КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛУЧКОВСЬКА СВІТЛАНА ІГОРІВНА

УДК 347.73 : 351.822

ПРАВОВІ ОСНОВИ ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ

Спеціальність 12.00.07. – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Кадькаленко Сергій Тимофійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету;

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Рябченко Олена Петрівна, Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України, начальник кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук, доцент Хома Валерій Олександрович, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, начальник кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права.

Провідна установа: Національний університет державної податкової служби України, м.Ірпінь, кафедра фінансового права.

Захист відбудеться 25 травня 2007 р. о 12.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „19” квітня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Г. Шукліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Валютний контроль залежно від виконання поставлених завдань може стимулювати чи стримувати економічний розвиток у країні та впливати на місце держави у світовому ринку. Питання правового регулювання валютних відносин і валютного контролю є предметом обговорення практиків, науковців та громадськості. Висловлюються різні думки щодо напрямків розвитку валютного контролю в Україні. Зокрема пропонується провести швидку лібералізацію валютного ринку України та правового регулювання відносин у сфері валютного контролю. У той же час відстоюється й інша думка, що хоч подібна лібералізація є необхідною, проте вона має проводитися поступово з урахуванням економічного розвитку держави та її національних інтересів.

Однією з проблем, яка постає при таких дискусіях, є проблема різних підходів до розуміння сутності валютного контролю поряд з іншими елементами валютної політики держави. Валютний контроль є складним соціальним явищем, який відноситься як до внутрішньої, так і зовнішньої політики держави. Він має власні об'єктивні закономірності, які є необхідними для врахування при плануванні заходів у цій сфері. Створення дієвого механізму валютного контролю в Україні є неможливим без дослідження теоретичних аспектів валютного контролю, вивчення досвіду інших держав у сфері організації та функціонування вказаного механізму, а також перспектив його розвитку.

Ступінь дослідження теми. Питання правового регулювання валютного контролю неодноразово розглядались в роботах з тематики валютного та банківського права, проте в той же час валютний контроль недостатньо досліджувався як окреме, цілісне явище. Певною мірою це пояснюється тим, що валютні відносини в радянські часи не мали поширення, а в якості окремих досліджень з валютного права в цілому можна назвати хіба що праці А.Б.Альтшулера, І.П.Айзенберга та деякі менш важливі за значенням в контексті даної теми дослідження праці. Розвиток валютного контролю із часів набуття незалежності України та побудови нею нової економіки відкритого типу зумовив появу в нашій країні праць з валютного права, серед яких слід назвати, у першу чергу, праці Є.О.Алісова та деяких інших авторів.

Необхідно також відмітити праці таких науковців, як А.Ю.Іоффе, В.Л.Кротюк, С.Т.Кадькаленко, Є.В.Карманов, С.М.Половко, О.Є.Северин, в яких розглядаються проблеми правового регулювання валютних відносин, зокрема у сфері валютного регулювання і валютного контролю, в галузі регулювання валютних операцій, відповідальності за порушення валютного законодавства тощо. Стосовно праць зарубіжних вчених з правового регулювання валютних відносин, то необхідно виділити роботи М.М.Артьомова (щодо питань валютного контролю), О.М.Козиріна, Г.А.Тосуняна, О.В.Ємеліна, В.Ф.Ебке та ін. Серед комплексних досліджень питань контролю слід відзначити праці таких науковців, як О.Ф.Андрійко (щодо державного контролю), Л.А.Савченко, О.Ю.Грачової (стосовно фінансового контролю). У числі найбільш відомих праць, в яких поряд з іншими темами розглядаються і питання валютного контролю, можна назвати роботи з фінансового права в цілому та банківського права, а саме, таких дослідників, як О.А.Костюченко, О.О.Качан, О.М.Олійник, І.Б.Завірюха, О.П.Орлюк, Ю.В.Ващенко та інших.

Доцільно враховувати також дослідження питань теми й у вітчизняних та зарубіжних працях економічного спрямування як спеціальних у сфері валютного регулювання і валютного контролю, зокрема у працях Ю.О.Блащука, В.А.Ющенка, В.І.Міщенка, О.І.Кабанця, Л.Сурена, Л.Д.Хамаганової, М.І.Власової, Є.В.Лисікової, Г.І.Самаряна, Є.В.Сумарокова, К.А.Фєдосєєва, А.І.Шмирьової та ін.

