КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Литвинюк Людмила Вікторівна

УДК: 371.14:331.101.38 (043.3)

ПЕДАГОГІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ВЧИТЕЛІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

13.00.04-теорія та методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кіровоград – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті

імені В.Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Гриньова Марина Вікторівна,

Полтавський державний педагогічний

університет імені В. Г. Короленка,

завідувач кафедри педагогічної майстерності

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Даниленко Лідія Іванівна,

Центральний інститут

післядипломної педагогічної освіти АПН України,

проректор з наукової роботи;

кандидат педагогічних наук, доцент

Гузій Наталія Василівна,

Національний педагогічний

університет ім. М. П. Драгоманова,

завідувач кафедри педагогічної творчості

Провідна установа: Миколаївський державний

університет ім. В. О. Сухомлинського,

кафедра освітніх технологій,

Міністерство освіти і науки України,

м. Миколаїв

Захист дисертації відбудеться “22” лютого 2007 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий “22” січня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. Я. Довга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Новий зміст і завдання сучасної системи освіти вимагають особливої уваги до особистості вчителя – ключової постаті у формуванні громадянина України. Саме від нього залежить інтелектуальний і духовний потенціал нації. Учитель повинен вільно орієнтуватися в науково-інформаційному просторі, постійно збагачувати свої предметні, методичні, психологічні знання, розширювати свій кругозір. Формування вільної, свідомої і здатної повноцінно жити в ринкових умовах особистості вимагає від учителя подолання усталених стереотипів у формуванні людини і вироблення сучасного педагогічного ставлення до особистості учня.

Як засвідчує практика, закріплені десятиліттями механізми праці педагогів важко піддаються трансформації, тому набуває актуальності питання зовнішнього впливу керівників шкіл на активізацію діяльності вчителів з професійної самокорекції та самовдосконалення. Актуальність проблеми педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів підтверджено Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002р.), Державною програмою “Вчитель” (2002р.).

Педагогічне стимулювання професійного зростання вчителів є психологічною, соціальною та педагогічною проблемою. Основні положення стимулювання діяльності особистості: необхідність задоволення її потреб, винагороди за затрачені зусилля, визнання та схвалення досягнень людини, сформовані ще філософами Античності. Представниками філософії Ренесансу перевагу надано задоволенню матеріальних потреб і прагненню особистості отримувати насолоду від життя.

У працях відомих психологів А. Адлера, В. Асєєва, В. Вілюнас, Г. Горні, В. Грибанова, А. Ковальова, Т. Кудріної, О. Леонтьєва, В. Лозниці, А. Маслоу, Р. Немова, Г. Олптора, Г. Юнга приділено увагу питанню виявлення джерел активності людини.

Теорією та практикою організаційно-виробничого управління накопичений значний перспективний досвід стимулювання персоналу як важливої складової управлінської культури менеджера.

Дослідження М. Амстронга, М. Афанасьєва О. Виханського, В. Верлока, А. Колота, Е. Короткова, О. Крушельницької, Д. Мельничука, О. Наумова, С. Платонова, В. Третяка, К. Ховарда, В. Черкасова, І. Шалаєва присвячені аналізові змістових і процесуальних теорій мотивації працівників.

Останнім часом досить активно розробляється проблема стимулювання діяльності персоналу, її теоретичні та методичні основи. Р. Акбердін, Б. Андрушків, Т. Базаров, Г. Болт,

В. Веснін, М. Виноградський, А. Виноградська, Е. Воутілайнен, І. Гречнікова, А. Єгоршин,

Б. Єрьомін, А. Журавльов, О. Здутов, Дж. Іванцевич, М. Кабушкін, Е. Коротков, А. Кредісов,

В. Кредісов, О. Кузьмін, Й. Лесів, О. Лобанов, Н. Любимова, П. Малиновський, Н. Малиновська, Я. Мейтланд, О. Мельник, М. Мурашко, В. Нестерчук, Й. Ніссінен, Г. Осовська, Ю. Палеха, П. Перенне, Є. Панченко, В. Поляков, В. Розанова, І. Ружичка, З. Румянцева, І. Салимжанов,

М. Саломатін, Т. Санталайнен, В. Семенов, В. Сладкевич, О. Соснін, Е. Старобинський,

Є. Таранов, Ф. Тейлор, І. Тимошенко, Е. Уткін, Ф. Хміль, В. Цветаєв, І. Шалаєв, А. Шегда, В. Шепель, С. Шекшня, О. Шканова, Г. Щокін.

Дослідниками з’ясовано наступне:

§ Найбільша ефективність стимулювання працівників досягається комплексним використанням матеріального і нематеріального заохочення, яке базується на принципах конкретності і невідкладності; відповідності винагороди зусиллям працівника; справедливості; додаткового заохочення підвищення результатів праці, виконання певних робіт; зростання матеріального заохочення від продуктивності праці; гласності; урахування потреб, рівня якості праці особистості; уникнення одноманітності у використанні стимулів (А. Здутов,
А. Кредісов, В. Кредісов, Є. Панченко, С. Платонов, І. Ружичка, О. Соснін,
Ф. Тейлор, І. Тимошенко, В. Третяк, Е. Уткін, Ф. Хміль, В. Черкасов, В. Шепель).

