ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

ЛАРЧЕНКО ВІКТОРІЯ ВАЛЕРІЇВНА

УДК 130.2

МОВА ТА ВЛАДА:

ВІДНОШЕННЯ ГЛОБАЛЬНЕ/ЛОКАЛЬНЕ

В ДИСКУРСІ ПОСТКОЛОНІАЛІЗМУ

09.00.04 – філософська антропологія,

філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків-2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Жеребкіна Ірина Анатоліївна,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,

професор кафедри теорії культури і філософії науки

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Корабльова Надія Степанівна,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

професор кафедри теоретичної і практичної філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Бугров Володимир Анатолійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

заступник декана філософського факультету

з наукової роботи,

доцент кафедри історії філософії

Захист відбудеться “12” березня 2008 р. о 17:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків-77, пл. Свободи, , ауд. II-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків-77, пл. Свободи, .

Автореферат розісланий “11” лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В. Українець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Феномен реалізації владних відношень у структурі мови й за допомогою мови є актуальним протягом усієї історії існування суб’єкта-мовця. В умовах епохи колоніалізму ця ситуація набула особливої актуалізації, тому що суб’єктові локального контексту потрібно було підпорядковуватися структурі не тільки своєї мови як такої, яка колонізується іншою/чужою мовою, але й останньої як такої, що колонізує, тобто суб’єкт-мовець перебував у ситуації подвійної підпорядкованості. Незважаючи на початок епохи постколоніалізму як нового типу глобалізації, англійська як мова колишньої метрополії продовжує (само)маркуватись як така, що колонізує та поширює свій вплив глобально, влада якої зберігається та примножується через її безпосередній зв’язок із новим проявом феномена імперіалізму – постколоніальними політиками США, які особливо посилюються разом із зміцненням глобалізації. Ефектом цього є прагнення локальних мов до незалежності від глобальної мови, до подолання дихотомії мова, яка колонізує/колонізується, що виявляється в політиках символічного опору тезою “ми рівні, але різні”, яка характеризує політико-економічний, соціальний та лінгвокультурний стан епохи постколоніалізму. Унаслідок розпаду епохи колоніалізму та встановлення так званої Імперії нового типу, у термінах А. Негрі та М. Хардта, коли детериторіальність є ефектом усепроникнення та всюдисущості стратегії/практики влади, з’являється виробництво нових мовних стратегій – World/New Englishes – як наслідок практик опору локальних мов, тобто постколоніальна перформативність англійської мови як гібридизація глобального/локального, ефектом якої є поняття “глокального”.

Суб’єкт-мовець епохи постколоніалізму бажає забути колоніальне минуле. Одним з аспектів неможливості реалізації цього прагнення є англійська мова як “(на)завжди-вже” така, що 1) пов’язана з практиками колоніального минулого та 2) має досвід панування; тобто суб’єкт, що говорить англійською як нерідною мовою, перебуває в повній залежності від цієї мови, яка (само)маркуючись як символічний капітал, надає доступ до знань, а також економічних сфер виробництва/споживання епохи постколоніалізму. Саме тому англійська мова – найвладніша глобальна структура епохи постколоніалізму стосовно суб’єкта-мовця та інших мов, яка прагне політиками 1) символічного виключення інших/чужих мов та 2) виробництва все більшої кількості лінгвістичних продуктів до остаточного закріплення своєї першої позиції в дихотомії глобальна/локальна мова. З іншого боку, локальні мови прагнуть практиками опору протидіяти владі глобальної мови через її нейтралізацію та/або перформативність. Однак їх політики є не чим іншим, як знову ж таки проявом влади. Саме тому в постколоніальній ієрархічній піраміді можна помітити владну асиметрію політик структури/тотальності та політик фрагментарності, тобто боротьбу матеріальної (англійська мова) та символічної (локальні мови) типів влади.

Ступінь наукової розробки проблеми. При розгляді проблеми відношення мови та влади, необхідно звернутися до праць класиків постсруктуралізму й у першу чергу до теорії влади/знання М. Фуко, яка є базовою для цієї проблематики. Спроби іншого постструктуралістського теоретика Р. Барта знайти вихід за межі дихотомії енкратична/акратична мова становлять безпосереднє завдання, яке намагаються вже в сучасну епоху вирішити постколоніальні дослідження, котрі трактують вищезазначену дихотомію як мову, що колонізує/колонізується.

Важливий внесок у проблему мови та влади зроблено теорією дискурс-аналізу. Якщо в попередній теорії мова розуміється не тільки як безпосередня матеріальна реалізація порядку дискурсу, система, що підкорює собі множинність і безліч висловлювань, але і як мова, наприклад, соціальних, тілесних практик, то в дискурс-аналізі об’єктом дослідження постає сама сутність мови та її реалізація в дискурсі в безпосередньому зв’язку з ідеологією. Наприклад, М. Пешо досліджує зв’язок дискурсивних практик з ідеологією, що аналізується за теорією влади Л. Альтюссера у встановленні діалектичного зв’язку панівних 1) дискурсивної та 2) ідеологічної формацій, що конструює окликаного “завжди-вже-тут” суб’єкта. Критичне дослідження мови в її взаємозв’язку із владою та ідеологією в соціальному контексті знаходить своє втілення в теорії Н. Феркло. Реалізація соціокультурної дискримінації в мові призводить до формування дискурсу упередження, що чітко наслідує практику ієрархічної опозиції включений/ виключений суб’єкт-мовець, основним дослідником якого є Т.А. ван Дейк. Ця проблема відображена й в теорії Р. Водак, котра намагається ідентифікувати складові дихотомії влада/підпорядкування, а також показати, що мова є як 1) такою, яка маніпулює ідеологією, так і 2) об’єктом маніпуляції останньої.

