НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

КИРИК Вячеслав Леонідович

УДК 327.2

ГЕОПОЛІТИЧНА ЕКСПАНСІЯ
ЯК ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ МАКРОПРОЦЕС

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник —

доктор філософських наук, професор

Хилько Микола Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор,

Головченко Володимир Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри країнознавства

доктор історичних наук, професор

Кудряченко Андрій Іванович,

Національний інститут стратегічних досліджень,
завідувач відділу стратегій розвитку політичної системи
та громадянського суспільства

Захист відбудеться “ 14 ” грудня 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Автореферат розісланий “ 13 ” листопада 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Формування сучасного геополітично-го простору після розпаду СРСР і світової системи соціалізму означає черговий переділ світу. У ході цього переділу нових параметрів набуває процес геополітичної експансії, тобто – проникнення найбільш розвинутих держав сучасного світу в геополітичний простір інших держав і закріплення в ньому, що неминуче впливає на стан національної безпеки останніх.

Особливістю цього процесу є глобалізація. Глобалізація – це вираження і прояв процесу формування нового типу світового співтовариства: з новими центрами сили, новими взаєминами між ними, іншими темпами і структурою змін глобальної геополітичної ситуації. Зростають ступінь і масштаби взаємного впливу цивілізацій, економік, культур, політичних інститутів, неурядових організацій. За цих умов неминуче змінюється роль такого традиційного геополітичного суб’єкта, як держава, і усе більшого значення набувають недержавні суб’єкти геополітичної експансії. Дослідження форм здійснення геополітичної експансії новими суб’єктами і зміна ролі класичного суб’єкта – держави – актуальне наукове завдання.

Розуміння сутності й основних форм здійснення геополітичної експансії в цих умовах є важливим для визначення реальних перспектив існування Ураїни, оптимальних способів її взаємодії з іншими державами сучасного світу. Які межі експансії нинішніх великих держав у наш геополі-тичний простір і як це впливає на нашу національну безпеку? Яким чином Україна може протистояти небажаним і просто небезпечним формам про-никнення? Який наш реальний геополітичний статус сьогодні і які перспек-тиви його розвитку? Ці життєво важливі питання чекають глибокого науко-вого аналізу.

Одним з найважливіших питань є проблема структури і форм використання ресурсів геополітичної дії, адже одні ресурси втрачають своє значення, інші, навпаки, набувають актуальності, небувалої в минулому. Які сьогодні основні ресурси здійснення геополітичної експансії? Які з них важливі для сучасної України і можуть бути використані нею в реальній геополітичній дійсності як при здійсненні експансії, так і для захисту від експансії інших суб’єктів?

Дослідженням геополітичних факторів та розробкою геостратегій роз-витку в розвинутих країнах займаються провідні установи. В Україні – це предмет дослідження окремих науковців. Тому-то ми маємо обмаль праць, що присвячені взаємозв'язку геополітики і національно-державного розвит-ку і, практично, відсутні наукові розвідки, які б аналізували державотворчий потенціал геополітичної експансії в контексті світового розвитку і перехідних станів суспільства.

Виходячи з цього, комплексне вивчення явища геополітичної експансії як державотворчого макропроцесу є важливим науковим завданням.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загаль-ний напрям дисертаційної роботи пов’язаний з комплексною державною програмою “Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку” та науково-дослідною роботою в Національній академії оборони України “Дослідження проблем воєнної безпеки України в контексті її воєнної політики (“Гортензія” № 0201 U 000196).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослід-ження геополітичної експансії (її сутності, основних суб’єктів, ресурсів, форм здійснення, впливу на стан національної безпеки) в контексті забезпе-чення національно-державного розвитку. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:– 

з’ясувати сутність і державотворчий потенціал геополітичної експансії в контексті розвитку сучасних світових процесів;– 

охарактеризувати основні суб’єкти геополітичної експансії та показати зміну їх ролі у сучасній політиці;– 

класифікувати та проаналізувати значення ресурсів як засобів геополітичного контролю просторів;– 

дослідити сучасні основні форми геополітичної експансії;– 

обґрунтувати, що убезпечення від геополітичної експансії є пріори-тетом національної безпеки України.

Об’єктом дослідження є геополітична експансія в контексті забезпе-чення національно-державного розвитку.

Предметом дослідження є державотворчий потенціал геополітичної експансії в контексті світових тенденцій розвитку і перехідних станів суспільства.

Методи дослідження. Особливості феномена геополітичної експансії обумовили своєрідність методологічних основ і параметрів роботи. Насам-перед, необхідно підкреслити міждисциплінарний характер здійснюваного дослідницького процесу. Для обґрунтування висновків роботи необхідно і соціально-філософське, й історичне, і політичне, і культурологічне знання в їхньому синтезі.

Фундаментальну роль у процесі дослідження відіграють такі загально-наукові принципи, як принцип історизму, що дозволяє підходити до кожного соціального феномена з урахуванням його реального місця в динаміці історичного розвитку. Історичний метод дослідження (простежу-вання процесів у часі) поєднується в даній роботі з логічним методом (встановлення зв’язків між процесами).

