НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

МАЗЕПОВА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА

УДК 821.22 ”19”–1.09(091)

ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІДІОСТИЛЮ СОХРАБА СЕПЕХРІ

10.02.13 – мови народів Азії, Африки,

аборигенних народів Америки та Австралії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті сходознавства ім. А. Кримського Національної Академії Наук України.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

БОГОМОЛОВ Олександр Вікторович

завідувач відділу Сучасного Сходу

Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук,

старший науковий співробітник

ЯВОРСЬКА Галина Михайлівна

Державний експерт Національного інституту

Проблем міжнародної безпеки при РНБО України

кандидат філологічних наук, доцент

КШАНОВСЬКИЙ Олег Чеславович

доцент кафедри сходознавства

Львівського національного університету

імені Івана Франка

Провідна установа:

Одеський національний університет

ім. І.І. Мечникова МОН України

Захист відбудеться 23 березня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Крим-ського НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4, к. 207).

Автореферат розіслано “21” лютого 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук О.О. Хамрай

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Розвиток антропоцентричної парадигми в сучасному мовознавстві зумовив зростання інтересу лінгвопоетичних досліджень до вивчення художньої творчості в аспекті ідіостилю поета. Наукою накопичений потужній лінгвістичний апарат, який дає змогу об’єктивно, виключно на підставі аналізу мовних фактів, репрезентованих у поетичному тексті, дослідити ключові особливості творчої еволюції митця, визначити основні константи його світобачення та з’ясувати специфіку мовно-виразових засобів, що вирізняють поета як індивідуальну творчу особистість з-поміж інших представників національної поезії.

Вагомий внесок у розбудову методології дослідження ідіостилю з лінгвістичних позицій зробила когнітивна лінгвістика, об’єктом якої є вербалізована інформація, тобто той концептуальний простір людського мислення, з яким співвідносяться одиниці мови і мовлення. Аксіомою когнітивної лінгвістики є положення про те, що всі людські когнітивні структури (сприйняття, мислення, мова, пам’ять) нерозривно пов’язані між собою. А тому в контексті цього мовознавчого напряму особливої актуальності набувають такі питання, як категоризація та структурування дійсності, з’ясування природи і сутності структур репрезентації знань і мисленнєво-мовних механізмів, які застосовує людина у мовленнєвій поведінці та при породженні текстів. Об’єктами реконструкції в лінгвопоетичних дослідженнях когнітивного спрямування стають поетична модель світу, представлена у творах поета, його концептуальна й мовна картини світу, мовна особистість автора, концептуальний простір індивідуально-авторської метафори тощо.

У реферованій дисертаційній праці зроблено спробу застосувати сучасний лінгвістичний апарат дослідження до вивчення східної поезії, а саме – ідіостилю видатного іранського поета Сохраба Сепехрі (1929–1981), у творчості якого знайшли відбиток усі характерні риси, притаманні розвитку літературного процесу в Ірані другої половини ХХ ст.

Поезія Сохраба Сепехрі неодноразово привертала увагу іранських критиків і дослідників, які, всупереч різним, часом кардинально протилежним оцінкам, сходяться в тому, що постать Сепехрі в іранській культурі – явище неординарне й самобутнє, а його творчий спадок як послідовника новаторської поетичної школи „ше’ре ноу” („нова поезія”), започаткованої у 20-х роках минулого століття, – особлива сторінка в новій поезії Ірану. Сутність новаторства Сепехрі лежить у релігійно-філософській площині: у безперервних пошуках власного поетичного почерку поет розробляв містичний аспект філософської лірики своєрідними мовно-художніми засобами.

В Україні творчість Сохраба Сепехрі досі не ставала об’єктом окремого самостійного дослідження. У російській науці вона представлена працями В.Б. Кляшторіної, М.Ю. Ніколаєвської та С.Р. Сатарова, яким притаманний оглядовий, описовий або зіставний характер. Натомість у сучасній іранській літературознавчій науці поезію іранського митця досліджено досить ґрунтовно: її аналізу присвячували свої праці такі іранські дослідники, як С. Шаміса, М. Хогуги, Б. Мегдаді, Д. Ашурі, А. Табаї, Г. Тарагги, Б. Джалалі, М. Хамедані, С. Хосейні, К. Емамі, К. Абеді, К. Сарамі, С. Кашані, К. Тофангдар, С. Вазірнійа, Г. Ірандуст та ін. Огляд іранської критичної літератури засвідчує, що в центрі уваги іранських дослідників перебувають такі аспекти творчості Сепехрі: творча еволюція поета, витоки творчості та зв’язок з іранською поетичною традицією, зокрема суфійською літературою та поезією „індійського стилю”, вплив з боку західноєвропейських течій і шкіл, формування й розвиток світогляду поета, вплив релігійно-філософських вчень Індії та Японії, співвідношення суфійського та індійського варіанту містицизму у світогляді поета, його образна система, психологічний аналіз творчості тощо.

В основу наявних досліджень як іранських, так і російських науковців, присвячених творчості Сепехрі, покладено переважно засади літературознавчого аналізу. Взагалі східну поезію сьогодні аналізують переважно з літературознавчих позицій. Саме відсутність лінгвістичних праць на матеріалі східної поезії й зумовила вибір напрямку дослідження ідіостилю іранського митця – на основі лінгвістичного аналізу всієї сукупності його поетичних текстів.

