ВСТУП
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЛУКАЧ ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 346:24.5+346:546.7
правове становище холдингових компаній за законодавством україни
Спеціальність: 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі господарського
права юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Щербина Валентин Степанович,
завідувач кафедри господарського права
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук,
старший науковий співробітник
Замойський Ігор Євгенович,
завідувач кафедри господарського права і процесу
Донецького університету економіки та права (м. Донецьк);
кандидат юридичних наук
Саєнко Володимир Володимирович,
директор ТОВ “Саєнко Харенко” (м. Київ)
Провідна установа: Інститут економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк)
Захист відбудеться 14 червня 2007 року о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253 (зал засідань
вченої ради юридичного факультету).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий “11” травня 2007 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор юридичних наук, професор Т.В. Боднар
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Становлення ринкових відносин в Україні супроводжується пошуком альтернативних організаційно-правових форм суб’єктів господарювання та нових способів управління господарськими процесами, одним з яких є створення групи підприємств на чолі з холдинговою компанією.
У законодавстві України та наукових дослідженнях, що торкаються проблем правового становища холдингових компаній, немає єдиного підходу до визначення поняття холдингової компанії та її правової природи, часто конструкція холдингової компанії виводиться під іншими поняттями.
Окремі аспекти правового статусу холдингових компаній досліджувалися у роботах І. В. Бейцун, О.М. Вінник, О.А. Воловик, С.М. Грудницької, М. Г. Ісакова, О.Р. Кібенко, В.М. Кравчука, Н.С. Кузнєцової, В.Г. Пєскова, М. Потюка, В.Д. Примака, О.С. Семерака, Ю.В. Хахуліної, С.М. Хєди, Б.В. Шуби. Зокрема, О.М. Вінник вперше досліджено проблему залежних підприємств та запропоновано порядок субсидіарної та солідарної відповідальності контролюючого підприємства. Російські вчені К.Я. Портной, І.А. Лаптєв, С.І. Мармазова, О.Е. Молотніков, І.С. Шиткіна, В.А. Федчук досліджували проблеми правового становища та корпоративного управління холдингових компаній.
Відмітимо, що більшість досліджень стосувалися правового становища дочірніх підприємств та проблем відповідальності холдингової компанії (контролюючого підприємства). В українській юридичній науці комплексного дослідження правовідносин у холдинговій групі не здійснювалося. Зокрема, поза межами наукового пошуку залишилися проблеми визначення критерію відмежування холдингових компаній, їх видів, поняття контролю в холдинговій групі. Немає досліджень проблем управління в холдинговій групі та особливостей правового становища державних холдингових компаній. Недостатньо досліджено поняття холдингових правовідносин та їх місце в системі правовідносин. На жаль, прийняття Закону України “Про холдингові компанії в Україні” не розв’язало проблем регулювання холдингових відносин. Вищезазначені обставини визначають актуальність і практичну доцільність проведення комплексного дослідження правового становища холдингових компаній в Україні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконано згідно з держбюджетною науково-дослідною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (№ 06БФ042-01).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз нормативно-правових актів, що регулюють правове становище холдингових компаній; виявлення проблем у створенні та діяльності холдингової групи, а також розробка науково-теоретичних та практичних рекомендацій щодо діяльності холдингових компаній та внесення пропозицій щодо удосконалення їх правового становища.
Відповідно до мети дослідження було визначено такі основні завдання:
визначити поняття холдингової компанії, її основні ознаки та здійснити їх класифікацію;
з’ясувати на підставі порівняльного аналізу правове становище холдингових компаній за законодавством України та інших країн;
визначити поняття холдингових відносин та з’ясувати їх місце в системі правовідносин;
визначити та дослідити поняття контролю в холдинговій групі та його місце в системі загального правового контролю;
відмежувати поняття контролю та управління холдинговою групою;
здійснити класифікацію встановлення контролю в холдинговій групі;
виявити проблеми та обмеження в діяльності холдингових компаній з метою врахування інтересів дочірніх підприємств та акціонерів/учасників останніх;
дослідити особливості управління в холдинговій групі (його механізмів);
визначити особливості правового становища державних холдингових компаній;
розробити пропозиції щодо усунення виявлених прогалин та недоліків регулювання правового становища холдингових компаній шляхом удосконалення законодавства України.
Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин, пов’язаних з діяльністю холдингових компаній.
Предметом дослідження є правове становище холдингових компаній за законодавством України.
