КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Капля Олександр Миколайович

УДК 351.74

ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЇЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович,

Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

КОПАН Олексій Володимирович

Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з проблем боротьби з організованою злочинністю, головний науковий співробітник

кандидат юридичних наук, професор

НАУМОВ Володимир Леонідович

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права

Захист відбудеться 26 вересня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1)

Автореферат розісланий “19”липня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В. Лошицький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Початок третього тисячоліття ознаменувався для України новими реаліями суспільного життя – у внутрішній і зовнішній політиці держави пріоритетного напряму набуло прагнення України до інтеграції в Європейський Союз, а отже – введення її до архітектури європейської безпеки, гарантування власної безпеки, здійснення політики забезпечення безпеки і добробуту громадян. Цей період визначається створенням атмосфери принциповості і відвертим виявленням недоліків, які негативно впливають на рівень захищеності прав людини, забезпеченням безпеки держави, суспільства й індивіда.

Інтеграція України до європейських структур є головною стратегічною метою держави. Це наочно підтверджено в посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки”, в якому, зокрема, наголошено, що “…курс на євроінтеграцію є природним наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, із прагнення нинішнього покоління бачити свою державу невід’ємною складовою Європи. Європейський вибір України – це водночас і рух до стандартів реальної демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, базованого на засадах верховенства права, забезпечення прав та свобод людини і громадянина”.

Завданнями, поставленими Законом України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. та Указом Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 р. № 615, є, зокрема, створення дієвих механізмів охорони і захисту прав та свобод людини, систематизації та вдосконалення законодавства; зміцнення засад громадянського суспільства та державно-правової системи; вдосконалення практики правотворення, правореалізації і контролю за виконанням закону; підвищення рівня правової культури, правосвідомості громадян і подолання правового нігілізму. З метою виконання зазначених цілей, на підставі Указу Президента України “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими співтовариствами (Європейським Союзом)” від 24 лютого 1998 р. № /98 міністр внутрішніх справ України за посадою є членом Української частини Ради з питань співробітництва між Україною та Європейськими співтовариствами (Європейським Союзом).

У зв’язку з вищезазначеним чітко окреслюються завдання та стратегічні напрями вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ України – органу державної влади, що посідає чільне місце в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. Усе це й зумовило актуальність теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на реалізацію основних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу (затверджено Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072), Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку третього тисячоліття (затверджено рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. № 8 км/1), Перспективного плану дій МВС України у сфері європейської інтеграції та співробітництва з ЄС (затверджено розпорядженням МВС України від 30 грудня 2002 р. № 618). Дисертація виконана в межах планів наукових досліджень МВС України (п. 29 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755). Тема дослідження обговорена та схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 1 від 27.01.2004 р.), включена до Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2006 рік (п. 72).

Мета і завдання дослідження. Мета наукового дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів робочих органів Європейського Союзу, спільних органів Україна–ЄС, дослідження основних рис організації та функціонування поліцій держав-членів ЄС, результатів соціологічного опитування визначити вимоги, що висуваються Європейським Союзом до правоохоронних органів, та, зокрема, поліції (міліції) країн-кандидатів на вступ до ЄС. На підставі отриманих висновків розробити основні критерії, пропозиції та рекомендації реформування органів внутрішніх справ України в сучасних умовах.

Вказаною метою зумовлена постановка та вирішення наступних завдань:

- визначити основні вимоги до правоохоронних органів країн-кандидатів на вступ до ЄС;

- здійснити аналіз та розробити класифікацію нормативних актів вищих органів ЄС, що регулюють суспільні відносини у сфері правоохоронної діяльності;

- проаналізувати організацію міждержавних правоохоронних органів ЄС;

- визначити принципи побудови та функціонування поліцій держав-членів Європейського співтовариства;

- визначити тенденції реформування поліцій країн Центральної Європи;

- встановити основні критерії, які слід використовувати при визначенні шляхів удосконалення органів внутрішніх справ України в умовах інтеграції нашої держави в Європейське співтовариство;

- здійснити аналіз стану організації та функціонування ОВС України з метою виявлення шляхів їх удосконалення;

- розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення структури та управління ОВС України в умовах її інтеграції в ЄС;

- розробити концепцію реформування органів внутрішніх справ України в умовах її інтеграції в Європейський Союз.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері реформування органів державної влади та управління у напрямі реалізації євроінтеграційного курсу України.

