ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

Мітлош Антоніна Василівна

УДК 159.928.22: 316.46

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЛІДЕРСЬКОЇ ОБДАРОВАНОСТІ ЧЛЕНІВ МОЛОДІЖНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті психології ім. Г.С. Костюка Академії педагогічних наук України, м. Київ.

Науковий керівник: дійсний член АПН України,

доктор психологічних наук, професор

МОЛЯКО Валентин Олексійович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка,

завідувач лабораторії психології творчості

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, доцент

МОЙСЕЄНКО Лідія Анатоліївна,

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу МОН України,

професор кафедри вищої математики

кандидат психологічних наук, доцент

КОРОБКА Лариса Миколаївна,

Сумський обласний інститут післядипломної

педагогічної освіти МОН України,

доцент кафедри психології

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського МОН України (м. Одеса), кафедра педагогічної та вікової психології

Захист відбудеться 12 червня 2007 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою 01033 Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розіслано 10 травня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В. Андрієвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасне суспільство ставить нові вимоги до людини, потребує розвитку її духовного та лідерського потенціалу. Сьогодні зростає попит на обдаровану особистість, яка нестандартно мислить, наділена сильною волею і високою працездатністю. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що з усіх видів обдарованості, лідерство – найменш досліджений психологічний феномен. Тому проблема лідерства, особливо молодіжного, набуває великого значення.

Протягом останніх двадцяти років у психологічній науці почали з’являтися праці американських (Д. Гоулман, К. Ебромс, Р. Стернберг, Ф. Хесселблейн), французьких (М. Ке де Врі), російських (І. Бакулін, В. Большаков, О. Матюшкін, Є. Худобіна, О. Яковлєва) та українських психологів (В. Татенко), присвячені проблемі лідерської обдарованості. Автори розглядають проблему лідерства як один з видів обдарованості особистості, яка включає поняття “емоційний інтелект”, “соціальний інтелект”, “креативність”, що є провідною детермінантою у досягненні успіху.

Дослідженню соціальної обдарованості, близької до поняття “лідерська обдарованість”, присвячені праці О. Власової, емоційного інтелекту – Н. Ковриги. Тісно пов’язані з проблемою лідерської обдарованості такі психологічні конструкти, як соціальний талант (Н. Левітов), емоційна компетентність (М. Ке де Врі), соціальний інтелект (Дж. Гілфорд, Е. Торндайк), організаційні здібності (Л. Уманський).

Вчені, які сьогодні займаються вивченням проблеми обдарованості, вказують на її психологічний вектор, який полягає у досягненні найбільших успіхів у соціумі, та доповнюють традиційну класифікацію видів творчості управлінською, комунікативною і ситуаційною (В.О. Моляко). Провідні психологи відзначають, що здібності і обдарованість – не вроджена константа, а наслідок розвитку вроджених задатків (Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Тєплов). Над створенням моделей розвитку обдарованості свого часу працювали й американські психологи Дж. Гілфорд, Дж. Рензулі та інші.

Актуальність теми пояснюється не лише інтересом до неї сучасного суспільства та практичним значенням, а й новизною як для української, так і для світової психології. Сьогодні все частіше науковці звертаються до вивчення складних особистісних утворень, одним з яких є лідерська обдарованість. Дослідження вчених у цій галузі є вагомим внеском у психологічну теорію, однак не дають вичерпної відповіді на всі питання, що стосуються структури обдарованості лідера, детермінант розвитку та прояву лідерства.

Актуальність і недостатня розробленість окресленої проблеми зумовили вибір теми дослідження “Психологічний аналіз лідерської обдарованості членів молодіжних громадських об’єднань”. Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України за темою “Особливості творчої діяльності в складних та екстремальних умовах”, номер державної реєстрації – 0100U000072. Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України 27 березня 2003 р. (протокол № 3) і узгоджена координаційною Радою АПН України від 28 жовтня 2003 р. (протокол № 8).

Об’єкт дослідження: лідерська обдарованість як індивідуально-типологічна характеристика особистості.

Предмет дослідження: особливості лідерської обдарованості членів молодіжних громадських об’єднань.

Мета дослідження: виявлення моделі лідерської обдарованості та коренів феномену лідерства, вивчення особливостей розв’язання лідером складних творчих проблем, формування лідерських якостей у членів молодіжних громадських об’єднань.

Гіпотеза дослідження: прояви лідерства у молодіжному громадському об’єднанні забезпечуються певними якостями та психологічними особливостями лідера, які складають його лідерську обдарованість. Феномен лідерства проявляється у креативному підході до розв’язання складних соціальних проблем. Розвиток лідерської обдарованості зумовлюється чинниками соціалізації особистості лідера.

Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези було визначено такі завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми лідерства та обґрунтувати вибір методики дослідження.

2. Дослідити структуру молодіжного громадського об’єднання.

3. Виявити основні якості та психологічні особливості лідера, які складають лідерську обдарованість особистості. З’ясувати особливості розв’язання лідером складних соціальних проблем.

4. Дослідити передумови та основні чинники розвитку лідерської обдарованості особистості.

5. Дослідити вплив тренінгу на розвиток лідерських якостей особистості.

