НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. І.КРИП’ЯКЕВИЧА
ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА
МАРЧУК Володимир Станіславович
УДК 94(477):„1940/1950”:929 Федун
ПЕТРО ФЕДУН
В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ
(40-50-і рр. ХХ ст.)
07.00.01 – історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття
наукового ступеня кандидата історичних наук
Львів – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії Національного університету “Острозька академія”.
Науковий керівник доктор історичних наук, професор
Трофимович Володимир Васильович,
Національний університет “Острозька академія”,
завідувач кафедри історії
Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор
Баран Володимир Кіндратович,
Волинського державного університету ім. Лесі Українки,
завідувач кафедри новітньої історії України
кандидат історичних наук,
В’ятрович Володимир Михайлович,
Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України,
науковий співробітник відділу новітньої історії
Захист відбудеться „ 18 ” вересня 2007 року о „ 15 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).
Автореферат розіслано “15” серпня 2007 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.В.Середа
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Поглиблення демократичних процесів в українському суспільстві, можливість доступу дослідників до раніше закритих документів та матеріалів створили сприятливі умови до відновлення в національній пам’яті забутих або сфальсифікованих подій минулих часів. Нині дослідники відкривають все нові й нові імена призабутих визначних діячів, провідних патріотичних постатей, які відіграли чільну роль у визвольних змаганнях українського народу.
Петро Федун (Петро Полтава, Волянський, Север, “99”) – один з організаторів і керівників юнацької референтури ОУН, начальник політвиховного відділу Головного військового штабу Української повстанської армії, керівник Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради, заступник голови Генерального секретаріату УГВР – зайняв помітне місце серед плеяди діячів, які боролися за незалежність України у лавах революційного підпілля. Його суспільно-політична діяльність тісно пов’язана з такими відомими особистостями як Роман Шухевич, Олекса Гасин, Осип Дяків, Роман Кравчук та інші. Дослідження участі Петра Федуна у визвольному русі 1940-1950-х років важливе для відтворення цілісної картини новітньої історії України, дає змогу з’ясувати чимало явищ в діяльності ОУН і УПА, глибше розкрити характер і суть національно-визвольної боротьби у післявоєнний період, які й донині є предметом гострих дискусій науковців, політиків та широкого загалу.
Актуальність теми обумовлюється потребою глибокого, об’єктивного і неупередженого вивчення періоду 1940-1950-х рр., що сприяло б переосмисленню стереотипних оцінок як подій українського національно-визвольного руху, так і осіб, причетних до нього. У зв’язку з цим дослідження діяльності Петра Федуна є назрілим і актуальним завданням.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дослідження проведено в рамках науково-дослідної теми „Актуальні проблеми української історії та історіографії модерної доби”, яка виконується кафедрою історії Національного університету „Острозька академія”.
Метою дисертаційного дослідження є вивчення і відтворення цілісної картини участі Петра Федуна в українському національно-визвольному русі 1940-1950-х років.
Для реалізації вказаної мети дисертант поставив перед собою завдання дослідити:
- етапи формування світоглядних позицій Петра Федуна;
- його суспільно-політичні погляди та їхній вплив на формування ідеології українського націоналізму;
- діяльність у пропагандистському апараті, видавничій сфері націоналістичних структур;
- участь у трансформації ідейно-програмових засад українського національного руху в еміграції.
Об’єктом дослідження є постать Петра Федуна як національно-політичного діяча, публіциста і теоретика, а предметом – його участь в українському національно-визвольному русі 1940-1950-х років.
Хронологічні рамки роботи – 40-і – 50-і роки ХХ ст. – період формування суспільно-політичних поглядів та активної участі П.Федуна в національно-визвольному русі.
Методи дослідження. Дисертаційна робота виконана на основі використання історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний), емпірико-теоретичних (аналіз, синтез), загальнонаукових (логічний, абстрагування, узагальнення, індукція та дедукція) методів. Методологічною основою праці слугували принципи об’єктивності й історизму. Важливу роль відіграв біографічний метод, який передбачає дослідження історичних явищ і процесів крізь призму життя й творчості окремих представників епохи.
Наукова новизна полягає у тому, що в ній уперше комплексно досліджено постать Петра Федуна, його діяльність на тлі національно-визвольного руху українського народу. Вперше в українській історіографії визначено етапи формування світоглядних позицій і відтворено цілісну картину діяльності Петра Федуна у пропагандистських структурах ОУН, УПА, УГВР, ґрунтовно простежено ефективність його роботи на різних посадах в революційному підпіллі, повніше та глибше, ніж це зроблено раніше, розглянуто і проаналізовано суспільно-політичні погляди публіциста, його участь у трансформації ідейно-програмових засад української еміграції.