Методологічну основу дослідження складає, окрім того, принцип систем-ності, що обумовлює розгляд геополітичної експансії як унікальної й автономної цілісності, яка інтенсивно оптимізує свою динаміку, жоден з елементів якої не може бути довільно відкинутий або замінений. Застосу-вання логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові еле-менти понятійно-категоріального апарату геополітичної експансії. Дотри-манню принципу об’єктивності сприяло використання автором наукових досліджень з проблем геополітики і національної безпеки як монографій так і матеріалів наукових конференцій, нормативно-правових актів, довідкової літератури тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській науковій літературі проведено авторське дослідження геополі-тичної експансії, її суб’єктів, ресурсів і форм здійснення геополітики у контексті державотворчих макропроцесів. У дисертаційному дослідженні сформульовано такі основні результати даного доробку, які характеризу-ються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

1. Запропоновано авторське тлумачення “геополітичної експансії” як процесу проникнення у геополітичний простір інших держав і закріплення в ньому, розширення сфер впливу (панування) держави чи групи держав, що здійснюється як економічними так і позаекономічними методами. Продемонстровано, що геополітична експансія – постійний фактор розвитку людства, змінюється лише роль ресурсів, форм і засобів її здійснення. Таке просторове розширення все більше виявляє себе як засіб реалізації національного інтересу і має значний державотворчий потенціал.

2. Дістав подальшого розвитку аналіз основних суб’єктів геополітичної експансії. Обґрунтовано, що на початку ХХІ ст. ними є не тільки держави (у них своя ієрархія: наддержави, великі, регіональні, малі та відповідний вплив), а й недержавні суб’єкти (глобальні корпорації, неурядові організації некомерційного характеру, тіньові структури як економічної, так і політич-ної спрямованості, які володіють значним економічним потенціалом і можуть вступати за власні інтереси в конфлікт з цілими географічними регіонами). Недержавні актори підривають традиційні підвалини міжна-родної і дер-жавної безпеки. Разом з тим, у дисертації обґрунтовано, що все ж держава продовжує залишатись основним геополітичним гравцем, оскільки має такий спектр ресурсів здійснення експансії, яким не володіє жоден позадержавний актор геополітичного розширення.

3. На новому рівні здійснено класифікацію і оцінку ресурсів як засобів геополітичного контролю просторів. Пропонується класифікувати їх за критерієм співвідношення природних і соціальних компонентів. Суттю сьогодення є зростання значення саме неприродних ресурсів – ментальних (ідеологічних), культурних, наукових, освітянських, демогра-фічних. Особливого ж значення у геополітичному розширенні набуває інтегральний ресурс (воєнна сила, економічна потужність, інформаційна й ідеологічна спроможність).

4. Поглиблено аналіз сучасних основних форм геополітичної експансії. Виявлено, що геополітична експансія здійснюється у різних типах просто-рів: фізичному, економічному, інформаційному, ідеологічному. Кожен тип простору вимагає застосування адекватних форм і засобів здійснення екс-пансії. Так, наприклад, силове захоплення використовується для контролю фізичного простору, чутки – для експансії в ідеологічному просторі, програмний продукт – для контролю в інформаційному просторі, а кредит – для експансії в економічному просторі тощо.

5. Обґрунтовано, що убезпечення від геополітичної експансії є пріори-тетом національної безпеки України, а її видимим результатом – добре облаштований кордон. Кордон – не лише фізичного простору, а й інші його види: економічний, інформаційний, ідеологічний. Реформаційні метамор-фози в Україні та глобалізаційні виклики надали принципового значення питанням про стратегію, зміст, ресурси забезпечення національних інтере-сів, адже за всіма критеріями (внутрішнім і зовнішнім) країна геополітично вразлива. Пропонується побудувати таку систему забезпечення безпеки, яка базувалася б не на суб’єктивних бажаннях, інтересах і цінностях, а на об’єк-тивній логіці розвитку суспільства, яка поєднувала б у собі як усвідомлення внутрішньої сутності безпеки особистості, суспільства і держави, так і на рівні геополітичного розуміння забезпечення національної безпеки.

Практичне значення одержаних результатів визначається їх орієнто-ваністю на нагальні проблеми забезпечення національно-державного роз-витку українського суспільства. Вони можуть сприяти відродженню тради-цій української геополітичної думки, становленню сучасної української геополітичної науки як самостійної суспільно-значимої сфери досліджень, що має значний державотворчий потенціал Матеріали дисертації можуть бути використані у навчальному процесі, при розробці й удосконаленні курсів з геополітики, політичної соціології і політології.

Результати дисертаційного дослідження доведено до впровадження в конкретні управлінські рішення, навчальні програми, зокрема:– 

у викладання нормативних навчальних дисциплін “Воєнна політологія” і “Міжнародні відносини, геополітика і національна безпека” у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (акт про реалізацію наукових досліджень від 30.04.2007 р., затверджений начальником Військового інституту);– 

в систему гуманітарної підготовки військовослужбовців та працівників Збройних Сил України (акт про реалізацію наукових досліджень від 24.04.2007 р., затверджений директором Департаменту гуманітарної політи-ки Міністерства оборони України).

Апробація результатів дисертації. Головні ідеї дисертації доповідались на наукових та науково-практичних конференціях та семінарах:– 

Дні науки філософського факультету – 2006–2007 рр. Щорічна Між-народна науково-практична конференція;– 

І Всеукраїнська конференція “Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє”, пам’яті професора генерал-лейтенанта Жукова С.А. (Київ, 24–25 листопада 2005 року);– 

Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми національ-ної безпеки в умовах сучасного розвитку України” (Київ, 15 березня 2006 р.).

