ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

МАЗУР ГАННА ПЕТРІВНА

УДК 340.12

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ І.І. ПЕТРУНКЕВИЧА

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія

політичних і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник - | доктор юридичних наук, професор

Скакун Ольга Федорівна,

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології Харківського національного університету внутрішніх справ, професор кафедри теорії і історії права.

Офіційні опоненти - | доктор юридичних наук, професор

Скрипнюк Олександр Васильович, Академія Правових Наук України, керівник управління міжнародних наукових зв’язків.

кандидат юридичних наук, доцент

Левченков Олександр Іванович, Луганський державний університет внутрішніх справ, начальник кафедри державно-правових дисциплін.

Провідна установа - | Львівський національний університет ім. Івана Франка, МОН України, кафедра теорії та історії держави і права (м. Львів).

Захист відбудеться “09” лютого 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, вул. 50-річчя СРСР, 27, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, вул. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “05” січня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Розбудова правової демократичної держави в Україні потребує врахування не тільки передового досвіду сучасних демократичних держав, а й вивчення та узагальнення вітчизняних теоретичних і практичних здобутків в галузі держави і права, до яких слід віднести ліберальні концептуальні обґрунтування шляхів реформування державно-правової системи та спроби втілення їх у реальність. Зважаючи на те, що Україна сторіччями знаходилася в складі імперії (дореволюційної Росії, Австро-Угорщини, СРСР), українська правова думка як така вивчалася слабо. Та й видатні політичні діячі, у тому числі українці за походженням або вихідці з України, як правило, кваліфікувалися як представники російського політичного руху. До того ж в радянські часи значна увага приділялася вивченню поглядів на державу та право мислителів соціалістичного напрямку, який був найпоширенішим серед населення. Ґрунтовне дослідження поглядів та діяльності українських лібералів того часу почалось лише після реформаційних процесів в СРСР кінця 80-90-х років ХХ ст. Але не всі видатні юристи — політичні лідери ліберального світогляду були охоплені увагою науковців. Поза нею залишився значний пласт ліберальної політико-правової спадщини, ідеї якої впливали на розвиток юриспруденції. Назрів час зібрати по крупицях, відновити, узагальнити, вивчити спадщину ліберальної української політико-правової думки, одним з найяскравіших представників якої є Іван Ілліч Петрункевич (1844 – 1928) - видатний український політичний діяч, досвідчений юрист, гласний Чернігівського земства, один із засновників “Союзу Визволення” і конституційно-демократичної партії, член I Державної Думи. Він стояв у джерел ідеологічного обґрунтування конституційної реформи, побудови правової держави, реорганізації влади на місцях і розширення земського самоврядування, запровадженого в Росії в результаті земської реформи. З огляду на актуальність проблем, що ним розглядалися, в сучасній Україні доцільно виділити раціональні моменти в організації управління в центрі і на місцях, що розроблені І.І. Петрункевичем і мають характер константи в історичному розвитку.

Проведене дисертаційне дослідження спрямоване на те, щоб систематизувати, узагальнити, комплексно представити державно-правові погляди І.І. Петрункевича, встановити їх практичну значимість для розвитку правової держави в сучасній Україні, заповнити прогалини у вітчизняній політико-правовій думці, відновити історичну справедливість, визначити місце І.І. Петрункевича і його політичних соратників як у вітчизняній, так і у світовій юридичній науці і практиці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до п. . . “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки”, схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3. Тема дисертаційного дослідження також відповідає п. 9.2. “Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.”, схвалених вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 23 грудня 2005 р., протокол № 13/2.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у історико-теоретичному аналізі, комплексному критичному розгляді системи поглядів І.І. Петрункевича на державу і право, в тому числі на конституційну й правову державу в контексті їх реалізації в незалежній Україні. Визначена мета зумовила постановку і розв’язання таких завдань:

- зібрати та згрупувати історіографічну та джерельну базу дослідження;

- встановити основні етапи розвитку державно-правових поглядів І.І Петрункевича та визначити їх характерні риси;

- виявити методологічні та теоретико-правові засади поглядів І.І.Петрункевича на державу і право;

- з’ясувати і представити концепцію І.І.Петрункевича про форму конституційного державного устрою в Росії;

- проаналізувати погляди І.І. Петрункевича на роль земств й місцевого самоврядування в розбудові конституційної держави;

- визначити погляди І.І. Петрункевича на проблему прав і свобод людини та громадянина;

- висвітлити шляхи державного вирішення національного питання, запропоновані І.І. Петрункевичем;

- представити модель конституційної юстиції, яку розробив І.І. Петрункевич, та встановити історичну справедливість щодо питання про родоначальника Європейської моделі конституційної юстиції;

- встановити ступінь відповідності системи поглядів І.І. Петрункевича стану розвитку держави та права незалежної України та доцільність їх застосування у подальшому державно-правовому будівництві України.

