективного функціонування основних елементів системи господарювання (рис. 2). Економічний механізм як сукупність форм і методів господарювання повинен охоплювати організаційно-економічні відносини та зв’язки в їх органічній єдності.

Сільськогосподарському підприємству будь-якої форми власності та господарювання необхідно ретельно проектувати процес механізованого виробництва продукції рослинництва, найважливішою частиною якого є обґрунтування складу машинно-тракторного парку. Структура останнього має відповідати спеціалізації господарства і поєднанню галузей в ньому, що дозволить одержати економічний ефект від інвестицій, поліпшити організацію механізованих робіт, виконувати їх в оптимальні агротехнічні строки і на цій основі збільшити виробництво продукції, зменшити її собівартість.

В умовах нестачі техніки та морального і фізичного старіння тієї, що є в господарствах, виникає необхідність створення дилерських служб, які виконуватимуть функції виявлення платоспроможного попиту споживачів на сільськогосподарську техніку і запасні частини до неї, формування на цій основі замовлення постачальникам на виготовлення продукції, забезпечення всіх видів технічного сервісу і ремонту машин, що поставляються, в гарантійний строк служби і їх забезпечення запасними частинами протягом всього строку служби, а також організації ринку вживаної техніки. Паралельно зі становленням дилерської служби в країні необхідно економічними методами стимулювати зростання попиту на вітчизняну техніку. Перш за все, треба значно (в рази) збільшити постачання техніки по лізингу, зробивши його доступним для більшості господарств. Потрібні пільгові кредити господарствам на оплату не тільки первинного внеску, але і подальших платежів. Самі платежі з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва повинні проводитися не щокварталу, а два рази на рік – восени і весною, коли надходять кошти від реалізації продукції. В регіональних бюджетах слід передбачити виділення коштів для створення гарантійного фонду забезпечення постачання техніки по лізингу перш за все тим господарствам, яким нічого виставити в якості гарантійного забезпечення.

Без ініціативи на місцях, проведення маркетингових досліджень, організаційних заходів, допомоги державних органів проблема технічного оснащення села розв’язана бути не може.

Важливим моментом є формування й реалізація цілеспрямованої політики розвитку сільської місцевості та сільських територій, яка повинна вирішити наступні головні цілі: створення умов для продуктивної зайнятості на селі; подолання бідності, істотне збільшення доходів сільського населення за рахунок розширення його зайнятості; поліпшення соціальної інфраструктури села; оздоровлення демографічної ситуації; приділення особливої уваги найбільш вразливим (проблемним) поселенням і територіям; вдосконалення системи державного регулювання соціального розвитку села. Необхідною при цьому є багатостороння відповідальність за соціальний розвиток села, особливо на регіональному рівні. Вирішення цих завдань сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва, закріпленню кадрів на селі.

У збалансуванні задоволення потреб конкретного сільськогосподарського підприємства у кваліфікованих кадрах з урахуванням перспектив його розвитку головну роль сьогодні повинна відіграти система підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робочих кадрів на підприємстві. При розвитку форм навчання керівників основна увага на сучасному етапі повинна приділятися взаємозв’язку підвищення компетентності керівника й ефективності його праці.

Щодо сфери кадрового забезпечення сільськогосподарських підприємств, то вона повинна регулюватися державою через цільову програму, яка дасть можливість пов’язати цілі, задачі, заходи, механізм реалізації і фінансові ресурси. Дуже важливо, щоб цільові програми стали реальним керівництвом до дії.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукової проблеми, що полягає в обґрунтуванні науково-методологічних, організаційно-виробничих, соціальних положень, що стосуються процесу соціально-економічного становлення сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі розвитку. Результати виконаної роботи дозволяють зробити такі висновки:

1.

2.

3. Результати дослідження дали підстави для висновку щодо того, що початкова стадія у своїй основі завершена. На ній підприємства зробили перші кроки до господарювання на ринково-підприємницьких засадах і певною мірою набули досвіду для переходу в стадію становлення. Визначальною особливістю їх виробничо-господарського функціонування стало поєднання приватної власності на землю і майно з широким розвитком орендних відносин. При цьому виявились особливості ведення господарства в кожному сільськогосподарському підприємстві. У випадках переважання позитивних тенденцій вони швидше підходили до стадії становлення. Проте це не всім вдається в однаковій мірі.

