4. Комунікативна культура є психологічним інструментом суб’єкта в діяльності спілкування, засобом освоєння ним комунікативного досвіду суспільства. Набута людиною у процесі спілкування комунікативна культура, що забезпечує нормальну комунікативну діяльність і повноцінну її життєдіяльність у соціумі, являє собою загальне явище, пов’язане із спільною властивістю людей, і одиничне, унікальне, особливе, притаманне конкретному індивіду і вироблене ним з урахуванням вимог суспільства до психологічно комфортного і комунікативно ефективного спілкування.

5. У дисертації узагальнено результати вивчення різних соціокомунікативних утворень особистості і вирішено актуальну проблему психологічної специфіки такого її утворення, як комунікативна культура. З’ясовано змістову структуру комунікативної культури у різні вікові періоди психічного розвитку школяра і визначено діагностичний інструментарій її емпіричного дослідження, що включає і розроблені автором чотири методики вимірювання комунікативного розвитку. На підставі цього визначено теоретико-методологічні засади і реалізовано в експерименті умови оптимізації розвитку комунікативної культури для її повноцінного вияву школярем у процесі міжособистісної взаємодії і розв'язання завдань навчальної діяльності.

6. Як теоретико-методологічне підґрунтя вирішення проблеми дослідження використано системно-структурний і генетико-моделюючий підходи до вивчення особистості та її психокомунікативних проявів, а також психологічну теорію діяльнісного розуміння процесу спілкування, концептуальне положення про розгляд особистості з позиції розвитку і визначальну роль в її становленні (в тому числі комунікативному) процесу спілкування. Опертя на генетико-моделюючий, особистісно-діяльнісний і системно-структурний підходи у процесі дослідження дало нам можливість:

- по-перше, інтерпретувати комунікативну культуру як складно організоване психологічне утворення особистості, визначити її психологічний зміст, структуру і критерії сформованості;

- по-друге, створити і емпірично апробувати багатовимірну модель змістової структури комунікативної культури, що включає мотиваційний, пізнавальний, поведінковий (операційний) і вольовий компоненти, в ієрархії яких ключова роль належить мотиваційному компоненту;

- по-третє, визначити діагностичний інструментарій і розкрити особливості становлення комунікативної культури особистості на двох рівнях: мікрогенетичному – показати специфіку її розвитку у школяра в певний віковий період і макрогенетичному – з’ясувати динаміку в розвитку її змістових складових у школярів різного віку;

- нарешті, встановити стратегію розвитку у суб’єкта спілкування комунікативної культури. Найголовнішою вимогою оптимізаційного методу її розвитку є необхідність врахування визначальної ролі особистісної мотивації – її комунікативного змісту і моральної спрямованості.

7. З’ясовано, що комунікативна культура (в її суб’єктивному значенні) – це структурно-функціональна єдність комунікативних знань, якостей і вмінь суб’єкта спілкування, що мають для нього особистісний смисл і дають змогу досягти соціально-комунікативних цілей.

Особистісна мотиваційна сфера визначає характер діяльності суб’єкта спілкування, детермінує її культуру і результат. До того ж кореляційний аналіз дав змогу виявити багатозначну взаємозалежність психологічних характеристик у цілісній структурі комунікативної культури, де провідну роль відіграє її мотиваційний компонент. Високий рівень розвитку мотиваційного компонента забезпечує саморегульованість, стабільність розвитку і повноцінне функціонування комунікативної культури як системи. Це зумовлює потребу у своєчасному і цілеспрямованому опануванні школярем ключових характеристик культури спілкування, оскільки процес їх формування є природним саме у шкільному віці. Йдеться про потребу становлення і розвитку у процесі соціалізації та виховання передусім особистісних передумов – мотиваційно-змістових утворень – комунікативної культури школяра.

8. Побудована нами і апробована в дослідженні психологічна модель комунікативної культури у школярів різного віку дає можливість робити прогнози комунікативного розвитку особистості залежно від сформованості певних її характеристик – передусім мотиваційних і операційних, здійснювати диференційований вплив на учнів у процесі розвивально-корекційної діяльності.

9. Дослідження дало змогу встановити типи розвитку комунікативної культури особистості школяра.

