ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

МАРТИНЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ

УДК 342.951: 351: 353.075 (477)

Гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки

12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі адміністративного права і адміністративного процесу Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент

Кузьменко Оксана Володимирівна,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри адміністративного права і процесу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Бородін Іван Лук’янович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри цивільно-правових дисциплін

кандидат юридичних наук, доцент

Масьондз Сергій Олександрович,

Університет економіки і права “Крок,

доцент кафедри конституційного

та адміністративного права

Захист відбудеться 30 листопада 2007 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.725.02 Львівського державного університету внутрішніх справ за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 26

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського державного університету внутрішніх справ за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 26

Автореферат розісланий 29 жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.З. Панкевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Означене конституційне положення визначає основоположні важелі діяльності держави щодо забезпечення прав і свобод людини. Але тільки за допомогою правових гарантій права і свободи людини набувають реального змісту та можливостей реалізації.

Сучасні демократичні тенденції розвитку нинішньої української держави є основою реальності гарантій прав і свобод людини. Їх здійснення та повна реалізація можливі лише за умов додержання та виконання обов’язків як з боку держави, так і самих людей. Кожен має можливість використовувати свої права і свободи за власним розсудом, здійснювати вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Права і свободи людини та громадянина забезпечуються визначеним механізмом охорони та захисту, який реалізується, зокрема і через правову регламентацію провадження у справах про адміністративні проступки щодо притягнення винних у скоєнні протиправних дій. Саме гарантування законності процесуальних дій та визначена регламентація діяльності суб’єктів юрисдикції, наділених правами та обов’язками щодо розгляду адміністративних справ є основоположним засобом реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Провадження у справах про адміністративні проступки має широке коло суб’єктів, яким гарантовано відповідні права і свободи. Детальна регламентація відносин між суб’єктами юрисдикції та учасниками зазначеного провадження є гарантією об'єктивного вирішення правових спорів, що виникають, у точній відповідності до законодавства. Чим легше і безконфліктніше складаються взаємовідносини громадянина з державою в особі її органів і посадових осіб, тим спокійнішим і захищенішим він себе почуває, і, як наслідок, підвищуються його законослухняність, повага до держави та її органів, їх авторитет.

Разом з тим, законодавство України на сьогодні має велику кількість прогалин щодо регламентації гарантій прав і свобод людини та громадянина, які потребують негайного дослідження та усунення.

Окрім цього, при здійснені реформування адміністративного права України аналізу гарантій прав і свобод особи у провадженні у справах про адміністративні проступки має бути приділено значну увагу, в першу чергу при прийнятті нового Кодексу України про адміністративні проступки. Особливо це стосується матеріальних та процесуальних норм, якими визначено гарантії прав і свобод людини та громадянина у провадженні у справах про адміністративні проступки. Іншими словами, сучасна правова база потребує нових розробок у сфері правових гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Розгляд гарантій прав і свобод людини так або інакше був предметом уваги теоретиків права, вчених-адміністративістів, представників різних сфер правової науки.

Особливо слід відзначити внесок у розробку цією проблеми представників української правової школи: В.Б. Авер’янова, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, В.В. Іванова, М.І. Козюбри, Р.А. Калюжного, Л.В. Коваля, А.М. Колодія, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Т.О. Коломоєць, В.В. Копєйчикова, О.В. Кузьменко, О.В. Негодченка, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, А.О. Селіванова, О.Ф. Скакун, В. Тація, М.М. Тищенка, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка, В.К. Шкарупи, Ю.С. Шемшученка та інших.

Загалом для вітчизняної науки гарантії прав і свобод особи у провадженні у справах про адміністративні проступки є новим і недостатньо розвинутим напрямком наукового пошуку, відсутність монографічної літератури свідчить як про складність питання, так і про недостатню увагу до нього вчених-правознавців.

Крім того, актуальність обраної теми обумовлюється процесом створення нового Кодексу України про адміністративні проступки, необхідністю його побудови на засадах історичних витоків, а також з урахуванням сучасного стану теорії та практики.

