ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

ЛАВРОВА АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821.161.1. – 313.1

ПОЕТИКА ПРОСТОРУ І ЧАСУ В “МАЛІЙ” ПРОЗІ М.О.БУЛГАКОВА

10.01.02 – російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Камянець-Подільському державному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - | доктор філологічних наук, професор

Кеба Олександр Володимирович,

Камянець-Подільський державний університет,

завідувач кафедри германських мов та зарубіжної літератури

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Андрущенко Олена Анатоліївна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди,

професор кафедри російської та світової літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Остапенко Ірина Володимирівна,

Республіканський вищий навчальний заклад “

Кримський інженерно-педагогічний університет”,

доцент кафедри української філології

Захист відбудеться 31 жовтня 2007р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

К 64.053.03 в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди

за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215 В.

Автореферат розіслано “28” вересня 2007р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І.Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Неослабним інтересом до творчості видатного російського письменника ХХ століття М.О. Булгакова (1891-1940) пояснюється той масив публікацій, біографічних розвідок і спеціальних досліджень, що живлять порівняно молоду окрему галузь науки про літературу – булгаковознавство. Створено Булгаковську енциклопедію, видано десятитомне зібрання творів письменника, написані десятки монографій, у яких розглядаються різноманітні аспекти його творчості. Справжній прорив у вивченні художньої спадщини Булгакова відбувся у 80-90-ті роки ХХ століття, коли з’явилася значна кількість проблемних досліджень художнього світу письменника. Значний внесок у вивчення феномена М.О.Булгакова зробили російські та українські вчені В.Акімов, В.Боборикін, І.Белза, Ю.Віленський, А.Вуліс, І.Галінська, Б.Гаспаров, О.Корабльов, В.Лакшин, Г.Лесскіс, В.Нємцев, О.Ніколенко, Л.Паршин, В.Петєлін, М.Петровський, О.Смелянський, М.Степанов, Б.Соколов, М.Чудакова, Є.Яблоков, Л.Яновська, а також зарубіжні літературознавці – П.Абрагам, А.Дравич, М.Йованович, Б.Йончер, Д.Кассек, Дж.Кертіс, Х.Конрад, Л.Мілн, Н.Натов, Е.Проффер, П.Ролльберг, Е.Хабер, Б.Целінськи, Т.Р.Н.Едвардс та ін. Однак доводиться констатувати, що далеко не всі проблеми творчості Булгакова висвітлені з вичерпною повнотою та обєктивністю. Найперше це стосується “малої” прози автора. Хоча вона начебто постійно перебуває в полі зору булгаковознавців, однак ніхто не описав її як певне цілісне явище, якому притаманна проблемно-тематична спрямованість і художньо-естетична специфіка. Особливо відзначимо недостатню вивченість найбільш характерних особливостей поетики “малих” жанрів Булгакова. Зокрема не піддавалася всебічному аналізові специфіка хронотопу оповідань і нарисів письменника, своєрідність співвідношення проекцій соціально-історичного та “вічного” часу у фейлетонах і нотатках.

Але саме аналіз просторово-часового континууму створює передумови щодо визначення жанрової специфіки твору, його художньо-креаційної, світобудовної моделі, неповторності мовно-стилістичних вирішень. “Мала” проза начебто знаходиться в тіні “Майстра і Маргарити” та інших великих творів письменника.

Означена лакуна в сучасному булгаковознавстві зумовлює необхідність монографічного дослідження поетики простору і часу в “малій” прозі письменника.

Складність вирішення даної проблеми полягає не лише в необхідності розгорнутого аналізу й узагальнення досить обширного та різнорідного літературного матеріалу, але й у самій теоретичній неоднозначності понять “художній простір” і “художній час”. Незважаючи на те, що вивчення часу і простору і з філософського погляду, і в розрізі художнього моделювання хронотопу почалося ще за часів античності, характеристика буттєвого просторово-часового континууму і його специфічних ознак у літературі досі ґрунтується на різних судженнях і викликає дискусії. Така ситуація переконує у необхідності уточнення теоретичних аспектів понять простору і часу, що є особливо актуальним для визначення їх прикмет у літературі XX століття. Зясування характеру художнього творення і функціонування простору/часу в “малій” прозі Булгакова сприятиме висвітленню як деяких суттєвих аспектів теорії хронотопу, так і індивідуально-авторських особливостей та закономірностей часо-просторової організації творів письменника.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри зарубіжної літератури і мовознавства Кам’янець-Подільського державного університету в межах комплексної кафедральної теми “Проблематика і типологія жанрів”. Тему дисертації затверджено вченою радою Кам’янець-Подільського державного університету 31 березня 2005 року (протокол №3) та схвалено на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” 02 листопада 2006 року (протокол №4).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є цілісний і всебічний аналіз поетики простору і часу в “малій” прозі М.О.Булгакова.

Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі завдання:

- здійснити огляд сучасних теорій художнього часу і простору та їх модифікацій в художньо-мистецьких пошуках письменника;

- розглянути чинники формування специфічного булгаковського хронотопу і принципи його художнього втілення;

- дослідити типологію часо-просторових моделей і визначити їх роль та функції в художньому світі письменника, жанротвірну функцію хронотопу в булгаковських “малих” жанрах;

- розглянути булгаковську концепцію часу, співвідношення в ній міфологічної та соціально-історичної проекцій;

- проаналізувати просторово-часові звязки в “малій” прозі М.О.Булгакова на змістовному рівні художнього тексту (тематика, ідея та пафос, сюжетика) та розглянути особливості жанрово-композиційної організації творів “малої” прози Булгакова крізь призму просторово-часової структури;

- висвітлити значення предметного світу в просторовому континуумі “малих” жанрів Булгакова, зокрема – сигніфікаційні функції кольору;

- охарактеризувати значення фокалізації в структурі простору і часу;

- описати основні особливості мовнообразних вирішень автора “малої” прози;

- співвіднести відкриття М.О.Булгакова в галузі художнього простору і часу з традиціями і шуканнями російської та світової літератури ХХ століття.

Об’єктом дослідження є епічні твори М.О.Булгакова, що підпадають під визначення “малої” прози (фейлетони, оповідання, нариси, нотатки, “маленькі повісті”).

Предмет дослідження – чинники й способи формування специфічної часо-просторової організації в “малій” прозі Булгакова, а також форми та функції окремих елементів хронотопу.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою роботи є праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців і філософів, присвячені проблемі простору і часу (Я.Аскіна, М.Бахтіна, М.Гея, В.Іванова, М.Кагана, Н.Копистянської, Д.Лихачова, Ю.Лотмана, Б.Мейлаха, А.Мостепаненка, Є.Яблокова, П.Абрагама, Дж.Кертіс, Е.Проффер, П.Ролльберга, Е.Хабер та ін.), а також розвідки сучасних булгаковознавців. Стратегія дослідження базується в основному на використанні принципів методології структурно-функціонального підходу, почасти – методів рецептивної поетики та компаративістики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у булгаковознавстві здійснено цілісне і багатоаспектне дослідження простору і часу в “малій” прозі М.О.Булгакова. Встановлено, що просторово-часові форми відіграють у жанрових модифікаціях “малої” прози Булгакова концептуально-креаційну роль. Засвідчено синтез родових і жанрових рис, жанрову дифузію й асиміляцію жанрових парадигм, що сприяє створенню стереоскопічного, багатомірного хронотопу. Він формується сплетінням різних типів хронотопних модусів (соціально-історичного, міфологічного, оніричного) і виражає тенденцію до жанрової синтетичної повноти й універсальності.

Виявлено, що в моделюванні хронотопу в “малих” прозових жанрах Булгаков активно використовує засоби, що перебувають на межі класичної та модерністської художньо-естетичних систем: нівелювання традиційної сюжетності, підкреслена асоціативність, акцентована світло-колористична символіка, гротеск і фантасмагорія, сповідальність, фрагментарність оповіді.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні поняття “поетика простору і часу, визначенні його характерних ознак і конкретно-історичних форм в літературі XX століття, зокрема, на матеріалі “малої” прози Булгакова.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні російської і світової літератури першої половини ХХ століття, у спецкурсах і спецсемінарах з вивчення творчості М.О.Булгакова у вищих навчальних закладах, школах, ліцеях, гімназіях, а також при розробці нових підручників і посібників з історії російської літератури.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались на ІІ Булгаковських читаннях (Чернівці, 2001), звітних науково-практичних конференціях аспірантів та викладачів Кам’янець-Подільського державного університету (Кам’янець-Подільський, 2001–2005); І и ІІ Міжнародних наукових конференціях “Актуальні проблеми історичної і теоретичної поетики” (Кам’янець-Подільський, 2004, 2006); Міжнародній науковій конференції “Творчість О.І.Купріна в контексті літературного процесу ХХ століття” (Кам’янець-Подільський, 2005). За темою дисертації опубліковано 7 статей, у тому числі 6 – у виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (235 позицій). Обсяг дисертації складає 208 сторінок, в тому числі 189 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, окреслено теоретичну і практичну значущість роботи.

У першому розділі “Теоретико- та історико-літературні аспекти дослідження хронотопу в творчості Булгакова” розкрито історію вивчення категорій “час”, “простір”, “хронотоп” у літературознавстві. На підставі аналізу спадщини визначних вчених (М.Бахтін, О.Єсін, Д.Ліхачов, Д.Лой, Ю.Лотман, Н.Тамарченко, В.Топоров та ін.) уточнено методологічні підходи до вивчення художнього часу та художнього простору в літературі. Проаналізовано і наукову літературу, що присвячена дослідженню творчості Булгакова, зокрема праці, в яких розглядається просторово-часова структура творів письменника. Саме на цьому аналізі базується висновок про недостатню увагу науковців до просторово-часових параметрів “малої” прози Булгакова. Даний напрямок і стає основним вектором дослідження у дисертації.

Простір і час – категорії екзистенціальні, вони є не просто нейтральною “рамкою” того, що відбувається у реальному світі і в світі художнього твору, але формують сам плин усяких подій, що завжди просякнуті темпоральністю й прив’язані до певного простору. Якраз темпоральна роль простору при моделюванні світу художнього твору як суб’єктивного образного аналога чи антианалога об’єктивної дійсності робить вивчення художнього простору і часу як ключових категорій поетики твору особливо важливим.

