АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ліпін Микола Вікторович

УДК: 316.75

ІДЕОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЛЮДСЬКОЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та соціальних наук Київського національного торгівельно-економічного університету.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Ільїн Володимир Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Бичко Ада Корніївна,

Київський національний університет

театру, кіно і телебачення

імені І.К. Карпенка-Карого,

професор кафедри соціальних наук

кандидат філософських наук, доцент

Кононенко Тарас Петрович,

науково-дослідний інститут

Українознавства міністерства науки

і освіти України, завідуючий відділом філософсько-психологічних

проблем, заступник директора з науки

Провідна установа: Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, кафедра філософії, Міністерства освіти і науки, м. Київ.

Захист відбудеться 29 березня 2007 р. о годині на засіданні вченої ради Д 26.456.01 Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий “ ”лютого 2007р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Л.С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Людство завжди прагнуло віднайти надійне смислоутворююче підґрунтя для своєї життєдіяльності. Двадцяте сторіччя виявилося часом кардинальних трансформацій соціальних, економічних та культурних процесів, що привернуло увагу до способів визначення ціннісних орієнтирів суспільства та особистості. Суперечності цивілізаційного поступу зумовили необхідність пошуку нових орієнтирів людської життєдіяльності. Саме ідеологія в наш час визнається таким універсальним засобом соціокультурного цілепокладання та особистісного самовизначення.

Ідеологія відіграє вирішальну роль у формуванні символічної структури суспільного буття. Одночасно вона детермінує явища суб’єктивного порядку. Завдяки ідеології відбувається “входження” індивіда у соціальні структури та формування його світосприйняття. Тим самим вона виступає основою осмисленості буття. Сучасне усвідомлення наростання радикального неблагополуччя, що іманентне людському буттю, свідчить про необхідність критичного переосмислення метаморфоз смислоутворення. Актуальним постає питання співвідношення істини та ідеології.

Виникає потреба у зверненні до всесвітньо-історичного досвіду критики ідеології, проблематизації цього феномену, що означає, перш за все, визначення таких орієнтирів свідомості, які були б спрямовані на об’єктивний зміст явищ і процесів.

Актуальність поставленої проблеми зумовлена трансформацією способів пошуку всезагальних начал людської життєдіяльності. В епоху глобалізації людство постало перед необхідністю ідеологічної самоідентифікації. Події, що мають місце у соціально-політичному та культурно-національному житті українського суспільства, вимагають теоретичного переосмислення основ ідеологічного знання. Сам феномен “ідеологія” необхідно розглянути з точки зору його відповідності потребам людського самовизначення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного торговельно-економічного університету “Дослідження основних стратегій підвищення якості освіти в КНТЕУ” № 542/33 та науково-дослідної теми кафедри філософських та соціальних наук “Політика та суспільні відносини” № 465/33.

Ступінь наукової розробки проблеми. Сучасна соціальна філософія накопичила величезний масив праць, які тією чи іншою мірою торкаються питань, що стали предметом дисертаційного дослідження. Інтерес до різноманітних елементів ідеології можна простежити у працях Ф.Бекона, Т.Гобса, Г.Гегеля, Е.Кабе, О.Конта, Сен-Сімона, Л.Фейєрбаха, Ш.Фур’є та інших мислителів. Після введення на початку ХІХ сторіччя терміна “ідеологія” французьким філософом та економістом Дестютом де Трасі, її дослідженням займалися Л.Альтюсер, Т.Адорно, Р.Барт, М.Бахтін, М.Вебер, Ю.Габермас, К.Гірц, М.Горкгаймер, В.Дільтей, Е.Дюркгейм, С.Жижек, О.Конт, В.Ленін, К.Мангейм, К.Маркс, Р.Мертон, Д.С.Мілль, Х.Ортега-і-Гасет, В.Парето, Т.Парсонс, Г.Плєханов, Г.Спенсер, М.Шелер, У.Еко та ін. З того часу цим феноменом цікавляться і вітчизняні, і зарубіжні науковці.

Дослідження феномену ідеології у зв’язку із проблемами українського суспільства розглядали В.Андрущенко, Є.Бистрицький, А.Бичко, І.Бичко, Є.Бобосов, В.Бондаренко, І.Бураковський, В.Венгерська, В.Вовк, В.Войтенко, О.Волков, В.Воловик, В.Воронкова, І.Гавриленко, О.Гладкий, Є.Головаха, В.Горбатенко, П.Гнатенко, І.Дзюба, Р.Додонов, В.Друзь, В.Заблоцький, О.Заздравнова, В.Ігнатов, В.Ільїн, В.Каспрук, С.Катаєв, Р.Кісь, М.Козловець, Т.Кононенко, С.Крапивенський, Л.Кривега, С.Кримський, П.Кузик, В.Лага, В.Лутай, О.Майборода, В.Мандибура, М.Міщенко, С.Міщук, М.Михальченко, В.Нечипоренко, В.Огнев’юк, М.Павловський, Б.Парахонський, В.Піддубний, В.Полохало, Б.Попов, М.Попович, Ю.Римаренко, Т.Рудницька, Є.Самарська, В.Сіденко, О.Слободян, М.Слюсаревський, В.Табачковський, О.Тимошенко, В.Таран, В.Ткаченко, А.Черниш, В.Чиркін, В.Шевченко, В.Шинкарук, Л.Шкляр, О.Шморгун, О.Яценко та ін.