Методологічною основою дослідження стали: системно-стратегіальна концепція творчості та обдарованості (В.О. Моляко), концепція множинності форм прояву інтелекту (Х. Гарднер, Д. Гоулман, М. Ке де Врі та ін.), трьохкомпонентна теорія інтелекту, що веде до досягнення успіху (Р. Стернберг), принцип системного підходу в психології (Б.Ф. Ломов, В.О. Моляко, С.Д. Максименко, В.Д. Шадріков), теорія внутрішніх конфліктів особистості (К. Хорні).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс методів та методик. Під час роботи над теоретичною частиною застосовувався аналіз, синтез та узагальнення. Програма емпіричного дослідження складалася з кількох етапів, у ході яких було використано: 1) емпіричні методи: соціометрія, спостереження, бесіда, інтерв'ю, контент-аналіз, порівняння, біографічний метод, анкетування, констатуючий та формуючий експерименти; 2) експериментальні методики: методика дослідження соціального інтелекту Дж. Гілфорда, методика визначення емоційного інтелекту Н. Холла, методика А. Мехрабіана “Мотивація досягнень”. Розроблено методику для визначення соціальних та емоційних коренів розвитку лідерства, задачі для діагностики креативності лідерів при вирішенні складних соціальних проблем, модифіковано тест американського психолога А. Гольдштейна “Гнучкість у спілкуванні”. Кількісна обробка отриманих результатів здійснювалась за допомогою традиційних прийомів статистичного аналізу.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося протягом 2002–2006 років в молодіжних громадських об’єднаннях Волинської області. В першій частині експериментальної роботи було задіяно 205 членів з 15 молодіжних організацій для проведення соціометрії, 10 експертів для визначення переліку вмінь та якостей лідера. У другій частині експериментальної роботи взяли участь 30 лідерів молодіжних громадських організацій, які були визначені шляхом соціометрії. Після проведення експерименту за результатами дослідження їх було поділено на 2 групи: контрольну (15 осіб) та експериментальну (15 осіб). В експериментальній групі було проведено тренінг розвитку лідерської обдарованості.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується відповідністю застосованих методів меті та завданням дослідження, поєднанням якісного та кількісного аналізу одержаного емпіричного матеріалу, використанням сучасних багатовимірних методів статистичного аналізу даних.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у розширенні контексту розгляду проблеми лідерської обдарованості, у виявленні детермінант розвитку лідерської обдарованості в процесі соціалізації особистості, у виявленні якостей і психологічних особливостей лідера, які забезпечують прояв лідерства у молодіжному об’єднанні, у побудові моделі лідерської обдарованості, у з’ясуванні структури молодіжного громадського об’єднання, у формуванні творчого стилю діяльності.

Практичне значення дослідження. Одержані результати дослідження лідерської обдарованості та детермінант розвитку лідерських якостей можуть бути використані шкільними психологами, соціально-психологічними службами вищих навчальних закладів для роботи з учнівськими та студентськими органами самоврядування, соціальними центрами роботи з молоддю.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків” (Житомир, 2005 р.), І Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні підходи інтеграції та соціалізації дітей з особливими потребами” (Луцьк, 2006 р.), а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Творчий потенціал особистості: проблеми розвитку та реалізації” (Київ, 2005 р.), на V звітній конференції викладацько-студентського складу “Актуальні проблеми сучасної психології” (Луцьк, 2006 р.), на міському семінарі психологів навчального закладу нового типу “Система пошуку та психологічної підтримки обдарованих учнів сучасними психодіагностичними методами” (Луцьк, 2006 р.), на V психологічній конференції “Творчий потенціал як психологічна проблема” (Київ, 2006 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання супроводу дітей з особливими потребами: медичні, психологічні, педагогічні аспекти” (Луцьк, 2006 р.), на засіданнях лабораторії психології творчості Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Теоретичні положення та практичні результати впроваджено у практику роботи Волинського державного університету імені Лесі Українки (довідка № 1/4301 від 17.11.06 р.), Волинської обласної молодіжної громадської організації “Асоціація Молодих Реформаторів” (довідка № 17 від 08.09.06 р.), молодіжної громадської організації “Молодіжна Рада Луцька” (довідка № 113 від 12.10.06 р.), Волинської обласної громадської організації “Центр Політичного Аналізу та виборчого Консалтингу” м. Луцька (довідка № 5 від 14.09.06 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 10 публікаціях, 6 з яких – у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу; трьох розділів; висновків; списку використаних джерел і додатків; містить 7 таблиць, 27 рисунків. Основна частина дисертації займає 166 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, висвітлено сучасний стан розроблення проблеми, розкрито об’єкт і предмет дослідження, сформульовано основну мету, гіпотезу, завдання. Викладено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ роботи – “Методологічні і теоретичні засади дослідження проблеми лідерської обдарованості” – містить аналіз досліджень у галузі психології обдарованості, різноманітних підходів до визначення лідерства і аналізу його сутності.