Дискусійність понять художнього часу і художнього простору обумовлена не лише різницею у поглядах науковців, але й багатозначністю та умовністю літератури як виду мистецтва. Суперечки навколо цих дефініцій, які були особливо гострими ще в середині минулого століття, не вщухають і досі. Представники школи історичної поетики віддають лаври першості часу, вважаючи літературу часовим мистецтвом. Школа структурної поетики, навпаки, відстоює першість простору. Особливо продуктивними в науковому плані є спроби осягнути простір і час в їх єдності і взаємозв’язку. Для визначення тісного взаємозв’язку часу і простору О.Ухтомським було введено, а М.Бахтіним глибоко розроблено поняття “хронотоп”, що найповніше виявляє взаємозалежність часових і просторових координат.

Художній час і художній простір як категорії поетики відзначаються пластичністю і динамічністю. На їх видозміни впливають різні чинники: соціально-історичні умови, тип художньої свідомості, ідейно-естетичні пошуки митців тощо.

Звертаючись до специфіки “малої” прози, ми відштовхуємося від тверджень М.Утєхіна, В.Синенка, В.Гречнєва та інших дослідників, які вважають, що на зламі епох значного розвитку набувають малі жанри. Аналіз перетворень і осягнення сутнісних змін у світі відбувається насамперед через незначні за обсягом жанри, тому що крупні форми не такі “мобільні”, коли йдеться про особливості перехідної доби в усій її складності та діалектичності. У той час, коли відбуваються активні трасформаційні процеси в усіх сферах суспільного життя, завданням літератури є перегляд усталеного уявлення про світ, отже малі жанри виходять наперед.

У другому розділі “Жанровий дискурс хронотопа “малої” прози Булгакова” розкрито специфіку моделювання простору і часу в різних за жанровими ознаками коротких творах письменника – оповіданні, “малій” повісті, нарисі, фейлетоні, нотатках. З оповідань Булгакова аналізуються “Червона корона”, “Китайська історія”, “Наліт”, “№ 13 – Будинок Ельпіт-Робкомуна”, “Ханський вогонь”, “В ніч на 3-є число” та ін.

Аналіз просторово-часової організації оповідання “Червона корона” базується на дослідженні мотивної структури твору, яка набуває вигляду складної параболічної схеми з вільним сюжетним розташуванням елементів: мотив провини за злочин, який не скоїв особисто – мотив душевної хвороби – мотив нав’язливого сну (й мотиви сутінок і повернення минулого уві сні, що приєднуються до нього) – мотив спокутування, зняття провини і спокою. Така мотивна схема стає однією з опорних у сюжетиці Булгакова. Вона має універсальне значення не лише для “малої” прози, але й для усієї творчості письменника, що дозволяє говорити про стійкість його художніх моделей в процесі мистецької еволюції.

Така мотивна структура визначає поетику простору і часу, яка реалізується в оповіданнях через синтез класичної та модерністської парадигм. Просторово-часова організація оповідань, яка складається з переплетіння різних періодів життя героїв творів, тяжіє до модерністської поетики (світ зображується як ворожий і чужий людині, однак суб’єкт адаптується до хаосу, якому протистоїть мрія про мир, гармонію та споконвічний зв’язок з природою).

Важливу жанрово-композиційну та ідейно-естетичну роль у формуванні синтетичної художньої моделі в булгаковських оповіданнях виконують сни. Оніричний та оніроїдний простори, що включають ретроспекції з життя героїв, містичні паралелі та зв’язки, інтуїтивно-позасвідомі прозріння, гротескно-фантасмагоричні видіння, парадоксально поєднують в собі страх перед катастрофічним сьогоденням і мрію про світ, де не втрачені зв’язки між людьми і гармонійний зв’язок людини з життям.

У моделюванні художнього часо-простору оповідань Булгакова чільне місце відводиться символіці кольору.

Також у розділі аналізується специфіка хронотопу повісті “Морфій”. Простір цієї “маленької повісті” є складним і багаторівневим. Композиційно побудований як твір у творі, “Морфій” містить не лише дві окремі історії, але й декілька просторово-часових шарів. На простір Бомгарда накладається простір Полякова, який, у свою чергу, також поділяється на складові: простір сільської глушини, простір Москви, простір сновидінь-галюцінацій героя. Час у повісті виявляється підкреслено перцептуалізованим. І якщо для одного героя прикмети часу є розмитими і суттєво не впливають на його життєві принципи, то для іншого героя катастрофічні революційні події, помножені на любовну драму і самотність, виявляються тим чинником, що призводить до морального падіння особистості і фізичної смерті. Занурення у примарний світ наркотичних мрій стає ілюзорним порятунком від жорстокої реальності оточуючого світу.

Характерний і разом з тим унікальний для епохи Булгакова дискретно-фрагментарний хронотоп “Морфію” виникає як наслідок поєднання жанрової характерності оповідання з його лінійно-хронікальним способом оповіді і щоденникових сповідальних жанрових форм, допуску жанрового і родового синкретизму, зіткнення контрастних за своєю зображально-виражальною природою дискурсів, синтезування прийомів класичної та модерністської (у варіанті експресіонізму і сюрреалізму) естетики, що передбачало монтажну візуально-графічну презентацію тексту. Все це дозволило Булгакову створити образ світу, в якому багатовимірно, стереоскопічно-обємно постають субєктивно-психологічні проблеми і разом з тим обставини, здавалося б, суто приватні, набувають узагальнюючого, концептуального смислу.

