ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

КУДРЯВЦЕВА Олена Діонізіївна

УДК 811.112.2`367.4`37

СЕМАНТИКА, СПОЛУЧУВАНІСТЬ

І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ

У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

(на матеріалі художнього, публіцистичного

та наукового стилів)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Чернівці – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Левицький Віктор Васильович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри германсько

загального і порівняльного мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Приходько Анатолій Миколайович,

Запорізький юридичнй інститут

Дніпропетровського державного університету

внутрішних справ,

завідувач кафедри іноземних мов;

кандидат філологічних наук, доцент

Долгополова Лілія Анатоліївна,

Київський національний лінгвістичний

університет, доцент кафедри німецької мови

та перекладу.

Захист відбудеться „18”січня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.07 у Чернівецькому націо-нальному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м.Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. V, ауд. 230.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Черніве-цького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано„17 грудня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Кульбабська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

До актуальних у сучасній лінгвістиці належить проблема сполучуваності, оскільки інформація передається певними конструкціями, реченнями, що зумовлює необхідність отримання даних про вживання лексичної одиниці у висловленні. Вивчення сполучу-ваності в теоретичному плані розширює уявлення про характеристики й властивості мовних одиниць, про їх функціонування в мовленні, про мовну систему загалом. Практичне вивчення сполучуваності лексичних одиниць (ЛО) конкретних мов – необхідна умова формування мовле-ннєвих навичок з іноземної мови, оскільки оволодіння словниковим запасом тієї чи іншої мови передбачає насамперед засвоєння норм сполучуваності слова зі словом.

Попри те, лише синтагматичний підхід до сутності ЛО без аналізу їхнього парадигматичного статусу не дає змоги виявити всі закономірності функціонування ЛО в мовленні. Це стосується насамперед дослідження службових частин мови, до яких належить і прийменник. Семан-тика прийменників на синтагма-тич-ному рівні зазнає впливу суміжних слів. Окрім того, окремі значення прийменника фіксуються вже в готовому вигляді, що дає змогу пояснити вживання прийменника лише в контексті, а не його іманентну семантичну ознаку як елемента лексико-семантичної системи. Тому для вивчення семантики, спо-лучуваності та функціонування прийменників доцільно поєднувати син-та-г-ма-тичний та парадигматич-ний підходи. Незважаючи на наявність досліджень, присвячених семантичним і синтаксичним особливостям прийменників (С. Ба-рик, І.Вихованець, Г. Гель--біг, В. Абрахам, В. Брендаль, І. Кучеренко, Н. Лягушкіна, О. Селівер-стова, А. За--гніт---ко та ін.), немає праці, в якій було б проведено комплексне дослідження синтагма-тичних і парадигматичних властивостей усіх прийменників сучасної німецької мови з широким використанням методів статистичного аналізу, остаточно не з’ясовано і питання парадигматичних відношень між приймен-никами в межах лексико-грама-тичного класу, особливостей уживан-ня прий-мен-ників у текстах різних функціональних стилів.

Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю комплексного вивчен-ня системно-мовних зв’язків лексико-граматичного класу прийменників, потребою подальших досліджень їхньої семантичної сполучу-ва-ності, важливістю систематизації синтагматичних і парадигма-тичних зв’язків.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукових досліджень кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Синхронічне та діахронічне дослідження функціонально-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германських мов” (номер держреєстрації: 0106U003618). Тема дисертації затверджена вченою радою Чернівець-кого національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 1 від 24.02.2005 року).

Метою дисертації є встановлен-ня семантичних особливостей та закономірностей сполучуваності прийменників з іменниками, виявлення впливу стильового фактора на властивості прийменників сучасної німецької мови у парадигматичному та синтагматичному аспектах, а також вирішення на цьому ґрунті деяких питань, пов’язаних із проблемою сполучуваності (співвідношення понять „сполучуваність” і „валентність”; про питання факторів, які зумовлюють сполучуваність прийменників з іменниками в різних функціональних стилях; методика дослідження сполучуваності тощо).

Досягнення мети зумовило виконання таких завдань:

1. Провести інвентаризацію прийменників сучасної німецької мови та вмотивувати їх місце як складника в цілісній лексико-граматичній системі німецької мови.

2. З’ясувати кількісні та якісні параметри вживання прийменників у тек-стах художнього (далі – ХС), публіцистичного (далі – ПС) та наукового (далі – НС) стилів.

3. Виділити та проаналізувати найбільш частотні сполучення приймен-ників з іменниками в ХС, НС та ПС; описати умови та з’ясувати фактори, які роблять можливою, обмежують або унеможливлюють реалі-зацію сполучувальних можли-востей прийменників.

4. Порівняти „стандартні зв’язки” (зв’яз-ки, в яких емпіричні частоти виявилися вищими за теоретично очі-ку-вані) між прийменниками та лексико-семан-тич-ними підкласами іменників (далі – ЛСП) у межах досліджуваних функціональних стилів.

5. Установити парадигматичні зв’язки між досліджуваними приймен-никами в кожному функціональному стилі на основі їх синтагматичних від-ношень і порівняти особливості парадигматичних зв’язків прийменників у текстах ХС, ПС, НС.

Об’єкт дослідження – -лексико-граматичний клас прийменників сучасної німецької мови.

