Релігійні повчання І.Франка (“Коли обід хтось славний зготував...”, “Хоча б ти і муки тяжкі потерпів...”, “Навіть той милосердя не має...”, “Анастасій Синаїт говорить...” та ін.) спрямовані на утвердження віри в Господа та благочестиве життя людини.

Світські повчання поета мають те ж книжне джерело, але тематика їх виходить за межі ідеологічних настанов християнства. Вони поділяються на дві підгрупи: перша – це вірші, що містять поради загального морального змісту (“Покинь одного для родини...”, “Бережи маєток про чорну годину...”, “Хто в першій чвертині життя...” та ін.) і друга – це світські повчання, спрямо-вані до конкретної людини (“В тім високість душ високих...”, “Як промінясто гарний цвіт...”, “Себе самого наперед...”, “Чиє життя без добрих діл проходить...” та ін.). Мета їх – піднести духовний рівень соціуму й індивідуальні якості особистості.

Загальні етичні норми визначають існування людини у першій підгрупі. Зробити досвідченішим, а отже, сильнішим кожного в життєвій боротьбі покликані світські вірші-повчання, що вказують на шлях морального самоудосконалення. Філософські питання, що в них підні-маються групуються навколо глобальних проблем – людської мудрос-ті, боротьби зі злом, утвердження моральних чеснот, суспільної етики.

Іншими за поетичною структурою, але ідентичними за своєю жан-ровою концепцією є вірші І.Франка, що входять до циклу “Стріли” (порушують питання морального удосконалення людини, протиставле–ння людській глупоті, марності людських поривань, необхідності суспільної активності людини). Для них характерним є зв’язок з давніми античними та християн-ськими джерелами, лапідарність висловлювання, філософічність та дидактизм.

У формуванні сюжету повчань І.Франка головним виступає доказ (аргумент) і пов’язані з ним засоби поетичного висловлювання, насамперед антитетичність.

Особливу виражально-смислову роль відіграють тропи, що демонструють різноманітність підходів до вирішення проблем, а також для підсилення значення висловленої думки, виступають засобами оцінки моральних якостей людини.

Фігури художнього синтаксису у віршових повчаннях І.Франка сприяють стислій формі поетичного мовлення. Риторичні засоби тво-рять їх емоційну виразність.

Домінування думки у віршових повчаннях І.Франка зумовлює перевагу в них логічної структури.

У прикладних жанрах лірики І.Франка умовний адресат визна-чається способом поетичного висловлювання – до реципієнта і до загалу, але у першому і другому разі заради формування певної колективної свідомості.

Шостий розділ “Гімн і сонет як жанри репрезентативної лірики”. Група жанрів власне літературного походження лірики І.Франка кількісно не чисельна, зате дуже вагома за художнім значенням. До неї належать гімн і сонет. Саме в цій групі виявляються суттєві ознаки двох основних стилів: реалістичного і натуралістичного.

Жанри власне літературного походження як родові види художньої творчості дуже давні і закріплені процесом історичного розвитку літератури. Аналоги їх могли виникнути ще в доісторичні часи, закріпитися в усній народній творчості, звідти перейти в писемну літературу, канонізуватися, як це сталося з багатьма жанрами античної літератури. Поширюючись країнами Європи, їх класичні зразки набували національної варіантності, творили нову традицію, що відображала процес їх еволюції.

Жанри гімну і сонета функціонували в українській поезії і до І.Франка, але він продовжив жанрові традиції українських поетів попередніх епох, наповнив їх новим змістом, тому в них поєдналися усталені жанрові ознаки й тенденції, породжені змінами форм суспільного життя та естетичними потребами його часу.

6.1. Жанр гімну. Жанр гімну відомий з найдавніших часів (санскритські веди, Стародавній Єгипет, Греція, середньовіччя). З XIX ст. виникають державні гімни різних країн. Отже, гімн – це урочиста пісня-символ на честь героя, визначної події, країни громадянського чи релігійного змісту.

Жанр гімну представлено такими видатними зразками лірики І.Франка, як “Гімн” і “Не пора, не пора, не пора...”.

Часто у віршах І.Франка образи, що мають, на перший погляд, побутову основу й виникли внаслідок осмислення поетом реалій тодішнього життя, насправді є складними асоціативними утворен-нями, що поєднують у собі на українському ґрунті образи світової літератури і проблеми тогочасного життя. Не є винятком у цьому відношенні й образ “вічного революціонера” у вірші І.Франка “Гімн”. Можна при-пустити, що він виник за аналогією до образу “Вічного жида” з популярної в середньовіччя старохристиянської легенди про Агасфера. Сюжет вірша І.Франка “Гімн” будується як пояснення, що таке “вічний революцйонер”. У кінцевому результаті – це уніфіковане вираження “незмінної людської натури”, що поєднує в собі одвічний потяг до забезпечення вищого рівня життя “Хоч синам, як не собі”.

Запереченням тодішніх політичних реалій і визначення перспектив на майбутнє є сюжет вірша І.Франка “Не пора, не пора, не пора...”. Автор не просто наголошує на волі, але й на щасті, тобто доброму житті й честі – повазі інших народів до українського народу.