Методи дослідження. У дисертації використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, формально-логічний метод був використаний при дослідженні законодавства про холдингові компанії в Україні. Системно-логічний метод застосовувався при визначенні поняття та ознак холдингової компанії, контролю та управління холдинговою групою. У дослідженні також застосовувалися деякі спеціальні методи. Так, на основі історичного методу було простежено процес становлення холдингових компаній в України. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі законодавства України про холдингові компанії, законодавства зарубіжних країн та міжнародних документів, зокрема, для визначення відповідностей законодавства України основним вимогам та стандартам Європейського Союзу (далі – ЄС). Методи аналізу та синтезу використовувалися при формулюванні пропозицій щодо удосконалення правового становища холдингових компаній.
Теоретичну основу дисертації складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних правознавців та економістів, а саме: І.В. Бейцун, О.А. Беляневич, А.В. Венедиктова, О.М. Вінник, О.А. Воловик, Р. Гамільтона, В. Голдмана, С.М. Грудницької, М.Г. Ісакова, О.І. Камінки, О.Р. Кібенко, М.І. Кулагіна, В.М. Кравчука Н.С. Кузнєцової, В.К. Мамутова, О.Е. Молотнікова, Т.В. Пашаніної, В.Г. Пєскова, К.Я. Портной, М. Потюка, В.Д. Примака, Г.В. Пронської, Н.О. Саніахметової, О.С. Семерака, Г.В. Уманців, В.А. Федчук, Ю.В. Хахуліної, С.М. Хєди, І.С. Шиткіної, Ф. Шольца, Б.В. Шуби, В.С. Щербини, М. Юстуса та інших.
Емпіричну основу дослідження склали законодавство України, зарубіжних країн та міжнародно-правові норми, що регулюють правове становище холдингових компаній; практика застосування законодавства, що регулює холдингові відносини, статистичні матеріали. Авторкою використані матеріали з практики діяльності холдингових компаній в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням правового становища холдингових компаній, на основі якого обґрунтовано нові теоретичні положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення регулювання правового становища холдингових компаній. Новизна роботи конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
Вперше:
систематизовано види холдингових компаній: 1) залежно від ступеня контролю, який холдингова компанія справляє на залежні і дочірні підприємства (впливова, контролююча, батьківська); 2) залежно від мети створення холдингової компанії (чисті та змішані); 3) залежно від галузевої належності холдингової компанії (галузеві та міжгалузеві); 4) за напрямом інтеграції (вертикальні та горизонтальні); 5) за шляхом виникнення контролю в холдинговій групі (статутні, за договором, фактичні); 6) залежно від форми власності, на якій за холдинговою компанією закріплюється майно (державні, комунальні та приватні); 7) залежно від організаційної побудови та наявності рівнів в холдинговій групі (основна та проміжна холдингова компанія (субхолдинг); 8) залежно від територіальної діяльності (національні та міжнаціональні);
запропоновано всіх суб’єктів господарювання, що контролюють інші підприємства іменувати холдинговими компаніями, а підконтрольні підприємства – дочірніми;
виділено місце холдингових відносин в системі правовідносин та запропоновано їх визначення – це врегульовані нормами права господарські відносини, що виникають у сфері взаємодії учасників холдингової групи, яка випливає з контролю холдингової компанії над її дочірніми підприємствами, а також відносини учасників холдингової групи з іншими особами, які характеризують належність їх до холдингової групи. Визначено, що холдингові відносини можуть бути внутрішніми (між учасниками холдингової групи) і зовнішніми (між учасниками холдингової групи та іншими особами, що здатні їх контролювати);
визначено поняття релевантного ринку товарів як ринку, що охоплює всю продукцію та/або послуги, що можуть бути розцінені споживачем, як взаємозамінні або доповнюючі унаслідок характеристик продукції, їх ціни і їх використання з метою усунення проблем визначення економічної концентрації для холдингової групи;
виділено принципи організації управління холдинговою групою: поєднання централізації та децентралізації управління; координації діяльності дочірніх підприємств; поінформованості холдингової компанії про основні виробничі та фінансові показники дочірніх підприємств; відповідальності холдингової компанії за неефективне управління дочірніми підприємствами; формування консолідованої звітності;
з’ясовано сутність моделей управління діяльністю холдингової групи як системи правових зв’язків, за допомогою яких холдингова компанія здійснює управління діяльністю своїх дочірніх підприємств; а також виділено вісім основних моделей управління холдинговою групою: 1) управління в силу володіння контрольним пакетом акцій, 2) безпосереднє управління органами холдингової компанії діяльністю дочірнього підприємства через дачу обов’язкових для виконання приписів, 3) затвердження положень про показники дочірнього підприємства, 4) укладення договору про підпорядкування між холдинговою компанією та дочірнім підприємством, 5) укладення договору на право давання обов’язкових для виконання вказівок, 6) управляюча компанія в холдинговій групі, 7) договір про передачу повноважень одноособовому виконавчому органу, 8) надання консультаційних послуг.
