Київський НАЦіОНАЛЬНИЙ УНіВЕРСИТЕТ

іМЕНі Тараса Шевченка

Карпенко Мирослава Вікторівна

УДК 1 (091) Флоренський (043.3)

Концепція Духовної Реальності П. О. ФЛОРЕНСЬКОГО

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії і основ загальногуманітарного знання філософського факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Погорєлов Олег Федорович,

Одеський національний університет

імені І. І. Мечникова,

завідувач кафедри філософії і

основ загальногуманітарного знання.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Аляєв Геннадій Євгенович,

Полтавський національний технічний

університет імені Ю. Кондратюка,

завідувач кафедри філософії і

соціально-політичних дисциплін;

кандидат філософських наук, доцент

Суходуб Тетяна Дмитрівна,

Центр гуманітарної освіти НАН України,

професор кафедри філософії науки та

культурології.

Захист відбудеться “17”_12_2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий “ 17 ”_11_2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Російська релігійна філософія, представником якої є П. О. Флоренський, має значний гуманістичний потенціал, оскільки звернена до проблеми буття людини, її духовного розвитку, загальнолюдських цінностей. З огляду на це дослідження творчості П. О. Флоренського змістовно збагачує наше уявлення про духовну реальність і розкриває її сутність як сфери сакрального буття, вищим вираженням якої є людина.

Численні дослідження проблематики творчості П. О. Флоренського свідчать про незмінну значущість, актуальність ідей мислителя. Однак, незважаючи на те, що філософія П. О. Флоренського давно вже стала предметом пильної уваги багатьох богословів, філософів, дослідників духовної культури (В. В. Розанов, Е. М. Трубецькой, М. О. Лоський, С. М. Булгаков, М. О. Бердяєв, В. В. Зеньковський, В. Н. Ільїн, О. Ф. Лосєв, Г. В. Флоровський, Н. К. Бонецька, В. В. Бичков, К. Г. Ісупов, А. С. Трубачов, Ф. І. Удєлов, С. С. Хоружий та ін.), сьогодні все ще недостатньо вивченою залишається концепція духовної реальності, яка розроблена П. О. Флоренським. Дослідження, присвячені зазначеній проблемі, здебільшого не мають узагальнювального характеру і, в цілому, не виходять поза межі висвітлення її окремих аспектів.

Зважаючи на те, що у П. О. Флоренського концепція духовної реальності представлена у вигляді розпорошеного матеріалу: окремих статей, лекцій, тез, нотаток, нарисів, приміток, часом недостатньо експлікованих положень, вона вимагає своєї концептуальної реконструкції.

Спробу такої реконструкції було здійснено С. С. Хоружим. І все ж таки деякі положення філософії П. О. Флоренського лишилися поза увагою дослідника (релігійно-антропологічний аспект антроподицеї, христологія, ім’яславлення). Дослідження С. С. Хоружого порушує лише декілька проблем, що є аспектами загальної проблеми глобального характеру — проблеми духовної реальності. Для інших досліджень також характерно відсутність цілісного підходу щодо вивчення цієї проблеми, що призводить до однобічних оцінок.

Актуальність нашого дослідження зумовлена необхідністю комплексного аналізу релігійно-філософської концепції П. О. Флоренського, що дало б змогу розглянути духовну спадщину мислителя в новому ракурсі.

Полеміка, що розгорнулася останнім часом навколо методологічного інструментарію, який використовується П. О. Флоренським при розробці “конкретної метафізики”, свідчить про тенденції щодо переосмислення традиційного уявлення про мислителя як про представника філософського символізму (Н. К. Бонецька, Л. Зак, С. С. Хоружий). На сьогодні питання щодо понятійного вираження методу П. О. Флоренського залишається відкритим. Саме тому комплексне дослідження концепції духовної реальності П. О.Флоренського пов’язане з необхідністю застосування нової методології, яка дозволила б прояснити низку дискусійних положень цієї концепції (антроподицея, христологія, ім’яславлення, антропологічний аспект антроподицеї тощо), розкрити її провідний принцип.

Гостроту питанню про методологію, адекватну “круглому мисленню” П. О. Флоренського, надає й те, що останнім часом з’явилися раніше невідомі тексти мислителя, в яких містяться нові аспекти проблеми, що вимагають свого розкриття й висвітлення.

Отже, заявлена тема дисертаційного дослідження є актуальною у пізнавально-інформаційному, теоретичному, методологічному, практичному і гуманістичному аспектах.

Ступінь розробленості проблеми. Яскрава і самобутня творчість П. О. Флоренського збагатила російську релігійну філософію. Вона привертала увагу таких її представників, як В. В. Розанова, Е. М. Трубецького, М. О. Лоського, С. М. Булгакова, М. О. Бердяєва, В. Н. Ільїна, О. Ф. Лосєва, Г. В. Флоровського. У своїх оцінках учення П. О. Флоренського вони здебільшого висвітлюють світоглядні аспекти його творчості.

В історико-філософській перспективі про П. О. Флоренського писали: С. С. Аверинцев, В. М. Акулінін, В. В. Бичков, Л. П. Воронкова, Р. О. Гальцева, А. В. Гулига, О. Ф. Замалеєв, В. В. Зеньковський, М. М. Зернов, В. С. Іванов, Ю. П. Іваск, І. Ю. Іскржицька, К. Г. Ісупов, М. Йованович, Н. Каухчишвілі, С. Л. Кравець, А. Кураєв, С. О. Левицький, Д. С. Лихачов, С. С. Неретина, П. В. Палієвський, С. М. Половинкин, К. А. Свасьян, І. Свиридов, Д. В. Триандафілліс, А. Г. Тихолаз, Ф. І. Удєлов, П. В. Флоренський, С. С. Хоружий, В. О. Шапошников та ін. Ці дослідження спрямовано на виявлення та розкриття історико-культурних та філософських паралелей духовної спадщини мислителя. У них представлено критичну оцінку філософії П. О. Флоренського.