Обидва вірші стверджують високі принципи національної свідомості. В них закладена думка про початок нового відліку історії україн-ського народу, тому в душі кожного мають відбутися зміни. Розрахунок робиться на пробудження колективної свідомості народу, опроміненої глибоким патріотичним почуттям.

Жанр гімну в І.Франка – це твори великої мистецької сили, що набули значної популярності серед читачів, стали вираз-никами найвищих поривів української душі. Їх закличний пафос поєднується з бадьорим пісенно-урочистим ритмом. Автор зверта-ється до символічних образів, викривальних епітетів. Енергійна мело-дика твориться підбором художньо-синтаксичних фігур: повторів-аналогій, анафор, хіазмів, анадиплосисів, синтаксичних паралелізмів, антитез, поєдна-нням ритмічних засобів мовлення.

Політична спрямованість гімнів виражається в запереченні одних суспільно значущих моментів і ствердження інших, надає антите-тичної форми поетичному висловлюванню, закличності, що межує з декларатив-ністю.

Гімни І.Франка завдяки своїм художнім ознакам стали шедеврами української поезії.

6.2. Сонет як віршова форма і як жанр лірики. Жанр сонета у твор-чості І.Франка представлений великою кількістю зразків. Це засвідчує уваж-не ставлення поета до популярної у світовій літературі віршової форми.

Появу сонета пов’язують з ХІІІ століттям, особливої популярності він набув в епоху Відродження. В українську літературу сонет вводять поети-романтики (О.Шпигоцький, М.Шаш-кевич та ін.). З того часу плеяда сонетярів поповнюється все новими і новими іменами. До-статньо згадати таких поетів, як Ю.Федькович, Б.Грінченко, Уляна Кравченко, В.Са-мійленко, Леся Українка, М.Риль-ський, П.Тичина, М.Зеров, Б.-І.Антонич, В.Мисик, М.Бажан, Є.Ма-ланюк, С.Крижанів-ський, А.Малишко, Д.Павличко та ін.

Остаточно не розв’язаним, залишається питання про тверду строфічну форму та жанрове значення сонета, тобто про його жанрову концепцію. Хоча вже тепер більшість дослідників сходяться на думці про подвійну роль сонета: будучи твердою строфічною формою, він може виступати і як жанр (А.Добрянський, А.Каспрук, Б.Іванюк, О.Цюман та ін.).

Стабільність форми сонета впо-рядковує саме поетичне висловлю-вання, створює ситуацію пафосної піднесеності.

Сонети в ліриці І.Франка мусимо розділити на ті, які є лише носіями твердої строфічної форми, і ті, які становлять окремий жанр. У нього є ряд сонетів, котрі належать до жанру вірша-присвяти (“Котляревський”, “Галицьким сонетистам”), вірша-заклику (“Не бійтеся тюрми! (Сонет)”), вірша-романсу (“За що, красавице я так тебе люблю...”) і т. д., у такому разі ми маємо справу з твердою строфіч-ною формою. У жанровій системі лірики І.Франка до сонета як жанру належать твори, котрі не мають ознак інших жанрів. Можна сказати, що жанрова концепція таких віршів визначається естетич-ними параметрами власне сонета.

За способом художнього зображення в І.Франка розрізняємо два типи сонетів – реалістичний і натуралістичний. Перший поєднує в собі принципи реалістичного підходу до життя, що виражається в історичному хронотопі та міметичному сюжеті. Другий – зорієн-тований на фактографізм зображення, простір і час у ньому набувають конкретизованих форм, а сюжет відтворює побутові події.

Сонети І.Франка поділяються на чотири тематичні групи і мають дидактичну заданість.

Першу групу складають сонети про суспільну роль мистецтва (“Сонети – се раби. У форми пута…”, “Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лицарський…”, “Сікстинська мадонна”, “Колись в сонетах Данте і Петрарка…”, “Замовкла пісня, чи ж то їй свобідній…”). Їх структурна єдність формується пафосом захопленого ставлення до краси.

Скажімо, сюжет твору “Сікстинська мадонна” будується на умовному зверненні автора до адресата-зображення на картині Матері Божої. І.Франко не лише схиляється перед образом Сікстинської мадонни, але й підносить поняття краси до значення абсолюту.

У сонетах групи про суспільну роль мистецтва порушуються дві важливі теми: перша – про естетичну функцію самого сонета (це сонети про сонет), а друга – про роль української пісні в житті людини. В обох випадках їм відводиться найвище місце в поезії та в духовному житті українського народу.

До другої групи творів входять сонети про формування мораль-ного обличчя людини (триптих “У сні мені явились дві богині…”, “І говорила перша: “Я любов…”, “І говорила друга: “Я ненависть…”, диптих “Плив гордо яструб в лазуровім морі…”, “Від того дня вже другий рік пройшов…”, вірш “О, бо і я зазнав раз щось такого…”).

Давньогрецький сюжет про богинь (мойр), що наділяють людину долею, розробляє триптих І.Франка “У сні мені явились дві богині...”, “І говорила перша: “Я любов...”, “І говорила друга: “Я ненависть...”. Світла богиня у вірші є уособленням любові до людей, якою наділяє ліричного героя і закликає його пронести її впродовж усього свого життя. Друга богиня виступає уособленням боротьби зі злом, що розуміється також як прямування до добра, а значить – теж любові до людей. Гріх може здолати лише ненависть до нього. Давньогрецький міф про мойр визначає наскрізність сюжету триптиха.