Удосконалено:
визначення поняття холдингової компанії як господарської організації (головної компанії), яка в групі підприємств контролює дочірнє(і) підприємство(а) або через переважну участь в його статутному фонді, та/або утримання більшості голосів в його органах управління, або в інший, визначений в законодавстві спосіб, здійснює контроль над дочірнім підприємством;
перелік основних ознак холдингової компанії: наявність головної, по відношенню до дочірніх, компанії, яка здійснює контроль щодо них, у межах, визначених в законодавстві; стоїть на чолі групи компаній; здатна впливати на рішення, які приймаються дочірнім підприємством; між холдинговою компанією і дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю; у випадках, прямо передбачених законом, холдингова компанія несе відповідальність за збитки, спричинені дочірньому підприємству;
визначення поняття контролю у холдинговій групі як можливість одного суб’єкта господарювання забезпечувати вирішальний вплив на прийняття рішення підконтрольним суб’єктом, що здійснюється у випадках, передбачених законодавством;
класифікацію способів встановлення контролю холдингової компанії над її дочірніми підприємствами в силу: переважної участі в статутному капіталі дочірнього підприємства; безпосереднього управління органами холдингової компанії діяльністю дочірніх підприємств; укладення договору про підпорядкування; з інших підстав, коли фактично виникає контроль;
визначення поняття корпоративного управління холдинговою групою як системи засобів і методів, за допомогою яких холдинговою компанією здійснюється контроль і спрямовується діяльність дочірніх підприємств для досягнення певної господарської мети, а також учасників корпоративного управління в холдинговій групі як суб’єктів, які безпосередньо здійснюють управління діяльністю холдингової групи (холдингової компанії та її дочірніх підприємств);
визначення поняття державної холдингової компанії як холдингової компанії, утвореної у формі відкритого акціонерного товариства, контрольний пакет акцій якого належить державі.
Отримали подальший розвиток:
аргументація доцільності запровадження солідарної відповідальності холдингової компанії за угодами, укладеними дочірнім підприємством за вказівками холдингової компанії; компенсації завданих дочірньому підприємству збитків, якщо вони виникли з вини холдингової компанії через укладення дочірнім підприємством невигідних для нього угод та субсидіарної відповідальності холдингової компанії у випадках банкрутства дочірнього підприємства;
розроблення способів створення дочірніх підприємств: заснування дочірніх підприємств корпоративного типу; заснування дочірніх підприємств унітарного типу; перехід до холдингової компанії переважної участі в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління дочірнього підприємства;
аргументація доцільності запровадження механізму “золотої акції” в Україні.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі теоретичні положення та практичні рекомендації безпосередньо можуть бути використані для вдосконалення регулювання правового становища холдингових компаній, а саме: у законотворчій діяльності щодо прийняття нових нормативно-правових актів, а також внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів, що регулюють правове становище холдингових компаній; у підготовці підручників і навчальних посібників для студентів та аспірантів юридичних вузів; у практичній діяльності судових органів України, Фонду державного майна України, а також у практичній діяльності холдингових компаній.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладенні курсу “Господарське право” та спецкурсу “Корпоративне право”.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, в якій комплексно досліджується правове становище холдингових компаній. Авторка формулює теоретичні висновки та практичні пропозиції, одержані в результаті дослідження наукових праць, вивчення та аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства та матеріалів практики.
Апробація результатів дисертації. За результатами дослідження були зроблені доповіді на Науково-методологічному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (16 листопада 2005 р.) та на кафедрі господарського права (25 квітня 2006 р). Основні положення та висновки дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки” (10-11 грудня 2004 р. м. Київ), Міжнародній науковій конференції “Наукові правничі школи Київського університету” (12 жовтня 2005 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 р., м. Хмельницький), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку” (25-26 листопада 2005 р., м. Київ), Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (30 березня 2006 р., м. Тернопіль), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (2-3 червня 2006 р., м. Луцьк), засіданні Круглого столу “Актуальні проблеми господарського права” (16 грудня 2004 р., м. Київ).
Окремі положення дисертації використовуються авторкою при викладенні занять курсу господарського права на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Результати дослідження опубліковано в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, а також тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 241 стор., з них 29 стор. займає список використаної літератури.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі розкривається сутність і стан проблеми визначення правового становища холдингових компаній за законодавством України, обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його мета і задачі, подається коротка анотація нових наукових положень, практичне значення одержаних результатів.
У Розділі 1. “Загальна характеристика правової природи холдингових компаній”, який містить п’ять підрозділів, основна увага приділяється дослідженню теоретичних аспектів правового становища холдингових компаній, їх значенню у сфері господарювання, історію становлення, дається характеристика основних видів холдингових компаній, розкривається зміст холдингових правовідносин.
