КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

ЛИТВИН ОЛЕГ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 330.342.146

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
ТА ЇЇ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ
У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Спеціальність 08.00.01 — Економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Київ — 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

ЯКУБЕНКО Валерій Дем’янович,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, професор кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів

Офіційні опоненти: академік Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор

ЧУХНО Анатолій Андрійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент

СТАХІВСЬКИЙ Віктор Іванович,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, доцент кафедри політичної економії факультетів управління та маркетингу

Захист відбудеться “_28_” вересня 2007 р. о _16-00_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, ауд. 601.

Автореферат розісланий “_28_” серпня 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук, професор Фукс А. Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Питання про інтелектуальну власність в економічній науці не нове, а в більш конкретній постановці, як питання про структуру інтелектуальної діяльності, інновації, інтелектуальний капітал, інтелектуальне суспільство взагалі є традиційним у сучасній політекономії, соціології, праві, менеджменті. В умовах трансформаційної економіки основним джерелом соціально-економічного поступу стає сукупність знань, об’єктивованих у інтелектуальному капіталі, головною передумовою та результатом застосування якого є інтелектуальна власність. Саме вони забезпечують конкурентоздатність товарів та послуг і стають таким чином вирішальним фактором економічного розвитку в XXI столітті.

Протягом минулого століття в основному було вирішено питання про можливості та межі правової охорони та захисту інтелектуальної власності. Останніми десятиріччями спостерігається чітка тенденція переносу акцентів з питань правової охорони інтелектуальної власності на економічні, а останнім часом — на питання інституціоналізації інтелектуальної власності.

Для України необхідність регуляторної політики в сфері інтелектуальної власності є вельми актуальною, оскільки, з одного боку, країна проголосила інноваційний шлях розвитку економіки, підґрунтям якого є інтелектуальна власність, а з іншого — висунення завдань до вступу до СОТ та ЄС, неминуче приведе до загострення конкуренції на ринку інтелектуальних товарів і послуг.

Разом з тим проблеми інтелектуальної власності, далеко не співпадають з гаслами переходу національної економічної системи до ринку. Під цим кутом зору проблеми трансформаційної економіки повинні сприйматися не тільки та й не стільки як проблеми становлення ринку інтелектуальної власності та державного регулювання цього процесу, а більш широко — з позицій постіндустріальних перспектив національної економічної системи. Сказане без сумніву актуалізує дослідження феномену інтелектуальної власності у економіко-теоретичному контексті.

До наукових досліджень, присвячених спеціально розробці загальних проблем інтелектуальної власності, відносяться праці вітчизняних вчених Г.Андрощука, Л.Безчасного, О. Білоруса, С. Бондаренка, О. Бутнік-Сіверського, С. Вовканича, М.Гуревичова, В.Гейця, В.Дроб’язко, В. Жарова, В. Ємченка, Б. Кекуха, В. Мельника, Ю.Ратушина, О.Св’ятоцького, А. Чухна, Т. Щедріної, а також зарубіжних вчених
М. Абелля, Г. Бромберга, В. Гойла, Г. Десмонда, А. Козирєва, Ю.Конова,
О.Кукушкіна, Б.Леонтьєва, М.Линніка, Ф.Махлупа, А.Ніколаєва,
О. Новосельцева, А. Саннікова, Н. Сеннікова, Л. Едвінссона.

Слід відзначити внесок у розробку теорії інтелектуальної власності в контексті співвідношення матеріального та духовного виробництва, впливу інтелектуального фактору на економічне зростання вітчизняних вчених
О. Бопка, А. Гальчинського, В. Корнієнка, В. Коцюбинського, П. Ку-черявенка, І. Лазні, І.Лукінова, О.Мамалуя, С.Мочерного, Ю.Пахомова, В.Положія, В.Рибалкіна, В.Стахівського, Л. Чижова та зарубіжних вчених Л. Абалкіна, Й. Барцеля, X. Демзеця, Р.Коуза, С.Пейовича, Р.Познера, В. Шкредова, В. Ягодкіна та ін.

Разом з тим, у контексті реалій ринкових перетворень в Україні ряд питань інтелектуально-інноваційного розвитку ще залишаються недостатньо дослідженими. Мова йде про методологію пізнання інтелектуальної власності в контексті загальної теорії власності, формування ринку об’єктів інтелектуальної власності, інституціональних принципів та підходів до оцінки об’єктів інтелектуальної власності, визначення правових чинників та економічних стимулів її розвитку, а також охорони інтелектуальної власності в Україні та в глобальному вимірі.

