КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Громко Тетяна Василівна

УДК 808.3

СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

НАРОДНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ ТЕРМІНІВ

ЦЕНТРАЛЬНОЇ УКРАЇНИ

(НА МАТЕРІАЛІ КІРОВОГРАДЩИНИ)

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Кіровоград – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ЛУЧИК ВАСИЛЬ ВІКТОРОВИЧ,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

кафедра української мови, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ПОПОВСЬКИЙ АНАТОЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ,

Дніпропетровський державний університет,

кафедра української мови, професор;

кандидат філологічних наук, доцент

СКЛЯРЕНКО ВАЛЕРІЙ ГРИГОРОВИЧ,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

кафедра філологічних дисциплін

початкового навчання, доцент.

Провідна установа: Запорізький державний університет, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 22 червня 2000 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою:

м.Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (м.Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

Автореферат розісланий 20 травня 2000 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Задорожна Н.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Останнім часом у слов'янському й, зокрема, в українському мовознавстві посилився інтерес до структури й семантики слів у межах окремих тематичних груп. Об'єктом вивчення обиралася й обирається насамперед лексика тих сфер, які є найактуальнішими для людини і в яких найповніше збереглися мовні одиниці різних зрізів: назви рослин, тварин, осіб, предметів побуту тощо. До таких, безперечно, належать і народні географічні терміни (далі ГТ, як і для географічна термінологія).

Будучи давньою і самобутньою, народна ГТ привертала увагу як зарубіжних, так і вітчизняних лінгвістів. Так, досить повно вивчена польська (П.Нітче), сербсько-хорватська (Ю.Шутц), чеська і словацька (Р.Малько), болгарська (Е.Григорян), македонська (М.Агрировський), російська (Л.Берг, П.Маштаков, Е.Мурзаєв, В.Мокієнко), білоруська (І.Яшкін) ГТ. Проаналізовано й балтійські ГТ (Л.Невська).

Українські студії над народними ГТ належать М.Сумцову, К.Дубняку, І.Верхратському, В.Левицькому, С.Рудницькому, М.Юрковському, а також сучасним дослідникам – Т.Марусенко, Й.Дзендзелівському, М.Толстому, Є.Черепановій, П.Чучці, О.Данилюк.

ГТ були об'єктом дослідження й топонімістів. Як твірні основи власних географічних назв їх розглядали ономасти різних слов'янських країн. У поле зору українських ономастів ГТ потрапляли головним чином у контексті дослідження гідронімів (студії О.Стрижака, І.Желєзняк, Ю.Карпенка, Є.Отіна, О.Карпенко, В.Шульгача, В.Лучика та ін.) та ойконімії (праці Д.Бучка, О.Купчинського, М.Худаша та ін.).

Центральноукраїнські ГТ, які функціонують на території сучасної Кіровоградщини, не були предметом спеціального дослідження. Вони лише частково включалися до праць Т.Марусенко. Найповніше ця група слів представлена в монографії В.Лучика "Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя", де в окремому розділі аналізується частина ГТ Кіровоградщини як твірних основ для місцевих назв водних об'єктів. Однак до завдань цього дослідження не входило синхронічне вивчення семантичної структури ГТ, до того ж, у ньому не розглядаються ті загальні назви географічних об'єктів (далі ГО), які не відбиті в місцевій гідронімії. Тобто спостереження вказаних дослідників не дають повного уявлення про ГТ обраного ареалу як цілісну систему. У зв'язку з цим реферована робота заповнить одну з лакун наукової характеристики лексики центральноукраїнського регіону, до якого входить сучасна Кіровоградщина.

Актуальність дослідження народної ГТ визначається й тим, що вона консервує найдавнішу й пізнішу природно-географічну й етнолінгвальну інформацію і лише частково виходить з активного вжитку або міняє семантичну структуру основ у зв'язку з екстралінгвальними змінами, а відтак фіксація, класифікація і науковий аналіз її має велике значення для відтворення інформації про різночасові умови розвитку нашого народу і його мови.

Місцеві ГТ точно й адекватно інформують про суть і властивості ГО, природних явищ тощо. З огляду на це аналіз семантичної структури (сукупності сем) і смислових зсувів є важливим не тільки для лінгвістів, а й для географів.

Реалізація діахронного підходу може дати цінну історичну інформацію про архаїчні основи й морфеми, давні мовні явища, міжмовні контакти та ін. Особливо цікавою в цьому плані є обрана для дослідження територія, яка становить ядро Центральної України (географічний центр держави знаходиться в середині Кіровоградської області - поблизу смт Добровеличківка). Специфіка цього регіону полягає в тому, що він лежить на межі двох природно-географічних зон – лісостепу й степу, які представлені на Кіровоградщині приблизно в однаковій мірі, поступово переходячи з одного стану в інший. Із суспільно-історичного погляду ця територія також неоднорідна, оскільки вона постійно виступала природною межею між різними культурами, народами, племенами або була місцем масових переселень з інших регіонів (наприклад, готів, гунів, антів, уличів, а пізніше турків, волохів, сербів, хорватів, болгар, поляків, росіян та ін.). Зазначені природно-географічні та суспільно-історичні умови позначилися і на місцевій ГТ, яка є надзвичайно багатою та різноманітною за формою і змістом (пор., приміром, близько 970 одиниць у "Словнику географічних термінів Волині", укладеному О.Данилюк, і понад 1780 лексем та їхніх варіантів у "Словнику народних географічних термінів Кіровоградщини", виданому Т.Громко, В.Лучиком і Т.Поляруш). Досліджувані ГТ відбивають властивості не тільки функціонуючих на Кіровоградщині південно-східних і південно-західних діалектів, але й деякі ознаки слов'янських та неслов'янських мов. Все це зумовлює особливу актуальність вивчення семантичних особливостей ГТ обраного ареалу.