У підрозділі 1.1 “Значення холдингових компаній у сфері господарювання” досліджуються економічні переваги та недоліки холдингових компаній. Переваги холдингових компаній, такі як можливість перерозподілу прибутку, податкових платежів між учасниками групи, диверсифікація ризиків, створення додаткових виробничих потужностей, проникнення на нові ринки, проведення єдиної економічної політики, можливість встановлення контролю над іншими підприємствами тощо, зробили цю правову конструкцію популярною. Авторка доходить висновку, що головною перевагою холдингової групи є те, що вона дозволяє вступати в правовідносини двом або більше формально-юридично незалежним суб’єктам господарювання, які контролюються холдинговою компанією.
Холдинговим компаніям притаманні деякі негативні риси, як загроза створення монопольної групи на ринку, укладення дочірніми підприємствами невигідних для нього угод з вини холдингової компанії, подвійне оподаткування холдингових компаній в Україні, відсутність конкуренції всередині холдингової групи, проблеми управління державними холдинговими компаніями. З цими процесами пов’язана необхідність чіткого законодавчого закріплення випадків виникнення залежності між підприємствами, захисту кредиторів, захисту економічної конкуренції.
У підрозділі 1.2. “Історія становлення холдингових компаній в Україні” дисертантка робить такий висновок: незважаючи на те, що вперше терміни “холдингова компанія” та “дочірнє підприємство” з’явилися в українському законодавстві в 90-тих роках, деякі організаційно-правові форми суб’єктів господарювання, що схожі на холдингові компанії за економічним та юридичним змістом, існували на території України в дореволюційній Росії та СРСР у вигляді синдикатів, трестів та об’єднань підприємств. Їх становлення можна поділити на чотири етапи: дореволюційний, радянський, період становлення незалежного народного господарства України, етап після прийняття Господарського кодексу (далі – ГК). На сьогодні законодавство України про холдингові компанії знаходиться в процесі становлення.
У підрозділі 1.3. “Проблеми законодавчого та теоретичного визначення поняття холдингової компанії” досліджується проблематика визначення холдингової компанії та її основних ознак на підставі аналізу вітчизняного законодавства, міжнародно-правових норм та теоретичних положень.
Дисертантка робить висновок, що холдингова компанія – це господарська організація (головна компанія), яка в групі підприємств контролює дочірнє(і) підприємство(а) або через переважну участь в його статутному фонді, та/або утримання більшості голосів в його органах управління, або в інший, визначений в законодавстві спосіб, здійснює контроль над дочірнім підприємством. Дочірнє підприємство – це суб’єкт господарювання, який контролюється холдинговою компанією. Холдингова компанія в сукупності з дочірнім(и) підприємством(ами) утворює холдингову групу. На основі комплексного дослідження правової природи холдингових компаній можна виділити такі їх основні ознаки: наявність головної, відносно дочірніх, компанії, яка справляє на них свій контроль у межах, визначених в законодавстві; холдингова компанія стоїть на чолі групи компаній; холдингова компанія здатна впливати на рішення, що приймаються дочірньою компанією; між холдинговою компанією і дочірніми підприємствами встановлюються відносини вирішального контролю; у випадках, прямо передбачених законом, холдингова компанія несе відповідальність за збитки, спричинені дочірньому підприємству.
Аналіз українського і зарубіжного законодавства дозволив авторці встановити, що головним при визначенні поняття холдингової компанії є не організаційно-правова форма суб’єкта господарювання, а ті економіко-правові зв’язки, що утворюються між підприємствами і обумовлюють контроль одного суб’єкта господарювання над іншим.
Дисертантка зазначає, що холдингова група відрізняється від об’єднань підприємств відсутністю статусу юридичної особи в холдинговій групі та встановленням контролю над дочірніми підприємствами. Фінансово-промислові групи в Російській Федерації є видом холдингових компаній, а промислово-фінансові групи в Україні – складним видом об’єднання підприємств без створення юридичної особи.
У підрозділі 1.4. “Види холдингових компаній” дисертанткою здійснено класифікацію холдингових компаній на види залежно від таких критеріїв: 1) залежно від ступеня контролю, який холдингова компанія справляє на залежні і дочірні підприємства (впливова (в силу закону має якусь переважну участь в статутному капіталі залежного товариства, або іншим шляхом може здійснювати вплив на прийняття рішень залежним підприємством), контролююча (контролює діяльність дочірнього підприємства на підставі закону, договору або в силу володіння контрольним пакетом акцій чи більшістю від загальної кількості акцій.), батьківська(володіє 90 % і більше статутного фонду дочірнього підприємства); 2) залежно від мети створення холдингової компанії (чисті та змішані); 3) залежно від галузевої належності холдингової компанії (галузеві та міжгалузеві); 4) за напрямом інтеграції (вертикальні та горизонтальні); 5) за шляхом виникнення контролю в холдинговій групі (статутні, за договором, фактичні); 6) залежно від форми власності, на якій за холдинговою компанією закріплюється майно (державні, комунальні та приватні); 7) залежно від організаційної побудови та наявності рівнів в холдинговій групі (основна та проміжна холдингова компанія (субхолдинг); 8) залежно від територіальної діяльності (національні та міжнаціональні).