? У результаті з’ясовано, що молодші школярі мають здебільшого детермінований цілями провідної, навчальної діяльності операційний (комунікативно-мовленнєвий) тип комунікативної культури. Цей тип характеризується посиленим розвитком вербальних і невербальних вмінь – тобто культури мовленнєвого спілкування, що підтверджується розгалуженістю позитивних кореляційних зв’язків (і величиною коефіцієнта кореляції) між цими вміннями і досліджуваним феноменом. Зафіксовано також “Моральнісний” і “Комунікабельний” її типи та комунікативні зразки, що дістали своє найменування на підставі домінуючого розвитку в їхньому складі певної комунікативної здатності чи мотиваційного утворення.

? Культура спілкування підлітків має переважно інструментально-операційний (коґнітивно-комунікативний) характер (тип), що передбачає усвідомлюване послуговування знаннями як інструментом вироблення вмінь. У підлітків розвиток пізнавального компонента комунікативної культури випереджає розвиток її поведінкового (операційного) компонента, у молодших школярів – навпаки. Разом з тим підлітки виявляють у процесі навчально-пізнавальної діяльності й інші її типи (та комунікативні зразки), що дістали такі умовні найменування: “Моральнісний”, “Особистісно-мотиваційний”, “Перцептивний” та ін. Комунікативна культура школяра-підлітка більшою мірою особистісно “забарвлена”, адже її сформованість, функціонування і розвиток мають особистісно-змістову значущість для суб’єкта пізнавально-комунікативної діяльності. Це вимагає – для комунікативно ефективного і психологічно комфортного перебігу міжособистісної взаємодії – першочергового розвитку граматично унормованих мовно-комунікативних засобів, що раніше засвоювалися на рівні інтуїції, і особистісних якостей, що мають моральний смисл. Спільно ці засоби і якості детермінують вдосконалення операційних вмінь. У підлітковому віці комунікативна культура не є вузькоспрямованою, тобто такою, що обслуговує здебільшого навчальне спілкування в системі “вчитель – учні”. Це вже якісно нова культура, пов’язана з міжособистісним спілкуванням у середовищі однолітків – вона потребує розвитку у суб’єкта спілкування морально зорієнтованих якостей і більш досконалих вмінь.

10. У процесі дослідження з’ясовано особливості розвитку комунікативної культури в молодшому шкільному і підлітковому віці: зокрема, рівні її сформованості (високий, середній і низький), відмінності (і спільні риси) між її психологічними характеристиками у школярів різного віку. Отримані нами результати пов’язані з практичним вирішенням проблеми визначення системи психоморальних якостей і комунікативних, перцептивних та інтерактивних вмінь, які можуть формуватися і розвиватися в межах того чи того віку, певного сенситивного періоду в особистісному і комунікативному розвитку дитини. Врахування вікових можливостей вироблення у дітей цих якостей і вмінь дає змогу забезпечувати наступність, послідовність у розвитку.

11. Теоретично обґрунтовано й експериментально підтверджено необхідність інтегративного підходу до виховання дитини як суб’єкта спілкування і розвитку її комунікативної культури, що враховує можливості та обмеження двох основних методологічних підходів до навчання спілкування: поведінково-тренувального й особистісно-розвивального. Відповідно до інтеґративного підходу розвиток комунікативної культури здійснюється за її основними структурно-змістовими компонентами: до того ж акцент робиться на розвитку школяра як особистості, зокрема на становленні його мотиваційної сфери як підґрунтя формування соціально-комунікативних якостей і вмінь. З’ясовано, що навчання спілкування потребує: а) збалансованості у розвитку когнітивного, поведінкового та емоційного компонентів як умови його ефективності; б) проходження трьох основних етапів (репродуктивного, евристичного і креативного) комунікативно-розвивальної діяльності з освоєнням школярем як суб’єктом спілкування упродовж цих етапів відповідно трьох нових психологічних позицій – веденого, рівного та ведучого і в) використання таких розвивальних засобів, які є перехідною формою між навчальною та реальною практикою спілкування.

Розроблені в дослідженні теоретичні й методичні засади діагностування розвитку комунікативної культури школярів різного віку дали змогу поглибити розуміння її специфіки, накреслити практичні шляхи оптимізації її становлення та розвитку в умовах навчального спілкування, запропонувати методичні рекомендації щодо оновлення його змісту, форм і методів, створити і впровадити в педагогічну практику програму розвитку комунікативної культури з урахуванням специфіки становлення її характеристик у молодшому шкільному і підлітковому віці. У перспективі психологічного дослідження створення цілісної психологічної концепції комунікативної культури, вивчення зв’язку між її сфомованістю і психічним розвитком особистості в онтогенезі.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Монографії:

1.1. Корніяка О.М. Психологія комунікативної культури школяра. – К.: Міленіум, 2006. –336 с.

