НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

МАЦЕВКО Тарас Михайлович

УДК 355.237:159.9](477)

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ВІЙСЬКОВОГО ПРОФІЛЮ

19.00.09 – психологія діяльності в особливих умовах

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії оборони України,

Міністерство оборони України

Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор

Ягупов Василь Васильович,

Об’єднаний інститут при Національній академії

оборони України, заступник начальника з наукової

роботи

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Карамушка Людмила Миколаївна,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, завідувач лабораторії організаційної психології

кандидат психологічних наук, доцент

Невмержицький Володимир Максимович,

Національна академія оборони України, доцент кафедри суспільних наук

Захист відбудеться „23” листопада 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .709.05 Національної академії оборони України за адресою: 03049, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 28

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України, за адресою 03049, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 28

Автореферат розісланий „13” жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.А.БараннікЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний стан Збройних сил (ЗС) України та реалії ХХІ століття вимагають якісно нових підходів щодо підготовки офіцерського складу, організації виховного процесу, налагодження та впровадження організаційних, виховних і соціально-психологічних технологій, які не лише могли б забезпечувати виконання завдань їхнього широкомасштабного реформування, але й сприяли б всебічному розвиткові особистості офіцера та його успішній самореалізації в соціальному та військово-професійному середовищі. Якісна професійна підготовка офіцерів у системі військової освіти неможлива без дослідження низки психолого-педагогічних проблем, серед яких важливе місце посідає формування та розвиток управлінської компетентності фахівців у сфері військово-професійної діяльності.

Останнім часом інтерес до вивчення природи компетентності людини в різних видах фахової діяльності стрімко зростає. Про це свідчить значний обсяг наукових і методичних публікацій (К.О. Абульханова-Славська, А.О. Деркач, Д.Б. Ельконін, І.О. Зимня, І.А. Зязюн, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, Л.А. Петровська, М.О. Холодна, А.В. Хуторський, М.А. Чошанов та ін.).

Разом з тим багато проблемних питань щодо підготовки офіцерів до управлінської діяльності взагалі та магістрів військово-соціального управління (ВСУ) зокрема поки що не мають наукового розв’язання. Застосування стандартних, апробованих принципів, методів і форм їх підготовки, формування шаблонних стилів управління, які орієнтовані на типові ситуації, в сучасних умовах вкрай недостатньо. Необхідність розвитку управлінської компетентності у майбутніх магістрів військового профілю зумовлено цілою низкою причин: зміною традиційних ціннісних орієнтацій в суспільстві, що призвело до розуміння неможливості досягнення ефективних результатів виключно авторитарними методами (Ю.М. Ємельянов, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко); існуючі рівні й стандарти професійної підготовки суб’єктів управління не відображають сучасних вимог до їхньої майбутньої діяльності (Е.Ф. Зеєр, І.О. Зимня, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський); особливими умовами функціонування військових формувань, які вимагають від суб’єктів військового управління гнучкого корегування управлінських рішень, здатності комплексно оцінювати ситуацію в обмеженому часовому та інформаційному просторі, високої відповідальності за результати власної управлінської діяльності (О.В. Бойко, П.А. Корчемний, О.Д. Сафін, О.А. Урбанович, В.В. Ягупов).

Діяльність офіцера військового управління складається з різноманітних дій і операцій з порівняно незначною частотою їх повторення, що ускладнює набуття відповідних практичних навичок і вмінь, потребує для їх підготовки більше часу, ніж це необхідно для інших професій і спеціальностей (М.І. Д’яченко, Г.В. Ложкін, Я.В. Подоляк, О.Д. Сафін, В.В. Стасюк, В.В. Ягупов тощо). Це вимагає чіткого визначення критеріїв управлінської компетентності магістрів ВСУ, з’ясування психологічних особливостей її розвитку під час професійної підготовки.

Актуальність дослідження психологічних особливостей управлінської компетентності магістрів військового профілю, гостра потреба переосмислення традиційних уявлень щодо її формування, протиріччя між соціальною потребою якісних змін у професійній підготовці офіцерів і станом їх компетентності як управлінців, недостатній рівень теоретичної розробленості цього наукового напрямку зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Психологічні особливості розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів військового профілю”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планів наукової та науково-технічної діяльності Національної академії оборони України (НАОУ). Дисертант брав участь у науково-дослідній роботі “Організація інформаційно-пропагандистського забезпечення повсякденної діяльності військ (сил)” (шифр – “Пропаганда”, № 375/2 від 24.09.2003 року), яка проводилася на замовлення Головного управління з гуманітарних питань і соціального захисту ЗС України Генерального штабу ЗС України. Підготовлено підрозділи 2.2.1.“Особистість як об’єкт інформаційно-психологічного впливу” (проміжний звіт від 17.04.2005 року) та підрозділи 2.4.1. “Основи системного підходу як методологія побудови динамічної моделі психологічного впливу” і 2.4.3. “Діагностика об’єкту інформаційно-психологічного впливу” (проміжний звіт від 14.12.2005 року).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії оборони України (протокол № 6 від 29.11.2004 року) та узгоджена рішенням Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 25.04.2006 року).

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати й емпірично визначити психологічні особливості розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління.

Об’єкт дослідження: управлінська компетентність майбутніх магістрів військового профілю.

