Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського

МАЛЄЄВА Олена Львівна

УДК: 155.23+155.24+158.2

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СХИЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Одеса - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університету ім. К.Д. Ушинського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор

Саннікова Ольга Павлівна,

Південноукраїнський державний

педагогічний університет

імені К.Д. Ушинського,

завідувач кафедри

загальної і диференціальної психології.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Каліна Надія Федорівна,

Таврійський національний

університет імені В.І.Вернадського,

завідувач кафедри

глибинної психології та психотерапії;

кандидат медичних наук, професор

Херсонський Борис Григорович,

Одеський національний університет

ім. І.І.Мечникова,

завідувач кафедри клінічної психології.

Захист відбудеться “8” листопада 2007р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.41.053.03 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, конференц-зала

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26

Автореферат розісланий “5” жовтня 2007 року

Спеціалізованої вченої ради

учений секретар Кузнєцова О.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Почуття провини відноситься до числа тих феноменів, науковий інтерес до яких зберігається, незважаючи на багаторічну історію їх вивчення. Це пов’язано, перш за все, з потребами практики: надмірно виражене, неадекватне реальній ситуації почуття провини, так само, як і повна нездатність його переживати, можуть порушувати міжособистісні зв’язки, а у крайніх формах – приводити до психічної патології та соціально небезпечної поведінки. Ще у 1960 році відомий дослідник та психотерапевт, О.Маурер, писав, що “провина є ядром усіх психіатричних труднощів”. Разом з тим, почуття провини як реакція, актуальний стан та риса особистості, займає рівноцінне місце серед усієї палітри емоційних переживань здорової людини. У наші дні проблема провини не втрачає своєї актуальності: час, як і особливості культури, впливає переважно на її змістовні характеристики.

Інтерес до феномену провини привернули клінічні дослідження (починаючи з З.Фрейда). Згодом з’явилось чимало робіт представників різних психотерапевтичних напрямків, що були прямо чи опосередковано пов’язані з провиною (у межах психодинамічного підходу - А.Адлер, Е.Еріксон, М.Кляйн, Е.Фромм, К.Хорні, К.Юнг, М.Якобі та ін; екзістенціально-гуманістичного - В.Франкл, Р.Мей, І.Ялом та ін.; когнітивно-поведінкового – Дж.Ангер, А.Т.Бек, Б.А.Магер, О.Маурер, Д.Л.Мошер, Д.Олівер, С.Б.Сарасон, Д.Світцер). Створено багато підходів та “технік”, спрямованих на позбавлення від почуття провини, але одночасно існує думка, що це переживання необхідне людині для духовного розвитку і тому не завжди доцільно його полегшувати. Теоретичне осмислення феномену провини довгий час ґрунтувалося на світоглядних позиціях певних психотерапевтичних систем, даних антропології та соціальної психології (М.Мід, Д.Майерс та ін.). Однак потрібно зазначити, що, незважаючи на суперечливість існуючих точок зору та недостатню теоретичну вивченість цього складного феномену, в психології накопичено багато матеріалу стосовно його сутності, ґенезису та впливу на все психічне життя людини. Виникає необхідність інтеграції, систематизації знань щодо феномену провини та продовженні емпіричних досліджень, які б допомогли більш об’єктивно підійти до його вивчення.

Психологія провини інтенсивно розвивається у зарубіжній психології. Однак існує проблема застосування результатів цих досліджень в умовах нашої країни: почуття провини – соціальний за своєю суттю та походженням феномен, який дуже чутливий до культурних впливів. Зарубіжні дослідження провини, хоча й дають надзвичайно цікаву та корисну інформацію, але для вітчизняної психології представляють обмежену цінність, бо оперують теоретичними положеннями, що базуються на експериментальному матеріалі, зібраному в іншому культурному середовищі. Сказане повною мірою відноситься і до застосування зарубіжних тестів діагностики провини (навіть “адаптованих”). Тому доцільним та актуальним є створення діагностичного інструментарію, який би враховував особливості соціальних умов та національного менталітету сучасних українців з наступним його застосуванням у емпіричних дослідженнях.

Останнім часом з’явились дослідження (І.А.Бєлік, О.В.Короткова та ін.), в яких значна увага приділяється змістовним характеристикам провини-риси, її зв’язку з цінностями, смислами, системою відношень людини; рівнем особистісного розвитку та ролі цього почуття у регуляції соціальних відносин. Практично відсутні роботи, в яких би вивчались структурні аспекти провини як відносно стійкої риси особистості чи переживання цього почуття як процесу (виключенням є праці К.Муздибаєва). Аналіз літератури показує, що у науці поки немає чіткого уявлення про природу, генезис, функції провини, її структуру та місце у системі інших характеристик особистості. Дискусійними залишаються питання взаємовідносин схильності до переживання почуття провини та особливостей ставлення людини до себе, її адаптивності, комунікативності, тощо. Саме тому обрана тема є актуальною та перспективною.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою темою кафедри загальної і диференціальної психології “Психологічні особливості професійного становлення педагога і практикуючого психолога в системі освіти” (затверджена до виконання рішенням Вченої ради (протокол №6 від 27.12.1995р.) і входить до тематичного плану науково-дослідних робіт ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. Тема узгоджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №6 від 27 червня 2006 року).

Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті структури схильності до переживання почуття провини та вивченні її окремих компонентів в системі властивостей особистості; в виділенні і описанні функцій провини; в визначенні специфіки психологічних особливостей осіб, які розрізняються певним поєднанням структурних компонентів провини-риси.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів до дослідження проблеми провини і схильності до цього почуття як риси особистості. Вивчити структуру провини-риси шляхом визначення її окремих компонентів та взаємозв’язків між ними.

