Міністерство охорони здоров’я України

харківська медична академія післядипломної освіти

Маркова

маріанна владиславівна

УДК 616.89–008.442–084(616–053.71+613.96)

психопрофілактика Порушення функціонування студентської сім’ї (медико-психологічні аспекти)

19.00.04 – медична психологія

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий консультант доктор медичних наук, професор Табачніков Станіслав Ісакович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ соціальної та екстремальної психіатрії, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Луценко Олександр Григорович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології, професор кафедри

доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький державний медичний університет ім. М.Горького МОЗ України, кафедра психіатрії та медичної психології, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Пшук Наталія Григорівна, Вінницький Національний медичний університет ім. М.І.Пірогова МОЗ України, кафедра психіатрії, загальної та медичної психології, професор кафедри

Провідна установа:

Кримський державний медичний університет ім. С.І.Георгієвського МОЗ України, м. Симферополь

Захист відбудеться “ 06 ” _березня_ 2007 р. о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.628.01 в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58.

Автореферат розісланий “ 02 ” _лютого__ 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат психологічних наук, доцент Н.К.Агішева

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На даному етапі суспільного розвитку в світі відбувається зміна поглядів на сімейні традиції та процеси формування сім’ї. Дослідження останніх років продемонстрували, що громадяни розвинених суспільств найбільш важливим вважають приватне життя (S.Petterson, L.V.Friel, 2001; E., ; С.Т.Агарков, 2004; И.С.Кон, 2004; В.В.Кришталь, 2006; С.Д.Максименко, 2006). Опитування населення 43 країн щодо ключової сфери буття показало, що для 83 % осіб на першому місці виявилась сім’я. Згідно з результатами великої кількості наукових досліджень, люди, які існують в рамках партнерських стосунків, більше задоволені життям, ніж самотні (J.S.Hyde, J.D.DeLamater, 2000; С.Т.Агарков, 2006; Л.М.Щеглов, 2004; O.Giotakos, 2004). Більшість людей вважають спільне життя із сексуальним партнером найбільш близьким до ідеалу (Л.М.Щеглов, 2004; O.Giotakos, 2004; Р.Крукс, К.Баур, 2005).

Однак самі сімейні цінності піддаються змінам. Якщо традиційний шлюб був досить твердим соціальним інститутом, то більшість сучасних союзів тяжіють до того, щоб бути самоцінними відносинами, заснованими на взаємній любові й психологічній інтимності, незалежно від способу їхнього соціального оформлення. Такі стосунки менш стійкі, ніж нерозривний церковний шлюб, або шлюб з розрахунку, заснований на спільності майнових інтересів. Це, в свою чергу, стає підгрунтям збільшення кількості розлучень, наявність чого й констатується багатьма дослідниками (С.Т.Агарков, 2004; А.Г.Луценко, 2006). Крім того, за свідченнями науковців (D.A.Gaffney, C.Roye, 2003; D.A.Rosenthal, A.M.Smith, 2005; M.Gaсczak et al., 2005; Л.М.Щеглов, 2006), на теперішній час, насамперед серед молоді, панує нова форма сімейного партнерства – “серійна моногамія”, коли людина живе одночасно тільки з одним партнером /партнеркою, але ці відносини тривають не все життя, а тільки окремий відрізок часу, на що заздалегідь орієнтовані обидва з пари. Ця установка суперечить, з одного боку, концепції довічного шлюбного союзу, а з іншого боку – ідеям про непотрібність інституту шлюбу взагалі.

Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), термін “молодь” поєднує людей у віці від 15 до 24 років. За свідченнями фахівців (Л.О.Булахова, 2001; WHO, 2004; W.Steven Evans, V.Alvin, 2004), робота з цим контингентом вимагає урахування деяких особливостей. З одного боку – це раннє наростання біологічної зрілості, з іншого – соціальний, психологічний та економічний стан, який не дозволяє цю зрілість реалізувати. Таким чином, наявність відмінностей за духовним та фізичним розвитком від дорослої людини, емоційна, юридична та фінансова залежність від батьків, відсутність необхідної кількості адекватної інформації, особистий недостатній досвід статевого життя та ін робить осіб молодого віку вразливими до впливу негативних чинників, що сприяють розвитку порушень формування сексуальності (ФС) та в подальшому – формуванню порушень функціонування сім’ї (ПФС). Біологічним підґрунтям цього є той факт, що саме у вищезазначеному віці має місце тісний взаємозв’язок між фізичним, психічним і статевим розвитком (В.В.Ковалев, 1981; В.В.Кришталь, С.Р.Григорян, 2002; О.О.Зайцев, 2005). У цей віковий період на тлі загальної уразливості психіки саме сексуальна сфера є найбільш вразливою.

До того, демократизація поглядів на статеву поведінку та сексуальність людини, неадекватна “еротизація” поведінки через засоби масової інформації, рекламу, які спостерігаються зараз у суспільстві, обумовлюють невиправдане з біологічної точки зору прискорення початку статевого життя. Це, в свою чергу, зумовлює підвищення кількості захворювань, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ), збільшення числа інфікованих ВІЛ та хворих на СНІД, ранніх вагітностей, зростання рівню сексуального насильства, що є причиною погіршення демографічної ситуації та стану здоров’я нації (WHO, 2004).