Актуальність дослідження визначається загальною орієнтацією сучасних лінгвопоетичних досліджень на комплексне вивчення поетичних ідіостилів з позицій антропоцентричної мовознавчої парадигми, в основі якої лежить тріада „світ – мова – людина”. Усі сучасні напрями лінгвістичної науки, у межах яких проводяться дослідження поетичних ідіостилів, демонструють підвищений інтерес до таких категорій ідіостилю, як мовна картина світу та мовна особистість митця. Залучення сучасного апарату лінгвістичних досліджень з використанням концептуального аналізу та когнітивних методик, які дотепер не використовувалися не лише для аналізу творчості іранських поетів, а й взагалі поетів Сходу, дає змогу, по-перше, шляхом реконструкції концептосфери творів поета з опорою на виключно лінгвістичний матеріал проникнути у внутрішній світ митця, а по-друге, – визначити домінантні особливості мовної картини світу, збудованої поетом у його творах, та змоделювати „портрет” поета як мовної особистості в аспекті взаємодії мови, людини і культури. При аналізі образної системи митця урахування того факту, що метафора не є лише мовно-зображальним засобом та поетичною фігурою, а пов’язана з концептуальною системою носіїв мови, дозволяє скласти уявлення про основні константи світобачення поета, що знаходять мовне вираження на образному рівні його ідіостилю.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дослідження виконано в рамках наукової теми „Країни Близького Сходу та виклики сучасності: трансформаційні процеси в політиці, економіці, культурі”, що розроблялася відділом Сучасного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України, м. Київ. Державний реєстраційний номер 01050003674.

Метою дослідження є визначення домінантних особливостей ідіостилю Сохраба Сепехрі шляхом реконструкції концептуального простору його поетичної творчості та опису мовної картини світу митця як мовної особистості.

Досягнення мети передбачало розв’язання таких завдань:–

визначити сутність поняття „ідіостиль”, відокремити його від поняття „ідіолект”, „поетичний ідіолект” тощо;–

проаналізувати основні підходи, що існують у сучасній науці для дослідження поетичного ідіостилю з лінгвістичних позицій;–

окреслити актуальні на сьогодні складові та категорії ідіостилю з огляду на антропоцентричне спрямування сучасної лінгвістики;–

охарактеризувати значення лінгвістичного аналізу художнього тексту як засобу дослідження ідіостилю;–

обґрунтувати можливість застосування концептуального аналізу при аналізі ідіостилю з метою реконструкції поетичної картини світу митця;–

розглянути основні підходи, що використовуються для дослідження образної системи поета з лінгвістичних позицій;–

описати концептуальний простір поезії С. Сепехрі в еволюційному аспекті шляхом аналізу основних концептів та утворюваних ними концептуальних полів на матеріалі віршів усіх восьми поетичних збірок поета;–

схарактеризувати способи метафоричного осмислення найважливіших для поетичної картини світу митця концептів;–

виходячи з того, що мовна картина світу знаходить своє вираження не тільки на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях, описати граматичні особливості та стилістичні засоби організації тексту С. Сепехрі;–

визначити основні риси С. Сепехрі як мовної особистості та описати створену ним поетичну картину світу.

Об’єктом дослідження є мова поетичних творів С. Сепехрі, яскравого представника провідного напрямку іранської поезії ХХ ст. „ше’ре ноу” („нова поезія”).

Предмет дослідження становлять: концептосфера поетичної картини світу С. Сепехрі та її мовна реалізація в еволюційному аспекті; метафоричні словосполучення бінарного типу з субстантивним означенням як яскравий компонент образної системи поета; граматичні та стилістичні особливості поетичного мовлення митця.

Методи дослідження визначаються специфікою роботи та окресленими завданнями. Для досягнення основної мети дослідження застосовано комплексне поєднання методів концептуального, контекстуального, семантико-стилістичного та лінгвокультурологічного аналізів, методу лінгвістичного спостереження й опису мовних явищ, кількісного й таксономічного методів, а також когнітивних методик.

Матеріалом дослідження послужило повне зібрання поетичних творів Сохраба Сепехрі, що складається з восьми поетичних збірок. Дві збірки являють собою поеми із загальною кількістю рядків – 767, решта – поетичні збірки, кількість віршів яких становить 134.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає у тому, що в ній уперше в українській науці ідіостиль іранського поета ХХ століття досліджено з лінгвістичних позицій з застосуванням концептуального аналізу та когнітивних методик: описано концептуальний простір поезії Сепехрі в еволюційному аспекті; схарактеризовано способи метафоричного осмислення найважливіших для поетичної картини світу митця концептів; визначено основні риси Сепехрі як мовної особистості.

Теоретичне значення дослідження полягає у подальшому опрацюванні поняття ідіостилю в контексті сучасної лінгвопоетичної науки, зокрема, таких його категорій, як мовна картина світу й мовна особистість митця; у застосуванні когнітивних методик та концептуального аналізу, які переважно розробляють на матеріалі європейських мов, на новому матеріалі – східного поетичного тексту; у подальшій розробці методики реконструкції поетичної моделі світу і „творчого портрету” митця як мовної особистості.