§ Ефективним стимулом професійного зростання є оплата за компетенції: якості та навички для виконання певної професійної функції (В. Веснін, С. Шекшня).

§ Оцінка діяльності працівника потребує активного ставлення керівника до його праці, яке виявляється у позитивній оцінці з елементами осуду або в негативній з елементами позитивного підкріплення (Т. Базаров, Б. Єрьомін, Дж. Іванцевич,
М. Кабушкін, А. Колот, О. Крушельницька, О. Лобанов, П. Малиновський,
Н. Малиновська, І. Шалаєв).

Активність трудової діяльності визначається свідомим ставленням особистості до праці, стосунками з керівництвом, колегами і правильністю організації змагань учасників праці. Керування службовою кар’єрою працівників здійснюється на основі урахування проблеми середини кар’єри (зниження мотивації) та дії одних і тих самих стимулів на різних її стадіях

( М.Виноградов, А.Виноградська, Е. Воутілайнен, Й. Лесів, Й. Ніссінен, П. Поренне, Т. Санталайнен, О. Шканова).

Незважаючи на значний досвід у стимулюванні людських ресурсів організацій та виробничих структур, дослідження із загального менеджменту мають ряд остаточно не вирішених питань:

Ш не існує універсальної класифікації стимулів професійного зростання особистості;

Ш серед науковців немає одностайності у виявленні сили впливу матеріальних і моральних факторів на працівника;

Ш оплата за знання вимагає чіткого визначення того, які знання треба заохочувати;

Ш учені не дійшли згоди у визначенні видів кар’єрного зростання особистості;

Ш серед дослідників немає одностайності у визначенні етапів кар’єрного процесу.

Розбіжності спостерігаються не тільки в назвах етапів, а й у їх кількості та встановленні їхніх меж.

Теоретичні основи професійного зростання вчителів як психолого-педагогічний феномен розглядали Е.Асмаковець, М.Віленський, І.Гликман, Н.Гузій, А. Деркач, В. Зазикін, В. Дружиніна, Л.Карпенко, В.Крутецький, В. Макєєва, П. Матвієнко, П. М’ясоїд, Н. Пархоменко, А.Петровський, О. Пєхота, І. Підласий, К. Платонов, Г. Позняк, В. Радул, С. Рубінштейн, Г. Серба,
Р. Серьожнікова, Л. Столяренко, О. Степанов, М. Фіцула, О. Штепа, Л. Яковицька.

У наукових працях, присвячених педагогічному стимулюванню професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, висвітлено питання значущості для педагогів моральних і матеріальних стимулів (Н.Кузьміна, Л. Колесніков, Є. Максимова, М. Максимов), розкриття основ педагогічного стимулювання (В. Бондар, Л. Гордін, Л. Даниленко, Г. Єльникова, Л. Калініна, Н. Коломінський, З. Равкін), визначення дієвих стимулів професійного зростання педагога (Є. Березняк, С. Величко, М. Гриньова, Т. Д’ячкова, Р. Кравченко, Г. Наливайко, М. Поташнік, Т. Симонов, В. Сухомлинський, Т. Тищенко, П. Фролов, Р. Хрустальова, Р. Шакуров) і факторів, що прискорюють або гальмують зазначений процес (Л. Баженова, О. Любарська, Г. Мюнстерберг, А. Орлов, М. Сметанський, О. Шестопалюк). А. Бакурадзе, С. Королюк, Л. Мар’яненко, А. Рябов вказують на необхідність діагностування й задоволення потреб особистості.

Аналіз науково-педагогічної літератури показав відсутність дефініцій понять “професійне зростання вчителя” та “педагогічне стимулювання”. Існуюче визначення та класифікація педагогічних стимулів стосуються спонукання школярів до оволодіння знаннями, засвоєння правильної соціально обумовленої поведінки.

Недостатньо розроблена система внутрішньошкільного кар’єрного зростання вчителів.

Отже, враховуючи соціальну значущість проблеми професійного зростання вчителів, недостатнє науково-теоретичне вивчення педагогічного стимулювання педагогів і наявність умов для її розв’язання, а також наявність протиріччя між об’єктивною потребою у зовнішньому впливові на активізацію процесу професійного зростання вчителів і недосконалістю системи педагогічного стимулювання зумовили вибір теми дослідження: “Педагогічне стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри педагогічної майстерності Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка і є частиною комплексної теми “Теорія і практика управління загальноосвітнім навчальним закладом”. Тема дисертації затверджена вченою радою ПДПУ імені В.Г. Короленка (протокол № 5 від 23. 12. 2002) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №2 від 25. 02. 2003 р.)

Об’єкт дослідження – діяльність загальноосвітнього навчального закладу по організації педагогічного стимулювання вчителів.

Предмет дослідження – зміст, принципи та методи педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів.

Мета дослідження полягає в теоретичній розробці та практичній апробації моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів.

Гіпотеза дослідження. Активізація процесу самовдосконалення вчителів відбуватиметься за умови реалізації загальноосвітнім навчальним закладом особистісно орієнтованої моделі педагогічного стимулювання, спрямованої на розвиток компонентів їх професійного зростання, а саме: мотиваційної та емоційної готовності, пізнавальної та операційно-технологічної активності.