Усе вищезгадане стає біопсихосоціальною основою для формування у молодої людини розладів ФС, які за відсутності своєчасного медико-психологічного втручання зберігаються протягом життя, значно погіршують його якість та стають підґрунтям розвитку порушень функціонування створених в подальшому сімей. На даному тлі можливим є розвиток пролонгованого внутрішньособистісного конфлікту, його глобалізація, фіксація індивідуума на своїх психосексуальних проблемах. Крім того, це, як правило, призводить до виникнення коморбідних психічних розладів невротичного рівню (тривожних, депресивних, тривожно-депресивних, фобічних), формування агресивних форм зовнішньої поведінки, високого суїцидального ризику та/або алкоголізації (наркотизації), соціальної дезадаптації. Тому своєчасна, насамперед – рання психопрофілактика, діагностика і корекція вищезазначених порушень в медико-психологічній та сексологічній практиці визначається нині як актуальна (S.Ramrakha et al., 2003; M.D.Corley et al., 2004;L.Miller-Lewis, 2006).

Про актуальність та необхідність вирішення цієї проблеми зазначено у рішенні Європейської конференції ВООЗ на рівні міністрів з охорони психічного здоров’я “Проблеми та шляхи їх вирішення” (12-15.01.2005 р., Ґельсінкі, Фінляндія), а також у затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.02 № 14 Міжгалузевій комплексній програмі “Здоров’я нації” на 2002–2011 рр. (розділ ХVІ, п. 4; розділ ХVІ, п. 7; розділ ХІХ, п. 17).

Сьогодні питання підтримки молодої родини привертає і увагу держави. Так, прийняття ряду нормативно-правових актів (Указу Президента України “Про соціально-економічну підтримку становлення та розвитку студентської сім’ї” № 958/2000 від 04.08.2000 р., Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” № 1613–ІІІ від 23.03.2000 р., Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо підтримки становлення та розвитку студентської сім’ї” № 92-р від 14.03.2001 р., наказу МОЗ України “Про організацію діяльності служби планування сім’ї та охорони репродуктивного здоров’я в Україні” № 539 від 04.08.2006 р. та ін.) свідчить про існування намірів щодо підтримки інституту сім’ї, насамперед, розвитку студентської родини.

В сучасній науковій літературі існує значна кількість робіт, в яких мова йде про дослідження феномену внутрішньосімейної адаптації (ВА), функціонування сім’ї та його порушень (JG.McGee, 2003; Н.Г.Пшук, 2003; С.Т.Агарков, 2004, 2006; В.А.Абрамов, С.І.Табачніков, В.С.Підкоритов, 2004; В.В.Кришталь, Б.В.Михайлов, Н.А.Марута, Л.Ф.Шестопалова, 2006). Проте, комплексних досліджень, присвячених вивченню закономірностей становлення молодої, зокрема, студентської сім’ї, до цього часу не проводилось. Відомими є поодинокі праці, які не можуть повністю висвітлити усі аспекти проблеми та запропонувати напрями її вирішення (В.В.Кришталь, И.А.Семенкина, 2000; И.А.Семенкина, 2001; Д.П.Топалов, 2002). На теперішній час в Україні відсутня система, спрямована на збереження та зміцнення сімейних цінностей, насамперед, серед молоді.

Усе визначене обумовило необхідність та актуальність проведення даної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану наукових досліджень Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за темою: “Дослідити порушення сексуальної поведінки у молоді та розробити систему її психогігієни, психопрофілактики та корекції” (№ державної реєстрації 0102U002313).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – на основі системного міждисциплінарного інтегративного підходу до вивчення проблеми функціонування студентської сім’ї розробити та впровадити систему психопрофілактики його порушення.

На виконання поставленої мети визначені такі задачі:

1. Дослідити психологічні, соціально-психологічні, соціальні та біологічні чинники ризику розвитку порушення функціонування студентської сім’ї.

2. Виявити типи функціонування студентської сім’ї.

3. Визначити клінічну структуру розладів сексуального здоров’я та форми сексуальної дезадаптації за різних типів порушення функціонування сім’ї у досліджуваного контингенту.

4. Встановити клінічні варіанти та механізми розвитку порушення функціонування студентської сім’ї.

5. Науково обґрунтувати загальні принципи первинної, вторинної та третинної психопрофілактики порушення функціонування студентської сім’ї, на основі чого розробити та впровадити систему психопрофілактики порушення функціонування студентської сім’ї.

6. Науково обґрунтувати загальні принципи та розробити і впровадити способи корекції порушення функціонування студентської сім’ї.

Об’єкт дослідження – функціонування студентської сім’ї.

Предмет дослідження – причини, механізми розвитку та клінічні варіанти порушення функціонування студентської сім’ї.

Методи дослідження. Психодіагностичний, сексологічний, системно-структурний аналіз, клініко-психопатологічний, клінічний, соціально-демографічний та методи математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні з позицій системного міждисциплінарного підходу здійснено комплексне дослідження функціонування студентської сім’ї та його порушення (ПФСС).

Викриті особливості сомато-, психосексуального розвитку, вивчено стан сексуальної функції у студентської молоді. Визначено особливості інтраіндивідної та психосексуальної особистісних складових як маркерів формування сексуальності в осіб молодого віку, встановлено клінічну структуру порушень формування сексуальності та типи сексуальної дезадаптації, притаманні зазначеному контингенту.