Саме ці обставини обумовлюють актуальність обраної теми роботи, мету, завдання, логіку та структуру дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення, висновки та рекомендації розроблялися у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету за темою: “Закономірності і особливості становлення нової економічної системи в Україні” (номер державної реєстрації 0101V002949). Особистий внесок здобувача у розробку цієї теми полягає у дослідженні процесів інституціоналізації інтелектуальної власності (розділ 2 “Інституціоналізація інтелектуальної власності в трансформаційній економіці” та підрозділі: 2.1 “Інституціональні засади розвитку інтелектуальної власності в Україні”; 2.2 “Національна модель державного регулювання інтелектуальної власності”).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження місця та ролі інтелектуальної власності в загальній структурі відносин власності, особливостей її інституціоналізації в умовах транс-формаційної економіки.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішувались такі завдання:

—

—

—

визначити особливості національної моделі державного регулювання інтелектуальної власності;— 

виявити вплив глобалізаційних факторів на процеси інтелектуалізації національної економіки.

Вирішення цих завдань, на наш погляд, сприятиме більш глибокому усвідомленню сутності проблем і суперечностей в процесах трансформації економіки України, а також дозволить провести необхідні уточнення в стратегії і тактиці постіндустріальних перетворень.

Об’єктом дослідження є процеси становлення та розвитку сучасної системи інтелектуальної власності.

Предметом дослідження є відносини інтелектуальної власності та їх інституціоналізація у трансформаційній економіці.

Методи дослідження дисертаційної роботи є загальноприйнятими: діалектичний та системний методи наукового пізнання та методи, специфіковані потребами аналізу, які випливають з окреслених завдань предмету дослідження.

У дисертації здобувач використовував методологічні інструменти різних напрямків і шкіл економічної теорії: класичної політичної економії, марксизму, німецької історичної школи, інституціоналізму та неоінституціоналізму, кейнсіанства, ордолібералізму, монетаризму, теорій суспільного вибору, постіндустріального суспільства, глобалістики.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти вищих державних органів, офіційні статистичні матеріали, результати соціологічних досліджень, офіційні публікації МВФ і Світового банку, дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів, що виносяться на захист, полягає в наступному:

Вперше:—

доведені розбіжності методологічних підходів до визначення інтелектуальної власності у філософії, праві, загальній економічній теорії та її інституціональному напрямку, які пов’язані з різним трактуванням можливостей та меж захисту (відчуження) інтелектуального продукту, суб’єктно-об’єктною специфікою його привласнення та способів реалізації.

—

—

Отримали подальший розвиток:

—

—

Удосконалено:—

застосування терміну інтелектуальної власності в контексті інституціо-нальної теорії. В рамках цього напрямку під інтелектуальною власністю в загальному тлумаченні слід розуміти поведінкові відносини між людьми, що виникають у зв’язку з існуванням інтелектуальної діяльності і стосуються її результатів.—

поглиблено розуміння структури державного регулювання процесу інституціоналізації інтелектуальної власності. При цьому визначено, що під процесом інституціоналізації інтелектуальної власності слід розуміти взаємообумовленість трьох векторів:

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і прикладна цінність одержаних наукових результатів полягає в подальшому розвитку теорії інтелектуальної власності, а також у розробці рекомендацій щодо її інституціоналізації в умовах трансформаційної економіки.

Отримані наукові результати є, насамперед, теоретико-методологічною базою поглиблення досліджень проблем поєднання економічних та позаекономічних факторів соціально-економічного розвитку, які б сприяли становленню якісно нової системи виробничих відносин, забезпеченню більш високого рівня реалізації принципу соціальної справедливості у суспільстві. Висновки, пропозиції, рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі можуть стати базою при визначенні цілей, принципів, інструментів системної економічної політики, яка б виходила із пріоритетності завдань інтелектуалізації національної економіки.

Наукові розробки і практичні рекомендації дисертаційного дослідження, зокрема рекомендації стосовно ефективної регуляторної політики в питаннях інституціоналізації інтелектуальної власності були використані при підготовці матеріалів для органів державної влади, направлених до Міністерства фінансів України (довідка № 31/2-7/3156 від 17.11.2006 р.) та Державної митної служби України (довідка № 80-33/290 від 11.09.2006 р.).