У дисертації одержали подальший розвиток дослідження таких проблем як пропагандистська та видавнича діяльність ОУН і УПА, українська суспільно-політична думка 40-50-х років ХХ ст. Дисертант суттєво розширив джерельну базу з цих проблем, врахував здобутки української і світової фахової літератури, що дало змогу грунтовніше висвітлити діяльність Петра Федуна в українському національно-визвольному русі 1940-1950-х років.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані під час написання узагальнюючих праць з новітньої історії України, для наукових розробок питань, пов’язаних з вивченням суспільно-політичної думки українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ ст., проблем діяльності як власне ОУН та УПА, так й їх окремих структурних підрозділів, створенні музейних експозицій. Матеріали дисертації стануть суттєвим доповненням для розробки загальних і спеціальних лекційних курсів, при проведенні семінарських занять та при підготовці навчально-методичних посібників і рекомендацій у системі освіти.
Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях кафедри історії Національного університету “Острозька академія” та відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Основні її положення викладені у виступах на Міжнародній науковій конференції „Боротьба народів Центральної та Східної Європи з тоталітарними режимами в ХХ ст.” (Кам’янець-Подільський, 2004), Міжнародній науково-теоретичній конференції „Національні рухи Опору в Східній і Центральній Європі після 1930-х – середини 1950-х років ХХ століття” (Київ, 2005), науково-практичній конференції „Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (Львів, 2004), науковій конференції “Уряд нескорених (до 60-річчя УГВР)” (Острог, 2004), чотирьох звітних наукових конференціях у Національному університеті „Острозька академія” (Острог, 2003 – 2007), „Роман Шухевич – Провідник українського визвольного руху” (Львів, 2007).
Структура і зміст дисертації розроблені за проблемно-хронологічним принципом, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, а також додатків. Обсяг дисертації – 177 сторінок, із них 153 сторінки основного тексту, перелік джерел та літератури складається з 314 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, хронологічні межі, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні, історіографічні та джерелознавчі засади дослідження” – відзначено головні особливості теоретико-методологічних засад біоісторіографічних досліджень, проаналізовано рівень наукової розробки теми та джерельну базу.
Загалом історіографію досліджуваної проблеми можна поділити на чотири групи: роботи, що вийшли з-під пера радянських науковців; праці, написані в середовищі української діаспори та еміграції в роки існування СРСР; дослідження, які побачили світ після проголошення незалежності України; доробок зарубіжних істориків.
Аналізуючи радянську історіографію з проблеми, що досліджується, слід зазначити, що більшість праць цього періоду мали тенденційний характер і ідеологічне забарвлення. Серед них можна відзначити роботи В.Бєляєва та М.Рудницького, К.Дмитрука, В.Чередниченка, В.Масловського Бєляєв В., Рудницький М. Під чужими прапорами. – К., 1956; Чередниченко В. Анатомія зради. –К., 1978; Дмитрук К. Безбатченки. – К., 1980; Масловський В. З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни. –М., 1999та ін. Однак, незважаючи на велику кількість такої літератури, питання діяльності Петра Федуна в національно-визвольному русі на її сторінках практично не висвітлено, хоча її авторам була відома його участь у підпіллі. Прикладом цього є монографія Ю.Римаренка “Буржуазний націоналізм та його “теорія” нації”, в якій було піддано критиці погляди П.Федуна Римаренко Ю. Буржуазний націоналізм та його “теорія” нації. – К., 1974. .
Значно інформативнішими є праці, що з’явилися в середовищі української діаспори та еміграції. Серед діаспорних авторів привертають увагу праці П.Мірчука Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. – Мюнхен; Лондон, 1968. – Т. І. (1920 – 1939). – 1968.; його ж. Революційний змаг за УССД: У 2 т. – Нью-Йорк; Торонто; Лондон, 1985. – Т.1.; його ж. Роман Шухевич /Ген. Тарас Чупринка/, командир армії безсмертних. – Нью-Йорк; Торонто, Лондон, 1970.; його ж. Українська Повстанська Армія, 1942 – 1952. – Мюнхен, 1953. і Л.Шанковського Шанковський Л. Українська Повстанська Армія // Історія українського війська (1917 – 1995). – Львів: Світ, 1996.; його ж. УПА та її підпільна література. – Філадельфія, 1952.. Останньому належить одна з перших спроб бібліографії підпільної літератури. Суспільно-політичні погляди Петра Федуна знайшли відображення у роботах М.Дмитріва Дмитрів М. Слідами думок П. Полтави. З приводу появи збірника його підпільних писань // Український самостійник. – 1960. – № 4. – С. 3-10., В.Маркуся Маркусь В. П.Полтава-речник воюючої України // Фенікс. – 1953. – Ч. 5. – С. 16-26.; його ж. Українські політичні партії на еміграції в (1945-1955) // Сучасність. – 1984. – Ч. 10. – С. 64-79., П.Потічного Потічний П. Політична думка українського підпілля 1943-1951 рр. // Зустрічі. – 1991. – № 2. – С. 80-88.. Однак, їм характерна певна спрощеність тлумачень низки ідейно-політичних кроків ОУН і УПА, а також перебільшення значення публіцистики П. Федуна.
У цілому потрібно відзначити, що приналежність до того чи іншого політичного угруповання, особисті симпатії чи антипатії накладали значний відбиток на праці більшості представників української діаспори, применшуючи тим самим їх наукову цінність.