Об’єктом дослідження є суспільно-політичні відносини стосовно державного реформування, що склались в дореволюційній Росії кінця ХІХ – початку ХХ ст. та політико-правова спадщина І.І.Петрункевича, що вміщена в його програмно-політичні, наукові, публіцистичні праці, документи політичної партії кадетів, членом якої він був, нормативні акти, в розробці яких він брав участь.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, концептуально-правові підходи І.І.Петрункевича до проблем політики, держави і права та ступінь їх відповідності сучасній правовій політиці і державному будівництву.

Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні використано систему методів –загальнонаукових, приватно-наукових. Щодо загального методологічного фундаменту, дисертація виконана в річищі методу філософської діалектики. Діалектичний метод дав можливість оцінити розвиток політико-правових поглядів І.І.Петрункевича в їх внутрішніх суперечностях у конкретному історичному контексті. У процесі реалізації поставлених завдань дисертант, передусім, спирався на методологічний принцип історизму, який забезпечив багатостороннє бачення формування, генезису і еволюції праводержавознавчих поглядів І.І.Петрункевича в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Він затребував коректного тлумачення історії боротьби ідей в галузі права та держави, виключення беззастережного екстраполювання категоріально-понятійного апарату сучасності на поняття і категорії більше ніж столітньої давнини та навпаки. Для всебічного розкриття теми дисертаційного дослідження огляд матеріалу відбувався на основі поєднання хронологічного й проблемно-категоріального способів викладення. Хронологічне висвітлення дозволило історично конкретніше та повніше розкрити послідовність й своєрідність процесу формування концепції конституційної держави у І.І.Петрункевича, а також специфіку його державно-правових поглядів та характер їх органічного зв’язку з конкретною історичною епохою. Разом з тим, хронологічно послідовний розгляд матеріалу супроводжувався теоретичним, проблемно-категоріальним висвітленням державно-правової концепції І.І.Петрункевича, дослідженням її теоретико-пізнавальної значущості, а також внеску І.І.Петрункевича у розвиток ліберальної теорії в цілому і аспектів зв’язку його концепції з сучасністю. За допомогою історичної біографістики вдалося максимально наближено до дійсності провести науковий пошук щодо визначення основних життєвих етапів І.І.Петрункевича. Також використовувались історико-аналітичний та історико-порівняльний методи.

З метою осягнення змісту текстів праць І.І.Петрункевича, програмних документів політичної партії кадетів та нормативно-правових актів застосовувався герменевтичний метод. Цей метод дав можливість відшукати смисл при створенні норми права, вираженої в нормативних приписах законодавчого акту, та політико-правової ідеї, що закладена в програмно-політичних документах, тощо. Герменевтичний метод використовувався у сукупності з онтологічним та феноменологічним методами пізнання. За допомогою системного методу представлена система поглядів І.І.Петрункевича на право і державу в їх концептуальному зв’язку.

В дослідженні застосовувався методологічний потенціал сучасних вітчизняних й зарубіжних істориків та теоретиків в області правової держави, історії держави та права, історії політичних й правових вчень: В.Д.Бабкіна, В.М.Боєра, М.А.Дамірлі, Г.Г.Демиденка, І.Ю.Козліхіна, А.І.Кормича, С.О.Кириченка, В.В.Лазарєва, О.М.Мироненка, В.С.Нерсесянца, Л.В.Петрової, Ю.І.Римаренка, О.Ф.Скакун, В.І.Тимошенко, О.В.Тимощука, С.М.Тимченка, І.Б.Усенка, Ф.П.Шульженка, О.Н.Ярмиша та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні здійснена спроба комплексного монографічного дослідження державно-правових поглядів І.І. Петрункевича на тлі його політико-правової діяльності, з перспективою можливого використання сучасною юриспруденцію і втілення в практику державного будівництва в Україні. У роботі показано ідеологічне протиборство різних течій лібералізму, які майже одностайні в критичній оцінці абсолютистсько-самодержавного режиму, але істотно розходяться у конструктивному підході до політико-правового ідеалу, шляхів його здійснення та теоретико-правового обґрунтування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше зібрана, систематизована документальна база дослідження – невідомі та маловідомі роботи вченого, матеріали періодики того часу, архівні документи, частина з яких вперше введена до наукового обігу;

розглянуто понятійно-категоріальний апарат проблеми, дано визначення понять “погляди на державу”, “погляди на право”, “концепція”, “концепція конституційної держави”, “модель місцевого самоврядування” тощо;

запропонована періодизація процесу виникнення і розвитку державно-правових поглядів І.І. Петрункевича: I етап (1866 р. – жовтень 1905 р.), II етап (жовтень 1905 р. – жовтень 1917 р.), III етап (жовтень 1917 р. – червень 1928 р.); критеріями поділу на етапи слугували, як його світоглядна соціально-політична еволюція в межах ліберальної теорії, так і економічні та політичні метаморфози в країні;