2. Методичні рекомендації:

2.1. Корніяка О.М. Навчальна програма комунікативного розвитку школяра. – К., 1998. – 14 с.

3. Статті у наукових фахових журналах і збірках:

3.1. Корніяка О.М. Особистісна культура спілкування як важливий чинник ефективності учіння // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: В 3 т. – К.: Вид-во ДОК-К., 1996. – Т.ІІ. – С.21–30.

3.2. Корніяка О.М. Комунікативна культура молодших школярів з різною результативністю учіння // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: В 3 т. – К.: Гнозис, 1998. – Т.ІІ. – С. 136–144.

3.3. Корніяка О.М. Мовленнєвий розвиток школярів з різною сформованістю комунікативної культури // Педагогіка і психологія (АПН України). – 2000. – №4 (29). – С.14–21.

3.4. Корніяка О.М. Деякі аспекти комунікативної культури особистості школяра // Актуальні проблеми психології: Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка. – К.: Нора-Друк, 2001. – Вип.21. – С.124–133.

3.5. Корніяка О.М. Оптимальне педагогічне спілкування і його культура як передумова особистісного і комунікативного розвитку школярів // Психологія: Збірник наукових праць. – К.: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. – 2001. – Вип. 12. – С.316–322.

3.6. Корніяка О.М. Ефективний методичний засіб дослідження і розвитку мовлення школярів // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 3. – С.16-18.

3.7. Корніяка О.М. Культура педагогічного спілкування – особлива турбота директора школи // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2002. – № 5–6. – С. 98–103.

3.8. Корніяка О.М. До питання про переосмислення змісту, статусу і специфіку комунікативної культури особистості // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. члена-кореспондента АПН України Н.В. Чепелєвої. – К., 2002. – Вип. 22. – С. 129–136.

3.9. Корніяка О.М. Психологічні умови і чинники формування складових культури учбового спілкування молодшого школяра // Психологія: Збірник наукових праць. – К.: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 2002. – Вип. 17. – С. 133–140.

3.10. Корніяка О.М. До питання про комунікативні здібності й комунікативну культуру обдарованих дітей // Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: Том 6. / За заг. ред.
С.Д. Максименка. – К.: “BONA MENTE”, 2002. – Вип.3 (І частина). – С. 116–121.

3.11. Корніяка О.М. Культура фахового спілкування – засіб реалізації соціального призначення педагога // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. – № 5 – 6. – С. 30–36.

3.12. Корніяка О.М. Розвиток комунікативної культури школярів підліткового віку // Актуальні проблеми сучасної української психології: Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка. – К.: Нора-Друк, 2003. – Вип.23. – С.157–166.

3.13. Корніяка О.М. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – № 1 (48). – С. 38-43.

3.14. Корніяка О.М. Комунікативна гра як засіб становлення і розвитку культури спілкування підлітка // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 2. – С. 77-80.

3.15. Корніяка О.М. Розвиток комунікативної культури підлітків у навчальній міжособистісній взаємодії // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка. – К.: Нора-прінт, 2004. – Вип. 24. – С. 166-183.

3.16. Корніяка О.М. Норми розвитку комунікативної культури // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2005. – С. 35–39.

3.17. Корніяка О.М. Навчальна практика спілкування підлітків як чинник розвитку їх комунікативної культури // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. СД. Максименка. – К.: Главник, 2005. – Вип. 26, в 4-х томах. – Т.2. – С. 328–334.

3.18. Корніяка О.М. Культура спілкування особистості: деякі підсумки і перспективи дослідження // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка. – К.: Нора-прінт, 2006. – Вип. 25. – С.216 – 236.

3.19. Корніяка О.М. Психолого-дидактичне управління процесом розвитку культури спілкування підлітка // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка. – К.:Міленіум, 2006. – Вип.27. – С.156 –167.

3.20. Корніяка О.М. Порівняльна характеристика особливостей розвитку комунікативної культури школярів різного віку // Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: Том У / За ред. С.Д. Максименка. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2006. – Вип.5. – С.95 – 105.

3.21. Корніяка О.М. Культура спілкування педагога: психологічний вимір // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Збірник наукових праць. – № 3 (5). – К.: Університет “Україна”, 2007. – С.304 – 317.