Результати роботи реалізовано у 9 публікаціях, з них 5 – у виданнях, визнаних ВАК України фаховими в галузі політичних наук.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 208 сторінок, із них обсяг основного тексту – 187 сторінок, список вико-ристаної літератури містить 241 найменування, обсягом 21 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дослідження, її наукова новизна, визначені об'єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, методи дослідження, показано ступінь новизни розробки теми та практичне значення роботи.

У першому розділі “Геополітична експансія: теоретичні засади дослідження та світоглядний сенс” здійснено аналіз наукової літератури з проблематики, зокрема, категоріального апарату геополітичної експансії та національно-державного розвитку.

Геополітична експансія як явище відоме зі стародавніх часів. Але істо-ріософського тлумачення йому бракує і понині. Це пов'язано з донедавнім ставленням до самої геополітики як до “ізгої”, а не як до науки, що має власний предмет дослідження. Останнім часом дослідження в цьому напрямі активізувалися і є відчутні результати.

Найбільша увага у вітчизняних наукових доробках приділяється аналізу: історії розвитку геополітики як науки, її основних понять і категорій (В.Андрущенко, М.Басараб, М.Вегеш, С.Гринько, А.Кудряченко, В.Мадісон, В.Туренко, В.Шахов, М.Шевченко та ін.); сучасних та класичних геополі-тичних концепцій (В.Бадрак, В.Булгаков, В.Гречанінов, І.Дудко, В.Леван-довський, Ф.Рудич, О.Снігир, М.Хилько, В.Хорошковський та ін.); спів-відношення національних та інших геополітичних інтересів (О.Бєлов, І.Бідзюра, В.Врублевський, Б.Гаврилишин, І.Палій та ін.); російсько-україн-ських (В.Богданович, О.Гончаренко, М.Демкович-Добрянський, В.Кири-ченко, А.Шевцов, В.Шеховцов, М.Шульга та ін.), європейсько-українських (Є.Бершеда, К.Біла, О.Бодрук, М.Валь, С.Василенко, К.Волчук, А.Гальчин-ський, О.Їжак, О.Ковальова, В.Копійка, О.Палій, Г.Перепелиця, П.Рудяков, С.Федуняк, Л.Чекаленко, Г.Яворська та ін.) та регіональних відносин (М.Багров, С.Божко, М.Михальченко, В.Швед та ін.); взаємозв'язку геопо-літики і національної безпеки (О.Дзьобань, М.Короп, М.Кулініч, Я.Лепетун, О.Митрофанова, В.Омелян, К.Смірнова та ін.). Особливістю зазначених праць є спроби запропонувати конкретні сценарії, моделі і технології геополітичного вибору, які значною мірою залежать від власних уподобань авторів, політичних інтересів й ідеологій певних політичних сил.

Встановлено, що термін “геополітична експансія” описується через такі універсальні поняття як: “геополітика” – досить загальне і багатофункціо-нальне, яке еволюціонізувало від розуміння його як географічної обумовле-ності політики (Р.Челлен, Ф.Ратцель, К.Хаусхофер, Х.Дж.Макіндер, Дж.Паркер, А.Мехен, М.Маккіндер, Н.Спайкмен, М.Нартов та ін.) до науки, і навіть системи наук про сукупність фізичних і соціальних, матеріальних і моральних ресурсів держави, використання яких дають їй змогу домагатися своїх цілей на міжнародній арені (Р.Арон, С.Грей, К.Хантінгтон, О.Дугін, К.Гаджиєв, Л.Гумільов та ін.); “простір”, як географічна реальність – територія, просторове почуття народу (Ф.Ратцель, Р.Коллінз) і як характе-ристика економічного, політичного, культурного й ідеологічного життя даної країни (Г.Дергульян); “геополітичний простір”, яким (тобто політич-ним) він стає в силу наявних кордонів (А.Арманд, Р.Арон, З.Бжезинський, А.Сіверські, Н.Спайкмен, К.Шмідт, В.Крисаченко, С.Рудницький, Ю.Тіхо-нравов та ін.); “кордон” – офіційно визначена межа, що охоплює територію, на яку тільки й поширюється влада конкретної держави; лінія, яка визначає межі між державами (Дж.Керзон, Р.Страус-Хюпе, К.Хаус-хофер, Т.Холдіч, В.Бадрак, В.Боєчко, О.Ганжа, Б.Захарук, С.Федуняк, В.Цимбурський та ін.); “національний інтерес” – сформовані у масовій свідомості визначальні потреби суспільства у відповідній геопо-літичній дії для виживання і розвитку нації як цілісної структури (П.Аснер, А.Бетлер, М.Каплан, Б.Рассел, Г.Старр, К.Холті, М.Іванчук, В.Лавріненко та ін.).

