ЗМІСТ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Лисюк Ольга Володимирівна
УДК 332.2/.3
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ
У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
Спеціальність 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (економіка сільського господарства і АПК)
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
ЛЬВІВ – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Львівському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.
Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор
Липчук Василь Васильович,
Львівський державний аграрний університет,
завідувач кафедри статистики та аналізу.
Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, доцент,
член-кореспондент УААН,
Гуцуляк Григорій Дмитрович,
Косівський відділ проблем гірського землекористування Івано-Франківського інституту АПВ УААН, головний науковий співробітник
кандидат економічних наук
Косович Богданна Іванівна
Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри економіки підприємства
Захист дисертації відбудеться 16 жовтня о 1430 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.814.02 у Львівському державному аграрному університеті за адресою: 80381, м. Дубляни, вул. В. Великого, 1, головний корпус, ауд. 309.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського державного аграрного університету за адресою: 80381, м. Дубляни, вул. В. Великого, 1.
Автореферат розісланий “ 14 “ вересня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради |
О.А. Біттер
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. З часу офіційного оголошення земельної реформи в Україні минає вже друге десятиліття, проте перетворення, що стосуються питань земельної власності, володіння, користування й розпорядження землею як головним засобом виробництва у сільському господарстві, виявилися досить неоднозначними та малоефективними. Саме тому вирішення стратегічних завдань у цій сфері потребує цілеспрямованого, комплексного, всебічного та науково обґрунтованого проведення на загальнодержавному рівні правових, економічних і організаційних заходів стосовно ефективного використання землі в органічному зв’язку з усіма чинниками виробництва.
Серед сучасних наукових дослідників землі як чинника виробництва та проблеми вдосконалення земельних відносин належить виділити В.О. Білика, П.І. Гайдуцького, Г.Д. Гуцуляка, М.В. Калінчика, Б.І. Косович, В.В. Липчука, І.І. Лукінова, В.Я. Месель-Веселяка, М.Й. Маліка, І.Р. Михасюка, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, Н.І. Титову, А.М. Третяка, М.М. Федорова, Г.В. Черевка та інших.
Високо оцінюючи внесок вітчизняних авторів у розвиток теоретичних засад щодо шляхів перетворення сільськогосподарського виробництва у високорозвинуту галузь на основі раціонального використання землі, слід зазначити, що на сучасному етапі існує об’єктивна необхідність подальшого поглибленого вивчення цієї проблеми з урахуванням регіональних її особливостей. Адже ефективною можна вважати лише таку економічну політику, за якої відбувається розширення можливостей збалансованого забезпечення сільськогосподарського виробництва ресурсами.
Втім, стосовно землі сьогодні маємо неоднозначну й парадоксальну ситуацію: з одного боку, зволікання з впровадженням ринку земель сільськогосподарського призначення серйозно гальмує розвиток аграрного сектора економіки, з іншого – негайний перехід до ринку сільськогосподарських земель за умов надлишку пропозиції над попитом у досліджуваному регіоні може призвести до переходу значної частини земельного фонду у власність суб’єктів, які будуть лише зайвою ланкою між суспільством і сільгоспвиробником. Таким чином, нанівець буде зведено саму суть земельної реформи.
Враховуючи цю обставину, на сучасному етапі актуальним є питання всестороннього і детального дослідження особливостей розвитку земельних відносин, ролі і місця землі у системі чинників сільськогосподарського виробництва та розробки на цій основі шляхів оптимізації використання виробничих ресурсів галузі з метою забезпечення її ефективного функціонування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з науковою тематикою економічного факультету Львівського державного аграрного університету “Обґрунтування аграрної політики, спрямованої на ринкову трансформацію економіки АПК” (номер державної реєстрації 0100U002332).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у розробці теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності використання землі в органічному взаємозв’язку з іншими чинниками сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до вказаної мети в дисертації поставлено такі завдання:
- узагальнити теоретичні положення особливостей використання землі як фізичного об’єкта, а також об’єкта економічних і правових відносин у галузі сільськогосподарського виробництва;
- з’ясувати сутність земельних відносин і дати порівняльну характеристику існуючих моделей їх реформування;
- провести комплексну оцінку процесу формування вітчизняної нормативно-правової бази з питань удосконалення системи земельних відносин;
- виявити основні тенденції розвитку сільськогосподарського виробництва в регіоні та динаміки ефективності використання земельних угідь;
- розкрити сутність змін, які відбулися у системі землекористування і землеволодіння в процесі земельної реформи, та дослідити їх вплив на ефективність використання земельних угідь;
- встановити ступінь використання землі у взаємозв’язку з іншими чинниками виробництва в сільськогосподарських підприємствах;
- розробити рекомендації та обґрунтувати методичні підходи щодо вдосконалення використання землі як об’єкта економічних відносин у сільськогосподарському виробництві.
Об’єктом дослідження є земельні відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин в АПК.
Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних аспектів підвищення ефективності використання землі як чинника сільськогосподарського виробництва.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, які мають місце у сільськогосподарському виробництві і пов’язані з використанням землі як головного виробничого ресурсу галузі, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів з проблем, що досліджуються.
В процесі дослідження застосовано такі методи: історичний та абстрактно-логічний – при вивченні процесу формування нормативно-правової бази з питань земельної реформи; економіко-статистичний (вибіркового спостереження, групування, порівняння, аналіз рядів динаміки, багатомірний факторний аналіз, кореляційно-регресійний аналіз та індексний метод) – для характеристики стану використання землі та виявлення об’єктивно існуючих закономірностей розвитку земельних відносин у регіоні; графічний – для
наочного зображення процесів, явищ і зв’язків між їх окремими елементами, пов’язаних із системою земельних відносин у сільськогосподарському виробництві; економіко-математичний – для виявлення ступеня впливу на результати виробництва кожного з чинників.
Інформаційною базою дослідження стали нормативно-правові акти з питань регулювання земельних відносин, дані Головного управління статистики у Львівській області, Львівського обласного головного управління земельних ресурсів, довідкова, періодична література, наукові публікації, результати особистих спостережень автора.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному й методичному обґрунтуванні рекомендацій з підвищення ефективності використання землі в сільському господарстві як чинника виробництва на основі вдосконалення земельних відносин.
У процесі дослідження отримано такі основні результати, що мають наукову новизну і є доробком автора:
вперше:
- на основі мінімально необхідної норми прибутку та мінімального розміру орендної плати розроблено методику розрахунку частини прибутку, належної учаснику сільськогосподарського підприємства, що передав свою землю в користування підприємства як внесок до статутного фонду в обмін на корпоративні права;
удосконалено:
- механізм регулювання орендних відносин шляхом доповнення його розробленою методикою визначення мінімального розміру орендної плати за користування землями сільськогосподарського призначення в розрізі адміністративних районів досліджуваного регіону, що базується на реальній дохідності землі, з пропозиціями щодо внесення змін до чинного Порядку визначення коефіцієнта індексації земель;
уточнено:
- сутність категорії “земельні відносини” у галузі сільськогосподарського виробництва шляхом доповнення її розумінням як складової економічних відносин, що виникають при поєднанні елементів права власності на землю і проявляються через механізми розподілу частини новоствореної вартості між учасниками цих відносин з урахуванням інтересів усього суспільства;
одержали подальший розвиток:
- положення щодо обмежень на відчуження земель сільськогосподарського призначення протягом перехідного періоду до запровадження повноцінного ринку землі;
- методичні підходи до створення умов економічної зацікавленості землекористувача в ефективному й раціональному використанні земель сільськогосподарського призначення через систему оподаткування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці основних напрямів і рекомендацій з удосконалення шляхів підвищення
ефективності використання землі як чинника сільськогосподарського виробництва.
Методика визначення мінімального розміру орендної плати за користування землями сільськогосподарського призначення, що базується на реальній дохідності землі, та система принципів, спрямованих на вдосконалення орендних відносин, знайшли практичне застосування в роботі Львівського обласного головного управління земельних ресурсів (довідка № 01-16/3-2285 від 30.10.2006 р.).
Пропозиції з удосконалення системи земельних відносин та рекомендації щодо доцільності впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення лише за умови формування стійкої тенденції до зростання попиту на землю з боку сільгоспвиробників прийняті Головним управлінням агропромислового розвитку Львівської облдержадміністрації для використання під час розробки стратегії економічного розвитку агропромислового виробництва області (довідка № 10-01/7-335 від 08.11.2006 р.).
Положення дисертаційного дослідження щодо основних тенденцій розвитку відносин з приводу володіння, користування й розпорядження землею в умовах дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення та запропоновані шляхи їх удосконалення враховані при формуванні основних напрямів розвитку земельних відносин Дрогобицьким районним відділом земельних ресурсів (№ 2616 довідка від 27.11.2006 р.).
Методика визначення частки прибутку, належної учаснику сільськогосподарського підприємства, що передав свою землю в користування підприємства як внеску до його статутного фонду в обмін на корпоративні права, використана Управлінням агропромислового розвитку Дрогобицької райдержадміністрації Львівської області під час розробки стратегії розвитку сільськогосподарського виробництва в Дрогобицькому районі (довідка № 346 від 27.11.2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до проблеми підвищення рівня ефективності використання землі у галузі сільськогосподарського виробництва та включення її до повноцінного економічного обороту. Наукові положення, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані здобувачем самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано результати досліджень та ідеї, що безпосередньо належать її автору.
Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертації доповідалися на: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Екологічні проблеми сталого розвитку агросфери в умовах земельних відносин та шляхи раціонального використання й охорони земель” (м. Харків, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Теоретичні і практичні досягнення молодих вчених-аграріїв” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), Міжвузівській науково-технічній конференції науково-педагогічних працівників (м. Львів, 2006 р.), III Міжнародній науковій конференції “Efektywnoњж wykorzystania zasobьw materialnych i niematerialnych dla dynamizowania rozwoju regionalnego” (м. Кельце, Польща, 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції молодих учених (м. Умань, 2007 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції “Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (м. Черкаси, 2007 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 12 наукових праць (у тому числі 5 статей у наукових фахових виданнях та 7 в інших наукових виданнях) загальним обсягом 2,20 друк. арк. Частка дисертанта в опублікованих працях становить 1,98 друк. арк.
Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 204 сторінках, у тому числі 172 сторінки основного тексту, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Дисертація містить 28 таблиць (15 сторінок), 18 рисунків (9 сторінок), 33 формули, 18 додатків (19 сторінок), список використаних джерел – 204 найменування (13 сторінок).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення дослідження та апробацію одержаних результатів.
У першому розділі – “Теоретичні і методологічні засади дослідження використання землі в сільськогосподарському виробництві” – розглянуто особливості використання землі як чинника сільськогосподарського виробництва, розкрито сутність земельних відносин, висвітлено зарубіжний досвід удосконалення системи земельних відносин при заміні адміністративних інструментів регулювання економіки на ринкові, досліджено процес формування правової бази з питань впровадження земельної реформи в Україні, розкрито методичні й методологічні підходи до вивчення проблеми використання землі у сільському господарстві.
Особливою рисою землі в галузі сільськогосподарського виробництва є те, що вона одночасно є предметом і засобом праці. Земля належить до категорії невідновних природних ресурсів, а питання землекористування стосуються комплексу складних проблем соціально-економічного характеру: земельної власності, земельного законодавства, земельного права, економічної оцінки земель тощо.
Існує широкий спектр показників і оцінок землі як чинника сільськогосподарського виробництва, що характеризують ті чи інші аспекти використання головного ресурсу галузі (природна, штучна, абсолютна, відносна та економічна родючість ґрунту; якісна оцінка або бонітування; економічна оцінка; показники інтенсивності використання земельних угідь). Найбільш загальний показник ступеня використання виробничого потенціалу –категорія “економічна ефективність”, яка своєю чергою, є агрегатним показником, що відображає рівень використання кожного з чинників у нероздільній їх єдності та взаємодії. Отже, встановити вплив окремо взятого чинника на результати реалізації цілей і зусиль суб’єкта підприємницької діяльності в кількісному вимірі практично неможливо.
Доцільним вважається вивчення категорії ефективності з якісної точки зору, яка виражає економічні відносини між виробниками з приводу економії затрат живої та уречевленої праці. Застосувавши такий підхід до досліджуваної проблеми, ефективність використання землі можна розглядати як відображення реального стану економічних відносин, що виникають між виробниками, власниками землі та суспільством в цілому у процесі використання земельних ресурсів у сільськогосподарському виробництві. Ключовим питанням при цьому залишається проблема включення землі в повноцінний економічний оборот на основі вдосконалення інституту приватної власності на землю та задоволення економічних інтересів усіх учасників земельних відносин.
Через відсутність остаточно сформованої земельної політики з боку держави у сфері агропромислового виробництва, земля дійсно не набула реальних (не формальних) ознак таких економічних категорій, як “товар”, “капітал” та похідних від них понять “об’єкт іпотечного кредитування”, “внесок земельної ділянки до статутного фонду” і т. ін. Отже, поки що маємо недотримання фундаментального принципу економіки, який базується на тому, що майнове багатство є об’єктом довгострокового користування і його сьогоднішня цінність залежить від того, що воно зможе виробити в майбутньому.
Сучасний стан земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є наслідком земельної реформи, у результаті якої значна частина угідь внаслідок реформування сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю, була передана у приватну власність членам цих підприємств, після чого процес реформування земельних відносин дещо призупинився.
Таким чином, хоч з моменту прийняття Постанови Верховної Ради УРСР “Про земельну реформу” пройшло вже достатньо часу, протягом якого було розроблено і введено в дію велику кількість принципово нових положень, пов’язаних з удосконаленням та розвитком системи земельних відносин на селі, слід однак визнати – проведена у цьому питанні робота поки що не сприяла посиленню стимулювання праці та забезпеченню на цій основі збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.
У другому розділі – “Сучасний стан сільськогосподарського виробництва та ефективність використання землі в передгірській та гірській зонах Карпат Львівської області” – дано характеристику сучасного стану сільськогосподарського виробництва, проаналізовано основні тенденції у системі землекористування і землеволодіння, визначено рівень ефективності та ступінь використання землі в загальній сукупності чинників сільськогосподарського виробництва.
Сучасний стан агровиробництва у досліджуваному регіоні характеризується домінуванням господарств населення на ринку сільськогосподарської продукції. Так, у 2005 р. на них припадало 91,8 відсотка від загальних обсягів виробництва. Однак темпи приросту виробництва валової продукції у підприємствах порівняно з господарствами населення значно вищі, що вселяє надію на зростання у найближчому майбутньому виробництва сільськогосподарської продукції на промисловій основі.