Окремі положення і висновки дисертації використовуються в процесі викладання курсів “Політична економія”, “Трансформаційна економіка” в Академії муніципального управління (довідка № 01-60 від 11.10.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною працею, у якій викладено авторські розробки стосовно змісту та особливостей прояву відносин інтелектуальної власності в трансформаційній економіці. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті положення та ідеї, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях різних рівнів: ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції (м. Чернівці, квітень 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Роль регіонів у забезпеченні стійкого розвитку національної економіки України” (м. Чернівці, квітень 2003 р.), ХІV Міжнародній науково-практичній конференції “Формування стратегії розвитку регіону на інноваційній основі” (м. Чернівці, травень 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність” (м.Мелітополь, вересень 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць, загальним обсягом 3,5 друк. арк., з яких автору належить 3,4 друк. арк., 5 статей - у наукових фахових виданнях, 5 – в інших виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 189 сторінок, в тому числі: 8 таблиць на 6 сторінках, 6 рисунків на 3 сторінках. Список використаних джерел містить 245 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, об’єкт і предмет дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження.

У розділі 1 “Методологічні основи дослідження відносин інтелектуальної власності” розглядаються теоретико-економічні підходи до визначення феномену інтелектуальної власності, її еволюція та її сучасна економіко-правова система.

Сучасна теорія інтелектуальної власності по суті “розщіплена” та “розподілена” між соціологією (в її філософському значенні), правом, політекономією та її інституціональним напрямком.

Якщо філософія інтелектуальної власності, використовуючи дедуктивний підхід, “виводить” її “з об’єкту”, від поняття інтелекту з виходом на теорію інтелектуального, інформаційного суспільства, то сучасне право по суті “замикається” на характеристиці окремих об’єктів інтелектуальної власності, індуктивно обмежуючи їх коло можливостями правового захисту.

З іншого боку, політекономія (в традиціях дедуктивного підходу) природно вважає інтелектуальну власність однією з специфічних форм власності взагалі. Сучасна ж інституціональна теорія, зосереджуючи увагу на специфікації прав власності, по суті, змикається з правом у використанні індуктивного методу.

Сказане можна охопити такою схемою (рис. 1).

Рис. 1. Методологічні підходи до визначення інтелектуальної власності

У роботі вказані розбіжності пов’язуються, перш за все, з трактуванням можливостей та меж захисту (відчуження) інтелектуального продукту. У філософському тлумаченні інтелектуальну власність в силу специфіки її об’єкта — інтелекта (в кінцевому рахунку) захистити неможливо як неможливо відчуження знань. Право навпаки зосереджує увагу на пошуках можливих способів та інструментів захисту інтелектуальної власності. В загальній економічній теорії розповсюдженими є погляди, що інтелектуальні продукти в деякій мірі можна захистити (у часовому та просторовому вимірі), але головним є вирішення питання; наскільки це потрібно та ефективно? Інституціональна теорія, враховуючи глобальні тенденції зростання трансакційних витрат, займає проміжну позицію між правом та загальною економічною теорією, зводячи відносини інтелектуальної власності до обміну певними пучками прав власності при умові їх повного захисту.

Автором підкреслюється, що структуризація дослідження феномену інтелектуальної власності потребує такої лінії послідовності: інтелект — інтелектуальна діяльність — інтелектуальний продукт — інтелектуальна власність. При цьому інтелект як процесуальну цілісність слід зводити до трьох його складових: інформації, знання та творчості. Методологічно означена троїстість є тріадою: потік > запас > потік, або в економіко-теоретичному розумінні відтворювального процесу це тріада: екзогенне нагромадження > ендогенне селективне заощадження > екзогенне, спрямоване на зовнішнє споживання (рис. 2).

Рис. 2. Структуризація дослідження феномену інтелектуальної власності

Специфіка інтелекту накладає відбиток на політекономічні особливості інтелектуальної діяльності та його результату — інтелектуального продукту, що знаходить економіко-правове та інституціональне оформлення в категорії інтелектуальної власності.

В терміні “інтелектуальна власність” перша його складова — “інтелектуальність” природи об’єкту власності для права має достатньо обмежені можливості охоплення ним всього реального різноманіття інтелектуальних продуктів. Те саме стосується й другої складової цього терміну — прав власності на ці об’єкти. Таким чином, існування інтелектуальної власності неможливо обґрунтувати в рамках моделі економічної системи, де трансакційні витрати дорівнюють нулю, економічні агенти, що приймають рішення, раціональні, а інститути не мають значення. Це означає, що моделі загальної економічної теорії, зокрема, теорії неокласики, можуть бути застосовані, в кращому випадку, лише на основі абстрактних гіпотез. Тому одним з найбільш адекватних методологічних підходів до аналізу інтелектуальної власності може стати інституціональний підхід.