Новим є встановлення закономірностей формування і типів функціонування студентської сім’ї, визначення клінічних варіантів та механізмів розвитку його порушення. Вперше визначено клінічну структуру розладів сексуального здоров’я і форми сексуальної дезадаптації за різних типів порушення функціонування студентської сім’ї, встановлено чинники ризику виникнення цих порушень та здійснено їх системно-структурний аналіз. Встановлено, що облігатною складовою порушення функціонування студентської сім’ї є порушення формування сексуальності. Визначено взаємодію негативних біологічних, психологічних, соціальних та соціально-психологічних чинників та їхню роль у розвитку порушення функціонування студентської сім’ї.

Вперше науково обґрунтовано, розроблено та впроваджено способи корекції щодо порушення функціонування студентської сім’ї, які базуються на принципах етапності, послідовності та комплексності.

Новим у роботі є визначення основних напрямків первинної, вторинної та третинної психопрофілактики порушення функціонування студентської сім’ї. Науково обґрунтовано й розроблено систему психопрофілактики порушення функціонування студентської сім’ї, а також оцінена її ефективність з позицій доказової медицини. Пропонована система враховує базові цінності, що є характерними для менталітету українського суспільства, особливості світогляду студентів, особливості формування їхньої сексуальності і психологічної сфери.

Практичне значення одержаних результатів. Для клінічної практики мають значення встановлення клінічної структури порушень сексуальної поведінки та типів сексуальної дезадаптації, які спостерігаються у студентської молоді; розробка алгоритму психодіагностики психологічних та поведінкових розладів, пов’язаних зі статевим розвитком та сексуальною орієнтацією (F 66).

Практичне значення мають також визначення причин, механізмів розвитку та перебігу порушення функціонування студентської сім’ї; виявлення клінічної структури розладів сексуального здоров’я та форм сексуальної дезадаптації за різних типів порушення функціонування студентської сім’ї.

Практичну значущість має розроблена, апробована та впроваджена у практику система психопрофілактики порушення функціонування студентської сім’ї, яка складається з створеної програми статевого виховання та сексуальної освіти для молоді в Україні, психопрофілактичних заходів, спрямованих на формування відповідальної безпечної сексуальної поведінки молоді та превенцію розвитку порушення функціонування студентської сім’ї та розроблених і затверджених МОЗ і МОН України учбового плану і програми курсів інформації і стажування “Основи сексології і сексопатології (для практичних психологів, соціальних працівників, вчителів середніх шкіл, викладачів вузів)”, що вирішує проблему спеціальної підготовки працівників для здійснення вищезазначеної роботи.

Вказані заходи впроваджено в практику роботи Дорожної клінічної лікарні № 1 ст. Київ-Пасажирський, Харківської обласної клінічної лікарні № 3, поліклініки науково-дослідного центру “Клініка Медикор” (Дніпропетровськ), консультативної поліклініки комунального закладу “Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня”, Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні, Донецької обласної клінічної психіатричної лікарні, кабінету психотерапії та медичної психології консультативної поліклініки Інституту невідкладної і відновної хірургії АМН України (Донецьк), Кримської Республіканської установи “Психіатрична лікарня № 1”, Кримської Республіканської установи “Психіатрична лікарня № 5”, міської психотерапевтичної амбулаторії Керченського психоневрологічного диспансеру, спеціалізованої школи № 135 м. Києва.

Отримані наукові дані використовуються в навчальному процесі кафедри сексології та медичної психології і кафедри психотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, науковій та експертній практиці сектору судово-психологічних та мистецтвознавчих досліджень Донецького Науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на наступних наукових форумах:

міжнародних: ІІ Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України з міжнародною участю “Психоневрологія ХХІ століття” (Харків, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції “Біопсихосоціальна модель як нова парадигма розвитку психіатрії в Україні” (Сімеїз, 2002); конференції Євроазіатської Асоціації Сексологів “Актуальные проблемы современной сексологии и репродуктологии” (Київ, 2003); конференції, присвяченій 100-річчю “Спеціалізованої клінічної психіатричної лікарні № 1” Департаменту охорони здоров’я Краснодарського краю “Актуальные вопросы охраны психического здоровья населения” (Краснодар, Російська Федерація, 2003); науково-практичній конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми впровадження засад доказової медицини в психіатричну, наркологічну, судово-психіатричну та психотерапевтичну практику” (Ялта, 2004); V Національній конференції “Агресія. Суїцидологія. Віктимологія. Терапія і профілактика. Нікотинова залежність” (Пловдів, Болгарія, 2004); українській науково-практичній конференції з міжнародною участю “Психіатрія, наркологія та медичної психологія сьогодні” (м. Луганськ, 2004); І Національному конгресі з соціальної психіатрії (Москва, Російська Федерація, 2004); XXI Міжнародної II Польсько-німецької і XI Ханзетійської наукової конференції “Судова психіатрія дітей та молоді в Німеччині і Польщі – подібності та відмінності. Статус судового експерта в Польщі і в світі” (Щецин, Польща, 2004); VI Всеукраїнській школі молодих психіатрів та науково-практичній конференції з міжнародною участю “Сучасний психіатричний діагноз” (Ялта, 2005); Українській школі-семінарі з міжнародною участю “Психотерапія і психоаналіз на шляху до євроінтеграції” (Київ, 2005); XVII Всесвітньому конгресі з сексології (Монреаль, Канада, 2005); українсько-голанському науково-практичному семінарі “Актуальні питання дитячо-юнацької психіатрії” (Київ, 2006);

