НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

МУХІН ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 340.1

ПРОФЕСІЙНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ:

ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ, ФУНКЦІЇ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Петришин Олександр Віталійович, Академія правових наук України, віце-президент.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Колодій Анатолій Миколайович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри конституційного права;

кандидат юридичних наук, доцент Шевчук Станіслав Володимирович, Міжнародний Соломонів Університет, юридичний факультет, доцент кафедри публічного права.

Провідна установа

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ теорії держави і права.

Захист відбудеться "18" травня 2007 р. о "8.30" на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий "16" квітня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В. Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна знаходиться на відповідальному етапі свого розвитку, коли тривають процеси становлення громадянського суспільства і правової держави. Глибокі демократичні перетворення, формування засад ринкової економіки, утвердження й забезпечення прав і свобод людини, які визнаються найвищою соціальною цінністю, неможливі без належного рівня правового розвитку країни, який визначається рівнем дієвості права. Право діє так і настільки, наскільки його здійснюють, у зв’язку з чим великого значення набуває ефективна діяльність правових інститутів, важливою передумовою якої виступає розвинена професійно-правова свідомість. Вона значною мірою визначає якість юридичної практики, забезпечує втілення в суспільному житті принципів конституційного ладу, виступає гарантією реалізації й захисту прав та свобод людини і громадянина, впливає на функціонування державних інституцій та органів місцевого самоврядування.

Деформована ж професійна правосвідомість, навпаки, суттєво ускладнює затвердження правових засад в усіх сферах суспільного життя. Зовнішнім проявом її деформацій є численні недоліки чинного правового регулювання, вади юридичної практики. Стосовно правотворчої практики йдеться передусім про надмірну політизацію професійної правосвідомості, низьку змістовну і юридико-технічну якість нормативних правових актів. Що ж до правореалізаційної практики, то йдеться перш за все про низьку якість юридичних послуг населенню, корумпованість правоохоронних органів, внаслідок чого зростає недовірливе і скептичне ставлення людей до права й державних інституцій, що його опосередковують.

З огляду на зазначені положення набуває актуальності дослідження природи, особливостей, поняття, ролі й місця в юридичній практиці такого специфічного правового явища, як професійна правова свідомість, що виступає важливим суб’єктивним підґрунтям права, правопорядку, правової держави.

Не зважаючи на підвищення останнім часом наукового інтересу до проблем професійної правосвідомості, її загальнотеоретичний аналіз у вітчизняній науці слід визнати недостатніми, оскільки не існує присвячених їй фундаментальних праць, які повно і послідовно розкривали б її поняття, особливості, функції, форми її впливу на правотворчість і правореалізаційну діяльність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язано з тематикою науково-дослідних робіт кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і виконано в межах Державної цільової комплексної програми "Розвиток демократичних процесів у правовій державі" (номер державної реєстрації 0186.0.070866).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі професійної правосвідомості як якісного рівня сприйняття правової дійсності і як виду групової правосвідомості, що передбачає розкриття її змісту, призначення, загальних закономірностей та особливостей формування й функціонування, а також у формулюванні теоретичних положень і практичних висновків та рекомендацій, спрямованих на підвищення рівня професійної правосвідомості в Україні.

Відповідно до поставленої мети в дисертації передбачається вирішення низки наукових задач:–

уточнити поняття “правосвідомість”, здійснити аналіз його ознак;–

дослідити поняття професійної правосвідомості як форми групової правосвідомості та якісного рівня сприйняття права в усьому різноманітті його проявів і активного впливу на нього; –

установити й охарактеризувати функції професійної правосвідомості;–

навести характеристику ролі професійної правосвідомості в правотворчій і правореалізаційній (особливо в правозастосовчій) діяльності;–

з’ясувати й дати аналіз основних деформацій професійної правосвідомості та причин їх виникнення; –

проаналізувати основні способи попередження й подолання деформацій професійної правосвідомості.

Об’єктом дослідження є правосвідомість як суб’єктивний елемент правової дійсності.

Предметом дослідження є загальні закономірності формування й функціонування професійної правосвідомості.

Методи дослідження. У підґрунтя методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу професійної правосвідомості, зумовлений специфікою теми роботи і пов’язаний із застосуванням загальнонаукових і спеціально наукових методів. Методологічною основою дисертації послужили універсальні методи діалектики, що використовувалися на всіх етапах з метою з’ясування сутності професійної правосвідомості, закономірностей та особливостей її функціонування, взаємодії з іншими правовими явищами. На окремих етапах роботи застосовувалися різноманітні методи дослідження: системний і структурно-функціональний – при вивченні будови свідомості правової і професійної як її різновиду, встановленні їх елементів, з’ясуванні їх функціонального взаємовпливу, аналізі впливу професійної правосвідомості на право й пов’язані з ним явища; порівняльно-правовий – при аналізі професійної правосвідомості в різних правових сім’ях. Широкого застосування в роботі отримали категорії і прийоми формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.