Практична цінність наукової праці полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у викладанні курсів і написанні посібників і підручників із сучасної перської літератури, лінгвістичного аналізу художнього тексту, стилістики перської мови, лінгвокультурології Ірану, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених вивченню ідіостилів іранських письменників та поетів, а також у лексикографічній практиці – при укладанні словників поетичних образів.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи і вся дисертація загалом обговорювалася на засіданнях кафедри Близького Сходу Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка та науковому семінарі Інституту сходознавства ім. А. Кримського (2002-2006 р.). Зміст дисертації пройшов апробацію у виступах на наукових конференціях: 1) Міжнародні наукові конференції „VІ-Х Сходознавчі читання А. Кримського” (Київ – 30-31 жовтня 2002 р.; 4-5 червня 2003 р.; 2-3 червня 2004 р.; червень 2005 р.; 5-6 жовтня 2006 р.); 2) ІV-V Міжнародні науково-практичні конференції „Україна – країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій” (Київ – 17-18 травня 2002 р.; 18-19 квітня 2003 р.); 3) Міжнародний науковий семінар „Взаємодія літератур Ірану та світу” (Тегеран – 6 травня 2003 р.); 4) VІ Міжнародна науково-практична конференція „Україна – Східний Світ: людина і суспільство” (Київ – 23-24 квітня 2004 р.); 5) Міжнародна наукова конференція „Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ – 14 квітня 2004 р.); 6) Міжнародна наукова конференція за участю молодих вчених „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ – 12 квітня 2005 р.); 7) ХV Міжнародна наукова конференція „Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ – 19-23 червня 2006 р.). Результати дослідження використано в лекціях зі стилістики сучасної перської мови, історії сучасної перської літератури, спецкурсу когнітивної лінгвістики перської мови, прочитаних студентам Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка та Київського університету „Східний Світ” у 2002-2006 рр.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 10 публікаціях, з яких 5 – статті у фахових наукових виданнях і 5 – тези конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна праця складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (245 позицій) та додатків. Обсяг тексту дисертації – 194 сторінки, загальний обсяг – 265 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі окреслено значення поетичної спадщини С. Сепехрі для розвитку перської поезії ХХ ст., стан вивчення творчості поета, обґрунтовано актуальність теми дисертації, евристичну цінність застосування лінгвістичного підходу до аналізу східної поезії, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення праці, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Теоретичні засади вивчення ідіостилю в сучасній лінгвістиці” розглянуто зміст поняття „ідіостиль”, зроблено спробу відокремити його від понять „ідіолект”, „поетичний ідіолект” тощо; проаналізовані основні підходи, що існують у сучасній науці для дослідження поетичного ідіостилю з лінгвістичних позицій з огляду на антропоцентричне спрямування сучасної лінгвістики; підкреслено значення таких категорій ідіостилю, як мовна картина світу і мовна особистість поета; визначено роль лінгвістичного аналізу художнього тексту як засобу дослідження ідіостилю; обґрунтовано можливість застосування концептуального аналізу при аналізі ідіостилю з метою реконструкції поетичної картини світу митця; розглянуто основні підходи, що використовуються для дослідження образної системи поета з лінгвістичних позицій.

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки, яка характеризується антропологічною спрямованістю, особливої актуальності набуває вивчення лінгвістичних особливостей поетичної творчості в аспекті ідіостилю поета. Для позначення сукупності мовних особливостей творчості письменника окрім терміну „ідіостиль” (та його варіанту „індивідуальний стиль”) використовують також термін „ідіолект”. Чіткого розмежування між цими термінами донедавна встановлено не було, а тому дослідники вживали їх як взаємозамінні. Ми виходимо з того, що ідіолект можна розглядати як фазу формування ідіостилю, який розуміють як сукупність глибинних текстопороджувальних домінант і констант певного автора, що обумовили появу його творів у певній хронологічній послідовності.

У зв’язку з формуванням нової, антропоцентричної, парадигми в мовознавстві, внаслідок чого на перший план у розумінні мовних процесів вийшла людина з її пізнавальними й комунікативними потребами, дослідження ідіостилів почали проводити у межах таких напрямів лінгвістики, як когнітивний, психолінгвістичний, комунікативно-стилістичний тощо. Для багатьох сучасних лінгвопоетичних студій властиве звертання до проблем, пов’язаних з такими категоріями ідіостилю, як мовна картина світу та мовна особистість митця. Мову художніх творів крізь призму мовної картини світу автора як мовної особистості останнім часом досліджували С.Я. Єрмоленко, Л.П. Іванова, Ю.С. Лазебник, Л.А. Лисиченко, О.О. Маленко, Т.С. Мейзерська, А.К. Мойсієнко, Н.В. Слухай, Ж.П. Соколовська, Н.М. Сологуб, О.Д. Турган та інші.