Організація простору і часу у фейлетонах Булгакова розглядається на матеріалі фейлетонів “Бенефіс лорда Керзона”, “Пригоди Чичикова”, “Торгівельний ренесанс”, “Спіритичний сеанс”, “Площа на колесах”, “Московські сцени” та ін. Аналіз цих творів приводить до висновку, що визначальним чинником їх хронотопу є гротеск. Специфіка його застосування автором полягає в тому, що парадоксально-загострені повороти сюжетів відбуваються на тлі зовнішньо спокійного, буденного тону оповіді. Вміщуючи своїх героїв у фантасмагоричні ситуації (сатана повертає на землю, але вже у Радянську республіку, Чичикова разом з іншими героями “Мертвих душ”; громадянин Полосухін оселяється у трамвайному вагоні; Ксаверій Антонович викликає духів; дивним чином шість кімнат перетворюються на три тощо), Булгаков примушує їх діяти відповідно до притаманного їм мислення й характеру, тих звичок і навичок, які визначають їх ставлення до ситуацій буденно-ординарних. Це створює комічний ефект і дозволяє з найбільшою виразністю розкрити якості відтворюваного автором соціально-психологічного типу.

Зроблено висновок, що булгаковські фейлетони 1920-х років – це своєрідне жанрове утворення, межі якого інколи досить важко визначити; фейлетони несуть в собі ознаки оповідань, новел, нарисів, фрагментів.

Ключовим у просторовому континуумі як оповідань, так і фейлетонів Булгакова є дім. Однак семантичне наповнення хронотопу дому залежить від жанрової специфіки твору. В оповіданнях переважає дім як втілення миру, гармонії, затишку; натомість у фейлетонах він виявляється потворно деформованим простором. Опис дому набуває хронотопічної характеристики нереального замкненого простору – традиційного топосу фантастичної літератури. Образ квартири поєднується у Булгакова з образом "комуналки" – новим химерним топосом радянської літератури 1920-х і 1930-х років. Життя деформується, набуваючи фантасмагоричних рис. Трансформується простір, в якому кімнати дивним чином зменшуються за розмірами, зникають, з двох перетворюються в одну, залишаючись при цьому двома приміщеннями, тощо. У подібних сюжетних ходах вбачається своєрідна художня апробація ситуацій в межах “нехорошої квартири” в романі “Майстер і Маргарита”.

У фейлетонах Булгакова простежено ще один варіант співвідношення простору міста і дому: провінція як уособлення порядку життя, “космосу” – і столиця як уособлення хаосу, де нормалізуються абсурдні обставини життя “без дому”. “Нефантастична фантастика” організує простір художньої дії, коли нереальне абсолютно природно вписується у простір “шаленого міста”, створюючи “перевернутий” світ, де норма підміняється антинормою. Водночас важливо зазначити, що в системі просторових координат опозиція провінція/столиця засновується на міфопоетичному підтексті, в якому важливу роль відіграють інфернальні конотації. У Булгакова “петербурзький міф” ХІХ-ХХ століття змінюється московським, і на Москву 1920-х років переноситься міфологічна парадигма, яка завдяки зусиллям Гоголя та його послідовника Андрєя Бєлого вже стала класичною щодо колишньої столиці російської імперії і обов’язково включала гротескно-фантасмагоричні елементи.

Поетика часу в Булгакова характеризується парадоксальним поєднанням статики й динаміки: статичні епізоди змінюються прискоренням часу. Зупинені миті, “точки” часу мають глибинну часову перспективу, що співвідноситься з вічним, міфологічним часом. Напружене протистояння бінарних опозицій, семантичне протиставлення “сакрального” і “профанного” часу, знищення неперервності та гомогенності простору і часу – все це є загальним і для архаїчних універсальних схем космогонічного змісту, і для творів Булгакова.

Своєрідність художнього осмислення соціально-історичного простору і часу розглядається в нарисах Булгакова “Подорож по Криму”, “Подорожні нотатки. Швидкий № 7”, “Столиця у блокноті”, “Години життя і смерті”, “Спогади” та ін. Зазначено суттєве зближення нарису з фейлетоном у жанровій системі письменника, що засвідчується й почасти різними номінаціями творів “гудковсько-наканунієвського” періоду.

Аналіз нарисів М.Булгакова дозволяє дійти висновку, що поетика просторово-часових форм відіграє в них надзвичайно важливу, конституціональну роль, є невід’ємною складовою у становленні художньої системи письменника. Для моделювання соціально-історичного простору і часу в нарисах Булгаков звертається до усталених мотивів, що дозволяють піднятися над повсякденністю до розуміння смислу життя і його споконвічних морально-естетичних цінностей. Соціально-історичний час у нарисах письменника – це рух від далекого минулого через події нещодавнього і теперішнього до майбутнього. Осмислення минулого стає своєрідною точкою відліку не лише для теперішнього, але й для майбутнього розвитку країни, усього подальшого ходу історії. Позачасове тлумачення конфліктів життя, яке певною мірою навіяне модерністською концепцією дійсності, частково притаманне й Булгакову. Протистояння злого і доброго начал уявляється йому споконвічним, хоча саме в нарисах письменника ці позачасові етичні категорії набувають конкретно-історичного змісту.

Новаторським жанровим утворенням Булгакова є “Нотатки на манжетах”, проаналізовані в цьому ж розділі. Середовище, відтворене в “Нотатках” засобами монтажу, є спільним для усіх дійових осіб, але сприймається ними по-різному, інколи діаметрально протилежно, і це створює багатоплановість зображення. При всій конкретності просторових описів, вони набувають додаткової функції метафоричного і навіть символічного виразу інтелектуального, духовного, морального рівня кожної особи і суспільства загалом.