Об’єкт, предмет, мета та гіпотеза дослідження зумовили необхідність вирішення таких завдань:

- дослідити стан вивчення проблеми професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів у психолого-педагогічній теорії та практиці, з’ясувати зміст і структурні компоненти процесу професійного зростання вчителя;

- визначити критерії та рівні професійного зростання педагогів загальноосвітніх навчальних закладів;

- обґрунтувати модель педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів та експериментально перевірити її ефективність;

- розробити методичні рекомендації для директорів шкіл щодо педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів.

Методологічною основою дослідження є фундаментальні положення філософії, педагогіки та психологічної науки, зокрема акмеології особистості, щодо активності людини як суб’єкта діяльності у професійному самовираженні, принципи єдності теорії і практики, навчання і виховання, особистісно орієнтований, особистісно-діяльнісний підходи до аналізу педагогічних явищ і процесів, положення, що розкривають зміст та особливості управління в умовах ринку.

Теоретичну основу роботи складають дослідження з проблеми змісту та структури професіоналізму вчителя (Н. Гузій, Г. Данилова), науково-теоретичні засади управлінської діяльності директора загальноосвітньої школи ( В. Бондар,
М. Гриньова, Л. Даниленко, Г. Єльникова, Л. Калініна), концептуальні дослідження особистісно орієнтованого управління персоналом (А. Бакурадзе, С. Волковський, С. Занюк, І. Зубкова, С. Королюк, П. Матвієнко, П. Фролов), психологічні та педагогічні аспекти стимулювання діяльності особистості (Ф. Зимбардо, Н. Коломінський, О. Мармаза, Г. Позняк, З. Равкін, В. Сухомлинський, Р. Шакуров та інші).

Методи дослідження. На різних етапах наукового пошуку використано методи, адекватні предмету дослідження. Теоретичні методи (аналіз літературних джерел, логічний і порівняльний аналіз, систематизація, узагальнення, класифікація, синтез) використовувалися з метою визначення теоретичних основ дослідження, змісту та структури професійного зростання вчителів; прогностичні (моделювання та прогнозування) застосовувалися для розкриття теоретичних основ і розробки моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів; емпіричні (анкетування, опитування, інтерв’ювання, бесіди, тестування, організація та проведення обговорень), методи оцінювання (самооцінка та експертна оцінка) сприяли практичному вивченню стану проблеми; експериментальні (констатувальний і формувальний експерименти) слугували перевірці гіпотези дослідження; математичні методи (статистичне опрацювання емпіричних даних) забезпечили достовірність отриманих результатів.

Експериментальна база дослідження. Дослідницько-експериментальна робота здійснювалася на базі загальноосвітніх навчальних закладів м. Полтави (№№1,4,11,12,14,19,26,27,28,31), м. Охтирки Сумської області (№№1,4,5) та Тернівської загальноосвітньої школи (Недригайлівський район Сумської області). Дослідженням було охоплено 35 директорів шкіл, 926 учителів, 737 учнів, 525 батьків.

Дослідження проводилося протягом 2000 – 2006 років у три етапи.

Перший етап (2000 – 2001 рр.) - збір, вивчення та аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури, наукових досліджень із загального та педагогічного менеджменту, аналіз стану професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів і педагогічного стимулювання його директорами шкіл.

Другий етап (2001 – 2002 рр.) – дослідження стану розробки проблеми у соціальному, психологічному та педагогічному аспектах на основі даних, отриманих у результаті проведення констатувального експерименту, узагальнення досвіду керівників шкіл; визначення теоретичних основ процесу педагогічного стимулювання і відповідно до них розробка моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів.

Третій етап (2002 – 2006 рр.) - проведення формувального експерименту, перевірка розробленої моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше сформульовано дефініцію поняття “професійне зростання вчителів”, розроблено критерії, визначено рівні та структуру цього процесу, науково обґрунтовано, розроблено та експериментально апробовано модель педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів на основі особистісно орієнтованого підходу до педагога, визначено методи педагогічного стимулювання. Подальшого розвитку набули положення про доцільність задоволення потреб і посилення уваги до вчителя при здійсненні педагогічного стимулювання його професійного зростання.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що автором розроблені теоретичні положення педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів, які можна визначити як досягнення у розвитку напрямку педагогічного менеджменту – управління персоналом загальноосвітнього навчального закладу.

Теоретичне значення роботи полягає в систематизації наукових підходів до проблеми професійного зростання вчителів; узагальненні психолого-педагогічних та управлінських тенденцій педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів; теоретичному обґрунтуванні моделі педагогічного стимулювання на основі урахування індивідуальних особливостей особистості.

Практичне значення дослідження полягає у розкритті теоретичних основ педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, які можуть виступати засадами в системі підвищення кваліфікації їх керівників стосовно управління персоналом; у науково-методичному забезпеченні курсів підвищення кваліфікації директорів шкіл та просвітницької діяльності управління освіти; визначенні критеріїв та рівнів професійного зростання педагогів, форм і методів педагогічного стимулювання вчителів, застосування яких в управлінській діяльності директорів шкіл сприятиме ефективності роботи навчального закладу. Матеріали дослідження можуть бути використані у спецкурсах і курсах із педагогічного менеджменту для магістрантів, окремі питання можуть слугувати темами курсових, дипломних і магістерських робіт.

