ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА
Кальченко Тимур Валерійович
УДК 339.9:330.34
ІМПЕРАТИВИ СИСТЕМНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ФОРМУВАННІ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Спеціальність 08.00.02 – Світове господарство і міжнародні економічні відносини
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Київ- 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі міжнародного менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України, м. Київ.
Науковий керівник: доктор економічних наук, професор
Лук’яненко Дмитро Григорович, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, завідувач кафедри міжнародного менеджменту
Офіційні опоненти: академік НАН України,
доктор економічних наук, професор
Пахомов Юрій Миколайович,
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, директор
доктор економічних наук, професор
Рокоча Віра Володимирівна,
Вищий навчальний заклад
Університет економіки та права “КРОК” (м.Київ),
завідувач кафедри міжнародної економіки та бізнесу
доктор економічних наук, професор
Школа Ігор Миколайович
Чернівецький торговельно-економічний інститут
Київського національного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри міжнародної економіки та економіки підприємництва, заступник директора з навчально-методичної та наукової роботи
Захист відбудеться “25” червня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49г, ауд. 601.
Автореферат розісланий “25” травня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, доцент Л.Л.Антонюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Проблематику досліджень сучасного світу суттєво корегує системна трансформація економічної, політичної, інформаційно-технологічної, соціокультурної міжцивілізаційної взаємодії у контексті глобалізаційної парадигми розвитку у складному симбіозі сучасних економічних ідеологій. Відбувається становлення глобальної економіки – феномену XXI століття, який, з одного боку, здатен мобілізувати світовий ресурсний потенціал у напрямі його ефективної реалізації, динамізувати міжнародний рух факторів, оптимізувати галузево-регіональні пропорції, а з другого – породжує складні для розуміння і вирішення проблеми соціально-економічного розвитку людської цивілізації. Асинхронність, диспропорційність та нерівномірність взаємовідносин суб’єктів глобальної економічної системи стають каталізатором кризових явищ і процесів з руйнівним потенціалом глобального масштабу. Водночас в епіцентрах криз зосереджуються не тільки імпульси деструктиву, а і прогресу, акселерується пошук адекватних моделей поведінки корпорацій, країн, регіональних та міжрегіональних утворень, міжнародних організацій.
Тому саме на кількісних і якісних проявах, багатопланових викликах і неоднозначних наслідках сучасної економічної глобалізації акцентується світовий дослідницький інтерес. Інтелектуальний ресурс концентрується на проблематиці визначення імперативів системної взаємодії у межах глобалістики – нової науки, що інтегрує міждисциплінарний аналіз провідних зарубіжних і національних вчених, наукових шкіл і спеціалізованих інститутів.
Загальна методологія дослідження глобалізації сформувалася у працях І.Уоллерстайна, Р.Робертсона, А.Гідденса, У.Бека, А.Аппадураї, М.Уотерса, Л.Склера, Ф.Броделя, М.Кастельса, Г.Терборна, З.Баумана, Н.Лазаруса, Х.Хондкера, П.Хірста та інших.
У полі зору К.Омае, Т.Левітта, Дж.Сороса, З.Бжезинського, Д.Каллео, А.Тоффлера, С.Хантінгтона, Дж.Тобіна, М.Портера, Дж.Розенау та ін. знаходяться переважно практичні питання глобального управління. Дослідження російських вчених характеризуються комплексністю розгляду, насамперед, сучасних глобальних проблем з орієнтацією на прогностичне моделювання варіантів їх вирішення (праці Е. Азроянца, В. Іноземцева, Е. Кочетова, А. Панаріна, Ю. Шишкова, Ю.Яковця, А.Неклеси, М.Делягіна, Н.Моісеєва, В.Пантіна та інших).
Показово, що за відносно короткий термін сформувалася і динамічно розвивається національна школа глобалістики. У провідних українських наукових центрах (Інституті світової економіки і міжнародних відносин, Інституті економічного прогнозування НАН України, Національному інституті стратегічних досліджень, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана, Донецькому національному економічному університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка та інших) глобалізація досліджується як у загальноцивілізаційному вимірі (праці Ю. Пахомова, Д. Лук’яненка, О.Білоруса, Ю.Павленка), так і в її ключових компонентах: політичних та соціально-економічних (праці А. Гальчинського, А.Філіпенка, С. Сіденко, Ю.Козака, Ю.Макогона, В.Рокочі, С.Соколенка, А.Поручника, Л.Антонюк, І.Школи), фінансово-інвестиційних (праці Б.Губського З.Луцишин, О.Плотнікова, О.Шниркова, В.Шевчука, О.Рогача). Консолідація творчих зусиль та синтез наукових ідей дозволяють об’єктивно оцінювати не тільки ключові світогосподарські тренди, а й практичні реалії економічного розвитку України та фактори і шляхи прогресу у глобальній системі.
Перманентні динамічні середовищні зміни та поглиблення глобальних протиріч, з одного боку, знецінюють інструментарій ефективного реагування на геоекономічні перекомпозиції і зміни параметрів конкурентної боротьби, коли морально застарівають не тільки моделі, а й концепції розвитку, а з другого – стимулюються наукові дослідження у межах глобалістики, наповнюється адекватним змістом і логікою, упорядковується її термінологічно-понятійний апарат, підвищується обґрунтованість дослідницьких узагальнень, прогнозів щодо практичних висновків та рекомендацій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948) факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, в якій автором підготовлено підрозділи: 1.3. “Фінансово-інвестиційні стратегії”; 3. “Механізми реалізації і розвитку національних конкурентних переваг у глобальній економічній системі”; 4. “Національна політика конкурентоспроможності, її складові та інститути”.
