КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Родінова Наталія Леонідівна

УДК 39(477)”18/19”

ЕТНОГРАФІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

07.00.05 – Етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етнології та краєзнавства

історичного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Борисенко Валентина Кирилівна,

професор кафедри етнології і краєзнавства

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Верба Ігор Володимирович,

професор кафедри історії Росії

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук

Батирєва Ірина Миколаївна,

асистент кафедри етнології Інституту історії,

етнології і права Вінницького державного

педагогічного університету

імені Михайла Коцюбинського

Захист відбудеться „ 12 ” листопада 2007 р.

о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д .001.01 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. ).

З дисертацією можна ознайомитись у

Науковій бібліотеці імені М. Максимовича

Київського національного університету імені

Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий „ 11 ” жовтня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук Казакевич Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, а також списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг дисертації становить 231 сторінку, з них основного тексту 179 сторінок, список використаних джерел і літератури містить 713 позицій.

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю глибокого і всебічного вивчення діяльності, багатогранного творчого доробку діячів української науки і культури, які своєю самовідданою працею сприяли збереженню самобутності українського народу.

До блискучої плеяди подвижників української науки і культури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. належить видатний український науковець Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910), діяльність і творчість якого стали невід’ємною складовою частиною української етнології та історії. Отже, важливість дослідження зумовлена насамперед науковим значенням Б. Грінченка у розвитку етнографічної науки другої половини ХІХ – початку ХХ ст., необхідністю всебічного аналізу його творчого доробку, а також введенням до обігу масиву нових архівних джерел, які висвітлюють життєвий і творчий шлях, наукові контакти.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах державної бюджетної науково-дослідної теми „Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06БФ046-01).

Об’єктом дисертаційного дослідження є особистість Б. Грінченка – відомого етнографа, бібліографа, мовознавця, громадського діяча другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Предметом дослідження є діяльність Б. Грінченка в справі накопичення, систематизації та публікації етнографічних матеріалів.

Хронологічні межі обумовлюються специфікою дослідження персоналії й охоплюють роки життя та діяльності Бориса Грінченка. Особлива увага приділена періоду, починаючи з середини 1880-х років і до 1910 р., на який припадає найбільш плідна праця.

Метою дисертації є розкриття внеску Б. Грінченка у розвиток етнографічних студій другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Реалізація зазначеної мети досягається шляхом розв’язання ряду конкретних, взаємозумовлених дослідницьких завдань, основними з яких є:–

з’ясувати стан наукової розробки теми та визначити ступінь її джерельного забезпечення;–

виокремити основні етапи біографії Б. Грінченка, що пов’язані з етнологічною діяльністю, визначити напрями дослідницької праці;–

з’ясувати умови та фактори формування історико-етнографічних поглядів Б. Грінченка;–

встановити роль вченого у створенні мережі кореспондентів для збирання етнографічного матеріалу;–

дослідити наукові і особисті контакти Б. Грінченка з відомими українськими науковцями, громадськими і культурними діячами;–

простежити роль вченого у справі популяризації етнографічно-фольклористичного надбання українського народу;–

з’ясувати значення „Словаря української мови” Б. Грінченка для збереження етнографічних особливостей українців;–

розкрити внесок Б. Грінченка у справу вироблення методологічних засад української етнографічної науки.

Методологічною основою даного дослідження є принципи історизму, науковості та об’єктивності. Важливими шляхами розв’язання проблеми даного дослідження є застосування конкретно-історичного, порівняльного та історико-аналітичного методів.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної теми, оскільки сьогоднішні дослідження з етнології не дають належної оцінки Б. Грінченку-етнографу. Вона визначається тим, що висвітлено процес формування світогляду Б. Грінченка та становлення його як культурного діяча, розкрито внесок ученого у справу збирання та збереження етнографічно-фольклористичного матеріалу українського народу, встановлено раніше не відомі, а також переглянуто та переосмислено чимало відомих фактів. Документально встановлено зв’язки Б. Грінченка з багатьма діячами української науки. Вперше охарактеризовано етнографічну діяльність Б. Грінченка. До наукового обігу залучено значну кількість нових джерел.

Практичне значення дисертації. Матеріали і результати дисертації можуть бути використані при створенні узагальнюючих досліджень з історії українського національно-культурного руху кінця ХІХ – початку ХХ ст., при розробці спеціальних курсів, зокрема з історії розвитку етнографічної науки, з історії України, громадських рухів, освітянської справи тощо. Розроблена модель дослідження може бути використана у процесі вивчення інших постатей українського культурного і громадсько-політичного життя.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дисертації оприлюднено у формі доповідей на наукових конференціях: Другій міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток наукових досліджень-2005” (Полтава, 2005); Міжнародній науковій конференції студентів і молодих науковців „Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії: До 50-річчя кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка” (Київ, 2005); Міжнародній науковій конференції молодих учених „Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології” (Київ, 2006); Науково-практичній конференції до дня науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2006); V Всеукраїнських щорічних науково-практичних читаннях „Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України, присвячених Павлу Чубинському” (Бориспіль, 2007); V Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених, присвяченій 90-річчю Української революції 1917-1920 рр. (Київ, 2007).

Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 5 наукових публікаціях у фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ „Історіографія і джерела” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу історіографії та джерельної бази проблеми.