Об'єктом дослідження є народна ГТ Кіровоградщини, яка становить основу центральноукраїнської географічної лексики, оскільки ізоглоси мовних одиниць і явищ ніколи раптово не обриваються за адміністративно-територіальними межами. Виходячи з того, що основна мовна й, особливо, позамовна інформація відбивається в семантичній структурі (сукупності сем) ГТ різних лексико-семантичних груп (далі ЛСГ), предметом дослідження в дисертації обрані виявлені в місцевій географічній лексиці семи, які формують семантичні особливості зафіксованих ГТ (найповніше вони представлені в згадуваному "Словнику народних географічних термінів Кіровоградщини").

Метою роботи є аналіз семантичних особливостей функціонуючих на теренах сучасної Кіровоградщини народних ГТ різних ЛСГ.

Для досягнення поставленої мети передбачається розв'язання таких основних завдань:

1) описати умови формування ГТ і природу їхньої семантики у зв'язку з позамовними чинниками та паралелями з інших говірок і мов;

2) з'ясувати семний склад ГТ й охарактеризувати їх за відношенням до тих чи інших ЛСГ;

3) на основі семантичного аналізу виявити загальновживані, діалектні й специфічні для окремих говірок ГТ та їхні значення;

4) проаналізувати явище семантичних переходів і зрушень у межах однієї чи кількох ЛСГ досліджуваних лексем;

5) показати ареальне поширення окремих ГТ зі специфічною для української мови семантикою.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація орієнтована на виконання Загальнодержавної комплексної програми широкомасштабного вивчення лексики різних сфер і тематичних груп, створення "Словника українських народних говорів" та "Лексичного атласу української мови", а також "Словника народних географічних термінів України". Вона виконана в рамках комплексної теми "Актуальні питання лексики і граматики української мови" кафедри української мови та лабораторії ономастичних і діалектологічних досліджень Кіровоградського державного педагогічного університету. Тема дисертації узгоджена з планом наукової роботи відділу ономастики Інституту української мови НАН України, який координує збирання й вивчення національної географічної термінології.

Основна джерельна база дослідження. Дисертація ґрунтується на польових матеріалах (1787 лексем та їх варіантів), зібраних автором разом з професором В.Лучиком і доцентом Т.Поляруш шляхом анкетування та усного опитування респондентів (на основі спеціально складеної Анкети та Питальника, що охоплює близько 1000 питань) під час місцевих експедицій, а також включає малочисельні стосовно Кіровоградської області матеріали Т.Марусенко. ГТ, що аналізуються, увійшли до "Словника народних географічних термінів Кіровоградщини", укладеного Т.Громко, В.Лучиком, Т.Поляруш (Київ-Кіровоград, 1999. – 224 с.). Крім цього, розглядаються поодинокі ГТ, зафіксовані автором після подачі до друку згаданого словника.

Методологічну основу роботи становить діалектична теорія пізнання, зокрема, про єдність часткового і загального, про простір і час як форми існування матерії та їх співвідношення з мовними одиницями, про зв'язок мови й мислення, форми й змісту, про системність мовних одиниць.

Методи та прийоми дослідження. Для розв'язання поставлених у дисертації завдань застосовується кілька методів і прийомів. Основним є описовий метод з його універсальними прийомами спостереження, систематизації та інтерпретації мовних фактів і явищ.

Центральне місце в процесі семного аналізу займає дистрибутивний метод. Для з'ясування кількісних показників й узагальнення результатів дослідження використовуються прийоми статистичного методу. При розв'язанні окремих завдань застосовуються відповідні прийоми порівняльно-зіставного й порівняльно-історичного методів, а також прийоми лінгвістичної географії, за допомогою яких з'ясовується ареальне поширення ГТ чи їхнього значення.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що в науковий обіг уведено новий фактичний матеріал говірок Центральної України. Уперше синхронічно досліджується семна структура й семантичні особливості народної ГТ Кіровоградщини як цілісної системи способом включення їх до різних ЛСГ. Порівняно з традиційною класифікацією народних ГТ до складу "Тематичної групи назв на позначння рельєфу" додано ще одну тематичну підгрупу "Назви на позначення шляхів сполучення" та ЛСГ "Місце добування матеріалів для господарських потреб", яка входить до виділеного нами підрозділу "Тематична підгрупа назв географічних об'єктів". З'ясовано й описано продуктивність семантичних моделей у межах досліджуваної лексичної системи, а також виявлено спільні та відмінні риси ГТ порівняно з українською літературною мовою та аналогічними системами інших регіонів України. Новим є виділення на матеріалі ГТ результатів міжмовних та міждіалектних зв'язків, встановлення їх семантичних та лексичних паралелей.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що запропонований аналіз дає глибше уявлення про семантику говіркових назв ГО, про системну організацію семантики географічної лексики, різні типи взаємозв'язку, взаємозумовленості та взаємозалежності лексичних одиниць у межах однієї тематичної групи, ЛСГ, а це, у свою чергу, сприятиме подальшому теоретичному розвиткові української семасіології, зокрема в галузі географічної термінології. Наукове дослідження дає змогу розширити уявлення про тісний зв'язок ГТ з позамовною дійсністю. Крім того, результати дослідження можуть розглядатися як фрагмент до загальноукраїнських діалектних студій.