У 2004 р. автор брав участь у виконанні науково-дослідної роботи “Розробка концепції щодо створення системи надання міжнародної технічної допомоги Україною за кордоном для забезпечення інтересів України на зовнішніх ринках” (номер державної реєстрації 0102U001346) на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, в якій ним особисто розроблені рекомендації щодо оптимізації форм технічної допомоги, що надається Україною, з виділенням елементів інституційного забезпечення з метою посилення національних конкурентних позицій у глобальному бізнес-середовищі.
Протягом 2005-2006 рр. автором підготовлені матеріали для розділу IV “Інноваційна стратегія підвищення конкурентного статусу України” (підрозділ 4.2. “Пріоритетні напрями формування ефективної національної інноваційної системи”) науково-дослідної роботи №850 “Формування високого конкурентного статусу України в умовах економічної глобалізації” (номер державної реєстрації 0105V001887).
Крім цього, результати наукових досліджень автора були використані у двох дослідницьких модулях “Українська економічна перспектива у контексті євроінтеграції” та “Технічне сприяння розвитку українського експорту” в межах грантового наукового проекту “Торгова політика”, що виконувався спільно з науковцями університету Sussex (Великобританія) у 2003 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розвиток теоретичної бази аналізу сучасних системних трансформацій, виявлення передумов становлення глобальної економіки і закономірностей її функціонування, а також розробка науково обґрунтованих прогностичних сценаріїв і варіативних моделей розвитку.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних основних методологічних, науково-методичних і практичних завдань:
-
розкрити системну сутність глобалізації, її кількісні та якісні параметри, масштаби та форми;
-
дослідити еволюцію наукових концепцій глобалізації, даючи оцінку потенціалу їх практичної реалізації в сучасній парадигмі глобального розвитку;
-
розвинути сучасний категоріальний апарат глобалістики залежно від хронологічної детермінованості основних понять у логічно взаємопов’язаному термінологічному ряді;
-
розкрити феноменальну сутність сучасної економічної глобалізації, дослідити її ключові виклики та асиметричні прояви;
-
проаналізувати природу глобальних економічних парадоксів, використовуючи адекватні дослідницькі методики;
-
дослідити цивілізаційний аспект глобального розвитку з виділенням перспективних і регресуючих цивілізацій в поліхромних і монохромних глобальних конструкціях;
-
виявити об’єктивні передумови критики економічної глобалізації з оцінкою потенціалу антиглобальних і контрглобальних альтернатив;
-
визначити сучасні підходи до формування світової картографії у новітньому геоекономічному просторі;
-
дослідити закономірності, фактори і етапи становлення та функціонування глобальної економіки з виділенням прогностичних сценаріїв глобального розвитку;
-
показати сучасний статус і функціональну специфіку держав, транснаціональних корпорацій, міжнародних організацій в умовах глобальної інституціоналізації;
-
дослідити потенціал і характер варіативних композицій системної реінституціоналізації в умовах пошуку оптимального інструментарію глобального управління.
Об’єктом дослідження є система взаємовідносин і процесів економічної глобалізації в структурно оновлюваному інституційному середовищі розвитку.
Предметом дослідження є передумови, закономірності і особливості економічного розвитку в умовах глобальних трансформацій.
Методи дослідження. Методологічну і теоретичну основи дослідження сформували роботи провідних вітчизняних і зарубіжних вчених і фахівців з глобалістики. В процесі вирішення поставлених завдань у роботі використовувались загальнонаукові і спеціальні методи дослідження, серед них: методи аналізу та синтезу (для обґрунтування сучасного феномену глобальних трансформацій, що реалізується у багатогранних і суперечливих формах), системного узагальнення (для визначення ключових понять глобалістики; для оцінки прогностичних сценаріїв глобального розвитку; для розкриття системної сутності глобалізації тощо), фактологічного аналізу (для забезпечення демонстраційного ефекту сучасних наслідків глобальних трансформацій; для обґрунтування парадоксів фінансової системи), порівняльного аналізу (для визначення часових меж і параметрів глобалізації; для варіантної оцінки реалізації основних реінституціоналізаційних програм тощо), статистичні методи (для оцінки потенціалу розвитку окремих цивілізацій у неотехнологічних умовах розвитку).
Інформаційною базою дослідження виступили: широке коло вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, фактологічна інформація державних органів влади, експертні оцінки, результати наукових досліджень Київського національного університету імені Вадима Гетьмана, Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Горбачев-Фонду, Римського клубу, комісій ООН, зокрема ЮНКТАД, Університету м.Лувен (Бельгія), інформаційні матеріали ряду міжнародних асоціацій, національних і зарубіжних дослідницьких і рейтингових агентств, аналітичні доповіді на електронних носіях.