Особистий внесок здобувача полягає в розробці теоретичних основ професійного зростання вчителів і педагогічного стимулювання цього процесу, визначенні критеріїв і рівнів професійного зростання педагогів, створенні особистісно орієнтованої моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, що є самостійним внеском у розвиток теорії управління загальноосвітнім навчальним закладом.

Вірогідність отриманих результатів забезпечена теоретичною і методичною обґрунтованістю його вихідних положень, відповідністю наукового апарату дослідження його об’єкту, предмету та меті, тривалим експериментом, кількісним і якісним аналізом одержаних експериментальних даних із використанням методів математичної статистики.

Апробація результатів дослідження проводилась у ході експериментальної роботи по педагогічному стимулюванню професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів.

Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Педагогічні засади формування гуманістичних цінностей природничої освіти, її спрямованості на розвиток особистості” (Полтава, 2003), “Підготовка майбутнього вчителя природничих дисциплін в умовах моделювання освітнього середовища” (Полтава, 2004); Всеукраїнських: “Соціальний захист дітей: традиції та сучасність” (Полтава, 2003), “Академік В.І. Вернадський і світ у третьому тисячолітті” (Полтава, 2003) “Ідеї гуманізації в педагогічній спадщині В. Короленка, А. Макаренка, В. Сухомлинського” (Полтава, 2004). Результати дослідження обговорювалися на звітних конференціях кафедри педагогічної майстерності Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка (2002 - 2006), на науково-методичних семінарах аспірантів.

Упровадження результатів дисертаційного дослідження.Отримані результати впроваджені в діяльність по управлінню персоналом директорів Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступнів №11 Полтавської міської ради Полтавської області (довідка №642, видана 29. 05. 2006р.), Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступнів №19 Полтавської міської ради Полтавської області (довідка №574, видана 26. 05. 2006р.), Полтавської гімназії №31 Полтавської міської ради Полтавської області (довідка №588, видана 25. 05. 2006р.), Охтирської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. В. Леніна Охтирської міської ради Сумської області (довідка №150, видана 21.09.2006), Охтирської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 ім. О. Вишні Охтирської міської ради Сумської області (довідка №201, видана 10.10.2006).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 13 праць, із них 11 одноосібних; 5 статей вміщено у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 6 – у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел із 306 найменувань, 8 додатків на 53 сторінках. Загальний обсяг дисертації 255 сторінки, основний зміст викладено на 178 сторінках. Робота містить 14 рисунків і 18 таблиць.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, висвітлено методологічні засади та методи наукового пошуку, розкрито основні етапи, наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, вказано експериментальну базу й обґрунтовано вірогідність отриманих результатів, відображено апробацію та впровадження здобутих результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади організації професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів” подано теоретичний аналіз понять “особистісне зростання”, “професійне зростання”, “професійне зростання вчителя”, “професіоналізм”; розкрито зміст, структуру та критеріальні характеристики професійного зростання педагога, обґрунтовано діагностичний матеріал.

На основі критичного аналізу наукових праць учених (П. М’ясоїд, В. Крутецького,

А. Леонтьєва, А. Петровського, І. Підласого, К. Платонова, Л. Столяренко, С. Рубінштейна,

О. Штепи) встановлено, що у психологічному аспекті ототожнюються поняття “особистісне зростання”, “психічне зростання” та “розвиток особистості”. Незважаючи на різні дослідницькі підходи до тлумачення поняття “особистісне зростання”, можна визначити загальну парадигму: особистісне зростання – це вищий рівень розвитку психіки людини, обумовлений її соціалізацією. У психолого-педагогічному словнику для вчителів і керівників загальноосвітніх закладів поняття “професійне зростання працівника” визначається як відносно самостійний вид внутрішньої діяльності, спрямований на прийняття та засвоєння (інтеріоризацію) зовнішніх, в основному нормативно встановлених (одержавлених) вимог до особистості. Дослідниками (А. Деркачем, В. Зазикіним, П. Матвієнком, Н. Пархоменко, Р. Серьожніковою, О. Степановим, М. Фіцулою, Л. Яковицькою) акцентується на важливій ролі продуктивної Я-концепції особистості у здійсненні зазначеного процесу. У дослідженні в основу визначення змісту професійного зростання вчителя покладено акмеологічне розуміння мети професійного розвитку особистості – досягнення професіоналізму. Аналіз праць фахівців дозволив виокремити кілька підходів до тлумачення цього поняття: діяльнісний (М. Туленков), особистісний (М. Кухарєв), особистісно-діяльнісний А. Деркач, В. Зазикін, Н. Волкова, Н. Гузій, Н. Кузьміна, Л. Малаканова, А. Маркова, В. Синенко).