Національний інтерес становить основу інтегральної стратегії націо-нальної безпеки. При визначенні поняття “національна безпека” сучасні дослідники спираються на розуміння безпеки як стану чи ступеню захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам (О.Білорус, І.Бінько, В.Горбулін, А.Гриценко, О.Данільян, О.Дзьобань, В.Косевцов, Н.Нижник, С.Пирожков та ін.). Заслуговують на увагу і дослідження окремих проблем національної безпеки: внутрішньо-політичну безпеку досліджують С.Головащенко, С.Здіорук, В.Паламарчук та ін.; зовнішньополітичну – А.Гуцал, Б.Канцелярук, В.Манжола, І.Мітгазут-дінов, Б.Парахонський, В.Чалий, В.Чумак та ін.; економічну – О.Власюк, Б.Губський, Я.Жаліло, В.Мунтіян, В.Новицький та ін.; інформаційну – О.Додонов, В.Жигалюк, В.Заблоцький, О.Литвиненко, Г.Почепцов та ін.; воєнну – Р.Бондарчук, О.Бодрук, А.Паваленко, Г.Перепелиця, А.Соболєв, М.Сунгуровський, Л.Поляков та ін.

Важливе місце в обґрунтуванні поняття “геополітична експансія” посідає “геостратегія, як обґрунтований геополітикою напрям діяльності держави на міжнародній арені (О.Бєлов, А.Гальчинський, В.Гречанінов, О.Деменко, А.Кудряченко, В.Лєвашов, І.Лукашук, О.Палій, Б.Парахонський, В.Рибаков, С.Юрченко та ін.). Значення останньої посилюється явищем глобалізації, яка кардинально впливає на динаміку та форму здійснення самої геополітич-ної експансії (В.Андрущенко, У.Бек, І.Василенко, А.Галкін, О.Білорус, Е.Кальницький, Д.Лук'яненко, В.Кремень, В.Ткаченко, О.Панфілов, А.Толстоухов, Ф.Фукуяма, С.Хантінгтон, Ю.Яковець та ін.).

Саме зазначені похідні найповніше визначають фундаментальні власти-вості суті геополітичної експансії. У розділі розкривається суть і взаємо-зв'язок зазначених категорій.

Як і будь-яка наука, геополітика відображає реальну потребу суспільства контролювати простір для використання ресурсів з метою виживання і розвитку. Тобто геополітична експансія є основним законом геополітики (Ратцель). Геополітична експансія – це процес проникнення одних (як правило, індустріально розвинутих) держав світу у геополітичний простір інших держав і закріплення в ньому. Це – розширення, розповсюдження сфер впливу, панування різних об'єднань, груп, держав, яке здійснюється як економічними методами (наприклад, вивіз капіталу), так і позаекономіч-ними (збройне захоплення нових територій, політичні, дипломатичні, релігійні та інші види тиску).

Геополітична експансія може набувати різних форм в залежності від відповідного типу простору. Територіальна експансія має східчастий характер, нерідко односпрямований і здійснюється державою або союзом держав. Не територіальна ж експансія (економічна, інформаційна, ідеоло-гічна) є безперервним процесом, націленим на безліч об’єктів, і здійсню-ється багатьма угрупованнями і державами у відношенні одна до одної одночасно.

У другому розділі “Основні суб'єкти геополітичної експансії та зміна їх ролі у сучасному політичному процесі” охарактеризовані основні сучасні актори геополітичної експансії та показана їх роль у загальній системі світової політики.

Здійснений аналіз свідчить, що світ Модерну (розвитку класичної геополітичної науки), за якого єдиним суб'єктом просторової експансії є держава, безповоротно йде в минуле, і на зміну йому приходить Постмо-дерн, який підриває основні геополітичні конструкції Модерну: національ-но-державну систему міжнародних відносин, міжнародне право з принци-пом державного суверенітету і класичною економікою, яка все більше заміню-ється “віртуальною економікою фінансових технологій”. За таких обставин можуть втрачати значення традиційні уявлення про центри сили і баланс сил, оскільки відбувається перерозподіл впливу від державно-політичних центрів сили до економічних центрів сили типу Міжнародного валютного фонду або Всесвітнього банку. На відміну від держав, економічні центри сили практично не піддаються контролю з боку громадянського суспільства. Поряд з державою виникають як рівноправні такі суб'єкти гео-політики як міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації, інші тіньові транснаціональні структури (міжнародна організована злочин-ність, мафія), які все частіше заявляють про власні цілі і можуть вступати в конфлікт з цілими географічними регіонами.

Проте, як доведено в дисертації, держави продовжують залишатися основними суб'єктами геополітичного розширення, якщо не безпосередньо, то опосередковано, бо навіть ТНК (при всій своїй могутності) або інші гео-політичні гравці все ж змушені звертатися до юридичних можливостей держави для закріплення свого індивідуального геополітичного розширення. Отже, держава – основний актор геополітичного процесу. Однак за сукупним обсягом впливів держави розрізняються. Відповідно, і різні їхні можливості в плані геополітичного розширення (експансії). Виділяються чотири основних типи держав-геополітичних акторів: наддержави; великі (світові) держави; регіональні держави; малі держави. Особливості кожного типу держав ретельно проаналізовані в роботі.

