ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КОСТЮК ОКСАНА ЮРІЇВНА

УДК 37 (091) (477.4) “18”

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК РЕЛІГІЙНОЇ ОСВІТИ НА ВОЛИНІ
(XІХ – поч. XX ст.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Житомир – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті “Острозька академія”, Міністерство освіти і науки України, м. Острог.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Жуковський Василь Миколайович,

Національний університет “Острозька академія”,

професор кафедри

психолого-педагогічних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Левківський Михайло Васильович,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Мищишин Ірина Ярославівна,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, доцент кафедри загальної

та соціальної педагогіки.

Захист відбудеться 18 грудня 2007 р. о 13. 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, й поверх, конференц-зал.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, ).

Автореферат розіслано17 листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. А. Сейко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю вивчення історичного досвіду становлення та розвитку релігійної освіти в Україні, оскільки із здобуттям нашою державою незалежності спостерігається посилення інтересу до релігії та її вплив на суспільно-політичне та соціокультурне життя країни. Підтвердженням цього інтересу є введення в Україні з початку 90-х рр. ХХ ст. факультативних курсів “Основи християнської етики”, “Етика: духовні засади”, “Християнська етика в українській культурі” до переліку дисциплін загальноосвітніх шкіл. Тому осмислення місця і ролі релігійної освіти у житті українського народу дає можливість ширше використати її виховний потенціал для плекання підростаючого покоління.

Особливе місце у процесі становлення та розвитку релігійної освіти в Україні в XIX – на початку XX ст. займала Волинь, що обумовлювалося специфічними умовами розвитку освіти цього реґіону. Значну роль у запровадженні релігійної освіти на Волині у XIХ – на початку XX ст. поряд із державними діячами відіграло пра-вославне духовенство, завдяки якому було створено не лише мережу релігійно-освітніх закладів, але й певною мірою визначено її зміст.

Проведений аналіз літературних та історичних джерел засвідчує, що історія Волині, її місце і роль у контексті розвитку освіти та національного відродження завжди були в полі зору дослідників. Найбільш яскраво інтерес до минулого Волині було виявлено в ХІХ – на початку ХХ ст. Значну наукову цінність мають праці М. Максимовича, М. Теодоровича, М. Бикова, А. Хойнацького, М. Родевича та публікації на сторінках журналу “Волынские епархиальные ведомости”, які присвячені аналізу суспільно-політичних та соціально-економічних передумов, що впливали на становлення та розвиток релігійної освіти на Волині у XIX – на початку XX ст.

У наукових дослідженнях сучасних українських учених аналізується загальний розвиток освіти на Волині, проте релігійна складова розглядається лише побіжно. Так, О. Борейко, Д. Герцюк, Т. Джаман, С. Коляденко, Н. Кротік, І. Курляк, В. Омельчук, Н. Сейко досліджували окремі аспекти релігійної освіти Правобережної України, Волинського краю в контексті розвитку загальної освіти Волині та просвітницько-педагогічної діяльності громадських товариств цього регіону. С. Бричок у дисертаційному дослідженні характеризує організацію педагогічного процесу в церковнопарафіяльних школах Волині, Л. Єршова розглядає питання духовної освіти жінок у контексті розвитку загальної жіночої освіти. Окремі питання розвитку релігійної освіти національних меншин (єврейської, німецької, чеської) висвітлені в дисертаційних роботах М. Костюка, В. Надольської, Н. Рудницької, О. Суліменко, С. Шульги.

Аналіз наукових робіт сучасних учених і вчених минулого засвідчує, що у більшості з них досліджено лише окремі питання розвитку релігійної освіти на Волині. Однак серед них відсутні праці системного характеру, присвячені становленню та розвитку релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку XX ст. Актуальність і недостатня теоретико-педагогічна та методична розробка проблеми обумовили вибір теми дослідження: “Становлення та розвиток релігійної освіти на Волині (XIХ – поч. XX ст.)”.

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною комплексної теми “Духовний розвиток особистості в умовах політичних перетворень”, яка досліджується кафедрою психолого-педагогічних дисциплін Національного університету “Острозька академія” (протокол № від 29. .  р.). Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою Національного університету “Острозька академія” (протокол № 8 від 30. . 2006 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології Академії педагогічних наук України (протокол № 6 від 27. 06. р.).

Об’єкт дослідження: освіта на Волині у XIХ – на початку XX ст.

Предмет дослідження: зміст, форми, методи та етапи розвитку релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст.

Мета дослідження полягає у виявленні організаційно-педагогічних засад релігійної освіти у навчальних закладах Волині у XIХ – на початку XX ст., розкритті її змісту, форм і методів, а також у визначенні етапів її становлення та розвитку.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення основних завдань дослідження:

1. Проаналізувати стан наукової розробки процесу становлення та розвитку релігійної освіти на Волині у вітчизняній та зарубіжній літературі у XIХ – на початку XX ст.

2. Охарактеризувати суспільно-політичні та соціокультурні передумови, що визначали розвиток релігійної освіти на Волині у зазначений період.