В роботі пропонується визначення інтелектуальної власності як відносин між людьми з приводу відчуження-привласнення інтелектуальних продуктів, як послідовної зміни процесу їх відчуження на стан привласненості з наступним переходом у процес привласнення і стан відчуженості. Воно може бути рефлексивно, як “власність у собі” згорнуте в інше: інтелектуальна власність — це відносини з приводу виключного права суб’єкта привласнення на дії з відчуженим інтелектуальним продуктом.

Виключність, яка особливо властива інтелектуальній власності, має два поведінкових наслідки, яким інституціональна теорія надає кардинального значення і з якими вона зв’язує вирішальні переваги приватновласницького правового режиму.

По-перше, виключність права припускає, що на власникові і тільки на ньому сконцентровано всі позитивні й негативні результати здійснюваної ним інтелектуальної діяльності. Тому він виявляється зацікавленим у максимально повній її специфікації під час прийняття рішень.

По-друге, виключність передбачає, що в процесі обміну інтелектуальний продукт буде переданий тому економічному агентові, який запропонує за нього найвищу ціну (тобто для кого він являє максимальну цінність). Тим самим забезпечується ефективна алокація інтелектуальних ресурсів, оскільки в ході обміну вони переміщатимуться від менш продуктивних уживань до більш продуктивних, від осіб, що менше їх цінують, до осіб, що цінують їх більше.

Як з точки зору еволюції, так і при характеристиці класифікаційних ознак системи інтелектуальної власності вона є економічною формою розвитку продуктивної сили праці. Але як нові та специфічні відносини власності, що стосуються духовних (і майнових) благ, інтелектуальна власність є економічною формою, яка стимулює, переважно, індивідуальну інтелектуальну працю. Її специфіка полягає в тому, що, з одного боку, вона являє собою вершину розвитку найбільшого досягнення цивілізації, яким є приватна власність, а з другого — не виключає приватно-колективного, державного і навіть інтернаціонального привласнення (в залежності від суб’єкту власності).

У розділі 2 “Інституціоналізація інтелектуальної власності у трансформаційній економіці” розглядаються інституціональні засади розвитку інтелектуальної власності в Україні, національна модель її державного регулювання та проблеми становлення інтелектуальної економіки в глобальному вимірі.

У практичному відношенні перспективи становлення інтелектуальної моделі економіки далеко не співпадають з гаслами переходу національної економіки до ринку. Під цим кутом зору проблеми трансформаційної економіки повинні сприйматися як проблеми інституціоналізації інтелектуальної власності на національному рівні та в глобальному вимірі.

Основним ресурсом постіндустріального розвитку є нове знання, що стає економічним ресурсом після того, як буде перетворене у форму інновацій, тобто комерціалізованого знання, сприйнятого ринком. Результати конкурентних змагань між країнами за інноваційні ресурси виявили найбільш ефективні моделі організації продукування знань, досягнення яких у поєднанні з реальним капіталом дають підстави для висновку про пірамідальний характер розподілу національного та світового інтелек-туального потенціалу.

Кожному рівню піраміди притаманна своя модель інституціональної побудови інтелектуальної діяльності, що суттєво відрізняються між собою за низкою критеріїв. Мова іде про джерела та механізми фінансування науки, роль держави та бізнесу в цьому, інституційні форми залучення в економіку інтелектуального потенціалу, стратегії інтеграції в інноваційні процеси, родові зв’язки з бізнесом, ринкову поведінку щодо комерціалізації результатів досліджень і розробок тощо. Ці моделі не є сталими, їм притаманні швидкі інституціональні зміни у відповідності до трансформаційних зрушень.

Витоки сучасної інституційної структури інтелектуального потенціалу закладалися в плановій економічній системі, що ускладнило його пристосування до ринкових умов.

В роботі звертається увага, що невирішеними проблемами інституціоналізації інтелектуальної власності залишаються інституційно-ієрархічна система організації та фінансування досліджень, розповсюдження результатів досліджень і розробок через застарілі інституційні канали. Орієнтуючись на відомі зразки інтелектуальних систем у світі, перспективні напрями розвитку інтелектуальної сфери полягають у переорієнтації цільових установок наукової діяльності на практичне застосування її результатів, узгодженні інтересів наукової спільноти, держави та бізнесу; переході до проектного фінансування досліджень і розробок з комбінацією джерел фінансування.