Розкрито і узагальнено зміст основних досліджень обдарованості (Б.Г. Ананьєв, В.М. Дружинін, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк, В.А. Крутецький,Н.С. Лейтес, О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, В.Н. Мясищев, К.К. Платонов, Дж. Рензулі, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Тєплов та ін.), проаналізовано різні підходи до визначення обдарованості. Описано та здійснено порівняння особливостей розгляду проблеми вітчизняними та зарубіжними науковими школами.

У вітчизняній психологічній думці проблема обдарованості розглядається у тісному взаємозв’язку із проблемою здібностей. Поняття “здібності”, “обдарованість”, “талант” розглядалися радянськими вченими у контексті успішності діяльності (С.Л. Рубінштейн, Б.М. Тєплов). Б.М. Тєпловим було розставлено акценти у співвідношенні понять “загальна” та “спеціальна обдарованість”. Г.С.Костюк визначає обдарованість як індивідуальну своєрідність задатків кожної людини, котрі є внутрішньою умовою її здібностей.

Дослідження структури обдарованості в контексті творчої діяльності дають можливість побудувати деякі нові теоретичні положення відносно динаміки і організації творчого процесу, сутності творчості. В.О. Моляко та його наукова школа визначили основні складові творчого потенціалу особистості. Вчений наголошує на тому, що обдарованість – це загальнопоширене явище, зумовлене як біологічно-, так і соціально-визначеними факторами. Обдарованість – це біопсихічний потенціал, який дозволяє досягти в соціумі найбільших успіхів. О.М. Матюшкін пропонує п’ятикомпонентну структуру творчої обдарованості і вважає, що обдарованість і талант необхідно пов’язувати з особливостями саме творчої діяльності.

У зарубіжній психологічній думці сформувалося кілька підходів до проблеми обдарованості, які можна умовно розділити на чотири групи: психометричний підхід (Г. Айзенк, П. Вернон, Дж. Гілфорд, Дж. Густафсон, Л. Терстоун, Дж. Томсон), біологічний підхід (М. Газзаніга, Д. Гебб, М. Дакс, Дж. Леві, А. Лурія, Р. Сперрі), когнітивний підхід (Л. Кронбах, К. Спірмен, Н. Фрост, Е. Хант), системний підхід (Х. Гарднер, Дж. Рензулі, Р. Стернберг). Протягом останнього часу у трактуванні поняття інтелектуальної обдарованості сформувалося декілька нових наукових підходів, основні з яких пов’язані з дослідженням механізмів компетентності, таланту і мудрості (Р. Глезер, Х. Грабер, У. Шнайдер).

Автором проаналізовано основні підходи до визначення поняття лідерства, різноманітні концепції лідерства та узагальнено їх у три позиції, яким відповідають три основні напрями досліджень проблеми:

1. Концепції, у яких обґрунтовується перевага фактору рис особистості (К. Бландшард, Д. Гоулман, Р. Ділтс, Ф. Ільясов, П. Херсей, Е. Холландер).

2. Концепції, у яких вирішальним фактором вважається ситуація (В. Врум, Т. Джонсон, Д. Йєттон, Т. Мітчел, Д. Стінсон, Р. Танненбаум, Ф. Фідлер, Р. Хаус, У. Шмідт).

3. Концепції, у яких поєднуються особистісні фактори і ситуаційні (С. Багрєцов, В. Львов, В. Наумов, К. Оганян).

Під поняттям “лідерство” взагалі розуміються тенденції до домінування і підпорядкування, впливу і послідовництва у системі міжособистісних взаємин у групі. Лідером вважається член групи, за яким всі решта членів групи визнають право приймати рішення у важливих для них ситуаціях, – рішення, які стосуються їх інтересів і визначають напрям і характер діяльності всієї групи.

Проблему лідерства розглянуто також через призму обдарованості особистості. Проаналізовано сучасні наукові джерела, присвячені питанням лідерської обдарованості (І. Бакулін, В.Ю. Большаков, О. Матюшкін, Є. Худобіна, О. Яковлєва). Зосереджено увагу на концепціях теоретичного, практичного, емоційного, соціального, вербального інтелекту (Г. Айзенк, Дж. Гілфорд, М. Ке де Врі, М. Саллівен, Р. Стернберг, Ф. Хесселблейн), які визначаються вченими як провідні компоненти лідерської обдарованості особистості.

Здійснений аналіз наукових джерел дозволив визначити основні фактори соціалізації особистості лідера: мікрофактори (сімейне оточення, освіта), мезофактори (культурна різноманітність, духовність, потоки отримуваної інформації) та макрофактори (суспільно-політичний лад держави). У комплексних теоріях лідерства значну увагу зосереджено на самомотивації лідера та мотивуванні послідовницького процесу (Д. Маккелелланд), на механізмах впливу людини на людину (В. Татенко).

Отже, існування різноманітних концепцій, присвячених проблемі обдарованості та лідерства, свідчить про багатогранність представленості понять “обдарованість” та “лідерська обдарованість”. Ці та ряд інших аргументів дозволили визначити наші подальші наукові перспективи та зумовили вибір методів дослідження лідерської обдарованості у лідерів молодіжних громадських об’єднань.