Розробки вказаних вчених стали теоретичною основою даного дисертаційного дослідження. Сучасний стан досліджень валютного контролю зумовив необхідність забезпечення, перш за все, теоретичного розуміння місця та ролі валютного контролю в механізмі правового регулювання валютних відносин з метою формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства в цій сфері.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 24 лютого 2003 року (протокол засідання Вченої ради юридичного факультету № 5). Робота виконана в рамках планів досліджень юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2001 – 2006рр. та спеціальної науково-дослідної теми „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер державної реєстрації 0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних засад правового регулювання валютного контролю в умовах реформування економіки на основі аналізу теорії та практики валютного контролю, а також формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства України в зазначеній сфері.

Для досягнення вказаної мети дисертаційної роботи автором були поставлені такі завдання:

на підставі аналізу позицій фахівців та положень законодавства України з'ясувати юридичний зміст валютного контролю та сформулювати визначення останнього;

дослідити правові засади механізму валютного контролю та практику його застосування;

проаналізувати зарубіжний досвід у сфері організації та функціонування валютного контролю;

охарактеризувати організаційно-правові форми валютного контролю;

сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері валютного контролю.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері організації й здійснення валютного контролю, у тому числі й валютні відносини, які згідно із чинним законодавством України, зокрема Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", віднесено до числа тих, що підлягають валютному контролю.

Предмет дослідження. Вибір предмета дослідження обумовлюється специфікою правової форми валютних відносин, конкретних проблем, які постають на сучасному етапі вдосконалення системи валютного контролю. Предметом дослідження є теоретичні та організаційно-практичні проблеми правового регулювання здійснення валютного контролю, норми права, що регулюють валютні відносини у сфері функціонування механізму валютного контролю, його організаційно-правових форм та нормативно-правові акти як зовнішні форми вираження таких норм.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження в загальному плані є теорія пізнання на її сучасному етапі, теорія права та, зокрема фінансового права, як загальнометодологічна основа вибору кола питань та їх аналізу, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи наукового пізнання, як-от: діалектичний метод, структурно-функціональний, формально-догматичний, логічний, історичний та порівняльно-правовий методи, метод системного аналізу та ін. Організація валютного контролю та його механізм розглядаються через призму взаємозв'язку та єдності теорії й практики, змісту та правових форм, співвідношення загального, одиничного й особливого та ін. Ці методи більшою чи меншою мірою застосовуються в процесі всього дослідження, однак при аналізі окремих питань відповідні методи відіграють основну роль.

При дослідженні основних характеристик валютного контролю (принципів, функцій, завдань тощо) використано структурно-функціональний метод і метод системного аналізу, що дозволяє визначити місце і значення валютного контролю в системі фінансових відносин, провести зв'язки між нормами, що регулюють відносини у сфері валютного контролю, з іншими нормами, які регулюють валютні відносини, проаналізовати структуру механізму валютного контролю та його окремі елементи, розглянути організаційно-правові форми валютного контролю. Метод системного аналізу відіграє головну роль в процесі аналізу діяльності органів влади у сфері валютного контролю, дозволяє проаналізувати і виробити пропозиції щодо координації їх дій і досягнення найбільш ефективних результатів. Застосування формально-догматичного методу надало можливість дослідити законодавство та інші правові документи у сфері валютного контролю та проаналізувати практику їх застосування, виявити недоліки та сформулювати пропозиції з їх вдосконалення, зокрема щодо оновлення чинного законодавства відповідно до вимог Конституції України та принципів законотворчої роботи, надання належної форми – закону України - основному акту у сфері валютного контролю. Цей метод дозволяє провести належний аналіз основних понять у сфері валютного контролю, застосовуваних у чинному законодавстві, уникнути їх неоднозначного тлумачення та привести у відповідність із поняттями, які застосовуються в інших галузях права. При проведенні дослідження правового регулювання організації валютного контролю в зарубіжних країнах та його порівнянні з правовим регулюванням таких відносин в Україні використовувалися діалектичний, історичний та порівняльно-правовий методи, які дозволяють розглядати певні явища в їх взаємозв'язку та розвитку з метою подальшого впровадження в Україні європейських принципів контролю. Також у процесі дисертаційного дослідження мало місце застосування висновків економічної науки щодо сфери валютного контролю.

Наукова новизна одержаних результатів. На захист автором виносяться такі основні результати дослідження, які обґрунтовані в дисертації і є основою для розробки пропозицій щодо удосконалення законодавства та мають наукову новизну:

Вперше запропоновано законодавчо закріпити визначення поняття валютного контролю як врегульовану нормами права діяльність спеціально уповноважених контролюючих суб’єктів (органів та агентів валютного контролю), що проводиться шляхом застосування закріплених законом методів з метою забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій підконтрольними суб’єктами (резидентами та нерезидентами).