Ринкове середовище, що формується в Україні не демонструє посилення економічної конкуренції в сфері інтелектуальної власності. Відповідно не спрацьовують механізми інноваційного розвитку. Приватні капітали не вирішують стратегічних завдань, пов’язаних з розвитком високотехнологічних і інтелектомістких виробництв й науки, не стали джерелом прогресу країни. Обмежені доходи вітчизняних замовників інтелектуальних продуктів і недостатній ринковий тиск на них з боку конкурентів обумовлюють низьку інноваційну активність, а зі збільшенням доходів — намагання придбати готові технології та обладнання на вторинному ринку за кордоном замість того, щоб замовляти науково-технологічні розробки у вітчизняних науковців. Реальні інституційні умови України обумовлюють те, що інноваційний процес вже тривалий час знаходиться на точці “замерзання”; наукові дослідження та розробки лише епізодично затребуються економікою, відсутній системний попит на досягнення науки, не відпрацьована державна регуляторна політика щодо продуктивної взаємодії науки та виробництва.

До позитивів розвитку системи державного регулювання інтелектуальної власності в Україні слід віднести: поетапне розширення сфери її регулюючої дії; зростаючу адаптацію до міжнародних норм регулювання; посилення концентрації на тих об’єктах охорони, що зазнають найбільшого впливу новітніх технологій; запровадження комплексного підходу до вирішення існуючих проблем. На цій основі відбувається прогресуючий процес внутрішньої диверсифікації та якісного вдосконалення управління інтелектуальною власністю — відповідно до швидких змін в об’єктах регулювання авторського права та промислової власності.

Проведений аналіз структури державного регулювання інтелектуальної власності в Україні дозволяє зробити висновок, що система державних і недержавних органів перебуває у фазі свого становлення та вже сьогодні, в принципі, здатна виконувати основні функції охорони інтелектуальної власності. Водночас, ефективність діяльності цієї системи буде значною мірою залежати від розвитку тих її компонентів, які, з одного боку, пов’язані із якісним збільшенням потужності та технічного оснащення інфраструктури охорони інтелектуальної власності, а з іншого — з розвитком недержавних установ регулювання діяльності у сфері інтелектуальної власності. Саме такі установи мають відігравати значно вагомішу роль у вирішенні ключових питань інституціоналізації цієї сфери.

Процеси інтелектуалізації, що відбуваються як в окремих країнах, так і в усьому світі, не можуть не позначитися в цілому на стані сучасного світового господарства, де на сьогодні виникає безліч явищ, пов’язаних з глобалізацією.

Сьогодні світ все більш стає розділеним не ідеологічно, а інтелектуально, й це вимагає цілком нового підходу до питань розвитку інститутів інтелектуальної власності. Практично всі нації проголосили про свою прихильність до глобального ринку. Проте на зміну ідеологічним розходженням прийшов набагато глибший поділ, цього разу заснований на виробництві та використанні об’єктів інтелектуальної власності. Менша частина планети, на якій мешкає приблизно 15 % населення, забезпечує практично весь інший світ технологічними інноваціями. Друга частина, що складає приблизно половину населення планети, спроможна впроваджувати ці технології у власну систему виробництва і споживання. Частина, що залишилася (приблизно третина жителів планети) є технологічно відірваною від світу — вона як сама не продукує інновації, так і не впроваджує іноземні технології.

В роботі зазначається, що в сучасних умовах проблема інституціоналізації інтелектуальної власності на національному рівні і в глобальному вимірі набуває характер основного протиріччя загального змісту відносин власності — відносин відчуження та привласнення. Концентрація зусиль на мікро-, макро- чи мегарівні на охороні інтелектуальної власності об’єктивно веде до монополізації та консервації інтелектуального поділу світу на три групи країн з неминучими тенденціями спадання ефективності для цілісності будь-якого рівня.

З іншого боку, піратство в сфері інтелектуальної власності як наслідок зведення діяльності її інститутів лише до охорони інтелектуальних продуктів веде до посилення конкурентних можливостей і перш за все країн другої класифікаційної групи (Україна в їх числі).

В цьому розумінні ліквідація піратства пов’язана скоріше не із зміною національної моралі чи політичним тиском, а зі створенням нових економічних можливостей (стратегія диференційованих цін) та реструктуризацією сучасного інтелектуального поділу світу.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо визначення змісту відносин інтелектуальної власності та її інституціоналізації у трансформаційній економіці, що дозволяє зробити наступні висновки:

1. Теорія інтелектуальної власності по суті “розщіплена” та “розподілена” між соціологією (в її філософському значенні), правом, політекономією та інституціональним її тлумаченням.

Якщо філософія інтелектуальної власності, використовуючи дедуктивний підхід, “виводить” її “з об’єкту”, від поняття інтелекту з виходом на теорію інтелектуального, інформаційного суспільства, то сучасне право по суті “замикається” на характеристиці окремих об’єктів інтелектуальної власності, індуктивно обмежуючи їх коло можливостями правового захисту.