Предмет дослідження: психологічні особливості розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління.

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

1. Проаналізувати сучасний стан розробленості проблеми управлінської компетентності у науковій літературі.

2. З’ясувати психологічні характеристики особливих умов управлінської діяльності офіцерів військово-соціального управління оперативно-тактичного рівня.

3. Визначити структуру управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління та обґрунтувати її психологічний зміст.

4. З’ясувати особливості розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління.

5. Розробити й експериментально перевірити програму розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів теоретичного й емпіричного дослідження. Серед теоретичних методів були такі: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація теоретичних даних (виявлення стану досліджуваної проблеми, підходів до аналізу компетентності, визначення основних понять дослідження). Емпіричні методи: психологічне діагностування за методиками “Спрямованість особистості” В. Смекали та М. Кучери, “Мотивація досягнення успіху” та “Мотивація уникнення невдач” Т. Елерса, “Діагностування соціально-психологічної адаптації” К. Роджерса та Р. Даймонда, “Стиль саморегуляції поведінки” В.І. Моросанової та Є.М. Коноз, “Дослідження соціального інтелекту” Дж. Гілфорда та М. Саллівена, “Опитувальник структури темпераменту” В.М. Русалова, „Локус контролю” О.Г. Ксенофонтової, „Знаходження кількісного вираження самооцінки” С. Будассі; констатувальний і формувальний експерименти (дослідження параметрів психологічних компонентів управлінської компетентності, розробка і впровадження програми їх розвитку); статистичні методи обробки експериментальних даних, кореляційний аналіз, методика перекладу вихідних параметрів у якісно однорідні кількісні значення. Для статистичного опрацювання була використана комп’ютерна програма SPSS 10.0 for Windows.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше обґрунтовано психологічний зміст і структуру управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління, уточнено особливості розвитку в них психологічних компонентів управлінської компетентності, визначено критерії та показники розвиненості психологічних компонентів управлінської компетентності, набули подальшого розвитку методи формування управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління.

Теоретичне значення дослідження полягає у: з’ясуванні сучасного змісту поняття “управлінська компетентність магістрів військово-соціального управління” та обґрунтуванні психологічних умов її розвитку; розробленні змісту розвитку управлінської компетентності у слухачів НАОУ у вигляді психологічного супроводу та методичних засад розвитку цієї компетентності, сутність яких полягає в моделюванні управлінської діяльності офіцерів ВСУ у формі квазіуправлінських завдань, забезпеченні та корегуванні образів майбутньої управлінської діяльності, розвитку здібностей до самооцінювання, організації навчальної діяльності слухачів в управлінських командах; врахуванні їх індивідуально-психологічних особливостей і професійного досвіду.

Практичне значення одержаних результатів полягає у: практичній реалізації результатів дослідження в процесі професійної підготовки майбутніх магістрів військово-соціального управління у Національній академії оборони України (акт від 06.08.2007 року); врахуванні результатів дослідження в процесі опрацювання варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик і освітньо-професійних програм підготовки фахівців оперативно-тактичного та тактичного рівнів (довідка № 150/НМЦ/94 від 25.04.2007 року); розробці програми розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності слухачів, науково-методичних рекомендацій та їх впровадженні в систему професійної підготовки офіцерів ВСУ військових частин (з’єднань), закладів, установ ЗСУ, що підтверджено відповідними актами.

Апробація результатів дисертації. Хід і основні результати дослідження доповідались і були схвалені на таких конференціях: науково-практичній конференції “Система морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил): сучасний стан та перспективи розвитку” (Київ, 2005 р.); І всеукраїнській науково-практичній конференції “Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (Київ, 2005 р.); ІІ-ІІІ наукових конференціях Харківського університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба (Харків, 2006 р., 2007 р.); всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Сучасні тенденції та перспективи розвитку освіти і науки у вищих навчальних закладах України” (Хмельницький, 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Україна в євроінтеграційних процесах” (Київ, 2007 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-психологічні проблеми молоді ХХІ століття” (Київ, 2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження знайшли своє відображення в 12 одноосібних публікаціях автора у збірниках наукових праць і матеріалах наукових конференцій, з них сім ? у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (262 назви, з них 6 ? іноземними мовами) і 8 додатків на 15 сторінках. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 225 сторінок, з яких 183 сторінки – основного тексту, який містить
2 сторінки таблиць (18 шт.) і 1 сторінку рисунків (2 шт.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію дисертації та впровадження результатів у практику.

У першому розділі – “Управлінська компетентність магістрів військово-соціального управління як проблема психологічного дослідження” – проаналізовано підходи до розуміння сутності професійної компетентності, визначено психологічні особливості управлінської діяльності офіцерів ВСУ на оперативно-тактичному рівні управління, обґрунтовано структуру та психологічні компоненти управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ.

У вітчизняній військовій психологічній науці за останні роки науковому завданню щодо підвищення ефективності діяльності військового керівника приділено значну увагу. Так, науковим обґрунтуванням підготовки та психологічного забезпечення управлінської діяльності військових керівників займалися Е.С. Алехнович, В.П. Печеніжський, А.О. Тихончук, Х.Д. Хац; психологічні характеристики ефективності управлінської діяльності військового керівника досліджувалися В.С. Афанасенком. Проте управлінська компетентність як інтегральний показник підготовленості офіцера до виконання управлінських функцій, психологічні особливості її формування та розвитку досліджені недостатньо, що знижує якість професійної підготовки та ефективність діяльності військового керівника.