Чітко окреслено об’єкт валютного контролю – валютні операції – та вперше внесено пропозицію щодо визначення на законодавчому рівні валютних операцій як врегульованих нормами національного та міжнародного права дії та (або) правочинів, що здійснюються між суб’єктами валютних відносин, істотною рисою яких є рух валютних цінностей у вигляді переходу права власності та інших прав на них, у тому числі використання в якості засобу платежу іноземної валюти, цінних паперів, платіжних документів, номінованих в іноземній валюті, та (або) транскордонного переміщення валютних цінностей.

Проведено чітке розмежування понять „валютний контроль” та „валютні обмеження”, а саме, на підставі часового критерію та критерію застосування методів. Валютні обмеження запропоновано розглядати як систему звуження прав резидентів та нерезидентів при здійсненні ними валютних операцій, що закріплені у валютному законодавстві. У випадку присутності в системі валютного регулювання валютних обмежень валютний контроль повинен виконувати роль ефективного інструменту для здійснення валютної політики держави у сфері їхньої реалізації.

Сформульовано принципи валютного контролю як організаційно-правові засади організації та функціонування валютного контролю, які забезпечують його ефективність та вперше запропоновано закріпити в законодавстві про систему валютного регулювання і валютного контролю наступні принципи: законність, об’єктивність, повнота, цілісність та системність, стабільність, гнучкість, гласність, компетентність, своєчасність, відповідальність.

По-новому досліджено правове регулювання механізму валютного контролю, який має концептуальне значення для розробки законодавства про систему валютного регулювання і валютного контролю та розглядається як система взаємопов’язаних елементів, що включає об’єкт валютного контролю, суб’єкти та методи валютного контролю, за допомогою яких реалізуються мета, завдання та функції останнього.

Удосконалено класифікацію суб’єктів валютного контролю, які поділяються на контролюючі та підконтрольні суб’єкти. Проаналізовано види контролюючих і підконтрольних суб’єктів, а також наголошено на особливості статусу окремих суб’єктів валютного контролю, які можуть одночасно виступати як контролюючими, так і підконтрольними суб’єктами.

Внесено пропозиції щодо розмежування організаційно-правових форм валютного контролю на підставі таких критеріїв, як-то: наявність контролюючих суб’єктів, до сфери яких входять загальні для них напрямки валютного контролю; виконання вказаними суб’єктами своїх повноважень у сфері валютного контролю у взаємозв’язку один з одним на постійній основі; розподіл функцій між взаємодіючими контролюючими суб’єктами в межах єдиних напрямків валютного контролю (зміст розкривається в тексті дисертаційного дослідження).

Обґрунтовано доцільність виділення як окремої організаційно-правової форми валютного контролю банківського фінансового контролю у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом. У боротьбі з легалізацією кримінальних доходів саме банкам відводиться провідна роль у зв’язку з їх безпосереднім контактом з учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, сформульовані за результатами дисертаційного дослідження, можуть бути використані з метою вдосконалення валютного законодавства у сфері валютного контролю, зокрема при підготовці та прийнятті Закону України „Про валютне регулювання”. Значна частина матеріалу дослідження може бути застосована при практичному розв’язанні проблем валютного контролю в правозастосовчій практиці, наприклад, у процесі координації дій різних контрольних органів, застосування нових методів контролю та ін.

Результати дослідження можуть також використовуватися в науково-дослідній роботі, при підготовці монографій, навчальних посібників, підручників, при викладанні курсу фінансового права та спеціальних курсів з банківського права як їх окремі розділи чи нові спецкурси.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були оприлюднені автором у доповідях на конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції молодих учених „Другі осінні юридичні читання” (м.Хмельницький, 2003р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Україна наукова 2003” (м.Дніпропетровськ, 2003р.), X регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення й захисту прав людини в Україні” (м.Львів, 2004р.), І Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу 2004” (м.Дніпропетровськ, 2004р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Треті осінні юридичні читання” (м.Хмельницький, 2004р.), XI регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м.Львів, 2005р.), ІV Міжнародній науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень - 2005” (м.Дніпропетровськ, 2005р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання” (м.Хмельницький, 2005р.) та деяких інших конференціях.

Окремі теоретичні положення та висновки за результатами дослідження обговорювалися на теоретично-методологічному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та наукових семінарах кафедри права Хмельницького національного університету.

Публікації. Основні положення та висновки за результатами дисертаційного дослідження викладено в п’яти наукових публікаціях у фахових наукових виданнях та у дванадцяти виданнях за матеріалами конференцій.