У незалежній Україні постать Петра Федуна висвітлювалася, головним чином, у контексті історії українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ ст. У роботах переважно рецензійного, мемуарного і художньо-публіцистичного характеру він показаний як активний учасник підпілля. Його ім’я стало відоме широкій громадськості з довідково-інформаційних публікацій М.ЗеленчукаЗеленчук М. Хто був Петро Полтава? // Літопис нескореної України. – Львів, 1993. – С. 409-411., Д.Зробка Зробок Д. Головний ідеолог української національно-визвольної боротьби // Голос Відродження. – 2004. - № 10. – 6 лютого. – С.2.; його ж. Головний ідеолог української національно-визвольної боротьби // Голос Відродження. – 2004. – № 11. – 10 лютого. – С.2. та інших.
Одними з перших до особи П.Федуна звернулися І.Гулик Гулик І. П.Полтава і його концепція української державності // Державність. – 1992. – № 3. – С. 42-44., М.Нагірняк Нагірняк М. Петро Полтава – теоретик українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ ст.// Наукові зошити історичного ф-ту ЛНУ ім. І.Франка. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 275-284. та О.Панченко Панченко О. Петро Федун-Полтава (1919-1951рр.) // Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави. – Т.1. Історичні дисципліни та українознавство. – Миколаїв; Одеса, 2002. – С. 107-123. , праці яких побудовані переважно на його публіцистичних творах і характеризують суспільно-політичні погляди, проте поза їхньою увагою залишилася діяльність П.Федуна на різних постах в структурі визвольного руху.
Досліджувана проблема частково висвітлена у синтетичних працях з історії ОУН і УПА. У роботах Ю.Киричука Киричук Ю. Історія УПА. – Тернопіль, 1991.; його ж.. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50 років ХХ століття. – Львів, 2000.; його ж. Український національний рух 40-50-х років ХХ ст. Ідеологія та практика. – Львів, 2003., А.Кентія Кентій А. Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні в 1946-1956 рр. – К., 1999.; його ж.Українська Повстанська Армія 1942-1943 рр. – К., 1999.; його ж. Українська Повстанська Армія 1944-1945 рр. – К., А.Русначенка Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. – К., 2002.; його ж. Розумом і серцем: Українська суспільно політична думка 1940-80-х років. – К., 1999. та інших авторів діяльність П.Федуна розглядається фрагментарно, у загальному контексті боротьби.
Окрім того, історії ОУН і УПА присвячена колективна монографія „Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія” Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичний нарис / Відп. ред. С.Кульчицький. – К., 2005., що стала підсумковою публікацією напрацювань робочої групи дослідників, створеної при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Водночас, хоча вона і ґрунтується на величезному фактичному матеріалі, про особу Петра Федуна містить відомості лише загального характеру.
Окремі аспекти даної теми розглядалися у дослідженнях, присвячених публіцистичній та видавничій діяльності ОУН і УПА. Це, зокрема, роботи Г.Бухала Бухало Г. Видання УПА (1941-50-ті рр.) // Українська періодика: історія і сучасність: Тези першої конференції по періодиці. – Львів, 1993. – С. 83-86., В.В’ятровича В’ятрович В. Позиція ОУН щодо конфлікту між Заходом та радянським блоком // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. К.Кондратюк, В.Футала, Л.Зашкільняк та ін. – Спецвипуск. – Дрогобич, 2002. – С. 201-210.; його ж. Рейди УПА теренами Чехословаччини. – Торонто; Львів, 2001.; його ж. Українська Повстанська Армія у світлі західної преси (1946-1947 роки) // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Ін-т Українознавства ім.І.Крип’якевича НАНУ. – Львів, 2000. – № 7. – С. 471- 487., О.Дмитерка Дмитерко О. Організація усної пропаганди ОУН і УПА (1944 – 1950-і рр.) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей Волинського державного університету. – 2002. – Вип. 7. – С. 27-32., С.Костя Кость С. Українська підпільна преса 40 – початку 50-х рр. // Українська періодика: історія і сучасність: Тези ІІ всеук. наук. конф. – Львів; Житомир, 1994. – С. 66-69., В.Мороза Мороз В. Завершальний етап збройної боротьби ОУН і УПА на українських землях // Визвольний шлях. – 2004. – Кн. 8. – С. 78 – 94.; його ж. Історія створення і діяльності Української Головної Визвольної Ради // Визвольний шлях. – 2004. – Кн. 7. – С. 88 – 106.; його ж. Підпільна преса ОУН і УПА на території Львівської області // Зб. праць НДЦП. – Львів, Вип. № 9. – С. 217-222.; його ж. Структура референтури пропаганди на Дрогобиччині (1944-1950-і рр.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. К.Кондратюк, В.Футала, Л.Зашкільняк та ін. – Спецвипуск. – Дрогобич, 2002. – С. 188-201., Ю.