ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНої АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Ляшенко Валерій Михайлович

УДК 316.485.6 (477):35

Державна політика запобігання тероризму в Україні

25.00.01 – теорія та історія державного управління

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Львів - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському регіональному інституті державного управління Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент

КАЛЯЄВ Анатолій Олександрович,

Львівський регіональний інститут

державного управління

Національної академії

державного управління

при Президентові України,

завідуючий сектором

Офіційні опоненти: – доктор історичних наук, професор,

Голубко Віктор Євстахович

Львівський національний університет

ім. Івана Франка

професор кафедри історичного краєзнавства

кандидат наук з державного управління

Фердман Геннадій Петрович

Одеський інститут сухопутних військ

заступник начальника загальновійськового

факультету

Захист відбудеться “11” жовтня 2007 року о 15:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.860.01 Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 79491, Україна, Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16, ауд. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16).

Автореферат розісланий „10” вересня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.І. Козак

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Активна участь сучасної української держави у міжнародному житті, цілеспрямований зовнішньополітичний курс України на євроатлантичну інтеграцію, її послідовна позиція щодо міжнародного тероризму та участь в антитерористичних інтеграційних структурах на світовому, європейському та регіональному рівнях перетворюють питання формування антитерористичної політики на одне з першочергових завдань державного управління. Це також пов’язано з особливостями внутрішньополітичної ситуації в країні, кризовими явищами в українському політикумі, тривалими економічними негараздами, зумовленими трансформаційними процесами на фоні розпаду СРСР, з транзитним положенням України, що становлять потенційну загрозу терористичних актів на її території. У цьому контексті усвідомлення природи та чинників тероризму, розробка засобів та методів боротьби з ним на державному рівні є одними з важливих завдань органів державної влади та місцевого самоврядування.

Необхідною умовою протидії терористичним загрозам на національному ґрунті є формування ефективної державної політики протидії тероризму, що вимагає вироблення чіткої концепції та стратегії, базових принципів, концептуальних засад і конституційних норм та визначення шляхів їхньої практичної реалізації. Загалом, ця проблематика вимагає особливої уваги науковців до опрацювання питань координації діяльності всіх владних структур, у компетенції яких є протистояння терористичним загрозам на національному рівні, створення у суспільстві умов для консолідації громадськості у розв’язанні тих проблем сучасного українського суспільства, наявність яких може спричинити прояви тероризму.

Вагомий внесок у дослідження теоретично-методологічних засад та вивчення окремих аспектів протидії тероризму здійснили такі українські та зарубіжні вчені, як В. Антипенко, А. Дорошенко, В. Ліпкан, Л. Мошкова, І. Шкурат, Я. Дашкевич, В. Остроухов, В. Крутов, Г. Яворська, С. Телешун, Г. Фердман, Ю. Антонян, Є. Сатановський, А. Ігнатенко, А. Солнцев, Є. Кожушко, В. Ревін та інші.

Віддаючи належне дослідникам, чиї наукові розробки мають наукову та практичну значущість, слід зауважити, що у вітчизняній науці тероризм, зокрема внутрішньодержавний, як суспільний феномен, комплексно досліджений недостатньо. Переважно дослідження тероризму стосуються юридичної оцінки терористичних дій, та завдань нормативно-правового регулювання боротьби з ним.

Поза увагою дослідників або недостатньо розробленими залишаються проблеми визначення ролі та завдань органів державного управління та місцевого самоврядування щодо запобігання терористичній діяльності, виявлення загроз тероризму в Україні, питання створення ефективної системи протидії тероризму в умовах розширення демократії та громадянського суспільства, що підтверджує актуальність дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертаційного дослідження є складовою плану науково-дослідницьких робіт Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема теми „Органи державного управління та місцевого самоврядування в реалізації євроатлантичної інтеграції України” (держаний реєстраційний номер 0106V006389).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування теоретичних основ державної політики щодо запобігання тероризму в Україні та розробка практичних рекомендацій щодо її удосконалення.

Досягнення окресленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

– визначити концептуальні та методологічні засади дослідження проблем боротьби з тероризмом у науковій літературі;

– охарактеризувати сучасну нормативно-правову базу протидії загрозам тероризму в Україні у контексті формування та реалізації державної антитерористичної політики;

– проаналізувати соціально-економічні, політичні та інші чинники загроз тероризму в Україні;

– визначити основні антитерористичні структури в Україні, їхні функції та окреслити напрямки створення загальнодержавної системи протидії тероризму;

– проаналізувати зарубіжний досвід створення національних систем протидії тероризму на національному рівні та можливості його використання в Україні;

– окреслити засади міжнародного співробітництва України у сфері боротьби з тероризмом та визначити її роль та місце у світовій антитерористичній системі.