Наукова новизна одержаних результатів
вперше:
·
розкрито суперечливу природу глобалізаційного процесу з констатацією зростаючого розриву між характером і динамікою економічних трансформацій та інтелектуальними надбаннями глобалістики; у цьому ж контексті систематизовано глобальні парадокси, породжені дією дуалістичних тенденцій – уніфікації і диференціації; системної консолідації і локалізації; інтеграції і дезінтеграції. Найбільш суперечливим є функціонування сучасних фінансових ринків (парадокси домашнього зміщення, Філдстайна-Хоріоки, низької мобільності нетто-потоків капіталу), що певним чином спростовує ідею про їх апріорі глобальну сутність. Асиметрії глобалізації обумовлюють появу анти- та альтерглобалізаційних рухів, які мають об’єктивну чи суб’єктивну мотивацію, протестний чи реформістський характер, деструктивну чи конструктивну орієнтацію; обґрунтовується необхідність пошуку нових принципів системної взаємодії (економічна справедливість, екологічна відповідальність, суспільна консолідація) та їх реалізації у варіативному полі сценаріїв економічного розвитку;
·
розроблено принципові методологічні підходи щодо визначення часових кордонів і параметрів феномену глобалізації у межах відомих глобалістичних шкіл (еколого-економічної, універсального еволюціонізму, контрольованого глобального розвитку, економічної соціології) та ідентифікацією традиційних стереотипів та упущень: якщо протоглобальні етапи економічного розвитку можна було трактувати діахронно (зміна стадій чи подій, просторово розділених кордонами суверенних держав), то в умовах глобалізації превалює синхронне бачення з одночасною фіксацією подій без поділу їх за простором і часом; доведено, що глобалізація, зміст якої становлять якісні кардинальні технологічні зрушення, дискредитує історичний час, а до певної міри і простір; таке бачення дозволило підтвердити наукову гіпотезу щодо потенціалу багатоваріантного і непередбачуваного з точки зору традиційних уявлень розвитку економічної глобалізації;
·
розкрито імперативний характер впливу сучасної конфігурації геоекономічного атласу (проекція у сегментованому світовому економічному просторі взаємодіючих ареалів національних економік і транснаціональних економічних анклавів) на ефективність стратегій національного розвитку. З позицій глобальної картографії доведено, що найбільш реалістичним геоекономічним форматом може бути багаторівнева інтерпретація із пакетом карт – ресурсної, товарної, екологічної, митної, організаційно-договірної, геофінансової, етноекономічної, геокультурної, військово-стратегічної, політичної. Дано авторське трактування національного економічного атласу, що відображає стратегічні орієнтири, зони впливу, геоекономічні плацдарми, комунікаційні мережі, опорні військові зони, і детермінується, з одного боку, закономірностями глобалізації, а з другого – країновою специфікою;
·
дано якісну характеристику глобальних війн “нового покоління” (невидимих, фізично неруйнівних, безкровних), які на сьогодні мають переважно міжкраїновий характер; показано превалювання в них стратегії “непрямих дій” з метою “переливу” національного доходу, контрольованого країнами-лідерами, у світовий з механізмами нейтралізації нових лідерських амбіцій, обумовлених високими геоекономічними, геофінансовими, інформаційними технологіями; охорона “власних” інтернаціоналізованих рухомих відтворювальних ядер (циклів) забезпечується новітніми класами “зброї” (точкової, лінійно-контурної) з використанням переважно кредитно-фінансових, маркетингових, інформаційно-психологічних, гендерно-демографічних технологій, а способами подолання такого роду бар’єрів може бути стратегія “нелобового спротиву” або геоекономічне партнерство. Доведено, що за умов відсутності врівноваженої за інтересами системної взаємодії і геоекономічної та геофінансової відповідальності формується майже ідеальне підґрунтя для цілеспрямованого маніпулювання транскордонними фінансовими потоками аж до провокування локальних та регіональних криз із генерацією спекулятивного надприбутку глобальними гравцями;
·
дано визначення глобальної економіки як суб’єктно, функціонально та інституціонально структурованої багаторівневої системи, основним елементом якої є глобальний ринок; головними мотиваторами її становлення виступають інтернаціоналізовані відтворювальні ядра, що формують якісно нові умови міжнародного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили та пропорції міжкраїнової та міжанклавної спеціалізації; серед закономірностей функціонування глобальної економіки виявлено: загальноцивілізаційний прогрес завдяки глобальній доступності ресурсів та технологічно-управлінських інновацій; глобальний характер факторної мобільності, зростання масштабів безпосередньо міжнародного виробництва, формування усталених механізмів врівноваження глобального попиту та пропозиції; динамізацію інтеграції мікро- та макроструктур завдяки міжнародній стандартизації, ринковій уніфікації та регуляторній гармонізації; нерівномірний та нееквівалентний розподіл витрат і доходів на глобальних ринках, що обумовлює непропорційність і поглиблює міжкраїнові та міжрегіональні інформаційно-технологічні і соціально-економічні розриви та асиметричність розвитку;
·
представлено сценарну варіативність розвитку глобальної системи за умов, коли державні і наддержавні економічні, політичні, соціальні ієрархічні структури досягають межі ефективності і вичерпують потенціал розвитку, поступаючись таким новим типам структуроутворення як кластерні, метакорпораційні і, особливо, сітьові структури, що кардинально змінює суб’єктну диспозицію; визначено варіативний тренд перспективної реінституціоналізації глобальної економіки та охарактеризовано можливі підсценарії їх розвитку: уніполярного (проекція норм і принципів економічної поведінки групи країн-лідерів на решту світової спільноти), бі/триполярного (наявність декількох управлінських полюсів, рішення яких приймаються на консенсусних засадах) та поліполярного (багатосторонність співробітництва з врахуванням інтересів країн-мінорітаріїв та невеликих етнічних та цивілізаційних спільнот);
отримали подальший розвиток:
·