3. Виявити організаційно-педагогічні умови заснування релігійно-освітніх закладів Волині у ХІХ – на початку XX ст. та дослідити зміст, форми і методи релігійної освіти у цих закладах.

4. Виділити і проаналізувати етапи становлення і розвитку релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку XX ст.

5. Розробити методичні рекомендації для спецкурсу “Становлення та розвиток релігійної освіти на Волині у XIX – на початку ХХ ст.”.

Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії пізнання та діалектичного розуміння суті історико-педагогічного процесу, історичний підхід до вивчення становлення та розвитку релігійної освіти, завдяки якому стає можливим системний аналіз розкриття педагогічних явищ; принципи гуманізму та демократизму, які при аналізі історико-педагогічних фактів передбачають орієнтацію на загальнолюдські та національні цінності; положення про взаємозв’язок та взаємозумовленість педагогічних явищ і необхідність їх вивчення у конкретних історичних умовах, залежність характеру та системи освіти від рівня розвитку суспільно-політичних та культурних відносин.

Теоретичну основу роботи становлять концептуальні положення Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти, Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні, а також педагогічна спадщина видатних вітчизняних та зарубіжних науковців ХІХ – ХХІ ст., праці сучасних дослідників, у яких розкриваються теоретичні основи сучасного українського виховання (І. Бех, А. Бойко, Г. Васянович, О. Вишневський, О. Дубасенюк, В. Жуковський, А. Іванченко, В. Кремень); з історії розвитку школи і педагогічної думки (М. Левківський, В. Обозний, О. Сухомлинська, М. Чепіль); з проблеми використання релігійних цінностей у сучасній вітчизняній школі (О. Вишневський, В. Жуковський, І. Мищишин, О. Сухомлинська, Т. Тхоржевська); з історії релігійної освіти (Н. Бовсунівська, О. Борейко, С. Бричок, Д. Герцюк, Т. Джаман, Л. Єршова, С. Коляденко, Н. Кротік, І. Курляк, В. Омельчук, Н. Сейко); з історії релігійної освіти національних меншинМ. Костюк, Н. Кротік, В. Надольська, Н. Рудницька, Н. Сейко, О. Суліменко, С. Шульга); з проблеми релі-гійної освіти в дослідженнях зарубіжних науковців (Д. Бовуа, Г. Вичавський, Л. Заштовт, В. Шенк, Ф. Шнарбаховський).

Хронологічні межі дослідження обумовлені розвитком історико-освітніх подій та завданнями наукового пошуку. Нижня хронологічна межа теми дослідження пов’язана з відкриттям у 1796 р. Волинської духовної семінарії та Острозького парафіяльного училища, що фактично поклало початок реформуванню духовної та державної освіти на західних теренах Російської імперії. Ці події були зумовлені суспільно-політичними, соціально-економічними та правовими перетвореннями у Волинській губернії, яка виникла внаслідок зміни адміністративно-територіального устрою після приєднання волинських земель до Російської імперії. Верхня межа наукового дослідження зумовлена змінами у політичному житті України у 1917 році, що призвели до територіально-адміністративного поділу Волинської губернії та вилучення релігійних цінностей із навчально-виховного процесу.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Волинської губернії. Її межі досить відносні в краєзнавчому контексті; з утворенням у 1832 р. Південно-Західного краю Російської імперії до нього увійшли три губернії: Київська, Подільська та Волинська. На цей час Волинська губернія включала в себе 12 повітів: Володимир-Волинський, Дубенський, Житомирський, Заславський, Ковельський, Кременецький, Луцький, Новоград-Волинський, Овруцький, Острозький, Рівненський і Старокостянтинівський.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної у дисертації мети і розв’язання поставлених завдань на різних етапах історико-педагогічного дослідження використовувався комплекс методів, які доповнювали один одного і забезпечили можливість належного пізнання і розкриття предмету наукового пошуку, зокрема: загальнонаукові методи забезпечили дотримання науковості, об’єктивності, історизму, відповідного підходу до розгляду історико-педагогічного процесу становлення і розвитку релігійної освіти на Волині; результати теоретичного, історико-педагогічного аналізу літератури, архівних документів дали можливість систематизувати фактологічний матеріал для вивчення процесу становлення та розвитку релігійної освіти на Волині; порівняльно-зіставний метод дозволив порівняти історико-педагогічні події, явища, факти становлення та розвитку релігійної освіти в регіоні; історико-генетичний метод сприяв аналізу умов діяльності релігійних навчальних закладів; використання історико-ретроспективного методу дало можливість виявити позитивний досвід релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст.

Дослідження здійснювалося протягом 2000-2007 рр. у кілька етапів. На першому етапі (2000-2003 рр.) проаналізовано стан дослідженості проблеми в історико-педагогічній літературі; розроблено програму та структуру дослідження; визначено його об’єкт, предмет, мету та завдання. На другому етапі (2004-2005 рр.) здійснено систематизацію джерельної бази відповідно до структури дослідження, проведено аналіз науково-педагогічної літератури та архівних джерел. На третьому етапі (2006-2007 рр.) узагальнено результати історико-педагогічного пошуку, укладено термінологічний словник історико-педагогічних понять, підготовлено текстову частину рукопису дисертації, апробовано результати дослідження у виступах та доповідях на наукових конференціях.