Предметом дослідження є процес удосконалення органів внутрішніх справ України в умовах її інтеграції в Європейський Союз.

Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження у праці використано сукупність методів наукового пізнання. Дисертант здійснив науковий аналіз, спираючись на загальнонауковий діалектичний метод та системний аналіз соціальних явищ, що дозволило досліджувати проблеми вдосконалення системи та функціонування органів внутрішніх справ нашої країни, зумовлені інтеграцією України до європейської спільноти (підрозділ 1.1). Системний метод використовувався під час встановлення головних чинників, що визначають шляхи вдосконалення органів внутрішніх справ України в сучасних умовах (підрозділ 2.2). За допомогою організаційно-структурного, функціонального та системного методів досліджено структуру та порядок управління поліцейськими органами зарубіжних країн та міждержавних правоохоронних структур ЄС (підрозділи 1.2, 1.3). Логіко-семантичний метод сприяв удосконаленню понятійного апарату (підрозділ 1.1). Історико-правовий метод застосовано під час аналізу створення та еволюції Європейського Союзу (підрозділ 1.1), а також при дослідженні шляху реформування поліцій країн Центральної Європи (підрозділ 2.1). Дослідженню проблем інформаційного забезпечення ОВС України та пошуку шляхів їх вирішення допомогло комплексне використання інформаційного підходу та логічного методу (підрозділи 3.1, 3.2). Використання статистичного і соціологічного методів сприяло проведенню соціологічного опитування.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження є праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, теорії управління, адміністративного права, міжнародного права, інших галузевих правових наук:

·

·

Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих актів, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, у тому числі МВС України, міжнародно-правові документи робочих органів Європейського Союзу, спільних органів України та ЄС; нормативні акти інших країн, національна правозастосовча практика, досвід країн-членів Європейського Союзу; довідкова література, статистичні матеріали, соціологічне опитування (всього опитано 272 працівники міліції, серед яких 68,02% – середній начальницький склад, 30,88 – старший начальницький склад, 1,10% – вищий начальницький склад). Вибірка для опитування відповідає генеральній сукупності, похибка результатів не перевищує 2,60%.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є одним з перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням адміністративно-правових та організаційних засад реформування структури та управління органів внутрішніх справ України в контексті європейської інтеграції нашої держави. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- визначено співвідношення компетенції національних поліцій країн ЄС та міждержавних правоохоронних формувань Союзу та зроблено висновок, що основними структурами, на які покладено завдання боротьби зі злочинністю в ЄС, є національні поліцейські органи країн-членів Співдружності, а Європол і Євроюст виконують функції координації;

- проаналізовано нормативні акти вищих органів ЄС, що регулюють суспільні відносини у сфері правоохоронної діяльності, та здійснено їх класифікацію за такими сферами регулювання: 1) захист фінансової системи Співдружності; 2) боротьба з корупцією; 3) боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів; 4) торгівля людьми, сексуальна експлуатація і дитяча порнографія; 5) боротьба з екологічними злочинами; 6) боротьба з організованою злочинністю; 7) кримінально-процесуальна діяльність; 8) взаємодія поліцейських органів; 9) запобігання масовим безпорядкам і хуліганству; 10) боротьба з тероризмом;

удосконалено:

- розуміння системи права Європейського Союзу, зокрема у сфері юстиції і внутрішніх справ та щодо концептуальних засад політики ЄС відносно правоохоронних органів країн-кандидатів на вступ до ЄС. У цьому контексті встановлено, що будь-яких імперативних стандартів або вимог до організації діяльності, структури, порядку та принципів управління поліцейських органів держав-членів ЄС та країн-кандидатів на вступ до Співтовариства на даний час не існує. Прийняття рішень щодо цих питань знаходиться в компетенції цих держав як носіїв державного суверенітету та регулюється їх внутрішнім законодавством;