Практична значимість. Проаналізований фактичний матеріал становить цінність для використання в подальших семасіологічних, ономастичних, етимологічних і лексикографічних дослідженнях. Отримані результати можуть знайти широке застосування при викладанні курсу "Діалектологія", розділів "Лексикологія" і "Лексикографія" сучасної української мови, спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, а також у процесі проходження діалектологічної практики й організації науково-дослідної роботи зі студентами та учнями.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота являє собою завершене дослідження актуальної проблеми, виконане автором самостійно. У колективному "Словникові народних географічних термінів Кіровоградщини" персональний внесок здобувача полягає в особистому збиранні близько третини фактичного матеріалу протягом 1994-1996 рр., у самостійному укладанні картосхем і підготовці фотоілюстрацій. У виданих спільно з професором В.Лучиком тезах здобувач пояснив семантику гіпотетичного твірного апелятива гідронімів з основою Омельник-/Омельнич-.

Апробація роботи. Основні положення дисертації апробовані на наукових конференціях і семінарах та засіданнях кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (1995-2000 рр.), на Всеукраїнській науковій конференції "Українська термінологія і сучасність" (Київ, 1996р.), на республіканських ономастичних семінарах Інституту української мови НАН України (1995-1998 рр.), на міжвузівській конференції "Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку" (Запоріжжя, 1996р.), на міжнародній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград, 1999 р.). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Результати дослідження за окремими розділами висвітлені у 14 публікаціях (словник, статті, тези).

Структура роботи. Реферована дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (219 позицій). До роботи додається список умовних скорочень (скорочення мов, наріч і діалектів та ін.). Додаток містить 24 картосхеми. Загальний обсяг дисертації 194 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об'єкт і предмет дослідження, формулюється мета та основні завдання роботи, визначаються методи дослідження, його основна джерельна база, викладається зв'язок з науковими програмами, планами, темами, вказується наукова новизна, теоретична і практична цінність одержаних результатів, подаються відомості про апробацію роботи, зазначається кількість та обсяг публікацій, які відбивають основні результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі "Тематична група назв на позначення рельєфу", який складається з чотирьох підрозділів, розглядаються назви на позначення рельєфу та його частин, географічних об'єктів, пов'язаних з рельєфом, і назви на позначення шляхів сполучення.

У підрозділі "Загальна характеристика географічних умов регіону" відзначається, що Кіровоградська область розташована на правобережжі України в південній частині Придніпровської височини, в середньому межиріччі Дніпра і Південного Бугу. Поверхня досліджуваного регіону являє собою здебільшого плато або підвищену хвилясту рівнину, розчленовану густою сіткою річкових долин і балок, а також ярів. Приблизно однаковими за розмірами є північно-західна лісостепова і південно-східна степова зони з властивими їм природно-географічними умовами. Географічне положення, кліматичні умови і ґрунтовий покрив Кіровоградщини є вигідними для розвитку господарства, зокрема сільського.

Другий підрозділ "Тематична підгрупа назв на позначення рельєфу та його частин" складається з шести пунктів: 1.2.1. ЛСГ "рівнина", 1.2.2. ЛСГ "низина", 1.2.3. ЛСГ "долина", 1.2.4. ЛСГ "яр", 1.2.5. ЛСГ "яма", 1.2.6. ЛСГ "підвищення".

У ЛСГ "рівнина" аналізується 60 лексем - назви рівнин у широкому чи вузькому значеннях, а також їх елементів, які встановлені на основі диференційних ознак. Так, сему 'рівнина (у загальному значенні)' виражають 25 ГТ. Основну групу слів на позначення рівнин становлять похідні від коренів рівн-/ровн-, -діл-/-дол-, що дозволяє говорити про розширення їх семантики на центральноукраїнському мовленнєвому ґрунті. Етимологічно спорідненим з основою -діл-/-дол- є слово ладоня, утворене шляхом метафори - перенесення назви частини тіла на подібний ГО. Для назви рівнини використовуються також лексеми степ, степки, степок - моносемантичні одиниці. ГТ низ, низина, низовина - результат дії моделі семантичного переходу 'низина'«'рівнина'.

На великий чи малий розмір ГО вказують відповідно репрезентанти сем 'широка рівнина' і 'невелика рівнина': низ, роздолля, п'ятачок. Корелятивна ознака "заболоченість/незаболоченість ГО" не знаходить чіткого семантичного вираження в розгляданій ЛСГ. Якщо сема 'мокра заболочена рівнина' закономірно випливає з внутрішньої форми споріднених ГТ багва й баговіння, то для називання незаболочених рівнин "спеціальні" лексеми не використовуються. Обидва утворення з коренем баг- - багва, баговіння - мають значення "мокра заболочена рівнина", що є прикладом семантичного переходу 'болото'«'рівнина'. На наявність рослинності вказують семи: 'рівнина, вкрита травою' і 'рівнина, поросла лісом', які виражають неспоріднені лексеми берег, долина, луг, луки, низовина. Полісемантичну назву берег перенесено на описуваний ГО з іншого за суміжністю. Лексема долина в семантичному полі "рівнина", крім розгляданої семи 'рівнина, вкрита травою', репрезентує 'розташованість на березі річки', 'розташованість у неглибокій западині', 'рівна місцевість між двома підвищеннями', які, за винятком загальнонародного 'рівнина в западині', демонструють місцеві семантичні особливості.