Професійне зростання вчителя визначається як процес якісних змін особистісно-професійної сфери та професійної діяльності педагога, детермінованих сприйняттям суспільних, професійних і визначених на основі їх інтеріоризації, індивідуальних особливостей і власної акмеологічної позиції вимог до суб’єкта, при здійсненні ним самоконтролюючої функції. У дослідженні встановлено взаємозв’язок між структурними компонентами професійного зростання та професіоналізму педагога. В основу визначення складових професійного зростання вчителя покладено модель професіоналізму, розроблену Н. Гузій. Професійне зростання педагога складається із психологічної та емоційної готовності, пізнавальної й операційно-технологічної активності. Психологічна готовність визначає ступінь трансформації соціальних мотивів в особистісні, що проявляються у ставленні педагога до процесу професійного зростання, а також професійно-особистісних якостей (самокритичності, відкритості у спілкуванні, цілеспрямованості, впевненості у власних силах, сумлінності, відповідальності, наполегливості, демократичності), що забезпечують його здійснення. Емоційна готовність учителя визначається його ставленням до людей і предметів оточуючого світу. Пізнавальна активність педагога знаходить вияв у ставленні особистості до пізнавальної діяльності, самостійному пізнанні та діагностується підвищенням психолого-педагогічних, предметних, методичних знань і розширенням загальнокультурного кругозору. Операційно-технологічна активність учителя визначає вдосконалення наявних умінь і навичок і формування нових, використання вчителем у професійній діяльності нових педагогічних технологій.

З метою отримання інформації про сформованість складових і виявлення рівня професійного зростання педагогів проведено діагностичний зріз, яким охоплено 786 учителів м. Полтави та Сумської області, 48 педагогів Полтавської області, які перебували на курсах підвищення кваліфікації, та 35 керівників шкіл зазначених областей. Було використано такі методи педагогічного дослідження: анкетування, опитування, інтерв’ювання, ранжування, метод експертної оцінки та самооцінки.

У дослідженні розроблено критерії професійного зростання педагога (усвідомлення особистісної і суспільної значущості професійного зростання вчителя; сукупність необхідних професійно-особистісних якостей; система ставлень до людей і до педагогічної діяльності; наявність сформованої акмеологічної позиції; підвищення професійних знань і розширення загальнокультурного кругозору; вдосконалення умінь і навичок; використання педагогічних технологій), на основі яких встановлено його рівні (низький, середній, високий).

Високий рівень професійного зростання вчителя характеризується усвідомленням необхідності професійного самовдосконалення, наявністю чіткої акмеологічної позиції, самокритичністю, прагненням самоствердитися й самоактуалізуватися в професії, підвищенням знань, розширенням кругозору особистості, здійсненням суб’єктом праці науково-дослідницької діяльності, високим ступенем експресивності, збалансованістю емоційних проявів, пошуком ефективних методів впливу на особистість учня.

Середній рівень професійного зростання педагога визначається зовнішньою мотивацією, обумовленістю акмеологічної позиції вимогами адміністрації; розширенням професійних знань; застосуванням передового педагогічного досвіду у власній діяльності; позитивним ставленням до професії, проте неврівноваженістю емоційних станів, пасивністю у вдосконаленні форм і методів впливу на особистість учня.

Низький рівень можна визначити як такий, при якому у вчителя недостатньо сформована мотивація професійного самовдосконалення, відсутня чітка акмеологічна позиція, нерозвинена афективна сфера особистості, низька операційно-технологічна активність.

Результати констатувального експерименту засвідчили середній і низький рівні професійного зростання: середній рівень показали 39,4%, низький – 37,2%. Високий рівень продемонстрували лише 23,4%. 34 директори шкіл (97,1%) і 769 (97,2%) учителів визнають значущість стимулювання з боку керівника навчального закладу для підвищення професійного рівня педагогів.

Результати констатувального зрізу свідчать про недостатнє вивчення директорами шкіл потребнісно-мотиваційної сфери працівників, недостатню розгалуженість системи стимулів, які використовуються, відсутність чіткої системи внутрішньошкільного кар’єрного зростання. Виявлені проблеми обумовили необхідність вивчення теоретичних засад і розробку моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів на основі індивідуального підходу до особистості.

У другому розділі ”Модель педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів “здійснено аналіз стимулювання як соціально-педагогічної проблеми, розкрито поняття “стимулювання”, “педагогічне стимулювання”, зміст, принципи та методи педагогічного стимулювання вчителів, розроблено та представлено модель педагогічного стимулювання професійного зростання педагогів загальноосвітніх навчальних закладів.

У ході дослідження з’ясовано, що проблему педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів слід розглядати у трьох аспектах: психологічному, оскільки ефективність процесу стимулювання особистості залежить від урахування її потреб і мотивів діяльності, а також спричиняє зміни в мотиваційному полі людини; педагогічному, бо мета використання стимулів полягає в тому, щоб викликати позитивні зміни в поведінці та діяльності вчителів, що являє собою педагогічну взаємодію; соціальному, оскільки стимулювання покликане підвищити продуктивність праці сучасного вчителя в нових соціально-економічних умовах.

