КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КЛИМЧУК МИХАЙЛО ПАВЛОВИЧ

УДК 343.13+343.102+343.98

Розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів (криміналістичні та процесуальні аспекти)

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

ПИСЬМЕННИЙ Дмитро Петрович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент

ЛУК’ЯНЧИКОВ Євген Дмитрович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету

доктор юридичних наук, професор

ШУМИЛО Микола Єгорович,

Університет економіки і права “КРОК”,

проректор з наукової роботи

Провідна установа:

Львівський національний університет імені Івана Франка, Міністерства освіти і науки України (м. Львів)

Захист відбудеться “23” березня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1)

Автореферат розісланий “21” лютого 2007 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток транспортних засобів та доріг, засобів регулювання, вдосконалення технічних та інших засобів, що забезпечують функціонування системи „людина-автомобіль-дорога”, в цілому втілюють в собі найновіші досягнення науково-технічного прогресу та визначають рівень соціально-економічного розвитку країни.

Однак, разом з очевидними економічними благами автомобілізація приносить багаточисленні витрати та проблеми негативного характеру. Найбільш серйозною з них є проблема дорожньо-транспортних пригод. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху характеризуються широкою розповсюдженістю і мають підвищену суспільну небезпеку.

Причин та факторів, що впливають на вчинення дорожньо-транспортних пригод немало. Причини можуть бути пов’язані як з водієм, так і з людиною та дорогою. Однак їх переважна більшість пов’язана з діями особи, яка керує транспортним засобом, тобто водія. Як правило – це порушення „правил дорожнього руху” в тій чи іншій формі, які в залежності від тяжкості наслідків кваліфікуються як злочини, а винуваті притягуються до кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що не всі дорожньо-транспортні пригоди є злочинними. Певна частина з них вчиняється не по вині водія або здається такою на перший погляд. Значна кількість дорожньо-транспортних пригод є наслідком порушення правил безпеки дорожнього руху пішоходами.

На сьогоднішній день ще не забезпечена достатня якість розслідування злочинів даної категорії. В процесі роботи допускаються слідчі помилки, а збір доказів набуває тенденційного, частіше обвинувального характеру. При проведенні слідчих дій не досліджуються якісно та в повному обсязі всі обставини справи. Неповнота та односторонність розслідування призводить до недостатньо обґрунтованих рішень, в результаті чого можливе порушення загальних принципів законності та здійснення правосуддя згідно Конституції України, незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності або її незаконне звільнення.

Окремі питання, що стосуються розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів викладені в працях вчених юристів, які займалися зазначеною тематикою за відповідними науковими напрямками, а саме: М.Г. Богатирьова, В.І. Жульова, Б.Л. Зотова, В.К. Лисиченка, А.Х. Максутова, В.А. Мизнікова, В.А. Мисливого, С.Г. Новікова, В.А. Панюшкіна, М.С. Романова, В.К. Стринжі, Ш.Ш. Ярамиш’яна та ін.

Неможливо було здійснити дослідження багатьох питань теми дисертації без звернення до праць відомих учених України: О.О. Бандури, І.В. Бичка, М.Г. Братасюк, О.І. Гвоздика, Л.І. Казміренко, В.П. Казміренка, М.В. Костицького, О.Є. Манохи, В.С. Медвєдєва, О.М. Морозова, В.В. Рибалка, В.М. Синьова, О.Д. Тихомирова, С.І. Яковенка та ін.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали також роботи відомих правознавців України: Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, В.Д. Берназа, М.Г. Богатирьова, В.П. Бойка, Т.В. Варфоломеєвої, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю. О. Гришина, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.А. Журавля, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, І.І. Когутича, І.П. Козаченка, В.Ю. Кузьмінової, В.С. Кузьмічова, О.П. Кучинської, Л.М. Лобойка, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, І.Є. Марочкіна, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Маляренка, В.Т. Нора, П.П. Підюкова, В.О. Попелюшка, М.В. Руденка, М.Я. Сегая, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, С.М. Смокова, С.М. Стахівського, В.М. Тертишника, А.П. Черненка, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіка, М.Є. Шумила, В.П. Яновича та ін.