2. Спираючись на літературні дані щодо розвитку провини в антропо- та онтогенезі, теоретичні положення про генезис існування особистості, відомості щодо функцій емоційних явищ та власні емпіричні дані, виділити і описати функції провини.

3. На основі аналізу існуючих досліджень, окреслити коло психологічних характеристик, зв'язок яких з провиною як рисою особистості емпірично вивчений недостатньо та представляє особливий практичний інтерес.

4. Розробити діагностичний інструментарій для вимірювання “формально-динамічних” та “якісних” компонентів схильності до переживання почуття провини та підібрати комплекс методик діагностики інших стійких особливостей особистості, обраних для вивчення у взаємозв’язку з провиною-рисою.

5. З’ясувати зв’язки та структурно-їєрархічні взаємовідносини між компонентами схильності до почуття провини та широким спектром стійких психологічних особливостей особистості.

6. Вивчити психологічні особливості осіб з певним поєднанням структурних характеристик провини як риси особистості.

Об’єкт дослідження – психологічні особливості осіб, які відрізняються специфікою схильності до переживання почуття провини.

Предмет дослідження – формально-динамічні та якісні показники провини як риси особистості та їх індивідуально-психологічні прояви.

Гіпотеза дослідження. Спираючись на уявлення про провину-рису як багатокомпонентний феномен, ми припустили, що ця психічна характеристика може бути представлена такими формально-динамічними та якісними компонентами як: “чутливість”, “усталеність”, “ініціативність”, “інтенсивність”, “рухливість” та “виразність”, “емоційний”, “когнітивний”, “дійовий”, “екзистенціальний”, “регулятивно-вольовий”. Схильність до переживання почуття провини пов’язана з широким спектром рис особистості, серед яких можна виділити найбільш значущі з точки зору потреб практики: адаптивність, самоставлення, емпатійність, тривожність, конформність, афіліативність та ін. Індивідуально-психологічні особливості провини-риси проявляються в якісно-кількісному поєднанні її показників та характеризуються певними проявами взаємопов’язаних з нею характеристик особистості.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали уявлення про почуття провини, розроблені в рамках філософії (Н.А.Бердяєв, С.К’єркегор, М.Хайдеггер), теології (М.Бубер, П.Тілліх та ін.); теорії рис (А.Айзенк, Р.Кеттелл, Г.Олпорт та ін.); психоаналітичного підходу (А.Адлер, Е.Еріксон, М.Кляйн, З.Фрейд, Е.Фромм, К.Хорні, К.Юнг, М.Якобі); екзистенціально-гуманістичного (Р.Мей, В.Франкл, Е.Фромм, І.Ялом та ін.) та когнітивно-поведінкового (Дж.Ангер, А.Т.Бек, А.Елліс, О.Маурер, Б.А.Магер, Д.Л.Мошер, С.Б.Сарасон, Д.Світцер та ін.) напрямків; сімейної психотерапії (Е.Г.Ейдеміллер, К.Маданес, Дж.Хейлі, В.Юстіцкіс та ін.); соціальної психології (Е.Аронсон, Р.Ейкерт, Д.Майерс, Д.Макміллен, Дж.Остін, Д.Ріган, Т.Уілсон та ін.), теорії емоцій та емоційності (В.К.Вілюнас, К.Ізард, Є.П.Ільїн, О.П.Саннікова, О.Я.Чебикін та ін); вікової психології (Л.Колберг, Дж.Льовінгер та ін.); психології провини (Р.Баумайстер, І.А.Бєлік, У.Джемс, В.Джонс, К.Куглер, О.В.Короткова, Х.Левіс, К.Муздибаєв, С.Перера, Є.Роулінгз, А.Стіллвелл, Дж.П.Тангней); психології спілкування (В.А.Горяніна, Н.В.Куніцина, І.С.Кон, В.А.Лабунская та ін.); теоретичні погляди на генезис існування особистості (С.Д.Максименко); концепція багаторівневої, багатовимірної, ієрархічної будови психічних явищ (К.А.Абульханова-Славская, В.А.Ганзен, Б.Ф.Ломов, О.П.Саннікова, В.А.Ядов).

Методи дослідження. У роботі використано комплекс методів дослідження: теоретичні методи (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, класифікація існуючих теоретичних підходів та емпіричних результатів); емпіричні методи (спостереження, бесіда, тестування, аналіз продуктів діяльності (контент-аналіз творів); математико-статистичні методи (кількісний (кореляційний, кластерний) та якісний аналізи обробки отриманих даних). Статистична обробка здійснювалась за допомогою комп’ютерної програми SPSS 13.0 for Windows. В рамках роботи було обчислено статистичні критерії: Р.Кеттелла, Лівена, асиметрії та ексцесу, Колмогорова-Смирнова, параметричний t-критерій Ст’юдента.

Психодіагностичний комплекс склали: “16-факторний особистісний опитувальник” - форми А і Б (Р.Кеттелл); “Психодіагностичний модальнісний опитувальник емпатії” (О.П.Саннікова); “Тест-опитувальник соціальної адаптивності” (О.П.Саннікова, О.В.Кузнєцова); “Тест-опитувальник самоставлення” (В.В.Столін, С.Р.Пантилєєв); методика “Мотивація афіліації” (А.Мехрабіан, модифікація М.Ш.Магомед-Емінова).