В останні десятиліття творчість П. О. Флоренського досліджували Н. К. Бонецька, В. С. Возняк, Т. Гут, О. Т. Ермишин О. В. Іванов, С. М. Найденкин, Н. І. Никитина, О. І. Олексеєнко, А. М. Павленко, О. М. Паршин, О. І. Тафинцев, А. С. Трубачов, Д. Федоров, Л. Федорова, Д. Л. Шкуров та ін. У цих працях переважно розглядаються деякі основні аспекти пізнього періоду філософії П. О. Флоренського, представленого “конкретною метафізикою”. Крім того, досліджується творчість філософа і в сучасному контексті.

Серед досліджень, наявних на сьогоднішній день, концептуально значущими для теми дисертації є праці, автори яких аналізують методологічні проблеми, пов’язані з духовною онтологією П. О. Флоренського (Н. К. Бонецька, Р. О. Гальцева, Л. Зак, С. С. Хоружий). Ці розробки становлять теоретичне підґрунтя для подальшого методологічного аналізу філософії П. О. Флоренського.

Незважаючи на інтерес до особистості й творчості мислителя, на велику кількість досліджень, присвячених його самобутньому вченню, останнє залишається недостатньо вивченим.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах планової наукової теми кафедри філософії і основ загальногуманітарного знання філософського факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова: “Філософсько-методологічне дослідження гуманітарного знання” (2001 р., держ. регістр. № 245).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексна реконструкція концепції духовної реальності П. О. Флоренського через її міфосимволічну інтерпретацію.

Виходячи з мети дисертації, у дослідженні поставлено такі завдання:

ввести поняття міфосимволу й розробити на його основі методологію дослідження концепції духовної реальності П. О. Флоренського;

виявити модель духовної реальності, розроблену П. О. Флоренським у “конкретній метафізиці”;

довести, що антроподицея П. О. Флоренського є складовою частиною його концепції духовної реальності, та експлікувати проблему христології в контексті антроподицеї;

довести наявність в антроподицеї П. О. Флоренського релігійно-антропологічного аспекту;

показати, що в концепції православного культу П. О. Флоренського відтворена міфосимволічна модель духовної реальності.

Об’єкт дослідження – проблема духовної реальності в російській релігійній філософії.

Предмет дослідження – концепція духовної реальності П. О. Флоренського.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Основним методом дослідження є міфосимволічний метод, на основі якого здійснено реконструкцію концепції духовної реальності П. О. Флоренського. Дослідження також ґрунтується на використанні таких загальнонаукових методів, як аналіз (дозволив розкрити поняття міфу, символу, протофеномену та міфосимволу), моделювання (дав можливість побудувати міфосимволічну модель духовної реальності та культу), співставлення та аналогії (співставлено методологічні можливості понять міфу, символу, протофеномену, міфосимволу; встановлено аналогію між духовною реальністю П. О. Флоренського та міфологічною реальністю; між христологією П.О. Флоренського та христологією 4-ї Євангелії), інтерпретації (здійснено міфосимволічну інтерпретацію концепції духовної реальності П. О. Флоренського, христології, релігійно-антропологічного аспекту антроподицеї, православного культу).

Наукова новизна дослідження. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і знайдено новий спосіб розв’язання наукового завдання, що виявляється в реконструкції концепції духовної реальності П. О. Флоренського, яка виконана на основі міфосимволічного методу, розробленого для досягнення цієї мети.

Наукова новизна одержаних результатів обґрунтована у положеннях, які виносяться на захист:

на основі порівняльного аналізу основних підходів до вирішення проблем, пов’язаних з експлікацією змісту та структури “конкретної метафізики”, які ґрунтуються на поняттях символу та протофеномену, запропоновано новий підхід, який виходить з поняття міфосимволу. Застосування поняття міфосимволу обґрунтовано, виходячи з аналізу властивих для П. О. Флоренського онтологічних і гносеологічних передумов “конкретної метафізики”;

вперше виявлено, що модель духовної реальності в “конкретній метафізиці” П. О. Флоренського має структуру, адекватну структурі міфосимволу. Встановлено, що міфосимвол є принципом внутрішньої форми духовної реальності, він виступає як сама феноменально-ноуменальна реальність (двоєдність), тобто як онтологізований Міфосимвол;

обґрунтовано, що антроподицея П. О. Флоренського є складовою частиною його міфосимволічної концепції духовної реальності. Уперше доведено, що антроподицея, розглянута в контексті міфосимволічної духовної реальності, становить основу для розкриття нетрадиційного підходу П. О. Флоренського до вирішення проблеми христології;

уперше на основі міфосимволічного уявлення про духовну реальність експлікований релігійно-антропологічний аспект антроподицеї П. О. Флоренського. Встановлено, що визначення людини у П. О. Флоренського збігається з параметрами міфосимволічної реальності, що дозволяє охарактеризувати її структуру як міфосимволічну;