Таким чином, недостатнє теоретичне опрацювання обраної теми, її наукова значущість та актуальність зумовлюють потребу в проведенні глибокого дослідження цього явища.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в руслі планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на 2005–2010 роки”) і ЛьвДУВС (“Основні напрями наукових досліджень ЛьвДУВС на 2005–2010 роки”). Її проблематика має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України № від 22 липня 1998 р., і теми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (№ U001602).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному визначені теоретичних, законодавчих та практичних аспектів гарантій прав і свобод людини та громадянина у провадженні у справах про адміністративні проступки на сучасному етапі розвитку суспільства.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

– здійснити аналіз змісту гарантій прав та свобод людини;

– визначити сутність політичних, економічних, соціальних та правових гарантій прав та свобод людини;

– визначити місце провадження у справах про адміністративні проступки в структурі адміністративного процесу, дослідити його зміст та особливості;

– проаналізувати особливості суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки;

– здійснити класифікацію суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки;

– дослідити теоретичні особливості матеріальних та процесуальних гарантій у провадженні у справах про адміністративні проступки;

– відокремити та проаналізувати матеріальні та процесуальні гарантії суб’єктів юрисдикції у провадженні у справах про адміністративні проступки;

– розглянути матеріальні та процесуальні гарантії “зацікавлених” суб’єктів у провадженні у справах про адміністративні проступки;

– здійснити аналіз матеріальних та процесуальних гарантій “незацікавлених” суб’єктів у провадженні у справах про адміністративні проступки;

– розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства гарантій прав і свобод людини та громадянина у провадженні у справах про адміністративні проступки.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які склалися в процесі розвитку прав і свобод людини та громадянина та їх гарантії.

Предметом дослідження є адміністративно-правові норми, якими регламентовано гарантії суб’єктів у провадженні у справах про адміністративні проступки.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичний, логічний, метод системного аналізу тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо).

Діалектичний метод дав можливість розглядати розвиток та становлення гарантій прав та свобод людини в умовах демократичних перетворень та державних трансформацій (підрозділ 1.1).

Метод абстрагування дозволив усунутися від наповненості змісту конкретного явища, свідомо залишити поза увагою його численні сторони і ознаки, але виявити у ньому типове, найхарактерніше й істотне, визначити закони, за якими це явище існує, тобто розкрити останнє як наукову категорію (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1.).

Метод структуралізму застосовувався при аналізі суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки (підрозділи 1.3 ).

Функціональний метод використовувався при вивченні функцій, наприклад, суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки (підрозділи 1.3 та ін.).

Системний метод сьогодні розглядається як універсальний інструмент пізнавальної діяльності, що відкриває шлях для подолання протиріч між зростанням кількісних характеристик інформаційних потоків і обмеженими можливостями сприйняття інформації. Його застосування дало можливість розглядати гарантії прав та свобод людини як абстрактну правову категорію (підрозділи 2.1, 3.1.).

Використання порівняльно-правового методу сприяло врахуванню тенденцій розвитку процесуального законодавства у державах з близькими до України правовими системами, уникненню некоректних рішень, запозиченню позитивного досвіду законотворення (підрозділи 3.2, 3.3 та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів у загальнотеоретичному вимірі полягає у тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є одним з перших комплексних вітчизняних монографічних досліджень гарантій суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки.

В результаті дослідження виявлено об’єктивні потреби і обґрунтовано авторські підходи до розв’язання проблем гарантій прав і свобод людини у провадженні у справах про адміністративні проступки.

Наукова новизна дисертації також характеризується тим, що у поданій роботі уперше:

– виокремлено та охарактеризовано матеріальні адміністративно-правові гарантії прав і свобод людини у провадженні у справах про адміністративні проступки, закріплені законами України;

– запропоновано дефініції “матеріальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” та “процесуальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки”;

– виділено конституційні процесуальні гарантії прав і свобод людини у провадженні у справах про адміністративні проступки;

– виокремлено процесуальні гарантії прав і свобод людини у провадженні у справі про адміністративні проступки, закріплені в КУпАП та законах України;

– виведено дефініцію адміністративно-процесуальної реституції;

– запропоновано прийняти законопроект закону “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення”, який має передбачати приведення положень чинного законодавства у відповідність до європейських стандартів щодо забезпечення прав і свобод людини.

Результатами дослідження з ознаками новизни є:

– удосконалення класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки;

– більше тридцяти запропонованих змін та доповнень до діючого КУпАП та проекту КУпАП.

Дістали подальшого розвитку в адміністративно-процесуальній сфері: –

дефініція “гарантії прав і свобод людини”;–

поняття “політичні”, “соціальні”, “економічні гарантії”;–

визначення “правові гарантії”;–

дефініція “матеріальні гарантії прав і свобод людини”;–

формулювання “процесуальні гарантії прав і свобод людини”;–

визначення “провадження у справах про адміністративні проступки”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані в процесі удосконалення правового регулювання гарантій прав і свобод людини у провадженні у справах про адміністративні проступки.