Постколоніальні дослідження в 90-х рр. XX ст. стали головним критичним дискурсом у гуманітарних науках разом з постструктуралізмом, психоаналізом і фемінізмом. Ця теорія є спробою не стільки реалізації стратегій опору, що спостерігалося в період колоніалізму, скільки пошуків альтернатив дихотомії суб’єкт, який колонізує/колонізується та/або вихід за її межі. Дебати, які виникли щодо використання категорій “постколоніальний”/“постколоніальність” та “постколоніалізм”, тобто префікс “пост”, який було використано Ж. Ліотаром метафорично як припинення зв’язку з минулим при встановленні нового типу мислення й способу життя, знайшли свої означувані в межах постколоніальних досліджень як, відповідно, “умови, до яких звертається постколоніалізм” (Л. Ганді) й “терапевтична теорія, яка реагує на завдання щодо спогадів колоніального минулого” (Л. Ганді). Саме тому в цьому дослідженні використано категорію “дискурс постколоніалізму”, яка вказує на теоретизацію відношення глобальне/локальне. Головними представниками постколоніальних досліджень є Е. Саїд, Х. Баба, Г. Співак, С. Холл (у сучасному українському контексті – О. Забужко, С. Павличко, Н. Зборовська як феміністські представниці постколоніальних досліджень української культури, а також М. Рябчук як представник постколоніальних досліджень української культури в цілому).

Дослідження феномена англійської мови в епоху постколоніалізму, яке пов’язане з проблемою владних відношень у процесі контактів цієї мови як глобальної з іншими мовами як локальними, котрі зведені до ієрархічної бінарності та, що колонізує/колонізується, знайшло відображення в дискурсі англійської мови епохи постколоніалізму (наприклад, Д. Крістал, Б. Качру, Д. Греддол, Т. МакАртур, П. Бергер, С. Хантінгтон, Р. Філліпсон, С. Зоннтаг, Ю. Цуда, А. Пеннікок, Д. Шпіхтінгер).

Аналіз феноменів глобалізації, локалізації та їх співіснування в єдиному контексті – глокалізації, що дуже активно відбуваються в епоху постколоніалізму, засвідчив їх прояв й в сутності глобальної/локальної мов, коли перша здобуває все більше аргументів для реалізації своїх політик влади й контролю над локальними мовами та їх суб’єктами-мовцями. Головними теоретиками глобалізації є С. Хантінгтон, П. Бергер, І. Валлерстайн, Р. Робертсон (який першим увів категорію “глокалізація”), М. Фезерстоун, А. Аппадурай, Д. Хелд, Е. Гідденс, З. Бауман, Дж. Ріцер, Дж. Томлінсон. А. Негрі, М. Хардт є теоретиками нового виду позатериторіальної влади як наслідку глобальних потоків капіталу, інформації – Імперії. Необхідно відзначити дослідника К. Кемпбел, який увів категорію “істернізація” як опозицію категорії “вестернізація”.

Класичною працею дослідження японської лінгвокультури є “Хризантема та меч” Р. Бенедикт. Японська лінгвокультура активно вивчалася й продовжує вивчатися російськими дослідниками (наприклад, В.М. Алпатовим, С.В. Невєровим, В. Овчинниковим, Є.В. Маєвським, а також західними теоретиками (наприклад, Р. Бартом, Ж. Бодріяром). Американська лінгвокультура як найбільш владна в епоху постколоніалізму становить об’єкт дослідження філософів (наприклад, Ж. Бодріяра, І. Валлерстайна).

Відсутність всебічного аналізу відношення глобальної-англійської/ локальної-японської мов як реалізації політик влади і опору в контексті постколоніальних досліджень виявилась причиною цього дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми кафедри теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Концепція цілісності: проблема духовності в науці та культурі” (д/р UA № 01008737 р).

Мета та завдання дослідження. Мета – осмислення дихотомії глобальне/локальне в сучасному постколоніальному дискурсі на прикладі аналізу дихотомії мова, що колонізує/колонізується, де перша складова – англійська як глобальна, а друга – східноазіатські, зокрема японська, мови.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

– розглянути проблеми мови як дискурсу влади у філософії та теорії дискурс-аналізу в епоху глобалізації;

– проаналізувати дихотомію західна/східна лінгвокультура та як її окремий випадок – владні відношення між глобальною-англійською/локальною-японською мовами;

– показати, що дискурс англійської мови в епоху постколоніалізму претендує на здійснення наступних видів дискурсивних стратегій щодо локальних мов: 1) “нейтральність”, 2) “імперіалізм” та 3) “перформативність”;

– проаналізувати постколоніальну англо-японську лінгвістичну конкуренцію та практики мовного опору через поняття мовної дифузії, мовного контакту, лінгвістичного продукту, лексичного запозичення, перезапозичення, World/New Englishes, Japanglish, гайрайго та японізму;

– здійснити деконструкцію гайрайго та японізмів з її наступним статистичним аналізом, який засвідчує відношення глобальна-англійська/локальна-японська мови; а також укласти словник, тобто фіксований архів дискурсу, японізмів в англійській мові.