У третьому розділі “Просторово-часовий континуум “Записок юного лікаря” М.О.Булгакова” йдеться про особливості взаємозв’язку організації нарації та хронотопу і досліджується просторово-часова мотивіка твору. Особлива увага приділяється часу як об’єкту рефлексії оповідача. Розглядаються просторові опозиції та своєрідність фокалізації, тобто фокусів бачення, які задаються стереоскопічністю сприйняття дійсності головним героєм циклу.

Просторово-часові компоненти художнього світу виступають провідними у системі поетики циклу оповідань “Записки юного лікаря”. Художній простір і час виявляються тут не просто втягнутими в основний конфлікт твору, але значною мірою зумовлюють його. Простір, майже завжди темпоралізований, виступає як активне й моделююче начало, як “силове поле” циклу, насичене глибинною образною семантикою. Він постає і як місце дії, і як об’єкт роздумів героя, і як сила, що впливає на нього, формуючи, таким чином, наскрізні колізії твору. Системний аналіз циклу переконує в тому, що його хронотоп є моделлю, в якій своєрідно представлено єдність фізичної, концептуальної і перцептивної сторін буття і відтворено ситуації “зворотнього” плину часу.

Специфіку нарації у “Записках” визначено як автодієгетичну. Вона багато у чому визначає своєрідність способів передачі простору і часу в циклі, де важливим доцентровим фактором є наявність героя-оповідача (ауктора). “Я-наративна” організація хронотопа представлена як суб’єктивна форма світосприйняття ауктора, але вона, безумовно, пов’язана і з авторським осмисленням категорій часу і простору як найважливіших концептів буття.

Час у циклі оповідань “Записки юного лікаря” виступає і об’єктом художнього зображення, і предметом роздумів героя-оповідача. В циклі відзначено специфічне поєднання трьох часових планів – хронологічно точно визначеного теперішнього часу, минулого часу ретроспекцій і спогадів і, нарешті, рефлективного плану – філософського осмислення часу, його властивостей змінювати швидкість свого плину, виступати засобом наслідування, зв’язку поколінь та історичних епох тощо.

Багатомірним і багаторівневим виявляється у циклі й художній простір: соціально-історичні параметри дії складно поєднуються і взаємопереплітаються з психологічним простором героя, біблійним простором, а також інфернальним та оніричним просторами. Відтак створюється складна синтетична картина світу, в якій важливе місце посідає перебіг думок, вражень, вчинків героя, таємних рухів його душі.

Дисертація завершується висновками, у яких узагальнено результати дослідження.

Проблема специфіки організації просторово-часових реалій у художньому світі М.О.Булгакова є одним із пріоритетних напрямків у вивченні поетики булгаковських текстів, про що красномовно свідчить бібліографія. Однак доводиться констатувати, що дослідження у цьому напрямку переважно зосередилися у двох видо-жанрових напрямках – драматургії та “великій” прозі письменника. Що ж до “малої” прози Булгакова, то вона залишається фактично недослідженою і тому являє собою особливий інтерес як об’єкт наукового аналізу.

Здійснений у дослідженні системний аналіз різних жанрових модифікацій “малої” прози Булгакова (оповідання, “мала повість”, фейлетон, нарис) дозволяє стверджувати, що поетика просторово-часових форм відіграє у них концептуально-креаційну роль. Спільні риси хронотопу різних модифікацій малого жанру засвідчують як найхарактернішу тенденцію синтез родових і жанрових ознак, стирання жорстких меж між оповіданням і новелою, оповіданням і нарисом, оповіданням і “маленькою” повістю, нарисом і фейлетоном, нарисом і “нотатками”. В межах “малої” прози автора очевидною є, по-перше, жанрова дифузія та асиміляція традиційних жанрових парадигм, по-друге, ускладнена родова структура, що виникає як наслідок включення в епічну домінанту драматичного і ліричного начал через підкреслену увагу до безпосередньої дії, втіленої у діалогізованій формі, та акцентування прямої, емоційно-суб’єктивної оцінки зображуваних подій. Це сприяє утворенню стереоскопічного, багатовимірного хронотопу, що, в свою чергу, значно розширює потенціал “малого” епосу.

Булгаковський художній простір і час, по-різному інтегруючись у різних творах малої жанрової форми, має загальну тенденцію до синтетичної повноти й універсальності, як правило формуючись переплетінням різних типів хронотопічних модусів: реально-історичного (життєподібного), оніричного, психологічного, міфологічно-біблійного (зокрема, інфернального).

Разом з тим просторовий світ “малого” булгаковського епосу виявляє чітку тенденцію до утворення троїстої структури. Це, по-перше, “свій” світ, близький, зрозумілий, з усіма до дрібниць знайомими речами, світ, що освітлений живим, теплим світлом і наповнений музикою. Йому протиставлено світ “чужих” – світ, де здійснюється насильство над особистістю, домінують біль, жах і смерть, які освітлені мертвим світлом білого ліхтаря. Два протиставлених земних світи обіймаються і поглинаються вічним світом небесного склепіння, світлом зірок, в якому панує “мир і благісний спокій”. Варіантом цього світу є білійний простір, який зазвичай у Булгакова не лише органічно, а й досить дієво входить в оповідь, являючи собою у небесах знак, що ніяке зло на землі не залишиться непоміченим і безкарним.