показано, що концепція православного культу П. О. Флоренського ґрунтується на міфосимволічній моделі духовної реальності, яка відтворюється в культі. Уперше розкрито, що в “конкретній метафізиці” міфосимвол є фундаментальним принципом універсалізації культу.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що положення і висновки дисертації можуть сприяти подальшому ґрунтовному вивченню релігійно-філософської спадщини П. О. Флоренського. Запропонована в дисертації методологія дослідження світогляду П. О. Флоренського також може бути застосована для розкриття містичного складника духовної культури.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані в навчальній та навчально-методичній роботі: під час написання науково-методичних посібників з історії філософії, курсових та дипломних робіт; у вузівських курсах з історії філософії, релігієзнавства, філософії релігії, етиці, культурології; при складанні програм, курсів та спецкурсів з історії російської релігійної філософії, філософської антропології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри філософії і основ загальногуманітарного знання філософського факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, були оприлюдненні на Міжнародних наукових конференціях: “Срібний вік як явище культури (присвячена 100-річчю культури срібного віку)”, (м. Дрогобич, 27-28 квітня 2001 р.), “Філософсько-культурологічне осмислення долі людини на межі століть (російський срібний вік)”, (м. Дрогобич, 18-19 квітня 2003 р.), VI Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта’ 2003”, (м. Дніпропетровськ-Донецьк-Харків, 20-24 січня 2003 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у публікаціях автора – п’яти статтях, серед яких чотири – у затверджених ВАК України фахових виданнях, та тезах і матеріалах конференцій.

Структура дисертаційної роботи. Відповідно до мети, поставлених завдань та логіки дослідження дисертація містить вступ, три розділи, які складаються з шести підрозділів, висновки та список використаної літератури. Повний обсяг дисертації – 181 сторінка, з них 161 сторінка основного тексту. Список використаної літератури містить 247 найменувань і становить 20 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено ступінь розробленості проблеми, сформульовано мету і завдання, визначено теоретико-методологічну основу, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Наведено відомості про публікації та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі – “Міфосимволічна структура реальності” – розроблено методологію міфосимволічного аналізу, за допомогою якої досліджено концепцію духовної реальності П. О. Флоренського.

У підрозділі 1. . “Міф, символ, міфосимвол” проаналізовано особливості методологічної настанови П. О. Флоренського з метою прояснення і комплексної реконструкції концепції духовної реальності, представленої в “конкретній метафізиці”. Розкрито і порівняно пізнавальні можливості таких категорій, як міф і символ стосовно концепції духовної реальності П. О. Флоренського. Доведено, що ці пізнавальні засоби не можуть бути основою методології дослідження містично осягненої реальності П. О. Флоренського.

З огляду на це в дисертації запропоновано методологію дослідження духовної реальності П. О. Флоренського на основі поняття міфосимволу. Автором обґрунтовано положення про те, що міфосимвол є принципом пізнавальної настанови П. О. Флоренського, адекватним його стилю “круглого мислення”. Міфосимвол, виражаючи природу релігійної свідомості, визначає не тільки релігійне розуміння структури реальності, але й метод її дослідження як предмета “конкретної метафізики”. У П. О. Флоренського ми не знаходимо поняття міфосимволу. Розробляючи концепцію “конкретної метафізики”, що ґрунтується на ідеї двоєсвітості, він спирається на поняття символу. Проте визначення П. О. Флоренским символу та його роз'яснення суті символічного розуміння реальності як феноменально-ноуменальної двуєдності демонструє, що поняття символу не покриває собою реальність “конкретної метафізики”. Двоєдиний зустрічний рух у містичному спогляданні трансцендентного – це символізація (як співвіднесеність суб’єкту містичного споглядання з вищою реальністю) і міфологізація (як явленість містично споглядаємого трансцендентного в почуттєво наданій реальності) – становить структуру міфосимволу, що відтворює і віддзеркалює структуру світу. У цій структурі існування вищої, трансцендентної реальності припускає з необхідністю її феноменолізацію, явленість у почуттєвій реальності. Показано, що структура міфосимволу представляє структуру містичного споглядання трансцендентної реальності. Природу міфосимволу визначено як двоєдність, це означає, що він має наскрізну, універсальну структуру феноменально-ноуменальної єдності (тобто певну “прозорість”, “проглядність” ноумена в феномені). Міфосимвол, роблячи внутрішнє зовнішнім, витончує зовнішнє. Почуттєве продукується ним надчуттєво, надчуттєве – почуттєво. Міфосимвол передає уявлення про те, що між ноуменом і феноменом існує різниця: ноумен – це прообраз, ідея, але для існування останньої необхідно її оформлення, вираження, тобто феномен. Це не ототожнення ноумена і феномену, а двоєдність (єдність сутності та явища). У міфосимволі, хоч і зберігається різниця між тим, що виявляється, і тим, що виявляє, але це вже не різниця між трансцендентним й емпіричним як двома складниками єдиної реальності, а різниця між тим, що безпосередньо явлено (виражене в дійсності) і надано в сприйнятті. Різниця між ноуменом і феноменом не онтологічна.

Відзначено, що деякі сучасні дослідники (Н. К. Бонецька, Л. Зак) вважають категорію гетевського “протофеномена” головним пізнавальним інструментом духовної реальності П. О. Флоренського. У зв’язку з цим співставлено методологічні можливості міфосимволу і протофеномену. Доведено, що протофеномен (сфера пізнання природознавця) не може бути використаний як пізнавальний інструмент для розкриття містично осягненої реальності П. О. Флоренського. Обґрунтовано переваги міфосимволу стосовно протофеномену як засобу аналізу “конкретної метафізики”.

У дослідженні продемонстровано, що в Ґете протофеномен характеризується як природний закон і, як такий, що належить до галузі наукового пізнання. З огляду на це протофеномен входить до складу цієї ж реальності, яку утворюють феномени. У структурі цієї реальності він виступає стосовно феноменів як першофеномен, зумовлюючи їхню єдність. Протофеномен повною мірою орієнтований на феноменальне, природне, отже, є непроникним для ноуменальної, надчуттєвої реальності. З цього зрозуміло, що має на увазі П. О. Флоренський, коли говорить про своє прагнення до гетевського першоявлення, але “в ще більш онтологічній щільності за Платоном”. П. О. Флоренського приваблює гетевська ідея протофеномену, якому властива “чиста”, і в цьому сенсі, “тонкоматеріальна” структура (саме м а т е р і а л ь н а структура, тому що протофеномен належить до сфери природного буття), відмінна від конкретно-фізичної структури феномена. Відзначено, що для П. О. Флоренського, з його настановою на подолання онтологічного зазору між світами (феноменальним і ноуменальним), онтологічне ущільнення гетевського першоявлення не може бути нічим іншим, як проникністю тонкоматеріальної” структури цього першоявлення для ноуменального. Проте наслідком такого онтологічного ущільнення гетевського протофеномену останній заступається міфосимволом як пізнавальним засобом, адекватним для розкриття ідеї “конкретної метафізики”.