Об’єкт дослідження – мова та влада в дискурсі постколоніалізму.

Предмет дослідження – відношення глобальна/локальна мова як реалізація практик влади і опору у формах мовної дифузії, лексичного запозичення, перезапозичення та перформативності в дискурсі постколоніалізму.

Емпіричним матеріалом дослідження стали гайрайго, тобто лінгвістичний продукт англійської мови, який було впроваджено в японську мову внаслідок політик її символічного виключення першою та маркуванням як “назавжди-(вже)” локальної, – 107 лінгвістичних продуктів, та японізми, тобто лінгвістичний продукт японської мови, який було впроваджено в англійську мову внаслідок політик опору влади останньої, – 107 лінгвістичних продуктів.

Теоретичні та методологічні основи дослідження. У дисертації реалізовано міждисциплінарний підхід у дослідженні феномена реалізації владних відношень глобальної/локальної мов у дискурсі постколоніалізму.

Відповідно до мети та завдань у роботі було використано такі методи: 1) постструктуралістський аналіз відношення влади, 2) методологія постколоніальних досліджень, 3) феноменологічний, 4) функціонально-структурний аналіз, 5) метод порівняльного та системного аналізу, 6) метод між(лінгво)культурного порівняння, 7) статистичний метод даних.

Постструктуралістський аналіз відношення влади та методологія постколоніальних досліджень, зокрема метод перформативності, використано для аналізу практик опору локальних мов щодо влади глобальної мови. Феноменологічний метод застосовано при виокремленні й детальному вивченні феноменів англійської, японської мов, World/New Englishes, зокрема Japanglish, гайрайго, японізму, перезапозичення. Функціонально-структурний аналіз необхідний для дослідження дихотомії глобальна/локальна мови, реалізації в неї владних відношень, постколоніальної перформативної англійської мови, а також у процесі деконструкції гайрайго та японізмів, що аналізовано й за допомогою статистичного методу даних. Метод порівняльного та системного аналізу використано для розподілу дискурсу англійської мови в епоху постколоніалізму на три види дискурсивних стратегій. Метод між(лінгво)культурного порівняння, зокрема дистанційного Р. Бенедикт, використано для аналізу англо-американської і японської лінгвокультур, що необхідно в дослідженні дихотомії лінгвокультура, що колонізує/колонізується.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській теорії культури відношення глобальна/локальна, зокрема англійська/японська, мови аналізується в контексті дискурсу постколоніалізму.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і методами їх вирішення, та полягає в такому:

– зведення відношення глобальна/локальна мови в епоху постколоніалізму (зокрема англійська/японська мови) до моделі влади/знання М. Фуко свідчить про те, що в дискурсі “перформативності” англійської мови, на відміну від дискурсів “нейтральності” та “імперіалізму”, реалізацією практик мовного опору є виробництво не тільки 1) нових лінгвістичних продуктів, але й 2) нових мовних систем, що водночас здійснює (у)досконалення механізмів мови як влади;

– показано, що політики імперскості та глобалізації англо-американської лінгвокультури оформлюють англійську мову як стратегію влади в епоху постколоніалізму, що спричиняє лінгвістичну конкуренцію та бінарну опозицію мова, що колонізує (англійська)/колонізується (локальні);

– показано подвійне підпорядкування суб’єкта-мовця структурам як рідної, так і англійської/іншої мов (зокрема у просторі Інтернет);

– показано, що ефектом владної ієрархічної дихотомії Схід/Захід, зокрема Японія/Захід, в епоху постколоніалізму є виробництво глокальних лінгвокультурних продуктів як наслідок стратегії взаємного перформативного включення/виключення;

– доведено, що спробами виходу за межі бінарної опозиції глобальне/локальне є 1) гра абревіатурами англійської мови; 2) феномен World/New Englishes як одна з форм політик опору англійській мові, що колонізує, в епоху постколоніалізму; 3) вперше проаналізований феномен Japanglish за критерієм теорії перформативності, 4) а також уперше уточнені за їх визначенням категорії а) мовної дифузії, б) мовного контакту, в) лінгвістичного продукту, г) лексичного запозичення, д) перезапозичення, е) лінгвістичної конкуренції в категоріях постколоніального дискурсу влади;

– уперше розглянуто японську/англо-американську лінгвокультури як мовні системи взаємної спокуси на рівні означника – 1) ієрогліфіки першої та 2) romaji другої, а також показано, що візуалізація гайрайго у формі катакани є способом чіткого маркування лексичних продуктів як своїх-інших/чужих японською мовою;