Дисертаційна робота виконувалася на загальних методологічних орієнтирах, закріплених у Конституції України: пріоритету загальнолюдських цінностей, побудови демократичної, соціальної, правової держави, поділу державної влади, принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, прав людини і громадянина.

Наукова новизна дисертації. Наукова новизна визначається передусім тим, що ця робота є першим в українській правовій літературі монографічним дослідженням загальнотеоретичних аспектів професійної правосвідомості, її особливостей, функцій, призначення в юридичній практиці, деформацій і способів їх подолання та попередження. Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у наступних теоретичних положеннях і висновках:–

обґрунтовується авторське визначення професійної правосвідомості як цілісного, системного, практично спрямованого, нормативно детермінованого способу пізнання правової дійсності й активного впливу на неї, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають особи, які мають спеціальну юридичну освіту і професійно займаються юридичною практикою; –

доводиться, що професійна правосвідомість забезпечує збереження, розвиток і нормальне функціонування правопорядку. Наголошується, що така роль є іманентною ознакою саме професійної правосвідомості як певного якісного рівня сприйняття права й пов’язаних з ним правових явищ. Якщо ж вести мову про індивідуальну або групову професійну правосвідомість, то тут така ознака в якості обов’язкової відсутня, оскільки як окремі юристи, так і професійна група юристів можуть бути носіями деформованої правосвідомості;–

пропонується авторський підхід до класифікації функцій професійної правосвідомості, згідно з яким їх можна поділити на підставі прояву професійної правосвідомості щодо правової дійсності на дві групи: 1) функції, здійснення яких забезпечує сприйняття правової дійсності; 2) функції, здійснення яких забезпечує зворотній активний вплив на неї; –

уперше вирізняються такі функції професійної правосвідомості, як забезпечення адекватного вираження професійно-правової думки, подолання й попередження деформацій правосвідомості, контрольна, консультативна, забезпечення соціального партнерства, сприяння розвитку демократії, гуманізації юридичної діяльності;

? обстоюється авторський підхід до розкриття засобів (форм) впливу професійної правосвідомості на правоутворення і правореалізацію;

? дається авторське визначення деформацій професійної правосвідомості як викривлень раціональних, емоційних або (і) вольових компонентів її змісту, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють ефективну професійно-юридичну діяльність. Деформації професійної правосвідомості в кінцевому підсумку призводять до існування в суспільстві нерозвиненого права.

Практичне значення одержаних результатів полягає:

1) у науково-дослідницькій сфері – матеріали дослідження можуть стати підґрунтям для подальшої розробки концепції професійної правосвідомості;

2) у навчальному процесі – положення, рекомендації й висновки дисертації можуть послужити матеріалом для підготовки підручників, навчальних посібників з курсу „Загальна теорія держави і права”, при викладанні відповідної навчальної дисципліни;

3) у правовиховній царині – запропоновані положення можуть бути корисними в роботі по підвищенню рівня професійної правосвідомості та правової культури державних службовців.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Положення дисертації доповідалися й стали предметом обговорення на науково-практичних конференціях: V Міжнародний науковий конгрес “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2005 р.), наукова конференція молодих учених та здобувачів “Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 2006 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція до Дня науки “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, 2005), наукових семінарах та “круглих столах”.

Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції викладені автором у 7-ми наукових публікаціях, зокрема, у 3-х статтях, опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, і в 4-х тезах наукових повідомлень на вказаних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, які містять 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (188 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 200 сторінок, із них основного тексту – 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її розробленості, визначаються мета й завдання, окреслюється методологічна й теоретична основа. Сформульовані основні положення, висновки і пропозиції визначають наукову новизну і практичне значення результатів дослідження.

Розділ 1 “Професійна правосвідомість як різновид правової свідомості” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 ”Поняття і структура правової свідомості” проаналізовано співвідношення правосвідомості і права, її суттєві ознаки й види.

Аналіз правової свідомості відбувається виходячи з того, що позитивне право як об’єктивоване інституційне утворення і правосвідомість як суто суб’єктивне явище мають досліджуватися як відносно самостійні, нерозривні у своєму існуванні явища. Обґрунтовується, що правосвідомість є самостійним різновидом свідомості суспільної і в умовах розвиненого права як інституційної системи суспільства немає об’єктивних підстав розглядати її як частину політичної, або моральної свідомості. Робиться висновок, що предмет правосвідомості має складну структуру і охоплює правові явища, які існують або існували раніше, наявність яких бажане в майбутньому. Визнання компонентом правосвідомості уявлень про бажане право дозволяє включити до її предмета й суспільні відносини, що потребують правового регулювання. Акцентується увага на тому, що правосвідомість є не стільки пасивною формою відбиття правової дійсності, скільки активним, творчим началом, яке у певному розумінні створює цю дійсність і трансформує її. Доводиться, що однією з суттєвих ознак правосвідомості є нормативність, під якою розуміється нормативний характер мислення, тобто сприйняття соціального життя, діяльності соціальних суб’єктів через категорію юридичних обов’язків і суб’єктивних прав. Аргументується, що форми правосвідомості як те, в чому вона існує і через що отримує певну самостійність і відособленість серед інших проявів духовної організації людей, поділяються на: а) внутрішні (раціональні, емоційні та вольові); б) зовнішні (теорії, концепції, документи й тому подібне).