Так, глобальна наддержава – це держава, що володіє найбільшими можливостями геополітичного розширення в усіх просторах, інакше кажучи – найбільшою сукупною потужністю серед держав даної епохи. Акцентовано увагу на те, що всі аспекти сукупної потужності такої держави розвинуті відносно однаково. Наддержав не може бути більше, ніж дві. В історії трапляються періоди, коли у світовому геополітичному просторі перебуває лише одна наддержава. Такою нині є США. Сьогодні США нема рівних за світовою часткою ВВП, за домінуванням у світових фінансових структурах, за часткою військових витрат і, зокрема, за здатністю швидко мобілізувати, привести у бойову готовність і перемістити на величезні простори значні військові контингенти, нанесення нищівного першого ядерного удару. США володіють єдиними у світі усеокеанськими морськими силами, домінують у повітрі й космосі, за витратами на наукові дослідження і їх запровадження, за розвитком високих технологій тощо. Глобальне домінування дозволяє США діяти в зовнішній політиці “з позицій сили”, використовуючи при цьому ліберально-демократичну термінологію типу: “примус до миру”, “гуманітарна інтервенція”, “конфлікти малої інтенсив-ності”. Це робить Америку унікальною, проте не добронаміреною в очах світової спільноти, а як показали події 11 вересня 2001 року – беззахисною при всій своїй могутності.

Велика держава – це та, яка реально і постійно впливає на розвиток усіх держав світу в рамках даної епохи. Геополітична експансія здійснюється великими державами в різних просторах постійно, але ця експансія не має якості абсолютної глобальності (як у випадку наддержави), оскільки елементи їх сукупної потужності розвинуті нерівномірно. Так, сучасна Японія є безсумнівним “економічним гігантом”. У той же час вона має статус “політичного карлика” серед великих держав (згідно конституції, Японія не може мати армію сучасного типу, не може мати ядерної зброї, космічних військ, не входить у число постійних членів Ради Безпеки ООН, не бере участь у миротворчих операціях і т.п.). Франція не має космічних військ, а інформаційна спроможність будується в основному на імпорті програмного продукту і комп'ютерної техніки і т.д.

До великих держав звично відносять держави Уніполя, тобто країни з переважаючою сукупною геополітичною спроможністю. Ядром Уніполя є “велика сімка” на чолі зі США. Як суб'єкти геополітичної експансії проаналізовані провідні держави Уніполя і, зокрема, більш детально, його східного флангу (Японія) та західного (Німеччина).

Показано, що формування Уніполя стимулювало новий виток розвитку концепцій “нового світового порядку”: 1) “всесвітнього уряду” (Більдер-бельський клуб), тобто втручання у внутрішні справи будь-якої держави за принципом захисту прав людини; 2) модель “триполюсного світу” (проф. Купчан, США) – створення “директорату” провідних світових держав – США, Франції, Німеччини, Японії і Китаю замість “великої сімки”, який і буде координувати відносини усередині і між регіональними центрами сили. Концепція Купчана явно заснована на більш популярній “гелекономіці” Жака Атталіпро про наявність у світі трьох центрів нових економічних просторів, як він називає “зоною долара”, “зоною євро” і “зоною ієни”; 3) “реалістичного лібералізму” (С.Хантингтон), як прагнення просунути інтереси великого бізнесу США на світових ринках і закріпитися там. Зауважимо, що усі концепції “нового світового порядку” є модифікаціями концепції мондіалізму, тобто прагнення до однополюсного світу, переходу до єдиної цивілізації, яка заснована на принципах ліберальної демократії й одноосібному лідерстві наддержави (Ж.Тірріар, З.Бжезинський, Г.Кіссін-джер). Теоретичним відображенням сучасного мондіалізму є концепція глоба-лізації.

Регіональна держава – держава, яка реально і постійно впливає на хід розвитку держав конкретного регіону в рамках даної епохи. Регіональні держави здійснюють геополітичну експансію переважно в рамках відпо-відного географічного регіону. Серед регіональних держав, зрозуміло, є ієрархія. Ключову регіональну державу, або державу, яка має найбільший геополітичний вплив у даному регіоні, можна назвати регіональною над-державою. Україна не використовує свій сукупний потенціал і географічне положення, щоб утвердитися такою державою.

Мала держава – держава, що володіє найменшою сукупною міццю серед держав даної епохи. Геополітична експансія такої держави або незначна або не здійснюється взагалі.

У третьому розділі “Ресурси, їх якість і обсяг, як засоби геополі-тичного контролю просторів” здійснено класифікацію ресурсів як потенціалу виживаності і перспективи розвитку людських співтовариств, а також як реальні можливості здійснення геополітичної експансії. З'ясовано, що класична геополітика відносила до ресурсів сировинні й демографічні. Деякі вчені додавали до цього переліку ще й клімат (Монтеск’є). Модер-ністська геополітика доповнила їх нематеріальними засобами – тип еконо-мічної і політичної системи, рівень розвитку науки, освіти, культури. Втім, значення традиційних типів ресурсів не слід применшувати, адже вже тери-торія сама по собі – це стратегічний ресурс, що перевищує всі інші ресурси. Фізичні розміри територіальних володінь держави впливають як на харак-тер, так і на основні параметри інтересів держави. Ландшафт, ступінь родючості ґрунтів, природні ресурси безпосередньо позначаються на струк-турі господарства і щільності населення. Географічні і кліматичні умови важливі для розвитку шляхів сполучення, розміщення ресурсів іншого роду, а також для господарської інфраструктури, внутрішньої та зовнішньої тор-гівлі. Океани і моря визначають наближеність або віддаленість від найваж-ливіших ринків, центрів сили і вогнищ конфліктів. Ресурси можна класи-фікувати за крите-рієм співвідношення природних і соціальних компонентів. Тоді їх типологія набуває такого вигляду: при-родні, природно-соціальні, соціальні, особистісні, ментальні. У дисертації дана їх оцінка:– 