Джерельну базу дослідження складають документи та матеріали Центрального державного історичного архіву України (фонди № 442, 707), Державного архіву Житомирської області (фонди № , 71, 178, 393, 396), Державного архіву Рівненської області (фонд № 394 ) і Державного архіву Волинської області (фонди № 3, 517); періодичні видання: “Волынские епархиальные ведомости”рр.), “Рассвет”(1860 р.), “Світло” (1911, 1914 рр.); звіти про діяльність навчальних закладів зазначеного періоду; збірники документів, матеріали історико-педагогічних досліджень (автореферати, дисертації, монографії).

Наукова новизна та теоретичне значення роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній історико-педагогічній науці здійснено системний аналіз становлення та розвитку релігійної освіти на Волині у XIХ – на початку XX ст. На основі виявлених архівних, статистичних та літературних джерел визначено етапи становлення і розвитку релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст.; охарактеризовано вплив суспільно-політичних та соціокультурних передумов на становлення та розвиток релігійної освіти на Волині у ХІХ – початку XX ст.; подальшого розвитку набула систематизація організації релігійної освіти на Волині; введено до наукового обігу нові архівні матеріали, документи та факти, що дозволило конкретизувати уявлення про організацію навчально-виховної діяльності в релігійних навчальних закладах Волині.

Практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження поглиблюють і розширюють курс з історії педагогіки для студентів вищих навчальних закладів, слугують основою при розробці відповідних спецкурсів для студентів, учителів та слухачів курсів підвищення кваліфікації з дисциплін духовно-морального спрямування; у виховній, краєзнавчій роботі; при підготовці навчальних посібників з історії педагогіки, християнської етики, історії релігійної освіти, історії культури України, просвітництва, філософії освіти; є належною основою для роботи на курсах підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх шкіл тощо. Матеріали наукового дослідження сприятимуть реформуванню системи освіти національної школи та вдосконаленню системи морально-етичного виховання в Україні.

Вірогідність, об’єктивність і достовірність отриманих результатів та висновків дослідження забезпечувалися використанням широкої джерельної бази, архівних даних, теоретичною та методологічною обґрунтованістю вихідних положень дисертації; дотриманням принципів об’єктивності, історизму; комплексним розглядом проблеми; застосуванням системи наукових методів дослідження, адекватних об’єкту, предмету, меті та головним завданням дослідження.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні результати наукового дослідження викладалися автором на міжнародних науково-практичних конференціях: VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.), на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Національного університету “Острозька академія” у 2003-2007 рр.; на науково-практичній конференції “Соціально-психологічні проблеми пострадянських перетворень” (Острог, 2004 р.); обговорювалися на засіданнях та науково-методичних семінарах кафедри психолого-педагогічних дисциплін Національного університету “Острозька академія”.

Основні концептуальні положення та результати дослідження впроваджені у навчально-виховний процес Національного університету “Острозька академія” (довідка №78/1 від 23.03.2007), Острозького обласного ліцею-інтернату з посиленою військовою підготовкою (довідка №471 від 11.12.2006), загальноосвітніх навчальних закладів м. Острога та у роботі засідань ради методичного кабінету відділу освіти виконкому Острозької міської ради (довідка №07-14/82/1 від 14.02.2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 10 авторських публікаціях, з них: 6 статей у фахових науково-педагогічних виданнях, затверджених ВАК України, та методичні рекомендації до спецкурсу “Становлення та розвиток релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст.”

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури (299 найменувань, з них 18 іноземними мовами, 46 – архівні матеріали). Повний обсяг тексту дисертації – 281 сторінка. Обсяг основного тексту – 185 сторінок. Дисертація містить 16 таблиць та 30 додатків на 70 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, проаналізовано стан розробки наукової проблеми, визначено хронологічні та територіальні межі дослідження, його джерельну базу, сформульовано об’єкт, визначено предмет, поставлено мету і завдання дослідження; проаналізовано методологічну та теоретичну базу; визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, вірогідність, наведено дані про впровадження й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Суспільно-політичні та соціокультурні передумови становлення та розвитку релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст.” досліджено стан наукової розробки проблеми в історико-педагогічній та філософській літературі, обґрунтовано суспільно-політичні передумови і культурно-історичний контекст становлення та розвитку релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст., проаналізовано вплив освітньої реформи 1804 р. на цей процес.

У роботі зазначено, що дослідниками історії релігійної освіти Волинського краю були М. Биков, М. Ковальський, М. Максимович, М. Манько, А. Новосілецький, І. Огієнко, В. Павлюк, В. Рожко, М. Теодорович, А. Хойнацький, А. Хотовицький.

Дослідження проблем становлення та розвитку релігійної освіти Волині було започатковано в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Саме у цей період з’явилися численні праці вітчизняних вчених: М. Барсова, М. Би-кова, І. Липського, С. Родевича, М. Теодоровича, Ф. Четиркіна, присвячені історії заснування та діяльності релігійних навчальних закладів.