обґрунтовано природно-правові витоки державно-правової концепції І.І. Петрункевича в її оновленому варіанті, притаманному частині вчених і політичних діячів кінця XIX – початку XX ст., що виявляється, зокрема, у визнанні ним природжених прав людини з історично мінливим змістом, а не однаковим для всіх часів і народів права, як це було властиве теорії природного права XVII-XVIII cт.;

з’ясована конституційна концепція І.І. Петрункевича про еволюційний розвиток суспільства, яка сходить до правової держави;

розкрито значення принципу парламентаризму для побудови конституційної (правової) держави І.І. Петрункевича, що знайшло вияв (стосовно російського ґрунту) у пропозиції скликання установчих зборів (парламенту) із складом парламентарів, демократично обраних на основі загального виборчого права при таємному голосуванні;

визначено, що провідне місце в концепції конституційної держави І.І. Петрункевича зайняла система конституційних прав і свобод та гарантованість їх державою. І хоча забезпечення прав і свобод не мало такої фундаментальної розробки як в наші дні (механізм реалізації, механізм охорони, механізм захисту), однак докладність обґрунтування системи цих прав не поступалась кращим зразкам цивілізованих держав Європи того часу.

поглиблено обґрунтування висловленого в юридичній літературі (О.М. Мироненко) положення про те, що І.І. Петрункевич є засновником ідеї конституційного контролю європейського типу;

встановлено бачення І.І. Петрункевичем найдоцільнішої для Росії федеративної форми державного устрою з наділенням суб’єктів федерації (областей) самими широкими політичними правами аж до виходу зі складу Росії тих із них, які об’єднані однорідними економічними, географічними й етнографічними умовами. Щодо вирішення національного питання про права етнічних меншин, то воно вбачалося в культурній автономії (культурне самовизначення нації), і в цій частині перегукується із сучасною теорією і практикою демократичних держав;

встановлена модель місцевого самоврядування, запропонована І.І. Петрункевичем, в основу якої покладені критерії порівняння з сучасними принципами організації місцевого самоврядування;

обґрунтована доцільність внести ім’я І.І. Петрункевича до плеяди видатних постатей ліберального напрямку національної політико-правової думки, а його державно-правові погляди вважати частиною як російської, так і української культурно-правової скарбниці і використовувати їх на сучасному етапі побудови в Україні демократичної правової соціальної держави.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення, висновки можна використати:

- у подальших наукових дослідженнях;

- у демократичному державно-правовому будівництві, зокрема реформуванні органів місцевого самоврядування;

- у навчальному процесі при викладанні курсу політичних та правових вчень, історії держави і права України, конституційного права України, при підготовці підручників і науково-методичних посібників з відповідних юридичних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського Національного університету внутрішніх справ. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, доповідалися та обговорювалися на наступних науково-практичних конференціях: X Міжнародній історико-правовій конференції “Історико-правові проблеми автономізму та федералізму” (м. Севастополь, 22-24 вересня 2003 р.); VI звітній конференції науково-педагогічного персоналу, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 14 травня 2004 р.); XII Міжнародній історико-правовій конференції “Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва” (м. Бахчисарай, 10-13 вересня 2004 р.); VII звітній науково-практичної конференції науково-педагогічного персоналу, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 19 травня 2005 р.); ХІІІ історико-правовій конференції “Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти” (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження викладені в п’яти статтях, чотири з яких опубліковані у наукових виданнях, що входять до переліку затвердженому ВАК України.

Структура дисертації визначена предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що об’єднують одинадцять підрозділів (з висновками), загальних висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації – 203 сторінки, із них основного тексту – 187 сторінок. Список використаних джерел містить 218 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ перший “Стан наукового опрацювання проблеми та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” аналізується література, що присвячена суспільній та політичній діяльності І.І. Петрункевича.

Історіографічну базу дослідження державно-правових поглядів І.І. Петрункевича автор умовно поділяє на п’ять груп: 1) дослідження, що були проведені до революції 1917 р., у тому числі самими ліберальними діячами (І. Белоконський, Б. Веселовський, Д. Шаховський); 2) праці представників більшовицької течії (В. Ленін); 3) історіографія радянського періоду (Л. Єрман, В. Лаверичев, Ш. Левін, Ф. Петров, Н. Пірумова, С. Сидельников, В. Старцев, Є. Черменський, К. Шацилло); 4) зарубіжна історіографія, в тому числі роботи представників еміграції (В. Леонтович, М. Карпович, Дж. Фішер, М. Раєфф, Т. Єммонс, Г. Вернадський); 5) сучасна історіографія (О. Гоголевський, М. Кривонос, А. Медушевський, В. Шелохаєв).

