ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

МИЦЬКО ВОЛОДИМИР МИРОСЛАВОВИЧ

УДК 159.923.2:159.923.5+37.015.3

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКСІОГЕНЕЗУ

МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Івано-Франківськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені

Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор психологічних наук, професор

Карпенко Зіновія Степанівна,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, завідувач кафедри

педагогічної та вікової психології.

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор

Варій Мирон Йосипович,

Львівський державний університет

внутрішніх справ, декан факультету психології; |

кандидат психологічних наук, доцент

Гуменюк Оксана Євстахіївна,

Інститут соціальної та політичної психології

АПН України, лабораторія психології

політичної участі, старший науковий

співробітник. |

Захист відбудеться 19 жовтня 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20. 051. 04 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

Автореферат розіслано 18 вересня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Белей М. Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Стрімка глобалізація, зростаюча дезінтеграція та розшарування суспільства, знецінення культурної, моральної, етнічної ідентичності і, зрештою, “розмивання” індивідуальних контурів людської особистості, а відтак все більша “закритість” та “багатовекторність” внутрішньоособистісних процесів задають нові орієнтири високопрофесійної психологічної освіти, вказують на необхідність переорієнтування методів професійної підготовки у ВНЗ з їх вузькоутилітарною спрямованістю (набуття знань, умінь та навичок) на процес становлення особистості майбутнього психолога.

Констатація недостатньої ефективності психологічної допомоги (О.Ф. Бондаренко, Н.Ф. Каліна, Т.А. Кадикова, Л.М. Карамушка, З.Г. Кісарчук, Н.Л. Коломінський, В.Г. Панок, Н.І. Пов’якель, О.Л. Подолянюк, В.А. Семиченко, Т.Ф. Шевченко, Т.С. Яценко) ставить питання про перегляд змісту і методів професійної освіти як такої і спрямовує пошуки шляхів розв’язання даної проблеми. І хоча низький рівень ефективності психологічної діяльності спричинений низкою соціальних чинників та стереотипів, серед яких – неготовність потенційних клієнтів бачити у психологах людей, здатних допомогти у вирішенні їхніх проблем, брак психологічної обізнаності у суспільстві тощо, все ж головною проблемою недовіри до професійної компетентності психолога в суспільстві є його власна особистісна незрілість і “невідкоректованість”.

Виправити становище у царині ставлення до психологічного супроводу навчально-виховного процесу можуть і відповідним чином орієнтовані психолого-педагогічні дослідження. З цією метою важливо виробити об’єктивні критерії ефективності професійної психологічної діяльності, виокремити складові професійної компетентності, забезпечити повноту спектру і гармонійності ціннісно-смислової сфери особистості та відповідність особистісних властивостей психолога професійним вимогам, стимулювати мотивацію до покращення професійних умінь ще на етапі вузівської освіти.

З урахуванням вищезазначеної проблематики дослідження в галузі педагогічної психології в основному зорієнтовані на створення нормативної професіографічної моделі психолога з чіткими етико-нормативними координатами та особистісною відповідальністю щодо результатів майбутньої діяльності (Г.С. Абрамова, О.Ф. Бондаренко, О.К. Дмитренко, І.В. Дубровіна, В.Г. Панок, А.А. Марголіс, О.А. Бєлобрикіна, М.А. Єгорова, І.Г. Тимощук), вивчення індивідуально-типологічних властивостей особистості, що визначають ефективність професійного становлення і спрямованості у психологів (Ж.П. Вірна, Л.В. Чуніхіна, Я. Чаплак, В.Д. Потапова), розкриття чинників формування професійно значущих рис майбутніх психологів (Х.М. Дмитерко-Карабин, О.К. Дмитренко, О.Л. Подолянюк, Т.М. Буякас, І.А. Дружиніна, Н.В. Чепелєва), професійної самосвідомості (Н.Ф. Шевченко, А.Г. Самойлова) та розвитку рефлексивних умінь як визначального чинника професійної ефективності (І.П. Андрійчук, М.В. Бадалова, І.Я. Мельничук), формування професійних мисленнєвих умінь студентів-психологів під час навчання у ВНЗ (Н.П. Локалова, О.А. Кондрашихина, Н.Ф. Литовченко, Н.І. Пов’якель). Деякі дослідники доводять необхідність пропедевтичної підготовки та профвідбору адекватних професії психолога осіб (Ю.З. Гільбух, Г.С. Костюк, В.І. Сметаняк, Н.А. Сургунд), інші акцентують увагу на змісті та методиці викладання психології (Є.В. Заїка, О.І. Климишин, Т.С. Яценко, Н.Л. Коломінський, В.Г. Панок, В.В. Рибалка, Л.М. Романкова, В.А. Семиченко). Низка наукових праць присвячена вивченню динаміки аксіопсихологічних та особистісно-професійних чинників самоздійснення і самореалізації майбутніх психологів (Г.А. Берулава, М.Д. Белей, Т.А. Кадикова, З.С. Карпенко, Т.Є. Тітова, Т.А. Флоренська).

Аналіз проблем, що існують у діяльності психологів, приводить до висновку про необхідність оптимізації їх професійної освіти, що супроводжується розвитком особистісної готовності майбутніх фахівців до вирішення завдань у просвітницькій, корекційно-розвивальній, психодіагностичній та профілактичній сферах. Становлення такої готовності залежить від особливостей розвитку ціннісно-смислової сфери (аксіогенезу) особистості та особливостей її професійного самосприйняття. Адже тільки зінтегрована і згармонізована ціннісно-смислова свідомість психолога дає йому змогу стати повновладним суб’єктом життєздійснення і професійної самореалізації. Зазначені обставини і визначили тему даного дисертаційного дослідження – “Психологічні особливості аксіогенезу майбутніх психологів”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану наукових досліджень кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Інноваційні психотехнології оптимізації аксіогенезу особистості” (протокол № 5 від 25 грудня 2001 р.) та наукового проекту “Психолого-педагогічний моніторинг і корекція професійного аксіогенезу в умовах ВНЗ” (протокол № 4 від 17 листопада 2005 р.). Тему затверджено Вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол № 6 від 4 березня 2003 р.) і узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 9 від 29 листопада 2005 р.).