Отримані результати можуть бути застосовані:

– у науково-дослідній діяльності для подальших теоретичних розробок проблем реалізації гарантій прав і свобод людини та громадянина, при підготовці проектів законів, нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина;

– у навчальному процесі при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Адміністративне право України”, “Адміністративний процес”, у викладанні відповідних навчальних дисциплін для курсантів та студентів;

– у правовиховній сфері положення і рекомендації дисертації можуть сати підґрунтям у роботі по підвищенню рівня правової культури громадян, професійного рівня працівників органів виконавчої і судової влад, правоохоронних органів.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки, узагальнені й сформульовані у дисертації, оприлюднено у доповідях і виступах дисертанта на міжнародних, міжрегіональних, регіональних науково–теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях та семінарах. Зокрема: “Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (24-25 вересня 1999 р., м. Дніпропетровськ), на ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2003 р., м. Львів); “Українське адміністративне право: Сучасний стан і перспективи реформування” (19-20 травня 2005 р. м. Сімферополь), “Актуальні проблеми розвитку законодавства в Україні” (6-7 грудня 2006 р. м. Ялта).

Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані у дослідженні, викладені у чотирьох статтях (три з яких опубліковано у фахових виданнях).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 195 стор., включаючи список використаних джерел, який займає 17 стор. і складається із 192 найменування.

Назви і розташування розділів та підрозділів зумовлені логікою викладення та результатами виконаного дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, ступінь дослідження проблеми, формулюється мета, визначаються завдання дослідження, методологічна й теоретична основи, розкриваються теоретичне і практичне значення, новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист. Також тут міститься інформація про зв’язок роботи з науковими програмами, відомості про апробації, публікації результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Розділ І “Гарантії прав та свобод людини у провадженні у справах про адміністративні проступки” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Зміст та види гарантій прав і свобод людини” акцентується увага на тому, що поняття “гарантії” охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод людини, на усунення можливих перешкод щодо їх повного або належного здійснення. Ступінь гарантій прав і свобод людини визначається рівнем розвитку держави й права у певному суспільстві.

Питання про гарантії права загалом пов'язані з питанням про гарантії свободи людини і громадянина. Гарантії прав і свобод є частиною інституту правового статусу особи і являють собою сукупність конституційних та інших правових норм, які закріплюють становище людини в суспільстві, зумовлене досягнутим рівнем економічного, політичного, соціального розвитку конкретної держави. За характером прав і свобод людини, мірою їх фактичного використання, гарантованості, юридичної захищеності можна судити про достатність тієї або іншої правової системи, і, зрештою, про економічну і політичну системи.

Дослідивши теоретичні підходи розуміння гарантій прав і свобод людини, автор пропонує власну дефініцію зазначеної категорії.

Між тим, у роботі наголошується, що гарантії та принципи це не синонімічні правові категорії, і на підставі науково-теоретичних доводів доводиться, що принципи права – ідеологічна категорія. Це означає, що вони, як і право взагалі, є формою суспільної свідомості, яка здійснює ідейний, інформаційно-виховний вплив загального характеру, тобто виконує функцію загального закріплення суспільних відносин, що дає можливість розглядати їх з позиції певних ідей. Водночас гарантії – це засоби забезпечення чого-небудь.

Поділ усієї сукупності засобів реалізації прав і свобод людини на видові групи є головною умовою їх логічної та послідовної класифікації. Основним критерієм запропонованої автором класифікації є ознака тієї галузі суспільних відносин, у якій вони виявляються, діють та удосконалюються.

Загальними в теорії права є політичні, економічні і соціальні гарантії. Спеціальними в теорії права є юридичні гарантії.

Юридичні гарантії – це система правових норм, якими визначено умови та порядок реалізації і захисту прав і свобод громадян. Юридичні гарантії забезпечення прав і свобод людини поділяються на дві групи: нормативні та організаційні.

Нормативні гарантії забезпечення прав і свобод людини за характером юридичних норм поділяються на матеріальні і процесуальні, за сферою дії – на міжнародні та внутрішньодержавні, останні в свою чергу поділяються на конституційні й галузеві.

Організаційні гарантії забезпечення прав і свобод за суб'єктами здійснення забезпечувальної діяльності поділяються на державні й громадські.