Предмет дослідження – особливості сполучуваності прийменників із ЛСП іменни-ків у худож-ньому, публіцистичному та науковому стилях сучасної німець-кої мови та парадигматичні зв’язки між прийменниками.

Методи дослідження. У роботі використано низку методів дослідження в комплексному по-єднан-ні, що значно підвищує результативність аналізу: загальнонаукові методи (спостере-ження, індукція, дедукція тощо), контекстологічний, дистрибутивний аналіз – для виявлення сполучу-ваності прийменників, методи квантитативного аналізу (критерій „хі-квадрат”, коефіцієнт спряженості К, кореляційний аналіз) – для отримання об’єктивних даних про парадигматичні й синтагматичні властивості окресленого лексико-граматичного класу.

Джерела фактичного матеріалу. Матеріалом дисертаційної роботи послужили дані, отримані методом су-ціль-ної вибірки з тлумач-ного словника Duden [DUDEN]. Загальна кіль-кість досліджуваних прийменників дорівнює 149 ЛО. Кількість досліджуваних сполучень приймен-ників з іменниками у ХС (твори Х. Брюкнер, Е. Генд-лера, Ґ. Вольфа, Ґ. Зайделя, П. Курцека, П. Зін---глера) складає 5138 спо-лу-чень при величині вибірки 95582 слово-вживання. У ПС – 5217 сполучень при загальній величині вибірки 97495 слово-вживань (журнали „Der Spiegel“, „FOCUS“ і газети „Die Zeit“, „Der Tagesspiegel“, „Frankfurter Allgemeine“). В НС – 5446 сполучень при величині вибірки 92860 слововживань (20 статей із галузі гума-нітарних, природ-ни-чих і сус-пільних наук: по 2 статті з лінг-віс-тики, історії, політології, соціо-ло-гії, юриспруденції, фізики, хімії, біології, меди-цини, еконо-міки). Відносна похибка вибірки складає в середньому 2,7%.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ній за допомогою статистичних методів здійснено детальний комп-лекс--ний аналіз основних параметрів, що характеризують як самі приймен-ники сучасної німецької мови, так і їх взаємозв’язки з іменниками в ХС, ПС, НС сучасної німецької мови. У дисертації вперше виділено, проаналізовано й описано найбільш частотні сполучення прийменників з іменниками в трьох функціональних стилях; установлено моделі сполучуваності семантичних груп прийменників з підкласами іменників у кожному з досліджуваних стилів; виявлено умови та фактори, які уможливлюють або обмежують сполучуваність прийменників у різних функціональних стилях; з’ясовано парадигматичні зв’язки між досліджуваними прийменниками в кожному функціональному стилі на основі їх синтагматичних відношень; проведено порівняння особливостей синтагматичних і парадигматичних зв’язків прийменників у текстах різних стилів.

Теоретичне значення роботи полягає у виявленні особливостей одного з важливих лексико-граматичних класів сучасної німецької мови, що сприятиме подальшому розв’язанню проблем системності мови. Результати дослі-дження розширять знання про синтагматичні й пара-дигматичні зв’язки прийменників з іменниками в ХС, НС і ПС сучас-ної німецької мови та про особливості семантики цього лексико-граматичного класу слів загалом.

Практична цінність одержаних результатів. Систематизований фактичний матеріал і результати дослідження можуть бути використані в практиці викладання німецької мови та при авто-матич-ній обробці тексту. Висновки та матеріали проведеної роботи можуть знайти застосування у курсах: „Лексикологія”(зокрема, у розділах „Парадигматичні та синтаг-матичні зв’язки в лексиці”), „Словотвір”, „Лексикографія”, а також у курсі теоретичної граматики сучасної німецької мови. Матеріали та висновки дисертації можуть стати в пригоді при написанні дипломних і магістерських робіт, а також укладання навчальних посібників для студентів філологічних факуль-тетів. Отримані дані можуть бути викорис-тані в лексикогра-фіч-ній практиці під час укладання словникових статей прийменників, а також частот-них словників сучасної німецької мови.

Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні самостійної концепції порівняльного аналізу частоти вживання прийменників у сполученні з іменниками у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертантки, проведеної одноосібно.

Апробація роботи. Загальну концепція роботи, її результати обговорено на аспірантських семінарах і засіданнях кафедри германського, загального і порівняльного-----------мовознавства Чернівець-кого національ-ного університету імені Юрія Федьковича (2003 – 2007 рр.). Основні теоретичні положення та практичні результати апробовані на трьох міжнародних наукових конференціях: „Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации“ (Ялта, 2003); „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процесс“ (Чернівці, 2004); „Міжкультурна комунікація: мова – культура – особистість“ (Острог, 2007); на двох міжвузівських конференціях: „Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003) та „Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2006).

Публікації. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, відображено в 12 публікаціях. Із них сім статей опубліковано в наукових збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання, та 5 тез доповідей на міжнародних і міжвузівських науково-практичних конференціях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація скла-дається зі вступу, списку умовних скорочень, чотирьох розділів з висновками до них, загальних висновків, списку використа-ної літера-тури (278 позицій), лексико-графічних та ілюстративних джерел (35 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 396 сторінок, з них 182 сторінки основного тексту. 189 сторінок додатків оформлено окремим томом (66 таблиць і 29 рисунків).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; висвітлено наукову новизну; описано матеріал і методи дослі-дження; зазначено особистий внесок дисертантки; сформульовано мету та завдання; окреслено теоретичне значення, практичну цінність отриманих результатів та форми їх апробації; подано короткий перелік основних положень, що виносяться на захист; указано структуру роботи.

