НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

КРИКУН Віктор Борисович

УДК 351.823.1

ІНСТИТУТ БАНКРУТСТВА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – | доктор наук з державного управління, професор

ВОРОТІН Валерій Євгенович,

Національний інститут стратегічних досліджень,

завідувач відділу регіональної політики.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, професор

ДЄГТЯР Андрій Олегович,

Харківський регіональний інститут

державного управління Національної

академії державного управління

при Президентові України,

завідувач кафедри економічної теорії і фінансів;

кандидат наук з державного управління

ДУДІН Тимофій Миколайович,

Рахункова палата по Дніпропетровській

та Запорізькій областях, головний спеціаліст.

Провідна установа – | Гуманітарний університет “Запорізький інститут

державного та муніципального управління”, кафедра державного управління

та адміністративного менеджменту, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 25 квітня 2007 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 24 березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Жабенко

Підписано до друку --.03.2007.

Формат 60 х 84 1/16. Тираж 100 прим. Обл.-вид. арк. 1,36.

Ум.-друк. арк. 1,16. Гарн. Таймс.

Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003 р.

Віддруковано з оригінал-макета у видавництві

Національної академії державного управління

при Президентові України.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Суттєве уповільнення темпів покращання фінансово-економічних результатів діяльності українських суб’єктів господарювання на тлі зростання потреби в інвестуванні внаслідок підвищення цін на енергоносії і конкурентного тиску, зумовлених “ланцюговим ефектом”, призвело до зростання кількості неплатоспроможних підприємств. Одночасно відбуваються й зміни форм власності більшості підприємств і створення на їх основі переважно підприємств недержавної форми власності. Недостатній досвід державного управління економічними процесами, необхідність регулювання господарського середовища в умовах ринкових відносин супроводжуються значними труднощами комплексного розвитку національної економіки. Як підкреслено в Експертній доповіді “Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку”, зазначені тенденції в цілому призводять до зниження рівня конкурентоспроможності українських підприємств у довгостроковій перспективі, підвищують залежність України від зовнішнього фінансування, посилюють ризики валютно-фінансової нестабільності в країні, перешкоджають формуванню інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки як на середньо-, так і на довгострокову перспективу.

В умовах глибоких ринкових перетворень у національній економіці багато підприємств опинилося за межею платоспроможності. Велика кількість суб’єктів господарювання різних форм власності є збитковими. Банкрутство окремих підприємств набуло масового характеру. У світовій практиці госпо-дарювання та державного управління найбільш дієвим способом локалізації неплатоспроможності національних суб’єктів господарювання є застосування інституту банкрутства.

Успіхи та невдачі ринкових перетворень залежать від ефективності та прибутковості діяльності суб’єктів підприємництва. Значною мірою механізм і вплив інституту банкрутства як економічного важеля на перебіг госпо-дарських процесів у системі державного регулювання економіки мають бути диференційованими в умовах ринкової економіки, а саме: не підривати основ підприємництва; не послаблювати потенціал ринку; сприяти економічному зростанню, вивільняти економічну систему від негативних явищ і об’єктів.

Інститут банкрутства є важливим, невід’ємним, еволюційно сформованим атрибутом ринкової економіки. Його основним призначенням і передумовами виникнення виступають необхідність урегулювання та узгодження інтересів суб’єктів господарської діяльності для задоволення їх майнових прав у системі економічних відносин з метою забезпечення сталого збалансованого розвитку економіки. Основна вимога до ефективного використання інституту банкрутства – його підпорядкованість державі як ієрархічно найвищому інституту суспільства, оскільки безконтрольне анархічне функціонування будь-якого інституту призводить до його абсолютної гегемонії.

Дослідженню проблем інституту банкрутства у спеціальній науковій літературі приділялася велика увага. Теоретичні питання щодо інституційних позицій устрою економічної системи, державного регулювання економіки вивчали такі вчені, як О.Амосов, В.Бакуменко, В.Бодров, З.Варналій, В.Воротін, Л.Воротіна, В.Дорофієнко, В.Геєць, Г.Губерна, А.Дєгтяр, Т.Дудін, Г.Козаченко, В.Князєв, О.Мордвінов, А.Мерзляк, Т.Мотренко, Е.Панченко, О.Поважний, Я.Радиш, В.Рижих, В.Шамрай, В.Юрчишин та ін.