роль сировинних (природних) ресурсів завжди визначали геополітичне виживання держав, можливість їх експансії в економічному просторі інших держав. У ході історичного розвитку значення сировинних ресурсів утрачало самодостатній характер. Більш важливим ставала не сама їх наявність, а фактори оптимального їх використання і особливо контролю. Методи контролю сировинних ресурсів майже ідентичні методам контролю фізичного простору. Це: силове захоплення сировинних запасів (нафтові, рибні війни); концесія на розробку родовищ корисних копалин; контроль шляхів транспортування сировини до споживача; надання ексклюзивних прав на видобуток і переробку сировинних ресурсів країнам-кредиторам у залік боргу тощо;– 

важливим природно-соціальним ресурсом геополітичного розширення є народонаселення. Невідповідність між чисельністю населення і займаною ним територією завжди було чинником демографічної агресії з боку сусідніх держав. Особливо небезпечною є неконтрольована міграція, як еміграція так і імміграція. І все ж, реальні можливості геополітичного розширення сьогодні визначають якісні параметри народонаселення: освіта, кваліфі-кація, здоров’я, вікова структура, оскільки вони визначають можливості оволодіння високими технологіями;– 

соціальні ресурси, тобто тип економічної й політичної системи прак-тично ідентичні у своїх прагненнях до геополітичного контролю просторів. Нерідко демократичні політичні режими, що відповідають ліберальному типові, поводять себе абсолютно авторитарно, тобто застосовують різні види примусу до підпорядкування їм інших держав. Головна їх відмінність полягає у використанні гуманітарного прикриття своїх силових акцій: від екологічної блокади до військової агресії – усе відбувається в інтересах дотримання прав людини. При цьому, захист прав одних людей, як правило, обертається попранням прав інших людей. Отже, суть полягає не стільки в характеристиках тої чи іншої системи, а в обставинах, що дозволяють геополітичному суб’єкту бути експансіоністом, що загалом є не більш ніж показником високого рівня ідеологічної експансії ліберальних систем і укорінення міфу про політичну коректність як атрибут лібералізму;– 

особистісний фактор геополітичного процесу представлений політич-ними лідерами держав та їх дипломатичним корпусом. У будь-якому випадку головними є інтелектуальні й вольові якості останніх. При цьому важливо, щоб політична воля лідера співпадала з політичною волею більшості населення, тобто з усвідомленим національним інтересом. Це забезпечить діям лідера національну підтримку й у такий спосіб посилить імпульс геополітичного розширення даної держави. Політичний лідер може стати як причиною геополітичного успіху, так і причиною геополітичного провалу. Але сам характер його політичної поведінки значною мірою залежить від існуючих у суспільстві традицій легітимності, правомірності, законності певних рішень і дій;– 

ментальні ресурси – це те “просторове почуття народу”, без якого не може здійснюватися геополітична експансія. Основу ментальних цінностей становить ідеологія. У різних системах і в різні історичні епохи домінують різні елементи. Але саме ментальна домінанта визначає форму і ступінь усвідомлення національного інтересу. Тимчасова втрата домінант, скажімо, при переході від однієї моделі розвитку до іншої, веде до геополітичної дезорієнтації і може стати причиною геополітичного стискування держави. Крах комуністичної ідеології і нездатність ліберальної ідеології цілком посісти її місце створив в Україні ситуацію “вакууму”, геополітичної невизначеності і навіть можливого дроблення;– 

інтегральним ресурсом, що визначає конкурентні можливості держави в геополітичному розширенні, є загальна потужність (міць). Класична геопо-літика ототожнювала останнє з “військовою силою”, оскільки основним засобом геополітичного розширення вважалося силове захоплення, тобто реальна здатність держави до захоплення фізичного простору. Модерніст-ська геополітика поряд з цим використовує поняття “економічна потуж-ність”, як товарний матеріально-виробничий, високотехнологічний, фінан-сово-кредитний засіб контролю економічного простору держави – реципі-єнта, “інформаційна спроможність”, як здатність до освоєння інформацій-ного простору і ведення інформаційного протиборства, ідеологічна міць, реальна здатність до експансії в ментальному просторі. Зазначені ресурси є самодостатніми факторами геополітичного існування держави, але кожен з них стимулює розвиток інших і взаємодіє з ними.