Структура дисертації обумовлюється метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел (усього 324 найменування) та посилань. Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з яких 158 - основний зміст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається ступінь наукової розробки, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета й завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методи, наукова новизна роботи, її практичне значення, наводяться відомості про апробацію, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ „Загальнотеоретична характеристика валютного контролю” присвячений дослідженню поняття валютного контролю як функції управління валютними відносинами та як юридичної категорії. Розділ включає два підрозділи та висновки.

У першому підрозділі „Поняття валютного контролю” досліджується існуючі в літературі визначення поняття валютного контролю, зв'язок поняття „валютний контроль” із такими поняттями як „контроль” та „фінансовий контроль”, на підставі чого запропоновано визначення валютного контролю як врегульованої нормами права діяльності спеціально уповноважених контролюючих суб’єктів (органів та агентів валютного контролю), що проводиться шляхом застосування закріплених законом методів з метою забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій підконтрольними суб’єктами (резидентами та нерезидентами).

У наведеному визначенні валютного контролю наголошується на тому, що валютний контроль, як і фінансовий контроль, являє собою певну діяльність, та на тому, що така діяльність проводиться уповноваженими контролюючими суб’єктами, які фактично можуть як володіти статусом органу державної влади (органи валютного контролю), так і ні (агенти валютного контролю). Також зазначається коло іншої категорії суб’єктів валютного контролю – підконтрольних суб'єктів, до яких належать як резиденти, так і нерезиденти. Чітко окреслюється об’єкт валютного контролю – валютні операції, що здійснюються підконтрольними суб’єктами, та вказується на необхідність застосування методів валютного контролю контролюючими суб’єктами. Окрім того, наведене визначення валютного контролю формулює й мету останнього - забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій його підконтрольними суб’єктами.

Досліджується також співвідношення поняття „валютний контроль” із поняттями „валютне регулювання” та „валютні обмеження”. Вважаємо, що валютний контроль є складовою частиною валютного регулювання, оскільки валютне регулювання є виконанням державою функцій регламентації валютних відносин та поряд з іншими складовими частинами включає регламентацію державою порядку здійснення валютного контролю. Основою для створення дієвого механізму правового регулювання валютних відносин є поєднання валютного регулювання з ефективним механізмом валютного контролю, що має знайти свій вираз в оновленому валютному законодавстві, зокрема у прийнятті Закону України „Про валютне регулювання”.

У зв'язку з тим, що досить часто в літературі відбувається змішування понять „валютний контроль” та „валютні обмеження”, запропоновано критерії щодо їхнього чіткого розмежування. Вважаємо, що одним із критеріїв відмежування валютного контролю від валютних обмежень може бути часовий критерій, оскільки валютний контроль залежно від часу його проведення, може бути, попереднім (превентивним), поточним або наступним. На відміну від валютного контролю, валютним обмеженням не притаманні такі часові характеристики. Крім того, відмінність валютного контролю від валютних обмежень полягає й у тому, що валютний контроль обов’язково передбачає використання відповідних методів у вигляді способів та прийомів контролю за здійсненням валютних операцій резидентами та нерезидентами. Система валютних обмежень та механізм валютного контролю перебувають у безпосередній взаємодії, оскільки за реалізацією існуючих валютних обмежень повинен йти валютний контроль, що здійснюється відповідними суб’єктами валютних відносин.

У другому підрозділі „Юридичний зміст валютного контролю” аналізуються юридичний зміст валютного контролю, який визначається насамперед особливістю його мети, завдань, принципів та функцій.

Нормативне закріплення мети валютного контролю як забезпечення дотримання валютного законодавства у сфері здійсненні валютних операцій, які виступають його об’єктом, дозволить більш чітко відмежувати цей вид діяльності від суміжних видів контрольної діяльності, предмет яких може перетинатися з валютним контролем. Важливою умовою реалізації мети валютного контролю, підвищення ефективності контрольної діяльності у сфері валютних правовідносин є профілактична робота з попередження та недопущення правопорушень. На наш погляд, превентивний валютний контроль є перспективним видом валютного контролю, оскільки основним призначенням його є попередження можливих правопорушень у сфері здійснення валютних операцій, визначення заходів з усунення умов, що сприяють їхньому вчиненню.

Досліджено завдання валютного контролю, які можуть бути досягнуті лише на основі відповідних принципів валютного контролю, які слід закріпити в Законі України „Про валютне регулювання”, що повинен бути прийнятий на заміну чинного Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Під принципами валютного контролю пропонується розуміти організаційно-правові засади організації та функціонування валютного контролю, що забезпечують його ефективність. Проаналізовано види принципів, їхній зміст, зокрема такі принципи, як-от: законність, об’єктивність, повнота, цілісність та системність, стабільність, гнучкість, гласність, компетентність, своєчасність, відповідальність.