Ознака 'місце розташування рівнини відносно інших ГО' відбита в семах 'рівнина на підвищенні', 'рівнина в низині', 'рівнина в неглибокій западині', 'рівнина біля річки', які, у свою чергу, передаються понад 25 ГТ. З них більшість звузила своє вихідне значення. За подібністю до відповідної частини тіла сформувалася семантика 'рівнина на підвищенні' в ГТ лоб. Плaто 'рівнина на підвищенні' - акцентний варіант літературного платo, де це слово має широке географічне значення. Відмінною від літературної є і сема 'рівнина на підвищенні' в ГТ пологи. Мотиваційна ознака основи ГТ п'ятачок затемнена. Cемантика лексем толока, точок 'рівнина на підвищенні' – наслідок перенесення загальномовного "земельна ділянка" та діалектного "місце для гуляння молоді" на ГО за подібністю зовнішніх ознак, а можливо, й за функціональним призначенням. Синонімічні семи 'рівнина біля підвищення', 'рівна місцевість між підвищеннями' відповідно передаються неспорідненими ГТ підгорок і долина. Сему 'рівнина в неглибокій западині' виражають споріднені діл ГТ і левада, які є результатом семантичного переходу 'інший ГО'«'рівнина'. Сему 'рівнина в низині' репрезентує лише ГТ здолинок, який є префіксально-суфіксальним утворенням від згадуваного -діл-/-дол-. Із семою 'рівнина біля річки' виступають долина, левада та низ, низина, низовина.

За аналогічною методикою аналізуються ГТ інших ЛСГ, у системі яких реалізуються загальновживані (напр., низинка 'невелика низина'), діалектні (напр., вертьоба 'яма конусоподібної форми') і специфічні для окремих говірок (напр., полонина 'долина') семи. Відповідно фіксуються й характеризуються загальновживані (жолоб, прірва), діалектні (похил, шпиль) і вузьколокальні говіркові (річковина, фоса) ГТ. Частину ГТ з притаманним лише для окремих говірок значеннями становлять ті слова, в яких спостерігається оказіональне переосмислення загальновживаної основи, внаслідок чого формується таке явище, яке можна назвати "внутрішньою антонімією": діл 'довге підвищення' та ін. Загалом ГТ, які входять до ЛСГ "низина", "долина", "яр", "яма", "підвищення", репрезентують 76 сем.

Третій підрозділ "Тематична підгрупа назв на позначення географічних об'єктів, пов'язаних з рельєфом" складається з трьох пунктів: 1.3.1. ЛСГ "кам*******************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************нь" з різними відтінками значень виражають 36 лексем. ГТ камінь (та його фонетичні варіанти) виступають в основному з двома значеннями: "окремий великий камінь [у степу]" і "камінь на дні річки". Сюди ж відносимо і болгаризм камак, який є одним із прикладів іншомовного впливу на формування досліджуваної ГТ.

Інші семи ('великий камінь', 'окремий камінь', 'обломок скелі', 'виступ скелі', 'купа') виражаються загальновживаними (вал, бут, купа), діалектними (брилак, булиш, скалля) і характерними для окремих говірок (болване, отвал) ГТ.

У підрозділі 1.3.2. ЛСГ "печера" місцеві спелеографічні терміни, тобто терміни на позначення печер, у досліджуваних говірках представлені 23 утвореннями. Звертає на себе увагу те, що переважна більшість ГТ на позначення семи 'печера (у загальному значенні)' не фіксується в попередніх ЛСГ, що свідчить про специфічність диференційних ознак позначуваного ними ГО: печера (печура, пєщера, піщера), темниця, тунеля, грот, нора та ін. Конура –метафоричне перенесення назви з буди, тісного й брудного приміщення. Для аналізованої групи назв продуктивною є модель творення їх від дієслів, що позначають пересування [у довгих печерах]: лазище (<лазити); хід, ход (<ходити); хованка, ховалка (<ховатися): місце, де можна сховатися. Сурка належить до малочисельних ГТ з невідомою внутрішньою формою.

Сему 'щілина в землі' репрезентують лексеми розводина, тріщина, трєщина, щілина, щелина, щель, основи яких використовувалися в синонімічних лексемах попередніх ЛСГ. З них ГТ розводина мотивований віддієслівним іменником розвід (<розводити) як образна назва описуваного ГО з розведеними краями, берегами.

1.3.3. ЛСГ "місце добування матеріалів для господарських потреб". Особливість ГТ розгляданої ЛСГ полягає в тому, що названі ними ГО поєднують природні і штучно створені ознаки: вони пов'язані з процесом людської діяльності, направленої на добування природних мінералів і речовин, необхідних у господарстві, зокрема для будівництва. В умовах Кіровоградщини це головним чином камінь, глина, пісок, вапно, відповідно до яких сформувалися малочисельні групи ГТ із семами 'місце добування каменю' (бруяки, камнярня), "місце добування глини" (глинарник, відкрита шахта), "місце добування глини і піску" (вибоїна, катакомба, шахта), 'місце добування піску' (пісище, пісковище, глинище), "місце добування вапна" (вапняк), 'місце добування води' (вибоїна, водокачка, скважина).

