НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

„ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

Луньков Артур Володимирович

УДК 94:323 + 327(477)”1930/2000”

ГАРАНТУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ПРОВІДНИХ ДЕРЖАВ

ТА СУЧАСНІСТЬ

Спеціальність 20.02.22 – військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії, теорії та практики культури Національного університету „Львівська політехніка”.

Науковий керівник: Ткачук Павло Петрович, кандидат історичних наук, доцент, начальник Інституту Сухопутних військ Національного університету „Львівська політехніка”

Офіційні опоненти: Трофимович Володимир Васильович, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії Національного університету „Острозька академія”

Пулим Олександр Вікторович, кандидат історичних наук, доцент, начальник кафедри логістики Інституту Сухопутних військ Національного університету „Львівська політехніка”

Провідна установа: Національна академія оборони України Міністерства оборони України м.Київ

Захист відбудеться 13 квітня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 Національного університету „Львівська політехніка” за адресою: 79013, м.Львів, вул. С.Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету „Львівська політехніка” за адресою: 79013, м.Львів, вул. Професорська, 1.

Автореферат розіслано 03 березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

К 35.052.15

доцент В.І.Гусєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодення свідчить, що наприкінці XX століття світ переживав такий період якісних змін, які кардинально трансформували економічну, політичну, соціальну та інші його системи. Активізувалися інтеграційні процеси на глобальному і регіональному рівнях, з однієї сторони, і загострилося суперництво між світовими і регіональними силовими центрами за збереження і посилення свого впливу – з іншої, що значною мірою обумовлено терористичною агресією в Сполучених Штатах Америки у вересні 2001 року, і згодом подіями у Росії, Афганістані, Іраку, Іспанії, Великобританії та інших країнах світу.

Виняткової гостроти набули „асиметричні” загрози. Міжнародний тероризм, який став найбільш загрозливим викликом цивілізації, небезпека проведення нових широкомасштабних терористичних актів із застосуванням компонентів зброї масового ураження, незаконне розповсюдження цієї зброї, торгівля наркотиками та організована злочинність пустили глибоке коріння і набули непомірних масштабів. Все це спричинило нагальну потребу – формування нових систем безпеки, метою яких би стало припинення і нейтралізація екстремізму в світі.

В загальній системі безпеки будь-якої держави, поряд з міжнародною і регіональною, за критерієм масштабності прояву виступає національна безпека. Основними об’єктами національної безпеки є: особистість, суспільство, держава. Наприклад, концепція національної безпеки України визначає існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави, що залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів.

Варто підкреслити, що концепція національної безпеки держави перманентно розвивається відповідно до тих цінностей, тих потреб, які має нація і які вона вважає на тому чи іншому етапі історичного розвитку важливими та пріоритетними. Так, якщо у 1991 році найважливішим національним інтересом українського народу було здобуття незалежності, самостійності, то одним з найвагоміших національних інтересів у 2005 році є підвищення добробуту громадян, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, забезпечення екологічної та інформаційної безпеки. У найближчі часи можна прогнозувати посилення потреби у забезпеченні такого національного інтересу, як збереження територіальної цілісності через наявність проявів вогників сепаратизму, які ще жевріють у суспільстві.

Аналіз досвіду трансформації органів державної безпеки будь-якої держави, зокрема України, важливий для розвитку вітчизняної військової історії як науки, що органічно пов’язана з вивченням надзвичайно складної суспільної інституції – Воєнної організації держави, коли головним об’єктом залишається теорія і практика її розбудови, її трансформація в залежності від розвитку суспільства та змін міжнародного становища, що дозволяє визначити деякі закономірності, тенденції розвитку органів державної безпеки, і тим самим, – виконати важливу функцію військової історіографії – пізнавальну.

Таким чином, проблема, поставлена у даній дисертації, є актуальною і потребує всебічного дослідження. Науковий аналіз пов’язаних з нею матеріалів має сприяти зміцненню теоретико-методологічних засад у контексті обґрунтування державної безпеки України, вдосконаленню перспективних пропозицій розбудови Воєнної організації держави, вживанню ефективних заходів щодо створення правового поля діяльності органів безпеки для вирішення нагальних питань українського суспільства.

Глибоке та всебічне вивчення поставленої у цій роботі проблеми має важливе суспільно-політичне та наукове значення, позаяк корисно сприятиме вирішенню зобов’язань держави у забезпеченні належних умов для нормального функціонування суспільства як цілісного організму, що дозволить не тільки реагувати на проблеми, що виникають, але й передбачати їх ще до того, як вони досягнуть кризового стану, простежити тенденції процесу трансформації складової Воєнної організації України – органів державної безпеки. А це, в свою чергу, дозволить визначити пріоритетні напрямки удосконалення й розвитку спеціальних служб держави, забезпечити відповідність їх рівня сучасним реаліям в ефективному розв’язанні завдань національної безпеки.