На основі аналізу зарубіжного законодавства авторкою пропонується така підстава виникнення холдингових правовідносин: якщо дочірнє підприємство (субхолдинг) контролює інше дочірнє підприємство, то останнє визнається дочірнім відносно холдингової компанії субхолдингу.
У підрозділі 1.5. “Холдингові правовідносини: поняття та зміст” робиться висновок, що особливості холдингових відносин (контроль одного суб’єкта господарювання над іншим, фактична юридична нерівність та їх організація не на засадах рівності, а на принципах панування та підкорення, відсутність всередині групи специфічного суб’єкта – органа державної влади) дають підстави виділяти їх як господарські відносини. Холдингові правовідносини мають характер корпоративних та організаційно-господарських відносин. Холдингова компанія та її дочірні підприємства мають взаємні права та обов’язки.
Дисертантка визначає холдингові правовідносини як врегульовані нормами права господарські відносини, які виникають у сфері взаємодії учасників холдингової групи, що випливає з контролю холдингової компанії над її дочірніми підприємствами, а також відносини учасників холдингової групи з іншими особами, які характеризують їх належність до холдингової групи. Холдингові відносини можуть бути внутрішніми (між учасниками холдингової групи) і зовнішніми (між учасниками холдингової групи та іншими особами, що здатні їх контролювати).
Авторкою встановлено, що залежне підприємство в холдинговій групі – це субсидіарний суб’єкт, тоді як холдингова компанія і дочірнє підприємство є достатніми і необхідними елементами суб’єктного складу холдингових правовідносин. Суб’єктами холдингових правовідносин є холдингова компанія, її дочірні та залежні підприємства, а також інші особи, що вступають в холдингові правовідносини. Пропонується в законодавстві для позначення всіх суб’єктів господарювання, що контролюють інші підприємства, називати холдинговими компаніями, а підконтрольні підприємства – дочірніми.
Розділ 2. “Правовий режим здійснення контролю холдингової групи (компанії) за діяльністю її дочірніх підприємств” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття контролю в холдинговій групі, створенню холдингової групи як умови виникнення контролю та проблемам обмеження корпоративного контролю в холдинговій групі.
У підрозділі 2.1. “Правові засади встановлення контролю в холдинговій групі” вказується, що критерієм відмежування холдингових компаній від інших суб’єктів господарювання є контроль.
Дисертантка аналізує поняття контролю в нормативних актах та працях науковців і доходить висновку, що контроль у холдинговій групі – це можливість одного суб’єкта господарювання забезпечувати вирішальний вплив на прийняття рішення підконтрольним суб’єктом, що здійснюється у випадках, передбачених законодавством. Контроль у холдингових групах є частиною загального корпоративного контролю, що здійснюється органами і власниками господарського товариства.
Авторка робить висновок, що контроль та управління не тотожні поняття. Корпоративний контроль є первісним поняттям, за допомогою нього холдингова компанія отримує можливість впливати на діяльність дочірніх підприємств. Контроль є підставою для здійснення управління холдинговою групою. Такі процеси, як створення або припинення дочірнього підприємства, є проявом контрольних, а не управлінських функцій холдингової компанії.
Встановлені такі форми контролю: управлінський, що забезпечує можливість впливу холдингової компанії на прийняття рішень дочірнім підприємством, та наглядовий, в силу якого холдингова компанія може здійснювати перевірку і нагляд фінансових і господарських справ дочірнього товариства, і застосовувати господарські санкції до них у випадках, передбачених нормативними актами.
Контроль холдингової компанії над її дочірніми підприємствами може виникати в силу: переважної участі в статутному капіталі дочірнього підприємства; безпосереднього управління органами холдингової компанії діяльністю дочірніх підприємств; укладення договору про підпорядкування; з інших підстав, коли фактично виникає контроль.
У підрозділі 2.2. “Порядок створення холдингових груп” аналізуються шляхи створення як холдингової групи, так і окремих дочірніх підприємств. Визначено, що спочатку утворюється холдингова компанія як єдине організаційне ціле, до якого потім можуть приєднуватися дочірні підприємства.
На основі аналізу законодавства та праць науковців дисертантка дійшла висновку, що на законодавчому рівні потрібно закріпити можливість договірного порядку утворення холдингової групи. Холдингові групи можуть створюватися шляхом послідовної організації товариств та їх наступного приєднання до групи.
Дисертанткою аналізуються чотири основні способи створення дочірніх підприємств: заснування дочірніх підприємств корпоративного типу; заснування дочірніх підприємств унітарного типу, перехід до холдингової компанії переважної участі в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління дочірнього підприємства, реорганізація раніше створених суб’єктів господарювання в дочірні підприємства. Авторка наголошує, що розмір контрольного пакету акцій потрібно визначати як 50 % голосуючих акцій плюс одна голосуюча акція.
За наслідками дослідження правового становища дочірніх підприємств унітарного типу зроблено висновок, що через свою популярність і зручність в управлінні, норми щодо їх створення доцільно закріпити у Проекті Закону України “Про акціонерні товариства”.
Стверджується, що процедурно перенасичений порядок створення холдингових компаній за Законом України “Про холдингові компанії в Україні” та можливість створення холдингових компаній у інших організаційних формах (групи, союзи) може призвести до створення холдингових компаній у таких формах. На основі комплексного аналізу Закону України “Про холдингові компанії в Україні” зазначається, що закріплення в Законі поняття холдингової компанії через акціонерну форму є помилковим.
У підрозділі 2.3. “Деякі проблеми та обмеження корпоративного контролю холдингових компаній” аналізуються деякі обмеження корпоративного контролю з боку холдингових компаній, що запроваджені законодавцем з метою уникнення негативного ефекту від такого контролю. Зокрема досліджуються: ведення консолідованої звітності, відповідальність холдингової компанії та дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.
На сучасному етапі потреба в даних консолідованої звітності пояснюється об’єктивними процесами глобалізації та інтеграції господарських зв’язків, утворенням транснаціональних корпорацій та холдингових компаній. Для усунення відмінностей законодавчої бази у сфері консолідації фінансових звітів пропонується привести Положення (стандарт) бухгалтерського обліку України у відповідність до вимог Директив і Регламентів ЄС.
Оскільки холдингова компанія через систему корпоративного управління може призвести дочірнє підприємство до негативної економічної ситуації (укладання невигідних угод, банкрутства), то необхідні гарантії, за допомогою яких холдингова компанія відшкодувала б збитки як йому, так і його кредиторам. Такі гарантії мають подвійну природу: вони характеризуються превентивним характером, а їх компенсаційна функція дозволяє забезпечити приватні інтереси кредиторів і дочірнього підприємства.
Авторка вважає за необхідне розробити в законодавстві конструкції субсидіарної та солідарної відповідальності холдингової компанії за боргами дочірніх підприємств, а також відшкодування збитків дочірньому підприємству, якщо ці негативні обставини були спричинені холдинговою компанією. З’ясовано, що так звані випадки непрямого контролю, коли холдингові правовідносини не легітимізовані (наприклад, суб’єкти господарювання не зареєстровані як холдингова компанія чи дочірнє підприємство), можуть призвести до уникнення відповідальності суб’єкта господарювання, який фактично є холдинговою компанією. Пропонується закріпити в ГК можливість встановлення відносин контролю в судовому порядку, якщо такі відносини фактично склалися між юридичними особами.
Дисертанткою встановлено, що обмеження економічної концентрації холдингової групи пов’язане з процесом надмірної концентрації її учасників на певному ринку товарів. На основі аналізу норм ЄС про релевантний ринок товарів з метою визначення випадків, коли холдингова компанія має отримувати дозвіл на концентрацію, пропонується в Законі України “Про захист економічної конкуренції” визначити певний ринок товарів як ринок, що охоплює всю продукцію та/або послуги, що можуть бути розцінені споживачем як взаємозамінні або доповнюючі унаслідок характеристик продукції, їх ціни і їх використання.
Розділ 3. “Правові основи управління в холдингових групах”, який складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню поняття управління в холдингових групах, моделей управління діяльністю дочірніх підприємств та особливостей управління державними холдинговими компаніями.
У підрозділі 3.1. “Особливості управління в холдингових групах” авторка зазначає, що система корпоративного управління дозволяє здійснювати саме той вплив, який хоче здійснювати холдингова компанія на діяльність дочірнього підприємства з метою досягнення певного економічного ефекту.
Дисертантка визначає корпоративне управління як систему засобів і методів, за допомогою яких учасниками управлінських відносин здійснюється контроль та спрямовується діяльність суб’єкта господарювання для досягнення певної господарської мети. Корпоративне управління буває двох видів: управління діяльністю товариства його органами та посадовими особами, а також управління діяльністю товариства його власником. З комплексного аналізу норм ГК випливає, що холдингова компанія як власник дочірнього підприємства може безпосередньо здійснювати управління його діяльністю. Виходячи з цього, авторкою запропоновано прямо закріпити в ГК можливість управління холдинговою групою холдинговою компанією, якщо це передбачено законом чи статутом.
До учасників корпоративного управління в холдинговій групі відносяться суб’єкти, які безпосередньо здійснюють управління діяльністю холдингової групи (холдингової компанії та її дочірніх підприємств), а саме: 1) холдингова компанія; 2) дочірні підприємства; 3) органи управління та колективи учасників холдингової групи; 4) державні органи, які в силу своїх повноважень здатні управляти діяльністю учасників холдингової групи.
Зазначається, що корпоративне управління холдинговою групою – це система засобів і методів, за допомогою яких холдинговою компанією здійснюється контроль і спрямовується діяльність дочірніх підприємств для досягнення певної господарської мети. Основними принципами організації управління холдинговими групами є: поєднання централізації та децентралізації управління; координація діяльності дочірніх підприємств; поінформованість холдингової компанії про основні виробничі та фінансові показники дочірніх підприємств; відповідальність холдингової компанії за неефективне управління дочірніми підприємствами; формування консолідованої звітності.
На основі аналізу українського законодавства авторка дійшла висновку, що майно може бути закріплено за дочірнім підприємством на праві власності або господарського відання. У зв’язку з цим пропонується внести до ГК зміни, що дозволили б здійснювати за згодою власника майна розпорядження основними фондами та цінними паперами підприємства, за яким майно закріплюється на праві господарського відання, якщо це передбачено установчими документами підприємства.
У підрозділі 3.2. “Моделі управління діяльністю холдингової групи” авторкою під моделями управління діяльності холдингової групи визначається система правових зв’язків, за допомогою яких холдингова компанія здійснює управління діяльністю своїх дочірніх підприємств.
Виділяються два типи управлінських відносин, основу яких складають права та фактичні можливості з управління справами товариства, яким володіє власник контрольного пакета акцій в силу закону та установчих документів товариства; договори, укладені між учасниками холдингової групи. Ці типи лежать в основі восьми основних моделей управління холдинговою групою, що аналізуються дисертанткою: управління в силу володіння контрольним пакетом акцій, безпосереднє управління органами холдингової компанії діяльністю дочірнього підприємства через дачу обов’язкових для виконання приписів, затвердження положень про показники дочірнього підприємства, укладення договору про підпорядкування між холдинговою компанією та дочірнім підприємством, укладення договору на право давання обов’язкових для виконання вказівок, управляюча компанія в холдинговій групі, договір про передачу повноважень одноособовому виконавчому органу, надання консультаційних послуг.
У підрозділі 3.3. “Особливості правового статусу державних холдингових компаній” робиться висновок про те, що особливості державних холдингових компаній (далі – ДХК) вимагають особливого регулювання їх правового становища. Під ДХК розуміється компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, контрольний пакет акцій якого належить державі.
Авторка виділяє дві моделі управління ДХК: управління державними підприємствами з боку органів виконавчої влади відповідно до профілю діяльності компаній та передача в управління пакетів акцій державних підприємств спеціально створеним інститутам. В Україні використовується перша модель. На основі правового та економічного аналізу дисертантка доходить висновку, що поєднання у Фонду державного майна України функцій власника та регулятора суспільних відносин викликані об’єктивними процесами в економіці України.
Зазначається, що на сьогодні багато проблем, пов’язаних з управлінням майном ДХК, частково розв’язані за допомогою Закону України “Про холдингові компанії в Україні”. Висловлюється аргументована підтримка щодо закріплення холдингових корпоративних пакетів за ДХК на праві господарського відання. З метою усунення протиріч між ГК та Законом “Про холдингові компанії в Україні” пропонується ст. 85 ГК доповнити положенням про те, що у випадках, передбачених законом, майно товариства може бути закріплено за ним на праві господарського відання та оперативного управління.
Авторкою критикується положення Закону України “Про управління об’єктами державної власності” щодо заборони створення господарських організацій на базі об’єктів державної власності, якщо розмір корпоративних прав держави буде менше 50 % їх статутного фонду.
Дисертанткою досліджено практику застосування механізму “золотої акції” в законодавстві країн ЄС та Російської Федерації. Висловлено підтримку запровадження цього механізму з метою надання державі реальних механізмів впливу на стратегічно важливі підприємства (у тому числі – колишні ДХК). Проаналізовано проблему реалізації механізму “золотої акції” у зв’язку з рішенням Європейського суду про визнання незаконними деякі випадки використання зазначеного права урядами країн ЄС. Авторкою зроблено висновок, що ці рішення стосувалися окремих аспектів реалізації цього механізму і не призвели до внесення змін до національного законодавства відповідних країн, а тому механізм “золотої акції” може бути запроваджений в Україні.
У Висновках за результатами дослідження викладені основні наукові та практичні результати, одержані в дисертації, та сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення чинного законодавства України щодо правового регулювання правового становища холдингових компаній, зокрема:
запропонована авторська редакція ст. 126 ГК;
визначення холдингових компаній через відносини контролю;
визначення поняття та ознак контролю в холдинговій групі;
закріплення можливості оформлення договірних відносин всередині холдингової групи;
визначення порядку управління холдинговою групою;
закріплення можливості встановлення відносин контролю в судовому порядку;
визначення ринку товарів в Законі України “Про захист економічної конкуренції”;
удосконалення механізму відповідальності холдингової компанії за боргами дочірнього підприємства та відшкодування йому збитків;
удосконалення визначення поняття ДХК;
уточнення правового становища ДХК.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Лукач І.В. Холдингові компанії за законодавством України. Поняття, ознаки, нормативна база // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 1. – С. 245–253.
2. Лукач І.В. Правове становище холдингових компаній за законодавством деяких зарубіжних країн (порівняльний аналіз) // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2006. – № 1. – С. 75–89.
3. Лукач І.В. Юридичні моделі управління холдинговою групою // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 3. – С. 180–190.
4. Лукач І.В. Правові засади встановлення контролю в холдинговій групі // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 4. – С.197–206.
5. Лукач І.В. Дочірні організації. Порівняльна характеристика за законодавством деяких країн СНД, світу та стан в Україні // Держава та право очима молодих дослідників: Матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів КНУ ім. Т. Шевченка. – К.: Вид.-полігр. центр “Київський університет”, 2003. – С. 276–280.
6. Лукач І.В. Поняття і ознаки холдингових компаній // Збірник тез доповідей всеукраїнської науково-теоретичної конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки”. – Київ, 2004. – С. 101–103.
7. Лукач І.В. Проблеми управління дочірніми підприємствами. Правовий аспект // Матеріали круглого столу на тему: “Актуальні проблеми господарського права”. – К., 2004. – С. 102–106.
8. Лукач. І.В. Юридичні моделі управління холдинговою групою // Эффективные стратегии развития холдингов (3-4 марта 2005, г. Киев). – С. 159-165.
9. Лукач І.В. Проблема визначення поняття контролю в холдингових групах // Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 року): у 3-х частинах: Частина друга; “Приватно-правові науки”: Вид. Хмельн. університету управління та права, 2005. – С. 174–177.
10. Лукач І.В. Правовий статус холдингових компаній за законодавством Англії та США (проблемні питання у контексті вдосконалення законодавства України про холдингові компанії) // Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку (25-26 листопада 2005р.). – Київ-Хмельницький: Вид. Хмельн. університету управління та права, 2005. – С. 178–180.
11. Лукач І.В. Проблеми класифікації холдингових компаній // Наукові правничі школи Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Матеріали між нар. наук. конф. ( Київ, 12 жовтня 2005 рік). – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. – С. 151– 153.
12. Лукач І.В. Особливості управління в холдингових групах (теоретичний аспект) // Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами III Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 2-3 червня 2006 р.: У 2-х т. / – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – Т. 2. – С. 46–50.
13. Лукач І.В. Місце холдингових правовідносин у системі господарських правовідносин // Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть: Тези доповідей IV міжнародної науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. Ч.1. Тернопіль, 2006. – С. 53–55.
АНОТАЦІЯ
Лукач І.В. Правове становище холдингових компаній за законодавством України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.
Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, що присвячена комплексному дослідженню правового становища холдингових компаній.
Визначені поняття та основні ознаки холдингових компаній. Досліджена роль холдингових компаній у сфері господарювання та історія становлення холдингових компаній в Україні. Здійснена класифікація холдингових компаній, визначені поняття та зміст холдингових правовідносин. Встановлено, що контроль є критерієм відмежування холдингових компаній від інших організаційно-правових форм. Системно досліджений порядок створення холдингових груп як умова виникнення контролю. Досліджені проблеми та обмеження корпоративного контролю холдингових компаній. Розроблені та сформульовані основні теоретичні та практичні положення щодо управління холдинговою групою. Окремо розглянуто правове становище та особливості управління державними холдинговими компаніями. Особлива увага приділена розробці конкретних практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства України про холдингові компанії та практики його застосування, а також запропонована авторська редакція ст. 126 Господарського кодексу України.
Ключові слова: холдингова компанія; дочірнє підприємство; холдингова група; державна холдингова компанія; корпоративний контроль; контроль в холдинговій групі; управління холдинговою групою; холдингові правовідносини; відповідальність холдингової компанії.
АННОТАЦИЯ
Лукач И.В. Правовое положение холдинговых компаний по законодательству Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 – хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.
Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой, посвященной комплексному исследованию правового положения холдинговых компаний.
Определены понятие и основные признаки холдинговых компаний: субъект хозяйствования, который в группе предприятий контролирует (другие) дочерние предприятия через подавляющее участие в их уставном фонде, и/или имеет большинство голосов в ихних