Другий розділ – “Психологічні особливості прояву лідерства у молодіжній громадській організації” – присвячено аналізу наукових джерел з питань структури організацій, емпіричному дослідженню структури молодіжного громадського об’єднання, дослідженню переліку основних вмінь та якостей, необхідних ефективному лідеру.

До сфери дисертаційного дослідження входили молодіжні громадські організації (об’єднання громадян віком від 14 до 35 років), метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів. Всього у дослідженні взяли участь 15 молодіжних громадських організацій Волинської області. З них дві управлінські, одна екологічна, дві духовні (релігійні), дві правозахисні, вісім суспільно-політичних.

Е. Берн подає основну структуру будь-якої організації (як неформальної тимчасової малої, так і формальної, відносно постійної великої групи) у вигляді двох меж: зовнішньої та внутрішньої, існування яких свідчить про наявність регіонів членства та лідерства. Є. Яхонтова зазначає, що тип структури організації (комунікативної сітки) залежить від кількох чинників: ступеня реальної влади і впливовості лідера, характеру діяльності організації та групи, особистісних характеристик членів організації, особливостей процесів групової динаміки, характеру комунікації (неформального чи формального).

З метою визначення загальної структури молодіжної громадської організації було використано метод соціометрії, додатковими методами були спостереження, бесіда, контент-аналіз. За результатами соціометрії побудовано соціограми, кожна з яких фіксує і відображає картину комунікативних та емоційних зв’язків, систему симпатій між членами в організації.

За результатами вивчення структури молодіжних громадських організацій, отримано 3 типи структури: централізований (53,3% від усіх об’єднань), нецентралізований (33,3%), мішаний (16,3%).

В організаціях з централізованим типом структури чітко виражений регіон лідерства на рівнях “лідер – підлідери”, причому підлідерський регіон представлений двома підрівнями: ті члени організації, що наближені до лідера (заступники) і ті, що наближені до підлідерів (представники органів правління). Таким чином обмін інформацією відбувається переважно в одному напрямку: від лідера до підлідерів, від підлідерів – до активу. В централізованих організаціях членський актив перебуває у кількох групах (відповідно до секторів за напрямками роботи). Отже, відбувається сегментація групи на підгрупи з різним доступом до комунікативних каналів, що визначає положення і статус членів організації. Лідер у таких організаціях переважно самостійно приймає рішення, члени організації їх виконують. Централізований тип структури характерний для великих організацій.

В організаціях з нецентралізованим типом управління існує переважно два регіони лідерства (лідер і підлідери). Членський актив представлений одним регіоном. Такий тип структури є характерним для невеликих молодіжних громадських організацій. Комунікативний обмін відбувається вільно на основі потреб і взаємного бажання учасників спілкування.

Мішаний тип структури є характерним для управлінських організацій. Особливість структури таких об’єднань у тому, що в організації членських актив представлений кількома великими групами: члени організації, які беруть безпосередню участь в управлінні та роботі організації, та інші об’єднання, які безпосередньої участі у роботі організації не беруть, проте беруть участь в окремих загальних акціях. Таким чином управлінські молодіжні громадські організації курують молодіжний рух у певному соціальному просторі і визначають напрям молодіжної роботи.

Для визначення переліку основних особистісних якостей, які необхідні ефективним лідерам, було розроблено питальник з переліком вмінь та якостей лідера. Респондентами дослідження виступили дві групи людей: 10 експертів та 30 лідерів молодіжних громадських організації Волинської області. До групи експертів входили керівники владних структур, народні депутати України, депутати міської та обласної рад, керівники політичних партій. Після проведення анкетування було порівняно результати, отримані в обох групах. Під час опрацювання даних відзначено як рейтинговість обраних респондентами вмінь та якостей, так і кількість виборів, що суттєво впливає на картину результатів. Порівнявши і узагальнивши результати обох груп, ми визначили першу десятку найбільш рейтингових, вмінь та якостей, необхідних ефективному лідеру: 1 – впевненість у собі, 2 – вміння підібрати людей і працювати у команді, 3 – вміння бути ініціатором змін, 4 – висока мотивація, 5 – прагнення до успіху, 6 – вміння спілкуватись, 7 – наполегливість, відповідальність, 8 – успішне вирішення складних проблем у критичній ситуації, 9 – самокритичність, 10 – емоційна стабільність.

За результатами анкетування на визначення переліку вмінь та якостей, необхідних ефективному лідеру, у групі експертів найважливішим вмінням, яким повинен володіти лідер, обрано “вміння підібрати людей і працювати у команді”. У групі лідерів найважливішою якістю обрано “впевненість у собі”. В цілому результати дослідження в обох групах дещо відрізняються. Нами виявлено різне ставлення респондентів обох груп до лідерських якостей “відповідальність” (у групі експертів за рейтингом на 2 місці, у групі лідерів – на 12), “емоційна стабільність” (у групі експертів – на 12 місці, у лідерів – на 6), “почуття гумору” (у групі експертів – на 13 місці, у лідерів – на 8). Проте в обох групах однакового значення надали якостям “впевненість у собі”, “висока мотивація”, “прагнення до успіху”, “вміння спілкуватися”.