Матеріальні та процесуальні гарантії у своїй сукупності становлять вихідні нормативні положення, що закріплюють основні правові засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини.

У підрозділі 1.2. “Місце провадження у справах про адміністративні проступки в структурі адміністративного процесу” зосереджено увагу на місці провадження у справах про адміністративні проступки в структурі адміністративного процесу. Робиться акцент на тому, що провадження у справах про адміністративні проступки підноситься до юрисдикційних проваджень.

Проаналізувавши нормативний матеріал, практику діяльності суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції і наукові дослідження, автор представляє систему стадій та етапів провадження у справах про адміністративні делікти: 1. Адміністративне дізнання: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за пiдвiдомчiстю. 2. Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду i заслуховування; б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома. 3. Перегляд рішення чи постанови: а) оскарження, опротестування рішення чи постанови; б) перевірка законності рішення чи постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення. 4. Реалізація постанови: а) звернення рішення чи постанови до реалізації; б) безпосередня реалізація.

У підрозділі 1.3. “Суб’єкти провадження у справах про адміністративні проступки” зазначається, що провадження у справах про адміністративні проступки має визначений перелік суб’єктів, функції та компетенція яких чітко визначені нормами КУпАП та іншими правовими актами України.

Відповідно до цього, за характером процесуального статусу суб'єкти зазначеного провадження можна поділити на три групи: 1) суб'єкти, які вирішують справу (суб’єкти юрисдикції); 2) суб'єкти, стосовно яких вирішується справа (зацікавлені суб’єкти); 3) допоміжні учасники провадження (незацікавлені суб’єкти).

Суб’єкти адміністративної юрисдикції – це органи публічної адміністрації та їх посадові особи, суд, які здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність, пов’язану з вирішенням конкретної справи про адміністративне правопорушення та винесенням відповідного правозастосовчого акту.

Зацікавлені суб’єкти – особа, яка притягається до відповідальності, потерпілий та їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, адвокати). На відміну від суб'єктів першої групи ніхто з представників даної групи не користується владними повноваженнями.

Незацікавлені суб’єкти – особи й органи, які сприяють здійсненню провадження: адвокат, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті. Деякі з них (свідки, експерти) повідомляють дані повноважному органу або посадовій особі.

Суб’єкти зазначеного провадження мають відповідні правові гарантії щодо своїх прав, свобод і обов’язків.

Розділ ІІ “Матеріальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Теоретичний аспект матеріальних гарантій у адміністративному процесі” зазначається, що притягнення винного до адміністративної відповідальності регламентується значною кількістю юридичних гарантій, якими забезпечується законність реалізації згаданої процедури. Важливу групу гарантій складають матеріальні гарантії, якими регламентовано підстави та особливості притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності

Конституційні гарантії основних прав і свобод являють собою найвищої юридичної сили узагальнені формулювання найбільш важливих, провідних соціально-правових інститутів, методів і засобів забезпечення основних прав людини та громадянина, але вони не можуть дати повного уявлення про гарантування основних прав, подібно до того, як конституційні права фіксують не весь правовий статус, а лише його основи. Проте за конституційними гарантіями можна робити висновок про рівень гарантування конституційних прав громадян. У роботі виокремлені та охарактеризовані матеріальні конституційні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки.

Разом з тим, конституційні гарантії вимагають деталізації, конкретизації. Значне місце в цьому процесі займає адміністративно-правова деталізація з урахуванням сфери виконавчої влади. Тому діюче законодавство щодо адміністративних проступків закріплює систему матеріальних адміністративно-правових гарантій, якими є: офіційність у прийнятті рішень; визначена система суб’єктів юрисдикції; визначена форма реалізації адміністративно-юрисдикційних повноважень компетентних суб’єктів за здійснений правопорушником протиправний вчинок; волевиявлення суб’єкта юрисдикції проявляється у формі рішення чи постанови; відповідальність суб’єктів юрисдикції та їх посадових осіб за невиконання або неналежне виконання повноважень; докази як основна підстава щодо притягнення до відповідальності винного; визначена система учасників зазначеного провадження. Реалізація зазначених гарантій дозволяє застосовувати міри адміністративної відповідальності лише до осіб, які вчинили адміністративний проступок, та визначати об’єктивну міру та вид адміністративного покарання.

У підрозділі 2.2. “Матеріальні гарантії суб’єктів юрисдикції провадження у справах про адміністративні проступки” зазначено, що юрисдикція має державно-владну специфіку, тому що владні повноваження відповідні органи (посадові особи) здійснюють від імені держави. Це стосується також органів місцевого самоврядування та утворених ними структур, оскільки вони здійснюють делеговані функції публічної влади.