Правосвідомість визначається як різновид свідомості, спрямований на усвідомлення (сприйняття) минулого, існуючого або бажаного права в усьому багатоманітті його проявів, який служить суб’єктивною основою права, умовою можливості його буття, самостійним чинником його існування і розвитку.

Обстоюється, що правосвідомість охоплює як позитивні, так і негативні оцінки, установки і ставлення. При такому розумінні вона не є в повному обсязі структурним компонентом правової культури, а входить до неї лише в своїй “позитивній” частині.

Досліджуються різновиди правосвідомості. На підставі: а) видів діяльності, що обслуговуються правосвідомістю, вирізняються теоретична й практична правосвідомість; б) ступеня проникнення в сутність певних правових явищ – наукова, професійна і повсякденна правосвідомість; в) форм буття правосвідомості – інституціональна і неінституціональна правосвідомість; г) на підставі суб’єкта – індивідуальна й колективна правосвідомість.

Доводиться, що немає достатніх підстав для змішання правової ідеології й правової науки, правової психології й повсякденної правосвідомості. З точки зору виокремлення в структурі правосвідомості правових онтології, аксіології та праксеології правова психологія разом з правовою ідеологією утворюють правову аксіологію, а наукова й повсякденна правосвідомість – правову онтологію. З точки зору поділу правосвідомості на практичну й теоретичну правова наука й правова ідеологія є частинами її теоретичного зрізу, а повсякденна правосвідомість і правова психологія – емпіричного.

У підрозділі 1.2 “Поняття професійної правосвідомості” розкриваються сутність та особливості професійної правосвідомості.

Обґрунтовується, що найбільш адекватним у науковому плані є дослідження професійної правосвідомості як виду групової і як якісного рівня сприйняття правової дійсності та зворотного впливу на неї. Предметом цієї правосвідомості виступають будь-які правові явища, а також суспільні відносини, що потребують правового регулювання. Суб’єктом професійної правосвідомості є особа, яка є юристом за фахом і професійно займається юридичною практикою.

Професійна правосвідомість відрізняється від інших видів правосвідомості якісним станом елементів свого змісту – когнітивного (раціонально-ідеологічного), емоційно-психологічного й практичного. Раціонально-ідеологічні й практичні компоненти професійної правосвідомості характеризуються системністю, чіткістю й організованістю, мають деталізований й конкретний характер. Яскраво виражений праксеологічний характер професійної правосвідомості зумовлює специфіку пізнання правових явищ: воно відбувається з метою використання останніх у юридичній практиці; має емпіричний характер з одночасним вмістом питомої ваги теоретичних елементів у вигляді базових правових понять, які є результатом спеціально набутих правових знань.

Емоційно-психологічний компонент, як правило, має підлеглий щодо раціональної сторони характер. Водночас без позитивних правових емоцій, почуттів, оцінок унеможливлюється високопрофесійна юридична діяльність. Аргументується, що правові почуття не можна зводити до абсолютно ірраціонального або раціонального начала. Вони поєднують у собі відносно автономні раціональні й інтуїтивні елементи. Серцевиною практичного компоненту є вольові форми правосвідомості, які складаються з усвідомлення мети правової діяльності, засобів її досягнення і скерованості на її досягнення. Практичний компонент акумулює правові знання, емоції, почуття, що концентруються в правових установках. Необхідним компонентом професійної правосвідомості як якісного рівня усвідомлення права є установка на активну правомірну і юридично значиму поведінку в правотворчій, правореалізаційній, інформаційно-пізнавальній сферах.

Професійна правосвідомість має особливості формування, що полягають у: а) наявності обов’язкових стадій розвитку, б) своєрідності джерел правового інформування; в) вирішальному впливі чинного права. У своєму прояві вона значною мірою детермінована нормами права, є формалізованою. Професійна правосвідомість, як якісний рівень опанування правової дійсності, забезпечує: а) збереження правопорядку даного суспільства; б) існування тієї міри правової справедливості, яка ним досягнута; в) подальший розвиток права та уявлень про справедливість. Професійна правосвідомість ґрунтується на системі відповідних принципів.

На підставі проаналізованих ознак професійна правосвідомість визначається як цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають особи, які мають спеціальну юридичну освіту і професійно займаються юридичною практикою.

Вивчено співвідношення і взаємодію професійної правосвідомості з політичною, моральною, філософською й естетичною свідомістю. Акцентується увага на тому, що характеристика взаємодії професійної правосвідомості з політичною і моральною є різною залежно від того, у якій сфері юридичної практики вона відбувається – у правотворчості чи правореалізації.

