АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА “ІНСТИТУТ ОТОЛАРИНГОЛОГІЇ”

ім. проф. О.С. Коломійченка

Малкович Лариса Дмитрівна

УДК 616.28-008.14:611.1:613.644:622-057.5

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОАКУСТИЧНИХ ТА ЕЛЕКТРОФІЗІОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ СТАНУ СЛУХОВОЇ СИСТЕМИ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 1 ТА 2 ТИПУ

14.01.19 – оториноларингологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ- 2007

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Державній установі „Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України”

Науковий керівник: доктор медичних наук

Шидловська Тетяна Анатоліївна

провідний науковий співробітник

лабораторії професійнних порушень голосу і слуху

Державної установи “Інститут отоларингології ім. проф.

О.С.Коломійченка АМН України”

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Косаковський Анатолій Лук’янович, Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика МОЗ України, завідувач кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії;

доктор медичних наук, професор Березнюк Володимир Васильович, Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології

Захист відбудеться 21 вересня 2007 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.611.01 в Державній установі “Інститут оториноларингології ім. проф. О.С.Коломійченко АМН України” за адресою: 03680, м. Київ, вул. Зоологічна, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи “Інститут оториноларингології ім. проф. О.С.Коломійченко АМН України” за адресою: 03680, м. Київ, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий " " серпня 2007 р.

В/о вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор Е.В. Лукач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Захворюваність цукровим діабетом (ЦД) зростає із року в рік, що пояснюється як кращим його виявленням, так і істинним зростанням. Зростає і кількість хворих з сенсоневральною приглухуватістю (СНП), які стражадють ЦД.

Більшість дослідників вважають, що в розвитку СНП будь-якого ґенезу судинний фактор відіграє важливу роль (О.К.Покотиленко, 1967; Т.В.Шидловська, 1983; 2006; А.Л.Косаковський, 1984; И.М.Белов и соавт., 1988; Е.А.Евдощенко, А.Л.Косаковский, 1989; Т.В.Шидловська, Т.А.Шидловська, 2005 та ін.).

З іншого боку, одним із ускладнень ЦД є ангіопатії та нейропатії (А.С.Ефимов и соавт., 1983; Б.М.Маньковський, 1990; C.Т.Зубкова, 2003, та ін.), які в свою чергу, очевидно, є причиною розвитку СНП. Про це свідчать дані ряду дослідників, які описують СНП при ЦД (М.Я.Козлов и соавт., 1986; C.A.Хасанов, 1983; Н.М.Жердьова, 2003; Buller et. al., 1986; Acuna et. al., 1997; Chiumello et. al., 1997; Lisowska et. al., 2002; Satena et. al., 2002; Nirahama et. al., 2003 та ін.).

Мікроангіопатії, які спостерігаються у хворих ЦД, визначаються і в судинах внутрішнього вуха (М.Я.Козлов, 1977; Makishima, Tanaka, 1971; Smith, 1995; Acuna Garsia та співавт., 1997). З іншого боку, G.Doroswska, Karmierezdull (2000) виявили гіперінсулінемію і порушення метаболізму глюкози у хворих з порушеннями слуху. Слухова функція у хворих, які страждають ЦД, вивчалася в основному за даними аудіометрії в конвенціональному діапазоні частот. В окремих роботах (М.Я.Козлов, 1975; С.А.Хасанов, 1983; Н.М.Жердьова, 2000) представлені дані слуху на тони в розширеному діапазоні частот. Не розглядався характер слухових порушень в залежності від типу ЦД 1 чи 2 та тяжкості його перебігу.

Розрізняють дві форми цукрового діабету – тип 1 і тип 2. Відомо, що тип 1 виникає у різному віці, як у дітей, так і у дорослих. ЦД типу 1 є захворюванням, при якому виникає селективна деструкція інсулінпродукуючих ?-клітин в підшлунковій залозі. В результаті поступового порушення ?-клітин настає інсулінова недостатність, що призводить до розладу гомеостазу глюкози.

Класичні клінічні симптоми захворювання, особливо гіперглікемія та кетоз, проявляються лише тоді, коли буде зруйновано не менше 80-90 % ? -клітин.

Особливістю ЦД 1 (інсулінозалежного) є те, що латентна фаза його розвитку досить тривала – від кількох місяців до кількох років, в середньому - біля 4 років.

Для ЦД типу 2 (інсулінонезалежного) характерним є те, що він виникає зазвичай у зрілому віці, основу його розвитку становить інсулінорезистентність і недостатність функції ?-клітин. Базується цей тип захворювання на генетичній схильності, а основним провокуючим фактором є ожиріння. Інсулінорезистентність, як основа патогенезу ЦД типу 2 виявляється у 85% хворих, внаслідок чого розвивається компенсаторна гіперінсулінемія, гіперглікемія. Це призводить до збільшення надходження глюкози в клітини, зниження чутливості, а потім – блокади інсулінових рецепторів.

