МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Мішина Ірина Георгіївна
УДК: 330.342+338.2(477)
Економічна безпека в умовах ринкових трансформацій
Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія
та історія економічної думки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Донецьк - 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі економічної теорії Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).
Науковий керівник:
кандидат економічних наук, доцент Приходько Віктор Володимирович, Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри економічної теорії (м. Донецьк).
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Чаусовський Олександр Михайлович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк);
кандидат економічних наук, доцент Костюк Тамара Йосипівна, Українська академія зовнішньої торгівлі Міністерства економіки України з питань Європейської інтеграції, професор кафедри світового господарства і міжнародної економічної інтеграції (м. Київ).
Захист відбудеться 26 грудня о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: вул. Челюскінців, 198а, м. Донецьк, 83015, великий зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (вул. Університетська, 24, м. Донецьк, 83055).
Автореферат розісланий 23 листопада 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Г.С. Овечко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Процес формування ринкових відносин в Україні супроводжується глибокою соціально-економічною кризою, яка спровокувала уповільнення суспільного розвитку. Комплекс проблем, які пов’язані з ринковими трансформаціями, підсилюється такими економічними явищами, як дефіцит державного бюджету, інфляція, падіння рівня виробництва, наявність безробіття та різке падіння рівня життя населення. Негативні економічні явища набувають ще більшого масштабу у зв’язку з відсутністю науково обґрунтованої стратегії національного розвитку, основаної на економічно безпечних орієнтирах. Разом з тим, проблема економічної безпеки ніколи не існувала відокремлено. Вона є похідною від специфіки економічного зростання на кожній стадії розвитку суспільства. Конкретизований зміст цієї проблеми може змінюватися в залежності від динаміки зовнішніх і внутрішніх умов функціонування економічної системи.
Фактично в Україні з 2005 року відбувається погіршення економічного стану та уповільнення темпів економічного зросту. Так, реальний ВВП знизився до рівня 102,4%, що на 9,3% нижче ніж в попередньому періоді; приріст промислового виробництва становив 3,1%; загальний обсяг сільськогосподарського виробництва залишився на рівні 2004 року, відбулося скорочення експорту (на 32,7%) та обсягу інвестицій в основний капітал (на 26,1%).
За даними ПРООН (Програми розвитку організації об’єднаних націй)Україна належить до числа країн з середнім розвитком людського потенціалу, в загальному списку займає 78 позицію, значно відстаючи від країн, які входили до складу СРСР: Росія – 62, Білорусія – 63 позиції. У рейтингу Всесвітнього банку, який складається на основі розрахунку ВНД по ППС за 2004р. Україна посіла 112 позицію (серед 208 країн), а в 2005р. – опинилася на 130. Це свідчить про уповільнення темпів економічного зростання і формування нових загроз розвитку країни.
Все означене робить актуальним дослідження сутності категорії „економічна безпека” та її динаміки в умовах ринкових трансформацій на основі узагальнення різних наукових підходів та обґрунтування основних напрямків забезпечення економічної безпеки держави в складних умовах функціонування вітчизняної економіки.
Еволюцію формування економічної думки в області визначення теоретичних основ економічної безпеки можна дослідити в наукових працях зарубіжних та українських вчених – Д.Ламбера, П.Кінга, Р.Нолана, Л.Абалкіна, А.Архіпова, О.Бухвальд, В.Сенчагова, С.Глазьєва, В.Медведєва, Є.Олейнікова, О.Тамбовцева, Є.Човушяна, О.Білоруса, В.Геєця, З.Варналія, Д.Лук’яненка, А.Козаченка, Є.Панченка, А.Гриценка, Т.Костюк, О.Чаусовського, Ю.Лисенка, Т.Пастернак-Таранущенка та ін. Вони, в межах своїх досліджень, торкаються питань, пов’язаних з економічною природою безпеки держави, з її суб’єктами та об’єктами, сутністю, критеріями, системами показників та їх граничними значеннями; взаємозалежності функціональних складових економічної безпеки та напрямків їх забезпечення, методологічних і теоретичних проблем оцінки, аналізу та забезпечення національної та економічної безпеки України з урахуванням її сучасного стану і існуючих проблем розвитку. Завдяки таким дослідженням досягнуто суттєвого прогресу в розробці наукових і практичних аспектів вирішення означених проблем.
Однак, критичний огляд наукових наробок з проблем економічно безпечного розвитку дозволяє стверджувати, що деякі методологічні та теоретичні питання залишаються не в повній мірі дослідженими. Так, все ще триває дискусія про сутність і критерії економічної безпеки; потребують подальшої розробки склад показників економічної безпеки та методи визначення їх граничних значень, сутність і методи прогнозування загроз економічній безпеці, заходи і напрямки забезпечення економічної безпеки різних рівнів економіки.
Наявність ще не вирішених проблем та спірність окремих питань означеної теми, теоретична та методологічна значимість дослідження процесів реалізації економічно безпечного розвитку держави обумовили вибір теми, визначення мети і завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності до Концепції економічної безпеки України (розроблена у 1999р. Інститутом економічного прогнозування, керівник проекту В.М.Геєць) і згідно з планом науково-дослідних робіт Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського в межах держбюджетних тем: “Соціальні пріоритети та економічна безпека” (номер державної реєстрації 0101U002487); “Дослідження і розробка методології діагностики і запобігання тінізації економіки України з використанням інтелектуальних систем прийняття рішень” (номер державної реєстрації 0104U000121) та госпдоговірної теми „Проблеми оцінки регіональної економічної безпеки”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є наукове обґрунтування сутності економічної безпеки як системи, розробка і реалізація головних напрямків забезпечення економічної безпеки реального сектору економіки на прикладі України. Для досягнення мети в дисертаційній роботі поставлені наступні задачі:
визначити сутність „економічної безпеки” як системної економічної категорії, виділити її елементи, структуру, взаємозв’язки, протиріччя, спроможність до самоорганізації на основі узагальнення існуючих наукових теорій;
проаналізувати концептуальні підходи до оцінки рівня економічної безпеки з точки зору їх відповідності сучасним умовам господарювання, з урахуванням особливостей трансформаційних перетворень в економіці України;
обґрунтувати систему критеріїв та здійснити класифікацію видів економічної безпеки, на основі якої провести дослідження ризиків економічної безпеки (сукупності загроз) та сформувати практичні рекомендації щодо мінімізації втрат від їх впливу;
розробити концепцію ієрархічної декомпозиції економічної безпеки, проаналізувати зв’язок між різними рівнями економічної безпеки та особливостями їх забезпечення;
проаналізувати основні геополітичні та економічні характеристики України і провести зовнішній моніторинг економічної безпеки держави з метою визначення основних тенденції та ризиків в її економічному розвитку;
обґрунтувати систему показників економічної безпеки держави та їх граничні значення з урахуванням особливостей трансформаційних умов в Україні;
визначити сутність технологічної, інвестиційної, продовольчої безпеки як основних елементів реального сектору економіки, дослідити їх реальний стан та розробити комплекс стратегічних напрямків забезпечення економічної безпеки реального сектору економіки, які засновано на системі відповідних державних заходів.
Об’єкт дослідження: процеси формування соціально-економічної системи держави в трансформаційному періоді, її кількісна і якісна оцінка в аспекті економічної безпеки.
Предмет дослідження: система відносин між державою, регіонами, підприємствами і особистістю з приводу забезпечення і підтримки оптимального рівня економічної безпеки в умовах трансформаційної економіки.
Методи дослідження. Дослідження побудовано на методології, яка включає в себе чотири рівні:
по-перше, емпіричний метод. Зокрема, було досліджено процес формування сутності категорії „економічна безпека” як в історичному плані, так і з точки зору логіки економічного розвитку. В роботі також систематизовано тенденції розвитку економіки і засоби державного регламентування економічної безпеки;
по-друге, логіко-теоретичний метод. З його допомогою стало можливим виділення пріоритетних складових економічної безпеки для кожного рівня економіки (в межах вдосконалення ресурсно-функціонального підходу) та дослідити ієрархічну декомпозицію економічної безпеки як систему взаємодії її окремих рівнів. З допомогою методу синтезу зроблено висновок про те, що кожний наступний рівень безпеки на заперечує попередній, а доповнює його;
по-третє, причинно-логічний метод. Як сама економічна безпека, так і конкретні форми її реалізації розглядаються насамперед з точки зору їх причинної зумовленості, виділяються та аналізуються чинники, що впливають на їх дію, та можливі наслідки за певної їх взаємодії. Цей рівень дозволяє побудувати систему показників та дослідити стан забезпечення економічної безпеки держави та виділити основні тенденції в еволюції його складових;
по-четверте, абстрактно-теоретичний метод (сходження від абстрактного до конкретного). Саме з допомогою цього методу стає можливим виявлення закономірностей економічного розвитку, як послідовне сходження від простих до складних його форм, комплексність та повнота заходів по забезпеченню економічної безпеки держави. Цей рівень дослідження дозволяє побачити процеси економічного розвитку як суперечливі й неоднозначні, багатогранні і багатовимірні. Застосування тут діалектичного підходу дозволяє побачити рушійні сили економічного зростання і розробити концепцію економічно безпечного розвитку реального сектору економіки на основі їх урахування.
В роботі також використовувалися деякі методи спеціальних наук.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації розв’язана важлива для економіки України задача поглиблення теоретичних засад та розробки рекомендацій щодо забезпечення економічної безпеки реального сектору економіки держави в трансформаційному періоді.
При цьому отримані результати, що мають суттєву наукову новизну:
вперше:
розроблено концепцію забезпечення економічної безпеки реального сектору економіки в трансформаційному періоді. Головними складовими цієї концепції є комплекс рекомендацій щодо підвищення рівня технологічної безпеки й конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників; забезпечення інвестиційної безпеки та факторів її зміцнення, перспективи та заходи щодо досягнення продовольчої безпеки держави;
визначено додаткові, системно утворюючі економічну безпеку характеристики, в якості яких запропоновано: ймовірнісний характер економічної безпеки, цілеспрямованість, суперечливість, керованість, спроможність до саморозвитку, незалежність і стійкість;
запропоновано систему принципів державної політики в області попередження та усунення ризиків безпеки: принцип попередження, принцип патерналізму, принцип комплексності, принцип системності;
уточнено:
сутність „економічної безпеки”, як системної категорії, її роль і місце в процесі забезпечення національної безпеки. Економічна безпека досліджується як система економічних відносин, як горизонтальних, так і вертикальних, між державою, регіонами, фірмами та окремими індивідами з приводу досягнення такого рівня економічного розвитку, при якому забезпечується ефективне задоволення потреб і гарантований захист інтересів всіх суб’єктів економіки, навіть при несприятливих умовах розвитку внутрішніх та зовнішніх процесів;
основні вимоги до системи показників економічної безпеки;
удосконалено:
методологію дослідження економічної безпеки завдяки обгрунтуванню доцільності використання поняття „ризик безпеки”, сутність якого може бути визначено як оцінку імовірності зниження рівня економічної безпеки держави, або як збиток, якого набуває економічний потенціал держави за визначений проміжок часу, що буде заважати реалізації інтересів суб’єктів економічної безпеки;
систему показників, яка включає три рівня: загальноекономічні показники; показники продовольчої, інвестиційної та технологічної безпеки; показники соціальної безпеки, та запропоновано систему граничних значень за кожним з означених показників;
набули подальшого розвитку:
система чинників ризику економічної безпеки, яку конкретизовано відповідно до критерію – види ринку. Так, наведено систему чинників ризику технологічної, інвестиційної, продовольчої безпеки;
класифікація в системі економічної безпеки, яку розроблено за критеріями: види ринків; масштаби забезпечення; термін реалізації та забезпечення; ступінь досягнення; спосіб оцінки; рівень досягнення. Наведено авторські визначення що до кожного виду економічної безпеки;
концепція ієрархії в системі економічної безпеки, яка дозволила точніше визначити рівні економічної безпеки, взаємозв’язки між ними та сутність і напрямки її забезпечення.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що отримані результати мають науково-методологічне значення, тому що вони присвячені обґрунтуванню недостатньо розроблених в економічній теорії і конкретній економіці проблем, які пов’язані із оцінкою та забезпеченням економічної безпеки держави в трансформаційному періоді.
Дисертація спрямована на розробку напрямків та заходів стабілізації реального сектору економіки як основи економічно безпечного розвитку держави в умовах ринкових трансформацій. Висновки, пропозиції і рекомендації, які викладено в роботі, можуть використовуватися в практичній діяльності законодавчих та виконавчих органів державної влади, на підприємствах реального сектору економіки: науково-технічна, інвестиційна, продовольча сфери (що підтверджено актами про впровадження результатів дослідження). Окремі положення та узагальнення можуть бути основою при розробці курсів з економічної теорії, а також спецкурсів з проблем формування і розвитку ринкових відносин в Україні.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного дослідження, про що свідчить список опублікованих робіт. Аналітична частина роботи виконана на основі офіційних статистичних даних і економічної інформації, збір і обробка якої здійснювалися автором самостійно. Теоретичні і прикладні висновки отримані особисто автором, обговорювалися на наукових конференціях і семінарах різних рівнів, опубліковані у відкритому друку одноосібно.
Апробація результатів дослідження. Головні результати дисертації були представлені на міжнародних і українських науково-практичних семінарах і конференціях: щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за підсумками наукової роботи у 2002-2005 роках “Торгівля і ринок України”; Міжнародному семінарі “Нова економіка і вища освіта” (Донецьк, 2003р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих вчених „Проблемы и перспективы устойчивого развития туризма и сферы услуг в мире и в Украине” (Донецьк, 2003р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Управління підприємствами: проблеми та шляхи їх вирішення” (Донецьк, 2003р.); Другій загальноукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, соціальна політика і проблеми національного відродження України”(Донецьк, 2003р.); ЙЙЙ Міжрегіональній науково-практичній конференції “Налогообложение в промышленном регионе: теория, практика и перспективы развития” (Донецьк, 2003р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Оптимум-2003” (Харків, 2003р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих вчених і студентів “Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери” (Донецьк, 2004р.); Другій міжнародній науково-практичній конференції “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (Хмельницький, 2004р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 16 одноосібних робіт, загальним обсягом 7 д.а.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, який складається з 218 джерел, 7 додатків. Роботу викладено на 180 сторінках. Матеріал дисертації ілюструють 10 таблиць, 4 рисунки.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У вступі: по-перше, доведена актуальність теми дослідження на основі оцінки існуючих концептуальних підходів до вирішення проблем економічно безпечного розвитку; по-друге, виявлено недосліджені аспекти економічної теорії, які торкаються теми дисертації; по-третє, приділено увагу окремим питанням щодо методики оцінки економічної безпеки держави та її забезпечення в межах реального сектору економіки в трансформаційному періоді; по-четверте, обґрунтовано мета та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, визначено наукову новизну отриманих результатів, їх прикладну значимість.
Перший розділ „Теоретичні основи аналізу економічної безпеки” присвячено дослідженню категорії „економічна безпека”, її елементів, ризиків, які на неї впливають, теоретичних підходів до формування системи показників та їх граничних значень, обґрунтуванню взаємозалежності її рівнів.
Природно, що трансформаційні процеси в економіці сприяють подальшому розвитку не тільки конкретної економіки, а й економічної теорії. В цьому контексті відносно новою категорією є „економічна безпека”. За своїм змістом економічна безпека належить до числа тих проблем, від вирішення яких залежить стан тієї або іншої держави, тому що її забезпечення дозволяє реалізувати ефективний розвиток, результатом якого є економічна незалежність, відновлення виробництва, раціональна зайнятість, зростання рівня життя та соціальної захищеності населення, зовнішньоекономічна рівновага. При цьому знищуються або нейтралізуються загрози докорінним інтересам як держави в цілому, так і кожного її мешканця.
Зокрема, процес формування змістовності категорії „економічна безпека” був дуже тривалим: від вузького – захист комерційної таємниці, до широкого – ефективне використання ресурсів для забезпечення сталого функціонування економіки. Але, більшість науковців розглядає економічну безпеку як „стан”, або „процес”, що спрощує її сутність.
На наш погляд, економічна безпека – це економічні відносини з приводу досягнення такого рівня розвитку економіки, при якому здійснюється ефективне задоволення потреб і гарантований захист інтересів усіх суб’єктів економіки, навіть при несприятливих умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Прийняття такого визначення свідчить про те, що економічна безпека є системною категорією, якій властиві наступні елементи: незалежність, стійкість, спроможність до саморозвитку, ймовірнісний характер, цілеспрямованість, суперечливість, керованість. Крім того, сприйняття економічної безпеки як цілісної системи дозволяє виділити її суб’єкти і об’єкти і проводити дослідження з позиції суперечливості в процесі реалізації інтересів.
Зважаючи на це, найбільш прогресивним, серед існуючих теоретичних підходів до дослідження економічної безпеки, є ресурсно-функціональний підхід, заснований на оцінці її функціональних складових. Він має масу переваг, але в умовах трансформаційної економіки потребує доробки – визначення пріоритетних складових для кожного рівня економіки з метою розробки більш конкретної та ефективної стратегії їх розвитку.
Складність і багатогранність категорії „економічна безпека” стала передумовою необхідності розробки критеріїв класифікації видів економічної безпеки, що забезпечує детальне дослідження ризиків, які на неї впливають. Такий підхід дозволяє зробити два концептуальні висновки: 1) на зміну традиційної категоріальної структури економічної безпеки, яка базується на понятті „небезпека”, повинна прийти нова – на основі концепції ризику; 2) концепція ризику в стратегії економічної безпеки містить у собі два аспекти: оцінку та управління ризиком.
Ретроспективний аналіз систем показників економічної безпеки та їх граничних значень дозволив зробити висновки: по-перше, існує величезна кількість економічних показників, які можна використовувати при оцінці економічної безпеки країни; по-друге, при застосуванні різних систем показників, в залежності від цілей дослідження, кожна окрема країна може переміщатися з розряду дуже благополучних у розряд слаборозвинених і навпаки; по-третє, неможливо використовувати єдиний інтегрований показник по таких причинах: маючи вигляд високо агрегованого індикатору, єдиний показник неминуче несе помилки в обчисленні, він не відбиває структури і специфіки розвитку народного господарства в різноманітних країнах, характер й особливості розподілу багатства і доходів, недостатньо враховує істотні розходження між сучасними секторами господарства, у яких панують товарно-грошові відносини, і традиційними секторами економіки, для яких типовим є споживання значної частини продукції в рамках сімейно-господарських одиниць і без посередництва ринку, при порівнянні цих показників неминуче виникає проблема перерахунку вимірів; по-четверте, граничні значення індикаторів економічної безпеки не мають однозначних параметрів, частина їх позначає максимально припустиму межу індикаторів, а інші – мінімальну; при розрахунку граничних значень індикаторів економічної безпеки обов’язково необхідно враховувати специфіку та особливості розвитку держави, до якої вони будуть застосовуватися.
На основі вищесказаного автор вважає, що при оцінці економічної безпеки присутні дві проблеми. За одним універсальним показником, будь то темпи економічного зростання, або розмір ВВП на душу населення, не можна однозначно оцінити ступінь економічної безпеки країни. Як не можна оцінити її і за надзвичайно широким колом показників. Крім того, якщо враховувати загально методологічні показники, то по ряду індикаторів необхідна розробка “коридору”, який позначає граничну зону. Отже, в якості підсумку: система показників економічної безпеки та їх граничні значення повинні обґрунтовуватися, виходячи з поточного стану конкретної економічної системи, з урахуванням головних тенденцій та можливостей її розвитку.
В процесі дослідження стану економічної безпеки необхідно враховувати ієрархічну декомпозицію, яка обґрунтовує взаємозалежність окремих її рівнів. В основу її формування покладено ступінь ідентичності та протилежності інтересів на кожному економічному рівні і необхідність механізмів їх вирішення найбільш прийнятним шляхом. Так, основою формування засад глобальної безпеки є міжнародна, яка, в свою чергу, залежить від інтересів і рівня національної безпеки окремих держав, остання – від нижчих рівнів ієрархії: регіон, підприємство, особистість. Поняття “національна безпека” в Адміністративному Кодексі України визначає головні складові цієї категорії, зокрема – економічну. Ми вважаємо, що національна безпека – це результат реалізації стратегії економічно безпечного розвитку держави, тому терміни “національна безпека” і “економічна безпека держави” для нас є ідентичними. Цей висновок є правомірним з таких причин: по-перше, базисом національної економічної безпеки є стала та розвинена економіка; по-друге, тільки рівень економічної безпеки держави свідчить про ступінь її економічної самостійності й незалежності; по-третє, національна економіка не може вважатися діючою в умовах спаду виробництва, відсутності економічного зростання в окремих галузях, банкрутства підприємств і т.ін., а все перераховане є сферою економічної безпеки.
Другий розділ „Діагностика стану забезпечення економічної безпеки в України” містить в собі як загальні, так і деякі спеціальні питання дослідження економічної безпеки. Реальна надійність економічної системи залежить від дії сукупності позитивних і негативних чинників, здатності держави забезпечити достатній рівень ефективності реалізації економічної політики.
Аналіз економічних параметрів розвитку України в період 1998–початок 2005р. дозволив констатувати наступне: держава має вигідне географічне, економічне та геополітичне положення; почали формуватися тенденції до відновлення промислового потенціалу, що позитивно впливає на загальноекономічний розвиток. Так, ВВП за період, який досліджується, зріс практично в 2 рази при незначній інфляції (у 2004р. індекс споживчих цін склав 99,4%); відбулася стабілізація бюджетної політики та активізація інвестиційного процесу (але він потребує наукового обґрунтування та вдосконалення, бо, в цілому, спрямований на підтримку нерентабельних підприємств, які гальмують економічний розвиток); наявними є позитивні тенденції в розвитку зовнішньої торгівлі (по-перше, зростання експорту в порівнянні з імпортом; по-друге, переорієнтація з сировинної на високотехнологічну структуру експорту, по-третє, підвищення активності регіональних підприємств і організацій на зовнішньому ринку); соціальний розвиток країни характеризується частковою стабілізацією, є позитивні зміни: збільшення наявних доходів громадян, зростання середньої заробітної плати, скорочення заборгованості по заробітній платі (але з 2002р. відбувається зростання заборгованості по соціальних виплатах). В цілому, розвиток України можна оцінити як початок відновлення після кризової стабілізації.
Аналіз проблем забезпечення економічної безпеки обов’язково потребує вирішення питання про якісну та кількісну оцінку ризиків, які на неї впливають. З урахуванням економічного стану України та загально-методологічних вимог сформовано принципи побудування показників оцінки рівня економічної безпеки: простота, динамічність, комплексність, адекватність, агрегованість, диференційованість, рухливість. На основі цих принципів та за допомогою наступних методичних підходів: розрахункові методи, метод аналогій, прогнозний (випереджуючий) метод, експертний метод, розраховано граничні значення та обґрунтовано систему показників економічної безпеки. Остання передбачає наступну трьохрівневу схему: загально-економічні показники; показники продовольчої, інвестиційної та технологічної безпеки; показники соціальної безпеки (табл. 1).
Таблиця 1
Показники економічної безпеки України у 2004 році,
та їх граничні значення
Показники | Граничні значення | Фактичний стан
в Україні | Співвідношення фактичного і
граничного
значень
загальноекономічні показники
ВВП на душу населення
· від середньосвітового рівня
· від рівня розвинених країн |
100%
50 % |
50,5 %
13,5 % |
0,505
0,270
Рівень інфляції за рік | 20 % | 25,8 % | 0,775
Дефіцит бюджету, % до ВВП | 5 % | - 0,6 % | -
Грошова маса, % до ВВП | 50 % | 15,9 % | 0,318
показники продовольчої, інвестиційної та технологічної безпеки
Рівень продовольчої залежності | 40 % | 70 % | 1,750
Частка в промисловому виробництві обробної промисловості |
70 % |
72,8 % |
1,040
Частка в промисловому виробництві машинобудування (без металообробки) |
20 % |
11,3 % |
0,565
Обсяги інвестицій, % до ВВП | 25 % | 13,7 % | 0,548
Видатки на наукові дослідження, %до ВВП | 2 % | 1,2 % | 0,600
показники соціальної безпеки
Рівень безробіття | 7 % | 4,2 % | 1,667
Рівень депопуляції населення | 10 % | 6,3 % | 0,630
Граничні значення показників економічної безпеки держави у порівнянні з фактичними свідчать про те, що більшість з них знаходиться за припустимою межею, тобто, необхідна система заходів щодо забезпечення економічної безпеки держави. Сам цей процес ми схильні роздивлятися як цілеспрямовану діяльність держави і суспільних інституцій, орієнтовану на виявлення та запобігання негативним тенденціям і процесам у сфері економіки, або, в разі, коли їх не було виявлено, – усунення негативних тенденцій та процесів.
Означена діяльність передбачає: прогнозування загроз економічній безпеці; визначення граничних значень показників економічної безпеки з урахуванням особливостей розвитку держави; усунення деформацій у структурі національної економіки (тобто розробку програм розвитку або стабілізації тих чи інших економічних процесів).
Серед напрямків стратегічного планування ми обрали наступні: технологічна безпека і підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників; інвестиційна безпека та фактори її укріплення; продовольча безпека та перспективи її досягнення. Вибір саме таких напрямків не є хаотичним. Це підтверджують дані наступної таблиці (табл. 2), в якій наведено динаміку індикаторів економічної безпеки України, що свідчать, про наступне: рівень інтегрального індикатору економічної безпеки держави у 2000 році був на 26,6%, а у 2004 році на 24,3% менший від рівня аналогічного індикатору у 1991 році.
Таблиця 2
Динаміка індикаторів економічної безпеки України
Індикатор | Рівень індикаторів (1991р. = 100%)
1992 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2004
Фінансового стану об’єктів господарювання |
90 |
55 |
52 |
50 |
48 |
50 |
49
Макроекономічних пропорцій | 90 | 60 | 57 | 56 | 55 | 57 | 57
Грошово-кредитної системи | 90 | 63 | 65 | 64 | 63 | 65 | 64
Технічного рівня виробництва | 95 | 75 | 70 | 65 | 64 | 65 | 58
Структури та рівня виробництва | 95 | 75 | 74 | 75 | 74 | 75 | 74
Виробничої інфраструктури | 98 | 85 | 85 | 85 | 84 | 85 | 84
Матеріальних ресурсів | 80 | 50 | 50 | 50 | 49 | 50 | 50
Зайнятості на ринку праці | 92 | 58 | 54 | 52 | 51 | 52 | 53
Заробітної плати | 90 | 58 | 55 | 55 | 54 | 55 | 55
Ринкової інфраструктури | 102 | 125 | 130 | 135 | 135 | 135 | 137
Інституційних перетворень | 100 | 115 | 125 | 125 | 130 | 130 | 132
Зовнішньої торгівлі | 90 | 80 | 80 | 85 | 85 | 87 | 85
Зовнішнього інвестування | 100 | 115 | 120 | 125 | 120 | 125 | 120
Розвитку науки і техніки | 90 | 55 | 50 | 45 | 45 | 45 | 43
Інтегральний індикатор економічної безпеки |
92,3 |
73,4 |
72,9 |
66,6 |
72,0 |
73,4 |
75,7
Таким чином, економіка України знаходиться на 24,3% нижче межі економічної безпеки, за якою, як відомо, починають діяти ризики безпеки. Головними складовими національної економічної безпеки є безпека реального та фінансового секторів економіки. Фінансовий сектор передбачає забезпечення: грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, боргової безпеки. Пріоритетною, на наш погляд, є сфера реального сектору економіки, яка включає технологічну безпеку (яка в свою чергу містить: енергетичну, воєнно-економічну, науково-технічну складові), інвестиційну безпеку, продовольчу безпеку, тому що не може існувати фінансова сфера в умовах падіння або згортання реального сектору економіки.
Саме це і стало вирішальним аргументом при виборі напрямків розробки стабілізаційних заходів, заснованих на наступних принципах державної політики в області попередження й усунення ризиків безпеки: принцип попередження; принцип патерналізму; принцип комплексності; принцип системності.
Зовнішній стан держави оцінено по загальноприйнятим в світовій практиці показникам (ПРООН для дослідження рейтингу та спроможності окремих держав до відтворення потенціалу і можливостей розвитку).
На основі їх використання отримано інформацію стосовно: індексу розвитку людського потенціалу; тенденцій динаміки індексу розвитку людського капіталу; індексу бідності населення за доходами; демографічних тенденцій; розвитку системи охорони здоров’я та якості послуг; стану харчування; охорони здоров’я матері та дитини; основних глобальних криз та ризиків; виживання, співвідношення прогресу та регресу; освіти та тенденцій її розвитку; технологій, рівня їх розповсюдження та кількості винаходів; економічних показників; нерівності в доходах та споживанні; структури зовнішньої торгівлі; допомоги розвинених країн та заборгованості; пріоритетності державних витрат; безробіття; енергетики та навколишнього середовища; біженців та озброєння; індексів розвитку з урахуванням тендерних факторів; участі та підтримки міжнародних документів по правам людини.
Аналіз рівня життя і економічного зростання, проведений по означеним напрямкам, дозволив зробити ряд висновків. По-перше, визначено, що по рівню життя, вимірюваному показником ВНД по ППС на душу населення, в рейтингу 177 представлених країн Україна за підсумками 2004 р. (через масштабність технічної складності процедур зіставлення відносно точні величини ВНД і ВВП по ППС встановлюються більш, ніж з річною, а ІРЛП - взагалі з півторарічною затримкою) ділила 83-84 позиції із дуже малою острівною державою Сент-Вінсент і Гренадінами (Карибський басейн).
Спостерігався деякий прогрес в порівнянні з 2003р., коли вона в “списку 177” за показником ВВП по ППС на душу населення перебувала на 89 місці - точно посередині рейтингу. У рейтингу Всесвітнього банку на базі ВНД по ППС, що охоплює 208 держав з населенням понад 30 тис.осіб, Україна посідала 112 позицію, а в складеному нами на базі ВВП по ППС рейтингу 228 країн вона була вже на 130 місці. Іншими словами, чим повніше та точніше інформація, тим очевидніше спускання країни в другу частину глобального рейтингу за рівнем життя.
По-друге, що стосується темпів приросту ВНД (причому ВНД реального, який відбиває зміну фізичного обсягу товарів і послуг), то останні роки дали для нашої держави діаметрально протилежні результати. За підсумками 2004р. Україна, реальний ВНД якої зріс на 12,1%, у “рейтингу 177” посіла високе 7 місце, а в своїй “ваговій категорії” - підгрупі країн з середнім рівнем розвитку - 5 позицію.
По-третє, по темпах приросту реального ВВП на душу населення за досить довгий період - 1990-2003рр. Україна входила в п'ятірку країн, негативна величина темпів приросту реального ВВП в яких була найбільшою.
По-четверте, з економічної точки зору рівень людського розвитку пов’язується, передусім, із поняттям якості життя. Його узагальненим показником є індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), який відбиває середній рівень досягнень даної країни в трьох найважливіших соціально-економічних сферах: довгому і здоровому житті, вимірюваному показником очікуваної при народженні тривалості життя; знаннями, вимірюваними рівнем письменності дорослого населення і кількістю громадян, що вступили в навчальні заклади; гідним рівнем життя, вимірюваному показником ВВП по ППС на душу населення.
Можна стверджувати, що ми до цих пір не повернулися до рівня вітчизняного ІРЛП 1990р. (0,799), основна причина - падіння ВВП по ППС на душу населення, який в Україні до кінця 80-х рр. був трохи менше 10 тис.дол., та все ж за рахунок порівняльної розвиненої системи освіти і охорони здоров'я, як спадщини “радянської епохи”, наші позиції за якістю життя дещо краще, ніж по її рівню.
Такий стан речей є передумовою застосування ряду заходів щодо поліпшення стану держави як на міжнаціональному, так і на національному рівні на основі стабілізаційного розвитку реального сектору економіки.
Третій розділ „Основні напрямки забезпечення економічної безпеки реального сектору економіки в трансформаційному періоді” спрямовано на розробку рекомендацій, принципів і механізмів підвищення рівня економічної безпеки за рахунок стабілізації технологічної, інвестиційної та продовольчої безпеки.
Технологічна безпека держави є передумовою конкурентоспроможності вітчизняних товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Дослідження стану української економіки дозволило всі галузі господарського комплексу умовно поділити на три групи: експортні галузі, конкурентоспроможні галузі, відсталі галузі. Природно, що саме останні потребують розробки комплексу заходів щодо їх підтримки, головним методом останньої є протекціонізм, який повинен відповідати наступним ознакам: помірний, вибірковий, обмежений за часом, убутній пропорційно зростанню конкурентноздатності продукції, враховуючий інтереси споживачів.
Особливої актуальності проблема використання протекціонізму набуває останнім часом, бо Україна має на меті вступ до СОТ, тобто їй доведеться збалансувати протиріччя між забезпеченням вільної торгівлі та захистом вітчизняного товаровиробника. Все це говорить про наявну необхідність формування та наукового обґрунтування нової промислової стратегії з урахуванням існуючих конкурентних переваг, що буде сприяти підвищенню технологічної безпеки держави. Технологічна безпека держави – це, на наш погляд, гранично допустимий мінімальний рівень розвитку вітчизняного науково-технічного і виробничого потенціалу, що забезпечує можливості його простого відтворення та гарантує виживання національної економіки за рахунок власних інтелектуальних, фінансових і матеріальних ресурсів, її оборонну достатність, технологічну і економічну невразливість у випадку непередбаченої або прогнозованої зміни внутрішніх і зовнішніх політичних і економічних умов.
З метою забезпечення технологічної безпеки України запропоновано концепцію розвитку науково-технічного потенціалу, в основу якої покладено оптимальне використання зовнішніх та внутрішніх джерел і ресурсів науково-технічного прогресу при поступовій зміні їхніх комбінацій у бік переважної ролі внутрішніх факторів. Основними принципами, що використовувалися при її розробці, є: принцип рівної технологічної залежності; принцип рівної ресурсної залежності; рівність міжнародних умов обміну. Застосування запропонованої концепції на практиці буде сприяти формуванню постіндустріального, інформаційного, соціально орієнтованого суспільства.
Наступною складовою економічної безпеки реального сектору економіки є інвестиційна безпека, на наш погляд, - це стан економіки, що забезпечує створення і збереження сприятливого інвестиційного клімату, високу віддачу від інвестицій, акумулювання вільних коштів у фонді нагромадження і їх ефективне використання, залучення прямих і портфельних закордонних інвестицій без виникнення фінансової залежності від іноземних інвесторів, мобільність економічних ресурсів, зростання матеріаловіддачі, фондовіддачі, продуктивності й інтенсивності праці.
Інвестиційний клімат в Україні не є привабливим. На це впливає ряд об’єктивних чинників. Один з них – податкова система. В межах дослідження розроблено комплекс мір, спрямованих на реформування податкової системи з метою підвищення інвестиційної безпеки країни. Наступний чинник – відтік капіталу, цей процес відбувається в різних формах, але незалежно від цього має негативний вплив на економіку і потребує розробки програми повернення капіталів (в межах нашої держави він набуває ознак легалізації капіталів). Останній чинник – „доларизація” економіки. Фактично і другий, і третій чинники існують внаслідок недовіри Уряду та національній грошовій одиниці, тому запропоновано основні напрямки регулювання грошового обігу держави, серед яких: активізація попиту на гривню шляхом держзамовлення; відновлення довіри до гривні; структурна перебудова фінансової системи.
Вибір продовольчої безпеки як одного з напрямків дослідження не був випадковим. Так, ще з 1940 року в документах ФАО і ООН декларувалося „природне право людини на свободу від голоду” та було введено поняття „фізичної” та „економічної доступності їжі”.
Дослідження стану продовольчої безпеки дало підстави стверджувати, що з фізичною наявністю їжі в Україні проблем немає, а з економічною доступністю є. Тому продовольча безпека трактується як соціально-економічне явище, яке характеризує рівень доступності продуктів харчування для основної частини населення країни з метою підтримки нормального способу життя, а не середньодушові цифри виробництва продуктів харчування. В межах дослідження країни світу було поділено на 3 основні групи залежно від політики принципового відношення до продовольчої незалежності: країни, які орієнтовані на імпорт; країни, які орієнтовані на експорт; країни, які орієнтовані на протекціонізм. Вивчення їх досвіду дозволило сформувати ряд положень, які мають бути зафіксовані на основі законодавчих ініціатив і будуть сприяти: сталому розвитку АПК; насиченню ринку продовольством; вирівнюванню доходів і інших соціальних параметрів села і міста. На основі положень запропоновано програму, яка базується на основних заходах держави по стабілізації продовольчої безпеки. Крім того, визначено основні шляхи вирішення фінансових проблем АПК; механізм створення і удосконалення інфраструктури для збуту сільгосппродукції.
Використання означених наукових розробок на практиці дозволить стабілізувати кризові явища в економіці та підвищити рівень економічної безпеки держави за рахунок сталого розвитку реального сектору економіки в умовах ринкових трансформацій.
ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
На основі дослідження зроблено теоретичні висновки й узагальнення та запропоновано рекомендації щодо їх практичного застосування в межах реалізації концепції економічно безпечного розвитку держави.
1. Сприйняття економічної безпеки як „стану захищеності” спрощує сутність цього поняття. Економічну безпеку слід визначати як систему відносин між різними рівнями економіки з приводу досягнення такого рівня розвитку, при якому здійснюється задоволення потреб і гарантований захист інтересів всіх суб’єктів економіки. При цьому економічній безпеці будуть притаманні наступні системні ознаки: незалежність, стійкість, спроможність до саморозвитку, ймовірнісний характер, цілеспрямованість, суперечливість, керованість. Крім того, вона матиме певних об’єктів та суб’єктів.
2. Серед великої кількості концептуальних підходів до дослідження економічної безпеки найбільш прогресивним є ресурсно-функціональний підхід, який передбачає дослідження цієї категорії за допомогою оцінки її функціональних складових, але зазначений підхід потребує подальшого розвитку. Так для кожного рівня економічної безпеки є спектр пріоритетних функціональних складових.
3. Поглиблене вивчення сутності економічної безпеки потребує здійснення класифікації видів економічної безпеки. В основу авторської класифікації покладено наступні критерії: за видами ринків, за масштабами забезпечення, за часом реалізації та забезпечення, за ступенем досягнення, за способом оцінки, за рівнем досягнення. На основі розробленої класифікації здійснено визначення сутності та значення кожного виду економічної безпеки. Крім того, прийняте в економічній теорії тлумачення економічної безпеки з позиції „загроз” не відповідає ознакам системності, тому доцільно використовувати категорію „ризик безпеки” – це оцінена