Вибір теми дисертації визначається низкою обставин, серед яких доцільно зазначити важливу роль діяльності слідчого в порушенні, розслідуванні, закінченні кримінальних справ про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів. З огляду на те, що робота по удосконаленню кримінально-процесуальних норм постійно продовжується, з урахуванням виявлених недоліків і тих завдань, які періодично постають перед кримінальним судочинством у складних сучасних умовах боротьби зі злочинністю та постійним розширенням сфери міжнародного співробітництва, потребує вдосконалення і контрольно-наглядова діяльність за дотриманням законності в ході розслідування кримінальних справ вказаної категорії.

Невирішеність вказаних проблем при розслідуванні злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів та відсутність цілісних, системних монографічних розробок стосовно цих проблем і визначають актуальність теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Обраний напрям дослідження спрямований на виконання основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376. Дисертація виконана відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001 – 2009 роки (наказ МВС України від 5 липня 2004 року № 755), планів науково-дослідних і дослідно конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 роки, Концепції розвитку органів внутрішніх справ у ХХІ столітті, багатьох державних і відомчих програм.

Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 1 від 27 січня 2004 року) та схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у розробленні теоретичних та практичних положень розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, розробці й обґрунтуванні відповідних пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- узагальнити теоретичні позиції з приводу визначення поняття та криміналістичної характеристики дорожньо-транспортних пригод та провести їх класифікацію;

- виявити найбільш складні й суперечливі питання теорії і практики застосування кримінально-процесуальних норм при розслідуванні злочинів проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів;

- визначити порядок взаємодії осіб, що приймають участь у зборі матеріалів до порушення кримінальної справи по факту дорожньо-транспортної пригоди;

- виявити помилки та порушення норм КПК, що негативно впливають на повноту та обєктивність розслідування злочинів вказаної категорії та визначити шляхи для їхнього усунення;

- визначити форми, завдання та межі прокурорського нагляду, судового та відомчого контролю за дотриманням законності в ході розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів;

- внести та обґрунтувати пропозиції, спрямовані на вдосконалення норм КПК України, що регламентують діяльність по розслідуванню злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносини, які виникають, змінюються та припиняються між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності в ході розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

Предметом дослідження є розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження використана сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології.

Методологічну підставу дослідження складають положення діалектико-матеріалістичного методу пізнання соціальних явищ та загальнонаукові методи: історико-правовий – для дослідження поглядів вчених на визначення основних понять вказаної категорії кримінальних справ; логіко-юридичний – для дослідження правової природи дорожньо-транспортних пригод; порівняльно-правовий – для дослідження та порівняння кримінально-процесуального законодавства України та зарубіжних країн з питань проведення деяких слідчих дій; формально-логічний – при розробці та обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та відомчих нормативно-правових актів; статистичний – для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження.

Під час дослідження проаналізовано проект Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 0952).

Соціологічний метод (анкетування) застосовувався під час анкетування працівників органів внутрішніх справ за спеціально розробленою анкетою, яке дозволило з’ясувати їх уявлення про особливості розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило повноту, всебічність та об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний кодекс та інші кодекси України, проект КПК (реєстр. № 0952), відомчі нормативно-правові акти МВС України, а також Постанови Пленуму Верховного суду України. Під час роботи проаналізовано законодавство Республіки Білорусь, Казахстану, Латвії, Російської Федерації.

Емпіричну базу дослідження склали результати дослідження 236 кримінальних справ про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, 132 постанови про відмову в порушенні кримінальної справи і 47 постанов прокурора про скасування постанов про закриття справи; статистичні дані Департаменту ДАІ МВС України за 2002-2005 рр.; дані, отримані протягом 2004-2005 рр. при опитуванні за спеціально розробленою анкетою 126 слідчих, що працюють в слідчих підрозділах МВС України. Враховано також емпіричні дані, одержані іншими авторами. Використовувався й особистий досвід дисертанта, що був набутий за час роботи у слідчому підрозділі УМВС України в Хмельницькій області упродовж 2001-2003 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є одним із перших в українській кримінально-процесуальній науці монографічним дослідженням, в якому комплексно розглядаються процесуальні та організаційні особливості розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

За результатами проведеного комплексного дослідження на захист виносяться такі найбільш значущі положення, що відповідають вимогам наукової новизни, зокрема:

Вперше:

- запропоновано закріпити в КПК України норму, яка б встановлювала строки проведення експертизи з метою недопущення безпідставного затягування розслідування кримінальної справи; а також норму, яка встановлює кримінальну відповідальність за дачу спеціалістом завідомо неправдивої письмової консультації;

- обґрунтовано висновок про необхідність закріпити у відомчих документах обов’язок чергового ОВС повідомляти начальника слідчого підрозділу поряд з начальником міськрайліноргану про тяжкі та про особливо тяжкі злочини, підслідні слідчим (зокрема, злочини про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів), і результати вжитих заходів із організації виїзду на місце події, його охорони, переслідування злочинців тощо;

- аргументовано думку про прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи слідчим, а не органом дізнання, за результатами перевірки по факту дорожньо-транспортної пригоди;

- сформульовано низку пропозицій відносно проведення освідування у стадії порушення кримінальної справи, а також у разі необхідності проведення примусового освідування водія, та освідування пасажирів, що перебували у салоні автомобіля, який причетний до дорожньо-транспортної пригоди;

- вказано на доцільність повернення речових доказів - транспортних засобів, які приймали участь у дорожньо-транспортній пригоді їх володільцям тільки за рішенням суду.

На підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до проекту КПК України (реєстр. № 0952): ч. 1, 2 ст. 40, ч. 2 ст. 56, ч. 4 ст. 70, п. 3 ч. 2 ст. 69, ч. 5 ст. , ч. 1 ст. 258, ч. 5 ст. 258, що стосуються проблем розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

Удосконалено:

- визначення поняття механізму дорожньо-транспортної пригоди та її структури, поняття злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху;

- положення про необхідність надання начальнику слідчого відділення права дачі вказівок слідчому та органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи про злочини щодо порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів;

Набули подальшого розвитку:

- питання взаємодії слідчого та інших суб’єктів доказування при розслідуванні злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів;

- положення щодо вдосконалення та законодавчого врегулювання відомчого та судового контролю, прокурорського нагляду за діяльністю слідчого у вказаній категорії кримінальних справ;

- пропозиції з розширення прав потерпілого в період проведення досудового слідства та врегулювання процесу відшкодування йому збитків на досудових стадіях кримінального процесу;

- аргументовано пропозицію про виключення із КПК України статті щодо повернення справи на додаткове розслідування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані під час розроблення нового кримінально-процесуального законодавства України; у практичній діяльності осіб, що здійснюють кримінально-процесуальні функції; у навчальному процесі під час підготовки науково-практичних посібників, методичних вказівок; при підготовці і викладанні лекцій з тем: “Слідчі дії”, “Цивільний позов у кримінальній справі”, “Прокурорський нагляд, відомчий та судовий контроль за розслідуванням злочинів”.

Результати дослідження впроваджені у практичну діяльність органів досудового розслідування МВС України (Акт впровадження в практику Головного слідчого управління МВС України від 26серпня 2005 року № 13/6 – 647) та навчальний процес вищих навчальних закладів МВС України у межах викладання навчальної дисципліни “Кримінальний процес” (Акт впровадження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 25 березня 2006 року);

Окрім того, за результатами дослідження надані пропозиції до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності про внесення змін та доповнень до проекту КПК України (реєстр. № - Д) у частині, що стосується досудового провадження (акт впровадження № 06 – 19/15 – 345 від 13 березня 2006 року);

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ і обговорена на спільному засіданні названої кафедри та кафедри криміналістики, схвалена ними і рекомендована до захисту.

Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема „Входження України в Європейський простір” (14-15 травня 2004 р., м. Київ); „Актуальні проблеми удосконалення кримінально-процесуального законодавства” (28 травня 2004 р., м. Дніпропетровськ); „Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (15 квітня 2005 р.), на міжвузівській науково-практичній конференції студентів, курсантів і слухачів “Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю” (22 квітня 2005 року, м. Донецьк); на міжвузівській студентській науково-теоретичній конференції “Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (17-18 травня 2005 року, м. Київ); на міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (10 червня 2005 року, м. Львів); на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (30 вересня – 1 жовтня 2005 року, м. Івано-Франківськ).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у одинадцяти одноосібних публікаціях, 4 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України та у 7 тезах на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації зумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження, відповідає вимогам ВАК України. Робота композиційно складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 200 сторінок, із яких обсяг основного тексту 170 сторінок, список використаних джерел - 19 сторінок (267 найменувань), 8 додатків на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, визначаються мета, завдання, методи, обєкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається науково-прикладна цінність отриманих результатів, зазначено види апробації дисертації.

