КИІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛІСНІЧЕНКО СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 347.73:339.727.22.

ФІНАНСОВО - ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

(за законодавством України та країн ЄС і США)

Спеціальність: 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право, банківське право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ-1999

Дисертація є рукописом

Дисертацію виконано на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – Кузнєцова Валентина Федорівна, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, доцент Київського університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Кучерявенко Микола Петрович, завідувач кафедрою Харківської національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.

кандидат юридичних наук, Ісаєва Наталія Карлівна, старший науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України.

Провідна організація - Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича.

Захист відбудеться “_9_ “ _квітня_ 1999_ р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.04 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розісланий “_06_” __березня__ 1999_р.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Вчений секретар Бобровник С.В.

спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження

Проблема залучення іноземних інвестицій в економіку Україним є останнім часом чи не найбільш актуальним питанням розвитку національної економіки. Вона обумовлена перш за все браком внутрішніх капітальних коштів, необхідних для структурної перебудови народно-господарського комплексу.

Розвиток законодавчого регулювання діяльності іноземних інвесторів за період 1991-1997 р.р. виявив іншу, не менш важливу проблему,- проблему відсутності національної доктрини залучення зовнішнього капіталу та фінансово-правових механізмів її реалізації.

За цей період законодавство, що регулює діяльність іноземних інвесторів змінилось 6 разів. Наявним є гострий дефіцит у грунтовних теоретичних дослідженнях, які б дали змогу законодавцю та Уряду проводити послідовну і продуману політику, що відповідає інтересам подолання кризи економіки України, її інтеграції в систему світових фінансово-господарських взаємовідносин і насамперед європейських економічних структур.

Однією з причин такого становища та незадовільних результатів в питанні залучення іноземного капіталу є відсутність законодавчо визначеного і економічно обгрунтованого поняття "іноземної інвестиції", яке б повністю відповідала потребам реформування національної економіки.

Як законодавець так і Уряд України у своїх рішеннях нормативного характеру по врегулюванню діяльності іноземних інвесторів оперують тільки кількісним показником, лишаючи поза увагою якісний- предмет та об'єкт інвестування.

На думку автора перш за все потрібно законодавчо визначитись, які самі інвестиції і технології потрібні для національної економіки України: капітальна сфера, сучасні енергозберігаючі технології та обладнання чи офісне обладнання, автомобілі "second hand", які завозяться зараз в Україну як іноземні інвестиції.

Головною помилкою законодавця при такому підході було застосування інституту податкових пільг для іноземних інвесторів без урахування якісної сторони їх діяльності і обмеження характеристики діяльності останніх тільки кількісним критерієм- розміром кваліфікаційної інвестиції (п.3 ст.32 Закону Про іноземні інвестиції").

Виходячи з цього, держава надавала підтримку всім іноземцям, які підпадали під визначення іноземного інвестора без погляду на якісну сторону його діяльності та її суспільно-корисного значення для економіки України, її відповідності національним інтересам.

Таким чином еволюція законодавчого процесу регулювання діяльності іноземних інвесторів поставило питання відсутності теоретичної концепції поняття іноземної інвестиції, кола суб’єктів інвестиційної діяльності та організаційно-правових форм здійснення останньої в Україні як і адміністративно-правових та фіскальних важелів стимулювання залучення іноземного капіталу у приоритетні сфери національної економіки.

Протиречна нормативна база та “законотворча” діяльність міністерств і відомств, місцевих органів виконавчої влади створюють той “безмежних ланцюг штучних бар’єрів подолання яких потребує велетенських зусиль”1 (Виступ Президента України 23 березня 1997 р. перед парламентом) і створює сприятливий грунт для процвітання корумпованості держапарату.

Далеко не абсолютизуючи ролі та значення іноземних капіталовкладень в оздоровленні української економіки все ж можливо констатувати те, що ця проблема залишиться нагайною ще довгий час і буде складати одне з стратегічних завдань Уряду і Держави в цілому.

Оскільки провадження економічних реформ в Україні має за мету створення ринкової моделі економіки то одним із важливих завдань перехідного етапу є пошук та впровадження ефективних правових форм адміністративного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності і зокрема іноземних. Стабільна та лукративна по відношенню до гoспoдарюючих суб'єктів законодавча база, поміркована фіскально-податкова політика, однаковий з резидентами господарсько-правовий режим підприємницької діяльності є головними складовими частинами успішної інвестиційної політики за участю іноземного капіталу.

Без пошуку нових форм правового регулювання іноземного інвестування, які б в найбільш повній мірі відповідали існуючим економічним умовам та інтересам структурної перебудови економіки та державним інтересам будь-яка інвестиційна політика приречена на провал.