Результати даного етапу дисертаційного дослідження слугували підґрунтям для розробки програми дослідження лідерської обдарованості.

У третьому розділі – “Емпіричне дослідження лідерської обдарованості молоді” – розглядаються організація і процедура дослідження лідерської обдарованості, описується методичне забезпечення дослідження й обґрунтовується вибір методик; аналізуються і підсумовуються результати емпіричного дослідження та формуючого експерименту.

Експериментальне дослідження проводилося як з метою уточнення теоретичних положень проблеми, так і для виявлення психологічного механізму активізації компоненту лідерства в структурі особистості та її креативного потенціалу.

У дослідженні, яке проводилось у Волинській області, взяли участь 19 юнаків та 11 дівчат, віком від 17 до 30 років. Респондентами виступали: 1) лідери суспільно-політичних молодіжних громадських об’єднань – 20 осіб, 2) лідери екологічних молодіжних громадських організацій – 2 особи, 3) лідери управлінських молодіжних громадських організацій – 2 особи, 4) лідери правозахисних молодіжних громадських організацій – 3 особи, 5) лідери духовних молодіжних громадських об’єднань – 3 особи. В цілому у дослідженні взяли учать 30 лідерів. Рівень освіти респондентів – від середньої до вищої.

Дослідження лідерської обдарованості проходило у кілька етапів. На першому етапі з метою визначення соціальних умов розвитку лідерської обдарованості ми скористались біографічним методом і усним інтерв’юванням, додатковими методами були спостереження і бесіда. Другим етапом нашого дослідження була підготовка та проведення інтерв’ювання. Ключовими моментами у побудові інтерв’ю виступили: соціальна сфера, сімейна сфера, сфера дозвілля, наявність чи відсутність кумира. Паралельно ми відслідковували значущі події життя респондентів і тип людей, які мали вагомий вплив на становлення особистості.

Результати даного етапу дослідження показали, що 30% респондентів зростали у благополучних сім’ях, де економічний стан сім’ї варіював між вищим за середній і середнім рівнями. 20% лідерів зростали у неповних сім’ях, де матеріальний статок був між середнім і низьким рівнями, решта, 50% ? у сім’ях, де один з батьків відзначався асоціальними проявами, і статок сім’ї коливався між середнім та низьким рівнями.

Характерним для лідерів молодіжних громадських організацій є раннє ознайомлення з культурами різних країн, про що свідчить подорожування 70% опитаних сусідніми країнами у ранньому віці, а країнами Європи ? 5%. 10% респондентів проходили шкільне навчання за кордоном, 5% стажувалися в органах влади європейських країн під час навчання у ВНЗ. 40% лідерів відвідували у дитинстві 3 і більше гуртків, 30% ? 2 гуртки, а решта – один.

Соціальна активність була притаманна респондентам ще у ранньому шкільному віці під час участі в органах учнівського самоврядування (20%), займанні лідерських позицій у неформальних групах (10%). Значущими подіями, які вплинули на життя опитаних, були смерть одного з членів сім’ї (20%), вступ до ВНЗ (60%), закордонні поїздки (10%), початок діяльності у молодіжному русі (40%).

Результати дослідження рівня соціального інтелекту (третій етап) показали, що у 36% лідерів соціальний інтелект вищий за середній, що свідчить про високий рівень тих їхніх здібностей, які визначають адекватність розуміння поведінки людей. Середнім є рівень соціального інтелекту у 50% опитаних лідерів, а у 14% він нижчий за середній (середньослабкий). В цілому у всіх лідерів провідними є здібності до передбачення поведінки, стратегічного планування власної поведінки для досягнення поставленої мети, рольова пластичність та розуміння вербальної експресії у контексті різних ситуацій, а здібності до розшифровування невербальної експресії і розуміння структури і логіки розвитку міжособистісних комунікацій розвинені менше.

Четвертим етапом нашого дослідження було визначення рівня емоційного інтелекту лідерів за методикою Н.Холла, яка містить 5 шкал: емоційна компетентність, керування своїми емоціями, самомотивація, емпатія, розпізнавання емоцій інших людей. За результатами дослідження у 6,5% лідерів від усієї кількості респондентів виявлено високий рівень емоційного інтелекту. Стільки ж лідерів отримали показник, який прямує до високого. У 20% опитаних емоційний інтелект вищий за середній, ще у 20% – середній з тенденцією до підвищення, у 14% респондентів середній з тенденцією до зниження, у 20% рівень нижчий за середній. У 6,5% емоційний інтелект прямує до низького, у решти – дуже низький рівень емоційного інтелекту.

П’ятим етапом нашого дослідження було діагностування гнучкості у спілкуванні за модифікованим нами тестом американського психолога Арнольда Гольдштейна, який призначений для визначення рівня розвитку вмінь, якими володіє особистість. За результатами оцінки особливостей комунікативної сфери лідерів молодіжних громадський організацій у 25% виявлено високі показники гнучкості у спілкуванні, у 68% рівень розвитку комунікативних вмінь вищий за середній і лише у 7% – нижчий за середній. Такі результати свідчать про високий рівень розвитку у лідерів вмінь встановлювати і розвивати контакти з людьми, обмінюватися інформацією, відпрацьовувати певну стратегію взаємодії, сприймати і розуміти інших. Для лідерів молодіжних громадських об’єднань характерним є високий рівень розвитку усіх складових компонентів комунікативних вмінь: словесної та мисленнєвої швидкості, оригінальності висловлюваної думки, гнучкості мислення та ретельності. Комунікативний компонент у структурі лідерської обдарованості займає одне з провідних місць серед інших параметрів особистості лідера. У жінок-лідерів комунікативні здібності розвинені значно краще, ніж у чоловіків.