В першому підрозділі „Стан наукової розробки теми” проаналізовано етапи і характер вивчення проблеми вітчизняною та зарубіжною історіографією. Існуюча література з даного питання має різний рівень висвітлення з погляду інформативності, ґрунтовності, об’ємності, джерельного забезпечення. Більше уваги зверталося на просвітницьку і письменницьку діяльність Бориса Грінченка, етнографічні ж праці розглядалися фрагментарно й побіжно. Тому під час історіографічного аналізу постало кілька проблем: критерії систематизації, доцільність залучення певної групи робіт (словникових, енциклопедичних, довідкових заміток, праць з історії, етнографії, фольклористики, мовознавства), визначення ступеня науковості та історіографічної цінності окремих науково-популярних статей про Б. Грінченка тощо.

Наукова, літературна й громадська діяльність Бориса Грінченка була високо оцінена його сучасниками, які охарактеризували її переважно на сторінках періодичних видань. Це статті І. Білоусова, В. Горленка, Д. Дорошенка, С. Єфремова, О. Косач-Драгоманової, М. Кордуби, З. Кузелі, Г. Коваленка, А. Кримського, І. Липи, Олени Пчілки, С. Русової, М. Сумцова, Д. Ткаченка, Л. Черняхівської-Старицької, І. Франка  Білоусов И. Из воспоминаний о Борисе Гринченко // Украинская жизнь. – 1913. – № 7-8. – С. 112-115; Горленко В. Заветы деревни // Южнорусские очерки и портреты. – К., . – С. ; Дорошенко Д. Грінченко Б.: Некролог // Літературно-науковий вісник. – 1910. – Т. LX. – Кн. . – С. ; Єфремов С. Борис Грінченко: Про життя його та діла. – Спб., 1913.; К. О. Борис Грінченко: Некролог // Молода Україна. – 1910. – № ; Кордуба М. Народно-просвітницька діяльність Б. Грінченка // На могилу Бориса Грінченка. Три промови. – Чернівці, 1910. – С. ; Кузеля З. Б. Грінченко як етнограф // На могилу Бориса Грінченка. Три промови. – Чернівці, 1910. – С. ; Сьогобічний Г. З моїх спогадів про Б. Грінченка // Діло. – 1906. – № ; Кримський А. Твори: В 5 т. – К., 1973. – Т. . – С. ; Липа І. Ecce Homo: Пам’яти Б. Грінченка // Українська хата. – 1910. – № . – С. 312-318; Пчілка Олена. Умови Грінченкової праці // Рідний край. – 1911. – № . – С. ; Русова С. Пам’яти Б.Грінченка // Народний учитель. – 1910. – № . – С. ; Сумцов М. Літературно-наукова діяльність Б. Грінченка // Сніп. – 1912. – № ; Пісочинець Д. На дружню могилу. Мої спомини та враження // На могилу Бориса Грінченка. Три промови. – Чернівці,  1910. – С. ; Черняховская-Старицкая Л. Гринченко Борис. – К., 1905; Франко І. Наше літературне життя в 1892 році // Франко І. Зібр. творів: В 50-ти томах. – Т. . – К., . – С. . та ін. Переважно, це попередні статті до наукових робіт, огляди творчості з приводу ювілею та некрологи, що містили короткі відомості біографічного характеру, торкалися наукової й літературної діяльності. Автори студій наголошували на важливості народної творчості в житті Б. Грінченка, його обізнаності з народознавства, важливості виданих ним етнографічних матеріалів для подальших досліджень, відводили поважне місце серед українських етнографів. Але практично у жодній з цих невеликих праць етнографічна діяльність не стала наріжним каменем у творенні образа Б. Грінченка-етнографа.

Першим монографічним дослідженням є праця М. Плевако  Плевако М. Життя та праця Бориса Грінченка. – Харків, 1910., яка була видана вже після смерті Б. Грінченка. Вона базувалася на опублікованих матеріалах та частково на спогадах дружини Марії Грінченко. У монографії вміщений досить об’ємний фактологічний матеріал про основні віхи життя і становлення Б. Грінченка як громадського діяча і народознавця, приділено увагу науково-організаторській діяльності вченого.

Впродовж 1920-1930-х рр. творчість і наукова діяльність Б. Грінченка була призабута. Його ім’я згадувалося рідко, а творчість залишалася не вивченою. Натомість високих позитивних оцінок діяльність Б. Грінченка отримала у статтях зарубіжних (діаспорних) дослідників  Верниволя В. Українська література. – Львів, 1934. – С. ; Радзикевич В. Історія української літератури. – Ч. . – Мюнхен, 1947. – С. ; Онацький Є. Українська мала енциклопедія. – Буенос-Айрес, 1957. – Т. . – С. ..

З другої половини 50-х рр. ХХ ст. посилився інтерес до етнології, висвітлюються окремі аспекти діяльності багатьох представників української інтелігенції другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в дослідженнях з історії України, української літератури та української етнології. В 1963 році проходили святкування 100-річчя з дня народження Б. Грінченка і в цей час з’являється низка розвідок, що були приурочені до цієї дати. Плідно працювали О. Білецький, М. Гуменюк, П. Миколаєнко, М. Олійник, В. Чорновіл, Є. Шабліовський, В. Яременко  Білецький О. Письменник і епоха. – К., 1963.; Гуменюк М. Борис Грінченко // Жовтень. – 1963. – № . – С. ; Миколаєнко П. Подвиг // Літературна Україна. – 1963. – 10 груд.; Олійник М. В поті чола // Дніпро. – 1963. – № . – С. ; Чорновіл В. Б. Грінченко на ниві народної освіти // Радянська школа. – 1963. – № . – С. ; Чорновіл В. Невтомний орач // Київська зоря. – 1963. – 3 груд.. Проте публікації в пресі носили фрагментарний та публіцистичний характер, були спрямовані на розкриття лише певних аспектів з життя Б. Грінченка або його наукового доробку.