Вказані обставини роблять актуально важливим і своєчасним наукові і теоретичні дослідження поняття “іноземної інвестиції”, його змісту, юридично-правової сутності, ролі та значення іноземного інвестування в перебудові економіки країни, визначення структурних елементів інвестиційної діяльності за участю іноземних суб`єктів підприємницької діяльності відокремлення її від господарської діяльності останніх в Україні.

Ключовою проблемою в цьому питанні є органічне поєднання адміністративних заходів державного впливу на процес іноземного інвестування з застосуванням фінансових стимулів діяльності іноземних інвесторів в Україні. Саме з погляду на важливість та актуальність цієї проблеми темою даного дослідження обрано фінансово-правовий аспект регулювання іноземних інвестицій в Україні.

Ступінь дослідженості теми дисертації

На жаль питання наукового аналізу проблем інвестиційного права залишається у вітчизняній науці недостатньо вивченим. Це пов`язано насамперед з доктриною, що панувала за часів Радянського Союзу і передбачала економічний розвиток виключно за рахунок внутрішніх резервів та ідеологічного змагання між двома суспільно-економічними формаціями капіталізмом і соціалізмом, яка відкидала іноземне інвестування як засіб розвитку національної економіки.

За останні роки в Україні написано декілька робіт з проблем інвестиційного права, але предметом цих досліджень була головним чином господарська діяльність іноземних суб`єктів підприємницької діяльності2.

Вивчення фінансової суті та адміністративно-правової природи державного регулювання іноземного інвестування, узагальнення існуючого досвіду та визначення основних принципів залучення іноземних капіталів, поки що не хто у систематизованому вигляді не проводив. Цьому питанню значно більше уваги приділяється провідними західними економістами і юристами, наукові розробки яких

____________________________________________________________________

1”Голос України” від 25.03.1997 р. № 52 (1552)

2Лутц Гоффманн і Аксель Зіденберг. Зрушення до ринкової економіки (реформи в Україні: погляд зсередини). “Фенікс”, Київ – 1997.

використовувались автором цього дослідження: Батіста Л.О., Дюранд-Бартер П., Доггарт К., Макмілан С.Г., Майкл Бранд, Лутц Гоффман, Аксель Зіденберг, Ейсан Никбахт, Ульріх Тіссен, Ульріх Байройтер. Значне місце в роботі посіли практично-теоретичні роботи російських та українських вчених у галузі фінансового права: Воронової Л.К., Шемшученка Ю.С., Булатова О.С., Мєщерякової О.В., Омельченка А.Є..

Дослідження дисертанта спирається на власний 10-річний практичний досвід у сфері зовнішньоекономічних відносин та 5- річний досвід практичної роботи у Представниці німецької Економіки в України по вирішенню проблем, з якими стикаються німецькі інвестори в Україні при реалізації своїх проектів. Ідеї і пропозиції, що висуваються у цій науковій розробці спираються на думку та рекомендації провідних зарубіжних і вітчизняних юристів, фахівців у галузі фінансового і міжнародного права.

Предметом дисертаційного дослідження є урегулюванні нормами національного законодавства фінансово-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади і іноземними інвесторами в процесі адміністративно-правового регулювання інвестиційної діяльності останніх в Україні та вироблення концептуальних підходів для розробки законодавчої моделі (форми) залучення іноземних інвестицій, яка б забезпечила фінансові потреби структурної перебудови національної економіки.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-економічних процесів в суспільстві, що визначає стратегію дослідження, його загальну спрямованість та аналіз предмета дослідження у його взаємозв’язку з іншими суспільними явищами.

Саме за цієї причини в дисертації головне місце посідає метод аналізу діючої в Україні законодавчо-правової бази з регулювання відносин між іноземними суб’єктами інвестиційної діяльності та суб’єктами державного управління цією діяльністю. Аналіз процесу законотворення розглядається у нерозривному взаємозв’язку з фінансово-економічними явищами, які відбуваються в Україні та на світових ринках вільних капіталів. Значне використання у цій роботі знайшов також метод порівняльного аналізу існуючого досвіду та практики законодавчого регулювання діяльності іноземних інвесторів в країнах з ринковою моделлю економіки.

Велику увагу в дисертації було приділено вивченню та критичного аналізу досвіду податкових

реформ у країнах Західної Європи та США та їх вплив на подальший розвиток ринків капіталів та ділову активність капіталовкладників. Це пов’язано зокрема з тим, що Україна намагається зараз виходити на

світові фондові ринки та активно працювати з міжнародними кредитно-фінансовими інституціями. Не менш важливим аргументом у дослідженні податкових реформ, та фіскально-податкових методів стимулювання надходжень іноземних капіталів в Республіку є те, що Україна здійснює вже третю податкову реформу і на жаль з прямо протилежними результатами.