Різні аспекти ідеології у контексті духовної цілісності людського буття представлені в роботах І.Антоновича, В.Баранівського, В.Беха, В.Візгина, К.Гаджиєва, П.Гайденко, В.Капітона, М.Култаєвої, В.Кутирьова, В.Кушерця В.Кормера, С.Кримського, В.Лефевра, О.Лосєва, М.Михальченко, І.Надольного, Г.Померанца, І.Предборської, І.Радіонової, В.Скотного, Е.Соловйова, І.Степаненко, Ж.Тощенко, С.Хоружого, О.Шевченка.

У рамках радянської науки проблемами ідеології займалися А.Аніщенко, О.Дробницький, В.Барулін, І.Баталов, Г.Батіщев, М.Бікенін, Г.Гак, Л.Губерський, М.Мамардашвілі, В.Мшвенієрадзе, В.Карпичев, В.Келле, М.Ковальзон, В.Паніна, Р.Самсонова, Ж.Тощенко, В.Тугаринов, Д.Угринович, О.Уледов, В.Ядов, О.Яковлєв. Вони розглядали її в межах більш широкого вчення про суспільну свідомість, у взаємозв’язку з іншими її компонентами та сферами. Вітчизняні науковці розглядали окремі види ідеології. Хоча дослідження радянського періоду несуть на собі відбиток панівної на той час догматичної моделі постановки проблеми та засобів її вирішення, однак вклад окремих його представників є вельми важливим для розуміння нашої проблеми.

Особливо цінною є розробка проблем перетворених форм відображення дійсності у працях М.Мамардашвілі, О.Хамідова, Г.Батіщева, М.Лангштейна та суспільного ідеалу у дослідженнях Е.Ільєнкова, М.Ліфшиця та Г.Лобастова.

Як метод соціального пізнання, як соціальна теорія, феномен ідеології досліджувався у контексті соціології знання, засновниками якої були М.Шелер і К.Мангейм. Своє органічне продовження вона знайшла у працях Е.Грюнвальда, Р.Мертона, Т.Парсонса, П.Сорокіна, В.Старка, Е.Шілса. Також цей напрямок репрезентований дослідженнями М.Вебера, Є.Вятра, Б.Ерасова, М.Косолапова, Е.Мануйлова, Ю.Манишева, Р.Міллса, К.Паюсова, Н.Юліної.

Інтерпретація ідеології на мікрорівні, ідеології малих груп представлені в роботах П.Блау, Т.Бартела, Дж.Бейєра, Р.Вейса, А.Етзоні, Г.Ласуел, Дж.Лінкольн, Е.Мейо, Г.Саламан та ін.

Необхідно виокремити праці представників російської філософії Срібного віку С.Булгакова, М.Бердяєва, Б.Вишеславцева, М.Лоського, П.Новгородцева, Вл.Соловйова, С.Франка та інших, котрі в умовах поширення ідеологічної свідомості в кінці ХІХ – початку ХХ ст. розробили духовні шляхи подолання її обмеженості.

Об’єкт дисертаційного дослідження – духовне життя суспільства у єдності його культурних та ідеологічних детермінант.

Предмет дослідження – ідеологія як атрибутивна складова соціуму в контексті смислобуттєвого цілепокладання особистості.

Мета і завдання дисертаційної роботи. Головна мета дослідження полягає у визначенні міри та форми логіки ідеологічної детермінації формування людської життєдіяльності, людської свободи, виявленні потенцій ідеології в кореляції зі смисложиттєвою проблематикою “Я” у системі соціальних, національних та загальнолюдських духовних цінностей.

Для досягнення окресленої мети передбачається вирішення таких завдань:

·

·

·

·

·

·

Теоретична та методологічна основа дослідження. У дисертації використані загальнонаукові принципи історизму, системної цілісності та світоглядного плюралізму. Для визначення сутності ідеології у реальній співмірності з духовно-культурними вимірами людського буття застосовується конститутивний метод. Предметно-регулятивний аналіз змісту та активацій духовних феноменів в онтологічному аспекті здійснено за допомогою методологічних дискурсів філософської антропології, класичного екзистенціалізму, персоналізму та російської релігійної філософії, що дало можливість конкретизувати поняття ідеології та його місце у свідомості. Для виявлення трансцендентних основ суб’єктивного “Я” у їх взаємозв’язку з процесами ідеологічної детермінації свідомості використано феноменологічний метод. Системний підхід сприяв кореляції методологічних принципів, що дало змогу виявити специфіку екзистенціального розуміння детермінантів феномену “ідеологія” у цілісності гуманістично-духовних самовизначень особистості.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці феномену “ідеологія” у контексті духовної цілісності людини. У перспективі такого дослідження постає необхідність виходу за межі традиційного розгляду ідеології як політичного феномену та відтворення його через призму загальносвітового (екзистенційного) досвіду. Концепт ідеології критично розглянуто в рамках “вічних” колізій людського самовизначення, як одну з альтернативних стратегій “самостояння” (В.Біблер) людини. Антропологічний аспект дозволив обґрунтувати, що сучасні широко розповсюджені соціально-філософські звернення до феномену “ідеологія” в пошуках нових детермінуючих начал суспільства обмежують сферу творчої самореалізації душевно-духовних запитів індивіда наявним виміром дійсності, що призводить до загострення кризи в середині людського способу існування.