У першому розділі – „Теоретичні та методологічні передумови дослідження прийменників у сучасній німецькій мові” – подано огляд літератури, присвяченої дослі-дженням прийменників сучасної німецької мови; проаналізовано основні концепції трактування семантики приймен-ників, висвітлені в працях В. Адмоні, Х. Брінкманн, Є. Міхелевич, Г. Хель-біга, Й. Буша, а також І. Кучеренко, К. Рахіліної, О. Селіверстової, О. Моі-се-єва. Семан-тична своєрідність прийменників полягає в тому, що вони на противагу лексичним значенням повнозначних слів не наповнені “речовим змістом”; виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники вира-жають такі ж значення, як і іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, кон-крет-ніше і різноманітніше позначають відношення між членами речення. Прийменники виконують ніби подвійну функцію – формальну функцію зв'язку між члена-ми речення, виражену граматичними засобами певної мови, а з іншого боку, – вказують на конкретний вид цього зв'язку, на його матеріально-значеннєвий вияв. Цей подвійний характер приймен-ників і визначає їхній складний семантичний статус.

У підрозділі 1.2. розглянуто семантичні та морфологічні класифікації прийменників, розроблені У. Ербеном, Г. Хельбігом, Й. Буша,  М. Степа-но-вою, Є. Шендельс, Р. Смеречанським, які різняться за принципами й обсягом. Зроблено висновок, що наявні класифікації не задовольняють вимог нашого дослідження, тому що ґрунтуються здебільшого на синтаксичних функціях, які виконує прийменниково-іменникова фраза.

У підрозділі 1.3. визначено, що об’єктом системного дослідження є сло-во як одиниця мови. Підрунтям системності мови вважають зазвичай системність навколишнього світу, в якому все тісно взаємопов’язано. Як відомо, система є сукупністю елементів, що перебувають у відно-шеннях і зв’язках між собою та утворюють певну цілісність, яка включає в себе об’єкт-систему, систему однорідних об’єктів і множину об’єктів-систем. Невід’ємними атрибутами будь-якої матеріаль-ної чи ідеаль-ної системи є множинність, зв’язок, цілісність і структуро-ва-ність (А. Приходько). Взаємодіючи, системи (як мов-на, так і позамовна) створюють неоднозначну мережу парадиг-матич-них відношень між елементами. Так, елементи семантичного поля об’єднані насамперед спільністю позамовних зв’язків і відношень, а елементи лексико-семантичного угруповання пов’язують і поєднують передусім внутрішньомовні стосунки (В. Левицький).

Розгляд синтагматичних відно-шень вимагає уточнення значень таких термінів, як сполучуваність, дистрибуція, валентність. У підрозділі 1.4. в результаті аналізу наукових досліджень теорії валентності Й. Ербена, В. Бондціо, К. Зоммерфельда, М. Степанової та ін. доведено, що основну різницю між валентністю, дис-три--буцією та сполучу-ваністю необхідно встановлювати не на рівні „потенційне – реальне”, а в обсязі цих понять. Найширшим з них є поняття „сполучуваність”, а дистрибуція та валентність є її різновидами, тому в дисертаційному дослідженні вжито термін „сполу-чуваність” (синтаксична, лексична та семантична).

У підрозділі 1.5. обґрунтовано критерії добору іменниково-прийменникових сполучень, які, за класифікацією У. Енгеля, виступають у ролі: 1) вільних поширювачів на рівні речення (Der Zug fдhrt nach Heidelberg); 2) ак-тан-тів у іменній фразі (der Weg nach Bromberg); 3) вільних поширювачів у іменній фразі (der Dom zu Kцln). Таке обмеження вибірки зумов--лене тим, що всі досліджу-вані приймен-ники зале-жать від імен-ника як самостійного носія валентності. За допомогою словників валентності іменників К. Зом--мер-фельда та Г. Шрайбера визначено ліву та праву позицію іменника щодо прийменника, щоб з’ясу-вати, як впливає розта-шування ядра на сполу-чу-валь-ні власти-вос-ті досліджуваних прийменників.

У систематизованій картотеці фактичного матеріалу зафіксовано 1472 іменниково-прийменникові фрази на кшалт: im Rahmen von, auf Grund von, im Zusammenhang mit і т.п., що стали об’єктом вивчення у підрозділі 1.5. -Для іденти-фі-кації таких прийменникових сполучень застосовано критерії, запропоновані С. Шир-гольцем: 1) тест на перестановку або транс-формацію порядку слів; 2) тест на пропуски; 3) тест на замі-щення; 4) критерій непроник-ності, а також критерій синтаксично-го виокрем-лення, розроблений М. Степа-новою. Конструкції на зразок im Laufe, im Vergleich zu та ін., що виконують функцію прий-менників, відповідають вимогам, що висуваються до стійких сполучень, але всі складові іменниково-прийменникової син-таг-ми зв'язані між собою ке-ру-ван-ням, тобто тим видом синтак-сич--ного зв'язку, що властивий словоспо-лу-чен-ням, а не складним словам. Оскільки встановлено, що розглянуті структури не є словами, то вони не є і приймен-никами. Отже, найбільш адекватною назвою цієї категорії ми вважаємо „іменниково-прийменникові сполучення фразеологізованого типу, функціо-нально еквівалентні прийменникам”.