4. Розділи у колективних монографіях:

4.1. Розділ “Розвиток комунікативних здібностей та комунікативної культури обдарованих дітей”, де йдеться про особливості розвитку психологічних характеристик комунікативної культури у обдарованих дітей, є складовою частиною колективного навчального посібника “Формування психолого-фізіологічної стійкості, профілактика стресів, розумових, емоційних та інших перевантажень обдарованих дітей і молоді, виховання у них патріотизму та громадянської позиції у процесі навчання та виховання” (К., 2004).

4.2. Розділ “Психогенез комунікативної культури учнів”, в якому автор робить спробу визначити об’єктивний показник норми і розкриває особливості нормативного розвитку комунікативної культури у школярів-підлітків, входить до складу колективного навчального посібника “Психічний і фізіологічний розвиток учнів та норми навантаження” (К., 2005). Персональний внесок здобувача у цих публікаціях – відповідно 7% і 9%.

5. Статті в інших виданнях:

5.1. Корніяка О.М. Конфліктність у навчально-виховному процесі і культура спілкування // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції 20–21 травня 1997 року. – Вінниця, 1997. – С.139–141.

5.2. Корніяка О.М. До питання про особистісну обдарованість і культуру спілкування // Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 27 – 29 квітня 1998 р. – К., 1998. – С.350–353.

5.3. Корніяка О.М. Секрети культури спілкування // Гімназія на зламі століть: практико-зорієнтований посібник / За ред. І.Г. Єрмакова. – К., 1999. – С.330 – 337.

5.4. Корніяка О.М. Важливі аспекти гуманізації шкільної освіти // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вузі: Збірник наукових праць. – Рівне: Ліста, 2001. – С. 211–215.

5.5. Корніяка О.М. Комунікативна культура як умова фахового і особистісного зростання працівників сфери туризму // Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах неперервної освіти: Наукові записки (Київський інститут туризму і права). – К.: “Перспектива”, 2001. – Т. ІІ. – С. 170–173.

5.6. Корніяка О.М. До психології комунікативної культури особистості школяра // Теоретико-метологічні проблеми генетичної психології: Матеріали Міжнар. наук. конф., присвяченої 35-річчю наукової та педагогічної діяльності академіка С.Д. Максименка. – К.: Міленіум, 2002. – Т.ІІ. – С. 139–144.

5.7. Корніяка О.М. Культура педагогічного спілкування – вирішальна умова гуманізації взаємин між вчителем і учнем // Гуманізація взаємин вчителя та учнів – необхідна умова особистісно орієнтованої освіти: Науково-методичний збірник / За ред. С.Д. Максименка, Г.О. Балла, М.М. Заброцького. – Житомир – Київ: ЖОІППО, 2004. – С. 40–47.

5.8. Корніяка О.М. Що таке феномен свободи у психології спілкування та його культурі// Психологічні студії Львівського університету: Збірник наукових праць / За наук. ред. С.Л. Грабовської. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету ім. І. Франка, 2004. – Вип.1. – С.200–204.

5.9. Корніяка О.М. Визначення змістової структури комунікативної культури особистості // Теоретико-методологічні проблеми розвитку особистості в системі неперервної освіти: Матеріали методологічного семінару. – К., 2005. – С. 368–374.

5.10. Корніяка О.М. Роль спілкування у забезпеченні психологічної комфортності і збереженні репродуктивного здоров’я // Психологічні проблеми збереження репродуктивного здоров’я: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (1–2 грудня 2005 р.) /Упоряд. М.-Л. А. Чепа, Н.В. Слободяник. – К.: Міленіум, 2005. – С.274 –277.

6. Окремі положення дисертації викладено також у 4 опублікованих тезах доповідей на наукових конференціях і з’їздах психологів України, їх також популяризовано в науково-популярному виданні: Корніяка О.М. Мистецтво гречності. – К.: Либідь, 1995. – 96 с.

АНОТАЦІЇ

Корніяка О.М. Психологія комунікативної культури особистості школяра. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. – Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Київ, 2007.

У дисертації представлено концепцію дослідження поняття комунікативної культури і її психологічного розвитку в особистості школяра.

На підставі результатів психологічного дослідження комунікативна культура розглядається як складно організоване психологічне утворення особистості, що об’єднує у своїй змістовій структурі чотири основних компоненти – мотиваційний, пізнавальний, поведінковий (операційний) і вольовий. Це структурно-функціональна система комунікативних знань, якостей і вмінь суб’єкта спілкування, що мають для нього особистісний смисл і забезпечують досягнення соціально-комунікативних цілей.