У четвертому розділі “Сучасні основні форми здійснення геополі-тичної експансії” обґрунтовується, що геополітична експансія залишається важливим чинником освоєння простору, складовою національно-державної і колективної безпеки. З плином часу змінюється не лише роль і значення ресурсів геополітичного контролю за простором, але і самі форми геополі-тичної експансії. Сучасна історія дала нам декілька типів просторів, кожному з яких притаманні свої основні форми. Так:– 

для контролю фізичного простору держава-експансіоніст використо-вує такі форми: силове захоплення; “гуманітарна” інтервенція; розміщення військових баз і засобів електронної розвідки; силовий вплив через інші (регіональні) держави; здійснення демографічної агресії; підтримка сепара-тиських рухів; тероризм; дроблення держав; двірцеві перевороти, піратство тощо. Контроль фізичного простору і у ХХІ столітті залишається найважли-вішим методом геополітичної боротьби. Фізичний простір – це ресурси: сировинні і демографічні, а контроль за ними дає можливість підсилити власну економіку, зберегти і примножити власні ресурси за рахунок викори-стання чужих;– 

для контролю економічного простору використовуються такі основні форми: посередництво у доставці енергетичних та інформаційних ресурсів; будівництво промислових об'єктів і інфраструктури на території інших держав; надання кредитів; ембарго; санкції; економічна блокада тощо. Значення контролю економічного простору підсилюється з розвитком про-цесу глобалізації і залучення в ліберально-ринкові відносини усе більшого числа країн. Контроль економічного простору тієї чи іншої країни дозволяє державі-експансіоністу домогтися її геополітичної слухняності настільки, наскільки вона є економічно залежною;– 

для контролю інформаційного простору використовують такі засоби: контроль за виробництвом і реалізацією програмного продукту; створення відповідних інформаційних аналітичних центрів; запуск вірусів, хакерство тощо. Постіндустріальне суспільство характеризується тим, що значення інформаційного простору поступово стає домінуючим;– 

контроль ідеологічного (ментального) простору здійснюється за допо-могою: радіомовлення і телебачення; поширення друкованих видань в інших країнах; переорієнтації освітянських систем і наукових напрямів конкретної держави на ментальні цінності іншої; переорієнтації процесу створення здобутків літератури і мистецтва на ментальні цінності держави-експан-сіоніста; навчання національних кадрів для інших країн у навчальних закладах держави-експансіоніста; перекладу національної писемності на інший алфавіт; створення й поширення міфів, чуток, меценатства тощо.

У п'ятому розділі “Убезпеченість від геополітичної експансії – мета і пріоритет національної безпеки України” поглиблено аналіз стану націо-нальної безпеки держави, яка розглядається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Захищеність людини, народу, держави забезпечується відповід-ною діяльністю, яка зменшує або відвертає ймовірні загрози і підвищує захисні, мобілізаційні функції у період небезпеки чи загроз. В основі цієї діяльності лежить обстоювання і реалізація національного інтересу певної країни — глобального, всеохоплюючого інтегрального інтересу, втілення якого уможливлює здійснення життєво важливих приватних, групових і суспільних інтересів переважної більшості громадян.

Структурно національна безпека складається зі змісту інтересів кожного її елемента. Для окремих громадян національна безпека – це їх невідчу-жувані права і свободи, для суспільства – збереження і примноження матеріальних і духовних цінностей, для держави – внутрішня стабільність, надійна обороноздатність, суверенність, незалежність, національна і терито-ріальна цілісність. Тобто, національна безпека є своєрідним синтезом інете-ресів і потреб усіх соціальних суб'єктів, необхідною умовою національного державного розвитку.

Стан і перспективи національної безпеки України визначаються двома групами факторів. Це загрози, які стоять перед усім людством і відносно успішно вирішуються, і, власне, внутрішні проблеми. Аналіз стану націо-нальної безпеки України свідчить, що нині процес загострення більшості загроз пріоритетним національним інтересам триває, в окремих сферах продовжують наростати негативні явища. Ситуація погіршується тим, що ступінь впливу, масштаб і тривалість існуючих загроз в Україні безперервно змінюються, їх комплексна дія суттєво впливає на рівень реалізації національних інтересів, стан національної безпеки країни в цілому. В цих умовах назріла потреба кардинальних змін у державній політиці національної безпеки, яка дозволила б вийти з економічної кризи, розробити ефективні механізми соціального захисту населення, стабілізувати державні й політичні процеси, зайняти гідне місце у світовому полі.

Функціонування системи забезпечення національної безпеки мають підтримувати досконалі інформаційно-методологічні технології прийняття рішень. Здійснення цих рішень буде ефективним, якщо воно спиратиметься на виконавчі структури з раціональним розподілом та координацією їхніх дій. Це дасть змогу відпрацювати та ефективно реалізувати визначену державну політику, забезпечувати захист інтересів людини (її соціально-політичних прав та свобод), суспільства (виявлення та реалізацію інтересів різних суспільних груп, досягнення суспільної стабільності та громадської злагоди, повного та безперешкодного інформування про світові проблеми й досягнення), держави (суверенітет, територіальну та інформаційну цілісність, конституційний лад, недопущення іноземної інформаційної експансії, ефективне функціонування державного механізму).

ВИСНОВКИ

1. Процес розширення, тобто проникнення у геополітичний простір інших держав і закріплення в ньому дістав назву геополітичної експансії. Таке просторове розширення все більше виявляє себе як засіб реалізації національного інтересу і національної безпеки. Геополітична експансія – постійний фактор розвитку людства, змінюється лише роль ресурсів, форм і засобів її здійснення. Експансія є процесом, явищем, що має чіткі стадії розвитку від неполітичних до політичних, що збігається зі стадіями розвитку людства, з вичерпанням колишніми формами своїх можливостей. Глобалізація суттєво впливає на динаміку і форми здійснення геополітичної експансії.

Сам термін “геополітична експансія” описується через такі універсальні поняття як “геополітика”, “простір”, “геополітичний простір”, “кордон”, “територія”, “національний інтерес”, “національно-державний розвиток”, “національна безпека”, “геостратегія”.