- підходи до вивчення структури та порядку управління поліцейських органів держав-членів ЄС, а також розглянуто тенденції реформування поліцій країн Центральної Європи, які пройшли шлях від членів соціалістичного табору до членства в Європейському Союзі;

набули подальшого розвитку:

- обґрунтування тези, що головним критерієм, який слід використовувати при визначенні шляхів удосконалення органів внутрішніх справ України в умовах інтеграції нашої держави в Європейське співтовариство, є забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

- напрями вдосконалення структури й управління органів внутрішніх справ України. Зокрема, з метою покращення відомчого управління у сфері євроінтеграції запропоновано передбачити провідну роль у цій галузі Управління міжнародних зв’язків МВС України. Вирішення проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України пропонується шляхом удосконалення відбору кандидатів на службу в ОВС України, а також використовуючи науковий підхід, здійснити глибокий системний аналіз функцій та обов’язків працівників ряду служб, діяльність яких безпосередньо не пов’язана з охороною громадського порядку для вирішення питання про їх розатестування. Крім того, запропоновано ряд заходів, необхідних для покращення відомчої нормотворчості МВС України;

- концептуальні засади вдосконалення ОВС України в сучасних умовах, зокрема, розроблено концепцію реформування органів внутрішніх справ України в умовах її інтеграції в Європейський Союз.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки і вирішення проблем реформування органів внутрішніх справ України у контексті євроінтеграції;

- у правотворчості – для вдосконалення чинного адміністративного законодавства та розробки нових нормативно-правових актів Верховною Радою України, у тому числі Комітетом Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції України, Міністерством внутрішніх справ України та іншими органами, які здійснюють адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Зокрема, розроблено пропозиції до проекту наказу МВС України “Про затвердження положення про Управління міжнародних зв’язків МВС України та інструкції про порядок виїзду працівників органів внутрішніх справ України за кордон”, Концепції щодо реформування правоохоронних органів України (акти впровадження від 20.05.2005 р. та від 20.06.2005 р.);

- у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність МВС України у сфері європейської інтеграції з метою приведення її у відповідність до вимог сьогодення;

- у навчальному процесі – матеріали дослідження використані для написання науково-практичних посібників з управління у сфері європейської інтеграції, підготовки підручників та практикумів з курсів: “Адміністративне право України”, „Судові та правоохоронні органи України”, “Управління в органах внутрішніх справ”, у викладанні відповідних дисциплін. Положення дисертації дістали практичну реалізацію при підготовці лекції “Теоретико-управлінські засади інтеграції ОВС України в правоохоронну систему ЄС” (акт впровадження від 23.11.2005 р.) .

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки оприлюднені на наукових, науково-практичних конференціях і семінарах: науково-практичній конференції “Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України” (м. Харків, 5 березня 2004 р.) – тези опубліковані, підсумковій науково-теоретичній конференції “Входження України в європейський простір” (м. Київ, 14–15 травня 2004 р.), семінарі “Правові засади ведення слідства” за участю представників Вищої національної школи поліції м. Ліона та Головного управління прикордонної поліції Французької Республіки (м. Київ, 12–13 квітня 2005 р.), науково-теоретичній конференції “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15 квітня 2005 р.), науково-практичній конференції “Актуальні питання державно-правової реформи в Україні” (м. Київ, 21 листопада 2006 р.).

Публікації. Основні положення дослідження відображені у шести наукових публікаціях, чотири з яких – у вітчизняних фахових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України, тезах конференцій та навчальному посібнику.

Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета і завдань дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, семи додатків, списку використаних джерел (186 найменувань). Повний обсяг дисертації – 178 сторінок, список використаних джерел займає 18 сторінок, додатки містяться на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі автор обґрунтовує актуальність теми дисертації, показує ступінь її наукової розробки, розкриває предмет, об’єкт та методи дослідження, визначає мету, завдання, а також зв’язок роботи з науковими планами, темами та програмами, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їх наукову новизну, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

Розділ 1 “Нормативні та організаційні засади інтеграції ОВС України у правоохоронну систему ЄС” складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду загальних вимог до поліцейських органів країн-кандидатів на вступ до ЄС.