Об’єкт дослідження – тероризм як суспільно-політичне явище та державноуправлінські аспекти організації боротьби з ним.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади формування та реалізації державної політики у сфері протидії тероризму в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущені, що основними напрямками державної політики протидії тероризму в Україні є своєчасне виявлення та запобігання терористичних загроз через чітку взаємодію всіх відповідних структур, об’єднаних у загальнодержавну систему, важливими елементами якої є органи державної влади та місцевого самоврядування.

Вихідною теоретичною основою дисертації стали ключові положення теорії державного управління, терології, аналізу державної політики, які викладено у законодавчих актах, а також працях вітчизняних та зарубіжних вчених, політичних та державних діячів.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та спеціальні методи. Зокрема використано наукові методи порівняльного та структурного аналізу для характеристики національних систем протидії тероризму, функціонального аналізу для обґрунтування теоретичних засад організації протидії тероризму, соціологічні методи для визначення рівня сприйняття населенням загроз терористичного характеру, методи системного підходу та моделювання для складання прогнозів у розвитку державної політики.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних наукових досліджень проблем формування та реалізації державної політики у сфері протидії тероризму в Україні, яке містить науково-теоретичні положення, пропозиції та рекомендації щодо практичної реалізації результатів наукового пошуку з метою вдосконалення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. У дисертаційній роботі:

Вперше:

– узагальнено методологічні та концептуальні засади дослідження тероризму як суспільного феномену в контексті завдань органів державної влади та місцевого самоврядування щодо протидії проявам тероризму в Україні;

– визначено типологію тероризму щодо мотивів, спрямування й засобів терористичних дій, яку викладено в авторській концепції;

– окреслено основні напрямки державної політики у сфері протидії тероризму як органічної складової політики національної безпеки України, удосконалення нормативно-правового забезпечення її реалізації; розроблено авторський проект Концепції (основ державної політики) протидії тероризму в Україні;

– вивчено через проведене соціологічне дослідження громадську думку щодо оцінки потенційних загроз тероризму в Україні та рівня готовності органів державного управління забезпечити їм належну протидію;

– проаналізовано наявні та потенційні елементи національної системи протидії тероризму, до яких віднесено органи державної влади та місцевого самоврядування та визначені їхні завдання щодо реалізації державної антитерористичної політики;

дістало подальшого розвитку:

– теоретичне положення про причинно-наслідкові зв’язки між соціально-економічним та політичним розвитком українського суспільства та рівнем його терогенності; сутність яких полягає у прямій залежності можливих терористичних проявів від добробуту населення та розвитку громадянського суспільства;

узагальнено:

– зарубіжний досвід щодо змісту антитерористичного законодавства, створення та функціонування національних систем протидії тероризму;

– досвід міжнародного співробітництва України у галузі антитерористичної боротьби;

Практичне значення отриманих результатів. Узагальнені теоретичні положення, методичні підходи та практичні рекомендації можуть бути використані на різних рівнях державного управління для підвищення ефективності діяльності щодо забезпечення терористичної безпеки.

Результати дисертаційного дослідження дають змогу удосконалити зміст та напрямки державної антитерористичної політики.

Матеріали використовуються у навчальному процесі Львівського інституту Сухопутних військ відповідно до навчального плану підготовки курсантів під час проведення занять з конфліктології, політології та з командирської підготовки офіцерів Західного територіального командування, військової служби правопорядку.

Особистий внесок здобувача. Основні наукові положення, висновки та методичні підходи, зокрема ті, які характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження, соціологічний аналіз в межах дослідження належать особисто автору та є його науковим доробком.

Дисертація є самостійною, завершеною працею автора, виконаною впродовж 2004 – 2007 рр.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження обговорено на конференціях: Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України: „Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні“, 20 січня 2006 р.; „Україна і Європейський Союз: шляхи та напрямки зближення і співпраці“, 16 вересня 2006 р.; Львівського інституту Сухопутних військ: „Актуальні питання та шляхи переходу підрозділів Збройних Сил України до євроатлантичних стандартів з урахуванням досвіду участі у міжнародних миротворчих операціях і навчаннях“, 27 вересня 2006 р.; Львівського університету внутрішніх справ: „Демократичне управління у секторі безпеки: правоохоронна безпека“ 30 вересня 2006 р., „Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика“ 22 березня 2007 р.

Публікації. Основні результати дослідження викладено у шести наукових публікаціях, три з яких опубліковано у фахових виданнях України.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Робота містить також список уведених умовних скорочень. Загальний обсяг – 210 с., основний текст – 169 с. Список джерел містить 244 позиції, з яких 36 – іноземними мовами. Додатків – 10, схеми - 3.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь наукової розробки проблеми, її зв’язок з планами та тематикою науково-дослідних робіт, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, наукову новизну роботи та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження, публікації за темою, а також структуру роботи.

У першому розділі „Теоретико-методологічні та правові засади державної політики запобігання загрозам тероризму“ розглянуто методологічні засади дослідження проблем протидії тероризму у науковій літературі, подано типологію мотивацій, методів та засобів сучасного тероризму. Визначено концептуальні засади протистояння загрозам тероризму в Україні через аналіз нормативно-правової бази.