Романишина Романишин Ю. Підпільні друкарні ОУН-УПА в період Другої світової війни // Друкарство. – 2002. - № 2. – С. 12 – 14.; його ж. Преса ОУН-УПА 40-50-х рр. ХХ ст.: джерелознавчий аспект // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повідомл. VIІ Всеукраїнської конференції., Львів, 17-18 травня 2002 р. – Львів, 2002. – С. 186-190.; його ж. Преса УПА за незалежність української держави (1940-1950 рр.) // Українська періодика: Історія і сучасність. Матеріали VI конференції. – Львів, 2001. – С. 159-165.; його ж. Роль друкованої пропаганди у системі ідеологічно-пропагандистської діяльності ОУН-УПА у першій половині ХХ ст. // Українська періодика: Історія і сучасність. Матеріали VIІІ конференції. – Львів, 2003. – С. 183-189. О.Стасюк Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН на українських землях у 1944 – 1950-х роках // Вісн. Львів. ун-ту: Серія істор. – Львів, 2002. – Вип. 37/2. – С. 173-189.; Стасюк О. Видавнича політика ОУН періоду радянської окупації українських земель (1944-1950) // Записки ЛНБ ім. В.Стефаника. – Львів, 2003. – Вип. 11. – С. 329-356; Стасюк О. Еволюція ідейно-політичних поглядів керівництва ОУН // Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів. – Львів, 2004. – С. 56-70.; Стасюк О. Підпільні видання ОУН-УПА (40-50-ті рр.) // Українська періодика: Історія і сучасність. Доповіді та повідомлення Другої Всеукраїнської науково-практичної конференції 21-22. ХІІ. 1994. – Львів; Житомир, 1994. – С. 70-74.; Стасюк О.. Пресові видання ОУН, УПА, УГВР // Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів. – Львів, 2004. – С. 329-357. та ін.
Проблема діяльності ОУН та УПА представлена і в зарубіжній історіографії. Окреме місце в ній займає доробок польських авторів. Зокрема, слід відзначити праці Б.Щесняка та В.Шота Szczesniak A., Szota W. Droga do nik№d: dziaіalnoњж organizacji ukraiсskich nacjonalistьw i jej likwidacja w Polsce. – Warszawa, 1973., Е.Пруса та Я.Герхарда Prus E. Atamania UPA. – Warszawa, 1988.; його ж.Heroji spod znaku tryzuba: Konowalec – Bandera - Szuchewycz. – Warszawa, 1985.; Gerhard J. Јuny w Bieszczadach. – Lublin, 1973., в яких простежується вкрай негативне ставлення до українського визвольного руху. Вагомими, але теж не позбавленими тенденційності оцінок при аналізі українського визвольного руху, його ідейно-політичних основ, є праці Р.Тожецького Torzecki R. Polacy i Ukraincy Sprawa ukraiсska w czasie II wojny њwiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1993. , Ч.Партача Partacz С. Proba porozumienia polsko-ukraiсskiego na terenie Kraju w latach II wojny њwiatowej // Polska – Ukraina: trudne pytania. Materialy VI miкdzynarodowego seminarium historycznego. - Warszawa, 2000. – S. 17-52., Р.Внука Motyka G., Wnuk R. Pany i rezuny. Wspowpraca AK-WiN i UPA, 1945-1947. – Warszawa, 1997.. Одними із небагатьох об’єктивних є праці Збігнева Ковалевського Ковалевський З. Польська демократична громадськість мусить знати правду про Українську Повстанську Армію. // Україна. Наука і культура: Вип. 25. – К., 1991. – С. 77-82; його ж. Польське питання у післявоєнній стратегії Української Повстанської Армії // Волинь і Холмщина 1938-1947 рр.: польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи? спогади / Голова ред. rолегії Я.Ісаєвич. – Львів, 2003. – С. 287-334. .
Окреме місце в польській історіографії з даної проблематики займає синтетична робота з історії українського національно-визвольного руху 1940-1950-х років Г.Мотики Motyka G. Ukraiсska partzyantka 1942-1960. Dziaіalnosж Organizacji Ukraiсskich Nacionalistьw i Ukraiсskiej Powstanczej Armii. – Warszawa, 2006..
Англомовна історіографія проблеми представлена, в першу чергу, працею Дж.Армстронга Armstrong J. Ukrainian Nationalism. – New York, 1963. “Український націоналізм”, в якій основну увагу зосереджено на ідеології українського визвольного руху. Серед російських авторів можна відзначити монографію М.Семиряги Семиряга М. Коллаборационизм. Природа, типология и проявление в годы Второй мировой войны. – М., 2000., присвячену проблемі колабораціонізму, та узагальнюючі праці з історії ОУН і УПА С.Ткаченка Ткаченко С. Повстанческая армія: тактика борьбы. – Минск, 2000. і О.Гогуна Гогун А. Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы. – СПб, 2004..
Отже, аналіз доробку української та світової історіографії засвідчує відсутність комплексного наукового дослідження, присвяченого участі Петра Федуна в українському національно-визвольному русі 1940-1950-х років.
Джерельна база дослідження
До написання роботи було залучено широке коло джерел як актового, так і наративного характеру. Доцільно провести їх класифікацію наступним чином: діловодча документація, що відклалася в результаті службової діяльності; публіцистичні праці П.Федуна; епістолярна спадщина; періодичні видання, до випуску яких був причетний П.Федун; мемуари учасників національно-визвольного руху.