У підрозділі 1.1. “Європейські стандарти діяльності поліції” досліджено процес сучасної європейської інтеграції та встановлено, що однією з її стадій є наближення національних правових систем до європейської міждержавно-правової системи, основною складовою якої є аcquis communautaire (франц. – надбання співтовариства), що уособлює правову систему ЄС. Наголошено, що право Європейського Союзу характеризується такими принципами: верховенство права ЄС щодо права держав-членів; пряма дія права ЄС; інтегративність норм права ЄС в національні системи права держав-членів; юрисдикційний захист права, що здійснюється судовими установами спільноти.

Зазначається, що ЄС відрізняється досить складною і різнорідною (гетерогенною) внутрішньою структурою, яка поєднує в собі три “опори”: 1) Європейські співтовариства; 2) спільну зовнішню політику і політику безпеки; 3) співробітництво поліцій і судових органів. Загальні принципи і напрями співробітництва правоохоронних органів країн-членів ЄС закладено в розділі VI Договору “Про Європейський Союз”. Зокрема, ст. 29 наголошує, що без порушення повноважень Європейських співтовариств Союз має на меті забезпечити громадянам високий рівень безпеки у просторі свободи, безпеки та правосуддя через спільні дії держав-членів у сферах поліцейської та судової співпраці у кримінальних справах, запобігання расизмові і ксенофобії та боротьби з ними.

З огляду на вищезазначене, у роботі проаналізовано нормативні акти Європейського Союзу в рамках третьої опори та проведено їх класифікацію на нормативні акти, що регулюють суспільні відносини у сфері: 1) захисту фінансової системи Союзу; 2) боротьби з корупцією; 3) боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів; 4) торгівлі людьми, сексуальної експлуатації і дитячої порнографії; 5) боротьби з екологічними злочинами; 6) боротьби з організованою злочинністю; 7) кримінально-процесуальної діяльності; 8) взаємодії; 9) запобігання масовим безпорядкам і хуліганству; 10) боротьби з тероризмом. На основі такого аналізу встановлено, що будь-яких стандартів чи вимог, які висуваються до поліцейських органів країн-кандидатів на вступ до ЄС, у нормативних актах цієї організації не міститься. Законодавство ЄС регламентує здебільшого положення щодо співпраці правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю та захисті прав і законних інтересів громадян. Що ж до політики Євросоюзу відносно вступу нових членів, то критерії до країн-кандидатів – Копенгагенські критерії – включають у себе: стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство закону, повагу до прав людини і захист прав меншин (політичний критерій); існування функціонуючої ринкової економіки разом зі спроможністю впоратися з тиском конкуренції та ринкових сил (економічний критерій); прийняття обов’язків членства, включаючи прихильність до цілей політичного, економічного та монетарного союзів (спроможність адаптувати acquis communautaire).

У підрозділі 1.2. “Правоохоронні органи ЄС” розкривається сутність, побудова та функції міждержавних органів Європейського Союзу, на які покладено завдання боротьби зі злочинністю.

Інтернаціоналізація злочинної діяльності, що здійснюється одночасно з розвитком міжнародного спілкування, природно, не обійшла стороною і Європейський Союз. Навпаки, перетворення Європейських співтовариств і Союзу в територію без внутрішніх кордонів (у рамках Загального ринку, а потім Шенгенського простору) стимулювало цей процес, посилило його негативні наслідки. Такій впливовій структурі як Рада Європи загальної правоохоронної політики створити не вдалося. Будучи за своєю природою міжнародною міжурядовою організацією, вона приймає рішення або у формі резолюцій і рекомендацій, не обов’язкових для виконання, або розробляє проекти конвенцій між державами-учасниками, які, знову ж таки, ці країни не зобов’язані підписувати і ратифікувати. Такий стан речей і зумовив необхідність боротьби зі злочинністю в рамках ЄС.