Аналізуючи історіографію 1970-х років з даної проблеми варто вказати на дослідників, що розкривали різні аспекти наукової та видавничої праці Б. Грінченка, його зв’язків з науковцями  Коцюбинський М. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. – К., 1970; Скрипка В. Народознавчі праці В. Кравченка // Народна творчість та етнографія. – 1970. – № . – С. ; Погрібний А. До взаємин Б. Грінченка з М. Павликом // Радянське літературознавство. – 1970. – № . – С. ; Шубравська М. Яворницький Д.І.: Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К., 1972; Березовський І. Серійні видання українського фольклору // Народна творчість та етнографія. – 1974. – № . – С. ; Дей О. Сторінки з історії української фольклористики. – К., 1975.. Але вони характеризуються, у більшості випадків, узагальнюючими відомостями, а інформацію щодо наукової діяльності Б. Грінченка у галузі дослідження народної культури українців подано фрагментарно в контексті життя і діяльності інших відомих осіб того періоду.

У 1980-1990-ті роки інтерес до вивчення постаті Б. Грінченка помітно зріс. Особливе зацікавлення припадає на 1988 р. – рік урочистих святкувань з нагоди 125-річчя від дня народження Б. Грінченка. В цей час в періодиці було вміщено чимало публікацій М. Веркальця, М. Пилинського, В. Каспрука, Ю. Коцюбинського, С. Козака, П. Лисюка, П. Охріменка, В. Погребеника, А. Погрібного, С. Процюка, С. Реп’яха, В. Шевчука, О. Юрченка  Веркалець М. Суспільно-літературні взаємини А. Кримського з Б. Грінченком // Українська мова та література в школі. – 1989. – № . – С. ; Пилинський М. Словник Б. Грінченка: Міфи та факти // Мовознавство. – 1988. – № . – С. ; Каспрук В. „Чи він народу вірний син...” // Молодь України. – 1988. – 8 груд.; Коцюбинський Ю. Житиме серед нащадків: До творчих та дружніх взаємин Б.Д. Грінченка та М.М. Коцюбинського // Деснянська правда. – 1988. – 9 груд.; Лисюк П. Він жив для народу // Сільські вісті. – 1988. – 9 груд.; Охріменко П. „Серце, зотліє з муки...” // Вітчизна. – 1988. – № . – С. ; Погребеник В. Фольклористична діяльність Б. Грінченка // Народна творчість та етнографія. – 1988. – № . – С. ; Погрібний А. „Клейнод душі моїй – добро мого народу....” // Наука і культура. – 1989. – С. ; Реп’ях С. Тільки любов // Деснянська правда. – 1988. – 9 груд.; Шевчук В. Повернення Б. Грінченка // Літературна Україна. – 1988. – 15 груд.; Юрченко О. „Праця не згине між людьми даремно” // Прапор. – 1988. – № . – С. ; Яременко В. „Більше працював, ніж жив” // Дніпро. – 1988. – № . – С. та ін.. Автори публікацій висвітлювали нові факти з життя та багатогранної діяльності Б. Грінченка. З цього часу інтерес дослідників до постаті Б. Грінченка не згасав, а історіографія поповнювалася цілою низкою нових статей, монографій, дисертаційних досліджень зміст, яких торкається діяльності українських етнографів, істориків, громадських та культурних діячів на основі широкої джерельної бази  Малиш М. Книговидавнича діяльність Б. Грінченка: Дис. ...к. філол. н. – К., 1994; Процюк С. Драматургія Б. Грінченка: Дис. ...к. філол. н. – К., 1994; Зубкова Н. Бібліотека і архів Б.Д. Грінченка як джерело з історії народної просвіти України кін. ХІХ – поч. ХХ ст.: Дис. ...к. і. н. – К., 1994.. І до сьогодні триває процес відновлення цілеспрямованих досліджень історії та культури народу, суспільно-політичної діяльності вчених ХІХ ст. Було перевидано значну частину творчої спадщини Бориса Грінченка, проведено кілька конференцій в Луганську та Херсоні – містах, що пов’язані зі значними періодами його життя та діяльності  Проблеми творчої спадщини Бориса Грінченка: Матеріали конференції з нагоди 130-річчя з дня народження Б. Грінченка. – Луганськ, 1993; Борис Грінченко: Літературні розвідки, бібліографічні нариси. – Херсон, 2000., опубліковано ряд теоретичних праць та нарисів  Погрібний А. Б. Грінченко в літературному русі кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Питання ідейно-естетичної еволюції. – К., 1990; Неживий О. Для рідного слова. Творча спадщина Б. Грінченка і проблеми національного виховання. – Луганськ, 1994; Пастух Б. Борис Грінченко – безкомпромісний лицар національної ідеї: Публіцистичне есе. – Луганськ, 1998., значну кількість статей  Веркалець М. А. Кримський у колі своїх сучасників. – К., 1990. – С. 26-38; Мицик Ю., Абросимова С. „Він більше працював, ніж жив” (Листи Б. Грінченка до Дм. Яворницького) // Слово і час. – 1993. – № . – С. ; Погрібний А. Класики на новочасних випробовуваннях. Післяслово до двох ювілеїв (І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко) // Літературна Україна. – 1999. – № . – С. ; Ємець О. Вони були дітьми своєї епохи: Про творчі та дружні зв’язки Б. Грінченка і Т. Зінківського // Берегиня. – 1997. – № . – С. ; Самойленко Г. Спадщина Пантелеймона Куліша в оцінці Бориса Грінченка // Література та культура Полісся. – 2001. – Вип. . – С. ; Краль С. Борис Грінченко – видавець та біограф Трохима Зінківського // Наука і сучасність: Збірник наукових праць педагогічного університету імені М. Драгоманова. – 1999. – Вип. . – С. ; Матяш І. Світло згаслої зірки (Борис Грінченко та Іван Череватенко) // Пам’ять століть. – 2000. – № . – С. ; Старков В. Відомості про українські ігри у творчій спадщині Б. Грінченка // Література та культура Полісся. – 2002. – Вип. . – С. .. Автори, проаналізувавши віхи життя та наукову діяльність вченого, прагнули надати виважених оцінок його внеску у розвиток науки.