В літературі немає робіт, в яких би детально було відображено стан різних відділів слухового аналізатора, мозкового кровообігу і біоелектричної активності головного мозку при ЦД в залежності від його типу та стану слухової системи на основі порівняльного аналізу психоакустичних та психофізіологічних даних, що і стало метою даної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної теми лабораторії професійних порушень голосу і слуху Державної установи “Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка” “Розробити методи ранньої діагностики та профілактики слухових порушень при гіпертонічній хворобі”, № держреєстрації 0102 U 003926.

Мета роботи - підвищення якості діагностики порушень слухового аналізатора у хворих на ЦД та визначення “груп ризику” виникнення СНП на основі порівняльного аналізу даних психоакустичних та електрофізіологічних досліджень в залежності від його типу та з урахуванням даних РЕГ і ЕЕГ.

Завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Об’єкт дослідження: порушення слухової функції, мозкового кровообігу та біоелектричної активності головного мозку у хворих на цукровий діабет

Предмет дослідження: дані клінічних, психоакустичних, електрофізіологічних досліджень

Методи дослідження: клінічні, психоакустичні, електрофізіологічні, статистичні

Наукова новизна полягає в тому, що вперше дано поглиблену характеристику стану різних відділів слухового аналізатора при ЦД за даними суб’єктивної аудіометрії та СВП у взаємозв’язку з даними реоенцефалографії (РЕГ) і електроенцефалографії (ЕЕГ) з урахуванням його типу 1 чи 2, а також показана можливість розвитку СНП у більшості з таких хворих насамперед - як результат судинних змін.

Вперше проведений порівняльний аналіз результатів клінічних, психоакустичних та елетрофізіологічних досліджень у хворих на ЦД з урахуванням його типу, а також стану слухової функції дозволив підвищити якість діагностики слухових порушень в тому числі, в ранньому доклінічному періоді. Останнє дозволяє визначити групи “ризику” і своєчасно провести лікувально-профілактичні заходи та попередити розвиток СНП у хворих на ЦД як типу 1, так і 2.

Встановлено, що при ЦД як типу 1, так і типу 2 страждають всі відділи слухової системи, як периферійний, так і центральні (стовбуромозкові та коркові).

Вперше доведено, що при цукровому діабеті типу 2, порівняно з цукровим діабетом типу 1, спостерігаються більш виражені порушення в стовбуромозкових структурах слухового аналізатора, про що свідчать часові показники КСВП. Так, ЛПП V хвилі КСВП, який становив при ЦД 2 типу (6,010,06) мс, був достовірно (t=4,02; P<0,01) подовжений порівняно з 1 типом, де він склав (5,720,04) мс. Достовірно збільшеним при ЦД 2 типу був і МПІ І-V до (4,360,04) при відповідному значенні у хворих на ЦД 1 типу (4,090,03) мс (t=5,4; P<0,01).

Вперше на основі комплексного дослідження показані особливості мозкового кровообігу та біоелектричної активності головного мозку у хворих на цукровий діабет в залежності від його типу та стану слухової функції, що буде сприяти покращенню якості діагностики та лікування таких хворих.

Встановлено прогностичну значимість величини реографічного індексу (Рі) вертебрально-базилярного басейну мозкового кровообігу в плані визначення тяжкості перебігу СНП у хворих на ЦД. При величині Рі менше (0,690,02) і (0,610,02) відповідно при ЦД типу 1 та 2 має місце виражена СНП, тому цих осіб слід віднести до групи “ризику” щодо прогресування СНП. Таким хворим доцільно невідкладно проводити лікування з урахуванням стану мозкового кровообігу за даними РЕГ. Значення величин Рі можуть служити і обєктивним критерієм при проведенні трудової експертизи у таких хворих.

Вперше встановлено, що дослідження адаптації по Кархарту в модифікації Б.Я.Лимар в області 4 кГц дозволяє виявити зміни в слуховій системі при цукровому діабеті типів 1 та 2 уже в ранні доклінічні терміни. Це було підтверджено і даними слуху на тони в розширеному діапазоні частот, зокрема в області 14 і 16 кГц. Хворих на ЦД з порушеннями адаптації та сприйняття слуху на тони в області 14-16 кГц слід віднести до групи “ризику” і своєчасно проводити їм лікувально-профілактичні заходи з метою попередження розвитку СНП.

Встановлена доцільність проведення аудіометричного обстеження, як в конвенціональному, так і, особливо, в розширеному діапазонах частот (9-16) кГц, всім хворим на ЦД, які і не мають скарг з боку слухової системи. При цьому, особливу увагу слід звертати на пацієнтів з АГ, ІХС та енцефалопатією, і тих, які відмічають наявність суб’єктивного шуму у вухах.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що тест адаптації по Кархардту в модифікації Б.Я.Лимар в області 4 кГц та порушення слуху на тони в області 14 і 16 кГц дозволяє в доклінічний період виявити зміни в слуховій системі у хворих на цукровий діабет і віднести таких пацієнтів до групи “ризику” щодо розвитку СНП. Таким особам слід своєчасно проводити лікувально-профілактичні заходи.