систематизація ідеологічних платформ, наукових концепцій і шкіл глобалістики, становлення і розвиток яких обумовлюється динамізацією економічного розвитку, трансформаціями геополітичного простору із загостренням глобальних суперечностей і проблем з констатацією того, що сучасна ідеологія глобалізації, сформована в руслі атлантистської версії глобалізму на основі ліберальної доктрини економічного розвитку має недоліки – асоціальний характер, монетаристський диктат, ринкова саморегуляція, культ техногенності;
·
етапізація основних підходів щодо визначення та ідентифікації якісних рис і ознак глобалізації: якщо на перших етапах (1980-ті роки XX століття) вона віддзеркалювала переважно кількісні тенденції транскордонного руху капіталу, товарів та послуг, технологій, тобто переважав економіко-прагматичний підхід, то з кінця 1990-х рр. глобалізація сприймається і трактується як феномен у контексті новітньої парадигми розвитку із системною взаємодією економічних, політичних, соціокультурних факторів у процесі наближення до цивілізаційної гомогенності, що однак не виключає міжцивілізаційних конфліктів і протистоянь;
·
аналітичні оцінки особливостей розвитку локальних цивілізацій у частині їх загальної класифікації за етно-соціальними ознаками, ступенем диференціації, рівнем техногенності з виявленням перспективного потенціалу їх розвитку і проблем взаємодії – культурних, політичних, економічних; показано, що рушійною силою уніцивілізаційного диктату США залишається агресивна геополітична стратегія (комплекс військово-дипломатичних заходів) та геоекономічна диктатура (ембарго, бойкоти, блокади) для перерозподілу світових ресурсів, насамперед, через механізм доларового кредитування, а його посилення може привести до розбалансування глобальної системи;
·
методологія геоекономічного аналізу із визначенням національних стратегічних інтересів України, серед яких ключовим є забезпечення національної безпеки шляхом переходу на постіндустріальну парадигму ресурсозабезпечення і споживання, паритетного інкорпорування у інтернаціоналізовані відтворювальні процеси, транзитного потенціалу, пріоритетних ареалів її конкурентного економічного розвитку в новій глобальній конфігурації, зокрема у бігравітаційному полі (Євросоюз і ЄЕП);
·
концептуальні засади щодо оцінки перспективності організаційного оформлення антиглобального руху, який, маючи ряд переваг (гнучкість, адаптивність, демократичність, сітьовий принцип організації) знаходиться у контрпродуктивній фазі інституціоналізації і є фінансово залежним, що робить його окремі дії і заходи заангажованими і кон’юнктурно обумовленими;
удосконалено:
·
інструментарій глобалістики як міждисциплінарної науки з виділенням технократичного, еколого-популістського та екзистенціально-культурного напрямів її формування та упорядкування понятійного апарату у структурних компонентах взаємопов’язаних категорій “глобалізація” – “глобалізм” – політичний, економічний (фінансово-інвестиційний, торговельний, виробничий), науково-технологічний, соціальний із розкриттям характеру критичних підходів щодо оцінки наслідків сучасних глобальних трансформацій (варіативність, векторність, ідеологічна заангажованість) та виділенням семи принципових груп зауважень, у колі яких реалізують свій критичний ресурс і амбіції як політичні, соціальні, етнічні групи, так і окремі економічні школи (П.Бьюкенена, Д.Кортона, Г.Дейлі, Дж.Голдсміта, В.Пантіна, Л.Панаріна, О.Білоруса, Ю.Пахомова, та ін.);
·
методологію системного аналізу транснаціоналізації на сучасному етапі мікроінтеграції, коли превалюючими стають не стільки традиційні злиття та поглинання, скільки оболонкові і матричні структури організаційної оптимізації ТНК з тенденцією до віртуалізації їх діяльності, що, з одного боку, надає нові можливості нарощування міжнародної конкурентоспроможності адекватними глобальному інформаційному середовищу засобами, а з другого – послаблює контроль за фінансовими потоками, ускладнює комплексний інтернальний моніторинг, виводить корпорації із усталеного законодавчо-регулятивного поля;
·
кількісні методи порівняльного аналізу суб’єктів глобальної економіки, зокрема держав і транснаціональних корпорацій за рахунок розширення складу аналітичних показників, поряд з традиційними ВВП країн та обсягами продажів ТНК – доданої вартості, індексу концентрації, ступеня дисперсії розмірів компаній та виділення критерію результативності, що дає підстави для більш коректного їх позиціонування на достовірній фактологічній основі (усунення подвійного рахунку, врахування динаміки корпораційних змін та галузевої специфіки, підвищення транспарентності емпіричного аналізу).
Практичне значення одержаних результатів. Отримані в результаті дослідження наукові результати можуть бути використані для обґрунтування концептуальних засад реалізації національних стратегій і довгострокових програм висококонкурентного розвитку в умовах глобальних трансформацій, а також для розробки оптимального інструментарію мінімізації негативних зовнішніх впливів і наслідків системних криз.
Розробки автора, висновки і пропозицій були використані: Департаментом співробітництва з Світової організацією торгівлі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України при підготовці інформаційно-аналітичних та позиційних матеріалів щодо можливих наслідків вступу України до Світової організації торгівлі (довідка №25-29/124 від 4.04.2005 р.), Департаментом економічного співробітництва Міністерства закордонних справ України при розробці концептуальних засад та державно-політичної платформи співробітництва України з регіональними блоками, окремими країнами-лідерами світової економіки, міжнародними фінансово-економічними організаціями (довідка №51/36 – 3376 від 3.10.2006 р.), Верховною радою Автономної Республіки Крим під час роботи Постійної комісії з економічної, бюджетно-фінансової і податкової політики з розробки концепції і ефективних шляхів забезпечення конкурентоспроможності регіону в глобальних умовах (довідка 28-39/735 від 23.11.2006 р.), Міністерством економіки Автономної Республіки Крим при розробці проекту Концепції стратегії розвитку Автономної Республіки Крим до 2015 року (довідка 020-2/1107 від 17.10.2006 р.)
Матеріали і результати дисертаційного дослідження залучаються і використовуються у навчальному процесі під час викладання дисциплін “Глобальна економіка”, “Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності”, “Міжнародна економіка”, “Міжнародна торгівля” у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана (довідка від 10.03.2005 р.)
Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, які використані у дисертаційній роботі та виносяться на захист, здобуто автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні і методологічні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися автором на 12 міжнародних і вітчизняних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, зокрема: на науково-практичній конференції студентів та молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародний бізнес: адаптація до зовнішнього середовища” (Київ, жовтень 2002 р.); міжнародній науковій конференції Інституту світової економіки і міжнародних відносин при НАН України “Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку” (Київ, лютий 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Європейська інтеграція і Україна” (Київ, червень 2004 р.); VIII міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю УАЗТ “Міжнародна торгівля у контексті Європейської інтеграції: проблеми теорії і практики” (Київ, травень 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених МАУП “Актуальні проблеми менеджменту зовнішньоекономічної діяльності” (Київ, квітень 2005 р.); міжнародній науковій конференції Інституту світової економіки і міжнародних відносин при НАН України і міжнародної асоціації “Україна-Римський Клуб “Конкурентоспроможність і сталий розвиток в глобальній перспективі” (Київ, червень 2005 р.); II міжнародній науково-практичній конференції економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми розвитку внутрішнього ринку в умовах глобалізації” (Київ, листопад 2005 р.); VI міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених Донецького національного університету “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецьк, грудень 2005 р.); III міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених Тернопільського державного економічного університету “Економічний і соціальний розвиток України в XXI столітті: національна ідентичність а тенденції глобалізації” (Тернопіль, лютий 2006 р.); міжнародній науковій конференції, присвяченій 83-й річниці з дня народження національного лідера Гейдара Алієва “Азербайджанская модель национального экономического развития” (Баку, Азербайджан, травень 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Україна-Туреччина: двосторонні економічні відносини та взаємодія в процесі інтеграції до європейських структур” (Київ, травень 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції “На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору”(Київ, жовтень 2006 р.).
Публікації. Основні положення роботи опубліковані дисертантом самостійно та у співавторстві у 35 наукових працях, в тому числі у 2 монографіях, в 1 навчальному посібнику, 21 статті у наукових фахових виданнях, 11 публікаціях в інших виданнях, у тому числі як матеріали та тези доповідей та конференцій. Загальний обсяг надрукованого матеріалу, який належить особисто дисертанту, складає 23,15 друк.арк.
Структура й обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 400 сторінок ком’ютерного тексту. Робота містить 16 рисунків на 12 сторінках, 34 таблиці на 25 сторінках, список використаних джерел містить 410 назв.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначена мета, задачі, логіка, предмет і об’єкт дослідження, охарактеризовано методологічні засади і джерела дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення одержаних автором результатів, надано відомості про їх апробацію та публікацію.
У розділі 1 “Методологічні конфігурації сучасної глобалістики“ досліджено системну сутність глобалізації, проаналізовано еволюцію її наукових концепцій, генезис і перспективи розвитку основних шкіл глобалістики.
Сучасна парадигма світогосподарського розвитку формується через всебічне дослідження явищ, процесів і проблем глобалізації. Системні трансформації надають їй нової якості – із тенденції глобалізація переростає у всеохоплюючий процес, що має складну мотиваційну природу, характеризується багатоаспектністю, суперечливим динамізмом, істотно поглиблюючи економічну міжкраїнову взаємозалежність. Глобалізація як об’єктивно обумовлений процес і нова стадія інтернаціоналізації є найбільш перспективним напрямом наукових досліджень, характерною ознакою яких стає, з одного боку, поглиблений, а з другого – дедалі більш поляризований підхід до сутності цього феномену. Відповідно до еволюціонізуючої теорії і світогосподарської практики поняття “глобалізація” поетапно наповнювалось новим змістом – від спрощених економічних теоретичних конструкцій до більш досконалих міждисциплінарних дефініцій, хоча і на сьогодні не сформувався усталений підхід до її визначення. Автором доведено, що адекватним сучасному рівню наукових дослідженнь є трактування глобалізації як феномену, що генерує нову структуровану систему суб’єктної взаємодії і ієрархію зв’язків у процесі наближення до цивілізаційної гомогенності у політичній, соціальній, економічній, інформаційній, культурних сферах людської життєдіяльності. Аналіз передумов, чинників, закономірностей глобалізації підтвердив її системну сутність.
Автором доведено, що наукові концепції глобалізації, пройшовши еволюційний період становлення, характеризуються певною політико-економічною обумовленістю, складним і багатоплановим форматом реалізації, наявним і цілеспрямованим потенціалом державної підтримки і, з точки зору орієнтаційного спрямування, можуть бути представлені двома групами: неоліберальні або атлантичні (консервативного оптимізму, політичного екстремізму, палкого лібералізму, ліберального антифундаменталізму) та континентальні (“федеральної імперії”, “Євро-Радянскої імперії”, співробітництва “Європа-Третій Світ”). Найбільш креативний потенціал продемонстрували атлантичні концепції завдяки їх практичній реалізації, насамперед, у формі економічних доктрин Вашингтонського та Поствашингтонського консенсу.
Глобалістика як міждисциплінарна галузь наукових досліджень виявляє причини, об’єктивно-наслідкові зв’язки, системну сутність глобалізації, визначає загальний тренд її розвитку, аналізує ті глобальні проблеми, які вимагають пошуку оптимальних механізмів системної взаємодії. У більш широкому сенсі термін глобалістика є сукупністю фундаментальних філософських, соціоекономічних, культурологічних і прикладних досліджень різноманітних аспектів глобалізації.
Генезис глобалістики як науки визначається характером і глибиною, насамперед, економічних трансформацій світового розвитку в середині XX ст. Масштабні і складні економіко-політичні процеси 1960-х рр. викликали необхідність формування нового наукового напряму, предметом аналізу якого виступали як практичні результати багатопланових інтеграційних процесів, так і проблеми міжнародного політико-ідеологічного розвитку. Попередником глобалістики на цьому етапі виступила футурологія, результати досліджень якої були узагальнені Інститутом проблем майбутнього, Міжнародним фондом “Людство у 2000 році” та іншими міжнародними організаціями.