Проблемам правового регулювання інституту банкрутства присвятили свої праці такі науковці, як О.Бірюков, А.Бушев, А.Вікулін, Л.Воронова, В.Джунь, О.Дзера, С.Жилінський, Д.Ляпін, В.Мамутов, Г.Папе, В.Степанов, О.Сушинський, М.Тітов, Г.Тосунян, Л.Фединяк, О.Чувпило та ін.

Значний внесок у вирішення проблем, що стосуються аналізу діяльності та визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання, зробили зарубіжні вчені З.Боді, Р.Брейлі, Р.Вестерфілд, Б.Джордан, Е.Долан, С.Майєрс, Р.Мертон, С.Росс, Е.Хелферт, Р.Холт.

Проте в Україні відчувається значний дефіцит ґрунтовних досліджень інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки. Значущість цієї проблеми, необхідність її вирішення і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України в рамках наукової теми “Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U003345) в межах комплексного проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U002829), в розробці якої брав участь дисертант. Особистий внесок автора полягає у розробці пропозицій щодо оптимізації методів і форм вироблення та реалізації державної банкрутно-санаційної економічної політики в умовах глибоких ринкових перетворень.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування необхідності функціонування інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкових відносин, розробка комплексу проблем формування інституту банкрутства в Україні, визначення основних напрямів його удосконалення, вироблення засад аналізу та оптимізації механізму державного управління функціонуванням підприємств в умовах банкрутства.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

–

–

–

–

–

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є процес державного управління як сукупність еконо-мічних та організаційних відносин, що пов’язані з механізмом фінан-сового оздоровлення підприємств у контексті розвитку інституту банкрутства.

Предмет дослідження – формування інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки України.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що удосконалення теоретичних засад інституту банкрутства в системі державного регулювання національної ринкової економіки, розроблення та впровадження нових форм, механізмів та інструментів макроекономічного управління дадуть змогу підвищити ефективність і результативність діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування щодо оптимізації роботи неплато-спроможних суб’єктів господарювання.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисер-тації є системний підхід до розкриття принципів регулювання інституту банкрутства. В процесі дослідження був застосований комплекс методів, зокрема діалектичний метод пізнання, метод аналізу та синтезу, метод факторного аналізу, метод коефіцієнтів, а також методи групування, класифікації, порівняння, графічного зображення і табличного відображення результатів дослідження; системно-аналітичний метод, який дав змогу узагальнити наукові концепції, розробки та пропозиції провідних вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені проблемі макроуправління; економіко-статистичний метод - для досліджен-ня еволюції систем неплатоспроможності, розуміння динаміки, структури та ефективності управління підприємством; метод інституційних зіставлень, який передбачає моделювання варіантів розвитку неплатоспроможних підприємств; метод порівняльного аналізу (SWOT-аналіз) – для визначення сильних і слабких сторін, зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на формування системи управління підприємницькими структурами в умовах банкрутства; програмно-цільовий метод – для надання науково-практичних рекомендацій стосовно шляхів удосконалення та оптимізації систем управління неплатоспроможністю й обґрунтування практичних пропозицій щодо створення в національній економіці ефективної системи засобів, інструментів і механізмів державного управління інститутом банкрутства.

Інформаційну базу дослідження становлять звітні дані Держкомстату України, основоположні законодавчі й нормативно-правові акти та програмні документи державних органів України, зокрема Конституція України, закони України, укази Президента України, нормативні документи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, монографії та статті вітчизняних і зарубіжних авторів, особисті дослідження автора.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в комплексному визначенні та вирішенні економічних й організаційно-управлінських проблем формування з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду напрямів удосконалення механізму державного управління інститутом банкрутства в Україні, необхідного для стабілізації економіки в умовах глибоких ринкових перетворень. З цією метою у дисертації:

уперше:

–

–

–

удосконалено:

–

–

–

дістали подальшого розвитку:

–

–

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні та методологічні положення і висновки, викладені в дисертації, є основою для розв’язання практичних проблем, пов’язаних із ефективним використанням інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки.

Отримані в дисертації наукові результати мають як теоретичне, так і практичне значення, дають змогу об’єктивно оцінити розвиток інституту банкрутства в Україні, виявити суперечності процесу реорганізації неплато-спроможних вітчизняних підприємств та їх взаємозв’язок з динамікою соціально-економічного розвитку. Зазначені положення можуть бути вико-ристані в начальному процесі при підготовці загальних і спеціальних курсів, розробці навчальних планів, програм, спецкурсів, навчально-методичних посібників і практичних завдань з проблематики банкрутства за програмами підготовки магістрів за економічними та управлінськими спеціальностями.