Значну увагу до вивчення досвіду розвитку національної безпеки США у другій половині ХХ століття приділили іноземні фахівці, а саме C.Метц [201, 202], О.Крін [207], В.Герман [206, 207] та інші.

В їх працях досить докладно наведено класифікацію внутрішніх і зовнішніх загроз національної безпеки, розглянуті технічні аспекти розвитку засобів державної безпеки.

Окрім західних фахівців вагомий внесок в дослідження питань державної безпеки другої половини ХХ століття зробили російські та українські фахівці.

Так, досить змістовно наведено роль ВСК, ОГПУ, НКВД, МГБ, КГБ, МБ, ФСК в працях І.Андреева, С.Таранова [136], Є.Стригіна [125, 137].

Також вагомий внесок в галузі досліджень органів державної безпеки зробили такі вітчизняні науковці як О.Феденко [2], А.Калашников [4], В.Голубко [38], П.Ткачук [43], О.Лойко [47], О.Пулим [48, 53], Є.Зозуля [50] та інші. Однак, в цих роботах аналіз розвитку державної безпеки проведено недостатньо глибоко. В них відсутній комплексний підхід, і це стало однією з причин обрання автором теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертація виконана відповідно до плану та програм науково-дослідної роботи з історії збройних формувань і силових структур України, що здійснюється кафедрою історії України, науки і техніки Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету „Львівська політехніка”, а також відповідає навчальним програмам Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету „Львівська політехніка”.

Мета і задачі дослідження. Розкрити динаміку розвитку органів державної безпеки в США, Росії та Україні в другій половині ХХ століття, визначити їх тенденції та розробити рекомендації щодо можливих напрямків використання дослідженого досвіду у теорії та практиці підготовки силових структур України.

Досягнення визначеної мети передбачає вирішення таких завдань:–

провести аналіз літератури та джерельної бази з обраної проблеми;–

узагальнити досвід створення та розвитку органів державної безпеки США, СРСР, Росії та України в другій половині ХХ століття;–

розкрити роль органів державної безпеки СРСР у 30-х роках та в другій половині ХХ століття ; –

охарактеризувати основні фактори, що впливали на створення та трансформацію органів державної безпеки в США, СРСР, та в Україні в другій половині XX століття;–

виявити особливості розвитку спеціальних служб США, Росії, України та визначити їх роль у вирішені завдань національної безпеки.

Об’єкт дисертаційного дослідження – державна безпека США, Росії, України у другій половині ХХ століття.

Предметом дослідження – органи державної безпеки США, Росії, України у другій половині ХХ століття.

Методологічну основу дослідження дисертаційної роботи складають загальновизнані у сучасній історіографії принципи об’єктивності, історизму, світоглядного плюралізму, фахової відповідальності з метою визначення стану і теоретичного обґрунтування проблеми трансформації окремих складових системи забезпечення національних інтересів держави, компетентного та всебічного дослідження явищ в їх розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному вирішенні наукового завдання, яке досі не було предметом спеціального дослідження. Отримала подальшого розвитку історіографія цієї проблеми. Узагальнена та використана значна джерельна база, що стосується безпосередньо предмета дослідження. Наукова новизна даного дослідження полягає в тому: –

вперше у вітчизняній історіографії комплексно досліджено та розкрито розвиток органів державної безпеки США, Росії та України в другій половині ХХ століття; –

розкрито роль органів державної безпеки СРСР в 30-х роках та в другій половині ХХ століття; –

охарактеризовано основні фактори, що впливали на створення та трансформацію органів державної безпеки в США, Росії, та в Україні в другій половині XX століття;–

виявлено особливості розвитку спеціальних служб США, СРСР, Росії, України та визначити їх роль у вирішені завдань національної безпеки;

Фактичні матеріали дослідження та зроблені висновки значно розширюють і поглиблюють наукові уявлення про фактори, що впливали на державну безпеку та послідовну трансформацію її органів в залежності від зміни чи появі нових внутрішніх та зовнішніх загроз в другій половині ХХ століття.

Виконана наукова робота, всі розробки, обчислення та висновки здійснені дисертантом особисто.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що її висновки та рекомендації узагальнюють історичний досвід розбудови окремих складових Воєнної організації держави, шляхи модернізації органів державної безпеки, висвітлюють чинники трансформації спеціальних служб держави відповідно до вимог сучасності. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці концептуальних засад вдосконалення системи національної безпеки України, законодавчими органами в розробці нормативно-правової бази існування органів державної безпеки, шляхом внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових документів, з урахуванням нових політичних реалій і появою непередбачених загроз національній безпеці. Викладений у роботі фактичний матеріал, його інтерпретація є важливим підґрунтям при підготовці більш узагальнюючих лекційних курсів, розробки підручників з історіографії вітчизняних силових структур, навчально-методичних посібників і рекомендацій як у системі військової освіти, так і безпосередньо у виховній роботі з особовим складом силових структур України.