У другому розділі дисертації – „Матеріал і методи дослідження” – обґрунтовано вибір матеріалу дослідження (2.1.); визначено особливості художнього, публіцистичного та наукового стилів (2.2); описано методи дослідження (2.3); обґрунтовано репрезентативність вибірки (2.4); розглянуто кількісні параметри дослідження сполучуваності (2.5); здійснено поділ іменників на лексико-семантичні підкласи (2.6) та прийменників на логіко-семантичні групи (2.7).

Оскільки мова є системою ймовірнісною, то це уможливлює її дослідження за допо-могою статистичних методів, зокрема, різного виду розподілів кількісних характеристик її об’єктів. У підрозділі 2.3. обґрунтовано доцільність застосування критерію „хі-квадрат” для визна-чення наявності відпо-відностей/розходжень між розподілами частот спостережуваних величин, а міру зв’язку (інтенсивність сполучуваності) між досліджуваними величи-нами встановлено за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості Чупрова К; кореляційний аналіз зафіксував сту-пінь і характер зв’язку між досліджува-ними явищами. При вивченні семантичної сполучуваності певних ЛО з підкласами слів доцільно розрізняти такі кількісні параметри: обсяг підкласу (кількість ЛО, які його утворюють); частота вживання (сукупність зафіксованих у тексті вживань ЛО, які утворюють підклас); уживаність (відносна величина – відношення частоти до обсягу); широ-та сполучуваності (відношення кіль-кості зафіксованих сполу-чень до загальної кіль-кості можливих зв’язків).

У підрозділі 2.6. підкреслено, що для статистичного аналізу сполу-чу-ва-ності прийменників з іменниками необ-хід-но от-ри-мати набір семан-тичних підкласів іменників, а також дані про сполу-чуваність прий-менників із кож-ним ЛСП. У роботі наведено семантичні класифікації іменників (Є. Шен----дельс, Г. Суіта, граматики DUDEN), але великий обсяг вибірки зумовив необхідність авторської детальної класифікації. Вона ґрунту-єть-ся на інтуїтивно-логічному підході (В. Левицький), і в результаті цього всі дібрані іменники поділено на 30 ЛСП.

Дослідження сполучуваності в моделі „ ЛСГ прийменників + ЛСП імен-ників” вимагало провести семантичну класифікацію прийменників. В основу поділу прийменників на 18 логіко-семантичних груп покладено логічні класифікації прийменників В. Виноградова та В. Брендаля, а також вра-ховано результати аналізу досліджу-ва-ного матеріалу на рівні мови (словни-ко-вих статей у тлумачному словнику Duden) і мовлення (ви-бір-ки з творів художньої, публіцистичної та наукової літератури).

У третьому розділі – „Семантична сполучуваність прийменників з імен-никами в різних функціональних стилях сучасної німецької мови”– здійснено кількісний та якісний аналіз синтагматичних зв’язків приймен-ників з іменниками у моделях: „прийменник + ЛСП іменників”, „ЛСГ прий-мен--ників + ЛСП іменників”. Об’єктом дослідження в підроз-ділах 3.1-3.5. є семантична сполучу-ва--ність при-ймен-ників з ЛСП іменників на мате-ріалі художньої прози, публіцистики та нау-кових текстів сучас-ної німецької мови.

Порівняння частоти вживання прийменників у трьох стилях засвідчило, що статистичним параметром ХС є частоти прийменників an, auf, aus, vor, mit, ьber, in, hinter, durch, zu; ПС – fьr, ab, bis, per, inklusive, seit, (an)statt, vor, laut, ohne, um, unter, nach; НС – von, bei, pro, gemдЯ, aufgrund, gegenьber, zwischen, neben, innerhalb, zu, unter, nach. Частіше вживання конкретного при-йменника в певному функціональ-ному стилі можна поясни-ти відповідністю його семантики основ-ному функ-ціо-наль-но-смисло-вому типу мовлення (далі – ФСТМ). Най-більш тради-цій-ною класи-фі-ка-ці-єю ФСТМ є поділ на опис, розповідь та роздум. При цьому в певному функ-ціо-нальному стилі переважає окремий тип мовлення: у ХС – опис, у ПС – розповідь, у НС – роздум, але це не виключає поєднання цих типів у текстах будь-якого стилю. Згідно з системою співвідно-шення ФСТМ з категоріями мислення та комунікації Е. Верліха, опис передбачає насамперед фокусацію уваги читача на місці дії, розповідь – на часі дії, роздум – на відношеннях між поняттями та уявлен-нями, тому статис-тичними параметрами ХС є прий-мен-ни-ки, основна функція яких – уточ-нення міс-це-знахо-джен-ня об’єкта в прос-то-рі, в публі-цис-тичному тексті – приймен-ники, що уточ-нюють час перебігу дії, в науковому – приймен-ники для передачі причиново-наслідкових відно-шень.