Поняття картини світу належить до фундаментальних понять, що відображають специфіку людини та її буття. Виходимо з того, що картина світу – це цілісний глобальний образ світу, який є результатом усієї духовної активності людини і виникає у неї в ході всіх її контактів зі світом (В.І. Постовалова). Більшість дослідників розрізняють дві основні картини світу: концептуальну та мовну. Якщо концептуальна картина світу пов’язана з цілокупністю знань про світ, то мовна картина світу – це засіб експлікації цих знань. Загальноприйнятим у сучасній лінгвістиці є положення про те, що концептуальна картина світу ширша й багатша за мовну картину світу, оскільки може включати в себе й невербальні форми. Одиницями концептуальної картини світу є концепти, образи, уявлення, певні схеми дії і поведінки, деякі ідеальні сутності, не завжди пов’язані з вербальним кодом. Тому мовну картину світу можна визначити як частину концептуального світу, що має „прив’язку” до мови і відбита крізь мовні форми (О.С. Кубрякова). З-поміж усіх різновидів мовних картин світу для цілей проведеного дослідження найбільший інтерес становить індивідуальна мовна картина світу, представлена в творчості іранського поета Сохраба Сепехрі, яка може бути названа поетичною картиною світу.

Проблематика дослідження мовної особистості у російській лінгвістиці бере початок у працях В.В. Виноградова. Російський дослідник Ю.М. Караулов розробив теорію мовної особистості, у структурі якої виділив три рівні: вербально-семантичний, пов’язаний з нормальним володінням мовою; когнітивний, одиницями якого є поняття, ідеї, концепти, що складаються в певну „картину світу”, та прагматичний, що включає цілі, мотиви, інтереси й інтенційні настанови особистості.

Сполучною ланкою понять мовної картини світу і мовної особистості виступає концепт, який, з одного боку, є основною одиницею концептуальної картини світу, що лежить в основі мовної картини світу людини, а з іншого, – одиницею когнітивного рівня мовної особистості. Концепт є фрагментом знання, досвіду особистості, частиною її концептуальної системи, тобто системи знань, способів їхньої обробки, переробки й використання. У трактуванні поняття „концепт” виділяють декілька ракурсів, зокрема, лінгвокогнітивний та лінгвокультурологічний (І.В. Привалова). Якщо представники лінгвокогнітивного напряму (Н.Д. Арутюнова, Л.Г. Бабенко, М.М. Болдирєв, С.А. Жаботинська, Ю.М. Караулов, О.С. Кубрякова, О.О. Селіванова та ін.) визначають концепт як глобальну мисленнєву одиницю, ідеальну сутність, яка формується у свідомості людини, то у дослідженнях лінгвокультурологічного спрямування (праці А.Вєжбіцької, Л.Г. Воркачова, І.О. Голубовської, Д.С. Лихачова, О.О. Корнілова, В.В. Красних, В.А. Маслової, С.Г. Проскуріна, Ю.С. Степанова, В.М. Телії та ін.) концепт розглядають як культурне явище. Виходячи з того, що суб’єкт є водночас носієм певної етнічної культури й індивідом, розрізняють інваріантні та індивідуальні концепти. Індивідуальні образно-художні концепти реалізуються в результатах естетичної мовленнєвої діяльності, тобто в художніх текстах, де фігурують як одиниці індивідуальної свідомості автора та складові його концептуальної системи.

Концепти, як правило, досліджують на основі сполучуваності, переважно предикативної, рідше – атрибутивної, комплементарної, часом враховуючи різноманітні широкі мовні контексти (М.П. Кочерган). Дослідження концептів у різних напрямках лінгвістичної науки здійснюють із застосуванням різних методик, але всі вони інтегровані під егідою одного методу – концептуального аналізу. Концептуальний аналіз є продовженням семантичного аналізу, проте, якщо останній спрямований на експлікацію семантичної структури, уточнення денотативних, сигніфікативних і конотативних значень, що її реалізують, то концептуальний аналіз постає як пошук підведених під один знак спільних концептів, що визначають буття знаку як певної когнітивної структури. Якщо семантичний аналіз пов’язаний з роз’ясненням слова, то концептуальний веде до знань про світ (О.С. Кубрякова). Основними підходами до здійснення концептуального аналізу є: використання дистрибутивного і контекстуального аналізу, пропозиційне моделювання концептів, фреймовий, прототипний та сітковий підходи (О.О. Селіванова).

У сучасній лінгвістиці тексту існує кілька напрямів дослідження художнього тексту, з яких пріоритетними визнають антропоцентричний та когнітивний напрями. Питання мовної картини світу та мовної особистості письменника і тут перебувають у центрі уваги дослідників. Останнім часом значної актуальності набуває застосування концептуального аналізу, сутність якого полягає у визначенні та репрезентації змісту основних концептів твору. При цьому матеріалом може служити як окремий твір, так і сукупність творів одного автора. Опис концептосфери сукупності текстів одного автора має на меті встановлення характерних властивостей певного концепту (його атрибутів, предикатів, образних асоціацій тощо), а тому передбачає узагальнення всіх контекстів, в яких використовуються ключові слова – лексичні репрезентанти і носії концептуального смислу.