Загальний аналіз наукових джерел (В.А. Адольф, А.О. Деркач, Д.Б. Ельконін, Ю.Н. Ємельянов, І.О. Зімня, І.А. Зязюн, Е.Ф. Зеєр, Л.М. Карамушка, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, А.В. Хуторський, М.А. Чошанов та ін.) дозволив сформулювати вихідні теоретичні засади дисертаційного дослідження.

Компетентність розглядається як адекватна орієнтація фахівця в різних галузях його діяльності. Її необхідно розглядати у взаємозв’язку з активною практичною діяльністю. Вона характеризується через діяльність і має динамічний характер. На нашу думку, компетентність це прояв, якість і рівень засвоєння компетенції певної професійної діяльності, яка визначається вимогами до фахівця, обсягом його професійних функцій, умовами професійної діяльності, уявленнями про цю діяльність, які сформовані у професійному середовищі.

Особливі умови управлінської діяльності офіцера військово-соціального управління, на думку військових дослідників (І.І. Єфремов, В.Ф. Перевалов, О.Д. Сафін, В.В. Ягупов та ін.), визначаються опосередкованим зв'язком між метою його діяльності та очікуваними результатами функціонування військової соціальної системи (певний рівень морально-психологічного стану особового складу та умови його вдосконалення); специфічністю об’єкту впливу (особовий склад, військові підрозділи, військові частини і види їх діяльності); жорсткою регламентованістю діяльності суб’єкта управління (підпорядкованість командиру і старшому органу управління), інтенсивністю функціонування його психіки, високою інтелектуальною напруженістю при реалізації основних управлінських функцій; специфічністю засобів досягнення мети соціального управління (вербальні, технічні засоби виховання, соціально-психологічні й педагогічні технології впливу на предмет діяльності тощо).

Управлінська діяльність у силу своїх особливостей і унікальності висуває підвищені вимоги до особистісних якостей офіцера. Серед них висока внутрішня мотивація, бажання й уміння за власною волею вирішувати найскладніші завдання, що постають перед військово-соціальною системою; високі адаптивні здібності й емоційно-вольова стійкість офіцера щодо стресів і стресогенних ситуацій; високий рівень прогностичних здібностей і можливостей офіцера, а також здатностей комплексно оцінювати ситуацію за відсутністю оптимальної кількості інформації про неї; розвиненість комунікативної культури, здатність до гнучкого корегування комунікативних програм управлінської взаємодії; висока відповідальність за результати власної управлінської діяльності та високий рівень розвиненості самосвідомості як її суб’єкта.

Особливі умови управлінської діяльності офіцерів ВСУ визначають основу їх компетенції, що дає можливість для з’ясування сутності та змісту управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління. Сутністю їх управлінської компетентності є готовність до управління виховним процесом, соціально-психологічними явищами у військових частинах (з’єднаннях) у мирний і воєнний час, а змістом ? є система їх управлінських знань, навичок і вмінь, рівень сформованості особистісних, професійних і провідних індивідуально-психічних якостей та культури військового менеджера, які сприяють його ефективній управлінській діяльності та творчій особистісній і професійній самоактуалізації у військово-професійній діяльності.

Управлінська компетентність майбутнього магістра військово-соціального управління – це інтегральна характеристика його професійної підготовленості, основним критерієм якої є готовність до управління виховним процесом, соціально-психологічними й соціальними явищами у військових частинах (з’єднаннях) у мирний і воєнний час, що сприяє його творчій особистісній і професійній самоактуалізації у військово-професійній діяльності.

Управлінська компетентність магістра ВСУ охоплює всі сфери особистості офіцера. Реалізація компетенції посади офіцера з гуманітарних питань не обмежується виключно управлінськими функціями, оскільки структура управлінської військово-професійної компетентності має складний ієрархічний характер від ключових компетентностей щодо ефективної взаємодії з оточуючим світом до власне управлінської компетентності як рівня засвоєння компетенції управлінця процесу виховання військовослужбовців на оперативно-тактичному рівні управління.

Проведений аналіз досліджень і підходів до розуміння та визначення структури компетентності фахівців у різних видах професійної діяльності, психологічної сутності та структури готовності особистості до професійної діяльності, а також врахування особливостей формування та прояву компетентності в умовах поліфункціональної військово-професійної діяльності дали нам можливість визначити таку структуру професійної компетентності магістрів ВСУ:

1. Загальна компетентність, сутністю якої є знання, навички, вміння, особистісні якості, мотиваційні та емоційно-вольові складові, які дозволяють офіцеру ефективно взаємодіяти з оточуючим середовищем.

2. Загальнонаукова компетентність, яка передбачає опанування певними нормами діяльності фахівця щодо наукового пізнання навколишнього світу.

3. Загальновійськова компетентність, яка є проявом підготовленості особистості як військового.