В рамках антропологічного підходу до розгляду ідеологічних детермінант як основи творення смисложиттєвих духовних орієнтацій особистості автором сформульовані нові теоретичні положення, в яких відображені основні результати та висновки дисертаційного дослідження:

·

·

·

·

·

·

·

·

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що у ньому в контексті антропологічного аналізу розглянуто вплив концепту ідеології на формування цілісного світогляду особистості та її смисложиттєвих орієнтирів, виокремлено недоліки смислобуттєвих пошуків у межах ідеологічної структури, розкрито необхідність врахування фундаментальних атрибутів людського роду у процесі витворення національної ідеології та ідеї.

Практичне значення роботи полягає у тому, що наведений у дисертації фактичний матеріал сприяє поглибленому розумінню умов ідеологічного самовизначення особистості та суспільства. Основні теоретичні висновки можуть бути використані для підготовки нормативних курсів та спецкурсів, при написанні навчально-методичних програм із соціальної філософії, політології, соціології, історії та інших гуманітарних дисциплінах.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Отримані результати та положення дисертаційного дослідження були викладенні та обговорені на засіданнях кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету; у виступах на міжнародній конференції “Дні науки філософського факультету – 2003” (Київ, 16–17 квітня 2003 р.); науковій конференції “Російський срібний вік: зустріч греко-візантійського і західноєвропейського типів раціональності” (Дрогобич, 22–25 квітня 2004 р.); 16-х міжнародних людинознавчих філософських читаннях “Гуманізм. Людина. Цінності” (Дрогобич, 8–10 жовтня 2004р.); VІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Творчість та освіта у вимірах ХХІ сторіччя” (Київ, 11–12 травня 2005р.); міжнародній науковій конференції “Російський Срібний вік: проблема особистості” (Дрогобич, 13–15 травня 2005р.); ІІ міжнародній науковій конференції “Молодіжна політика: проблеми та перспективи (Дрогобич, 21–22 травня 2005 р.), 1-х міжнародних наукових читаннях пам’яті протоієрея Олександра Меня (Дрогобич, 24–27 листопада 2005р.); ХVІІІ читаннях пам’яті засновника львівсько-варшавської філософської школи К.Твардовського “Філософ і філософія в сучасному світі: форми присутності та відповідальності” (Львів, 10-11 лютого 2006р.); міжнародній конференції “Дні науки філософського факультету – 2006” (Київ, 12–15 квітня 2006 р.); VІІІ міжнародній науковій конференції “Ильенковские чтения – 2006” (Київ, 20–21 квітня 2006 р. ); ІV міжнародній науково-практичній конференції “Соціальна робота та сучасність: теорія та практика” (Київ, 18–19 травня 2006р.); міжнародній науковій конференції “Православие и мир: экклезиология – антропология – культура (памяти о. Сергия Будгакова (1871-1944), о. Василия Зеньковского (1881-1962), о. Александра Шмемана (1921-1983), о. Иоанна Мейендорфа (1926-1992)” (4-8 вересня 2006р.); науковій міжуніверситетській конференції “Круглий стіл, присвячений 185-річчю з дня народження Ф,М,Достоєвського” (Львів, 4 листопада 2006р. ); науково-теоретичній конференції “Становлення і розвиток класичної російської філософської традиції: від І.В.Киреєвського до Д.Л. Андреєва”, присвяченої 200-річчю та 100-річчю з дня народження мислителів (10-11 листопада 2006р.)

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 7 публікаціях, з яких 4 опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та основних задач. Текст дисертаційного дослідження складається зі вступу, трьох розділів (п’яти підрозділів), висновків та списку використаних джерел (335 позицій). Обсяг роботи – 213 сторінок, основна частина дисертації – 191.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “ВСТУПІ” обґрунтовується актуальність теми дослідження, дається характеристика ступеня наукової розробки проблеми, формулюється мета та завдання роботи, визначається теоретико-методологічна основа та новизна дисертації, об’єкт та предмет роботи, її теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію отриманих результатів.

Розділ І. “ФЕНОМЕН “ІДЕОЛОГІЯ” У КОНТЕКСТІ СМИСЛОБУТТЄВИХ ВИЗНАЧЕНЬ” – присвячений дослідженню історії становлення ідеологічних детермінант смислобуттєвих визначень особистості.

У першому підрозділі 1.1. “Метафізичні основи світоглядних колізій самоідентифікації “Я” – розкривається взаємозв’язок ідеології з проблемою смислу людського існування, що дає підстави деяким дослідникам вбачати пряму залежність між наростанням кризи смислу і становленням феномену, що нами досліджується.

Осмисленість людського буття залежить від ступеня його усвідомленості, ступеня проникнення суб’єкта в універсальний зміст людської культури. Проаналізувавши основні етапи історичного поступу людства, бачимо, що символічний спосіб покладання смислових орієнтирів, притаманний міфологічній та релігійній свідомості, поступається місцем розсудковому способу конституювання граничних основ людської життєдіяльності. Новий час у цьому контексті здійснює остаточну переорієнтацію людини з Інобуття на раціональну організацію у просторі та часі, саме тому ця епоха стає епохою великих ідеологічних світоглядів. Процес секуляризації та “одухотворення” земного призводить до збільшення ролі ідеології у суспільному житті. Вона є важливою та необхідною умовою нормального функціонування соціальної системи.