Сучасна література з теми дослідження завдяки новітній гуманістичній методології і широкій джерельній базі достовірніше відображає історичний процес розвитку лібералізму на теренах Російської імперії. Але практично всі роботи з цієї тематики є історичними дослідженнями і дають небагато уяви про державно-правові погляди І.І. Петрункевича. Можна назвати лише поодиноких авторів, які в контексті дослідження ідеї правової держави (О.Ф. Скакун) й генезису ідеї конституційної юстиції (О.М. Мироненко) вперше з юридичної точки зору висвітлюють деякі аспекти розвитку державно-правових поглядів І.І. Петрункевича. Незважаючи на те, що література по вивченню діяльності земств, ліберального руху досить широка, в ній немає узагальнюючих, власне юридичних робіт, спеціально присвячених комплексному аналізу державно-правових поглядів І.І. Петрункевича. Даною роботою автор прагне заповнити існуючу прогалину.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база та понятійно-категоріальний апарат дослідження” проаналізовано і класифіковано джерела, які використовувались при написанні дисертаційного дослідження, та розкрито основні політичні, теоретико-правові поняття та філософсько-правові категорії, що задіяні в даному досліджені.

Джерела автор поділяє на сім груп: 1) архівні матеріали, що зберігаються у фондах Державного Архіву Російської Федерації (ДАРФ), Архіву Російської Академії Наук, відділу рукописів Державної публічної бібліотеки ім. М.Е. Салтикова-Щедріна (м. Санкт-Петербург). Вони проливають світло на І.І. Петрункевича як особистість та на його діяльність і складаються в основному з рукописів статей, доповідей та оригіналів і копій листів; 2) роботи І.І. Петрункевича, що були опубліковані; 3) нормативно-правові акти Російської імперії; 4) матеріали про роботу чернігівського та тверського земств, губернських зборів, стенографічні звіти засідань І Державної Думи, протоколи ЦК Конституційно-демократичної партії (КДП), стенографічні звіти з’їздів та конференцій КДП, протоколи земських з’їздів, що проходили в період 1902-1905 рр. і резолюції, які були на них прийняті; 5) мемуарна література (М. Вінавер, С. Вітте, М. Вишняк, О. Кізеветтер, Д. Шаховський, Д. Шуб); 6) праці в галузі держави і права, що були написані попередниками і сучасниками І.І. Петрункевича; 7) матеріали періодики кінця XIX – початку XX століть.

Особлива увага приділена аналізу понятійно-категоріального апарату проблеми, даються визначення терміно-понять: погляди на державу, погляди на право, доктрина, концепція конституційної держави, модель місцевого самоврядування. Пояснюється чому І.І. Петрункевича не можна віднести до класиків політико-правової думки та кваліфікувати систему його ідей як вчення, чому правильніше говорити про його погляди на державу та право.

Розділ другий “Етапи становлення та розвитку державно-правових поглядів І.І. Петрункевича” складається з трьох підрозділів, в яких простежується генезис і еволюція поглядів І.І. Петрункевича за такими етапами: земський, думський, післяреволюційний.

У підрозділі 2.1. “Формування державно-правових поглядів І.І. Петрункевича (земський етап)” досліджується життєвий та творчий шлях І.І. Петрункевича періоду його земської діяльності. Аналіз спогадів І.І. Петрункевича та матеріалів його особистого архіву дає можливість встановити, що після закінчення в 1866 р. юридичного факультету Петербурзького університету він повертається на батьківщину, в Чернігів, де примикає до групи, яка об’єдналася навколо ідеї оновлення Росії шляхом проведення селянської, земської та судової реформ, встановлення конституційного державного устрою. Першочергові завдання держави на цьому шляху І.І. Петрункевич вбачав у реформуванні вищих органів державної влади і законодавчому закріпленні прав і свобод громадян та їх об’єднань; знищення усіх привілеїв, рівність громадянських і політичних прав, свобода утворення органів місцевого самоврядування, що є відносно автономними від центру. Молодий теоретик-реформатор відкидав навіть думку про можливість революційного, примусового шляху зміни державного устрою. В цьому питанні він знайшов підтримку українофілів. На зустрічі з керівниками українофільського руху в Києві за ініціативою І.І.Петрункевича була утворена група, яка взялась розповсюджувати антитерористичні ідеї на противагу народницької організації “Народна Воля”, яка вважала політичне вбивство одним з головних засобів боротьби з деспотизмом.

В 1879 р. І.І. Петрункевичем була написана брошура “Найближчі задачі земства”, яка заклала підвалини майбутніх програм “Союзу Визволення” та Конституційно-демократичної партії: 1) перетворення російської абсолютної монархії в конституційну; 2) скликання установчих зборів як представницького органу народу та прийняття ними конституції (ця вимога вперше в Росії пролунала саме від І.І. Петрункевича); 3) демократичне реформування органів місцевого самоврядування; 4) побудова майбутньої держави на ліберальній основі; 5) гарантування державою конституційно схвалених прав та свобод особи.