Дослідження етнографічного аспекту діяльності Б. Грінченка було проведено на основі аналізу його наукових праць, світоглядних уявлень, художньо-естетичних смаків, культурно-мистецького оточення. Тому в дисертаційному дослідженні було використано наукові праці, які характеризують його всебічну працю, висвітлюють життєві позиції, а також проаналізовано основні етапи наукової розробки теми. Розглянута література стосовно етнографічної діяльності Бориса Грінченка дає підстави вважати, що, по-перше, увесь комплекс його етнографічних праць до цього часу ще не був предметом окремого наукового дослідження; по-друге, наявні публікації про вченого несуть у собі переважно опосередковану інформацію щодо аспекту дослідження. Отже, на наш погляд, виникла необхідність узагальнити й проаналізувати наявний матеріал із сучасних наукових позицій для відтворення цілісної й об’єктивної картини етнографічної діяльності Б. Грінченка.

У другому підрозділі „Джерельна база дослідження” дається характеристика складу і основних компонентів джерельної основи дисертації. Джерельний комплекс складається з кількох груп документів: архівні матеріали, наукові праці і публіцистичні статті вченого. Переважну кількість джерел склали архівні документи та матеріали особових фондів Б. Грінченка  Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В.В. Вернадського НАН України. – Ф. „Родинний фонд родини Грінченків”; Відділ рукописних фондів та текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України. – Ф. „Грінченко Б.Д.”., що у більшості випадків є рукописами.

Увесь комплекс писемних джерел, залучених з метою реалізації поставлених у дисертації завдань, було розподілено на документальні та наративні, причому такий розподіл поширюється як на опубліковані, так і на архівні матеріали. Документальні джерела являють собою порівняно невелику групу та представлені діловодними матеріалами. Наративний комплекс джерел щодо життя та діяльності Б. Грінченка є більш масовим, відзначається видовою розмаїтістю і представлений документами особового походження (спогади, щоденники, записні книжки, автобіографії, листування), науковими й літературними пам’ятками, публіцистикою.

Під час дослідження було опрацьовано більше 2500 архівних справ, з яких значна частина стосується етнографічної роботи Б. Грінченка. Архівні документи допомогли встановити коло спілкування та наукові інтереси етнографа й письменника. Їх аналіз дозволив дослідити багатий масив біографічної інформації, що, в свою чергу, дало змогу висвітлити різні аспекти його особистого життя, окреслити впливи на формування й еволюцію світогляду, наукових уподобань дослідника. На основі епістолярію простежено формування творчих взаємин Б. Грінченка з відомими українськими етнографами, наукові здобутки яких мали непересічне значення в тогочасному науковому житті. Огляд джерельної бази дозволяє говорити про її автентичність, достатню вірогідність і репрезентативність.

Великий корпус матеріалів про життя і наукову діяльність Б. Грінченка зосереджено в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В.В. Вернадського НАН України. Цінні матеріали віднайдено у ф. (Родинний фонд Грінченків), ф. І (Літературні матеріали), ф. ІІІ (Листування), ф. (Плевако М.А.), ф. (Кримський А.Ю.), ф. (Коваленко Г.А.). Серед яких є літературні записи, статті, рукописи наукових праць, рецензії, чорнові записи, епістолярій. Джерела про Б. Грінченка та наукові зв’язки між діячами містяться в особових фондах відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України: ф. (Грінченко Б.Д.), ф. (Франко І.Я.), ф. (Ганна Барвінок), ф. (Романченко Т.), ф. (Маковей О.), ф. (Лукич В.), ф. (Кониський О.). Інші матеріали стосовно наукової діяльності Б. Грінченка знаходяться в Наукових архівних фондах рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України, в Державному архіві м. Києва, в Державному архіві Київської області.