Матеріали дисертаційного дослідження використані як пропозиції і зауваження до проектів законів, методичних розробок. Основні результати викладені в наукових публікаціях автора, доповідях на наукових конфе-ренціях, аналітичних записках для державних органів.

Результати дослідження впроваджені:

–

–

–

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України та на таких науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми фінансово-економічного розвитку підприємництва та малого бізнесу (регіональний аспект)” (Чернівці, 2003), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Ужгород, 2003), І міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-правові засади перспектив розвитку України” (Хмельницький, 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Обліково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні” (Львів, 2005), І міжнародній науково-практичній конференції “Управління організаційними змінами в контексті формування економіки знань” (Хмельницький, 2006).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у дев’яти наукових працях загальним обсягом 4,5 друк. арк., у тому числі 6 – у наукових фахових виданнях обсягом 3,2 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 247 сторінок. Робота містить 11 рисунків, 6 таблиць. Список використаних джерел включає 325 найменувань (з них 23 іноземних джерела).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету й завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, його наукову новизну, теоретичне та практичне значення. Наведено дані щодо апробації та впровадження одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретичні основи дослідження інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки” – досліджено теоретичні положення стосовно інституту банкрутства та визначено соціально-економічні особливості застосування банкрутства в процесі дер-жавного регулювання ринкових перетворень в економіці України.

Зазначається, що ринкова економіка – поняття складне та неоднозначне, хоча, як доводить перевірене практикою вчення філософії, все складне насправді є простим. Могутність кожної країни визначається насамперед економічним становищем, її здатністю до розвитку. Поняття ринкова економіка охоплює безліч різних елементів, що формують її як єдине ціле, тому більш поширеним є термін “ринкова економічна система”, який дає змогу сприймати ринкову економіку як єдиний організм.

Теоретичне дослідження засвідчило, що в економічній та управлінській літературі існує кілька підходів щодо визначення поняття “ринкова економічна система”. Розмаїття цих позицій можна узагальнити, поділивши їх на кілька груп, відповідно до яких ця система розглядається як сукупність економічних суб’єктів; система виробництва, розподілу, обміну і споживання; упорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних і нема-теріальних благ; сукупність виробничих відносин; система відносин власності (яка часто покладена в основу виробничих відносин); сукупність економічних процесів, пов’язаних з розподілом ресурсів, тощо.

Набуло поширення визначення поняття “інституційна ринкова економіка”, яка є регульованою. Інститут у розумінні засновників інституціона-лізму – це спо-сіб мислення у вигляді звичаїв і звичок, психологічного налаштування на пев-ні стандарти поведінки, в тому числі й у сфері господарю-вання. Представники інсти-туційної економіки, здебільшого американського походження – У.Гаміль-тон, Т.Веблен, Дж.К.Гелбрейт, А.Гобсон, Дж.М.Кларк, Дж.Коммонс, Дж.Міль та інші – визначають ринок як один з інститутів, натомість представники кейнсіанського підходу вважали найважливішим інститутом саме державу.

Указується, що інститут банкрутства (від італ. bancarotta: banco – лавка, банк і rotto – зламаний) означає неплатоспроможність, відсутність коштів у боржника (юридичної чи фізичної особи) і його відмову у зв’язку з нездатністю за-довольняти матеріальні вимоги інших осіб сплачувати кредиторам за своїми бор-говими зобов’язаннями. У класичному варіанті такої ситуації йдеться про лікві-дацію боржника як самостійної економічної одиниці, хоча він не завжди міг бути суб’єктом підприємницької діяльності. В будь-якому разі його визна-чено як неплатоспроможну особу. Підставою появи інституту банкрутства є неплатоспроможність суб’єкта підприємництва у процесі здійснення госпо-дарської діяльності. Практична реалізація інституту забезпечена примусом держави та законодавством. Отже, інститут банкрутства – це об’єктивно зумов-лена господарським життям у ринкових умовах сукупність правових норм, покликана регулювати економічні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності з метою дотримання ними господарської дисципліни чи вимог ринку для забезпечення повного і своєчасного виконання їх боргових зобов’язань.