У сучасному українському законодавстві та науковій літературі певною мірою розроблено найбільш важливі проблеми тероризму та

боротьби з ним на державному рівні. Однак існує необхідність активізувати теоретичну та практичну розробку методологічних засад дослідження феномену тероризму у зв’язку з глобальним характером його проявів та загроз.

Загальні методологічні засади формування державної політики у науковій літературі досліджують вітчизняні вчені В. Авер’янов, В. Бакуменко, Т. Брус, О. Кучеренко, Н. Нижник, В Тертичка, Ю. Шаров, В. Цвєтков та інші, та зарубіжні вчені, зокрема Г. Атаманчук, Л. Пал, П. Браун та інші. У діючих нормативно-правових актах розроблено методологічні підходи до розуміння тероризму як практики насильницьких дій, спрямованих на розв’язання або ескалацію конфліктів у сучасному суспільстві та вироблення на цій основі адекватної державної політики щодо запобігання та протидії тероризму на національному рівні та у міжнародному масштабі.

Окремі аспекти тероризму – юридичні, політичні, морально-етичні та інші, висвітлюються у монографіях, дисертаційних дослідженнях та статтях українських авторів, зокрема В. Антипенка, В. Грубова, В. Ємельянова,, Л. Мошкової, Г. Токаревського, Ф. Рудича, І. Шкурата та інших.

Процеси формування українського антитерористичного законодавства у контексті проблем національної безпеки України дослідив В. Ліпкан.

Методології дослідження проблем сучасного тероризму присвячені роботи В. Федянина, Е. Гайдука, Б. Кофмана, Є. Ляхова. Природу та причини сучасного тероризму, основні тенденції розвитку тероризму як суспільно-політичного явища розглядають Ю. Антонян, С. Миронов, Ф. Сайранян та М. Лаврін. Визначенню заходів попередження тероризму етнорелігійного спрямування присвячена робота Р. Адельханяна. Особливості політичного тероризму та екстремізму, сучасні тенденції глобалізації у розвитку міжнародного тероризму розглядаються у дисертаційному дослідженні А. Грачова, А. Гушера, В. Замкового та К. Ільчикова, В. Кудрявцева , М. Романова , Є. Сатановського та інших.

Проблеми розуміння та історико-філософської інтерпретації феноменів “терор” і “тероризм” досліджували Я. Дашкевич, В. Остроухов та інші. Питанню антитерористичної боротьби, міжнародного співробітництва України присвячено дослідження В. Леонова, В. Крутова, Г. Яворської, проте вони більше уваги приділяють досвідові спецпідрозділів з боротьби проти тероризму різних країн світу та

глобальним питанням організації міжнародного співробітництва у цій галузі.

В окремих публікаціях С. Телешуна, Ю. Землянського, Г. Фердмана розглянуто проблеми, пов’язані із загрозами тероризму в Україні та завданнями органів влади у протистоянні терористичним загрозам.

Значну увагу проблемам тероризму та засадам антитерористичної боротьби приділяють російські автори Ю. Антонян, С. Грачов, О. Гушер, А. Куліков, М. Романов, Є. Сатановський, А. Ігнатенко, М. Таджутдін, Г. Новікова, В. Петрищев, В. Сєргєєв, А. Солнцев, С. Сущінська, В. Устінов та інші.

Публікації білоруських авторів, зокрема Є. Кожушка, Г. Міньковського, В. Ревіна та інших, щодо можливостей боротьби з міжнародним тероризмом мають здебільшого оглядовий та констатуючий характер.

Специфіка досліджуваного феномену, відсутність чітких меж, які дозволили б окреслити його в існуючому об’ємі соціально-філософських знань, різноманітність форм прояву серйозно перешкоджають створенню єдиної парадигми його розуміння. У контексті дослідження це пов’язано із відповідними політичними процесами. Деякі вчені вважають, що трансформації власне терористичної діяльності у сучасних умовах призводять до створення нових підвидів так званого політичного, державного, націоналістичного, транснаціонального, внутрішньодержавного та інших різновидів тероризму. Сучасний політичний тероризм усе більше межує з інтересами фінансово-промислових еліт та олігархічних кланів. Зарубіжні вчені, класифікуючи різновиди новітнього тероризму, розрізняють державний, неофашистський, терор націоналістичних або сепаратистських сил, псевдолівий терор, або тероризм пригнічених етнічних меншин, тероризм визвольних рухів у країнах третього світу, тероризм „груповий“ або „індивідуальний“, спрямований на зміну соціального та політичного ладу у високорозвинених країнах Заходу тощо.

Тероризм виникає й реалізується у поєднанні мотивів і ситуацій. Мотивами терористів здебільшого є релігійно-націоналістичні переконання, які у своїй основі базуються на протистоянні інтересів багатих і бідних країн. Криза влади, наявність корупції, ігнорування законів породжують непрямі спонукальні мотиви, які можуть призвести до протесту населення у формі терористичних актів.