Теоретично обґрунтовано й експериментально підтверджено необхідність інтеґративного підходу до виховання дитини як суб’єкта спілкування і розвитку її комунікативної культури. Відповідно до цього підходу, розвиток комунікативної культури здійснюється в єдності її основних структурно-змістових компонентів, але акцент робиться на розвитку школяра як особистості, зокрема на становленні його мотиваційної сфери як підґрунтя формування соціально-комунікативних якостей і вмінь.

Ключові слова: суб’єкт спілкування, комунікативна культура (культура спілкування), змістова структура комунікативної культури, пізнавально-комунікативна діяльність, комунікативні якості і вміння, міжособистісна взаємодія, психокорекційна діяльність.

Корнияка О.Н. Психология коммуникативной культуры личности школьника. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. – Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины. – Киев, 2007.

В диссертации представлено концепцию исследования понятия коммуникативной культуры и ее психологического развития у личности школьника. Предметом исследования являются психологические особенности развития коммуникативной культуры школьников на разных возрастных этапах их психического развития и при различных способах психолого-педагогического влияния. Целью исследования является разработка целостной концепции изучения коммуникативной культуры как сложного личностного образования, определение и апробация путей оптимизации ее развития.

Научная новизна полученных результатов заключается:

- в теоретическом и методологическом обосновании психологической специфики коммуникативной культуры личности, что позволило разработать модель ее содержательной структуры и определить особенности ее сформированности у школьников на разных этапах их психического развития;

- в понимании сущности понятия коммуникативной культуры как сложного, иерархически организованного, психологического образования личности субъекта общения, как системы его коммуникативных знаний, качеств и умений;

- в разработке и экспериментальной проверке интегративного подхода к развитию коммуникативной культуры – в единстве ее основных структурно-содержательных компонентов с акцентом на углублении личностной мотивации, интенсивном развитии морально-коммуникативных качеств школьника.

Практическое значение полученных результатов:*

разработан подход к определению содержательной специфики и структуры коммуникативной культуры личности, что позволяет развивать у субъекта общения коммуникативную культуру в единстве ее основных структурно-содержательных параметров: личностной мотивации, морально ориентированных качеств и волевых свойств, коммуникативных знаний и умений;*

предложен интегративный подход к оптимизации развития коммуникативной культуры: в единстве основных структурно-содержательных компонентов (мотивационного, познавательного, поведенческого (операционного) и волевого), стержневым среди которых является мотивационный компонент. В соответствии с этим акцент должен делаться на развитии личностных проявлений (мотивации, морально-коммуникативных качеств) субъекта общения, на обеспечении сбалансированности в обучении общению его когнитивного, поведенческого и эмоционального компонентов и преимущественном использовании развивающих средств, являющихся переходной формой между учебной и реальной практикой общения;*

на основании экспериментальных результатов, а также психологической модели коммуникативной культуры и разработанных автором четырех методик исследования и развития ее содержательной структуры (и отдельных ее составляющих) у школьников разного возраста создана и внедрена в педагогическую практику программа ее совершенствования с учетом возрастной специфики.

Ключевые слова: субъект общения, коммуникативная культура, содержательная структура коммуникативной культуры, познавательно-коммуникативная деятельность, коммуникативные качества и умения, межличностное взаимодействие, психокоррекционная деятельность.

Korniyaka O. M. Psychology of Communicative Culture of a School Child’s Personality. – Manuscript.

Dissertation for the doctoral degree in psychology, speciality 19.00.07 – Pedagogical and Development Psychology. – G.S. Kostiuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2007.

The dissertation presents a concept of researching the communicative culture of a school child’s personality and its psychological development.

On the basis of a psychological research, the notion of communicative culture could be defined as the personality’s compound psychological formation, whose meaningful structure comprises four basic components: motivation-related, cognitive, behavioural (operating) and volitional. This is a structural and functional system of communicative knowledge, qualities and abilities of the subject-person of communication, which knowledge, qualities and abilities are of personal importance to him or her and capable of ensuring that he or her accomplishes social-communicative tasks.

The author provides theoretically a rationale for, and proves it experimentally, the necessity to apply an integrative approach to the process of upbringing a pupil as a subject-person of communication and to develop his or her communicative culture. This approach prosupposes that communicative culture could be developed on the basis of unity of its main structural components, with the emphasis being made on the development of the school child’s personality – in particular, on shaping his or her motivation sphere as the foundation for the development of the child’s social-communicative qualities and abilities.

Key words: subject-person of communication, communicative culture, meaningful structure of communicative culture, cognitive and communicative activities, communicative qualities and abilities, interpersonal interaction, psychoremedial actions.