Під час роботи над дисертацією використовувалися періодичні видання другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. Серед них журнали та газети „Буковина”, „Вестник Европы”, „Волынь”, „Громадська думка”, „Житє і слово”, „Життя і мистецтво”, „Записки НТШ”, „Зоря”, „Київська Старовина”, „Книгар”, „Літературно-науковий вісник”, „Нова громада”, „Народ”, „Основа”, „Правда”, „Рада”, „Рідний край”, „Сніп”, „Україна”, „Украинская жизнь”, „Черниговский Земский сборник”, „Этнографическое обозрение”, „Юг”, „Народна творчість та етнографія”, „Неопалима Купина”, „Слово і час”, „Старожитності”, „Дивослово”, „Берегиня” та багато інших.

Отже, до аналізу залучено різноманітні за формою (архівні та опубліковані), змістом (офіційні та особисті), рівнем репрезентативності, характером і походженням джерела. В цілому, залучений масив документів і матеріалів надає можливість реалізувати поставлені дослідницькі завдання.

У другому розділі „Постать Бориса Дмитровича Грінченка у національно-культурному відродженні України” на документальній основі висвітлено життєпис Бориса Грінченка, розкрито маловідомі сторінки біографії, здійснено загальний аналіз наукової діяльності, звернено увагу на теоретичні засади вченого. У розділі також показано діяльність Б. Грінченка у галузі педагогіки, видавництва, музейної справи, діяльність у складі Чернігівської та Київської громад, проте ці аспекти не було винесено до окремих підрозділів. Проаналізовано життєвий шлях і творчість Б. Грінченка через призму його етнографічної, збирацької та наукової праці, підходи до вивчення етнокультурних явищ, показано наукові пошуки вченого в контексті новітніх напрямів світової етнології. Висвітлено організаційну діяльність Б. Грінченка у створенні мережі кореспондентів та методичні розробки вченого з питань фіксації етнографічних характеристик. На нових віднайдених архівних матеріалах уточнено наукові і творчі контакти з багатьма дослідниками і товариствами, зокрема з Науковим товариством Шевченка у Львові.

У першому підрозділі „Народознавчі студії та громадська діяльність Б. Грінченка як вияв життєдіяльної позиції” на основі аналізу джерел було виділено чинники, що впливали на процес формування історико-етнографічних поглядів. З’ясовано, що на відміну від більшості відомих етнографів, які винесли любов до народу, мови, звичаїв із сім’ї, Борис Грінченко з дитячих років знаходив це в середовищі селян, допомагаючи їм по господарству. Він прислухався до народної мови, фіксував перші етнографічні спостереження. Великий вплив на процес формування Б. Грінченка як етнографа мали його мандрівки в якості вчителя та земського працівника. Змінюючи місце праці, він побував на Катеринославщині, Харківщині та записав багато народних пісень, оповідань, казок, колядок і веснянок тощо.

Долю Б. Грінченка визначила й освіта, яку йому в силу життєвих обставин не вдалося закінчити (було виключено за читання нелегальної літератури і встановлено заборону на отримання освіти у вищому навчальному закладі). Працюючи на державній службі у земстві, Б. Грінченко не прагнув кар’єрного зростання, а бажав стати народним учителем. Період педагогічної діяльності (1883-1893) помітно вплинув на формування культурно-наукових поглядів Б. Грінченка, а тісні контакти з сільським населенням дали багатий етнографічний матеріал, поглибили знання з народного життя та мови. Він познайомився з багатьма діячами української науки і культури, які сформували коло його товаришів і друзів на довгі роки. В цей час Б. Грінченко включається у загальний процес розвитку української науки про народну творчість, відсилаючи свої записи до „Киевской старины”, „Буковини”, „Зорі”, „Літературно-наукового вісника”.

Особливо насиченим та багатогранним стало перебування Б. Грінченка в м. Чернігові. Для цього періоду є характерним поєднання громадської та наукової діяльності. З’ясовано, що вчений продовжив спілкуватися з багатьма освіченими людьми, які мали вплив на його наукову спрямованість. В цей час Б. Грінченко брав участь у діяльності Чернігівської Громади, українізації „Земского Сборника”, створенні української друкарні, видав значну кількість етнографічних робіт („Живі струни. Збірник пісень” (1895), „Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській та сусідніх з нею губерніях” у трьох томах (1895, 1897, 1899), „Думи кобзарські” (1897), „Колоски” (1898), „Веселий оповідач” (1898), „Каталог музею української старовини” (1900), „Из уст народа. Малороссийские рассказы, сказки и прочее” (1900), працював над упорядкуванням Музею українських старожитностей Василя Тарновського. Чернігівський період позначився і неприємностями: проводилися жандармські обшуки на квартирі родини Грінченків, дружина Б. Грінченка Марія не отримала посаду завідувачки музею, родина не мала змоги влаштуватися й на інші державні посади  Грінченко Б. Гнатюку В. Лист 1901. ХІІ. , в Австрію // ІР НБУ. – Ф. І. – Од. зб. 40697. – Арк. зв., Грінченко Б. Дубровському В. Лист 2. ХІ. р. з Оspedaletti // ІР НБУ. – Ф. І. – Од. зб. 32449. – Арк. ..

Пізніше впродовж семи років Б. Грінченко жив і працював в Києві. В цей час він належав до київської Громади, був редактором газети „Громадська думка” та журналу „Нова громада”. На початку 1900-х рр. до 12-томної „Большой энциклопедии” під редакцією С. Южакова вчений подав розвідки про український літературний процес та статті майже про усіх українських науковців та літераторів. Також Б. Грінченка було запрошено до упорядкування Словника української мови, наукове і пізнавальне значення якого важко переоцінити.