Вивчення предмету дослідження у його нерозривному розвитку не можливе без застосування історичного методу, тобто розгляду явища у його динаміці у просторі і часі. Це дозволило виділити основні етапи розвитку фінансово-правової бази з регулювання діяльності іноземних інвесторів в Україні, особливості правового режиму іноземних капіталів, тенденції та еволюцію поглядів законодавця з питання способів та методів залучення іноземних капіталів в національну економіку України, роль і значення іноземних капіталів у вирішенні економічних проблем, пов’язаних з перебудовою народногосподарського комплексу.

Комплексне використання зазначених методів дозволило при роботі над темою дисертаційного дослідження вирішити теоретичні та практичні завдання, які автор ставив перед собою.

Об’єктом дисертаційного дослідження є законодавчі норми, які складають правовий режим іноземного інвестування в Україні і визначають склад учасників (суб’єктів) інвестиційної діяльності, їх права та обов`язки, правові засади іноземних капіталовкладень в національну економіку України, що регулюють цивільно-правові відносини між іноземними суб’єктами інвестиційної діяльності та суб'єктами

державного управління. Особлива увага у цій роботі приділена фінансовому аспекту об’єкта дослідження, який на думку автора є найбільш суттєвим елементом режиму іноземного інвестування, оскільки фінансово-правові засади безпосередньо зачіпають головний мотив інвестиційної діяльності- прибуток.

Цим пояснюється зокрема і та обставина, що саме в цій галузі законотворення є наявними глибокі протиріччя між об’єктивними потребами економіки України в іноземних інвестиціях та відсутністю чітко визначеної законодавчої доктрини у цьому питанні.

Основною метою дисертаційної роботи було здійснення комплексного юридичного аналізу фінансово-правових засад інвестиційної діяльності за участю іноземних суб’єктів, правових норм, які складають національний режим іноземного інвестування, визначення поняття іноземної інвестиції та рамкових умов діяльності в Україні іноземних суб’єктів підприємницької діяльності. При цьому, виходячи з предмету дослідження, основна увага приділялась аналізу податково-фіскальної системи України, її порівняння з аналогічними системами у країнах ЄС та США, а також валютно-банківського регулювання руху іноземних капіталів на предмет їх відповідності інвестиційним потребам економіки України.

Для цього автор ставив перед собою наступні групи завдань прикладного характеру:

-проаналізувати історичний розвиток законодавчої бази фінансово-правового регулювання відносин між іноземними суб’єктами інвестиційної діяльності та суб’єктами державного регулювання в Україні;

-визначити причинний взаємозв’язок між правовою формою та фінансовою суттю інвестиційної діяльності іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні і на цій базі встановити ефективність тих законодавчих підходів, що їх дотримується законодавець у питанні залучення іноземних капіталів;

-розглянути можливість застосування в Україні вже наявного досвіду зарубіжних країн в т.ч. КНР та офшорних зон в умовах України для пошуку найбільш оптимальної законодавчої моделі регулювання діяльності іноземних інвесторів.

-дати порівняльний аналіз законодавства країн ЄС, США з чинною законодавчою базою України на предмет порівняння ефективності стимулювання надходжень іноземних капіталовкладень та пошуку найбільш оптимальних підходів у питанні оподаткування прибутків іноземних інвесторів.

-розкрити фіскальний механізм безпосереднього впливу тієї чи іншої податкової моделі на активність іноземних капіталів в Україну, сфери надходжень та застосування нерезидентного капіталу;

-розробити на основі отриманих результатів конкретні пропозиції щодо вдосконалення діючої нормативної бази з питання регулювання діяльності іноземних інвесторів в Україні, виявити наявні протиріччя та неузгодженості між чинними нормативними актами та міжнародною прийнятими звичаями і фінансово-правовими узансами з метою її приведення у відповідність з потребами часу.

Інформаційна основа дослідження складається з чинної Конституції України, діючого законодавства з питання регулювання інвестиційної діяльності іноземних суб’єктів підприємницької діяльності в Україні, нормативної бази НБУ, Міністерств та Державної податкової адміністрації України, наукових досліджень іноземних фахівців у галузі фінансового права, податкових систем розвинутих країн світу, наукових статей вітчизняних авторів з проблем оподаткування господарської діяльності.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає:

1)

2)

2)

2)

2)

2)

2)

2)

2)

На захист виносяться наступні концептуальні положення:

1.

2.

2.

n

n досягненні найбільш можливої за існуючих рамкових умов в Україні прибутковості (рентабельності) здійснених капіталовкладень;

2.

2.

2.