Проаналізовано взаємозв’язок професійної правосвідомості як якісного рівня сприйняття права і зворотного впливу на нього з правосвідомістю теоретичною й повсякденною. Професійна правосвідомість, як вид групової, співвідноситься з суспільною й індивідуальною. Досліджено різновиди групової професійної правосвідомості.

У підрозділі 1.3 “Функції професійної правосвідомості” визначено поняття функцій професійної правосвідомості, проаналізовано різні підходи до їх систематизації, проведено їх авторську класифікацію й розкрито зміст основних з них.

Функції правосвідомості аналізуються, виходячи з їх розуміння як основних напрямків сприйняття правової дійсності та впливу на неї, що здійснюються відповідними способами (у певних формах) і виражають соціальну роль і призначення професійної правосвідомості. Функції професійної правосвідомості на підставі її прояву стосовно правової дійсності поділяються на дві групи. Це функції, здійснення яких забезпечує (а) сприйняття правової дійсності і (б) зворотній активний вплив на правову дійсність.

До першої групи функцій належать: пізнавальна (одержання, накопичення й засвоєння знань про правові явища згідно з поставленим прагматичним завданням); оціночна (сприйняття відповідних правових явищ за допомогою системи аксіологічних категорій); прогностична (передбачення стану правових явищ у майбутньому на основі наявного знання про них).

До другої групи функцій належать: регулятивна (здійснення організуючого впливу на власну поведінку та поведінку інших осіб), нормотворча (виступає безпосереднім джерелом зародження будь-якої правової норми, права і правопорядку); нормореалізаційна (вплив на процес втілення правових норм у реальне життя); моделювання (розробка нормативних та індивідуальних моделей (правил) поведінки); правовиховна (вплив на стан правової культури суспільства, окремих соціальних груп та індивідів); ідеологічна (розробка правової ідеології), контрольна (здійснення контролю за якістю правового регулювання); консультативна (надання юридичної допомоги через роз’яснення змісту норм права, мети прийняття відповідного документа тощо); забезпечення соціального партнерства (забезпечення вирішення соціальних конфліктів цивілізованим, мирним способом – на основі права); захист прав та свобод людини і громадянина (може виступати ефективним засобом їх реалізації і захисту); комунікативна (забезпечення здатності установлювати й підтримувати контакти із суб’єктами права в процесі правового спілкування); ефективного й економного використання правових засобів (планування професійної діяльності; адекватне визначення співвідношення між задіяними ресурсами й передбачуваним результатом); розвитку демократії (легітимація фундаментальних цінностей політичного режиму); забезпечення самостійності у прийнятті рішень (прийняття рішень на підставі внутрішнього переконання); сприяння адекватному, грамотному вираженню власних думок, суджень, умовиводів (розвинене юридичне мислення); фіксації, зберігання й накопичення професійного досвіду (розвиток професіоналізму); гуманізації юридичної діяльності (забезпечення втілення верховенства права); подолання юридичних колізій (виступає необхідним суб’єктивним механізмом їх подолання).

Окремим проявом дії правовиховної функції є попередження і подолання деформацій правової свідомості. Через затвердження авторитету права, демонстрацію його дієвості й ефективності у вирішенні соціальних конфліктів створюються перепони для викривлення ціннісного зрізу правосвідомості індивідуальних і колективних суб’єктів.

Розділ 2. “Роль професійної правосвідомості в правоутворенні і правореалізації. Деформації професійної правосвідомості” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Роль професійної правосвідомості у правоутворенні” розглядається значення і форми впливу професійної правосвідомості на кожному з етапів правоутворення. Останнє охоплює увесь соціальний процес формування права, який у найзагальнішому виді складається з двох стадій: а) народження в соціумі й вираження у відповідній формі правоутворюючого інтересу; 2) виявлення правоутворюючого інтересу компетентними суб’єктами правотворчості й формулювання на підставі цього норми права.

Доводиться, що професійна правосвідомість відіграє значну роль не тільки на етапі правотворчості, а й на першому етапі правоутворення. Вона бере участь у формуванні правових ідей, поглядів, настроїв, що виражають необхідність тих чи інших змін у чинному правовому регулюванні. Така дія професійної правосвідомості може бути прямою (безпосередньою) і непрямою (опосередкованою). У першому випадку йдеться про внесення пропозицій по вдосконаленню, зміні або розвитку позитивного права у формі виступів, публікацій, звернень, ініціатив у компетентні правотворчі органи; про роз’яснення населенню важливості й доцільності прийняття відповідних правових рішень, тобто популяризацію певних правових ідей у суспільстві.