Встановлено взаємозв’язок між станом пульсового кровонаповнення в вертебрально-базилярній системі, а також порушеннями в стовбуромозкових структурах слухового аналізатора при цукровому діабеті типу 1 і, ще більше, типу 2, що доцільно враховувати при лікуванні таких хворих та вирішенні питань експертизи працездатності.

Показана доцільність проведення аудіометричного та РЕГ-досліджень у хворих на ЦД, які мають скарги на шум у вухах, головний біль, проблеми з зором, запаморочення, а при наявності порушення пам’яті, сну, підвищеній дратівливості – ЕЕГ. Це сприятиме патогенетично обгрунтованим підходам до лікування таких хворих і попередженню розвитку у них СНП чи її прогресування.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати проведених досліджень впроваджені в роботі ЛОР-центру Чернівецької обласної клінічної лікарні, Чернівецького обласного ендокринологічного диспансеру, лабораторії професійних порушень голосу та слуху Державної установи “Інститут оториноларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України”.

Особистий внесок здобувача. Автором роботи самостійно виконані аналіз даних літератури, відбір хворих, кілінічний огляд, обстеження, збір матеріалу на базі Чернівецького обласного ендокринологічного диспансеру, Чернівецької обласної клінічної лікарні, Чернівецької обласної психіатричної лікарні, Чернівецького обласного діагностичного центру. Визначені напрямки і завдання досліджень, проведено аналіз їх результатів за даними суб’єктивної і об’єктивної аудіометрії, реоенцефалографії та електроенцефалографії. Дослідження стовбуромозкових і коркових слухових викликаних потенціалів та слуху на тони в розширеному діапазоні частот виконані на базі лабораторії професійних порушень голосу і слуху Державної установи „Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України”. Автор особисто провела статистичний аналіз та узагальнення отриманих результатів дослідження, самостійно написала всі розділи дисертації, сформулювала висновки і практичні рекомендації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації представлені на науково-практичних конференціях і з’їздах: засіданнях Чернівецького обласного науково-практичного товариства оториноларингологів (Чернівці, 2004-2007), на Х з’їзді оториноларингологів України (Судак, 2005), на щорічній традиційній конференції українського наукового медичного товариства оториноларингологів (Місхор, 2007), VI-ому міжнародному симпозіумі “Современные проблемы физиологии и патологии слуха” (Суздаль, 2007), на засіданнях курсу ЛОР-хвороб Буковинської державної медичної академії, Чернівецькому обласному науково-практичному товаристві отоларингологів.

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 8 наукових праць, у тому числі 5 в спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України.

Об’єм та структура роботи. Дисертацію викладено на 163 сторінках друкованого тексту, який складається із вступу, 5 розділів, в т.ч. огляду даних літератури та 4 розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних літературних джерел, який містить 212 робіт із яких 138 вітчизняних та 74 іноземних. Дисертація ілюстрована 40 таблицями та 26 малюнками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. У відповідності до завдань дослідження було сформовано 2 клінічні групи хворих на цукровий діабет в залежності від типу ЦД. Для досягнення поставленої мети обстежено 154 хворих на ЦД 1 і 2 типів та 15 практично здорових осіб. Всього обстежено 169 осіб, яким було проведено комплекс клінічних та інструментальних методів дослідження, який включає в себе повне клінічне отоларингологічне обстеження, тональну порогову, надпорогову і мовну аудіометрію, дослідження стовбуромозкових та коркових слухових викликаних потенціалів, обстеження ендокринолога, ЕЕГ та РЕГ.

При ендокринологічному обстеженні, яке проводили кваліфіковані спеціалісти-ендокринологи, у 69 із 154 обстежених було діагностовано ЦД типу 1 (інсулінозалежний), а у 85 - тип 2, тобто інсулінонезалежний.

Вік хворих ЦД типу 1 становив (39,69±1,83) років та типу 2 – (53,17±0,9), а давність захворювання – (10,53±1,08) і (6,42±0,6) років відповідно.

Аудіометричне дослідження проводилося в звукоізольованій камері з рівнем фонового шуму, який не перевищував 30 дБ, за допомогою аудіометра МА-30 (Німеччина) та АС-40 фірми “Interacoustics” (Данія), а також магнітофону “Technics” фірми “Panasonic” (Японія) із записами мовних тестів.