– здійснено дуконструкцію гайрайго та японізмів як постколоніальних практик – одного із способів матеріальної/символічної маніпуляції мовами через лексичні продукти, ефектом якого є політики сутності англійської мови, яка постійно множиться в просторі японського контексту, а також прагнення останнього до політик визнання через політики спокуси. На основі дослідження вперше складено словник, фіксований архів дискурсу, японізмів в англійській мові.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження показали необхідність подальшого вивчення цієї проблематики. Матеріали дослідження, зокрема складений словник японізмів, можуть бути використані у спецкурсах з (лінгво)культурології, теорії культури, філософії культури, постколоніальним дослідженням, міжкультурної комунікації, мовознавству, дискурс-аналізу, японознавству, а також теоретичних дисциплін викладання англійської та японської мов.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на науковому семінарі кафедри теорії культури і філософії науки ХНУ ім. В.Н. Каразіна та на семінарі в Університеті штату Айова (м. Еймс, США), а також висвітлені в учбовому модулі “Gender, Language and Globalization” (FREEDOM Support Educational Partnerships Program Award S-ECAAS-03-GR-217(JL)). Основні результати було викладено у доповідях (а також видано у формі статей, тез та анотацій) на наступних наукових конференціях, читаннях, форумах, конгресах: IV Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2003), X, XI Харківські міжнародні Сковородинівські читання (Харків, 2003, 2004), II Міжнародна науково-практична конференція “Динаміка наукових досліджень’2003” (Дніпропетровськ, 2003), VII Міжнародна науково-практична конференція “Наука і освіта’2004” (Дніпропетровськ, 2004), X Міжнародна наукова конференція “Людина-світ-культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень” (Київ, 2004), XII Міжнародна конференція “Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров’я” (Харків, 2004), III Міжнародна конференція “Межкультурные коммуникации: пространство и время” (Алушта, 2004), Міжнародна наукова конференція “Гуманітарно-технічна еліта і управління великими соціальними системами” (Харків, 2004), “Перші Каразінські природознавчі студії” (Харків, 2004), III Міжнародна науково-практична конференція “Динаміка наукових досліджень’2004” (Дніпропетровськ, 2004), XIII Міжнародна наукова конференція ім. проф. С. Бурого “Мова і культура” (Київ, 2004), 16-ті міжнародні людинознавчі читання (постійно діючий філософський семінар) (Дрогобич, 2004), IV Ювілейні Каразінські читання “Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2004), Філософський форум “Глобальное пространство культуры” (Санкт-Петербург, 2005), Міжнародна науково-практична конференція “Особистість у системі соціальних зв’язків” (Харків, 2005), IV Російський філософський конгрес “Философия и будущее цивилизации” (Москва, 2005), ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Сучасні наукові дослідження’2006” (Дніпропетровськ, 2006), IX науково-практична конференція “Власть и властные отношения в современном мире” (Єкатеринбург, 2006), I Міжнародна науково-практична конференція “Новітні обрії розвитку германської та романської філології” (Запоріжжя, 2007), II Міжнародна науково-практична конференція “Европейская наука XXI века – 2007” (Дніпропетровськ, 2007), III Міжнародна науково-практична конференція “Актуальные проблемы научных исследований – 2007” (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. Основні ідеї і положення дисертаційного дослідження викладено у 10 статтях, 5 з яких опубліковано у спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України, решта – у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (335 найменувань), трьох додатків. Загальний обсяг роботи – 305 сторінок, основного тексту – 215 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Мова, дискурс та влада” відзначено вплив наведених категорій на феномен суб’єкта-мовця, якого колонізовано, епохи глобалізації, а також в аналізі відношення глобальна/локальна мова в епоху постколоніалізму.

У підрозділі 1.1. “Мова, дискурс та влада у філософії” зазначено, що ці три категорії набули свого особливого розвитку в межах філософії та стали основою для інших гуманітарних наук. Так, у теорії влади М. Фуко вперше висунуто тезу про владу як відношення сил, що створює можливість її оборотності, коли вона постає водночас 1) негативною, репресивною, та 2) позитивною, продуктивною. Головну роль у теорії влади М. Фуко відіграють мова й дискурс, що розуміються як структури влади, коли суб’єкт-мовець постає посередником між культурою й мовою. У теорії тексту Р. Барта здійснено поділ мов/соціолектів/дискурсів на акратичні та енкратичні у їх зв’язку із владою й з урахуванням потенціалу владності в кожному з них, який дозволяє в окремих ситуаціях змінити позиції в дихотомії. Щоб позбавитись влади в мові та/або дискурсі, яка робить суб’єкта-мовця рабом, Р. Барт пропонує метод послаблення та/або нейтралізації влади в дискурсі, який полягає в грі з мовою, за межі якої неможливо вийти через її замкнутість, що може бути реалізовано в літературі – тексті-письмі, тобто, процесі, де можна почути голос суб’єкта-мовця, який виступає вже господарем мови.

У підрозділі 1.2. “Мова, дискурс та влада в теорії дискурс-аналізу” головна теза полягає в осмисленні того, що суб’єкт-мовець не є повністю господарем свого мовлення через те, що лексичні продукти, які він використовує, – “завжди-вже-створені”. Так, М. Пешо, один із засновників теорії критичного дискурс-аналізу, осмислюючи за теорією М. Фуко концепти “преконструкт”, “інтрадискурс” та “інтердискурс”, визначив їх взаємозв’язок 1) між собою та 2) з ідеологією. Згідно з М. Пешо, дискурс кожного відтворює дискурс іншого через те, що кожний є дзеркалом іншого, тому преконструкт – відсутність відповідальності суб’єкта-мовця у його ефекті висловлювання. Це заперечує свободу суб’єкта-мовця, що виявляється, як і за Р. Бартом, ув’язнений, у цьому випадку, преконструктами, які “завжди-вже-висловлені”. З погляду Н. Феркло, дискурс – елемент соціального життя, який діалектично пов’язаний з іншими елементами та здатний творчо впливати на них. Зміни в дискурсі свідчать не про заміну одного дискурсу іншим, але про зміни у відношеннях між дискурсами, їх нову артикуляцію шляхом включення попередніх “завжди-існуючих” дискурсів. Н. Феркло виокремлює чотири стадії діалектики дискурсу, а також стверджує, що мова поєднується із соціальним, тому що вона є 1) первинною сферою ідеології та 2) ареною боротьби за владу. Згідно з Т.А. ван Дейком, функція дискурсу – відтворення влади в суспільстві, тому в дискурсі упередження суб’єкти чітко поділяються на тих, кого включено/виключено в/з нього. Позиція дослідника песимістична, тому що влада вважається такою, яка гнобить, а не є продуктивною, як за М. Фуко, через те, що 1) її основна функція – виражати інтереси певної групи, а також 2) суб’єкти не здатні до опору цій владі. Багато ідей Р. Водак співвідносяться з теорією Т.А. ван Дейка, наприклад, стосовно Ми/Вони груп, у відносинах яких переважає дискурс упередження. Дослідниця виділяє в когнітивній лінгвістиці три мети: “діагноз”, “інтерпретація”, “терапія”, які сприяють виявленню, проговорюванню осередку влади, що співвідноситься з аналізом і розробкою стратегій захисту за М. Фуко.