4. Військово-спеціальна (психолого-педагогічна) компетентність офіцера з гуманітарних питань, яка передбачає опанування такими сферами теоретичної та практичної діяльності, що дозволяють ефективно організовувати та проводити заходи з формування та корегування соціально-психологічних процесів у військових колективах відповідно до їх завдань.

5. Управлінська компетентність магістрів ВСУ – це рівень опанування офіцером компетенціями менеджера (управлінця) процесу гуманітарного розвитку та соціального захисту військовослужбовців на оперативно-тактичному рівні. У психологічному аспекті ця компетентність розглядається як характеристика особистості офіцера з такими якостями‚ які зумовлюють його позитивне ставлення до управлінської діяльності‚ можливість її активного творчого здійснення‚ а також актуалізацію цієї можливості при суспільній і особистісній необхідності та характеризується здатністю правильно оцінювати ситуацію, що склалася, й ухвалювати у зв’язку з цим обґрунтоване рішення, яке дозволяє досягти практичного чи іншого значущого результату. Вона передбачає розвиненість таких психологічних компонентів: мотиваційного‚ емоційно-вольового, когнітивного, операційно-діяльнісного та особистісного.

У другому розділі – “Організація дослідження особливостей розвитку управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління” – викладено структуру, методи та методики дослідження управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління.

Практичне розв’язання проблеми розвитку професійної компетентності у сучасній психологічній теорії і практиці досягається за допомогою “моделей компетентності”, які дають можливість обґрунтувати умови її розвитку та з’ясувати чинники й шляхи їх впровадження.

Аналіз найбільш відомих моделей компетентності ? Н.В. Кузьміної, А.К. Маркової, Л.М. Мітіної, Дж. Равена ? показав, по-перше, що є суттєві розбіжності у підходах щодо розуміння сутності компетентності; по-друге, виникає варіативність і неоднозначність у визначенні критеріїв побудови моделей компетентності; по-третє, у моделюванні враховується положення про те, що компетентність ? це складне утворення, яке має компонентний характер.

Розробка моделі розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ у процесі їх професійної підготовки в НАОУ є одним із необхідних кроків для диференційної діагностики її психологічних компонентів. В моделі виділено такі елементи: блок управлінської компетентності; блок управлінської компетенції; блок професійної підготовки. Невідповідність між вимогами професійної діяльності до особистісних якостей управлінця (блок управлінської компетенції) та наявним рівнем підготовленості слухача до неї (блок управлінської компетентності) є основою для здійснення психолого-педагогічного впливу на особистість офіцера у навчальному процесі академії (блок професійної підготовки).

Важливим чинником формування управлінської компетентності в процесі професійної підготовки є комплекс обґрунтованих психологічних умов. Зовнішнім механізмом формування управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ оперативно-тактичного рівня є моделювання управлінських ситуацій в умовах тренінгу, яке забезпечуватиме психологічну регуляцію самостійної творчо-пошукової діяльності слухачів, що спрямована на виявлення детермінуючих зв’язків, аргументацію та пошук способів розв’язування як реальних, так і умовних військово-професійних управлінських завдань.

Внутрішнім механізмом становлення управлінської компетентності є рефлексія, яка дає змогу осмислити набутий управлінський досвід, емоційні переживання й інтегрувати в культуру вибору і побудови способів розв’язування управлінських ситуацій.

До комплексного дослідження було залучено 129 офіцерів – слухачів факультету підготовки фахівців з гуманітарних питань, які навчалися за кваліфікацією магістра військово-соціального управління, офіцера оперативно-тактичного рівня управління (очної та заочної форми навчання) віком від 28 до 39 років. Організаційно робота проводилась у три етапи.

Підготовчий (2004-2005 рр.) – вивчення та теоретичний аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; аналіз військового досвіду з розвитку управлінської компетентності слухачів, визначення завдань, добір методів і методик дослідження.

Емпіричний (2005-2007 рр.) – визначення й аналіз рівнів розвиненості управлінської компетентності офіцерів ВСУ; розроблення методичних аспектів програми розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності; проведення констатувального та формувального експериментів. Для досягнення поставленої мети необхідно було, по-перше, з’ясувати у процесі констатувальної частини дослідження вихідний рівень управлінської компетентності обраного контингенту; по-друге, на основі теоретичного дослідження та визначених у емпіричній частині особливостей розвиненості основних компонентів управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ розробити програму розвитку її психологічних компонентів; по-третє, впровадити розроблену програму в професійну підготовку слухачів.

Заключний (2007 р.) – систематизація й узагальнення результатів, отриманих у процесі теоретичного аналізу та дослідницької роботи, проведення статистичної обробки отриманих експериментальних даних, перевірка методами математичної статистики ефективності розробленої програми, її придатності саме для даної вибірки; формулювання загальних висновків дослідження, розроблення науково-методичних рекомендацій щодо впровадження основних результатів дослідження у підготовку військових фахівців.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління” – викладені методи та результати експериментальної роботи, мета якої полягала у визначенні особливостей розвиненості управлінської компетентності та впровадженні оптимальних психологічних технологій підвищення її в офіцерів, які навчаються за програмою підготовки магістрів ВСУ. На першому етапі емпіричного дослідження сформовано пакет методик для психологічного діагностування рівнів розвиненості управлінської компетентності офіцерів; уточнено психологічні критерії оцінювання рівнів розвиненості управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління; проведено психодіагностування рівнів розвиненості психологічних компонентів управлінської компетентності слухачів, які навчаються за програмою підготовки магістрів військово-соціального управління у НАОУ; визначено за результатами діагностування основні напрямки психологічного корегування актуального стану управлінської компетентності слухачів.