Для діагностики схильності до переживання почуття провини було використано створені в співавторстві: “Комплекс методик, які діагностують формально-динамічні показники риси провини” та “Комплекс методик, які діагностують якісні показники усталеної схильності до переживання провини (риси провини)”. В дані комплекси ввійшли як самооціночні тест-опитувальники, так і модифікації методики Дембо-Рубінштейн “Розміщення себе на умовній шкалі” (свідоцтва про реєстрацію авторських прав на науково-методичні твори № 17302, № 17303). Стандартизація проводилась на базі Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, Одеського політехнічного національного університету, Одеського екологічного університету. Вибірку стандартизації склали студенти денної та заочної форм навчання в кількості 370 осіб віком 18-45 років.

Вибірку дослідження склали студенти Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського денної та заочної форм навчання в кількості 130 осіб віком 18-30 років та слухачі факультету післядипломної освіти “Психологія” (70 осіб віком 23-40 років). Всього 200 осіб. Об’єм вибірки та її склад забезпечує статистичну вірогідність отриманих результатів.

Загалом в дослідженні прийняло участь 570 осіб.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що: встановлено, що схильність до переживання почуття провини може бути представлена компонентами: формально-динамічними - чутливість, інтенсивність, усталеність, ініціативність, рухливість, виразність; якісними - емоційний, когнітивний, дійовий, екзистенціальний, контрольно-регулятивний; виділено, описано та систематизовано функції переживання почуття провини: регулятивна, адаптивна, комунікативна, саморозуміння та самовдосконалення; емпірично встановлено, що переважання у провині-рисі “екзистенціального компоненту” значною мірою пов’язане з низькими показниками адаптивності, самоставлення, загальної задоволеності життям, тривожністю та ін.; встановлено, що провина як риса особистості є цілісним єдиним явищем, “екзистенціальний компонент” якого виявляється у дифузності, глобальності та деяких змістовних характеристиках переживання почуття провини; емпірично встановлена наявність типів особистості за проявом схильності до переживання почуття провини, що характеризуються певним якісно-кількісним поєднанням її показників, досліджено їх психологічні характеристики; за допомогою теоретико-емпіричних методів виділено центральні показники провини-риси (її “ядро”): “чутливість” (поріг), “інтенсивність”, “усталеність”, “ініціативність”, “емоційний” та “екзистенціальний” компоненти.

Практичне значення роботи полягає у розробці комплексу стандартизованих психодіагностичних методик діагностики формально-динамічних та якісних показників схильності до переживання почуття провини та в можливості їх використання з науковою та практичною метою; у теоретико-емпіричному виділенні параметру “ступінь вираженості почуття провини”, який дозволяє швидко отримувати узагальнену інформацію щодо найважливіших кількісних характеристик провини-риси.

Результати дослідження були втілені в навчальних курсах: “Психологія особистості”, “Загальна психологія”, “Основи психотерапії та психогігієни”, “Глибинна психологія”, в спецкурсі “Психологія провини”, а також в індивідуальній роботі зі студентами в Одеському національному політехнічному університеті (Акт впровадження №2 від 30 червня 2006р.), Південноукраїнському державному педагогічному університету ім. К.Д.Ушинського (Акт впровадження №07.02./1-пс від 12 березня 2007р.), Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова (Акт впровадження № від 1 від 11 квітня 2007р.).

Особистий внесок автора в роботах, виконаних в співавторстві. При створенні методик діагностики схильності до переживання почуття провини, підбір стверджень-індикаторів було здійснено дисертантом у відповідності до поглядів автора теоретичного конструкту тестів (О.П.Саннікова). Самостійним внеском була розробка шкали “екзистенціальний компонент”. При апробації методик, автором самостійно здійснено постановку проміжних дослідницьких задач, зібрано емпіричний матеріал, проведено математико-статистичну обробку і інтерпретацію отриманих результатів.

Надійність та вірогідність отриманих результатів дослідження забезпечується різнобічним теоретичним аналізом досліджуваної проблеми, застосуванням комплексу адекватно підібраного психодіагностичного інструментарію, застосуванням сучасного апарату математичної статистики, поєднанням методів кількісного та якісного аналізу даних, обсягом та репрезентативністю вибірки, можливістю верифікації отриманих результатів.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були представлені та обговорені на Міжнародних науково-практичних конференціях молодих науковців “Психологія сучасності: наука і практика” (Одеса, 2003), “Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого – погляд у майбутнє” (Одеса, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Християнські цінності в освіті та вихованні” (Одеса, 2007); Всеукраїнських науково-практичних читаннях студентів і молодих науковців, присвячених спадщині К.Д.Ушинського (Одеса, 2003); Всеукраїнському науково-практичному семінарі (Одеса, 2006); на засіданнях і щорічних методичних семінарах кафедри загальної та диференціальної психології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського (2003 – 2007).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено в 11 публікаціях, з них 7 статей надруковано в фахових наукових виданнях України та 2 свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір (№17302, №17303).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 286 сторінок. Основний зміст викладено на 208 сторінках. Робота містить 43 таблиці та 25 рисунків. Робота містить 5 додатків на 39 сторінках. Список використаних джерел налічує 304 найменування, з них 29 іноземною мовою

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет та мету дослідження, висунуто гіпотезу та сформульовано задачі, розкрито методологічну основу роботи, вказано використані методики та методичні прийоми, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію роботи та її впровадження в практику.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи вивчення психологічних особливостей схильності особистості до переживання почуття провини” міститься аналіз як сучасного стану розробки проблеми, так і змістовний історичний екскурс.