Проаналізувавши історичний аспект розвитку правоохоронної політики Європейського Союзу, встановлено, що, пройшовши декілька етапів становлення, ним досягнуто досить серйозних зрушень: у рамках третьої опори органи влади ЄС здобули право приймати загальнообов’язкові нормативні акти, пріоритетними завданнями яких стала боротьба з тяжкими та особливо тяжкими злочинами, які становлять значну загрозу для всіх держав-членів Союзу. Ще одним досягненням у цій сфері стало створення двох організацій для координації роботи національних правоохоронних служб. Перша з них – Європейське поліцейське відомство (Європол). Це відомство має повноваження самостійно, від свого імені вступати у відносини як з третіми державами, тобто тими, що не входять до Європейського Союзу, так і з міжнародними установами. Мета, заради якої створене і функціонує відомство Європол, – сприяння заходам для боротьби зі злочинністю в державах–членах Європейського Союзу, зокрема: 1) підвищення ефективності роботи національних правоохоронних органів; 2) розвиток співробітництва між ними. Встановлено, що Європол – це, насамперед, інформаційний центр, банк даних, наданих у спільне користування всім країнам Європейського Союзу, а при наявності спеціальних домовленостей – і третім країнам.

Другою організацією, створення якої передбачає Ніццький договір (2001), є Євроюст. Згідно з доданою до Ніццького договору декларацією до складу Євроюсту входять прокурори, магістрати та посадові особи поліції з рівнозначною компетенцією, відряджені від кожної держави-члена. Завдання Євроюсту – сприяти належній координації діяльності національних органів, уповноважених здійснювати кримінальне переслідування, а також надавати допомогу в розслідуванні справ, пов’язаних з організованою злочинністю.

Серед важливих компонентів системи боротьби зі злочинністю Європейської спільноти слід назвати і міжнародне поліцейське співробітництво, що саме по собі є важливою частиною міжнародних відносин.

Дослідивши цю проблему, дисертант дійшов висновку, що обов’язок по підтриманню законності, порядку і внутрішньої безпеки лежить саме на країнах-членах. Це є одним з основних положень правоохоронної діяльності Співтовариства.

У підрозділі 1.3. “Організація поліцейських органів країн-членів Європейського Союзу” розглядається структура та порядок управління поліцій держав-членів ЄС шляхом застосування порівняльно-правового методу дослідження.

До складу Європейського Союзу входять держави з різним державним устроєм, зокрема унітарні та федеративні, а також з різною кількістю населення (від декількох десятків тисяч – Люксембург, до таких, кількість населення яких сягає понад 80 мільйонів – Німеччина). Під час аналізу найяскравіших представників із зазначених типів держав (Франція, Велика Британія, Італія, Німеччина) визначено, що системи органів поліції цих країн, як правило, складаються з двох основних ланок: центральних та територіальних (місцевих) органів. Функції і повноваження міністерства, яке відає поліцією, залежать від ступеня централізації та децентралізації, єдності або множинності органів, що виконують поліцейські функції і т.п. Так, централізовані поліцейські системи склалися у Франції та Італії, децентралізовані (напівцентралізовані) – у Великій Британії та Німеччині.

Для централізованих поліцейських систем характерне наділення необмеженими повноваженнями глави центрального органу, який здійснює управління поліцією. Частину своїх повноважень він покладає на підлеглих йому працівників, повноваження яких, таким чином, похідні від повноважень глави відомства. До централізованих поліцейських систем належать поліцейські системи Франції та Італії. Але, не зважаючи на належність до одного типу, поліції цих країн мають не тільки спільні, але й відмінні риси.

Децентралізовані (напівцентралізовані) ж поліцейські системи країн-членів Європейського Союзу характеризуються тим, що до повноважень центральних органів поліції щодо територіальних поліцейських формувань належать лише контроль за призначенням керівних посадових осіб, встановлення систем інформації та зв’язку, визначення правил несення служби і т.п. Щодо інших питань при децентралізованій поліцейській системі, то територіальні формування або самостійні, або підпорядковуються місцевим територіальним органам влади. До цього типу належить поліція Великої Британії, яка організована переважно за територіальним принципом відповідно до діючого адміністративно-територіального поділу країни, а також за функціональним принципом. Поліцейську систему Німеччини також можна віднести до децентралізованих (напівцентралізованих), проте керівництво країни вже робить кроки в напрямі централізації поліцейської системи.