До другої тематичної групи сонетів І.Франка входять складні композиційні утворення: сонетний триптих і сонетний диптих, звичайний сонет. Пошук щастя людини зводиться до утвердження у свідомості читачів моральних принципів любові до ближнього, ненависті до зла, високого розуміння любові до жінки.

Третя група – це сонети громадянського змісту, що розкривають антигуманну сутність імперій (“Росіє, краю туги та терпіння…”, “Багно гнилеє між країв Європи…”, “Тюрмо народів, обручем сталеним…”). У них пафос піднесеності поєднується з почуттям свободи.

Четверта група – вірші про насильницьку політику держави та відсутність демократизму в Австро-Угорській імперії. Це сонети натуралістичного плану – “Гей, описали нас, немов худобу…”, “Встаєм раненько, миємось гарненько…”, “Ні, наш тюремний домо-вий порядок…”, “Беруть діру, залізом обкують…”, “Не вільно в казні тютюну курити…”, “Ввійшла фігура. “Як зветeсь ви?” – “Франко…”. І.Франко звернувся до натуралізму в його найбуденніших виявах. Предметом його зображення стала тюрма, життя в’язнів, тобто місце і люди, в житті яких, здавалося б, нічого поетичного немає. І.Франко зумів не тільки достовірно показати, що діється в австро-угорській тюрмі, але й передати, і це головне, душевний стан людей, опущених на найнижчий щабель суспільного існування.

У сонеті “Ввійшла фігура. “Як зветесь ви?” – “Франко...” відтво-рений момент інспекції тюрми вищою посадовою особою. Сюжет розгортається навколо головної постаті, яку автор називає “фігурою”. Формальність перевірки розкриває вражаючу байдужість цісарського чиновництва, дає змогу зрозуміти, що в тюрмі нічого на краще не зміниться.

У реалістичних сонетах І.Франко використовує алегоричну, антите-тичну та метонімічну форму подачі думки, застосовувана ним діалогічність урізноманітнює хід поетичного висловлювання.

Реалістичні сонети І.Франка не відзначаються троповою насиче-ністю, зате характерною є раціональність їх вживання. Як правило, це порівняння, епітети (в т. ч. постійні епітети, інверсійні епітети), метафори, персоніфікації, метонімії, символічні образи, які несуть на собі основне змістове навантаження, вони можуть виражати політичні ідеї, а також розкривати душевний стан героїв.

Мова реалістичних сонетів І.Франка досить емоційна, багата на фігури художнього синтаксису: психологічні і синтаксичні парале-лізми, алюзії, умовчання, анафори, інверсії, рядкові і строфічні пере-несення, аналогії, зіставлення, клімакси. Вони надають їм жвавості, точності формування думок. Посилюють динаміку висловлювання риторичні запитання, звертання, запере-чення, твердження. Відбір цих засобів відповідає емоційно-смисловому навантаженню творів.

Загальностильовими ознаками натуралістичних сонетів І.Франка є деталізація, а також наскрізна іронія творів, що може доходити до сарказму, глузливого дотепу. Лексика – загальновживана, зі значною домішкою просторічних та слів, пов’язаних з тюремним життям, інколи зустрічаються і латинізми. Ці сонети бідні на тропове оформ-лення. Лише зрідка в них з’являються метафори та метонімії. Якоюсь мірою вони компенсуються подробицями та асоціативними образами. Однак основне смислове та емоційне навантаження лягає на фігури художнього синтаксису – синтаксичні паралелізми, повтори, анафори, рядкові перенесення, антитези. Автор часто вдається до прийомів аналогії та до резюме, що збігається із завершенням твору – замком сонета.

Власне традиційні жанри (гімн, сонет) вказують не лише на єдність української поезії зі світовою, а й відтворюють процес самобутнього розвитку нею відомих поетичних форм. Ці жанри, не втрачаючи свого загальнолітера-турного значення, у поезії І.Франка набувають суто національних рис.

У 7-му розділі “Вірш-алегорія як жанр тропової структури” звертається увага на роль домінуючого у творі художнього образу й виникнення у зв’язку з цим жанру вірша-тропа.

Обґрунтування жанру вірша-тропа знаходимо у працях Б.Іванюка, зокрема, в його монографії “Метафора і літературний твір (струк-турно-типологічний, історико-типологічний і прагматичний аспекти дослідження”, 1999 та ін.). Троп, що наділяється жанроутворюючою силою, виявляється у модифікаційних різновидах, які є наслідком реалізації потенційних можливостей метафори, порівняння, алегорії, символу тощо. Відповідно до цього виникають вірші-метафори, вірші-порівняння, вірші-алегорії, вірші-символи.

7.1. Жанр вірша-алегорії в репрезентативній ліриці. За зорієнто–ваністю алегорій на реальні образи у віршах “Най-мит”, “Каменярі”, “Христос і хрест”, “Човен”, “Беркут”, “Ідилія” І.Франка стоїть заглибле–ність у поетичну пам’ять народу, пов’язану з міфологемами, породжени–ми фольклорними, античними, християн-ськими словесними традиціями.