Особистий внесок здобувача у розробку проблеми полягає в тому, що він на основі об’єктивного аналізу наукових праць, документів і матеріалів, публікацій у пресі і літератури мемуарного змісту, уперше узагальнено досвід розвитку органів національної безпеки в США, Росії та України вказаного періоду, розкрито основні фактори, що впливали на їх трансформацію, наведені особливості розвитку органів державної безпеки в США, СРСР, Росії та в Україні в другій половині ХХ століття.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи апробовані за участю дослідника у роботі однієї конференцій, а також під час проведення засідань кафедри історії України, науки і техніки Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного Університету „Львівська політехніка”.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 4-х статтях, три з яких опубліковано в фахових виданнях, затверджених ВАК України. Результати досліджень оприлюднені автором у виступі на науково-практичній конференції командно-виховного та професорсько-викладацького складу (Львів, 2004).

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації підпорядкована меті й завданням дослідження. В основу покладено проблемно-хронологічний виклад матеріалу. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів з висновками до кожного із них і загальних висновків (179 сторінки), списку використаних джерел та літератури (221 позицій). Загальний обсяг дослідження складає 196 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У „Вступі” подано загальну характеристику дисертаційної роботи: обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та задачі дослідження, визначено об’єкт і предмет дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, з’ясовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, визначено особистий внесок здобувача, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження і їх публікацію.

У першому розділі дисертації – Історіографія проблеми та джерельна база дослідження – розкривається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується джерельна база, розкривається методологічна основа і алгоритм творчого пошуку, аналізується українська та зарубіжна історіографія проблеми, наводяться основні напрямки сучасних наукових досліджень за темою дисертації, визначаються чинники впливу на трансформацію сучасних органів державної безпеки, зокрема Служби безпеки України.

У дисертації показано, що за радянські часи історії перманентної трансформації спеціальних служб державної безпеки капіталістичних країн протягом XX століття присвячений чималий масив літератури. Вона різнопланова за проблематикою, глибиною висвітлення аспектів, а також масштабна за формою і жанром. Широким залишається спектр друкованих матеріалів: від газетної публіцистики, проблемних фрагментів в окремих працях – до фундаментальних воєнно-історичних монографій. В той же час відсутні комплексні наукові дослідження – дисертаційні роботи.

Вивчаючи наукову та іншу літературу у контексті зазначеної проблеми дисертації часів СРСР, а вона складає значну частину всього масиву джерел, автор дійшов висновку, що в радянській історіографії, яка присвячена перманентній трансформації спеціальних служб, наявний тільки уривчастий фактаж, який не дає всебічної оцінки щодо предмету дослідження. Крім того, ця література під тиском офіційної партійної ідеології, оцінює ці спеціальні служби однобоко та упереджено, що нівелює наукову істину з огляду переваг і проблем трансформації служб захисту національної безпеки Заходу та не дає можливості дослідити їх розбудову та розвиток комплексно.

Автор відзначає, що вітчизняні фахівці у галузі воєнної історії сьогодні здебільшого зосередили свою увагу на вивченні минулого українського війська і окремих складових Воєнної організації України доби визвольних змагань, або у відтворенні новітньої історії українського війська – Збройних Сил України, а також окремих правоохоронних органів держави. Практично поза увагою науковців залишилася важлива складова системи національної безпеки початкового етапу існування незалежної України – Національна гвардія , а також діяльність органів державної безпеки нашої країни. Це, власне, й обумовлює недостатню кількість узагальнюючих історичних праць, присвячених розбудові Воєнної організації незалежної України, трансформації і модернізації спеціальних служб в зарубіжних країнах, вивченню їх позитивного досвіду щодо створення ефективних органів державної безпеки.

Окремі праці вітчизняних дослідників мають переважно інформаційний, публіцистичний характер, вони мають полемічний, а інколи і суперечний характер, концептуальні роботи практично відсутні. В розділі доведено, що уважний моніторинг історіографії й інформаційних джерел, які стосуються проблеми, запропонованої у дисертаційному дослідженні, дає вагомі підстави стверджувати, що для забезпечення власних національних інтересів розвинуті країни світу все більше уваги приділяють удосконаленню і реформуванню не тільки ядра Воєнної організації держави – збройним силам, а й модернізації всієї системи силового забезпечення національної безпеки держави, посиленню потенціалу спеціальних служб країни.