У четвертому підрозділі "Тематична підгрупа назв на позначення шляхів сполучення" аналізується ЛСГ "дорога і стежка". Матеріал свідчить, що місцеві жителі, як правило, принципово відмінних характеристик між ґрунтовою дорогою і стежкою не вбачають, у зв'язку з чим указані ГО умовно об'єднуються в одну ЛСГ. Умотивованість такого об'єднання підтверджується відносно однаковим складом диференційних ознак, які виділяються в мікрополях "дорога" і "стежка". Незважаючи на те, що дороги і стежки – це найпоширеніші нанорельєфні ГО, лексеми та їх варіанти, які репрезентують семи ЛСГ "дорога", нараховують близько 50 одиниць. Найуживанішими на всій досліджуваній території є ГТ, утворені від основ дорог- і стеж-.

Найбільшу групу становлять назви, що характеризують якість дороги, зокрема за матеріалом її покриття. Вони репрезентують семи 'піщана дорога' (піщанка), 'дорога, вимощена каменем' (9 ГТ з основами камін- і щебен-, а також грейдер, грейдарка, большак, бурківка та ін.), 'ґрунтова дорога' (грунтова, грунтовка, настелена, ненастеляна). Значну групу становлять ГТ, семи яких відбивають різні формальні ознаки дороги: вилка, перехрестя, загінка ("розворот на полі"), круг, кружка ("дорога по периметру поля"). Функціональне призначення шляхів сполучення виражають: прохід, брідок, вада ('брід'), а розташування шляхів сполучення відносно інших ГО репрезентують такі семи: 'узбіччя дороги' (узбочина, узвіз), 'стежка між полями' (межа), 'дорога на болоті' (тропка, настіл), 'стежка на болоті' (твердина, тропінка).

Другий розділ "Тематична група географічних назв на позначення рослинного покриву" містить три підрозділи: 2.1. ЛСГ "ліс", 2.2. ЛСГ "луг", 2.3. ЛСГ "поле".

2.1. ЛСГ "ліс". Природні ознаки лісостепу й степу знаходять своє відображення в семантиці найчисельнішої групи ГТ, що об'єднуються значенням "ліс". У системі розгляданої ЛСГ функціонує понад 300 назв та їхніх варіантів, які виражають 52 семи, що відбивають ДО мікрополя "ліс". Переважна більшість ГТ з аналізованим значенням має основи загальновживаних слів. Разом з тим помітна частина їх є прикладами назв з непрозорою етимологією чи специфічною для відомих основ або місцевих утворень семантикою.

Сему 'ліс (у загальному значенні)' передають ГТ гуре, зеленка, левада, ліс. З них характерний для окремих говірок ГТ зеленка має лише загальне значення "ліс", хоч його основа вказує і на таку ознаку, як відповідний колір чи молодий вік. Очевидно, болгарського походження лексема гуре, яка в аналізованій ЛСГ виражає дві семи - 'ліс (в загальному значенні)' і 'зарослі дерев' – виникла за продуктивною в мові-джерелі, як і в інших слов'янських мовах, моделлю взаємопереходу 'ліс'«'гора', 'гора'«'ліс'.

Крім розглянутої, зафіксовані ще такі семи: 'лісосмуга' (лісосмужка, посадка), 'лісонасадження в середині населеного пункту' (дерева, лісопарк), 'ліс круглої форми'(круглик, кругляк), 'хороший ліс' (строітельник, ухоженик), 'поганий (недоглянутий) ліс' (занедбання), 'криворослий ліс' (корчняр, корчомака), 'дрібний ліс' (дрібнолісся, хмизняк), 'сучкуватий ліс' (сучняк), 'сухий ліс'(сухолісок, сухостой), 'ліс, повалений бурею (бурелом), 'заповідний ліс'(заповєднік, звіринець), 'розсадник дерев' (розсадок, питомник), 'листяний ліс' (листвяник), 'мішаний ліс' (діброва, сумісь), 'березовий ліс'(березняк, березовка), 'берестовий ліс' (берестки), 'вільховий ліс' (ольшини), 'дубовий ліс' (рідкодубиця, стародуб),'кленовий ліс' (клен, кльонці), 'сосновий ліс'(гай, сосонка) та багато інших, а також семантичні опозиції: 'великий ліс':'малий ліс' (масів, урочище; байрак, дачі), 'густий ліс':'рідкий ліс' (густоліси, дєбрі; пролісок, рідина), 'старий ліс':'молодий ліс' (стародеревісняк, столітник; молодяк, паросль).

Одну з підгруп аналізованих тут ГТ становлять назви лісу за розташуванням відносно інших ГО: а) ГТ, які називають ліс, розташований біля географічного об'єкта - 'ліс на підвищенні', 'ліс біля річки' (луг), 'ліс в низині' (часто вони є результатом семантичного переходу 'луг'«'ліс'), 'ліс у яру' (байрак); б) ГТ, які характеризують ліс з переважанням певних ГО: 'ліс з ярами' (виярок) 'ліс із горбами'(горбуняк).

Велику підгрупу становлять ГТ, які репрезентують семи: 'зарослі дерев', 'зарослі кущів' (дерезняк, драчка), 'прогалина в лісі, просіка' (гайдарка, прогалля), 'узлісся, край лісу' (галявнище, околиця), 'випалене місце в лісі' (гарь, пропалля), 'купа гілля, хмизу, лісового сміття' (ломаччя, форіст). Характеристику рельєфу в лісі передають семи 'горб у лісі', 'низина в лісі', 'яр у лісі', 'заболочене місце в лісі'.