вітчизняних: конференції молодих вчених Харківської медичної академії післядипломної освіти “Нові технології в медицині” (Харків, 2000); конференції молодих вчених Харківського державного медичного університету “Медицина третього тисячоліття” (Харків, 2001); науково-практичній конференції, присвяченій 15-річчю кафедри сексології та медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти (Харків, 2002); науково-практичній конференції “Актуальні питання сексології та андрології” (Київ, 2002); науково-практичній конференції “Актуальні питання неврології, психіатрії та наркології” (Чернівці, 2002); ювілейній науково-практичній конференції, присвяченої 80-річчю з дня народження професора Г.Л.Воронкова “Сучасні проблеми психіатрії” (Київ, 2003); VI української науково-практичній конференції “Шевальовські читання” (Одеса, 2004); І з’їзді сексопатологів та андрологів України (Київ, 2004); Пленумі науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України та науково-практичній конференції “Якість життя хворих на психоневрологічні розлади та їх родин (медична і соціальна реабілітація та реінтеграція в суспільство)” (Донецьк, 2005); І Київській науково-практичній конференції з андрології та сексуальної медицини “Читання ім. І.Ф. Юнди” (Київ, 2005); І Всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005); науково-практичній конференції сексопатологів і андрологів України “Актуальні проблеми андрології і сексології” (Київ, 2006); Пленумі та конференції науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України “Пароксизмальні стани в неврології, психіатрії та наркології (Одеса, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 42 наукових роботи, з них 24 статті в фахових виданнях (згідно з “Переліком” ВАК України), 14 тез доповідей в матеріалах наукових форумів і конгресів (у тому числі 5 – за кордоном), 1 методичні рекомендації.

Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 386 сторінках комп’ютерного тексту (262 сторінок основного тексту). Вона складається зі вступу, 8 розділів (огляду літератури, матеріалів та методів дослідження, 6 розділів результатів власних досліджень), аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних літературних джерел, що містить 354 праці, з них 172 – зарубіжних, та двох додатків. Роботу проілюстровано 74 таблицями та 43 рисунками.

Основний зміст

Дизайн дослідження та характеристика обстежених. Дисертаційне дослідження проводили в 2001 – 2005 рр., у декілька етапів, хід яких відображено в розділах дисертації і у наведеній схемі. Обстеження студентів проводилося за принципом випадкового вибору, коли усі одиниці генеральної сукупності мали рівну можливість потрапити до вибірки. На І етапі роботи (2001 – 2002 рр.) за умови інформованої згоди було обстежено 450 студентів віком від 16 до 21 року, які навчалися на 1-му курсі різних вищих навчальних закладів м. Києва, з них 54,0 % дівчат та 46,0 % юнаків. Середній вік обстежених складав 17,8 2,7 років. У результаті комплексного дослідження у 306 осіб (68,0 %) було виявлено наявність чинників ризику формування порушення ФС та функціонування майбутньої студентської сім’ї. Основну групу склали 155 осіб з вищезазначеного контингенту, які за умови інформованої згоди взяли участь в психопрофілактичних заходах (ПЗ) щодо превенції формування ПФС на ІІ етапі роботи (у 2003 – 2004 рр.). Контрольну групу склала 151 особа, які відмовились від участі в вищезазначених заходах, що було обумовлено: недооцінкою важливості роботи щодо превенції можливого розвитку ПФС, неактуальністю цієї проблеми на даному етапі, неадекватно підвищеною самооцінкою. 144 особи, в яких не було виявлено чинників ризику, склали порівняльну групу.

На ІІІ етапі (2005 р.) усю вибірку було обстежено для оцінки успішності функціонування студентської сім’ї (ФСС). На цей момент, як показано на схемі, переважна кількість студентів склали сімейні пари. Стаж подружнього життя у переважної більшості

11111111111111111111111111111

І етап

обстеження

(2001 – 2002 рр.)

ІІ етап

обстеження

(2003 –

2004 рр.)

ІІІ етап

обстеження

(2005 р.)

Дизайн дослідження

обстежених не перевищував 2,1 0,9 років. Більшість обстежених узяли офіційний шлюб, 52 пари жили у незареєстрованому шлюбі, і стільки же осіб не склали пари на момент обстеження. Якщо у самотніх дівчат цей стан викликав тривогу та бажання змінити ситуацію, тобто мати постійного сексуального партнера, стосунки з яким ґрунтувалися б на почутті любові, то серед молодих чоловіків відсутність постійних емоційно значущих відносин з однією жінкою викликала стурбованість тільки у 8,0 %. Вони пояснювали це відсутністю матеріальної бази для побудови постійних партнерських стосунків, наявністю труднощів у спілкуванні з протилежною статтю, недостатністю знань у сфері сексу. Проте, 11,0 % юнаків були задоволені своїм самотнім станом, вважали це свободою від обов’язків і не збиралися у найближчому майбутньому змінити існуюче становище. Особи, які перебували у цивільному шлюбі, небажання офіційно оформити стосунки аргументували невпевненістю у міцності почуття любові до партнера (3,0 % дівчин та 4,0 % юнаків) або, навпаки, партнера до нього (відповідно 5,0 % і 9,0 %), бажанням “спроби” спільного життя, щоб зрозуміти конгруентність один до одного, бажанням набирати звичок один одного, побачити, як поводиться партнер у буденному житті (6,0 % дівчин і 13,0 % молодиків); 4,0 % дівчин та 10,0 % юнаків були принципово проти реєстрації шлюбу, бо офіційна реєстрація “руйнує” романтизм відносин.

До початку обстеження серед усіх обстежених сексуальний досвід мали 56,0 % дівчат та 96,6 % юнаків. У основній та контрольній групах, в яких було 52,0 % дівчин та 48,0 % хлопців, такий досвід мали відповідно 58,0 % і 97,0 % обстежених. Серед осіб, які увійшли до групи порівняння, було 55,0 % дівчин та 45,0 % хлопців, з котрих статевим життям жили відповідно 54,0 % і 97,0 %. 10,0 % дівчат і 6,0 % юнаків виявилися одруженими, негативний шлюбний досвід мали 2,0 % студенток та 2,0 % молодих чоловіків. Дітей мали 1,0 % дівчат та юнаків відповідно, 1 юнак мав нерідну дитину.

Серед загальної кількості студентів 38,0 % були корінними киянами, більшість приїхали з інших міст України, 20,0 % – з селищ. На “відмінно” навчались приблизно 20,0 % обстежених, основна маса – на “добре”, майже 20,0 % студентів не виявляли навичок та прагнення до успішного навчання. Серед дівчат приблизно однакова кількість проживали в квартирах або гуртожитку, юнаків в квартирах проживало втричі більше. Більшість студентів – 52,0 % – перебували на утриманні батьків, але були й такі, що заробляли самостійно та ще й допомагали батькам (6,0 % дівчат і 4,0 % хлопців).

На 3-му етапі дослідження було з’ясовано, що створили сім’ю 92,9 % дівчин та 68,6 % юнаків основної, відповідно 79,7 % і 70,8 % обстежених контрольної і 87,3 % і 55,4 % – порівняльної груп. Серед студентських сімей 35,0 % основної, 14,0 % контрольної та 22,0 % порівняльної груп проживали у власній квартирі; 28,0, 21,0 і 26,0 % відповідно – у орендованому помешканні; 12,0, 32,0 і 18,0 % відповідно – разом з батьками, а 25,0, 33,0 і 34,0 % відповідно – у гуртожитках. 24,0 % сімейних пар основної, 9,0 % – контрольної та 18,0 % – порівняльної групи виховували 1 дитину, а 2 сім’ї основної групи мали 2 дітей.

Віковий розподіл обстежених подружніх пар в цілому відповідав існуючим суспільним тенденціям: серед партнерів дівчат спостерігались особи як одного віку (44,0 % основної – 33,0 % контрольної – 55,0 % порівняльної груп), так і старшого (56,0; 67,0 і 45,0 % відповідно). 88,0 % молодиків основної, 94,0 % контрольної та 83,0 % порівняльної груп мали або молодших за себе, або одного з собою віку дружин, а у 12,0, 6,0 і 17,0 % відповідно дружини були дещо старше.

Тільки навчанням були зайняті 88,0 % дівчат основної, 91,0 % – контрольної та 80,0 % порівняльної груп; поєднували навчання з роботою 12,0 % – 9,0 % – 20,0 % відповідно. Виключно навчанням були зайняті 16,0 % чоловіків основної, 37,0 % контрольної та 46,0 % порівняльної груп, поєднували навчання з роботою 84,0 % – 63,0 % –54,0 % чоловіків відповідно.

Таким чином, контингент обстежених був однорідним за усіма базовими показниками, що дало можливість вважати результати дослідження такими, що репрезентативно відображають генеральну сукупність.

Методи дослідження. З позицій системного міждисциплінарного інтегративного підходу до дослідження проблеми функціонування студентської сім’ї з урахуванням багатомірності його забезпечення вивчалися його психологічні, соціально-психологічні, соціальні і біологічні аспекти. Це робилось, насамперед, для визначення locus minoris resistentia – “мішеней” раннього психопрофілактичного впливу, для чого роботу починали з ретельного вивчення особливостей ФС молоді та виділення можливих чинників ризику розвитку її порушення, які, за даними дослідників (Д.П.Топалов, 2002), є прогностично несприятливими щодо розвитку ПФС і, за умови відсутності своєчасного медико-психологічного втручання, з часом стають підґрунтям для розвитку розладів сімейного функціонування.

Після отримання письмової згоди на проведення дослідження здійснювали аналіз соціально-демографічних характеристик обстежених, вивчали сімейний анамнез, визначали типи отриманого загального і статевого виховання та медико-психологічні особливості розвитку досліджених.

З’ясовували сексологічний анамнез, стан сексуальної функції на момент обстеження (із застосуванням критеріїв стану сексуального здоров’я та проявів сексуальності, розроблених В.В.Кришталем, 2002). Сексуальні фантазії визначали за класифікацією Дж.Мастерс, В.Джонсон (1984), типи сексуальної культури, сексуальну мотивацію, мотиви статевого акту – за В.В.Кришталем (2002), психосексуальні типи чоловіка й жінки – за С.С.Лібіхом (1990), ставлення до сексу, сексуальну задоволеність та психологічні проблеми, пов’язані із сексуальним життям – за методикою Eysenk Inventory of Attitudes to Sex (1989), наявність клінічно окреслених розладів сексуальності та психічних та поведінкових порушень – за скринінговими шкалами (WHO, 2000). Використовували також клінічне інтерв’ю за критеріями МКХ-10.

Затим проводили ретельне психодіагностичне дослідження, піддаючи аналізу тип акцентуації характеру за патохарактерологічним діагностичним опитувальником – ПДО (А.Є.Личко, Н.Я.Іванов, 1981), індивідуально-психологічні особливості особистості (за Фрайбурзьким особистісним опитувальником – FPI, 2000), рівень суб’єктивного відчуття самотності (за Д.Расселом, М.Фергюсоном, 2001), потребу в пошуках нових відчуттів (за М.Цукерманом, 2001), наявність патопсихологічної готовності до формування невротичного реагування: рівень особистісної і реактивної тривожності – за Ч.Спілбергером, Ю.Ханіним (2001), депресивного реагування – за методикою Зунге (2001) та невротичного – за скринінговою методикою К.Хека і Х.Хесса (2001), а також особливості психологічних аспектів сексуальності: ступінь маскулінності на біогенному рівні – за статеворольовою шкалою Dur-Moll L. Szondi (1960); характеристику маскулінних та фемінінних рис особистості на рівні Я-концепції – за статеворольовою ACL-шкалою A.B. Heilbrun (1981); самооцінку власних сексуальних можливостей, наявність сексуальної стурбованості та сексуальної депресії – за шкалою сексуальності W.E. Shell, D.R.Papini (1989). Вивчали також особливості міжособистісної комунікації за допомогою методики Т.Лірі (2001).

Вивчали мотиви вступу та міцність шлюбу обстежених, виконання функцій сім’ї кожним із подружньої пари, визначали роль їх порушення у виникненні ПФСС (за І.А.Семенкіною, 2001), виявляли рівень внутрішньосімейної адаптації (за D.H.Sprenkle, B.L.Fisher, 1994) та ступінь задоволеності шлюбом (за методикою В.В.Століна із співав., 2002). Досліджували нозологічну структуру розладів сексуального здоров’я та форми сексуальної дезадаптації (згідно діагностичних критеріїв МКХ-10). Здійснювали системно-структурний аналіз ПФСС.

Ефективність психопрофілактики визначали за допомогою суб’єктивного (за даними самооцінки обстеженими визначених на основі концепції про структуру відносин особистості, що є базовою для характерологічних особистісних відмінностей та побудови моделі поведінки людини показниками: відношення до себе, відношення до оточуючих, відношення до діяльності та відношення до речей, вираховували “групову норму”, “ступінь різноманітності групи” та з аналізували індивідуальні дані кожного студента до та після проведення ПЗ) та об’єктивного (за методикою В.В.Седнєва, С.І.Табачнікова (2004) – оцінювали основні сфери життєдіяльності (соціально-економічну, психологічну, фізичну, психопатологічну), одержуючи інтегровану величину якості життя обстеженого до початку та після проведення ПЗ) критеріїв.

Статистичну обробку отриманих даних проводили за допомогою системи керування базами даних MS Access v.8 for Windows 95, програми MS Ехсеl v.8.0.3. та програми SPSS 10.0.5 for Windows.

Результати проведених досліджень. Вік початку статевого життя коливався між 15-18 роками у дівчат, у юнаків – від 13 до 18 років. Серед юнаків основної і контрольної груп серед мотивів першого статевого акту переважали звичайна цікавість або фізіологічна потреба. Майже для 2/3 молодиків порівняльної групи переважним мотивом була любов, як і серед дівчат усіх груп (для 1/3 студенток основної та контрольної та 2/3 — порівняльної груп).

В анамнезі 17,6 % обстежених студенток, які жили статевим життям, виявлено випадки зґвалтування, у тому числі при першому сексуальному контакті (5,9 %). 12,5 % зазнали насильства від незнайомих людей, 50,0 % – знайомих (так зване dating violence, “насильство при залицянні, під час побачення”), 33,3 % зіткнулись з так званим sexual harassment (“сексуальні домагання”) з боку осіб, від яких залежали в соціальному плані, 4,2 % зазнали насильства з боку найближчого члена родини.

У 46,0 % молодих людей сексуальний дебют відбувся у віці 13-16 років; 54,0 % почали статеве життя у віці від 17 років і більше. У юнаків, які пізніше вступили в сексуальні стосунки, перший статевий акт пройшов більш успішно, ніж серед тих, хто почав статеве життя в 13–16 років (різниця між групами достовірна, р<0,1).

У 5,9 % дівчат сексуальний дебют відбувся в стані алкогольного сп’яніння. На момент обстеження алкогольні напої пробували усі обстежені. Переважна більшість студентів здійснила першу спробу алкогольних напоїв у віці 12-14 (33,3 %) та 15-18 років (48,4 %). При цьому 14,4 % скуштувати алкогольні напої запропонували батьки. Серед інших причин першої спроби алкоголю студентами визначено бажання відчути себе дорослішим (21,1 %) та сподівання на те, що вживання спиртних напоїв – “це круто” (15,3 %). В багатьох випадках перша спроба алкоголю сполучалась з набуттям першого досвіду куріння тютюну (у 51,4 % дівчат і 64,3 % юнаків).