Здійснений в цьому розділі аналіз сучасних тенденцій дослідження проблематики провини дозволив у загальній формі виокремити декілька напрямків її теоретико-експериментальної розробки. Перший напрямок психології провини зосереджується на вивченні сутності та структури феномену, який розглядається: 1) як етичне або вище моральне почуття (А.В.Батаршев, А.П.Растігєєв, Ю.І.Сидоренко, Г.Х.Шингаров, С.Г.Якобсон,); 2) як регулятивна здатність (оцінювати та осуджувати себе), що формується у процесі морального розвитку, виховання дитини та стає емоційною складовою моральності (В.В.Комаров, Л.Кольберг, К.Муздибаєв, А.В.Назаров, Є.М.Піньков, М.В.Савчин); 3) як аспект системи відношень особистості: самоставлення, відношення до інших людей, до цінностей, тощо (І.А.Бєлік, О.В.Короткова, С.Р.Пантилєєв); 4) як одна з базових емоцій людини (школа К.Ізарда); 5) як механізм неформального соціального контролю, в якому суб’єктом є сама людина (ця точка зору базується більше на антропологічних даних, ніж власне на психологічних дослідженнях); 6) як феномен самоусвідомлення, самоаналізу, самоспостереження, який існує завдяки здатності людини бути одночасно суб’єктом та об’єктом самопізнання (у зв’язку з рефлексивним відношенням до себе; з “роздвоєнням” на “Я, яке пізнає себе” та “Я, що пізнається”; з внутрішньою діалогічністю свідомості та ін.) (Б.С.Братусь, У.Джеймс, І.Міхєєва, С.Р.Пантилєєв, В.В.Столін та ін.); 7) як спосіб осмислення протиріччя та “конфліктного смислу”, що міститься у вчинку (А.Н.Леонт’єв, Д.А.Леонт’єв В.В.Столін). Існують також еклектичні підходи, що об’єднують елементи усіх, або деяких з наданих вище (Л.Бурбо, М.А.Киссель, Дж.Норкрос, Дж.Прохазка, Р.Фіцджеральд та ін.).

На основі аналізу літератури та результатів власних емпіричних досліджень (контент-аналіз творів) експліковано та описано формально-динамічні та якісні компоненти схильності до переживання почуття провини як риси особистості. До формально-динамічних параметрів провини-риси віднесено: “чутливість”, “інтенсивність”, “усталеність”, “рухливість”, “ініціативність”, “виразність”. Якісний рівень включає такі компоненти: “емоційний”, “когнітивний”, “дійовий”, “екзистенціальний” та “контрольно-регулятивний”.

Другий підхід, найбільш детально розглянутий нами, пов'язаний безпосередньо з практикою психотерапії, що узагальнена в певних теоретичних концепціях: психодинамічний (А.Адлер, Е.Еріксон, З.Фрейд, А.Фрейд, Е.Фромм, М.Кляйн, К.Хорні, К.Юнг, М.Якобі та ін), когнітивно-поведінковій (Дж.Ангер, А.Т.Бек, Б.А.Магер, О.Маурер, Д.Л.Мошер, Д.Олівер, С.Б.Сарасон, Д.Світцер), екзистенціально-гуманістичній (Д.Б’юдженталь, Р.Мей, В.Франкл, І.Ялом та ін).

Третій підхід – з теоретичним осмисленням генезису та функцій провини (І.А.Бєлік, К.Е.Ізард, Б.Г.Капустін, Л.Кольберг, О.В.Короткова, С.Б.Перера, Ф.Тайсон, Р.Тайсон та ін.). Вивчення літератури з проблематики генезису провини показало, що є багато спільного у розвитку провини в антропо- та онтогенезі: обидва процеси проходять етапи, що пов’язані з рівнем моральної свідомості, ступенем інтелектуального та духовного розвитку; кожен з них ґрунтується на потребі індивіда в належності до людської спільноти та потребі суспільства у підтриманні своєї стабільності. Вектори розвитку провини у антропо- та онтогенезі співпадають: вони спрямовані на регуляцію відношень між людьми на основі вищих духовних цінностей, але точкою відліку в них є регуляція за допомогою досить простих механізмів – страху відторгнення та покарання. Провина виконує певні функції в антропо- онтогенезі. Серед них основними ми вважаємо такі: регулятивна; адаптивна; комунікативна; функція саморозуміння та самовдосконалення. Мотиваційна функція розглядається нами в складі регулятивної і розуміється широко. Описано прояв цієї функції у трьох сферах буття людини (Р.Мей та ін.): “буття-з-собою”, “буття-з-іншими”, “буття-з-природою”. Відповідно до цих сфер виділено три складові мотиваційної функції провини: “повернення до себе”, “повернення до інших”, “повернення до природи”. Кожна з цих складових осмислена та описана шляхом об’єднання поглядів екзистенціальної філософії та психології з теорією нужди С.Д.Максименка.

Аналіз теоретико-методологічних та емпіричних досліджень з проблематики почуття провини дозволив визначити коло психологічних характеристик, які пов’язані зі схильністю до почуття провини. Виявлено досить детальну вивченість зв’язку феномену провини з системою цінностей та смислів особистості, ступенем розвитку її мотиваційної сфери, когнітивними конструктами, загальним рівнем “Его-розвитку”, системою відношень особистості. Обґрунтовано доцільність теоретико-емпіричного дослідження зв'язку провини-риси з самоставленням, емпатією, мотивацією афіліації, соціальною адаптивністю та широким спектром рис особистості.

У другому розділі “Методичне забезпечення емпіричного дослідження психологічних особливостей схильності до переживання почуття провини” розроблено стратегію емпіричного дослідження, загальна процедура якого складається з трьох етапів - підготовчого, діагностичного, обробки та інтерпретації отриманих даних.