Розділ перший - „Криміналістичний аналіз злочинів, пов’язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту” складається із двох підрозділів, які присвячені висвітленню криміналістичної характеристики злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, механізму їх вчинення, йдеться про види дорожньо-транспортних пригод, їх компоненти і структуру.

У підрозділі 1.1 „Криміналістичне поняття і характеристика структури дорожньо-транспортних пригод” на основі аналізу нормативно-правових актів та поглядів вчених-криміналістів висвітлені питання, криміналістичної характеристики структури дорожньо-транспортних пригод.

Розглядаючи різні трактування вказаної категорії злочинів науковцями, автор дає власне визначення механізму дорожньо-транспортної пригоди – як процесу розвитку (динаміки) пригоди, що включає взаємне розташування учасників руху, їх дії, взаємне розміщення транспортних засобів і напрямок руху безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, під час утворення аварійної ситуації, в момент такої пригоди і після нього.

У дисертаційному дослідженні запропоновано власне, більш широке визначення порушення правил безпеки дорожнього руху, що охоплює кримінально-правові та криміналістичні, аспекти даної категорії. Злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху – кримінально каране діяння, викликане дією чи бездіяльністю особи в процесі керування транспортним засобом і з його участю, пов’язане з порушенням вимог правил дорожнього руху, під час якого поранені або загинули люди, пошкоджено транспортні засоби, споруди, вантажі, або завдана інша матеріальна шкода.

Автор приходить до висновку, що для формування методики розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху і здійснення планування по цій категорії кримінальних справ важливого значення набувають такі елементи криміналістичної характеристики, як дані про способи їх вчинення, обстановку дорожньо-транспортної пригоди, інформація про типові сліди, особу злочинця, а також особу потерпілого.

У підрозділі 1.2 „Класифікація видів дорожньо-транспортних пригод” розглянуто позиції вчених М.І. Бажанова, А.Н. Ігнатова, А.І. Булатова, Б.Л. Зотова, В.І. Жульова на класифікацію видів дорожньо-транспортних пригод.

Дисертант відзначає, що дорожньо-транспортні пригоди досить різноманітні. Залежно від механізму події вони поділяються на такі:

1) Зіткнення транспортних засобів один з одним;

2) Наїзд транспортного засобу на пішохода, нерухомий транспортний засіб, перешкоду, велосипедиста, гужовий транспорт;

3) Перекидання транспортного засобу;

4) Падіння пасажира з транспорту;

5) Інші дорожньо-транспортні пригоди, що стають наслідком грубого порушення правил дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу самими постраждалими.

По складності розслідування порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів можна розбити на дві великі групи:

1. Злочинне порушення вчинено в присутності свідків, транспортний засіб і водій залишились на місці, водій вжив заходів до збереження місця події, надання допомоги постраждалим.

2. Злочинне порушення вчинено за відсутності свідків або невідомою особою, коли водій на транспортному засобі, що приймав участь в пригоді, зник з місця або залишив транспортний засіб, а сам зник чи вжив заходів до знищення слідів на місці пригоди, вивіз труп, знищив чи переховує його.

Здобувач відзначає, що наведені класифікації видів дорожньо-транспортних подій мають допоміжний характер для визначення правильної лінії поведінки слідчого, пошуку тактичних прийомів, вибору послідовності і комплексності їх застосування з метою більш глибокого розуміння категорії кримінальних справ, що розглядається в дисертаційному дослідженні.

Розділ другий „Правові та організаційні аспекти розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів” складається з трьох підрозділів, у яких досліджено якими засобами та способами здійснюється збір доказової інформації на стадії порушення правил безпеки дорожнього руху, виокремлені правові та організаційні особливості проведення процесуальних та слідчих дій, взаємодії слідчого та інших осіб, що приймають участь в доказуванні злочинів, передбачених ст. 286 КК України.