Виділено також функції валютного контролю (облікова, регулююча, охоронна), які відображають роль валютного контролю в його впливі на суб’єктів контрольних правовідносин у цій сфері. У межах облікової функції контролюючі суб’єкти валютного контролю здійснюють збір та реєстрацію даних про валютні операції, їх статистичний облік із метою визначення, у першу чергу, тенденцій розвитку державної валютної політики. Регулююча функція проявляється через активну сторону валютного контролю, при якій відбувається перевірка дотримання законодавства при здійсненні валютних операцій, особливо в разі застосування державою валютних обмежень. Охоронна функція сприяє забезпеченню економічної безпеки держави та захисту національних інтересів в умовах інтеграції української економіки в систему міжнародних економічних відносин.

У другому розділі „Правове регулювання механізму валютного контролю” досліджується механізм валютного контролю як комплексне явище з детальним аналізом складових його елементів на підставі чинного законодавства та практики його застосування. Розділ складається з трьох підрозділів та висновків.

Механізм валютного контролю, на наш погляд, являє собою систему взаємопов’язаних елементів, що включає об’єкт валютного контролю, суб’єкти та методи валютного контролю, за допомогою яких реалізуються мета, завдання та функції останнього.

Метою дослідження категорії об’єкта валютного контролю в першому підрозділі - „Об’єкт валютного контролю” - є чітке виділення об'єкта валютного контролю, під яким, як це випливає із чинного законодавства, потрібно розуміти валютні операції, які здійснюють суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та інші учасники валютних відносин і які підлягають контролю з боку органів (агентів) валютного контролю, що наділені для цього відповідною компетенцією. Розглядаючи валютні цінності як об'єкт валютних операцій, слід відзначити неточності у формулюванні їх визначення в Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яке не дає можливості охопити всі операції з валютними цінностями.

На підставі аналізу співвідношення понять “валютна операція” та “валютний правочин” запропоновано закріпити в Законі України „Про валютне регулювання” визначення валютних операцій як врегульованих нормами національного та міжнародного права дій та (або) правочинів, що здійснюються між суб’єктами валютних відносин, істотною рисою яких є рух валютних цінностей у вигляді переходу права власності та інших прав на них, у тому числі використання в якості засобу платежу іноземної валюти, цінних паперів, платіжних документів, номінованих в іноземній валюті, та (або) транскордонного переміщення валютних цінностей. Валютні правочини при цьому слід розуміти як дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, у рамках яких здійснюються одна чи декілька валютних операцій та які мають у якості безпосереднього об’єкта, засобу обігу чи платежу валютні цінності.

При прийнятті Закону України “Про валютне регулювання” пропонується обмежити поняття “валютна цінність” об’єктами, що виконують функції платіжних засобів в іноземних державах, зокрема іноземною валютою, платіжними документами та цінними паперами, що містять зобов’язання, виражені в іноземній валюті.

Виділено критерії розподілу валютних операцій на окремі групи, а саме, такі як: об’єкт, суб’єкт валютних операцій, зв’язок валютних операцій з рухом капіталу, територія здійснення валютних операцій, форми розрахунків при здійсненні валютних операцій, порядок ліцензування. В якості особливого виду валютних операцій виділено державні валютні операції, які пов’язані з отриманням Україною кредитів від іноземних держав та міжнародних фінансових організацій, а також із погашенням зовнішнього державного боргу. Характерними рисами державних валютних операцій є складний суб’єктний склад, встановлення їхнього режиму спеціальними нормативно-правовими актами, здійснення контролю за їх проведенням з боку відповідних вищих органів державної влади.

Специфіка контрольного правовідношення зумовлюється й різним правовим статусом його суб’єктів. У другому підрозділі „Суб’єкти валютного контролю” досліджуються суб’єкти валютного контролю з розмежуванням їх на дві категорії: контролюючі та підконтрольні суб’єкти.

До контролюючих суб’єктів слід відносити спеціальні органи, установи, у тому числі агентів валютного контролю, що наділені відповідними контрольними повноваженнями у сфері валютного контролю. Підконтрольними суб’єктами валютного контролю є ті суб’єкти, діяльність яких підпадає під валютний контроль та які є адресатами владних приписів, що й обумовлює необхідність контролю за виконанням таких приписів. Склад суб’єктів валютного контролю залежить від системи валютного контролю, форм та методів його здійснення, а також валютної політики держави в цілому.

При характеристиці правового статусу підконтрольних суб’єктів валютного контролю, якими є фізичні та юридичні особи під час здійснення валютних операцій, слід чітко визначити їхній резидентський статус, оскільки від цього буде залежати обсяг їх прав та обов’язків у прцесі здійснення валютних операцій. У зв’язку з цим постає необхідність аналізу критеріїв визначення резидентського статусу вказаної категорії суб’єктів валютного контролю.