Що ж до ефективності виробництва сільськогосподарської продукції, то на даний час спостерігається значна відмінність між двома вище зазначеними категоріями виробників. Так, обсяги виробництва валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь у господарствах населення відносно сільськогосподарських підприємств за період 2000-2005 рр. коливалися в межах від 10,5 до 3,4 раза. Щоправда, сьогодні відбувається, з одного боку, зниження ефективності використання угідь у господарствах населення, з іншого – її стрімке відносне зростання у сільськогосподарських підприємствах. Все ж для досягнення останніми рівня виробництва продукції в межах 300-400 тис.грн. на 100 га угідь (навіть за умови збереження існуючих темпів росту) господарським формуванням знадобиться щонайменше 10 років (табл. 1).
Таблиця 1
Виробництво валової продукції сільського господарства основними категоріями виробників у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь (у порівнянних цінах 2000 року), тис.грн.
Категорії виробників
2000 р.
2001 р.
2002 р.
2003 р.
2004 р.
2005 р. | 2005 р.
до 2000 р., %
Основні категорії виробників | 228,3 | 218,1 | 259,9 | 256,7 | 264,0 | 256,0 | 112,1
у тому числі:
сільськогосподарські підприємства | 37,0 | 49,7 | 59,4 | 63,9 | 87,6 | 90,4 | 244,4
господарства населення | 387,9 | 298,4 | 354,2 | 335,9 | 321,3 | 305,7 | 78,8
Сільськогосподарські підприємства до господарств населення, % | 9,5 | 16,7 | 16,8 | 19,0 | 27,3 | 29,6 | х |
Втім, незважаючи на вкрай незадовільний економічний стан сільськогосподарських підприємств, надзвичайно низький рівень ефективності використання площ сільськогосподарських угідь порівняно з господарствами населення, все ж серед цієї категорії виробників у досліджуваному регіоні відбувається покращання техніко-економічних показників, тоді як господарства населення практично вичерпали свої можливості щодо подальшого нарощування обсягів виробництва продукції.
Станом на 01.01.2006 р. переважна більшість (близько 95 відсотків) площ сільськогосподарських угідь перебувала у приватній власності громадян. Внаслідок розпаювання земель у досліджуваному регіоні власниками угідь стали 116,1 тисячі громадян, при цьому середній розмір земельної ділянки тут становить лише 1,54 га.
Така розпорошеність і дрібноземельність не може сприяти ефективному розвиткові галузі, адже сьогодні більша частина сільськогосподарської продукції виробляється із застосуванням найпримітивніших технологій. Внаслідок цього на сучасному етапі розвитку галузі має місце загальне зниження культури землеробства та відносне збільшення застосування ручної праці.
Крім того, серед цієї категорії землекористувачів відбувається збільшення площ сільськогосподарських угідь, що перебувають поза господарським оборотом (табл. 2). Так, посівні площі в господарствах населення у 2006 р. зменшилися порівняно з 2001 р. на 12,4 тисячі гектарів, або на 9,8 відсотка, тоді як площа ріллі у користуванні зросла на 19,9 відсотка.
Таблиця 2
Порівняльний аналіз динаміки посівних площ та ріллі у користуванні населення в передгірській та гірській зонах Карпат Львівської області,
тис. га
Показник | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | 2005 р. до
2000 р., %
Площа ріллі у користуванні населення | 144,7 | 144,5 | 153,7 | 165,0 | 167,2 | 173,5 | 119,9
Посівні площі у господарствах населення | 126,1 | 133,3 | 134,7 | 126,9 | 125,2 | 113,7 | 90,2
Посівні площі у відсотках до площі ріллі, % | 87,1 | 92,2 | 87,6 | 76,9 | 74,9 | 65,5 | х
Все це свідчить, що попит на такий стратегічно важливий для сільського господарства чинник виробництва, як земля, суттєво скорочується. Проте, це лише зовнішній прояв тих процесів, які сьогодні відбуваються в системі земельних відносин. Однак, маючи певні характеристики масових явищ можна виявити внутрішні рушійні сили, що об’єктивно визначають напрям розвитку земельних відносин.
Саме з цією метою було проведено порівняльний аналіз середніх величин (площа ділянки, площа ріллі у складі земельної ділянки та грошова оцінка землі) між громадянами, що отримали державні акти з виділенням ділянки в
натурі та використовують землю самостійно, і громадянами, що отримали приватизаційні сертифікати та державні акти, проте свої ділянки самостійно не використовують (рис. ).
Істотність відмінностей за площею ріллі свідчить про те, що для першої групи власників найбільш суттєвою характеристикою “цінності” ділянки є площа ріллі, а на сінокоси й пасовища попит майже відсутній, що є нетиповим для Карпатського регіону, який традиційно спеціалізувався на виробництві м’ясо-молочної продукції. Залучення до господарського використання сінокосів і пасовищ можливе лише за умови функціонування великих господарських формувань. Отже, одним з шляхів вирішення проблеми ефективного використання земельних ресурсів у досліджуваному регіоні повинно стати зміцнення економічного стану підприємств, як основного потенційного орендаря землі.