Аналіз педагогічної літератури показав відсутність дефініції поняття “педагогічне стимулювання” в теорії управління навчальним закладом. У дослідженні педагогічне стимулювання професійного зростання вчителів розглядається як складова особистісно орієнтованої управлінської діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу та являє собою процес цілеспрямованого послідовного впливу суб’єкта управління на особистість педагога сукупністю матеріальних і моральних чинників з метою активізації його діяльності по підвищенню рівня професіоналізму в умовах поваги, довіри та доброзичливості. Як психолого-педагогічний феномен, названий процес характеризується рядом специфічних ознак: педагогічне стимулювання впливає на мотиваційне поле особистості з метою отримання запланованих змін внаслідок інтеріоризації зовнішніх чинників, якими є стимули професійного зростання; процес педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів відображає взаємозалежність об’єктивного і суб’єктивного. Цілеспрямоване стимулювання повинно спиратися на особистісно значуще для педагога: об’єктивні явища навчально-виховного процесу, які викликають зацікавленість учителя і пізнання яких сприяє задоволенню його професійних потреб; індивідуальні потреби людини. Наслідком урахування особистісно значущих для вчителя факторів є підвищення якісних показників ефективності його діяльності; педагогічне стимулювання залежить від ставлення особистості до людей (адміністрації, колег, учнів та їх батьків), ставлення до себе, до предметів оточуючого світу, зокрема до школи. Позитивне ставлення до людей створює атмосферу взаєморозуміння, спонукає до співпраці. Самооцінка визначає рівень домагань особистості, формує усвідомлене бажання самостверджуватися, вдосконалюватися. Усвідомлення переваг і специфіки навчального закладу зміцнює корпоративний дух працівника, що спонукає його до пошуку нових форм і методів роботи з метою підвищення рейтингу школи; педагогічне стимулювання викликає такі позитивні психічні стани: усвідомлення значущості своєї професії, стан радості від успіхів у роботі, творчого натхнення, що призводять до зростання фізичної енергії і працездатності особистості. Процес педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів зміцнює особистісний стан професійної зацікавленості, який сприяє активній діяльності з максимальними витратами на це фізичних і розумових зусиль.

У дисертаційному дослідженні виділено принципи організації педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів:

· принцип рефлексії – передумовою здійснення стимулювання професійного зростання вчителів є критичний самоаналіз особистістю власних професійних якостей та результатів педагогічної діяльності;

· принцип урахування потреб педагога – потреби особистості формують її мотиваційну сферу, від якої залежить спрямованість професійної діяльності та активність її здійснення;

· принцип усунення психологічних бар’єрів особистості – основою педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів є опора на сильні сторони особистості та подолання її психологічних бар’єрів;

· принцип опори на риси акцентуації педагога – знання рис акцентуації особистості дозволяє здійснювати процес стимулювання на основі її домінуючих позитивних властивостей;

· принцип професійної комфортності – це сукупність умов, створених у навчальному закладі, які б максимально сприяли реалізації особистісного потенціалу вчителя: рівень навчально-матеріальної бази, морально-психологічний клімат у колективі, доброзичливе ставлення директора школи до педагога, достатність свободи;

· принцип індивідуального підходу до особистості вчителя сприяє особистісній зацікавленості педагога, від чого зростає ефективність професійного самовдосконалення;

· принцип мобільності педагога. Від активності вчителя у процесі його самовдосконалення залежить швидкість просування та ефективність досягнення бажаного професійного рівня.

Розроблена та теоретично обґрунтована особистісно орієнтована модель педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів базується на урахуванні потреб, рівня самооцінки та приналежності або прояву тенденції особистості до типу акцентуації характеру чи темпераменту.

Володіння керівником навчального закладу інформацією про особливості працівника розширює можливості для урізноманітнення стимулюючих впливів на особистість.

У визначенні стимулів професійного зростання педагога на основі його потреб спираємось на дослідження А. Бакурадзе.

Урахування рівня самооцінки кожного із членів педагогічного колективу є необхідним у здійсненні процесу стимулювання, оскільки вона обумовлює професійне самопізнання особистості, яке є підґрунтям розробки програми професійного самовдосконалення. У дисертаційному дослідженні визначено стимули професійного зростання вчителів із неадекватною самооцінкою (завищеною, заниженою) та правила їх використання.

Знання типів акцентуації учителів дає можливість реалізувати індивідуальний підхід до особистості та підвищити результативність процесу педагогічного стимулювання. Визначення типів акцентуації людей за класифікацією К. Леонгарда ґрунтується на виявленні акцентуацій характеру й акцентуацій темпераменту.

На основі інформації про індивідуальні особливості вчителя добираються методи стимулювання його професійного зростання. До методів педагогічного стимулювання зараховано ті, що спрямовані створювати ситуацію успіху особистості, викликати та підкріплювати позитивні емоції з метою активізації її діяльності та мобілізації зусиль задля підвищення професійного рівня, та ті, що спонукають до відповідальності у досягненні зазначеної мети. Виділено методи педагогічного стимулювання: методи заохочення (морального та матеріального), методи здорової конкуренції, методи моделювання перспективи, методи контролю.

Під заохоченням розуміємо надання вчителям постійної індивідуально-особистісної підтримки та справедливої винагороди за трудовий внесок. Методи морального заохочення професійного зростання вчителів базуються на створенні атмосфери довіри, уваги до кожного педагога, особистісному спілкуванні директора школи із працівником і останнього зі своїми колегами. Вони сприяють підвищенню відповідальності вчителів у виконанні обов’язків, активізації їхньої діяльності, зміцненню статусної мотивації особистості та отриманню зворотної інформації про те, як оцінюється адміністрацією і колегами її діяльність і професійні якості. До цієї групи зараховуємо доручення більш складних і відповідальних завдань, делегування повноважень керівника закладу освіти, підтримку самостійності й ініціативи, участь у прийнятті управлінських рішень, надання можливості працювати у престижних класах, допомогу в організації самоосвітньої діяльності, популяризацію педагогічного досвіду вчителів, публічну похвалу за досягнуті успіхи, особисту похвалу керівника закладу, підкреслення значущості праці педагога для колективу, ознайомлення з перспективним педагогічним досвідом, формування та підтримку оптимістичної настанови на професійне самовдосконалення, приклад професійного самовдосконалення директора школи, проведення науково-методичних семінарів, семінарів-практикумів.

