НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

КУЦЕВОЛ ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА

УДК 378. 147: 82 (477)

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ

КРЕАТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЛІТЕРАТУРИ

13.00.02 – теорія і методика навчання (українська література)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному педагогічному університеті

імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант – доктор педагогічних наук, професор

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ВОЛОШИНА Ніла Йосипівна,

член-кореспондент АПН України,

Інститут педагогіки АПН України,

заступник директора з наукової роботи;

доктор педагогічних наук, професор

ТОКМАНЬ Ганна Леонідівна,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, директор Інституту мови і літератури;

доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник

СЕМЕНОГ Олена Миколаївна,

Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, старший науковий співробітник.

Провідна установа: Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Луганськ.

Захист дисертації відбудеться 4 квітня 2007 р. о 14.30 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 053.07 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розісланий “1“ березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В.Кравець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Динамізм сучасної цивілізації, швидкі зміни в усіх галузях людської діяльності зумовили зростання соціальної ролі творчої особистості з високим рівнем інтелектуального розвитку, здатної до продуктивної праці, створення й засвоєння інновацій. Саме така особистість є найбільшою цінністю для суспільства будь-якої сучасної країни, а особливо для незалежної України, яка стала на магістральний шлях розбудови розвиненої правової і демократичної держави.

“Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті” спрямовує на підготовку вчительських кадрів, здатних безперервно вдосконалювати свої професійні якості, розширювати засвоєний соціальний досвід і створювати новий. Зміщення акцентів освітньої парадигми в бік гуманізації та саморозвитку особистості визначає основну мету навчального процесу ВНЗ – пробудити в людині творця, розвинути закладений творчий потенціал і сформувати потребу в подальшому самопізнанні, саморозвитку й самовдосконаленні. Креативність – необхідний складник професійного становлення та одна з умов самореалізації педагога будь-якого профілю. Особливо значущою вона є для вчителя літератури, що зумовлено специфікою та функціями навчального предмета, який відіграє важливу роль у формуванні особистості, розвитку її творчих здібностей.

Водночас в освітньому просторі спостерігаються суперечності:

1) між гострою потребою суспільства у творчих спеціалістах та відсутністю в системі професійної підготовки теоретичного й методично-практичного забезпечення розвитку їхньої креативності;

2) між особистісним підходом, необхідним для формування креативності, і недостатнім урахуванням неповторності кожного індивіда;

3) креативогенним характером процесу вивчення літератури як особливої шкільної дисципліни, пов’язаної з художньою творчістю, і панівним нормативно-регламентованим аспектом традиційної методичної підготовки студентів-філологів;

4) необхідністю систематичної участі студентів у навчально-творчій діяльності й епізодичністю такої роботи в традиційно організованій системі професійно-методичної підготовки.

Стандартизація методичної підготовки вчителя літератури у ВНЗ, відсутність гнучких навчальних планів, альтернативних програм, підручників та посібників, недостатнє використання сучасних інноваційних технологій не спрямовує студентів на майбутню професійну творчість, не моделює структуру методичної творчості. Тому однією з нагальних проблем вищої школи стає вироблення концепції підготовки вчителів літератури до творчої методичної діяльності.

На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки склались об’єктивні передумови для розв’язання означених суперечностей, теоретичного вивчення проблеми розвитку креативності й практичного вдосконалення системи методичної підготовки вчителів літератури. Теоретичні положення про сутність і структуру креативності в контексті загальної проблеми творчості розроблено в працях багатьох учених. Філософські аспекти творчості вивчали І.Кант, К.-Ґ.Юнґ, М.Бердяєв, В.Соловйов, М.Хайдеґґер, Г.Батищев, М.Каган, Б.Кедров, В.Шинкарук, А.Шумилін та ін. Психологічні аспекти теорії творчості висвітлювали Л.Виготський, Я.Пономарьов, В.Роменець, С.Рубінштейн, А.Брушлинський, О.Леонтьєв, О.Лук, В.Моляко, В.Рибалка та ін.

Явище креативності досліджували Дж.Гілфорд, П.Торранс, М.Воллах, Х.Грубер, Дж.Девідсон, Н.Коган, С.Медник, Д.Фельдман, Д.Харринґтон; В.Дружинін, Д.Богоявленська, Т.Галкіна, М.Гнатко, Л.Єрмолаєва-Томіна, У.Кала, В.Козленко, В.Моляко, К.Торшина та ін.

Сутність педагогічної творчості розкрито в працях В.Андреєва, Ф.Гоноболіна, В.Загвязинського, В.Кан-Калика, Н.Кузьміної, М.Никандрова, М.Поташника, І.Раченка, В.Сластьоніна та ін. Деякі аспекти творчості в професійній діяльності вчителя української та зарубіжної літератури розглядалися вченими-методистами Т.Бугайко, Ф.Бугайком, О.Бандурою, Н.Волошиною, Л.Мірошниченко, Є.Пасічником, Б.Степанишиним, Г.Токмань.

На сьогодні розроблено теоретичні основи підготовки творчого фахівця в педагогічному ВНЗ, виявлено закономірності і створено концепцію розвитку навчально-творчої діяльності студентів (І.Лернер, М.Скаткін, Ю.Бабанський, С.Архангельський, В.Коротаєв, В.Краєвський, Ю.Кулюткін, А.Хуторськой, Д.Чернілевський, В.Шубинський та ін.). Вивчався процес формування готовності студентів до педагогічної творчості в ході різноманітних видів професійної підготовки (З.Абросимова, М.Байдан, Л.Ведерникова, М.Віленський, О.Голубкова, Г.Горелова, С.Гуревич та ін.). В останні десятиліття з’явилася низка дисертацій з проблем розвитку педагогічної креативності вчителів різних фахів – початкового навчання, математики, іноземних мов, музики, фізкультури тощо (Н.Біла, Н.Бружукова, А.Буреніна, З.Гуцало, С.Зайцева, Л.Князева, Т.Короткова, З.Левчук, З.Тимофєєва, В.Фрицюк, Г.Шевченко, Л.Шеховцова та ін.).