З метою встановлення рівня ефективності та ступеня використання ресурсів сільськогосподарськими підприємствами розраховано параметри виробничої функції Кобба-Дугласа, внаслідок чого отримано таке рівняння:
, | (1)
де Q – виручка від реалізації сільськогосподарської продукції;
A – коефіцієнт пропорційності;
K – капітал, тис.грн.;
L – фонд заробітної плати, тис.грн.;
S – площа сільськогосподарських угідь, ум. га;
– коефіцієнти еластичності для кожного з чинників.
Значення коефіцієнтів еластичності свідчать про те, що сьогодні в досліджуваному регіоні:
а) має місце відносна (порівняно з іншими чинниками) нестача трудових ресурсів, оскільки приріст ресурсу “праця” на 1 відсоток забезпечує приріст виручки від реалізації сільськогосподарської продукції майже на 1,6 відсотка;
б) рівень використання капіталу досить високий, проте ступінь віддачі від цього чинника не може забезпечити належних темпів розвитку галузі (залишкова вартість основних фондів на початок 2006 р. становила лише 47,9 відсотка від їхньої балансової вартості);
в) серед економічних ресурсів земля, через відносну доступність цього чинника, використовується найбільш повно. Отже, є всі підстави стверджувати, що в досліджуваному регіоні при існуючому виробничому потенціалі агроформування практично вичерпали можливості зростання обсягів реалізації продукції за рахунок розширення площ угідь.
У третьому розділі – “Вдосконалення земельних відносин як чинник підвищення ефективності використання землі” – пропонується комплексний підхід до вирішення проблеми підвищення ефективності використання землі в аграрному секторі економіки протягом перехідного періоду до ринку земель сільськогосподарського призначення, що передбачає як удосконалення механізмів правового регулювання земельних відносин, так і посилення ролі економічних стимулів, спрямованих на формування повноцінного ринкового середовища, гідне місце в якому, разом з іншими чинниками виробництва, належатиме землі.
З цією метою доцільно встановити низку обмежень щодо доступу до ринку земель сільськогосподарського призначення суб’єктів, для яких агробізнес є поза сферою їхніх економічних інтересів, а саме: доповнити статтю 130 Земельного кодексу України нормою, яка б передбачала віднесення до компетенції органів місцевої влади права надавати дозволи на придбання земель сільськогосподарського призначення лише за наявності і дотримання певних умов:
- суб’єктам, які здійснюють господарську діяльність у галузі сільськогосподарського виробництва не менше п’яти років і за результатами останнього звітного року забезпечили отримання прибутків від реалізації сільськогосподарської продукції;
- громадянам, які раніше вже набули право власності на землі сільськогосподарського призначення в результаті приватизації або успадкування.
Що ж до посилення ролі економічних стимулів, то сюди варто віднести такий елемент цих відносин, як внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. Саме цей шлях включення землі до економічного обороту повинен стати найбільш успішним, оскільки громадяни, які одержали у приватну власність свої земельні частки (паї), з пасивних власників можуть перетворитися на безпосередніх учасників господарської діяльності, прямо зацікавлених у досягненні якомога кращих фінансових результатів.
Для цього необхідно лише скасувати обмеження на внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств і створити механізм розподілу отриманого підприємством прибутку, який би дозволяв враховувати ступінь участі землі у загальних результатах діяльності того чи іншого господарського формування.
З метою вирішення цієї проблеми було взято до уваги рекомендації фахівців Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН через норму прибутку (4%) передбачати отримання в сільськогосподарському виробництві доходів на основні й оборотні фонди та землю.
При прийнятті рівня рентабельності у чотири відсотки за мінімально необхідний сума прибутку сільськогосподарського підприємства повинна обчислюватися за формулою:
,
де Пм – мінімально необхідний розмір прибутку;
ООФ – середньорічна вартість основних і оборотних фондів підприємства.
Враховуючи те, що результати фінансово-господарської діяльності сільськогосподарського виробника – це наслідок використання всіх без винятку чинників виробництва, величина Пм є, зокрема, функцією і від використання землі. Втім, якщо б земельні ділянки не були передані до статутного фонду підприємства, останнє мало б сплачувати їх власникам орендну плату, нижня межа якої сьогодні регламентується відповідним указом Президента України. Саме з огляду на це в роботі пропонується визначати частку прибутку, належну учасникові господарського товариства, за допомогою розрахунку коефіцієнта коригування суми дивідендів, а саме:
,
де Кд – коефіцієнт коригування суми дивідендів на частку, внесену засновниками до статутного фонду підприємства у вигляді земельної ділянки;
Пф – сума фактично отриманого чистого прибутку або його частина, що підлягає розподілу між засновниками підприємства;
ГО – нормативна грошова оцінка землі;
p – мінімальний розмір орендної плати за використання земель сільськогосподарського призначення, %.