З іншого боку, політекономія, в традиціях дедуктивного підходу, природно вважає інтелектуальну власність однією з специфічних форм власності взагалі. Сучасна ж інституціональна теорія, зосереджуючи увагу на специфікації прав власності, по суті, змикається з правом у використанні індуктивного методу.

2. Структуризація дослідження феномену інтелектуальної власності потребує такої лінії послідовності: інтелект — інтелектуальна діяльність — інтелектуальний продукт — інтелектуальна власність. При цьому інтелект як процесуальну цілісність слід зводити до трьох його складових: інформації, знання та творчості. Методологічно означена троїстість є тріадою: потік > запас > потік, або в економіко-теоретичному розумінні відтворювального процесу це тріада: екзогенне нагромадження > ендогенне селективне заощадження > екзогенне, спрямоване на зовнішнє споживання

3. Одним з найбільш адекватних методологічних підходів до аналізу інтелектуальної власності є інституціональний підхід.

Визначення інтелектуальної власності як відносин між людьми з приводу відчуження-привласнення інтелектуальних продуктів, як послідовної зміни процесу їх відчуження на стан привласнення з наступним переходом у процес привласнення і стан відчуженості, може бути рефлексивно, як “власність у собі” згорнуте в інше: інтелектуальна влас-ність — це відносини з приводу виключного права суб’єкта привласнення на дії з відчуженим інтелектуальним продуктом.

4. У практичному відношенні перспективи становлення інтелектуальної моделі економіки далеко не співпадають з гаслами переходу національної економіки до ринку. Під цим кутом зору проблеми трансформаційної економіки повинні сприйматися як проблеми інституціоналізації інтелектуальної власності на національному рівні та в глобальному вимірі.

Основним ресурсом постіндустріального розвитку є нове знання, що стає економічним ресурсом після того, як буде перетворене у форму інновацій, тобто комерціалізованого знання, сприйнятого ринком. Результати конкурентних змагань між країнами за інноваційні ресурси виявили найбільш ефективні моделі організації продукування знань, досягнення яких у поєднанні з реальним капіталом, дають підстави для висновку про пірамідальний характер розподілу національного та світового інтелек-туального потенціалу.

Кожному рівню піраміди притаманна своя модель інституціональної побудови інтелектуальної діяльності, що суттєво відрізняються між собою за низкою критеріїв. Мова йде про джерела та механізми фінансування науки, роль держави та бізнесу в цьому, інституційні форми залучення в економіку інтелектуального потенціалу, стратегії інтеграції в інноваційні процеси, родові зв’язки з бізнесом, ринкову поведінку щодо комерціалізації результатів досліджень і розробок тощо. Ці моделі не є сталими, їм притаманні швидкі інституціональні зміни у відповідності до трансформаційних зрушень.

5. Аналіз структури державного регулювання інтелектуальної власності в Україні дозволяє зробити висновок, що система державних і недержавних органів перебуває у фазі свого становлення та вже сьогодні, в принципі, здатна виконувати основні функції охорони інтелектуальної власності. Водночас, ефективність діяльності цієї системи буде значною мірою залежати від розвитку тих її компонентів, які, з одного боку, пов’язані із якісним збільшенням потужності та технічного оснащення інфраструктури охорони інтелектуальної власності, а з іншого — з розвитком недержавних установ регулювання діяльності у сфері інтелектуальної власності. Саме такі установи мають відігравати значно вагомішу роль у вирішенні ключових питань інституціоналізації цієї сфери.

6. Процеси інтелектуалізації, що відбуваються як в окремих країнах, так і в усьому світі, не можуть не позначитися в цілому на стані сучасного світового господарства, де на сьогодні виникає безліч явищ, пов’язаних з глобалізацією.

Сьогодні світ все більш стає розділеним не ідеологічно, а інтелектуально, і це вимагає цілком нового підходу до питань розвитку інститутів інтелектуальної власності. Практично всі нації проголосили про свою прихильність до глобального ринку. Проте на зміну ідеологічним розходженням прийшов набагато глибший поділ, цього разу заснований на виробництві та використанні об’єктів інтелектуальної власності. Менша частина планети, на якій мешкає приблизно 15 % населення, забезпечує практично весь інший світ технологічними інноваціями. Друга частина, що складає приблизно половину населення планети, спроможна впроваджувати ці технології у власну систему виробництва і споживання. Частина, що залишилася (приблизно третина жителів планети) є технологічно відірваною від світу — вона як сама не продукує інновації, так і не впроваджує іноземні технології.