У підрозділі 2.1 „Особливості перевірки фактів дорожньо-транспортної пригоди до порушення кримінальної справи” вказано на наявність низки проблем здійснення кримінально-процесуального доказування в злочинах про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

Автор відзначає, що результати перевірки остаточно формують переконання слідчого та є основою його висновку щодо наявності законних підстав до порушення чи відмови в порушенні кримінальної справи. Розв’язуючи питання про порушення кримінальної справи та здійснюючи розслідування, слідчий визначає кваліфікацію діяння, встановлює обставини предмета доказування і визначає його межі (ст. ст. 23, 64, 417, 433 КПК України), збирає, закріплює, перевіряє і оцінює докази, зібрані в справі. Реалізуючи владні повноваження, слідчий притягує або залучає до участі в доказуванні інших осіб. Усі ці дії в комплексі і складають практичне доказування – організаційну та процесуальну діяльність слідчого по збиранню матеріалів дорожньо-транспортної пригоди.

В ході збору матеріалів про дорожньо-транспортну пригоду, слідчому необхідно встановити таку сукупність фактичних даних, які будуть достатніми для порушення кримінальної справи, посилаючись на які, слідчий робить обгрунтоване припущення щодо наявності ознак злочину в діянні, про які вказано в законному приводі та підтверджують відсутність обставин, що виключають кримінально-процесуальне провадження.

У дослідженні зазначено, що організовуючи роботу слідчо-оперативної групи, слідчий повинен розділяти обов’язки та доручення, виходячи із слідчої ситуації, що склалася, обсягу роботи, кількісного та якісного складу групи. Обстановка на місці дорожньо-транспортної пригоди вимагає погодженої взаємодії усіх членів слідчо-оперативної групи. Викликано це, передусім, для того, щоб запобігти дублювання в роботі, що може призвести до втрати часу.

Правильна організація роботи на місці дорожньо-транспортної пригоди, безумовно потребує залучення спеціаліста. Складання слідчим схем, планів, фотографування, інші заходи по закріпленню і вилученню доказів, можуть затягнути проведення слідчої дії; буде втрачено час для своєчасного проведення інших слідчих дій.

Дисертант наводить аргументи на користь позиції про доцільність фіксації результатів огляду транспортного засобу на окремому бланку, так як в окремих випадках транспортний засіб через об’єктивні причини (брак часу, створення перешкод для руху автомобілів, відсутність експерта-автомеханіка на місці пригоди та ін.) оглядається на штрафмайданчику. Тому не зовсім правильним з процесуальної точки зору було б продовжувати заповняти протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди вже в іншому місці. Складання протоколів огляду та перевірки технічного стану транспорту безпосередньо на місці дорожньо-транспортної пригоди необхідно проводити тільки при незначних пошкодженнях транспортного засобу. Сильно пошкоджені транспортні засоби після огляду місця дорожньо-транспортної пригоди потрібно негайно транспортувати до автопідприємств, де проводити детальний огляд за участю спеціалістів, пошкоджені деталі та вузли, які могли стати причиною дорожньо-транспортної пригоди, вилучати.

Особливістю дорожньо-транспортних пригод є те, що в 92 % випадків рішення по них приймають особи, які не приймали участі в огляді їх місця і оформленні відповідних матеріалів. Стосується це і постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Висловлена думка про те, що постанову про відмову в порушенні кримінальної справи повинен виносити слідчий, який супроводжує процес збору матеріалів по факту дорожньо-транспортної пригоди з моменту проведення огляду місця події до прийняття рішення про порушення кримінальної справи чи відмову в її порушенні (за матеріалами, в яких вбачались ознаки кримінально караного діяння, але в ході перевірки факту дорожньо-транспортної пригоди недостатньо підстав для порушення кримінальної справи).

Підрозділ 2.2 „Процесуальний порядок розслідування злочинів вказаної категорії”

Автор приходить до висновку, що при розслідуванні злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, робота слідчого та органу дізнання не обмежується провадженням тільки процесуальних дій. Однак саму структуру початкового етапу, як складової кримінального судочинства, складає саме процесуальна діяльність, направлена на розслідування злочинів. Її основу складає робота по збиранню, перевірці та оцінці доказів, що дозволяють приймати і реалізовувати відповідне процесуальне рішення. Організаційні, оперативно-розшукові та інші непроцесуальні заходи, що співпадають з періодом першочергового етапу розслідування злочинів, передбачених ст. 286 КК України, є його непроцесуальним забезпеченням. Хоча зрозуміло, що здійснення слідчим своїх процесуальних функцій тісно переплітається і неможливе без вказаних вище заходів.