Незважаючи на те, що в педагогічній науці чимало аспектів формування творчого потенціалу педагогів вивчено досить детально, проблема розвитку креативності майбутнього вчителя літератури в системі його методичної підготовки ще не була об’єктом окремого дослідження. Отже, актуальність проблеми, а також її недостатня теоретична і практична розробленість у методиці викладання літератури та потреба вдосконалення професійної підготовки педагогічних кадрів зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Теоретико-методичні основи розвитку креативності майбутніх учителів літератури”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри методики викладання української мови і літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драго-манова. Тему затверджено Вченою радою НПУ імені М.П.Драгоманова (протокол № 7 від 29 січня 2004 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогічних і психологічних наук АПН України (протокол № 10 від 21 грудня 2004 р.).

Об’єкт дослідження – процес розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів літератури в контексті їхньої професійно-методичної підготовки у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Предмет дослідження – навчально-методична система розвитку креативності майбутніх учителів української літератури.

Мета дослідження – теоретичне обґрунтування й розробка моделі навчально-методичної системи розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів літератури на основі креативно-інноваційної стратегії та експериментальна перевірка її ефективності в процесі професійно-методичної підготовки у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Концепція дослідження. Провідна ідея концепції ґрунтується на розгляді методичної підготовки майбутніх учителів літератури у ВНЗ як цілісної, відкритої, динамічної системи, котра має адекватну структуру, мету і зміст, і містить нормативний і творчий компоненти. Розвиток здатності студентів-філологів до творчого виконання методичної діяльності розглядається як важливий складник професійної підготовки освітян, він має здійснюватися з парадигмальних позицій креативної педагогіки і психології та особистісно орієнтованого навчання комплексно, поетапно і в логічній послідовності.

Відповідно до креативно-інноваційної стратегії відбувається зміна вектора методичної підготовки майбутніх учителів літератури з нормативно-регламентованого на творчий компонент, що передбачає перенесення акценту з передавання знань про способи традиційного вирішення методичних завдань на формування в студентів готовності до творчого пошуку.

Гіпотезу дослідження складає твердження про те, що диспропорцію між зрослими потребами суспільства у творчій педагогічній діяльності та реальним рівнем готовності випускників педагогічних університетів до методичної творчості буде подолано за умови створення і впровадження навчально-методичної системи цілеспрямованого розвитку креативності студентів ВНЗ на основі креативно-інноваційної стратегії.

Загальна гіпотеза конкретизувалась у часткових припущеннях. Процес розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів літератури в контексті їхньої професійно-методичної підготовки буде ефективним за умов:

- переосмислення з позицій креативної освітньої парадигми мети, змісту, методів і видів навчальної діяльності студентів-філологів у ВНЗ;

- перенесення вектора методичної підготовки майбутніх учителів літератури з нормативно-регламентованого на творчий компонент;

- формування в них чіткого уявлення про креативогенну сутність професійної діяльності вчителя літератури, методичну творчість, педагогічну креативність і креативні якості, професійно необхідні для роботи словесника;

- формування стійкої мотиваційної спрямованості суб’єктів навчання на творчу методичну діяльність у майбутній професії;

- використання інтенсивних форм і методів навчання;

- саморозвитку й самовдосконалення креативних якостей особистості, професійно сутнісних для викладання літератури.

Для досягнення поставленої мети й перевірки вірогідності гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1) обґрунтувати теоретико-методичні основи розвитку креативності майбутніх учителів літератури в їхній професійній підготовці;

2) розробити, обґрунтувати й експериментально перевірити модель навчально-методичної системи поетапного розвитку креативності майбутніх учителів літератури, засновану на креативно-інноваційній стратегії, у змістовому, педагогічному й методичному аспектах;

3) розробити комплекс науково-методичного забезпечення процесу формування креативності студентів-філологів з урахуванням нових методологічних засад;

4) виявити перспективні напрямки модернізації всіх підсистем методичної підготовки майбутніх учителів літератури (теоретичної, практичної, науково-дослідної, самостійної та позааудиторної) з метою формування в них готовності до творчого виконання професійної діяльності;

5) експериментально здійснити таку організацію навчального процесу (теоретичного, практичного й науково-дослідного), за якої склалися б оптимальні умови для реалізації розробленої моделі навчально-методичної системи поетапного розвитку креативності майбутніх учителів української літератури у вищій школі;

6) розробити спецсемінар “Основи методичної творчості вчителя української літератури”;

7) простежити тенденції й динаміку розвитку креативності студентів-філологів у процесі впровадження розробленої системи методичної підготовки в педагогічному ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Методологічною основою дослідження є філософські ідеї про творчість як найвищу форму активності людини; про природу й механізми творчої діяльності як джерела розвитку творчої особистості; концептуальні положення креалогії і креагогіки про сутність, структуру креативності, її показники й закономірності розвитку тощо. Дослідження проблеми розвитку творчих здібностей майбутніх учителів-словесників здійснювалось з урахуванням сучасних вимог розбудови вищої школи України, “Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті”, демократизації й гуманізації педагогічного процесу. Опора на положення психологічної, педагогічної і методичної науки, їх розгляд у тісному взаємозв’язку з практикою діяльності вищих навчальних педагогічних закладів і середніх загальноосвітніх закладів різного типу дали змогу реалізувати креативно-діяльнісний та особистісно орієнтований підхід до розвитку творчого потенціалу студентів, формування вмінь і навичок професійно-методичної творчості.