У роботі обґрунтовано, що ідея протофеномену виключає існування “духу”, “конкретної метафізики” “божественного початку” як трансцендентної реальності. Автором відзначено, що з погляду Ґете, “божественний початок” або “абсолютне”, невіддільне і навіть невідрізнене від власне природи є той самий протофеномен. Подібно до того, як протофеномен, що наявний у явищі, зумовлює його дійсність, додає йому характеру фактичного буття, так і протофеномен як прототип є ідеєю природи, що завдяки ідеї, представляє тотальність буття у вигляді світової множини пов'язаних між собою явищ. Але тільки протофеномен природи, не будучи чимось надприродним, може бути названий божественним початком, тому що визначає собою усю світову множинність явищ, але він за цих умов нічим не визначений (це характерно для натурфілософських концепцій).

Висловлено думку про те, що онтологізований міфосимвол виступає в ролі самої духовної реальності (тобто, як Міфосимвол). Відзначено також, що двоєдина природа міфосимволу відкриває розуміння духовної реальності П. О. Флоренського в ролі, тотожній Міфосимволу. Міфосимвол, таким чином, є головним засобом пізнання духовної реальності і розкриття феномену містичного споглядання.

У підрозділі 1. . “Устрій духовної реальності” показано, що концепція духовної реальності, розроблена П. О. Флоренським, поєднує в собі християнську онтологію із вченням про цінність матеріального світу. В “конкретній метафізиці” не лише матеріальний світ, але й емпіричне явище мають цінність як елемент двоєдності. Ціннісна характеристика феномену, як і матеріалу, речовини (середовища, в якому проявляється ноумен) у П. О. Флоренського пов’язана з особливим тлумаченням проблеми ідеального. Ідеальне в “конкретній метафізиці” тотожне ноуменальному, духовному, абсолютному, отже, речовина, у розумінні П. О. Флоренського, є смислонавантаженим матеріалом.

У дослідженні подано історико-філософський контекст проблеми ідеального, а також його розуміння у православно-богословській традиції.

Відзначено, що проблема ідеального у П. О. Флоренського безпосередньо пов’язана з ідеєю конкретності. Автор зазначає, що ця ідея має своє теоретичне обґрунтування в класичній філософській спадщині Аристотеля і Гегеля, розвинулася у слов’янофілів, В. С. Соловйова, С. М. Булгакова, М. О. Бердяєва, С. Л. Франка, Л. П. Карсавіна, І. О. Ільїна та ін. Принцип конкретності застосовано П. О. Флоренським щодо концепції духовної реальності. П. О. Флоренський прагне конкретизувати духовну реальність, представити її як феноменально-ноуменальну двоєдність.

Використання методу міфосимволічного аналізу дозволяє провести міфосимволічну інтерпретацію концепції духовної реальності. Міфосимвол виражає внутрішню форму духовної реальності і є принципом її об’єктивації. Розмаїття феноменально-ноуменальних зв’язків реальності визначає функціонування в її структурі численних міфосимволів. Онтологічна структура, основу якої становлять міфосимволи, тотожна Міфосимволу і визначається як міфосимволічна. Структура міфосимволічної реальності П. О. Флоренського може бути представлена як Всеєдність на тій підставі, що являє собою єдність множинності міфосимволів реальності. Проведено порівняльний аналіз Міфосимволу-Всеєдності і поняття Софії, розробленого П. О.Флоренським. Відзначено, що космологічна ідея Всеєдності в “конкретній метафізиці” продовжує метафізику всеєдності П. О. Флоренського в її софіологічному аспекті.

Окреслено головні характерні особливості структури духовної реальності, а саме: двоєдність, “тонкоматеріальність”, наочність, просторовість, структурованість, дискретність, універсальність.

Відзначено, що структурованість реальності зумовлена у П. О. Флоренського її онтологічним пошкодженням. Таке уявлення про структуру реальності в цілому є традиційним для біблійно-християнської онтології, в якій наявне уявлення про ієрархічний устрій реальності. Специфіка ієрархічно організованої реальності П. О. Флоренського визначається її “тонкоматеріальною” структурою, тобто граничним співвідношенням духовної реальності з Абсолютом за допомогою міфосимволу.

На основі методу, який ґрунтується на понятті міфосимволу, розкрито і проаналізовано онтологічний аспект структурного співвідношення містично осяжної реальності П. О. Флоренського і міфореальності.

У дослідженні показано, що П. О. Флоренським розроблено концепцію духовної реальності, тотожної пневматосфері. Ця концепція знайшла своє вираження в теодицеї, антроподицеї, а також в релігійно-антропологічному аспекті антроподицеї П. О. Флоренського.

У другому розділі – “Філософська антроподицея” – досліджується одна з дискусійних проблем “конкретної метафізики” П. О. Флоренського — філософська антроподицея. Дослідження пов’язано з виявленням структури антроподицеї, проясненням її мети і розглядом завдань, які вона розв’язує. Антроподицею П. О. Флоренського розглянуто в контексті таких проблем, як христологія, релігійно-антропологічний аспект антроподицеї, культ.