Процес проведення першочергових слідчих дій здійснюється не стихійно. Він впорядкований у відповідності із тими загальними уявленнями про досліджувану дорожньо-транспортну пригоду, які складаються в осіб, що проводять розслідування на основі першочергових даних. На жаль, планування першочергового етапу розслідування в цілому, і окремих першочергових слідчих дій зокрема, не стало іще загальноприйнятою практикою. Хоча планування вважають доцільним 82 % опитаних слідчих і законодавчо це питання врегульоване.

У підрозділі 2.3 „Участь спеціаліста та експерта в розслідуванні злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів” досліджуються питання залучення до участі в кримінальній справі обізнаних у справі осіб (експерта та спеціаліста) та їх взаємодія зі слідчим.

Вивчення дисертантом кримінальних справ показало достатньо низький рівень участі спеціалістів та експертів при проведенні однієї з основних слідчих дій – огляду місця дорожньо-транспортної пригоди. Так, в 40 % в огляді приймали участь експерти-криміналісти, в 23 % - спеціалісти-медики, в 5 % - спеціалісти-автотехніки, причому в інших слідчих діях вони також практично не приймають участь. Певний виняток складають відтворення обстановки і обставин місця події, майже половина яких проводиться з їх участю.

Практика показує, що слідчі недооцінюють процесуальну значимість деяких видів експертиз (і частіше за все судово-медичних) і обмежуються наявністю в справі актів судово-медичного освідування.

Акцентується увага на тому, що перед призначенням експертизи необхідно ретельно продумати, яку, або які експертизи доцільніше провести, які докази із невстановлених можуть бути прямо або непрямо встановленні з її допомогою, яка додаткова інформація повинна з’явитись в результаті такого дослідження, які питання в звязку з цим слід поставити перед експертом. Нарешті, потрібно визначити, чи всі питання, що ставляться, відносяться до компетенції даної експертизи, чи не потрібно призначити комплексну експертизу.

Дисертант робить висновок про те, що досліджуючи місце пригоди в цілому, експертиза повинна вирішувати тільки технічні, і ні в якому разі не вирішувати юридичні питання про винуватість чи невинуватість, що абсолютно виходить за рамки можливого для цієї слідчої дії. Ці питання – прерогатива слідчого.

Розділ третій „Контрольно-наглядова діяльність за дотриманням законності в ході розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів” містить три підрозділи.

Підрозділ 3.1 „Відомчий контроль під час розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів” присвячений дослідженню практичних аспектів відомчого контролю та процесуальному керівництву діяльності слідчого при розслідуванні злочинів вказаної категорії.

Дисертантом звертається увага на те, що в нормативних актах, що регулюють внутрішні відносини в структурі МВС відсутня норма щодо закріплення за черговим ОВС обов’язку повідомляти начальника слідчого підрозділу поряд з начальником міськрайліноргану про тяжкі та особливо тяжкі злочини, підслідні слідчим, і результати вжитих заходів із організації виїзду на місце події, його охорони, переслідування злочинців тощо. До категорії таких відносяться і злочини про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

Підтримується думка щодо вдосконалення процедури розслідування злочинів шляхом розподілу кримінальних справ між підпорядкованими начальнику органу слідства слідчими введенням спеціалізації. Особливо наглядно це видно при розгляді злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, де вказані доповнення, безперечно, вплинули б і на більш повне та об’єктивне дослідження всіх обставин злочину, допомогли б слідчому визначитись із об’ємом доказового матеріалу, зібраного у справі, не говорячи вже і про швидкість і відточеність взаємодії між вже спрацьованими співробітниками.

Підтримується думка науковців (П.І. Мінюкова, А.П. Мінюкова) щодо надання начальнику слідчого відділення права давати вказівки слідчому та органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи про злочини щодо порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів. Вказані пропозиції здобувач пропонує відобразити у проекті нового КПК України.

Автор дає визначення процесуального керівництва розслідуванням злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів в органах внутрішніх справ – як комплексу заходів впливу начальника слідчого відділу на діяльність слідчого із прийняття рішень про порушення кримінальних справ, планування та розслідування злочинів, що складає реалізацію наданих йому процесуальних повноважень.