Дисертант вносить пропозиції з:

-вдосконалення нормативних актів, які регулюють діяльність іноземних суб’єктів підприємницької діяльності на предмет інвестування останніми капітальних вкладень в об’єкти народногосподарського комплексу України;

- по змісту Закону України від 19 березня 1996 р. “Про режим іноземного інвестування”, який вимагає приведення у відповідність з дійсними потребами національної економіки в іноземних капіталовкладеннях

-комплексній цільовій узгодженості відомчої нормативної бази суб’єктів державного регулювання іноземних капіталовкладень в Україні.

Теоретична та практична цінність дисертаційного дослідження полягає його базуванні на практичному матеріалі автора, який брав безпосередню участь у конкретних інвестиційних проектах та дослідженні проблем реалізації інвестиційних проектів ФРН та США в Україні, підготовці проекту типового інвестиційного законопроекту, вивченні досвіду і результатів діяльності в Україні таких фінансових інституцій як “Kreditanstalt fьr Wiederaufbau”, “Hermes AG” та розробці нормативних актів ДПА (Наказ ДПА від 16.01.1998 р. № 23 “Про внесення змін до Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представництв нерезидентів як платників податку на прибуток” зареєстровано в Мінюсті України 03.02.1998 р. за № 62/2503), пропозицій до діючих законодавчих актів (Закону України від 03.04.1997 р. № 168 “Про податок на добавлену вартість”) з правового регулювання проблем іноземного інвестування.

Це дає можливість використання його висновків, як у подальшій підготовці нормативних актів у цій галузі так і учбовому процесі - викладенні нормативного курсу “Фінансове право”, у науково-прикладних дослідженнях та удосконаленні адміністративної практики діяльності органів державного управління з приводу вирішення проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну, більш чіткого і правильного розуміння суті та характеру цього міжнародно-правового фінансового явища.

Наукові положення, оцінки, висновки, пропозиції, отримані в результаті дисертаційного дослідження можуть послужити основою для подальших наукових пошуків у галузі фінансового права та його підгілок податкового та валютного законодавства, які становлять у свою чергу фінансово- правові засади іноземного інвестування в Україні.

Апробація дисертаційного дослідження і впровадження його результатів.

Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у шести публікаціях та внесенні пропозицій при підготовці і прийнятті змін та доповнень до діючих законів з питань оподаткування (Закон України від 12 грудня 1997 р. “Про внесення змін і доповнень до ст. 5 Закону України “Про податок на добавлену вартість”4 ) та нормативних актів Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, Державної податкової адміністрації України (Наказ ДПАУ від 16.01.1998 р. № 23 “Про внесення змін до Порядку реєстрації та обліку постійних представництв нерезидентів як платників податку на прибуток підприємств”5, зареєстровано в Мінюсті України 3 лютого 1998 р. за № 63/2503, Наказ ДПАУ від 16.01.1998 р. № 29 “Про внесення змін до Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що здійснює діяльність на території України через постійне представництво", зареєстровано в Мінюсті України 25 лютого 1998 р. за № 136/2576).

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та банківського права Київського університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації обумовлена змістом наукової проблеми і має за мету теоретичне узагальнення практичного досвіду автора у сфері зовнішньоекономічної діяльності та 5 річного дослідження діяльності німецьких фірм в Україні. Наукова робота складається з 2-х розділів, поділених на 6 підрозділів та списку використаної літератури.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність та прикладна цінність дослідження у період хронічного дефіциту іноземних капітальних надходжень в національну економіку України, визначені предмет та об’єкт дослідження, мета і його головні завдання, доведена наукова новизна даної наукової роботи, обгрунтована недостатня теоретична дослідженість проблеми іноземних інвестицій та основні положення, що виносяться на захист.

Розділ I. Теоретичні питання іноземного інвестування та правове регулювання інвестиційної діяльності нерезидентів в Україні складається з трьох підрозділів: теоретичні питання поняття "іноземної інвестиції", розвиток законодавчої бази та організаційно-правові форми, теоретичні питання правового регулювання портфельних інвестицій в Україні.

В першому підрозділі зроблено юридично-правовий аналіз поняття “інвестиції” і “іноземної інвестиції” як однієї із її складових частин. У основу аналізу покладено відповідність юридично-економічного змісту поняття “інвестиції” взагалі його правовій формі.

Зміст поняття “інвестиції” розглядається як історична категорія у його діалектичному розвитку як продукт історичного розвитку продуктивних сил тієї чи іншої країни. “Іноземне інвестування” у тій формі, яку ми маємо зараз, виникло після другої світової війни. План “Маршала” для Європи був по суті першою масштабною акцією з інвестування економіки європейських країн. Як у Європі так і в Тихоокеанському регіоні інвестування здійснювалось у вигляді капітальних вкладень у сферу виробництва: машинобудування, радіоелектроніки, телекомунікацій, тобто високо технологічних та інтелектуально містких видів виробництва.