Дослідження виявило, що для моделювання художнього простору твору в межах малих прозових жанрів Булгаков активно використовує цілу низку засобів, що перебувають на межі класичної і модерністської художньо-естетичних систем: світло-колористична символіка, гротескно-фантасмагоричні ситуації і мотиви, дискретні сюжетно-композиційні моделі, сповідальність мовлення і зумовлена нею фрагментарність оповіді тощо.

Світло-колористична символіка виступає у булгаковському художньому світі імпліцитно-експліцитним позначенням суперечливих реалій буття і аксіологічно ціннісним вираженням авторського ставлення до простору соціально-історичного “маскараду”, в який революція і громадянська війна перетворили життя людини; серед пріоритетних символічних кольорів – білий, червоний, жовтий і золотий, чорний. У цьому елементі поетики хронотопу особливо значущим є протиставлення колористичних і звукових мотивів. Створюється хронотопна модель світу, в основу якої покладено експресіоністичні принципи дисгармонії, емоційно різкого, подекуди натуралістично вираженого контрасту. Запозичений із поетики романтизму принцип двосвітовості багатократно посилюється, доводячи зображення реальності до всезагальної абсурдності. Зіткнення людини зі світом, з його згубними, руйнівними силами спричиняє художню трансформацію реальності через знервовану, хворобливу свідомість персонажа, що сприймає світ у ворожих просторово-часових вимірах. У такий спосіб досягається ефект емоційно забарвленої оцінки дійсності, вноситься трагедійний пафос. Показовим є співвідношення зображального і виражального перлінів у тексті творів “Червона корона” і “Китайська історія”.

Гротеск і фантасмагорія, виконуючи у булгаковських “малих” жанрах притаманні їм функції художнього узагальнення і типізації явищ дійсності, водночас сприяють формуванню дискретного простору і часу і таким чином загострюють найбільш кричущі суперечності доби, оголюють дегуманізуючий антилюдський зміст кошмару, який твориться людьми в конкретних соціально-історичних обставинах.

Нівелювання традиційної сюжетності, підкреслена асоціативність, мозаїчність, фрагментарність сюжетно-композиційної організації, що формує чітко виражений доцентровий хронотоп, домінування деформованого простору і часу було викликане авторською установкою на пошук адекватних форм відображення вихорної, дисгармонійної дійсності, переносом центру художнього інтересу автора на людську свідомість, що переживає кризу ідеалів і цінностей і перебуває на межі психічної норми. Відтак актуалізується така модель художнього хронотопу, яка має характерну, дещо “сюрреалістичну” природу, ґрунтується на використанні містеріально-оніричних сюжетів, вільних метаморфозах простору і часу. Експресіоністичні та сюрреалістичні експерименти в рамках “короткометражної” нарації, особливо показові в оповіданнях “В ніч на 3-є число”, “Червона корона”, “Незвичайні пригоди доктора” “Наліт” тощо, зумовлювалися потребами максимально глибокого й адекватного проникнення в потаємні закутки людської душі, у лабіринти підсвідомості, в збуджені хаотичним станом дійсності ірраціональні душевні процеси.

Усталені мотиви, які також інтенсивно формують риси специфічного булгаковського хронотопу, - мотиви провини, бігу, божевілля, дому-гармонії, міста-хаосу та ін. – дозволяють письменнику, з одного боку, створити за рахунок інтенсивного і неодноразового уведення їх у текст, специфічний мотивний дискурс, а з іншого боку, виходячи за межі ratio, піднятися над повсякденністю до розуміння й оригінального художнього втілення ідеї вічного сенсу життя і його неминущих морально-етичних цінностей (хоча останні вже нерідко осмислюються у гностичному ключі – “нижнє” являє собою “верхнє” і це співзвучне концепції сатани як “князя віку сього” в “Майстрі і Маргариті”).

У структурі художнього простору “малої” прози Булгакова, як правило, чітко простежуються опозиції верх/низ, столиця/провінція, дім/місто, що також є однією з особливостей булгаковського топосу, константним елементом у формуванні індивідуально-авторської поетики. Вказані константи згодом будуть органічно вписані у твори крупної жанрової форми – романи “Біла гвардія”, “Записки покійника” і “Майстер і Маргарита”.

У межах “малого” епосу активно формувалися й основні відмінні риси булгаковської філософії часу, яка характеризується складним співвідношенням дискретного історичного часу з вічністю, суб’єктивного часу окремої людської екзистенції та плину історії. Мінлива часова перспектива, поєднання оповіді про сьогодення з ретроспекціями – цей композиційний прийом засвідчує, що для Булгакова значущим був факт зіткнення споконвічних начал добра і зла на трагічних теренах конкретної російської історії.