З погляду мотивації запропоновано авторську типологію сучасного тероризму, яка виокремлює: кримінальний тероризм; патологічний тероризм; політичний тероризм, ультралівий чи ультраправий, етнічний, релігійний, екологічний, вігілантистський, „Singl-issue“ тероризм тощо. Передбачити всі негативні наслідки або об’єкти, на які можуть бути зорієнтовані терористичні дії, практично неможливо, однак типологію тероризму можна продовжити або модифікувати залежно від подій.

У роботі подано кваліфікацію та характеристику основних методів терористичної боротьби, основну увагу приділено новітнім засобам, зокрема ядерній, хімічній, біологічній, кібернетичній зброї. Українські реалії свідчать про те, що будь-який із зазначених типів тероризму може бути актуальним і для нашої держави. Основні методологічні підходи щодо визначення тероризму, що використані у роботі, викладено у Законі України “Про боротьбу з тероризмом”.

Існує необхідність визначення концептуальних засад державної політики протистояння тероризму як на теоретичному, так і на практичному рівні, розробки державної стратегії протистояння терористичним загрозам, та державної програми превентивних заходів щодо терористичних загроз в Україні.

Державна політика у сфері протидії тероризму визначає основні напрямки діяльності держави та громадських організацій: запобігання проявів тероризму на території нашої держави, створення державної системи протидії тероризму та керівництво нею, виявлення, знешкодження терористів або ліквідації наслідків терористичних дій.

Головною умовою формування та реалізації державної політики протидії тероризму є створення адекватної нормативно-правової бази. Складність правового забезпечення боротьби з терористичною загрозою полягає в тому, що сучасний тероризм перетворився у прибутковий бізнес. Розпочата в Україні правова реформа в умовах переходу суспільства на засади демократизації поставила перед органами державної влади питання боротьби з організованою злочинністю, корупцією, що у свою чергу дало змогу створити реальну базу протистояння терористичним загрозам.

У другому розділі „Державна антитерористична система України: проблеми становлення та функціонування” розглянуто соціально- економічні, політичні та інші чинники виникнення та зростання загроз тероризму в Україні, основні елементи загальнодержавної системи протидії тероризму в Україні та основні напрямки реформування системи національної безпеки у контексті протидії тероризму.

Соціально-економічне підґрунтя тероризму у сучасній Україні становлять економічні негаразди, які призвели до сповільнення реалізації соціальних програм, до зростання тіньового сектора економіки, корупції, наслідком чого є глибоке соціальне розшарування та зростання невдоволення населення. До соціально-психологічних чинників віднесено створення позитивного фону для терористичної діяльності, зокрема руйнування системи цінностей, покликаних консолідувати суспільство; проблеми організації дозвілля молоді; послаблення сімейно-побутових відносин, залучення дітей до кримінальних осередків, здатних перетворюватись на терористичні групи; невідповідність між інтенсив- ними процесами урбанізації й міграції населення та рівнем соціального контролю тощо.

Результати проведеного в межах дисертаційного дослідження соціологічного опитування державних службовців, військовослужбовців та офіцерів спеціальних підрозділів свідчать про те, що українська громадськість не цілком адекватно сприймає сучасну внутрішньо- політичну ситуацію в Україні з погляду її можливої терогенності.

Аналіз відповідей на питання щодо наявності загроз тероризму в Україні з боку інших держав виявив, що серед усіх респондентів майже 45% визнали зовнішню загрозу дуже низькою, 38% – такою, що існує. Більшість опитаних (56%) не вважають, що терористичні загрози існують в Україні. Тільки 3,6% опитаних визнають існування терористичних загроз на національному та місцевому рівнях. Загалом 86% респондентів віком від 18 до 50 рр. не відчувають загрози терористичних актів для свого життя або життя своїх близьких. Найвпливовішими суспільно- політичними чинниками тероризму в Україні респонденти вважають: політичну нестабільність – 60,2%; міжкланові конфлікти, протиріччя олігархів – 33,77%; етнічні суперечки в окремих регіонах України – 35,97%; міжрелігійні та міжконфесійні конфлікти – 35,97%; криміналізацію суспільства – 21,45%; перебування на території України іноземних військових контингентів – 23,76%.

Близько 80% опитаних спеціалістів вважають найнебезпечнішим терогенним чинником неконтрольовані міграційні потоки, міжрелігійні та міжконфесійні конфлікти (53,28%), та політичну нестабільність (36,63%).

Таким чином, більшість респондентів не володіє актуальною інформацією щодо наявності у країні реальних загроз тероризму. У зв'язку з тим, що громадська думка не зовсім адекватно оцінює небезпеку тероризму, необхідно формувати й впроваджувати таку ідеологію, яка б однозначно демонструвала єдність національних та індивідуальних інтересів кожного члена суспільства, а також висвітлювала ту небезпеку, яку складає для цих інтересів тероризм. Сьогодні не існує такої концептуальної платформи, такої популярної теорії, яка б системно групувала людей навколо ідеї засудження тероризму як нелюдського явища. Немає морального критерію, за яким кожний член суспільства засуджував би тероризм та його носіїв.