Основними сферами існування ідеології є політична та соціально-економічна сфери суспільного буття. Домінування останніх в умовах глобалізації сучасного світу тягне за собою поширення впливу ідеології на життєдіяльність індивідів. Відповідно збільшується ідеологічна обумовленість формування цінностей, смислів та ідеалів життєдіяльності окремої особистості.

Людина є істотою, що значно перевищує свої соціальні, національні чи державні рамки. Смислоутворення – це процес наповнення людини субстанційним змістом, її прилучення до всезагального начала. Часткові, партикулярні інтереси не в змозі заповнити метафізичну потребу в Абсолютному, в дотичності до трансцендентного. Відомо, що трансцендентне може бути дане людині через іманентне. Абсолютне є основою нас самих, утворює нашу внутрішню суть. Абсолютизуючи часткові, відносні та абстрактні моменти суспільного життя, людина ставить їх на місце основи власної життєдіяльності, яка починає повністю визначатися ідеологією.

Ідеологія є ефективним способом впорядкування емпіричного виміру людського існування, однак, на думку автора, її претензії на визначення ноуменального виміру є неправомірними. Подібна практика призводить до розщеплення цілісного образу особистості, до його абстрактності та однобічності. Ідеологія є прагматичною та активною формою свідомості, відповідно вона постає розсудковим способом орієнтування у світі. Як відомо ще з часів І.Канта, розсудкове мислення не в змозі вирішити граничні проблеми людського буття, а проблема смислової межі людської життєдіяльності є саме такою.

Таким чином, ідеологія, на нашу думку, виступає перетвореною формою духовного самовизначення індивіда. Потреба у повноті, універсальності та цілісності людського способу існування та у його співвіднесеності з метафізичними смисловими орієнтирами вирішується в цих межах розсудково. Ідеологія виступає у ролі компенсації, нехай і досить дієвої, але ілюзорної форми, що задовольняє спрагу за абсолютним у сфері соціуму. Саме відносний та абстрактний характер смислу життєдіяльності, що пропонується ідеологією, є причиною, на думку автора, хронічної “кризи смислу”, котра охопила людство починаючи з кінця ХІХ сторіччя.

У підрозділі 1.2. “Суперечності “хибної свідомості” та самосвідомості” – розглядаються основні концепції ідеології, визначено наявні точки зору щодо співвідношення ідеології та свідомості, подолання хибності та обмеженості останньої.

Проаналізувавши погляди Ф.Бекона, Ю.Габермаса, М.Горкхаймера, Т.Парсонса, Б.Паскаля, Е.Шілза, К.Мангейма, Г.Маркузе, М.Монтеня, Д. де Трасі, К.Маркса, М.Шелера бачимо, що ідеологія мислиться ними як необхідний елемент суспільства, що детермінує свідомість індивідів, однак без співпричетності до безумовних та всезагальних начал ця детермінація перетворюється у хибну, ілюзорну та пагубну. При замиканні та самообмеженні ідеологій відбувається дистанціювання сфери абсолютного від смислопокладання.

Історія осмислення феномену ідеології у такому контексті постає як пошук нових смислоутворюючих орієнтирів. Більшість дослідників намагається знайти вихід із ситуації жорсткої обумовленості свідомості ідеологією. Смисл розкривається не в конечному самому по собі, не в одиничному, а через них у їх всезагальному змісті. Одинична свідомість повинна виконати сократівське “пізнай самого себе”, повинна звернутися до самої себе, стати предметом для себе, відкрити в собі всезагальний зміст.

Ідеологія виконує конструктивну роль у тому випадку, коли вона усвідомлюється лише як момент в тотальності людської життєдіяльності. Процес подолання обмеженості свого конечного існування, усвідомлення себе вкоріненим у субстанційних засадах світу і є змістом самосвідомості. Всезагально-конкретне необхідно, на нашу думку, як для єдності свідомості та самосвідомості особистості, так і для збереження та розвитку елементів самої ідеології. Сфера безумовного, всезагально-конкретного є формоутворюючою як для ідеологій, так і для всієї людської культури.

У підрозділі 1.3. “Теософія та соціальний раціоналізм: духовні аналоги антропоцентризму” – автор обґрунтовує доцільність дослідження ідеологічних детермінант людської життєдіяльності в контексті когнітивних ідей філософії Срібного віку.

Звернення до філософії Срібного віку при дослідженні феномену ідеології не є випадковим. Воно зумовлене тією соціально-культурною ситуацією, в якій розвивалася згадана філософська традиція, і в якій ідеологія змогла розгорнутися у всій повноті своїх проявів. Можна із упевненістю стверджувати, що дана філософська традиція була своєрідною рефлексією над ідеологізацією суспільного життя. У російській культурі ХІХ – початку ХХ ст., як ніколи, надзвичайно потужно проявилися ідеологічні альтернативи духовному смислопокладанню. У зв’язку з масштабами та інтенсивністю ідеологічного засилля логічною є протидія цьому процесу. Саме такою протидією і виступає філософія Срібного віку.