З’ясування природи криз, механізмів їх прогнозування та упередження стало основним змістом глобалістичних досліджень у середині 1970-х рр. Дослідження Римського клубу та цілого ряду провідних європейських вчених: М.Месаровича, Е.Пестеля, Я.Тінберга, Д. Габора, У.Коломбо, Дж.Боткіна, М.Ельманджрі, М.Маліци дозволили ідентифікувати основні проблеми глобалізації, їх масштаби та динамізм, що актуалізувало перегляд традиційної індустріальної парадигми світового розвитку.
На початку і в середині 1990-х рр. глобалістика гуманізувала інструментарій розв’язання глобальних проблем, сконцентрувавши дослідницький інтерес на соціально-політичній проблематиці і цивілізаційних аспектах становлення глобальної економіки. Саме тоді сформувалися основні її напрями – технократичний (А.Тоффлер, Д.Белл, Д.Несбіт), еволюційно-детерміністський (Е.Валенілл, Дж.Ріфкін, Н.Георгеску-Ролген), еколого-популістський (Л.Браун, Д.Хау, Дж.Уолд, Р. Теобальд), екзистенціально-культурний (С.Мендловіц, Г.Фолк, О.Орука, І.Гальтунг, М.Міше).
Автором з’ясовано, що предметом глобалістики стає вже не тільки природа, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а й становлення динамічних макросоціоприродних систем, коли в центрі уваги знаходиться взаємодія політичних, соціальних, економічних, технологічних, екологічних процесів. Доведено, що такі системні властивості як перманентна кризовість, високий ступінь конфліктності, схильність до катастроф глобалістикою оцінюються на відміну від інших наук не в якості аномалій чи патологій, а як природне джерело розвитку суспільства. Це, однак, не дискредитує актуальності проблеми пошуку ефективного атикризового менеджменту.
Перспективу розвитку наукових шкіл сучасної глобалістики більшість фахівців справедливо вбачає у поглибленні соціоекономічного спрямування цієї науки, коли методологічною основою теорій глобалізації є дихотомічна типологія соціальної організації: локальне/глобальне. При цьому обов’язковими є просторові характеристики з фіксацією часових “розривів”, моделюванням зсувів у тенденціях розвитку соціально-економічних процесів з середини XX століття.
Методологічно досконалі моделі глобалізації було сформовано на рубежі 1980—1990-х рр. на концептуальному кордоні конкуруючих форм дискурсу: світова система (І.Уоллерстайн, В.Мур, Дж.Нетл) і глобалізація (Р.Робертсон, У.Бек, Г.Терборн)
У роботі доведено, що новітнім імпульсом розвитку теорії глобалістики є імператив віртуалізації, коли дослідницький інтерес зосереджується на розкритті симуляційного, нематеріального, символічного характеру соціоекономічних процесів, що, однак, потребує окремих наукових досліджень у недостатньо визначеному на сьогодні інформаційно-фактологічному полі.
У розділі 2 “Економічна природа глобальних трансформацій“ досліджено феноменальну природу глобалізації, показано її суперечливий динамізм, виклики і асиметрії, розвинуто методологію аналізу і оцінки глобальних економічних парадоксів.
В дисертаційній роботі встановлено, що масштабні, довготермінові та всеохоплюючі процеси інтернаціоналізації формують як матеріальні, політико-ідеологічні, так і когнітивні передумови економічної глобалізації. Маючи апріорі системну сутність, вона включає в себе виробничий, торговельний, фінансово-інвестиційний та інфраструктурний компоненти.
Процеси інтеграції/дезінтеграції прискорюють або гальмують формування глобальних ринків факторів виробництва товарів, послуг, капіталів. У роботі, доведено, що універсалізація, гомогенність, синхронність сучасного економічного розвитку має, з одного боку, нестійкий, а з другого – локалізований характер. Його супроводжують циклічні фінансові кризи, які, маючи національні витоки, несуть в собі деструктивний потенціал глобального масштабу. В роботі прослідковуються етапи економічної глобалізації. Відчутно для всіх регіонів, галузей і сфер діяльності вона проявилася наприкінці 1970-х рр., в середині 1990-х рр. її тренд безпрецедентно динамізується, що спровокувало на початку XXI століття перехід на неоекономічну парадигму розвитку, актуалізувавши пошук адекватного інструментарію забезпечення конкурентоспроможності корпорацій, країн та регіонів світу.
Основну авторську увагу було зосереджено на викликах та асиметріях економічної глобалізації. Зокрема, спростовано тезу про її геоекономічну універсальність, що підтверджується переважно інтернальною орієнтацією країн – світових лідерів, коли експорт США, ЄС та Японії складає лише 12% ВВП. Загалом економічною глобалізацією охоплено, насамперед, країни, які реалізують постіндустріальну парадигму розвитку, свідомо обмежуючи економічні зв’язки зі світовою периферією ресурсо-енергетичними поставками, одночасно претендуючи на статус економічної самодостатності. В результаті очевидної диспропорційності економічна глобалізація лише частково і епізодично (у випадках реалізації транснаціональних проектів) стосується більшості країн Африки, Азії, Латинскської Америки, Близького Сходу (за винятком Ізраїлю).
У дисертації встановлено, що міжкраїнові та міжрегіональні асиметрії обумовлені дією ряду факторів: технологічних, інформаційних, екологічних, геополітичних. Дисгармонія економічного розвитку обумовлює принципову глобальну нестаціонарність, провокуючи чергову фазу конфліктності якісно нового міжцивілізаційного плану.