7. В сучасних умовах проблема інституціоналізації інтелектуальної власності на національному рівні і в глобальному вимірі набуває характер основного протиріччя загального змісту відносин власності — відносин відчуження та привласнення. Концентрація зусиль на мікро-, макро- чи мегарівні на охороні інтелектуальної власності об’єктивно веде до монополізації та консервації інтелектуального поділу світу на три групи країн з неминучими тенденціями спадання ефективності для цілісності будь-якого рівня.

З іншого боку, піратство в сфері інтелектуальної власності як наслідок зведення діяльності її інститутів лише до охорони інтелектуальних продуктів веде до посилення конкурентних можливостей і перш за все країн другої класифікаційної групи (Україна в їх числі).

В цьому розумінні ліквідація піратства пов’язана скоріше не із зміною національної моралі чи політичним тиском, а зі створенням нових економічних можливостей (стратегія диференційованих цін) та реструктуризацією сучасного інтелектуального поділу світу.

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Литвин О. М. Інституціональний зміст відносин інтелектуальної власності // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. Вип. 10. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 3—7. (0,4 друк. арк.).

2. Литвин О. М. Можливості та межі інституціоналізації ринку інтелектуальної власності в перехідній економіці // Формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 11. — К.: КНЕУ, 2003. — С. —52 (0,4 друк. арк.).

3. Литвин О. М. Еволюція цивілізаційно-постіндустріальної парадигми // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ: Вип. ІІІ. Економічні науки. — Чернівці: АНТ Лтд, 2004. — С. 20—30 (0,6 друк. арк.)

4. Литвин О. М. Інтелектуальна власність в контексті теорії трансакційних витрат // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічною інституту КНТЕУ: Вип. ІІІ. — Чернівці, 2002. — С. 60—62 (0,2 друк. арк.).

5. Литвин О. М. Система державного регулювання інтелектуальної власності в Україні // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. — Чернівці: АНТ Лтд, 2006. - Вип. ІІІ. Економічні науки). — С. 32—41 (0,7 друк. арк.).

В інших виданнях:

6. Литвин О. М. Підходи до визначення специфіки об’єктів інтелектуальної власності в політекономії та праві //Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. Зб. наук. пр. За матеріалами XIII між нар наук. -практ. конференції (9-10 квітня 2002 року, Чернівці). Вип. ІІ. Економічні науки.—Чернівці 2002. — С. 96—98 (0,2 друк. арк.).

7. Якубенко В. Д., Литвин О. М. Інституціональна еволюція організації // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ: 3б. наук. праць. Вин. ІІІ. — Чернівці, 2001. — С. 280—283. (0,3 друк. арк.) (Особисто здобувачу належить аналіз підходів до визначення організації як ключового економічного інституту; обсяг авторської частини — 0,2 друк. арк.).

8. Литвин О. М. Фірмові найменування та товарні знаки на ринках інтелектуальної власності // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 15—16 квітня 2003 року. — Чернівці: АНТ Лтд., 2003. — Вип. І. — С. —458 (0,2 друк. арк.).

9. Литвин О. М. Інституціонально-еволюційний підхід до визначення перехідної економіки // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ: Матеріали XIV Міжнародної науково-практичної конференції, 13—14 травня 2004 року. — Вип. І. Економічні науки. Ч.1. — Чернівці: АНТ Лтд., 2004. — С. 58—61 (0,3 друк. арк.).

10. Литвин О. М. Місце митних органів в інституціоналізації інтелектуаль-ної власності в Україні // Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції /За заг. ред. А.А. Ткача.- Мелітополь, 8—10 вересня 2006 р. — Мелітополь, МІДМУ ГУ “ЗІДМУ” 2006. — С. 165—166 (0,2 друк. арк.).

АНОТАЦІЯ

Литвин О. М. Інтелектуальна власність та її інституціоналізація у трансформаційній економіці. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 — Економічна теорія та історія економічної думки. — Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено комплексному політекономічному дослідженню сутності, місця та ролі інтелектуальної власності в загальній структурі відносин власності, особливостей її інституціоналізації у трансформаційній економіці.

В роботі узагальнено та систематизовано підходи, що використовуються соціологією, правом, політекономією і особливо інституціональною теорією для пояснення змісту інституту інтелектуальної власності. Досліджено еволюцію та особливості сучасної економіко-правової системи інтелектуальної власності, здійснено аналіз інституціональних засад розвитку інтелектуальної власності в Україні. Визначено особливості національної моделі державного регулювання інтелектуальної власності. Проаналізовано функціональність інституту інтелектуальної власності в умовах глобалізації.