Реєстрація коротко- та довголатентних слухових викликаних потенціалів проводилась за допомогою аналiзуючої системи МК-6 фірми "Amplaid" (Iталiя), в екранованій звукоізольованій камері за загальноприйнятою методикою. При аналiзi отриманих кривих приймались до уваги латентнi перiоди пiкiв I, II, III, IV i V хвиль КСВП, а також міжпiковi iнтервали I-III, III-V i I-V КСВП та компонентів Р1, N1, Р2 і N2 ДСВП. Церебральний кровообіг у хворих на ЦД досліджувався методом реоенцефалографії за допомогою реографа BIOSET 8000 та комп’ютерного реографа фірми “ДХ – системи” (м.Харків) у фронто-мастоїдальному (ФМ) та окципітомастоїдальному (ОМ) відведенні. ЕЕГ виконувалась за допомогою 16-канального електроенцефалографа фірми “Medicor” (Угорщина) та комп’ютерного електроенцефалографа фірми “ДХ – системи” (м.Харків) за стандартною міжнародною схемою накладання електродiв "10-20".

У хворих на ЦД типу 1 спостерігався гірший показник середньодобової глікемії – (12,7±0,9) ммоль/л, а коливання добової глікемії мали великий діапазон від 6,6 ммоль/л до 23,4 ммоль/л. В досліджуваній групі хворих цукровим діабетом типу 2 показник середньодобової глікемії становив (9,8±0,4) ммоль/л, а показники добової глікемії були більш стабільними (від 5,4 ммоль/л до 13,9 ммоль/л).

Зазначимо також, що в залежності від важкості перебігу захворювання з урахуванням думки ендокринолога ми розділили досліджуваних хворих цукровим діабетом з 1 і 2 типами на дві групи: з більш важким перебігом „а” і з менш важким (стабільним) – „б”, тобто було 4 групи хворих. При цьому до уваги бралися ціла низка чинників, в тому числі рівень глікемії та наявність ускладнень з боку серцево-судинної системи.

Результати дослідження та їх обговорення

Перш за все нами було вивчено скарги хворих на ЦД типу 1 і 2. Крім загальних скарг у хворих ЦД мали місце отологічні. Закладеність вух турбувала практично однакову кількість хворих на цукровий діабет типу 1 і 2 (26,1 та 31,8% відповідно. Однак, якщо шум у вухах турбував майже половину (47,8%) хворих на ЦД типу 1, то при ЦД типу 2 він був у 80,0% випадків, тобто, майже в два рази частіше. Більш ніж у два рази частіше скаржаться хворі на ЦД типу 2, порівняно з типом 1, і на порушення слухової функції.

Зниження слуху турбувала переважну більшість хворих на ЦД типу 2, як із стабільним перебігом (група 2 “б”, 70 %), так і з тяжким (група 2 “а”, 77,1 %). Менше половини (44,0%) хворих на ЦД типу 1 з важким перебігом (1”а”) скаржилися на зниження слухової функції. І лише 10,5% пацієнтів групи 1”б” мали таку скаргу.

За даними порогової тональної аудіометрії, було виявлено, що у більшості обстежених нами хворих на ЦД як типу 1, так і типу 2, мало місце двобічне практично симетричне порушення функції звукосприйняття при відсутності кістково-повітряного інтервалу та позитивних тестів Бінга і Федерічі, тобто мала місце СНП, виражена в різному ступені. Про теж свідчать і дані інших дослідників (Р.В.Кофанов, 1972; М.Я.Козлов, 1974, 1983; С.А.Хасанов, 1981; R. Wang, 1978; M.Acuna Garcia, 1997 та ін.).

Слухова функція в межах фізіологічної норми в конвенціональному діапазоні частот спостерігалася відповідно у 30,4 % та 16,5 % хворих при цукровому діабеті типу 1 та 2, а в розширеному лише відповідно у 7,2 та 3,5% випадків.

Початкова СНП трохи частіше була при ЦД типу 1, ніж 2 (відповідно в 18,8 і 16,5 % випадків). Однак більше, ніж у 2 рази, перевищувала частота вираженої СНП при цукровому діабеті 2 типу (37,6 %) порівняно з 1 типом (15,9 %). Помірно виражена СНП трохи частіше була виявлена при цукровому діабеті 1 типу і становила 34,8 %, а при 2 типі – 29,4 % випадків.

За даними порогової тональної аудіометрії в діапазоні 0,125-1 кГц достовірної різниці в порогах слуху на тони при ЦД 1 і 2 типу не виявлено (Р>0,05). Однак, в діапазоні 2-8 кГц спостерігається достовірно (Р<0,05) - (Р<0,01), більш виражене погіршення слуху на тони у хворих ЦД 2 типу порівняно з 1. Так, слух на тони в області 2,3,4,6 і 8 кГц при 2 і 1 типах цукрового діабету склав відповідно: (19,88±1,12) і (15,05±1,05) дБ; t=3,16; р<0,05; (24,06±1,22) i (17,97±1,28) дБ; t=3,45; p<0,05; (27,5±1,31) i (20,78±1,47) дБ; t=3,41; p<0,05; (35,34±1,26) i (26,86±1,53) дБ; t=4,28; p<0,01; (33,61±1,25) i (27,84±1,56) дБ; t=2,90; p<0,01.

Отже, при 2 типі цукрового діабету спостерігається більш виражене порушення слуху на тони в дискантовій зоні в порівнянні з типом 1.