Для діагностики креативності лідерів при вирішенні соціальних проблем (шостий етап) нами було підготовлено перелік завдань, які визначають особливості розв’язання ситуацій у складний, переломний період, у період гострих, економічних змін, під час політичної (соціальної) кризи. Відповіді оцінювалися за двома критеріями: мислительна швидкість (плинність) і оригінальність. Результати дослідження показали, що у 26,67% лідерів молодіжних громадських організацій високий рівень креативності, у 60,33% – середній рівень, а у решти (13,3%) – низький. Відповіді (описані дії і кроки) можна умовно розділити на три групи: 1) стратегічне вирішення проблеми; 2) тактичні дії; 3) дії, спрямовані на формування громадської думки. У відповідях прослідковується ґендерна відмінність: для респондентів-чоловіків характерними є системний підхід у вирішенні проблеми, схильність до стратегічних кроків, формування власного позитивного іміджу (шляхом “знищення” опонента), наявність вирішення запропонованих проблем із залученням військових сил. Для відповідей опитуваних жіночої статі характерною є наявність більш конкретних кроків (тактичних), пов’язаних із соціальним захистом населення країни (конкретні кроки щодо вирішення житлових проблем, працевлаштування, підвищення заробітної плати тощо).

Результати дослідження основних психологічних особливостей респондентів подано в таблиці 1.

Таблиця 1

Узагальнені результати дослідження психологічних особливостей |

Рівні розвитку психологічних особливостей лідерів молодіжних громадських організацій (у %)

високий | прямує до високого | вищий за середній | середній з тенденцією

до підвищення | середній | середній з тенденцією

до зниження | нижчий за середній | прямує до низького | низький

Соціальний інтелект   | 36  | 50  | 14  

Емоційний інтелект | 6,50 | 6,50 | 20 | 20  | 14 | 20 | 6,50 | 6,50

Гнучкість у спілкуванні | 25  | 68    | 7  

Креативність | 26,67    | 60,33    | 13,30

В цілому розв’язання лідерами молодіжних громадських організацій запропонованих нами завдань дає підстави зробити висновок про вміння респондентів проаналізувати складну соціальну проблему за короткий період часу та швидко віднайти варіанти (у значній частині випадків кілька варіантів) та нестандартні методи для її вирішення. Опитувані вміють швидко переключатися з розв’язання одного завдання на інше.

Сьомим етапом нашого дослідження було визначення мотивації лідера за методикою А. Мехрабіана “Мотивація досягнень”. Лише у 13,33% лідерів молодіжних громадських об’єднань домінує мотивація прагнення до успіху, а у решти 86,67% домінує прагнення уникнення невдачі. У жодного з респондентів не виявлено відсутності домінування однієї з тенденцій.

Восьмим етапом нашого дослідження було визначення соціальних та емоційних коренів розвитку лідерства за розробленою нами анкетою, яка містить три шкали (сім’я як найближче соціальне оточення, соціально-емоційні травми, інтелектуальні й креативні проблеми). Значна частина лідерів молодіжних громадських організацій у дитинстві мали сімейні травми (асоціальні прояви батьків, неповна сім’я, низький матеріальний статус), що свідчить про існування у цей період внутрішніх суперечностей та наявність негативних переживань. Тільки невелика частина лідерів зростали в сім’ях з високим соціальним статусом, благополучним економічним та емоційним станами.

Соціально-емоційні травми (міжособистісні конфлікти з однолітками, покарання у школі, політична та економічна ситуація у країні тощо) спричинили значний вплив на розвиток певних якостей респондентів починаючи з середнього і старшого шкільного віку, коли опитані почали усвідомлювати політичні події, брати участь у них. У респондентів було виражене прагнення до самовдосконалення, створення кращих умов для навчання та життя, а також прагнення виокремитися з середовища однолітків. Формування прагнення бути першим закладене в інтелектуально-креативних проблемах особистості лідера. Виражене прагнення досягти у майбутньому певного статусу, яке викликалось різним цілями: високий соціальний та матеріальний статус, досягнення соціальної справедливості та створення таких умов у державі, за яких неможливо буде винести несправедливе рішення, помста і доведення образникам їхньої неправоти.

Здійснене наукове дослідження, детальний якісний та кількісний аналіз результатів дозволив нам побудувати модель лідерської обдарованості (Рис. 1.) та виявити основні детермінанти розвитку особистості молодіжного лідера.