На підготовчому етапі, створювалась концепція дослідження і безпосередньо проводилось його планування з врахуванням специфіки психологічного явища, що вивчається. Аналіз літератури дозволив виявити найменш теоретично вивчені та цікаві з точки зору потреб психологічної практики взаємозв’язки схильності до почуття провини з іншими рисами особистості. Ґрунтуючись на цій інформації було створено комплекс психодіагностичних методик, в який ввійшли як вже відомі та поширені методики, так і створені в співавторстві комплекси методик дослідження структурних аспектів схильності до переживання почуття провини.

Створенню власних психодіагностичних інструментів передував аналіз існуючих теоретико-емпіричних досліджень з проблематики почуття провини та психодіагностичної літератури, який дав змогу констатувати необхідність розробки психодіагностичних інструментів для діагностики провини-риси. В співавторстві було створено “Комплекс методик, діагностуючих якісні показники усталеної схильності до переживання провини (риси провини)” та “Комплекс методик, які діагностують формально-динамічні показники риси провини”.

Створені комплекси методик перевірено на надійність та валідність. При цьому було використано методи: “поділу навпіл”, “паралельного тесту”, “тест-ретесту”. В якості паралельних тестів використано модифікований нами варіант методики Дембо-Рубінштейн; фактор “О” (16-PF - R.Cattell); шкала “самозвинувачення” (“Тест-опитувальник самоставлення” - В.В.Столін, С.Р.Пантилєєв). Здійснено перевірку очевидної, емпіричної, конструктної, змістовної та критеріальної валідності даних методик. У результаті проведення означених процедур доведено високу надійність та валідність створених методик.

Проведення поетапної стандартизації дозволило сформулювати єдині вимоги до процедури експерименту та визначити єдині критерії оцінки результатів діагностичних випробувань. Стандартизація полягала в формуванні репрезентативної вибірки, емпіричній нормалізації шкал, створенні тестових норм. Загалом, високі психометричні характеристики створених діагностичних інструментів вказують на можливість їх використання як з метою наукового дослідження, так і в практичній роботі психолога.

Наступний етап включав діагностику показників схильності до почуття провини та рис особистості (адаптивність, емпатія, самоставлення, мотивація афіліації, домінантність, тривожність та ін.). Отримані за допомогою тест-опитувальників первинні дані доповнювались методами спостереження, бесіди, тощо.

На етапі обробки та інтерпретації отриманих даних було здійснено кількісний аналіз (кореляційний, кластерний) та якісний. При інтерпретації залучались відомості теоретико-емпіричних досліджень багатьох авторів з проблематики, досліджуваної в дисертації. Для забезпечення обґрунтованості висновків в роботі було застосовано статистичні критерії: асиметрії та ексцесу, Колмогорова-Смирнова, Лівена, t-Ст’юдента, Р.Кеттелла.

У третьому розділі “Результати емпіричного дослідження психологічних особливостей схильності особистості до переживання почуття провини” висвітлено результати емпіричного дослідження.

Результати кореляційного аналізу показали наявність значущих зв’язків формально-динамічних та якісних показників схильності до переживання почуття провини з параметрами емпатії, мотивації афіліації, самоставлення, адаптивності та такими рисами особистості як тривожність, напруженість, сором’язливість, нерішучість, покірність та ін. Аналіз кореляційних зв’язків формально-динамічних та якісних показників провини-риси показав їх тісний додатній зв'язок (виключенням є показники “рухливість” та “контрольно-регулятивний компонент”). Загалом, проведення кореляційного аналізу дозволило окреслити коло рис особистості, які тісно пов’язані з формально-динамічними та якісними параметрами схильності до переживання почуття провини, що не дає змоги встановити причинно-наслідкові зв’язки, але вказує на їх взаємовплив та взаємообумовленість.

Застосування кластерного аналізу дозволило встановити взаємозв’язки між групами змінних, виявити їх ієрархічну підпорядкованість і, як результат - визначити місце кожного з структурних компонентів схильності до переживання почуття провини в системі психологічних характеристик особистості, залучених в дослідженні.

На підставі результатів кластерного аналізу встановлено, що найбільш тісно почуття провини зв’язане з тривожністю, а обидва цих феномена – з самоставленням і адаптивністю.

Об’єднання параметрів “усталеність”, “чутливість”, “інтенсивність”, “емоційний компонент”, “ініціативність”, “екзистенціальний компонент”, за даними нашого дослідження, є “ядром” схильності до переживання почуття провини.

Параметр “екзистенціальний компонент” на останньому кроці агломерації приєднується до первинного “кластеру провини”, входячи до “ядра” риси. Це підтверджує припущення щодо цілісності феномену та умовності його поділу на “екзистенціальну” та “не екзистенціальну” складові.

Кластерний аналіз підтвердив припущення про опосередкованість (через тривожність) зв’язку схильності до переживання почуття провини з іншими рисами особистості. Отримані дані щодо показників “рухливість”, “дійовий компонент”, “контрольно-регулятивний компонент” показують необхідність подальшого, більш глибокого їх вивчення.

В дослідженні також виявлено специфіку психологічних особливостей осіб з різним рівнем (максимальним та мінімальним) ступеню вираженості схильності до переживання почуття провини (СВПП).