Дослідження теоретико-методологічних засад державного управління механізмом неплатоспроможності засвідчило, що інститут банкрутства є дієвим засобом держави в системі управління ринковою економікою. Доречно виділяти дії держави, спрямовані на регулювання та реформування ринкової економічної системи. Відповідно призначення реформування полягає у вжитті комплексу заходів і забезпеченні розвитку економіки, тоді як сутність регулювання зводиться до підтримки необхідного рівня стабільності функціонування ринкової економічної системи. Важливе місце інституту банкрутства в системі держав-ного регулювання ринкової економіки визначається його здатністю до акти-візації економічної діяльності суб’єктів господарювання. Усвідомлення ними загрози, яку потенційно криє в собі інститут банкрутства, спонукає їх до впровадження в економічну діяльність раціональних та ефективних рішень, здійснення обдуманих і виважених вчинків, високопродуктивного використання всіх видів економічних ресурсів. Інакше кажучи, інститут банкрутства як стимулює суб’єктів економічної діяльності до заощадливого використання кожного виду економічного ресурсу, так і сприяє зміцненню їх матеріальної бази та кращому техніко-технологічному оснащенню, інтенсифікації капітало-вкладень й активізації інноваційної діяльності тощо. Це забезпечує стійкі конку-рентні позиції господарського суб’єкта та зміцнює його становище на ринку.

Аналіз літературних джерел показав, що якщо виходити з позицій саморегулівного ринку, то інститут банкрутства може перетворитися на засіб гальмування економічного розвитку. Зважаючи на те, що велика кількість суб’єктів господарювання має у своєму арсеналі як дебіторську, так і кредиторську заборгованість, внаслідок чого автоматично виникає взаємна боргова залежність між ними, інститут банкрутства в такому разі спроможний ліквідувати більшу частину заборгованості. Очевидно, що це призведе до загострення суперечностей економічного розвитку і навіть до зникнення окремих галузей економіки та занепаду всієї господарської системи.

Таким чином, інститут банкрутства як засіб економічного управління належить двом суб’єктам ринку: державі та суб’єктам господарювання. Успішність ринкових перетворень та господарські невдачі вирішальною мірою залежать від усвідомленої цілеспрямованої діяльності субєктів під-приєм-ництва, їх здатності правильно і своєчасно оцінити ситуацію, обрати правильні та перспективні орієнтири розвитку, визначивши мету і шляхи вирішення поставлених завдань. Однак будь-які заходи неспроможні застрахувати суб’єктів господарювання від помилок, що виникають у системі економічних відносин. Ринкова економіка та її регулювання передбачають альтернативність, можливість істотних відхилень і навіть несподіваних повернень у вихідний стан. Потрібно також мати на увазі, що існує “спадковість” еволюції як економічної системи, так і механізмів управління нею.

Виявлено, що в розвиненій ринковій економіці збиткові і нездатні платити за своїми зобов’язаннями фірми згідно із законодавством про банкрутство автоматично припиняють своє існування або реорганізуються. Саме шляхом закриття неефективних виробництв і перерозподілу коштів на користь ефективних технологій і галузей якоюсь мірою можна в умовах обмеженості ресурсів здійснити структурну перебудову, яка так необхідна українській економіці.

У другому розділі – “Формування державної політики України у сфері неплатоспроможності суб’єктів ринку” – проведене комплексне дослідження формування моделі та механізмів державного управління у сфері неплато-спроможності в ринковій економіці.

Дослідження процесу формування державної політики у сфері неплато-спроможності показало, що в Україні упродовж 1990-х рр. збільшу-валась частка неплатоспроможних підприємств, що розширило сферу прояву інсти-туту банкрутства. Хаотичність дії інституту банкрутства в економічній системі країни призвела до ліквідації багатьох підприємств і збільшення кількості фізичних осіб як суб’єктів господарювання. Зумовлене цим змен-шен-ня кіль-кості підприємств пояснюється масовим роздержавленням та прива-тизацією без формування реального власника, що й зумовлює вико-ристання інституту банкрутства державою як важливого регулятора еконо-мічних процесів. Таким чином, Українська держава має здобути верховенство над своїм економічним потенціалом. Розрив зв’язків держави з економікою завдає великої шкоди господарській системі.

Аналізуючи формування державного управління неплатоспроможністю підприємств, автор дійшов висновку, що в макроекономічному розумінні інститут банкрутства відіграє роль “санітара”, який “очищує” ринкове сере-довище та сприяє його “одужанню”. Кожне підприємство, опинившись у скрутному фінансовому становищі, не маючи можливості вчасно розрахуватися за своїми зобов’язаннями, тим самим знижує ефективність економічної діяльності своїх ділових контрагентів. Тому справедливо вважати, що з економіко-управлінського погляду інститут банкрутства сприяє збалансуванню ринкової економіки.