Відзначено, що у наукових дослідженнях таких сучасних українських учених, як Н. Бовсунівська, О. Борейко, С. Бричок, Д. Герцюк, Т. Джаман, С. Коляденко, М. Костюк, Н. Кротік, І. Курляк, В. Надольська, В. Омельчук, Н. Рудницька, Н. Сейко, О. Суліменко, С. Шульга аналізується загальний розвиток освіти на Волині, проте становлення та розвиток релігійної освіти розглядається лише побіжно.

У дисертаційному дослідженні проаналізовано роботи О. Борейка (громадські товариства, які сприяли розвитку духовного життя населення Волині, здобутті ним початкової освіти), С. Бричок (стан матеріальної бази та організація навчально-виховного процесу в церковнопарафіяльних школах), В. Омельчука (роль православного духовенства у розвитку освіти на Волині), Л. Єршової (чинники становлення та розвитку жіночої освіти на Волині), Н. Сейко (розвиток польських освітніх інституцій середини ХІХ ст.), Н. Кротік (значення мовного компоненту в діяльності єврейської етнонаціональної школи 20-30-х рр. ХХ ст.), М. Костюка (суспільно-політичні, економічні та культурні чинники, які впливали на становлення німецької освіти), Н. Рудницької (соціально-економічні, суспільно-політичні та правові умови, які визначали розвиток єврейської релігійної освіти), С. Шульги (політичні та соціально-економічні передумови чеських еміграційних рухів на Волинь у другій половині ХІХ ст.), польських учених Л. Заштовта (польське шкільництво на українських та литовських землях) та Д. Бовуа (початкові та середні школи, які були засновані білим римо-католицьким духовенством та чернечими орденами).

У роботі доведено, що становлення та розвиток релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст. були зумовлені об’єктивними суспільно-політичними передумовами: надання Волині статусу російської провінції у рамках запровадження загальноросійського внутрішнього устрою; утворення нової православної єпархії у 1795 р. у результаті приєднання волинських земель до Російської імперії у 1793-1795 рр. та відкриття великої кількості православних парафій, що сприяло заснуванню низки православних початкових та середніх релігійних освітніх закладів. У дослідженні зазначено, що метою цих закладів була підготовка російських священиків, навчання та виховання українців у дусі православ’я.

З’ясовано, що релігійний освітній рівень польської, єврейської, німецької та чеської спільнот Волині у ХІХ ст. залежав від реґіональних, сус-пільно-політичних та соціокультурних умов. Це підготувало міцне підґрунтя для відродження та утвердження цих національних меншин на території Волині і зумовило відкриття низки релігійних освітніх закладів, а духовне виховання молоді стало традиційно найважливішим складником культури національних меншин Волинської губернії, що давало єврейській, німецькій та чеській громадам можливість зберегти свою рідну мову та ідентичність. З допомогою релігійної освіти представники різних конфесій здійснювали моральне виховання молодого покоління та формували сакральний тип мислення на уроках релігійного спрямування.

Дослідження засвідчило, що на початку XIX ст. виникла серйозна необхідність у реформуванні народної освіти. У 1802 р. було утворене Міністерство освіти на чолі з П. Завадовським, яке здійснювало керівництво усім шкільництвом Російської імперії. Основи освітньої реформи, як складової загальнодержавної, були напрацьовані Таємним комітетом під керівництвом царя і розпочали впроваджуватися на практиці у 1802-1803 рр. Ця реформа носила цілісний характер, охоплювала усі верстви населення імперії. Проте, впроваджуючи систему освіти серед національних меншин, російський царизм, на жаль, не брав до уваги те, що вони мали свою мову, систему освіти та самоуправління, духовність, релігію і культуру.

Визначено соціокультурні передумови, що сприяли відкриттю православних, католицьких, єврейських, протестантських навчальних закладів, навчання у яких мало релігійний зміст: вплив західноєвропейської культури, з одного боку, та русифікація – з іншого; еміграційні процеси в Російській імперії та з-поза її меж; освітні реформи на Волині.

У другому розділі “Становлення і розвиток початкової релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст.” з’ясовано організаційно-педагогічні умови становлення та розвитку початкової релігійної освіти на Волині у XIX – на початку ХХ ст., досліджено навчально-виховний процес і проаналізовано зміст, форми та методи навчальної діяльності у релігійно-освітніх закладах, а також визначено етапи становлення та розвитку релігійної освіти.

Так, у ході дисертаційного дослідження було виявлено, що основними організаційними умовами становлення та розвитку початкової релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст. були: а) матеріально-технічна база навчальних закладів, яка забезпечувалася державними коштами, благодійними внесками приватних осіб, а також за рахунок оплати навчання студентами та учнями; б) правова база: наявність відповідної документації (положень, інструкцій, правил, статутів, навчальних програм, циркулярних розпоряджень попечителя Київського навчального округу та звітів Луцько-Житомирської римо-католицької духовної консисторії та Волинської духовної консисторії, указів Святого Синоду), що визначала мету і завдання, систему внутрішнього і зовнішнього управління, структуру, зміст і організацію навчання, вимоги до викладацького складу та контингенту студентів, джерела фінансування навчальних закладів; в) контроль і управління навчально-виховною діяльністю (Святим Синодом та Консисторією).