Одне з важливих місць у дисертації посіли опубліковані збірки документів і матеріалів. Насамперед, це багатотомне видання „Літопису Української Повстанської Армії” та “Літопис УПА: Нова серія ” Літопис УПА(За ред. Є.Штендери). – Торонто, 1980. – Т.8.; 1982. – Т.9.; 1984. – Т.10.; 1987. – Т.16.; 1995. – Т.24.; 1996. – Т.26.; 1997. – Т.28.; 1998. – Т.32.; 1999. – Т.38.. До цієї групи джерел слід зарахувати також опубліковані в часи державної незалежності збірники документів та матеріалів, які упорядкував та видав В.Сергійчук Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр. Нові документи і матеріали. – К.: Дніпро, 1998. – 942 с.; його ж. УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – К., 1996., та „Літопис нескореної України” Літопис нескореної України: В 2 кн. – Львів, 1993. – Кн.1.; 1997. – Кн.2..
Окрему групу джерел становлять твори підпільних публіцистів П.Федуна Полтава П. Збірник підпільних писань. – Мюнхен, 1959. , М.Орлика Орлик М. Ідея і чин України. Нарис ідеологічно-політичних основ українського націоналізму. – К., 2001., Я.Стецька Стецько Я. Українська визвольна концепція. – Мюнхен, 1987.
та інших. Зокрема, до „Збірника підпільних писань”, який було видано на еміграції, увійшли праці П.Федуна, що свого часу потрапили за кордон.
Головний масив неопублікованих джерел про участь П.Федуна в українському національно-визвольному русі зберігає Державний архів Служби Безпеки України у місті Києві (ДАСБУ). Зокрема, у фонді 13 („Колекція друкованих видань ОУН”) містяться накази, директиви, інструкції Проводу ОУН і УПА, пропагандивні вказівки, розпорядження, звіти та інші документи. Вони дали можливість окреслити коло обов’язків П.Федуна та практичні кроки по їх здійсненню.
Значний пласт документів і матеріалів зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ України). Зокрема, у фонді 3833 (“Краєвий провід ОУН на західноукраїнських землях”) знаходяться документи і матеріали з діяльності пропагандистського апарату, в якому працював П.Федун. У фонді 3836 (“З’єднання західних груп УПА-Захід”) – “Копії наказів і розпоряджень Української Повстанської Армії – Захід-Замок”, які містять матеріали організаційного характеру.
Дисертант опрацював матеріали Центрального державного архіву громадських організацій України (ЦДАГО), зокрема документи фонду 1 “Центральний Комітет Комуністичної партії України”, де містяться здебільшого копії агітаційно-пропагандивних матеріалів ОУН і УПА та матеріали радянської влади щодо дискредитації повстанського руху.
Джерелом цінної інформації є матеріали, що знаходяться в Державному архіві Львівської області (ДАЛО), зокрема у фонді П-3 (“Львівський обком КП(б)У”) та фонді П-5001 (“Дрогобицький обком КП(б)У”), які висвітлюють діяльність П.Федуна на посаді начальника політвиховного відділу УПА-Захід. У фонді Р-33 („Медична комісія”) зберігаються матеріали, що розкривають “львівський період життя”, зокрема навчання на Державних медичних курсах. Серед документів архіву автору вдалося виявити також особову картку П.Федуна з Державних медичних курсів, з якої почерпнута інформація біографічного характеру. Фонд 1260 („Львівська шкільна округа”) дав змогу отримати дані про його шкільні роки.
У процесі написання роботи автор використовував також тогочасну періодику, в першу чергу видання, до яких був причетний П.Федун (“Юнак”, “Ідея і Чин”, “Осередок пропаганди і інформації при Проводі ОУН”, “За Українську Державу”, “На допомогу пропагандистам”, “На допомогу інструкторам-пропагандистам”, “Вісник”, “Самостійність”, “Бюро Інформації УГВР”.
Окрему групу джерел становить мемуарна література. Загалом, вона представлена значною кількістю спогадів безпосередніх учасників визвольної боротьби 1940-1950-х років, у яких епізодично висвітлена діяльність П.Федуна в “Юнацтві” ОУН, референтурі пропаганди Організації, політвиховному відділі УПА тощо. Насамперед, це спогади В.Галаси Галаса В. Наше життя і боротьба: Спогади. – Львів, 2005.; його ж Я особисто знав провідника // Голос відродження. – 2003. – 19 грудня. – № 51. – С. 2, П.Дужого Дужий П. Українська справа: вчора і сьогодні (збірник статей і спогадів). – Львів, 2001. – Т. 1.; 2003. – Т. 2., І.Козак Козак І. Наступальність нашої боротьби (У 15-річчя смерті сл.п. П.Полтави) // Український самостійник. – 1967. – № 113. – С. 5-8., Б.Михальчука-Мака Мак (Михальчук) Б. Юнацька чота: Спогади курсанта старшинської школи УПА в Карпатах. – Тернопіль, 1998., М.Савчин Савчин М. Тисячі доріг. – К., 2003., А.Турчина Турчин А. Державна гімназія в Бродах // Броди і Брідщина. – Торонто, 1988. – С. 184-197.; Турчин А. Петро Федун // Броди і Брідщина. – Торонто, 1988. – С. 520-533. та ін. Серед тих, хто брав участь у придушені тодішнього українського визвольного руху, заслуговують на увагу мемуари Г.Саннікова Санников Г. Большая охота. Разгром вооруженного подполья в Западной Украине. – М., 2002.