Доведено, що процес макроекономічного управління інститутом банкрутства – це функціонування усталеної організаційної структури, яка відо-бражає виконання функцій управління та характеризує його динаміку. Цей процес має особливий зміст, зумовлений його сутністю, що передбачає певну послідовність дій у просторі й часі (рис. 1).

Дослідження показало, що найголовнішою функцією інституту банкрутства є правовий захист майнових прав ринкових суб’єктів. У контексті вирішення цього завдання ключовим, і, по суті, визначальним на сучасному етапі економічного розвитку є впорядкування відносин власності. Метою держави визначено розбудову багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонуватиме на основі органічного та рівноправного поєднання різних форм власності. Для забезпечення такої рівності потрібна відповідна законодавча база, яка регулюватиме цей процес. Така база у необхідному обсязі поки що не напрацьована. Рівноправне поєднання різних форм власності не можуть забезпечити державні інституції, це під силу тільки ринку. Ринок, спираючись на критерій ефективності, в перспективі визначатиме у кожному конкретному випадку найбільш оптимальну форму власності відповідного підприємства чи організації.

Рис. 1. Модель реалізації механізму банкрутства

в системі державного управління

Подальше дослідження практики розвитку відносин у сфері неплато-спроможності підтвердило висновок про те, що економічна трансформація та розбудова ринкової економіки є не самоціллю для держави, а об’єктивним процесом розвитку людства. Важливим питанням є досягнення гармонії у взаємодії держави, суспільства і ринку. При домінуванні будь-якого з цих інститутів порушуються господарські процеси та настає глибока криза, що призводить до руйнування економіки та загального банкрутства суб’єктів господарювання. За будь-яких обставин держава змушена коригувати свої дії, втручаючись в економічні процеси, та найбільш раціонально використовувати різноманітні економічні інститути. Інститут банкрутства не є винятком. Налагодження взаємодії інституту власності та інституту банкрутства – важлива економічна функція держави в ринкових умовах. За часів планової економіки панівним був інститут держави, у період самостійного розвитку економіки домінуючим став інститут ринку. При цьому в обох випадках національне господарство зазнавало кризи і на кожен із цих інститутів більшою чи меншою мірою впливав інститут банкрутства.

У третьому розділі – “Оптимізація механізму функціонування україн-ських підприємств в умовах банкрутства” – досліджено специфічну особли-вість впливу системи державного управління на інститут банкрутства, розкрито інструменти й технологію оптимізації механізму банкрутства.

Доведено, що повне вирішення проблем у державній управлінській сфері можливе в умовах глибоких ринкових перетворень економіки шляхом пошуку нових засад і нової якості діяльності інституту неплатоспроможності. В управлінських системах домінуючу роль мають відігравати не суто моти-ваційні, а суспільно значущі процеси включення суб’єкта господарювання в цілісну ринкову систему з усіма її атрибутивними ознаками. Існує наукова проблема, яка потребує розв’язання, – вибір шляху соціально-економічного розвитку, на основі якого можна було б визначити взаємодію національних органів державного управління та системи управління інститутом банкрутства сучасного підприємства.

На думку автора, у найпростішому випадку схема ухвалення управлін-ських рішень про банкрутство підприємства складається лише з кількох операцій. Коли настає строк платежу кредиторам, керівництво фірми перевіряє вартість власного капіталу: якщо його величина додатна, фірма платить своїм кредиторам, якщо ж капітал знецінений, фірма не в змозі сплатити свої борги і стає перед вибором ухвалення таких рішень.

Перше рішення – збільшення власного капіталу (наприклад шляхом додаткової емісії акцій). Незважаючи на всю уявну привабливість такого рішення, здійснити його на практиці вкрай складно, адже проблема полягає в тому, що вартість акцій компанії, позбавленої власного капіталу, незначна. Піти на це можуть лише власники компанії, які хочуть її врятувати (але тоді вони збільшують свої ризики). Сторонні інвестори, як правило, вдадуться до таких дій лише в тому разі, якщо трансакційні витрати з викупу боргів компанії (навіть з урахуванням можливого дисконту) більші, ніж вартість акцій.