Тяжким випробуванням для нього стали смерть єдиної доньки Насті і маленького онука, а згодом і матері. Сімейні трагедії сильно позначилися на здоров’ї Б. Грінченка. У вересні 1909 р. подружжя Грінченків виїхало до Італії на лікування, де він і помер. Після смерті Б. Грінченка (1910) його тіло перевезено до Києва і поховано на Байковому кладовищі. Похорон став свідченням поваги до видатного вченого і письменника. Попрощатися прийшла величезна кількість людей з численними вінками від різних установ, організацій, товариств, приватних осіб, надіслано листи і телеграми скорботи вдові науковця.

Увесь життєвий шлях Бориса Грінченка був сповнений перипетій, непорозумінь, втрат, розчарувань. Важко навіть назвати періоди, коли він не був під жандармським наглядом, що справляло негативний вплив на його діяльність. Проте він не припиняв наукову працю, займався організацією збирацької роботи, підтримував тісні контакти з іншими дослідниками.

У другому підрозділі „Специфіка етнографічних досліджень Б. Грінченка” з’ясовується, що значного впливу на формування української історичної науки і суспільної свідомості мали не лише твори професійних науковців, а й діячів культури і мистецтва. Так творчість Т. Шевченка справила найбільшого впливу на утвердження національних засад української історіографії. Також наукові пріоритети Б. Грінченка формувалися під впливом наукових поглядів Ф. Вовка, В. Гнатюка, В. Горленка, М. Сумцова, І. Франка. Він використав їхній досвід як збирач та упорядник етнографічних матеріалів у виробленні теоретичних висновків, став прихильником історико-порівняльного методу, брав активну участь у розв’язанні важливих проблем етнографічної науки другої половини ХІХ ст.

Поступово з року у рік у процесі безперервної і наполегливої праці та пошуку викристалізовувалися у Б. Грінченка наукові пріоритети, уподобання, вироблялися власні підходи, що помітно в його наукових статтях, рецензіях тощо. Б. Грінченко порівнював свої записи із записами О. Афанасьєва, Марка Вовчка, М. Костомарова, П. Куліша, О. Марковича, В. Милорадовича, Д. Мордовця, М. Сумцова, П. Чубинського, Д. Яворницького та багатьох інших дослідників, намагався проаналізувати найрізноманітніші зв’язки між існуючими варіантами. Цінність, зібраних Б. Грінченком етнографічних матеріалів полягає у тому, що у своїй більшості вони є оригінальними, невідомими з попередніх публікації. Наукові дослідження Б. Грінченка характеризуються філологічною точністю і повнотою запису, означенням місця запису і обставин, даними про оповідача, впровадженням наукових принципів систематизації матеріалу, супроводження різних сюжетів його паралелями, варіантами і коментарями порівняльно-історичного характеру.

У третьому розділі – „Внесок Бориса Грінченка у розвиток етнографічної науки другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” – увагу акцентовано на дослідженні етнографічних аспектів „Словаря української мови”, показано наукове значення праці „Етнографічні матеріали, зібрані у Чернігівській і сусідній з нею губерніях” в історії розвитку української етнології.

В першому підрозділі „Етнографічні аспекти „Словаря української мови” Б. Грінченка” стверджується, що серед наукових уподобань Б. Грінченка чільне місце належало мовним питанням. Поштовхом до мовознавчих студій стали публікації на сторінках українських періодичних видань, що стверджували окремішність українського народу та його мови, необхідність освіти народною мовою, твори українських письменників (у т. ч. і Б. Грінченка). У архівній колекції Б. Грінченка міститься значна кількість записів лексичних матеріалів, які він збирав, починаючи з 1880 р. і закінчуючи 1901 р., а також зразки спроб укладання українського словника.

Б. Грінченко був широко відомий у наукових колах України і за її межами як видатний етнограф, знавець української мови, літератор, громадський діяч. Його було запрошено редакцією журналу „Киевская старина” прийняти справу з упорядкування Словника української мови, до якої мали відношення видатні діячі української науки і культури. У підрозділі розглянуто умови, які ставилися редакцією журналу до упорядника, що визначили досить жорсткі рамки діяльності. Вони стосувалися, у першу чергу, часових обмежень і джерельного підґрунтя роботи. Вказано, що значної допомоги в якості орієнтира для українського словника відігравав словник російської мови В. Даля, метою якого було створення словника народної мови і „чистої” літературної мови на її основі. Проблема джерельної бази має велике значення з практичного й методологічного боку, оскільки відбір джерел дає можливість залучити не лише окремі слова, а й категорії слів. Від характеру і об’єму джерельного реєстру залежить характер й об’єм самого словника. У період роботи Б. Грінченка над Словником панували ідеї, виходячи з яких упорядники включали до словників діалектну лексику, додавали ілюстрації. Такі ж тенденції створення словника літературної мови з широким використанням лексики місцевих говорів були властиві для української лексикографії, що знайшло відображення у словниках К. Шейковського, Є. Желеховського, тому від упорядника нового великого словника чекали рівномірного і повного охоплення української літературної мови та місцевих народних діалектів.