Авторський аналіз сучасної світової економічної динаміки підтвердив тенденцію до загострення класичних протиріч: уніфікації і диференціації; системного стягування і локалізації; інтеграції і дезінтеграції, в результаті чого виникають основні парадокси глобальної економічної системи (рис. 1).
Особливу увагу в дисертації приділено парадоксам фінансового ринку, глобалізація якого є не тільки найбільш масштабною (обсяг щоденних операцій на світовому валютному ринку у 2005 р. склав 1900 млрд.дол.США), а і суперечливою. Глобальний фінансовий ринок характеризується надприбутковістю і зростаючою самодостатністю, особливо у спекулятивно-віртуальному сегменті.
У роботі стверджується, що реальний глобальний рух капіталу дискредитує традиційні уявлення стосовно його всеохоплюючої міжнародної мобільності, оскільки культивуються приховані бар’єри вільного капіталообміну, що дозволяє посилити конкурентні позиції провідних західних транснаціональних корпорацій і структур, які реалізуючи власні експансіоністські стратегії, сприяють геоекономічному лідерству країн базування.
У розділі 3 “Протиріччя і альтернативи економічного глобалізму” висвітлено цивілізаційні аспекти сучасних економічних трансформацій, проаналізовано підґрунтя і об’єктивні передумови критики економічної глобалізації, оцінено потенціал антиглобальних та контрглобальних альтернатив розвитку.
Автором ідентифіковано процес становлення четвертого покоління локальних цивілізацій, які на відміну від попередніх в технологічному, економічному, соціокультурному, демографо-екологічному, геополітичному аспектах демонструють істотну диференціацію показників розвитку. Визначено, що лідерство північноамериканської та західноєвропейської цивілізацій забезпечується як об’єктивними факторами (тривалий технологічний відрив, якість людського капіталу, ефективна ринкова організація, ідеолого-ментальна адекватність), так і суб’єктивними, пов’язаними зі сприятливим для них міжнародним інституційним середовищем (підконтрольність провідних міжнародних організацій та фінансових установ, можливість використання протекціоністських заходів та подвійних стандартів тощо). У ретроспективному плані важливу роль відіграло перетворення долара на універсальний еквівалент вартості, а США – на глобальний емісійний центр, що забезпечувало уніцивілізаційний диктат у своєрідній піраміді зобов’язань.
Було констатовано зниження питомої ваги західних цивілізацій у світовому ВВП з 54,5% у 1950 р. до 44,6% у 2000 р. і 37,5(оцінка) до 2015 р. Одночасно три східні цивілізації (японська, китайська та індійська) демонструють усталену динаміку економічного зростання: 9,3% світового ВВП в середині XX ст., 22,5% у 1990-х рр. і 25,5 % (оцінка) у 2015 р. Незважаючи на низькі рейтингові оцінки конкурентного потенціалу східнослов’янської цивілізації, вона, на думку автора, володіє потенціалом паритетного входження до глобального економічного простору, за умов ефективного геоекономічного маневру і варіативної взаємодії з більш потужними цивілізаціями.
У дисертації обґрунтовується, що стратифікація цивілізаційного розвитку, підвищення конкурентного статусу окремих “незахідних” цивілізацій створюють передумови виникнення міжцивілізаційних конфліктів, які гіпотетично співпадають з періодами глобальних економічних криз.
Асоціалізація і віртуалізація економіки, дискредитація традиційних ціннісних орієнтирів і національної ідентичності формують підґрунтя критики економічної глобалізації. Проведене автором дослідження показало, що економічні наслідки реалізації неоліберального проекту глобалізації сформували антагоністичний базис антиглобальних ініціатив (рис. 2), домінуючою ідеологією яких виступали соціалістичні і квазісоціалістичні погляди представників еліт і маргінальних верств як західних країн, так і країн, що розвиваються. У роботі зазначається, що на сьогодні ідеологію антиглобальних рухів формують економічний раціоналізм і політична кон'юнктура.
У роботі обґрунтовується висновок, що дія механізмів акселерації альтерглобалізму (гнучкість і адаптивність форм, інтерідеологічність, швидкість і безапеляційність реагування на глобальні подразники, певна незаангажованість) нівелюється прагматичною економічною мотивацією. У цьому контексті показовою є зростаюча популярність альтерглобалізму, інтелектуально персоніфікованому, в першу чергу, Дж.Тобіном (АТТАК) при подальшій маргіналізації екстремістського сегменту антиглобалізму.
Методологічно ідентифікуючи анти– і альтерглобалізм як прояв об’єктивно дуалістичної природи економічної глобалізації, автор пропонує акцентувати увагу на розвитку мотивацій конструктивізму, творення, реформізму на основі формальної та неформальної інформаційної консолідації.
У розділі 4 “Становлення глобальної економіки” аналізується картографія світу у новітньому геоекономічному просторі, виявляються закономірності функціонування глобальної економіки та пропонуються прогностичні сценарії глобального економічного розвитку.
У роботі з’ясовано, що сучасну картографію світу визначає, насамперед, диспозиція інтернаціоаналізованих відтворювальних ядер, в які поетапно "інкорпоруються" національні економіки, займаючи позицію, від якої залежить їх частка у світовому доході, що перерозподіляється на кордонах геоекономічних анклавів в умовах жорсткої конкуренції.
В цьому плані середовище національного економічного розвитку визначається автором як своєрідний геоекономічний атлас світу з чітко або нечітко окресленими економічними кордонами країн, інтеграційних угруповань, транснаціоналізованих корпоративних структур, стратегічних альянсів.
Доведено, що глобальна економіка як структурована багаторівнева система характеризується рядом кількісних параметрів, до яких автор відносить безпрецедентні масштаби безпосередньо міжнародного виробництва, обміну і споживання за рахунок випереджуючого динаміку світового ВВП зростання міжнародної торгівлі товарами та послугами, прямих та портфельних іноземних інвестицій, валютних операцій, даючи їм якісну оцінку (табл. 1).