Російська соціокультурна ситуація кінця ХІХ початку ХХ ст. в особливо загостреній формі повторює процес розгортання ідеології в новий спосіб смислопокладання. Секуляризація, редукція, звеличування свого індивідуального чи колективного “я” та протиставлення його іншим індивідам і соціальним спільнотам характеризують світоглядні особливості революційної інтелігенції того часу. Подібне світовідчуття у гонитві за земним щастям втрачає окрему людину, жертвує нею заради обожненого народу – так героїзм соціальних перетворень, антропоцентризм, насправді виявляється героїзмом самообожнення, що загрожує ідеологічною редукцією ставлення людини до світу та інших людей.

Осмислюючи тогочасну ідеологізовану соціальну дійсність, мислителі Срібного віку відобразили механізми редукції духовних потенцій в соціальний активізм, зовнішні пошуки “іншого царства”, прагматичне ставлення до світу та конституювання в результаті секуляризації “релігій земної справи”. Смислоутворення у цьому випадку знаходить своє задоволення не в становленні універсальної особистості, а в адаптації-виборі готових зовнішніх, соціально-затверджених перетворених формах.

Попри те, що конкретні форми ідеологічного впливу на життєдіяльність суб’єкта змінилися за минулі сто років, однак його основи залишилися незмінними, так само, як незмінними залишилися основи ідеології як такої. І тепер, і в минулому, в ситуаціях, що переживали люди, і в яких їм доводилося робити моральний вибір, простежується типологічна спільність, яка перетворює всіх нас на “вічних сучасників”. У такому контексті звернення до філософії Срібного віку постає як звернення до актуальних проблем сучасності.

Розділ ІІ. “ФІЛОСОФІЯ ВСЕЄДНОСТІ: ЛЮДИНА, СОЦІУМ, АБСОЛЮТ” – присвячений дослідженню шляхів внутрішнього змістовного поєднання окремого індивіда, суспільства та абсолюту.

У підрозділі 2.1. “Соборні основи співвідношення індивідуального релятивізму та соціального догматизму” – аналізується представлене в філософії Срібного віку поняття “соборність”. Остання виступає органічним внутрішнім поєднанням індивідуального та соціального начал людського життя. Вона не має нічого спільного з “ройовим” началом знеособленого колективізму. Тільки не розуміючи внутрішньої діалектики ідеалу соборності можна робити зовнішнє ототожнення її з однобічним домінуванням соціального начала. Внутрішнє поєднання індивідуального та суспільного мислилося російськими філософами не тільки як соціальний ідеал. Окрім суспільного розвитку, ця проблема безпосередньо торкається і становлення свідомості, і взагалі, проблеми становлення екзистенційних основ людського буття. В соборності міститься й інтимна внутрішня єдність суспільства, і цілісність особистості.

В рамках ідеологічної редукції соборність постає статично, відокремлено від притаманного їй внутрішнього духовного руху. У такому випадку відбувається абсолютизація одного з начал за рахунок спрощення та вульгаризації іншого. Однак і однобічний індивідуалізм, й однобічний колективізм у висліді мають однаковий результат – втрату особистості. Будь-яка однобічність, доведена до своєї логічної межі, згубна для істоти, що прагне до універсальності.

Саме на тлі соборності як внутрішньої, позитивної єдності людини зі світом, іншими людьми та абсолютом ідеологія знаходить своє місце необхідного, однак обов’язково підпорядкованого моменту людського співжиття.

У підрозділі 2.2. Концепт ідеології в модальності релігійного знання – досліджуються потенції цілісного знання у конституюванні смислу людської життєдіяльності.

В рамках релігійної філософії Срібного віку сформувався ідеал цілісного, соборного знання. Його зміст виходить за рамки гносеологічної проблематики та мислиться як пошук цілісних форм людської життєдіяльності, в яких одиничне виражається завдяки всезагальному. У працях С.Булгакова, М.Бердяєва, Б.Вишеславцева, М.Лосського, П.Новгородцева, Вл.Соловйова, С.Франка та інших розкривається притаманне російській релігійній філософії прагнення до цілісного пізнання дійсності та поєднання різноманітних сфер людського пізнання у єдиному процесі світоохоплення. Цілісне знання трактується як воз’єднання людини та абсолюту. У його світлі окреслюються граничні визначення феномену “ідеологія” як соціального знання. В перспективі такого погляду розкривається відносність та обмеженість останнього.

Ідеології, виходячи з потреб та інтересів їх носіїв, керуються певною цінністю, відриваючи її від повноти ціннісно-смислового змісту Універсуму. Цей зміст, якщо він не входить в коло інтересів певної групи чи класу людей, відкидається як чужий та непотрібний, а його пізнання вважається зайвим. Саме тому ідеологічні детермінанти людської життєдіяльності характеризуються відносністю та відстороненістю смислоутворюючих начал. На противагу їм, цілісне знання не замикає індивіда у локально-емпіричних межах наявного існування, а підносить до усвідомлення своєї універсальної сутності. Виокремлюються такі основні риси цілісного знання: по-перше, це онтологічна спрямованість зазначеного явища, іншими словами, пізнання істини є “проривом до буття”; по-друге, це пізнання предмета із середини, у його живій цілісності; по-третє, це життєвість цілісного знання, здатність відтворювати конкретні орієнтири життєдіяльності задля здійснення самого життя у всій його всеохопній повноті, глибині та гармонії. Таким чином, у межах теорії цілісного знання реалізується всезагально-конкретний, осмислений, позитивний зміст людської життєдіяльності.