Підтримано позицію В.Т. Маляренка щодо спрощення функції судового контролю – повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, що суперечить таким засадам, як доступ громадян до правосуддя і розумні строки його здійснення.

Підрозділ 3.2 „Прокурорський нагляд за законністю розслідування злочинів цього виду” присвячений дослідженню наглядової діяльності прокурора за законністю дій слідчого та слідчо-оперативної групи; на основі аналізу думок провідних вчених визначено межі прокурорського нагляду за розслідуванням злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, співвідношення його з відомчим та судовим контролем.

Дисертант акцентує увагу на тому, що прокурору необхідно використовувати усі можливі канали отримання інформації, зокрема, особисте вивчення кримінальної справи та інших матеріалів, що стосуються обставин дорожньо-транспортної пригоди, перевірка скарг та заяв, участь в розслідуванні і т.д. з метою покращення забезпечення законності та ефективності проведення невідкладних слідчих дій та розслідування в цілому.

Автор відзначає важливість наглядової діяльності прокурора за дотриманням прав потерпілого та обвинуваченого у злочинах про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів. Вказана функція включає в себе діяльність прокурора, в ході якої він приймає заходи для виявлення, усунення та попередження порушень закону.

У підрозділі 3.3 розглядається „Судовий контроль за дотриманням прав і свобод громадян під час розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів”.

Аналіз статей КПК України та практика їх застосування свідчить про те, що на даний час законодавцем встановлений занадто складний порядок судового контролю, що включає в себе елементи судового слідства, - виклик до суду, вислуховування зацікавлених осіб, можливість заявлення ними відводів і т.д. Усе це не властиве досудовим стадіям кримінального процесу, сприяє застосуванню в досудовому слідстві елементів судового розгляду, без очевидної необхідності ускладнює процесуальну процедуру.

Дисертантом наведено аргументи про те, що інститут повернення кримінальної справи на додаткове розслідування суперечить таким засадам, як доступ громадян до правосуддя і розумні строки його здійснення. Наслідками існування цього процесу в досліджуваній категорії злочинів є віддалення моменту вирішення справи від моменту вчинення злочину. Цими діями не завжди виправдано затягується досудове слідство. Тим самим виникає вірогідність застосування більш м’якого покарання або уникнення відповідальності взагалі, в учасників дорожньо-транспортної пригоди виникає підозра в наявності зацікавленості окремих осіб, що здійснюють доказування, пом’якшується сприйняття гостроти та небезпечності вчиненого як у суспільстві, так і судом.

Відзначається, що у багатьох випадках виявлені прокурором та судом недоліки залишаються не повністю усунутими після повернення на додаткове розслідування, до них додаються нові порушення закону, що тягне за собою їх повторне повернення слідчому, втрату судової перспективи та інші негативні наслідки.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розвязанні низки концептуальних питань стосовно теоретичного та законодавчого удосконалення розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є такі висновки:

1. Порушення правил безпеки дорожнього руху – подія, викликана дією чи бездіяльністю особи в процесі керування транспортним засобом і з його участю, пов’язана з порушенням вимог правил дорожнього руху, під час якої поранені або загинули люди, пошкоджено транспортні засоби, споруди, вантажі, або завдана інша матеріальна шкода.

2. Обґрунтовано необхідність проведення огляду транспортного засобу на території автопідприємства, штрафмайданчика органу внутрішніх справ з участю спеціаліста у разі виявлення значних пошкоджень автомобіля, що фіксується в окремому протоколі.

2. Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по факту порушення правил безпеки дорожнього руху повинен виносити слідчий, що організує процес збору матеріалів з моменту проведення огляду місця події до прийняття рішення про порушення кримінальної справи чи відмову в її порушенні.

3. Аргументовано необхідність залучення в якості представників особи, потерпілої від дорожньо-транспортної пригоди представників органів опіки та піклування в тому разі, коли загибла особа не мала близьких родичів.

4. Вказано на доцільність повернення речових доказів - транспортних засобів, які приймали участь у дорожньо-транспортній пригоді їх володільцям тільки за рішенням суду.

5. У відомчих документах слід зазначити обов’язок чергового ОВС повідомляти начальника слідчого підрозділу поряд з начальником міськрайліноргану про тяжкі злочини підслідні слідчим (зокрема, злочини, передбачені ст. КК України), і результати вжитих заходів із організації виїзду на місце події, його охорони, переслідування злочинців тощо.