За нашими даними, на розвиток особистості лідера значно вплинули: чинники мікросередовища (сімейні стосунки: соціальний статус батьків, емоційний та економічний стани сім’ї, у якій виховувався лідер; освіта: відвідування гуртків, літні табори, школа; друзі), мезосередовища (культурна різноманітність, релігія (духовність), потоки отримуваної інформації, подорожі) та макросередовища (суспільно-політичний лад держави).

Рис. 1. Модель лідерської обдарованості

За результатами дослідження креативності у розв’язанні соціальних проблем і спілкуванні, а також за результатами оцінки соціального, емоційного інтелекту, гнучкості у спілкуванні та мотивації ми отримали три типи лідерської обдарованості: інноваційний лідер, лідер-натхненник, лідер-динамічний стратег.

Для інноваційного лідера характерним є: високий рівень розвитку емоційного інтелекту, вищий за середній соціальний інтелект, високий рівень креативності у розв’язанні соціальних проблем, висока креативність у спілкуванні та висока мотивація досягнення успіху. Креативність інноваційного лідера виявляється у вмінні швидко змінювати свої дії у змінній ситуації, звільняючись від закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв’язання проблеми. Інноваційний лідер швидко знаходить оригінальне рішення у буденній складній ситуації, відшуковує нові, нестандартні способи дій за змінених умов, знаходить нові, нестандартні та ефективні способи втілення ідеї. Для інноваційного лідера характерним є поєднання демократичного й авторитарного стилів керівництва в організації, з перевагою демократичного.

Для лідера-динамічного стратега характерними є середній або вищій за середній рівень соціального інтелекту, емоційний інтелект вищий за середній (прямує до високого), середній рівень креативності у розв’язанні соціальних проблем, вища за середню гнучкість у спілкуванні та домінування мотивації уникнення невдачі. Креативність лідера-динамічного стратега проявляється в ефективному плануванні, вмінні накреслити шлях досягнення кінцевої мети, проаналізувавши його з різних сторін. Такий лідер втілює свій план і рішення шляхом знаходження нових продуктивних методів, вдалого підбору виконавців і чіткого розподілу обов’язків між ними. Він вбачає можливості людей та розвиває їхній потенціал. Швидко переключається з одного способу розв’язання завдання на інший, змінює тактику і стратегію їх розв’язання, вміє прогнозувати. Для динамічного стратега характерним є поєднання демократичних і авторитарних стилів керівництва (з перевагою авторитарного).

У лідера-натхненника рівень соціального інтелекту вищий за середній (або середній), емоційний інтелект прямує до високого, високий рівень гнучкості у спілкуванні, середній рівень креативності у розв’язанні соціальних проблем, переважає мотивація уникнення невдачі. Креативність лідера-натхненника проявляється у вмінні мотивувати інших на виконання завдання та досягнення мети. Такий лідер швидко розуміє співбесідника (розпізнає його емоції та наміри) і знаходить потрібний тон спілкування, вміє переконати у правильності власного рішення, подати нецікаву інформацію в оригінальній формі, аналізувати складні ситуації у стосунках людей, має високу рольову пластичність. Для лідера-натхненника характерним є поєднання демократичних і авторитарних стилів керівництва (з перевагою демократичного).

Типи динамічного стратега та інноваційного лідера найчастіше зустрічаються в суспільно-політичних молодіжних громадських організаціях. Тип лідера-натхненника – у духовних та управлінських молодіжних громадських організаціях.

Результати кореляційного аналізу отриманих експериментальних даних дозволили виявити взаємозв'язок між дослідженими параметрами. Коефіцієнт позитивної кореляції існує між соціальним та емоційним інтелектами (0,51). Позитивний кореляційний взаємозв'язок також існує між соціальним інтелектом та гнучкістю у спілкування (коефіцієнт 0,38). Кореляційний зв’язок (-0,46) існує між гнучкістю у спілкуванні та статтю: високі показники за параметром “гнучкість у спілкуванні” відповідають лідерам жіночої статі і навпаки, лідери-чоловіки мають нижчі показники за результатами даної методики.

За результатами дослідження ми поділили лідерів молодіжних громадських організацій на дві групи: контрольну та експериментальну. Завданням формуючої частини дослідження стало підвищення рівня соціального та емоційного інтелект, посилення лідерських якостей у респондентів експериментальної групи. Підбір вправ здійснювався з урахуванням організації тренінгових занять в системі інтерактивного навчання (О. Сидоренко, Росія, 2004; Е. Крістофер, Л. Сміт, 2002; Р. Ділтс, США, 2003). Вправи були адаптовані для лідерів молодіжних громадських організацій. Програмою було передбачено експериментальне моделювання ситуацій, включено психогімнастичні вправи, які дозволили б максимально ефективно розвивати лідерські якості особистості. Тренінг розвитку лідерської обдарованості передбачав формування поведінкової та комунікативної компетентності і гнучкості, розвиток навичок стратегічного планування, розвиток вміння формувати команду, керування конфліктом. Під час тренінгу було застосовано систему спеціальних тренувальних вправ, які дозволяють навчити лідерів розв’язати проблему (спланувати дії) кількома різними шляхами (стилями), проаналізувати та побачити найбільш ефективні з них. Після закінчення тренінгової роботи до респондентів обох груп було застосовано методику Дж. Гілфорда на визначення рівня соціального інтелекту.