Отже, проаналізувавши розмаїття побудови та порядку управління існуючих поліцейських систем в країнах-членах ЄС, дисертант дійшов висновку про відсутність будь-яких стандартів (вимог, звичаїв, традицій тощо) щодо структури та порядку управління поліцейських органів цих країн.

Розділ 2 “Основи реформування ОВС України у контексті євроінтеграції” складається з двох підрозділів, що розкривають загальні шляхи реформування органів внутрішніх справ України для вступу в ЄС.

У підрозділі 2.1. “Тенденції реформування поліцій країн Центральної Європи” здобувач досліджує шлях реформування поліцій країн, що знаходилися у соціалістичному таборі, а нині ввійшли до Європейського Союзу. Зокрема, розглянуто розвиток поліцейських органів Чехії, Угорщини, Польщі та Словенії, які в 2004 році стали членами ЄС.

Так, головна мета реформаторів Чехії від часів розвалу СРСР – істотне обмеження влади Міністерства внутрішніх справ. Однак реформу ускладнював той факт, що дві республіки (Чехія і Словаччина), які складали федерацію, почали боротьбу за незалежність. За цей час було відділено діяльність поліції від діяльності профільного міністерства, розроблено нову стратегію підготовки поліції, спрямовану на служіння поліції суспільству. Загалом, після розпаду Чехословаччини поліція Чехії пішла шляхом демократизації, посилення вимог до кандидатів на службу, підвищення іміджу поліції.

Інший шлях реформ обрала Угорщина, де принцип децентралізації поліції належним чином так і не було втілено в життя. Ідею політичної децентралізації, що передбачала передачу повноважень по підтримці громадської безпеки муніципальним органам разом з необхідними ресурсами і компетенцією, було відхилено в період модернізації поліції. Станом на момент вступу до ЄС поліція Угорщини відрізнялася великим рівнем мілітаризації. Реформи поліцейського відомства тут усе ще тривають.

Свій власний шлях обрала Польща. Демократичні політичні перетворення, що почалися в країні в 1989 р., вплинули на структуру поліції та її функції. Як результат цієї реформи у зв’язку з децентралізацією функцій держави у воєводствах і округах, поліція, залишаючись структурою, окремою від загальнодержавної адміністрації, і зберігаючи риси централізованої організації, стала частиною спільної адміністрації воєводства й округу, приєднавшись до державної адміністрації на рівні воєводства, а до органу самоврядування – на рівні округу. Водночас було направлено більшу кількість офіцерів на роботу в нижчі ланки поліцейської системи, а також безпосередньо на охорону громадських місць. Була також проведено деполітизацію поліції.

Дещо іншим шляхом пішла Словенія, яка стала членом ЄС у 2004 р. Тут у 1991 р. Секретаріат внутрішніх справ країни було перейменовано в Міністерство внутрішніх справ, яке очолювалося міністром. У структурі Міністерства внутрішніх справ Державну службу з питань безпеки було реорганізовано і перейменовано в Службу інформаційної безпеки. Було змінено також статус поліції, яка стала незалежним органом, що діяв під контролем МВС. Проведено децентралізацію поліції. Проте правила поліцейської етики Словенії залишаються недосконалими, а надмірна політизація – все ще невирішеною проблемою.

Отже, аналізуючи шляхи реформування поліцейських органів ряду країн Центральної Європи, встановлено, що кожна з цих держав іде своїм шляхом розвитку власних органів забезпечення правопорядку, що дає різні результати, проте це не завадило кожній із цих країн стати повноправним членом ЄС.