Поетика часу у раннього Булгакова характеризується парадоксальним поєднанням статики і динаміки: статичні епізоди чергуються з прискореннями часу. “Зупинені миті”, “точки” часу виявляють глибинну часову перспективу, що співвідноситься з вічним, міфологізованим часом, який примхливо перетинається з часом історичним, плинним. За допомогою глибинних міфологічних просторово-часових схем, таких як дискретність і компресійність часу, коли згортання і згущення часу виливаються в миттєве змужніння героя, його професійне зростання, як, скажімо, у “Записках юного лікаря”; аксіологізація часу, коли окремі його проміжки уявляються емоційно-ціннісно насиченими – щасливими чи нещасливими, добрими чи злими (так, час сутінок сприймається як лихо, емоційно напружений час, в який відбуваються неприємні, сумні, нещасливі події, що є характерною ознакою булгаковських текстів); вертикальне структурування всесвіту, як в оповіданні “Наліт”, Булгаков вирішує важливі гуманістичні завдання: він прагне показати самосвідомість людини і рухливий навколишній світ, що здатний вмістити в себе цілий космос. Продуктивно використовуються й архаїчні схеми. Так, часова локалізація, яка стала, власне, способом членування часового континууму на три часових зрізи – міфологічний (Київ до революції), квазіісторичний (революція і громадянська війна) і недавнє минуле (неп) і утворила підвалини членування жанрової системи “малої” прози автора. Це дозволяє письменнику художньо найекономніше організувати різноманітні теми і мотиви творів, а також максимально згустити їх філософський зміст.

Сповідальні форми мовлення автора і персонажів, домінування автодієгетичної нарації, актуалізація графічних та інтонаційних засобів письма також сприяє – на рівні мовленнєво-дискурсивному – творенню дискретного хронотопу. Мозаїка просторових і часових елементів почасти ніби розпорошується по сегментованих розділах твору (особливо наочними в цьому плані є “Нотатки на манжетах”, а також “Незвичайні пригоди доктора”, “Морфій”), всередині яких відчуття “пунктирності” простору і часової розірваності створюються за рахунок “пустот” на просторі тексту, коли він замінюється графічним еквівалентом у вигляді чисельних трикрапок і лінійних, рядкових крапок і весь побудований на інтонаційних перебоях, що виникають на місці пауз, акцентованих графічним виділенням найбільш значущих слів; короткі ж, подрібнені фрази постають вербальним еквівалентом динамічного потоку думки, чи, скоріше, ментально-психологічних асоціацій, позбавлених чіткості, послідовності й логічної завершеності.

Позачасове тлумачення морально-етичних конфліктів життя, що певною мірою зумовлено впливом модерністської концепції дійсності, частково притаманне й Булгакову. Таким чином, можна зробити висновок, що просторово-часові моделі Булгакова зближуються з модерністськими шуканнями у галузі художнього осягнення простору і часу, але разом із тим в окремих творах мають якісно інший ідейно-смисловий імператив.

Здійснене у даній дисертаційній роботі комплексне дослідження питання про конститутивні особливості поетики хронотопу в межах “малої” прози Булгакова дозволяє зрозуміти естетичну природу і художню цінність цієї прози, її місце і роль у системі художнього світу письменника, і тим самим більш глибоко зрозуміти загальні закономірності розвитку художньої прози ХХ століття.

Список опублікованих праць за темою дисертації.

1. Музыкальные мотивы в творчестве М.А.Булгакова // Наук. праці Кам’янець-Подільського держ. педагог. ун-ту: Філол. науки. Вип. 5. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001. – С. 282-292.

2. Мотивная структура рассказа Михаила Булгакова “Красная корона” // Наук. праці Кам’янець-Подільського держ. педагог. ун-ту: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів, присвяченої 85-й річниці Української національно-демократичної революції. 15-16 квітня 2002 року: В 2-х томах. – Т. 1. – Кам’янець-Подільський: К-ПДПУ: інформаційно-видавничий відділ, 2002. – С. 227-229.

3. Символика цвета в произведениях М.А.Булгакова // Наук. праці Кам’янець-Подільського держ. ун-ту: Філол. науки. Вип. 8. Т. 2. Літературознавство. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2004. – С. 60-65.

4. Пространство и время в “Записках юного врача” М.А.Булгакова // Наук. праці Кам’янець-Подільського держ. ун-ту: Філол. науки. Вип. 10. Т. 2. –Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. – С.202-206.

5. К вопросу об изучения пространства и времени в произведениях М.Булгакова // Наук. праці Камянець-Подільського держ. ун-ту: Вип. 4. Т. 2. – Камянець-Подільський, 2005. – С. 159-162.

6. Социально-историческое время и пространство в очерках Булгакова // Наук. записки Харківського нац. педагог. ун-ту ім. Г.С.Сковороди: Вип. 4 (48). Ч. І. Літературознавство. – Харків: ППВ “Нове слово”, 2006. – С. 87-95.

7. Гротеск как основа организации пространства и времени в фельетоне М.Булгакова “Похождения Чичикова” // Зб. наук. праць Полтавського держ. педагог. ун-ту ім. Короленка: Філол. науки. – №1 (53). – Полтава: “Т-Сервіс”, 2007. – С. 29-38.

АНОТАЦІЯ

Лаврова А.О. Поетика простору і часу в “малій” прозі М.О.Булгакова. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 – російська література.

У роботі досліджено особливості художнього часу та художнього простору в “малій” прозі М.О.Булгакова – нарисах, фейлетонах, нотатках, оповіданнях, “маленькій” повісті. Уточнено теоретичні поняття “час” і “простір”, на матеріалі “малої” прози Булгакова розкрито їх значення для розвитку літератури ХХ століття.