Так жанрова концепція вірша “Каменярі” пов’язана з наскрізним у ньому алегоричним образом каменярів. Загальнолюдський зміст вірша спрямований на пробудження національної свідомості українського народу, без якої досягнення цієї мети неможливе. Вставна парабола про гогів і магогів зі статті І.Франка “З остатніх десятиліть ХІХ в.”, першоджереломи якої є старохристиянський роман “Александрія”, дає нам можливість проникнути у задум автора “Каменярів”. Пояснюючи наведений приклад про гогів і магогів, І.Франко ніби накладає описані в ньому події на сучасне йому суспільно-політичне життя: “Історія нашого українського національного руху в останніх двох десятиліттях пригадує нам образ того заклепанного народу, змушеного пробивати велику віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, цивілізованих націй, а притім позбавленого найважнішого знаряду для сієї праці – заліза, себто національної свідомості, почуття солідарності і не відлучного від неї почуття сили і віри в остаточний успіх” Франко Іван. Зібр. творів: У 50 т. – Т. 41. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 510. . Звідси, робить автор висновок, і ті біди, що звалюються на голови як окремих людей, так і народу в цілому.

Сюжет „Каменярів”, з одного боку, породжений обставинами жит-тя, а з другого, запозичений зі старохристиянської літератури, висту-пає основ-ними засобом інакомовності. З його допомогою І.Франко подає в дуже узагальненій формі думку про свій власний народ, про його неволю і справедливе майбутнє. В сюжеті закладена певна модель світового посту-пу в українському національному сприйнятті, розумінні та вираженні.

Проблеми суспільної моралі та естетики порушуються у віршах-алегоріях І.Франка “Зближався день і сон прогнав (невинний)…”, “Женщина. Алегорія на привітання товариства “Руських женщин” у Станісла-вові”, “Школа поета. (За Ібсеном)” та ін.

Вірш “Женщина. Алегорія на привітання товариства “Руських женщин” у Станіславові” є інтерпретацією сюжету давньогрецького міфу про Пігмаліона. Вірш написаний І.Франком з нагоди заснування Н.Кобринською “Товариства руських женщин у Станіславові” і мав на меті надихнути його членів на продуктивну суспільну працю. В алегоричному образі жінки (оживленої генієм мармурової статуї) автор виклав не лише емансипаційні ідеї, але й визначив її суспільну роль, вказавши шлях до гармонії у стосунках з чоловіком і справжнього щастя.

Для віршів-алегорій І.Франка властиве антитетичне світосприй-няття, що виявляється в антитезовості поетичних фраз та двочас-тинній будові віршів за принципом подія та її пояснення. У цьому разі антитетичність відповідає жанровій структурі іномовлення.

Стильова специфіка віршів-алегорій І.Франка виникає завдяки властивого для жанру стилістичного забарвлення лексики, скажімо, наявність діалектизмів надає більшої виразності тому, що хоче сказати автор; тропове оформлення віршів-алегорій підпорядковується загаль-ній закономірності їх жанрової специфіки і спрямоване на розкриття алегоричного значення головних образів; художньо-синтаксичні фігури емоційно наснажують, драматизують хід поетичної оповіді, інтимізують стосунки між автором (ліричним героєм) та реципієнтом.

Вірші-алегорії І.Франка – це своєрідні форми поетичного висловлювання, що містять у собі двоякий спосіб передачі думки: прямий та уявний, якому належить головна роль. У сукупності вони творять ідейно-змістову єдність твору.

Поява в репрезентативній ліриці І.Франка віршів-алегорій пов’я-зана з естетичними принципами романтизму.

Восьмий розділ “Медитативні жанри репрезентативної лірики” присвячений розглядові жанрів вірша-медитації, стансів, елегії.

Теоретичною базою дослідження медитативних жанрів є праці Г.Поспєлова, В.Журавського, М.Бондаря, Н.Левчик, В.Корнійчука та ін.

Зі словом “медитація” пов’язані різні поняття, зокрема, “медита-тивна лірика” і власне “медитація”. “Медитативна лірика” вживається для визначення видової належності віршових творів.

Монологічна мова, спрямована вглиб єства ліричного героя, є визначальною ознакою медитативної лірики. Вона не виключає наявності окремого жанру медитації. Під ним треба розуміти вірш, в якому структуротворчу роль виконують роздуми над проблемами життя, власною долею ліричного героя у межах романтичного хронотопу і позитивного морального імперативу.

8.1. Жанр медитації. Вірші-роздуми в репрезентативній ліриці І.Франка складають дві групи – медитативно-зображувальну і медитативну.

Філософування І.Франка і в медитаціях спрямоване у першу чергу на вирішення проблем громадянського змісту, внаслідок чого пое-тична рефлексія, що внутрішньо зумовлена ліричним героєм, має зовнішнє спрямування, тому можна говорити про так званий жанр політичної медитації.

Сюжети медитативно-зображувальної групи віршів І.Франка, як правило, пов’язані з певними місткими за значенням поняттями чи явищами. Як передбачення краху монархічної влади в народнохрис-тиянському дусі трактується поява на небі комети в поезії “Народна гутірка про комету з осені 1882 р.”. Трансформацією сюжету про три богині мойри (парки) є вірш “Три долі” про приреченість на страждання відданому своєму народові ліричного героя. Тягар неволі, який несе край і відповідно ліричний герой, служить поштовхом до роздумів про майбутнє у вірші “Рефлексія”. Ідея необхідності появи провідника народу формує сюжет у віршах “Серцем молився Мойсей...” і диптисі “Поет мовить”, “Україна мовить...”. У вірші „Конкістадори” сюжет про да-лекі мандри і завоювання земель стверджує думку про необхідність здобуття кожним нового становища для себе і для широкого загалу і т.д.