У підрозділі 3.2 вказано, що найбільшим за обсягом у ХС у позиції ліворуч від досліджуваного прийменника є підкласи іменників, що позна-чають мову, людей і атрибути людини; у ПС – іменники на позначення мови, дій, процесів; у НС – під-класи іменників, що позна-чають дії, характеристики живих і неживих об’єк-тів, мову. У позиції праворуч від досліджуваного прийменника найбіль-шими за обся-гом у ХС є підкласи імен-ників на позначення часу, атрибутів людини та будівель; у ПС – іменники ЛСП „держава”, „міра” та „мова”; у НС – підкласи імен-ників, що позначають державу, дії та іменники-терміни. Найбільшу частоту вживання в позиції ліворуч від досліджуваного прий-мен-ника в ХС виявили ЛСП імен-ників на позначення мови, людей та штучних речей; у ПС – імен-ники на позначення дій, мови та абстракцій; у НС – імен--ники на позначення дій, термінів і міри. У позиції праворуч від прий-мен-ника перші три місця за частотою вживання в ХС посідають імен-ники, що по-значають будівлі, атрибути людини та штучні речі; у ПС – час, державу та власні назви країн; у НС – іменники-тер-мі-ни, імен-ники на поз-на--чення часу та абстрак-цій. Результати кореляційного аналізу підтвердили думку про те, що частота вживання іменників пев-но-го під--класу зале-жить від обсягу цього підкласу: що більший обсяг під-класу, то більша час-тота вживання ЛО, які його складають. Частота сполучу-ва-нос-ті ЛСП імен-ни-ків з прийменниками в обох позиціях у ПС і НС має більш подібний характер, ніж у ХС і ПС. У по-зи-ції ліворуч від дослі-джу-ваного прийменника найбільші показники вживаності отри-ма-но в ХС у імен-ників, що позначають процеси, штучні речі та при-род-ні речі; у ПС – у іменників на позначення дій, мови та абстракцій; у НС – у ЛСП іменників, що позначають терміни, дії та міру. У позиції праворуч найбільші показники вживаності зафіксо-вано у ХС для іменників, що позначають штучні речі, будівлі та атрибути людини; у ПС – для іменників на позначення часу, власних назв країн і держав; у НС – для іменників, що позначають терміни, час і абстрак-ції. Кількісні показники вживаності прийменників із ЛСП іменників в обох позиціях у ПС і НС мають більш подібний характер, ніж в ХС і ПС, але той самий прийменник має „специфічні” набори ЛСП іменників у кожному окремому стилі. За широтою сполучуваності в позиції ліворуч від досліджуваного прий-мен-ника три перші місця в ХС посі-ли ЛСП іменників, що позначають мову, людей та атрибути людини, у ПС – іменники на позначення дій, мови та процесів, у НС – іменники на позначення дій, характеристик і мо-ви. У позиції праворуч най-більша широта сполучуваності з приймен-никами зафіксована в ХС у ЛСП імен-ників на позначення часу, атрибутів людини та будівель; у ПС – із ЛСП імен-ни-ків на позначення держави, міри та мови; у НС – з ЛСП іменників, що позна-ча-ють державу, терміни та дії. Різні показники широти сполучуваності можна пояснити „прий-мен-ни-ко-вою насиченістю“ текстів кожного стилю: що більше різних приймен-ників трапляється в текстах певного стилю, то більша широта синтаг-ма-тич-них зв’язків ЛСП іменників. Широта синтагматичних зв’язків прийменників із ЛСП імен-ників справа при однаковому обсязі вибірок у текстах НС набагато менша, ніж у текс-тах ХС чи ПС. Це пояснюємо тим, що в текстах НС з метою адекватного сприйняття інформації зводиться до мінімуму можливість багатозначності вира-зів, внаслідок чого іменники вживаються переважно в прямому значенні.

Найбільшу широту сполучуваності окремо взятих прийменників з імен-ни-ка-ми в позиції ліворуч виявлено в ХС у прийменників in, fьr, mit, aus, fьr, an, ьber, vor; у ПС – in, fьr, mit, von, an, zu, ьber, um; у НС – mit, von, zu, fьr. У позиції іменника пра-во-руч найбільшою широтою сполучу-ва-нос-ті в ХС характеризу-ються приймен-ники in, auf, zu, aus, fьr, an, ьber, vor; у ПС – прийменники in, auf , bei; у НС – in, von, bei, nach, durch, an, auf, ьber, zwischen, aus. Це можна пояснити тим, що най-більш уживані прийменники in, von, mit, zu, fьr, bei – багатозначні, семантичні межі окремих лек-сико-семантичних варіантів цих приймен-ників нечіткі і вони утво-рю-ють різноманітні синтагматичні зв’язки з іменни-ками більшості семан-тичних під-класів.

За допомогою критерію хі-квадрат і коефіцієнта К встановлено, що зв’язки високої, середньої та слабкої інтенсивності з ЛСП іменників у позиції зліва в ХС виявили 10 прийменників (аus, mit, von, zu, fьr, gegen, an, auf, in, ьber); у ПС –15 прийменників (gegenьber, mit, nach, von, zu, durch, fьr, gegen, um, an, auf, in, ьber, unter, vor); у НС – 17 прийменників (wegen, aus, bei, gegen-ьber, mit, nach, von, zu, durch, fьr, gegen, um, an, auf, in, ьber, zwischen). У позиції іменника справа стандартні зв’язки у ХС зафіксовано із 24-ма прийменниками (wegen, wдhrend, aus, bei, mit, nach, seit, von, zu, bis, durch, fьr, gegen, ohne, um, an, auf, hinter, in, neben, ьber, unter, vor, zwischen); у ПС – з 26-ма приймен-ни-ками (inklusive, innerhalb, laut, ab, aus, bei, mit, nach, seit, von, zu, bis, fьr, geohne, per, pro, um, an, auf, hinin, neьber, unter, vor; у НС – з 26-ма прий-мен-никами ((an)statt, aufgrund, innerhalb, wдhweaus, bei, gemдЯ, mit, nach, seit, von, zu, bis, durch, fьr, ohne, pro, um, an, auf, in, neunter, vor, zwischen). Статистично значущі зв’язки прий-менників із ЛСП іменників у певному функ-ціо-нальному стилі зале-жать не тільки від внутрішньомовних факторів (відпо-від-ністю актуа-лі-зо--ваних сем прий-мен-ника та іменника), але й від лексичного складу текстів окремих функціональних стилів (денотативної активності іменників). Дія сти-льо-вих факторів веде до розмежування моделей сполучуваності.