У другому розділі “Дискурс англійської мови в епоху постколоніалізму: новий тип імперіалізму?” проаналізовано існування англійської мови, котра маркується як така, що колонізує та має статуси світової, міжнародної, lingua franca, глобальної мови. В епоху постколоніалізму існує багато дискурсів, які висвітлюють владні стратегії цієї мови та їх зв’язок з імперіалізмом, однак усіх їх можна об’єднати у три основні групи: 1) “нейтральність”, 2) “імперіалізм”, 3) “перформативність”, у яких здійснено спробу з’ясувати взаємовідношення складових ієрархічної дихотомії мова, що колонізує/колонізується.

У підрозділі 2.1. “Влада англійської мови в епоху (пост)колоніалізму” висвітлено сутність схематичних зображень взаємовідношення англійська/ локальні мови. Наприклад, три кола Б. Качру, у яких критикується відсутність можливості переходу суб’єктів-мовців з одного кола в іншій, альтернативи яким пропонуються, на кшталт, моделі парасоля Дж. Йонеокою. Незважаючи на заяви про поширення англійської мови, що може призвести до зменшення потреби в інших мовах у світовому мовному просторі, вони множаться у формі World/New Englishes, що виявляє потребу суб’єктів, які говорять не англійською мовою, до їхньої самоідентифікації у спробах реалізації політик опору.

У підрозділі 2.2. “Дискурс “нейтральності” англійської мови” показано, що її поширення в постколоніальному світі може характеризуватися як нейтральне, коли глобалізація цієї мови розглядається як здійснення міжнародного спілкування, у якому не заперечуються інші мови при рівні ієрархії, що прагне до нуля. Особливий статус англійської мови внаслідок її перебування практично у всіх сферах буття суб’єкта-мовця не вважається зазначеним напрямком перевагою цієї мови. Так, у теорії “глобальної англійської” мови Д. Крістала наведеному термінові надається значення “глобальне поширення”, що підкреслює природність процесу та не припускає в ньому тріумфальність англійської мови, що знаходять у теорії Д. Крістала представники протилежної концепції. У теорії “алхімії” англійської мови Б. Качру окреслено, що ця мова нейтрально поширюється як необхідний засіб комунікації, що нейтралізує локальний лінгвістичний імперський контекст через відсутність її соціокультурного маркування в нерідному контексті, виступаючи посередником між індивідами, які належать до різних лінгвокультур. У теорії “політик англійської мови” Т. МакАртура стверджено першість та маркування як універсальна, всесвітня англійської серед інших мов завдяки не тільки історичним фактам, що наділили її цим статусом і надали імпульс, унаслідок якого поширення цієї мови неможливо зупинити, але і її уособлення суб’єктами, що (ще не) говорять нею, із владними інституціями, кращим рівнем життя й символічною елітою. Однак Т. МакАртур характеризує ситуацію сучасного світу як “постпост-імперську”, коли англійська мова постає щонайменше неоімперіалістичним засобом і щонайбільше ключовим елементом, що здатний об’єднати світ. У теорії П. Бергера про мову “койне” глобальної культури, яка зароджується, відзначено, що англійська мова, зокрема її американський варіант, який є гегемонним проектом і засобом поширення глобальної за статусом американської культури, не асоціюється з імперською владою США. П. Бергер уважає, що її реалізація серед суб’єктів-мовців відбувається шляхом їхнього свідомого вибору, який ґрунтується на прагматичних цілях у залученні й адаптації до глобальної культури. У теорії англійської мови як засобу міжкультурного спілкування С. Хантінгтона зазначена мова змінюється під впливом ідентичностей та цивілізацій нового типу, що спричинено розсіюванням влади та веде до поширення “вавілонізації”. У цій концепції безпечна англійська мова стає лише засобом міжкультурного спілкування та поступово сходить із дистанції на користь локальних мов незахідної цивілізації, а також зазнає ряд змін під впливом цього локального контексту.

