МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

МАКСИМОВИЧ ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 141.7(477):1(091)

ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ МОДЕРНІЗМУ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ДИСКУРСУ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЛЬВІВ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Пітусь Людмила Мар’янівна,

доцент кафедри теорії та історії культури

Львівського національного університету Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Бичко Ада Корніївна,

професор кафедри суспільних наук

Київського національного університету театру, кіно і телебачення

імені І. К. Карпенка-Карого

кандидат філософських наук, доцент

Мазур Любов Іванівна

кандидат філософських наук, доцент

кафедри філософії Національного

університету „Львівська політехніка”

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться 17 квітня 2007 р. о 12 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 14 березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02

кандидат філософських наук, доцент Сінькевич О.Б.

Актуальність і доцільність дисертаційного дослідження зумовлена інтенціями розвитку філософії та соціальними потребами сьогодення, адже інтеграція України до світового соціокультурного простору неможлива за відсутності кореляції між вітчизняними та зарубіжними ціннісно-нормативними пріоритетами. Вивчення соціально-філософських аспектів модернізму, з одного боку, передбачає філософськи орієнтований, міждисциплінарний характер наукових пошуків, з іншого – визначає специфіку національних і державницьких ідентичностей сучасного українського інтелектуального дискурсу. Однобічне, ідеологічно заангажоване висвітлення національної світоглядної парадигми як традиційно-народницької, кероване суспільно-політичними реаліями вітчизняної історії, стало передумовою утвердження на державницькому рівні ідеології „селянської ідентичності”, несумісної з „ідентичностями опору”, а тим паче – з „національно-державницькими” претензіями. Натомість аналіз вітчизняного соціокультурного дискурсу розкриває національно орієнтовану новаторську світоглядну парадигму, що підтверджує співмірність вітчизняного та зарубіжних інтелектуальних дискурсів, дає змогу спростувати згадані негативні стереотипи. Це питання становить чималий науковий інтерес, оскільки філософські аспекти модернізму в межах вітчизняного соціокультурного простору вивчені фрагментарно. Проблема формування цілісної філософської картини модернізму з урахуванням вітчизняного контексту залишається дотепер відкритою, що зумовлює її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи – складова частина наукових пошуків філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, у тому числі наукового напряму, над котрим працює колектив кафедри теорії та історії культури з 1999 р. (ЗФ – 413 Б, „Українська духовна культура: особливості становлення та розвитку”).

Мета і завдання дисертаційної роботи. Мета дисертаційної роботи – дослідження філософських аспектів модернізму як світоглядної парадигми в перспективі українського соціокультурного дискурсу. Вона передбачає міждисциплінарний (комплексний) підхід до її розв’язання, що реалізується в такій послідовності завдань:

· з’ясувати методологічні аспекти модернізму як соціокультурного феномену;

· виявити та проаналізувати передумови становлення модернізму в українському соціокультурному просторі;

· встановити сутність і особливості українського модерністичного руху;

· проаналізувати соціально-філософські рефлексії модернізму на основі досліджень вітчизняних мислителів;

· дослідити напрями критичного осмислення філософських постулатів модернізму в українській філософській думці.

Наголосимо, що в просторі українського соціокультурного дискурсу філософські аспекти модернізму найколоритніше простежуються в хронологічному проміжку кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Однак витоки становлення модернізму як вітчизняного соціокультурного феномену, його ідейні ретроспективи охоплюють значно ширший часовий проміжок.

Об’єктом дисертаційної роботи є український соціокультурний дискурс.

Предмет дослідження – філософська парадигма модернізму в межах вітчизняного соціокультурного дискурсу кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.

Для реалізації окреслених завдань і досягнення мети дисертаційного дослідження застосовано також низку філософських і загальнонаукових методів: герменевтичний (з метою інтерпретації виявів новаторської світоглядної моделі в просторі українського соціокультурного дискурсу); аналізу та синтезу (при виокремленні елементів традиції критичного осмислення аспектів модернізму в українській філософській думці); індивідуалізації (при виокремленні специфічних виявів парадигми модернізму); типологічного аналізу (у розгляді супровідних процесів становлення новаторської світоглядної моделі в Україні); єдності історичного та логічного (в аналізі проблем співвідношення Модерну та модернізму); порівняльний (з метою виокремлення рис схожості/відмінності вітчизняного та зарубіжного контексту становлення новаторської світоглядної моделі); феноменологічної редукції (для виявлення архетипних структур вітчизняного інтелектуального простору конституювання парадигми модернізму); абстрактно-історичної реконструкції (з метою окреслення конструктів основних опозиційних парадигм дослідження: традиційно-народницької та модерністичної); гіпотетико-дедуктивний (при виокремленні джерел українського модернізму); аксіоматичний (при формуванні комплексу світоглядних перспектив парадигми модернізму); конструктивний (при формуванні ключових категорій дослідження). Вибір методів дослідження зумовлений специфікою його предмета й завдань, які трактуємо з погляду історичного еволюціонування. Міждисциплінарний характер дослідження зумовив застосування прийому методологічного плюралізму. Ключовою дослідницькою стратегією обрано дискурсивний підхід, а домінантною тактикою висвітлення загальної картини становлення філософських ідей епохи Модерну, джерел становлення світоглядної моделі українського модернізму й інтенцій вітчизняного соціокультурного дискурсу – діалектичний метод. При з’ясуванні світоглядних перспектив парадигми модернізму філософського характеру перевага надавалася методу аксіологічної оцінки.

Наукова новизна дослідження полягає в здійсненні комплексного соціально-філософського аналізу феномену українського модернізму, спробі подати цілісне, ідеологічно незаангажоване його розуміння як світоглядної парадигми вітчизняного соціокультурного дискурсу.

Результатом науково-теоретичного аналізу зазначеної проблеми стали твердження, що вирізняються науковою новизною:

· Розглянуто можливі варіанти досягнення дефінітивної узгодженості в питанні полісемантичності категорії „модернізм”. Встановлено, що атрибутивні параметри української парадигми модернізму зумовлені специфічними рисами національного характеру, як-от екзистенційність життєбачення, етична пріоритетність, значною мірою індивідуалізм, толерантність. Доведено, що особливістю вітчизняного дефінітивного поля категорії „модернізм” є взаємодія традиційно-народницького та новаторського соціокультурних дискурсів.

· Виокремлено концептуальні основи парадигми модернізму з урахуванням тенденцій вітчизняного соціокультурного дискурсу. Встановлено, що філософські засновки – індивідуалізм, домінування морально-етичних принципів, опозиція індивідуального та колективного, теоретичного і практичного рівнів буття культури, маргіналізм – становили зміст парадигми модернізму як світоглядної моделі в умовах концептуального плюралізму українського філософського процесу.

· Запропоновано трактування українського модерністичного руху як варіанта здійснення парадигми модернізму в вітчизняному соціокультурному просторі, визначено ключові етапи його формування: дискурсивно-декларативний, період раннього українського модернізму, зрілий модернізм, період латентного модернізму, діаспорні спроби ренесансу українського модерністичного руху.

· З’ясовано, що вітчизняна парадигма модернізму – оригінальне явище українського соціокультурного дискурсу. Виокремлено структурні компоненти, визначено особливості соціально-філософської концепції українського модернізму, пояснено ключові напрями критики (релігійно-філософський, народницько-демократичний, інтерпретація новаторських світоглядних перспектив з огляду національної ідеї), парадигми модернізму в межах українського соціокультурного дискурсу.

· Введено в науковий обіг нові джерельні матеріали української соціально-філософської думки, долучено до вітчизняного філософського дискурсу дослідження В. Залозецького, М. Сріблянського, А. Товкачевського, а також низку маловідомих публікацій (на сторінках таких видань, як „Дзвони”, „Життя й революція”, „Літературно-науковий вісник”, „Назустріч”, „Світ”, „Українська хата”, „Червоний шлях”, „Шлях”).

Практичне значення отриманих результатів. Методологічні висновки роботи дають змогу осмислити логіку соціальних трансформацій сьогодення, сприяють розв’язанню таких важливих світоглядних проблем сучасності, як проблема ідейно-теоретичних передумов негативних соціальних перетворень ХХ – ХХІ ст., проблема „майбутнього” „мислительної стратегії” Модерну, проблема соціального відчуження тощо. Матеріали й окремі складові дослідження можуть застосовуватися для підготовки лекційних курсів філософського, культурологічного спрямування для студентів, аспірантів і магістрантів вищих навчальних закладів. Висновки та ключові ідеї можуть бути використані при здійсненні подальших досліджень із соціальної філософії, філософії культури, історії філософії, історії культури, естетики, культурної антропології, при міждисциплінарних розвідках.

Структура роботи зумовлена метою та ключовими завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури. Повний обсяг дисертації – 194 сторінок, перелік використаних джерел у кількості 210 найменувань.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації викладені у восьми наукових публікаціях, з-поміж яких п’ять – у фахових виданнях, визначених ВАК України. Ключові тези оприлюднювалися на десяти конференціях і семінарах місцевого, всеукраїнського та міжнародного рівнів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі окреслено предметне поле проблематики вивчення філософських аспектів модернізму в межах українського соціокультурного дискурсу, обґрунтовано актуальність теми дослідження, констатовано зв’язок проблеми з науково-дослідницькими планами та програмами кафедри, на базі якої виконувалася робота, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, завдання та позиції наукової новизни, обґрунтовано практичне й теоретичне значення роботи, констатовано її структуру.

У першому розділі „Бібліографічні та методологічні проблеми дослідження” основна увага звернена на зясування стану опрацювання проблеми.

У підрозділі1.1. „Джерельна база, історіографія і теоретико-методологічні основи роботи” розглянуто генезу висунутої проблеми в сучасному українському та зарубіжному науковому просторі, обґрунтовано методологічну стратегію дослідження.

Методологічну основу дисертації становлять категорії „мислительна стратегія”, „парадигма модернізму”, „інтелектуальний дискурс”. Концептуальний вимір поняття „модернізм” зумовив методологічне значення таких понятійних рядів, як „традиція-новація”, „Модерн-модернізм”, „мислительна стратегія-парадигма-світоглядна модель”, „суб’єктивність-індивідуальність”, „індивідуалізм-девіація-маргінальність”.

Методологічні засади дослідження: теорія раціональності, опрацьована в межах Франкфуртської школи (при висвітленні аспектів раціоналізації „проекту Модерну”); концепція „мислительної стратегії” О. Хоми (при з’ясуванні філософських вимірів Модерну); ідея соціальної трансформації, обґрунтована в дослідженнях С. Катаєва, М. Лапіна, В. Степіна (при з’ясуванні соціально орієнтованих інтенцій вітчизняного соціокультурного простору початку ХХ ст.); ідея „трансісторичних аксіологічних зв’язків” Р. Рорті (при встановленні ідейно-теоретичної тривалості аспектів модернізму). При з’ясуванні генеалогічних вимірів досліджуваного періоду методологічною платформою дослідження були: періодизація етапів національно-культурного відродження за І. Лисяком-Рудницьким, М. Семчишиним; ідея розмивання чітких меж між історичними епохами Д. Чижевського, історико-філософська доктрина Б. Рассела. Суттєва концептуальна роль належала ідеям досліджень Ю. Хабермаса та Т. Адорно.

Аналізуючи соціально-філософські орієнтації модернізму, автор зверталася до праць Р. Гвардіні, Ж. Макінтайєра, Ю. Хабермаса, К. Ясперса; гносеологічні – Т. Адорно, І. Канта, Ж.-Ф. Ліотара, М. Хоркгаймера; етичні – Ю. Бохенського, П. Козловскі. Дослідження цих мислителів, а також праці В. Вельша, Ф. Джеймісона, Д. Кіплінгера стали методологічною основою виокремлення аспектів тотожності/відмінності Модерну та модернізму, встановлення критеріїв хронологічного розмежування Модерну та постмодерну. Витлумачення й типологізація філософських аспектів модернізму відбувалася з урахуванням концепцій уже згаданих зарубіжних і вітчизняних дослідників (Л. Білецький, О. Дорошевич, Д. Донцов, С. Єфремов, Г. Костельник, В. Петров, М. Сріблянський, А. Товкачевський, І. Франко та ін.).

Як засвідчують вітчизняні та зарубіжні розвідки, дотепер існує невизначеність у питанні хронологічної чіткості Модерну. Пропонуємо в цьому питанні використовувати праці таких дослідників, як І. Антонович, В. Вельш, Г. Гегель, П. Козловскі, О. Кравчук, Ж.-Ф. Ліотар, Т. Метельова, О. Соболь, котрі констатують ідейно-теоретичну тривалість Модерну, починаючи від епохи Відродження, а в питанні тривалості модернізму орієнтуватися на позиції Ф. Джеймісона та Д. Кіплінгера, які розміщують його в хронологічному проміжку кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.

Ідейно-теоретичні передумови й концептуальні основи парадигми модернізму диференційовані на основі досліджень І. Канта, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, О. Шпенглера, Ш. Бодлера, С. К’єркегора, А. Бергсона, З. Фройда. Суттєва роль у процесі висвітлення соціально-філософських аспектів парадигми модернізму належала дослідженням Е. Сміта, в яких проаналізовано напрями критики парадигми модернізму в західноєвропейській і американській інтелектуальній традиції крізь призму ідей „рівнів ідентичності” й „складної ідентичності”. Методологічно важливими виявилися також наукові пошуки спілки дослідників модерної філософії (І. Бичко, Г. Горак, В. Ратников, В. Табачковський, О. Хома та ін.), опубліковані в часописі „Sеntentiae”.

Вітчизняний контекст філософських вимірів парадигми модернізму досліджено на основі науково-публіцистичних повідомлень часописів „Життя й революція”, „Літературно-науковий Вісник”, „Українська хата”, а також оригінальних досліджень С. Балея, М. Драгоманова, М. Гавриліва, Б. Герасимовича, П. Демчука, О. Кобилянської, Ю. Кміта, О. Ковалевського, І. Костецького, Я. Когана, Г. Костельника, Л. Луціва, О. Назаревського, В. Панейка, М. Перліна, Є. Перліна, М. Рудницької, М. Рудницького, І. Раковського, М. Скрипника, І. Франка, А. Халецького, М. Хмелевського.

Суспільно-політичні та соціально-філософські аспекти трансформації вітчизняного соціокультурного простору розкрито на основі оригінальних матеріалів часописів „Воля”, „Літературно-науковий Вісник”, „Народ”, „Товариш”, „Прапор марксизму”, стенограми доповіді М. Скрипника.

З-поміж бібліографічних матеріалів українського модернізму вигідно вирізняються опубліковані на сторінках „Української хати” (1909–1914) статті А. Товкачевського та М. Сріблянського. Дослідники пропонують цілісне осмислення світоглядних перспектив цього феномену з урахуванням реалій вітчизняної соціокультурної ситуації.

Отже, джерельну базу дисертації становлять три структурні групи матеріалів: першоджерела, до яких належать автентичні праці, часописи й інші документи українського модернізму; сучасна дослідницька література, дотична до зазначеної проблематики; класичні праці в цьому напрямі зарубіжних мислителів. Згадані науково-критичні розвідки викликають безперечний інтерес, проте вони не розкривають цілісної панорами філософських аспектів модернізму в контексті українського соціокультурного дискурсу, оскільки стосуються лише окремих аспектів теми, що й зумовлює наукову актуальність цього дослідження.

У підрозділі 1.2. „Поняття „модернізм”: категоріально-дефінітивний аналіз” з’ясовано аспекти значення ключової категорії дисертації. Науковий аналіз вибірки сучасних інтерпретацій поняття „модернізм” дав змогу дійти висновку, що в його семантичному просторі водночас існує щонайменше чотири площини значень: філософська, релігійна, мистецька та літературна. З-поміж спроб дефінітивного означення поняття „модернізм” із філософського погляду вважаємо слушною позицію Д. Кіплінгера, котрий трактує модерністську добу як тривалу неясність „або-або”, характерну для кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.

Вивчаючи наукові дискусії стосовно модернізму, переконуємося, що найчастіше їх учасники апелюють до філософських перспектив епохи Модерну. Якщо під категорією „Модерн” розуміти тривалий період західноєвропейського соціокультурного дискурсу другої половини ХІV–першої половини ХХ ст., то модернізм – його специфічне явище, яке на підставі ознак цілісності, універсальності, ідейно-теоретичної та методологічної обґрунтованості вважаємо окремою світоглядною парадигмою, дискурс котрої властивий і українській інтелектуальній традиції. Уточнюючи зміст поняття „модернізм” у контексті вітчизняної інтелектуальної традиції, звернувшись до автентичних розвідок В. Білецького, О. Дорошкевича, М. Сріблянськиого, ми дійшли висновку, що характерною особливістю українського дефінітивного простору поняття „модернізм” є конфлікт традиційно-народницької та новаторської світоглядних моделей.

У підроздлі 1.3. „Філософські виміри Модерну” розглянуто ідейно-теоретичні характеристики цієї епохи. Внаслідок опрацювання наукової літератури, з’ясовано, що епоха Модерну охоплює період другої половини ХІV–першої половини ХХ ст. Основні орієнтації цієї епохи, класифіковані в дослідженні як соціально-філософський, гносеологічний і етичний виміри Модерну становлять, на наш погляд, ідейну основу конституювання модернізму.

Підрозділі 1.4. „Концептуальні основи парадигми модернізму”. Якщо для означення сутності епохи Модерну доречним виявилось поняття „мислительна стратегія”, то ідейний комплекс модернізму вдало узагальнює поняття з досліджень Т. Куна – „парадигма”. Вважаємо, що модернізм – це світоглядна парадигма, орієнтована філософськими вимірами епохи Модерну, ключові засновки якої становлять онтологічний плюралізм, антинормативізм, імморалізм, поліваріантність, індивідуалізм, гносеологічний релятивізм. Наголосимо, що при дослідженні концептуальних основ парадигми модернізму принциповими виявилися соціально-філософські пошуки Е. Сміта, який виокремив п’ять основних різновидів здійснення парадигми модернізму: соціоекономічний; соціокультурний; політичний; ідеологічний; конструктивістський.

У другому розділі „Становлення українського модернізму” розглянуто характер і специфіку його вітчизняного варіанта, які значною мірою зумовлені особливостями формування, супровідними факторами соціокультурного дискурсу.

У підрозділі 2.1. „Ідейно-теоретичні передумови” досліджено джерела виникнення парадигми модернізму в межах українського соціокультурного дискурсу: історико-соціальні й ідейно-теоретичні джерела, рефлексовані в контексті українського Просвітництва та романтизму; психоаналітичні студії; ідеї „філософії життя”.

Згідно з періодизацією І. Лисяка-Рудницького, період модернізму в Україні – завершальний етап вітчизняного національно-культурного відродження, котре охоплює кінець ХVІІІ – початок ХХ ст. Позицію дослідника вважаємо слушною, оскільки в ідейній структурі вітчизняної новаторської парадигми простежуються світоглядні перспективи українського Просвітництва та романтизму. З-поміж соціально-філософських ретроспектив Модерну діячі вітчизняного Просвітництва (І. Воронов Р. Гонорський, В. Карабін, П. Лодій, І. Срезневський та ін.) актуалізували ідеї легітимізації природного права як елемента організації соціальної системи, аксіологічної децентрованості суспільства, контекстуальної природи мислення та соціальної дії, лінійно-поступового розвитку суспільства. Формування феномену українського народництва з елементами романтизму (русифікаторська політика, демографічна структура українського соціуму, революційні перетворення в господарсько-економічному секторі) водночас детермінували характер світоглядних орієнтацій та ідейно-теоретичні аспекти українського модернізму.

Наявність в українському соціокультурному просторі психоаналітично орієнтованих аспектів парадигми модернізму засвідчує трактування модернізму як явища декадансу Л. Білецьким, О. Дорошевичем, І. Франком, Г. Костельником, Д. Донцовим. Узгодженість аспектів парадигми модернізму й ідейних перспектив вітчизняних психоаналітичних пошуків дає змогу констатувати оригінальні праці С. Балея, Я. Когана, Г. Маліса, О. Назарука, М. Перліна, Є. Перліна, І. Хмелевського, різнопланові дискусії з приводу співмірності між психоаналізом, народництвом, комунізмом, фіксовані на сторінках вітчизняної періодики. Психоаналітичні студії в Україні дають підстави стверджувати, що вітчизняна парадигма модернізму зумовлена не лише зовнішніми впливами, а й специфікою вітчизняного соціокультурного простору, адже в процесі їх здійснення було актуалізовано такі засновки парадигми модернізму, як маргінальність, антинормативізм, індивідуалізм, антилогіцизм, гносеологічний релятивізм.

„Філософія життя” (переважно інтелектуальні пошуки Ф. Ніцше) у просторі вітчизняного соціокультурного дискурсу – теоретична передумова конституювання парадигми модернізму. Аспекти співвідношення парадигми модернізму та філософських студій Ф. Ніцше в контексті вітчизняного соціокультурного дискурсу досліджено на основі вибірки розвідок С. Балея, Ю. Кміта, П. Христюка, Л. Луціва, в межах якої філософські рефлексії німецького мислителя – „теоретична синтеза модернізму”. Встановлено, що основами вітчизняного феномену модернізму є такі ключові ідеї філософії життя, як індивідуалізм, антропоцентризм, об’єктивізм, гедонізм, утилітаризм, еволюціонізм. Цікавою тенденцією українського контексту формування модернізму виявилось паралельне співіснування „ніцшеанського” та „феміністичного” дискурсів.

Підрозділ 2.2. „Жіночий рух в Україні як соціокультурне явище”. Світоглядні й ідейно-теоретичні аналогії між українським модернізмом і „жіночим питанням” стали предметом дослідження М. Драгоманова, О. Кобилянської, Н. Кобринської, О. Луцького, О. Лазаревського, М. Павлика, М. Рудницького, А. Товкачевського, І. Франка; у матеріалах часописів „Українка”, „Світ молоді”, „Наша доля”, „Мета”, „Жінка”, „Жіноча доля”. Жіночий рух виявився своєрідним варіантом здійснення світоглядних перспектив парадигми модернізму в українському контексті. У межах вітчизняної інтелектуальної традиції останніх десятиліть ХІХ ст. спроби українського жіноцтва формувати власну соціальну позицію виявилися ключовим вектором новаторської опозиції стосовно світоглядної позиції „офіційного українофільства”, народництва. Учасниці жіночих студій, зокрема О. Кобилянська, Н. Кобринська, звернули увагу громадськості на проблеми індивідуалізму, психологізму і в такий спосіб ініціювали конституювання парадигми модернізму в межах українського соціокультурного простору.

У підрозділі 2.3. „Трансформація традиційно-народницької ідентичності – інтенція вітчизняних суспільно-політичних перетворень на межі ХІХ–ХХ ст.” розглядаються історико-соціальні процеси українського соціокультурного простору крізь призму постулатів трансформаційного підходу (С. Катаєв, М. Лапін, В. Степін та ін.). Вагомим чинником трансформації традиційно-народницької ідентичності на цьому етапі постала демографічна структура українського суспільства, адже наприкінці ХІХ ст. етнічні українці становили не більше третини міського населення. Становлення політичних партій – ключова інтенція трансформації традиційної української ідентичності в хронологічному проміжку кінця ХІХ – початку ХХ ст. Соціал-демократичний, самостійницький, монархічний і комуністичний напрями здійснення політичної діяльності засвідчують інтелектуальний дискурс епохи Модерну в Україні, у контексті якого легітимізовано природне право як принцип організації соціальної системи, методологічно обґрунтовано аспекти теоретичної й емпіричної раціоналізації влади, а отже, доведена необхідність ускладнення інституційної структури суспільства та пошуку шляхів презентації інтересів кожного окремого його учасника.

У підрозділі 2.4. „Український модернізм: ідеї, напрями” простежуються особливості вітчизняного модернізму як плюралізму тенденцій, течій, напрямів, стилів, переважно у сфері живопису, архітектури, музики. Розглянуті матеріали досліджень, громадської діяльності М. Вороного, О. Архипенка, О. Богомазова, О. Луцького, П. Карманського, М. Семенка, Л. Курбаса, Д. Бурлюка, В. Петрова та інших, а також епізоди діяльності низки осередків українського модерністичного руху дали змогу узагальнити логіку й особливості його становлення як різновиду здійснення концептуальних основ парадигми модернізму в українському контексті.

У третьому розділі „Соціально-філософські рефлексії українського модернізму” розглянуто переважно маловідомі дотепер праці українських мислителів. У питанні теоретичного обґрунтування модернізму суттєва роль належала часописові „Українська хата”, на основі матеріалів якого, переважно досліджень М. Сріблянського та А. Товкачевського, окреслено соціально-філософську концепцію модернізму в межах вітчизняного соціокультурного дискурсу, що становить суттєвий елемент наукової новизни дисертаційного дослідження.

У підрозділі 3.1. „Тлумачення соціокультурних виявів модернізму в працях М. Сріблянського” досліджено публікації автора, які розкривають соціально-філософські аспекти парадигми модернізму в комплексі зі специфічними передумовами його становлення та розвитку. З-поміж праць мислителя чи не найцікавішими в контексті цього дослідження виявилися „Апотеоза примітивній культурі”, „Боротьба за індивідуальність”, „Дігтярники”, „Етюд про футуризм”, „Порожнє місце”, „Проблеми культури”. Аналіз праць М. Сріблянського дав змогу виявити й дослідити трактування ідейних домінант модернізму, народництва та націоналізму в українському інтелектуальному просторі. Автор пропонує в цьому питанні погляд, який пояснює недоцільність протиставлення модернізму та націоналізму, і в такий спосіб спростовує стереотипне уявлення про те, що в просторі українського модернізму нівелюються національні та державотворчі цінності. Творча спадщина М. Сріблянського – вагоме надбання вітчизняного інтелектуального дискурсу, оскільки розкриває специфіку конституювання соціально орієнтованих аспектів парадигми модернізму в контексті українського соціокультурного дискурсу. Праці філософа пояснюють динаміку, причини, передумови й основні інтенції конституювання новаторських тенденцій в Україні. Вони дають змогу виокремити специфічні елементи соціально-філософської концепції українського модернізму: індивідуалізм, імморалізм, співвідношення індивідуальної та масової культури, питання суб’єкта культурологічного дискурсу, національне питання.

У підрозділі 3.2. „Особливості соціально-філософської концепції модернізму в дослідженнях А. Товкачевського” проаналізовано праці мислителя стосовно концептуальних основ модернізму. В контексті нашого дослідження особливо вагомими виявилися праці А. Товкачевського „Буржуазія та націоналізм”, „Компромітація ідеї заступництва”, „Партикуляризація цінностей”, збірка статей „Утопія і дійсність. (до характеристики української інтелігенції)”. З’ясовано, що основу соціально-філософських поглядів мислителя, а також підґрунтя поглядів дослідника у сфері філософії науки, аксіології, етики, естетики, філософії культури становить принцип індивідуалізму. Праці А. Товкачевського цілісно узагальнюють особливості соціально-філософської концепції модернізму з урахуванням специфіки вітчизняного соціокультурного дискурсу. Згідно з ними, у структурі соціальної системи слід вирізняти два складові елементи: народ та інтелігенцію. Остання виконує функцію креативного елемента, джерела розвитку. Головними категоріями аналізу поняття „інтелігенція” у дослідженнях вченого є: утопізм і реалізм; песимізм та оптимізм; альтруїзм і егоїзм. А. Товкачевський надавав перевагу інтегруючій моделі соціальної системи, однак рішуче критикував ідею аксіологічного симбіозу широкого загалу й інтелігенції. З погляду новаторської світоглядної парадигми мислитель розглядав питання соціального прогресу, поступу, еволюції, мети історії, беручи до уваги світоглядні пріоритети та засновки парадигми модернізму. Велику увагу мислитель приділяв вітчизняному контексту цього питання. Наприклад, автор констатував дихотомічність вітчизняного інтелектуального дискурсу, виокремлюючи феномени „галицького оптиміста” та „російського українця”.

У підрозділі 3.3. „Позиції критики модернізму в українській філософській думці” простежуються ключові моменти сприйняття ідейного комплексу модернізму в вітчизняному інтелектуальному просторі. На основі методології дискурсивного підходу виокремлено ключові напрями критики соціально-філософських постулатів модернізму: релігійно-філософський, традиційно-народницький, націоналістичний. З погляду цього дослідження особливо цікавими є міркування, висловлені під час дискусії з приводу модернізму на сторінках „Літературно-наукового Вісника”, основними суб’єктами якої були І. Франко та С. Єфремов; роздуми стосовно новаторських соціокультурних тенденцій професора греко-католицької богословської академії у Львові В. Залозецького. Критичне осмислення соціально-філософських постулатів модернізму в українській філософській думці дає змогу реконструювати цілісну панораму вітчизняного інтелектуального дискурсу цього феномену.

ВИСНОВКИ

· Модернізм доречно розглядати як світоглядну парадигму в контексті „мислительної стратегії” епохи Модерну. Концептуальні основи парадигми модернізму – онтологічний плюралізм, антинормативізм, імморалізм, поліваріантність, індивідуалізм, гносеологічний релятивізм – це трансформовані філософські виміри Модерну. Атрибутивні параметри поняття „модернізм” такі: легітимізація соціальних практик у концептуальній формі; конфліктність; онтологічний плюралізм; гедонізм, індивідуалізм, фальсифікація раціоналістичних „мислительних стратегій” Модерну. Аксіологічні неузгодженості в ідейному полі поняття „модернізм” детерміновані ідейно-теоретичними суперечностями між модернізмом як естетично-художнім явищем та модернізмом як теорією і практикою соціокультурного дискурсу.

· Ключовими ідейно-теоретичними передумовами становлення парадигми модернізму в просторі українського соціокультурного дискурсу вважаємо філософські студії в контексті українського Просвітництва та романтизму, ідеї „філософії життя”, психоаналітичні студії, а також природничонаукові відкриття, соціологічні концепції, орієнтовані ідеями Ч. Дарвіна та Е. Геккеля, філософські пошуки в просторі діалектичного матеріалізму. Останні зумовили основні вектори світоглядної ідентичності досліджуваного періоду, а відтак – і прагматичної дійсності. Особливості становлення українського модернізму розкривають його як соціально орієнтовану парадигму вітчизняного соціокультурного дискурсу в контексті тривалого процесу вітчизняного національно-культурного відродження.

· Трансформація традиційно-народницької ідентичності як інтенція вітчизняного соціокультурного дискурсу, ідейно-теоретичні основи котрої орієнтовані філософськими вимірами Модерну, детермінувала світоглядні перспективи та філософські аспекти парадигми українського модернізму. Інтеграція в українському соціокультурному просторі зарубіжних філософських концепцій, а також вітчизняний політичний процес на межі ХІХ – ХХ ст., результатом якого стало конституювання соціал-демократичного, монархічного, самостійницького та комуністичного векторів здійснення політичної влади, докорінно змінили комунікативну ситуацію в Україні. Цей висновок підтверджують урбанізація, поширення світоглядних пріоритетів лібералізму й демократії серед широкого загалу населення, пришвидшені темпи впровадження соціальних новацій, зміщення пріоритетів свободи/відповідальності з площини соціальної у сферу суб’єктивної рефлексії як ознаки оновлення комунікативної ситуації народницького типу.

· Характерною рисою українського модерністичного руху як різновиду здійснення концептуальних основ парадигми модернізму стало поєднання зарубіжних мистецько-філософських впливів, атрибутивних визначеностей вітчизняної інтелектуальної традиції та соціально-історичної реальності. Зокрема в ідейній площині українського модерністичного руху, з одного боку, простежуються впливи „філософії життя”, психоаналітичних досліджень, з іншого – філософських студій українського Просвітництва та романтизму, світоглядних перспектив народництва, вітчизняного феміністичного дискурсу.

· Полеміка, що розгорнулася на сторінках вітчизняної періодики, засвідчує рефлексію модернізму з боку української інтелігенції, отже, модернізм став помітним явищем в українському соціокультурному просторі. Дискусія з приводу модернізму сформувала напрями його критичних інтерпретацій, окреслила можливі варіанти розуміння ідейних основ і світоглядних перспектив модернізму в українському контексті. У межах критичного дискурсу українського модернізму було виокремлено, систематизовано та пояснено світоглядні засади, концептуальні основи, ідейно-теоретичні передумови парадигми модернізму з урахуванням специфіки вітчизняного соціокультурного дискурсу й філософських вимірів Модерну. Вектори критичного осмислення модернізму становлять вагому соціально-філософську складову цього феномену.

· Дослідження автентичних джерел доводить, що в українському соціокультурному просторі існували не лише критичні інтерпретації модернізму. Внаслідок наукового аналізу публікацій „Української хати”, переважно досліджень М. Сріблянського й А. Товкачевського, виявлено маловідомий дотепер варіант концептуального обґрунтування передумов становлення, світоглядних перспектив і теоретичних основ парадигми модернізму із соціально-філософської позиції, що становить ознаку автентичності, зрілості, виваженості вітчизняного дискурсу модернізму.

· Здобутком філософських пошуків М. Сріблянського й А. Товкачевського було розмежування змісту понять „поступ” та „еволюція”, актуалізація проблеми подолання імперативно-догматизуючого статусу народництва, запропоновані мислителями шляхи розв’язання дилеми „етичне-естетичне”, розташування на позитивному оцінковому полюсі вітчизняного соціокультурного дискурсу ідейно-теоретичного комплексу модернізму.

· Оригінальні розвідки М. Сріблянського й А. Товкачевського дають змогу виокремити структурні елементи соціально-філософської концепції модернізму, яка враховує інтенції та специфіку українського соціокультурного дискурсу. У працях мислителів обґрунтовано індивідуалізм як вихідну позицію соціально-філософської рефлексії; розглянуто та пояснено динаміку, причини й передумови конституювання новаторських тенденцій; виокремлено модернізуючі й антимодернізуючі фактори українського соціокультурного простору; пояснено в перспективі аспектів парадигми модернізму феномен культури, логікою буття якої мислителі вважали національну ідею; диференційовано феномен масової культури, різновидів і способів її буття, названо причини антагонізму індивідуальної та масової культури, окреслено динамічність і статичність як атрибутивні параметри буття культури, а також виокремлено теоретичний і практичний рівні існування культури; фахово пояснено причини опозиції парадигм модернізму та народництва в українському соціокультурному просторі.

· Становлення феномену модернізму в українському соціокультурному просторі було явищем закономірним, детермінованим ходом суспільно-історичного та культурного розвитку. Український модернізм супроводжувався цікавою соціально-філософською рефлексією, що цілісно обґрунтовано в працях українських мислителів. Вітчизняну парадигму модернізму можна вважати одним із виявів інтеграції української соціально-філософської думки до європейського та світового інтелектуального простору.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях:

1. Максимович О. Естетичні ідеї Г. Костельника в контексті українського модернізму початку ХХ століття // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – Львів: Видавничий центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. – Вип. 8. – С.180–187.

2. Максимович О. Жіночий рух в Україні кін. ХІХ – першої половини ХХ століття як модернізуючий чинник вітчизняного соціокультурного дискурсу // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. – Вип. 17. – С. 247–254.

3. Максимович О. Ідейно-теоретичні джерела становлення українського модернізму // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – Тернопіль, 2005. – № 13. – С. 153–157.

4. Максимович О. Ключові етапи конституювання модерністичної парадигми в українському соціокультурному просторі першої половини ХХ століття: історико-філософський вимір проблеми // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – Вип. VII. – С. 24–-.

5.Максимович О. Модерністична парадигма в українському соціокультурному просторі початку ХХ століття: філософсько-аксіологічний аспект проблеми // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць Дрогобицьк. держ. пед. ун-ту ім. І. Франка. Філософія. – Дрогобич: Вимір, 2004. – Вип. 10. – С. 92–103.

6. Максимович О. Проблема періодизації українського модернізму: теоретико-методологічний аспект // Тези звітної наукової конференції філософського факультету / Відп. за випуск В. Мельник. – Львів: Видавничий центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2006. – С. 113.

7. Максимович О. Релігійно-філософське осмислення тенденцій десакралізації свідомості в Україні на початку ХХ століття в працях отця-доктора Г. Костельника // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. – Львів: Логос, 2004. – Кн. 2. – С. 309–311

8. Максимович О. Соціально-демократичні передумови становлення українського модернізму кінця ХІХ – першої половини ХХ століття // Міжнародна наукова конференція „Дні науки філософського факультету – 2005” (26–27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. – Ч. V.– С. 103–105.

АНОТАЦІЯ

Максимович Ольга Володимирівна. Філософські аспекти модернізму в контексті українського соціокультурного дискурсу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2007.

У дисертації досліджено філософські аспекти модернізму як світоглядної парадигми в перспективі українського соціокультурного дискурсу. Здійснено аналіз становлення вітчизняного варіанта модернізму, виокремлено атрибутивні параметри цього феномену в межах української інтелектуальної дійсності. Досліджено рефлексії та позиції критики модернізму в просторі української філософської думки. Визначено структурні компоненти й особливості соціально-філософської концепції вітчизняного модернізму.

Ключові слова: Модерн, модернізм, „мислительна стратегія”, світоглядна парадигма, соціокультурний дискурс, індивідуалізм.

SUmMARU

Maksymovych Olga Volodymyrivna. Philosophic Aspects Modernism in the Context of Ukrainian Socio-Cultural Discourse. – Manuscript.

The thesis is submitted for receiving the Academic Candidate Degree in Philosophy. Speciality 09.00.03. – Social Philosophy and Philosophy of History. Ivan Franko National University, Lviv, 2007.

The thesis deals with the philosophic aspects of modernism, which is regarded as the outlook paradigm, in Ukrainian socio-cultural perspective. The development of the national variant of modernism has been analysed in the thesis. The attributive parameters of this phenomenon within Ukrainian intellectual reality have been defined in conclusion. The research has been done into the reflections on the modernism critiques in the Ukrainian philosophic area.

The structural components and the peculiarities of the social-philosophic concepts of the national modernism have been defined and analysed in the thesis.

Key words: Modern, modernism, “reflection strategy”, outlook paradigm, socio-cultural discourse, individualism.

АнНОТАЦИЯ

Максимович Ольга Владимировна. Философские аспекты модернизма в контексте украинского социокультурного дискурса. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2007.

В диссертации исследованы философские аспекты модернизма как мировоззренческой парадигмы в перспективе украинского социокультурного дискурса. В ходе исследования установлены идейно-теоретические и историко-социальные причины формирования модернистской мировоззренческой модели, доказано, что она возникла как вариант трансформации традиционно-народнических основ отечественной социокультурной реальности. Проанализировано становление украинского варианта модернизма, выделены атрибутивные параметры этого феномена в пределах отечественного интеллектуального пространства. Исследованы рефлексии, религиозно-философские, традиционно-народнические, националистические позиции критики модернизма в контексте украинской философской мысли. Определены структурные компоненты и особенности социально-философской концепции отечественного модернизма на основании публикаций Н. Сриблянского и А. Товкачевского, что является существенным элементом научной новизны диссертационного исследования.

Ключевые слова: Модерн, модернизм, „мыслительная стратегия”, мировоззренческая парадигма, социокультурный дискурс, индивидуализм.

Підп. до друку 5.03.2007. Формат 60х90/16.

Папір офсетний. Гарнітура “Times New Roman”.

Ум. друк. арк. 0,9. Тираж 100. Зам. № 20. Віддруковано на різографі.

Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Тел.: 59-60-51.