Більш високий рівень знань з питань профілактики ЗПСШ та СНІДу виявився у юнаків (низький рівень був виявлений у 66,7 % (р<0,05) дівчат та 36,7 % (р<0,05) юнаків).

В цілому початок статевого життя виявився більш успішним у студентів порівняльної групи, ніж у студентів основної та контрольної груп (різниця достовірна з рівнем менш 0,1).

На момент обстеження 78,5 % юнаків мали регулярні сексуальні стосунки із своєю постійною дівчиною, 18,0 % — із декількома статевими партнерками.

Серед студенток, що жили статевим життям, більшість (88,3 %) мали постійного сексуального партнера, 3,7 % — зустрічались з декількома одночасно. 50,0 % мали сексуальні контакти з частотою 1-2 рази на тиждень; 27,2 % — 3-4 рази, 6,6 % — 5-6 разів у тиждень. 3,7 % мали більше 7 сексуальних контактів протягом 7 днів. У 86,0 % оргастичність була вище 50 %. Багатьма використовувалися ті чи інші методи запобігання вагітності.

Діапазон прийнятності виявився недостатнім у багатьох як молодиків, так і дівчат, причому високим він був у 43,4 % дівчат і тільки у 26,0 % юнаків, що свідчило про більшу психосексуальну незрілість молодих чоловіків.

85,9 5 % молодих чоловіків (р<0,05) та 84,1 % жінок (р<0,05) мали гетеросексуальну орієнтацію. 12,2 % дівчат (р<01) та 8,5 % (р<0,1) чоловіків виявили схильність до бісексуальних контактів, а у 3,7 % студенток (р<0,1) і 5,6 % (р<0,1) юнаків мала місце гомосексуальна.

Серед дівчин основної і контрольної груп приблизно в однаковій кількості випадків зустрічалися психосексуальні типи (ПТ) жінка – мати та жінка – донька (по 1/3 відповідно), а також агресивний і пасивно-підкорювальний типи (по 1/4 випадків). Серед студенток групи порівняння переважали ПТ жінка – мати (38,0 %) та жінка – донька (35,4 %), а агресивний та пасивно-підкорювальний типи зустрічалися значно рідше, ніж в основній групі (р<0,05). Серед молодиків основної і контрольної груп привертала увагу досить велика кількість ПТ чоловік – син (38,8 %) порівняльно з іншою (27,7 %) (р<0,05).

Вивчення типів сексуальної культури (ТСК) продемонструвало переважання гармонійних її типів (аполоновського та містичного) серед обстежених порівняльної групи, тоді як серед осіб основної та контрольної груп зустрічали різноманітні ТСК, в більшості випадків – дисгармонійні та девіантні.

Серед студентів порівняльної групи питому вагу становив гармонійний тип сексуальної мотивації (ТСМ) – взаємно-альтруїстичний комунікативно-гедонічний, на відміну від основної та контрольної груп, де превалювали дисгармонійні ТСМ.

Для 27,0 % дівчин та 29,3 % хлопців основної і контрольної груп домінуючим мотивом статевого акту було отримання сексуальної насолоди (р<0,05), для 42,8 % дівчин – бажання надати сексуальне задоволення партнеру (р<0,05), а для 40,1 % молодиків – сексуальне самоствердження (р<0,05); серед студенток порівняльної групи у 45,6 % переважало бажання надати почуття насолоди партнеру (р<0,05), а серед хлопців переважним мотивом сексуальних контактів було отримання сексуальної насолоди (32,3 %, р<0,05).

Як серед юнаків, так і серед дівчат основної та контрольної груп мала місце дисоціація між окремими компонентами становлення і реалізації статевого потягу. В порівняльній групі питома вага студентів мала сформоване лібідо в усіх його компонентах (повністю у 100 % обстежених – платонічне і еротичне, сексуальне – у 81,9 % осіб, р<0,1) . Сексуальні фантазії (СФ) обстежених відповідали віковим та гендерним нормативам.

Повну психосексуальну задоволеність відчували 81,5 %, часткову – 18,5 % студентів-чоловіків порівняльної групи. У обстежених основної і контрольної груп даний прояв сексуальності був визнаний як “повна сексуальна задоволеність” у 11,3 % студентів, “часткова” – у 34,5 %, і у 54,2 % відчуття психосексуальної задоволеності не було зовсім. Високий ступінь психосексуальної задоволеності мали 17,2 % дівчат основної і контрольної груп (проти 89,9 % в порівняльній групі), середній її ступінь відчували 39,0 % дівчат основної і контрольної та 10,1 % – порівняльної групи, відсутність її відмічали 43,9 % дівчат основної і контрольної груп.

Серед студентів основної і контрольної груп мала місце як знижена (46,1 %, р<0,1), так і завищена (31,4 %, р<0,1) самооцінка власних сексуальних можливостей, на відміну від групи порівняння, де вона у 68,1 % випадків коливалася у межах норми (р<0,1). Висока сексуальна стурбованість та сексуальна депресія спостерігалась у 56,9 % (р<0,05) та 28,1 % (р<0,05) осіб основної і контрольної груп відповідно, а в порівняльній групі у 39,6 % випадків було діагностовано підвищену сексуальну стурбованість за відсутності сексуальної депресії взагалі (р<0,05).