Виходячи з того, що найсуттєвіші ознаки будь-якого ідіостилю виявляються на рівні створення художнього образу, дослідження творчості письменника з лінгвістичних позицій вимагає аналізу його системи образності. Оскільки найяскравішим компонентом образної системи Сепехрі є метафора, яка слугує одним із засобів створення мовної картини світу (В.М. Телія), у другому розділі дисертації міститься й аналіз бінарних метафоричних сполучень поета. В основу аналізу покладено основні положення когнітивної теорії метафори, методика визначення поетичних парадигм Н.В. Павлович та деякі положення дескрипторної теорії метафори.

Одним із досягнень сучасної теорії метафори є визнання її когнітивного значення, що було започатковано в працях таких учених, як М. Бірдслі, Дж. Лакофф, М. Джонсон, П. Рікьор, М. Блек, А. Ричардс та ін. Метафора пронизує все наше повсякденне життя, причому не тільки мову, а й мислення і діяльність. До наукового обігу було введено поняття концептуальної метафори, яка постає як результат процесу, що розгортається на мисленнєвому, концептуальному рівні. Саме на концептуальній метафорі ґрунтується метафора, що існує в мові й мовленні. В основі процесів метафоризації лежать процедури обробки структур знань – фреймів і сценаріїв, які відбивають узагальнений досвід взаємодії людини з навколишнім світом. Метафоризація заснована на взаємодії двох структур знань – когнітивної структури „джерела” (source domain) і когнітивної структури „мети” (target domain). У процесі метафоризації деякі області мети структуруються за зразком джерела, і метафора постає як розуміння й переживання сутності одного виду в термінах сутності іншого виду.

У дослідженнях когнітивного спрямування для аналізу поетичного образу використовується єдина модель формального опису концептуальної метафори, яка передбачає вихід з власне мовного на глибинний концептуальний рівень, де представлені ті знання, що формують семантику мовної метафори. Для вивчення поетичного образу використовується структура: X (tenor) is like Y (vehicle) in respect to Z (ground), де в зону Х входять поняття-референти, що зосереджують на собі увагу митця та знаходять образне вираження; зона Y – це набір понять-корелятів, за допомогою яких відбувається створення образу; зона Z є зоною встановлення подібності, tertium comparationis, тобто ознаки, за якою співвідносяться поняття у поетичному образі.

За методикою Н.В. Павлович, складання переліку найбільш продуктивних (лівих і правих) елементів структури поетичних образів уможливлює виявлення „картини образного світу” поета. Визначення домінантних парадигм (або „метафоричних моделей” у термінах дескрипторної теорії метафори) поетичних образів дозволяє не тільки краще зрозуміти мовну картину світу митця, а й через мову отримати доступ до його когнітивного рівня як мовної особистості.

У другому розділі „Ідіостиль Сохраба Сепехрі в еволюційному аспекті” визначено місце, яке займає поезія Сепехрі в контексті „нової поезії” Ірану, окреслено основні процеси, що відбувалися в той час у літературному житті країни, узагальнено погляди іранських дослідників на еволюцію творчості поета; шляхом визначення й інтерпретації базових концептів усіх поетичних збірок Сепехрі змодельовано концептосферу творів поета, що лежить в основі його поетичної картини світу і дає вихід до когнітивного рівня митця як мовної особистості; проаналізовано мовні особливості створеної ним поетичної картини світу, зокрема, його образну систему, граматичні та стилістичні засоби, що унаочнюють вербально-семантичний рівень Сепехрі як мовної особистості.

Лінгвістичний аналіз ідіостилю видатного іранського поета Сохраба Сепехрі, у творчості якого знайшли відображення найсуттєвіші риси, притаманні літературному процесу Ірану другої половини ХХ ст., здійснено за періодами. До першого періоду увійшли перші чотири поетичні збірки поета, до другого – дві поеми та дві останні збірки поезій. Концептуальний аналіз, спрямований на визначення базових концептів поетичних творів поета, засвідчив, що на першому етапі життєвого та творчого шляху Сепехрі домінантними в його поетичній картині світу є концепти НІЧ, СОН, САМОТНІСТЬ, СУМ та СТРАХ. У другій половині першого періоду творчості значної актуалізації набуває концептуальне поле МІСТИЧНЕ. На другому етапі творчої і світоглядної еволюції поета найбільше значення мають концептуальне поле ПРИРОДА зі складовими СВІТЛО, РОСЛИНА, ВОДА, концепти САМОТНІСТЬ та – наприкінці творчого шляху – СЛОВО. Концептуальне поле МІСТИЧНЕ зберігає свою вагомість протягом усього періоду творчості поета, а найбільш актуалізованим його репрезентантом постає концепт ГОЛОС. Протягом усього періоду творчості поет звертається до осмислення концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ. На підставі визначених базових концептів восьми поетичних збірок Сепехрі змодельовано концептосферу його творів. Модель концептосфери включає ядро, приядерну зону, ближчу та дальшу периферії. Ядром концептосфери є сам поет, представлений своїм ліричним суб’єктом, тобто поет-художник зі своїм внутрішнім світом. До приядерної зони включено основні компоненти його внутрішнього світу: а) найважливіші почуття та емоції, що домінують у його психічній сфері; б) розуміння і ставлення до таких концептуально важливих понять, як життя і смерть; в) містицизм як основна світоглядна константа більш зрілого періоду творчості. Ближчу периферію концептосфери поетичних творів Сепехрі становить місце перебування і оточення його ліричного героя, що включає всі наявні у творах види простору та часу. Дальша периферія концептосфери творів Сепехрі охоплює образні характеристики основних концептів, в яких виявляються найбільш суттєві ознаки їхньої структури.

Отже, концептосферу поетичних творів Сепехрі можна охарактеризувати таким чином:

1. Приядерна зона. Поетика раннього Сепехрі демонструє ознаки потужного впливу з боку екзистенціалізму і французького сюрреалізму: ліричний герой поета перебуває під тиском таких негативних почуттів і емоцій, як страх, самотність, сум; відчуває внутрішній дискомфорт і розлад з оточенням, що виявляється в бажанні побудувати навколо себе стіну. Утікаючи від реальності, він знаходить притулок у світі своїх власних марень і снів. Лише згодом з’являється бажання „розірвати сон свого існування”, і поет починає свій шлях назовні, від ночі до ранку, від темряви до природи й світла. На другому етапі творчості з-поміж виділених раніше концептів найбільш актуалізованим залишається концепт САМОТНІСТЬ, який зазнає помітної трансформації: поет свідомо обирає усамітнений спосіб життя, не знаходячи розуміння серед людей, що його оточують. Концепт СУМ у творах другого періоду творчості набуває містичного характеру – як туга містика, що йде шляхом пізнання Істини, за „рідною домівкою”, від якої він був відірваний і закинутий у матеріальний світ. Концепти САМОТНІСТЬ та СУМ знаходять своє вираження в одному контексті з такими осмисленими в містичному ключі концептами, як КРАСА і ЛЮБОВ.

Містицизм, який згодом стає визначальною особливістю релігійного світогляду поета, починає набувати все більшого значення у другій половині першого періоду творчості. На цьому етапі він носить активний, дієвий характер, що виражається у постійному бажанні ліричного суб’єкта віднайти ознаки присутності містичного співрозмовника в навколишньому світі, у численних звертаннях до нього, у намаганні вступити з ним у діалог. Поет постає як містик, що став на шлях пізнання Істини і жадає знаків від Містичного Друга стосовно правильності обраного шляху. Протягом усієї творчості поета найбільш актуалізованим у концептуальному полі МІСТИЧНЕ є концепт ГОЛОС. У віршах другого періоду творчості містицизм поета зазнає суттєвих змін і стає його основною світоглядною константою, набуваючи ознак ісламського суфійського спрямування. На останнє вказує актуалізація суфійської термінології та репрезентація концепту ІСТИНА. Релігійний світогляд поета має яскраво виражений пантеїстичний характер, оскільки всі складові його мусульманства знаходяться серед об’єктів і явищ природного світу. Тепер містицизм поета носить переважно спокійний, споглядальний характер, що обумовлює медитативний настрій віршів.

У поетичній картині світу Сепехрі істотну увагу приділено осмисленню таких концептуально важливих понять, як життя і смерть. Відповідні концепти протягом творчого шляху поета зазнають значної еволюції. На першому етапі ліричний герой поета, не знаходячи сенсу в житті, впадає у відчай і починає бажати смерті. Складові концептуального поля СМЕРТЬ у першій збірці є значно актуалізованими. Дві поеми і вірші другого періоду творчості демонструють кардинальну зміну у ставленні поета до понять життя і смерті. Вони гранично зближуються, і смерть постає як невіддільна частина життя, яку потрібно прийняти як даність. Світоглядну домінанту, яка обумовила появу якісно нових віршів на цьому етапі творчої еволюції поета, можна сформулювати таким чином: все, що існує у світі, є доречним і правильним на своєму місці. Це стосується й уявлень про життя і смерть, адже „якби не було смерті, наші руки шукали б чогось”.

2. Ближча периферія. На першому етапі простір, що оточує поета, – суцільна ніч, яка вхопила все навколо. Сфера існування ліричного суб’єкта уподібнюється до „руїн”, „попелища”, зображується поетом як темне, непроглядне місце, як болото. Час, у якому він живе, – це пора, коли „померла всяка радість”. На певному етапі простір, що сприймається поетом як бажаний, постає у вигляді сну, в який він занурюється, бажаючи уникнути зіткнення з жахливою дійсністю. Поступово помітне місце в оточенні поета займає природа, яка згодом набуває домінантного значення. Про це свідчить найбільша актуалізація у віршах другого періоду творчості концептів СВІТЛО, ВОДА, РОСЛИНА та надзвичайна деталізація об’єктів рослинного і тваринного світів. Природа сприймається поетом як місце перебування Бога, і його ліричний герой часто відчуває містичне єднання з нею. Починаючи з другої половини першого періоду творчості, значне місце в поетичній картині світу Сепехрі займає містичний простір. У пошуках вищого сенсу життя поет, почавши від спроб знайти його всередині себе та поринувши у сновидіння, виходить назовні, спочатку до природи, а потім – у Космічний простір. На цьому витку творчої еволюції містичного характеру набуває й осмислення часу. Ліричний герой переживає містичний стан хал (НЗб) поза часом і простором, осмислює час наче з висоти Космічного простору і розмірковує над вічністю.

Аналіз денотативного простору поезії другого періоду творчості показав, що він охоплює такі складові: а) зовнішній реальний простір сучасного моменту, в якому ліричний герой живе, діє, розмірковує; це простір природи, будинку, міста тощо; 2) реальний географічний простір у минулому, представлений описом численних подорожей поета; 3) психологічний простір, який існує в уяві поета і, зокрема, знаходить вираження в описі його самотності; 4) містичний простір, до якого потрапляє ліричний герой, відчуваючи час від часу „безмежність буття”.

3. Дальша периферія. Образне осмислення ключових для поетичної картини світу Сепехрі концептів відбувається за допомогою таких концептів-корелятів, як ВМІСТИЛИЩЕ, РЕЧОВИНА, АРТЕФАКТ, ФЕНОМЕН (ОБ’ЄКТ) ПРИРОДИ, ЛЮДИНА. При цьому відзначено надзвичайну близькість і перетин у межах одного образу концептуальних полів ПРИРОДА і ЛЮДИНА, про що свідчить, з одного боку, образна реалізація концептів духовної сфери людини за допомогою природних концептів-корелятів, а з іншого, – антропоморфізація таких складових концептуального поля ПРИРОДА, як СВІТЛО, РОСЛИНА, ВОДА.

Вказану особливість поетичної картини світу Сепехрі підтвердив детальний аналіз образної системи поета на матеріалі метафоричних словосполучень бінарного типу з субстантивним означенням. Кількісний аналіз референтів і корелятів у структурі поетичних образів засвідчив, що увага поета насамперед зосереджується на поняттях духовної сфери людини та об’єктах природи, а тому провідне місце серед усіх поетичних парадигм, притаманних ідіостилю Сепехрі, займає зворотна парадигма Природа - Людина. Зворотність парадигми відображає здатність лексичних репрезентантів відповідних концептуальних полів виступати як референтами, так і корелятами: болото забуття гСПЗИ ЭСЗгжФ?, світло очікування СжФд? ЗдКЩЗС, дже-

рело розуміння ЌФге ЗПСЗ , зелена стеблина звістки УЗЮе УИТ ЃнЗг та здивування сонця ОнСђ? ВЭКЗИ , пульс дерева дИЦ ПСОК , вени повітря СђеЗ? ежЗ , широка рука світла ПУК гдИУШ джС тощо.

Загалом у творчості С. Сепехрі вдалося виділити дев’ять поетичних парадигм: Природа - Людина, Природа > Природа (жовтогаряча трава сонця ђнЗе дЗСдМ? ОжСФнП, дощ світла ИЗСЗд джС ), Природа - Конкретні речі (біла чаша пустелі МЗг УЃнП ИнЗИЗд; земля дзеркала ОЗ Вннде), Людина > Людина (обличчя почуттяХжСК ЗНУЗУ , серце самотності Пб КдеЗн?), Людина - Конкретні речі (глечик прив’язаності УЭЗбнде ЗдУ; самотність речейОбжК ЗФнЗ ), Загальні поняття > Природа (гроно простору ОжФе ЭЦЗ, перлина часу і місцягСжЗСнП ТгЗд ж г ), Загальні поняття > Людина (крихкі руки секундПУК КСП ЛЗдне еЗ , текуча щирість простору ХгнгнК УнЗб ЭЦЗ), Загальні поняття > Конкретні речі (стіна часу ПнжЗС ТгЗд, дзеркало просторуВннде ЭЦЗ ), Людина - Живопис (колір мовчання Сдђ ОЗгжФ?, малюнок страху дЮФ жег). Образи, віднесені до останньої парадигми, зафіксовано переважно у першій збірці, яка містить вірші молодого поета-художника.

Аналіз образної системи поета засвідчує, що:

1. Стильовою константою ідіостилю Сепехрі є всеохоплюючий антропоморфізм світу. У віршах поета постає дійсність, виміряна за його власними еталонами: пропускаючи усі предмети та явища навколишнього світу через призму свого особистого бачення, поет наділяє їх властивостями, притаманними людині або пов’язаними з поняттями її психічної сфери.

2. Поетові притаманний пантеїстичний погляд на світ: будь що в цьому світі є частиною цілого універсуму, тому неважливих речей немає. Персоніфікована природа живе, діє і відчуває разом і однаково з людиною. Авторський погляд знаходить у звичних предметах та явищах риси, схожі з ознаками високих об’єктів, ототожнюючи безкінечне і повсякденне. Все підпорядковано єдиному закону Всесвіту.

3. У поетичній картині світу Сепехрі спостерігається зближення та співіснування конкретного й абстрактного, духовного і матеріального. На одну площину ставляться субстанційно різні явища, несумісні з погляду побутової ієрархії цінностей: зрівнюються об’єкти реального та релігійного світів, простори божественного та земного перетинаються.

4. У межах метафоричних сполучень задля передачі „нових понять та почуттів” (С. Шаміса) поет поєднує непоєднуване, створює нові назви й найменування шляхом сполучення слів з різних лексико-семантичних полів, несумісних з погляду звичайної мови; слова використовуються в новому ракурсі, позначуваним об’єктам приписуються невластиві їм риси. Останнє можна пояснити своєрідною світоглядною позицією поета, що якнайкраще виражено в його поемі „Звук кроків води”: ЌФг еЗ СЗ ИЗнП ФУКЎ МжС ПнђС ИЗнП ПнП. „Очі треба промити. Інакше треба дивитися”.