Діюче законодавство України у галузі регулювання іноземних інвестицій та інвестиційної діяльності взагалі визначає інвестицію через родове поняття “цінностей”. Тобто у цьому випадку у якості

найближчого родового поняття взято категорію матеріальних цінностей, що не є таким, оскільки це

поняття має категоріальний характер і охоплює надто велике коло засобів фінансово-господарського обігу, які не мають ніякого відношення до інвестиційної діяльності.

_________________________________________________________________________________________________________________________________________

4 Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 21, ст. 156

5 Бізнес від 23.02.1998 р. № 7 (266)

Інвестиційна діяльність є одним із видів фінансово-господарської діяльності і тому при визначенні поняття “Іноземної інвестиції” принципово важливе значення має точне встановлення найближчого родового поняття та видової ознаки. У дисертації робиться порівняльний аналіз визначення поняття “інвестиції” у різних джерелах зокрема Великій радянській енциклопедії, Законі України від 18 вересня 1991 р. “Про інвестиційну діяльність”, Законі України від 19 вересня 1996 р. “Про режим іноземного інвестування” та інш.

Більшість авторів дають визначення інвестиції через родове поняття капітальних вкладів у сферу суспільного виробництва з метою отримання прибутку (доходу). До видових ознак інвестиції відносяться їх капітальний і довгостроковий характер, суспільно корисний характер, а також реальність.

Остання ознака характеризує безпосереднє відношення предмету інвестиції до об’єкту інвестування та капітальний характери останнього, а не опосередкованість інвестиційної діяльності по відношенню до об’єкту інвестування та суспільно-корисного ефекту результату такого інвестування.

У дисертації зроблено аналіз структурних елементів поняття інвестиції і зокрема зроблено акцент на розгляді прямих інвестицій. Прямі інвестиції, завдяки своєму неопосередкованому відношенню до об’єкту інвестування, мають капітальний характер і пов’язані з реальним вкладенням в економіку валютних коштів, технологічного обладнання або прав промислової та інтелектуальної власності. Вони об’єктивно пов’язані з створенням необхідних передумов для структурної перебудови об’єкту інвестування і здатні за своїм суспільно-корисним ефектом вплинути на розвиток цілих галузей економіки країни.

Характер інвестування залежить не в останню чергу від правового статусу суб’єкта іноземного інвестування та його мотивації, яка і визначає в кінцевому значенні сферу прикладення капіталу та організаційно-правову форму здійснення цієї діяльності.

У даному науковому дослідженні приведена схема структури інвестиційної діяльності та показані об’єктивні взаємозв’язки між всіма її структурними елементами, приведена дефініція іноземної інвестиції яка в найбільш повній мірі відповідає поточним потребам національної економіки у зовнішніх капіталовкладеннях та структурної перебудови ключових галузей народно- господарського комплексу.

Особливий наголос зроблено на такій видовій ознаці поняття іноземної інвестиції як технологічність. Технологічний характер інвестиції відокремлює інвестицію від інших видів капіталовкладень та морально і фізично застарілого обладнання, які не мають ефектом організацію в Україні передових виробництв, здатних виробляти конкурентноздатну продукцію та вплинути на розвиток інших суміжних галузей. Виходячи з цього, у дисертації зроблено висновок щодо необхідності зміщення акценту у законодавчому регулюванні іноземного інвестування на якісних кваліфікаційних ознаках предмету інвестиції, а не на кількісній стороні останньої, оскільки як видно з зробленого аналізу капітальність інвестиції полягає у її кількісній стороні, що має здатність до якісних перетворень в т.ч. мультиплікаційного характеру.

Правовий статус суб’єкта інвестування, наявні у нього засоби інвестування детермінують в певній мірі і вибір тієї чи іншої організаційно-правової форми реалізації головного мотиву інвестиційної діяльності - отримання прибутку (доходу). Організаційно-правова форма має похідний характер від виду інвестиції і знаходиться у причинно-наслідковому зв’язку з першим.

У організаційно-правовій формі визначається суб`єктивно-причинне відношення суб’єкта інвестиційної діяльності до організації процесу досягнення основної мети з використанням інвестиційних засобів, його участі у використанні результатів інвестиційної діяльності, ступені стабільності його інвестиційної мотивації і врешті його готовності взяти на себе певний інвестиційний ризик.

На основі проведеного аналізу у дисертаційному досліджені зроблено пропозицію щодо визначення іноземної інвестиції через родове поняття капітальних вкладень та визначені видові ознаки як- “всі види капітальних вкладень у сферу матеріального виробництва, які здійснюються іноземними суб’єктами підприємницької діяльності у вигляді високо технологічного обладнання, засобів виробництва, валютних коштів, прав промислової і інтелектуальної власності, за рахунок яких досягається суспільно-корисний ефект для народного господарства України та створюється прибуток”.