Для осіб з високим рівнем ступеню вираженості почуття провини (група СВПП+) характерно вміння встановлювати афективний зв’язок з іншою людиною. Цих осіб можна охарактеризувати як сприймаючих себе високоемпатійними, здатними передбачити емоційний стан людини та специфіку її реагування. Найбільш вираженими показниками їх самоставлення є “самозвинувачення”, “інтерес до себе”, “самокерівництво”, “самопослідовність”, “глобальне “відчуття за своє Я”, тощо. У них виражена здатність до уникнення невдач, вони задоволені життям; можуть відчувати затруднення в розпізнаванні сигналів соціуму, в орієнтуванні у соціальних очікуваннях. Для них характерний страх відторгнення, схильність до почуття провини, невпевненість в собі, підозріливість, напруженість, тривожність.

Представникам з низьким рівнем ступеню вираженості почуття провини (група СВПП?) також властиве уявлення про себе як про осіб досить емпатійних, здатних передбачити емоційний стан іншої людини, специфіку її реагування. Але вони відчувають важкість у встановленні афективних зв’язків з іншими людьми. Представникам групи СВПП? властиві перш за все високі показники “глобального відношення до себе”, “самоінтерес”, “самоприйняття”, “аутосимпатія”. Вони добре адаптовані, емоційно усталені, задоволені життям, орієнтуються в соціальних очікуваннях, для них нехарактерний страх відторгнення. Представники цієї групи досліджуваних незалежні, сміливі, несхильні до почуття провини, самовпевнені.

В рамках роботи здійснено типологізацію осіб, схильних до переживання почуття провини. В якості критерію для виділення типів обрано певне співвідношення якісних компонентів схильності до переживання цього почуття: всі компоненти знаходяться на достатньо високому рівні прояву - не нижче третього квартилю, причому домінування деяких з них яскраво виражено – на рівні четвертого квартилю. Назва типу визначається показниками, які знаходяться в четвертому квартилі.

Виявлено та описано психологічні особливості представників типів, створених за описаним критерієм.

Розглянемо, як яскравий приклад, специфіку вираженості усталених рис особистості (за Р.Кеттеллом) у представників типів КРК+ (з переважанням контрольно-регулятивного компоненту провини-риси) та ЕК,КК,ДК,ЕкзК+ (з переважанням емоційного, когнітивного, дійового та екзистенціального компонентів провини-риси) (рис. 1).

Рис. 1. Вираженість рис особистості у представників КРК+ та ЕК,КК,ДК,ЕкзК+ - типів.

Візуальний аналіз профілів показує, що для групи КРК+ характерна помірна вираженість всіх рис особистості, а для представників групи ЕК,КК,ДК,ЕкзК+ навпаки, властива висока ступінь вираженості окремих рис (“схильність до почуття провини”, “тривожність”, “напруженість”, “слабкість “Я”” та ін.). Візуально виявлені відмінності між профілями КРК+ та ЕК,КК,ДК,ЕкзК+ підтверджуються статистично за допомогою обчислення t-критерію Ст’юдента.

Представникам групи КРК+ властиві легкість в спілкуванні, гнучкість, вміння пристосовуватись, відкритість, емоційність (A+), соціальна сміливість, комунікабельність, природність в спілкуванні (здатність вільно триматись в групі) (H+), спокій та витриманість у спілкуванні, чутливість до тонкощів, схильність до обдумування своїх дій і рішень, що може іноді приводити до нерішучості (QIII?), екстравертованість (QI+), життєрадісність, соціабельність, динамічність та щирість в спілкуванні, схильність до лідерства (F+), надобережність, деяка нав’язливість, здатність до емпатії, терпимість до себе та оточуючих (I+).

Для представників групи ЕК,КК,ДК,ЕкзК+ характерна напруженість, збудливість, роздратованість (Q4+), висока тривожність (QII+), слабка емоційна усталеність, схильність діяти під впливом почуттів, тенденція відступати перед складностями (C?), підозріливість, ревнивість, внутрішня напруженість (L+), почуття провини, схильність до страху, тривоги, передчуттів, самобичування, невпевненості в собі, занепокоєності (O+), труднощі через надто поспішні дії, без достатнього зважування (QIII?).

Специфіка вираженості інших усталених характеристик особистості у осіб КРК+ та ЕК,КК,ДК,ЕкзК+-типу також має значні відмінності. Так, представникам КРК+-типу властива легкість виникнення, протікання і припинення переживання почуття провини, ініціативність. Вони вміють встановлювати афективний зв'язок з іншою людиною, здатні допомогти їй, передбачити її поведінку. Для них є характерним самоінтерес, який проявляється як на конкретному рівні, так і на узагальненому, позитивне відношення до себе, самокерівництво та самопослідовність, а також самоприйняття. Представникам КРК+-типу властиве поєднання основних компонентів адаптивності, які сприяють добрій адаптації до соціального оточення та загальної задоволеності своїм життям. Найбільш яскраво виражені такі параметри як “широта охоплення сигналів соціуму”, “здатність до реалізації мети”, “готовність змінюватися”, “легкість ієрархізації сигналів соціуму”, “загальний показник адаптивності”. Вони впевнені в позитивному відношенні до себе з боку незнайомих людей і успішності своїх дій по встановленню контактів, і тому не остерігаються відторгнення.

Для представників ЕК,КК,ДК,ЕкзК+-типу характерна виражена чутливість до почуття провини, усталеність цього почуття та його інтенсивність. Вони зосереджені більше на собі і своїх стражданнях, ніж на спробах зрозуміти внутрішній світ інших людей, допомагати їм, але вміють встановлювати афективний зв'язок з іншою людиною. Їм мало властиві такі характеристики як: прийняття себе, аутосимпатія, самоінтерес. Для них характерна схильність до самозвинувачення. Представники цієї групи не є достатньо адаптивними особистостями. Їх можна характеризувати як емоційно нестійких осіб, що відчувають затруднення в орієнтуванні в соціальних очікуваннях, не вміють уникати невдачі, незадоволені своїм життям. Для них характерний виражений страх відторгнення. Тобто цей тип можна охарактеризувати як загалом найменш “психічно благополучний”.