У підрозділі 2.3. Ідеологічний аспект історичного розгортання нігілізму – розкривається місце нігілізму у становленні ідеології.

Виникнення політики, у сучасному розумінні слова, емансипованої від релігійних цінностей, пов’язане із руйнуванням останніх. Нігілізмом, за усталеною традицією, ми вважаємо руйнування релігійних, метафізичних цінностей. Вакуум, що створює нігілізм, заповнюється сформованим у Новий час феноменом ідеології.

На думку автора, можна визначити ідеологію моментом історичного розвитку долі Заходу – нігілізму. Вона стала своєрідним “так” новим цінностям, які слідують за “ні” цінностям старим. Таким чином, ідеології постають як спосіб покладання нових цінностей, однак вони носять онтичний характер, тобто орієнтують людину в просторі та часі – “вічні” проблеми не входять у їх сферу. Якщо ідеологія мислиться лише як частина, як “клей” соціального життя, тоді вона залишається відкритою для іншими вимірів духовного життя людства. Однак, якщо ідеологія повністю визначає смислові орієнтири людського буття, вона вичерпує собою світоглядний обрій. Проголошення в такій ситуації орієнтирами вищих духовних цінностей не виходить за рамки демагогії та нігілізму. Головне, що іманентне відношення людини до світу та інших людей залишається нігілістичним за своєю природою.

В роботі аналізується взаємодія метафізики як способу проникнення до надемпіричної, духовної сфери буття, та нігілізму, який заперечує її. В результаті автор доходить висновку, що нігілізм заперечує дух як щось таке, що виводить людину за межі емпірії і там вкорінює її в універсальний смисл буття. Ідеологія ж у рамках нігілізму є становленням відносних смислів та перетворених форм духу. Критика нігілізму філософією всеєдності характеризувала його як “релігію служіння земним справам”, як “моралізм” та утилітаризм. Автор доводить, що нігілізм фундує собою можливість формування “земних” “безблагодатних релігій”, саме вони і виступають у подальшому в ролі ідеологій, які сакралізують “тверді тіла історії” (М.Бердяєв).

В світлі цілісності та соборності “земні релігії” представляють собою “неорганічний” (М.Лоський), “частковий, софістичний” (В.Ерн) світогляд, який відірваний від цілого та взаємопов’язаного буття. Останнє спрощується до сущого, або, говорячи словами С.Франка, до “предметного світу”, тобто редукується та пізнається виключно розсудково.

Нігілізм може поставати як метод перевірки наших цінностей та ідеалів, з цієї точки зору він необхідний для самосвідомості суспільства та особистості. Однак він із необхідністю повинен закорінюватись в абсолютне начало для того, щоб критична перевірка цінностей не переросла у софістику, не перетворилася в проголошення приватного інтересу, особливої точки зору як всезагального.

Розділ ІІІ. “ОНТИЧНИЙ СЕНС ІДЕОЛОГІЧНОЇ САМОРЕФЛЕКСІЇ ОСОБИСТОСТІ” – присвячено дослідженню ідеологічно детермінованих стратегій людського самовизначення та їх співставленню з онтологічними засадами людської життєдіяльності.

У підрозділі 3.1. “Альтернативи ідеології у стратегіях самовизначення індивіда” – висвітлюються шляхи пошуку цілісності та повноти людського існування, виходу із стану розщепленості та однобічності. Саме розірваність та антагонізм соціальної реальності змушують шукати цілісності, соборності та всеєдності. Прагнення створити всеохоплюючу ідеальну систему впорядкування світу призводить до задоволення цієї спраги в джерелах утопії. Основною проблемою постає заміщення, підміна абсолютного відносним.

Ідеологія як смислоутворюючий феномен формується саме завдяки звеличення частини за рахунок цілого, відносного за рахунок абсолютного. Ідеологічні системи байдужі щодо окремої особистості. Ідеологічно детермінований індивід постає не як творець, внутрішньо пов’язаний із всезагальнолюдським культурно-соціальним змістом, а значить не як особистість, що сама визначає, детермінує себе. Особистість же виникає як вільне начало буття, значить це начало не визначається ззовні, в саме себе спричиняє. Але самоспричинення можливе при наявності певної основи, на яку може “спертися” особистість. Абсолютне, всезагальне і є цією необхідною основою самодетермінації особистості та альтернативною ідеологіям стратегією самовизначення.

І свобода, і творчість, і особистість конституюються не в локально-емпіричних рамках, а в трансцендентному, що проявляється для людини через іманентне. Однак трансцендування, утримання себе у всезагальному потребує духовного напруження, що є трагічним за своєю природою. Так само трагічні відповідальність та свобода. Людина, свідомо чи несвідомо, прагне позбутися цього тягаря, вона потрапляє в стан “знепритомнення свободи” (С.Кіркегард) та спокушається ідеологією, коли опиняється перед безоднею “вічних питань”. Остання підміняє питання про людину суспільним питанням, що припускає відмову від самого себе, від своєї самості, зупинення пошуку істини на користь “останнього слова”, зашкарублість думки та, як наслідок, – втрату “іншого”, що є основою для одностороннього абсолютизування ролі ідеології в суспільному бутті.