У підрозділі 2. . “Христологія як центральне питання антроподицеї” розкрито й обґрунтовано проблему христології в антроподицеї П. О. Флоренського. Автор зазначає, що христологічне питання — один з найбільш суперечливих моментів світогляду П. О. Флоренського. Враховано критичні оцінки христології П. О. Флоренського (М. О. Бердяєв, В. В. Зеньковський, К. Г. Ісупов, А. С. Трубачов, Г. В. Флоровський, С. С. Хоружий). В антроподицеї христологічне питання експліковано у процесі дослідження таких проблем: культ, ім’яславлення, релігійно-антропологічний аспект антроподицеї.

Дослідження христологічної проблеми здійснено з урахуванням методу міфосимволічного аналізу. Міфосимволічна інтерпретація концепції духовної реальності П. О. Флоренського відкриває можливість для тлумачення Христа як універсального Міфосимволу, тобто у двоєдності Людської та Абсолютної природи. Міфосимвол надає змогу прояснити й обґрунтувати спосіб виявлення П. О. Флоренським історичного аспекту христології шляхом розкриття її “абсолютного” аспекту. Міфосимволом від початку передбачена можливість визначення історичності Христа через Його абсолютну Сутність і, навпаки, Божественний родовід Христа через Його явлення в історії. У двоєдності Христа абсолютно втілено принцип духовної онтології, створеної П. О. Флоренським, в її феноменально-ноуменальній цілісності.

Обґрунтовано, що ім’яславлення П. О. Флоренського становить розвиток христологічної проблеми. Ім’яславлення П. О. Флоренського розглядається у зв’язку із ученням ім’яславців, ісіхастів, концепцією імені Мейстера Екхарта, розкривається в контексті святоотецького молитовного досвіду. В імені, яке інтерпретується в концепції П. О. Флоренського міфосимволічно, виражена метафізика Боговтілення. Христологічність ім’яславлення зумовлена структурою міфосимволічної реальності, в якій трансцендентне — Ім’я — виступає як онтологізоване, тонкоматеріальне. Розуміння імені як тонкоматеріальної реальності розкриває не лише спосіб єднання двох природ у Христі, але й принцип двоєдності структури духовної реальності.

Показано, що ім’яславлення, яке розуміється міфосимволічно, в христології П. О. Флоренського не є вираженням монофізитства чи юдейства. Воно перебуває у безпосередньому зв’язку з “круглим мисленням” П. О. Флоренського або являє собою один із можливих варіантів розкриття й обґрунтування христологічного питання.

Відзначено, що антропологічний аспект антроподицеї, експлікований П. О. Флоренським у культі, поєднаний із христологічною проблемою як проблемою освячення людини, її діяльності, культури тощо.

Христологія П. О. Флоренського відповідає не стільки Павловому стилю викладення (Т. Гут), скільки стилю 4-ї Євангелії від Іоанна. Показати Христа в культі, виразити його через Ім’я, дедукувати Боголюдину із антропологічного аспекту антроподицеї означає розкрити христологію відповідно до традиції 4-ї Євангелії від Іоанна.

Автором визначено два напрямки, відповідно до яких П. О. Флоренський в антроподицеї розкриває христологічну проблему: 1) від Абсолюту до людини (культ, ім’яславлення); 2) від людини до Абсолюту (релігійно-антропологічний аспект антроподицеї).

У підрозділі 2. . “Релігійно-антропологічний аспект антроподицеї” проаналізовано антропологічну проблему в контексті антроподицеї П. О. Флоренського. Відзначено, що антропологічна проблема належить до числа найбільш суперечливих питань світогляду П. О. Флоренського, наведено різні дослідницькі позиції щодо цього питання (І. Ю. Іскржицька, К. Г. Ісупов, М. Йованович, С. М. Половінкін, А. С. Трубачов, С. С. Хоружий). Автор висловлює власну позицію, ґрунтуючись на матеріалах, лекціях і нотатках П. О. Флоренського, раніше не виданих і не включених до циклу “У вододілів думки (Риси конкретної метафізики)”: у П. О. Флоренського в “конкретній метафізиці” представлено релігійно-антропологічний аспект антроподицеї, оскільки все, висловлене мислителем про природу (сутність) людини, сказано ним в контексті антроподицеї.

В антроподицеї П. О. Флоренського розроблено оригінальну концепцію особистісних характеристик, структуру особистості, визначено головні вектори її розвитку, розкрито функцію органів чуття людини, які збігаються з “метафізичними лініями світу”. В антропологічному аспекті антроподицеї П. О. Флоренським розкрито універсальну сутність (ідею людини), її духовний тип. Показано, що, відштовхуючись від завдань власної “антропології в дусі Ґете”, П. О. Флоренський висловив в антроподицеї філософськи узагальнено, цілісне розуміння людини, виходячи з неї самої.

Доведено, що у П. О. Флоренського міфосимволічне сприйняття людини є домінантним. Усі критичні зауваження, оцінки антропологічної проблеми, що випливають із символічного розуміння картини світу, розробленої П. О. Флоренським, заперечують не лише динамічну структуру особистості в антроподицеї П. О. Флоренського, її “тип зростання”, але й багато інших центральних положень “конкретної метафізики” — саму ідею антроподицеї і теодицеї. Міфосимволічне тлумачення антропологічної проблеми виявляє її тісний зв’язок з антроподицеєю. Використання методу міфосимволічного аналізу сприяє формуванню радикально іншого уявлення про людину, її структуру та ставлення до буття, про положення її в духовній реальності, ніж те, на яке вказують критики мислителя.