Аналіз численних наукових праць, присвячених змісту поняття “адміністративна юрисдикція”, дозволив зробити висновок, що адміністративна юрисдикція – це врегульована адміністративно-правовими нормами діяльність відповідних суб’єктів щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні проступки і застосування за їх вчинення адміністративних стягнень та інших видів адміністративної відповідальності.

У той же час необхідно зазначити, що категорія “суб’єкт адміністративної юрисдикції” є суто науковою, оскільки чинне адміністративне законодавство України не використовує цей термін. За нашим визначенням, суб’єкт адміністративної юрисдикції – це узагальнена категорія, яка включає в себе органи та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки з винесенням відповідного правозастосовчого акту.

Суб’єкти адміністративної юрисдикції, уповноважені розглядати справи про адміністративні проступки, ґрунтують свою діяльність на реалізації, забезпеченні та охороні визначених конституцією України та правовими актами гарантій прав і свобод людини та громадянина, тобто вони зобов’язані в межах своєї компетенції забезпечувати гарантії суб’єктів зазначеного провадження.

У роботі детально досліджені матеріальні гарантії верховенства права та верховенства закону, акцентується увага на їх діалектичній взаємодії; також досліджено гуманізм провадження; справедливість при прийнятті рішення у провадженні у справах про адміністративні проступки; розглянуто гарантію рівності всіх перед законом та гарантію щодо можливості звернення громадян за захистом до суду.

Однією з особливих гарантій є гарантія вичерпаного переліку суб’єктів юрисдикції, до компетенції яких входить розгляд та прийняття рішення по адміністративній справі, визначені межі їх компетенції. Гарантія офіційності прийнятих рішень відіграє значну роль у забезпечені прав і свобод громадян. ЇЇ призначення полягає не лише в тому, що держава самостійно, за свій рахунок вживає всіх заходів, необхідних для припинення адміністративних проступків, розгляду справи, притягнення винних до відповідальності і виконання постанови по справі, але й у тому, що нею закріплюється обов’язок за представниками держави порушувати справи про адміністративні проступки у всіх випадках їх вчинення.

У підрозділі 2.3. “Матеріальні гарантії “зацікавлених” суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” зазначено, що “зацікавленими” у результатах провадження у справах про адміністративні проступки є суб'єкти, стосовно яких вирішується справа; потерпілі та їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники). На відміну від суб'єктів юрисдикції ніхто з представників цієї групи не користується владними повноваженнями. Ст. 268 КУпАП гарантовано права і свободи правопорушника у провадженні про адміністративні проступки. Однією з найважливіших основ права на захист прав і свобод громадян є презумпція доброчинності громадянина та її юридичний варіант – презумпція невинності. Вона полягає у тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною доти, доки інше не буде доведено і зафіксовано у встановленому законом порядку. У той же час законодавством України гарантується, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється шляхом доказування. Щодо потерпілого, то в чинному законодавстві не закріплено право потерпілого користуватися допомогою адвоката, на відміну від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тобто це явна дискримінація прав окремих учасників зазначеного провадження. Слід додати, що чинний КУпАП не містить положення про те, хто, коли і де (в якому акті) визнає конкретну особу потерпілою. За потерпілим не закріплено також право вимагати порушення провадження про адміністративний проступок, право подавати докази, право виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, право оскаржити процесуальні дії посадових осіб (крім винесеної постанови) тощо. Разом з тим, сучасне законодавство не передбачає закріплення на законодавчому рівні забезпечення правової, медичної допомоги потерпілому. Автором пропонується ряд змін та доповнень до чинного КУпАП щодо закріплення матеріальних гарантій прав потерпілого. КУпАП також гарантовано присутність (у разі необхідності) законних представників у провадженні у справі про адміністративні проступки. Зазначеним суб’єктам гарантовано право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання від імені особи, інтереси якої вони представляють, подавати скарги на рішення у справі.

