ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
Ладига Людмила Іванівна
УДК 930.2:34(477)
ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ СУДОЧИНСТВА СЕРЕД НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН ЗА ЧАСІВ ПОЛІТИКИ КОРЕНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ
Спеціальність 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство
та спеціальні історичні дисципліни
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2007
Дисертація є рукопис.
Робота виконана в Луганського національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Михальський Ігор Сергійович,
Луганський національний педагогічний університет
імені Тараса Шевченка,
професор кафедри історії України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Коцур Анатолій Петрович,
Київський національний університет
Імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри української історії та етнополітики
кандидат історичних наук
Калакура Олег Ярославич,
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень
імені І.Ф. Кураса НАН України,
старший науковий співробітник
Провідна установа: Інститут історії України НАН України,
відділ української історіографії та спеціальних історичних дисциплін
Захист відбудеться 4 липня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, Київ, вул. Солом’янська, 24.
Із дисертацією можна ознайомитись в Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України за адресою: 03110, Київ, вул. Солом’янська,24.
Автореферат розісланий 31 травня 2007 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук С.Л. Зворський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Актуальність дослідження та його наукова значущість. Дослідження проблем міжнаціональних відносин – важливе соціально-політичне замовлення суспільства історикам. При цьому слід враховувати, що наукове осмислення й управління сучасними процесами суспільного життя неможливе без вивчення їх ґенези й особливостей реалізації національної політики. Тому вивчення всебічного досвіду роботи з національними меншинами у різних країнах і тим більше в нашій країні становить значний суспільний інтерес. Таким досвідом є політика коренізації національних меншин в Україні в 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. Політика коренізації – складова частина історії радянського суспільства, окремі періоди якої наповнені багатовимірним і неоднозначним змістом, із застосуванням різних форм і методів забезпечення прав національних меншин.
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що багато питань щодо судочинства серед нацменшин – чільного чинника політики коренізації, не знайшли достатнього відображення в історичних дослідженнях у зв’язку з обмеженістю джерелознавчого корпусу. Це пояснюється тим, що значна кількість джерел була засекречена за часів Радянської влади, зберігалася у спеціальних сховищах і тому залишилася поза сферою наукового аналізу з суто політичних мотивів. У сучасних умовах вирішується питання щодо доступу дослідників до частини матеріалів, які знаходяться в архівах колишнього КДБ, знімається гриф секретності з подібної документації у фондах архівосховищ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планами наукових досліджень Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка у межах цільової комплексної програми „Джерела з політичної історії та думки України” (державна реєстрація № 0105U004269).
Мета дослідження – визначити та проаналізувати систему джерел з історії судочинства серед національних меншин за часів політики коренізації в Україні, встановити характерні риси та особливості кожної з її складових елементів та розкрити їх наукову значущість. Це зумовило постановку й вирішення таких взаємопов’язаних завдань:*
узагальнити науковий досвід вивчення джерел з історії судочинства серед національних меншин;*
виявити і запровадити в науковий обіг документи обласних і центральних архівів, які відносяться до судочинства серед національних меншин, систематизувати і класифікувати їх;*
з’ясувати інформативність та достовірність даного джерельного комплексу для вивчення історії судочинства серед національних меншин;*
висвітлити роль державних, партійних, судових та правоохоронних органів у системі правового забезпечення прав національних меншин за часів політики коренізації на основі аналізу джерельного матеріалу, вивчення літератури й опублікованих документів;*
розкрити механізм створення і формування системи тотального контролю за політичним та ідеологічним життям національних меншин у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст.
Об’єктом дослідження є комплекс документів, які відносяться до судочинства серед національних меншин за часів політики коренізації в Україні, а безпосередньо предметом дослідження – процеси формування, становлення та розвитку джерельної бази з історії судочинства серед національних меншин за вказаний період.
Хронологічні межі дослідження визначаються 20-ми – поч. 30-х рр. ХХ ст. Нижня межа пов’язана з проголошенням політики коренізації на ХІІ з’їзді РКП(б), а також створенням у 1924 р. Центральної Комісії з питань нацменшин. Вибір верхньої межі зумовлений тим, що на початку 30 -х рр. ХХ ст. відбувається поступове згортання політики коренізації та посилення тоталітарного режиму в СРСР. Зазначимо, що 1920-ті рр. у вітчизняній історії пов’язані з подіями, які багато в чому перекликаються із сьогоденням.
Територіальні межі дослідження визначаються кордонами Української Соціалістичної Радянської Республіки у часовий проміжок, коли здійснювалась політика коренізації (20 – початок 30-х рр. ХХ ст.).
Теоретико-методологічна основа дисертації. Під час розв’язання джерелознавчих питань був використаний досвід вітчизняного джерелознавства щодо систематизації і класифікації документів, вибору методів історичного дослідження, організації роботи з архівними джерелами і оформлення матеріалу, аналізу періодичної преси та діловодної документації державних установ і організацій, викладений у працях М. Варшавчика, В. Воронова, І. Войцехівської, Л. Зашкільняка, О. Калакури, Я. Калакури, І. Ковальченка, І. Матяш, С. Павленко, Ю. Мицика Варшавчик М.А. Историко-партийное источниковедение: Теория, методология, методика. – К., 1984. – 320 с.; Войцехівська І.Н. З історіографії української мемуаристики // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Історія. – К., 2001. Вип. 84. – С. 75 – 77; Структура історичного джерелознавства: традиції та сучасні проблеми // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. пр. Вип. 3. Джерелознавчі дисципліни. – К., 2001. – С. 255 – 270; Воронов В.І. Джерелознавство історія України: Курс лекцій. – Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2003. – 336 с.; Зашкільняк Л.О. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. – 224 с. Калакура О.Я. Теоретико-методологічні засади історико-етнологічних досліджень польської меншини в Україні ХХ ст. // Етнічна історія народів Європи. Вип. 21. К., 2006. – С. 59-64; Калакура Я.С.Особливості джерелознавчої критики архівно-слідчих документів // Архівно-слідчі справи репресованих. К., 1998. – С. 19-23; Ковальченко И.Д. Исторический источник в свете учения об информации (К постановке проблемы) // История СССР. – 1982. – № 3. – С. 129 – 149; Павленко С.Ф. До питання про періодизацію історіографії українського джерелознавства // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Історія. – К., 2001. Вип. 54. – 23 с.; Матяш І.Б. Українська архівна періодика 1920-1930-х рр.: Історія, бібліографія, бібліометрія – К., 1999. – 477 с.; Мыцик Ю.А. Украинские летописи XVII века. Днепропетровск, 1978. – 124 с..
Теоретико-методологічні основи дисертаційного дослідження ґрунтуються на принципах історизму й об’єктивності та застосуванні загальнонаукових (історичний, логічний, класифікації), міждисциплінарних (структурно-системний), а також історичних (порівняльно-історичний, хронології, періодизації, ретроспективний) методів дослідження.
Задля реалізації мети дослідження здійснено загальний комплексний огляд документів із політичної історії України, враховано їх видову різноманітність та неоднозначність інформації, яку вони містять, ступінь їх вірогідності. Застосування синхронного та діахронного методів дослідження історичних джерел у поєднанні з порівняльно-історичним, методами хронології та актуалізації дозволили отримати уявлення про систему пам’яток, на основі яких можна відтворити узагальнену картину минулого або окремих суспільних явищ.
Наукова новизна дослідження визначається постановкою проблеми, розкриттям механізму формування і здійснення судочинства серед національних меншин у Радянській Україні за часів політики коренізації. Запроваджено до наукового обігу і проаналізовано комплекс нових документів і матеріалів, в першу чергу з партійних архівів, де зараз зберігається частина переданих зі Служби безпеки України матеріалів. Розкрито інформаційні можливості зазначеного корпусу джерел для дослідження теми політики коренізації серед національних меншин. Здійснено систематизацію документів радянських органів поч. 20-х – поч. 30-х рр. ХХ ст., визначено місце і роль судочинства як ключового елемента політики коренізації, взаємин представників національних меншин з партійними, радянськими структурами влади й управління, судовими та правоохоронними органами.
Висвітлено особливості здійснення політичних репресій з боку радянської держави за допомогою органів ДПУ щодо представників різних національних меншин. Докладно досліджено форми і методи роботи більшовиків, з утвердження й зміцнення радянської влади у національних адміністративно-територіальних одиницях УСРР у 1920-1930-х рр.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути основою для: а) фундаментального дослідження історії України у 20-х – на поч. 30-х рр. ХХ ст.; б) узагальнюючих праць із джерелознавства історії України радянського періоду, шкільних підручників. Результати дисертаційного дослідження дають можливість переосмислити місце нацменшин в історії України першої половини ХХ ст.
Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях круглих столів, джерелознавчих читаннях, засіданнях наукового товариства аспірантів Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Розроблені положення та висновки роботи відображені в тезах Міжнародної конференції „Внесок Донбасу в розвиток вітчизняного промислового потенціалу” (Луганськ, р.), Першої Міжнародної науково-практ. конференції „Наукова молодь: досягнення та перспективи” (Луганськ, р.), Міжнародної наукової конференції аспірантів та молодих учених „Актуальні проблеми новітньої історії” (Луганськ, р.), Третьої Міжрегіональної наукової конференції „Українська державність: історія і сучасність” (Маріуполь, р.), Міжнародної наукової конференції „Спеціальні історичні дисципліни: актуальні проблеми історії, теорії і практики” (Київ, 2006).
Публікації. Результати дослідження відображені у восьми одноосібно написаних дисертанткою публікаціях, чотири з яких – у фахових виданнях.
Структуру дисертаційної роботи підпорядковано меті і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, списку скорочень і маловідомих термінів. Повний обсяг дисертації становить 272 с. (203 с. – основний текст), у тому числі перелік джерел та літератури (776 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження, його об’єкт і предмет, визначено хронологічні рамки, мету і завдання, визначено наукову новизну та практичну значущість роботи.
У першому розділі „СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ, ХАРАКТЕРИСТИКА КОМПЛЕКСУ ДЖЕРЕЛ ТА МЕТОДИКА ЇХ ДОСЛІДЖЕННЯ” подано аналіз історіографії проблеми, формування джерельної бази, здійснено класифікацію і розглянуто методи дослідження джерел з історії політики коренізації та судочинства серед національних меншин на початку 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
Аналіз джерелознавчих робіт дозволив їх класифікувати за трьома тематичними групами: 1) методологічні праці із загального джерелознавства; 2) праці науковців радянського періоду та діаспори, які вивчали джерела з історії політики коренізації національних меншин; 3) сучасні дослідження, з питань національної політики радянської влади.
До першої тематичної групи відносяться методологічні дослідження відомих учених-істориків М. Варшавчика, І. Войцехівської, В. Воронова, Л. Зашкільняка Я. Калакури, М. Ковальського, Б. Корольова, І. Ковальченка, С. Кулешова, І. Матяш, С. Павленка. У них проаналізовано основні джерела з історії СРСР і України, подано їх класифікацію, розроблено методи джерелознавчого дослідження.
Важливе методологічне значення для даної роботи мали джерелознавчі дослідження, в яких аналізується структура і зміст документів радянських органів держбезпеки Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 – 1928 рр. ). – К., – 1996.– 396 с.; Усенко І.Б. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. – Харків, 1995. – 322 с.; Ченцов В.В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. – Тернопіль, 2000. – 482 с.. Суттєва роль у справі поглиблених джерелознавчих досліджень документів судово-слідчих установ СРСР належить В. Ченцову. У своїх працях він вивчав історію політичних репресій на основі залучення широкого комплексу джерел, головним чином документів радянських органів держбезпеки Ченцов В.В. Документы органов государственной безопасности как источник по социально-политической истории Украины в 1921 – 1925 гг. Автореф. дис… канд. ист. наук. – Днепропетровск, 1992. – 19 с.; Подкур Р.Ю. Документи радянських спецслужб як джерело до вивчення політичних, соціально-економічних, культурних процесів в Україні. Автореф. дис… канд. ист. наук. – Дніпропетровськ, 1999. – 16 с.. Для визначення шляхів добору інформації В. Ченцов зробив спробу поєднати класифікацію за функціональною належністю документів із варіантом класифікації за змістом джерельної бази. Завершенням його роботи став захист докторської дисертації Ченцов В.В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки: Автореф. дис... д-ра іст. наук. – Дніпропетровськ, 2000. – 34 с., у якій проведено комплексне вивчення партійно-державної радянської документації у поєднанні з матеріалами НК-ДПУ, з ціллю вивчення історії репресій у 20-х рр. ХХ ст.
Введення в науковий обіг документів колишніх спецслужб поставило на порядок денний питання їх джерелознавчої критики. Одним з перших висловився щодо цього кандидат філологічних наук, доктор історичних наук С. Білокінь, який у своїх працях порушив джерелознавчі проблеми опрацювання архівно-слідчих справ. Його роботи показують шляхи визначення достовірності інформації, розкривають форми і методи фальсифікації слідчих справБілокінь С.І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917 - 1945): Джерелознавче дослідження. К., 1999. – 488 с.; Джерелознавчі проблеми вивчення слідчих справ НКВС // Проблеми історії України. – К., 1994. – Вип. 3. – С. 90-101..
До другої тематичної групи відносяться праці науковців радянського періоду та діаспори, які вивчали джерела з історії політики коренізації національних меншин. Вони науково узагальнені у монографії О. Рафальського Рафальський О.О. Національні меншини України у ХХ ст.: Історіографічний нарис. – К., 2000. – 447 с.. Але багатоаспектна проблема вивчення джерел з історії судочинства серед національних меншин за часів коренізації науковцями не вирішувалась.
Дослідженням становища національних меншин УСРР займалася Етнографічна комісія ВУАН, у складі якої діяв Кабінет національних меншин. Підсумком таких студій стала поява у 1931 р. праці О. Бараннікова Баранніков О.П. Українські цигани. Кн. 2. – К.: ВУАН, 1931. – 65 с., присвяченої циганам. У ній вперше використано матеріали Всесоюзного перепису 1926 р. Для післявоєнного періоду характерні більш поглиблена проблематика досліджень національного питання, запровадження в науковий обіг архівних джерел, проведення наукових конференцій, опублікування тематичних збірників документів. Першою в український радянській історичній літературі працею, у якій йде мова, хоча й надто стисло, про забезпечення прав національних меншин в умовах коренізації, стали нарис та монографія Б. Бабія Нариси з історії держави і права Української РСР / Ред. кол.: В.М.Корецький (відп. ред.). – К., 1957. – С. 85-86; Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925). – К., 1961. – 289 с..
Друга половина 1980-х – початок 1990-х рр. характеризуються зміною політичної ситуації у „федеративній” державі. Це дало можливість науковцям розпочати переосмислення проблеми, зосередити більше уваги на джерелах з історії судочинства серед національних меншин. Зокрема, у брошурах В. Панібудьласки, С. Бритченка, довіднику, підготовленому колективом авторів, представлено аналіз джерел щодо задоволення мовних потреб у судочинстві серед болгар, угорців, поляків, греків, гагаузів, згадується про діяльність ЦКНМ при ВУЦВК, функціонування національних районів і рад, розглядаються права національних меншин на рідну мову та освіту в контексті дослідження Кодексу про народну освіту УСРР 1922 р. Панібудьласка В.Ф. Національні проблеми: уроки минулого і сучасність. – К., 1989. – 48 с.; Бритченко С.П. Деякі питання національних відносин на Україні. – К.,1990 – 48 с.; Національні відносини на Україні: Запитання і відповіді / Під заг. ред. М.О. Шульги. – К, 1991. – С. 93-97..
Третя тематична група – сучасні дослідження істориків, які вивчали національну політику радянської влади. Проголошення незалежності України дало змогу частині науковців відмежуватися від ідеологічних нашарувань радянського періоду. Свідченням нових політичних реалій стала поява об’єктивних, але незначних за обсягом праць. Різні аспекти правового становища національних меншин під час проведення коренізації у 1920-х рр. досліджували В. Гончаренко, А. Коцур, В. Чехович, О. Мироненко, Ю. Римаренко, І. Усенко Гончаренко В.Д. Правове забезпечення інтересів національних меншостей на Україні в 20-ті роки // Правова держава: Міжвід. зб. наук. пр. Вип. 2-3. – К., 1992. – С. 170-174; Коцур А.П. Українська державність: історія та сучасність. – Чернівці, 2000, 352 с. Чехович В.А. Проблеми національно-державного будівництва України в роки НЕПу. – Х., 1995. – С. 43-54; Мироненко О.М., Римаренко Ю.І., Усенко І.Б., Чехович В.А. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К., 1997. – 560 с. – С. 91-93, 152-155, 204, 237, 293-295.. Упродовж 1990-х рр. українські вчені опублікували окремими виданнями або в часописах („Український історичний журнал”, „Віче”, „Відродження“ тощо) низку праць, предметом аналізу яких стали джерела про польську, німецьку, єврейську та інші меншини, різні аспекти реалізації їх прав на певній частині території України.
Першими працями суто джерелознавчого характеру, в яких вивчались окремі аспекти проблеми судочинства серед національних меншин, створення національних судових камер стали дослідження В. Чирка Чирко Б.В. Національні меншини в Україні. – К., 1995. – 215 с., у яких він задіяв фонди ЦДАВОВ України: Ф.1 – ВУЦВК і Раднаркому України, Ф.5 – наркомат внутрішніх справ, Ф.166 – наркомат освіти, Ф.2623 – наркомат праці, Ф.27 – комісія по землевлаштуванню, Ф.337 – Держплан України, звертається він і до фонду 413, який розкриває значні можливості для вивчення мережі судових національних. камер. Із фонду 413 ним частково були опрацьовані 15 справ, які стосуються судочинства серед національних меншин. Приділив він увагу і документам, які містяться в ЦДАГО України (Ф.1, оп. 6, 7, 9, 16) Чирко Б.В. Нацмен? Значить ворог. Проблеми національних меншин в документах партійних і радянських органів України в 20-х – 30-х рр. // З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 1995. - № 1-2. – С. 95-111; „Шкідництво різних націй...” (Національні меншини на Україні у 20-х – 30-х роках за документами ЦДАГО України) //Архіви України – 1992. - №4. – С. 32-40.. Він розкрив зміст джерел щодо історії створення та функціонування національних адміністративно-територіальних одиниць, діяльність уповноважених радянських і партійних органів, репресії щодо національних меншин в УСРР у 1920-1930-х рр. Органічним продовженням теми з акцентом на географічну локалізацію національних адміністративно-територіальних одиниць УСРР у 1920-1930-х рр. був історико-картографічний атлас, упорядниками якого є М. Панчук, О. Ковальчук, Б. Чирко Національні меншини в Україні. 1920-1930-ті роки: Іст.-картогр. атлас / Упор.: М. Панчук та ін. – К., 1996.–104 с.. Закономірною в осмисленні даної проблеми стала монографія колективу науковців під керівництвом М. Панчука Національні меншини України у ХХ столітті: Політико-правовий аспект / Авт. кол.: М. Панчук (кер.) та ін.. – К., 2000. – 356 с.. Автори простежили зміст національної політики у періоди існування Російської імперії, Австро-Угорської монархії, української державності 1917 – 1920 рр., УСРР – УРСР, сучасної України, при цьому політологічний аспект аналізу джерел більш вагомий, ніж історичний.
Особливий інтерес серед робіт радянського періоду щодо розкриття теми судочинства серед національних меншин за часів коренізації становлять публікації, присвячені діяльності радянських спецслужб, де піднімалися проблеми щодо судочинства серед національних меншин Малицький А. Чека и ГПУ. – Х., 1923; Красная книга ВЧК. – М., 1989. – Т. 1. – 415 с.; Т. 2. – 540 с.. Історики мали обмежений доступ до архівних матеріалів ДПУ, тому їх дослідження ґрунтувалися навколо „дозволених” тем, як наприклад, „боротьба з національними бандами”Голинков Д.Л. Крушение антисоветского подполья в СССР (1917-1925). – М., 1986. Кн. 1. – 333 с. – Кн. 2. – 397 с..
Важливий блок робіт періоду незалежності України, в яких торкались аналізу джерел, щодо судочинства серед національних меншин, становлять кандидатські та докторські дисертації Я. Верменич, Г. Васильчука, В Букача, Л. Новохатько, які, спираючись на широку джерельну базу, дослідили причини запровадження політики коренізації, показали обмеженість більшовицької національної політикиВерменич Я. Здійснення українізації 1920-1930-х рр.: політичний і культурні аспекти: Автореф. дис... канд. іст. наук. – К., 1993. – 18 с.; Васильчук Г. Українізація вищих органів державної влади та управління УСРР (1920-ті рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук. – К., 1994. – 19 с.; Букач В. Національна політика в Україні (1921-1925): Автореф. дис... канд. іст. наук. – К., 1994. – 18 с.; Новохатько Л. Соціально-економічні і культурні процеси в Україні у контексті національної політики радянської держави (20-ті – середина 30-х рр. ХХ ст..): Автореф. дис. д-ра іст. наук. – К., 1999. – 32 с.. Значний архівний матеріал щодо забезпечення соціальних та культурних потреб національних меншин у ході здійснення політики коренізації запроваджено в науковий обіг у кандидатських дисертаціях Н. Мельник, І. Балуби, О. Обидьонової, Л. МісінкевичаМельник Н. Національно-культурний розвиток болгарської меншини України в 20-30-х рр. ХХ ст.: Автореф .дис... канд. іст. наук. – К., 1996. – 18 с.; Балуба І. Польська національна меншина України в 20-30-ті рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. іст. наук. – К., 1997. – 18 с.; Обидьонова О. Національні меншини Донбасу в 20-30-ті рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. іст. наук. – Донецьк, 2000. – 16 с.; Місінкевич Л. Національні меншини Поділля в 20-30-ті рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. іст. наук. – К., 2000. – 19 с..
На особливу увагу заслуговують ґрунтовні праці „Німці в Україні” та „Греки на українських теренах”, де має місце детальний коментар до документів часів коренізації, яких публікується у додатках велика кількістьНімці в Україні. 20-30-ті роки. Збірник документів державних архівів України / Упор. Л.В. Яковлєва та ін. – К., 1994. – 226 с. Греки на українських теренах: Нариси з етнічної історії. Документи, матеріали, карти / М. Дмитрієнко, В. Литвин, В. Томазов, Л. Яковлєва, О. Ясь. Вступ. ст. В. Смолія. – К., 2000. – 488 с., іл..
Актуальною щодо розкриття даної проблеми є стаття А. Пижика, в якій визначаються напрями сучасних історичних досліджень, присвячених вивченню окремих аспектів національної політики в УСРР за часів коренізаціїПижик А. Національна політика більшовиків в Україні (1923-1933): сучасна історіографія проблеми // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Історія. – 2002. - № 63-64. – С. 23-24..
Важливе значення для розкриття проблеми має докторська дисертація Л. РябошапкоРябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917 – 2000): Дис. д-ра юрид. наук. – Х., 2002. – 298 с.. Ним опрацьовано різноманітні архівні джерела: документи ЦДАВОВ України, ЦДАГО України (фонди ЦК КПУ, СБУ); Архіву Верховної Ради України; Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України; Державного архіву Львівської області (фонди обкому КПУ Львівської області, Львівського обласного суду). Здійснено історико-правовий аналіз нормативних актів, діловодної документації органів державної влади різних рівнів.
Найбільш поважною та наближеною до розкриття нашої проблеми є робота Л. Якубової „Етнічні меншини УСРР у 20-і – першій половині 30-х років ХХ ст.: історіографія та джерела дослідження”, яка вийшла менше року тому Якубова Л. Етнічні меншини УСРР у 20-і – першій половині 30-х років ХХ ст.: історіографія та джерела дослідження. – К, 2006. – 170 с.. Головними результатами цього дослідження стали історіографія проблеми політики коренізації національних меншин, вперше запропонована класифікація джерел з історії етнонаціональної політики у 1920-ті – початку 1930-х рр., представлений солідний перелік різнопланових джерел та літератури. Та все ж, у роботі не визначено складові політики коренізації, не виділено в окрему групу джерел документи органів ДПУ, судових та правоохоронних органів тощо.
Зарубіжні українські науковці теж зверталися до розробки темиШульгин О. Державність чи гайдамаччина? (Збірник статей та документів). – Париж, 1931. – С. 13-14; Сосенко П. Нація й розв’язок національної справи при конституційному федералізмі. – Львів, 1927. – С. 18-23; Клейнер І. Національні проблеми останньої імперії: національне питання в СРСР очима радянських дисидентів. – Париж, 1978. – 406 с.; Тимофіїв М. Жиди і народне господарство України. – Відень, 1923. – 65 с.; Мицюк О. Аграризація жидівства України. – Прага, 1932. – С. 123-137; Прокоп М. Про польську меншість у СРСР // Сучасність. – 1975. – Ч. 5. – С. 66; Мороз Р. З життя національних меншостей України: греки // Сучасність. –1980. – Ч.12. – С. 77.. Зазначимо, що в літературі діаспори висловлювалося різне бачення правового становища національних меншин. Наприклад, у О. Шульгина – толерантне, а С. Сосенко заперечував існування національних меншин, вважав їх неприродним утворенням. Праці авторів (А. Жуковський, Б. Кравців та ін.), опубліковані за редакцією В. Кубійовича, засвідчили появу одних із найбільш плідних українських науковців діаспори, котрі описували становище національних меншин в УСРР. Збагатив діаспорну літературу І. Клейнер, який висвітлив репресивне ставлення радянської влади до різних національних меншин. Деякі автори зосередили свою увагу на дослідженні джерел щодо історії конкретної національної меншини (М. Тимофіїв, О. Мицюк, М. Прокоп, Р. Мороз).
Таким чином, проаналізувавши публікації з досліджуваної тематики, можна стверджувати, що незважаючи на їх чисельність, вони не відображають значного кола важливих сторін політики коренізації в 20-30-х рр. ХХ ст. До того ж, введені в науковий обіг документальні матеріали не стали предметом джерелознавчих досліджень, які б дозволили визначити ступінь достовірності інформації, що міститься в них, її цінність як джерела щодо судочинства серед національних меншин в Україні.
У дисертації вперше робиться спроба розглянути особливості джерел з історії судочинства серед національних меншин за часів коренізації, здійснити класифікацію матеріалів і в загальних рисах викласти методику роботи з ними для виявлення достовірності інформації. Весь комплекс джерел з історії судочинства серед національних меншин нами було виділено в сім тематичних груп, які чітко розрізняються за змістом, спрямованістю, ідеологічною забарвленістю: 1) законодавчі та нормативні документи органів влади всіх рівнів, 2) документи партійних органів, 3) судово-слідчі документи, 4) матеріали органів ДПУ, 5) статистичні джерела, 6) преса (періодична та неперіодична), 7)джерела особового походження.
У свою чергу, в першій групі виділяються тематичні блоки: 1) документи керівних інстанцій союзного та республіканського рівнів (РНК, ВЦВК, уряду України, ВУЦВК, ЦКНМ при ВУЦВК); 2) документи виконкомів (губернських, окружних, міських, районних); 3) матеріали комісій, в яких брали участь представники національних меншин; 4) документи інших радянських органів, які стосуються проведення судочинства серед національних меншин.
Важливим свідоцтвом, яке підтверджує відповідність діяльності судових та правоохоронних установ, органів ДПУ стосовно національних меншин загальній політичній лінії КП(б)У, є партійні документи – друга група джерел. Це перш за все матеріали ЦК РКП(б), ЦК КП(б)У, ЦК ВКП(б) ЦДАВОВ України. – Ф. 2. – Оп. 2. – Спр. 941. ДАЗО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 2, 127, 398, 464.. Вони представляють собою, в основному, копії виписок із засідань бюро ЦК, циркуляри й листування з партійними організаціями. Специфіка даного комплексу партійних документів полягає в їх директивній спрямованості стосовно роботи із судочинства серед національних меншин. Документи свідчать, що партійні матеріали не тільки окреслюють коло питань, які входять до компетенції місцевих органів, але й, що важливо, з’ясовують, хто і як спрямовував діяльність судових та правоохоронних органів щодо судочинства серед національних меншин, розкрити механізм ухвалення рішень і контролю з боку партійних інстанцій за судочинством.
За представленою у дисертації класифікацією джерел з історії судочинства серед нацменшин одне із найважливіших місць займають судово-слідчі документи – третя група джерел. У документах судових органів відображені найгостріші проблеми, які стосувались як окремих представників нацменшин, так і підприємств, національних організацій, рухів, громадських об’єднань. Це обширний за складом комплекс документів діловодного характеру, який виділяється в окрему групу джерел: протоколи допитів, обшуків, повістки, ухвали, висновки у справах, повідомлення про арешт, ордери, заяви, клопотання, скарги від заарештованих, свідчення обвинувачених, свідчення свідків, анкети заарештованих, відомості передачі заарештованих вартовими, меморандуми, матеріали літерних справ тощо. Зазвичай вони зосереджені в матеріалах у окремих справах кримінального або слідчого типу ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 20. Спр. 1998, 2100. ДАДО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 24, 32, 498, 2437, 2331, 2303, 2523, 2427; Ф. 1785. – Оп. 2. – Спр. 1. ДАХО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 168..
У процесі дослідження доведено, що найбільш цінні матеріали для дослідження історії судочинства серед національних меншин за часів коренізації – це документи органів ДПУ – четверта група джерел, за нашою класифікацією. Нами було систематизовано матеріали ДПУ щодо судочинства серед національних меншин за часів коренізації і виділено: а) керівні матеріали ДПУ СРСР, ДПУ УСРР ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 404, 640, 1808. ЦДАВОВ України. – Ф. 2. – Оп. 2. – Спр. 116, 419; Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 2157; Ф. 3361. – Оп. 1. – Спр. 10.; б) розпоряджувальні документи місцевих органів ДПУ (циркуляри, накази тощо); в) документи керівних органів губвідділів ДПУ (колегій, президій) ЦДАВОВ України. – Ф. 3361. – Оп. 1с. – Спр. 8. ДАХО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 549. ДАЗО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 2; Ф. П- 2. – Оп. 1. – Спр. 42.; г) доповіді і звіти підрозділів ДПУ органам вищого рівня, а також партійним і радянським органам ЦДАВОВ України. – Ф. 3361. – Оп. 1с. – Спр. 10; Ф. 2. – Оп. 3. – Спр. 453; Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 171, 172, 745.; д) матеріали листування підрозділів ДПУ; е) зведення ЦДАВОВ України. – Ф. 2. – Оп. 2. – Спр. 285, 296. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 641, 642, 646, 1308, 1309, 1757, 1759, 1908. ДАЗО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 343.; є) матеріали політконтролю ГПУ; ж) документи кадрового характеру: анкети, листи, рапорти, списки, характеристики тощо; з) інші документи діловодного характеру. Дослідження цих матеріалів підводить до розуміння таких складних проблем, як взаємини органів ДПУ з Комуністичною партією щодо проведення судочинства серед національних меншин, дотримання прав і обов’язків у чекістській практиці, роль апарату ДПУ в реалізації політики коренізації національних меншин взагалі.
Для вивчення історії судочинства серед національних меншин велике значення мають статистичні джерела – п’ята група джерел. У дисертації доведено, що у 1920-ті рр. держава, зосередивши у своїх руках усі економіко-правові важелі, була зацікавлена в отриманні повної статистичної інформації, тому вона всіляко заохочувала збирання статистичних відомостей, було налагоджено масове видання статистичних джерел. Засноване в 1921 р. Центральне статистичне управління України видало в 1922-1932 рр. 17 серій статистичного збірника „Статистика України”. Окремі серії присвячувались промисловості, сільському господарству, торгівлі, судочинству Бібліографічний покажчик видань місцевих органів державної статистики України за 1921?1928 роки. К., 1929. – 48 с.. Значення мають і матеріали щодо перепису населення 1926 р., де зазначалася кількість національних районів і судових органів на їх території Народне господарство УСРР: Стат. довідник. – К., 1935. – 664 с.; Братское сотрудничество народов СССР. 1922-1936 гг. – Сб. док. и м-в. – М., 1964. – 939 с.; Україна за 50 років (1917 – 1967): Стат. довідник. – К., 1967. – 272 с..
У джерельній базі дослідження судочинства серед національних меншин провідне місце займають матеріали преси – шоста група джерел. Матеріали преси дозволили зіставити ступінь об’єктивності інформації, що подається в газетах, з даними інших джерел. Відзначено, що на початку 1920-х рр. у губернських та повітових газетах досить детально й систематично висвітлювалася робота, пов’язана з судочинством серед національних меншин. Однак, простежується тенденція поступового обмеження інформованості населення до середини 1920-х рр. Порівнюючи інформацію, що міститься в періодичних виданнях різних губерній України, можна зробити деякі висновки про специфіку подачі в пресі матеріалів про судочинство серед національних меншин за часів коренізації Вестник. Орган Киев. губисполкома. – 1923. – 16 апр. – С. 2, 3; 31 мая. – С. 1; 7 июня. – С. 1; Пролетарская правда. Орган Киев. губкома КП(б)У, губисполкома, губпрофсовета. – 1921. – 21, 31 авг. – С 4; 14 сент. – С.3; 1922. – 21, 28 мая. – С.2; 1923. – 16 янв. – С.3; 9, 10, 11; 21 февр. – С. 1-4; 1924. – 20 июня. – С. 5; 18 июля. – С.1,2., особливо в середині 1920-х рр., коли преса не обходила проблему судочинства серед національних меншин, хоча її матеріали піддавалися цензурі або мали яскраво виражений класовий характер. Проте, періодика є важливим джерелом для з’ясування офіційної точки зору на проведення судочинства і вивчення форм доведення цієї позиції національним меншинам.
Джерела особового походження – сьома група джерел, для визначення особливостей процесу судочинства серед національних меншин – не мають велике значення й цінні передусім своєю персоніфікованістю, здатністю відображати систему соціальних та психологічних засад особистості. Цей блок джерел поки що майже неопрацьований і неопублікований.
Як видно з представленої класифікації, переважають джерела організаційно-розпоряджувальної документації. Серед планової документації виділяються облікові і контрольні документи. Не зважаючи на те, що в 1920-і рр. радянська документація переживала пору становлення, дані документи мали розроблені форми, які, однак, досить швидко змінювалися. Тому важко говорити про повну стандартизацію і уніфікацію документів, але можна констатувати розповсюдження єдиних правил їх оформлення і складання. Вивчення місцевих архівів дозволяє оперувати як первинними, так і похідними документами. Таке поєднання узагальненої інформації з індивідуальною специфікою місцевого матеріалу дає можливість відійти від неминучого схематизму в дослідженні. Джерела, які представляють інтерес, в основному входять до комплексу службових офіційних документів: особистих листів, автобіографій, ділових записів, проектів, пропозицій, яких, на жаль, збереглося небагато.
Джерелознавче вивчення історичних джерел з історії судочинства серед національних меншин за часів коренізації передбачало такі методичні етапи й технічні прийоми: а) вивчення походження джерела (часу, місця і причини створення, ролі в його розробці окремих осіб) для кращого розуміння його змісту, з’ясування закономірностей його появи; б) у процесі аналізу джерел з історії судочинства серед національних меншин обов’язково зіставляли опублікований текст з архівним оригіналом (для встановлення можливості різних трактувань того ж питання, певної еволюції поглядів укладачів під впливом різних причин об’єктивного та суб’єктивного характеру тощо); в) встановлення назви й різновиду документа, оцінка його заключного варіанту (підписів, дати затвердження); г) аналіз змісту джерела та з’ясування його місця в структурі джерельної бази історії судочинства серед національних меншин, серед інших документів часів коренізації, тобто його історичного значення; д) кожний із різновидів документів, крім перелічених вище, потребував і окремих специфічних дослідницьких прийомів, які враховували особливості їх форми та змісту, як, наприклад, матеріали ДПУ чи джерела особового походження.
У другому розділі ”ДОКУМЕНТИ ТА МАТЕРІАЛИ ОРГАНІВ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ” аналізуються документи, що характеризують цілі та завдання, функціонування радянських та партійних органів щодо національних меншин, основні методи їх діяльності та організаційну роботу.
У дисертації доведено, що найбільшу за питомою вагою групу історичних джерел з судочинства серед національних меншин часів коренізації утворюють різноманітні діловодні документи підприємств, установ, закладів, організацій. Ці документи засвідчували різні факти й події щодо судочинства серед національних меншин, затверджували права, обов'язки та компетенцію відповідних судових та правоохоронних установ.
Протягом розглядуваного періоду співвідношення окремих різновидів документації залежало від управлінського рівня. Так, на рівні вищих органів (міністерства, відомства тощо) превалювали документи організаційно-розпорядчого характеру, обов'язкові для прийняття та виконання в нижчих підрозділах. Більша частина обліково-контрольної та звітної документації натомість створювалася в нижчих за рангом підрозділах. Питома вага різних груп документів залежить також від часу їх виникнення. В перші роки реформи судочинства 1923-1926 рр., коли відбувалося становлення нового державного апарату, з’являлося особливо багато організаційно-розпорядчих документів. Навпаки, порядок подання звітної документації стає постійним і жорстко регламентованим після налагодження системи судочинства – 1927-1932 рр.
Як видно із викладеного у розділі, специфіка даного комплексу радянських та партійних документів полягає в їх директивній спрямованості щодо роботи з судочинства серед національних меншин. Більшість питань, що стосуються судочинства серед національних меншин, розглядалися вузьким колом партійних керівників різного рівня і, відповідно, подібні документи мають гриф „таємно”, а засідання проходили за „закритими дверима”. Саме партія більшовиків визначала: політичну лінію і принципові питання організації судочинства серед національних меншин; формувала кадровий апарат судових та правоохоронних органів; контролювала всі напрями діяльності органів; регулювала роботу в партійних осередках національних меншин.
У цілому матеріали дозволили не тільки окреслити коло питань, які входили до компетенції місцевих органів, але й, що важливо, з’ясувати, хто і як спрямовував діяльність судових та правоохоронних органів з судочинства серед національних меншин, розкрити механізм ухвалення рішень і контролю з боку партійних інстанцій за судочинством.
У третьому розділі ”ДОКУМЕНТИ ТА МАТЕРІАЛИ ОРГАНІВ ДПУ” проаналізовано документи і