У підрозділі 3.2. “Креативний сенс покаяння у становленні світоглядної цілісності” – досліджується необхідність формування цілісного світогляду як основи становлення особистості, обґрунтовується доцільність широкого тлумачення феномену покаяння як “зміни розуму”, не самототожності суб’єкта своїм зовнішньо-емпіричним вимірам, що покладає основу для подолання ідеології як необхідної складової духовного шляху самовизначення як індивіда, так і суспільства.

Для сучасної антропологічної думки особливо гостро постала проблема “антропологічної катастрофи”. Вчені по-різному трактують причини та наслідки цієї “катастрофи” однак відчуття трансформації, проблемності вихідних засад людської життєдіяльності є спільним для них. Усвідомлення фундаментальних негараздів – не в конкретних соціальних умовах, а у самій ситуації людини, було притаманне їй завжди. І для того, щоб це змінити, необхідно змінити себе, а не світ. Йдеться не про зовнішні зміни, а про певну духовну практику, що призводить до онтологічної трансформації, до зміни способу буття.

Прагнення змінити ситуацію власного фундаментального неблагополуччя відображається у феномені покаяння (грецьке слово metanoia, яке означає покаяння, має буквальний сенс “зміна ума”, “велике розуміння”). Він однаково присутній і в релігійних течіях, і різноманітних філософських ученнях. Не тільки віра та мораль визначаються ним. Елементарні вимоги розумного мислення передбачають приборкання природного ego. Саме через покаяння, через “совісний досвід” ми вбачаємо шлях подолання ідеологічної обмеженості та попередження подальшого розвитку антропологічної кризи. З усією очевидністю, на думку автора, постає необхідність у чомусь більшому, аніж ідеологія, у виході за її межі. Спроби віднайти виключно за її допомогою смислопокладаючі орієнтири людської життєдіяльності будуть і надалі призводити до загострення відчуття безглуздості людського буття.

ВИСНОВКИ

Автор узагальнює основні результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, визначає міру та форму логіки ідеологічної детермінації формування людської життєдіяльності, людської свободи, виявляє потенції ідеології у кореляції зі смисложиттєвою проблематикою “Я” у системі соціальних, національних та загальнолюдських духовних цінностей.

Ґрунтовно досліджено феномен “ідеологія” у контексті духовної цілісності людини. Аналізуючи існуючі наукові дефініції ідеології, з огляду на сучасні реалії українського соціуму, була показана їхня неповноцінність та однобічність, оскільки зміст поняття “ідеологія” ототожнюється із духовною проблематикою взагалі. Автор виходить за межі традиційного розгляду ідеології як політичного феномену та відтворює його через призму загальносвітового (екзистенційного) досвіду, критично аналізує в рамках “вічних” колізій людського самовизначення як одну з альтернативних стратегій “самостояння” (В.Біблер) людини.

У роботі обґрунтовується єдність світу людини та суспільства. Ідеологія служить зовнішнім, формалізованим чинником їх єдності, внутрішня, соборна єдність досягається за рахунок співпричетності особистості ноуменальному, духовному виміру буття. Запропонована схема дозволяє більш чітко окреслити міру ідеології у процесі визначення смислових орієнтирів людської життєдіяльності.

Теоретично доведено, що сучасні широко розповсюджені соціально- філософські звернення до ідеології в пошуках нових детермінуючих начал суспільства обмежують сферу творчої самореалізації душевно-духовних запитів індивіда наявним виміром дійсності, що призводить до перетворених форм смислопокладання людської життєдіяльності. В цьому контексті доводиться важливість та необхідність окреслення і обґрунтування змістовно-ціннісної характеристики та функціонального призначення принципу самодетермінації життєдіяльності особистості.

Також в дисертаційній роботі проаналізовано діалектику взаємозв’язку ідеології та духу і зроблено висновок, що вони не є взаємозамінними. Спроба підмінити духовне самовизначення особистості ідеологічними детермінантами призвела до “кризи смислу”, що була увідомлена ще філософами Срібного віку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Ліпін М.В. Людина – Ідеологія – Розум: досвід читання Л. Шестова та Г. Маркузе // Вісник Прикарпатського університету. Філософські та психологічні науки. Випуск VI. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, 2004. – С. 88-97.

2. Ліпін М.В. Онтологічні основи феномену “ідеологія” // Вісник КНТЕУ, - № 3. – К.: Київський національній торгівельно-економічний університет, 2005. – С. 95-104.

3. Ліпін М.В. Ідеологія та релігійна філософія у формуванні цілісного світогляду особистості // Вісник КНТЕУ, - № 1. – К.: Київський національній торгівельно-економічний університет, 2006. – С. 120-127.

4. Ліпін М.В. Ідеал та національна ідея // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. Наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. Випуск 53. – К.: Український центр духовної культури, 2006. – С. 127-134.