При багатьох відмінностях у структурі, управлінні та інших ознаках поліцій цих країн їхні правоохоронні органи належним чином виконують обов’язок з підтримання правопорядку та досить успішно співпрацюють у рамках ЄС. Дисертант наголошує, що головний критерій, якому має відповідати міліція України на шляху до євроінтеграції, – це здатність належним чином виконувати обов’язок щодо підтримання правопорядку і боротьби зі злочинністю.

Підрозділ 2.2. “Пріоритетні напрями реформування органів внутрішніх справ України” присвячено пошуку основних напрямів удосконалення структури та порядку управління ОВС України в сучасних умовах. Питання прав і свобод людини та громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої і зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод людини, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому. Повага до прав людини є одним із пріоритетів усіх міжнародних організацій. Конституція України встановила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме тому в дисертації робиться висновок, що основним чинником, який слід використовувати при реформуванні органів внутрішніх справ України за нинішніх соціально-політичних умов, є забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Саме крізь призму цього чинника, слід проводити реформування ОВС України, щоб досягти поставленої мети.

Усвідомлюючи, що обрана теза є досить об’ємним поняттям, для її використання в межах теми цього дослідження розглядається феномен забезпечення прав і свобод людини та громадянина у поєднанні з основними напрямами соціального регулювання. На думку дисертанта, такими є соціально-політичний, соціально-правовий, соціально-економічний, соціально-психологічний напрями. Вплив відповідних факторів на забезпечення прав і свобод людини та громадянина детально розкрито в даному підрозділі дисертації.

Розділ 3 “Оптимізація організації та управління органів внутрішніх справ України” присвячено визначенню проблем сучасного стану органів внутрішніх справ України та розробці шляхів їх вирішення.

У підрозділі 3.1. “Стан організації та функціонування ОВС України” здобувач аналізує нинішній стан справ у системі органів внутрішніх справ України за допомогою обраної і використаної у другому розділі системи факторів забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Україна, здобувши незалежність у 1991 р. після розпаду Радянського Союзу, успадкувала багато структур і проблем, пов’язаних з попереднім авторитарним режимом, що перешкоджають її розвиткові. Проте останнім часом вона вже домоглася значних успіхів в економічній, політичній і соціальній сферах, а багато державних структур почали широкомасштабні реформи, спрямовані на досягнення вимог демократії, прозорості та підзвітності. Українська міліція не залишилася осторонь від цих процесів, хоча існує думка, що МВС України належить до тих відомств, що не поспішають проводити реформи. Дійсно, реформування міліції в Україні було частковим і неповним. Нині в Україні цей процес триває, проте держава загрузла у величезній кількості взаємозалежних факторів, що не тільки знизили ефективність уже проведених перетворень, а й гальмують весь процес розвитку.

На думку автора, правоохоронні органи Української держави потребують структурної перебудови системи правового регулювання діяльності міліції. Однією з найактуальніших проблем сьогодення є забезпечення пріоритету закону в системі нормативних актів, присвячених регламентації організації і функціонування міліції. Саме закон, а не підзаконний акт має бути основним джерелом права у сфері діяльності міліції України. Що стосується відомчих нормативних актів, то їх серйозною проблемою є численність, розрізненість та неузгодженість правових норм, які в них містяться.

Не менш важливим за вищезазначені є й соціально-економічний фактор забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Після 1991 р. прийнято багато законів, Президентських указів та урядових постанов, що стосуються міліцейської реформи, які не мають достатнього фінансового забезпечення.

Упродовж останніх років постійно виникають труднощі щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення МВС України. А недостатність прямих бюджетних асигнувань є суттєвою особливістю процесу фінансування органів внутрішніх справ України на сучасному етапі розвитку нашої держави.

Проаналізувавши соціально-психологічний фактор забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні, необхідно зазначити, що однією з важливих перешкод на шляху реформування є байдужість громадськості та загальна недоброзичливість до міліції.

Крім вищезазначених важливих проблемних питань сучасної української міліції слід назвати й корупцію. Ця проблема має глобальний характер для всіх державних структур. А такий стан речей, на переконання автора, негативно впливає на реалізацію Україною євроінтеграційного курсу.