. Зважаючи на певну суб’єктивність спогадів, фактологічний матеріал у них зіставлявся зі свідченнями інших джерел і критично аналізувався.
Отже, наявних джерел цілком достатньо для ґрунтовного дослідження ролі Петра Федуна в українському національно-визвольному русі 1940-50-х років ХХ ст., однак вони потребували повного згрупування й узагальнення для розкриття суспільно-політичної діяльності Петра Федуна.
У другому розділі – “Діяльність Петра Федуна у націоналістичних структурах українського національно-визвольного руху 1940 – 1950-их років” – висвітлено формування суспільно-політичних поглядів Петра Федуна, етапи його роботи в пропагандистських структурах ОУН, УПА, УГВР.
Народився Петро Федун 24 лютого 1919 року в с. Шнирів (тепер Бродівський район Львівської області) в селянській родині. В 1931 році він поступив у Бродівську державну гімназію ім. Юзефа Коженьовського. Родинна атмосфера, навчання в гімназії, участь у молодіжних організаціях, нелегальному „Юнацтві” ОУН сприяли формуванню національно-патріотичного світогляду та утвердженню активної громадянської позиції Петра Федуна.
Після закінчення гімназії П.Федун вступає на медичний факультет Львівського університету, однак, внаслідок проголошеної радянською владою мобілізації до лав Червоної Армії, потрапив у 1940 році до Ленінградського військового округу і незабаром опинився на радянсько-фінській, а в червні 1941 р. – німецько-радянській війнах, де був взятий німцями у полон.
Після звільнення, у жовтні 1941 р., П.Федун деякий час займав пост теренового працівника при референтурі культурної праці Українського Допомогового Комітету, в 1942 р. вступив на „Державні медичні курси”. Попри навчання протягом 1942-1943 років обіймав посаду крайового провідника юнацтва ОУН західноукраїнських земель і мав організаційний псевдонім „Волянський”.
Паралельно з Осипом Дяковим-“Горновим” П.Федун редагував журнал “Юнак” – друкований орган КП Юнацтва ЗУЗ, який виходив у часи німецької окупації (1941-1943 рр.). Саме в журналі „Юнак” він опублікував свої перші статті “Про ще один героїзм” та „Чи традиція зобов’язує?”.
Улітку 1944 р. Петро Федун був призначений інструктором Школи кадрів юнацтва ОУН у Карпатах, де проводив політвиховні заняття, готуючи членів підпілля до умов боротьби з радянським режимом. Обов’язки в старшинській школі він суміщав з участю в організованому Петром Дужим пропагандистському осередку „Зелений гай”.
Перебування П.Федуна у лавах українських підпільників було нерозривно пов’язане з функціонуванням пропагандистського апарату ОУН, УПА та УГВР.
У 1944 році єдиним центром для керівництва пропагандою в ОУН, УПА став Головний осередок пропаганди і інформаційної служби (ГОПІС), який і очолив П.Федун.
У розділі зроблено висновок, що діяльність пропагандистського апарату ОУН була організована на високому рівні і включала цілий комплекс питань: розподіл повноважень і функцій, керівництво та контроль за здійсненням пропаганди, підбір і підготовка кадрів та ін. На П.Федуна покладалися наступні завдання: подавати напрямки роботи низовим ланкам; забезпечувати пропагандистськими матеріалами низові клітини та контролювати їх розповсюдження; організовувати вишколи; здійснювати контроль за роботою свого апарату і низових організаційних клітин; збирати від підлеглого йому апарату звіти та інформаційно-пропагандистські матеріали; керувати видавничою діяльністю ОУН.
Одним із завдань ГОПІСу було поповнення новими виданнями підпільної літератури. Для його виконання П. Федун залучав як працівників ГОПІСу (О. Дяків-„Горновий”, Б. Світлик-„Доля”), так і інших членів ОУН (Василь Галаса-„Орлан”, Катерина Зарицька-„Монета”).
У дисертації з’ясовано, що важливого значення ГОПІС надавав випуску друкованої продукції, оскільки більшість творів постійно з’являлися на шпальтах періодичних видань. Редакційна колегія (з 1946 року П.Федун був редактором усіх друкованих видань) готувала й укомплектовувала чергові номери. Підготовлений номер журналу направлявся через канали зв’язку до Р.Шухевича на остаточне затвердження. Отримавши дозвіл, редакція розсилала примірники в терен, а низові ланки вже самостійно його розмножували і розповсюджували.
Крім згадуваного журналу “Юнак”, П.Федун був редактором цілої низки видань: “За Українську Державу” (1944-1945 рр.); “На допомогу пропагандистам” (1944 р.); “На допомогу інструкторам-пропагандистам” (1944 р.); “Вісник” (1944-1945 рр.); “Ідея і Чин” (1946 р.); “Самостійність” (1946-1948 рр.); “Осередок пропаганди і інформації при Проводі ОУН” (1948-1951 рр.); “Бюро Інформації УГВР” (1948-1951 рр.). Він же організовував матеріальне забезпечення друкарень для їх нормального функціонування.
Зроблений аналіз дає підстави стверджувати, що на П.Федуна випала нелегка роль – організувати видавничу роботу ОУН і після повернення більшовицького режиму на західноукраїнські землі. Відновлення влади Москви вимагало від П.Федуна внесення значних коректив у видавничу справу, оскільки радянські каральні органи приділяли боротьбі з підпільними друкарнями набагато більше уваги, ніж німецька окупаційна адміністрація. Активними пошуками друкарень, складів паперу та літератури займалися не тільки спеціальні органи, а й фронтові частини одразу ж після заняття певної території. У таких умовах восени 1944 року П.Федун здійснив низку заходів, спрямованих на вдосконалення управління підпільними друкарнями, а також забезпечення їх належної конспірації. В першу чергу було проведено уніфікацію їх роботи, що полегшило централізоване управління ними.
Встановлено, що зміни торкнулися і технічного оснащення друкарень. Перевага надавалася невеликим друкарням (т. зв. „гутенбергівкам”), оскільки в нових умовах це була найкраща техніка: легка для транспортування, могла обслуговуватися двома, а той однією особою, для друку можна було використовувати будь-який папір. Шляхом періодичної суворої звітності здійснювався контроль за кількістю літератури, що друкувалася, переміщенням обслуговуючого персоналу та потребами друкарських гнізд. Враховуючи всі отримані дані, він, як керівник, міг відповідно і своєчасно реагувати на певні недоліки, здійснювати заходи з метою запобігання їх в інших місцевостях. Водночас, окреме місце у видавничій справі з кінця 1944 року зайняла і система розповсюдження літератури. Вона давала можливість простежити реакцію населення на інформацію, яка подавалася в друкованих виданнях, аби оперативно визначити пріоритетні напрямки для подальшої роботи в референтурі пропаганди.
Поряд з цим у дисертації звернена увага на недоліки видавничої справи. Одним з основних, на нашу думку, були невеликі наклади пресових видань. Такий висновок можна зробити на основі даних звітів про передрук та розповсюдження літератури. Як наслідок, підпільну пресу отримували в основному керівні кадри Організації, пропагандисти, командний склад УПА та політвиховники.
Дослідження показало, що нововведення, які запровадив П.Федун, давали свої позитивні результати. Так, щорічна кількість видрукуваної літератури протягом 1944-1946 рр. продовжувала зростати, сягнувши в наступному році свого піку – 90 окремих видань. Високий відсоток видруку з незначними коливаннями зберігався до 1950 року включно, після чого почав знижуватись. Зупинити масовий випуск і розповсюдження літератури радянським спецорганам вдалося лише у 1954 році, проте окремі екземпляри брошур і листівок продовжували з’являтися до середини 1960-х років.
У дисертації зазначено, що позитивним у діяльності П.Федуна на посаді керівника референтури пропаганди було створення ефективної системи вишколів – підготовки та підвищення фахового рівня пропагандистів.
Зазначена діяльність забезпечувала ефективне функціонування пропагандистського апарату, попри складні умови боротьби, в яких український визвольний рух опинився в другій половині 40-х – на початку 50-х років.
Здійснений у розділі аналіз значного матеріалу дає підстави стверджувати, що пропагандистська робота спрямовувалась по чотирьом напрямкам: УПА, Червона Армія, Україна і за її межі (на „чужину”). Це дозволило поширити її на все населення України.
Поряд з окресленими вище напрямками пропаганди, реалізація яких носила постійний характер, у 1944-1950-і рр. здійснювалися акції, що були актуальні лише протягом певного періоду і пов’язувалися з конкретними подіями. Вони охоплювали різні верстви українського суспільства, а не зосереджувалися на якійсь одній. В дисертації простежені найбільш резонансні:
1. Акція зриву виборів до Верховної Ради СРСР (10 лютого 1946 року) та до Верховної Ради УРСР (9 лютого 1946 року).
2. Акція допомоги голодуючим на Сході України (друга половина 1946 – перша половина 1947 рр.).
3. Акція боротьби за „душу української молоді” (з 1947 по 1952 рр.).
4. Акція збору звинувачувальних матеріалів про злочини комуністів проти українського народу (починаючи з 1947 р.).
5. Акція проти колективізації в західноукраїнських землях (1947-1955 рр.).
6. Акція проти депортації (з 1946 р.).
Свою діяльність у референтурі пропаганди П.Федун суміщав з працею в політвиховному (VІ) відділі УПА-Захід. Із здійсненого в дисертації аналізу випливає, що в коло його обов’язків входило: визначати завдання політвиховної роботи, її зміст та методи; відпрацьовувати накази командування; збирати від підлеглого йому апарату звіти; готувати інформаційно-пропагандистські матеріали для ГОПІСу; виконувати вказівки ГОПІСу по пропагандистській роботі серед супротивника і усього населення.