У підрозділі 2.3. “Дискурс “імперіалізму” англійської мови” обґрунтовано, що цей вид дискурсу є протилежним до дискурсу “нейтральності” англійської мови, та не розглядає її як природний засіб міжкультурного спілкування в умовах глобалізації. Термін “імперіалізм”, що вказує на існування дихотомії панування/ підпорядкування, у його залученні через мовний контекст свідчить про те, що мови, відмінні від тієї, яка колонізує, не мають прав на свій голос у мовному просторі сучасності, де їм надається роль “мовчазної більшості”, вислів Ж. Бодріяра, у мовній ієрархії сучасності, що глобалізується. Так, теорія “лінгвістичного імперіалізму” Р. Філліпсона у спробах критики теорії “англійської як глобальної” мови намагається вийти на більш теоретичний рівень розгляду проблеми існування дихотомії англійська/інші мови з позиції концепції “лінгвістичних прав”. Теорія брендового образу англійської мови в соціополітичній ієрархії мов Д. Греддола належить до теорії імперського поширення цієї мови. Однак вона не може знаходитися в одному ряду з радикальними теоріями Р. Філліпсона й Ю. Цуда, тому що в ній констатується соціополітична ієрархія мов, на вершині якої розташована англійська мова, якій не надається цілком негативної оцінки, підкреслюючи “колонізацію” нижніх шарів мовної піраміди внаслідок “глобальної популярності” брендового образу цієї мови, що в ситуації мультилінгвізму виступає маркером соціальної дистанції. У теорії лінгвістичної глобалізації С. Зоннтаг відзначено, що цей феномен призводить до однорідності культур і мов, що є “дефляцією влади”, тому необхідно вивчати політичний вимір глобального поширення англійської мови. Пов’язуючи цю мову з глобалізацією, С. Зоннтаг робить висновок, що політики цієї мови тотожні з політиками економічної і культурної глобалізації, а саме, зведення всіх різноманітних процесів до глобальної однорідності. Згідно з цією теорією, англійська мова є тим простором, за який ведеться боротьба, тому що вона надає безпосередній доступ до знань, а, отже, і влади. Маркуючи цю мову як глобальну, С. Зоннтаг пов’язує її з негативним ставленням до глобалізації. У теорії Ю. Цуда “екологія мовної парадигми vs. дифузія мовної парадигми”, яка іноді маркується як ліва ідеологія, розроблено та теоретично осмислено вищенаведені категорії.

У підрозділі 2.4. “Дискурс “перформативності” англійської мови” зазначено, що в епоху постколоніалізму ефектом відношення глобальна/локальна мови постає глокальна мова, сутність якої включає обидві складові цієї дихотомії та яка сконструйована як спроба подолання цієї дихотомії. Дискурс “перформативності” намагається знайти вирішення щодо нейтралізації влади глобальної мови через акти постколоніальної перформативності англійської як глобальної мови з боку локальних мов. У теорії “постколоніальної перформативністі” англійської мови А. Пеннікок здійснено спробу виходу із полярних ситуацій в осмисленні зазначеної мови з урахуванням її соціополітичного контексту. Унаслідок дослідниця пропонує розглядати цю мову як постколоніальну перформативність, що знаходить свою “іншу сутність” у її змінюванні через локальний контекст. У теорії “привласнення” англійської мови Д. Шпіхтінгера головне призначення цієї мови вбачається в її привласненні стосовно здійснення певної мети, особливо в локальному контексті, коли внутрішній статус локальних різновидів англійської мови визначається локальним соціополітичним контекстом. Саме тому дослідником внесено пропозицію використовувати нейтральні терміни: “політика поширення мови” (У. Амона) або “політика дифузії мови” (Б. Спольскі).

У третьому розділі “Постколоніальні практики влади мови та практики мовного опору: дифузії, перформативність, лексичні запозичення (на прикладі відношення глобальної англійської та локальних мов)” показано, що постколоніальні практики влади мови та практики мовного опору можна простежити на прикладі співвідношення глобальної англійської та локальної мов, зокрема японської як однієї з найбільш яскравих проявів опору першої внаслідок прагнення останньої до зміни місць у дихотомії мова, що колонізує/колонізується, в оборотності якої реалізуються її владні амбіції. У зв’язку з відсутністю лінгвокультурфілософських визначень категоріям мовної дифузії, мовного контакту, лінгвістичного продукту, лексичного запозичення, перезапозичення, лінгвістичної конкуренції, англійської і японської мов, World/New Englishes, Japanglish, гайрайго і японізму в контексті дискурсу влади епохи постколоніалізму уточнено їх визначення.

У підрозділі 3.1. “Лінгвокультурна дифузія у світи, який глобалізується: істернізація vs вестернізація” висвітлено, що в постколоніальному світі спостерігаються два протилежні процеси: 1) глобалізація, яка асоціюється з вестернізацією, та 2) істернізація, які пов’язані діалектичними відношеннями: 1) їх протиборство в дихотомії влада/підпорядкування та 2) породження цією дихотомією їх взаємодоповнення через глокальну лінгвокультурну продукцію.

У підрозділі 3.2. “Мовні пастки Інтернет для суб’єкта-мовця, який глобалізується” стверджено, що англійська мова через свою енкратичну наповненість прагне заволодіти суб’єктами, що говорять іншою/чужою мовою. Ця мова має у своїй сутності владні амбіції глобалізації, просуваючи останню за допомогою свого продукту – лексики. Одна зі сфер, у якій англійська мова з’являється первісно існуючою, – Інтернет, де суб’єкт-мовець постає двічі підпорядкованим: 1) англійській мові та 2) своїй, унаслідок (де)кодування необхідної інформації. Цей суб’єкт-мовець намагається довести ситуацію свого підпорядкування/опору до нового рівня взаємин з мовою – до спокуси цієї мови при маніпуляції її означуваними, розіграними в їх обрамленні абревіатурами, смайликами та іншими символами Інтернет на кшталт процесу-виробництва-свого-тексту-письма.