Тоді загальна сума дивідендів для учасників, що передали до статутного фонду свої земельні ділянки, буде становити , а для учасників, внески до статутного фонду яких здійснювалися в іншій формі, – .
Одним із чинників, який може суттєво вплинути на поведінку господарюючого суб’єкта, є система оподаткування. Враховуючи існування прямої залежності між рівнем відповідальності з боку землекористувача у ставленні до землі від терміну користування нею, пропонується створити умови, за яких орендар був би зацікавлений в укладанні договору оренди на якомога довший термін. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може бути встановлення на законодавчому рівні диференційованих коефіцієнтів коригування розмірів фіксованого сільськогосподарського податку (табл. 3), пропоновані значення яких розраховані виходячи з максимального терміну дії договору оренди землі (50 років) та питомої ваги податку на землю у складі ФСП (66,7%) внаслідок розв’язання рівняння геометричного ряду.
Таблиця 3
Значення коефіцієнтів коригування розміру фіксованого сільськогосподарського податку в залежності від терміну дії договору оренди землі
Термін дії договору
оренди | Коефіцієнт коригування розміру фіксованого сільськогосподарського податку
До 5 років (включно) | 1,30
6-25 років | 1,15
Понад 25 років | 0,85
Що ж до земель, які перебувають у власності господарюючого суб’єкта або внесені до його статутного фонду в обмін на корпоративні права, вважаємо за доцільне при оподаткуванні цієї категорії земель застосовувати до чинних ставок фіксованого сільськогосподарського податку найнижчий коефіцієнт коригування (0,85). Це сприятиме зацікавленості виробників сільськогосподарської продукції у придбанні землі у власність або використанні її як статутного капіталу, що повинно прискорити перетворення землі у повноцінний об’єкт економічних відносин.
Враховуючи, що ринок земель сільськогосподарського призначення ще не запроваджений, слід спрямувати всі зусилля на розвиток такого надзвичайно перспективного і ефективного способу реалізації права приватної власності, як оренда землі. Вирішити це завдання можна лише через встановлення економічно обґрунтованих диференційованих залежно від якості та розташування землі мінімальних граничних рівнів орендної плати, і основою для цього повинна стати не нормативна грошова оцінка, визначена виходячи з абсолютно невідповідних нинішнім соціально-економічних умов, а реальний рівень дохідності землі. Тому доцільно запровадити порядок визначення мінімального розміру орендної плати за використання земель сільськогосподарського призначення на підставі запропонованої методики на рівні адміністративних районів з наступним переглядом цього розміру через кожних п’ять років (табл. 4).
Таблиця 4
Розрахунок розміру орендної плати за користування сільськогосподарськими угіддями виходячи з фактичної урожайності зернових та зернобобових культур
Район | Середній рівень урожайності зернових і зернобобових культур за 2000-2005 рр.,
ц/га | Розмір орендної плати у натуральних показниках (3 % від середньорічної урожайності),
ц | Розмір орендної плати у грошовому еквіваленті, грн. | Грошова оцінка1 га сільськогосподарських угідь (проіндексована), грн. | Розмір орендної плати у відсотках до грошової оцінки,
%
Дрогобицький | 14,6 | 0,43 | 30 | 3199 | 0,9
Жидачівський | 14,1 | 0,42 | 30 | 7594 | 0,4
Миколаївський | 16,4 | 0,49 | 34 | 4941 | 0,7
Самбірський | 13,4 | 0,40 | 28 | 6207 | 0,5
Старосамбірський | 12,9 | 0,39 | 27 | 2923 | 0,9
Стрийський | 12,0 | 0,36 | 25 | 4523 | 0,5
Разом з тим, на певному етапі варто відмовитись від намагання врахувати інтереси всіх без винятку суб’єктів земельних відносин. Саме тому сьогодні необхідно зосередитися на формуванні таких умов, які б найбільше відповідали інтересам виробника, від ефективності функціонування якого в кінцевому підсумку залежить ступінь врахування інтересів решти учасників земельних відносин. Сюди, насамперед, необхідно віднести питання встановлення такого мінімального розміру орендної плати за використання земель сільськогосподарського призначення, який би стимулював сільськогосподарського виробника до розширення обсягів виробництва, у тому числі за рахунок збільшення площ сільськогосподарських угідь.
Оскільки сільське господарство передгірської та гірської зон Карпат Львівської області традиційно спеціалізується на виробництві тваринницької продукції, виробництво зернових у сільськогосподарських підприємствах тут є менш ефективним. Таким чином, розраховані розміри орендної плати можна розглядати як мінімальні при укладенні договорів оренди землі і такі, що на сучасному етапі відповідають не лише інтересам виробника, а й, з урахуванням очікуваного ефекту у перспективі, громадян – власників сільськогосподарських угідь.