Друге рішення – отримання нових позик. Зазвичай такі рішення прий-маються, якщо передбачається, що умови господарювання фірми покращаться і вона зможе в майбутньому розрахуватися зі всіма боргами. Чинник, що перешкоджає відновленню зовнішнього кредитування, аналогічний поперед-ньому: фірмі, яка перебуває в передбанкрутному становищі, мало хто видасть позику, а якщо й зважиться на це, то ціна позики буде набагато вищою за середньоринкову (навіть швидше за все вищою від тієї, яку фірма платила за позиками, термін повернення яких настав). Але найголовніше – обслуговування нової заборгованості знижує вірогідність поліпшення фінансового становища фірми в майбутньому при покращанні ринкової кон’юнктури. Отже, в багатьох випадках нові позики лише уповільнюють ухвалення рішення третього типу – стосовно подачі клопотання про банкрутство.

Коли рішення про банкрутство ухвалене, доводиться робити вибір між ліквідацією і реорганізацією фірми. Якщо активи фірми-банкрута можуть бути використані з більшою користю, фірма ліквідується і виручка від цього йде на оплату вимог кредиторів. Інакше фірма зазнає санації і продовжує функціо-нувати або із старими (рідше), або з новими (частіше) власниками. Іншими словами, банкрутство здебільшого стає інструментом перерозподілу прав власності на активи підприємства.

У розділі констатується, що державне регулювання інституту банкрутства залежить від стану і темпів розвитку національної економіки. Сфера засто-сування і прояву інституту банкрутства – господарське середовище країни, в якому засновуються, функціонують та припиняють свою діяльність суб’єкти господарювання. Інститут банкрутства виконує своє справжнє призначення тільки в умовах ринкової економіки.

Найвідомішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінан-сова санація (від лат. sanare – оздоровлення, видужання). Заходи фінансово-економічного характеру відображають відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній чи безповоротній основі. Методи державної фінансової-санаційної політики відображені на рис. 2.

Рис. 2. Методи державної фінансово-санаційної політики

Доведено, що головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є санаційна спроможність, яка визначається його здатністю до виживання. Санаційна спроможність – це наявність у під-приємства, яке перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-тех-нічних і правових можливостей, що визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності підприємства є його схильність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості й отримання конкурентних переваг.

Еатомість, ефективним методом державної фінансової санації може виступити націоналізація (деприватизація чи реприватизація) підприємств. Хоча ринкова економіка передбачає здебільшого наявність значного приватно-колективного сектора господарювання, водночас у країнах з розвиненими ринковими відносинами є досить потужним державний господарський сектор.

Показано, що вихід підприємства із зони банкрутства, як правило, не-можливий без кардинальної реорганізації всіх бізнес-процесів. Така орга-ні-заційна реформа дістала назву реінжинірингу. Суть макроекономічного управ-ління перетвореннями полягає в тому, щоб на основі глибокого аналізу реаль-них ситуацій в динаміці знайти форми і методи реагування на постійні зміни зов-нішнього середовища і за допомогою відповідних заходів забезпечити життє-здатність підприємства. До подібних змін можна віднести економічні, техно-логічні, політико-правові, соціально-культурні і фізико-екологічні. Дове-де-но, що сучасний реінжиніринг – це фундаментальне перетворення та радикаль-не перепрофілювання підприємства і його найважливіших процесів. У резуль-таті істотно поліпшуються всі основні показники (витрати, якість про-дукції і послуг, обслуговування). Відбувається глибинна реорганізація під-при-ємств по всьому ланцюгу створення продукту. Узагальнення практики реалі-зації реінжинірингу дає підстави зробити такі висновки. Необхідність реінжи-ні-рингу пов’язана з високою динамічністю сучасного ділового світу; для вирі-шен-ня проблеми сьогодні потрібні зміни базових принципів організації фірм та їх перехід до орієнтації не на функції, а на процеси; реінжиніринг – це метод удосконалення характеристик фірми, який разом з такими методами, як стра-тегічне планування, управління змінами, досягнення найвищої якості розвитку приводить до радикальних змін; з допомогою реінжинірингу змінюються методи роботи; реінжиніринг виступає як складний, тривалий процес, що вимагає залучення всіх підрозділів фірми та радикальних перетворень в її роботі

На основі результатів дослідження можна сформулювати концепцію вимірювання ефективності інституту банкрутства в системі державного управління діяльністю суб’єктів господарювання. Згідно з цією концепцією, на думку автора, вимірювання ефективності має грунтуватися на визнанні пріоритету якісних показників над кількісними.