Виділено педагогічні умови становлення та розвитку релігійної освіти: а) науково-методичне забезпечення: наявність навчальних планів та програм, доцільне використання методів навчання; б) соціальний та освітній статус учнів (аналіз статистичних даних показав, що кількість учнів у початкових релігійно-освітніх закладах Волинської губернії у ХІХ – на початку ХХ ст. щорічно змінювалася як за віком, так і за вимогами до абітурієнтів і випускників); в) професійний викладацький склад. Дослідження вияви-ло, що професійний рівень викладачів та учителів релігійно-освітніх закладів був різним і кваліфікація педагогів залежала від навчального закладу та етапів становлення і розвитку релігійної освіти. Так, якщо на початку ХІХ ст. учителі православних, католицьких навчальних закладів мали вищий рівень професійної підготовки, ніж меламеди (учителі єврейських початкових закладів), то з часом усі викладачі, які забезпечували навчально-виховний процес, мали належний рівень знань й умінь. Загалом керівний та викладацький склад комплектувався на конкурсній основі.

Доведено, що метою навчально-виховного процесу в усіх початкових релігійно-освітніх закладах, які мали релігійний зміст освіти, незалежно від віросповідання учнів, було утвердження у них віри і засвоєння релігійного вчення, формування в учнів сакрального типу мислення та відповідної поведінки.

Дослідження стану початкової релігійної освіти засвідчило, що на Волині на початку ХІХ ст. переважали римо-католицькі міські (двовідділові) та сільські (одновідділові) школи (179 парафіяльних шкіл). Натомість станом на ті рр. ХІХ ст. домінувала система православної освіти (432 школи грамоти та 645 церковнопарафіяльних шкіл), також функціонувало єврейське (780 хедер) та протестантське (337 німецьких навчальних закладів) шкільництво.

Спільним в організації навчально-виховного процесу в початкових релігійно-освітніх закладах було те, що всі учні, незалежно від їх конфесійної приналежності, здобували освіту за рахунок вивчення предметів релігієзнавчого змісту та загальноосвітніх дисциплін, які мали елементи релігійного спрямування. Для успішного забезпечення процесу навчання вчителі використовували такі методи навчально-пізнавальної діяльності: словесні (пояснення, розповідь, катехізисна бесіда, робота з підручником, піснеспіви, проповіді), наочні (ілюстрація, самостійне спостереження), практичні (вправи). Домінуючими на цьому рівні були підручники, слово вчителя та священика.

Досліджено, що організація початкової релігійної освіти (православної, римо-католицької, єврейської та німецької) мала свої особливості. Так, у православних парафіяльних училищах на початку ХІХ ст. процес навчання мав догматичний характер, але у середині ХІХ ст. більшість учителів училищ перейшли до пояснювального виду навчання, яке передбачало усвідомлення і розуміння навчального матеріалу. Основними формами організації початкового навчання були: індивідуально-групова (на першому етапі) та класно-урочна системи. Для забезпечення навчального процесу використовувалися підручники російських авторів. Викладачами у навчальних закладах були випускники Волинської духовної семінарії.

У римо-католицьких парафіяльних школах переважно використовувалася класно-урочна система та пояснювальний метод навчання, що свідчить про вищий рівень організації навчальної діяльності. Навчально-виховний процес тут забезпечували вчителі, які здобули належну освіту в кращих університетах Європи. Більшість підручників, які використовували у навчальній діяльності, були підготовлені польською мовою. Але з початком процесу русифікації освіти частина з них замінена на посібники російських авторів.

Навчання в єврейських початкових школах на початку ХІХ ст. відбувалося рідною мовою з домінуванням індивідуальної та індивідуально-групової систем навчання. Від учнів вимагали простого механічного вивчення матеріалу (догматичний вид навчання). Якщо у початкових школах інших національних меншин дітей навчали письма, то в єврейських навчальних закладах письма навчали лише на прохання батьків. Єврейські вчителі (меламеди) зазвичай не мали спеціальної підготовки.

У дослідженні визначено специфіку німецьких початкових навчальних закладів Волині у ХІХ – на початку ХХ ст., причому стверджується, що школи у німецьких поселеннях повністю копіювали відповідні навчальні заклади Німеччини і керувалися встановленими вимогами, які включали обов’язковість навчання для всіх дітей, а також пасторське керівництво та нагляд за навчальним закладом, тісний взаємозв’язок школи та громади. У початкових школах німецької меншини дівчата навчалися разом із хлопцями. У 1887 р. у зв’язку з проведенням політики русифікації більшість досвідчених німецьких учителів було замінено російськими.

У процесі дослідження було виділено три етапи становлення та розвитку початкової релігійної освіти:

1. Становлення католицької освіти, російського православного, єврейського та протестантського шкільництва (поч. ХІХ – 30-ті рр. ХІХ ст.). На цьому етапі на Волині виявлено тяжіння до заснування та збільшення числа навчальних закладів, незалежно від їх конфесійної приналежності та кількості учнів у них. Після приєднання Волині до Російської імперії розвиток освіти в цьому краї набував нового проросійського характеру.