А це, безумовно, вимагає активізації зусиль науковців України щодо ефективних пошуків адекватної моделі створення перспективної Воєнної організації України для виконання завдань захисту національних інтересів і оборони держави, вдосконалення нормативно-правової бази розбудови вітчизняних силових структур.

У другому розділі – Трансформація системи національної безпеки США у другій половині XX століття – розкрито як сукупність зовнішньо – і внутрішньополітичних, соціально-економічних і бюджетно-фінансових факторів змусила Сполучені Штати Америки рухатися методом модернізації і трансформації невійськового сектору національної безпеки.

У розділі показано, що відповідальність за розробку і здійснення зовнішньої політики і гарантування безпеки держави несе державна розвідка, яку організують і здійснюють розвідувальні органи федеральних установ і відомств. Всі вони об’єднані в„розвідувальне співтовариство” – визнане у США офіційне найменування сукупності відомств, які займаються розвідкою і контррозвідкою.

Наприкінці XX століття до складу розвідувального співтовариства належали: Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), Федеральне бюро розслідування (ФБР), Агентство національної безпеки (АНБ),

Національне управління повітряно-космічної розвідки (НУПКР), Національне управління видової розвідки і картографії (НУВРК), Управління національної безпеки (УНБ), Розвідувальне управління Міністерства оборони (РУМО), розвідки міністерств армії, Військово-Повітряних і Військово-Морських сил, розвідувальні служби ряду цивільних відомств (Держдепартаменту, Міністерства фінансів і енергетики, Управління по боротьбі з наркотиками).

Згідно законодавству США, головною оперативною ланкою в системі зовнішньої безпеки країни є Центральне розвідувальне управління.

Наприкінці минулого століття у постійному складі ЦРУ працювало майже 18 тис. осіб, а річний бюджет відомства, за оцінками експертів, перебільшував 3 млрд. доларів.

Дисертант визначає, що після ліквідації Організації Варшавського Договору і розпаду СРСР змінилася світова обстановка, а це змусило американське політичне керівництво розпочати пошук нових зовнішньополітичних пріоритетів і відповідно нових завдань для ЦРУ. Якщо раніше увага приділялася збиранню будь-якої інформації про потенційних противників, то головне завдання розвідки на початку 90-х років полягало у відборі таких даних із потоку відомостей, що становили собою цінність щодо вирішення нових завдань.

В розділі показано, що другою, не менш важливою складовою системи національної безпеки США, залишається Федеральне бюро розслідування (ФБР). В організаційному відношенні воно входить до складу Департаменту юстиції і має статус основного контррозвідувального органу Сполучених Штатів. В рамках департаменту воно користується відносною самостійністю і поєднує у собі функції контррозвідки, політичної поліції і карного розшуку і в цьому відношенні є єдиною у своєму роді установою не тільки в США, а й у всьому світі.

На початку нинішнього століття у ФБР працювало 22 тис співробітників, включаючи 10 тис. оперативних співробітників, а його річний бюджет складав майже 2,2 млрд. доларів.

В розділі детально вивчено роль, місце, завдання, кількість особового складу і бюджетні витрати інших складових розвідувального товариства Сполучених Штатів: Агентства національної безпеки, Національного управління повітряно-космічної розвідки, Таємної служби Міністерства фінансів, Управління розвідки і досліджень Державного департаменту, Управління по боротьбі з тероризмом Державного департаменту, Управління по боротьбі з наркотиками, Міністерства енергетики Сполучених Штатів Америки.

Автор констатує, що терористичний акт у вересні 2001 року зумовив появу нових структур державної безпеки США: Управління внутрішньої безпеки (УВБ) і Міністерства внутрішньої безпеки. В розділі детально доведено склад і функції Міністерства внутрішньої безпеки та завдання УВБ.

Наприкінці серпня 2004 року Президент США ухвалив чергове розпорядження щодо посилення протидії світовому тероризму. Згідно його вказівки, у Сполучених Штатах розпочав діяти Національний контртерористичний центр (НКЦ). Головним завданням НКЦ визначено обробку, аналіз і узагальнення всіх даних, що стосуються тероризму і антитерористичної діяльності у світі, яка надходить із будь-яких джерел.

Таким чином, у цьому розділі автор доходить висновків, що сьогодні домінантою політики національної безпеки США як всередині країни, так і на міжнародному рівні є „війна проти тероризму” в глобальних масштабах. Американське політичне і військове керівництво реалізує комплексну програму, яка спрямована на поширення дипломатичних, правоохоронних, економічних, військових, розвідувальних і контррозвідувальних можливостей із протидії загрозам, що походять від міжнародного тероризму.