Проведене у підрозділі 3.4. зіставлення сполучуваності у моделі „ЛСГ прийменників + ЛСП імен-ників” на матеріалі текстів ХС, ПС і НС дало підстави зробити висновок, що найчастотнішим у всіх трьох стилях є підклас локальних прийменників. Другий за частотою вживання в ХС і ПС – підклас модаль-них прийменників, далі – підклас темпоральних прийменників. Кіль-кісне пере-ва-жання локальних, модаль-них та темпоральних приймен-ни-ків зумовлено тим, що автори художніх творів і журналісти зосереджують свою увагу на місці і часі дії, подіях, вчинках головних героїв. Під-ви-щена частота вживання залежать від обсягу під-класу, оскільки локальні, модальні та темпоральні ЛСГ найбільші за обсягом. На противагу до ХС і ПС, у НС другий за частотою вживання – підклас прий-мен--ників способу дії, наступним є підклас каузальних прийменників, що пояснюємо концент-рацією авторів наукових праць на описі методики дос-лі-джень і причиново-наслід-кових зв’язків.

Найбільші показники вживаності в ХС і ПС отри-ма-но для ЛСГ локальних і модальних прий-менників. У НС зафіксо-вано найвищі показники вжива-ності для ЛСГ каузальних прийменників, прийменників способу дії та кон-диціо-нальних прийменників. ХС і ПС виявляють більшу подібність щодо вживаності ЛСГ прийменників. За широтою сполучуваності з ЛСП іменників у ХС та ПС перше місце посі-дають ЛСГ локальних, модаль-них і копулятивних прийменників. У НС най-вища широта сполучуваності з ЛСП іменників виявлена в ЛСГ модальних, копулятивних приймен-ників і прийменників відповід-нос-ті.

На основі статистичного аналізу з’ясовано, що найвищі значення кри-терію 2 та коефіцієнта К у всіх трьох стилях зафіксовані для зв’язку тем-по-раль-них прийменників із ЛСП іменників на позначення часу. У ХС 16 ЛСГ прийменників виявили зв’язки з ЛСП іменників, у яких емпірич-ні частоти вищі за теоретично очі-ку-вані, у ПС і НС – 17 з 18-ти наявних. Найбільшу кіль-кість стандартних зв’язків виявлено в ХС та ПС у локальних, а в НС – у копуля-тив-них прийменників. Порівняння „стандартних” зв’язків локальних прийменників у художній прозі та публіцистиці з відповідними зв’язками в НС під-твердило тезу про денота-тив-ну активність іменників певних ЛСП як причину різної інтенсивності сполучува-нос-ті. Семантичні зв’язки з високою інтенсивністю становлять озна-ко-вий набір характеристик кожного функціо-наль-ного стилю. Ними виявили-ся для ХС сполу-чення ЛСГ прийменників і ЛСП імен-ників за такими озна-ками: „тем-по-ральні” + номінації часу; „локальні” + назви будівель; „способу дії” + позначення атрибутів людини; „модальні” + абстракції; „мо-даль-ні” + характеристики живих та неживих об’єктів; „каузальні” + найменування психічних виявів; „консекутивні” + позначення міри; „копу-ля---тивні”, „агентивні” та „реци-пієнтивні + найменування лю-дей; „копулятивні” + назви со-ціального статусу людей.

Для ПС ознаковий набір складають сполу-чення ЛСГ прийменників і ЛСП іменників за такими ознаками: „темпо-раль-ні” + номінації часу, „локальні” + назви країн і місцевостей; „локальні” + позначення будівель; „локальні”+ назви літературних жанрів; „модальні” + абстрактні назви, ха-рак-терис-ти--ки живих і неживих об’єк-тів; „каузальні” + найменування пси-хічних виявів; „аген-тивні” та „реципієнтивні” + позначення людей; „агентивні” + назви соціального статусу людей.

Ознаковим набором НС є сполучення ЛСГ приймен-ни-ків і ЛСП імен-ників за такими ознаками: „темпо-раль-ні” + позначення часу; „модальні” + геометричні форми; „мо-даль-ні” + характеристики живих і неживих об’єктів; „агентивні”та „реци-пі-єн-тивні” + найменування соціаль-ного статусу людей; „відповідності” + назви країн та місцевостей; „реци-пі-єн-тивні” + номінації фауни.