Аналіз результатів діагностування рівнів управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління за психологічними показниками дав можливість виявити такі психологічні особливості їх розвитку:

а) у розвитку мотиваційного компонента: мотиваційні реакції досліджуваних є достатньо амбівалентними, символізують про недостатню визначеність ставлення до майбутньої управлінської діяльності на оперативно-тактичному рівні; неоднозначна тенденція розвиненості мотивації досягнення та мотивації уникнення невдач у слухачів; переважно виражені тенденції прагнення до особистої переваги і престижу, орієнтація на пряму винагороду, пріоритетність статусного самовизначення, постановка власних інтересів вище інтересів справи та підлеглих, авторитарність, потреба у владних функціях і засобах тощо;

б) у розвитку емоційно-вольового компонента: слухачі переважно мають високий рівень адаптаційних здібностей і середній рівень загального рівня саморегуляції, що дозволяє прогнозувати високу ефективність майбутніх магістрів військово-соціального управління у пристосуванні та емоційному корегуванні власних станів під час виконання управлінських завдань на оперативно-тактичному рівні; у процесі професійної підготовки необхідна індивідуальна психокорекційна робота з офіцерами, які мають низькі показники розвиненості адаптаційних здібностей і рівня емоційно-вольової саморегуляції;

в) у розвитку когнітивного компонента: слухачі мають переважно середні здібності до адекватного сприймання, аналізу та прогнозування емоційних станів, почуттів, намірів і поведінки людей у ситуаціях міжособистісної взаємодії; за достатньо розвинутих інтелектуальних якостей щодо прогнозування та аналізу ситуацій соціальної взаємодії, на недостатньому рівні розвиненості є здатності, які складають основу невербальної та вербальної чутливості;

г) у розвитку операційно-діяльнісного компонента: майбутні магістри ВСУ переважно мають достатній розвиток відповідного компонента для забезпечення ефективного засвоєння та реалізації управлінської діяльності на оперативно-тактичному рівні; при застосуванні комунікативного впливу офіцери мають недостатній набір комунікативних програм, тобто вузький „репертуар способів взаємодії з людьми”;

д) у розвитку особистісного компонента: за досить високих показників загальної інтернальності, в професійній сфері остання є низькою, що свідчить про відсутність чіткого бачення перспективи і заниження своїх можливостей в організації управлінської професійної діяльності; для більшості досліджуваних властива висока та неадекватно висока самооцінка, що виражається в недостатньо критичному ставленні до себе, невмінні прогнозувати адекватне ставлення оточуючих до результатів своєї діяльності, задоволенні собою та більш розвинутому відчутті власної гідності.

Результати діагностування рівневого розподілу розвиненості психологічних компонентів управлінської компетентності у майбутніх магістрів ВСУ показують необхідність внесення змін у програму їх професійної підготовки щодо цілеспрямованого їх формування, а з’ясовані психологічні особливості розвитку є визначальними в обґрунтуванні напрямків корекційної програми.

До формувального експерименту було залучено 63 офіцерів, які були розподілені на дві контрольні групи (КГ), що налічували 17 і 14 слухачів, та на дві експериментальні групи (ЕГ) з 14 і 18 слухачів.

Основною формою реалізації програми були тренінгові заняття, які проводилися в ЕГ протягом одного навчального семестру (навчального збору). Всього було 9 занять, кожне тривалістю 1 година 30 хвилин. Під час занять застосовувалися такі методи тренінгової роботи: тематичні та інтеракційні дискусії; методи групового розв’язування проблемних ситуацій; ділові та рольові ігри; система психотехнічних вправ (змістовні, зворотного зв’язку та корегування психічного стану).

Програма тренінгу управлінської компетентності передбачає поступовий перехід від одного етапу до іншого відповідно до визначених напрямків і психологічних умов її розвитку в майбутнього магістра ВСУ. У зв’язку з цим, тренінг складається із чотирьох взаємозалежних блоків.

I блок (1 заняття) – “Вступ до тренінгу управлінської компетентності” – був спрямований на введення учасників заняття в ситуацію соціально-психологічного тренінгу; ознайомлення з принципами роботи групи і вироблення групових ритуалів; засвоєння ігрового стилю взаємодії; актуалізація учасниками власних очікувань, мети і смислу участі у роботі в групі.

II блок (1 заняття) – “Управлінська компетентність як результат професійної підготовки” – був орієнтований на розширення і структурування уявлення слухачів про управлінську діяльність офіцера ВСУ оперативно-тактичного рівня, критерії та складові його компетентності; на усвідомлення значущості досягнення високого рівня управлінської компетентності як основного результату професійної підготовки.

III блок (5 занять) – “Психологічний розвиток управлінської компетентності” – був націлений на розвиток управлінської компетентності за відповідними напрямками (розвиток мотивації досягнення, формування спрямованості на справу та результат; розвиток комунікативних навичок; засвоєння широкого набору комунікативних і поведінкових програм; розвиток навичок, вмінь і культури рефлексії своєї управлінської діяльності, адекватного сприйняття свого місця і ролі у вирішенні завдань управлінської діяльності).