Співставляючи стан слуху на тони у хворих на ЦД 1 типу в залежності від важкості його перебігу виявлено таке.

У хворих на ЦД 1 типу при більш важкому перебігу захворювання спостерігається достовірне (p<0,01) погіршення слуху на тони на протязі всього конвенціонального діапазону частот (0,125-8 кГц), але особливо в області 4-8 кГц в порівнянні із більш легким його перебігом.

Однак, у хворих на ЦД 2 типу достовірної різниці в показниках слуху на тони у всьому конвенціональному діапазоні частот в залежності від важкості перебігу захворювання нами виявлено не було.

Ще більш виражене порушення слухової функції у хворих на цукровий діабет виявлено нами в розширеному діапазоні частот (10-16 кГц). Так, в області 10 кГц слух на тони у хворих на ЦД типу 1 становив (29,4±2,3) дБ, типу 2 – (53,3±5,7) дБ; (t=4,19; P<0,01). Крім того, 25 % хворих на ЦД типу 2 тони в області 10 кГц не сприймали. В області 12 кГц теж було достовірно більш виражене порушення слуху у хворих на ЦД типу 2 порівняно з 1 (відповідні величини становили – (58,35,6) та (39,72,6) дБ; t=3,93, P<0,01). Щодо слуху на тони в області 14 і 16 кГц, то обстежені нами хворі ЦД типу 2 їх не сприймали. 35 % хворих ЦД типу 1 теж не сприймали тони в області 14 кГц та 40 % - в області 16 кГц.

Таким чином, у хворих з ЦД типу 2 порівняно з 1 виявлено більш виражені порушення слуху на тони як в конвенціональному (0,125-8 кГц), так і в розширеному (10-16 кГц) діапазонах частот. Крім того, при ЦД типу 1 спостерігається залежність і від тяжкості перебігу захворювання.

Щодо показників мовної аудіометрії, то порівняно з контрольною групою, як при ЦД типу 1, так і, особливо, типу 2 були достовірно підвищеними пороги 50 % розбірливості Є.М.Харшака, а також 100 % розбірливості мовного тесту Г.И.Грінберга, Л.Р.Зіндера. Достовірно менш виражені порушення виявлені нами в показниках мовної аудіометрії при ЦД типу 1 порівняно з 2 типом. Так, при ЦД типу 2 поріг 50 % розбірливості тесту числівників за Є.М.Харшаком склав (36,51,29) дБ, а в контрольній групі – (25,21,23) дБ; t= 6,34, P<0,01. Достовірно (Р<0,01) перевищував норму і поріг 100 % розбірливості мовного тесту Г.И.Грінберга, Л.Р.Зіндера у хворих на ЦД типу 2, який склав (59,82,31) дБ, а в контрольній групі (42,51,38) дБ; t=6,43, P<0,01.

Отже, за даними мовної аудіометрії більш виражене порушення слухової функції теж спостерігалося у хворих на ЦД типу 2, ніж при типі 1.

Пороги диференціації (ДП) сили звуку по інтенсивності за методом Люшера, були визначені нами в області 0,5; 2 i 4 кГц у хворих на ЦД типу 1 та 2, і в області 0,5 кГц ДП знаходилися в межах норми в усіх хворих. Однак, в області 2 кГц спостерігалося відносне зниження величин ПД, особливо у хворих ЦД типу 2. Ще більше відносне зниження ПД спостерігалося у хворих на ЦД типу 1 в області 4 кГц (0,660,07), що свідчило про ознаки дисфункції в рецепторному відділі слухового аналізатора. У хворих на ЦД типу 2 в області 4 кГц виявилися низькі значення ДП (0,51 0,05) дБ, які свідчать про наявність феномена прискореного зростання гучності (ФПЗГ) у таких хворих, а значить - зміни в рецепторному відділі слухового аналізатора.

Отже, при ЦД типу 2, порівняно з типом 1, виявлені більш виражені зміни в рецепторному відділі слухового аналізатора. Це доцільно враховувати при проведенні лікування таким хворим та їх слухопротезуванні. Про це свідчать і показники адаптації по Кархарту в модифікації Б.Я.Лимар.

При аналізі показників адаптації по Кархарту в модифікації Б.Я.Лимар в області 0,5; 2 i 4 кГц у хворих на ЦД типу 1 та 2 виявлено, що найбільш виражені зміни спостерігаються при дослідженні її в області 4 кГц. Так, в області 4кГц адаптація по Кархарту в модифікації Б.Я.Лимар була в межах норми у 17,4% хворих ЦД типу 1 та у 10,6% - при ЦД типу 2. За даними тональної порогової аудіометрії в області (0,125-8) кГц у цих хворих слухова функція в межах норми виявлена відповідно у 30,4 та 16,5% випадків. Це свідчить про те, що адаптація по Кархарту в модифікації Б.Я.Лимар дозволяє виявити порушення в слуховій системі в доклінічному періоді, що було підтверджено дослідженнями слуху на тони у хворих на ЦД в розширеному діапазоні частот ( 9-16 кГц ). Невелике порушення адаптації по Кархарту в модифікації Б.Я.Лимар частіше було притаманне хворим на ЦД типу 1 (31,9 %), ніж типу 2 (22,4 %). Однак, виражене порушення адаптації виявлено у хворих ЦД типу 2. Так, при ЦД типу 1 виражене порушення адаптації найбільш часто виявлено у 50,7% випадків, а типу 2 – у 67,1%.