З метою організаційно-стратегічного передбачення розвитку ситуації з терористичними загрозами в Україні необхідно впровадити технології моніторингу тероризму, тобто зосередити увагу на виявленні та нейтралізації усіх можливих чинників терористичних проявів, що дасть змогу значно знизити терогенність внутрішньої ситуації.

Запобігання тероризму на національному рівні відіграє значну роль у гарантуванні національної безпеки й посідає важливе місце у діяльності органів державної влади, структурних елементах сектору безпеки України. У роботі висвітлено організаційні основи боротьби з тероризмом, уточнено повноваження та обов’язки органів виконавчої влади у сфері протидії тероризму, принципи сучасної державної політики у цій сфері, додержання та реалізація яких сприяє захисту особи, держави й суспільства від тероризму, виявленню та усуненню причин та передумов, які його породжують.

Для запобігання та усунення загроз національній безпеці України необхідно створити дієву загальнодержавну систему органів, структур та інституцій, покликану здійснювати превентивні заходи у боротьбі із загрозами тероризму, організовувати боротьбу з терористичними осередками та ліквідовувати наслідки терористичного акту. У роботі проаналізовано компетенції Міністерств, відомств, місцевих органів влади, силових структур щодо боротьби з тероризмом.

Особливе значення для безпеки країни має захист важливих військових, політичних і народногосподарських об’єктів, здійснення якого перебуває у компетенції місцевих органів влади. Важливе завдання органів державного управління та місцевого самоврядування полягає у вимогливому ставленні до державних та приватних охоронних структур, залучених до охорони згаданих об’єктів.

Проведене автором соціологічне дослідження з питань наявності в Україні дієвої системи протидії тероризму довело, що значна кількість респондентів (20,03%) взагалі не проінформовані про її наявність. Відповіді свідчать про те, що населення дуже мало знає про діяльність держави у цій галузі. Зокрема 38,7% опитаних визнають існування такої системи в Україні, тоді як 41,25% опитаних вважають, що її в Україні не існує. Державні службовці (53,68% опитаних) найменш оптимістичні серед опитаних, оскільки вважають, що такої системи в Україні не створено. 43,12% військовослужбовців вважають, що в Україні така система існує, а 19,6% з них – не знали, як відповісти на це питання.

Переважна більшість спеціалістів МВС вважають, що в Україні такої системи не існує – 69,93%, а значній частині – 20,08% , – було важко відповісти на це питання.

Органи місцевої влади, на думку більшості опитаних (52,47%), не в стані реально протидіяти загрозам тероризму, і тільки 20,9% респондентів вірять у таку спроможність місцевих органів. Серед військових оптимістично щодо можливостей місцевої влади висловились 23,52%, а держслужбовці у таку можливість не вірять – 78,69%.

Місце та роль органів місцевої влади в організації антитерористичної протидії у повсякденному житті громадян більшістю не усвідомлюється, тобто вимагає уточнення та посилення, хоча серед спеціалістів 23,8 % - це завеликий відсоток таких, що не мали думки з цього приводу, що також підтверджує необхідність звернути увагу на антитерористичні функції місцевих органів та їх популяризацію, особливо серед держслужбовців.

Розширення антитерористичних структур та контингентів вважають доцільним 33,88% опитаних, серед спеціалістів – 43,89%, а 20,35% респондентів вважають цей крок недоцільним, 45,77% – не мають з цього приводу власної позиції, причому співвідношення зберігається серед усіх категорій опитаних. Найдієвішими напрямками антитерористичної політики 56,61% спеціалістів МВС називають удосконалення взаємодії всіх антитерористичних структур.

Загалом, дослідження засвідчило, що в Україні ще не створена дієва державна система протидії тероризму, існують лише окремі її елементи, розділені міжвідомчими бар’єрами.

Важливим завданням суб'єктів антитерористичної діяльності є налагодження взаємодії з метою припинення злочинної діяльності осіб, причетних до тероризму, у тому числі міжнародного, фінансування, підтримки чи вчинення терористичних актів та злочинів, які скоєні з терористичною метою.

Існує необхідність розробити конкретні кроки щодо удосконалення взаємодії всіх антитерористичних сил на державному та місцевих рівнях. Зокрема, створити спільні механізми і методики профілактики, попередження, підготовки спецпідрозділів та реалізації заходів антитерористичного спрямування, а також єдиний інформаційний простір.

Антитерористичні структури повинні відповідати новій парадигмі національної безпеки й оборони. На цій основі необхідно формувати пакет документів, які забезпечать функціонування всієї антитерористичної системи, а не тільки окремих її елементів.

У третьому розділі „міжнародний досвід протидії тероризму на національному та глобальному рівнях” досліджено зарубіжні моделі протидії тероризму, визначено засади співробітництва країн Європейського Союзу в межах правового регулювання боротьби з тероризмом та проаналізовано участь України у міжнародних антитерористичних структурах.