Приведена у науковій роботі класифікація видових ознак та форм здійснення інвестицій відповідає на думку автора реальним потребам України у капітальних вкладеннях і дозволяє відокремити реальних інвесторів від звичайних іноземних суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють в Україні зовнішньо торгівельні та господарські операції.

Значну увагу при розгляді засобів інвестування приділено також опосередкованим засобам капітальних вкладень, а саме так званим портфельним інвестиціям, оскільки реальні інвестиції здійснюються у більшості випадків із залученням зовнішніх коштів.

У підрозділі 2 - розвиток законодавчої бази, організаційно-правові форми. досліджено розвиток законодавчої бази з фінансово-правового регулювання діяльності іноземних суб’єктів підприємницької діяльності (інвесторів) в Україні та розкрито зміст організаційно-правових форм такої діяльності, взаємодію суб’єктів адміністративних правовідносин, що виникають у процесі здійснення такої діяльності. Головна увага у цій частині наукового дослідження приділена аналізу головних чинників нестабільності національного режиму іноземного інвестування в Україні та пошуку на цій основі існуючого взаємозв’язку між фінансово-економічним змістом інвестиційної діяльності з організаційно- правовою формою здійснення останньої.

Автор, зокрема не поділяє думки деяких західних фахівців про необхідність застосування в Україні типового Закону з регулювання іноземних інвестицій, оскільки як за своєю формою так і юридичним змістом він не відповідає потребам стимулювання іноземних капіталовкладень в пріоритетні галузі народного господарства. Теоретична концепція надання іноземним інвесторам рівних з резидентами умов господарювання, що покладена в основу цього закону не має під собою теоретично-наукової бази і як наслідок цей Закон не працює на практиці, що є істиною у останній інстанції.

Зважаючи на тему цього дослідження основну увагу при розгляді правових аспектів комерційно-господарської діяльності іноземних суб’єктів в Україні приділено імплементації суб’єктивної мотивації інвестиційної діяльності в організаційно-правовій формі та впливу останньої на реалізацію інвестиційних намірів іноземних інвесторів в Україні.

У цій частині дисертаційної роботи досліджено і науково обгрунтовано недостатність наявних в Україні цивільно-правових засобів та недосконалість діючого законодавства для забезпечення функціонування ефективної системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів в українську економіку.

Автором зроблено порівняльний аналіз діючої фінансово-правової системи регулювання діяльності іноземних інвесторів в Україні з аналогічними системами країн індустріальної сімки, на долю яких припадає левова частка світового ринку інвестиційних капіталів. На основі цього аналізу розроблена низка рекомендацій по визначенню головних напрямів реформування діючої законодавчої бази та запропоновані конкретні шляхи і організаційно-правові форми вирішення проблем “інвестиційного голоду”.

На конкретних прикладах з особистої практики автора продемонстровано вплив деяких адміністративних рішень Уряду та Парламенту України на активність та результати діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні.

Особливу увагу у цьому розділі приділено питанню структурного розвитку суб’єктів державного регулювання інвестиційних процесів в Україні. При цьому, виділяються загальнодержавний рівень виконавчої вертикалі і місцевий рівень правовідносин між суб’єктами інвестиційної діяльності і органами державної влади. Автор поділяє думку тих авторів, які вказують на надмірне адміністративне втручання з боку державних суб’єктів у сферу приватного бізнесу, який становить головний об’єкт для іноземного інвестування в Україні. У роботі, на основі проведеного аналізу, обгрунтовано необхідність законодавчої формалізації предмету та приводу адміністративних правовідносин.

Окремо, в цій частині дослідження, розглянуті організаційно-правовові форми спільної з резидентами діяльності іноземних інвесторів в Україні, досліджено можливість застосування таких специфічних і нетрадиційних фінансово-правових інструментів як вільні економічні зони та “офшорні” зони, податкові пільги.

В третьому підрозділі- теоретичні питання правового регулювання портфельних інвестицій в Україні встановлено, що іноземне інвестування в умовах ринкової економіки та інтернаціоналізації виробничих процесів відбувається головний чином у організаційно-правових формах фондового ринку. Створення фінансово-правових засад вільного обігу фінансових коштів та впровадження сучасних засобів такого обігу є одним із приоритетних завдань законодавця в Україні.