Із поставлених умов редакції видно, що джерела, які визначені для використання, можна звести до трьох основних груп: етнографічні і фольклорні матеріали і записи народної мови; літературні матеріали; словники. Матеріали саме першої групи стали основним першоджерелом для Словника. Така увага до матеріалів народної мови сприяла позитивним наслідкам – Словник мав розкрити багатство народної мови, сприяти розвитку й збагаченню літературної мови.

Словник Б. Грінченка відбив етнографічну лексику українського народу, оскільки саме етнографічні збірники і власні записи, що робились протягом життя було покладено до основи його роботи. Так, у Словнику подано слова, що відбивають: давні звичаї і обряди, повсякденне життя, ігри і танці, релігійну лексику, ремісничу термінологію, назви ремісників і членів їхніх родин, рід занять, діалектні назви одягу і головних уборів, види вишивки і мережива, діалектні назви людей, що відображають їхню спорідненість, їжу і напої, назви хлібів, землеробську і тваринницьку термінологію, назви деяких сільськогосподарських машин, назви порід тварин, лексику різних аспектів повсякденного життя тощо. Важливу групу у словнику становить лексика, пов’язана з господарством – землеробством, скотарством, тваринництвом, бджільництвом, рибальством, переробкою сільськогосподарської продукції, що відбиває рівень розвитку сільського господарства в Україні у ХІХ ст.

У другому підрозділі „Узагальнення Б. Грінченком етнографічного матеріалу з Чернігівщини та суміжних областей” визначено місце етнографічно-фольклорних досліджень у науковому доробку вченого. Етнографія займала чільне місце в науковій та творчій діяльності Б. Грінченка. На основі вивчення етнографічних матеріалів дослідник намагався глибше зрозуміти світоглядні уявлення народу, його спосіб життя, духовну культуру. Все це давало йому багатий матеріал до складання першого ґрунтовного Словника української мови й вироблення науково-теоретичних засад української лексикографії, а також лягло в основу фундаментального зібрання українського етнографічно-фольклорного матеріалу. Така різносторонність наукових і творчих інтересів, великий об’єм та висока якість роботи дістала високу оцінку з боку багатьох видатних етнографів і мовознавців. Однією з фундаментальних праць в українській етнографії стало тритомне зібрання „Етнографічних матеріалів, зібраних у Чернігівській і сусідній з нею губерніях” (1895, 1897, 1899) та збірник „Из уст народа. Малороссийские рассказы, сказки и прочее” (1900). У підрозділі було наголошено, що робота з видання праць при „Земському Збірнику” проходила за несприятливих умов, при постійній загрозі закриття видавництва, назва збірників залежала від редакції, не вдалося включити значну частину матеріалів.

Борис Дмитрович проводив величезну роботу з організації подальших зборів. Залучивши багатьох українських діячів, він отримав від численних респондентів велику кількість не укомплектованого етнографічного матеріалу. Крім того, Б. Грінченко і сам продовжував збирати та записувати пісні, оповідання, прислів’я, казки, народні обряди, а також простудіював твори П. Куліша та Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Манжури, М. Маркевича, А. Метлинського, М. Номиса, періодику та інші друковані матеріали, звідки вибирав зразки усної народної творчості, які включив до „Етнографічних матеріалів”. Підготовка та видання цих томів згуртувала велику кількість українських культурних та громадських діячів, що жили в різних містах України та Росії. Встановлено, що Б. Грінченко надавав свої матеріали іншим упорядникам збірок, зокрема, для робіт Ф. Вовка, Т. Зіньківського, М. Комарова.

Фундаментальне видання Б. Грінченка відзначається великим обсягом, – дві з половиною тисячі текстів, широкою тематичною різноманітністю та варіантністю, чіткістю паспортизації, науковою систематизацією текстів, вказівками на паралелі, до кожного тому додано передмову та широку бібліографію. Тут знайшло своє відображення багатство української народної кульури східних українських губерній, Воронежчини і Курщини, Бессарабії, Галичини і Добруджі (тепер Румунія). Роботу з укладання збірників до певної міри можна назвати колективною, оскільки разом із Б. Грінченком-упорядником працювала мережа з майже 60-и кореспондентів з усієї України. Серед них відомі науковці, літературні й громадські діячі: В. Андрієвський, Ф. Вовк, Є. Гаврилей, В. Горленко, М. Грінченко, Н. Грінченко, М. Дикарєв, Т. Зіньківський, І. Зозуля, Г. Коваленко, В. Кравченко, М. Кропивницький, І. Липа, П. Лукашевич, А. Михновський, Г. Неводовський, В. Степаненко, П. Солонина, М. Рклицький, О. Русов, П. Череватенко та ін.

Під час роботи Б. Грінченко спирався на наукові критерії, що були вироблені попередніми і сучасними дослідниками, науковими товариствами. Наукова цінність виданого ним матеріалу проявляється у збереженні автентичності народних текстів, фіксації діалектичних особливостей народної мови, поданні довідок про можливі варіанти та паралелі, широкій бібліографії.

Яскравим свідченням значущості роботи Бориса Грінченка у виданні найкращих зразків народної творчості є те, що ці збірники використовувалися багатьма дослідниками етнографії України ХХ – ХХІ століття. Посилання на праці Б. Грінченка у різний час робили такі дослідники: В. Гнатюк, М. Грушевський, К. Грушевська, В. Дашкевич, Ф. Колесса, А. Кримський, М. Сумцов, І. Франко, О. Дей, Г. Довженок, І. Колодюк, С. Мишанич, В. Скрипка та ін.