Встановлено, що особливістю організації навчального-виховного процесу на першому етапі була необхідність заснування нових православних початкових духовних освітніх закладів Волині на початку ХХ ст., що обґрунтовувалося суспільно-політичними вимогами часу. Метою відкриття навчальних закладів було прагнення Російської імперії посилити засади російського православ’я на приєднаній території, покращення релігійного освітнього рівня православних Волині, формування високоморальної особистості та забезпечення православних парафій належними кадрами.

Доведено, що в цей період існувала традиційна мережа римо-католицьких і греко-католицьких парафіяльних та монастирських шкіл. Ця система була більш розвиненою, ніж відповідна їй та, яка діяла на території Російської імперії, оскільки православна церква на цей час ще не мала особливих досягнень у галузі освіти.

Дослідження виявило, що на першому етапі становлення та розвитку релігійна освіта єврейської та німецької меншин здійснювалася приватними вчителями у домашніх умовах.

2. Становлення шкіл російського православ’я на тлі падіння католицької освіти, розвиток німецького та єврейського шкільництва (1830-ті – 1887 рр.). На другому етапі становлення та розвитку релігійної освіти збільшилася загальна кількість навчальних закладів та учнів у них, що підтверджує тенденцію до їх зростання. Політика русифікації освіти на цьому етапі набула більш широких масштабів (до шкільних навчальних планів було введено обов’язкове вивчення російської мови та загальної історії).

Особливостями організації навчально-виховної діяльності у ці роки були ліквідація більшості римо-католицьких шкіл Волині, збільшення кількості російських православних, німецьких та єврейських шкіл.

3. Розвиток російської православної освіти та занепад конфесійної освіти національних меншин (1887 – поч. ХХ ст.). Доведено, що цей пері-од характеризується загальним зростанням кількості навчальних закладів та періодом повної русифікації освіти на Волині. Усі школи Волинської губернії були підпорядковані Міністерству освіти Російської імперії, що передбачало навчання російською мовою та за підручниками російських авторів. Учителі національних меншин, які хотіли працювати у навчальних закладах, мали складати іспит на знання російської мови. Більшість німецьких та єврейських учителів у цей період було замінено російськими. Основні зусилля освітнього відомства були спрямовані на русифікацію навчального процесу, а також на виведення шкіл з-під залежності громад національних меншин та духовенства.

Особливістю організації навчально-виховної діяльності третього етапу становлення та розвитку релігійної освіти було те, що протягом другої половини ХІХ ст. завдяки спільним зусиллям духовенства, громадських діячів, згуртованості національних меншин, відданості традиціям своїх народів на Волині продовжувала розвиватися мережа освітніх установ, які намагалися навчати та виховувати учнів відповідно до вимог релігії, моральних принципів, з метою збереження мови, традицій та національної ідентичності.

У третьому розділі “Утвердження середньої релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст.” досліджено організацію навчання та виховання у середніх духовних навчальних закладах, проаналізовано специфіку навчально-виховного процесу в жіночих духовних училищах.

У дослідженні доведено, що вказані суспільно-політичні та соціокультурні передумови сприяли відкриттю у травні 1796 р. у повітовому місті Острозі Волинської духовної семінарії для дітей священиків та церковнослужителів. Проаналізовано досвід організації навчально-виховного процесу у Волинській духовній семінарії. Навчально-виховний процес у православних навчальних закладах відбувався відповідно до встановлених норм статуту семінарії та статуту “Опікунства над вихованцями Волинської духовної семінарії”, “Правил для учнів Волинської духовної семінарії”, “Інструкції, що визначала виховну діяльність викладачів Волинської духовної семінарії”, розроблених програм з навчальних предметів для середніх навчальних закладів та указів Святого Синоду.

З’ясовано, що сукупність і характер дисциплін, які викладалися у цьому навчальному закладі, створювали інтелектуальну та духовну атмосферу, що сприяла розвитку особистості, формуванню особливого (сакрального) типу мислення. Забезпечення навчальної діяльності в семінарії здійснювалося шляхом використання різних форм (індивідуально-групової та класно-урочної), видів (від догматичного до пояснювального); методів (словесних, наочних, практичних); контролю (усного, письмового) і засобів (підручники, слово вчителя та священика). У вихованні семінаристів переважали методи формування суспільної свідомості (роз’яс-нення, пояснення, проповідь, лекція) та суспільної думки (прикладу, вимог, доручення, покарання, сповіді, причастя).

У розділі досліджено, що на Волині у першій половині XIX ст. діяло три римо-католицькі семінарії: у Луцьку, Житомирі та Олиці. Всі католицькі священики, які закінчували одну із названих духовних семінарій, здобували досить ґрунтовну освіту. Це зумовлювалося давньою традицією духовної освіти на теренах Речі Посполитої, використанням у навчально-виховній діяльності форм (класно-урочна, індивідуальна, індивідуально-групова), відповідних методів (роз’яснення, бесіда, проповідь, лекція) та засобів навчання (підручник, слово вчителя, священика). Серед методів виховання практикувалися: приклад старших, проповідь, лекція, заборони, покарання, сповідь, причастя. Організація навчально-виховної діяльності у римо-католицьких семінаріях здійснювалася відповідно до встановлених нормативно-правових документів: статутів, навчальних програм з дисциплін, розпоряджень канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора та указів Луцько-Житомирської римо-католицької духовної консисторії.

