Чернівецький національний університет

ІМЕНІ Юрія Федьковича

Логвіна Валентина Львівна

УДК 94(477.43)(092)

ВОЛОДИМИР СІЧИНСЬКИЙ В НАУКОВОМУ, ГРОМАДСЬКОМУ І ОСВІТЯНСЬКОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ (перші десятиріччя – початок 60-х рр. ХХ ст.)

07.00.01 – історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Чернівці - 2007

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Кам’янець-Подільського державного університету МОН України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор

Філінюк Анатолій Григорович,

Кам’янець-Подільський державний університет,

професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Брицький Петро Павлович,

Чернівецький національний університет імені Юрія

Федьковича, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук

Гальчак Сергій Дмитрович,

директор Державного архіву Вінницької області

Провідна установа: Інститут історії України НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться 23.02.2007 р. о_13_год. на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 76.051.06 у Чернівецькому

національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012,

м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі України, 23)

Автореферат розісланий 21.01. 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зумовлена об'єктивною необхідністю дослідження різноманітних аспектів життя в ХХ ст. української діаспори, в тому числі її політичних, наукових, освітніх, культурних і духовних діячів. До таких непересічних постатей діаспори належить уродженець м. Кам'янця-Подільського, син відомого історика України і поділлєзнавця Юхима Сіцінського Володимир Юхимович Січинський (1894-1962), 110-річчя від дня народження якого було широко відзначене в 2004 році. Тільки на початку 1990-х років в Україну повернулося ім’я Володимира Січинського, який усі найкращі роки життя провів на чужині і, не визнаний та замовчуваний радянською політичною системою, залишив унікальну творчу спадщину з теорії та історії українського мистецтва й архітектури, світової і національної культури загалом, історії і краєзнавства України, а також прославився як художник-графік, архітектор і зодчий, педагог, діяч визвольних змагань і національно-культурного відродження України ХХ ст.

В. Січинський став унікальною особистістю української культури ХХ ст. Своїми архітектурними проектами, спорудами і особливо фундаментальними мистецтвознавчими працями він показав світові велич української культури і мистецтва, високий духовний, моральний і художньо-естетичний рівень розвитку українського народу. Своєю багатолітньою діяльністю він переконливо доводив справедливість власних слів: „Українська культура, як виявив творчого духу, умілості й ментальності українського народу, займає осібне місце в культурі Європи, вносить особливі цінності у вселюдську культурну скарбницю”. Як учений-історик, автор унікальної книги „Чужинці про Україну”, залишив помітний слід у вітчизняній історіографії своїм особливим поглядом на минуле, етногенез і державотворчі процеси українського народу. Вчений у своїх численних працях з історії та культури обстоював коріння українського народу в глибинах первісного суспільства, Антському союзі, Україні-Русі ІХ-ХІІІ ст., виступав поборником незалежності й соборності України.

Актуальність роботи визначається відсутністю в Україні системних і узагальнюючих досліджень про В. Січинського, необхідністю завершення наукової реабілітації як видатного вченого і визначного діяча української еміграції з тим, щоб його багатогранне життя і велика творча спадщина назавжди зайняли достойне місце в українському суспільстві, були очищеними від облуди фальсифікацій ідеологів попереднього тоталітарного режиму.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами.

Обраний напрямок дисертаційного дослідження пов'язаний з концепцією державної комплексної наукової програми "Українська діаспора на період до 2000 р. і на перспективу", схваленої Кабінетом Міністрів України в січні 1996 р., є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедр історії України та всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного університету відповідно до науково-дослідної теми „Актуальні питання історії, історіографії та культури України ХVII-ХХ ст.” (реєстраційний номер 0199U001874).

Об’єктом дослідження є діяльність визначних діячів української еміграції 20-х – 60-х рр. ХХ ст. на ниві науки, культури та освіти.

Предметом вивчення обрано життєвий шлях, теоретичні засади та наукову, суспільну й освітянську діяльність В. Січинського, історичні та культурологічні праці, створені ним в Україні і за кордоном.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період із 1894 по 1962 рр. – час життя В. Січинського - з ретроспективою на минуле і сучасність.

Територіальні межі дослідження пов'язані з місцями перебування та діяльності В. Січинського: Поділля (Кам’янець-Подільський), Росія (Санкт-Петербург), Київ, Львів, Карпатський регіон, Словаччина (Пряшів, Свидник), Чехія (Прага, Подєбради), Німеччина (Ашафенбург, Мюнхен), США (Нью-Джерсі, Нью-Йорк).

Мета роботи полягає в тому, на основі комплексного та об’єктивного аналізу різноманітних джерел всебічно дослідити і проаналізувати етапи життя, наукову, культурну, просвітницьку і громадську діяльність В. Січинського на тлі української діаспори ХХ ст. та вплив його творчості на історичну науку і культуру сучасної України. Для досягнення мети поставлені такі завдання:

- проаналізувати та систематизувати історіографічну й джерельну базу дослідження;

- розглянути біографію митця та розробити періодизацію його життя, наукової і громадської діяльності;

- охарактеризувати його як діяча визвольних змагань і національно-культурного відродження України ХХ ст.;

- науково осмислити авторські історичні, історико-краєзнавчі та народознавчі праці;

- дослідити внесок у розвиток мистецтвознавства, архітектури та зодчества, художній доробок видатного українського культуролога;

- розкрити науково-педагогічну й освітньо-просвітницьку діяльність;

- узагальнити внесок ученого в світову та українську історію і культуру.

Методи дослідження. При розв'язанні дослідницьких завдань роботи використані загальнонаукові та конкретно-історичні методи. Аналітико-синтетичний метод застосовувався при вивченні та обробці джерел і літератури, обгрунтуванні теоретичних висновків. Проблемно-хронологічний метод використовувався при викладі історичного матеріалу в хронологічній послідовності. Порівняльно-історичний метод дозволив охарактеризувати особливості відображення різних епох і регіонів у науковій спадщині В. Січинського. Історико-статистичний метод використовувався при обробці цифрових даних. Метод періодизації був застосований при виокремленні певних етапів життя і творчості вченого.

Методологічною основою дослідження виступили загальнонаукові принципи історизму, об’єктивності, системності та багатофакторності, які забезпечили урахування різних чинників, що впливали на спосіб життя й наукову діяльність учених української діаспори.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших робіт в українській історичній науці, що присвячена системному дослідженню життя, творчості на ниві історії, культури та освіти діяча України та української діаспори В. Січинського. На основі використання різноманітних джерел у дисертації вперше:–

введено у науковий обіг велику кількість архівних документів і матеріалів, епістолярну і рукописну спадщину, мемуари, низку маловідомих біографічних фактів, складено і обґрунтовано періодизацію його життя і творчості;

– з'ясовано вплив наукового і культурного середовища України та зарубіжжя на становлення В.Січинського як історика, мистецтвознавця, архітектора, педагога; –

проаналізовано перший "кам'янецький", „петербурзький”, "київський", другий "кам’янецький", львівський", "празький", "німецький" та "американський" періоди наукової, педагогічної і громадської діяльності В. Січинського;–

комплексно досліджено творчу, науково-теоретичну і педагогічну діяльність ученого протягом його трудового життя; –

з’ясовано та розглянуто джерелознавчу базу, концептуальні засади та дискусійні моменти праць ученого з історії та краєзнавства, біографістики, мистецтвознавства і архітектури України;–

зроблено спробу створити цілісну уяву про наукове, просвітницьке і громадське подвижництво В. Січинського в Україні і за кордоном;

Практичне значення одержаних результатів полягає у збагаченні історії та культури України через повернення із забуття творчого надбання В. Січинського. Фактичний матеріал значною мірою заповнить відсутність комплексного дослідження в Україні життя і діяльності вченого. Матеріали дисертації можуть бути враховані і використанні при розробці наукових тем з історії України та української діаспори, мистецтвознавства і архітектури, включені у відповідні навчальні курси, підручники і посібники для потреб вищої і середньої освіти. Отримані результати дослідження слугуватимуть додатковим аргументом для переосмислення теоретичної спадщини багатьох українських учених, які працювали в еміграції. Також вони можуть стати підставою для створення в місцях перебування митця меморіальних музеїв, надання вулицям міст його імені, які пов'язані з його діяльністю та іншим формам вшанування в Україні цього діяча.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи розглянуті на засіданнях кафедр історії України Кам'янець-Подільського державного університету (протокол № 12 від 4.07.2006 р.) та Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 8 від 25.10.2006 р.). Результати дослідження обговорювалися у виступах автора на ІІ („Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, 2003 р.) та ІІІ („Українська історична наука на шляху творчого поступу” (Луцьк, 2006 р.) Міжнародних наукових конгресах українських істориків, Міжнародній науково-практичній конференції „Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків: історія і сучасність” (Кам’янець-Подільський, 2003 р.), Міжнародному науковому симпозіумі „Володимир Січинський – історик, мистецтвознавець, педагог України і української діаспори” (Кам’янець-Подільський, 2004 р.), звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів Кам’янець-Подільського державного університету (2003 р.; 2004 р.; 2005 р.).

Публікації. Результати наукових пошуків викладено у 14 публікаціях автора, з них 5 у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою, завданням й характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи 172 стор., повний - 229 стор. список використаних джерел та літератури складається з 638 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, хронологічні та територіальні межі, методологічні засади, дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів та їх апробацію, характер публікацій та структуру дисертації.

У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано здобутки української і зарубіжної історіографії та охарактеризовано джерельну базу наукової розробки теми, яка охоплює відрізок часу з початку 20-х років ХХ і до початку ХХІ ст.

Історіографічне вивчення діяльності і творчого доробку В.Січинського можна умовно поділити на два головні періоди: 1) 20 – 80-і роки ХХ ст. – етап, коли творчість ученого аналізувалася та оцінювалася в публікаціях критиків і рецензентів, зроблені перші спроби історіографічно підсумувати життя і творчий доробок В. Січинського в наукових колах української діаспори; 2) кінець 80-х рр. ХХ – перші роки ХХІ ст. – період повної реабілітації й повернення в Україну імені і праць В. Січинського, становлення наукової школи „січинськознавства”.

Вагоме підґрунтя у формування історіографічних засад життя і творчості вченого заклали опубліковані у 20-ті – 40-і роки ХХ ст. в україно- й іншомовних виданнях та періодиці України, української діаспори понад 30 рецензій, критичних оглядів на монографії, статті, архітектурні проекти В. Січинського. Зокрема, на головні праці вченого „Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 року” (1923), „Дзвіниці і церкви Галицької України ХVІ – ХІХ ст.” (1925), „Ротонди на Україні” (1929), „Архітектура старокнязівської доби Х–ХІІІ ст.” (1926), „Чужинці про Україну” (1938) та інші подали грунтовні рецензії історики і мистецтвознавці України та української еміграції М. Грушевський, І. Крип’якевич, Д. Щербарківський, Е. Нагірний, М. Голубець, М. Драган та ін. Усі рецензенти одностайно відзначили, що В. Січинський сформувався і став провідним дослідником, захисником і популяризатором у Європі і світі української національної історії та культури.

Емігрантські видання "Українська загальна енциклопедія" (1934), чеський „Новий великий ілюстрований словник” (1932), , „Енциклопедія Українознавства” (1976), англомовна „Енциклопедія України” (Торонто, 1973) вмістили про вченого біографічні довідки, бібліографію окремих наукових праць.

У зв’язку з переїздом В. Січинського 1949 року з Європи до США україномовні періодичні видання Америки і Канади „Український робітник” (Торонто, 1949), „Свобода” і „Новий світ” (Нью-Йорк, 1949, 1950), „Шлях” і „Америка” (Філадельфія, 1949, 1950, 1951, 1953), опублікували статті, нариси про цю особу, в яких подавалися його біографія, наукові і мистецькі здобутки, громадська і педагогічна діяльність. Найбільш аналітичними за змістом були нариси про В. Січинського вчених-мистецтвознавців М. Бутовича та Д. Горняткевича. В історіографічному плані подала високі оцінки творчості В.Січинського Н. Полонська–Василенко у відомій книзі „Історія України”.

Вагомою подією у дослідженні й популяризації життя і творчості вченого стало видання 1957 року у Канаді книги І. Кейвана „Володимир Січинський – архітект, митець-графік, мистецтвознавець, дослідник”. Це було перше системне дослідження про вченого, в якому викладені окремі історіографічні оцінки творів і архітектурних проектів ученого. Найціннішим у книзі є вміщена не повна бібліографія його праць, яка налічує 530 позицій.

Наступним етапом, що викликав науковий інтерес до постаті В. Січинського, стали повернення в незалежну Україну і повна реабілітація імені вченого та його творчої спадщини. У 1991 р. "Український історичний журнал", журнал „Україна” вмістили у своїх числах фрагменти, а в 1992 р. відповідно у Львові та Києві видали монографію В. Січинського "Чужинці про Україну". Одночасно перевидаються в Україні його мистецтвознавчі праці. У 1993 р. перевидано книгу „Українська культура: лекції за редакцією Дмитра Антоновича", в додатках якої С.Ульянівська та В.Ульянівський вмістили досить матеріали біографії В. Січинського та про його творчий доробок. Л.Баженов, С. Баженова, В. Мацько, Є. Назаренко оприлюднили про цього вченого статті. Це були перші кроки вітчизняної історіографії в осмисленні постаті вченого.

Кульмінацією у визнанні постаті В. Січинського і становлення січинськознавства в українській історіографії стало широке відзначення за рубежем і в Україні 100-річчя цього митця. 17-18 червня 1994 р. у м.Свиднику, що на Пряшівщин (Словаччина) та 9-10 вересня 1994 р. у м. Кам’янці-Подільському відбулися Міжнародні наукові конференції. В роботі форумів взяли участь понад 150 науковців з України, Словаччини, США. 1995 року за матеріалами конференцій був виданий науковий збірник "Володимир Січинський та Україна". В ньому вміщено різнопланові статті М. Мушинки (Пряшів) „Місце Володимира Січинського в історії української науки та культури”, П. Брицького (Чернівці) „Володимир Січинський – архітектор, графік, історик мистецтвознавства”, Д. Степовика (Київ) „Володимир Січинський – дослідник українського мистецтва козацької доби” та ін. Звертає увагу той факт, що в збірнику відсутні публікації, присвячені аналізу діяльності В. Січинського як історика України і педагога.

Вагомим здобутком у історіографії проблеми став вихід у світ 1995 р. у Пряшеві українською мовою монографії М. Мушинки „Володимир Січинський і русини-українці Словаччини”, в якій розглядаються біографія та зв’язки вченого з Пряшівщиною, видання у 1996 р. ЛНБ ім. В. Стефаника повного бібліографічного покажчика праць В.Січинського /укладач С. Костюк/ та перший захист в Україні у 2001 р. Р. Шафран (Львів) кандидатської дисертації „Теоретична спадщина Володимира Січинського в контексті історії українського мистецтва. 1920 – 1960-ті рр.”.

В Україні з’явилися осередки січинськознавців у Києві (Н. Шумада, Д. Степовик, О. Кошель, В. Ляхоцький), Львові (Т. Файник, Я. Тарас, С. Костюк, П. Боб’як, О. Баран, Р. Шафран), Ужгороді (П. Михайлик, П. Федака, І. Поп), Хмельницькому (А. Трембіцький, В. Мацько, Є. Назаренко), Кам’янці-Подільському (Л. Баженов, С. Баженова, О. Завальнюк, М. Петров, В. Степанков, А. Філінюк, В. Прокопчук й ін.), Тернополі (А. Криськов), Чернівцях (П. Брицький) та ін.

Певним рубіжним підсумком діяльності січинськознавчої наукової школи стало проведення 5-6 липня 2004 р. у м. Кам’янці-Подільському Міжнародного наукового симпозіуму, присвяченого 110-річчю видатного українця, в підготовці якого була задіяна авторка даної дисертації. В роботі симпозіуму взяло участь 46 січинськознавців із різних регіонів України, Словаччини, Росії, Молдови, які розглянули у виступах різні аспекти діяльності і творчості вченого. Доповіді були оприлюднені в науковому збірнику симпозіуму (2005). Перспективними для подальших досліджень та обґрунтування концептуальних засад творчості В. Січинського стали статті збірника М. Мушинки, Н. Шумади, Л. Баженова, П. Брицького, А. Трембіцького.

Отже, у 20-80-ті рр. ХХ ст. історіографічні засади вивчення діяльності і творчості В. Січинського в основному формувалися в наукових колах західної української діаспори. З відродженням суверенної України та поверненням на Батьківщину його доброго імені, наукового доробку сюди перемістився також центр січинськознавців, склалися сприятливі умови подальшого вивчення різних аспектів творчості вченого.

Джерельна база дослідження складається з архівних матеріалів, опублікованих джерел, мемуарів, епістолярної спадщини, публікацій періодики та різнопланового творчого доробку вченого і митця.

При написанні роботи автором використані архівні матеріали ЦДАВОУК, де зберігається кілька варіантів біографічних списків, складених В.Січинським у 1927-1932 рр. у фонді „Український Високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова в Празі” (Ф. 3972, спр.57). При всій важливості цих "Автобіографій" В. Січинського, вони є схематичними і обмежують опис його життєдіяльності початком 30-х років. Цікаві спостереження про його працю, як викладача, науковця і художника у Празі містяться в рукописі його вчителя-наставника Д. Антоновича, що зберігається у фонді № З-3956 цього ж архіву.

Значний масив джерел про діяльність В. Січинського зберігається в ЦДІАУЛ. Тут опрацьовані начерки „Автобіографій” вченого, що дозволило простежити львівський і празький періоди життя, вивчити його рукописні праці, а також добірка понад 40 його листів до редакцій львівського часопису „Стара Україна” і студій „Записки Чину св. Василя Великого” в Жовкві та інших видань, в яких мова йде про співпрацю, публікацію статей та рецензій. Дисертантом опрацьовані листи В. Січинського до історика І. Крип’якевича за 1926-1931 рр., Й. Скрутеня, Й. Сліпого за 1932-1935 рр. та інших релігійних і політичних діячів. Ці листи показують творчу лабораторію вченого, його погляди і оцінки на суспільно-політичну ситуацію в Україні та українській еміграції.

У Відділі рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника використані документи з фонду „Наукове товариство імені Шевченка” про співпрацю вченого з цим товариством, редакцією „Української загальної енциклопедії”, а з „Особового фонду В. Гнатюка” - листування обох учених.

Документи кам'янецького періоду життя В. Січинського містяться у фонді "Ю. Сіцінський" (ф. Р-ЗЗЗЗ), що зберігається в Державному архіві Хмельницької області. Тут використані факти і відомості, взяті з архівних справ № 26 „Автобіографічні записки Ю. Сіцінського”, № 15 „Особисті документи і фотокартки Ю. Сіцінського”, № 34 „Відбитки праць Ю. Сіцінського і В. Січинського” та ін. Окремі матеріали з раннього життя вченого, його архітектурні проекти зберігаються у фондах Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. У науковій бібліотеці музею міститься добірка виданих за кордоном книг і альбомів вченого з дарчими приписами автора, які засвідчують його зв’язки з рідним містом під час перебування в еміграції.

Архівні матеріали про Січинського 1920-х – 40-х рр. зосереджені у місцях його перебування за рубежем. Так, рукописи виданих праць, проектів, начерки, листи діяча зберігаються в Центральному державному архіві у м. Празі (Чехія) у коробі (картон 67) фонду 1659 „Український музей у Празі”. Документи про працю вченого в наукових установах діаспори містяться в архіві УВУ в Мюнхені (Німеччина). У 1950-ті роки В. Січинський упорядкував частину особового архіву і передав до Українського інституту Гарвардського університету (США). Частина документів і матеріалів вченого, які характеризують його американський період життя, зберігаються в родинних архівах його сина Я. Січинського та дочки О. Січинської-Шандор, які мешкають США. Саме з цих архівів надійшли в Україну матеріалів у вигляді ксерокопій і листів, які укомплектовані окремими колекціями в Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Островського. Тут опрацьовані нами „Папка документів (ксерокопій) про В. Січинського з родинних архівів О. Січинської-Шандор та Я. Січинського”, „Папка з реєстром архітектурних проектів В. Січинського”, бібліотечка його праць.

Вагоме значення мають мемуари В. Січинського, членів його родини, інших учасників співпраці з ним. Дане джерело носить суб’єктивний характер, проте дає змогу краще зрозуміти особливості рис характеру, світоглядне бачення, творчу лабораторію В. Січинського. Найбільш вартісними є його мемуари „За українське мистецтво. Спогади 1900-1960 рр.” та публікації „Українська республіканська капела” (1954), „Спогади про Академію Мистецтв у Кракові” (1954), „З таборової хроніки” та інші, в яких зазначені окремі події і факти, пов’язані з життєдіяльністю автора.

Головним джерелом для дослідження творчості В. Січинського є його наукова спадщина, яка налічує до 800 позицій. В. Логвіною та А. Трембіцьким складено уточнений покажчик новознайдених і опублікованих творів ученого за 1996 – 2005 рр. Проте й досі не відомий весь список праць і проектів В. Січинського. Він співпрацював з-понад 50 періодичними виданнями багатьох країн світу, які не всі є доступні для бібліографів. Пошуки публікацій В. Січинського тривають. Тому періодика виступає важливим джерелом дисертації.

Отже, виявлені і опрацьовані в роботі різноманітні джерела дозволили ввести в науковий обіг маловідомі факти з життя В. Січинського та осмислити його громадську, наукову, культурологічну і просвітницьку діяльність, світоглядні позиції, творчу лабораторію наукової праці вченого.

У другому розділі „Життєвий шлях, cуспільна і освітянська діяльність Володимира Січинського” з’ясовано етапи життя і творчості та подано характеристику подвижництва на ниві освіти в Україні та української еміграції.

Залежно від біографічних циклів у дисертації визначені такі періоди життя вченого:

1894 – 1905 рр. – дитинство; 1905 – 1912 рр. – навчання в Кам’янець-Подільському технічному училищі та курсах художньої школи, свідок революційних подій у місті; 1912 – 1917 рр. – студіювання в Петербурзькому інституті цивільних інженерів, де сформувався як професійний архітектор, активний учасник студентського українського руху; 1917 – 1918 рр. – діяч визвольних змагань в Києві, бере участь у заснуванні Архітектурного інституту; 1918 – 1920 рр. – другий "кам’янецький" період життя. В. Січинський викладає в гімназії, редагує газету „Життя Поділля”, бере участь в діяльності „Просвіти”, проектує шкільні будинки, у 1919-1920 рр. в складі Української хорової капели гастролює по Європі. З 1918 р. починає публікувати наукові статті з архітектури та історії України; 1920 – 1923 рр. – "львівський" період. В. Січинський працює в Українській гімназії міста, бере участь у заснуванні Гуртка діячів українського мистецтва, в організації мистецьких виставок, активно публікується у газетах і журналах; 1923 – 1945 рр. – "празький" період діяльності, один із самих плідних у його творчості, на який припадає понад 400 праць і проектів. Він сформувався як відомий український учений історик, архітектор, мистецтвознавець, художник, педагог, діяч української громади в Чехо-Словаччині. Викладає в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, Українському технічно-господарському інституті, Українському вільному університеті, Українській реальній гімназії, співпрацює з Музеєм визвольної боротьби України у Празі, з НТШ, є засновником „Українського товариства прихильників книги” тощо. За співпрацю з ОУН в роки Другої світової війни потрапляє до рук гестапо; 1945 – 1949 рр. – "німецький" період. В. Січинський з сім’єю мешкає в таборі „переміщених осіб” у м. Ашафенбурзі (Баварія). Викладає у Технічно-господарському інституті та УВУ, інспектує українські школи в німецьких таборах, активний учасник мистецького життя української громади; 1949 – 1962 рр. – заключний "американський" період. Мешкає в м. Патерсон штату Нью-Джерсі (США). Працює професором Українського технічного інституту в Нью-Йорку, створює низку архітектурних проектів українських церков для США, Канади і Бразилії; 1962 - 2006 рр. – час, пов’язаний з публікацією рукописів та перевиданням багатьох праць після смерті В. Січинського, реабілітація вченого в Україні, переосмислення його наукової спадщини та суспільно-педагогічної діяльності.

Він пережив дві світові війни, три революції в Україні, тричі повністю втрачав своє майно та бібліотечні зібрання. При цьому не зневірився, зберіг людську гідність і продовжував невтомно працювати на благо науки і рідної культури. Кожний із цих етапів відіграв важливу роль у становленні і розвитку наукової, педагогічної, художньо-мистецької та архітектурної творчості вченого. Відповідно кожний період життя і творчості В. Січинського детально систематизується і характеризується, визначаються їх особливості у порівняльному плані. Аналіз етапів життя вченого засвідчує, що з дитинства і до останніх днів він завжди був палким українським патріотом, поборником незалежної соборної України, а, перебуваючи в еміграції, працював тільки в українських наукових установах і навчальних закладах, постійно обертався в колі української діаспори, не брав іноземного громадянства, обстоював і захищав історію та культуру України в своїх працях. В еміграції був діяльним членом наукових, культурних, громадських і політичних українських організацій і громад Європи і Америки.

Третій розділ „Історичні та історико-регіональні дослідження В. Січинського” висвітлює здобутки вченого в галузі історії України та української діаспори, його історико-краєзнавчі і народознавчі праці, з’ясовує їх джерельну та історіографічну базу, концептуальні засади автора.

У великій творчій спадщині вченого досі найменш дослідженим залишалася його діяльність як вченого-історика. Разом з тим, за нашими підрахунками, різним аспектам історії України від найдавнішого часу до ХХ століття дослідник присвятив близько 120 монографій, книг, статей.

Першою науковою працею В. Січинського на ниві історії варто вважати обширну публікацію "Нариси з історії Кам'янця", яку він умістив у низці чисел газети рідного міста "Життя Поділля" за лютий 1919 р. В основі нарису лежить фактично переказ змісту книги його батька Ю. Сіцінського "Город Каменец-Подольский. Исторический очерк" (К., 1895) та деякі власні погляди на події минулого. Автор-син свою першу історичну працю вважав рефератом.

У 20–30-ті роки ХХ ст. В. Січинський створює значну кількість книг, брошур і змістовних статей з історії України стосовно свого основного фаху в галузі архітектури і мистецтвознавства. Це такі головні видання, як: "Дзвіниці і церкви Галицької України ХVI-ХІХ ст."(Львів, 1925), "Архітектура старокнязівської доби (Х-ХІІІ ст.)” (Прага, 1926), "Історія українського граверства ХVI-XVIII ст." (Львів, 1937) та ін. Цими працями автор глибоко досліджує і популяризує національну українську культуру від давньоруських часів до кінця ХVIII ст. Їх зміст насичений важливим і, почасти, раритетним історичним матеріалом, які автор опрацював у архівах Львова, Кракова, Праги, в літописах, у науковій літературі. Книги мали попит у емігрантів і часто використовувалися як навчальні посібники з історії та культури в українських гімназіях і вищій школі у зарубіжжі.

Першою найвизначнішою археографічною монографією В.Січинського є видання „Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть” (Львів, 1938), яке принесло йому славу як вченого-історика. Книзі судилося 10 разів бути перевиданою і лише з 1991 року повернутись в Україну. На підставі глибокого дослідження іноземних джерел, у першу чергу щоденників, виявлених в архівах різних країн Європи, в книзі подано виклад подорожей по Україні, порозкиданих у писаннях чужоземних дипломатів, мандрівників, письменників – арабських, візантійських, західноєвропейських, які висвітлювали не лише красу української природи, але й господарство, військову справу, побут, культуру, духовне життя населення. Історична наука вперше отримала унікальне історико-археографічне видання про рецепцію України за її межами, яке стало вагомою джерельною базою для дослідників.

Серед історичних праць В.Січинського дуже цінною є його монографія „Роксоляна” (Лондон, 1957). Унікальність цього дослідження полягає в тому, що в ньому уперше в дискусійному плані розглянуто приналежність роксолян (алан), які займали степи України у ІІ ст. до н.е. - ІV ст. н.е., до праукраїнського населення.

Враховуючи вороже ставлення радянської історіографії до особи Івана Мазепи, В. Січинський обрав створення праць про цього українського гетьмана з метою його наукової реабілітації та популяризації у світі. З-поміж цього циклу його праць істотним внеском в українську історіографію стала монографія „Іван Мазепа – людина і меценат” (Філадельфія, 1950; Нью-Йорк, 1959). У книзі автор один із перших зробив успішну спробу з’ясувати питання значимості західноєвропейських джерел для вивчення особистих якостей постаті І. Мазепи на тлі доби та його політичних поглядів і місця в історії України..

Ніхто з науковців України ХХ ст. за кількістю і якістю праць не зробив стільки для дослідження та популяризації історії національної державної символіки і атрибутики, як В. Січинський. Йому належить близько 20-ти книг, статей, розвідок з даної проблематики. З-поміж них варто виокремити видання вченого: „Назва України” (1937; 1942; 1945; 1949), „Проблема назви „Україна” (1949), „Український національний знак і прапор” (1937; 1941; 1945), „Походження тризуба” (1942) та інші. Симптоматично, що національна державна атрибутика, яку він сповідував і пропагував, сьогодні втілена в життя суверенної України.

В. Січинський створив з регіональної історії та краєзнавства України, понад 80 праць, які сьогодні використовуються історичною наукою. Цей творчий доробок можна умовно поділити на такі напрями зацікавлень ученого: 1/методологія та методика краєзнавства України (книга „Українське краєзнавство”(1937); 2/ історія окремих регіонів України (наприклад, історія Криму, Поділля, Галичини, Закарпаття тощо); 3/ історія міст і сіл України (видано понад 40 нарисів); 4/ пам’ятки історії та культури; 5/ створення путівників для туристичних маршрутів; 6/історія української промисловості і народних ремесел; 7/ вивчення народного побуту та вжитку, традицій і обрядів українців у регіонах України і за кордоном (етнологія).

Водночас учений є автором понад 80 книг, нарисів, статей про політиків, істориків, письменників, поетів, митців, художників, архітекторів й інших діячів України і української діаспори різних історичних епох (наприклад, про Т. Шевченка, М. Грушевського, Ю. Нарбута, О. Тарасевича, М. Бутовича, Г. Левицького та ін.). Здебільшого дослідник висвітлював діяльність опальних для радянського режиму діячів й, таким чином, виводив їх із тіні забуття, віддавав їм належне місце в історії та культурі України. Біографії вченого відзначаються грунтовною джерельною базою дослідження, органічно пов’язані з генеалогією, геральдикою, книгознавством, мемуаристикою, історією, мистецтвознавством та іншими науковими дисциплінами. Розробка персоналій сформувала В. Січинського як непересічного біографа, який прагнув об'єктивно відтворити життєвий шлях багатьох українців.

У четвертому розділі „Культура України та української еміграції в творчій спадщині В. Січинського” простежено діяльність вченого як художника-графіка, дослідника і популяризатора українського мистецтва, теоретика й зодчого української архітектури, значення його культурологічних праць для вітчизняної та світової науки.

Як художник-графік, В.Січинський посідає видатне місце не тільки серед українських, але й західноєвропейських митців-графіків. Маючи талант художника, володіючи технікою графіки і граверства, митець створив галерею портретів діячів України та української еміграції, опублікував сотні графічних зображень і рисунків пам’яток історії та культури (тільки в книзі „Дзвіниці і церкви Галицької України” автор умістив 127 власних ілюстрацій про храми), виступив художнім оформлювачем численних українських журналів, своїх та інших книг, виготовив чимало мистецьких альбомів. Його графічні роботи постійно експонувалися на міжнародних мистецьких виставках 20 – 50-х рр. ХХ ст.

В Січинський залишив помітний слід у таких сферах культури, як: сценічне декораційне оформлення, рецензування мистецьких альбомів, книг, каталогів; історія всесвітнього й українського образотворчого мистецтва та кіномистецтва; українське ужиткове мистецтво, малярство, граверство і графіка, скульптура, фрески, мозаїка, різьба, художня порцеляна, вироби з дерева, паперу і скла, орнаменти, мистецькі стилі, видавничі знаки, іконостаси. У цих галузях митець залишив творчу спадщину, яка налічує майже 300 праць. Зокрема, особливу мистецтвознавчу вартість мають його видання "Друкарські і видавничі знаки XVI-XIX cт." (1936), "Історія українського граверства ХVI-XVIII ст."(1937), "Малярство старокнязівської доби" (1942), "Українське ужиткове мистецтво" (1943), "Українська культура: Альбом 35 табл." (1949) та ін.

Учений виступив теоретиком національного мистецтва у працях „Метода історично-мистецьких дослідів” (1935), „Українське народне мистецтво, його розуміння, проблеми й завдання” (1947), „Стиль в українському мистецтві (1950), „Українське пластичне мистецтво” (1928), та ін. Митець є фундатором такого напряму в мистецтвознавстві як українське ужиткове мистецтво. Це визначення він увів замість існуючого в науці поняття „прикладне мистецтво”.

До важливих творів ученого з теорії та історії дерев’яного і мурованого будівництва в Україні належать книги „Архітектура старокнязівської доби Х – ХІІІ ст.” (1925), „Ротонди на Україні” (1929), „Дерев’яне будівництво”(1935), „Українське дерев’яне будівництво і різьба” (1936), "Українська архітектура XVII-XVIII ст." (1951), „Історія українського мистецтва”(1956) та інші. В них висвітлюються головним чином українські архітектурні особливості та якості дерев’яних, кам’яних і цегляних храмів й рідше громадських будинків.

Своє високопрофесійне бачення на оборонне будівництво він виклав у публікаціях „Замки на Україні” (1958), „Кам’янецький замок” (1953), „Білий” Маковицький замок” (1953), „Сутківська твердиня” (1929) та інших. Вивчаючи замки, автор здійснив обміри, креслення планів, фотографування об’єктів, зібрав інший наочний матеріал та літературу про них, що надає науковості й актуальності даним дослідженням.

Як архітектор і зодчий, В. Січинський залишив нащадкам збудовані у 20-30-х рр. за особистими проектами житлові будівлі у Львові, Коломиї, Хусті, Празі, пам’ятник-церкву Маркіяну Шашкевичу в с. Підліссі біля Золочева, свої найкращі витвори - Монастирську церкву св. Духа в Михайлівцях та Церкву св. Богородиці в Нижньому Комарнику (Словаччина), згодом - Українську кафедральну православну церкву у Вінніпезі та такий самий храм у Монреалі (Канада), греко-католицьку церкву в Порто-Уніано (Бразилія) та інші, а також численні надгробки українським діячам діаспори. Його архітектурні композиції виконані в традиційно українському національному стилі, є шанованими пам’ятками матеріальної культури української еміграції та країн їх розташування.

У висновках відзначено, що дослідження є першою спробою в сучасній українській історичній науці узагальнити і об’єктивно оцінити діяльність й творчу спадщину В. Січинського, який присвятив себе ґрунтовному вивченню найважливіших аспектів історії та культури України та її популяризації у світі, виступив подвижником національно-культурного відродження на Батьківщині та еміграції у ХХ ст.

Аналіз життєвого шляху вченого дав підстави виокремити основні періоди його діяльності і визначити, що на першому "кам’янецькому" етапі відбулося фізичне та духовне культурне зростання майбутнього митця. Основним змістом другого або "петербурзького" періоду виступило формування В. Січинського як високопрофесійного фахівця в галузі архітектури і мистецтвознавства. Визначальним у "київському" періоді стала кристалізація активної громадянської позиції та національної самосвідомості видатного українця. Під час другого "кам’янецького" періоду почали виявлятися його педагогічні, організаторські та наукові здібності. У "львівську" добу діяльність В. Січинського визначалася передусім освітньо-організаційним і мистецьким змістом. У найбільшому за часом "празькому" періоді розкрився неперевершений талант архітектора, мистецтвознавця, історика, невтомного дослідника і захисника української національної культури. Тут відбулося громадське визнання результатів творчої, історико-культурної праці українського діяча. В цей час В. Січинський пережив всю складність і трагізм Другої світової війни та німецько-фашистського режиму. Найбільш яскравий з точки зору архітектурної, мистецтвознавчої, наукової діяльності та популяризації української національної культури виявився для В. Січинського останній, "американський" період, під час якого він здобув міжнародне визнання у наукових і мистецьких колах.

Беручи діяльну участь у подіях Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., гідно представляючи її народам Західної Європи під час турне української хорової капели у 1919-1920 рр., відзначаючись активністю в роботі наукових, освітянських і громадських товариств, організацій та установ української еміграції 1920-х – початку 60-х рр., визнаючи за кордоном до кінця своїх днів лише паспорт Української Народної Республіки, В. Січинський став відомим громадським діячем, гідним патріотом свої Батьківщини.

Створивши унікальну археографічну працю „Чужинці про Україну” (1938), монографії „Іван Мазепа – людина і меценат”, "Роксоляна", "Назва України", "Український тризуб і прапор" та інші історичні публікації, втілюючи в них ідеї національного відродження, концепцію викладу вітчизняної історії України М. Грушевського, В. Січинський посів місце відомого українського вченого-історика, творчий доробок якого сьогодні займає вагоме місце в історичній науці.

Здійснивши численні видання книг і статей з історії та культури міст і сіл, замків, храмів, окремих регіонів України, Словаччини, В. Січинський виступив як один з фундаторів українського історичного краєзнавства, яке нічого не мало спільного із заполітизованим краєзнавством тоталітарного режиму на Батьківщині у 20-ті – 80-ті рр. ХХ ст. Демократичні засади, виключно об’єктивний підхід до вивчення та висвітлення минулого, обгрунтованість і виваженість висновків й оцінок регіональних досліджень ученого зберегли свою актуальність і впроваджуються в практику нинішнього українського історичного краєзнавства, в діяльність академічних установ, освітніх закладів та Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Численні праці В. Січинського присвячені дослідженню і описам українських народних звичаїв, традицій і обрядів, народних промислів і ремесел, іншим аспектам побуту та праці міського і сільського населення різних куточків України, насамперед, Карпатського регіону і рідного Поділля. При цьому його народознавчі праці пронизані ідеєю єдиного національного менталітету і культури народу всіх історико-етнографічних земель України, як головного чинника побудови незалежної соборної держави на великому територіальному просторі. Тому етнографічні дослідження і видання стали суттєвим вартісним внеском у сучасне українське народознавство, а діяльність В. Січинського в цій царині сформувала його як визначного українського вченого-етнолога.

Як видатний учений-мистецтвознавець, В. Січинський написав і видав кілька сотень узагальнюючих синтетичних праць з історії українського мистецтва, про сучасну українську графіку, орнаментику, художню кераміку, скло й інші народні ремесла; ввів у науку галузь українське ужиткове мистецтво. Мистецтвознавчі праці вченого – це справжня енциклопедія сучасної української культури і духовності.

Своїми архітектурними і мистецтвознавчими дослідженнями В. Січинський відкрив усьому світові дерев’яне і муроване церквне зодчество, світську архітектуру в українському національному