Таким чином, серед студентської молоді основної та контрольної груп мали місце відхилення від нормативних характеристик психосексуальної сфери, що були маркерами порушення ФС, а саме: наявність дисгармонійних і девіантних ТСК та ТСМ; нерозвинутість або відсутність платонічного, еротичного та сексуального компонентів лібідо; відсутність або частковість психосексуального задоволення; неадекватна самооцінка своїх сексуальних можливостей, високий рівень сексуальної стурбованості і наявність сексуальної депресії. В загальній виборці обстежених основної та контрольної груп виявлено порушення темпів соматосексуального розвитку (14,0 % юнаків, р<0,05 та 10,3 % дівчат, р<0,05); порушення темпів психосексуального розвитку (6,3 % юнаків, р<0,05 та 4,5 % дівчат, р<0,05); прості асінхронії статевого розвитку (20,3 % юнаків, р<0,1 та 14,8 % дівчат, р<0,1), сполучені асінхронії статевого розвитку (38,6 % юнаків, р<0,05 та 58,0 % дівчат, р<0,05); складні асінхронії статевого розвитку (11,8 % юнаків, р<0,05 та 9,4 % дівчат, р<0,05). Діагностовано соціокультурну дезадаптацію (внаслідок дискомплементарності загальної і сексуальної культури, низької сексуальної культури та наявності девіантних її типів) (59,9 % юнаків (р<0,05) та 61,7 % дівчат (р<0,05)); девіантну форму дезадаптації внаслідок гомосексуальної та бісексуальної орієнтації (14,1 % юнаків (р<0,1) та 16,0 % дівчат (р<0,1)); дезинформаційно-оціночну форму сексуальної дезадаптації (внаслідок недостатньої інформованості в питаннях психогігієни статевого життя та профілактики ЗПСШ) (66,7 % (р<0,05) дівчат та 36,7 % (р<0,05) юнаків).

Для частки обстеженої молоді основної і контрольної груп виявились притаманні клінічно окреслені порушення сексуальної сфери, які відповідали діагностичним критеріям кластеру F 66 МКХ-10, а саме “Психологічні та поведінкові розлади, пов’язані із сексуальним розвитком і орієнтацією”: розлад статевого дозрівання F 66.0 (7,0 % юнаків та 4,3 % дівчат); егодистонна сексуальна орієнтація F 66.1 (2,8 % юнаків); розлад сексуальних взаємовідносин F 66.2 (4,2 % молодиків та 5,5 % дівчат).

Клінічно оформлені психічні порушення зустрічалися у 25,3 % обстежених. Клінічну структуру виявленої психічної патології складали порушення адаптації з переважанням інших емоцій (F 43.23) – у 12,7 % обстежених, соматоформні розлади (F 45.1) — у 10,0 % осіб, змішана тривожно-депресивна реакція (F 43.22) у 2,7 % осіб, посттравматичний стресовий розлад – у 17,6 % дівчин.

Питома вага осіб основної та контрольної груп здобули негармонійне загальне та статеве виховання, що наклало відбиток на формування їх особистості та стало одним з вагомих чинників ризику розвитку ПФСС. 35,7 % юнаків основної та 33,3 % контрольної груп отримали загальне виховання за типом домінуючої гіперпротекції, 30,0 % та 26,4 ±% відповідно – за типом гіпопротекції, 21,4 % і 25,0 % відповідно – виховувались в умовах жорстких відносин; для 29,4 % дівчин основної та 27,8 % контрольної груп характерним виявилось виховання за типом потурливої гіперпротекції, для 28,2 % і 24,1 % відповідно– емоційного відторкання. Серед студентів порівняльної групи у 79,7 % дівчин та 83,1 % юнаків мав місце гармонійний тип виховання.

Серед молодих чоловіків усіх груп відмічалось відносне переважання гіпертимної (24,4 % – 16,7 % – 20,8 % відповідно), циклоїдної (25,2 % – 29,8 % – 21,5 % відповідно), лабільної (18,1 ± 3,9 % – 28,9 % – 24,3 % відповідно), епілептоїдної (27,6 % – 36,0 % – 29,9 % відповідно) та шизоїдної (15,0 % – 19,3 % – 22,2 % відповідно) акцентуації різного ступеню вираженості. Крім того, у частини досліджених основної і контрольної груп виявились характерними астено-невротична (18,1 % – 22,8 % відповідно), а для порівняльної групи – нестійка (20,1 %) та істероїдна (19,4 %) акцентуація. Для представниць усіх груп виявилось характерним відносне переважання лабільної акцентуації (40,9 % – 44,4 % – 25,0 % відповідно). До того ж для 1/5 осіб основної групи властивою була конформна, для частки осіб (по 15,9 %) контрольної – відповідно істероїдна і нестійка акцентуація. У дівчин групи порівняння були також визначені гіпертимна (21,5 %), у 14,6 % – циклоїдна та нестійка акцентуації.

Співставлення даних, отриманих при вивченні акцентуації характеру та типів виховання, дозволило виявити зв’язок між цими характеристиками. Серед осіб, які виховувались за типом потурливої гіперпротекції, переважали істероїдна та лабільна акцентуації. Виховання за умов домінуючої гіперпротекції