У підрозділі 2.4. “Матеріальні гарантії “незацікавлених” суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” зазначається, що в КУпАП представлений вичерпний перелік осіб, які беруть участь у провадженні про адміністративні проступки. Ступінь зацікавленості в результатах зазначеного провадження у цих суб’єктів різна. Більшість з них беруть участь, як “специфічні засоби” по гарантуванню прав і свобод людини щодо проведення відповідної процедури провадження суб’єктами юрисдикції. Ст. 271 КУпАП визнає можливість участі у провадженні захисника (адвоката). Кожному громадянину гарантовано вільний вибір захисника власних прав. Суттєвим недоліком сучасного законодавства є відсутність визначення саме правового статусу адвоката, бо він відрізняється від правового статусу захисника. Проблемним у наш час є визначення обсягу прав і обов’язків адвоката чи іншого фахівця у галузі права, якими вони наділені у провадженні в справах про адміністративні проступки.

У зазначеному проваджені гарантована участь свідка, експерта та перекладача у справі. КУпАП не надає визначення “свідок”, “експерт”, “перекладач” та межі їх прав та обов’язків. Тому дисертант пропонує доповнити ст. 272, 273, 274 дефініціями та вичерпним переліком прав і обов’язків діючий КУпАП (зміст доповнень представлений у дисертації).

Розділ ІІІ “Процесуальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Теоретичний аспект процесуальних гарантій в адміністративному процесі” акцентується увага на тому, що процесуальні юридичні гарантії є формою реалізації відповідних матеріальних гарантій, при цьому визначаються конкретні шляхи і методи їх здійснення в певних життєвих ситуаціях.

Дослідження змісту поняття “процесуальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” дозволило дисертанту вивести його дефініцію: це встановлені законом юридичні засоби процесуального забезпечення реалізації норм, які закріплюють матеріальні гарантії прав та свобод у провадженні у справах про адміністративні проступки і потребують певного порядку втілення.

На підставі проведеного аналізу процесуальні гарантії було поділено на групи. Конституційні процесуальні гарантії прав і свобод людини по забезпеченню провадження у справах про адміністративні проступки: гласність провадження; здійснення провадження національною мовою; можливість звернення за захистом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Процесуальні гарантії прав і свобод особи щодо здійснення провадження у справах про адміністративні проступки закріплені нормами КУпАП, Законами України мають наступний перелік: закріплення процесуальних принципів провадження у справах про адміністративні проступки; стадійність провадження у справах про адміністративні проступки; визначений зміст та порядок складання протоколу; визначений порядок збирання доказів їх видів, джерел та процедури оцінювання; визначений порядок оскарження та опротестування постанов та рішень по справі; регламентація строків провадження; реалізації майнових прав особи; адміністративно-процесуальна реституція; здійснення загального нагляду органами прокуратури за дотриманням законності при здійсненні зазначеного провадження; визначений порядок реалізації постанови про накладення адміністративного стягнення чи іншого виду адміністративної відповідальності; наявність заходів забезпечення провадження у справі про адміністративні проступки.

У підрозділі 3.2. “Процесуальні гарантії суб’єктів юрисдикції у провадженні у справах про адміністративні проступки” зауважено, що процесуальна діяльність суб’єктів юрисдикції використовує правові засоби по забезпеченню провадження у справах про адміністративні проступки, які виявляються у дотриманні законності, гласності, справедливості та гуманізмі, рівності всіх перед законом тощо. Автором детально аналізуються процесуальні гарантії відкритості розгляду справи, ведення провадження національною мовою.

Особливо загострюється увага на гарантії стадійності провадження. Відзначається, що стадійність провадження у справах про адміністративні проступки є гарантією дотримання законності по забезпеченню прав і свобод учасників провадження. У сучасному КУпАП не всі стадії провадження в справах про адміністративні проступки одержали закріплення. Пропонується до КУпАП додати ст.*** “Стадії провадження у справах про адміністративні проступки”.

Конститутивною є процесуальна гарантія оформлення протоколу адміністративної справи. Сучасні процесуальні норми, якими регламентується процедура оформлення протоколу, мають значні прогалини. Автор пропонує внести

зміни та доповнення до КУпАП із зазначених процесуальних дій. Іще одною процесуальною гарантією суб’єктів зазначеного провадження є визначений перелік процесуальних строків, порушення яких призводить до відповідальності суб’єктів юрисдикції, які компетентні розслідувати та розглядати справу, і виносити по ній рішення.

Забезпечення прав і свобод громадян у провадження у справах про адміністративні проступки реалізується через гарантованість того, що постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який її виніс. На нього ж у більшості випадків покладається і виконання постанови. Гарантія наявності заходів забезпечення провадження у справі про адміністративні проступки дає можливість критично визначити межі застосування процесуальних дій та здійснювати охорону прав та свобод людини та громадянина.

У підрозділі 3.3. “Процесуальні гарантії “зацікавлених” суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” міститься дослідження системи чинників, які утворюють необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, похідних від її гідності.

Однією з центральних процесуальних гарантій є визначений порядок процедури оскарження постанови, який гарантує зацікавленим суб’єктам (правопорушнику, потерпілому, законним представникам) право на незгоду з винесеним рішенням, з проведеними попередніми процесуальними діями, пов’язаними з розслідуванням справи.

У той же час законодавством гарантований порядок опротестування рішень, прийнятих суб’єктами юрисдикції та їх посадовими особами у справах про адміністративні проступки. Дійсно, будь-яка постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована прокурором, але законодавством не встановлено строк, протягом якого прокурор може винести протест на постанову. Автором запропоновано усунути зазначену прогалину шляхом внесення змін до законодавства.

У роботі детально розглядається процесуальна гарантія відшкодування майнових збитків особі, якій заподіяно майнову шкоду. У системі процесуальних гарантій провадження у справах про адміністративні проступки розглядається гарантія реституції. Інститут повернення власнику вилучених речей є важливою правовою гарантією. Це пов’язане з тим, що майно може бути вилучене з обігу не тільки через дії порушника, а й за сприяння посадових осіб уповноважених на те органів, які передбачають що ця річ є знаряддям скоєного проступку, хоча можуть в цьому помилятися, що вимагає в подальшому признати їх дії помилковими.

Значну увагу приділено у роботі розгляду процесуальної гарантії права звертатися за захистом своїх прав, порушених у результаті здійснення провадження у справах про адміністративні проступки до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

У підрозділі 3.4. “Процесуальні гарантії “незацікавлених” суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки”

Згідно із ст. 59 Конституції України, ст. 271 КУпАП та Законом України від 19 грудня 1992 року “Про адвокатуру” всі особи мають право на правову допомогу. Процесуальний статус адвоката має двоїстий характер: по-перше, він виступає уповноваженою особою; по-друге, є самостійною процесуальною фігурою. З цього приводу дисертант пропонує чітко сформулювати на законодавчому рівні позицію, згідно з яеою адвокат може брати участь у провадженні на запрошення не тільки особи, яка притягується до відповідальності, а й інших учасників провадження. Крім того, необхідно розширити процесуальний статус адвоката шляхом надання додаткових прав (майже дорівнених до прав особи, яка притягується до відповідальності), тим самим сприяючи активізації ролі адвоката у провадженні в справах про адміністративні проступки.

Вагомою гарантією прав і свобод особи у зазначеному провадженні є те, що фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Автором запропоновано закріпити зазначене положення у КУпАП.

Процесуальною гарантією прав і свобод громадян є регламентація участі у зазначеному проваджені свідка та експерта. Визначено, що свідок не підлягає заміні іншою особою (на відміну від особи, що підлягає відповідальності або потерпілого, від імені яких можуть виступати законні представники), оскільки саме йому відома певна інформація. Чинне законодавство в ході розгляду деяких видів адміністративних проступків передбачає можливість виклику свідків “у необхідних випадках”, проте КУпАП цього питання чітко не вирішує. Автором запропоновано відповідні зміни до законодавства. Разом з тим, у правовому регулюванні обов’язків свідка слід відзначити проблему забезпечення не тільки правдивості пояснень, а й самої участі його в провадженні. На думку дисертанта, слід передбачити за злісне ухилення свідка від явки за викликом будь-якого суб’єкта адміністративної юрисдикції адміністративну відповідальність, а також за неправдиві пояснення та за відмову давати пояснення.

У законодавстві питання призначення та проведення експертизи не знайшли свого закріплення, що також визнається прогалиною. З метою її усунення дисертант пропонує у КУпАП закріпити всі процесуальні дії призначення та проведення експертизи за аналогом кримінально-процесуального законодавства.

Особливим правом перекладача є відмова у провадженні у справі про адміністративні проступки на підставі того, що він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу. КУпАП не встановлена відповідальність перекладача за свідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Тому пропонується доповнити ст. 274 словами “перекладач несе юридичну відповідальність за свідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків”.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в комплексному визначенні теоретичних, законодавчих та практичних аспектів гарантій прав і свобод людини та громадянина у провадженні у справах про адміністративні проступки на сучасному етапі розвитку суспільства.