У третьому розділі дисертації – Історичний досвід розвитку служб державної безпеки СРСР та їх трансформація на сучасному етапі державотворення Росії – проаналізовано процес становлення та тенденції розвитку органів державної безпеки СРСР, зокрема Комітету державної безпеки СРСР (КДБ). Аналіз цієї проблеми потрібен тому, що попередником спеціальних служб Російської Федерації, як і всіх, без винятку, сучасних незалежних країн – колишніх радянських республік, були спеціальні служби радянської держави. Крім того, у розділі розкрито зміст і характер завдань, що вирішувалися у невійськовій сфері безпеки протягом державотворення сучасної Росії.

Наприкінці детального аналізу діяльності КДБ СРСР, автор доводить, що Комітет державної безпеки був союзно-республіканським центральним органом державного управління в СРСР, який спрямовував і контролював діяльність органів державної безпеки союзних республік у вирішенні питань, що належали до його відання. КДБ СРСР були безпосередньо підпорядковані прикордонні війська, війська урядового зв’язку, інженерно-будівельні і спеціальні частини військ (війська КДБ СРСР), органи державної безпеки, які він створював для контррозвідувального забезпечення Збройних Сил СРСР. Призначення органів державної безпеки СРСР полягало у забезпеченні в межах своєї компетенції державної безпеки СРСР і республік.

Автор констатує, що після серпневих подій в СРСР у 1991 році, коли так заний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) зробив спробу опанувати владу у Радянському Союзі, у країні склалася принципово нова ситуація. Почався процес радикального зламу і зміни старих суспільних структур новими відносинами власності, державними і політичними інститутами.

Після спроби державного перевороту у серпні 1991 року була створена Державна комісія з питань розслідування участі у ньому КДБ. На підставі матеріалів комісії, у відповідності до змін, які відбулися у національно-державному устрої країни та необхідністю забезпечення надійних гарантій прав і інтересів громадян, Державна Рада СРСР 11 жовтня 1991 року визнала необхідним з метою ліквідації монополізму, який мав місце в сфері гарантування державної безпеки, скасувати КДБ СРСР.

На підставі ретельного аналізу, з використанням фактичного матеріалу, в розділі визначено, що процес створення і будівництва органів державної безпеки новопосталої Росії був досить тривалий і супроводжувався як досягненнями, так і суттєвими прорахунками.

Паралельно з процесом реструктуризації КДБ СРСР почалася модернізація КДБ РРФСР. У листопаді 1991 року він був перетворений в Агентство федеральної безпеки РРФСР (АФБ). Наприкінці січня 1992 року Президент ухвалив Указ про створення Міністерства безпеки РФ (МБРФ). Однак, внаслідок незадоволення політичного керівництва держави роботою МБРФ у грудні 1993 року воно було скасовано і створена Федеральна служба контррозвідки (ФСК). У квітні 1995 року остаточно закінчився тривалий процес реорганізації і модернізації російських органів державної безпеки. Згідно з федеральним законом ФСК було скасовано, а її правонаступницею стала Федеральна служба безпеки (ФСБ).

Завдання, які вирішує ФСБ на сучасному етапі, визначені російським законодавством: контррозвідка, боротьба з тероризмом і злочинністю.

Автор наводить конкретні факти діяльності ФСБ у сфері захисту національних інтересів Росії і підкреслює, що сьогоднішня Федеральна служба безпеки РФ за своїми напрямками діяльності і покладеними на неї завданнями – фактично нова спеціальна служба в новітній історії Російської держави. Але головним її завданням залишається захист загальнонаціональних інтересів в сфері контррозвідки.

У розділі відзначено, що сьогодні в Росії також функціонують Служба зовнішньої розвідки РФ і Федеральна служба охорони, розглянуто процес їх створення, структуру і завдання цих служб.

Таким чином, у третьому розділі автор дійшов висновку, що Російська Федерація з самого початку обрала американську модель побудови спеціальних служб. Було зруйновано унітарну структуру державної безпеки Радянського Союзу, а замість неї створено ряд окремих структур розвідувального, контррозвідувального і охоронного характеру. Цей процес був досить тривалий, про що яскраво свідчить багаторазове реформування служби контррозвідки.

У четвертому розділі дисертації – Специфіка створення та розвитку системи національної безпеки незалежної України – досліджено тенденції розвитку Воєнної організації держави, зокрема її складових: Національної гвардії України (НГУ) на початку державотворення та органів державної безпеки України на сучасному етапі, проаналізовано заходи політичного керівництва країни щодо створення спеціальних служб і їх участі в системі захисту національних інтересів держави.

У розділі відзначено, що першим законним збройним формуванням незалежної держави була Національна гвардія. У той час в Україні були відсутні збройні формування, які могли служити гарантом захисту Президента та Верховної Ради України. Національна гвардія створювалася як основа майбутнього війська незалежної України. Крім того, прагнучи побудувати демократичну, правову державу, український політикум вирішив, що майбутня армія повинна виконувати тільки історичне, конституційне призначення – оборону України, а внутрішні, в тому числі поліцейські функції, повинні виконувати інші збройні формування.