Аналіз розвитку системи управління в ринкових умовах господарювання свід-чить про те, що за спрямованістю концепція вимірювання ефективності держав-ного управління інститутом неплатоспроможності базується на дотри-манні певних умов, що забезпечує високу ефективність її функціо-нування.

ВИСНОВКИ

У дисертації узагальнено та вирішено актуальне наукове завдання, що полягає в розробці концепції й науково-теоретичних засад інституту банкрутства як інструменту державного регулювання національної економіки в умовах глибоких ринкових перетворень. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета та завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки.

1. Системний аналіз літературних джерел показав, що завдання подолання кризового розвитку економіки, її стабілізація, а надалі і досягнення еконо-мічного зростання на основі структурної перебудови вимагають актив-ного і ефективного залучення та грамотного використання всього арсеналу ринкових механізмів, у тому числі й конкуренції і банкрутства неплато-спроможних підприємств. Банкрутство є важливим елементом ринкової конку-рентної економіки, що сприяє її оздоровленню шляхом розорення слабких, погано керованих, неприбуткових підприємств та формування й відбору сильніших і більш стійких суб’єктів господарювання. Конкуренція та банкрутство при-скорюють процеси структурної перебудови виробництва, переливу капіталу і ресурсів з малоефективних та неефективних сфер і структур у більш прибут-кові. Загроза банкрутства активізує підприємців, стимулює вдосконалення виробництва, впровадження нової техніки, технології і організації праці з метою зниження витрат та досягнення прибутковості як необхідних умов виживання підприємств у конкурентній боротьбі за ринки збуту продукції.

2. За результатами дослідження обґрунтовано, що інститут банкрутства є важливим і невід’ємним, еволюційно сформованим атрибутом ринкової економіки. Його основним завданням і передумовами виникнення виступає необхідність урегулювання та узгодження інтересів суб’єктів господарської діяльності для гарантування їх майнових прав з метою дотримання дисципліни в системі економічних відносин та забезпечення сталого збалансованого розвитку економіки. Головна вимога до ефективного використання інституту банкрутства – підпорядкованість цього засобу управління соціально-еконо-мічною системою суспільству і державі як ієрархічно найвищому інституту, оскільки безконтрольне функціонування будь-якого інституту призводить до його абсолютної гегемонії. Таке твердження випливає з особливості само-регу-лівного ринку, коли інститут банкрутства може перетворитися на самовільний засіб пригнічення економіки. Вказане означає недоцільність надання інституту банкрутства домінуючої ролі щодо всієї соціально-економічної системи, оскільки це завдає шкоди суспільству, порушує структуру і пропорції суспільного устрою, призводить до суперечностей у соціально-економічному розвитку. Об’єктивна потреба в існуванні інституту банкрутства в ринковій економіці вимагає його адекватного застосування в системі господарських відносин як засобу державного регулювання економіки. Суспільний інститут банкрутства як економічно-правова категорія є дієвим практичним інстру-ментом, за допомогою якого держава здатна ефективно впливати на економічні процеси, визначаючи перспективи розвитку економіки.

3. Доведено, що економічну систему необхідно сприймати як сукупність елементів, що перебувають у тісному комплексному взаємозв’язку і взаємодії. Тобто ринкова економіка – це сукупність різноманітних інститутів еконо-мічного і соціального змісту. Основу економічної системи становлять власність та відно-сини власності, без чого вона практично не може існувати. Власність є спонукаль-ним мотивом до провадження господарської діяльності, внаслідок чого в ринко-вих умовах суб’єкти господарювання вступають у численні економічні відносини між собою. Як правило, господарська діяльність спря-мована на примноження мате-ріально-майнових благ суб’єктів господарювання. Інститут власності – базо-вий вихідний чинник, що впливає на поведінку суб’єк-тів економічних відносин у системі ринкового господарювання та об’єктивно зумовлює її мотивацію, надаю-чи їй смислової інтерпретації. Інститут власності формує певні рамки, в яких від-буваються господарські процеси (виробництво, обмін, розподіл і споживання). Рин-кова економіка об’єктивно зумовлює наяв-ність різних форм власності і, відпо-відно, величезну кількість суб’єктів госпо-дарювання, що вступають в економічні відносини між собою з метою оволо-діння певними економічними (матеріально-майновими) благами. В процесі ринкового господарювання найбільше прояв-ляється інститут банкрутства як засіб збереження породжених власністю матеріально-майнових прав суб’єктів господарювання, що дає змогу справедливо розподіляти такі блага, задоволь-няючи інтереси і потреби цих суб’єктів в умовах ринкової невизначеності та конкуренції. Банкрутство є наслідком незадовільної економічної діяльності суб’єктів господарювання. Воно базується на відносинах власності, що передбачає їх зміну та спрямоване на врегулювання конфліктів, пов’язаних з неплатоспроможністю окремих суб’єктів господарської діяльності.