До методів педагогічного стимулювання належать методи здорової конкуренції. Під поняттям “здорова конкуренція” розуміємо таку організацію змагання, коли кожен має шанс на самореалізацію в умовах сприятливого творчого соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі. До методів здорової конкуренції належать різноманітні професійні конкурси, залучення до участі у проведенні засідань педагогічної ради у формі захисту роботи методичного об’єднання, педагогічного рингу, ділової гри, аукціону ідей.

Забезпечення ефективності стимулюючої дії методу моделювання перспективи можливе при наявності в загальноосвітньому навчальному закладі чітко вибудованої моделі кар’єрного зростання працівника та вимог до професіоналізму кандидатів на керівну посаду. У дисертаційному дослідженні розроблено модель внутрішньошкільного кар’єрного зростання вчителя, де просування службовими сходами залежить від професійного зростання вчителя. На першому щаблі кар’єрних сходів знаходяться такі посади: керівник школи молодого вчителя та консультаційних пунктів: перспективного педагогічного досвіду, педагогічних технологій, педагогічної творчості, заступник керівника пункту психологічної підтримки, оскільки його очолює психолог школи. Названі посади можуть обіймати лише особи, які мають першу кваліфікаційну категорію. На другій сходинці педагогічної кар’єри знаходяться посади керівників методичних об’єднань і наукового центру – учителі вищої кваліфікаційної категорії. На третій сходинці – заступники директора з навчально-виховної та виховної роботи – педагоги, які мають вищу кваліфікаційну категорію та звання “старший учитель”. Найвищу сходинку займає директор школи – учитель вищої категорії зі званням “учитель-методист”.

Підтримка ініціативи та розширення меж самостійності вчителя не усувають контролюючої діяльності з боку керівника навчального закладу. Методи контролю полягають у спостереженні та перевірці виконання працівником програми професійного самовдосконалення з метою підвищення його відповідальності і надання необхідної допомоги. Об’єктами внутрішньошкільного контролю професійного зростання педагога є вдосконалення форм і методів навчально-виховної роботи з учнями, демократизації та гуманізації стосунків у системі “учитель - учень”, впровадження інноваційних технологій, рівень навченості та вихованості школярів, створення атмосфери творчої співпраці з дітьми, їх особистісний розвиток.

У третьому розділі “Експериментальне дослідження моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів ” проаналізовано результати апробації особистісно орієнтованої моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів, доведено достовірність результатів експериментального дослідження.

Для визначення ефективності розробленої моделі педагогічного стимулювання були задіяні педагогічні колективи двох шкіл: Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11 Полтавської міської ради Полтавської області (експериментальна школа, 72 педагоги) і Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №27 Полтавської міської ради Полтавської області (контрольна школа, 68 осіб), у яких результати констатувального експерименту щодо рівнів сформованості досліджуваних якостей не мали суттєвих розбіжностей.

Розроблена програма формувального експерименту передбачала кілька етапів:

Ш налагодження позитивного психолого-емоційного контакту експериментатора з адміністрацією навчальних закладів і членами педагогічних колективів. З метою мотивування було проведено ділову гру “Педагогічні кар’єрні сходинки”;

Ш педагогічне діагностування вчителів: вивчення потребнісно-мотиваційної сфери педагогів, встановлення приналежності працівника або прояву тенденції до того чи іншого типу акцентуації;

Ш розробка директором школи системи стимулів професійного зростання членів педагогічного колективу на основі отриманої інформації про індивідуальні особливості вчителів. Визначені стимули заносилися в окрему графу індивідуальної картки педагога, до якої керівник навчального закладу звертався при розподілі завдань, зниженні ефективності праці, творчості в діяльності підлеглого;

Ш розподіл членів педагогічного колективу для роботи в консультаційних пунктах, науковому та методичному центрах, призначення керівників І-ІІІ ланок внутрішньошкільної педагогічної кар’єри;

Ш налагодження роботи консультаційних пунктів та застосування індивідуальної системи педагогічного стимулювання.

На основі отриманих даних про розподіл педагогів за рівнями сформованості структурних компонентів професійного зростання на початковому та кінцевому етапах експериментального дослідження визначено зміни загального рівня професійного зростання вчителів експериментальної і контрольної шкіл. Динаміка професійного зростання педагогів експериментальної школи відображена на рис.1.

Рис.1. Динаміка професійного зростання вчителів експериментальної школи

Аналіз змін у професійному зростанні вчителів контрольної школи показав, що кількість педагогів високого рівня збільшилася лише на 5,5%, середнього рівня – на 11%, низького рівня професійного зростання зменшилася на 16,5%. Аналіз матеріального стимулювання вчителів, яке на сьогодні є функцією держави, показав наявність позитивної тенденції у розв’язання проблеми: введено виплату на оздоровлення в розмірі 100% від ставки працівника, збільшено розміри тарифних ставок, оплату за завідування кабінетом. Важливим кроком є надання керівникові навчального закладу права визначати розміри оплати за завідування кабінетом і премії “за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків” відповідно до результатів праці особистості, що забезпечує зворотній зв’язок між директором і працівником: інформування останнього про те, як оцінюється його трудовий внесок.