4. З огляду на погляди вчених на сутність категорії “становлення”, а також на основі власних відповідних досліджень дисертантом стосовно теми дослідження під становленням сільськогосподарських підприємств розуміється їх поступове (поетапне) виробничо-організаційне та соціально-економічне зміцнення (зростання) з метою досягнення рівня розвитку, що забезпечував би стабільне функціонування сільськогосподарських підприємств, створення в них умов праці і проживання, які перетворювали б безпосередньо підприємство і сільську територію, де воно функціонує, в соціально й економічно привабливий осередок сільського розвитку і відповідного йому способу сільського життя.

До найважливіших ознак такого становлення у дисертації віднесено поступове підвищення соціально-економічної результативності господарювання; надання йому характеру стабільності і надійності; зміцнення наявних і зародження нових прогресивних тенденцій у виробничо-господарському і соціально-економічному розвитку; досягнення беззбиткового функціонування при зростанні прибутковості підприємств; зміцнення, поряд з виробничо-ресурсним потенціалом, також соціальної бази розвитку тощо. Проблема полягає в тому, що такі процеси і явища проявляються дуже повільно.

5. Третя стадія пореформеного етапу в дослідженні визначається як стадія утвердження сільськогосподарських підприємств у їх концептуально новій якості як сільськогосподарських підприємств з незворотньо прогресивними ознаками розвитку та його високою соціально-економічною результативністю. До таких ознак належать: досягнення стабільного розвитку підприємства, підвищення надійності соціального захисту зайнятих у ньому працівників, забезпечення незворотності соціально-економічних здобутків, їх примноження і стабільність розвитку на основі найновіших форм і механізмів господарювання. У сукупності це стає ключовою передумовою реалізації сільськогосподарським підприємством кінцевої мети третьої стадії – досягти достатньо високого рівня розвитку і підтримувати або й нарощувати його у подальшому.

6. Порівняльний аналіз фінансового стану обраної групи сільськогосподарських підприємств, які належать до різних організаційно-правових форм, дає підстави виділити кілька їх груп. Одні з них мають кращі показники чистого робочого капіталу, коефіцієнтів автономії, фінансування, маневреності власного капіталу, оборотності активів, фондовіддачі тощо. В інших краще виглядають показники суми чистого робочого капіталу, рентабельності активів, рентабельності власного капіталу, коефіцієнта рентабельності діяльності та чистої рентабельності. Ще в одних підприємствах кращими є показники зростання чистого робочого капіталу, коефіцієнтів ліквідності, забезпечення власними оборотними засобами, маневреності власного капіталу, оборотності активів, фондовіддачі. У зв’язку з обмеженістю необхідної інформації здійснити факторний аналіз таких явищ виявилось неможливим, тому прийшлось обмежитись найбільш загальним висновком щодо того, що цей аспект може бути предметом спеціальних досліджень.

7. За результатами перших пореформених років розвитку сільськогосподарських підприємств, у тому числі кожної окремо взятої організаційно-правової форми, встановлено, що вони знаходяться на різних рівнях розвитку – від ефективно діючих до збиткових. Як показав вибірковий аналіз, нині одночасно функціонують три умовних групи підприємств. Одні з них все ще вишукують можливості запобігти банкрутства і продовжують пошук відповідних механізмів, тобто залишаються поки що на початковій стадії пореформеного розвитку. Одночасно з цим виявлено підприємства, які вступили в стадію не лише соціально-економічного становлення, а й утвердження як ефективно функціонуючих сільськогосподарських підприємств. Достатньо підстав для висновку щодо того, що вже у найближчі роки для всіх без винятку підприємств настане стадія їх становлення при поступовому збільшенні кількості сільськогосподарських підприємств, що освоюватимуть стадію їх утвердження як стабільно і високонадійно діючих агроструктур. Такі процеси ставатимуть однією із запорук гарантування продовольчої безпеки держави.