Узагальнюючи зазначене, дисертант робить висновок, що стан реформування органів внутрішніх справ України можна охарактеризувати такою формулою: суспільство бажає реформ, проте стан його правосвідомості та самодисципліни не дозволяє йти шляхом суттєвого скорочення чисельності ОВС. Міліція потребує реформ, проте стан фінансування не дозволяє провести якісні зміни в організації її роботи (коштів не вистачає на те, щоб створити ту критичну масу, яка докорінно могла б змінити ситуацію). Уряд бажає реформ, але не має достатніх коштів на їх якісне проведення та не може піти на скорочення міліції, усвідомлюючи (побоюючись) неконтрольованого збільшення рівня злочинності. Тобто, в країні існує своєрідний статус-кво, що не дозволяє забезпечити належний рівень захисту прав і свобод людини та громадянина. А це, в свою чергу, при розгляді України як країни-кандидата на вступ до Євросоюзу не влаштовує останнього.

У підрозділі 3.2. “Заходи щодо реформування ОВС України” автор пропонує проведення необхідних змін у системі ОВС України з метою виконання назрілих вимог.

Так, існуюча значна кількість нормативно-правових актів системи МВС України та обсяг відносин, що регламентуються відомчими нормами, детермінують необхідність роботи по їх систематизації. Відомчу нормативно-правову базу доцільно створювати не як просту сукупність нормативних документів з різних питань, а як взаємопов’язану систему кодифікованих актів. Враховуючи швидкість науково-технічного прогресу та розвиток інформаційних технологій, одним із першочергових завдань є створення автоматизованої електронної бази даних про нормативно-правові акти МВС України, доступної основному користувачеві – працівнику міліції.

У подальшому автор підтримує необхідність перерозподілу штатної чисельності працівників міліції на користь підрозділів карного розшуку, слідства, дільничних інспекторів міліції, служби по боротьбі з економічними злочинами, патрульно-постової служби, ДАІ, боротьби з організованою злочинністю.

Аналіз посадових обов’язків працівників деяких підрозділів системи Міністерства внутрішніх справ України, проведений автором, вказує на те, що далеко не всі працівники, яким відповідно до чинного законодавства присвоєні спеціальні звання міліції (атестовані працівники), виконують обов’язки з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю, ризикують життям і здоров’ям при виконанні своїх службових обов’язків. З метою приведення у відповідність кола осіб, які дійсно потребують зазначеного соціального захисту та гарантій своєї службової діяльності, з метою економії державних ресурсів щодо фінансування та утримання органів внутрішніх справ України слід здійснити глибокий системний аналіз функцій та обов’язків працівників деяких служб.

Проаналізувавши повноваження Управління міжнародних зв’язків Міністерства внутрішніх справ України як головного суб’єкта відомчого управління у галузі міжнародного співробітництва МВС з органами влади інших країн, автор пропонує передбачити провідну роль цього підрозділу в розв’язанні проблем європейської інтеграції. До його функцій слід включити розробку та впровадження конкретних заходів для вдосконалення системи ОВС України відповідно до вимог сьогодення, координацію дій галузевих служб МВС України, необхідних для проведення відповідних змін.

Розглядаючи стан кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України, автор вніс ряд пропозицій щодо вдосконалення відбору кандидатів на службу в ОВС України.

Здобувач висловлює аргументоване переконання, що дані реформи зроблять українську міліцію більш ефективною, що приведе до кращого сприйняття її громадськістю, оскільки міліція – це засіб у руках населення для боротьби зі злочинністю. Усвідомлення зазначеного значно полегшить роботу органів внутрішніх справ, а це позитивно позначиться і на загальній ситуації та наблизить Україну до здійснення євроінтеграційних прагнень.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного наукового дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів органів ЄС, практики їх застосування, вивчення і теоретичного осмислення ряду наукових праць з різних галузей права, досвіду інших країн у цій галузі, здобувачем сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на визначення підходу до реформування органів внутрішніх справ України в умовах її інтеграції в Європейський Союз. Основні з них такі:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.