Аргументовано доведено, що антропологічне вчення в антроподицеї поєднано з онтологією на основі православ’я. Людину розглянуто П. О. Флоренським в контексті двоєдиної реальності, вона виступає як феноменально-ноуменальна цілісність, гранично “прозора” для Абсолюту, отже, і для духовного в його граничній цілісності. У визначенні структури людини можна йти шляхом філософської антропології — від людини до Абсолюту, але можна й у зворотному напрямку, як це робить П. О. Флоренський, — від Абсолюту до людини, тобто шляхом антроподицеї.

Визначення людини у П. О. Флоренського співвіднесено з параметрами духовної реальності. Включення людини до феноменально-ноуменальної (двоєдиної) структури реальності, співвіднесення її з Абсолютом виражено: 1) у духовній структурі особистості; 2) у діяльності людини (літургійній, теоретичній, практичній).

У третьому розділі – “Культ як відновлення духовної реальності” – розглянуто проблему релігійного культу в концепції духовної реальності П. О. Флоренського.

У підрозділі 3. . “Міфосимволічне тлумачення релігійного культу” представлено міфосимволічну інтерпретацію православного культу П. О. Флоренського.

Показано, що культ становить одну зі сфер “пограничної активності”, одночасно з такими сферами, як сновидіння, смерть, містичний екстаз, творчість. Сфера культу характеризується як “тонкоматеріальна”, гранично “прозора” для Абсолюту, така, що висловлює безпосередньо ідею конкретності (двоєдності) духовної реальності.

Обґрунтовано фундаментальну онтологічну функцію культу, яка полягає в “налагодженні-починці” пошкодженої структури духовної реальності.

Дослідження проблеми культу здійснено з урахуванням особливостей “круглого мислення” П. О. Флоренського. Міфосимвол розглянуто як методологічну основу для дослідження проблеми універсалізації культу у П. О. Флоренського. Ця проблема виникає внаслідок того, що православ’я розглядається П. О. Флоренським в широкому контексті духовної культури. За допомогою міфосимволу експліковано механізм універсалізації культу. Доведено, що універсалізація культу відкриває спосіб універсалізації духовної реальності П. О. Флоренського. Міфосимвол уможливив виявлення й обґрунтування взаємозв’язку історичних форм, в яких представлена духовна реальність, і зокрема, взаємозв’язок між православним священнодійством та архаїчним ритуалом.

Розглянуто і міфосимволічно інтерпретовано головні елементи (“знаряддя”) культу: іконостас, ікона, слово, ім’я.

У підрозділі 3. . “Культ: міфосимволічна зустріч людини з Богом” визначається, що культ є необхідною передумовою антроподицеї. У ньому реалізовано фундаментальну функцію антроподицеї (виправдання людини шляхом її освячення), розкрито її релігійно-антропологічний аспект (структура богослужіння узгоджується зі структурою людської істоти).

Розглянуто культ як сакральну, літургійну діяльність людини, спрямовану на освячення, перетворення простору. Показано, що просторовість у П. О. Флоренського є фундаментальною характеристикою перетворювальної діяльності людини. Простір культу задає простір духовної реальності, яка міфосимволічно проявляється.

З огляду на міфосимвол як універсальну форму двоєдності феноменально-ноуменального, культ являє собою модель універсальної двоєдності – конкретної духовної реальності, онтологізованого Міфосимволу. Ритмічною будовою священнодійства досягнута цілісність у сприйнятті смислу (ноумена) у структурі феномену. Іншими словами, ритмічною послідовністю богослужіння переборюється онтологічний розрив між ноуменом і феноменом у сприйнятті людини, встановлюється феноменально-ноуменальна (міфосимволічна) двоєдність. Ритм і система ізоляцій, згідно з П. О. Флоренським, розчленовують культ у часі та просторі, тобто ноуменально визначають (відмежовують) його трансцендентність, саме як надчуттєвої реальності, явленої в чуттєво-наочній реальності, виражають його універсальну двоєдину структуру. Універсальність двоєдиної структури культу – у природі форм виражальності ноуменального. Ноуменальна ізольованість трансцендентного в культі вказує на його внутрішньо-смислову виокремленість в емпіричній реальності. Ця внутрішньо-смислова виокремленість зумовлена внутрішньо-смисловою формою виражальності ноуменального. Але, крім внутрішньо-смислової форми виражальності, ноуменальне також має чуттєво-смислову форму виражальності, оскільки природа виражальності ноуменального полягає в двоєдності внутрішньо-смислового та чуттєво-смислового. Чуттєво-смислова форма виражальності ноуменального передбачає чуттєво-смислову виокремленість культу в емпіричній реальності. Саме тому, що в культі представлені дві форми ноуменальної виражальності, він має “тонкоматеріальну” структуру, прозору для міфосимволічного сприйняття. В емпіричній реальності ця “тонкоматеріальна” структура культу виражена за допомогою ритму і системи ізоляцій, що визначають “тонкоматеріальну” межу, що одночасно роз’єднує та об’єднує феноменальне з ноуменальним.

Розкрито антропологічну форму культу, а також зв’язок антроподицеї з проблематикою культу. Згідно з П. О. Флоренським, природне середовище становить продовження тілесної організації людини, оскільки сама людина — продовження середовища. Отже, освяченням власного тілесного життя в культі людина досягає освячення природи і, навпаки, перетворюючи природу, вона освячує всі сфери своєї життєдіяльності.

Автор доходить висновку, що в культі виражено феноменально-ноуменальний взаємозв’язок, який існує між людиною, природою, Абсолютом. Актуалізовано цей взаємозв’язок через безпосереднє споглядання міфосимволу у просторі культу, який універсально моделює духовну реальність.

У філософії культу П. О. Флоренського розкрито головні проблеми його духовної онтології: теодицея, антроподицея, христологія, ім’яславлення, релігійно-антропологічний аспект антроподицеї.

У висновках узагальнено результати дисертації, що висвітлюють проблематику та загальну структуру дослідження.