При аналізі проблеми визначення резидентського статусу фізичних осіб запропоновано провести вдосконалення та уніфікацію фінансового законодавства з питань визначення резидентського статусу фізичних осіб. Так на підставі аналізу положень Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” можна зробити висновок про те, що його норми, на відміну від Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, закріплюють більш чіткі критерії визначення резидентського статусу фізичної особи. При неможливості визначення постійного місця проживання визначальним тут буде економічний критерій (центр життєвих інтересів). Окрім того, по аналогії з податковим законодавством (Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб”) доцільно застосувати часовий критерій для встановлення факту постійного місця проживання фізичної особи.

Були проаналізовані підстави для визначення резидентського статусу юридичних осіб та їхніх відокремлених підрозділів, якими відповідно до чинного законодавства є лише формально-юридичний критерій (створення відповідно до законодавства України або іноземної держави). Отже, національне валютне законодавство застосовує так званий принцип інкорпорації щодо визначення не лише національності юридичної особи, але і її резидентського статусу. Звернута увага на регулювання даних правовідносин у зарубіжних країнах, де критерієм визначення резидентського статусу є також економічний критерій, який також доцільно було б впровадити й у чинному національному валютному законодавстві.

У третьому підрозділі „Методи валютного контролю” розглядаються методи валютного контролю. Основним методом валютного контролю є перевірки, які проводяться в тих випадках, коли виникає необхідність встановити факт порушення валютного законодавства. На підставі положень чинного валютного законодавства було зроблено висновок про те, що правом проводити перевірки наділені тільки органи валютного контролю, а не агенти. У такій ситуації, при відсутності прямих законодавчих приписів, уповноважені банки як агенти валютного контролю не повинні проводити такі перевірки своїх клієнтів. Необхідно звернути увагу на те, що податкові та митні органи проводять такі перевірки в межах своєї основної діяльності - контролю за дотриманням податкового та митного законодавства. У зв’язку з цим процедура їх проведення регламентується нормами податкового та митного законодавства, а не валютним законодавством. Тому було досліджено питання здійснення перевірок органом, одним із безпосередніх завдань якого є контроль за дотриманням валютного законодавства під час здійснення валютних операцій, – Національним банком України.

Однією з головних проблем, що постає у зв’язку з цим, є недостатнє регулювання порядку проведення перевірок Національним банком та закріплення оформлення їхніх результатів на законодавчому рівні. Існують лише підзаконні нормативно-правові акти щодо регламентації цих дій. Єдиним Законом, що лише вказує на методи виконання функції органу валютного контролю є Закон України „Про Національний банк України”.

Запропоновано в Законі „Про валютне регулювання” чітко встановити термін, протягом якого може тривати перевірка дотримання валютного законодавства, оскільки згідно з чинним законодавством це є виключною компетенцією працівника органу валютного контролю, що здійснює перевірку. Інакше така ситуація може стати підставою для необґрунтованого затягування перевірки та перешкоджати плануванню діяльності органів валютного контролю. Також слід чітко закріпити підстави проведення перевірки, оскільки перевірки можуть проводитися як при наявності інформації про порушення валютного законодавства під час здійснення валютних операцій, так і на підставі планів перевірки органів валютного контролю.

Відмічено недостатнє врегулювання закріплення прав посадових осіб банків та фінансових установ у процесі здійснення валютного контролю шляхом перевірок. Зокрема не врегульовано право посадових осіб підконтрольних суб’єктів надавати пояснення під час перевірок. Чинним валютним законодавством також не передбачена можливість проведення в ході перевірок незалежних експертиз. Вважаємо, що з метою дотримання прав учасників валютного контролю необхідно закріпити на законодавчому рівні принципи проведення перевірки як методу валютного контролю.

Додатковим методом валютного контролю є спостереження (моніторинг), що може застосовуватися безперервно в часі та є досить зручним для суб’єктів валютного контролю. Спостереження (моніторинг) покликано, у першу чергу, констатувати правомірну поведінку учасників валютних операцій, а вже потім – попереджувати здійснення правопорушень, які стають очевидними “автоматично” у силу самої процедури спостереження. Використання зазначеного методу дозволяє органам та агентам валютного контролю здійснювати постійний моніторинг значної кількості валютних операцій.

У третьому розділі „Організаційно-правові форми валютного контролю” досліджено організаційно-правові форми валютного контролю на підставі аналізу як чинного національного законодавства, так і теорії та практики валютного контролю в зарубіжних країнах. Розділ складається з двох підрозділів та висновків.

У першому підрозділі „Зміст та види організаційно-правових форм валютного контролю” вказуються основні критерії для виділення організаційно-правових форм валютного контролю, у зв’язку із чим пропонується розуміти під організаційно-правовою формою спосіб об’єднання відповідних органів та установ із метою здійснення валютного контролю.

Досвід розвинутих європейських країн свідчить, що головними органами валютного контролю є державні органи у сфері управління фінансами (міністерство фінансів, казначейство) та центральні банки. Окремі напрямки валютного контролю реалізуються і через митні органи, які, як правило, є організаційно підпорядкованими державним органам управління в галузі фінансів. Агентами валютного контролю, що не є державними органами, але через які реалізуються заходи валютного контролю виступають уповноважені банки. Лише в окремих країнах були створені спеціальні органи, як, наприклад, в Італії – Італійське валютне бюро. Однак навіть при наявності таких спеціалізованих органів заходи валютного контролю здійснюються через відповідні банківські установи.

Зарубіжний досвід показує, що завдання з організації валютного контролю ставилися перед органами та установами, які мали об’єктивну можливість контролювати певну ділянку валютних відносин в рамках основної діяльності. Це дозволяло уникнути створення єдиного державного органу з відповідною розгалуженою структурою, покликаною охопити всі напрямки валютного контролю, що викликає необхідність залучення значних коштів.

Враховуючи практику здійснення валютного контролю в розвинутих європейських країнах та загальні функції міністерства, запропоновано надати Міністерству фінансів України статус органу валютного контролю та наділити наступними повноваженнями у сфері валютного контролю: координація діяльності податкових та митних органів влади у сфері організації та проведення валютного контролю; здійснення аналізу та узагальнення практики валютного контролю та розробка пропозицій з розвитку та удосконалення валютного законодавства у сфері валютного контролю; участь у веденні єдиної інформаційної системи з валютного контролю; участь у розробці та здійсненні програм міжнародного співробітництва у сфері валютного контролю та боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також у розробці та реалізації заходів, спрямованих на боротьбу з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом; здійснення контролю за цільовим використанням резидентами валютних коштів, отриманих за рахунок державного бюджету.

При проведенні дисертаційного дослідження було виділено таку організаційно-правову форму валютного контролю як банківський валютний контроль. Було відмічено певні особливості правового статусу уповноважених банків як агентів валютного контролю: повноваження банків-агентів мають похідний характер (вони виступають у ролі агентів валютного контролю, виконуючи певні дії в публічних інтересах); уповноважені банки виступають у ролі як активних (контролюючих) суб’єктів валютного контролю, так і пасивних (підконтрольних) суб’єктів.

Отже, на уповноважені банки фактично покладений публічно-правовий обов’язок виступати агентами валютного контролю як невід’ємна умова отриманої ними ліцензії. Уповноважені банки мають право контролювати валютні операції своїх клієнтів за допомогою методу спостереження (моніторингу) в силу статусу агентів валютного контролю. Інститут уповноважених банків – агентів валютного контролю - позбавляє державу від необхідності створювати досить дорогу систему спеціальних органів валютного контролю на місцях.

У боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом банкам відводиться найважливіша роль у зв’язку з їх безпосереднім контактом з учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

У другому підрозділі розглядаються питання банківського фінансового контролю у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, як організаційно-правової форми валютного контролю. Банківська сфера є однією з тих сфер, де переважно відбувається легалізація незаконних доходів. На наш погляд, механізм валютного контролю у вказаній вище сфері трансформується. Такою трансформацією є перехід до розумного суміщення принципів наступного (на якому ґрунтується існуюча система валютного контролю) та превентивного контролю, що передбачає надання уповноваженим банкам права зупинення валютних операцій клієнтів, які мають ознаки, що свідчать про можливість незаконного відпливу валютних цінностей із країни, а тому підлягають обов’язковому контролю, а також покладання на банки обов’язку щодо надання інформації про такі операції до уповноваженого державного органу. Трансформація валютного контролю повинна здійснюватися разом із побудовою всієї системи фінансового контролю у сфері боротьби з відмиванням кримінальних капіталів. Тому запропоновано залишити Уповноважений орган фінансового моніторингу в складі Міністерства фінансів України, оскільки як було зазначено вище Міністерство фінансів повинно наділятися повноваженнями у сфері валютного контролю.

Відмічено, що організація первинного фінансового контролю в банківські системі має низку недоліків. Так, наприклад, у банківській практиці, що склалася, банки на власний розсуд визначають деякі кількісні показники, що стосуються здійснення фінансових операцій, як-от: “істотне збільшення залишку на рахунку”, “істотне збільшення частки готівки”, “регулярне здійснення зарахування на рахунок особи”, “згодом”, “значна кількість платежів від фізичних осіб”, “великий пакет цінних паперів” тощо, що є неприпустимим, на наш погляд, із точки зору забезпечення дотримання прав і обов’язків підконтрольних суб’єктів.

Важливе значення в забезпеченні ефективного функціонування банківського контролю у сфері фінансового моніторингу є також забезпечення гарантій діяльності відповідального працівника банку у цій сфері. У багатьох випадках, надаючи інформацію про сумнівні або підозрілі операції, відповідальний працівник фактично стає ініціатором проведення позапланових перевірок або порушення кримінальної справи проти клієнта. Оскільки законодавець наділяє банківські установи контрольними повноваженнями з метою реалізації своїх власних завдань і функцій, то й держава повинна здійснювати захист відповідальних працівників банків, запровадивши, наприклад, обов'язкове державне страхування таких працівників.

Загалом організація первинного фінансового контролю не має усіх необхідних правових засобів виконання. Програма організації зазначеного контролю повинна відповідати, у першу чергу, на такі питання: якою повинна бути позиція банку, у чому полягають його цілі; які методи запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, банку є законними; з ким співпрацює банк при реалізації програм протидії легалізації грошей протиправного походження; яким є реальний і потенційний статус уповноваженої особи банку в запобіганні легалізації „брудних грошей”; які ресурси та конкретні засоби планується використовувати.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі розглянуті правові основи валютного контролю. В основу дисертації покладено нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері валютного контролю, а також монографії та статті з питань правового регулювання валютних відносин. За результатами дослідження були зроблені певні теоретичні висновки та сформульовані конкретні пропозиції щодо шляхів удосконалення організації та функціонування валютного контролю в Україні:

1. Валютний контроль посідає одне із центральних місць у системі валютних відносин. Він є елементом валютної політики держави, який поряд із валютним регулюванням сприяє ефективному її здійсненню. У той же час механізм валютного контролю включений до системи валютного регулювання, оскільки забезпечує досягнення завдань останнього в процесі валютної діяльності держави. При наявності валютних обмежень, передбачених валютним законодавством, валютний контроль виступає в ролі ефективного інструменту їх реалізації.

Практичне здійснення вказаної ролі валютного контролю буде визначатися загальною спрямованістю валютної політики України як суверенної держави. Для визначення загальної спрямованості такої діяльності держави необхідно сформулювати та прийняти Національну концепцію валютної політики, доктрину вдосконалення цієї групи відносин, в якій доцільно відобразити завдання валютного контролю. Такими завданнями можуть бути: забезпечення економічної безпеки держави та захист національних інтересів в умовах інтеграції української економіки в систему міжнародних економічних відносин; стимулювання національного експорту та регулювання імпортних поставок в інтересах вітчизняних товаровиробників, захисту товарного, валютного та фондового ринків України від несприятливого впливу світової кон’юнктури, недобросовісної іноземної конкуренції та інших протиправних дій; акумулювання валютно-фінансових ресурсів, необхідних для продовження структурної перебудови та збалансованого зростання економіки; забезпечення стабільності грошово-кредитної системи та поповнення валютних резервів у результаті зменшення відпливу капіталу за кордон без обмеження свободи руху легально здобутого капіталу; створення сприятливих умов для репатріації українського капіталу; виявлення, припинення та попередження спроб легалізації незаконних доходів та вивезення капіталу, одержаного злочинним шляхом.

2. Для ефективного здійснення валютного контролю необхідно забезпечити правове регулювання механізму валютного контролю в комплексі, який має включати усі необхідні його елементи, що визначають внутрішню його будову, є органічно поєднані та в сукупності складають передумову ефективної реалізації валютного контролю. Такими елементами механізму валютного контролю є об’єкт валютного контролю, суб’єкти та методи валютного контролю, за допомогою яких реалізуються мета, завдання та функції останнього.

3. Функціонування механізму валютного виражається в конкретних організаційно-правових формах валютного контролю, які являють собою спосіб об’єднання відповідних контролюючих суб'єктів для здійснення валютного контролю.

На підставі аналізу положень зарубіжного та національного законодавства була виділена та проаналізована така організаційно-правова форма валютного контролю, як банківський валютний контроль, який опосередковує контроль держави за здійсненням валютних операцій з використанням національної банківської системи. Інститут уповноважених банків як агентів валютного контролю позбавляє державу від необхідності створювати досить дорогу систему спеціальних органів валютного контролю на місцях.

4. За останні роки участь банків у контролі за здійсненням валютних операцій набула нових ознак, що пов’язано з упровадженням в Україні заходів із запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. У боротьбі