Аналіз зарубіжного досвіду у сфері боротьби з тероризмом дозволяє певною мірою полегшити аналогічний процес у нашій країні. Вироблення правових антитерористичних норм у національному законодавстві на основі глибокого вивчення досягнень інших країн у цій галузі дозволяє використати прогресивні й апробовані практикою алгоритми боротьби з тероризмом. При всій різноманітності, винятковій унікальності та неповторності національних державно-правових систем протидії тероризму, кожна з них формувалася під впливом єдиного комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників. Аналіз заходів можливого попередження тероризму в США, Великобританії, Німеччині та інших країн показує, що серед цих заходів домінують силові, військові і спеціально-розвідувальні аспекти.

Головним завданням сучасного етапу розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії тероризму є вироблення стратегічних рішень. Спільні дії європейських держав з одного боку підвищують рівень успішності боротьби з тероризмом, насамперед у європейському регіоні, а з другого – роблять Європейський континент потенційно більш вразливим. У розвитку європейської інтеграції в сфері протидії тероризму існує багато проблем. Європейський Союз виявився практично не готовим до ведення ефективної боротьби з таким глобальним явищем, як міжнародний тероризм.

Міжнародне співробітництво може бути ефективним лише за умови взаємної довіри та подібності оперативної культури, що базується на однакових стандартах, законах, процедурах і – найголовніше – спільних цінностях.

Згідно з підходом ЄС, боротьба з тероризмом потребує, з одного боку, значного зменшення бар'єрів, у тому числі національних та відомчих, на шляху обміну необхідною інформацією, зокрема розвідувальною, а з другого, створення посилених багаторівневих систем контролю за персональними, фінансовими та іншими даними.

Проблема інтеграції України в систему міжнародної безпеки та співпраці зі світовими та європейськими інтеграційними структурами у сфері безпеки пов'язана з процесом формування рівних стандартів для різних країн у боротьбі з глобальним тероризмом, що мають містити оцінку та відстеження діяльності терористичних організацій та угруповань за умови координації дій системи безпеки України та зарубіжних країн, зокрема країн НАТО. Для України у контексті забезпечення власної безпеки важливо стати органічним елементом міжнародних антитерористичних структур.

Нові засади міжнародного співробітництва у галузі боротьби з тероризмом передбачають мобілізацію всіх наявних ресурсів існуючих інтеграційних структур задля недопущення реалізації загроз глобального тероризму як на регіональному, так і на міжнародному рівнях.

висновки

У дисертаційній роботі відповідно до мети та поставлених завдань здійснено наукове обґрунтування теоретичних основ державної політики запобігання тероризму в Україні. На підставі проведеного дослідження зроблено такі висновки.

1. Визначаючи концептуальні та методологічні засади дослідження проблем боротьби з тероризмом, можна стверджувати, що у науковій літературі досліджуються найважливіші проблеми тероризму та боротьби з ним на державному рівні. Однак бракує досліджень присвячених теоретико-методологічному обґрунтуванню завдань органів державного управління щодо запобігання терористичній діяльності на території окремих країн, створення несприятливих умов для формування та розвитку терористичних осередків, зокрема проблеми практичного протистояння суспільства терористичним загрозам.

2. На державному рівні в основному сформовано концептуальні засади та нормативно-правову базу державної політики протистояння загрозам тероризму, спрямованої на формування системної протидії цьому небезпечному явищу через консолідовану позицію всіх державних структур та громади. Конституція України, Концепція національної безпеки України та Закон України “Про боротьбу з тероризмом” складають засади антитерористичного законодавства, яке регламентує створення спеціально уповноважених структур антитерористичної дії в межах наявної загальнодержавної системи антикризового реагування. Проте в умовах, коли загроза тероризму стала глобальною проблемою, існує необхідність розробки нових нормативно-правових актів, які б регламентували діяльність загальнодержавної антитерористичної системи не тільки для усунення наслідків терористичних дій, а, головним чином, для їхнього попередження.

Відсутність єдиного концептуального документа, який узгоджував би відповідні дії та заходи центральних органів виконавчої влади за часом, зусиллями й використанням фінансово-матеріальних засобів, об’єктивно сповільнює процес реформування структур сектора безпеки, з огляду на потенційні загрози, зокрема терористичні. Такими документами покликані стати Концепція (основи державної політики) протидії тероризму та Стратегія боротьби з тероризмом в Україні, для створення яких в Україні є всі передумови та сформовані правові засади.

3. Аналіз соціально-економічних, політичних та інших чинників існування загроз тероризму в Україні свідчить про те, що абсолютна більшість типів тероризму та мотивів терористичних дій може бути актуальною для нашої держави. Рівень терористичних загроз в Україні, що значно зріс через соціально-економічні негаразди та політичну нестабільність, обумовив формування та посилення опосередкованих факторів терористичних загроз. За результатами проведеного соціологічного дослідження, громадська думка не зовсім адекватно оцінює небезпеку тероризму в Україні. Визначальним напрямком спільних зусиль у цьому контексті має бути своєчасне виявлення та усунення соціальних та політичних детермінант тероризму.