8. Однією з найважливіших передумов прискорення і підвищення соціально-економічної результативності становлення сільськогосподарських підприємств у дисертації визначено відповідну узгодженість (синхронізацію) державних, регіональних і безпосередньо виробничих зусиль. Оскільки сільськогосподарські підприємства не в змозі реально впливати на відповідну діяльність державних і регіональних органів, а також з огляду на цільове призначення даного дисертаційного дослідження, основна увага в ньому зосереджена на проблемах наукового (науково-методологічного), соціального та організаційно-виробничого забезпечення процесів становлення сільськогосподарських підприємств.

9. У більш узагальненому вигляді сукупність науково-методологічних, організаційно-виробничих, соціальних положень, що стосуються соціально-економічного становлення сільськогосподарських підприємств, охоплює собою наступне:–

сільськогосподарські підприємства Черкаської області не лише зберігатимуть за собою провідне місце у виробництві продукції, а й проявлятимуть тенденції до збільшення її частки у загальнообласному виробництві. Одночасно з цим зростатиме їх роль як системоутворюючих осередків розвитку сільських територій, у тому числі в частині їх соціального відродження;–

соціально-економічне становлення сільськогосподарських підприємств повинно базуватися на настільки вмілому здійсненні всієї сукупності факторів єдиного процесу, за якого ефективна віддача кожного з них реально проявлялася б у вигляді їх сукупно-результативної синергії. Визначальною передумовою досягнення цієї мети має стати організація становлення сільськогосподарських підприємств на засадах комплексності і системності.

10. Організація становлення підприємств має здійснюватися на основі поетапного і всебічно опрацьовуваного вирішення в єдності найближчих, середньострокових і стратегічно віддалених завдань. Найближчими завданнями слід вважати подолання причин і обставин, які (якщо таке мало чи має місце) гальмували розвиток на початковій стадії. Середньострокові завдання повинні мати у своїй основі якомога швидше і надійніше виведення підприємства на рівень сталого ефективного розвитку на основі недопущення появи нових і обмеження прояву наявних негативних тенденцій, створення умов для формування позитивних тенденцій і підвищення їх виробничо-господарської та соціально-економічної віддачі. Стратегічно віддаленою метою соціально-економічного становлення підприємства слід вважати створення у кожному з них передумов для прискорення періоду настання стадії його утвердження як сільськогосподарського підприємства, у якому забезпечується незворотний прояв усієї сукупності виробничо-господарських і соціально-економічних надбань.

11. Організаційно-методологічною основою соціально-економічного становлення сільськогосподарських підприємств доцільно вважати опрацьовувану в кожному сільськогосподарському підприємстві систему пріоритетів, яка охоплювала б собою визначальний (ключовий) пріоритет розвитку підприємства, а також сукупність найважливіших соціальних, галузевих та інших пріоритетів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Кустріч Л.О. Удосконалення економічної роботи як фактор підвищення соціально-економічної результативності розвитку аграрних формувань // Економіка АПК. – 2004. – №1. – С. 152-154.

2. Кустріч Л.О. Роль інформаційного забезпечення при прийнятті управлінських рішень в аграрних формуваннях Черкащини // Зб. наук. пр. Луганського національного аграрного університету / За ред. В.Г. Ткаченко. – Луганськ: Вид-во ЛНАУ, 2004. – № 38(50). – С. 91-95.

3. Кустріч Л.О. Фактори розвитку аграрних формувань // Вісник Харківського національного аграрного університету „Сталий розвиток аграрного сектора економіки”. Серія “Економіка АПК і природокористування”. – 2004. – № 2. – С. 72-75.

4. Кустріч Л.О. Методичні основи формування оптимальної багатоукладної економіки в сільському господарстві // Зб. наук. пр. Уманського державного аграрного університету. – Умань, 2005. – Вип.59. – С. 528-533.

5. Кустріч Л.О. Соціально-економічне становлення як стадія розвитку сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. – 2007. – №8. – С. 142-147.

В інших виданнях:

6.