4. Установлено, що інституту банкрутства, як і будь-якому іншому елементу ринкової економіки, властиві певні функції, що визначають його внутрішню природу і суспільне призначення в системі господарських відносин. Таким чином, інститут банкрутства – це об’єктивно зумовлена господарською діяльністю в ринкових умовах сукупність правових норм, призначених регулювати економічні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності для дотримання ними господарської дисципліни або вимог самого ринку. Мета практичного використання інституту банкрутства – забезпечення повного та своє-часного виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання шляхом використання властивих йому функцій: стимулюючої – сприяння акти-візації господарської діяльності суб’єктів підприємництва; регулюючої – забез-печення господарського розвитку тільки економічно перспективних суб’єктів підприємницької діяльності; розподільчої – перерозподіл майна економічно невигідного суб’єкта господарювання на користь надійного підприємця; контрольної – відстеження перебігу економічних процесів і дотримання суб’єк-тами економічних відносин господарської дисципліни з метою виявлення її правопорушників. Механізм і міра впливу інституту банкрутства на госпо-дарські процеси в системі державного регулювання економіки мають бути диференційованими в умовах ринкової економіки, а саме: надавати підтримку основам підприємництва; не послаблювати потенціал ринку; сприяти еконо-мічному зростанню; вивільняти економічну систему від негативних явищ і об’єктів та намагатись не ліквідувати суспільно корисні елементи.

5. У роботі досліджено типи державного регулювання економіки, що визначають міру використання різноманітних інструментів, у тому числі й інституту банкрутства. На погляд автора, найбільший інтерес становить французька модель державного регулювання – економічний дирижизм, який поєднує положення та підходи, що стосуються ідей недостатньої ефективності ринкового механізму, обмеженості господарської ініціативи в умовах ринкової економіки з приватною власністю, об’єктивної потреби у свідомому втручанні в економічні процеси насамперед з боку держави. У господарському середовищі економічний дирижизм передбачає реалізацію таких заходів, як націоналізація та формування великого за обсягом державного сектора економіки; державне фінансування та координація інвестиційного процесу; прогнозування та планування темпів розвитку економіки; адміністративний контроль над різними економічними інститутами, що забезпечить координацію діяльності суб’єктів економічних відносин на всіх рівнях: індивідуального підприємництва; окремих галузей економіки; економіки в цілому, даючи змогу здійснювати ефективну регіональну та міжнародну економічну політику.

6. Дисертаційне дослідження засвідчило, що економічний розвиток на основі різноманітності форм власності зумовив наявність великої кількості суб’єктів господарювання, які можуть мати грошові зобов’язання, в тому числі й держава та звичайні громадяни (домогосподарства). Їм властиві специфічні ознаки як кредитора, так і позичальника (боржника). Виходячи з цих позицій доцільно виділяти такі категорії суб’єктів інституту банкрутства: підприємства – юридичні особи; підприємців – фізичних осіб; громадян (або домо-господарства); державу. Тому під суб’єктом банкрутства доречніше розуміти суб’єкт господарювання, оскільки кожна з перелічених категорій є власником майна, а отже, провадить не тільки підприємницьку, а й господарську діяльність. З історії економічного розвитку відомі факти, коли кожний з них міг стати банкрутом. Вказане засвідчує, що держава хоча в суто теоретичному плані і виступає потенційним суб’єктом банкрутства, навряд чи можна однозначно назвати її суб’єктом підприємницької діяльності, а це свідчить про доцільність вживання такого терміна, як суб’єкт господарювання.

7. З’ясовано, що системні зрушення в економіці України об’єктивно зумовлюють відповідні зміни у правовій сфері, оскільки ринкове господарство вимагає чітко встановлених державою правових меж підприємництва. Інститут банкрутства є невід’ємною частиною ринкового механізму господарювання, вагомим стимулом ефективної діяльності господарських структур, що з допомогою свого юридичного оформлення гарантує забезпечення інтересів всіх учасників економічних відносин, у тому числі й держави як загального регулятора економічних процесів у країні. Інститут банкрутства