6. Внесено пропозицію про вдосконалення законодавчої регламентації взаємовідносин слідчого, та осіб, які виконують контрольно-наглядові функції за його діяльністю (начальника слідчого підрозділу, що скеровує та організує його роботу, прокурора, що здійснює нагляд, та суду, діяльність якого пов’язана з контролем за законністю дій останніх).

7. Запропоновано низку пропозицій щодо зміни та доповнення норм діючого КПК України:

Введення перевірки показань на місці та слідчого експерименту, як самостійних слідчих дій у новому КПК.

Відстоюється думка щодо проведення деяких слідчих дій до порушення кримінальної справи:

- освідування з метою встановлення водія транспортного засобу, та освідування пасажирів, що перебували у салоні автомобіля; у разі необхідності проведення примусового освідування у справах про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

- експертиза призначається до порушення кримінальної справи, коли без її проведення неможливо встановити підстави для порушення кримінальної справи.

- з метою економії часу і затрат на проведення відтворення остановки і обставин події в подальшому, та можливістю скористатись обстановкою місця пригоди в умовах максимального наближення до самої події, дану слідчу дію слід проводити при виїзді слідчо-оперативної групи на місце дорожньо-транспортної пригоди.

З метою недопущення безпідставного затягування розслідування кримінальної справи, вноситься пропозиція закріпити в КПК України норму, яка б встановлювала строки проведення експертизи та надання спеціалістом письмових консультацій:

Доповнити пункт третій частини другої статті 69 проекту КПК України словами: „протягом місяця”;

частину четверту статті 70 проекту КПК України доповнити словами „протягом семи днів”.

Щоб не допустити посадових зловживань спеціалістами під час дачі останніми письмових консультацій з питань, що потребують спеціальних знань, які долучаються до матеріалів справи частину четверту статті 78 проекту КПК доповнити таким реченням: „За дачу завідомо неправдивої письмової консультації, спеціаліст несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України”.

Пропонується у новому КПК України розширити повноваження начальника слідчого підрозділу, надавши останньому право давати вказівки слідчому та органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Климчук М.П. Предмет доказування як категорія кримінально-процесуального права // Наук. вісн. Укр. акад. внутр. справ. - 2004. - № . - С. 204-209.

2. Климчук М.П. Перевірка інформації про дорожньо-транспортну пригоду при зникненні водія з місця пригоди // Наук. вісн. Укр. акад. внутр. справ. - 2005. - № 1. - С. 272-277.

3. Климчук М.П. Деякі питання тактичної операції щодо збору інформації про обставини дорожньо-транспортної пригоди // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - № 2. – С. 65-67.

4. Климчук М.П. Відомчий контроль під час розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 3. – С. 139-143.

5. Климчук М.П. Взаємодія слідчого та експерта під час виїзду на місце ДТП // Входження України в Європейський простір - 2004 р. – C. 14.

6. Климчук М.П. Предмет доказування як категорія кримінально-процесуального права // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2004. – Спеціальний випуск № 1 (16) – С. 78-80.

7. Климчук М.П. Взаємодія слідчого та експерта при виїзді на місце ДТП // Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи – Київ, 2004 – С. 13.

8. Климчук М.П. Особливості збору матеріалів по факту порушення правил безпеки дорожнього руху // Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю: - Донецьк, - 2005. – С. 58-61.

9. Климчук М.П. Контрольні функції суду за дотриманням прав людини під час досудового слідства у кримінальних справах // Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів: Тези доп. – ч. 2. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - С. 75-77.

10. Климчук М.П. Проблеми проведення авто технічної експертизи в кримінальних справах про порушення правил безпеки дорожнього руху: шляхи їх вирішення // Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (10 червня 2005 р.). Львів: Львівський юридичний інститут МВС України. – 2005. – С. 201 – 205.

11. Климчук М.П. Прокурорський нагляд та судовий контроль за дотриманням прав потерпілого при розслідуванні кримінальних справ // Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [м. Івано-Франківськ, 30 вересня – 1 жовтня 2005 року]. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 184-186.

АНОТАЦІЯ

Климчук М.П. Розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів (криміналістичні та процесуальні аспекти). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата