ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С.СКОВОРОДИ

ЛИСАК ЛАРИСА КОСТЯНТИНІВНА

УДК 81’373

СИНТАКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ РЕЧЕНЬ

З ДІЄПРИСЛІВНИКОМ У СТИЛЯХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ХАРКІВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Дорошенко Сергій Іванович,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди,

професор кафедри української мови;

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор,

Гуйванюк Ніна Василівна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри сучасної української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Ковальчук Микола Савелійович,

Дніпропетровський національний університет;

завідувач кафедри української мови

Провідна установа – Донецький національний університет, кафедра

української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться “08” лютого 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 64.053.05 Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд.216.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (61168, м. Харків,
вул. Блюхера, 2, ауд.215-В).

Автореферат розіслано “05” січня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

Загальна характеристика роботи

Стан вивчення дієприслівника. Актуальність теми дисертації. Знайомство
з науковою літературою переконує в тому, що проблема дієприслівника і утворених на його основі зворотів в останні півстоліття була однією з активно досліджуваних
в українському мовознавстві. Тому звернення до неї виправдане. У семантиці дієприслівника, його морфологічних ознаках і синтаксичній функції виявляються такі риси, які викликають різні тлумачення. Він виражає процес, але такий, що пов'язаний з іншим процесом. Йому властиві деякі граматичні категорії дієслова, проте в нього немає форм словозміни. Він може виступати в ролі обставини, але здатний керувати іншими словами, а відтак бути центром синтаксичного звороту. Це зумовлює різні підходи до визначення його граматичного статусу як граматичної одиниці.

Наявна на сьогодні в лінгвістичній україністиці література засвідчує, що
в дослідженні дієприслівника увага зосереджувалась головно на розгляді його як граматичної категорії. Помітне місце в теоретичному осмисленні дієприслівника посіли монографії і дисертаційні праці Н. М. Бовтрук, З. І. Комарової, Л. М. Коць, О. М. Кузьмич, О. В. Кульбабської, Е. С. Сасинович. Праці цих учених об’єднує намагання охопити весь комплекс питань, пов’язаних з аналізом граматичних властивостей дієприслівника, з виявленням його транспозиційних можливостей, поясненням процесу адвербіалізації. Досягненнями дослідників слід уважати упорядкування норм використання суфіксів -ачи-, -учи- у зв’язку з розрізненням дієслів I і II дієвідмін (Е. С. Сасинович), аналіз сполучуваності дієприслівника із залежними словами (Л. М. Коць), розгляд процесу адвербіалізації
(Н. М. Бовтрук).

У розвитку теоретичних засад розуміння специфіки дієприслівника й утворених на його основі зворотів суттєву роль відіграли спостереження й узагальнення, висловлені в академічних курсах сучасної української літературної мови, таких як “Курс сучасної української літературної мови” (1951), “Сучасна українська літературна мова: Синтаксис” (1972). В останні десятиліття в світлі нових тенденцій у вивченні морфології і синтаксису проблема дієприслівника і синтаксичних утворень з ним розглянута в “Теоретичній морфології сучасної української мови” (автори І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська), в “Українському синтаксисі. Частині II” (А. П. Загнітко).

Перелічене дозволяє твердити, що проблема дієприслівника і конструкцій, утворених з його участю, в сучасному українському мовознавстві дістала значного висвітлення. Знайдені спільні підходи в розв’язанні конкретних питань, зокрема
у співвіднесеності дієприслівникових зворотів і підрядних обставинних частин складнопідрядних речень, у виявленні значень одночасності і послідовності
на основі видових форм дієприслівника, у виокремленні деяких ознак адвербіалізації.

Проте розгорнене вивчення дієприслівника і утворюваних з ним зворотів показало відсутність єдиного погляду на ряд принципових питань проблеми. Так, немає єдності вчених у встановленні граматичного статусу дієприслівника: одні автори розглядають його як форму дієслова (О. Т. Волох), інші – як прислівник (І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська), ще інші – як окрему частину мови (С. І. Дорошенко). Неузгодженість помітна і у визнанні можливості функціонування дієприслівникових зворотів не тільки з обставинними значеннями часу, причини, умови, допусту, а й з іншими значеннями, зокрема значеннями мети (його не називають автори академічних граматик і вишівських підручників). Щоправда,
в останні десятиліття з’явилося дослідження, в якому доведена наявність
в українській мові дієприслівникових зворотів з обставинним значенням мети (Г. І. Гамова).

У різних наукових джерелах розглядається проблема функціонування дієприслівника в ролі прислівника з огляду на його незмінність й обставинну роль. Однак у кваліфікації кінцевого результату адвербіалізації дослідники стоять
на різних позиціях. За твердженням одних, дієприслівники повністю переходять
у прислівники (О. М. Кузьмич), оцінка адвербіалізації інших не така категорична (Е. С. Сасинович, Л. М. Коць).

Поряд з цим не можна не помітити, що в науковому розв’язанні проблеми дієприслівника залишилися питання, що не привернули уваги дослідників. Так, чекає всебічного аналізу відношення дієприслівника і форми дієслова, з якою він синтаксично з’єднаний, а також відношення дієприслівника з діячем супровідної дії, з чим пов’язане визнання правильно/неправильно побудованих речень
з дієприслівниковим зворотом. До цього слід додати, що поза увагою дослідників залишився аналіз поширеності одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних конструкцій з дієприслівником у їх основі в стилях української мови. Тим часом розгляд функцій структур з дієприслівником у різних умовах їх синтаксичного використання заслуговує окремого вивчення.

Наявність суперечливих поглядів і відсутність розвідок, присвячених аналізові специфічних рис і функцій дієприслівника та утворених з ним структур, актуалізує дослідження заявленої в заголовку дисертаційної роботи теми як теоретично і практично значущої. Потреба у зверненні до розгляду пов’язаних з дієприслівником питань зумовлена усвідомленням складності дієприслівника як граматичного феномена. Його осмислення бачиться не в спрощеному підході до трактування притаманних йому особливостей, а в аналізі всієї багаторівневої сукупності семантико-граматичних рис дієприслівника. Без такого підходу неможливо розпізнати своєрідність його використання в різних сферах комунікації.

Об’єктом дослідження є синтаксичні і стильові ознаки одиничних дієприслівників і утворюваних на його граматичній основі семантико-синтаксичних складників речення.

Предметом реферованої праці є аналіз стильової і стилістичної ролі одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних конструкцій
з дієприслівником у функціональних різновидах української мови.

Мета дослідження – з урахуванням граматичної природи дієприслівника виявити його участь у формуванні різних синтаксичних структур і функціонування їх у стилях сучасної української мови.

У досягненні цієї мети було передбачено розв’язати такі завдання:

1) на основі врахування специфіки лексичних, морфологічних і синтаксичних ознак дієприслівника визначити його граматичний статус і роль як окремого компонента речення і як граматичного центру дієприслівникових сполук, здатних виконувати стильову і стилістичну функцію;

2) залучити до аналізу різні форми і підстилі розмовно-побутового стилю, зокрема усне діалектне мовлення, яке не вивчалося з погляду наявності в ньому структур з дієприслівником;

3) встановити питому вагу різних типів речень з дієприслівником як елементів, що служать для задоволення вимог кожного з функціональних різновидів мови;

4) виявити місце і роль одиничних дієприслівників у всіх функціональних різновидах української мови;

5) окреслити коло дієприслівників, що функціонують як прийменники
в структурі вставних утворень, і їх поширеність у стилях української мови;

6) проаналізувати роль одиничних дієприслівників і дієприслівникових зворотів як стилістичного прийому у формуванні образності в художніх текстах.

Матеріалом дослідження послужила картотека, що налічує 5000 речень
з одиничними дієприслівниками, дієприслівниковими зворотами і вставними словосполуками, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх творів українських письменників XIX – XXI ст., текстів офіційно-ділового, наукового, публіцистичного, конфесійного й розмовно-побутового стилів.

Методологічну основу дослідження становить розуміння мови як суспільного явища в його дихотомічному вияві, філософське трактування діалектичного взаємозв’язку мови і мислення, загального й окремого, історичного розвитку граматичної системи.

Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. В аналізі матеріалу застосовано описовий метод, метод компонентного аналізу, метод зіставлення, а також трансформаційний метод. Частково використовується квантитативний метод.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняному мовознавстві предметом самостійного вивчення стала проблема стильового використання і стилістичної ролі обставин, виражених одиничними дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами, а також функціонування вставних словосполучень, об’єднаних навколо дієприслівника, в різних стилях української мови.

Теоретичне значення дослідження визначають наявні в ньому спостереження, висновки й узагальнення, які доповнюють теоретичні засади використання дієприслівникових структур у всіх, не лише в книжних, стилях, виявляють поширеність кожної із структур у стилях і підстилях української мови, обґрунтовують необхідність вказувати в загальних курсах стилістики на жанрові відмінності текстів з ними і на їхню здатність задовольняти екстралінгвальні вимоги кожного функціонального різновиду мови.

Практичне значення праці визначається можливістю використання представлених у ній спостережень і висновків у написанні навчальних посібників
із сучасної української мови, стилістики й культури усного й писемного мовлення. ЇЇ матеріали можуть скласти основу спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, а виявлені часткові функції дієприслівника – служити практичним цілям викладання морфології і синтаксису української мови в школі.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження функціонально-стилістичних параметрів дієприслівника отримані здобувачем особисто.
У написаній у співавторстві статті відбито концептуальні засади дослідження, сформульовані в дисертації.

Апробація роботи. Основні положення й результати дисертації обговорювалися на III міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2004 з філології” Дніпропетровського національного університету (21 – 30 червня 2004 року); на II міжнародній науково-практичній конференції “WYKSZTA CENIE I NAUKA BEZ GRANIC” Дніпропетровського національного університету (19 – 27 грудня 2005 року), на Всеукраїнських науково-теоретичних граматичних читаннях Донецького національного університету (23 – 24 жовтня 2002 року); на III Всеукраїнській науково-практичній конференції “Слов’яни: історія, мова, культура” Дніпродзержинського державного технічного університету (18 травня 2005 року); на Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції “Українська наука XXI століття” (22 – 24 червня 2006 року) Київського інституту наукового прогнозування; на III регіональній науково-методичній конференції Донецького національного технічного університету (12 травня 2004 року); на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (2002 – 2006), на звітних науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу Донбаської державної машинобудівної академії (2002 – 2006).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 10 наукових статей (одна
у співавторстві), обсягом у 2,8 др. аркуша. Чотири з них надруковані
в затверджених ВАКом України фахових виданнях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди “Закономірності розвитку і функціонування мови”, що передбачає вивчення проблем морфології і синтаксису української мови, зокрема питань, пов’язаних зі стилістичною роллю дієприслівника.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу і чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 212 позицій, переліку джерел, з яких узяті приклади. Повний обсяг роботи 204 сторінки, з яких текстова частина складає 184 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, з’ясовано стан її вивчення, визначено мету, завдання роботи, методи дослідження, вказано
на джерела фактичного матеріалу, розкрито наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі “Дієприслівник як віддієслівне утворення: проблеми вивчення” розглядаються різні підходи до встановлення місця дієприслівника серед частин мови, до проблеми адвербіалізації дієприслівників, функціонування дієприслівників як прийменників, участі у формуванні сполучників. Окремо поставлене питання про дієприслівник як стилістичний засіб.

Урахування специфічної семантики дієприслівника, відмінної від дієслова і прислівника, його ролі як організатора своєрідного граматичного об’єднання
в межах речення дозволило визнати дієприслівник окремою частиною мови. Така кваліфікація цієї граматичної одиниці дає змогу адекватно розглянути використання дієприслівника у функції прислівника, прийменника, компонента сполучника і граматичного центру дієприслівникового звороту і вставної конструкції в їх стильовому і стилістичному вияві.

Розділ другий “Стилістичні функції дієприслівників у книжних стилях” складається з чотирьох підрозділів.

Перший присвячений офіційно-діловому стилю. У ньому характеризується функціонування дієприслівникових конструкцій у нормативно-правових актах. Матеріали для аналізу дібрано з Конституції України, Постанов Верховної Ради України, Господарського, Кримінально-виконавчого, Цивільного кодексів, Положення податкової служби. Обрання предметом аналізу названих актів обґрунтовується тим, що цей підстиль офіційно-ділового стилю найменш позначений стандартизацією оформлення документів на відміну
від адміністративно-канцелярських і дипломатичних паперів. У нормативно-правових актах дієприслівник представлений у найрізноманітнішому використанні, що цінно для характеристики притаманних для розглядуваного стилю граматичних ознак.
У цьому функціональному різновиді засвідчене достатньо часте використання дієприслівникових структур. Цим він не відрізняється від інших стилів. Специфічною його особливістю є те, що в текстах аналізованих актів не відзначені одиничні дієприслівники в ролі прислівників, немає багатокомпонентних речень
з дієприслівниковим зворотом. Зате помічено активне використання вставних сполук із значним набором дієприслівників у функції прийменників.

У другому підрозділі розглядається функціонування дієприслівникових одиниць у науковому стилі на основі аналізу творів різних наук: гуманітарних – мовознавства і політичної економії, природничих – математики і техніки. Констатовано, що в цьому книжному стилі дієприслівникові звороти і вставні сполуки з дієприслівником репрезентовані достатньою мірою. У цьому схожість
з офіційно-діловим стилем, зокрема підстилем мови права. Відмінність у тому, що
в науково-популярному підстилі наукового стилю поряд з дієприслівниковими конструкціями засвідчуються поодинокі випадки введення в текст одиничних дієприслівників у ролі прислівників. Однак використання дієприслівників у позиції прислівників не має певної системи.

Третій підрозділ пов’язується з аналізом функціонування одиничних дієприслівників і дієприслівникових конструкцій у сфері публіцистики. Дослідження будується на прикладах, виписаних з газет і власне публіцистичних видань. Те, що публіцистичний стиль стоїть на перетині наукового, художнього і розмовно-побутового стилів, підтверджується функціонуванням дієприслівникових утворень у текстах газетно-публіцистичного і власне публіцистичного підстилів. Вплив наукового стилю помітний насамперед в ускладненні структури речення вставними сполуками з дієприслівником у їх основі. В обох підстилях публіцистичного стилю, але здебільшого на шпальтах газет, як і в художніх творах, одиничні дієприслівники засвідчуються в ролі прислівників або в складі фразеологізмів. Огляд газет останніх років доводить, що давня традиція виносити
в заголовок дієприслівникові звороти доповнена використанням цілого речення
з дієприслівниковим зворотом як назви кореспонденції, наприклад: Як вийти
в люди, тримаючись за ручку (Дзеркало тижня).

У четвертому підрозділі аналізується функціонування дієприслівника
в конфесійному стилі, зокрема – сакральному підстилі. Джерелами дослідження стали настановчо-повчальний твір Івана Огієнка “Наука про рідномовні обов’язки”, проповідь Митрополита Іларіона (І. Огієнка – Л. Л.) “Як поводитись у Божому Храмі” і проповіді Патріарха Філарета “Де і в чому шукати щастя?”. Спостереження особливостей названих творів свідчать, що дієприслівник як одиниця синтаксичної структури досить повно (крім одиничних дієприслівників у ролі прислівників) представлений у конфесійному стилі, проте в різних підстилях використовуються неоднаково. Останнє пояснюється тим, що використання арсеналу мовних засобів диктується спрямованістю задуму. Щоб довести, що в конфесійному стилі, як і
в інших, мовне оформлення тексту визначається екстралінгвальними вимогами підстилю, а не мовленнєвими звичками того, хто пише, здійснено зіставний аналіз використання дієприслівникових зворотів у творах різних підстилів, написаних однією особою, а також зіставлено одножанрові тексти різних авторів. Порівнянням поширеності дієприслівникових утворень у настановчо-повчальному творі Івана Огієнка “Наука про рідномовні обов’язки” і в проповідях Митрополита Іларіона “Як поводитися у Божому Храмі” встановлено, що в “Науці про рідномовні обов’язки”
з усієї кількості речень лише 2,6 % становлять висловлення з дієприслівником,
у творі ж “Як поводитися у Божому Храмі” – 5,2 %; у першому – речень з формами наказового способу дієслів-присудків – 28,1%, у другому – 14%. Наведені факти свідчать про визначальний вплив екстралінгвальної обумовленості на добір мовного оформлення тексту незалежно від того, що написані вони однією особою.

Щоб упевнитися в тому, що поширеність чи обмеженість у використанні дієприслівникових конструкцій пов’язані з особливостями підстилю, а не
з мовленнєвими звичками того, хто пише, порівнювалися твори одного підстилю, але різних авторів: проповіді Митрополита Іларіона “Як поводитися у Божому Храмі” і проповіді Патріарха Філарета “Де і в чому шукати щастя”.
У зіставлюваних текстах, як засвідчили дані, немає значних розходжень
у застосуванні дієприслівникових утворень як синтаксичних одиниць: одножанровість конфесійних текстів урівноважується і частотністю, і наявністю однотипних дієприслівникових конструкцій.

Здійснений у цьому розділі аналіз переконує в тому, що в книжних стилях дієприслівник у різному його функціонуванні при схожості стилістичних ознак
по-різному представлений у розглядуваних функціональних різновидах української мови. Як трансформована в обставинне значення напівпредикативна одиниця, дієприслівник у сполуці із залежними словами надає висловлюванню, утвореному
в будь-якій сфері мовленнєвої діяльності, динамізму. Ця стилістична риса характеризує конструкції з дієприслівником усіх книжних стилів. Вона наявна як у структурах, у яких дієприслівник може перетворюватися в однорідний присудок, так і в реченнях, у яких дієприслівник здатен формувати підрядну частину складнопідрядного речення. Це єдина спільна стилістична ознака всіх книжних стилів.

Несхожість книжних стилів у використанні одиничних дієприслівників як прислівників: офіційно-діловому стилю таке їхнє функціонування чуже, в підстилях наукового (науково-популярному) і конфесійного (проповідях) стилів одиничні дієприслівники в ролі прислівників трапляються, але рідко, частіше засвідчуються
в обох підстилях публіцистики.

Відмінність становить також використання вставних структур, побудованих
на основі дієприслівника, в текстах різних функціональних різновидів. Дослідження доводить, що в офіційно-діловому стилі вставні словосполучення переважають
у використанні над дієприслівниковими зворотами. У науковому викладі вони поступаються поширеності дієприслівникових зворотів. У публіцистичних підстилях засвідчені вставні конструкції з незначною кількістю уживаних лише
в газетних текстах новоутворених прийменників. У конфесійних текстах відзначені поодинокі приклади речень з вставними сполуками, в основі яких лежить дієприслівник.

У третьому розділі “Функціонування дієприслівника в художньому стилі” досліджуються особливості функціонування дієприслівників і дієприслівникових утворень у прозових, поетичних і драматичних творах майстрів слова XIX – XXI ст.

Аналіз функціонування дієприслівника як самостійної одиниці, як синтаксичного центру дієприслівникового звороту й вставного словосполучення
в трьох родах художнього стилю доводить, що ця віддієслівна форма засвідчується
в усьому наборі граматичних типів речень: простих і складних, складних сполучникових і безсполучникових, сполучникових складносурядних і складнопідрядних, а також у різних багатокомпонентних утвореннях. В українській мові немає жодного функціонального стилю, який би характеризувався таким діапазоном входження дієприслівника в названі структури.

Серед інших стилів художній виділяється вживаністю в усіх типах речень
за метою висловлення: розповідних, питальних, спонукальних. Він входить складовим компонентом особових, безособових (крім структур із головним членом, вираженим безособовими дієсловами) й інфінітивних, двоскладних і односкладних: означено-, узагальнено-, неозначено особових, повних і неповних. І в цьому художній стиль виділяється серед інших: не в усіх видах речень можна виявити дієприслівник у текстах інших функціональних різновидів української мови. Отже, художній стиль як окремий функціональний різновид української мови вирізняється серед інших стилів повним набором синтаксичних будов, які включають до свого складу дієприслівник у всіх його синтаксичних виявах.

Однак це загальне твердження не може бути віднесене до виділюваних
у художній літературі родів, оскільки кожен із них має не тільки обмеження, викликані необхідністю дотримання вимог до оформлення тексту. Лише проза дає простір до застосування найрізноманітніших синтаксичних конструкцій
із уведенням дієприслівника. У поезії, наприклад, не засвідчуються дієприслівникові звороти в складі підрядної частини складнопідрядного речення. Чужими для драматичних творів виявляються багатокомпонентні конструкції. І все ж
за більшістю ознак вони споріднені, чим і пояснюється їх входження в єдиний для них стиль – художній.

Серед інших стилів він виокремлюється відмінною роллю дієприслівникових сполук у формуванні змістового наповнення висловлень.
В офіційно-діловому, науковому, публіцистичному й конфесійному стилях дієприслівникові сполуки забезпечують смислове наповнення тексту, тимчасом як
у художньому вони естетизуються, надають вислову експресивно-емоційного забарвлення, рис образності, що принципово відрізняє художній стиль від інших функціональних різновидів мови. Дієприслівниковий зворот, будучи динамічним
за характером граматичного вираження думки й образним
в обставинно-означальній ролі у відношенні до дієслова, у художньому вияві стає одним із стилістичних засобів, якому властива експресія, емоційність. Вираження експресивності відчутне передусім у функціонуванні одиничних дієприслівників як прислівників. Їхня специфіка в тому, що вони передають таке обставинно-означальне значення, якого не мають прислівники.

Виразну образність несуть у собі дієприслівникові звороти
з дієприслівником, ужитим переносно. Образним компонентом речення стають фразеологізми з організуючим їх дієприслівником. Відношення протилежних
за змістом дієприслівників створює оксиморон як художній троп.

Стилістичну роль дієприслівникові звороти відіграють у випадку парцеляції. Будь-який інший стиль позбавлений такої властивості формувати образність як показник художності.

У четвертому розділі “Дієприслівник у розмовно-побутовому стилі” аналізу піддані діалектне мовлення; фольклорні жанри: прислів’я, казки; епістолярний підстиль: приватне листування Лесі Українки, О. Довженка, М. Коцюбинського, М. Куліша; щоденникові записи, взяті з тритомного видання “Щоденники О. Гончара”.

На основі розглянутого можна констатувати, що дієприслівникові конструкції не чужі жодному з підстилів розмовно-побутового мовлення. Однак представлені вони в них по-різному. У невеликій кількості засвідчено
в діалектному мовленні. В інших підстилях розмовно-побутового стилю дієприслівникові утворення вживаються доволі активно.

Зіставлювані підстилі відмінні у використанні одиничних дієприслівників як прислівників і дієприслівникових зворотів. У діалектному мовленні частіше трапляються одиничні дієприслівники. В інших – кількісно переважає вживання дієприслівникових зворотів. У них знаходять місце й дієприслівникові звороти, дієприслівники в яких трансформуються в однорідний присудок, і звороти, синонімічні підрядним частинам. Серед останніх – дієприслівникові звороти, співвідносні з підрядними частинами способу дії, часу, умови, мети, причини, допустовості, супровідності. Однак їх уживаність у підстилях відмінна, що пояснюється специфікою фольклорних жанрів, особливостями усної оповіді
в діалектному мовленні, у листах і записів у щоденнику. Найменше вони фіксуються в діалектному мовленні.

Відмінності є й у використанні вставних зворотів із дієприслівником. Речення з ними знайдені лише на сторінках листів і щоденника. В інших підстилях такі речення не відзначені. Не виключено, що відсутність вставних зворотів, побудованих на основі дієприслівника, пояснюється тим, що дієприслівники почали недавно (можливо з XX ст.) функціонувати як прийменники, що дозволяє формувати з ними вставні конструкції.

Отже, широке використання в розмовно-побутовому стилі дієприслівника служить вагомим аргументом на користь того твердження, що дієприслівникові конструкції є не тільки книжними, а й розмовно-побутовими. Інакше не можна було б пояснити використання письменниками й поетами XIX і XX ст. архаїчних і сучасних дієприслівникових  конструкцій. Зрозуміло, що з розвитком освіти змінюватиметься розмовно-побутове мовлення, яке все більше набиратиме ознак літературного, що викличе до життя нові тенденції
у вживанні дієприслівника.

ВИСНОВКИ

1. Стильовий і стилістичний аналіз одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів, вставних словосполучень з дієприслівником ґрунтувався на розумінні граматичного статусу дієприслівника як окремої частини мови.

2. Щоб одержати всебічне уявлення про функціонування дієприслівника в усіх сферах мовленнєвої діяльності, вивченню були піддані всі стилі сучасної української мови. Предметом аналізу стали одиничні дієприслівники, що функціонують як прислівники, дієприслівникові звороти, вставні конструкції
з опорним дієприслівником, а також дієприслівники в складі фразеологізмів, оксиморонів, крилатих висловів, парцельованих конструкцій.

Дослідження довело функціонування названих синтаксичних одиниць у всіх стилях української мови. Це дає підстави визнати їх історично створеними, відстояними і широко вживаними компонентами синтаксичної і стилістичної систем української мови. Загальностильове їхнє функціонування служить доказом
для спростування думки про їхній лише книжний характер.

3. Будучи загальностильовими елементами, дієприслівникові утворення неоднаково представлені у функціональних різновидах української мови.
На стильове розмежування вказує відсутність одиничних дієприслівників у ролі прислівників в офіційно-діловому стилі і наявність їх в інших стилях, щоправда,
з різним ступенем частотності. Найвища частотність уведення в текст одиничних дієприслівників засвідчується в діалектному мовленні, а також у прислів’ях, які історично несуть у собі ознаки розмовно-побутового мовлення. Меншою мірою вони представлені в художніх творах. Лише поодинокі приклади фіксуються
в публіцистичному стилі, епістоляріях, у казках, щоденникових записах. Окремі зразки відзначені в науково-популярному підстилі наукового стилю.

Неоднаково представлені в стилях мови два види дієприслівникових зворотів: ті, в яких дієприслівник трансформується в однорідний присудок, і ті, які перетворюються в підрядну частину складнопідрядних речень.

До відмінностей стилів слід віднести й уживаність/неуживаність фразеологізмів з дієприслівником в їхній основі. Вони чужі офіційно-діловому й науковому стилям. В інших стилях засвідчуються в незначній кількості і не в усіх підстилях: не виявлено у власне публіцистичних текстах.

Стилі несхожі і введенням дієприслівникових зворотів до складу підрядної частини складнопідрядного речення: в офіційно-ділових текстах, у конфесійному стилі речень з такою будовою не відзначено. В інших вони представлені з різною частотністю виявлених зразків. Як звичайні структури, вони фіксуються
в науковому і публіцистичному стилях. Незначну кількість речень такої будови засвідчено в писемних підстилях (листуванні, щоденниках) розмовно-побутового стилю.

Стилі розрізняються також за поширеністю речень, ускладнених кількома дієприслівниковими зворотами. Ускладнені структури становлять ознаку книжних текстів.

За вживаністю/невживаністю ускладнених будов диференціюються усна і писемні форми розмовно-побутового мовлення: усне мовлення не припускає використання висловлень з кількома дієприслівниковими зворотами; писемне (листування, щоденники) характеризується можливістю їх введення в текст. Це спостереження вказує на те, що добір і використання засобів мовленнєвої діяльності залежать не тільки і не стільки від екстралінгвальних вимог, скільки
від форм спілкування – усного чи писемного.

Стильова несхожість виявляється і у введенні в текст вставних конструкцій
з опорним дієприслівником в ролі прийменника: відсутність у говірковому мовленні і в фольклорних жанрах і наявність у книжних і художньому стилях. Уживаність названих структур викликана потребою в одному реченні не тільки подати інформацію, а й уточнити, обґрунтувати послідовність чи завершеність висловлюваного, вказати на безсумнівність інформації. У цьому специфіка писемної форми викладу думок. Проте стилі різняться в наборі новостворених прийменників
з дієприслівників. В офіційно-діловому і науковому активними виявляються вставні конструкції з дієприслівниками виходячи, ураховуючи, завершуючи, включаючи. Типовими для публіцистичного стилю є вставні словосполучення, побудовані
на дієприслівниках судячи, кажучи; у художньому останні відзначені в мовленні персонажів.

4. Поділ функціональних стилів на підстилі і виявлення специфічних рис використання мовних засобів формування думки дають підстави стверджувати, що
у визначенні стильових особливостей у загальних курсах стилістики недостатньо обмежуватися називанням лише найбільш характерних їхніх ознак. Необхідно вказувати на наявні в стилях підстилі з розкриттям істотних прикмет кожного з них. На несхожість підстилів вказує відмінне використання дієприслівникових утворень в їх межах. У загальних оглядах стилів, наприклад, традиційно вказується
на трафаретність оформлення офіційно-ділових документів. Тим часом таке твердження справедливе стосовно канцелярських паперів, частково дипломатичних угод, протоколів, пактів. Законодавчо-правові акти, як підтверджує розглянутий
у дисертації матеріал, найменшою мірою позначені трафаретним способом оформлення. Невипадково мову права пропонується визнати самостійним стилем.

Не можна не враховувати своєрідність мовного оформлення науково-популярної літератури в межах наукового стилю. У науково-популярних текстах засвідчуються одиничні дієприслівники в позиції прислівника, фразеологізми
з дієприслівником в їх основі. У наукових дослідженнях, підручниках їх не знайдено.

Є відмінності і в функціональних можливостях дієприслівникових зворотів
у власне публіцистичних текстах і на шпальтах газет. У газетному викладі дієприслівникові звороти виносяться в заголовок статті або за межі речення як парцельований елемент. У власне публіцистичних творах такі випадки функціонування дієприслівникових зворотів не відзначені.

Специфіка у використанні дієприслівникових утворень помітна і в художній літературі, зокрема в її родах – прозі, поезії, драматургії. У прозових творах наявні всі випадки вживання дієприслівника як стилістичного засобу. Що ж до поезії і драматургії, то в них наявний не весь спектр словосполучень з дієприслівником:
у них не виявлено вставних словосполучень з дієприслівником, а також дієприслівникових зворотів, розміщених в інтерпозиції в межах підрядної частини складнопідрядного речення.

Деяку своєрідність у функціонуванні дієприслівника виявляють підстилі розмовно-побутового мовлення: у діалектному монолозі превалюють одиничні дієприслівники в ролі прислівника; використання дієприслівника як стилістичного засобу відтворення емоційності засвідчується у фольклорних текстах у більшій мірі, ніж в епістолярному підстилі чи в щоденниках; вставні словосполучення
з дієприслівником відзначені в епістолярному підстилі та щоденникових записах.

5. Розглянуті зразки функціонування одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних словосполучень з дієприслівником засвідчили їхню відмінну стилістичну роль. Уживані в ролі прислівників одиничні дієприслівники розширюють стилістичні можливості мовлення, виступаючи
з означально-обставинним значенням, яке не передається прислівником.

Напівпредикативність дієприслівникового звороту забезпечує використання його як стилістичного засобу, якому притаманний динамізм. З таким стилістичним забарвленням дієприслівникові звороти функціонують у всіх стилях. У художньому змалюванні подій і людських характерів дієприслівникові звороти відповідно
до особливостей художнього змалювання набувають естетичних ознак, виконуючи образно-художню роль. У цьому принципова відмінність художнього стилю
від інших, у яких дієприслівникові звороти використовуються лише для надання динамізму викладу.

У різних стилях вставні дієприслівникові структури служать для задоволення вимог кожного з функціональних різновидів: в офіційно-діловому і науковому вони сприяють вираженню зв’язку сусідніх висловлень, логічної пов’язаності змісту, послідовності і завершеності, уточненню формулювань; у художньому, публіцистичному й частково в конфесійному стилях – обґрунтуванню посилань чи ствердженню висловлюваного.

6. Зіставлення особливостей художнього стилю у використанні дієприслівникових структур з іншими стилями засвідчує суттєву відмінність
у прагненні до естетизації, до образного змалювання описуваного в художніх творах і відсутність такої позалінгвальної настанови в офіційно-ділових паперах, наукових трактатах, публіцистичних виступах і розмовному мовленні, за винятком деяких ознак художності в текстах казок. До естетизації в художньому відтворенні дійсності залучається весь арсенал конструкцій з участю дієприслівника. Як означально-обставинний засіб функціонують одиничні дієприслівники і дієприслівникові звороти, фразеологізми й оксиморони, крилаті вислови. Стилістично навантаженими в художніх текстах є також порівняльні звороти, еліптичні й парцельовані структури з дієприслівником. Особливість художнього стилю виявляється в переданні індивідуального й емоційного, що супроводжує будь-який текст і без чого не мислиться образність у відтворенні подій і змалюванні людських характерів. Індивідуальність й емоційність не властиві таким книжним стилям, як офіційно-діловий, науковий, конфесійний. У них відсутнє авторське Я, замінене узагальненим формулюванням думки. Індивідуальність частково відчутна в публіцистичному стилі, епістолярному підстилі і в щоденникових записах.

7. Використання одиничних дієприслівників у ролі прислівників у функції прийменників у складі вставних словосполучень, а також як складників новоутворених сполучників упевнює в тому, що мовленнєва дійсність, граматична система сучасної української мови продовжує зазнавати змін. Найбільш помітними сферами, в яких одиничний дієприслівник стає виразником означально-обставинного значення, є художня література. Означально-обставинну функцію набувають дієприслівникові форми, які стоять у слабкій позиції функціонально-семантичних категорій неперехідності, незворотності і в позиції немаркованого члена функціонально-семантичної категорії виду, тобто в позиції недоконаного виду.

Функціонування дієприслівника як вторинного прийменника, що використовується самостійно чи в сполуці з власне прийменником, зумовлюється втратою дієприслівником залежності від дієслова-присудка і опосередкованого зв’язку з підметом. Утворені з такими дієприслівниками вторинні прийменники формують вставні структури, синонімічні вставним словосполученням
з прийменниково-іменниковими прийменниками.

8. Дослідження не претендує на всебічне і повне висвітлення проблеми стильових і стилістичних якостей дієприслівникових утворень. Залишився неописаним ряд жанрів у складі офіційно-ділового, наукового стилів. Заслуговує
на увагу зіставний аналіз використання дієприслівникових одиниць окремо в прозі, поезії і драматургії.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Лисак Л. К. Одиничні дієприслівники і дієприслівникові звороти в усній народній творчості // Нова філологія. – 2001. – №2. (11). – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – С.64 – 68.

2. Лисак Л. К. Функціонування одиничних дієприслівниківі дієприслівникових зворотів у творчості Г.Ф. Квітки-Основ’яненка // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. – Харків: Харківський державний педагогічний університет, 2003. – С. 27 – 33.

3. Лисак Л. К. Дієприслівникові конструкції в усній народній творчості // Лінгвістичні студії / Укл.: А.Загнітко (наук.ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2003. –
Ч. 1. – С.163 – 167.

4. Дорошенко С. І., Лисак Л. К. Функціонування дієприслівника
в нормативно-правових актах // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / Відп. ред. проф. Л.А. Лисиченко. – Харків: Харківський національний педагогічний університет, 2006. – Вип. 18. – С.70 – 75.

5. Лисак Л. К. Дієприслівникові конструкції у функціональних стилях сучасної української мови // Теоретичні й практичні проблеми україністики: Зб. Наук. праць / За ред. К. Г. Городенської. – Слов’янськ: СДПІ, 2000. – С.59 – 64.

6. Лисак Л. К. Структура дієприслівникового звороту зі значенням мети // Слов’яни, історія, мова. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С.73 – 76.

7. Лисак Л. К. Функціонування дієприслівникових синтаксичних одиниць
у науковому стилі. Tom 22. Filologiczne nauki. – Przemysl Sp. Z o.o. “Nauka I studia”. – 2005. – С.53 – 55.

8.Лисак Л. К. Функціонування дієприслівникових конструкцій у діалектному мовленні. // Українська наука XXI століття. Філологічні науки. – Київ: Київський інститут наукового прогнозування, 2006. – С. 78 – 80.

9. Лисак Л. К. Місце дієприслівникових зворотів у курсі “Українська мова
за професійним спрямуванням” // Актуальні проблеми викладання мов у вищих навчальних закладах. Збірник праць. – Донецьк: ДонНТУ, 2004. – С.102 – 107.

10. Лисак Л. К. Функціонування дієприслівникових зворотів
у публіцистичному стилі // Динаміка наукових досліджень. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С.31 – 33.

АНОТАЦІЯ

Лисак Лариса Костянтинівна. Синтаксико-стилістичні функції речень
з дієприслівником у стилях сучасної української мови. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. – Харків, 2006.

У дисертації проаналізовано функціонування одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних структур з дієприслівником у їх основі як стильових і стилістичних одиниць у книжних: офіційно-діловому, науковому, публіцистичному, конфесійному; у художньому та розмовно-побутовому стилях.

Розглядові були піддані поширеність цих граматичних одиниць у кожному
з функціональних різновидів як елементів тексту, особливості структури зворотів і вставних конструкцій з опорним дієприслівником, використовуваних
для задоволення стильових вимог. Звернена увага на їхнє функціонування як елементів художності.

Наявність розглядуваних синтаксичних одиниць в усіх стилях української мови дає підстави визнати їх історично створеними, відстояними і широко вживаними складниками синтаксичної і стилістичної систем української мови. Визнання загальностильового характеру дієприслівникових утворень служить доказом для спростування думки про їхню пов’язаність лише з книжними стилями.

Ключові слова: класифікація частин мови, дієприслівник, дієприслівниковий зворот, вставні сполуки з дієприслівником, новостворені прийменники і сполучники.

АННОТАЦИЯ

Лысак Лариса Константиновна. Синтаксико-стилистические функции предложений с деепричастием в стилях современного украинского языка. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Харьковский национальный педагогический университет им. Г.С.Сковороды. – Харьков, 2006.

Исследование посвящено изучению места и роли деепричастий, деепричастных оборотов и вводных конструкций с деепричастием в их грамматической основе в стилях современного украинского языка: в книжных – официально-деловом, научном, публицистическом, конфессионном;
в художественном и разговорно-бытовом стилях. Его цель – заполнить пробел
в изучении стилевых и стилистических особенностей функционирования деепричастия в различных синтаксических структурах и тем самым расширить представление о грамматическом феномене, вызывающем противоречивые суждения как о его грамматическом статусе, так и о распространённости
в функциональных разновидностях украинского языка.

На стилевое разграничение указывает отсутствие единичных деепричастий
в роли наречий в официально-деловом стиле и наличие их в других стилях, однако
с различной степенью частотности. Самая высокая частотность – в диалектной речи, меньше в художественных произведениях. Единичные примеры фиксируются на страницах газет, эпистоляриях, фольклорных жанрах, дневниковых записях,
в научно-популярном подстиле.

К отличительным чертам стиля относится также употребление/не употребление фразеологизмов с деепричастием в их основе. Они чужды официально-деловому и научному стилям, в других – фиксируются
в незначительных количествах и не во всех под стилях.

Стилевые расхождения заметны и в использовании вводных конструкций
с опорным деепричастием в роли предлога: отсутствие в диалектной речи, а также в фольклорных жанрах и наличие в книжных и художественном функциональных разновидностях. В этом специфика письменной формы изложения мысли. Стили и подстили письменной формы разнятся в наборе новообразованных предлогов.
В официально-деловом и научном активно употребляются предлоги виходячи, ураховуючи, завершуючи, включаючи, в публицистическом – судячи, кажучи.

Исследование позволяет утверждать, что в общих курсах стилистики недостаточно ограничиваться указанием на типичные особенности стиля. Существенно называние отличительных черт подстилей. При рассмотрении, например, официально-делового стиля на первый план выдвигается трафаретность оформления документов. Однако это утверждение справедливо лишь
для канцелярских бумаг, дипломатических протоколов, пактов, но не затрагивает законодательно-правовых документов.

В использовании деепричастий различаются тексты собственно научные и научно-популярные. В публицистическом стиле газетный подстиль отличается от собственно публицистического вынесением в заглавие статьи деепричастных оборотов, возможностью парцелляции.

Есть различия в распространённости деепричастия в родах художественной литературы: в прозе представлены все случаи его использования как стилистического  средства, в поэзии и драматургии не засвидетельствованы вводные словосочетания с деепричастием, а также деепричастные обороты, размещенные
в интерпозиции в пределах придаточной части.

Некоторое своеобразие в функционировании