Об’єкт дослідження – становлення особистості психолога у процесі професійної підготовки.

Предмет дослідження – структурно-динамічні показники аксіогенезу студента-психолога в умовах професійного навчання.

Мета дослідження полягає у знаходженні чинників, психологічних механізмів і тенденцій аксіогенезу студентів-психологів на етапі первинної професіоналізації.

Основною гіпотезою дослідження стало припущення про те, що професійна підготовка у ВНЗ спричиняє полімотивовану структурно-динамічну трансформацію особистості студента-психолога у спосіб актуалізації його суб’єктних властивостей та екстеріоризації сутнісних духовних інтенцій у напрямі становлення ціннісно-смислової сфери майбутнього психолога, релевантної вимогам професійної діяльності.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретико-методологічні підходи до проблеми аксіогенезу особистості в процесі її професіоналізації.

2. Обґрунтувати аксіопсихологічну модель становлення психолога-професіонала.

3. Здійснити експериментально-діагностичне дослідження структурно-динамічних показників аксіогенезу студентів-психологів.

4. Визначити ключові детермінанти, тенденції та психологічні механізми аксіогенезу особистості майбутніх психологів у процесі навчання у ВНЗ.

Теоретико-методологічну основу дослідження визначили результати персонологічних студій, а саме: системно-структурний підхід до вивчення особистості (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, З.С. Карпенко, О.В. Киричук, О.І. Климишин, Б.Ф. Ломов, А.В. Петровський, К.К. Платонов), психодинамічний підхід (З. Фройд, Е. Фромм, К. Хорні, Т.С. Яценко), гуманістичний підхід (Дж. Б’юдженталь, А. Маслоу, В.П. Москалець, К. Роджерс, М.В. Савчин), культурно-історичний підхід (І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.О. Леонтьєв, О.В. Запорожець, С.Д. Максименко), феноменологічно-рефлексивний підхід (А.В. Брушлинський, Ф.Ю. Василюк, П.Я. Гальперін, Н.В. Чепелєва, Т.М. Титаренко), вітакультурний підхід (А.В. Фурман, О.Є. Гуменюк); дослідження особливостей професійної самореалізації особистості (О.Ю. Артемьєва, Є.І. Головаха, М.Й. Варій, Є.О. Клімов, Ж.П. Вірна, Л.М. Мітіна, Л.Е. Орбан-Лембрик, І.В. Ханіна та ін.), обґрунтування специфіки професійної діяльності психолога (Г.С. Абрамова, М.О. Амінова, О.Ф. Бондаренко, Н.І. Пов’якель, І.В. Дубровіна, Л.М. Карамушка, В.Г. Панок, Н.В. Чепелєва та ін.).

Базовою в теоретичному та методологічному відношенні для нашого дослідження стала аксіопсихологічна концепція особистості З.С. Карпенко, базована на принципі інтегральної суб’єктності. За З.С. Карпенко, суб’єктність виступає інтегральною здатністю людини, що “акумулює різні плани її буття і духовно-ціннісного самовизначення”; “...суб’єктність є способом реалізації людиною свого духовного потенціалу, що репрезентує її вроджену здатність до саморозвитку і самовизначення в просторі мотиваційно-ціннісних відношень”.

У процесі дослідження застосовано такі методи:

– теоретичні: аналіз, синтез та узагальнення теоретико-методологічних засад досліджуваної проблеми, представлених у науковій літературі;

– психодіагностичні: “Методика вивчення суб’єктних властивостей та особистісних цінностей” З.С. Карпенко, “Тест смисложиттєвих орієнтації” (СЖО) Д.О. Леонтьєва, “Опитувальник невротичних тенденцій ціннісного змісту” (НТЦЗ) З.С. Карпенко, В.М. Мицька, “Методика визначення типів особистості і їх ймовірних розладів” Дж. Олдхема і Л. Морріса, “Методика вивчення професійної мотивації” І.Г. Кокуріної;

– статистичні: знаходження середніх величин, процентних співвідношень, дисперсії, стандартного відхилення та достовірності відмінностей – ч2 Пірсона, t-критерій Стьюдента, дисперсійний, кореляційний, факторний, кластерний аналізи;

– інтерпретаційні: структурний метод;

– організаційні: метод поперечних зрізів (когортне порівняння).

Таке методичне забезпечення дозволило отримати емпіричні показники перебігу аксіогенезу майбутніх психологів у процесі здобуття ними професійної освіти у ВНЗ, що дасть змогу виробити стратегію гармонізації їх професійно-особистісного становлення згідно з нормативно визначеним тезаурусом компетентностей.

База дослідження. Експериментально-діагностичне дослідження проводилося на базі психологічного відділення філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника протягом 2002-2006 рр. Сукупна вибірка становила 327 осіб, з них 63 – студенти-психологи першого курсу, 65 – другого, 68 – третього, 66 – четвертого та 65 – п’ятого курсів.

Наукова новизна дослідження полягає в розробленні базової нормативної моделі професійного аксіогенезу особистості, побудованій на засадах принципів інтегральної суб’єктності та множинної детермінації, встановленні генеральних факторів і провідних тенденцій аксіогенезу майбутніх психологів на кожному з етапів професійної підготовки, конструюванні прогностичної функціональної моделі ціннісно-смислової взаємодії у процесі психологічного консультування, уточненні природи кризових явищ та дії психологічних механізмів професійно-особистісного становлення студентів-психологів.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається виокремленням форм репрезентації аксіопсихологічних феноменів, обґрунтуванням вибору організаційного формату, методичних засобів, математичного апарату й інтерпретаційної рамки для отримання та кількісно-якісного аналізу емпіричних даних, що збагатило методологію аксіопсихологічних студій у царині вікової та педагогічної психології.