Організований на початку квітня 1879 р. І.І. Петрункевичем перший земський з’їзд відіграв величезну роль у розповсюдженні ліберальних ідей, започаткував постійне проведення нелегальних нарад та з’їздів, що стали політичною трибуною ліберально налаштованої громадськості. Така активна опозиційна діяльність не залишилась поза увагою царату – І.І.Петрункевич неодноразово піддавався адміністративному висиланню. З квітня 1879 р. по серпень 1886 р. він був у засланні в Варнавірі, Смоленські, Твері. Після закінчення заслання І.І. Петрункевичу було заборонено проживати на території Київського генерал-губернаторства. Він оселяється в Твері, куди і переміщується центр політичної активності земського лібералізму. У 1902 р. за ініціативою І.І. Петрункевича (встановлено автором) П.М. Милюков написав програмну статтю “Від руських конституціоналістів”, що була відредагована її ініціатором (підтверджений факт, встановлений О.М. Мироненком). Стаття була опублікована в першому номері нелегального журналу “Освобождение” (одним з засновників якого був І.І. Петрункевич) та містила в собі першу в історії лібералізму програму перетворення Росії на конституційних засадах. Основна частина програми складалась з трьох розділів, які містили вимоги: 1) особиста свобода, гарантована незалежним судом, 2) рівність всіх перед законом; 3) скликання безстанового народного представництва. Особлива увага приділялась розмежуванню законодавчої та виконавчої влади. Принцип “поділу влад” повинен був стати новим обличчям майбутньої держави. Основною відмінністю цієї програми від програм правих земців під керівництвом Д. Шипова (які згодом утворили партію “Союз 17 октября”) було визнання законодавчого характеру майбутнього парламенту. Програма І.І. Петрункевича також кардинально відрізнялась від програми Соціал-демократичної робочої партії (В.І. Ленін), яка передбачала скинути самодержавство, встановити правління одного класу – пролетаріату та ліквідувати приватну власність.

В роботі зазначається, що державно-правові погляди І.І. Петрункевича складались в результаті аналізу новітніх західноєвропейських ідей та спроб застосувати до російської дійсності ти з них, які відповідали об’єктивним змінам, що відбувалися у соціально-економічній сфері (поступовий розвиток буржуазних відносин).

У підрозділі 2.2. “Вплив партійно-політичного вибору І.І. Петрункевича на його державно-правові погляди (думський етап)” дисертант визначає особливості державно-правових поглядів І.І. Петрункевича в період його членства в Конституційно-демократичній партії та законопроектній діяльності в І Державній Думі.

На основі аналізу стенографічних звітів засідань ЦК кадетської партії, її з’їздів, конференцій, засідань І Державної Думи встановлено, що розробкою програми партії кадетів І.І. Петрункевич займався у складі спеціально утвореної комісії. Тому природно, що ідеї мислителя про закріплення на законодавчому рівні прав та свобод громадян, реформування системи місцевого самоврядування, скликання законодавчих установчих зборів знайшли своє відображення в програмі партії. Автор зазначає, що в демократичних положеннях політичних програм кадетів та соціалістів про необхідність заміни абсолютної монархії республіканською формою правління, наділення людини і громадянина правами і свободами не було суттєвих розходжень. Принципові відмінності між кадетською партією та партією більшовиків полягали у категоричному не сприянні першими пролетарської революції і диктатури робочого класу.

Після виборів до парламенту І.І. Петрункевич очолив кадетську фракцію, був головою бюджетного комітету та головою комісії, яка розробила законопроекти “Про реформування виборів в земські та міські установи”, “Про відміну станових привілеїв”, “Про скасування земських начальників”, “Загальні положення земської реформи”. Як протест на розпуск імператором першого парламенту (через 72 дні після скликання) депутатами на чолі з І.І. Петрункевичем було складено Виборзьке звернення. В його основу була покладена запропонована ним (вперше встановлено автором) ідея про пасивній опір царату у формах: а) несплати податків; б) ухилення від призову до армії.

У підрозділі 2.3. “Зміни в державно-правових поглядах І.І. Петрункевича (післяреволюційний етап)” зазначається, що після жовтневої революції 1917 р. І.І. Петрункевич відкидає можливість повернення до монархії, “бо саме цей порядок привів нас до жахів більшовизму”, стверджує, що “Росія повинна бути демократичною парламентарною республікою”, побудованою на засадах широкого місцевого самоврядування. Він з самого початку не прийняв більшовицької революції, вважав, що через неї були згублені ті ростки конституційних ідей, які з таким трудом проросли в Російській імперії. І.І. Петрункевич емігрує через Крим в Грецію, Францію, США, Швейцарію; останні роки провів в м. Росток (Чехословаччина). Для перемоги над більшовизмом він відкидає як революційний, так і суто мирний шлях; пропонує план, заснований на поєднанні трьох його складових: воєнної, політичної та соціально-економічної. На звільнених білою армією територіях (які в майбутньому об’єднаються в федерацію за типом США) вся повнота влади, за відсутності державних органів управління, повинна належати органам місцевого самоврядування, що дало б населенню моральні гарантії нового порядку. Такий план мають реалізувати сумісно армія та кадетська партія, яка стане політичним центром для об’єднання майбутньої Росії на засадах конституційної, правової держави.

На післяреволюційному етапі, незважаючи на похилий вік, І.І. Петрункевич активно включився у партійну діяльність. Він займає принципову позицію в так званій “Паризькій кризі конституційно-демократичної партії”, пише низку статей, в яких засуджує лідерів “демократичної групи” на чолі з П.М. Мілюковим в зраді ідеалів партії, яка знайшла свій вираз спочатку у визнанні останнім можливості відновлення монархії німецькими штиками (ворогами Росії у Перший світовій війні), потім в союзі с есерами та відреченні від білої армії, що вела боротьбу з більшовиками. До останніх днів свого життя він залишався відданий своїй концепції побудови конституційної (правової) держави в Росії.

Помер І.І. Петрункевич 14 червня 1928 р. в Ростоках та похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.

Розділ третій “Концепція конституційної (правової) держави І.І. Петрункевича” складається з чотирьох підрозділів. В ньому автор аналізує основний спектр питань, пов’язаних з розробкою І.І. Петрункевичем концепції конституційної (правової) держави. З’ясовується спадкоємний зв’язок державно-правових поглядів І.І. Петрункевича і його сучасників та попередників, встановлюється ступінь співзвучності його ідей нашому часу.

У підрозділі 3.1. “Конституційна держава як модель правової держави” визначається, що представниками ліберального руху кінця ХІХ – початку ХХ століть були розроблені різні моделі правової держави. Деякі з них вважали конституційну державу етапом на шляху побудови правової держави, інші (до них відноситься І.І. Петрункевич) розглядали конституційну державу як правову, хоч і не відкидали еволюції конституційної (правової) держави. Не визначаючи себе явно прихильником тієї чи іншої правової теорії, І.І. Петрункевич проте висловлював ряд положень щодо моралі, звичаїв, права, автономії особи тощо, які дозволяють вважати, що методологічними засадами його поглядів на державу і право взагалі і конституційної (правової) держави зокрема стали положення “відродженої” теорії природного права, за сучасною кваліфікацією: 1) в основі права і його розуміння перебуває мораль, а право трактується, як “здійснення в людському суспільстві і в межах людських сил тих моральних істин, які прийняті християнською культурою”; 2) наголошується на наявності “принципів права, які покладаються в основу конституції” (хоча зміст цих принципів не роз’яснюється); 3) в принципі верховенства права вбачається основна ідея що слугує “забезпеченню інтересів народу”; 4) враховується звичай, як провідне джерело права, яке близьке народу, зазначається, “що було б правильним кодифікувати звичаєве право або надати мировому суду право вирішувати справи за звичаєвим правом”; 5) відкидається позитивістська правова теорія, наголошується на невід’ємних правах і свободах людини, що перебувають у постійній зміні залежно від історичних обставин, і “перелік яких не є вичерпним”. В руслі цієї теорії І.І. Петрункевич розглядав конституційну (правову) державу у її постійному русі, динаміці у напрямку вдосконалення. Він не мислив вдосконалення конституційної (правової) держави без її демократизації, насамперед, в сфері соціальній, що полягало у вирівнюванні соціальної структури, переважанні в суспільстві людей середнього достатку. З сучасних позицій такий підхід можна класифікувати як крок до ідеї про соціальну державу, зроблений І.І. Петрункевичем від конкретної вимоги побудови демократичної держави. Щодо правової держави, то конституційна держава, на його думку, є “правовою” “з юридичної точки зору”. Він, як і більшість теоретиків початку ХХ ст., як позитивістів (В.М. Гессен), так і прихильників теорії природного права (С.А. Кістяківський, Б.А. Котляревський, Ф.Ф. Кокошкін тощо) стверджував, що правова держава є державою, обмеженою правом, висував принцип зв’язаності державної влади правом: “необхідно щоб влада підкорилася праву та в ім’я цього права”.

Слід зазначити, що держава в його трактуванні може бути (за формою правління) як конституційною монархією, так і конституційною республікою. Ось чому в його концепції ми спостерігаємо обґрунтування конституційної (правової) держави спочатку для конституційної монархії, а потім для демократичної парламентарної республіки.