У роботі зазначено, що у 40-х рр. ХІХ ст. царський уряд розпочав реформування єврейської освіти з метою зміни релігійно-суспільного побуту єврейського населення, ліквідації його відчуженості та релігійної замкнутості, сприяння швидкій асиміляції євреїв з іншими народами Російської імперії, підпорядкування загальному імперському управлінню. Створення Житомирського рабинського училища та перетворення його на вчительський інститут було викликано намаганням уряду підпорядкувати культурно-освітні процеси на Волині імперській політиці.

Досліджено, що організація навчально-виховної діяльності єврейських навчальних закладів була визначена низкою документів: указами Дирекції народних училищ Волинської губернії, статутами, навчальними програмами з предметів та положенням “Про училища рабинів”. Встановлено, що інспектори казенних (державних) училищ, представники губернської адміністрації та Київського навчального округу перевіряли організацію навчально-виховного процесу в єврейських училищах, що сприяло поширенню інноваційних методів навчання (словесних, наочних та практичних, методу забезпечення успіху в навчанні) та використанню пояснювального виду навчання, ознайомленню вчителів єврейських навчальних закладів із передовим досвідом. Досліджено, що студенти середніх єврейських навчальних закладів складали іспити: вступні, які визначали рівень їх знань, річні (перевідні) та випускні. Ті студенти, які хотіли отримати звання рабина, зобов’язувалися пройти однорічну практику, допомагаючи рабинові нести службу в синагозі.

Особливу увагу в розділі звернено на заснування православних жіночих училищ духовного стану, що було одним із позитивних моментів розвитку релігійної освіти на Волині у зазначений період. Найбільш помітними з погляду організації навчально-виховного процесу на цей час були Острозьке жіноче училище ім. графа Д. Блудова та Волинське жіноче училище духовного стану. Проведений аналіз програм навчального закладу дав змогу зробити висновок, що вихованки духовного навчального закладу вивчали Закон Божий, російську і церковнослов’янську мови, словесність, загальну та російську (західного краю) історію, загальну та російську географію, арифметику, поняття про головні фізичні явища, каліграфію, рукоділля, музику та спів (переважно церковний). Варто зазначити, що під час навчально-виховного процесу викладачі особливу увагу приділяли практичним методам роботи та класно-урочній формі організації навчально-виховного процесу. Проходження педагогічної практики було обов’язковим для учениць, які претендували на звання домашнього вчителя.

Досліджено, що особливо важливим для учениць навчального закладу було духовне виховання. З цією метою педагоги виховували дівчат настановами і порадами, обговорювали з ними значення читання Священних та інших книг з морально-релігійної тематики. Важливим засобом духовного виховання була церковна та домашня молитва.

Таким чином, у Волинській губернії у ХІХ – на початку ХХ ст. діяли православні, католицькі та єврейські середні духовні заклади, метою яких було виховання людини з сакральним типом мислення та відповідною поведінкою. На становлення та розвиток навчальних закладів впливали суспільно-політичні та соціокультурні передумови, характерні як для Волині, так й інших регіонів царської Росії. Доведено, що навчально-виховний процес у семінаріях та училищах великою мірою залежав від викладацьких кадрів та матеріального забезпечення.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:

1. Аналіз педагогічної, історичної, історико-педагогічної, філософської літератури та архівних джерел засвідчив, що проблема становлення та розвитку релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст. не була предметом спеціальних наукових досліджень. З’ясовано, що теоретичне осмислення проблеми започатковували у першій половині ХІХ ст. вітчизняні та зарубіж-ні науковці (М. Максимович, М. Теодорович, М. Биков, М. Родевич, Л. Липінський, Т. Стецький, О. Пшездзєцький), продовжили сучасні вітчизняні дослідники (І. Бех, Г. Васянович, О. Дубасенюк, В. Жуковський, М. Левківський, В. Обозний, О. Сухомлинська, М. Чепіль, О. Борейко, Д. Герцюк, Т. Джаман, Л. Єршова, С. Коляденко, В. Омельчук, Н. Сейко, М. Костюк, І. Мищишин, В. Надольська, Н. Рудницька, О. Суліменко, С. Шульга) та досліджували зарубіжні науковці (Д. Бовуа, Г. Вичавський, Л. Заштовт, В. Шенк, Ф. Шнарбаховський).

Проаналізовані дисертаційні дослідження, опубліковані монографії, численні статті в наукових виданнях з питань розвитку освіти на Волині засвідчили, що проблема потребує ґрунтовного вивчення.

2. Доведено, що становлення і розвиток релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст. були зумовлені об’єктивними суспільно-політичними (надання Волині статусу російської провінції у рамках запровадження загальноросійського внутрішнього устрою, утворення нової єпархії у 1795 р. у результаті приєднання волинських земель до Російської імперії у 1793-1795 рр., відкриття великої кількості православних парафій на Волині у ХІХ ст.) та соціокультурними передумовами (вплив західноєвропейської культури, русифікація, еміграційні процеси; скасування інституційного рівня польського шкільництва, освітні реформи на Волині, що входила до складу царської імперії). Виявлено, що всі ці передумови сприяли заснуванню та становленню низки православних, католицьких, єврейських та протестантських навчальних закладів, навчання у яких мало релігійний зміст і формувало сакральний тип мислення і відповідну поведінку.

3. У ході дисертаційного дослідження було виявлено, що основними організаційними умовами становлення та розвитку релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст. були: а) матеріально-технічна база навчальних закладів; б) правова база; в) контроль і управління навчально-виховним процесом. До педагогічних умов становлення та розвитку релігійної освіти належали: а) науково-методичне забезпечення; б) соціальний та освітній статус студентів у релігійно-освітніх закладах Волинської губернії у ХІХ – на початку ХХ ст.; в) професійний викладацький склад.

Досліджено, що учні початкових та середніх (православних, католицьких, єврейських та протестантських) навчальних закладів, незалежно від їх конфесійної приналежності, здобували релігійну освіту та формували сакральний тип мислення в різних типах навчальних закладів за рахунок вивчення предметів релігійного змісту та загальноосвітніх дисциплін, які мали елементи релігійного спрямування.

У дисертаційній роботі узагальнено види навчально-виховного процесу. Так, у православних парафіяльних училищах та єврейських початкових школах на початку ХІХ ст. використовувався догматичний вид навчання, а в середині ХІХ ст. більшість учителів перейшли до пояснювального виду; у цей час у католицьких та протестантських навчальних закладах домінував пояснювальний вид навчання.

Виділено основні форми організації навчання: переважно індивідуальну та індивідуально-групову в православних та єврейських школах, класно-урочну систему в католицьких, а згодом – у православних, єврейських та протестантських навчальних закладах.

Для успішного забезпечення процесу навчання педагоги використовували навчально-пізнавальні методи: словесні (пояснення, розповідь, катехізисна бесіда, робота з підручником, піснеспіви, проповіді), наочні (ілюстрація, самостійне спостереження), практичні (вправи) та виховної діяльності: методи формування суспільної свідомості (роз’яснення, пояснення, проповідь, лекція) та суспільної думки (прикладу, вимог, доручення, покарання, сповіді, причастя).

Основними засобами навчальної діяльності у школах національних меншин були підручники рідною мовою, які у 1887 р. були замінені на посібники російських авторів, слово вчителя та священика.

4. У процесі дослідження виділено етапи становлення та розвитку православної, католицької, єврейської та німецької релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст. Перший етап – становлення католицької освіти, російського православного, єврейського та протестантського шкільництва (поч. ХІХ ст. – 30-ті рр. ХІХ ст.). Доведено, що перший етап характеризувався тенденцією до збільшення кількості навчальних закладів різних релігійних конфесій (російських православних, католицьких, єврейських, протестантських).

Другий етап – становлення шкіл російського православ’я на тлі падіння католицької освіти, розвиток німецького та єврейського шкільництва (1830-ті – 1887 рр.). Характерною рисою другого етапу було посилення впливу російського православ’я та політики царської Росії на становлення та розвиток релігійної освіти та повна ліквідація польського шкільництва. У цей період очевидною була динаміка до зростання як кількості початкових православних навчальних закладів, так і числа учнів у них. На цьому етапі німецька освітня справа перейшла від домашньої освіти до заснування початкових шкіл.

Третій етап – розвиток російської православної релігійної освіти та занепад конфесійної освіти національних меншин (1887 р. – поч. ХХ ст.). Третій етап характеризувався цілковитою русифікацією навчально-виховного процесу в усіх без винятку початкових навчальних закладах шляхом уведення до навчальних планів обов’язкового вивчення російської мови, використання підручників російських авторів. Учителі (німецької, єврейської, чеської меншин), які бажали продовжувати викладацьку практику, складали обов’язковий іспит на володіння російською мовою.

5. За результатами історико-педагогічного дослідження розроблено методичні рекомендації щодо практичного використання досвіду релігійної освіти на Волині у ХІХ – на початку ХХ ст., видів, форм, методів організації навчально-виховного процесу зазначеного періоду. Підготовлено та апробовано відповідний спецкурс, опубліковано навчально-методичний посібник. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсу з історії педагогіки для студентів вищих навчальних закладів, при розробці відповідних спецкурсів для студентів, учителів та слухачів курсів з дисциплін духовно-морального спрямування.

Проведене дослідження не претендує на вичерпність розв’язання цієї багатоаспектної проблеми. Перспективними напрямами подальшого дослідження вважаємо: порівняльно-зіставний аналіз становлення та розвитку релігійної освіти в Україні та за кордоном, системний аналіз становлення та розвитку релігійної освіти в Україні на різних історичних етапах, вивчення психолого-педагогічних засад задоволення прав національних меншин на здобуття якісної релігійної освіти.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора:

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Костюк О.Ю. Заснування