Основними методологічними принципами дослідження стали принципи співтворчості, діалогізму, персоналізації знань особистості.

Для вирішення поставлених завдань використовувались відповідні методи дослідження:

теоретичні: критичний аналіз проблеми на основі осмислення праць з філософії, соціології, літературознавства, мистецтвознавства, психології, педагогіки і методики викладання літератури; теоретичне узагальнення досвіду роботи вищих навчальних педагогічних закладів України та передового педагогічного досвіду; синтез емпіричного матеріалу, його класифікація, узагальнення, моделювання;

емпіричні: діагностичний; анкетування; бесіди зі студентами, учителями-словесниками, викладачами ВНЗ, методистами ОІПОПП; інтерв’ювання; пряме й опосередковане спостереження; вивчення документації, аналіз планів, програм курсу методики викладання української літератури; прогнозування (метод експертних оцінок, експериментальні завдання); моделювання; констатувальний, формувальний і контрольний експерименти. Для отримання кількісно-якісних характеристик використовувався метод статистичної обробки, системний і якісний аналіз експериментальних результатів.

Теоретичну основу дослідження склали здобутки багатьох галузей сучасної науки – філософії, літературознавства, педагогіки, психології, методики, учення про вплив літератури і мистецтва на формування світогляду, всебічний розвиток особистості і її творчий потенціал. У дослідженні використано теоретичні ідеї і погляди на проблему творчості І.Франка, М.Бердяєва, Г.Батищева, Г.Гиргинова, В.Цапка, А.Шумиліна, А.Печчеі та ін., концептуальні положення психологів Дж.Гілфорда, Я.Пономарьова, В.Роменця, Г.Балла, Д.Богоявленської, М.Гнатка, Л.Єрмолаєвої-Томіної, В.Козленка, О.Лука, В.Моляко, В.Рибалки на ін., педагогів Я.Коменського, І.Песталоцці, А.Дістервеґа, К.Ушинського, Л.Толстого, А.Макаренка, В.Сухомлинсь-кого; дидактів Ю.Бабанського, І.Лернера, М.Махмутова, В.Онищука на ін.; літературознавців М.Бахтіна, Г.В’язовського, Я.Парандовського, П.Білоуса, Г.Клочека, М.Наєнка та ін.; методистів Т. і Ф.Бугайко, В.Голубкова, К.Сторчака, Н.Волошиної, Л.Мірошниченко, Є.Пасічника, Б.Степанишина, Г.Токмань, О.Семеног та ін. Вивчено і враховано положення про сутність педагогічної творчості в діяльності вчителів, фактори і шляхи її розвитку (В.Андреєв, В.Загвязинський, В.Кан-Калик, Н.Кичук, Н.Кузьміна, З.Левчук, М.Поташник, І.Раченко, С.Сисоєва, В.Сластьонін та ін.), розвиток особистості (Л.Виготський, О.Леонтьєв, А.Петровський, Д.Фельдштейн та ін.). Використовувались ідеї креалогії й креагогіки (Н.Вишнякова, К.Кречетников, А.Морозов, Д.Чернілевський), особистісно орієнтованого навчання (І.Бех, Є.Бондаревська, Г.Ільїн, О.Пєхота, І.Якиманська та ін.), проблемного навчання (Дж.Брунер, І.Лернер, С.Рубінштейн, М.Скаткін, О.Матюшкін, С.Архангельський та ін.), активного навчання (М.Бернштейн, Н.Борисова, А.Вербицький, П.Підкасистий та ін.)

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалась автором дослідження та фахівцями з методики викладання української літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Глухівського державного педагогічного університету, Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. З метою забезпечення наступності в методичній підготовці вчителів літератури дослідно-експериментальна робота здійснювалась у Вінницькому, Київському, Харківському ОІПОПП, а також у школах Києва, Вінниці, Київської, Вінницької, Хмельницької областей. Різними видами фронтального контролю охоплено 1153 студентів, 15 фахівців методики викладання літератури ВНЗ України, 66 учителів загальноосвітніх закладів різного типу та 7 методистів обласних інститутів післядипломної освіти педагогічних працівників.

Автор особисто брав участь в експериментальній перевірці напрацьованих положень і рекомендацій, здійснюючи науково-дослідницьку, викладацьку, навчально-методичну діяльність з підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського; надаючи консультативну, організаційну й методичну допомогу викладачам вищих і загальноосвітніх навчальних закладів.

Основні етапи дослідження. Дисертаційне дослідження здійснювалося поетапно впродовж 11 років, з урахуванням багатоаспектності й складності поставлених завдань.

На першому (пошуково-теоретичному) етапі (1995-1999 рр.) здійснювався всебічний аналіз предмета дослідження, було визначено його методологічні й теоретичні основи, з’ясовано стан досліджуваної проблеми в педагогічній практиці. Було сформульовано початкові концептуальні припущення дослідження, вироблено основні висхідні теоретичні позиції, уточнено мету дисертаційної роботи, її робочу гіпотезу, визначено методи дослідження.