У підрозділі 3.2. “Еволюція поглядів на форму державного правління від конституційної монархії до республіки” в тлумаченні І.І. Петрункевича обумовлена державно-політичними змінами, залежними від переваги волі влади чи волі народу. І.І. Петрункевич вперше в Росії, в 1879 р., в брошурі “Найближчі задачі земства” висунув вимогу створення конституційної монархії через скликання законодавчих установчих зборів (парламенту) та прийняття ними конституції. Юридична форма організації державної влади майбутньої конституційної монархії представлена в “Основному державному законі. Проекті руської конституції”. За задумкою авторів проекту (І.І. Петрункевича, Н.Ф. Анненського, И.В. Гессена, В.М. Гессена, П.И. Новгородцева, Ф.Ф. Кокошкіна, С.А. Котляревського, Г.И. Шрейдера) законодавча влада належить двопалатному парламенту, нижня палата якого обиралась шляхом загального, прямого, таємного голосування, а верхня – губернськими земськими зборами. Виконавча влада належить імператору та кабінету міністрів, який призначається імператором та підзвітний Державній Думі. Імператор є обмеженим конституцією. Судова влада відділена від законодавчої та виконавчої, вводиться принцип незмінюваності суддів.

Згодом (після лютневої революції 1917 р.) І.І. Петрункевич віддає перевагу конституційній демократичній парламентарній республіці, наголошує на “органічній нездатності монархії, навіть ліберальної, керувати демократією на точній підставі конституційних законів”. Він критикує як монархію, так і соціалізм, вбачаючи їх основою “деспотизм, - в одному – держави, в іншому – особи, що наділена повноваженнями, які виходять за межи безпеки”. Показниками демократичного характеру держави, на думку І.І. Петрункевича, є система загального виборчого права, свобода совісті, право приватної власності і свобода економічної діяльності та їх гарантування, система місцевого самоврядування, що урегульована законодавством. В роботі зазначається, що деякі положення концепції І.І. Петрункевича про форму організації державної влади є актуальними в світлі проведення конституційної та адміністративної реформи в Україні, зокрема положення про відповідальність уряду перед парламентом, проведення референдуму про створення двопалатного парламенту тощо.

У підрозділі 3.3. “Забезпечення прав і свобод людини як основна складова концепції конституційної (правової) держави” визначається, що сенс конституційного образу правління І.І. Петрункевич вбачає в “забезпеченні основних та невідчужуваних прав особи”. Посилаючись на історичний досвід різних народів, І.І. Петрункевич стверджує, що “тільки конституційний режим може дати таке забезпечення”. Закріплення в конституції основних прав і свобод особи, на його думку, має велике значення, тому що “порушення їх відтепер буде порушенням основного державного закону” та поставить “означені права вище звичайного законодавства”. І.І. Петрункевич не розкладав поняття “забезпечення” на такі складові як реалізація, охорона, захист та ін., що притаманно сучасній теоретико-правовій науці. Його завдання полягало в пошуках гарантів прав та свобод людини, суб’єктів такого забезпечення. Такого суб’єкта він вбачав в Вищому Суді – органі конституційної юрисдикції, що забезпечує дотримання конституції, припиняє дію підзаконних актів, які засновані на неконституційних законах. До того ж у І.І. Петрункевича вже в ті часи визріває ідея про необхідність застосування адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення прав та свобод громадян.

Цінно те, що конституційна концепція І.І. Петрункевича не залишалася в межах програмних документів політичної партії, до якої він належав, а знайшла відображення у нормопроектуванні того часу. Так, ідея прав та свобод людини та громадянина була втілена у “Основному законі Російської імперії. Проекті руської конституції”, що був розроблений І.І. Петрункевичем та його соратниками. В основу розділу проекту конституції, який присвячений основним правам та свободам громадян, були покладені “відповідні положення європейських конституцій”, адаптовані до російської дійсності. Це ще раз підтверджує той факт, що І.І. Петрункевич був прихильником західноєвропейської моделі конституційної держави.

У підрозділі 3.4. “Конституційна юстиція як інституційна складова концепції конституційної (правової) держави” визначається, що І.І. Петрункевич відводив інституту конституційної юстиції роль максимального захисника Основного закону від порушень, чим забезпечувалося дотримання одного з найважливіших принципів конституційної (правової) держави – принципу верховенства права. Наголошується, що І.І. Петрункевич та його соратники запропонували модель конституційного контролю ще в “Основному державному законі. Проекті руської конституції” (1904 р.), тобто на 16 років раніше, ніж це зробив Г. Кельзен (1920 р.), хоча у світовій юридичній літературі саме останній вважається винахідником ідеї конституційної юстиції європейського типу. Цим самим розвивається теза, що вперше була висловлена О.М. Мироненком. Адже на момент розробки І.І. Петрункевичем була відома тільки одна модель конституційного контролю – американська, за якою конституційний контроль забезпечується Вищим Судом США. І.І. Петрункевич запропонував створити Вищий Суд як спеціальний орган “для цілей конституційної юстиції”.

Здійснюючи порівняння проектів конституційної юстиції І.І. Петрункевича та Г. Кельзена автор розвиває думку О.М. Мироненко про наявність в них таких положень, що їх об’єднують, і водночас тих, що свідчать про їх відмінність. В роботі вказуються ці положення, наголошується на особливостях проекту І.І. Петрункевича і його однодумців, які характеризують його з якісної сторони. Нажаль, проект конституційного контролю, запропонований в Росії, залишився нереалізованим. Але його ідеї переломлені в Законі України “Про Конституційний Суд України” 1992 р. та новій його редакції 1996 р., знайшли практичне втілення у діяльності створеного в 1996 р. Конституційного Суду.