IV блок (2 заняття) – “Усвідомлена трансформація” – був орієнтований на усвідомлення і закріплення змін, що відбулися в процесі реалізації програми; на формування спрямованості на подальший активний саморозвиток власної управлінської компетентності.

Рівневий аналіз психологічних показників розвиненості управлінської компетентності КГ і ЕГ до та після проведення експерименту показує відсутність однозначно спрямованих змін у контрольній виборці при системних позитивних змінах у рівнях розвиненості компонентів управлінської компетентності в експериментальній виборці (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл слухачів КГ та ЕГ за рівнями розвиненості психологічних компонентів управлінської компетентності до і після експерименту

Групи | Рівні | високий | середній | низький | % | % | % | До

експерименту | КГ (n = 31) | 6,5 | 83,8 | 9,7 | ЕГ (n = 32) | 13,2 | 71,2 | 15,6 | Після

експерименту | КГ (n = 31) | 12,9 | 77,4 | 9,7 | ЕГ (n = 32) | 18,8 | 78,1 | 3,1 | Порівняльний аналіз результатів КГ та ЕГ за допомогою математичних методів описової статистики та з використанням статистичних критеріїв значущості зсувів оцінок у відповідних вибірках дає нам можливість констатувати ефективність запропонованої програми розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності, спрямованої на вдосконалення управлінської підготовки майбутніх магістрів ВСУ за показниками мотивації досягнення, невербальної та вербальної чутливості, інтегральної оцінки рівня соціального інтелекту, інтернальності у сферах досягнень і невдач (зміни статистично значущі на рівні Р?0,05).

Аналіз представлених результатів КГ та ЕГ до і після проведення експерименту показує, що в ЕГ чітко простежується тенденція на збільшення осіб з переважанням сформованості мотивації досягнення успіху (з 18,8% на початку експериментального впливу до 59,5% на заключному етапі експерименту). Водночас у КГ спостерігається зворотна тенденція – збільшення кількості осіб з переважанням мотивації уникнення невдачі (з 38,8% до 42,0%).

У КГ значення медіани між першим і другим вимірюваннями мотивації досягнення успіху знижується з 16 до 15 одиниць при зростанні середньо-квартильного відхилення з 2 до 2,5. При цьому в показниках мотивації уникнення невдачі медіана зростає з 16 до 17 одиниць при зменшені середньоквартильного відхилення з 6,5 до 5,75. В ЕГ відповідні статистичні характеристики мають такі показники: мотивація досягнення успіху – до експерименту Ме 16, Q = 1,1; після експерименту Ме 17, Q = 1,25; мотивація уникнення невдачі – до експерименту Ме 17, Q = 4; після експерименту Ме 17,5, Q = 2,1 (зміни у показниках ЕГ статистично значущі на рівні Р?0,05).

Наступними результатами, де відбулися статистично значущі відмінності, є показники когнітивного компонента управлінської компетентності – рівні вербальної та невербальної чутливості та інтегральний показник – рівень соціального інтелекту (табл. 2).

Таблиця 2

Кількісні значення параметрів описової статистики КГ та ЕГ
до і після експерименту за психологічними показниками
гносеологічного компонента

Параметри описової

статистики

Психологічні показники | КГ | ЕГ | до | після | до | після | Ме | Q | Ме | Q | МеQ | МеQ | Невербальна чутливість | 9 | 2 | 9 | 2,1 | 9 | 1,6 | 10,5 | 1 | Вербальна чутливість | 9 | 1,75 | 9 | 1,75 | 9 | 1 | 10 | 1 | Соціальний інтелект | 40 | 6,25 | 41 | 5 | 41,5 | 4,6 | 42,5 | 2,6 | У КГ у показниках невербальної та вербальної чутливості зміни практично не відбулися. Результати ЕГ показують, що є позитивні відмінності між показниками невербальної та вербальної чутливості до і після формувального експерименту. Кількісні показники медіани збільшились з 9 умовних одиниць відповідно до 10 і 10,5 умовних одиниць, що відповідає переходу міри середньої тенденції з середнього рівня на рівень вище середнього (зміни статистично значущі на рівні Р?0,05). Зміни в результатах інтегрованого показника соціального інтелекту відбулися, в основному, за рахунок вищевказаних елементів, що дало можливість отримати позитивні тенденції у рівневих результатах гносеологічного компонента управлінської компетентності.

Найбільш значущі зміни при проведенні формувального експерименту встановлені у рівневих показниках особистісного компонента управлінської компетентності (табл. 3, 4).

Таблиця 3

Показники самооцінки досліджуваних груп до та після

експериментального впливу (кількість осіб / %)

Рівень

самооцінки | Вище середнього | Високий | Неадекватно

високий | КГ | до | - | 29 / 93,5 | 2 / 6,5 | після | - | 27 / 87,1 | 4 / 12,9 | ЕГ | до | 2 / 6,3 | 22 / 68,7 | 8 / 25,0 | після | 4 / 12,5 | 28 / 87,5* | - | Примітка.

* ? зміни статистично значущі на рівні Р?0,05 за двобічним статистичним Т-критерієм Вілкоксона.

Результати КГ свідчать про те, що професійна підготовка за традиційною методикою майже не впливає на формування адекватної самооцінки слухачів. Розподіл результатів характеризується такими значеннями: до експерименту Ме 0,75, Q = 0,03; після експерименту Ме 0,76, Q = 0,001. Зміни є статистично незначущими. Для більшості слухачів ЕГ властива висока самооцінка. Після проведення тренінгових занять, на відміну від КГ, відбулися зміни у напрямку формування у слухачів більш адекватної самооцінки (значення медіани становить 0,78, Q = 0,04 до експерименту, при 0,74, Q = 0,04 – після).

Результати порівняння прояву інтернальності в КГ і ЕГ показують позитивні зміни в досліджуваних ЕГ у показниках інтернальності у сфері невдач і інтернальності у професійній діяльності (табл. 4).

Такі дані свідчать про більш повне прийняття відповідальності останніх за власну діяльність і події, що з ними відбуваються, і за те, як складається їхнє життя в цілому. Слухачі стали більш чітко уявляти перспективи та свої можливості в організації майбутньої професійної діяльності.

У ході тренінгових занять не вдалося досягнути статистично значущих змін у показниках спрямованості особистості за наявності певних позитивних тенденцій. Це підтверджує її полімотиваційну сутність. Для отримання значущих змін за даним показником необхідна більш глибока та тривала корекційна робота.

Таблиця 4

Середньогрупові показники локус контролю
в досліджуваних групах після експерименту

Показники

Групи | Інтернальність загальна | Інтернальність у сфері

досягнень | Інтернальність у сфері невдач | Інтернальність у професійній

діяльності | КГ | Ме | 6 | 6 | 5* | 5 | Q | 1 | 1 | 1 | 1 | ЕГ | Ме | 7 | 7 | 6* | 6* | Q | 1,1 | 1,1 | 0,5 | 1 | Примітка.

* ? зміни статистично значущі на рівні Р?0,05 за двобічним статистичним Т-критерієм Вілкоксона.

Отже, результатами реалізації програми тренінгу стали активізація у слухачів прагнення до творчого оволодіння та застосування управлінської діяльності, розвиток навичок, умінь і культури рефлексії та адекватного ставлення до власної управлінської діяльності на оперативно-тактичному рівні, розвиток оптимальних стратегій взаємодії в типових і нетипових управлінських ситуаціях та актуалізація особистісних смислів у реалізації управлінських функцій, позитивна динаміка рівнів розвитку психологічних компонентів та інтегрального психологічного рівня розвитку управлінської компетентності.

ВИСНОВКИ

На основі здійсненого дослідження зроблено такі узагальнюючі висновки:

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів військового профілю, що виявляється в аналізі сучасного стану розробленості проблемного питання управлінської компетентності у науковій літературі; з’ясуванні психологічних характеристик особливих умов управлінської діяльності офіцерів ВСУ оперативно-тактичного рівня та визначенні основних вимог, які висуваються нею до рівня їх професійної підготовленості; визначенні сутності, змісту і структури управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ та обґрунтуванні її психологічних компонентів і критеріїв розвиненості; з’ясуванні психологічних особливостей розвитку в них компонентів управлінської компетентності; розробленні й експериментальній перевірці ефективності програми розвитку психологічних компонентів управлінської компетентності у майбутніх магістрів ВСУ.

2. У результаті теоретичного аналізу проблеми з’ясовано, що дослідження компетентності особистості у вітчизняній психології, в основному, пов’язані з науковими пошуками у сфері професійної компетентності фахівців. Основні підходи до розуміння професійної компетентності розглядають її як: сукупність знань і вмінь, які визначають результативність професійної діяльності фахівця; комплекс професійних знань і професійно значущих та особистісних якостей фахівця, прояв єдності його професійної та загальної культури; інтегративна характеристика фахівця, що визначає його здатність успішно здійснювати професійну діяльність.

3. Показано, що під управлінською компетентністю майбутнього магістра ВСУ слід розуміти прояв, якість і рівень засвоєння ним компетенції управлінської діяльності офіцера ВСУ на оперативно-тактичному рівні, яка визначається вимогами до керівника, обсягом його управлінських функцій, умовами управлінської діяльності, уявленнями про ефективність цієї діяльності, що сформовані у військово-професійному середовищі.

4. На основі теоретичного аналізу встановлено, що особливі умови управлінської діяльності офіцера ВСУ визначаються опосередкованим зв’язком між метою діяльності офіцера ВСУ та очікуваними результатами функціонування частин (з’єднань); специфічністю об’єктів впливу; жорсткою регламентованістю діяльності суб’єкта управління; інтенсивністю функціонування психіки офіцера, високою інтелектуальною напруженістю при реалізації ним основних управлінських функцій; специфічністю засобів досягнення мети соціального управління у військовій сфері.