Вироблення та реалізація адекватної державної політики протистояння загрозам тероризму, протидії терористичним зазіханням є важливим і актуальним завданням держави.

4. На основі критичного аналізу організації антитерористичної діяльності в Україні можна відзначити, що в державі існують окремі елементи загальнодержавної системи антитерористичної протидії. Організація і проведення антитерористичних заходів, координація діяльності суб’єктів боротьби з тероризмом відповідно до визначеної законодавством України компетенції здійснюється через Антитеро-ристичний центр при Службі безпеки України. Проте його діяльність переобтяжена іншими завданнями, які виконує уся служба. Необхідно сформувати іншу більш ефективну модель діяльності спецслужб, змінити формат такої діяльності у напрямку посилення оперативної роботи, а також впровадження цивільного контролю над антитерористичними структурами.

На часі створення загальнодержавної системи протидії тероризму, яку доцільно виділити з системи антикризового реагування та яка б мала змогу приділити головну увагу превентивним антитерористичним заходам.

Наявна система протидії тероризму в Україні передбачає необхідність взаємодії підрозділів різної відомчої приналежності, але це не забезпечується належним державним фінансуванням. Кожне силове міністерство на свій розсуд забезпечує спеціальні підрозділи боротьби з тероризмом у межах виділених бюджетних коштів, іноді за залишковим принципом. Відсутність цільового фінансування й оптимального розподілу ресурсів, насамперед організаційних, кваліфікованого персоналу, технологічного досвіду унеможливлює оптимізацію стратегії боротьби з тероризмом.

Сувора регламентація діяльності недержавної системи безпеки, застосування необхідних заходів щодо охорони небезпечних об’єктів значно зменшить ризик можливих терористичних актів.

5. Узагальнення досвіду зарубіжних країн у створенні національних систем протидії тероризму дає підстави стверджувати, що уряди більшості зарубіжних країн розглядають протидію тероризму як одне з найважливіших загальнодержавних завдань. Основні напрямки діяльності держав у цій галузі полягають в удосконаленні правової бази, посиленні взаємодії між відповідними владними органами, формуванні спеціальних підрозділів і збільшенні чисельності працівників владних структур, які займаються проблемами тероризму, забезпеченні зазначених структур відповідними сучасними технічними засобами. Одним з найбільш дієвих шляхів запобігання та адекватної протидії терористичним загрозам на національному рівні є використання можливостей та досвіду розвідувальних служб. Цей досвід доцільно використовувати і в Україні, враховуючи специфіку національної системи безпеки.

6. Огляд історичних подій останніх десятиліть підтверджує, що Україна бере активну участь у діяльності міжнародних структур у сфері протидії тероризму відповідно до міжнародних угод. Сучасні засади міжнародної співпраці у галузі боротьби з тероризмом мають ґрунтуватися на єдиному розумінні змісту загроз тероризму, спільних цінностях, взаємній довірі, подібності правового регулювання та оперативної культури, а також передбачають мобілізацію всіх ресурсів наявних інтеграційних структур для того, щоб не допустити реалізацію загроз глобального тероризму як на регіональному, так і на міжнародному рівнях. Підтримуючи світову антитерористичну коаліцію, Україна потенційно може стати об’єктом терористичних атак, що підтверджує необхідність приділити увагу проблемам терористичної безпеки з боку держави та громадськості.

7. Аналіз державної антитерористичної політики свідчить про існування владної вертикалі, здатної здійснювати організаційну роботу та оперативне керівництво антитерористичною діяльністю у національному масштабі. Однак для підвищення ефективності цієї діяльності необхідно відпрацювати механізми взаємодії на місцевому рівні, тобто забезпечити дієвість горизонталі місцевих владних структур, до компетенції яких належить здійснення превентивних заходів та безпосередня реакція на можливі терористичні прояви.

Інформування населення, у межах розумного, про феномен тероризму як суспільно-небезпечне явище, залучення громадськості до антитерористичної діяльності, створення атмосфери засудження тероризму у всіх його проявах сприятиме усуненню загроз тероризму в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Ляшенко В. М. До питання типології сучасного тероризму // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ. – Одеса, 2006. – № 3. – С. 50 – 57.

2. Ляшенко В. М. Загрози сучасного тероризму в Україні та завдання органів державного управління щодо їх запобігання в науковій літературі. // Актуальні проблеми державного управління: – Зб. наук. праць. ХарРІДУ НАДУ – Харків: Магістр, 2006. – № 3 (30). – С. – 181 – 188.

3. Ляшенко В. М. Терористичні загрози та протидія тероризму в сучасній Україні: аналіз досліджень громадської думки // Актуальні проблеми державного управління: – Зб. наук. праць ДРІДУ НАДУ. – Дніпропетровськ, 2007. – № 1 (27). – С. 83 – 91.

Тези конференцій

1. Ляшенко В. М. Типологія сучасного тероризму: український контекст // Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжн. участю (20 січня 2006р.) / За заг. ред. А. О. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2006. – С. 196 – 198.

2. Ляшенко В. М. Концептуальні засади європейського співробіт-ництва у сфері протидії тероризму // Україна і Європейський Союз: шляхи та напрями зближення і співпраці / Матеріали наук.-практ. конф. за міжн. участю (14 вересня 2006 р.). – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2006. – С. – 189.

3. Ляшенко В. М. Державна політика протидії загрозам сучасного тероризму в Україні // Демократичні стандарти професійного навчання та лояльності публічних службовців: теорія та практика: Матеріали наук.-практ. конф. (22 березня 2007 р.) – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2007. – С. 72 – 75.

анотація

Ляшенко В. М. Державна політика запобігання тероризму в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління зі спеціальності 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Львів, 2007.

У дисертації на основі аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, нормативно-правових актів, матеріалів проведеного соціологічного дослідження подано теоретико-методологічні та організаційно-правові аспекти формування й реалізації державної антитерористичної політики в Україні, визначено роль, місце та функціональні завдання органів державного управління та місцевого самоврядування у антитерористичній протидії на національному та на міжнародному рівні.

У роботі систематизовано типологію та класифікацію тероризму, охарактеризовано поступ створення законодавчих актів, визначено чинники формування і посилення терористичних загроз в Україні. Проаналізовано зарубіжний досвід антитерористичної боротьби, досвід міжнародних антитерористичних організацій і напрямки співробітництва України з Європейським Союзом і НАТО. Запропоновано низку заходів щодо підвищення ефективності державної антитерористичної політики. Розроблено авторський варіант концепції терористичної безпеки.

Ключові слова: тероризм, державна антитерористична політика, терористичні загрози, система безпеки.

Аннотация

Ляшенко В.М. Государственная политика предотвращения терроризма в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления. – Львовский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. – Львов, 2007.

В диссертации на основе анализа отечественной и зарубежной научной литературы, законодательных и подзаконных нормативно- правовых актов, материалов проведенного социологического исследования раскрывается теоретико-методологические и организационно-правовые аспекты формирования и реализации государственной анти-террористической политики в Украине, определяются роль, место и функции структурных элементов системы антитеррористического противодействия, как на национальном, так и на международном уровне.

В работе систематизирована типология и классификация терроризма, охарактеризована динамика создания законодательных актов, определены факторы формирования и усиления террористических угроз в Украине, дана характеристика системы противодействия терроризму и определены роль и место в ней органов государственной власти и местного самоуправления. Проанализирован зарубежный опыт антитеррорис- тической борьбы, международных антитеррористических организаций и направления сотрудничества Украины с Европейским Союзом и НАТО. Предложен ряд мероприятий по повышению эффективности государственной антитеррористической политики.

Автор доказывает, что абсолютно все типы современного терроризма могут быть актуальными для Украины, поэтому задача выработки адекватной государственной политики становится особенно актуальной.

Перспективы создания общегосударственной действенной системы предупреждения терроризма на национальном уровне предполагает формирование новой модели деятельности спецслужб, прежде всего, разделение разведывательной и контрразведывательной деятельности, изменение формата этой деятельности в направлении усиления оперативной работы с одновременным избавлением от право- охранительных полномочий, а также усиление гражданского контроля.

Анализ государственной антитеррористической политики свидетельствует о существование действенной властной вертикали, которая в состоянии организовывать работу по оперативному руководству антитеррористической деятельности в национальном масштабе. Однако для повышения эффективности необходимо отработать механизмы взаимодействия на местном уровне, то есть обеспечить работоспособность горизонтали местных властей.

Ключевые слова: терроризм, антитеррористическая политика, террористические угрозы, система безопасности.

Summary

Lyashenko V.M. State policy in prevention of terrorism in Ukraine. – Manuscript.

Thesis submitted for the Degree of candidate of sciences in public administration. – Lviv Regional Institute of Public Administration of National Academy of Public administration, office of the President of Ukraine.

In the thesis on the basis of the analysis of native and foreign literature, legislative and legitimate acts, materials of social research theoretic methodical, organizational and legal aspects of state antiterrorist policy formation and realization in Ukraine are exposed; the role, place and functional tasks of structural elements in the system of antiterrorist counteraction on national and international levels are determined.

In the paper, conceptual-categorial apparatus is investigated, the types and classifications of terrorism are systematized, the dynamics of legislative acts creation is characterized, factors of formation and strengthening of terrorist threats in Ukraine are defined, the characteristic of terrorism counteraction system is given and the role and place of public administration and local self-government bodies in it are determined. Foreign experience in antiterrorist struggle, international antiterrorism organizations and directions of cooperation of Ukraine and the European Union and NATO are analyzed. A number of measures concerning the increase of