Другий (дослідно-експериментальний) етап (1999-2001 рр.) містив перевірку й конкретизацію теоретичних положень, з’ясування впливу навчально-виховного процесу ВНЗ на формування креативності студентів. Було апробовано спроектовану комплексну навчально-методичну систему, визначено педагогічні умови ефективного розвитку творчого потенціалу студентів у навчально-виховному процесі ВНЗ, розроблено систему показників та рівнів досліджуваного явища (констатувальний етап).

На третьому (формувальному) етапі (2001-2006 рр.) перевірялась гіпотеза, здійснювався аналіз проміжних і кінцевих результатів дослідно-експериментальної роботи з формування в студентів креативних якостей; проводилась корекція експериментальних методик, зіставлення одержаних результатів з метою й гіпотезою. Результати дослідження узагальнювались, математично інтерпретувались, упроваджувались у навчальний процес вищих навчальних педагогічних закладів, репрезентувались у монографії, навчально-методичних посібниках, виступах на конференціях і семінарах. Оформлялись висновки дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- уперше теоретично обґрунтовано й розроблено навчально-методичну систему професійно-методичної підготовки майбутніх учителів української літератури у ВНЗ, побудовану з позицій креативної освітньої парадигми;

- уточнено й удосконалено концептуальні положення про креативогенну сутність професійної діяльності вчителя літератури;

- теоретично обґрунтовано й розроблено положення “методична творчість”, “креативність учителя літератури”; з’ясовано специфіку методичної творчості словесника й здійснено компонентно-структурний аналіз креативних якостей, професійно сутнісних для його творчої діяльності;

- визначено основні напрями розвитку творчого потенціалу студентів-філологів у складових підсистемах професійно-методичної підготовки у ВНЗ;

- подальшого практичного розвитку набуло положення про взаємозв’язок між використанням інтенсивних форм і методів навчальної діяльності та розвитком професійно-кретивних якостей студентів.

Теоретичне значення дослідження полягає в

- розробці кардинальних питань психолого-педагогічного обґрунтування формування в студентів-філологів вмінь і навичок творчої методичної діяльності;

- уведенні в теорію і практику методики викладання української літератури понять “креативогенна сутність професійної діяльності вчителя-словесника”, “методична творчість”, “креативність учителя літератури”, “креативні якості, професійно сутнісні для його творчої методичної діяльності”, “креативно-діяльнісний підхід до розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів літератури”;

- науковому обґрунтуванні навчально-методичної системи розвитку креативності майбутніх учителів літератури в контексті їхньої методичної підготовки у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Практичне значення проведеного дослідження визначається його спрямованістю на модернізацію методичної підготовки майбутніх учителів літератури у ВНЗ, що дало можливість його автору використовувати матеріали дисертації в процесі розробки підручників, посібників, методичних рекомендацій, які мають прямий вихід на практику викладання української та зарубіжної літератури в середніх навчальних закладах різного типу.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному розробленні концептуальної моделі навчально-методичної системи розвитку креативності майбутніх учителів літератури у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації, наукова значущість якої підтверджена результатами дослідно-експериментального навчання за безпосередньої участі автора дослідження.

Вірогідність та аргументованість теоретичного дослідження зумовлена методологічним і теоретичним обґрунтуванням його вихідних положень; використанням адекватних меті, завданням і гіпотезі методів дослідження, що взаємодоповнюють один одного; поєднанням кількісного і якісного аналізу отриманих результатів; репрезентативністю вибірки; позитивними результатами впровадження авторської моделі в навчальний процес ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Різні тематичні аспекти дисертаційної роботи оприлюднювались на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема: Перших міжнародних драгоманівських читаннях (м. Київ, 30 вересня - 2 жовтня 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Русский язык и литература: Проблемы изучения и преподавания в Украине” (м. Київ, 25-26 листопада 2003 р.); VІІ Міжнародних Гоголівських читаннях (м. Полтава, 23-26 березня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків” (м. Житомир, 22-23 квітня 2005 р.); VІІ міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (м. Вінниця, 10-12 травня 2006 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми професійного становлення молоді на основі духовно-моральних цінностей” (м. Вінниця, 8-10 листопада 2006р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Громадянське виховання молоді засобами мови та літератури” (м. Полтава, 4-5 лютого 2003 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Література та літературознавство: історія і сучасність” (м. Житомир, 20-21 квітня 2004 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Михайло Коцюбинський – митець, педагог і громадянин” (м. Вінниця, 16-17 вересня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Профільне навчання: історія, теорія, практика”

(м. Вінниця, 11-12 жовтня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теоретико-методологічні і методичні засади професійної підготовки майбутнього вчителя-словесника” (м. Глухів, 6-7 жовтня 2005р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Діалог літературознавства і методики навчання: шляхи аналізу художнього твору” (м. Переяслав-Хмельницький, 27-28 вересня 2006 р.); Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Вивчення зарубіжної літератури в школах України: підсумки й перспективи розвитку” (м. Київ, 22-24 січня 2003 р.); науково-дослідному семінарі “Загальнолюдські цінності та національний менталітет у дзеркалі слов’янських літератур” (м. Луцьк, 24-25 травня 2004 р.); звітно-наукових конференціях молодих учених НПУ ім. М.П.Драгоманова за 2004- 2006 рр., звітних наукових конференціях викладачів і студентів Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського за 2004-2006 рр.