Професійна правосвідомість впливає на передправотворчий етап опосередковано – через юридичну практику, суб’єктивною основою якої вона виступає. Практика правового регулювання вказує на необхідність удосконалення прийнятих норм, їх подальшого розвитку; з’ясовує сторони й наслідки правових норм, які заздалегідь не були передбачені; вигострює й уточнює окремі положення чинних нормативних актів; виявляє необхідність видання додаткових актів і актів, які конкретизують дані норми і т.д.

Особливого значення набуває вироблення юридичною практикою правоположень, які є згустками професійної правосвідомості на грані їх переростання в юридичні норми.

На етапі правотворчості професійна правосвідомість забезпечує переведення правових ідей, сформованого правоутворювального інтересу у формально-правову нормативність. Вона впливає на правотворчість шляхом розробки планів нормопроектних і нормотворчих робіт, проектів нормативних правових актів (зокрема, участь професійної правосвідомості у правотворчому пізнанні, опрацюванні концепції закону, виборі виду нормативного правового акта, способу правового регулювання, визначенні у правових поняттях і категоріях мети видання кожного конкретного акта, окресленні кола відносин, які планується упорядкувати через видання даного акту, роз’ясненні смислу правової норми тощо). Професійна правосвідомість нарівні з іншими чинниками правотворчої діяльності забезпечує не тільки обрання найбільш прийнятного варіанту регулювання суспільних відносин, а й досконале вираження змісту нормопроектів, оптимальне використання нормотворчої техніки.

При створенні нормативних правових актів великого значення набуває комплексне, системне бачення юристом права та практики його реалізації. Професійне використання юридичної мови, юридичних понять і категорій, юридичних конструкцій та інститутів забезпечує погодженість, логічність, доступність і визначеність нормативно-правового матеріалу. У зв’язку з необхідністю найбільш органічно “вписати” новий елемент нормативного правового регулювання в існуючу правову картину особливого значення тут набуває володіння способами тлумачення норм права.

Самостійними формами впливу професійної правосвідомості на процес створення формальних джерел права є участь в обговоренні проектів і проведенні техніко-юридичної експертизи нормативних правових актів. Важливим шляхом впливу на правотворчість є активна позиція юристів щодо правової політики, яка провадиться державою.

У підрозділі 2.2 “Роль професійної правосвідомості у правореалізації” розглянуто питання впливу професійної правосвідомості на процес втілення правових норм у суспільні відносини.

Вплив професійної правосвідомості на реалізацію права іншими суб’єктами відбувається прямо і опосередковано. У першому випадку йдеться про професійну правосвідомість як необхідну суб’єктивну основу правозастосовчої, правозахисної і правоконсультативної діяльності. По-перше, правильна правозастосовна, правозахисна, правоконсультативна діяльність не можуть здійснюватися за допомогою недостатніх, фрагментарних, суто емпіричних знань про правові явища, носіями яких виступають суб’єкти повсякденної правосвідомості. По-друге, важливими є не тільки правові знання та їх якість, а й готовність і вміння їх практично використовувати, що забезпечується техніко-юридичним мисленням юристів, розвиненими практичними компонентами їх правосвідомості.

Загальне значення професійної правосвідомості у правозастосуванні полягає в тому, що із суб’єктивної сторони вона забезпечує весь процес встановлення фактичних обставин справи, вибору й аналізу юридичної основи справи, прийняття рішення по юридичній справі.

Не менш важливою є консультативна і правозахисна діяльність юристів, через неможливість отримання яких суттєво ускладнюється реалізація права зацікавленими суб’єктами. Потреба в компетентних правовій консультації, у правовому захисті виникає за відсутності в особи чітких знань і розуміння (а) прав та обов’язків – як власних, так і інших суб’єктів права, (б) юридичної процедури, (в) нормативно-правового матеріалу, (г) уміння складати необхідні юридичні документи тощо. Отже, здійснення правоконсультативної і правозахисної діяльності стає необхідним в усіх випадках, коли правосвідомості суб’єктів права не вистачає для реалізації власних прав, законних інтересів та юридичних обов’язків. Цей дефіцит поповнюється за рахунок професійної правосвідомості завдяки специфічним властивостям її когнітивного, інтелектуально-емоційного та практичного елементів, проаналізованих вище.

Професійна правосвідомість впливає на реалізацію правових норм й опосередковано. І правові знання, і ціннісні ставлення професійних юристів, і їх готовність діяти у певний спосіб є тими чинниками, які зумовлюють поведінку суб’єктів з реалізації правових норм. Професійна правосвідомість, втілюючись у компетентній юридичній діяльності, сприяє засвоєнню індивідами певних правових ціннісних орієнтацій, правових знань, формуванню правових установок.

Реалізація юридичних норм часто вимагає значної підготовки, коли потрібно провести попередню роз’яснювальну роботу серед населення щодо сутності нормативних правових актів, їх значення в житті суспільства тощо. В даному випадку професійна правосвідомість впливає на реалізацію правових норм через правову пропаганду та виховання.