У підрозділі 3.5. розглянуто вплив граматичного фактора на сполучу-ваність прийменників із іменниками. За результатами статистичного аналізу встановлено, що для ХС властиві прий-менники, які вживаються з давальним і знахідним відмінками, оскільки це сприяє кращому описові як локалізації дії в просторі, так і її динаміки. Коефіцієнт спряженості К показав, що у ПС переважають прийменники, які вживаються із знахід-ним відмінком, оскільки автори газет-них та журнальних статей основну увагу звертають на час дії та дійові особи. У текстах НС зафіксовано тісний зв’язок із прийменниками, що поєднуються з давальним відмінком, і слабкий зв’язок із прийменниками, що вживаються з родовим від-мін-ком. Це пояснюємо тим, що однією з композиційних особливостей НС є доку-мен--тування тверджень, циту-вання, покликання на джерело, висунення і доведення гіпотез, ланцюж-ки роздумів, чітка система логічних суджень, аргументація причиново-наслідкових зв’яз-ків.

У четвертому розділі – „Парадигматичні властивості прийменників сучасної німецької мови” – на основі статистичних даних про синтагматичні зв’язки ЛО у моделях: ”прийменник + ЛСП іменників” і „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” встановлено парадигматичні зв’язки в межах кожної з моделей; за допомогою коефіцієнта лінійної кореляції обчислено їхню силу, ступінь і харак-тер; здійснено порівняння результатів кореляційно-семантичних зв’язків у ХС, ПС, НС. Такий план дослідження дав змогу простежити системний характер семантичних відношень між при-йменниками та між ЛСГ прийменників у трьох функціональних стилях.

Найвищу кореляцію між прийменниками зліва у ХС спостерігаємо для fьr та an, справа – для innerhalb та binnen. Найбільший діапазон статис-тично значущих кореляцій у текстах ХС в позиції зліва має приймен-ник an, а спра-ва – in та an. Водночас деякі бага-то-значні прийменники, як-от: fьr, an, aus, – мають малу кількість парадигма-тич-них зв’язків при великій кількості синонімічних парт-нерів і високій частоті вживання. Серед прийменників, які трапляються з ЛСП іменників справа в текстах ХС, можемо виділити окрему групу прийменників, які тісно взаємо-пов’я-зані сймою часу.

У текстах ПС найвищу кореляцію між прийменниками в позиції зліва зафіксовано для gegen та um, справа – для innerhalb та binnen. Найбільший діа-па-зо-н статистично значущих кореляцій зліва має прий-мен--ник an, справа – (an)statt. Серед прийменників, які сполучаються з ЛСП іменників справа в текс-тах ПС, виділено окрему групу прийменників зі спільною сймою часу, склад якої якісно відрізняється від відповідної групи в ХС.

Найвища кореляція між прийменниками зліва в тек-стах НС спосте-рі-гаєть-ся між um та durch, справа – між прий-мен-никами, які сполучаються з ЛСП іменників на позначення міри: einschlieЯlich / abzьglich / zuzьglich / б та між прий-мен-никами, що пов’язані синтагматично з іменни-ками на позна-чення власних назв країн і місцевостей: sьdlich / цstlich. У текстах НС в пози-ції справа може-мо виділити окремі групи прий-менників тісно взаємо-пов’язаних сймою кількості та сймою місцезна-ходження, до того ж перша група приймен-ників відіграє для НС набагато важливішу роль, ніж друга.

Порівняння сильних кореляційно-семантичних зв’язків справа в ХС, ПС та НС є свідченням того, що найбільшу кількість сильних коре-ляцій зафік-совано в НС (54), у ПС 27, а найменше зв’язків – у ХС (18). Причиною цього є різна „прийменникова насиченість” вибірок із текстів кож-ного сти-лю. Так, у ХС зафіксовано 47 прийменників зі 149 дослі-джуваних, у ПС – 71, а в НС – 87. У НС та ПС, на відміну від ХС, вжива-ється значна кіль-кість прийменників, що вимагають після себе родового відмінка. Для всіх трьох стилів простежуємо збіг лише одного сильного кореля-цій-ного зв’язку: ab та seit. Найбільший діапазон статистично значущих кореляцій у текстах НС зліва характерний для прий-мен--ників durch, von, bei, gegen та wegen, а справа – mit, (an)statt, neben, nach, pro, trotz, um, zu та zwischen.

Найбільшу кількість кореляцій зі знаком „мінус” зафіксовано в трьох стилях для приймен-ників auЯerhalb, dank, innerhalb, wegen, trotz, samt, entlang, bis, zuliebe, nach, abzьglich, infolge, inklusive, laut, halber. Це означає, що в синтагматичних властивостях зазначених прийменників порівняно з іншими прийменниками більше відмінного, ніж подібного.

У підрозділах 4.4 і 4.5 встановлено, що на основі парадигматичних зв’язків ЛСГ прийменників утворюються певні мікрополя з ядром, основним складом і периферією, до яких належать ЛСГ зі спільними чи подібними синтагматичними зв’язками, причому кількість і склад мікро-полів відрізняється в кожному функціональному стилі. Спільним для трьох стилів є лише мікрополе темпоральних прийменників, оскільки через високу селективність ці прийменники мають стандартні зв’язки лише з імен-никами на позначення часу. Окрім мікрополя темпоральних прийменників, на основі кореляційних зв’язків у ХС можна виділити ще 4 мікрополя (агентивні + реци-пієнта + копуля-тив-ні + адверзативні; модальні + способу дії; кондиціональні + каузальні; локальні прийменники); у ПС – 3 мікрополя (реципієнтивні + агентивні + рестриктивні; фіналь-ні + модальні + консе-кутив-ні + каузальні; кон-ди-ціо-нальні + локальні приймен-ники); у НС – 7 мікрополів (реципієнтивні + агентивні; рестриктивні + кондиціональні; фінальні + способу дії + консеку-тив-ні + каузальні; відповід-ності + адверзативні; дистри-бутивні + копуля-тив-ні + партитивні; концесивні + кондиціональні; локальні + рестрик-тив-ні + способу дії). Велика кількість мікрополів прий-менників у текстах НС зумовлена більшим обсягом прийменників у цьому стилі, причому мікрополя в ХС і ПС структуровані чіткіше, ніж у НС.