Практична значущість дослідження полягає в експлікації складної полімотивованої феноменології аксіогенезу майбутніх психологів за допомогою комплексу релевантних психодіагностичних методик, у тому числі – опитувальника виявлення невротичних тенденцій ціннісного змісту (розробленим автором спільно із З.С.Карпенко), що дозволяє вносити корективи в існуючу практику професійної підготовки майбутніх психологів у ВНЗ.

Надійність та вірогідність результатів дисертаційного дослідження забезпечувалась обґрунтованістю теоретико-методологічних положень, репрезентативністю досліджуваної вибірки, використанням комплексу методів, адекватних меті й завданням дослідження, поєднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних, використанням статистико-математичних методів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертації стали предметом доповіді та обговорення на І Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004), Всеукраїнському науковому семінарі “Методологічні проблеми психології особистості” (Івано-Франківськ, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми практичної психології” (Херсон, 2006), на щорічних звітно-наукових конференціях кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2003–2007).

Впровадження результатів дослідження відбувалося у спосіб використання ключових концептуальних побудов, організаційно-методичних засобів і евристичних висновків даної роботи у змісті та методах викладання психологічних дисциплін в Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (Довідка № 01/349 від 17.08.2007 р.), Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (Довідка № 640 – 33/03 від 31.08.2007 р.) та Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (Довідка № 01 – 05/628 від 04.09.2007 р.).

Публікації. Зміст, основні положення та результати дослідження представлено у 7 наукових публікаціях автора, з яких 1 у співавторстві. 5 статей опубліковано у виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Особистий внесок автора полягає в розробці робочого варіанту опитувальника НТЦЗ, його апробації, статистичній обробці первинних даних і формулюванні деяких висновків, що становить 30% тексту спільної публікації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (231 найменувань, з яких 5 – іноземними мовами), 8 рисунків, 17 таблиць, 2 додатків. Загальний обсяг роботи викладено на 336 сторінках, з яких 195 – основний зміст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, міру її наукової розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу й завдання дослідження, подано теоретико-методологічні основи та методи, сформульовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні ракурси дослідження аксіогенезу майбутніх психологів” – здійснено структурно-функціональний аналіз аксіопсихіки, зокрема, смислу як її онтологічної одиниці, розкрито психологічну природу і ґенезу особистісних цінностей, визначено форми репрезентації ціннісно-смислових утворень особистості. Психолого-педагогічну проблематику професійного аксіогенезу майбутніх психологів було окреслено завдяки порівняльному аналізу наявних підходів до визначення завдань і засобів професійно-особистісного становлення студентів-психологів, визначенню аксіопсихологічних чинників їх професійного становлення, конструюванню нормативної моделі професійного аксіогенезу психолога та прогностичної функціональної моделі психологічного консультування.

Аналіз поглядів зарубіжних та вітчизняних учених щодо психологічного змісту поняття “смисл” розкриває багатоаспектність та неоднозначність цієї міждисциплінарної категорії в залежності від застосованої дослідницької методології – смисл як онтологічна характеристика людського буття (Е. Гуссерль, М. Хайдегер, К. Ясперс), як предмет герменевтики (Г.Г. Шпет, М.М. Бахтін), як семантичне значення чи характеристика мови (Л. Вітгенштейн, С.А. Васильєв, Р.І. Павиленіс), як культуротворча функція свідомості (А.А. Пилипенко, Є.В. Сайко), як інтегральна основа особистості (В. Франкл, Дж. Ройс, Р. Пауелл, Ф. Фенікс, С. Мадді, Дж. Б’юдженталь), як спосіб ставлення та взаємодії з об’єктивною дійсністю (К. Левін, Ж. Нюттен), як соціальний феномен, породжений стосунками між людьми (Я. Смендслонд, Л. Томас, Ш. Харі-Аугстайн, Р. Харре), як ставлення суб’єкта до об’єктивної дійсності (О.М. Леонтьєв, Б.С. Братусь, Д.О. Леонтьєв).

Аксіогенез як ціннісно-цільовий стрижень особистісного розвитку змістово репрезентований поняттями “цінність”, “ціннісні орієнтації”, “смисл”, “сенс”, “значення”, “вартість” та ін. Аналіз теоретико-методологічних підходів до трактування аксіопсихологічних феноменів дозволив зробити такі констатації: цінності утворюють суб’єкт-об’єктну реальність, репрезентовану інтеграцією соціально значущих вартостей та особистісних смислів (Д. Рисмен, Б.Г. Ананьєв, В.Ф. Анурін, Ш.О. Надірашвілі, В.Б. Ольшанський, Р.Х. Шакуров); цінності об’єктивуються у спосіб самоствердження та самотворення людини як індивіда, суб’єкта предметної діяльності, особистості як суб’єкта моральної поведінки, творчої індивідуальності та універсальності як носія загальнолюдських сенсів (А. Маслоу, В. Франкл, З.С. Карпенко, Г.Л. Будінайте, Т.В. Корнілова, В.А. Малахов); реалізація цінностей залежить від їх функціонування у якості значущостей, духовних інтенцій, усвідомлених смислів, норм, ідеалів, мотивів, життєвих цілей (З. Фройд, Е. Фромм, О.М. Леонтьєв, В.О. Ядов, І.Н. Істомін, Н.Ф. Наумова, М.І. Бобнєва); індивідуальні цінності суб’єкта в процесі їх актуалізації стають джерелом ідеологічної трансформації та культурним здобутком суспільства (У. Томас, Ф. Знанецький, С.Л. Рубінштейн, В.П. Андрущенко, Н.І. Горлач); цінності є детермінуючим ядром особистісного розвитку людини, своєрідним опосередкуванням взаємодії соціокультурного середовища й автентичного суб’єктного потенціалу конкретних осіб (Е. Шпрангер, А.Г. Здравомислов, В.М. Мясищев, Г.Н. Вижлецов, О.Ф. Лазурський, І.Д. Бех, В.Д. Шадріков).