Установлено, що просторово-часові форми відіграють у жанрових модифікаціях “малої” прози Булгакова концептуально-креаційну роль. Засвідчено синтез родових і жанрових рис, жанрову дифузію й асиміляцію жанрових парадигм, що сприяє створенню стереоскопічного, багатомірного хронотопу. Він формується сплетінням різних типів хронотопних модусів (соціально-історичного, міфологічного, оніричного) і виражає тенденцію до жанрової синтетичної повноти й універсальності.

Моделюючи художній простір в межах “малих” прозових жанрів, Булгаков активно використовує засоби, що перебувають на межі класичної та модерністської художньо-естетичних систем: нівелювання традиційної сюжетності, підкреслена асоціативність, акцентована світло-колористична символіка, гротеск і фантасмагорія, сповідальність, фрагментарність оповіді.

Комплексне дослідження конститутивних поетикальних особливостей хронотопу “малої” прози Булгакова дозволяє зрозуміти естетичну природу й художню цінність цієї прози, її роль і місце в системі художнього світу письменника, глибше зрозуміти загальні закономірності розвитку художньої прози ХХ століття.

Ключові слова: художній час, художній простір, хронотоп, “мала” проза, мотив.

АННОТАЦИЯ

Лаврова А.А. Поэтика пространства и времени в “малой” прозе М.А.Булгакова. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 – русская литература.

Главным объектом диссертационного исследования является “малая” проза М.А.Булгакова – очерки, фельетоны, записки, рассказы, “маленькая” повесть. Эти произведения рассматриваются сквозь призму категорий “художественное пространство” и “художественное время” в контексте развития русской литературы 1920-х годов. Проведён целостный анализ отдельных произведений, подпадающих под определение “малая” проза, и выявлены их идейно-художественные особенности, взаимосвязь художественного пространства/времени и фантастики, гротеска, иронии.

Установлено, что пространственно-временные формы играют в жанровых модификациях “малой” прозы Булгакова концептуально-креативную роль. Особенности хронотопа свидетельствуют о синтезе родовых и жанровых черт, стирании жёстких границ между рассказом и новеллой, рассказом и очерком, рассказом и “маленькой” повестью, очерком и фельетоном, очерком и “записками”. Жанровая диффузия и ассимиляция жанровых парадигм, усложнённая родовая структура произведений способствуют созданию стереоскопического, многомерного хронотопа, что, в свою очередь, значительно расширяет потенциал “малого” эпоса.

Булгаковское художественное пространство и время, по-разному интегрируясь в различных произведениях малой жанровой формы, имеет общую тенденцию к синтетической полноте и универсальности, как правило, формируясь переплетением разных типов хронотопных модусов: социально-исторического, онирического, психологического, мифологически-библейского (в частности, инфернального).

Для моделирования художественного пространства в рамках “малых” прозаических жанров Булгаков активно использует средства, которые находятся на границе классической и модернистской художественно-эстетических систем: свето-колористическая символика, гротескно-фантасмагорические ситуации и мотивы, дискретные сюжетно-композиционные модели, исповедальность и обусловленная ею фрагментарность повествования. Свето-колористическая символика выступает имплицитно-эксплицитным обозначением противоречивых реалий бытия и аксиологически активным выражением авторского отношения к пространству социально-исторического “маскарада”, в который революция и гражданская война превратили жизнь человека. В этом элементе поэтики хронотопа особо значимым является противопоставление колористических и звуковых мотивов. Создаётся хронотопная модель мира, в основу которой положены экспрессионистические принципы дисгармонии, эмоционально резкого контраста. Заимствованный из поэтики романтизма принцип двоемирия многократно усиливается, доводя изображение реальности до всеобщей абсурдности. Столкновение человека с губительными, разрушительными силами мира обусловливает художественную трансформацию реальности через болезненное сознание персонажа, воспринимающего мир во враждебных пространственно-временных измерениях.

Гротеск и фантасмагория, выполняя присущие им функции художественного обобщения и типизации явлений действительности, одновременно способствуют формированию дискретного пространства и времени. Нивелирование традиционной сюжетности, подчёркнутая ассоциативность, мозаичность, фрагментарность сюжетно-композиционной организации, определяющие чётко выраженный центробежный хронотоп, доминирование деформированного пространства и времени были вызваны авторской установкой на поиск адекватных форм отображения дисгармонической действительности, переносом центра художественного интереса автора на сознание и подсознание личности, переживающей кризис идеалов и пребывающей на границе психической нормы. Актуализируется близкая сюрреалистической модель художественного хронотопа.

Исповедальность, доминирование автодиегетической наррации, актуализация графических и интонационных способов письма также способствуют – на уровне повествовательно-дискурсивном – созданию дискретного хронотопа.

Комплексное исследование конститутивных особенностей хронотопа в “малой” прозе Булгакова позволяет понять эстетическую природу и художественную ценность этой прозы, её роль и место в системе художественного мира писателя, и тем самым более глубоко осознать общие закономерности развития художественной прозы ХХ столетия.

Ключевые слова: художественное время, художественное пространство, хронотоп, “малая” проза, мотив.

ANNOTATION

Lavrova A.A. The Poetic of Time and Space in the “Short” Prose by M.A.Bulgakov. – Manuscript.

The thesis for a candidate degree of philological science on specialty 10.01.02 – Russian literature.

The features and peculiarities of literary time and space in the “short” prose by M.A.Bulgakov are explored in the thesis. Theoretical concepts such as “time” and “space” are specified on material of the “short” prose by Bulgakov; their value is exposed for