Також було виявлено і описано індивідуальні особливості осіб з домінуванням двох та трьох якісних компонентів схильності до переживання почуття провини. Ці типи займають проміжне положення між одно- та чотирьохмодальнісними типами за специфікою адаптивності, емпатії, самоставлення, мотивації афіліації, поєднання психологічних рис (за Р.Кеттеллом), тощо. Порівняння всіх виділених нами типів показує, що чим більшу кількість компонентів об’єднує тип (якщо серед них немає “контрольно-регулятивного” чи “дійового”), тим більше психологічних складностей проявляється у їх представників (погіршується самоставлення, знижується адаптивність та ін.).

У висновках надається узагальнення результатів теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей схильності особистості до переживання почуття провини, а саме:

1. Визначено поняття “схильність до почуття провини”, під яким ми розуміємо складну, цілісну рису особистості, що представляє собою сукупність емоційних, когнітивних, поведінкових та вольових утворень, пов’язаних з усвідомленням відповідальності за власні вчинки і життя в цілому. Схильність до переживання почуття провини може розглядатись як поєднання структурних та змістовних характеристик. Серед структурних характеристик виділено дві групи компонентів: формально-динамічні та якісні. Такий поділ дає можливість виокремити як формальні характеристики схильності до почуття провини, що дають змогу кількісно оцінити ступінь її вираженості, так і якісні її сторони, що характеризують індивідуальні особливості провини-риси з точки зору переважання у переживанні тієї чи іншої сторони – емоційної, когнітивної та ін.

2. Серед формально-динамічних показників схильності до переживання почуття провини виділено: “чутливість”, “інтенсивність”, “усталеність”, “виразність”, “ініціативність”, “рухливість”, серед якісних компонентів - “емоційний”, “когнітивний”, “дійовий”, “контрольно-регулятивний”, “екзистенціальний”. Визначено параметр “ступінь вираженості почуття провини”, який представляє собою середнє арифметичне значень трьох формально-динамічних компонентів (“чутливість”, “інтенсивність”, “усталеність”) та в узагальненій формі кількісно характеризує вираженість провини як риси особистості.

3. Встановлено, що між онтогенезом та антропогенезом провини є багато спільного: обидва процеси проходять етапи, що пов’язані з рівнем моральної свідомості, ступенем інтелектуального та духовного розвитку; кожен з них ґрунтується на потребі індивіда у належності та потребі суспільства у підтриманні своєї стабільності. Вектори розвитку провини у онтогенезі та антропогенезі співпадають: вони спрямовані на регуляцію відношень між людьми на основі вищих духовних цінностей, але точкою відліку в них є регуляція за допомогою досить простих механізмів – страху відторгнення та покарання.

4. В онтогенезі та антропогенезі провина виконує певні функції. Основні з них: регулятивна, адаптивна, комунікативна, саморозуміння та самовдосконалення. Мотиваційна функція провини проявляється в трьох напрямках, які можна назвати її складовими: “повернення до себе”, “повернення до інших”, “повернення до природи”.

5. Аналіз психодіагностичної літератури показав відсутність методик, які діагностують означені в роботі показники схильності до переживання почуття провини. Для вивчення даних показників, згідно правил психометрики, було створено в співавторстві комплекси методик, які діагностують формально-динамічні та якісні показники провини-риси. Створені комплекси методик пройшли апробацію та стандартизацію.

6. Емпіричне дослідження показників схильності до переживання почуття провини показало існування значущих кореляційних зв’язків між її формально-динамічними та якісними параметрами, що свідчить про цілісність означеного феномену. З метою системного вивчення провини як риси особистості було досліджено зв'язок її структурних компонентів з широким спектром рис особистості та деякими стійкими мотиваційними тенденціями. Виявлено взаємозв’язок виділених характеристик провини-риси з параметрами емпатії, мотивації афіліації, самоставлення, адаптивності та рисами особистості, представленими факторною моделлю Р.Кеттелла.

7. Результати кластерного аналізу дозволили встановити і описати взаємозв’язки між групами змінних, виявити їх ієрархічну підпорядкованість і, як результат - визначити місце кожного з структурних компонентів схильності до переживання почуття провини в системі психологічних характеристик особистості, залучених в дослідженні. Виявлено, що “формальним ядром” схильності до переживання почуття провини є сполучення параметрів “усталеність”, “інтенсивність”, “чутливість” (поріг), “емоційний компонент”, “ініціативність”, “екзистенціальний компонент”, які складають “кластер провини”. Найбільш близьким об’єктом до виділеного нами “ядра”, є тривожність. Таким чином, знайшла підтвердження гіпотеза щодо опосередкованості зв’язку (через тривожність) схильності до переживання почуття провини з деякими рисами особистості та мотиваційними тенденціями.

Виділення основних параметрів схильності до переживання почуття провини в окремий первинний кластер свідчить про те, що цей психологічний феномен є цілісним самостійним утворенням, а порядок їх об’єднання - про існування складного ієрархічного зв’язку між ними.

Встановлено, що провина як риса особистості – складне, але цілісне явище. “Екзистенційний вимір” почуття провини не є самостійним утворенням, а представляє собою одну з “ядерних” характеристик даної риси.

8. За ступінню загальної вираженості схильності до переживання почуття провини емпірично виділено групи осіб з максимальним та мінімальним значенням цього показника. Вивчено їх психологічні характеристики в контексті широкого спектру рис та деяких усталених мотиваційних тенденцій.

Встановлено, що особи з високим рівнем вираженості схильності до переживання почуття провини (група СВПП+) сприймають себе високоемпатійними, здатними до встановлення афективного зв’язку з іншою людиною, передбачення її емоційного стану та специфіки реагування. Найбільш вираженими характеристиками їх самоставлення є “самозвинувачення”, “інтерес до себе”, “самокерівництво”, “самопослідовність”, “глобальне відчуття за своє Я”, тощо. Особи цієї групи схильні відчувати затруднення в “розпізнаванні сигналів соціуму”, “орієнтуванні у соціальних очікуваннях”. Для них характерний страх відторгнення, невпевненість в собі, підозріливість, напруженість, тривожність, проте вони здатні уникати невдачі та в цілому задоволені життям.

Доведено, що особам з низьким рівнем вираженості схильності до переживання почуття провини (група СВПП?) також властиве уявлення про себе як про осіб досить емпатійних, здатних передбачити емоційний стан іншої людини, специфіку її реагування. Відрізняє їх те, що вони відчувають деякі труднощі у встановленні афективних зв’язків з іншими людьми. Представникам цієї групи властиві, перш за все, високі показники “глобального ставлення до себе”, яке конкретизується в самоінтересі, самоприйнятті та аутосимпатії. Вони добре адаптовані, орієнтуються в соціальних очікуваннях, емоційно усталені, задоволені життям, для них не характерний страх відторгнення. Представники цієї групи - незалежні, сміливі, не схильні до почуття провини, самовпевнені особи.

Таким чином, обидві групи (СВПП+, СВПП?) характеризуються адаптивністю, позитивним ставленням до себе та загальною задоволеністю життям. Однак, група СВПП?, в порівнянні з групою СВПП+, характеризується більш високими значеннями показників адаптивності, ставлення до себе та загальною задоволеністю життям.

9. Досліджено психологічні особливості осіб, які розрізняються певним поєднанням якісних компонентів провини-риси. Встановлена наявність специфіки рис особистості та деяких усталених мотиваційних тенденцій у виділених “типів”. Чим більшу кількість компонентів об’єднує тип (якщо серед них немає “контрольно-регулятивного” чи “дійового”), тим більше психологічних складностей проявляється у їх представників (погіршується самоставлення, знижується адаптивність та ін.). Включення “екзистенціального компоненту” в будь-який “тип” схильності до переживання почуття провини виявляється в суттєвому зниженні загальної адаптивності, задоволеності життям, аутосимапатії, глобального відношення до себе та ін., водночас зростає тривожність, самозвинувачення, страх відторгнення, напруженість, тощо.

Проведене нами дослідження не охоплює всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у створенні психодіагностичних інструментів, призначених для більш детальної діагностики екзістенціальної провини; у пошуку гендерних та вікових відмінностей в проявах схильності до переживання почуття провини; вивченні психологічних характеристик осіб, які не схильні до цього переживання; подальшому теоретико-емпіричному вивченні генезису та функцій провини.

Основний зміст дисертації

відображено в таких публікаціях:

1. Малеева Е.Л. Попытка исследования чувства вины с помощью нестандартизированного самоотчета // Наука і освіта. - 2004. - №6-7. - С.168-170.

2. Малеева Е.Л. Особенности самоотношения у лиц, склонных к переживанию чувства вины // Вісник Харківського національного університету. – 2006.- №718. - с. 162-165.

3. Санникова О.П., Малеева Е.Л. Психологическая диагностика склонности к переживанию вины // Наука і освіта. - 2006. - №3-4. - С.41-43.

4. Малеева Е.Л. Природа экзистенциальной вины: итоги и перспективы исследования // Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. - 2007. - №3-4. - С.152-161.

5. Малеева Е.Л. Некоторые особенности мотивации лиц, в различной степени склонных к переживанию вины // Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. - 2007. - №5-6. - С.239-246.

6. Малєєва О.Л. Генезис и функції провини. // Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. - 2007. - №7-8. – С. 247 – 256.

7. Малеева Е.Л. Роль переживания вины в психическом и духовном развитии человека. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Християнські цінності в освіті та вихованні”. – Виховання і культура. – 2007. -№ 1-2. – С.252 -253.

8. Малєєва О.Л., Саннікова О.П. Науково-методичний твір “Комплекс методик, диагностирующих формально-динамические показатели черты вины” Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір №17305. Мін. освіти і науки України.

9. Малєєва О.Л., Саннікова О.П. Науково-методичний твір “Комплекс методик, диагностирующих качественные показатели устойчивой склонности к переживанию вины (черты вины)” Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір №17303. Мін. освіти і науки України.

10. Малеева Е.Л. Опыт изучения представлений о чувстве вины. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців: “Психологія сучасності: наука і практика” (тези). – Ч.1. – 2004. – С.33-35.

11. Малеева Е.Л. Феномен вины в системе психологических явлений: результаты кластерного анализа // Проблеми психолого-педагогічного супроводу підготовки фахівців у вищій школі: Матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару. – Одеса: СМІЛ. – 2006. – С.105-107.

Анотація

Малєєва О.Л. Психологічні особливості схильності особистості до переживання почуття провини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01. – загальна психологія, історія психології. – Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, Одеса, 2007.

У дисертаційній роботі розкрито психологічну сутність схильності до переживання почуття провини, експліковано та описано компонентний склад структурних аспектів цього феномену. Провина-риса розглядається як складне, але цілісне явище, екзистенціальний вимір якого суттєво впливає