Запропонована нова методологія для вирішення проблеми експлікації змісту та структури “конкретної метафізики” ґрунтується на понятті міфосимволу. Доведено неспроможність вирішити цю проблему на основі двох наявних сьогодні засобів дослідження “конкретної метафізики”: одного, що ґрунтується на інтерпретації “круглого мислення” П. О. Флоренського як символічного, і другого, що походить з тлумачення “круглого мислення”, виходячи з гетевського поняття протофеномену. Аналіз цих двох засобів пізнання з точки зору ідеї “конкретної метафізики” виявив їх неадекватність до предмета дослідження П. О. Флоренського – духовної реальності, природа якої полягає в феноменально-ноуменальній двоєдності (конкретності). Перший засіб методологічно орієнтован виключно на трансцендентність духовної реальності (її потойбічність, чисту ноуменальність), а другий – на цілковите включення її до феноменів, що, по суті, означає елімінацію трансцендентності духовної реальності. Ці засоби пізнання унеможливлюють доступ до поняття конкретної духовної реальності – предмета містичного споглядання П. О. Флоренського.

У “конкретній метафізиці” П. О. Флоренський створює модель духовної онтології, складниками якої є теодицея, антроподицея (релігійно-антропологічний аспект), культ.

Структуру духовної реальності П. О. Флоренського визначено як міфосимволічну. Вона характеризується такими фундаментальними ознаками, як двоєдність, конкретність, “тонкоматеріальність”, наочність, просторовість, дискретність, структурованість, універсальність.

У концепції духовної реальності П. О. Флоренським розкрито проблему антроподицеї як онтологічного й теоцентричного вчення про виправдання людини. Розкриття проблеми антроподицеї пов’язано з дослідженням христології, релігійно-антропологічного аспекту антроподицеї, культу.

В антроподицеї христологічну проблему експліковано через розгляд таких питань, як культ, ім’яславлення, релігійно-антропологічний аспект антроподицеї.

Міфосимволічне тлумачення концепції духовної реальності П. О. Флоренського надало змогу представити Христа як універсальний Міфосимвол; а також можливість висвітлити спосіб виявлення П. О. Флоренським історичного аспекту христології через розкриття її “абсолютного” аспекту; обґрунтувати, що ім’яславлення П. О. Флоренського становить розвиток його христології; чітко встановити, що христологія представлена П. О. Флоренським у “конкретній метафізиці” у двох напрямках: 1) від Абсолюту до людини (культ, ім’яславлення); 2) від людини до Абсолюту (релігійно-антропологічний аспект антроподицеї).

Антропологічна проблема генетично пов’язана у П. О. Флоренського з його духовною онтологією. У “конкретній метафізиці” П. О. Флоренським розроблений релігійно-антропологічний аспект антроподицеї, а також в антроподицеї П. О. Флоренського структуру людини визначено як міфосимволічну, оскільки вона збігається з параметрами міфосимволічної реальності. Співвіднесення людини із Абсолютом виражено не лише в структурі людини, у психологічних типах особистості, типі зростання, зростанні типу, а й у трьох головних видах її діяльності (літургійної, теоретичної, практичної). Міфосимволічний взаємозв’язок людини і духовної реальності (взаємна подібність мікрокосму і макрокосму) має своїм витоком ідею органопроекції П. О. Флоренського.

У дослідженні представлено міфосимволічну інтерпретацію православного культу П. О. Флоренського.

У філософії культу П. О. Флоренський обґрунтував двоєдність “духовного шляху релігії” та розкрив сутнісний зв’язок теодицеї й антроподицеї. Міфосимвол є фундаментальним принципом універсалізації культу, релігії, духовної реальності. На підставі міфосимволу виявлено взаємозв’язок історичних форм духовної реальності в концепції П. О. Флоренського; В онтології П. О. Флоренського практична спрямованість культу полягає в реанімації (відновленні, “налагодженні-починці”) структури духовної реальності, а також у перетворенні (освяченні) людини. Прояснено зв’язок антроподицеї з проблематикою культу.

Реконструйовано концепцію духовної реальності П. О. Флоренського в контексті філософської й православно-богословської традицій; показано зв’язок “конкретної метафізики” з платонізмом, неоплатонізмом, гетеянством, російською релігійною філософією, а також — паламізмом, візантійсько-слов’янським ісіхазмом, ім’яславленням.

Комплексною реконструкцією концепції духовної реальності П. О. Флоренського на підставі міфосимволічного аналізу основних положень “конкретної метафізики” доведено, що міфосимвол є основою методології, яка дає доступ до духовної реальності через її містичне споглядання у конкретно-чуттєвому, у феноменах. На підставі проведеного дослідження можна стверджувати, що цей метод не тільки висвітлює специфіку “круглого мислення” П. О. Флоренського (особливість його містичного споглядання), але й містить в собі потенціал для досліджень містичного складника людської духовної культури.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Карпенко М. В. Міфосимволічна антропологія в контексті духовної онтології (На матеріалі “конкретної метафізики” П. О. Флоренського) // Перспективи. Серія: філософія. — Одеса, 2000. — Вип. 4 (12). — С. 51-57.

2. Карпенко М. В. У пошуках універсальної релігії // Перспективи. Серія: філософія. — Одеса, 2000. — Вип. 4 (12). — С. 58-64.

3. Карпенко М. В. Духовна реальність Павла Флоренського: традиції та новаторство // Перспективи. Серія: філософія. — Одеса, 2001. — Вип. 2 (14). — С. .

4. Карпенко М. В. Міфосимвол як метод пізнання духовної реальності // Наукове пізнання: методологія та технологія. — Одеса, 2002 (9). — Вип. 1. — С. .