І.Франко застосовує політизовані епітети, метафори, експресивні метафори, порівняння, що розкривають стан душі ліричного героя, характер персонажів, їх роль у розвитку дії творів. Особлива смислова напруга медитативно-зображувальної лірики І.Франка твориться уособленнями, персоніфікаціями, алегоріями і символами.

Художньо-стильові фігури (інверсії, асоціації, умовчання, багато-сполучниковості, кільця, підхоплення, а також риторичні фігури – звертання, запитання, твердження) в цій групі віршів-медитацій І.Франка посилюють агітаційність висловлювання, творять психо-логічну атмосферу самих роздумів.

Другу, медитативну групу віршів, складають твори І.Франка, за-глиблені у внутрішню сутність ліричного героя. Рефлективне поетичне мовлення замикається в самому собі, творячи єдиний субстрат. Серед цієї групи виділяються твори оригінальної компози-ційної структури, екзистенційні, в яких розробляється проблема нещасливої долі людини – “Дармо. (Газеля)”, “Тріолет”, “Апострофа”, “Газеля”, а також твори на онтологічну тему – вірші зі збірки “Зів’яле листя”: “Вона умерла”, “Чорте, демоне розлуки...”, “І він явивсь мені. Не як мара рогата...”, “Матінко моя ріднесенька!”, “Поклін тобі, Буддо!..”, “Самовбійство – се трусіть...” та вірш про походження світу “Мамо-природо!..”.

І.Франко у цих творах, звертаючись до надчуттєвої і навіть надраціональної інтуїції, знаходить різні філософські підходи до трактування порушених проблем.

У вірші “Тріолет” тема нещасливого кохання розкривається через сюжет, що виникає внаслідок умовного діалогу між ліричним героєм і дівчиною, побудованого у формі дорікань. Пафос любовного почуття у вірші “Газеля” творить сюжет поєднанням двовіршів спільним моти-вом у формі запитань від автора до жінки, завдяки чому виникає ситуація філософського осмислення магнетизму любові і т. д.

Для групи екзистенційних медитацій І.Франка властиві прийоми персоніфікації, аналогії, умовного діалогу, розгорнутого звертання. Доля людини має в них різне розуміння, з яким співвідноситься прийом, що творить медитативну форму поетичного висловлювання.

І.Франко знаходить образи, що концептуально відповідають екзистенційній моделі розуміння життя людини.

Онтологічна тема розробляється І.Франком у тісній єдності з сюжетним ходом ліричної драми “Зів’яле листя”. Конфлікт завдяки фаустів-ському мотиву сягає апогею, доведений до відчаю ліричний герой стоїть на межі життя і смерті.

Сюжет вірша-медитації “Матінко моя ріднесенька!..” поєднує в собі давньогрецький міф про мойр та давньоіндійський про Будду. Ліричний герой поклоняється Будді, бо він першим відкрив силу смерті, як засобу звільнення від страждань. У творі І.Франко порушує питання про свободу людини. Герой ліричної драми “Зів’яле листя” прагнув визволення, але, зрозумівши, що досягнути його не просто, вибрав для себе найпростіший шлях – вирішив піти із життя.

Медитація І.Франка “Мамо-природо!..” є виявом в українській літературі інтелектуальної поезії і репрезентує пантеїстичне, попу-лярне ще з часів Г.Сковороди, розуміння світу. В її основі лежить концепція філософського осмислення духовної і матеріальної єдності світу. Сюжет вірша твориться шляхом протиставлення його мате-ріальної сутності і духовних можливостей людини. Природу автор наділяє свідомою творчою силою.

Тропи (порівняння, епітети, метафори, метафоричні фразеоло-гізми) та художньо-синтаксичні фігури (гіперболи, анафори, хіазми, антитези, умовчання; риторичні форми викладу поетичної думки – твердження, запитання, звертання) у віршах-медитаціях І.Франка онтологічного змісту дають змогу заглибитися у філософські проблеми життя і смерті, людини і природи з пантеїстичних позицій.

Стильова своєрідність медитативної групи лірики І.Франка визна-чається здатністю до вираження абстрактних понять екзистенційного й онтологічного змісту.

У поезії І.Франка вірш-роздум не має якогось визначеного жанрового місця. Можна лише говорити про його єдність із ліричним віршем взагалі та філософською лірикою зокрема.

8.2. Станси. Жанр стансів належить до рідкісних виявів струк-турної організації віршового тексту як у світовій, так і в українській поезії. Його провідною художньою ознакою виступає строфа (станса), що передає окрему думку. Кратність висловлювань спрямована на розкриття змісту твору. З’явившись у про-вансальській поезії в епоху середньовіччя, жанр стансів у пісенній формі, що поєднувалася із замкнутістю висловлювання у двох і більше віршових рядках, транс-формується з кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття, набувши медита-тивних ознак, у ліричний жанр європейської поезії з різно-манітною (від чотирьох до дванадцяти віршових рядків) строфічною будовою.