Запозичення коштів на зовнішньому та внутрішньому ринку з правової точки зору є фондовим інститутом, який історично склався як засіб виходу з кризових ситуацій, пов’язаних з браком фінансових коштів для структурної перебудови або відбудови народногосподарського комплексу. Особливістю сучасного етапу застосування цього механізму в Україні є те, що на відміну від попередніх часів, коли збереження громадян вилучались адміністративно-примусовим методом, зараз цей процес відбувається у ще незвичних ринкових формах.

Векселя, акції, облігації внутрішньої (зовнішньої) позики, державні казначейські зобов’язання все більш активно залучаються до цивільно-господарського обігу. Правова природа ринку зобов`язень, та інституту довірчих товариств, інвестиційних фондів тісно пов’язана з процесами трансформації форм власності (приватизації), які зараз відбуваються в Україні.

Законодавчі засади функціонування первинного і вторинного ринків цінних паперів за участю іноземного капіталу в Україні були закладені Законом України від 18 червня 1991 р. “Про цінні папери та фондову біржу”, Законом України від 18 вересня 1991 р. “Про інвестиційну діяльність”, якими цінні папери було визнано засобом іноземного інвестування.

Особливістю сучасного етапу розвитку фондового ринку в Україні є наявність у обігу приватизаційних сертифікатів (ваучерів) та компенсаційних сертифікатів населення не забезпечених реальними коштами. Таким чином, на відміну від розвинутих країн Заходу, де обіг цінних паперів грунтується на реальних фінансових коштах і є засобом залучення до господарського обігу вільних коштів в Україні фондовий ринок нерідко стає засобом вилучення коштів з легального обігу.

Замкнутість фондової системи України є насамперед наслідком перехідного стану економіки та превалювання фінансово-правових форм законодавчого регулювання цього ринку.

На даний момент первинний та вторинний ринок є не достатньо відкритими для іноземних інвесторів як з точки зору наявності рівних з резидентами можливостей участі у приватизаційних процесах так і з погляду на юридично-правові гарантії захисту своїх майнових прав. Таке становище викликає дві прямо протилежні точки зору на доступ нерезидентів до фондового ринку України, а рівно як зовнішніх запозичень за допомогою державних бондів (т.з. “євробонди”). Останні події на міжнародних фондових ринках підігріли цю теоретичну дискусію.

На думку автора у цьому питанні необхідно визнати, що замкнутість фондового ринку України є наслідком пануючої за часів СРСР державної доктрини опори на власні ресурси. Остання опиралась на відповідну міжнародно-правовому базу, що частично інкорпорована у діюче законодавство України. Міжнародна кооперація, а рівно як і залучення (запозичення) необхідних фінансових коштів на зовнішніх ринках не можливі без відкритості фондового ринку для нерезидентів.

Правова база регулювання діяльності нерезидентів на фондовому ринку України повинна стимулювати нерезидентів працювати перш за на ринку корпоративних паперів- з акціями приватизованих підприємств. У свою чергу це вимагає лібералізації фінансово-правового регулювання обігу цінних паперів у частині допуску акцій іноземних компаній в Україні і навпаки відкриття допуску резидентних акцій на міжнародні ринки.

Виключно важливу роль у фінансово-правовому регулюванні фондового ринку мають встановлення єдиних і прозорих правил гри та скоординовані дії державних органів управлінні: НБУ, Мінфіну України та Державної комісії України з цінних паперів. Прийняття Закону України від 15 вересня 1997 р. “Про державне регулювання ринку цінних паперів” створили законодавчі засади для фінансово-правового регулювання діяльності суб’єктів фондового ринку, впровадження інституту реєстраторів цінних корпоративних паперів, що є надзвичайно важливим з погляду забезпечення прав нерезидентів, які придбають корпоративні папери українських підприємств.

Недоліком існуючої практики придбання нерезидентами корпоративних паперів українських підприємств є те, що вони опосередковуються фінансовими посередникам (інвестиційними фондами) або банками, які реалізують ці папери нерезидента. За таких умов інвестиційні кошти осідають в банках та інвестиційних фондах, а кінцевий споживач, емітент акцій залишається без інвестора, рівно як і інвестор без прибутку.

Невиправданою на думку автора є також і бюджетно-дефіцентна спрямованість адміністративної політики Уряду, що проводиться Мінфіном на фондовому ринку. Зроблена ставка на облігації внутрішньої позики призвела до стимулювання активності в Україні міжнародного банківсько-спекулютивного капіталу та зростання зовнішнього боргу України. Можливі наслідки такої діяльності цієї категорії “інвесторів” продемонструвала у березні та серпні цього року Росія, яка за одну ніч була поставлена на межу фінансової кризи. Невдача з українськими євробондами є тому ще одним підтвердженням.