5. Карпенко М. В. Христологія 4-ї Євангелії о. Павла Флоренського // Срібний вік як явище культури: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 100-річчю культури срібного віку. — Дрогобич: Вимір, 2001. — С. .

6. Карпенко М. В. Міфосимвол: синтез двох типів пізнавальних можливостей // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2003”. Том 14. Філософія. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. — С. 33-34.

АНОТАЦІЇ

Карпенко М. В. Концепція духовної реальності П. О. Флоренського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено проблемі духовної реальності в “конкретній метафізиці” П. О. Флоренського. Дослідження здійснено з урахуванням особливостей “круглого мислення” П. О. Флоренського, яке суттєво визначає його методологію та духовну онтологію. Визначено провідні складники “круглого мислення” П. О. Флоренського, що продукують таку форму містичного споглядання духовної реальності, як міфосимвол. Запропоновано методологію дослідження концепції духовної реальності П. О. Флоренського, яка ґрунтується на понятті міфосимволу. Представлено варіант комплексної реконструкції концепції духовної реальності П. О. Флоренського, який базується на методі міфосимволічного аналізу. Концепцію духовної реальності реконструйовано шляхом розкриття ключових питань метафізики П. О. Флоренського, а саме структура духовної реальності, антроподицея (христологія, релігійно-антропологічний аспект антроподицеї), культ.

Ключові слова: міфосимвол, духовна реальність, двоєдність, тонкоматеріальність, антроподицея, христологія, культ.

Карпенко М. В. Концепция духовной реальности П. А. Флоренского. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация посвящена проблеме духовной реальности в “конкретной метафизике” П. А. Флоренского. Исследование проведено с учетом особенностей “круглого мышления” П. А. Флоренского, определяющего его методологию и духовную онтологию. Обозначены основные составляющие “круглого мышления” П. А. Флоренского, продуцирующие такую форму мистического созерцания духовной реальности как мифосимвол. Показано, что структура мифосимвола представляет собой структуру мистического созерцания трансцендентной реальности.

В диссертации предложена методология исследования концепции духовной реальности П. А. Флоренского, основанная на понятии мифосимвола. Обосновывается значимость и приоритет мифосимвола по отношению к символу и протофеномену. Представлен вариант комплексной реконструкции концепции духовной реальности П. А. Флоренского, основанный на методе мифосимволического анализа.

Произведенное исследование концепции духовной реальности П. А. Флоренского позволило выявить в “конкретной метафизике” модель духовной онтологии, основополагающими структурными элементами которой являются: теодицея, антроподицея, культ. Определена структура духовной реальности как тождественная двуединой структуре мифосимвола.

Обобщены и рассмотрены существующие подходы и результаты исследований по проблеме философской антроподицеи П. А. Флоренского. Выявлены недостаточно эксплицированные аспекты данной проблемы: христология, религиозно-антропологический аспект антроподицеи.

Исследование антроподицеи П. А. Флоренского связано с анализом христологического вопроса, религиозно-антропологического аспекта, культа.

Предложенный в диссертации метод мифосимволического анализа является определяющим для обоснования христологии в метафизике П. А. Флоренского. Установлено наличие в антроподицее П. А. Флоренского христологического вопроса, показана связь христологии с имяславием, религиозно-антропологическим аспектом антроподицеи, культом.

Доказана связь антропологической проблемы у П. А. Флоренского с его духовной онтологией. Эксплицирован религиозно-антропологический аспект антроподицеи. В “конкретной метафизике” определение человека соотнесено с параметрами духовной реальности. Включенность человека в структуру мифосимволической реальности, соотнесенность его с Абсолютом выражена: в духовной структуре личности, в деятельности человека.

Произведена мифосимволическая интерпретация православного культа П. А. Флоренского. Фундаментальная функция культа определяется его практической направленностью по отношению к устройству мифосимволической реальности. В духовной онтологии П. А. Флоренского культ является универсальной моделью, в соответствии с которой формируется структура духовной реальности. В философии культа П. А. Флоренским обосновано двуединство “духовного пути религии”, раскрыта сущностная связь теодицеи и антроподицеи.

Реконструирована концепция духовной реальности П. А. Флоренского в контексте философской и православно-богословской традиций, показана связь “конкретной метафизики” с платонизмом, неоплатонизмом, гетеанством, русской религиозной философией, а также – паламизмом, византийско-славянским исихазмом, имяславием.

Раскрыта оригинальность созданной П. А. Флоренским духовной онтологии по отношению к гетеанству, философскому символизму, православно-богословской традиции.

Обоснована теоретическая и практическая значимость результатов исследования. Предложенная в диссертации методология может использоваться для последующего анализа “конкретной метафизики” П. А. Флоренского и, связанных с ней проблем.

Ключевые слова: мифосимвол, духовная реальность, двуединство, тонкоматериальность, антроподицея, христология, культ.

Karpenko M.P.s concept of spiritual reality. – Manuscript.

Thesis for the degree of Candidate of Sciences in Philosophy. Speciality 09.00.05 – History of Philosophy. – Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2007.

The thesis deals with the problem of spiritual reality in the metaphysics of P.The investigation takes into consideration the peculiarities of Florenskys round mentality characteristic of his methodology and spiritual ontology. Highlighted are the main components of Florensky’s round mentalitygiving rise to such form of mystical contemplation of spiritual reality as mythosymbol. A methodology of investigating Florenskys concept of spiritual reality based on the notion of mythosymbol is offered. A variant of complex reconstruction of the concept of spiritual reality based on the method of mythosymbolic analysis is offered. The concept of spiritual reality has been reconstructed through revealing the key issues of Florenskys metaphysics such as the structure of spiritual reality, christology, religious and anthropological aspects of anthropodicy, cult.

Key words: mythosymbol, spiritual reality, dual unity, thinnes of materiality, anthropodicy, christology, cult.