При цьому, проблему, пов’язану зі зниженням розміру орендної плати для власника землі, можна вирішити скасуванням Порядку проведення індексації грошової оцінки земель в частині коригування коефіцієнта індексації на величину 0,1, як такого, що суперечить проголошеному принципу соціальної справедливості при проведенні земельної реформи та зачіпає економічні інтереси власників землі.
Тоді, якщо мінімальний розмір орендної плати в досліджуваному регіону становитиме 0,7-0,8 відсотка, при грошовій оцінці одного гектара 4411 грн. (станом на 01.01.2006 р.) та за умови індексації грошової оцінки земель на величину середньорічного індексу інфляції теперішня вартість орендної плати за використання земельної частки (паю) протягом 50 років становитиме 1544-1764 грн. і у 1,8-2,1 раза перевищуватиме ціну землі як капітального ресурсу (838 грн.), отриману шляхом розрахунку виходячи з нинішніх умов. Таким чином, можна досягти найбільш оптимального поєднання інтересів усіх учасників орендних відносин, як основи для забезпечення не лише достатньо високого рівня ефективності використання землі як чинника виробництва, а й певною мірою вирішення існуючих сьогодні соціально-економічних проблем села.
ВИСНОВКИ
1. Багатогранність проявів землі в галузі сільськогосподарського виробництва спричинює надзвичайно складну структуру зв’язків і взаємовідносин, що виникають у процесі виробництва та розподілу новоствореного продукту. У цій ситуації перед суспільством постає нелегке завдання, яке полягає в пошуку оптимальної моделі поєднання всіх чинників, що визначають рівень ефективності використання землі. До них, передусім, слід зарахувати: природні характеристики земельних угідь (родючість ґрунту, рельєф, розташування); ступінь розвитку продуктивних сил (культура землеробства, технологія виробництва, стан матеріально-технічної бази); систему економічних і правових відносин. Саме на основі комплексного поєднання елементів останніх у сільському господарстві виникають відносини щодо використання землі як чинника виробництва та володіння нею як економічним об’єктом, при цьому на їх розвиток значною мірою впливає політика держави.
2. У правовій доктрині зарубіжних країн склалося декілька юридичних моделей реформування сільського господарства. Втім, найбільш придатною для України є модель, закріплена у законодавстві країн Східної і Центральної Європи, яка базується на реформуванні сільського господарства шляхом відновлення права приватної власності на землю. Разом з тим, непослідовність у проведенні земельної реформи призвела до ситуації, коли соціально-економічна сутність власності, яка повинна розкриватися і реалізуватися в площині взаємодії “людина – людина”, насправді підміняється (якщо не брати до уваги орендні відносини) юридичним розумінням власності, що відтворюється системою зв’язків “людина – річ”. Тому факт появи приватної власності на землю внаслідок застосування неекономічних методів поки що не забезпечив достатнього рівня розвитку сільськогосподарського виробництва.
3. Процес формування нормативно-правової бази з питань земельної реформи в Україні виявився досить непростим. Однією з причин цього стало те, що при її підготовці не повною мірою були враховані основні тенденції розвитку суспільства на найближчу перспективу, не було передбачено ступеня складності й тривалості процесів, пов’язаних із заміною застарілих і таких, що гальмують поступальний розвиток суспільства, норм законодавства на більш демократичні.
4. Сучасний стан розвитку сільскогогосподарського виробництва у регіоні характеризується певним зростанням обсягів та рівня ефективності виробництва у сільськогосподарських підприємствах. До позитивних тенденцій варто віднести те, що це відбувалося переважно за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції тваринництва і підвищення рівня продуктивності праці. Разом з тим, господарства населення, хоч і залишаються основним виробником сільськогосподарської продукції, проте на сучасному етапі не спроможні забезпечити поступальний розвиток галузі.
5. Незважаючи на суттєві зміни у системі землекористування та землеволодіння, позитивних зрушень у галузі сільськогосподарського виробництва поки що не відбулося. Розпаювання земель сільськогосподарських підприємств і передача їх у приватну власність громадянам через обмеження щодо відчуження земельних ділянок призвели до того, що останні, по суті, на багато років опинилися без реального власника. Внаслідок парцеляції угідь приватна власність на землю в досліджуваному регіоні з рушійної сили, що повинна сприяти розвитку цивілізованого ринку, перетворилася на серйозну перепону при реформуванні сільського господарства. Це призвело до затягування процесів, пов’язаних з трансформацією галузі, значного зниження рівня використання її ресурсного потенціалу, погіршення якісних характеристик земельних угідь і стагнації у розвитку земельних відносин.
6. Враховуючи те, що на сьогодні земля є найбільш доступним виробничим ресурсом, ступінь її використання сільськогосподарськими підприємствами виявився найвищим. Тому, незважаючи на значну пропозицію цього чинника, без докорінного покращання виробничого потенціалу та його якісного оновлення практично неможливо досягти підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва за рахунок розширення площ земельних угідь.
7. З метою удосконалення земельних відносин в аграрній сфері протягом перехідного до ринку земель сільськогосподарського призначення періоду в роботі пропонується впровадження низки заходів, суть яких зводиться до надання пріоритету на ринку землі безпосереднім виробникам сільськогосподарської продукції та підвищення ефективності агробізнесу шляхом концентрації (не обов’язково в контексті власності) сільськогосподарських земель у руках найбільш активної частини сільського населення чи ефективних господарських структур.
8. Застосування системи економічних стимулів, спрямованих на формування ставлення селян до землі як до засобу сільськогосподарського виробництва через механізм врахування земельної частки (паю) у складі статутного фонду господарського товариства дозволить створити об’єктивні умови для переходу до одного з перспективних напрямів кредитування галузі – іпотеки земельних угідь. У цій ситуації власник (група власників) зможе співставити величину очікуваної економічної вигоди від використання іпотечного кредиту з ймовірністю ризику втрати своєї власності і зважитися на прийняття того чи іншого управлінського рішення.
9. Запровадження порядку визначення мінімального розміру орендної плати за використання земель сільськогосподарського призначення на підставі реального рівня дохідності земельних угідь у розрізі адміністративних районів сприятиме зростанню попиту на землю з боку сільськогосподарських підприємств, що відповідає інтересам усім без винятку учасників земельних відносин.
10. У раціональному використанні землі зацікавлений не лише її власник чи землекористувач, а й усе суспільство. Отже одним з дієвих чинників, які можуть вплинути на формування оптимальної системи землекористування, збереження та підвищення рівня родючості землі, повинно стати посилення регулятивного впливу держави у питанні оподаткування земель сільськогосподарського призначення.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
У наукових фахових виданнях:
1. |
Лисюк О. Тенденції та перспективи розвитку земельних відносин у галузі сільськогосподарського виробництва Львівщини // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. Сер. Екон. науки / За ред. В.Г. Ткаченко. – Луганськ: Вид-во ЛНАУ, 2004. - № 34(46). – С.224-228.
2. |
Лисюк О. Тенденції та перспективи розвитку земельних відносин у галузі сільськогосподарського виробництва // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. – 2004. – № 11 (2). – С.501-506.
3. |
Лисюк О. Особливості формування ринкових відносин в агропромисловому виробництві регіону // Аграрна політика в умовах ринкової трансформації економіки агропромислового комплексу: Кол. монографія / За заг. ред. П.С. Березівського. – Львів: Львів. держ. аграр. ун-т, 2006. – С.268-274.
4. |
Лисюк О. Окремі аспекти земельних відносин в умовах мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. – 2006. - № 13. – С.678-682.
5. |
Лисюк О. Аналіз ефективності оренди земель сільськогосподарського призначення // Вісник Львівського державного аграрного університету: Землевпорядкування і земельний кадастр. – 2006. – № 9. – С.186-189.
В інших наукових виданнях:
6. |
Дулюк В., Лех Г., Лисюк О. Проблеми реформування аграрних відносин // Науковий вісник: Зб. наук.-техн. праць. - Львів: НЛТУУ, 2006. – Вип. .2. – С.181-186 (автором дано аналіз змін у системі землекористування, які відбулися протягом 2000-2005 рр. у передгірській та гірській зонах Карпат Львівщини).
7. |
Лисюк О. Особливості реформування земельних відносин в аграрному секторі економіки Карпатського регіону Львівщини // Матеріали Міжнар. наук. конф. студентів та аспірантів “Екологічні проблеми сталого розвитку агросфери в умовах земельних відносин та шляхи раціонального використання і охорони земель”, 4-7 жовтня 2005 р. – Харків, 2005. – С.152-154.
8. |
Лисюк О. Орендні відносини в умовах малоземелля // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених “Теоретичні і практичні досягнення молодих вчених-аграріїв”, 11-12 квітня 2006 р. – Дніпропетровськ, 2006. – С.120-122.
9. |
Дулюк В., Лех Г., Лисюк О. Можливості розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні за існуючих аграрних відносин // Зб. матеріалів Міжвуз. наук.-техн. конф. наук.-пед. працівників. – Львів: Ліга-Прес, 2006. – С.105-106 (автору належить дослідження мотивації поведінки селян з приводу шляхів використання власних земельних ділянок).
10. |
Lipczuk W., Onyњko S., Јysiuk O. Ksztaіtowanie siк stosunkьw ekonomicznych w rolnictwie na obszarach rekreacyjnych regionu Karpackiego Ukrainy // III Miкdzynarodowa Konferencja Naukowa “Efektywnoњж wykorzystania zasobьw materialnych i niematerialnych dla dynamizowania rozwoju regionalnego” – Kielce, 2006. – S.51-56 (автором проведено аналіз розподілу площ сільськогосподарських угідь між їх власниками у зонах Карпат і Передкарпаття Львівщини, на основі якого виявлено зв’язок між