Діяльність органів державного управління фондовим ринком та діяльність на ньому іноземних інвесторів- нерезидентів повинна мати інвестиційно-виробничу спрямованість і забезпечувати потреби виробничої сфери, а не банківської. Діяльність Державної комісії України з цінних паперів та фондового ринку є таким чином виключно важливою формою фінансового регулювання інвестиційних процесів в Україні.

Розділ ІІ. Фінансово-правові питання режиму іноземного інвестування. Складається з трьох підрозділі: оподаткування прибутків іноземних інвесторів, валютне регулювання інвестиційної діяльності та банківське обслуговування діяльності іноземних інвесторів в Україні.

У першому підрозділі другого розділу- оподаткування прибутків іноземних інвесторів досліджуються основні законодавчі засади оподаткування прибутку, який отримується в результаті здійснення різних видів капіталовкладень в Україні, проаналізовано розмір загальних виплат у соціальні фонди, зроблено порівняльний аналіз аналогічних фіскальних систем у країнах Заходу. Зокрема наявна законодавча база податкової системи України є достатньо розробленою і за кількістю та видами податків Україна не відрізняється від більшості європейських держав.

В процесі дослідження автором були виявлені та досліджені основні чинники нестабільності діючої системи оподаткування, її вплив на активність іноземного капіталу в Україні, показано об’єктивний взаємозв’язок фінансово-фіскальних взаємовідносин з адміністративним режимом іноземного інвестування. Головним недоліком діючої в Україні системи оподаткування є недосконалий механізм застосування непрямих податків, а саме ПДВ та високий рівень ставки цього податку у порівнянні з європейськими середньо зваженими ставками.

Наслідком цього явища є те, що у підприємств вилучаються обігові кошти і це безпосередньо впливає на рівень капіталізації прибутків у виробничій сфері. За такої ситуації здійснення прямих інвестицій у економіку є вкрай нерентабельною і ризикованою справою.

Зважаючи на доволі жорсткі умови інвестиційного ринку, значну увагу в дисертації приділено науковому аналізу практики застосування в Україні фінансово-правових засобів стимулювання активності іноземних інвесторів на місцевому ринку.

Зокрема, це стосується такого не однозначного інструменту, як інституту податкових пільг, що його було вперше впроваджено у 1992 р. Законом України від 13 березня 1992 р. “Про іноземне інвестування”. В дисертації досліджено правовий механізм взаємодії цього інструменту з бюджетними процесами та його законодавчу еволюцію.

На конкретних результатах цього дослідження розроблено низку методичних рекомендацій стосовно застосування цього механізму регулювання іноземних інвесторів в Україні.

У другому підрозділі цього розділу дисертації- валютне регулювання інвестиційної діяльності розглянуто не менш важливий правовий аспект інвестиційного клімату, а саме систему валютного регулювання та банківського обслуговування господарських операцій нерезидентів-іноземних інвесторів.

Іноземне інвестування є одним із різновидів міжнародного розподілу праці і зовнішньоекономічної діяльності і тому не менш принциповим мотивом її здійснення є валютне законодавство країни прикладення капіталів.

Валютний режим стосується перш за все конвертованості національної грошової одиниці, можливості міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельним і внутрішнім господарським операціям, вільного переказу валютних коштів закордон, ставки трансфертних податків та правове регулювання кредитних відносини.

Основним нормативним актом, що регулює валютний ринок та відносини між його суб`єктами та органами державного контролю в Україні є Декрет КМУ від 19 лютого 1993 р. № 15 “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”.

Характерними моментами системи валютного регулювання України є:

-Ліцензування валютних операцій нерезидентів і резидентів;

-обов`язкове декларування резидентами валютних цінностей, що знаходяться поза межами України (ст.9);

-здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в рамках торгівельного обігу виключно в іноземній валюті і в безготівковій формі;

- ліцензійний порядок відкриття нерезидентами розрахункових та поточних рахунків (типу “Н” і типу “П”) в UAH;

- Обов’язкова звітність по валютним операціям резидентів і нерезидентів;

- 90 денний термін здійснення розрахунків в іноземній валюті*;

15% податок на репатріацію капіталу;

- здійснення контролю за валютними операціями резидентів і нерезидентів з боку уповноважених банків, за використанням нерезидентами валютних коштів в Україні (рахунок № 55- “валютна каса”) з боку податкових органів;

-

-

- ліцензійний порядок отримання резидентами кредитів від нерезидентів (в межах ліміту зовнішнього боргу України, що затверджується ВР України);

-кримінальна відповідальність за порушення валютного законодавства;

Оплата праці місцевим робітникам роботодавцями-нерезидентами тільки в національній валюті;

Таким чином, незважаючи на деякі заходи НБУ з лібералізації валютного режиму як то:

- уніфікація валютного курсу національної грошової одиниці;

- створення умов для купівлі іноземної валюти