Найвищу кореляцію в текстах усіх трьох функціональних стилів спосте-рігаємо між прийменниками ЛСГ агентивних та реципієнтивних, що зумов-лено високим рівнем селективності прийменників цих ЛСГ. Сильні кореляційні зв’язки зафіксовано в усіх трьох стилях між рестриктивними, адверзативними прийменниками й прийменниками відповід-ності. Це означає, що в досліджуваних стилях зазначені прийменники сполуча-ються в більшості випадків з одними й тими ж ЛСП іменників.

У висновках узагальнено результати дослідження, окреслено перспективи подальших пошуків з обраної проблематики.

1. Прийменники за своїм змістом – явище багатозначне й багатовимірне. Виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники виражають такі ж значення, як і іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, конкретніше й різноманітніше позначають відношення між предметами в об’єктивній дійсності.

2. Проведене дослідження підтверджує ефективність залучення різних кількісно-якісних параметрів для встановлення механізму функціонування прийменників у текстах різних стилів.

3. Установлено, що частота окремих прийменників і ЛСГ прийменників є статистичним параметром певного функціо-нального стилю, тобто такою величиною, яка істотно відрізняється у різних функціональних стилях і може бути маркером кожного окремого стилю.

У всіх трьох стилях найбільше коло синтагматичних зв’язків мають високочастотні прийменники in, mit, fьr, von, aus, zu, an, auf.

4. За логіко-семантичними критеріями всі прийменники було скласифіковано незалежно від синтаксичних функцій, які вони виконують у сполученні з іменником, без урахування позиції іменника відносно прийменника, абстракт-нос-ті чи конкретності відношень, які вони вира-жають, на 18 груп. Найбільшою за обсягом є група прийменників на позна-чення локальних відношень (65 ЛО), меншими – ЛСГ темпоральних прийменників (35 ЛО), способу дії та модальності (по 25 ЛО). Для дослідження сполучуваності прийменників з іменниками всі іменники вибірки було поділено на 30 підкласів.

5. Найбільший обсяг ЛСП іменників зліва у сполу-ченнях із приймен-никами виявлено в ПС та НС, що пояснюємо пере-важанням у цих стилях прогресивних іменнико-вих фраз, що є наслідком номі-наль-ного стилю викладу інфор-мації. Найвищий обсяг ЛСП іменників справа зафіксовано в ХС, що спричинено лексичною наси-че-ністю текстів.

Найвищі показники вживаності ЛСП іменників із прийменниками отри-ма-но для текстів трьох стилів лише в сполученні з іменниками праворуч, що позначають час. У всіх інших випадках показники вживаності в різних стилях з одними й тими ж ЛСП іменників доволі різні.

Широта сполучуваності зумовлена семантикою прийменник-ів, їх мор-фо-логіч-ною структурою та залежить від вживання прийменника в певній сти-льо-вій сфері.

6. Аналіз інтенсивності сполучуваності підтверджує факт, що сполучуваність ґрунтується на законах смислового узгодження. Стильові фактори не в змозі їх скасувати, вони лише підлаштовують ці закони до виконання завдань тієї чи іншої комунікативної сфери мови. Причину різної інтенсивності зв’язків ми вбачаємо в тому, що в кожному стилі з огляду на комунікативні цілі надано перевагу певним поняттям, внаслідок чого актуалізуються відповідні варіанти значень.

У текстах усіх трьох функціональних стилів прийменники реалізують у сполученні з ЛСП іменників у позиції зліва свої другорядні значення, а в позиції справа – як головне, так і другорядні значення.

7. Зіставлення даних про міру селективності (здатність сполучатися з обмеженим колом ЛСП) приймен-ників у трьох стилях у позиції зліва свідчить про наявність найбільшої кореляції між ПС та НС, що є доказом подібності вживання прийменників у цих стилях. Менш тісну кореляцію зафіксовано між ХС та ПС. Для ХС і НС характерна порівняно однакова інтенсивність синтагматичних зв’язків лише в одному випадку. Спільні інтенсивні зв’язки доцільно розглядати як деякі інваріанти смислових зв’язків, які відображають загалом інваріантну структуру мови.

8. Статистичний аналіз сполучуваності в моделі „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” у текстах ХС, ПС та НС дав змогу встановити, що сполучення слів на рівні великих семантичних підкласів скла-дає каркас мовного оформ-лен-ня тексту в певному функціональ-ному стилі.

9. На сполучуваність у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови впливає також граматичний фактор, тобто семантичне наповнення відмінків іменників.

10. Проведене нами дослідження кореля-цій-но-семантичних зв’язків під-твердило гіпотезу, що тісно коре-лю-ють ті