АНОТАЦІЯ

Ліпін М.В. Ідеологічні детермінанти людської життєдіяльності: соціально-філософський аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена соціально-філософському аналізу ідеологічних детермінант людської життєдіяльності. У роботі ґрунтовно подається філософська характеристика феномену “ідеологія” завдяки розкриттю генезису, природи, сутності, змісту та форми його існування.

Проведено аналіз основних концепцій взаємозалежності ідеології та свідомості. Це дає можливість розкрити спорідненість та відмінності між смисловими орієнтирами людського буття як продуктом ідеологічної детермінації та як способом самовизначення особисті. В обох випадках йдеться про реалізацію потреби індивіда в осмисленості власної життєдіяльності: в контексті ідеологічного смислопокладання – у сфері емпіричного, наявного соціального існування, у світлі особистісного самопокладання – у сфері ноуменального, духовного буття. У результаті критичного аналізу ідеологічного способу смислопокладання відкидається не сама ідеологія, а виключно абсолютизація її претензій визначати смислові орієнтири людського буття, вичерпувати собою світоглядний обрій.

На основі здійсненого дослідження встановленні характерні особливості логіки ідеологічної детермінації людської життєдіяльності, людської свободи, виявленні потенції ідеології в кореляції зі смисложиттєвою проблематикою “Я”. Ключові слова: ідеологія, смислопокладання, людська життєдіяльність, детермінанти людської життєдіяльності, самодетермінація.

АННОТАЦИЯ

Липин Н.В. Идеологические детерминанты человеческой жизнедеятельности: социально-философский анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2007.

Диссертация является целостным социально-философским исследованием идеологических детерминант самоопределения и смыслополагания личности. Феномен “идеология” является важным и необходимым элементом любого общества. Идеологии играют доминирующую роль в формировании символической структуры социального бытия. Одновременно они детерминируют явления субъективного порядка. С помощью идеологий происходит “вхождение” индивида в социальные структуры и формирование его мировосприятия. Тем самым они выступают основой осмысленности бытия и мотивирующим началом жизнедеятельности индивида. Современное осознание важности роли идеологий свидетельствует о необходимости формирования всеобщей теории идеологии. Возникает потребность критического переосмысления на ее основе формирования ориентиров деятельности личности, в обращении к всемирно-историческому опыту исследования идеологии, проблематизации этого феномена.

Концепт идеологии критически рассмотрен в рамках “вечных” коллизий человеческого самоопределения как одна из альтернативных стратегий “самостояния” человека. Антропологический аспект позволил обосновать, что современные широко распространенные социально-философские обращения к феномену “идеология” в поисках новых детерминирующих начал общества ограничивают сферу творческой самореализации духовных вопрошаний индивида наличным измерением действительности.

В исследовании обосновывается необходимость анализа идеологий в рамках более широкого целого – культуры. Проблема ориентации индивида в социуме, формирования принципов регламентации общества и поведения человека не совпадает с духовной проблематикой. Идеологии не могут и не должны замещать культуроформирующий смысл духовности. Безосновательны также попытки обрести в рамках идеологии человекоформирующий смысл. Духовность проявляется в стремлении личности быть сопричастной высшим, абсолютным основаниям бытия. Стремление к большему, чем данность эмпирического существования, есть процесс конституирования “горизонта личности” (В.С. Библер).

Идеология описывает действительность субъективно, через интересы и потребности определенных социальных общностей. Выражая приватный интерес, идеология стремится к власти. На этом пути приватный интерес позиционируется как всеобщий. Соответственно частные идеалы, ценности, мироощущения претендуют на всеобщность. Таким образом, происходит замещение абсолютного частным, относительным. Идеология действует в пространстве и времени, поэтому ей чуждо трансцендентное, метафизическое измерение человеческого бытия. Это измерение обуславливает возможность нравственных перипетий личности. Нравственность, поглощенная идеологией, превращается в морализаторство. Без трансцендентного нет совестного опыта как со-вести.

Идеология активно влияет на сознание индивидов. Не только ценности и идеалы должны быть сопричастны универсальным началам человеческого бытия, но и становление сознания происходит через сопричастность этим началам. Соборная природа сознания является условием и средой полноценного становления личности. Абсолютизация идеологических детерминант сознания приводит к его самозамыканию в рамках социального догматизма или индивидуального релятивизма. Их преодоление возможно через наполнение сознания всеобще конкретным содержанием культуры. В рамках идеологической редукции соборность выступает статично, отчужденно от присущего ей внутреннего духовного движения. В таком случае происходит абсолютизация одного из начал за счет упрощения и вульгаризации другого. Эти процессы совпадают и в сфере сознания, и в сфере общественной жизни. Одномерный индивидуализм и одномерный коллективизм имеют одинаковый результат – утрату личности. Любая одномерность, доведенная до своего логического предела, пагубна для существа, которое стремится к универсальности. Именно в контексте соборности как внутреннего, позитивного единства человека с миром, другими людьми и абсолютом, идеология обретает свое место как необходимого момента человеческого общежития.

Как следстивие преувеличения роли идеологий в формировании смысловых ориентиров человеческой жизнедеятельности, стремление человека к абсолютному реализуется в границах эмпирического существования. Имманентная потребность личности быть сопричастной безусловному смыслу бытия удовлетворяется в абстрактно-всеобщих, идеологически детерминированных определениях. Мера развития личности в таком случае задается наличными социальными условиями, а не