У розділі підкреслено, що досить тісно з ГОПІСом та політвиховним відділом Головного військового штабу УПА співпрацювала Українська Головна Визвольна Рада через своє Бюро інформації (1944-1951рр.). Це було пов’язано з тим, що, по-перше, останнім керував П.Федун, який водночас очолював і вищезгаданий ГОПІС і політвиховний відділ УПА, по-друге, всі працівники Бюро були одночасно і співробітниками референтури пропаганди ОУН, по-третє, подібними були і завдання усіх трьох структур.
У вересні 1949 року за наказом Головного командира УПА Р.Шухевича були розформовані останні штаби і бойові відділи, а старшини і вояки поповнили збройне підпілля. В дисертації обґрунтовується висновок, що весь тягар пропагандистської роботи відтепер несла референтура пропаганди ОУН та Бюро інформації УГВР.
На переломі 1951-1952 років в західні області УРСР знову було перекинуто свіжі дивізії військ МВС, МДБ для ліквідації “решток націоналістичних банд”, про які постійно говорила більшовицька пропаганда. Не залишився поза їхньою увагою і П.Федун. Свою смерть він зустрів у бою 22 грудня 1951 року на Івано-Франківщині.
Після його загибелі Бюро інформації припинило діяльність, а обов’язки керівника пропаганди перебрала на себе Люба Гайовська-“Рута”, референт пропаганди Львівського Крайового Проводу ОУН, які вона виконувала до загибелі у січні 1954 року.
Зроблений аналіз дає підстави стверджувати, що діяльність П.Федуна на посаді керівника пропагандистських служб ОУН, УПА та УГВР відзначалася високим рівнем організації. Існував чіткий розподіл повноважень та функцій між різними щаблями пропагандистського апарату, діяльність якого будувалася на основі директивних документів (інструкцій, вказівок і т. д.). Важливу роль у цьому відігравало налагодження зворотного зв’язку нижчих щаблів з верхніми. Таким чином П. Федун і його структура прагнули одержувати актуальну інформацію про запити низових ланок і вчасно відповідати на них. Побудований на суворій звітності, такий зв’язок забезпечував контроль за роботою різних щаблів пропагандистського апарату.
У третьому розділі – “Суспільно-політичні погляди Петра Федуна” – проаналізовано публікації П.Федуна
Дисертант відзначає, що під впливом соціально-політичних реалій життя населення східних областей України у програмі ОУН(б) відбулися зміни демократичного характеру, які у серпні 1943 року були закріплені постановами ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН(б). У сфері державного будівництва керівники Організації відмовилися від концепції монопартійності та тотального контролю суспільства, як альтернативу було висунуто ідею спільної боротьби всіх поневолених народів СРСР проти імперіалізмів Москви і Берліна. Підпільний публіцист наголошував на тенденційності радянської пропаганди, її популістських гаслах, підкреслював, що за своєю суттю СРСР залишився імперською державою, яка успадкувала експансіоністську сутність Російської імперії. П.Федун науково обґрунтував необхідність перебудови Радянського Союзу на принципі незалежних національних держав, а також передбачив неминучість його розпаду. Як сприятливий момент для розгортання нового етапу боротьби за державну незалежність України він розглядав можливий конфлікт між Радянським Союзом і англо-американським блоком, однак, через відносну стабілізацію на міжнародній арені, ним було зроблено ставку на власні сили.
У розділі підкреслено, що у післявоєнні роки, за умов відновлення радянської тоталітарної системи, П.Федун проаналізував внутрішню, зокрема національну, господарську, мовну, культурну, а також зовнішню політику керівництва СРСР, викрив її імперський та експансіоністський характер, спрямований на поневолення народів Центрально-Східної Європи, насамперед українського. Публіцист докладав максимум зусиль, аби не допустити закріплення більшовицького режиму в західних областях України, перешкодити подальшій радянізації її східної частини, зупинити русифікацію. Як свідчать архівні матеріали, П.Федун та й інші публіцисти вважали, виходячи із стратегічних цілей руху, що песимізм, зневіра певної частини українців стосовно майбутнього власного народу, перспектив боротьби за незалежність можуть і повинні бути подолані. В інтелектуальному відношенні це подолання здійснюється шляхом аналізу внутрішнього розвитку українства за той чи інший період, а також всесвітньо-історичних тенденцій розвитку людства. Здійснений в дисертації аналіз праць П.Федуна, написаних в 1945-1951 роках, підтвердив той факт, що українським національно-визвольним рухом робилися спроби пристосуватися до нових обставин. У цей період публіцист поміркованіше і тверезіше аналізував ситуацію та можливість визвольної боротьби. Він розумів, що остання буде тривалою, важкою, складною і вимагатиме багато жертв. Однак в умовах тоталітаризму вона залишалася єдиною формою опору.
Наведений у розділі фактичний матеріал свідчить, що нові ідеї, автором і популяризатором більшості з яких був П.Федун, викликали їх жваве обговорення