Ключові слова: інтелект, інтелектуальний продукт, інформація, знання, інтелектуальна власність, інтелектуальна діяльність.

АННОТАЦИЯ

Литвин О. М. Интеллектуальная собственность и ее институционализация в трансформационной экономике. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 — Экономическая теория и история экономической мысли. — Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана, Киев, 2007.

Диссертация посвящена комплексному политэкономическому исследо-ванию сущности, места и роли интеллектуальной собственности в общей структуре отношений собственности, особенностям ее институционализации в трансформационной экономике.

В работе обобщены и систематизированы подходы, в рамках которых раскрывается содержание института интеллектуальной собственности — социологический (в философском значении), правовой, политэкономический и особенно институциональный. Предложена структуризация исследования феномена интеллектуальной собственности по линии: интеллект — интеллектуальная деятельность — интеллектуальный продукт — интеллектуальная собственность.

При этом интеллект как процессуальную целостность следует сводить к трем составляющим: информации, знанию, творчеству. Методологично данная троистость в работе рассматривается как триада: поток > запас > поток, или в экономико-теоретическом понимании воспроизводственного процесса это триада: экзогенное накопление > эндогенное селективное сбережение > экзогенное, нацеленное на внешнее потребление.

Специфика интеллекта накладывает отпечаток на политэкономические особенности интеллектуальной деятельности и его результата — интеллектуального продукта, что и находит свое экономико-правовое и институциональное оформление в категории интеллектуальной собственности.

В работе обращается внимание, что в термине “интеллектуальная собственность” первая его составляющая — “интеллектуальность” природы объекта собственности для права имеет достаточно ограниченное возможности охвата им всего реального разнообразия интеллектуальных продуктов.

То же касается и второй составляющей этого понятия — прав собственности на эти объекты. Другими словами, существование интеллектуальной собственности невозможно объяснить в рамках модели экономической системы, где трансакционные издержки приравниваются к нулю, экономические агенты, которые принимают решения, рациональны, а институты вообще не имеют значения. Это означает, что модели традиционной экономической теории могут быть применены, в лучшем случае, только на основе абстрактных гипотез. Именно поэтому одним из наиболее адекватных методологических подходов в анализе интеллектуальной собственности может стать институциональный подход.

В диссертации охарактеризованы эволюция и особенности современной экономико-правовой системы интеллектуальной собственности. Особое внимание уделено рассмотрению содержания и форм проявления интеллектуальной собственности в контексте институциональной теории. При этом предложено определение интеллектуальный собственности как отношений между людьми по поводу отчуждения — присвоения интеллектуальных продуктов, как последовательной смены процесса их отчуждения на состояние присвоенности с последующим переходом в процесс присвоения и состояние отчужденности.

Проанализированы институциональные основы и формы развития интеллектуальной собственности в Украине, особенности национальной модели государственного регулирования в этой сфере. Обращается внимание на то, что нерешенными проблемами институционализации интеллектуаль-ной собственности остается иерархическая система организации и финансирования исследований, распространение результатов исследований и разработок через исчерпавшие себя институциональные каналы.

Особое внимание уделено рассмотрению института интеллектуальной собственности в глобальном измерении, характеристике постиндустриальных перспектив украинской экономики.

В этом контексте излагается авторское видение решения проблемы пиратства интеллектуальных продуктов через политику дифференцирован-ных цен.

Ключевые слова: интеллект, интеллектуальный продукт, информация, знания, интеллектуальная собственность, интеллектуальная деятельность.

ANNOTATION

Lytvyn O. M. Intellectual property and it's institutionalization in transformational economy. — Manuscript.

The dissertation is submitted for doctor of economic sciences degree; specialization — 08.01.01. — Economic theory and history of economic thoughts. — Kyiv National Economic University by Vadim Hetman, Kyiv, 2007.

The dissertation is devoted to the complex political research of the essential features, place and role of intellectual property in the general structure of relations of property, peculiarities of it’s institutionalization in transformational economy.

In this work are used generalizing and systemizing methods that are used in sociology, law, political economy and especially institutional theory for explaining the main point of institution of intellectual property.

Evolution and specialties of modern economy-law system of intellectual property were researched in this work. Analysis of institutional basics of development of intellectual property in Ukraine was implemented.

Were defined special features of national model of governmental control of intellectual property, was analyzed functionality of the institution of intellectual property in condition of globalization.

Key words: intellect, intellectual product, information, knowledge, intellectual property, intellectual activity.