Розділ четвертий “Модель місцевого самоврядування І.І. Петрункевича” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. “Погляди І.І. Петрункевича на організацію місцевого самоврядування” автор структурує запропоновану І.І. Петрункевичем модель місцевого самоврядування, що детально обґрунтована в “Основному державному законі. Проекті руської конституції”, законопроектах “Про реформування виборів в земські та міські установи”, “Про скасування земських начальників”, “Загальних положеннях земської реформи”. Основні положення цієї реформи полягали у запровадженні місцевого самоврядування на усій території Російської імперії, введенні дрібної земської одиниці (система органів місцевого самоврядування складалась з сільських, дільничних, повітових, губернських, а також міських земств), наданні земствам максимуму повноважень (залишаючи за державою лише функції нагляду за законністю їх діяльності). При цьому вибори до органів місцевого самоврядування повинні були відбуватися на основі загального, таємного, прямого голосування. В роботі наголошується на актуальності втілення в сучасне законодавство України принципу, за яким максимум повноважень за органами місцевого самоврядування закріплюється статутно, а не делегується органами державної влади.

Дисертант, порівнюючи концепції організації місцевого самоврядування І.І. Петрункевича, М.П. Драгоманова, М.С. Грушевського, приходить до висновку, що при певних відмінностях їх об‘єднуючими принципами були такі: децентралізація державної влади, рівність усіх людей перед законом, гарантії особистих прав і свобод людини, самоорганізація населення. Незважаючи на те, що проект організації місцевого самоврядування І.І. Петрункевича за давниною не може бути спроектований на реалії сьогодення, однак він представляє собою певний інтерес для сучасних реформаторів державної влади саме завдяки принципам організації місцевого самоврядування, запропонованим ним. До вказаних принципів слід додати принцип “субсидіарності”, нині закріплений в міжнародних документах і прийнятий низкою цивілізованих країн світу, який у часи життєдіяльності І.І. Петрункевича розумівся як принцип розділення повноважень між різними рівнями влади у державі (центральними і місцевими) та виконання органами держави лише тих функції, здійснення яких не під силу органам місцевого самоврядування.

Підрозділ 4.2. “Федерація як шлях до правового вирішення національного питання” присвячений аналізу концепції І.І. Петрункевича стосовно вирішення національної проблеми в порівняні з іншими концепціями, як ліберальними так і соціалістичними. Дисертант підкреслює, що хоч в поглядах І.І. Петрункевича не передувала національна проблема, як у М.С. Грушевського, він пропонував вирішення національного питання у комплексі з територіально-політичним. В роботі зазначається, що основний шлях правового вирішення національного питання за І.І. Петрункевичем полягав в законодавчому втіленні принципу децентралізації державної влади, створенні федерації: “тільки в цій формі Росія буде єдина, тільки в цій формі вона буде вільна, і тільки в цій формі питання про національні єдності відпаде само собою”. Федерація повинна будуватися на основі територій, об’єднаних однорідними економічними, географічними та етнографічними умовами. Автор наголошує, що погляди І.І. Петрункевича на форму адміністративно-територіального устрою відрізнялись не лише від націонал-лібералів, а й від офіційної програми партії народної свободи, яка проголошувала провінціальну автономію. На відміну від концепцій інших ліберальних діячів І.І. Петрункевич не заперечував політичне відокремлення окремих територій (зокрема Польщі) від держави. Позиція І.І. Петрункевича відрізнялась також від позиції В.І. Ленина, який тільки теоретично допускав можливість соціалістичної федерації, однак до 1917 року вважав її неприпустимою для застосування в Росії та виступав за централізоване управління державою.

І.І. Петрункевич наполягав на наданні націям права на культурне самовизначення, під яким розумів повну свободу використання різних мов у публічному житті, свободу заснування й утримання навчальних закладів, всіляких зборів, союзів й установ, що мають за мету збереження та розвиток мови, літератури й культури кожної народності тощо. На думку автора, ці ідеї відповідають сучасній концепції культурного плюралізму і повинні бути враховані при розробці “Концепції державної етнополітики України”.

У Висновках сформульовані основні результати дослідження.

За політичними поглядами І.І. Петрункевич є ліберал, конституційний демократ. Він стояв на чолі лівого флангу земського руху, відстоював негайне реформування державного устрою на конституційних та ліберально-демократичних засадах.

Розвиток державно-правових поглядів І.І. Петрункевича проходив в три етапи: І (земський) етап (1866 р. – жовтень 1905 р.) – з орієнтацією на новітні західноєвропейські ідеї, їх синтезування та пристосування до