На підставі широкого фактичного матеріалу, автор детально висвітлює процес становлення і розвитку Національної гвардії України, її функції і завдання, внесок у розбудову держави. Сформульовано причини скасування Національної гвардії напочатку 2000 року та підкреслено: розвиток соціально-економічних та політичних подій в Україні, свідчив про те, що Національна гвардія виконала свою природну функцію початкового етапу становлення незалежності держави.

В розділі доведено, що першочерговою метою побудови системи національної безпеки України було створення дієвого механізму виявлення, прогнозування та знешкодження загроз та інших дестабілізуючих чинників суспільного розвитку. Надійний захист держави, базових національних цінностей та інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз на початку державотворення незалежної України повинен був гарантуватися не тільки наявністю та боєздатністю збройних сил держави, але й ефективністю діяльності спеціальних служб – розвідки і контррозвідки. Саме тому, у вересні 1991 року Верховна Рада України ухвалила Постанову „Про створення Служби національної безпеки України” (СНБУ).

Автор констатує, що на початковому етапі процес створення національних спецслужб був дуже складним, тому що їх основою став Комітет державної безпеки УРСР. Процес формування зайняв приблизно чотири – п’ять місяців. Основні зміни полягали в наповненні новоствореної інституції тими основними завданнями, які ставило демократичне суспільство в той історичний період.

У березні 1992 року, згідно Закону, ухваленого Верховною Радою України, СНБУ отримала нову назву – Служба безпеки України (СБУ). Цей Закон змінювався і доповнювався у 2000, 2001, 2002 роках, але призначення Служби та її головні завдання залишалися незмінними. Передусім, українська держава визначала, що СБУ – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який гарантує державну безпеку України. Він підпорядкований Президенту України і підконтрольний Верховній Раді України.

Спираючись на наведений фактичний матеріал, автор висвітлює роль і місце Служби безпеки України в системі національної безпеки, доводить, що вона безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз, сприяння формуванню і реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

Підкреслено, що завдання контррозвідувального забезпечення оборонного комплексу і Збройних Сил України посідають чільне місце у роботі СБУ, що суттєво впливає на обороноздатність країни і боєздатність української армії.

Таким чином, в цьому розділі автор доходить висновків, що Національна гвардія України за час існування зміцніла, незважаючи на деяку протидію, завоювала авторитет у суспільстві і виявила себе впливовим чинником стабільного державотворення незалежної країни. Аналіз окремих аспектів діяльності Служби безпеки України доводить, що вона має важливе значення для функціонування держави в цілому, її суверенітету та обороноздатності і боєздатності Збройних Сил України.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у відтворенні динаміки трансформації окремих елементів системи силового забезпечення національної безпеки держави – спеціальних служб провідних країн світу на сучасному етапі, визначення їх ролі та місця у системі інститутів демократичної держави, вивчення процесів, що вплинули на необхідність реформації та модернізації цих служб.

Розв’язання даної проблеми стало можливим завдяки вирішенню наступних завдань: узагальнено досвід трансформації спеціальних служб Сполучених Штатів Америки і Російської Федерації та їх роль у вирішенні завдань національної безпеки; визначено основні фактори, які вплинули на рішення політичного керівництва України щодо створення і модернізації органів державної безпеки, їх способів, методів і форм використання у виконанні завдань захисту національних інтересів країни; досліджено розвиток концепцій створення окремих складових перспективної моделі Воєнної організації України у відповідності з появою нових загроз національній безпеці.

Комплекс методів, що був використаний для вирішення завдань дисертаційного дослідження, дозволив отримати наукові результати, які зосереджені у наступних положеннях:

Процеси світового розвитку останнього часу – глобалізація, руйнація двополюсного світового порядку, цивілізаційна криза – призвели до появи нових викликів і загроз, а внаслідок цього до нових підходів у вирішенні проблем національної безпеки будь-якої країни. До найнебезпечніших проблем сучасності слід, передусім, віднести терористичну діяльність, існування транснаціональних кримінальних структур, торгівлю людьми, наркотиками, зброєю і розповсюдження зброї масового ураження.

Якщо раніше майже єдиною функцією служб державної безпеки був захист влади і ладу від політичних противників, які діяли всередині і зовні, охорона вищих державних персон і установ, то зараз виник ряд нових функцій. У зв’язку з політизацією всього суспільного життя і виникнення нових або посилення старих загроз, ризиків і викликів міжнародного плану, істотно зросла питома вага заходів органів державної безпеки щодо здійснення своєчасної аналітично-прогностичної діяльності у політичній, воєнній, економічній, соціальній та інших сферах.