Аналіз притаманних ідіостилеві Сепехрі граматичних особливостей засвідчив, що для раннього Сепехрі характерний свідомий відхід від граматичної норми. Коло граматичних „відхилень” поета охоплює: відсутність дієслова-зв’язки в двоскладних іменних реченнях, порушення граматичного керування дієслів, вживання прикметників у невластивих їм синтаксичних функціях, надання іменникам статусу прикметників через вираження категорії ступенів порівняння, використання прислівників у функції іменників шляхом приєднання до них суфікса множини, вживання абстрактних іменників з числівниками та у множині, архаїчних форм минулого часу та наказового способу дієслів тощо. Захоплення Сепехрі сюрреалістичної технікою письма на певному етапі творчості виявляється у значній фрагментарності тексту, що послаблює логічні зв’язки всередині його і призводить до очевидного порушення зв’язності мовлення. Поетичному синтаксису Сепехрі притаманні такі особливості, як широке вживання номінативних речень, використання стилістичних фігур інверсії, антитези, паралелізму, повтору, еліпсису тощо. З-поміж останніх найуживанішим є повтор, різні види якого надають творам поета високого ступеня ампліфікативності та виконують текстотвірну функцію. Відзначено тяжіння поета до зображувального синтаксису з ознаками синтаксичного імпресіонізму. Яскравим компонентом синтаксичного рівня ідіостилю Сепехрі є діалогічність, яка виявляється в усіх властивих діалогові побудовах. Автокомунікація поета знаходить вираження у запитаннях, адресованих собі, та звертаннях до другої особи. Адресатами, до яких звертається автор, є об’єкти і явища природи, конкретні речі фізичного світу, а також містичний співрозмовник поета, до якого спрямовуються думки і почуття, пов’язані з процесами пізнання світу, осмисленням свого місця у ньому.

Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки:

1. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки, у зв’язку з формуванням у її межах нової, антропоцентричної, парадигми, внаслідок чого на перший план у розумінні мовних процесів вийшла людина з її пізнавальними й комунікативними потребами, особливої актуальності набуває вивчення лінгвістичних особливостей поетичної творчості в аспекті ідіостилю поета. Поняття „ідіостиль” варто відрізняти від поняття „ідіолект” і розуміти його як сукупність глибинних текстопороджувальних домінант і констант певного автора, що обумовили появу його творів у певній хронологічній послідовності.

2. Спільним для багатьох студій, що мають на меті дослідження поетичних ідіостилів, є звертання до таких категорій ідіостилю, як мовна картина світу та мовна особистість поета. Ці питання перебувають у колі інтересів і сучасної лінгвістики тексту, зокрема, лінгвістичного аналізу художнього тексту. Застосування лінгвістичних підходів, зокрема, концептуального аналізу та когнітивних методик при дослідженні поетичної творчості дає змогу, по-перше, проникнути у внутрішній світ митця шляхом реконструкції концептосфери його творів, а по-друге, – з опорою на виключно лінгвістичний матеріал описати поетичну картину світу та визначити домінантні риси поета як мовної особистості.

3. Концептуальний аналіз усієї сукупності творів Сепехрі, спрямований на встановлення ключових концептів його поетичної картини світу, дозволив реконструювати концептосферу творчості поета, модель якої включає ядро, приядерну зону, ближчу та дальшу периферії. Ядром концептосфери є сам поет, представлений своїм ліричним суб’єктом; приядерна зона включає основні складові його внутрішнього світу; ближчу периферію становить місце перебування і оточення ліричного героя; дальша периферія охоплює образні характеристики основних концептів, в яких виявляються найбільш суттєві ознаки їхньої структури.

4. Домінантними для першого періоду творчості Сепехрі є концепти НІЧ, СОН, САМОТНІСТЬ, СУМ та СТРАХ. У другій половині першого періоду творчості значної актуалізації набуває концептуальне поле МІСТИЧНЕ. На другому етапі творчої і світоглядної еволюції поета найбільше значення мають концептуальне поле ПРИРОДА зі складовими СВІТЛО, РОСЛИНА, ВОДА, концепти САМОТНІСТЬ та – наприкінці творчого шляху – СЛОВО. Концептуальне поле МІСТИЧНЕ зберігає свою вагомість протягом усього періоду творчості поета, а найбільш актуалізованим його репрезентантом постає концепт ГОЛОС. Протягом усього періоду творчості значну увагу приділено осмисленню концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ.

5. Аналіз дальшої периферії концептосфери творів Сепехрі та його образної системи засвідчив надзвичайну близькість і перетин у межах одного образу концептуальних полів ПРИРОДА і ЛЮДИНА. Крім того, відзначено, що поетичній картині світу митця притаманні: а) всезагальний антропоморфізм, коли всім об’єктам живої і неживої природи, фізичного світу та загальним поняттям надаються фізичні атрибути та властивості людини; б) зближення конкретного й абстрактного, духовного і матеріального; в) створення нових понять шляхом поєднання непоєднуваного, сполучення слів із далеких лексико-семантичних рядів, що примушує читача по-новому подивитися на