Станси належать до малопродуктивного, зате вишуканого жанру світової літератури.

До циклу І.Франка “Буркутські станси” входять вірші з явно вираженими рисами цього жанру – “Кожда кучера в млі...”, “Дівчино, моя ти рибчино...” та “О, розстроєна скрипка, розстроєна!..”. Склад-ніша справа з поезією “Ользі С.”, яка є присвятою, але за фор-мальними ознаками – це станси.

Станси І.Франка написані катренами з різними системами риму-вання, у кожній строфі висловлюється окрема думка, що виступає складовою змісту твору.

Скажімо, стансова будова вірша „Ользі С.” дає змогу по-філософськи підійти до розуміння любові як унікального явища людських стосунків. Пафос любовного почуття розгортається в сюжет завдяки думкам, що підтверджують одна одну і доводять її винятковість.

Визначальним для стансів є пафос роздумів, що у віршах може мати багато значень та відтінків, завдяки яким і формується їх ліричний сюжет та філософський підхід до поставленої проблеми.

Замкнутість кожної строфи у стансах І.Франка позначається на їх стильовій організації. Пафос смутку у поєднанні з тропами та художньо-синтаксичними фігурами творять стійку жанрову коди-фікацію, здатну до вираження приватних порухів душі поета.

8.3. Елегія. Жанр елегії виник на основі художнього осмислення трагедії людського життя, тобто першометафори смерті, яка знайшла вираження насамперед у некрологічних жанрах – епітафії, прощаль-ному посмертному слові, поминальнику. Елегія пов’язана з ними передачею настроїв суму, туги, що можуть набувати різних відтінків, залежно від естетичних уподобань певної літературної епохи. Поряд із цим у ній може виражатися надія, сподівання на краще, віра в перемогу добра над злом. В європейській літературній традиції від-бувся відхід від цієї формальної ознаки жанру, залишилася вимога пафосу смутку, що призвело до втрати чіткого жанрового канону і появи модифікацій (любовна елегія, елегія-сповідь, елегія-спогад тощо).

Елегійні вірші з’явилися ще в давній українській літературі. Особливого розповсюдження набули вони у творчості українських поетів-романтиків і пов’язані з використанням досягнень фольклору. У ХІХ столітті виникли різновиди жанру: думка, лірична дума, елегія-пісня, елегія-сповідь.

Цикл “Майові елегії” (“Весно, ти мучиш мене! Розсипаєшся сонця промінням...”, “Бачив рисунок я десь – і забув уже, де його бачив...”, “Ні, аморети, мені за погоничів ви вже нездалі…”, “Стаяли живо сніги, розірвала морозні окови...”, “Щезла з Хребта-гори вже сніговая блискучая кучма...”, що є незакінченим) І.Франка в основному створений у 1901 році. Завдяки силабо-тонічному елегійному дистихові пафос смутку має у віршах своє забарвлення. Його сюжетотворчий потенціал реалізується різними способами. У вірші “Весно, ти мучиш мене! Розсипаєшся сонця промінням...” протиставляються немолоді літа ліричного героя з весною, яка асоціюється з юністю і пов’язаними з нею мріями, що у своїй сукупності завдають йому мук. “Перловий віз” в елегії “Бачив рисунок я десь – і забув уже, де його бачив...” протиставляється згорбленому у полі орачеві. Автор доводить, що мрія і краса здатні підняти людину над буденністю і т. д.

Потік почуттів ліричного героя в “Майових елегіях” І.Франка, що пов’язаний із весною, хвилює душу, виливається в захоплення красою природи, веде до глибоких переживань за долю рідного народу.

Характерною ознакою “Майових елегій” І.Франка є вишуканість поетичної мови. Кожне висловлювання в них насичене витонченими словесними образами та художньо-стильовими фігурами: оригіналь-ними метафорами, порівняннями, епітетами, а також деталізацією оповіді, ремінісценціями, розгорнутими звертаннями, інверсіями, ряд-ковими перенесеннями, риторичними твердженнями, запереченнями та запитаннями. Антитетичність, деталізація та динамізація ведуть у творах поета до драматизації оповіді, протиставлення високих почуттів людини і реальності.

Еволюція медитативних жанрів лірики І.Франка пов’язана з внутрішнім настроєво-інтелектуальним сприйняттям актуальних явищ суспільного життя та моралі.

Романтичний пафос знаходить вираження в медитативних жанрах репрезентативної лірики І.Франка. Вони об’єднуються в групи, різні за походженням, але близькі за своєю тональністю, що творить їх споріднену мікроструктуру.

ВИСНОВКИ

Насамперед звертається увага на принципи формування жанрової системи лірики І.Франка. Поет у своїй творчій практиці йшов шляхом жанрового еволюціонізму, а це означає, що він не наслідував тра-диційні жанрові зразки, а вдоско-налював кожен застосовуваний жанр, розширював його зображувальні можливості, враховував естетичні потреби свого часу, зорієнтовував на загальноєвропейські зразки.

Жанрова система лірики І.Франка є відбиттям специфіки його поетичного мислення. Воно насамперед пов’язане зі стильовою поліфонією (романтизмом, неоромантизмом, реалізмом, натуралізмом та ін.) і виражає сутність естетичних пошуків І.Франка в перехідну епоху, що визначається зламом двох століть – ХІХ-го і ХХ-го.