Отже, усім хворим на ЦД як типу 1, так і 2, в тому числі і тим, які не мають скарг на порушення слуху, доцільно проводити аудіометричне дослідження, особливо в розширеному діапазоні частот (9-16) кГц, а також адаптації по Кархардту в модифікації Б.Я.Лимар в області 4 кГц, що буде сприяти ранньому виявленню слухових порушень та своєчасному проведенню лікувально-профілактичних заходів і попередженню розвитку СНП. При цьому слід звертати особливу увагу на тих пацієнтів з цукровим діабетом, які мають підвищений АТ, ішемічну хворобу серця, ангіопатії та полінейропатії.

Досліджуючи стан центральних відділів слухового аналізатору у хворих на ЦД 1 і 2 типів за даними слухових викликаних потенціалів (КСВП та ДСВП) виявлено наступне. При цукровому діабеті типу 1, відмічається достовірне збільшення латентного періоду ЛПП V хвилі КСВП на 0,14 мс порівняно з контрольною групою здорових нормальночуючих людей без наявності цукру крові, що свідчить про зацікавленість стовбуромозкових структур слухового аналізатора у таких хворих. ЛПП V хвилі КСВП в контрольній групі і при цукровому діабеті типу 1 становив відповідно (5,58±0,03) і (5,72±0,04) мс.

Про це ж свідчить і достовірне збільшення міжпікового інтервалу I-V у таких хворих на 0,15мс в порівнянні з контрольною групою. МПІ у хворих ЦД типу 1 становив (4,09±0,03) мс, а в контрольній групі (3,94±0,02) мс.

Ще більш виражені відхилення від норми у показниках КСВП спостерігається у хворих на ЦД типу 2. У пацієнтів цієї групи ЛПП V хвилі КСВП в порівнянні з нормою був достовірно (Р<0,01) збільшений на 0,43 мс, а МПІ I-V на 0,42 мс, що свідчить про більш виражені порушення в стовбуромозкових структурах слухового аналізатора.

Слід зазначити, що в експерименті на пацюках при моделюванні ЦД Buller і співавт. (1986) також виявили збільшення ЛПП V хвилі КСВП та МПІ I-V.

Що ж стосується часових показників компонентів ДСВП, які характеризують стан коркового відділу слухового аналізатора, то тут отримано наступне.

В показниках компонентів Р1 і N1 ДСВП у досліджуваних хворих достовірної різниці нами не виявлено. Однак, спостерігається достовірне (Р<0,01) збільшення латентних періодів компонентів Р2 і N2 ДСВП в групах хворих на ЦД типу 1 і 2, як в порівнянні з нормою, так і в групах між собою. Так, латентний період компонента N2 ДСВП у здорових осіб контрольної групи становив (254,52,9) мс, а в групах ЦД типу 1 і 2 він достовірно (Р<0,01) збільшився відповідно до (276,2±3,2) і (310,4±5,8) мс. Крім того, в досліджуваних нами групах хворих на ЦД типу 1 і 2, в порівнянні з контрольною групою, були достовірно (Р<0,01) збільшеними і латентності компоненту P2 ДСВП (відповідні величини становили (187,3±1,6) та (193,2±2,4)мс, при контрольному значенні (178,3±2,2) мс.

Це свідчить про наявність дисфункції в корковому відділі слухового аналізатору у таких хворих. Л.Р.Зенков, Мола-Заде (1984) вказують, що в модуляції компонентів Р2 і N2 ДСВП приймають участь лімбічні системи головного мозку, які відіграють важливу роль в емоційній поведінці та реалізації інтегральних функцій головного мозку. Можливо, порушення у цих областях мозку має значення і при розвитку цукрового діабету.

Проведені дослідження дозволили виявити, що при ЦД як 1, так і 2 типу, спостерігаються порушення у центральних (стовбуромозковому і корковому) відділах слухового аналізатора, які більш виражені і частіше мають місце при ЦД типу 2. Отримані дані дозволяють зробити припущення про певну роль стовбуромозкових і медіобазальних структур головного мозку у патогенезі ЦД 2 типу та розвитку сенсоневральних порушень у таких хворих.

Отже, при ЦД в тому чи іншому ступені страждають всі відділи слухового аналізатора. На ранніх стадіях розвитку ЦД зазвичай порушується сприйняття слуху на тони в області 14-16 кГц, а також подовжується латентний період компоненту N2 ДСВП. При ускладнених його формах (особливо ЦД типу 2) в процес залучаються і стовбуромозкові структури слухового аналізатора, про що свідчать подовжені часові характеристики КСВП (насамперед, ЛПП V).