Положення, висновки й рекомендації, розроблені на основі узагальнення дослідницьких матеріалів, упроваджено в навчально-виховний процес Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (довідка № 10/69 від 16.12.2006), Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (довідка № 07-10/2072 від 24.10.2006), Глухівського державного педагогічного університету (довідка № 10/83 від 15.11.2006), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 1112 від 23.12.2006), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 01/08-79 від 31.09.2006), а також Вінницького, Київського та Харківського обласних інститутів післядипломної освіти педагогічних працівників (довідки № 720 від 30.10.2006; № 690 від 31.10.2006; № 1206-а від 27.12.2006).

Результати дослідження впроваджувалися в процес викладання української літератури в середніх загальноосвітніх закладах м. Вінниці: ЗОШ № 3 ім. М.Коцюбинського (довідка № 295 від 27.12.2006), ЗОШ №16 (довідка № 388/1 від 17.11.2006), ЗОШ № 22 (довідка № 481 від 21.12.2006), гуманітарно-естетичному колежі № 29 (довідка № 799-а від 29.11.2006); Вінницької області: Чечельницькій ЗОШ № 2 (довідка № 147 від 27.12.2006), Дзигівській ЗОШ і Довжоцькій ЗОШ Ямпільського району (довідки № 132 від 28.11.2006; № 85 від 12.12.2006), Немирівській СЗОШ № 1-гімназії ім. М.Д.Леонтовича (довідка № 372 від 14.12.2006), СЗШ № 1, 3, 4, 5 та гімназії м. Могилева-Подільського (довідка № 611 від 9.11.2006), СЗШ № 1, 2, 4 м. Погребища (довідка № 356 від 02.12.2006); Меджибізькій ЗОШ Летичівського району Хмельницької області (довідка № 54 від 15.12.2006); Київської області: Горобіївській ЗОШ Сквирського району (довідка № 115 від 30.10.2006), Шпилівській ЗОШ Іванківського району (довідка № 127 від 12.12.2006), Здорівській ЗОШ Васильківського району (довідка № 129 від 12.11.2006); ЗОШ № 307 м. Києва (довідка № 307 від 21.12.2006).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук на тему “Особливості вивчення епіграфованих художніх творів у 8-9 класах шкіл гуманітарного профілю” захищена в 1993 році, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувались.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено в 71 публікації, з них 66 у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Серед публікацій 1 монографія, 2 підручники (обидва мають гриф МОН України), 3 навчально-методичні посібники для вчителів і студентів (2 з них мають гриф МОН України), 1 методичні рекомендації, 59 статей у наукових фахових виданнях, 5 статей і тез у збірниках матеріалів конференцій. Праць без співавторства – 67.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (513 найменувань, з них – 28 іноземними мовами, 2 праці автора, 2 Інтернет-публікації). Загальний обсяг роботи становить 448 сторінок, з них основного змісту – 408 сторінок. У тексті 17 рисунків на 4 сторінках основного тексту, 9 таблиць на 6 сторінках основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, сформульовано об’єкт, предмет, мету, основні ідеї концепції, загальну та часткові гіпотези, завдання й методи наукового пошуку, означено методологічні і теоретичні основи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, відображено зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами та особистий внесок здобувача, наведено відомості про апробацію, впровадження й публікацію одержаних результатів, їх вірогідність.

У першому розділі “Методологічні засади проблеми креативності в дискурсі загальної теорії творчості” проаналізовано основні напрями дослідження проблеми у філософії, психології і літературознавстві. З’ясовано сутність, складники креативності, її джерела і зв’язок з іншими психологічними процесами в структурі особистості. Розглянуто співвідношення понять “творчість”, “креативність”, “творча особистість”, “креативна особистість”, “креативні якості індивіда та їх розвиток”.

Ґрунтуючись на дослідженнях психологів Дж.Гілфорда, Е.Торранса, А.Маслоу, В.Козленка, В.Рибалки, В.Роменця та ін., трактуємо креативність як динамічну інтегративну сукупність якостей особистості, що визначає її готовність до творчості в будь-яких сферах людської діяльності; як творчі здібності людини, котрі можуть виявлятися в мисленні, почуттях і діях; як здатність породжувати різноманітні оригінальні ідеї. Креативність є необхідною умовою самореалізації особистості.

Методологічне значення для нашого дослідження має твердження Х.Бергсона, Ф.Ґолмена, Е.Фромма, С.Франка та ін., що креативність притаманна більшості психічно здорових людей, але ступінь її розвиненості в кожного індивіда різний. Її основу становлять психофізіологічні задатки, розвиток яких детерміновано численними факторами:

? особистісними (внутрішніми) – психологічними, фізіологічними та іншими особливостями суб’єкта;

? соціальними (зовнішніми), дія яких визначається зовнішніми обставинами й не залежить від суб’єкта діяльності.

Серед соціальних чинників виокремлюються макросоціальні (суспільство, культура, засоби масової інформації й т.і.), мезасоціальні (національний менталітет, традиції, етнос, регіональні умови тощо), мікросоціальні (родина, освіта, належність до певної соціально-економічної групи, друзі, учителі, оточення й т.і.).

На підставі аналізу праць психологів (Л.Виготський, Я.Пономарьов, Д.Богоявленська, М.Гнатко, П.Просецький, В.Семиченко) дійшли висновку, що креативність розвивається в процесі творчої діяльності. Як стиль діяльності вона характерна не лише людям мистецтва, а й представникам різних професій у їхній праці, повсякденному житті та спілкуванні. Розвиток креативності особистості – це глибинний процес внутрішніх кількісних і якісних змін її психологічних, інтелектуальних і духовних сил, що відбувається на основі активності індивіда й забезпечується його творчою самореалізацією.