У своїй творчості поет прагнув охопити всі сфери людських пережи-вань і стосунків. Його вірші могли нести ідейну настанову, закликати до духовної мобілізації, виражати експресії душевних мук і переживань, могли бути націлені на осмислення повсякденних явищ, а також імпресій інтимного життя.

І.Франко надав нового імпульсу в розвитку літературної пісні, веснян-ки, романсу, думки, ліричної думи, викінченої форми в його поезії набув вірш-алегорія, нового значення набрав вірш-медитація, завдяки йому утвердився в українській поезії жанр стансів. Поет звернувся до жанру елегії у зв’язку з його найдавнішою версифіка-ційною формою – елегійним дистихом. Завдяки його творчості жанри послання і присвяти розкрили нові якості, відновив свої позиції жанр епістоли, набрали актуального значення жанри епітафії, прощального посмертного слова, поминальника. На вищий рівень підніс І.Франко жанр вірша-заклику, ввів в українську поезію жанр повчання. Художньої досконалості набув жанр гімну. І.Франко канонізував жанр сонета, посилив його інтроекційну дію.

У ліриці І.Франка жанри не лише оновилися, але й створили власну систему модифікацій (присвяти та ін.). Це той випадок, коли можна сказати, що не жанр диктує автору тему і стиль твору, а автор “нав’язує” йому тему і стиль.

Дослідження характеристик тропів, риторичних фігур, інших художніх засобів і прийомів у творах, віднесених до певних жанрів, дозволяє зробити висновок про диференціацію виражальних елементів стосовно певного жанру та групи. Так, у І.Франка із жанрами фольклорної генези (літературна пісня, веснянка, романс, думка, лірична дума) експресивної лірики органічно взаємодіє народнопісенна образність, зовні сталі тропи, які поет збагачує новими відтінками значень. Жанрам літературного походження вокативної лірики (референсним – послання, присвята, епістола; некрологічним – епіта-фія, прощальне посмертне слово, поминальник; умовної адресності – заклик, віршове повчання) притаманна загалом конвенціональна літературна стилістика. Для жанрів власне літературного походження репрезен-тативної лірики гімну та сонетові властива конклюзивна стилістика генералітивного і дескриптивного типу. Закоріненість художнього мислення І.Франка у міфологічну стихію по-своєму розкриває жанр вірша-алегорії з його семіотично багатими образами “каменярів”, “беркута” тощо. Образність виразно індивідуально-авторського плану заявлена у таких жанрах медитативної лірики І.Франка, як медитація, станси, елегія.

Функціонування жанрових груп у ліриці І.Франка пов’язане з відповідними типами (романтичного чи міметичного) хронотопу, сюжету, пафосу, психологізму, нарації.

Стиль – це складова жанрової системи. Він виявляється як на макрорівні, так і на мікрорівні будови творів. Завдяки цьому виникає ієрархічна впорядкованість жанрів. Провідна роль у ній належить жанровій модальності, тобто естетичній оцінці автором вибраної ним ліричної ситуації.

Жанрова система поезії І.Франка (в тому числі й система лірики як її складова) є найширшою і найбагатшою серед усіх систем україн-ської поезії ХІХ ст. Проведене дослідження жанрової системи Фран-кової лірики, безперечно, на думку автора, здатне сприяти подаль-шому вивченню інших жанрових явищ української поезії класичного періоду.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Клим’юк Ю.І. Лірика Івана Франка як система жанрів: Монографія. – Чернівці: Рута, 2006 . – 406 с.

2. Клим’юк Ю.І. Жанр романсу в ліриці Івана Франка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 13. Слов’янська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – С. .

3. Клим’юк Ю.І. Образ велета в поезії Івана Франка та Лесі Українки // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 34. Слов’янська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – С. 38-41.

4. Клим’юк Ю.І. Художньо-стильові особливості епіграм та ксеній Івана Франка // Питання літературознавства: Наук. зб. - Вип. 5 (62). – Чернівці, 1998. – С. .

5. Клим’юк Ю.І. Жанр послання в ліриці Івана Франка // Проблеми сучасного літературо-знавства: Зб. наук. пр. - Вип. 4. – Одеса: Маяк, 1999. – С. 90-95.

6. Клим’юк Ю.І. Поетичні епістоли Івана Франка // Науковий вісник Чернівецького уні-верситету. - Вип. 52-53. Слов’янська філологія: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, 1999. – С. 30-36.

7. Клим’юк Ю.І.Модифікаційна жанрова та стильова специфіка віршових присвят-викриттів Івана Франка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 83. Слов’янська філологія: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, 2000. – С. .

8. Клим’юк Ю.І. Основні принципи освоєння біблійних образів у ліриці Івана Франка // Біблія і культура: Зб. наук. ст. - Вип. 1. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 59-62.

9. Клим’юк Ю.І. Художньо-стильове значення віршових поминальників Івана Франка // Питання літературознавства: Наук. зб. - Вип. 7 (64). – Чернівці, 2000. – С. 09.

10. Клим’юк Ю.І. Художньо-стильове значення любовних віршів-присвят Івана Франка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 87. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 10-16.

11. Клим’юк Ю.І. “Всі прожиті радощі, всі прожиті муки...” (Художньо-стильове значення любовних віршів-присвят Івана Франка) // Урок української. –2001. - № 4 (26). – С. 37-39.