У підрозділі 3.3. “Лінгвістична конкуренція як практика опору глобальній англійській мові” показано, що в постколоніальному світі англійська мова як міжнародна прагне ще й досягти статусу абсолютної глобальної у світовій мовній ієрархії для остаточного здобуття своєї найвищої позиції. Незважаючи на це, існують погляди про можливу зміну місць у дихотомії мова, що колонізує/ колонізується, у якій англійська мова буде замінена іншими локальними мовами, коли спостерігається лінгвістична конкуренція з боку як західних, так і східних мов. Якщо в попередні історичні періоди головними джерелами лексичних запозичень в англійській мові були 1) латинська, 2) французька, 3) скандинавська й 4) італійська мови, то в постколоніальний період спостерігається зміна позицій. Лідируюче місце займає французька, здійснюючи жорстку політику символічного виключення щодо лексичних запозичень з англійської мови шляхом маркування їх як Чужих. Своєю чергою, східноазіатські мови, зокрема японська, реалізують політику опору в подібній до англійської мови стратегії – надання своїх лексичних продуктів як лексичних запозичень чужій мові.

В епоху постколоніалізму спостерігається опір локального глобальному через постколоніальні політики/практики глокального, прикладом якого є World/New Englishes як глокальний продукт. Вони постають результатом досвіду дискримінації з боку глобальної англійської мови щодо локальних мов, який переходить у спробу її подолання в практиці опору шляхом фрагментації англійської мови на локальні форми, тобто спроба підриву системи мови зсередини такими самими її ж методами. У цьому випадку влада англійської мови має продуктивну силу, тому що породжує своїми дискримінаційними практиками нові мовні сутності – World/New Englishes, яким надається маргінальний статус, але які все-таки знаходять тимчасову владу “голосу”, у їх прагненні до опору мові, що панує й дотепер колонізує, таким чином примножуючи її владу через спроби опору та/або пригноблення останньої опорові перших, унаслідок яких розробляється досконаліша технологія влади англійської у виробництві мовної нерівності. Japanglish, окремий випадок практики постколоніальної перформативності World/New Englishes, є пародією на мову, яка колонізує. Цим насолоджується тільки мова, що колонізується та прагне через політики опору – пародійність – вийти за межі ієрархічної бінарності. У той час як мова, що колонізує, у спробі ідентифікації Japanglish як свого мовного простору усвідомлює деконструктивістську гру означниками та/або означуваними її знаків, які у своїй перформативності утворюють іншу, амбівалентну сутність: 1) відмінну від першооснови (її матеріальна складова), а також 2) таку, що нагадує її ж владні стратегії маніпуляції мовою (її символічна складова). Унаслідок усвідомлення цієї ситуації мова, що колонізує, маркує Japanglish як фантазматичну конструкцію.

У підрозділі 3.4. “Катакана як практика візуалізації Іншого/Чужого в японській мові” стверджено, що катакана, яка призначена для фіксації гайрайго, є мовним простором візуального відображення лексичних продуктів при їх чіткому розмежуванні, коли все, що символічно включене в катакану, маркується й розпізнається як інше/чуже, а не включене – своє.

У підрозділі 3.5. “Постколоніальна перформативна деконструкція гайрайго та японізмів” зазначено, що в постколоніальний період розпочинається активна мовна конкуренція. Лексичні продукти є першими, що свідчать про зв’язок з іншою/чужою мовою, тому їх розгляд допомагає усвідомити (взаємо)відношення двох мов і наявність влади, за допомогою якої певна мова реалізує свої стратегії за межами свого простору. Англійська мова є лідером у наданні своїх лексичних продуктів іншим мовам, зокрема японській, де ця кількість зростає до 90% від усіх запозичених лексичних продуктів, що зумовлена відповіддю на практики виклику японської мови, які полягають у деконструкції знаків лексичних продуктів з англо-американського контексту, символічній маніпуляції ними. Англійська мова в більшості випадків не може здійснювати таку практику з лексичними продуктами японського контексту, що пов’язано також з етнопсихолінгвістичною теорією лакун, коли суб’єкти, що говорять англійською мовою, не мають досвіду специфічної для іншого/чужого лінгвокультурного контексту реалії, що й дозволяє мові, у якій вона існує, маніпулювати за власними правилами. Англійська мова внаслідок такої практики японської мови у своїй політиці всепроникаючої сутності, що множиться у всіх мовах, надає універсальні лексичні продукти, що прагнуть до своєї однорідності у всіх мовних контекстах, залишаючи іншим/чужим лексичним продуктам статус маргінальності, які, своєю чергою, цією маргінальністю прагнуть здобути політики визнання з боку англійської мови.

У висновках узагальнюються результати дослідження в цілому.