5. Доведено, що основною метою розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів ВСУ є формування у них здатностей здійснювати управління процесами гуманітарного та соціального розвитку військовослужбовців, соціальними та соціально-психологічними процесами у військових колективах в особливих умовах функціонування військових частин (з’єднань). Управлінська компетентність магістра військово-соціального управління – це інтегральна характеристика його професійної підготовленості, основним критерієм якої є готовність до управління виховним процесом, соціально-психологічними й соціальними явищами у військових частинах (з’єднаннях). Визначено, що до психологічної структури управлінської компетентності магістра ВСУ належать мотиваційний, когнітивний, емоційно-вольовий, операційно-діяльнісний та особистісний (суб’єктний) компоненти, які тісно пов’язані з основними структурними елементами управлінського процесу.

6. Аналіз результатів діагностування рівнів управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління за психологічними показниками дав можливість з’ясувати такі психологічні особливості їх розвитку: а) у мотиваційному компоненті: мотиваційні реакції досліджуваних є амбівалентними; неоднозначне співвідношення рівнів мотивації досягнення та мотивації уникнення невдач (35,0% слухачів мають перевагу у мотивації досягнення успіху, ще 28,6% – однакові показники рівнів мотивації досягнення успіху та мотивації уникнення невдач, а 36,4% – перевагу у мотивації уникнення невдач); переважне прагнення до особистої переваги і престижу; б) в емоційно-вольовому компоненті: переважно високий рівень адаптаційних здібностей (Ме=139+11) і середній рівень загального рівня саморегуляції (Ме=36+5); в) у когнітивному компоненті: за достатньо розвинутих інтелектуальних якостей щодо прогнозування та аналізу ситуацій соціальної взаємодії (Ме=11+1,5), на недостатньому рівні розвиненості є здатності, які складають основу невербальної та вербальної чутливості (Ме=9+1,5); г) в операційно-діяльнісному компоненті: офіцери мають недостатній набір комунікативних програм (95,4% мають середні та низькі показники за шкалою соціальної пластичності); д) в особистісному компоненті: інтернальність у професійній сфері є низькою (Ме=6+1), переважає висока та неадекватно висока самооцінка (Ме=0,76+0,03).

7. Доведено, що управлінська компетентність офіцерів формується як результат взаємодії комплексу психологічних умов професійної підготовки в НАОУ і забезпечується: співвідношенням професійної підготовки із ціле-спрямованим впливом щодо розвитку основних психологічних властивостей майбутніх магістрів ВСУ; впровадженням методів аналізу та моделювання проблемних ситуацій; використанням програми розвивального тренінгу, що дозволяє формувати мотиваційний, гносеологічний, емоційно-вольовий, операційно-діяльнісний й особистісний компоненти управлінської компетентності; включенням тренінгової роботи в проведення занять із професійної підготовки.

8. Розроблена та впроваджена програма тренінгу управлінської компетентності, яка охоплює блоки: “Вступ до тренінгу управлінської компетентності”, “Управлінська компетентність як результат професійної підготовки”, “Психологічний розвиток управлінської компетентності”, “Усвідомлена трансформація” та забезпечує на статистично значущому рівні вдосконалення управлінської підготовки майбутніх магістрів ВСУ за показниками мотивації досягнення, невербальної та вербальної чутливості, інтегральної оцінки рівня соціального інтелекту, інтернальності у професійній сфері.

До перспективних напрямів дослідження можна віднести: розробку системи й алгоритмів психологічного забезпечення професійної підготовки офіцерів щодо розвитку їх професійної компетентності до дій в екстремальних умовах; обґрунтування психологічних особливостей формування і розвитку основних складових професійної компетентності магістра ВСУ; створення системної моделі розвитку професійної компетентності на всіх рівнях та етапах становлення військового керівника, в різних умовах і ситуаціях його діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

а) статті у наукових фахових виданнях

1. Мацевко Т.М. Проблема професійної компетентності в психолого-педагогічній літературі // Науковий часопис НПУ імені М. М. Драгоманова. ? Серія № 12: Психологія: Зб. наукових праць. – 2005. – № 3 (27). – С. .

2. Мацевко Т.М. Психологічні детермінанти розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил: Соціальна філософія, психологія. – Харків: ХУПС, 2006. – Вип. 1(25). – С. .

3. Мацевко Т.М. Професійна компетентність фахівця: поняття, сутність, зміст, структура // Вісник: Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. ? Серія: Психологічні науки. – К.: КиМУ, 2006. ? Вип. 9. – С. .

4. Мацевко Т.М. Рівні, критерії та показники розвитку управлінської компетентності у майбутніх магістрів військово-соціального управління // Теорія і практика управління соціальними системами: Щоквартальний науково-практичний журнал. ? Харків: НТУ “ХПІ”. – 2006. ? № 2. – С. 81-88.

5. Мацевко Т.М. Психологічна модель розвитку управлінської компетентності майбутніх магістрів військово-соціального управління у системі післядипломної освіти // Теорія і практика управління соціальними системами: Щоквартальний науково-практичний журнал. ? Харків: НТУ “ХПІ”. – 2006. ? № 3. – С. .

6. Мацевко Т.М. Результати впровадження експериментальної програми розвитку управлінської компетентності менеджерів військово-соціального управління // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Зб. наукових праць. – К.: Університет “Україна”, 2007. – № 3 (5). – С. .

7. Мацевко Т.М. Психологічні особливості розвитку управлінської компетентності офіцерів оперативно-тактичного рівня // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил: Соціальна філософія, психологія. – Харків: ХУПС, 2007. – Вип. 2 (28). – С.