Проведений по закінченні формуючого експерименту порівняльний аналіз результатів в обох групах показав, що у лідерів, які входять до експериментальної групи, після проведення тренінгу відбулося підвищення рівня соціального інтелекту. У контрольній групі значного підвищення не відбулося, результати залишилися приблизно однаковими. Якщо проаналізувати рівень соціального інтелекту лідерів експериментальної та контрольної груп за індивідуальними показниками кожного учасника, то результати можна представити наступним чином: до проведення тренінгової роботи в експериментальній групі у 26,67% учасників рівень соціального інтелекту був нижчий за середній, а у 73,33% – середній (рис. 2). Після проведення тренінгу у цій же групі у 33,3% лідерів рівень соціального інтелекту став вищим за середній, а у 67,7% – середній (рис. 3).

Рис. 2. Рівень соціального інтелекту в експериментальній групі до проведення тренінгу

Рис. 3. Рівень соціального інтелекту в експериментальній групі після проведення тренінгу

Результати формуючого експерименту показали, що у лідерів молодіжних громадських організацій, які за результатами констатуючого експерименту увійшли до експериментальної групи і мали низькі показники, відбулося підвищення рівня соціального інтелекту. Високі показники, отримані опитуваними за виконання другого та третього субтестів методики, свідчать й про те, що у лідерів відбувся розвиток уміння розуміти також емоційний стан інших під час ділового спілкування, розуміти, яким чином власний емоційний стан сприймається партнером під час спілкування. Це свідчить про підвищення рівня емоційного інтелекту у цій групі, який позитивно корелює з соціальним. Отримані лідерами вищі показники за першим і четвертим субтестами дозволяють зробити висновки про те, що тренінг, проведений в експериментальній групі, дав позитивні результати, сприяв розвитку вміння лідерів передбачати поведінку, здатності до стратегічного планування власної поведінки з метою досягнення поставленої мети, сприяв зростанню рольової пластичності, розумінню вербальної експресії у контексті різних ситуацій, підвищенню розуміння структури і логіки розвитку міжособистісних комунікацій.

Висновки

1. На основі теоретичного аналізу наукових джерел та емпіричних досліджень проблеми лідерства, лідерська обдарованість визначена в дисертації як вид обдарованості, який характеризується особливим поєднанням якостей, вмінь та психологічних особливостей особистості, що забезпечують вплив, успіх та провідні позиції у системі міжособистісних стосунків, ефективне управління групою, а також творчий підхід до вирішення соціальних проблем.

2. Встановлено, що успішне функціонування групи забезпечується чіткою структурованістю організації. У молодіжних громадських об’єднаннях чітко відокремлено кілька регіонів лідерства і членства. Чим більша організація, тим більше регіонів членства і лідерства і тим більшою є ймовірність централізації її структури, і навпаки. Тип структури молодіжної громадської організації залежить від кількох чинників: особистісних якостей лідера, характеру діяльності організації, кількості членів об’єднання, особистісних характеристик членів групи.

У більшості молодіжних громадських організацій спостерігається централізований тип структури, який характерний особливо для об’єднань політичного та релігійного спрямування. Члени організації здебільшого не мають впливу на рішення лідера (органу правління) і не беруть участі у прийнятті рішень, а залучаються до виконання рішень лідера або органів правління. Лідер розробляє план роботи організації, вирішує за якими напрямками вона буде працювати. У молодіжних громадських організаціях, у яких спостерігається мішаний тип структури, лідер не завжди чітко виявляє свою позицію у прийнятті рішень, тут присутні елементи і демократичного, і авторитарного лідерства. У таких організаціях лідер враховує думки членів групи, більшого значення набувають органи правління, чітко виражено кілька регіонів лідерства. У молодіжних громадських організаціях, для яких характерним є нецентралізований тип структури, важливі рішення приймаються членським колективом та лідером спільно на засіданнях ради. Враховуються думки та побажання усіх членів організації. Лідер долучається до виконання прийнятих рішень разом з послідовниками.

3. На розвиток особистості молодіжного лідера значно впливають фактори макро-, мезо-, та мікросередовища. Формування лідерських якостей може відбуватися за різних соціальних умов. Лідери молодіжних громадських організацій, які у дитинстві переживали сімейні травми (асоціальні прояви поведінки батьків, неповна сім’я, низький матеріальний статус), намагаються певним чином компенсувати негативні фактори мікросередовища через мотивацію досягнення у майбутньому високого соціального та матеріального статусу та досягнення соціальної справедливості. Лідери, які зростали у сім’ях з високим соціальним статусом, благополучним економічним та емоційним станами, відзначаються деякою соціальною інфантильністю, яка проявляється у значно нижчій соціальній активності.

Соціально-емоційні травми, спричинені факторами мезо- та макросередовища, мають значний вплив на розвиток лідерських якостей починаючи з середнього і старшого шкільного віку, коли опитані почали усвідомлювати політичні події та брати у них участь, коли почали виникати конфлікти з однолітками та зростала незгода з усталеними методами навчання та оцінювання, які існували в школі. Формування