У дисертаційному дослідженні проаналізовано взаємозв’язок між мовою та владою через відношення глобальне/локальне, зокрема англійська/японська мови, в дискурсі постколоніалізму, що є актуальним у сьогоденності унаслідок глобалізаційних політик і практик виробництва/споживання, які нав’язані суб’єкту-мовцю епохи постколоніалізму. Відношення глобальна/локальна мова в дискурсі постколоніалізму є ієрархічною опозицією, у якій першу складову займає англійська мова як така, що становить найвладнішу систему епохи постколоніалізму, що пов’язано не тільки з тезою М. Фуко про мову як владу, але й зі зв’язком цієї мови з двома імперіями 1) колоніальною – Велика Британія та 2) (пост)колоніальною – США, що розробляє та реалізує політики глобалізації. Розмитість національних кордонів держав епохи постколоніалізму, що спричиняє детериторіальність і створення нового типу Імперії (А. Негрі та М. Хардт), породжує не тільки економічні, інформаційні, поп-культурні потоки у сферах виробництва/споживання, але й лінгвокультурну дифузію, що створює основу англійській мові в реалізації своїх політик усепроникнення і всюдисущості, а також примноженню й удосконалюванню механізмів своєї влади через політики пригноблення нових інших контекстів. Незважаючи на розмитість кордонів, існування дихотомії Схід/Захід, як її окремий випадок Японія/Захід, епохи постколоніалізму марковано дихотомією глобалізація/істернізація, у якій кожна складова реалізує спроби влади через політики підпорядкування собі Іншого при використанні практики взаємного включення/виключення, ефектом яких є виробництво глокальних лінгвокультурних продуктів.

Унаслідок проведеного дослідження дискурс англійської мови епохи постколоніалізму можна розподілити на три основні види: 1) “нейтральність”, що вказує на природність процесу глобального поширення англійської мови як а) засіб міжкультурного спілкування (С. Хантінгтон), б) безпосередня складова глобальної культури (П. Бергер) і, відповідно, в) зв’язок із процесами світової інтеграції (Т. МакАртур), г) нейтралізація соціокультурної маркованості локального контексту, що полягає в “алхімії” (Б. Качру), ґ) відсутність політик символічного виключення суб’єкта-мовця й надання йому доступу до знань (Д. Крістал); 2) “імперіалізм” як опозиція попередньому дискурсу, де а) дискурс “нейтральності” звинувачується в заохоченні глобального поширення англійської мови, коли велика кількість мов не має права голосу в мовному просторі епохи постколоніалізму, навіть незважаючи на кількість суб’єктів, що говорять ними (Р. Філліпсон), б) існування панування англійської мови як “дифузії мовної парадигми” спричиняє розробку протилежної категорії – “екології мовної парадигми” – як необхідності рівноправності мов, а також суб’єктів, що говорять ними (Ю. Цуда), в) англійська мова маркується як бренд англо-американського контексту, що колонізує інші мови (Д. Греддол), г) англійська мова у своєму зв’язку з глобалізацією реалізує політики виключення локальних мов з метою пригноблення будь-яких політик опору з їх боку (С. Зоннтаг) та 3) “постколоніальна перформативність” як спроба (пере)осмислення статусу англійської мови через політики її перформативності локальними мовами (А. Пеннікок) як безпосереднього акта пародії на її глобальність (Д. Шпіхтінгер). Саме останній вид дискурсу є оптимальним у вирішенні питання реалізації відношення глобальна/локальна мова у спробі виходу за межі ієрархічної опозиції шляхом політики нейтралізації влади англійської мови через безпосередні акти її перформативності, що спричиняють виробництво нового контексту, який маніфестує рівноправність усіх мов і суб’єктів, що говорять ними.

Лінгвістична конкуренція як невід’ємний феномен епохи постколоніалізму є простором боротьби за одержання статусу глобальної, найвладнішої і такої, що колонізує 1) інші мови шляхом їх маркування як “(на)завжди-вже-інших/чужих”, а також 2) своїх/інших суб’єктів-мовців, мови в ієрархічній мовній системі, в якій цим статусом володіє англійська мова. Вона використовує стратегії пригноблення, виключення, заперечення, ієрархії, ефектом яких є впроваджена у великих масштабах лексична продукція, яка безпосередньо пов’язана з імперськими практиками англо-американської (лінгво)культури через глобалізацію, зокрема Інтернет, коли суб’єкт-мовець зазнає стратегії всепідпорядкованості, що є глобалізаційними, й одночасно замкнутий у структури 1) локальної/рідної та 2) глобальної/англійської мов, спробами виходу з яких є деконструтивістська гра з англійською мовою за допомогою 1) абревіатур і 2) “смайликів”. Ефектом лінгвістичної конкуренції є не тільки удосконалювання політик опору, але й виробництво нових глокальних мовних сутностей – World/New Englishes – як наслідок політик перформативності глобальної мови локальними мовами. Japanglish є окремим випадком World/New Englishes як локальних практик пародії англійської мови, що глобально поширюючись, реалізують стратегії символічної маніпуляції цією мовою, коли остання, намагаючись ідентифікувати свою структуру, зазнає епістемологічний шок, усвідомивши ефект деконструктивістської гри з її системою. Політики, які може реалізувати глобальна мова, – це 1) надання Japanglish статусу “фантазматичної конструкції”, а також 2) спроби розробки досконаліших механізмів своєї влади й контролю.

Японська мова як колонізована локальна чинить опір глобальності англійської мови шляхом стратегій спокуси останньої своєю лінгвокультурою, зокрема ієрогліфікою як власною структурою. Глобальна мова, переймаючи таку тактику, реалізує стратегію спокуси японської мови через свою структуру romaji, тобто спостерігається феномен