Згідно зі збільшенням ролі спеціальних служб в контексті забезпечення ними належного рівня національної безпеки держави, сьогодні домінантою політики безпеки Сполучених Штатів Америки як всередині країни, так і на міжнародному рівні є “війна проти тероризму” в глобальних масштабах. Американське політичне і військове керівництво реалізує комплексну програму, яка спрямована на поширення дипломатичних, правоохоронних, економічних, військових, розвідувальних і контррозвідувальних можливостей із протидії загрозам, що походять від міжнародного тероризму. У своєї діяльності керівництво США переконано, що ефективна боротьба з тероризмом вимагає продовження радикальної трансформації всієї структури національної безпеки. В той же час, Білий дім не забуває про національні інтереси держави, тому підвищує здатність американських спеціальних служб шляхом удосконалення їх структури у сфері розвідки та контррозвідки, збільшення чисельності співробітників й надання їм відповідних пільг.

Аналіз побудови системи державної безпеки Російської Федерації свідчить про те, що вона з самого початку обрала американську модель створення органів державної безпеки. Було зруйновано унітарну структуру спеціальних служб колишнього Радянського Союзу – Комітет державної безпеки СРСР, а замість неї впроваджено ряд окремих структур розвідувального, контррозвідувального і охоронного характеру. Цей процес був досить тривалий і супроводжувався як окремими досягненнями, так і суттєвими помилками, про що, зокрема, яскраво свідчать багаторазові реформування служби контррозвідки РФ. Приклад Росії свідчить, що побудова якісно нової системи національної безпеки вимагає наукового опрацювання ряду складних проблем та добротного законодавства, яке виключає зловживання, вільного тлумачення і свавілля у використанні сил і засобів цієї системи.

Будуючи систему національної безпеки, Україна обрала еволюційний шлях побудови її окремих структур. Першою складовою Воєнної організації України була Національна гвардія. Вона відіграла значну роль в становленні нашої державності, стала на варті молодої країни, коли у багатьох українських політиків не було впевненості, як себе поведе майже мільйонне угрупування колишніх радянських військ на території нашої країни. Наприкінці свого існування Національна гвардія практично не мала власної бази, чітко визначених функцій, дублювала майже всі силові структури, а її утримання обтяжувало бюджет країни, тому її розформування, як структури за призначенням лише перехідного періоду, було логічним і цілком виправданим.

Першочерговою метою побудови системи національної безпеки незалежної України було створення дієвого механізму виявлення, прогнозування та знешкодження загроз, які могли би дестабілізувати розвиток суспільства, сприяння функціонування базових структур суспільства. Тому вже на першому етапі державотворення український політикум обрав шлях побудови власних спеціальних служб. Кожний крок на шляху будівництва системи національної безпеки спирався на відповідну законодавчу базу. Сьогодення свідчить, що СБУ має надзвичайно важливе значення для функціонування держави в цілому, її суверенітету та обороноздатності. Служба визначила своє місце практично у всіх заходах керівництва держави і обрала шлях виключно правового регулювання всіх без винятку сфер життєдіяльності суспільства.

Основні положення відображено у таких публікаціях автора

1. Луньков А.В. „Педагогічний такт офіцера курсантського підрозділу як складова культури його поведінки” Матеріали науково-практичної конференції командно-виховного та професорсько-викладацького складу. – Львів: ЛВІ, 2004. – С. 42-46.

2. Луньков А.В. „Становлення і розвиток служби безпеки незалежної України”. Військово-науковий вісник. Вип. № 8 Військовий інститут НУ „Львівська політехніка”. – Львів, 2006. – С. 204-217.

3. Луньков А.В. „Досвід діяльності суб’єктів системи національної безпеки Сполучених Штатів Америки щодо забезпечення національних пріоритетів”. Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. „Держава та армія”. № 572. – Львів, 2006. – C.184-192.

4. Луньков А.В. Національна гвардія України в системі національної безпеки держави: досвід створення розвитку і функціонування. Труди академії – Київ: НАОУ, 2006. № 68. – С. 133-140.

АНОТАЦІЯ

Луньков А.В. Гарантування державної безпеки України: історичний досвід провідних держав та сучасність – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук із спеціальності 20.02.22. – військова історія. – Національний університет „Львівська політехніка”, – Львів, 2007.

В дисертації досліджується широке коло питань, пов’язаних з трансформацією і модернізацією важливої складової Воєнної організації держави – органів державної безпеки (спеціальних служб).