2.2. ЛСГ "луг". Сему 'луг (у загальному значенні)' містять 16 лексем. Найактивніше її представляють ГТ луг та його деривати лужок, лужайка 'невеликий луг'. Інші ГТ на позначення лугу репрезентують семантичні переходи 'луг'«'інший ГО' (берег, дубравка, левада), 'поле'«'луг' (пустирь, пляцок, різнотрав'я). Сему 'місце, де раніше був луг' передає лексема луговина.

Репрезентантами семи 'луг заливний' є 28 лексем, з яких цілий ряд похідних від берег, що є типовим при номінації мокрих, заболочених місць, а інші ГТ – репрезентанти семантичного переходу 'низина'«'луг заливний'. Активні утворення від базових дієслів з основами залив-, полив-, затоп-, плав-.

Сему 'пасовище' репрезентують 23 лексеми та їхні варіанти. Це переважно утворення, мотивовані дієсловами (паша, пастівень, вигонок), а також тирло, тирлище. ГТ порок містить основу невідомого походження (можливо, метафоричне перенесення з когось чи чогось, що має негативну рису чи ваду). Аналізовану сему виражають також лексеми, значення яких виникли способом метонімії (за суміжністю): берег, толока.

Назви, що передають поняття 'луг сінокісний' (косовиця, сінокіс), семантично прозорі. Лексема луг семантично немаркована.

Сема 'підвищений луг' передається лексемою полянка (пор. місц. 'рівнина на підвищенні').

Серед назв 'випаленого місця на лузі' (15) найчастіше трапляються назви з коренями –гор-/-гар-, –пал-. Семантично близькі піч і кострище. Метафоричні утворення – лисина, залисина, а також ГТ токовище, семантика якого випливає із значення основи тік-/ток- (-ище в локативній функції).

2.3. ЛСГ "поле". Диференційні ознаки відповідного ГО відбиті в багатьох семах описуваних ГТ: 'поле (у загальному значенні)', що репрезентується 30 лексемами (аршин, гони, дача, фартух та ін.), з яких найуживанішими є спільнослов'янські назви поле, нива. Деякі аналізовані терміни розвинули географічне значення на базі семантики загальномовних слів. Це полоса, полоска, смужка, що репрезентують семантичний ланцюг 'смуга' «'частина поля'«'земельна ділянка', в основі якого ознака продовгуватості.

Групу метафор, що, як правило, виражають сему 'невелика земельна ділянка' за асоціативним сприйняттям земельної ділянки, у більшості випадків формують перенесення з назв інших предметів, наприклад, кравецьких полотен: клапоть, клаптик, латка, фартух. Подібну семантику має і згадуваний уже ГТ п'ятачок. Кусок, лунка, клин, клинок - результати перенесення способом синекдохи назви частини [поля] на ціле. Мотиваційна ознака та етимологія линдик 'невелика земельна ділянка', можливо, пов'язані з семантикою діалектного линдик "невеликий шматок (полотна, поля)" як запозичення зі східнороманських мов, з яких проникли ГТ і в інші ЛСГ. Твірна основа східнослов'янського ГТ пашня вказує на оброблену плугом земельну ділянку.

Наступна мікрогрупа – ГТ, семи яких розкривають якість і господарську цінність угідь: 'земельна ділянка з чорноземним ґрунтом' (чорнозем, чорнозьом), 'суглинок' (глинянка, руда), 'супісок' (пісочняки, піщаник), 'земельна ділянка з піщаним і глиняним ґрунтом' (солонець, сольона), 'оброблене (зоране) поле' (висівки, зябля, ораниця),'поле, відведене для вирощування овочів' (береговиння, постате), 'город, присадибна ділянка' (город, поле), 'обгороджена ділянка на городі' (загорожа, городок),'поле, що погано родить' (невдоба, ялова земля), 'необроблена земельна ділянка' (гуляй-поле, дерн, дичавина) 'ділянка поля, що дуже поросла бур'яном' (гай, бур'ян), 'поле, підготовлене до обробітку' (зяб, лягичка, лядо, парі). Сюди ж прилягають ті ГТ, які формують семантичну опозицію 'поле, яке засіяне (засаджене) культурою':'поле після збирання культури'(гречка, кавуни; пшінка, стерня).

Цілий ряд ГТ становлять т.зв. нанолокативи, які позначають 'частину поля'. З огляду на семи їх можна кваліфікувати: 1) за відношенням до врожаю і культур: 'частина поля, де нічого не росте' (белебина, голя, лоб), 'затінена деревами частина поля' (затінок). Лексеми лунка, ляга, лягичка, загінка репрезентують сему 'відмежована іншими культурами (буряком та ін.) ділянка поля, де росте картопля'; 2) за функціональним призначенням: 'межа між полями' (межа), 'межа між полями у вигляді насипу' (границя, пересип); 3) за формою та кількістю оброблюваної землі: 'клин поля' (клин, кусок, ріг, загінка). Домінанта в останньому ряді ГТ клин, який виник шляхом метафоричного перенесення первісного ремісницького клин на позначення одного кінця шматка дерева, полотна чи металу. ГТ круг, кусок 'клин поля' – наслідок звуження до загальномовної семантики географічного значення, а ріг (рог) 'клин поля' – метафоричне утворення за подібністю до частини тіла тварини. Серед назв, мотивованих відсутністю рослинності, можна виділити дві групи утворень: а) назви, перенесені з іншого ГО: белебина "частина поля, де нічого не росте" (пор. місц. белебина з вихідним значенням "підвищення, відкрите місце"), толока "необроблене поле" (пор. толока "рівнина"); б)метафоричні утворення, похідні від прикметників: лисий – лисина і пустий – пустище, пустка, пуща.