Таблиця 1
Ключові параметри глобальної економіки
Сфери економічної діяльності | Кількісні параметри | Оцінка
(2005 р.) | Якісна характеристика
Ідеальний зразок | Реальний стан
Міжнародне виробництво | Кількість нефінансових ТНК | 50000 | Світовий баланс виробничої діяльності на основі ефективного ресурсовикористання | Асиметрична децентралізація виробництва, дематеріалізація товарних потоків
Обсяг продаж ТНК | 36456 млрд.дол.
Міжнародна торгівля | Обсяг торгівлі товарами | 21214 млрд.дол. | Вільний обмін товарами, послугами, продуктами інтелектуальної власності | Істотні нетарифні бар’єри, регіональний неомеркантелізм
Обсяг торгівлі нефінансовими послугами | 12574 млрд.дол.
Міжнародні інвестиції | Обсяг ПЗІ | 460 млрд.дол. | Вільний рух підприємницького капіталу | Транснаціональні альянси, превалювання портфельних інвестицій
Обсяг портфельних інвестицій | 1663,1 млрд.дол.
Міжнародні фінанси | Обсяг міжнародних кредитів | 13000 млрд.дол. | Стабільність, транспарентність, уніфікована технологічність | Перманентна кризовість, превалювання спекулятивних операцій
Обсяг валютних операцій | 1900 млрд.дол.
Поряд із закономірностями функціонування глобальної економіки, що забезпечують ефективність і загальноцивілізаційний прогрес на основі ресурсної доступності, факторної мобільності, інноваційності, інтегративної динамічності, автором акцентовано увагу на нееквівалентному розподілі витрат і доходів на глобальних ринках, що обумовлює непропорційність та асиметричність розвитку і поглиблює міжкраїнові та міжрегіональні інформаційно-технологічні і соціально-економічні розриви.
Якісні ознаки глобальної економіки відображають процеси транснаціоналізації, регіоналізації та глобальної інституалізації, а її рушійними силами є принципові науково-технологічні зрушення на основі всеохоплюючої інформатизації. Формується глобальне середовище постіндустріальної інформаційної цивілізації, у якій роль основного виробничого фактору відіграє інформація, а вирішального чинника – нові знання, що, безперервно нагромаджуючись, виливаються в принципово нові можливості розвитку.
Разом із тим, автором виявлено, що етноекономічні системи генерують конфлікти з постіндустріальною моделлю розвитку, особливо за умов її локалізації у групі розвинутих країн світу. У прогностичних сценаріях глобального розвитку таким чином можуть або закріпитись існуюче економічне розшарування світу (неоліберальна глобалізація), або ініціюватись більш демократичні системи управління (приборкана глобалізація, глобалізація свідомості тощо).
Автором доведено, що найбільш оптимальна на сьогодні модель світоустрою має носити гексагональну форму: чотири регіони (північноатлантичний, тихоокеанський, євразійський, південний), транснаціоналізований економічний простір; депресивні території. У якості центрального у розвитку етноекономічних систем було встановлено процес відтворення не тільки товарної маси на техногенній виробничо-інвестиційній основі, але й нової якості життєдіяльності. Ігнорування цього може призвести до реалізації прогностичного сценарію світоустрою із глобальним поділом на "зону життя" і "зону роботи", що дискредитує позитивну варіативність і поліхромність глобалізації.
У розділі 5 “Інституціоналізація і формування системи глобального управління” визначено принципові напрями інституціоналізації глобального управління з аналізом функцій і статусу держав, міжнародних економічних організацій, метакорпорацій в глобальних економічних умовах.
Проаналізовано, що в умовах глобалізації перерозподіляються ролі і функції суб’єктів бізнесу та регулятивних інститутів. Автором розвинуто тезу щодо втрати державою функції основного структурного елемента світової економіки, оскільки вона, по-перше, втрачає можливість ефективно використовувати традиційні важелі макроекономічного регулювання (імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку тощо). Інтернаціоналізуються навіть такі "внутрішні" сфери державного регулювання як оподаткування, трудове законодавство, освіта, професійна підготовка кадрів тощо. Частина економічних процесів взагалі не підпадає під регулюючий вплив держави, оскільки об’єктивно потребуються узгоджені заходи країн, ТНК і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). По-друге, становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини створює передумови і розвиває нові міжнародно взаємопов’язані види і типи діяльності в усіх сферах економіки, науки, культури, породжує необхідні для її потреб інтернаціоналізовані фінансові потоки, організаційні структури, робить глобально відчутними традиційні проблеми конкурентоспроможності і породжує нові. Закріплюється певна конкурентна ієрархія країн відповідно до їх положення в системі функціональних зв’язків техносфери із зовнішнім світом.
Автором виявлено, що уперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст, тобто як здатність здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, в тому числі стосовно формування конкурентоспроможного середовища розвитку. Разом з тим, у роботі доведено, що роль національних урядів не зменшується, а видозмінюється у відповідь на виклики глобалізації, пов’язані, зокрема, із намаганням приватного капіталу регулювати і транснаціональну діяльність, і державну владу, і міжнародні організації.
У роботі встановлено, що реально діючими інструментами глобальної реінституціоналізації виступають війни “нових поколінь”, які демонструють досконалі тактики і стратегії дій на базі "високих" геоекономічних технологій (технологічне виснажування, геоекономічний бумеранг, глобальні фінансові атаки тощо). При цьому у формуванні майбутніх геоекономічних ареалів активно використовується як потенціал демографічних та соціокультурних