Гарантіями прав і свобод людини є умови та засоби, які забезпечують реалізацію прав і свобод людини. Характер гарантій залежить від самого гарантійного права чи свободи, а також від концепції, яка визначається роллю держави в економічній і соціальній сферах.

Таким чином, гарантії прав і свобод людини – це комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених, нормативно закріплених засобів, способів та умов, які створюються для задоволення публічних інтересів суспільства взагалі та охорони, захисту прав і свобод людини зокрема.

Основним критерієм класифікації гарантій може бути ознака тієї галузі суспільних відносин, у якій вони виявляються, діють та удосконалюються.

Політичні, економічні, соціальні гарантії стають такими тільки тоді, коли вони приймають вигляд правової форми – форми норм, які містяться в різних правових актах тієї або іншої юридичної сили.

Загальними в теорії права прийнято вважати політичні, економічні і соціальні гарантії.

Політичні гарантії – це умови, способи, засоби, спрямовані на забезпечення необхідного рівня політичного розвитку людини в державі та суспільстві.

Економічні гарантії – це умови, способи та засоби, які використовуються державою заради економічного ладу суспільства, заснованого на обґрунтованому та передбаченому розвитку економіки задля постійного зростання публічного та приватного добробуту та благоустрою.

Соціальні гарантії – це умови, способи і засоби, сукупність яких сприяє належній реалізації заходів соціального характеру для здійснення відповідних прав і свобод людини.

Спеціальними в теорії права вважають юридичні гарантії. Юридичні гарантії забезпечення прав і свобод особи поділити на дві групи: нормативні та організаційні.

До нормативних гарантій прав і свобод особи відносяться матеріальні та процесуальні гарантії, які у своїй сукупності становлять вихідні нормативні положення, що закріплюють основні правові засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод особи.

Матеріальні гарантії прав і свобод людини являють собою головні основи суспільного устрою, а також загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів суспільних відносин – держави, органів публічної адміністрації та її посадових осіб, окремих індивідів, яким вони повинні слідувати для створення належних умов ефективної реалізації прав і свобод, попередження будь-яких порушень прав і свобод, а у випадках їх порушення для захисту і відновлення.

Процесуальні гарантії свобод людини – це встановлені законом специфічні юридичні засоби процедурного забезпечення реалізації норм, які закріплюють матеріальні гарантії прав та свобод і потребують певного порядку втілення, наприклад, право на судовий захист, право на оскарження дій або бездіяльності органів публічної адміністрації та її посадових осіб.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина є засобами забезпечення законності при реалізації провадження у справах про адміністративні проступки.

Провадження у справах про адміністративні проступки – це урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, спрямована на розгляд індивідуальних справ про адміністративні проступки.

Аналіз правових гарантій прав і свобод людини та громадянина дав можливість відокремити групи конституційних матеріальних і процесуальних гарантій, якими забезпечується зазначене провадження, та матеріальні і процесуальні гарантії, передбачені законодавством про адміністративні проступки.

Разом з тим, акцентовано увагу на тому, що адміністративна юрисдикція – це врегульована адміністративно-правовими нормами діяльність відповідних суб’єктів щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні проступки і застосування за їх вчинення адміністративних стягнень та інших видів адміністративної відповідальності

Відзначено, що процесуальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки – це встановлені законом юридичні засоби процесуального забезпечення реалізації норм, які закріплюють матеріальні гарантії прав та свобод у провадженні у справах про адміністративні проступки і потребують певного порядку втілення.

Дослідження гарантій прав і свобод особи у провадженні у справах про адміністративні проступки дало можливість запропонувати більше 30 змін та доповнення до діючого КУпАП та проекту КУпАП. Разом з тим, запропоновано прийняти проект закону “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення”, який має передбачати приведення положень чинного законодавства у відповідність до європейських стандартів щодо забезпечення прав і свобод осіб. Тому у ньому має піти мова про надання додаткових процесуальних прав особі, яку затримано або яку може бути притягнуто до відповідальності у вигляді адміністративного арешту; про внесення змін до порядку складення та направлення протоколу про адміністративне правопорушення; про зміну підстав зупинення (припинення) провадження у справі про адміністративне правопорушення; про внесення змін до норм, які встановлюють процедуру адміністративного затримання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Мартиненко Б.Д. Адміністративно-процесуальні гарантії в неюрисдикційних провадженнях // Юридична Україна.– 2006. – № 12 (48). – С. 52-56.

2. Мартиненко Б.Д. Права і свободи громадян в юрисдикційних провадженнях // Право України. –