Для об’єктивності оцінки істотності відхилень fe – fk, використовуємо критерій узгодження – критерій Пірсона х2:

(fe – fk)2

Х2 = ---

fk

де fe – теоретичні частоти розподілу вчителів експериментальної школи за рівнями професійного зростання, fk – теоретичні частоти розподілу педагогів контрольної школи за рівнями професійного зростання.

Середнє значення х2 дорівнює 42,67. Отриманий результат х2 набагато більше х2t при ймовірності 0,95 і кількістю ступенів вільності 3, яке дорівнює 7,81. Цей результат підтверджує те, що різниця даних, отриманих в експериментальній і контрольній школах є достовірною. Відносно невелика різниця між значеннями х2 компонентів професійного зростання вчителів свідчить про ефективність запропонованої моделі педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів.

Результати проведеного наукового дослідження дають можливість зробити такі висновки:

1. На основі аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури, праць із загального менеджменту з’ясовано, що в сучасних соціально-економічних умовах актуальною є проблема професійного зростання вчителя як ключової особи у формуванні громадян української держави.

2. Професійне зростання педагога визначено як процес, спрямований на досягнення професіоналізму, що являє собою якісні зміни особистісно-професійної сфери та професійної діяльності вчителя, детерміновані сприйняттям суспільних, професійних і визначених на основі їх інтеріоризації і власної акмеологічної позиції вимог до суб’єкта, при здійсненні ним самоконтролюючої функції.

3. Професійне зростання вчителя діагностується динамікою позитивних якісних змін його складових. Рівень сформованості компонентів наявного у педагога професіоналізму є підґрунтям для з’ясування сформованості структурних частин його професійного зростання. В основу визначення компонентів професійного зростання педагога покладено структуру професіоналізму, розроблену Н. Гузій. Мотиваційний компонент є показником психологічної готовності вчителя до здійснення ним процесу власного професійного вдосконалення. Ступінь сформованості когнітивного компоненту – пізнавальну активність особистості. На основі афективної складової визначається емоційна готовність, конативного компоненту – операційно-процесуальна активність.

4. У дослідженні розроблено критерії професійного зростання педагога (усвідомлення особистісної і суспільної значущості професійного зростання вчителя; сукупність необхідних професійно-особистісних якостей; система ставлень до людей і до педагогічної діяльності; наявність сформованої акмеологічної позиції;

підвищення професійних знань і розширення загальнокультурного кругозору; вдосконалення умінь і навичок; використання педагогічних технологій), на основі яких встановлено його рівні (низький, середній, високий).

5. Виявлено, що розв’язання проблеми професійного зростання вчителя можливе за умови педагогічного стимулювання з боку керівника навчального закладу, при якому повинні враховуватися здобутки психолого-педагогічної науки та прогресивний досвід управління персоналом виробничих та організаційних структур.

6. Педагогічне стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів як складова особистісної управлінської діяльності директора школи являє собою цілеспрямований послідовний вплив суб’єкта управління на особистість педагога сукупністю матеріальних і моральних чинників з метою активізації його діяльності по підвищенню професійного рівня в умовах поваги, довіри та доброзичливості. Воно характеризується взаємозалежністю об’єктивного і суб’єктивного, здатністю викликати в особистості позитивні психічні стани, зміни в її мотиваційному полі, залежить від ставлення вчителя до людей (адміністрації, колег, учнів та їх батьків), до себе, предметів оточуючого світу та ставлення оточуючих до самого педагога.

7. Розроблено, теоретично обґрунтовано та експериментально апробовано модель педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, в основу якої покладено індивідуальний підхід до особистості вчителя, що полягає в урахуванні потреб, рівня самооцінки та типу акцентуації педагога.

8. Визначено методи педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів, що ґрунтуються на позитивних емоціях, створенні ситуації успіху особистості та активізації її відповідального ставлення до професійного самовдосконалення.

9. Ефективність апробованої моделі доведено на основі аналізу результатів формувального експерименту, що свідчать про позитивні кількісно-якісні зрушення в компонентах професійного зростання педагога, сукупність яких визначає підвищення його загального професійного зростання. Так високий рівень професійного зростання мають 33,7% вчителів експериментальної і 18% педагогів контрольної школи; середній відповідно 53,5% і 43%; низький – 12,8% і 39%.

10. Методичні матеріали були апробовані в діяльності директорів шкіл і сприяли підвищенню ефективності управління персоналом. Матеріали дослідження можуть виступати теоретичними засадами в системі підвищення кваліфікації директорів шкіл щодо управління персоналом навчального закладу та науково-методичним забезпеченням просвітницької діяльності управління освіти.

Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів педагогічного стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. Подальшого вивчення і вирішення потребують проблеми матеріального заохочення вчителів, забезпечення внутрішньоорганізаційного, міжорганізаційного кар’єрного зростання педагогів.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладено в таких публікаціях:

Методичні посібники та рекомендації

1. Гриньова М.В., Литвинюк Л.В. Планування і прогнозування в навчальному закладі: Навчально-методичний посібник. – Полтава: ПДПУ, 2006. – 8с. (Автором розроблено зміст і структуру лекційних, семінарських, лабораторних занять з курсу ”Планування і прогнозування