На межі власне nomina loci та назвами орорельєфу знаходяться репрезентанти сем 'підвищення (чи схил), яке обробляється' та 'низина, яка обробляється': косогір, поперечка 'поперечно ораний схил', розорана могила.

Семантичний ряд зі значенням 'випалене місце на полі' становлять 23 ГТ, з яких майже всі репрезентують і згадувані семи 'випалене місце в лісі', 'випалене місце на лугу'.

У третьому розділі "Тематична група назв на позначення водних об'єктів та їх частин" вказується, що залежно від характеру і фізико-біологічних властивостей води гідрооб'єкти поділяються на дві великі групи: болотні і протічні чи непротічні води та їх частини. Відповідно виділяються дві тематичні підгрупи – назви на позначення болота і назви на позначення протічних і непротічних вод та їх частин.

Підрозділ 3.1. "Тематична підгрупа назв на позначення болота" складається з двох пунктів: 3.1.1. ЛСГ "болото" і 3.1.2. ЛСГ "суша на болоті".

3.1.1. ЛСГ "болото". На позначення 'болота (у загальному значенні)' використовується 68 ГТ. Узагальнююча назва болото (та її фонетичні варіанти балото, балто), що має всеслов'янське поширення, в досліджуваних говірках є найуживанішою. Лексема болото активна і як словотвірна база: напр., болотина, заболоть. Залежно від інших ознак – рослинності, фізико-геологічних характеристик тощо – позначуваний нею ГО одержує інші, більш спеціальні складені назви: мохове болото, торфове болото. Друге місце за поширеністю займає лексема багно, відома східно- і західнослов'янським мовам. Серед дериватів від неї багнище, багнюка, які, хоч і мають аугментативні форманти, але сему 'велике болото' в досліджуваних говірках не передають. ГТ вікнина 'болото' – метафоричне утворення, яке, у свою чергу, походить від вікно. Характерною особливістю лексем семантичного мікрополя "болото" є те, що значна частина з них віддієслівного (бовтанка, в'язь, грузина) і відприкметникового (гнилиця, квасня) походження. До ряду відіменних ГТ належить найменування за характером болотного ґрунту, подібного до глею (глеїще), до глини (у місцевому мовленні "замішана на воді глина" - чавун, чавуння, а також твань, тванюка). Мікрогрупу ГТ з аналізованою семантикою становлять віддієслівні утворення з основами звуконаслідувальних слів джвакотиння і чвакотиння. Звертають на себе увагу ГТ, в основі яких лежить номінація за рослинністю: очеретняки та за тваринним світом болота: жабник, п'явошник. ГТ жабуринник виступає безпосереднім похідним від жабуриння – назви водоростів.

Кал, калюка в описуваному значенні – давні утворення зі збереженням первісної семантики. За ознакою вологості болота утворено назви від кореня мок-(моч-), до того ж ці похідні не завжди мають значення "болото", а іноді називають більш загальне поняття "низинне мокре місце": моква, мочар, мочарі. ГТ мочарідь – вузьколокальний діалектизм. У ЛСГ, що описується, сему 'болото кольору іржі' репрезентують співвідносні іржа, гиржа, иржавка, ржавець та руда, рудавиця. До семантично близьких належать і утворення з коренем –мул-: мулина, муляка, мулятина, намул.

Невелика кількість лексем розляданої ЛСГ виражає семи: 'велике болото':'невелике болото', 'торф'яне болото', 'болотна яма', 'водна поверхня серед болота'.

3.1.2. ЛСГ "суша на болоті". Репрезентантами другого корелята семантичної опозиції 'водна поверхня серед болота':'суша на болоті' є семи 'купина на болоті', 'дорога, стежка на болоті' тощо. Сему 'купина на болоті' виражають 14 лексем: болотний насип, змє, клаптик, кочкарник, кушир та ін. Домінантами тут виступають ГТ купина, кочка.

Сему 'дорога, стежка на болоті' репрезентують 15 лексем із загальномовною семантикою "дорога", напр.: дорога, стежка, тропінка.

ГТ цієї ЛСГ виражають ще семи 'випалене місце на болоті', 'заболочене місце в лісі', 'мокре місце між двома узгір'ями', 'місце, де було болото'.

У підрозділі 3.2. "Тематична підгрупа назв на позначення водних об'єктів та їх частин" аналізуються назви протічних і стоячих вод, які становлять багату і різноманітну за походженням і семантикою групу ГТ.

До 3.2.1. ЛСГ "протічні води" віднесені лексеми на позначення ГО з протічною водою і частин таких водних об'єктів.

Поняття 'річка' передають ГТ: балта, вода, вдета, гирле, річка, речка, рєчка. З них ГТ річка охоплює весь досліджуваний ареал і є загальновживаним в українській мові; вода 'річка' – перенесення назви з частини на увесь ГО. Вдета 'річка' – неясного походження (очевидно, болгаризм). Лексема балта, що репрезентує семи 'річка', 'джерело', 'струмок', має паралелі в болгарській мові. ГТ гирле 'річка' є зворотнім запозиченням з молдавської мови.

Інші семи називають частини річки: 'витік, початок річки', 'гирло річки', 'русло річки', 'старе русло річки', 'звивина у руслі річки', 'поворот русла річки', 'розгалуження русла річки', 'течія річки', 'тиха стояча вода біля берега', 'швидка течія річки', 'брижі на воді від швидкої течії', 'вир у річці', 'загата', 'водоспад', 'затока річки', 'рукава річки', 'притока річки'.

У досліджуваних говірках засвідчено порівняно велику кількість назв джерела – 40 ГТ. Повсюдно вживаний ГТ джерело має також фонетичні та словотвірні варіанти: джерело, джерило, джерельце, джерелце, жерело, жерло, семантика яких у цілому незмінна; джерело може також репрезентувати семи 'джерело в лісі', 'підземне джерело' та 'підводне джерело', а суфіксальні утворення передають додаткову ознаку – 'розмір ГО', виражаючи сему 'невелике джерело'. Назви артизіан, артизян, артізан 'джерело, з якого б'є вода струменем угору' недавно утворені на власному діалектному ґрунті від артезіанський колодязь. Назви 'джерела з швидким витоком води із звучанням' творяться від дієслів звуконаслідувального походження: бурчало, очевидно, від бурчати, дзюрка, дзюрчак - від дзюркотіти, дзюрчати. Це дуже продуктивна семантична модель в українських говорах. ГТ тюркського походження бургеля, бургело передають сему 'підводне джерело' і є вузьколокальними діалектизмами. ГТ підшкурна вода 'підземне джерело' відбиває таку ознаку, як здатність джерельної води ховатися під ґрунтом, а материця 'джерело' – неясного походження (можливо, образне утворення за ознакою 'те, що дає життя'). Інші ГТ походять від загальновживаних основ.

Сему 'водоспуск' виражають 15 ГТ. Це різного роду утворення, мотивовані дієсловами на позначення руху води. Так, вода спускається (водоспуск, опуст), йде (водохід), стікає (стік, стока), втікає (втечка) та ін. Шандори 'водоспуск' належить до ймовірних запозичень з неясною внутрішньою формою.

На позначення поняття 'струмок' у досліджуваних говірках засвідчено 22 назви. Найбільш поширеною з них є загальновживане струмок, рідше струмінь. Його найближчими за основним значенням синонімами виступають ГТ ручайок, бурчак, водоток, холодушка, чистяк.

Сему 'місце, де вода зникає під землею' виражають вирва, воронка, заводок, лійка, хованка, тріщина, юрка та ін. З них ГТ лійка зберігає свою первісну семантику "кругла яма, куди збігає вода". Він широко відомий в українських діалектах і в польській та словенській мовах.

У складі 3.2.2. ЛСГ "стоячі води" характеризуються семи 'озеро' (ковбань, тросняк), 'став' (ставок, жабурятник, водень), 'місце, де вода стікає із ставка' (сток, дамба), 'водосховище' (водохранилище), 'криниця' (копанка, гусак, опарь), 'водопій' (питюшнік, пристань, стависько), 'місце, де збирається вода після дощів' (стояк, ринва), 'калюжа’' (кальдьобина, вирва, круг), 'штучна водойма для зберігання води’' (басейн, пратва), 'штучна водойма для розведення та утримання риби’' (сажавка, гатник).

У пункті 3.2.3. ЛСГ "води проточні і стоячі" аналізуються сема 'весняний розлив' (16 ГТ). Семантична диференціація зібраних назв 'повені' не відзначена. Особливим є те, що такі ГТ поширюються в місцевому мовленні не тільки на розливи річок, але й на інші види природних розливів. Найширше вживані на досліджуваній території, як і в майже всіх українських говорах, назви повінь, паводь (утворена за аналогією до повідь), паводок, половоддя та їх фонетичні варіанти. Наводнєніє за фонетичними ознаками виразний росіянізм.

Кілька наступних пунктів включають ЛСГ "ділянка водойми", "дно водойми", "глибина", "мілина", "берег", "острів", кожна з яких репрезентує по 1-2 семи і представлена незначною кількістю ГТ. Серед них загальномовні (місце, дно, брід, провалина), діалектні (глибінь, спід) і вузьколокальні (безводня, жаб'ятник, міл, мілизна, плямка 'острів') ГТ.

Лише ЛСГ "берег" представлена численними ГТ з семами 'берег (у загальному значенні)' (бік, коса, мчавки, шамраї), 'берегова лінія' (бровка, кромка), 'кам'янистий берег' (гальчак, жорства, камні), 'піщаний берег' (піщанка, п'ясан), 'ракушковий берег' (ракушник, ракушняк), 'глиняний берег' (біляк), 'рудий берег' (іржавець) і семантичною опозицією 'крутий берег':'пологий берег' (кручало, крутоспуск, стінка; пологи, рівновина, скот).

У висновках сформульовані найзагальніші результати дослідження, які відбивають основні семантичні особливості народних географічних термінів Центральної України. До них можна віднести:

на формування семантичної структури народних ГТ вирішальний вплив справляють природно-географічні умови степу й лісостепу та особливості взаємодіючих говірок, діалектів і мов;

1) у системі досліджуваних ГТ виділяється 24 ЛСГ, що об'єднують близько 270 сем, кількість яких в одній лексемі сягає від 1 до 12;

2) за сферою вживання і характером семантичної структури ГТ об'єднуються у 3 групи: загальновживані (значна частина), діалектні (більша частина) і специфічні для окремих говірок (незначна частина), окремі з яких мають оказіональні значення;

3) семантичні переходи й зрушення в межах однієї чи кількох ЛСГ, які відбуваються способом метафори, метонімії, синекдохи,