Структурно-функціональний аналіз особистісних цінностей дозволив виокремити найбільш поширені форми їх репрезентації: цінність як інтенція, значущість, позитивна значущість і користь, ідеал, усвідомлений смисл, спрямованість і мотив, мета, ціннісна орієнтація.

Аналіз підходів до проблеми визначення завдань та засобів професійно-особистісного становлення студентів-психологів показав різноспрямованість стратегій та психологічних механізмів цього полімотивованого процесу, централізуючим стрижнем якого є ціннісно-цільова суб’єктно-вчинкова детермінація.

За основу моделювання професійно-особистісного становлення майбутніх психологів в процесі їх професійної підготовки було взято аксіологічну модель структури і розвитку індивідуальної свідомості, запропоновану З.С. Карпенко. Авторка виокремлює п’ять рівнів онтогенезу ціннісно-смислової свідомості суб’єкта: відносний суб’єкт (людина як об’єкт соціального впливу, індивід), моносуб’єкт (людина як активний діяч, суб’єкт відносноіндивідуальної діяльності), полісуб’єкт (суб’єкт групової взаємодії, особистість), метасуб’єкт (суб’єкт суспільно значущої творчої діяльності, індивідуальність) та абсолютний суб’єкт (суб’єкт духовної практики, універсальність). Їх змістова характеристика фіксується взаємозв’язками і взаємоперетвореннями в динамічній системі аксіопсихіки, центральними конструктами якої є ціннісно-смислове (життєве) відношення, смислоутворювальний мотив і диспозиція поведінки. Поступальний перехід з нижчих на вищі рівні ціннісно-смислової свідомості повно описується поняттям “аксіогенез”.

Згідно з цією моделлю аксіогенез майбутніх психологів скеровується такими чинниками: турботою про власне психосоматичне здоров’я, прагненням до пізнання природи людини, власним економічним інтересом, розвитком почуття справедливості, прийняття соціального розуміння добра як критерія моральної поведінки, розвитком творчих здібностей та самоактуалізацією, знаходженням автентичного життєвого покликання.

Результатом аналізу типових феноменів деструкції аксіопсихологічної структури особистості на різних стадіях професіоналізації психолога, що являють собою переходи в діапазоні відносно-, моно-, полі-, мета- та абсолютносуб’єктного рівнів, стала базова нормативна модель професійного аксіогенезу психолога, репрезентована чотирма стадіями: 1) допрофесійної підготовки особистості, 2) професійного самовизначення; 3) професійної підготовки, 4) професійної зрілості та самореалізації, що співвідносяться з чотирма видами спричинення, за Арістотелем: матеріальним, динамічним (рушійним), формальним (тим, що породжує феномени свідомості) та цільовим (трансцендентним). На рис. 1. представлено також ключові особистісні цінності та скорельовані з ними суб’єктні властивості (здатності) у той спосіб, у який вони подані в концептуальній моделі З.С. Карпенко.

Проектування професійного аксіогенезу як самореалізації в межах обраної професії може опиратися на прогностичну функціональну модель провідного виду професійної самореалізації майбутніх психологів. Остання репрезентована динамікою ціннісно-смислової взаємодії психолога і клієнта у процесі психологічного консультування: 1 етап – сприйняття смислу ситуації клієнта, 2 етап – спроба тлумачення смислів дій клієнта, 3 етап – суб’єктивна інтерпретація дій та ситуації клієнта психологом, 4 етап – переструктурування внутрішнього досвіду клієнта, 5 етап – узгодження ціннісно-смислових сфер психолога і клієнта, 6 етап – актуалізація смислотворчої активності клієнта, 7 етап – реалізація потенційної сутності клієнта через “розблокування” його волі й усвідомлення відповідальності та 8 етап – формування свідомого прагнення особистості до постійного самовдосконалення і саморозвитку (рис. 2.).

У другому розділі – “Емпіричні показники аксіогенезу майбутніх психологів” – представлено організацію, методичні засоби та математичний апарат експериментально-діагностичного дослідження; наведено результати психолого-педагогічного моніторингу аксіогенезу майбутніх психологів і представлено дані дисперсійного аналізу результатів когортного емпіричного дослідження їх аксіогенезу.

Основним завданням даного розділу було емпіричне підтвердження теоретичного припущення, згідно з яким професійний аксіогенез студентів-психологів сукупно детермінований: ззовні – ціннісним змістом навчальної діяльності та внутрішньо – наявним рівнем суб’єктності.

У зв’язку з цим було виокремлено такі принципи емпіричного дослідження: генетичний, системності, соціальної детермінації та самодетермінації. В контексті основних положень аксіопсихології особистості З.С. Карпенко вони презентовані як принцип інтегральної суб’єктності та принцип множинної детермінації.

Дисертаційне дослідження було побудовано за зразком доекспериментального плану (за Кемпбеллом) або квазіекспериментального плану (за Мак-Гіганом), що дозволило порівняти нееквівалентні групи досліджуваних студентів-психологів І-го – V-го курсів та простежити динаміку структурно-функціональних показників аксіогенезу майбутніх психологів за роками навчання.

Для проведення емпіричного дослідження було відібрано наступні методики: базові – тест смисложиттєвих орієнтації (СЖО) Д.О. Леонтьєва та методику вивчення особистісних цінностей і суб’єктних властивостей З.С. Карпенко, а також методики вивчення трудової мотивації І.Г. Кокуріної, визначення типів особистості та їх ймовірних розладів Дж. Олдхема і Л. Морріса, опитувальник для виявлення невротичних тенденцій ціннісного змісту З.С. Карпенко, В.М. Мицька.

Задля інтерпретації наявних варіацій угруповань емпіричних показників аксіогенезу студентів-психологів у кожній із серій експериментально-діагностичного дослідження та в сукупній вибірці, а також для встановлення значущості міжгрупової мінливості цих показників було застосовано кореляційний, факторний, кластерний та дисперсійний аналізи.

Таблиця 1.

Середньостатистичні та ранговані показники вибору особистісних цінностей студентами різних курсів за методикою З.С. Карпенко (n = 327)

Цінності | I | II | III | IV | V

М | д | R | М | д | R | М | д | R | М | д | R | М | д | R

Здоров’я | 1,92 | 1,94 | 1 | 1,88 | 1,91 | 1 | 1,57 | 1,75 | 1 | 1,7 | 1,82 | 1 | 1,83 | 1,83 | 1 | Істина | 5,65 | 3,33 | 6 | 5,68 | 3,32 | 6(7) | 5,57 | 3,3 | 6 | 5,56 | 3,29 | 6 | 5,75 | 3,23 | 6 | Справедливість | 3,5 | 2,62 | 3 | 3,43 | 2,58 | 3(4) | 3,16 | 2,49 | 2 | 4,17 | 2,85 | 5 | 4,25 | 2,78 | 4 | Користь | 5,84 | 3,39 | 7 | 5,68 | 3,32 | 6(7) | 5,9 | 3,4 | 7 | 6,39 | 3,53 | 7 | 6,41 | 3,42 | 7 | Доброта | 3,98 | 2,79 | 5 | 3,43 | 2,58 | 3(4) | 3,61 | 2,66 | 4 | 3,68 | 2,68 | 3 | 3,16 | 2,4 | 3 | Прагнення до досконалості | 3,78 | 2,73 | 4 | 4,6 | 2,99 | 5 | 4,69 | 3,03 | 5 | 4,12 | 2,84 | 4 | 4,5 | 2,86 | 5 | Гармонія з собою і світом | 3,3 | 2,55 | 2 | 3,29 | 2,53 | 2 | 3,47 | 2,6 | 3 | 2,51 | 2,21 | 2 | 2,08 | 1,95 | 2 | М – середнє значення; д – стандартне відхилення; R – ранг.

У результаті моніторингу особистісних цінностей та суб’єктних властивостей (методика З.С. Карпенко) було виявлено, що у процесі навчання майбутніх психологів більшої значущості набувають цінності, які відображають розвиток моральної свідомості (диспозиції моно- та полісуб’єктного рівнів – “справедливість” і “доброта”; властивості як здатності полі- та метасуб’єктного рівнів – совість – “мушу” та прийняття смисложиттєвих рішень – “буду”), цінність і властивість абсолютносуб’єктного рівня – “гармонія з собою і світом”, настанова – “приймаю”). Це свідчить про позитивний вплив професійної освіти у ВНЗ на поступальний аксіогенез особистості в цілому як перехід на еволюційно вищі рівні суб’єктності, що підтверджується і результатами дисперсійного аналізу (табл. 1 і 2).

Таблиця 2.

Середньостатистичні та ранговані показники вибору суб’єктних властивостей студентами різних курсів за методикою З.С.Карпенко (n = 327)

Суб’єктні властивості | I | II | III | IV | V

М | д | R | М | д | R | М | д | R | М | д | R | М | д | R

Передчуття | 2,65 | 2,28 | 1 | 2,46 | 2,18 | 1 | 2,81 | 2,34 | 2 | 2,78 | 2,33 | 1 | 3,17 | 2,4 | 4

Обов’язок (“треба”) | 3,15 | 2,49 | 4 | 3,49 | 2,6 | 5 | 2,79 | 2,38 | 1 | 3,32 | 2,54 | 5 | 3,58 | 2,55 | 5

Совість (“мушу”) | 2,87 | 2,37 | 2 | 3,03 | 2,42 | 3 | 2,95 | 2,4 | 4 | 3,05 | 2,44 | 4 | 3 | 2,34 | 3

Рішення (“буду”) | 3,08 | 2,46 | 3 | 2,83 | 2,34 | 2 | 2,9 | 2,38 | 3 | 2,9 | 2,38 | 2 | 2,42 | 2,1 | 1

Сенс (“приймаю”) | 3,25 | 2,52 | 5 | 3,2 | 2,49 | 4 | 3,55 | 2,63 | 5 | 2,95 | 2,4 | 3 | 2,83 | 2,27 | 2

Застосування методики СЖО Д.О. Леонтьєва показало зростання емпіричних показників за більшістю її параметрів (шкал) з І-го по ІV-й курс, після чого спостерігався спад середніх значень. Це свідчить про фактичну наявність чотирирічного циклу професійної підготовки у ВНЗ і кризу завершення навчання, яка супроводжується посиленням екзистенційної тривоги і взаємопов’язаними явищами ціннісно-цільової дезорієнтації / сензитивності.

Інформативним у цьому відношенні є показник самокерованості (“Локус контролю – Я”), який на ІІ-му і ІV-му курсах стрімко зростає, а на ІІІ-му і V-му демонструє зворотну динаміку. Різке зниження даного показника на ІІІ-му курсі, що підтверджується й висновками інших дослідників, слід трактувати як ознаку кризи третього року навчання, яка у даному випадку окреслює проблеми, пов’язані з внутрішньоособистісною перебудовою. Натомість показник “Локус контролю – життя” демонструє позитивну аксіопсихологічну динаміку з І-го по ІV-й курс і тільки на V-му є дещо нижчим у зв’язку з вищевказаною кризою завершення професійної підготовки і підвищеною сензитивністю випускників до комплексу факторів майбутньої життєвої ситуації.

Таблиця 3.

Середньостатистичні показники тесту СЖО студентів-психологів (n = 327) у балах

Шкали | М | д | МЕ1 | МЕ2 | МЕ3 | МЕ4 | МЕ5

Цілі | 31,11 | 7,86 | 29,82 | 31,72 | 30,92 | 33,57 | 29,08

Процес | 30,58 | 7,80 | 29,82 | 30,37 | 30,43 | 31,71 | 30,80

Результат | 24,63 | 7,00 | 23,65 | 24,45 | 24,58 | 26,73 | 23,52

ЛК-Я | 26,33 | 7,23 | 25,82 | 27,27 | 26,36 | 26,92 | 24,96

ЛК-життя | 30,28 | 7,76 | 28,75 | 29,48 | 31,04 | 32,09 | 30,36

ОЖ | 102,68 | 18,91 | 96,45 | 97,86 | 101,60 | 107,61 | 100,13

М – середнє значення; д – стандартне відхилення; МЕ1, МЕ2... МЕ5 – експериментальні групи.

Методика Дж. Олдхема та Л. Морріса дала змогу визначити поширеність найбільш адекватних психологічній практиці особистісних типів – пильного, драматичного, чуттєвого, серйозного і добросовісного. Змістові характеристики цих типів співвідносяться з особистісними цінностями та суб’єктними властивостями вищих рівнів аксіогенезу.

Позитивні структурно-динамічні перетворення індивідуальної свідомості студентів-психологів спричинюються розвивально-корекційним впливом професійної освіти у ВНЗ, що призводить до поступового зниження вираженості невротичних тенденцій і підтверджується результатами застосування опитувальника НТЦЗ.

Дослідження провідних смислоутворюючих мотивів навчальної діяльності студентів-психологів дало змогу простежити мотиваційно-смислову трансформацію особистості респондентів. Так, якщо на І-му і ІІІ-му курсі найбільш представленими були кооперативно-перетворювальні мотиви, то на V-му – мотиви перетворення та досягнення, що свідчить про розгортання учбово-професійної суб’єктності за роками навчання від моносуб’єктного (відносноіндивідуального) до абсолютносуб’єктного (універсального) рівнів.

Результати дисперсійного аналізу дозволили виокремити ряд типів особистості, які виявляють значно меншу мінливість протягом усього періоду навчання, що свідчить про їхню фрустраційну толерантність щодо негативних чинників аксіогенезу (пильний, діяльний, драматичний, добросовісний, серйозний). Водночас ці ж типи за своїми характеристиками наближаються до особистісно-кваліфікаційних вимог психологічної роботи і співвідносяться з вищими рівнями суб’єктності.

Дисперсійний аналіз середніх значень емпіричних показників методики СЖО за курсами навчання виявив перманентну екзистенційну необхідність студентів-психологів у свідомому контролі та керованості власним “Я” і життям. Натомість темпоральні показники – “Цілі в житті”, “Процес життя”, “Результативність життя” – продемонстрували статистично достовірні відмінності (р < 0,05), що вказує на суттєву динаміку смисложиттєвих орієнтацій за даними показниками, репрезентуючи вплив професійної освіти у ВНЗ на аксіогенез майбутніх психологів.

У результаті застосування дисперсійного аналізу до емпіричних показників, отриманих за методикою вивчення трудової мотивації, було виявлено статистично достовірну позитивну аксіопсихологічну динаміку за мотивами: перетворення, утилітарно-прагматичним (р < 0,001), досягнення, комунікативним і кооперативним (р < 0,05), що дає підстави вважати їх значущим суб’єктним потенціалом наступної професійної самореалізації під час самостійної психологічної практики.

У третьому розділі – “Структурно-динамічні характеристики аксіогенезу майбутніх психологів” – викладено результати застосування факторного та кластерного аналізів щодо емпіричних показників аксіогенезу майбутніх психологів, виокремлено динамічні тенденції професійно-особистісного становлення студентів-психологів за роками навчання загалом та окремо за курсами.

Факторний аналіз показників аксіогенезу експериментальної вибірки студентів-психологів дозволив виокремити три провідні чинники: мотивація результатом (цільова причина), мотивація сенсом (формальна причина), мотивація процесом (рушійна причина), що пояснюють 35% дисперсії.

За допомогою кластерного аналізу було встановлено одинадцять об’єднань найщільніше скорельованих показників аксіогенезу студентів-психологів, з яких шість відображає різноманітні перехресні комбінації в структурі трудової мотивації, одне – взаємозв’язок смисложиттєвих орієнтацій, три – професійно релевантний зв'язок особистісних диспозицій, одне – кореляцію суб’єктних властивостей і особистісних цінностей.

Найбільш потужним та інформативним фактором упродовж професійної підготовки у ВНЗ є фактор мотивації сенсом, що уособлює формальну (рефлексивно-феноменологічну) причинність і концептуально збігається з даною стадією професіоналізації. Проте знак більшості навантажень його окремих складових, за винятком четвертого курсу і загалом по вибірці, – від’ємний, що вказує на таку ортогональність даного фактора, за якою стоїть виключеність ціннісно-смислових чинників поведінки студентів-психологів із плину повсякденного життя, нерозуміння ними сенсу буденних справ і обов’язків. Феномен “позазнаходжуваності” щодо себе свідчить про сумніви у своїй професійно-особистісній ідентичності, що супроводжують процес навчання.

До структур позитивно навантажених факторів аксіогенезу студентів-психологів входять суб’єктні властивості переважно моно- та полісуб’єктного рівнів при значущій протидії вищих рівнів суб’єктної активності, що свідчить про конфронтацію духовних (надситуативних і надособистісних) спонук і необхідності адаптуватися до норм конкретного освітнього і соціокультурного середовища. Феномен “витісненої духовності” проявляється в інерційному відставанні суб’єктних здатностей майбутніх психологів (професійних умінь і навичок) від номінальної стадії професійної підготовки.

Моніторинг вираженості невротичних тенденцій ціннісного змісту свідчить про наступну факторну динаміку: преневротичність як невизначеність стратегій психологічного захисту (І-й курс) трансформується у відособлення (від людей) як спосіб самоопанування в загрозливих соціальних ситуаціях на ІІ-му курсі, а далі переходить в агресивну орієнтацію (проти людей) на ІІІ-му курсі. Остання на ІV-му курсі змінюється виразним акцентуванням прагнення до досконалості (перфекціонізм) при рішучому запереченні всіляких сумнівів і вагань (преневротичність) та закінчується “невротичним розщепленням” на різні варіанти захисної соціальної поведінки (V-й курс).

З-поміж факторів, що уособлюють поєднання типологічних рис особистості, заслуговують на увагу дві факторні структури, виявлені у четвертокурсників, – пильного і серйозного та самовпевненого й авантюрного типів. Перша свідчить про сформованість професійної рефлексивної настанови, що проявляється як психологічна спостережливість й етична відповідальність, а друга ініціює підприємливу асертивну поведінку. Обидва фактори створюють баланс інтро–та–екстраверсії, втілюють комплементарну єдність свідомості та діяльності, чого не спостерігається на інших курсах.

Сукупність факторів, якими характеризуються когортні (за курсами) зрізи аксіогенезу студентів-психологів, дозволяють здійснити наступні змістові узагальнення щодо сукупного диспозиційного профілю (смислової теми) професійно-особистісного становлення за роками навчання: 1 курс – доброзичливість (чи антагонізм), 2 курс – сумлінність (або безвідповідальність), 3 курс – емоційна стабільність (або невротизм), 4 курс – екстраверсія (чи інтроверсія), 5 курс – відкритість новому досвіду (чи закритість). Визначені профілі відповідають параметрам Великої П’ятірки Кости і Мак-Крея.

Генеральні фактори аксіогенезу та логіка кластеризації його емпіричних показників дали змогу визначити такі динамічні тенденції професійно-особистісного становлення студентів-психологів за роками навчання: адаптація до освітнього середовища ВНЗ – І-й курс, самоствердження у професійно-орієнтованому навчанні (ІІ-й курс), криза середини професійної підготовки – ІІІ-й курс, професійно-особистісна інтеграція – ІV-й курс, формування готовності до самостійної професійної діяльності – V-й курс.

Висновки

1. Згідно з принципами інтегральної суб’єктності і множинної детермінації особистісного становлення аксіогенез людини являє собою процес поетапного і порівневого розгортання суб’єктності в діапазоні: відносний суб’єкт (індивід), моносуб’єкт (власне суб’єкт, ініціатор предметної діяльності), полісуб’єкт (особистість як суб’єкт моральної поведінки), метасуб’єкт як творча індивідуальність і абсолютний суб’єкт як носій універсальних сенсів з такими домінантами відповідно: здоров’я, прагнення до істини, справедливості й користі, доброчинність, любов до прекрасного і досконалого, благоговіння перед життям; суб’єктними властивостями як здатностями – “передчуваю”, “треба”, “мушу”, “буду”, “приймаю”.

2. На основі концептуальної моделі аксіогенезу особистості (З.С. Карпенко) було розроблено базову нормативну модель успішного професійного аксіогенезу майбутніх психологів, що складається з чотирьох стадій: допрофесійної підготовки (перехід від відносного до моносуб’єкта), професійного самовизначення (перехід від моно- до полісуб’єктного рівня), професійної підготовки (інтервал від полі- до метасуб’єкта), професійної зрілості та самореалізації (метасуб’єкт – абсолютний суб’єкт), співвідносних з чотирма видами причинності (за Арістотелем): матеріальною, динамічною, формальною і цільовою відповідно.

3. Аксіопсихологічне конструювання процесу психологічного консультування як основного виду майбутньої професійної діяльності теперішніх студентів-психологів привело до створення прогностичної функціональної моделі ціннісно-смислової взаємодії психолога і клієнта за такими етапами: сприйняття смислу ситуації клієнта, спроба тлумачення смислів дій клієнта, інтерпретація дій та ситуації клієнта психологом, переструктурування внутрішнього досвіду клієнта, узгодження ціннісно-смислових сфер суб’єктів психологічного консультування, актуалізація смислотворчої активності клієнта, самоактуалізація клієнта через волевиявлення і взяття на себе відповідальності.

4. З метою експериментально-діагностичної перевірки базової нормативної моделі аксіогенезу майбутніх психологів було сплановано і проведено кореляційне емпіричне дослідження (когортне порівняння) у вигляді серій констатувальних зрізів за тестом смисложиттєвих орієнтації (СЖО) Д.О. Леонтьєва, методиками вивчення особистісних цінностей та суб’єктних властивостей З.С. Карпенко, визначення типів особистості і їх ймовірних розладів Дж. Олдхема і Л. Морріса, вивчення трудової мотивації І.Г. Кокуріної, опитувальником виявлення невротичних тенденцій ціннісного змісту (НТЦЗ) З.С. Карпенко, В.М. Мицька, що дозволило здійснити моніторинг показників розвитку аксіопсихологічних чинників професійно-особистісного становлення фахівців зазначеного профілю.

5. Застосування методів описової математичної статистики та дисперсійного аналізу масиву емпіричних даних підтвердило тенденцію поступального (але не безкризового) розгортання суб’єктності за переважною більшістю параметрів аксіогенезу та конвергенції особистісно значущих і професійно релевантних цінностей, рис, здатностей. У загальному циклі професійної підготовки майбутніх психологів у ВНЗ зафіксовано дві кризи – середини (ІІІ-й курс) і завершення навчання (V-й курс). Пікові показники аксіогенезу демонструють четвертокурсники (кваліфікаційний рівень – бакалавр).

6. Узагальнення результатів факторного аналізу показників аксіогенезу студентів-психологів дало змогу виокремити три основні види спричинення цього процесу: мотивацію результатом (цільова причина), мотивацію сенсом (формальна причина) і мотивацію процесом (рушійна причина), причому формотворче (рефлексивно-феноменологічне) спричинення навантажене суперечливими ціннісно-смисловими факторами, часто не затребуваними чинниками як конкретного освітнього середовища, так і макросоціального гуманітарного (ідейно-політичного, культурного, економічного тощо) контексту. Останнє уможливлює феномен “витісненої духовності” – фактично, блокади автентичного розвиткового потенціалу студента як суб’єкта професійно-особистісного становлення.

7. Встановлено когортну послідовність генеральних факторів аксіогенезу майбутніх психологів: І-й курс – доброзичливість/антагонізм, ІІ-й курс – сумлінність/безвідповідальність, ІІІ-й курс – емоційна стабільність/невротизм, ІV-й курс – екстра (інтро) версія, V-й курс – відкритість/закритість новому досвіду, що виконують роль психологічних механізмів професійно-особистісного становлення.

8. Ідентифіковано такі динамічні тенденції професійного аксіогенезу студентів-психологів: адаптація до освітнього середовища ВНЗ (І-й курс), самоствердження у професійно-орієнтованому навчанні (ІІ-й курс), криза середини професійної підготовки (ІІІ-й курс), професійно-особистісна інтеграція (ІV-й курс), формування готовності до самостійної професійної діяльності (V-й курс).

Перспективним напрямом дослідження аксіогенезу майбутніх психологів є вивчення шляхів демократизації та гуманізації освітнього середовища у ВНЗ, розробка і запровадження сучасних психодидактичних і розвивально-корекційних технологій у навчально-виховний процес вищої школи з метою оптимізації професійно-особистісного становлення студентської молоді.

Основний зміст роботи викладено у таких публікаціях:

1. Карпенко З.С., Мицько В.М. Соціальні неврози особистості перехідного періоду суспільства // Психологія і суспільство. – 2001. – № 1(3). – С. 124 – 132.

2. Мицько В.М. Аксіопсихологічні чинники професійної освіти майбутніх психологів // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ.: Вид-во “Плай” Прикарпатського у-ту, 2004. – Вип. 9. – Ч. 1. – С. 178 – 185.

3. Мицько В.М. Аксіопсихологічний підхід до проблеми професіоналізації психологів // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – 2004. – Вип. VI. – С. 142 – 149.

4. Мицько В.М. Дослідження професійного аксіогенезу студентів-психологів // Матеріали Першої Міжнар. науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу ‘2004”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – Том 54. Психологія. – С. 44 – 48.

5. Мицько В.М. Теоретико-методологічні ракурси трактування цінностей в процесі соціалізації особистості // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – 2006. – Т. VIII. – Вип. 2. – С. 189 – 194.

6. Мицько В.М. Аксіопсихологічне проектування процесу психологічної консультації // Актуальні проблеми практичної психології. Збірник наукових праць. – Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2006. – С. 155 – 158.

7. Мицько В.М. Деякі тенденції професійного аксіогенезу майбутніх психологів (на матеріалі експериментального дослідження) // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. – № 12 (36). – С. 271 – 278.

АНОТАЦІЯ

Мицько В.М. Психологічні особливості аксіогенезу майбутніх психологів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню аксіопсихологічних чинників особистісно-професійного становлення майбутніх психологів. У роботі висвітлено погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо природи та ґенези ціннісно-смислової сфери особистості, здійснено структурно-функціональний аналіз особистісних цінностей, проаналізовано теоретико-методологічні підходи до визначення завдань та засобів професійно-особистісного становлення студентів-психологів, обґрунтовано базову нормативну модель професійного аксіогенезу психолога та прогностичну функціональну модель психологічного консультування як провідного виду майбутньої професійної самореалізації студентів-психологів.

Експериментально-діагностичне дослідження підтвердило припущення про те, що професійна підготовка у ВНЗ спричиняє полімотивовану структурно-динамічну трансформацію особистості студента-психолога у спосіб актуалізації його суб’єктних властивостей та екстеріоризації сутнісних духовних інтенцій у напрямі становлення ціннісно-смислової сфери майбутнього психолога, релевантної вимогам професійної діяльності.

Математико-статистичний аналіз емпіричних даних дав змогу виявити когортну послідовність генеральних факторів та відповідні їм динамічні тенденції професійного аксіогенезу: І-й курс – доброзичливість/антагонізм (адаптація до освітнього середовища ВНЗ), ІІ-й курс – сумлінність/безвідповідальність (самоствердження у професійно орієнтованому навчанні), ІІІ-й курс – емоційна стабільність/невротизм (криза середини професійної підготовки), ІV-й курс – екстра (інтро) версія (професійно-особистісна інтеграція), V-й курс – відкритість/закритість новому досвіду (формування готовності до самостійної професійної діяльності).

Ключові слова: аксіогенез, аксіопсихіка, базова нормативна модель, інтегральна суб’єктність, множинна детермінація, прогностична функціональна модель, професійний аксіогенез, професійно-особистісне становлення, смисл, смислоутворювальний мотив, ціннісно-смислова сфера особистості, цінність.

АННОТАЦИЯ

Мицько В.М. Психологические особенности аксиогенеза будущих психологов. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. – Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2007.

Диссертационное исследование посвящено изучению аксиопсихологических факторов личностно-профессионального становления будущих психологов. В работе представлены взгляды отечественных и зарубежных исследователей на природу и генезис ценностно-смысловой сферы личности, осуществлен структурно-функциональный анализ личностных ценностей, проанализированы теоретико-методологические подходы к определению задач и средств профессионально-личностного становления студентов-психологов, обоснованы базовая нормативная модель профессионального аксиогенеза психолога и прогностическая функциональная модель психологического консультирования как ведущего вида будущей профессиональной самореализации.

Экспериментально-диагностическое исследование подтвердило предположение о том, что профессиональная подготовка в ВУЗе обусловливает полимотивационные структурно-динамические