12. Клим’юк Ю.І. Гріх і покаяння в ліриці Івана Франка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 108. Слов’янська філологія: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 19-26.

13. Клим’юк Ю.І. Жанр релігійної притчі в поезії І.Франка //Актуальні проблеми слов’ян-ської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. “Лінгвістика і літературознавство”. - Вип. VІ. – К.: Знання України, 2001. – С. 158-163.

14. Клим’юк Ю.І. Жанрово-стильова специфіка віршових повчань І.Франка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 116. Слов’янська філологія: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 17-22.

15. Клим’юк Ю.І. Інтертекстуальність віршової “Притчі про життя” Івана Франка // Науко-вий вісник Чернівецького університету. - Вип. 107. Слов’янська філологія: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 24-29.

16. Клим’юк Ю.І. Народнохристиянські традиції як засіб художнього вираження націо-нальної ідеї в ліриці Івана Франка // Біблія і культура: Зб. наук. ст. - Вип. 3. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 122-125.

17. Клим’юк Ю.І. Функціональна роль образів та сюжетів агіографічних легенд у ліриці І.Франка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. - Вип. 8. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції „Українська література в контексті світової літератури” (21-23 травня 2001 р., Одеса). – К.: Твім інтер, 2001. – С. 68-74.

18. Клим’юк Ю.І. Біблія і жанр віршових повчань Івана Франка // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. - Вип. 5. /За ред. Л.Г.Голомб та ін. Матеріали Міжнародної наукової конференції „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 16-17 жовтня 2001 р.). – Ужгород: Ужгородський національний університет, 2002. – С. 98-102.

19. Клим’юк Ю.І. Вірш-алегорія І.Франка „Ідилія”: Спроба жанрового аналізу // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 140. Слов’янська філологія: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 18-24.

20. Клим’юк Ю.І. „Дух, наука, думка, воля...” (До вивчення „Гімну” Івана Франка) // Урок української. – 2002. – № 11-12 (45-46). – С. 34-36.

21. Клим’юк Ю.І. Медитація як жанр лірики Івана Франка // Питання літературознавства: Наук. зб. - Вип. 9 (66). – Чернівці: Рута, 2002. – С. 182-187.

22. Клим’юк Ю.І. Трансформація давньогрецького міфу про мойри в ліриці Івана Франка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. - Вип. . Мате-ріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції „Українська літе-ратура в контексті світової літератури (15-16 травня, 2002 р., Одеса). – К.: Твім інтер, 2002. – С. 318-325.

23. Клим’юк Ю.І.Жанрова специфіка стансів Івана Франка // Питання літературознавства. - Вип. 10 (67). – Чернівці: Рута, 2003. – С. 68-71.

24. Клим’юк Ю.І. Сонет як жанр лірики Івана Франка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 170-171. Слов’янська філологія: Зб. наук. пр. на пошану проф. Костянтина Германа з нагоди його 75- річчя. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 164-168.

25. Клим’юк Ю.І. Стиль як фактор жанрової єдності віршів-алегорій І.Франка // Українське літературознавство: Зб. наук. пр. - Вип. 66. Іван Франко. Статті й мате-ріали. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. – С. 151-158.

26. Клим’юк Ю.І. Поетика ліричного циклу І.Франка “Стріли” // Південний архів. Філоло-гічні науки: Зб. наук. пр. - Вип. ХХІ. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. – С. .

27. Клим’юк Ю.І. Художня семантика віршових присвят І.Франка // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Франкознавство. - Вип. 32. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. – С. 44-49.

28. Клим’юк Ю.І.Особливості формування жанрової системи лірики Івана Франка // Слово і час. – 2004. – № 8. – С. 30-39.

29. Клим’юк Ю.І.Проблема жанрової єдності віршів-закликів Івана Франка в контексті традиційної стилістики // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. статей. Філологічні науки. / Голов. ред. Савін В.В. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004. – С. 94-98.

30. Клим’юк Ю.І. Старохристиянський роман “Варлаам і Йоасаф” у поетичній творчості Івана Франка // Іван Франко і національне відродження. (До 135-річного ювілею письменника) / Тези республіканської наукової конференції (с. Криворівня Івано-Франківської обл., 23-24 вересня 1991 р.). – Львів, 1991. – С. 86-89.

31. Клим’юк Ю.І. Фольклорна основа засобів гумору і сатири в „Нових співомовках” Івана Франка // Сатира і гумор в українській літературній традиції / Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (11-12 травня 1994 р.). – Чернівці, 1994. – С. 42-44.

32. Клим’юк Ю.І. Давня українська література і жанри лірики І.Франка // Роди і жанри літератури: Зб. наук. пр. за матеріалами міжвузівської конференції, присвяченої пам’яті професора Г.А.В’язовського. – Одеса: Астропрінт, 1997. – С. 84-85.

33. Клим’юк Ю.І. Жанрова система лірики Івана Франка // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин / Матеріали Міжнародної наукової конференції (Львів, 25-27 вересня 1996 р.). – Львів: Світ, 1998. – С. 300-305.

34. Клим’юк Ю.І. Метафора смерті та її жанрове вираження в ліриці Івана Франка // Літературознавство і культурологія: Зб.