Проведені дослідження показали, що часові характеристики КСВП і ДСВП, а також показники слуху на тони в розширеному діапазоні частот (9-16) кГц можуть служити об’єктивними критеріями при вирішенні питань трудової експертизи у хворих, які страждають ЦД, а також ранньою ознакою слухових розладів в різних відділах слухового аналізатора.

Проведені нами дослідження стану церебральної гемодинаміки у хворих на ЦД показали таке. За даними РЕГ в усіх досліджуваних хворих з ЦД як типу 1, так і типу 2, мало місце порушення мозкового кровообігу в тій чи іншій мірі. РЕГ в межах норми не виявлено нами у жодного хворого на цукровий діабет. Не було жодного хворого із низьким тонусом мозкових судин. При цьому виявлено, що спазм мозкових судин в каротидній системі при ЦД типу 1 спостерігався у 85,5 % випадках, а при ЦД типу 2 - у 95,3 %. В усіх хворих при обох типах ЦД був підвищений тонус мозкових судин та утруднений венозний відтік. Пульсове кровонаповнення в каротидній системі в зазначених групах було задовільним.

У вертебрально-базилярній системі теж в усіх хворих на ЦД типу 1 та типу 2 було підвищено тонус мозкових судин та утруднений венозний відтік. Майже у всіх хворих (97,6%) на ЦД типу 2 виявлено спазм судин та у 72,5% випадків при типу 1. Однак, у досліджуваних хворих на ЦД типу 1 в 34,4% випадків мало місце зниження пульсового кровонаповнення в вертебрально-базилярній системі, і більш ніж у 2 рази частіше (75,3%) – у хворих ЦД типу 2.

Порівняно з контрольною групою практично всі кількісні показники РЕГ достовірно (Р<0,05) відрізнялися у хворих з ЦД як типу 1, так і типу 2. Значні відмінності виявлені нами також між показниками РЕГ при ЦД типу 1 порівняно з ЦД типу 2. Так, анакротична фаза (?) РЕГ кривої в каротидній системі у хворих на ЦД типу 2 була достовірно подовженою порівняно з хворими на ЦД типу 1 (? при ЦД 2 та 1 становила відповідно (0,13±0,001) та (0,12±0,002)с.; (t = 4,47; Р<0,01). Це свідчить про більш виражене підвищення тонусу мозкових судин в каротидній системі у хворих на ЦД типу 2 порівняно з типом 1. Ще більш виражена така закономірність проявляється в показниках дикротичного індексу (ДКІ). Так, ДКІ в каротидній системі у хворих з ЦД типу 2 становив (81,12±1,26) %, а у хворих з ЦД типу 1 – (77,17±1,14) %; (t = 3,67; Р<0,05). Більш вираженим було і утруднення венозного відтоку в каротидній системі у хворих на ЦД типу 2 порівняно з ЦД типу 1, про що свідчать значення діастолічного індексу (ДСІ). Так ДСІ при ЦД типу 2 дорівнював (85,5±1,2) %, а типу 1 – (79,0±1,3) %; (t = 3,46; Р<0,01). В обох досліджуваних групах Рі знаходився в межах норми.

Майже аналогічні дані спостерігаються і в показниках РЕГ в вертебрально-базилярній системі у досліджуваних хворих за винятком величини Рі. Так, Рі в вертебрально-базилярній системі у хворих на ЦД типу 2 був достовірно меншим, порівняно з хворими на ЦД типу 1 ( Рі при ЦД типу 2 становив (0,67±0,02), а типу 1 – (0,77±0,03); (t =2,77; Р<0,05). У здорових нормальночуючих осіб без наявності цукру в крові Рі становив (1,21±0,01).

Аналізуючи дані РЕГ в залежності від стану слуху, нами було виявлено, що у хворих на ЦД типу 1 з нормальним слухом, початковою і вираженою СНП (групи “А”, “Б” і “В”) в каротидній системі ДКІ був достовірно (Р<0,01) збільшений відповідно до (77,071,88); (79,321,8) та (81,112,13) %. В контрольній групі ДКІ становив (51,42,5) %. Це свідчить про виражене підвищення тонусу мозкових судин в усіх трьох групах навіть з нормальним слухом, однак достовірної різниці в зазначених показниках РЕГ у групах хворих нами не виявлено.

Вираженим було і утруднення венозного відтоку в каротидній системі в усіх хворих груп “А”, “Б” і “В” при ЦД типу 1, незалежно від стану у них слухової функції. Про це свідчить збільшення діастолічного індексу до (79,862,3); (80,441,97) та (85,452,5) %. Щодо Рі, то в каротидній системі в усіх групах незалежно від стану слуху він знаходився в межах норми.