2. Суб’єктами здійснення геополітичної експансії виступають не тільки держави. У сучасний період це також різні недержавні актори: глобальні корпорації, неурядові організації некомерційного характеру, навіть тіньові структури як економічної, так і політичної спрямованості, які володіють значним економічним потенціалом. Проте, держава продовжує залишатися основним геополітичним актором. Це пояснюється тим, що саме держава має такий спектр і таку комплексність ресурсів здійснення експансії, якими не можуть володіти ніякі інші актори геополітичного розширення.

У залежності від своїх ресурсів суб’єкти здійснення геополітичної експансії мають різну потужність. Тому за обсягом впливу держави поділяють на наддержави, великі, регіональні і малі. Найбільшою здатністю до здійснення експансії володіють великі держави і наддержави. Регіональні держави реально і постійно впливають на хід розвитку держав конкретного географічного регіону. Геополітична експансія малих держав обмежена.

3. У геополітичній боротьбі виграє та держава, що має найбільший обсяг ресурсів, як природних, так і соціальних. Роль сировинних ресурсів завжди визначала геополітичну виживаність держав, хоча з плином часу значення сировинних ресурсів утрачало самодостатній характер. Хоча відбуваються і нині війни за ресурси (наприклад, за нафту, чисту воду, відновлення риби тощо), більш важливою стає проблема не стільки їх наявності, як опти-мальності використання і особливо контролю за ними. І все ж, сьогодні для геополітичного виживання усе більшого значення набувають не природні ресурси, а особливо ментальні. Відповідно зростає і геополітичне значення ідеологічного простору. У постіндустріальному суспільстві він стає основним.

Державі, що зневажає ресурси освоєння ментального (ідеологічного) простору, загрожує контракція. З цієї причини сучасна держава, якщо вона претендує на статус великої чи регіональної держави, не може собі дозво-лити ігнорувати потреби розвитку науки, культури, освіти, не враховувати динаміку міграційних потоків населення. Особливого значення у геополі-тичному розширенні набуває інтегративний (сукупний) ресурс держави, головними складовими якого є: воєнна сила, економічна потужність, інформаційна й ідеологічна спроможність.

4. Геополітична експансія здійснюється в різних типах просторів не лише у фізичному просторі, але й в економічному, інформаційному, мен-тальному (ідеологічному) просторі. Природно, кожен тип простору вимагає застосування адекватних форм здійснення експансії. Так, наприклад, силове захоплення використовується для контролю фізичного простору, чутки – для експансії в ідеологічному просторі, програмний продукт – для контролю інформаційного простору, а кредити – для експансії в економічному просто-рі. Так само, навпаки, силове захоплення безглузде як форма контролю інформаційного простору, а кредити – як форма безпосереднього контролю ідеологічного простору. Та або інша форма застосовується відповідно до конкретних обставин розвитку процесу експансії у відповідному типі геопо-літичного процесу.

У майбутньому роль простору буде зростати в зв’язку із зростанням насе-лення Землі і необхідністю забезпечувати його зростаючі потреби в харчу-ванні і комфорті. Відповідно ще більше зросте значення експансії як форми освоєння геополітичного простору.

5. Убезпечення від геополітичної експансії є метою і пріоритетом націо-нальної безпеки, а її видимим результатом – добре облаштований кордон. Кордон не лише фізичного простору, й інші його види (економічний, інфор-маційний, ідеологічний). Глобалізаційні метаморфози, а також виклики, що постали перед Україною, надали принципового значення питанням про стратегію, зміст, ресурси та особливості забезпечення національно-державного розвитку, тому що майже всі проблеми геополітики тісно чином пов’язані з безпекою суспільства і держави.

Місце України в геополітичному просторі формується за притаманними ознаками (розташуванням, природними і людськими ресурсами) і набутими ознаками (політика держави внутрішнього та зовнішнього характеру у сфері економіки, оборони та культури). За першими ознаками Україна посідає одне з чільних місць у європейському геополітичному просторі. За другою групою ознак її статус не настільки оптимістичний. Геополітична невизна-ченість (між Сходом і Заходом), затяжна криза політичної системи, корупція у владних структурах, клановий перерозподіл бізнесу, “прихватизація” власності, економіки, відсутність інвестицій, невідповідність стандартам ЄС за багатьма критеріями тощо – робить її вразливою. Через відсутність в Україні, як у політикумі, так і у суспільстві, загальновизнчених зовнішньо-політичних орієнтирів, держава не мала протягом більш ніж п’ятнадцяти років незалежності чіткої геополітичної стратегії, так само як і стратегії убезпечення від шкідливого геополітичного впливу інших суб’єктів. Сьогод-ні розробка і реалізація таких стратегій є життєвою необхідністю і невід’єм-ною складовою державотворчих процесів, що тривають в Україні. Набуття Україною ознак суб’єкта геополітики цілком відповідає її потен-ційним можливостям і забезпечить виживаність її як держави у сучасному світі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Кирик В.Л. Геополітична експансія: основні поняття виміру та світо-глядний сенс // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. – К., 2005. – № . – С. .

2. Кирик В.Л. Геополітична експансія за часів глобалізації // Політоло-гічний вісник. Зб. наук. праць. – К., 2005. – № .