На основі аналізу документів і матеріалів, наукових праць, мемуарної літератури, різноманітних матеріалів преси і публіцистичних видань узагальнено та проаналізовано питання трансформації та модернізації органів державної безпеки провідних країн світу, проаналізовані соціально-економічні, зовнішньо і внутрішньополітичні фактори, які вплинули на політичне керівництво США і РФ щодо прийняття рішення рухатися шляхом раціоналізації своїх спеціальних служб.

Висвітлено передумови і суспільно-політичну ситуацію в Україні, що вплинули на процес формування та модернізації окремих елементів системи силового гарантування національної безпеки незалежної України, зокрема Національної гвардії і Служби безпеки України.

Ключові слова: Україна, національна безпека, Воєнна організація держави, органи державної безпеки, Національна гвардія.

АННОТАЦИЯ

Луньков А.В. Гарантирование государственной безопасности Украині: исторический опіт ведущих государств и современность – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22. – военная история. – Национальный университет „Львовская политехника”, – Львов, 2007.

В диссертации исследуется широкий круг вопросов, связанных с трансформацией и модернизацией отдельных элементов силового обеспечения национальной безопасности государства – органов государственной безопасности. В частности, обобщен опыт строительства системы национальной безопасности Соединенных Штатов Америки и Российской Федерации. Детально рассмотрены социально-экономические, внешне- и внутриполитические факторы, которые заставили ведущие мировые государства двигаться путем рационализации и модернизации своих специальных служб, повышения эффективности их возможностей, улучшения качественного компонента органов государственной безопасности за счет усовершенствования организационной структуры и нормативно-правовой базы использования.

Отмечено, что строительство органов государственной безопасности в изученных странах наглядно свидетельствует о том, что создание современных специальных служб требует от политического руководства конкретного определения их оптимальности и структуры, необходимой эффективности и ответственности за свои действия в условиях, которые существуют в обществе. Специальные службы США и РФ организованы и подготовлены для противодействия реальным угрозам национальным интересам государства сегодня и возможным эвентуальным угрозам в будущем. Они динамично развиваются для повышения универсальности и эффективности, то есть отвечают требованиям геополитических реалий современности.

Опыт этих стран показывает, что если раньше единственной функцией служб государственной безопасности была защита власти и существующего устройства страны от политических противников, которые действовали внутри и вне, охрана высших государственных персон и институтов, то сейчас возник ряд новых функций. В связи с политизацией всей общественной жизни и все больше частым перерастанием негативных процессов в разных сферах жизнедеятельности страны в политические угрозы государству, органы государственной безопасности вынуждены проводить глубокий анализ их негативного влияния на основные сферы жизни общества, информировать руководство страны, предлагать и осуществлять меры по его устранению. Кроме того, вследствие возникновения новых или усиления старых угроз, рисков и вызовов международного плана, существенно вырос удельный вес

анализа и прогнозирования упомянутых факторов на основе данных специальных служб государства.

Дана характеристика становления и развития отдельных составляющих Военной организации Украины, в частности, Национальной гвардии и Службы безопасности Украины. Рассмотрены политическая и социально-экономическая ситуации в государстве, которые повлияли на процесс формирования и модернизации органов государственной безопасности страны. Отмечено, что строя систему национальной безопасности, Украина выбрала эволюционный путь строительства ее отдельных структур. На основе Военной организации советского государства, путем привлечения патриотически настроенных граждан, были созданы первые узаконенные составляющие Военной организации Украины, которые уже на первом этапе государственного строительства сыграли существенную роль в становлении украинской государственности, стали на страже молодой страны.

Ключевые слова: Украина, национальная безопасность, Военная организация государства, органы государственной безопасности, Национальная гвардия.

ANNOTATION

Lunkov A.V. The guarantee of state Ukrainian security: historical experience of leading countries and the present time. – Manuscript.

The dissertation on the obtaining scientific candidate’s degree historical degree of speciality 20.02.22 – Military history. – National University „Lviv Polytechnika” – Lviv, 2007.

This dissertation discovered many issues, connected with transformation and modernization of important component of the military state organization – state security department.

On the base of analyzing documents and materials, scientific works, memoir literature, different press materials and publication, the issue of the transformation and modernization state security department leading counters, is generalized annualizing social – economic, foreign – and home policy factors and analyzed, eve wish influence on the policy leadership of the USA and RF concerning the adopting of decisions by means of rationalization of their special service.

The premises and social and political situation in Ukraine that influenced on the forming and modernization process of separate elements of power guarantee national security of Ukraine system, especially National guard and Service security of Ukraine are revealed.

Key words: Ukraine, national security, Military state organization, state security department, National guard.

Підписано до друку 09.02.07 р.

Формат 60х90/16. Папір офсетний.

Ум.друк. арк. 0,9 Замов. 14.

Наклад 100 примірників

Друк ПП Марусич М.М.

м. Львів, пл.. Осмомисла, 5/11

Тел.: (032) 297-81-31