В онтогенезі особистості виділяються сенситивні періоди для розвитку креативності. За В.Дружиніним, це 1) імпліцитний період (3-5 років), коли відбувається розвиток “первинної креативності” як загальної творчої здібності, неспеціалізованої відносно до певної сфери людської діяльності; 2) підлітковий (11-15 років) та юнацький період (15-20 років), коли розвиваються спеціалізовані здібності до творчості, пов’язані з певною професійною діяльністю особистості.

Психолого-педагогічні дослідження Г.Костюка, І.Кона, Т.Артем’євої, В.Лісовського, І.Головатого, А.Крупнова, В.Шевчука та інших засвідчують, що в юнацькому віці, коли визначається життєва мета, важливими факторами розвитку молоді виступають професійна освіта та самоосвіта. Вагомий вплив на формування креативності індивіда має така система освіти, у якій панує гуманістична атмосфера поваги до людини, націленість на співтворчість з нею. Для успішної реалізації поставлених у дослідженні завдань було проаналізовано зовнішні і внутрішні психолого-педагогічні умови розвитку креативності студентів у ВНЗ.

До зовнішніх належать психологічна безпека, свобода, емпатійне розуміння, увага до особистості; відсутність критики й зовнішніх оцінок, перехід до самостійної оцінки продуктивності власної діяльності, вихід на реакцію “мені не подобається” замість оцінки “це погано”; забезпечення атмосфери любові, ініціативи, психологічної свободи вираження почуттів і переживань (у тому числі й негативних); орієнтація на потребу у творчому, а не репродуктивному виконанні завдань; спрямованість виховних впливів на визнання людиною цінності креативних рис своєї особистості й т.і. Важливими для розвитку креативності є внутрішні психолого-педагогічні умови, до яких належить відкритість новому досвіду; внутрішнє оцінювання продуктів власної творчості; можливість вільного оперування образами; самосвідомість, сміливість, характер, інтуїція, потреба в успіху, віра у свої сили, енергія й т. і.

Отже, на основі аналізу методологічних засад досліджуваної проблеми зроблено висновки, що стали підвалинами для проектування і впровадження навчально-методичної системи розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів літератури:

- процесом розвитку креативності особистості можна керувати, оскільки існує взаємозв’язок між творчістю й розвитком особистості;

- творча діяльність індивіда впливає одночасно на зовнішній і на внутрішній світ, виконуючи функцію ефективного засобу розвитку креативності;

- одним із сенситивних періодів для формування творчого потенціалу особистості є часовий проміжок 18-25 років, коли людина здобуває професійну освіту;

- ефективний розвиток креативності в процесі навчання у ВНЗ можливий при забезпеченні сприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів креативного середовища й послаблення дії антистимуляторів творчості.

У другому розділі “Методичні основи розвитку креативності майбутніх учителів літератури в контексті професійної підготовки” розглянуто специфіку професійної діяльності словесників, обґрунтовано її креативогенну сутність, розроблено поняття “методична творчість”, “креативність учителя літератури”, вибудовано модель креативних якостей, професійно сутнісних для викладання цієї шкільної дисципліни.

Ретроспективний аналіз проблеми творчості вчителя-словесника в методичній науці та шкільній практиці засвідчив, що її окремі аспекти потрапляли в поле зору методистів ще з кінця ХІХ ст. (І.Франко, Х.Алчевська, В.Водовозов, Б.Грінченко, В.Острогорський, Л.Толстой та ін.), упродовж ХХ ст. (М.Рибникова, О.Дорошкевич, Я.Мамонтів, Т. і Ф.Бугайко, П.Волинський, В.Голубков, О.Мазуркевич, В.Неділько, І.Синиця, К.Сторчак та ін.) і в наш час (Б.Буяльський, Н.Волошина, Л.Мірошниченко, Є.Пасічник, Б.Степанишин, Г.Токмань та ін.). Проте й досі не розроблено теоретичних основ цієї проблеми та механізмів формування готовності педагога до творчого виконання своїх обов’язків. Сьогодні підготовка творчого вчителя – одна з найактуальніших потреб освіти, оскільки на часі питання розвитку творчого потенціалу юної особистості; історичної зміни методів і прийомів вивчення літератури, конструювання нових з опорою на традиційні; пошук інноваційних структурних типів уроку літератури та моделювання інших форм проведення занять. До вирішення цих нагальних проблем має готувати педагогічний ВНЗ.

На підставі аналізу досліджень В.Андреєва, Ф.Гоноболіна, В.Загвязинського, Н.Кичук, М.Поташника, С.Сисоєвої та інших установлено, що праці вчителя іманентно притаманний творчий характер, оскільки в реальному педагогічному процесі не буває абсолютно однакових ситуацій, що зумовлює потребу творчого пошуку й імпровізації. У дисертації доведено, що професійно-педагогічна діяльність учителя літератури має яскраво виражену креативогенну сутність (від лат. creatio – творчість і грец. gen – породжую створюю), яка подвійно детермінована: з одного боку, спілкуванням з продуктом літературної творчості, а з другого, творчою специфікою педагогічної праці. Викладання літератури – це специфічна галузь педагогічної діяльності, котра вимагає від особистості словесника нестандартного художньо-педагогічного мислення, відкритості до діалогу в координатах “письменник – учитель – учень”, постійних творчих пошуків. Учитель літератури “приречений” на творчість, яка зумовлена предметом його діяльності, специфічною естетичною природою процесу передачі учням літературних знань, особливою роллю цієї шкільної дисципліни у творенні духовного світу юних особистостей, розвитку їхніх творчих здібностей.

Професійну діяльність учителя літератури визначаємо як художньо-педагогічну, що вирішує педагогічні завдання освіти, виховання і розвитку особистості засобами мистецтва слова. Її своєрідність полягає в органічному поєднанні кількох компонентів: художньо-дослідницького, методичного, психолого-педагогічного та комунікативного.

Художньо-дослідницьку діяльність учителя літератури розглядаємо як інтелектуальну діяльність, спрямовану на індивідуально-творче осмислення літературного й літературознавчого матеріалу, здатність до його особистісної інтерпретації та організації змістовного й цікавого знайомства й діалогу учнів з художнім твором і його автором. Творчий характер цього компонента професійної праці вчителя літератури детерміновано кількома чинниками:

- неповторністю кожного високохудожнього явища словесного мистецтва й особистості його автора;

- індивідуально-особистісним сприйняттям літературного твору;

- специфічними видами діяльності учнів на уроці літератури (творче читання, художньо-виразне читання, діалог у системі “письменник – учитель – учень”);

- своєрідною естетичною природою форми передачі літературних знань тощо.

Методичну діяльність, яка є важливою складовою фахової компетенції сучасного вчителя, трактуємо як поєднання інтелектуальної і практичної діяльності, спрямованої на створення моделі майбутньої предметно-педагогічної взаємодії з учнями, проектування, конструювання й реалізацію її змісту й технології в навчально-виховному процесі з метою більш ефективного впливу на розвиток школярів засобами словесного мистецтва. У методичній діяльності вчителя літератури діалектично поєднується своєрідна дихотомія – нормативно-регламентований і творчий компоненти. Перший зорієнтований на визнані освітні парадигми, нормативи й узвичаєні стереотипи (чинні програми, навчальні плани, рекомендовані міністерством підручники, посібники, пропагований передовий досвід тощо). Він не повинен перетворитися на формальну, застиглу структуру, а має бути здатним активно реагувати на змінювані об’єктивні й суб’єктивні обставини. На противагу нормативно-регламентованому творчий компонент методичної діяльності заперечує усталені стереотипи й передбачає постійний пошук нових способів реалізації навчально-виховних завдань.

Методична наука дає теоретичні рекомендації щодо вирішення навчальних ситуацій, проте в практичній діяльності вчителя вони реалізуються неоднаково, залежно від індивідуальності кожного словесника, його досвіду, знань, умінь, мотиваційно-ціннісних потреб, а також від багатства ідейного змісту, множинності інтерпретацій художнього твору, що стає передумовою його самостійної індивідуально-творчої праці. Отже, у методиці викладання літератури генетично закладена потенційна можливість творчості.

Словесник як творець інтелектуальної, духовної й моральної сфери юної особистості має бути особливо чутливим до інновацій, здатним до їх сприйняття, впровадження і творення у власній роботі. Це зумовлює потребу його готовності до методичної творчості, яку трактуємо як діяльність, спрямовану на постановку дидактично-методичних завдань з удосконалення змісту, структури й системи шкільної літературної освіти та пошук нестандартних, оригінальних шляхів і засобів їх вирішення з метою розвитку суб’єктів навчально-виховної взаємодії за допомогою художнього слова.

Творчий методичний пошук має такі стадії розгортання: проблема – бажання її вирішити – інформаційне накопичення матеріалу – конструювання продукту методичного пошуку – його аналіз. Ця загальна схема конкретизується в ході вирішення дидактично-методичних завдань у процесі викладання літератури:

І етап – інформаційно-цільовий – виконує орієнтувально-діагностичну функцію й передбачає осмислення та первісне оцінювання (діагноз) навчальної ситуації, на основі чого виокремлюється дидактично-методична проблема. Творчий характер методичної діяльності вчителя на цьому етапі полягає в тому, що він у кожній конкретній ситуації має сформулювати умови завдання, не визначені ззовні, а також у чіткій мотиваційній спрямованості особистості на творче, а не стереотипне вирішення проблеми.

ІІ етап – проектування результату та конструювання моделі навчально-виховної взаємодії. Здійснюється прогнозування можливих варіантів розв’язання поставленої проблеми й вибір найоптимальнішого з них. На основі проекту конструюється самостійний варіант моделі вирішення навчальної ситуації з максимальним урахуванням конкретних психолого-педагогічних умов та індивідуально-особистісних рис словесника й учнів. Творчість учителя на цьому етапі виявляється у вмінні адаптувати рекомендовані методичною наукою способи вирішення завдань до конкретних умов, оригінально комбінувати вже відомі елементи, експериментувати, шукати й приймати принципово нові рішення.

ІІІ етап – реалізація стратегії навчання – здійснюється в процесі практичного втілення сконструйованої моделі шляхом вирішення організаційних і комунікативних завдань. Якщо на уроці виникають непередбачувані моменти, що спричиняє розходження між складеним проектом і реальною навчальною ситуацією, то з’являється потреба педагогічної імпровізації – миттєвої постановки й вирішення конкретного завдання. Імпровізація складає творчий характер діяльності словесника на цьому етапі.

ІV етап – рефлексивно-оцінювальний – містить аналіз результатів навчально-виховної взаємодії відповідно до поставленої мети. Творчий характер зумовлюється здатністю вчителя критично оцінювати результати своєї праці, коригувати й удосконалювати розроблену модель уроку.

Спираючись на методологічні дослідження сучасної креасофії і креалогії (Н.Вишнякова, К.Кречетников, А.Шумилін та ін.), стверджуємо, що не може вважатися творчою педагогічна діяльність, яка включає лише репродуктивні дії й переважно традиційні, стереотипні прийоми та засоби навчання. Творчою є така праця, у якій особистість свідомо змінює її програму, застосовує чи створює оригінальні прийоми й засоби, що забезпечують отримання нового продукту.

За співвідношенням творчого й репродуктивного компонентів виділяємо таку класифікацію рівнів методичної творчості вчителя літератури: репродуктивний, репродуктивно-творчий (адаптивний), творчо-репродуктивний (локально-моделюючий) і творчий (системно-моделюючий). Репродуктивний рівень передбачає вміння словесника розв’язувати дидактично-методичні завдання шляхом відтворення раніше засвоєних способів вирішення на основі відомих методичних рекомендацій, зразків, законів і правил. Отже, основою його діяльності є теоретичний еталон, що наслідується, копіюється без урахування в повному обсязі конкретних умов навчального процесу.

Для репродуктивно-творчого рівня методичної діяльності характерна не лише репродукція засвоєних способів діяльності, а ще їх комбінування, трансформація й вибір відповідно до конкретної навчальної ситуації. На цьому рівні вчитель розв’язує дидактично-методичні завдання не тільки згідно з теоретичним еталоном, а й конкретними умовами навчання, які він самостійно виявляє в ході аналізу ситуації. Саме це складає творчий момент методичної діяльності словесника. Однак педагог, котрий перебуває на репродуктивно-творчому рівні, ще не вміє аналізувати динамічні обставини уроку, формулювати й оперативно розв’язувати дидактично-методичні завдання. Він може успішно справитися лише з практичними завданнями, залишаючи поза увагою питання розвитку й виховання учнів у навчальному процесі.

Творчо-репродуктивний рівень методичної діяльності характеризується вмінням учителя ефективно розв’язувати дидактично-методичні завдання для досягнення мети навчання в єдності освітнього, розвивального і виховного аспектів, а також максимального врахування умов реальної навчальної ситуації та використання найновіших досліджень сучасної методичної науки. Проте на цьому рівні словесник не виходить за межі загальновідомих технологій навчання, його рішення не вирізняються оригінальністю. Він не ставить пошукових задач, не експериментує.

Творчий рівень передбачає вміння всебічного дослідження можливостей підвищення ефективності навчально-виховного процесу, методичний пошук й експеримент. Це породжує об’єктивно нові, оригінальні форми, прийоми й засоби навчання та їх нестандартні комбінації.

Узагальнення психолого-педагогічних і методичних праць (А.Акимова, Л.Князева, З.Левчук, В.Лісовська, Н.Посталюк, Л.Симеон та ін.) дало змогу здійснити компонентно-структурний аналіз методичної творчості, яка включає когнітивну складову (професійні знання, що в єдності з творчим мисленням і творчою уявою стають основою для народження нових рішень); діяльнісну складову (професійно-педагогічні вміння і творчі способи вирішення дидактично-методичних завдань, а також досвід творчої діяльності й індивідуально-творчий стиль); особистісну складову (якості особистості індивіда). Важливу роль у процесі методичної творчості вчителя літератури відіграє особистісний компонент, оскільки від рівня його сформованості залежить націленість педагога на самовдосконалення на шляху до професійної творчості і якість результатів його праці.

Внутрішньою детермінантою методичної творчості вчителя літератури виступає його креативність, яку трактуємо як здатність пластично й адекватно змінювати досвід методичної діяльності, що перестав бути продуктивним за певних умов, а також створювати нові цілі, оригінальні засоби і способи навчальної взаємодії з учнями з метою їхнього творчого розвитку за допомогою мистецтва слова.

На основі психолого-педагогічних досліджень В.Андреєва, Т.Баришевої, Н.Вишнякової, В.Кан-Калика, М.Никандрова, В.Роменця, В.Рибалки та інших з урахуванням результатів констатувального експерименту була вибудувана модель креативних якостей особистості, професійно сутнісних для творчої методичної діяльності вчителя літератури, вона включає:

1) мотиваційно-креативні властивості: мотиви, інтереси, потреба в самореалізації; творча позиція;

2) емоційно-креативні властивості: емпатія; багатство емоційного досвіду; експресивна та імпресивна емоційність;

3) інтелектуально-креативні властивості і здібності: інтуїція; здатність до перетворень; уява й фантазія; дивергентне мислення; прогнозування;

4) естетично-креативні властивості та здібності: прагнення до краси; естетична емпатія; почуття форми, стилю; почуття гумору;

5) комунікативно-креативні властивості: співробітництво у творчій діяльності; здатність мотивувати творчість інших; акумулювати творчий досвід;

6) екзистенціально-креативні властивості: позитивна “Я-концепція”, нонконформізм; індивідуальний стиль діяльності.

Опрацювання теоретичних джерел (Н.Вишнякова, М.Гнатко, П.Просецький та ін.) дало змогу з’ясувати, що креативність педагога формується на основі наслідування досвіду, ідеї, окремого прийому, форми, методу з поступовим зменшенням частки наслідувального й зростанням частки творчого компонента в методичній діяльності. Цю динаміку увиразнено в схемі: наслідування-копіювання – творче наслідування – наслідувальна творчість – самостійна творчість.

За твердженням М.Гнатка, у процесі такого послідовного перетворення відбуваються зміни в особистісній сфері індивіда, а саме перехід його потенційної (додіяльнісної) креативності в актуальну (набуту в процесі методичної діяльності). З’ясовано, що в навчальному процесі ВНЗ рух від потенційної до актуальної