Підрозділ 2.3 “Деформації професійної правосвідомості та шляхи їх подолання й попередження” присвячено встановленню видів деформацій професійної правосвідомості, їх причин і способів подолання.

Постановка питання про деформації професійної правосвідомості можлива лише за умови визнання існування певних нормальних стандартів правосвідомості й відхилень від них. Критерієм ідеального типу правосвідомості юриста як індивіда чи групи виступає професійна правосвідомість у якісному розумінні. У формально-юридичному плані еталоном професійної правосвідомості є стандарти, закріплені в національному законодавстві, в деонтичних кодексах, і ті, що встановлені міжнародним правом і розглядаються як орієнтир пошуку правової справедливості в рамках національних правових систем.

Деформації професійної правосвідомості проявляються у викривленні її раціонально-ідеологічних, емоційно-психологічних і практичних компонентів. Вони заважають здійсненню завдань професійно-юридичної діяльності щодо забезпечення ефективного функціонування й розвитку права, збереження й захисту правопорядку, в тому числі захисту прав та свобод людини і громадянина. Отже, деформації професійної правосвідомості – це викривлення раціональних, емоційних або (і) практичних компонентів її змісту, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють ефективну професійно-юридичну діяльність.

Деформації професійної правосвідомості найбільш загальним чином можна поділити на дві групи: а) ті, які є загальними для всіх різновидів правосвідомості; б) ті, що притаманні власне правосвідомості професійній. До першої групи належать: правовий інфантилізм (несформованість правових знань, оцінок, почуттів), недооцінка права (оцінка права на більш низькому рівні, ніж його дійсна цінність), правовий ідеалізм (переоцінка реальних можливостей права), правовий ригоризм (висування до права завищених, необґрунтованих претензій), правова демагогія (маніпуляція ідеєю права або правовими ідеями з метою досягнення власних корисливих інтересів), правовий нігілізм (загальне негативне, зневажливе ставлення до права, закону, правопорядку, юридичне неуцтво), переродження правосвідомості (готовність до свідомого вчинення людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких стають жорстокість, користь та ін.).

Друга група охоплює: стереотипність мислення (підхід до нових юридичних ситуацій із системою усталених, консервативних, шаблонних оцінок, які є, з однієї сторони, результатом значного практичного досвіду роботи, і з іншої – недостатнього професійного саморозвитку); звуження світогляду (замикання духовного життя юриста на професійній сфері), зниження емоційного ставлення до подій, що відбуваються й байдужність до осіб, щодо яких здійснюється професійна юридична діяльність (зниження емоційного бар’єру сприйняття явищ, пов’язаних з професійною юридичною діяльності, яке переросло у формальний, бюрократичний підхід до своєї роботи, у відсутності будь якого бажання допомогти тим, хто потребує компетентного правового захисту, у відсутності співчуття до постраждалих); упередженість стосовно правопорушників (обвинувальний ухил) (сприйняття особи, яка підозрюється у вчиненні правопорушення, такою, чия вина вже доведена); юридичне сприйняття неюридичного світу (підсвідома скерованість пізнання, оцінки оточуючого світу через юридичні схеми); зневага неюридичною професійною думкою (скептичне, несерйозне, поблажливе сприйняття будь-якої думки професіонала з іншої сфери суспільної практики, що стосується юридичної проблематики); формалізм і бюрократизм професійної правосвідомості (дотримання юридичних форм і процедур в ім’я не духу закону, правової справедливості, а його букви, навіть в ущерб перших).

Причини деформації професійної правосвідомості теж поділяються на дві групи. Це ті, які зумовлюють існування (а) загальних видів деформації професійної правосвідомості, і (б) спеціальних видів деформації й пов’язані зі специфікою юридичної професії.

До першої групи належать: історичні причини (вкорінена повага до влади і сили, а не до права); особливості національного правового менталітету (плюралізм типів правосвідомості); економічні (нерозвиненість інституту приватної власності, нестабільність економічної системи); соціально-комунікативні (конфлікти соціальних ролей, групова правосвідомість трудового колективу); юридичні (стан юридичної практики, юридичної науки й освіти, рівень розвитку суспільної правосвідомості і правової культури, правовиховної роботи в суспільстві).

Спеціальні види деформацій правової свідомості юристів обумовлені її власними властивостями: професійна свідомість є найбільш розвиненою, домінуючою формою свідомості юристів, має формалізований характер і є надмірно спеціалізованою.

До спеціальних засобів попередження й подолання деформацій професійної правосвідомості належать: а) створення системи моральних, матеріальних і соціальних стимулів, що заохочують до сумлінної й ефективної роботи; б) виважена кадрова політика (основним критерієм підбору кадрів має бути професіоналізм); в) удосконалення системи юридичної освіти (введення нових технологій навчання); г) забезпечення правової інформованості юристів (комп’ютеризація діяльності державних юридичних установ та організацій, читання лекцій ученими-юристами, заходи з підвищення кваліфікації); д) ефективна організація праці; є) проведення виваженої державної інформаційної політики в юридичній сфері (правова пропаганда, правове виховання).