Майже аналогічні дані спостерігаються у хворих на ЦД типу 1 і у вертебрально-базилярній системі в залежності від стану слуху, за виключенням Рі, який був зменшений у хворих з початковою СНП до 0,78±0,01, а з вираженою до –0,69±0,02, що свідчить про зниження пульсового кровонаповнення у таких хворих. У хворих ЦД типу 2 в каротидній системі в залежності від стану слухової функції, спостерігалися трохи більш виражені зміни відносно утруднення венозного відтоку та підвищеного тонусу мозкових судин. У вертебрально-базилярному басейні у таких хворих, поряд із значним підвищенням тонусу мозкових судин та утрудненням венозного відтоку, спостерігалося різке зниження пульсового кровонаповнення. Так, у групі хворих на ЦД 2 уже у пацієнтів з нормальним слухом Рі був дещо зниженим і становив (0,89±0,01), що достовірно (Р<0,01) менше, ніж в контрольній групі, де Рі дорівнював (1,21±0,01). При початковій СНП у хворих на ЦД типу 2 Рі був ще меншим і дорівнював (0,76±0,01), що свідчить про більш виражене зниження пульсового кровонаповнення у таких хворих. Найбільш виражене зниження пульсового кровонаповнення в вертебрально-базилярній системі було у хворих ЦД типу 2 із вираженою СНП. У таких хворих Рі становив (0,61±0,02) (в контрольній групі Рі=(1,21±0,01); t=26,83, P<0,01). Це свідчить про різке зниження пульсового кровонаповнення вертебрально-базилярного басейну у таких хворих. Очевидно, цим можна пояснити і виражене зацікавлення стовбуромозкових структур слухового аналізатора у таких хворих, про що свідчать подовження латентного періоду піку V хвилі КСВП.

Нами також було вивчено стан біоелектричної активності головного мозку у хворих на ЦД 1 і 2 типу за даними ЕЕГ. Жодного випадку нормальної картини ЕЕГ у обстежених хворих на ЦД нами виявлено не було. У більшості хворих на ЦД були виявлені ознаки подразнення коркових структур головного мозку, які нерідко супроводжувалися залученням діенцефальних та діенцефально-стовбурових відділів.

Слід зазначити, що серед осіб з ЦД типу 2 більш чіткими були ознаки залучення діенцефальних, стовбуромозкових і навіть медіобазальних структур головного мозку. Нерідко серед осіб цієї групи спостерігався ареактивний тип ЕЕГ, зглажені зональні розбіжності.

Загалом картина ЕЕГ у хворих на ЦД відрізнялась різноманітністю. У кожного конкретного хворого були виявлені явища подразнення тих чи інших, часто – кількох, структур головного мозку, нерідко – з залученням глибоких відділів, що проявлялось тими чи іншими ознаками, вираженими в різному ступені. Тому нами було проведено розподіл досліджуваних хворих на ЦД за домінуючими ознаками, найбільш вираженими змінами у певних структурах ЦНС.

При цьому, зацікавлення коркових структур головного мозку часто мало місце у хворих на цукровий діабет 1 типу і становило 39,3% випадків, а при типу 2 цей показник склав 27,6%. Слід зазначити, що скарги на дратівливість були у 40,6% хворих на СНП і цукровий діабет 1 типу, та у 28,2% пацієнтів з діабетом 2 типу.

Найчастіше зацікавленість діенцефальних структур головного мозку зустрічалася у хворих ЦД 1 типу – майже в половині випадків (48,2%). Звичайно у таких хворих спостерігалися і явища подразнення коркових відділів. Аналогічні зміни на ЕЕГ у хворих на СНП та цукровий діабет 2 типу були виявлені у 24,1% випадків, тобто значно менше. Однак у хворих з ЦД типу 2 майже половина (48,3%) мала зацікавленість стовбуромозкових структур. Такі зміни у пацієнтів з ЦД типу 1 спостерігались лише в 12,5% випадків. Відзначимо, що у хворих на ЦД 2 типу, частіше були скарги на порушення пам’яті (54,1%) та поганий сон (81,2%). У пацієнтів з ЦД типу 1 відповідні скарги спостерігалися у 36,2 та 55,1 % випадків.

Проводячи кількісний аналіз даних ЕЕГ у хворих на ЦД 1 та 2 нами було виявлено, що у хворих на ЦД 1 типу амплітуда альфа-ритму потиличного відведення склала (59,22,4) мкВ, а типу 2 – (45,42,2) мкВ, що достовірно менше порівняно з показниками контрольної групи здорових нормальночуючих осіб (К) (69,92,3) мкВ. Достовірною виявилася і різниця у значеннях амплітуди альфа-ритму потиличних відведень між 1 і 2 групами досліджуваних осіб.

Аналізуючи кількісні показники ЕЕГ у хворих на ЦД 1 і 2 типу з урахуванням стану слухової функції, нами була отримана достовірна різниця у величинах амплітуди альфа-ритму потиличного відведення у хворих на ЦД 2 типу з вираженою СНП порівняно з початковою СНП та практично нормальним слухом. Амплітуда