У висновках викладено підсумки дисертаційного дослідження.–

В результаті комплексного історіографічного аналізу було з’ясовано, що попередні біографи життя і творчості Б. Грінченка висвітлювали переважно його літературну та громадську працю. Натомість етнографічна діяльність Б. Грінченка не була предметом окремого дослідження. Підкреслено, що наявні праці та статті несуть у собі фрагментарну інформацію відносно зазначеної теми. Внаслідок залучення більше ніж 2500 архівних справ та різноманітних опублікованих матеріалів було створено модель джерельної бази даного дослідження, особливістю якого є велика кількість епістолярних пам’яток та студій Б. Грінченка. Це дало змогу окреслити характер взаємин у родині Грінченків, у колі науковців, встановити тематику заборонених цензурою досліджень. До наукового обігу введено значну кількість нових джерел.–

Аналіз приватного та публічного життя Б. Грінченка дозволив виокремити й охарактеризувати основні віхи його біографії. В основу періодизації було покладено хронологічний і географічний критерії та виділено наступні етапи: дитинство і юність (1863-1887), олексіївський (1887-1893), чернігівський (1894-1901) і київський (1901-1909). Дослідження першого етапу показало складність та неоднозначність, якими позначилися відносини Б. Грінченка з рідними та близькими. Дослідження періоду вчителювання у сільських школах дозволило встановити, що саме в цей час Б. Грінченко починає публікувати зібрані етнографічні та краєзнавчі матеріали, для учнів укладає саморобні читанки, у яких вміщує зразки народної творчості. Встановлено, що наукова діяльність була найбільш плідною в період перебування Б. Грінченка у м. Чернігові, що проявилося в підготовці та виданні значної кількості досліджень з етнографії, заснуванні українського видавництва, підготовкою до відкриття музею української старовини. Висвітлення багатьох біографічних даних дало підстави скорегувати його характеристику попередніми дослідниками як діяча, зосередженого здебільшого на літературній роботі, а також показати широту й діапазон зацікавлень дослідника. У полі його зору перебували питання етнографії, історичного краєзнавства, бібліографії, музеєзнавства.–

З’ясовано, що науковий світогляд Б. Грінченка формувався під впливом багатьох чинників. Близьке спілкування з простим народом, любов з юності до творів українських письменників Івана Котляревського, Марка Вовчка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, а також активізація українського національно-культурного руху середини ХІХ ст. мали для нього основне значення. Значного авторитету на становлення Б. Грінченка як дослідника народної творчості справили наукові праці Ф. Вовка, В. Гнатюка, М. Драгоманова, А. Кримського, О. Потебні, М. Сумцова, І. Франка.–

Встановлено, що характерною особливістю наукової діяльності Б. Грінченка у галузі етнографії було залучення до пошукової збиральницької роботи кореспондентів. Б. Грінченко долучив до цієї справи своїх колишніх учнів, вчителів, письменників, лікарів та громадських діячів, оскільки він був упевнений у більший результативності дослідження саме завдяки колективному підходу. У своїх листах Б. Грінченко надавав методичну допомогу численним збирачам народної творчості та етнографічних матеріалів, вказував на те, що необхідно звертатись до народних джерел – народної творчості, читати майстрів української літератури, вчитися мові, розкривати широкі картини народного життя. В архівній колекції Б. Грінченка містяться зразки, які належать відомим етнографам та письменникам. Ці матеріали, що охоплюють території Наддніпрянщини, Волині, Поділля, Слобожанщини і Полтавщини належать В. Андрієвському, Є. Гаврилею, М. та Н. Грінченкам, В. Домонтовичу (В. Петров), А. Заболоцькому, Т. Зінківському, І. Зозулі, А. Калиті, Г. Коваленку, В. Морозу, Г. Неводовському, М. Нечипоренку, В. Степаненку, М. Чудновській та ін. Ознайомлення з архівними матеріалами свідчить про те, що збирачі охопили майже всі жанри народної творчості, а саме: казки, байки, анекдоти, повір’я, легенди, значне місце серед записів становлять тексти пісень різноманітної тематики (любовні, побутові, дитячі, весільні, історичні) тощо.–

Проблему наукових контактів ученого досліджено на основі епістолярної спадщини, що є свідченням різносторонньої співпраці і взаємодопомоги, показує роль Б. Грінченка в справі створення та зміцнення наукових зв’язків. Він підтримував тісні контакти з українськими вченими та збирачами-аматорами з усієї України. Листування Б. Грінченка дозволило встановити, що адресатами було майже 500 осіб. Постійне спілкування між збирачами фольклорно-етнографічних матеріалів мало для етнографічної науки велике значення, оскільки між ними відбувався обмін інформацією, що сприяло більшій ефективності досліджень і охопленню ширшого ареалу. Так Б. Грінченко обмінювався записами із багатьма членами Наукового товариства Шевченка у Львові, спілкувався з іноземними вченими та письменниками – Ф. Главачеком, Я. Карловичем, Д. Оскаром, І. Полівкою, Ф. Ржегоржем. Важливим фактом свідомої наукової та громадської позиції Б. Грінченка, його активної діяльності в галузі народознавства є листування з вченими-патріотами, які через силу обставин були змушені працювати поза