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні загальнотеоретичного поняття професійної правової свідомості, у встановленні її особливостей, функцій і можливих деформацій. Вирішення цього наукового завдання є однією з необхідних умов удосконалення юридичної практики, юридичної освіти в Україні, підвищення рівня правової культури суспільства, подальшого правового й демократичного розвитку.

Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:

1. Плідним у науковому плані є дослідження правосвідомості не тільки як пасивної форми сприйняття, опанування, відбиття правової дійсності, а й як суб’єктивного творчого чинника, умови її існування й розвитку. Правосвідомість може виступати самостійним правозумовлюючим і правоутворюючим чинником, який здатен повноцінно конкурувати з економічною, релігійною, політичною та іншими детермінаціями.

2. Правосвідомість визначається як різновид свідомості, спрямований на усвідомлення (сприйняття) минулого, існуючого або бажаного права в усьому багатоманітті його проявів, який служить суб’єктивною основою права, умовою можливості його буття, самостійним чинником його існування й розвитку.

3. Правосвідомість поділяється на види. Згідно: а) форм буття правосвідомості вирізняються інституціональна й неінституціональна правосвідомість; б) суб’єкта правосвідомості – індивідуальна й колективна; в) видів діяльності, що обслуговуються правосвідомістю, вирізняються теоретична й практична правосвідомість; г) глибини й форм сприйняття правової дійсності – науковий, професійний і повсякденний рівні правосвідомості.

4. Професійній правосвідомості властиві такі ознаки: а) її суб’єктом виступає особа (група осіб), що має юридичну освіту, а юриспруденція становить зміст її професійної діяльності; б) компонентами її змісту є когнітивний (раціонально-ідеологічний), емоційно-психологічний і практичний; в) специфіка пізнання правових явищ і зворотного впливу на них визначається станом основних компонентів професійно-правової свідомості, що зумовлений особливим підходом до права як інструменту юридичної діяльності; г) проходить обов’язкові стадії формування, характеризується особливими джерелами отримання правової інформації; д) має формалізований характер; є) забезпечує правопорядок даного суспільства та його подальший розвиток; ж) ґрунтується на системі відповідних принципів. Останні поділяються на дві групи: 1) принципи права; 2) власне принципи професійної правосвідомості: (а) етичні принципи, які визначають основи взаємодії юриста з іншими суб’єктами юридичного процесу; б) принципи організації власної професійної діяльності та професійного саморозвитку.

5. Професійна правосвідомість – це цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають особи, які мають спеціальну юридичну освіту і професійно займаються юридичною практикою.

6. Професійна правосвідомість неоднорідна. Її спеціалізація відбувається за двома напрямками: 1) за юридичними спеціальностями; 2) всередині відповідної юридичної спеціальності в залежності від: а) інститутів, галузей права; б) значимості здійснюваних функцій і повноважень.

7. Функції правосвідомості – це основні напрямки сприйняття правової дійсності та впливу на неї, що здійснюються відповідними способами (у певних формах) і виражають соціальну роль і призначення правосвідомості. Функції професійної правосвідомості можна поділити на підставі її прояву стосовно правової дійсності на дві групи. Це функції, здійснення яких забезпечує: 1) сприйняття правової дійсності (пізнавальна, оціночна, прогностична); 2) активний вплив на правову дійсність (регулятивна, нормотворча, нормореалізаційна, правового моделювання, правовиховна, ідеологічна, контрольна, консультативна, подолання юридичних колізій, забезпечення соціального партнерства, комунікативна, ефективного і економного використання правових засобів, розвитку демократії, гуманізації юридичної діяльності, забезпечення самостійності у прийнятті рішень, сприяння адекватному, грамотному вираженню власних думок, суджень, умовиводів, а також фіксації, зберігання й накопичення професійного досвіду).

8. Професійна правосвідомість у правовій демократичній державі з розвиненими, сформованими структурами громадянського суспільства виступає одним із чинників, що забезпечують (а) трансформацію соціального в соціально-правове і (б) адекватну потребам суспільним, потребам правого розвитку правотворчу діяльність. На етапі правотворчості професійна правосвідомість забезпечує переведення правових ідей, сформованого правоутворювального інтересу у формально-правову нормативність.

9. Основними засобами (формами) впливу професійної правосвідомості на процес правоутворення є:

? усвідомлення необхідності правового регулювання суспільних відносин або шляхів і засобів його удосконалення, висунення відповідних пропозицій у належних інформаційних, організаційних та інших формах;

? активна участь юристів-практиків в обговоренні й опрацюванні реформ у сфері права, найбільш важливих концепцій і проектів нормативних правових актів.

10. Роль професійної правосвідомості в реалізації права полягає в тому, що вона виступає одним з чинників, що забезпечують а) максимально точне втілення норм права в соціальне життя; б) досягнення цілей правового регулювання. Основними засобами (формами) впливу професійної правосвідомості на процес реалізації права є такі:

? здійснення предметної професійної діяльності в сфері правозастосування, правозахисту і правового консультування;

? вплив на формування правових ціннісних орієнтацій, правових знань, правових установок суб’єктів права;–

вплив на формування суспільної думки про право й пов’язані з ним явищ.

11. Деформації професійної правосвідомості – це викривлення раціональних, емоційних або (і) практичних компонентів її змісту, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють ефективну професійно-юридичну діяльність.

12. Деформації професійної правосвідомості найзагальнішим чином можна поділити на дві групи: а) ті, які є загальними для всіх різновидів правосвідомості; б) які притаманні правосвідомості професійній. До першої групи належать: правовий інфантилізм, недооцінка права, правовий ідеалізм, правовий ригоризм, правова демагогія, правовий нігілізм, “переродження правосвідомості”. До другої групи –стереотипність мислення; звуження кругозору; зниження емоційного ставлення до подій, що відбуваються й байдужність до осіб, щодо яких здійснюється професійна юридична діяльність; упередженість стосовно правопорушників (обвинувальний ухил); юридичне сприйняття неюридичного світу; зневага неюридичною професійною думкою; формалізм і бюрократизм професійної правосвідомості.

13. Причини деформації професійної правосвідомості поділяються на дві групи: а) ті, які зумовлюють існування загальних видів деформації професійної правосвідомості; б) ті, які зумовлюють існування спеціальних видів деформації професійної правосвідомості й пов’язані зі специфікою юридичної професії. Перша група охоплює історичні, культурно-ментальні, економічні, соціально-комунікативні, юридичні причини. До другої групи причин належать: домінування професійної правосвідомості юриста над усіма іншими видами, формалізований та спеціалізований характер професійної правосвідомості.

14. До спеціальних засобів попередження й подолання деформацій професійної правосвідомості належать: а) створення системи моральних, матеріальних і соціальних стимулів, що заохочують до сумлінної й ефективної роботи; б) виважена кадрова політика; в) удосконалення системи юридичної освіти; г) забезпечення правової інформованості юристів; д) ефективна організація праці; є) проведення виваженої державної інформаційної політики в юридичній сфері.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Правосвідомість як умова формування правової державності в Україні // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій – Харків, Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 74. – С. 148 – 152.

2. До питання про поняття професійної правосвідомості // Держ. буд-во та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць НДІ держ. буд-ва та місцевого самоврядування АПрН України –– Х.: Право, 2005.– Вип. 9 – С.174 – 183.

3. Функції професійної правосвідомості // Прокуратура. Людина. Держава. –2005. – № 8 (50). – С.96 – 102.

4. Роль професійної правосвідомості в процесі правоутворення // Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки: Зб. матер. всеукр. наук.-практ. конф. до Дня науки. – Чернігів, 2005. – С. 93 – 95.

5. “Круглий стіл”. Сучасний етап розвитку Української держави і права в світлі реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям” // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – №1 (40). – С. 237 –249.

6. Підвищення правосвідомості державних службовців як складова реформування державної служби в Україні // Держ. управління та місцеве самоврядування: Тези V міжнар. наук. конгресу, 2005 р. – Х.: ХарРІ НАДУ, 2005. – С. 132, 133.

7. Професійна правосвідомість як вид правосвідомості // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. і наук. повід. наук. конф. молодих учених та здобувачів. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 46 – 48.

АНОТАЦІЇ

Мухін В.В. Професійна правосвідомість: поняття, особливості, функції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2007.

У роботі здійснено комплексне дослідження професійної правосвідомості як вагомого суб’єктивного чинника існування й розвитку правової дійсності. У контексті висвітлення даної проблеми проаналізовано поняття правосвідомості як різновиду свідомості суспільної, її суттєві ознаки й види. Виокремлено і змістовно розкрито особливості професійної правосвідомості, встановлено її співвідношення і взаємодію з іншими різновидами суспільної свідомості. Окрему увагу приділено аналізу функцій професійної правосвідомості, характеристиці їх змісту, наведено авторську класифікацію функцій.

Досліджено значення професійної правосвідомості в практичній площині через вивчення її впливу на правотворчу і правореалізаційну діяльність, встановлення та характеристику форм такого впливу. Здійснено системне дослідження деформацій професійної правосвідомості: розкрито їх поняття, види, причини, шляхи подолання.

Ключові слова: правосвідомість, види правової свідомості, професійна правосвідомість, функції професійної правосвідомості, роль професійної правосвідомості в правотворчості, роль професійної правосвідомості в правореалізації, деформації професійної правосвідомості, причини деформацій професійної правосвідомості, шляхи подолання деформацій професійної правосвідомості.

Мухин В.В. Профессиональное правосознание: понятие, особенности, функции. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности