НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

НЕСТЕРЕНКО Людмила Олексіївна

УДК 35.08:65.013

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ

25.00.03 – державна служба

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – | доктор наук з державного управління, професор

МАЙБОРОДА Сергій Васильович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

декан факультету заочної форми навчання. |

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, доцент | ГРИЦЯК Наталя Вітіславна,

Національний інститут стратегічних досліджень, перший заступник директора;

кандидат наук з державного управління

МОЛЧАНОВА Юлія Олександрівна,

Державна академія житлово-комунального господарства України,

доцент кафедри менеджменту. |

Захист відбудеться “19” грудня 2007 р. о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розіслано “17” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Чмига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток демократичного суспільства в Україні пов’язаний з актуалізацією проблем державного управління. Пріоритетними стають наукові праці, в яких обґрунтовуються механізми професійного розвитку суб’єктів управлінської діяльності, шляхи підвищення управлінської компетентності, покращання психолого-педагогічних умов фахової підготовки як засобу самовдосконалення й самореалізації особистості державного службовця та організаційні перетворення як засіб управління якістю професійної діяльності державних службовців. Водночас пошук нових шляхів удосконалення професійної діяльності особистості управлінця стає необхідним не лише з огляду на розвиток окремого суб’єкта управлінської діяльності як найвищої цінності, а і як важлива передумова досягнення конкуренто-спроможності системою державної служби в цілому.

Від ефективного функціонування державної служби великою мірою залежить успішне проведення економічних, політичних та соціальних реформ. Практика сучасних інтеграційних процесів в Україні зумовлює потребу в конкурентоспроможних державних управлінцях світового рівня, актуалізуючи розвиток психологічної культури державних службовців. Особливого значення в управлінській діяльності набувають навички самовиховання, самопізнання, самоорганізації, самомотивації, самоосвіти, самоконтролю, самореалізації, психологічної готовності розвивати моральні якості, виявлення власного бачення способів вирішення проблем та усвідомлення ролі психологічної науки в професійній діяльності державного службовця.

Проблема розвитку психологічної культури державних службовців, що виступає важливим фактором підвищення ефективності державної служби в Україні та її адаптації до стандартів Європейського Союзу, є актуальною. Розвиток психологічної культури стає одним із засобів наповнення новим змістом професійної діяльності державних службовців, розв’язання професій-них проблем, конфліктів і усунення ускладнень у процесі управлін-ня в системі державної служби.

Питання професійного розвитку фахівця, становлення його професіона-лізму в контексті сучасних гуманістичних підходів успішно розробляються науковцями, що досліджують проблеми професійної педагогіки (В.П.Андру-щенко, В.Ю.Биков, І.А.Зязюн, В.І.Луговий, В.К.Майборода, Н.Г.Протасова), політології (В.А.Ребкало, С.В.Сьомін, В.В.Токовенко, Л.Є.Шкляр), філософії (В.Д.Бондаренко, В.М.Князєв, І.Ф.Надольний, Т.В.Мотренко, В.А.Скуратів-ський), соціології (М.І.Пірен, Ю.П.Сурмін), психології управління (О.Ф.Бонда-ренко, Л.М.Карамушка, Л.Е.Орбан-Лембрик), теорії та історії державного управління (В.Б.Авер’янов, В.Д.Бакуменко, В.Г.Бодров, Н.В.Грицяк, С.В.Май-бо-рода, О.А.Машков, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, Я.Ф.Радиш, І.В.Роз-пу-тенко, В.М.Рижих, В.В.Цвєтков, В.О.Шамрай, В.В.Юрчишин та ін.). Висвіт-ленню окремих питань професійної діяльності державних службовців присвя-тили дисертаційні дослідження Л.О.Воронько, Д.І.Дзвінчук, Н.П.Довгань, С.В.За-го-роднюк, В.В.Карлова, В.О.Козловський, В.С.Колтун, Ю.О.Молчанова, І.І.Нинюк, В.М.Олуйко, С.М.Опрятний, П.Т.Павленчик, С.М.Серьогін, Ж.В.Та-ла-нова, С.К.Хаджирадєва, В.О.Чмига, В.А.Яцюк та ін.

Питання розвитку особистості управлінця відображені у працях зарубіж-них фахівців з державного управління С.О.Анисимова, Г.В.Атаманчука, Р.Джек-сона, А.О.Деркача, К.Доудінга, О.І.Жданова, Г.І.Мар-са-нова, Г.Райта, О.В.Селезньової, О.О.Суслової, М.Тоуві та ін.

Разом з тим, незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на вивчення окремих складових розвитку психологічної культури державних службовців, комплексне дослідження теоретичних основ удосконалення механізмів її функціонування й формування ще не здійснено.

Системний джерельний аналіз наукових праць і дисертацій з досліджу-ва-ної теми свідчить, що не вистачає робіт узагальнюючого, теоретико-методо-ло-гічного характеру. Існуючі дослідження є фрагментарними, їм бракує ціліс-ності, системності. Як наслідок без достатнього наукового обґрунтування необхід--ності розвитку психологічної культури державних службовців система про--фесій-ної підготовки державних службовців й практика державного управ-лін-ня в Україні характеризуються прийняттям невиважених рішень, ігнору-ван-ням новітніх здобутків психологічної науки. Це зумовлено наявністю низки протиріч:

–

–

–

Урахування соціальної й науково-прикладної значущості досліджуваного питання, недостатній рівень його розробленості в теоретичному й методичному аспектах, невизначеність категорійного апарату та нагальна потреба в практич-ному впровадженні і зумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з науково-дослідною робо-тою Національної академії державного управління при Президентові України за темою: “Реформування управління підготовкою фахівців з державного управ-ління в контексті Болонського процесу” (ДК-ОК 0105U005120). У межах цієї теми автор досліджувала стан та аспекти розвитку психологічної культури державних службовців України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування сутності психологічної культури державних службовців та виявлення умов її розвитку в системі професійної підготовки державних службовців України.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

–

–

–

–

–

Об’єкт дослідження – система професійної освіти та професійної діяль-ності державних службовців України.

Предмет дослідження – процес розвитку психологічної культури державних службовців України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що державна регуля-торна політика у сфері професійної діяльності державних службовців буде ефективною за умови забезпечення реалізації психолого-акмеологічних складових розвитку психологічної культури в системі професійного навчання, самоосвіти, самовиховання, що приводить до оволодіння її регулятивними, інтегративними, комунікативними та когнітивними компонентами.

Методи дослідження. Поліструктурний характер дисертаційного дослі-дження зумовив необхідність системного використання комплексу загально-наукових і спеціальних соціально-психологічних підходів та методів, що ґрун-туються на сучасних наукових засадах державного управління, андрагогіки, психо-лінгвістики й споріднених з ними наук. Стан досліджуваної в дисерта-ційній роботі теми вивчався на основі застосування теоретичних методів:

–

–

–

–

–

–

–

Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунту-ванні теоретико-методологічних основ розвитку психологічної куль-тури державних службовців України. У дисертації

вперше:–

розроблено й теоретично обґрунтовано модель розвитку психологічної культури державних службовців у системі професійної освіти й професійної діяльності, основними складовими якої є: компетенції, самоосвіта, психо-логічна наука та освіта, управлінське середовище й професійна діяльність, соціокультурне середовище, система професійної освіти державних служ-бовців, управлінський та соціокультурний досвід;

–

–

удосконалено:

–

–

–

дістали подальшого розвитку:

–

–

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути застосовані для оцінювання стану та розвитку психологічної культури державних службовців, що є гарантією ефек-тив-ної професійно-управлінської діяльності. Висновки дисертаційного дослідження пройшли виробничу апробацію і схвалені при розробці пропозицій та практичних рекомендацій у Дніпровському районному центрі зайнятості в м. Києві щодо підвищення професійної компетентності державних службовців (довідка № 3169/24 від 11.12.2006 р.); в процесі наукового обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку кадрового потенціалу, встановлення потреб у розвитку знань, умінь і навичок державних службовців, їх психологічної готовності до розвитку психологічних компетенцій, що визначають якість управлінської діяльності у сфері надання професійно-орієнтаційних послуг у Дніпровському районному центрі зайнятості в м. Києві (довідка № 3211/16 від 9.04.2007 р.); основні положення, висновки й рекомен-дації дисертаційного дослідження використані у межах науково-дослідної роботи “Психологічна та педагогічна експертиза конфліктів в системі держав-ного управління”, що виконується на кафедрі психології, педагогіки та конфліктології Національного університету “Києво-Могилянська академія” (довідка № /676 від 11.06.2007 р.).

Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на підставі проведеного в роботі аналізу, а також виявлені й запропоновані в процесі дослідження теоретичні та методичні підходи можуть бути використані:

–

–

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою пра-цею. Основні теоретичні положення і висновки, що характеризують наукову новизну дослідження, отримані й сформульовані автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені в наукових доповідях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема: “Ефективність державного управ-лін-ня в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); “Актуальні тео-ре-тико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управ-ління” (Київ, 2004); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в дванадцяти наукових працях, з них вісім опубліковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок, з яких 164 сторінки основного тексту. Робота містить 9 таблиць, 19 рисунків. Список використаних джерел включає 251 назву.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність наукового дослідження, визначено його мету, напрями і завдання, зв’язок із науковими програмами, планами, темами, розкрито ступінь розробленості теми, методи дослідження, висвітлено наукову новизну й практичну значущість результатів дослідження, наведено дані про їх апробацію й впровадження.

У першому розділі “Розвиток психологічної культури державних службовців: джерельний аналіз і визначення напрямів дослідження” – подано огляд наукових джерел, проаналізовано стан досліджуваної проблеми й розкрито існуючі підходи до її розв’язання.

У розділі на підставі всебічного логіко-системного аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрито основні тенденції, що характеризують розвиток психологічної культури державних службовців. Зазначається, що в науковій літературі окремі питання розвитку психологічної культури держав-них службовців висвітлюються за такими напрямами: науково-теоретичне обґрунтування розвитку її окремих складових (В.Д.Бакуменко, В.М.Князєв, О.І.Козієвська, В.О.Козловський, Т.В.Кошова, В.І.Луговий, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.М.Олуйко, С.М.Опрятний, Н.Г.Протасова, М.І.Рудакевич, С.М.Серьогін, В.О.Чмига, С.А.Чукут та ін.); гуманізація системи державної служби України та системи підготовки, перепідготовки й під-вищення кваліфікації державних службовців України (Д.І.Дзвінчук, Н.М.Драгомирецька, С.В.Загороднюк, О.І.Козієвська, Г.І.Леліков, М.М.Логунова, В.І.Луговий, В.К.Майборода, С.І.Мо-сов, П.С.Назимко, Г.О.Опанасюк, Н.Р.Нижник, Л.А.Пашко, М.І.Пірен, В.А.Ребкало, В.А.Скуратівський та ін.); пошук дієвих механізмів її розвитку на стику гуманітарних дисциплін (С.Д.Дубенко, Т.Л.Жилюк, В.Я.Ма-ли--нов--ський, О.А.Машков, Н.Р.Нижник, О.Ю.Обо--ленський, В.В.Цвєтков та ін.); дослідження екстраординарних феноменів люд-ської психіки, що виявляється у запровадженні психологічних і парапсихо-логічних елементів у навчальні програми з підготовки державних службовців (С.О.Анисимов, О.О.Бодальов, І.В.Бухтіярова, Т.П.Гордєєва, А.О.Деркач, В.Г.Зазикін, В.Н.Марков, А.К.Маркова, О.В.Моска-ленко, О.В.Селезньова, Ю.В.Синягін, О.О.Суслова, Є.А.Яблокова та ін.).

Значну увагу висвітленню питання розвитку психологічної культури державних службовців як складової удосконалення управлінського процесу в системі державної служби приділено у працях зарубіжних дослідників (Д.У.Брей (США), А.П.Бартел (Австралія), С.Вінсент (США), Б.Гаррет (Великобританія), Р.Джексон (Канада), К.Доудінг (Великобританія), Г.І.Марсанов (Росія), Д.Тейт (Канада) та ін.). Вони вказують на необхідність технологізації та подальшого удосконалення наявного інструментарію розвитку психологічної культури державних службовців. Наголошується на тому, що зарубіжні науковці віддають перевагу прикладній підготовці державних службовців. Вона включає такі складові: оволодіння управлінцями сучасними гуманітарними психотехнологіями, навичками психодіагностики особистості, психологічного консультування, психології спілкування, розвитку творчого потенціалу; формування професіоналізму держслужбовців, аутопсихологічної компетентності, ефективного стилю професійної діяльності; розвиток мотивації досягнення успіху в управлінській діяльності, професійної ідентичності персоналу державної служби тощо.

У дослідженні зазначається, що методологічною та теоретичною основою розвитку психологічної культури державних службовців України стали здобутки психологічної науки в галузі державного управління, соціальної психології, психології управління, організаційної психології та педагогіки (К.О.Абульханова, Б.Г.Ананьєв, Г.М.Андреєва, О.О.Бодальов, О.Ф.Бондаренко, Т.П.Гордє-єва, В.Г.Зазикін, І.А.Зимня, Л.М.Карамушка, Л.С.Колмогорова, Л.О.Ко-ростильова, Б.Ф.Ломов, В.К.Майборода, Д.Майєрс, А.Маслоу, О.В.Моска-ленко, О.І.Мотков, Н.Р.Нижник, Г.С.Ники-форов, О.Ю.Оболенський, Л.Е.Орбан-Лембрик, К.Роджерс, С.Л.Рубінштейн, Г.М.Сагач, О.В. Селезньова, Е.Шейн та ін.).

У розділі на основі ретроспективного системного аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, документів і матеріалів досліджень, напи-саних у різні періоди суспільного розвитку, подається загальна характеристика джерельної бази дослідження, яка свідчить про наявність робіт, присвячених загальним питанням професійної компетентності державних службовців. Водночас зазначається, що проблема розвитку психологічної культури державних службовців в Україні практично не вивчалась. Наголошується на тому, що рівень наукової розробки теми дослідження не відповідає сучасним вимогам до особистості державного службовця й реформування державної служби в Україні. Тому важливим завданням сьогодення є уникнення термінологічної невизначеності та плутанини як у науковій літературі, так і в нормативних документах при вживанні поняття “психологічна культура державного службовця”, оскільки невизначеність цього поняття є однією з причин відсутності в Україні відповідних механізмів, технологій і засобів ефективного розвитку психологічної культури як складової професійної культури державних службовців.

У висновках до розділу на основі результатів комплексного порівняльного аналізу наукової літератури, законодавчих актів і дисертацій визначені найважливіші напрями подальшого дослідження.

У другому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження розвитку психологічної культури державних службовців” – розкрито програмно-цільову структуру, визначено концепцію та загальну методологію дослідження. Науково-теоретичне обґрунтування вирішення сформульованого наукового завдання пов’язано з реалізацією системного принципу розвитку психологічної культури як складової професійної та загальної культури державних службовців. Це сприяло послідовному вирішенню специфічно важливих завдань дослідження, визначенню предмета, об’єкта, меж і методів дослідження, його цільової установки, а також етапності.

Дослідження включає чотири етапи:

I – збирання, опрацювання, аналіз і узагальнення інформації, що сто-сується напряму дослідження;

II – виділення сукупності протиріч і ключових питань, що потребують вирішення;

III – удосконалення й розробка нових наукових і методологічних підходів щодо вирішення завдань дослідження;

IV – узагальнення й аналіз одержаних результатів та обґрунтування реко-мендацій щодо шляхів удосконалення розвитку психологічної культури державних службовців.

Запропоновані структуризація і методика дослідження забезпечували реалізацію принципу системності, оскільки результати, отримані на кожному етапі дослідження, ставали основою не тільки наступних етапів, а й узагальнення одержаних на них результатів і наукового обґрунтування шляхів досягнення мети і підтвердження гіпотези дослідження. Всього в науковому дослідженні, включаючи анкетування, тестування, спостереження, інтерв’ю, експертне оцінювання, констатувальний й формувальний експерименти, взяли участь 905 осіб (слухачі й працівники Національної академії, народні депутати України, голови й заступники голів обл- та райдержадміністрацій, голови міських рад, працівники Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування особи, що перебувають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування).

Аналіз дефініцій психологічної культури, а також методологічних підходів до їх тлумачення науковців (К.О.Абульханова, Л.С.Колмогорова, О.І.Мотков, В.В.Семікин, Є.В.Соколов, О.О.Суслова та ін.) став підставою для теоретичного визначення та розкриття сутності психологічної культури державних службовців.

Такий підхід дав змогу запропонувати тлумачення поняття “психологічна культура державного службовця” як складової підсистеми професійної та за-галь-ної культури управлінця, основою якої є готовність державного службовця постійно й ґрунтовно оволодівати знаннями з психології, що в подальшому реалі-зу-ються в уміннях та навичках застосовувати знання з психології й особистий досвід для вирішення конкретних професійних завдань у процесі управлінської діяльності. За допомогою комплексного наукового підходу обґрунтовано наявність комунікативного, регулятивного, інтегра-тивного та когнітивного компонентів у структурі змісту психологічної культури державного службовця.

Наголошується на тому, що головною ознакою підвищення рівня психологічної культури є поява у психіці особистості управлінця нових рис, які визначають продуктивний вектор його становлення, оволодіння новими професійно важливими вміннями. Це бажання, воля, наполегливість, прагнення самого державного службовця до самоосвіти, саморозвитку й само-вдоско-налення, планомірної і систематичної праці над збагаченням власних про-фесійних психологічних знань. Проявом такого прагнення є удосконалення соціально-перцептивної компетентності, що реалі-зується у розвитку навичок соціальної перцепції, ідентифікації, емпатії, умінні уникати негативного впливу стереотипізації та соціально-оціночних еталонів. Підкреслюється, що вироблення вмінь управління власним емоційним станом (самосвідомість, саморегуляція, самомотивація, релаксація, самонавіювання, упевненість, аутотренінг, контроль імпульсивності) є важливою складовою соціальної та професійної зрілості особистості державного службовця.

Доведено, що процес професійної комунікації виступає одним із засобів формування, розвитку, а в подальшому – і діагностики стану психологічної куль-тури. Він одночасно визначає й головну особливість професійної діяль-ності державного службовця – ефективність прийняття управлінських рішень на основі якісної інформації.

Значну увагу в розділі зосереджено на розкритті психологічних особливостей впливу особистості керівника на розвиток психологічної культури управлінців як суб’єктів управлінської діяльності у системі державної служби. Такий вплив як цілеспрямована діяльність пов’язаний із розкриттям психолого-управлінських функцій керівника в системі державної служби. Проаналізовано найважливіші функції: психодіагностичну (за допомогою психологічних компетенцій різноманітного спрямування керівник визначає, до якого психологічного типу належить особистість управлінця, прогнозує її поведінку і впливає на неї відповідно до поставленої мети, принципів гуманістичної психології та етики); мотивувальну (керівник підтримує та стимулює необхідність розвитку працівників, не обмежує творчу діяльність, захищає кожного з них від некомпетентності підпорядкованого йому середнього та нижнього рівнів керівництва); фасилітативну (керівник особисто зацікавлений у розвитку нових психологічних знань підлеглих, допомагає їм у самостановленні та саморозвитку). Показано, що якість реалізації цих функцій визначається наявністю: лідерських рис у структурі особистості керівника – державного службовця; комунікативної компетентності; навичок ефективного мотивування підлеглих, спрямованих на мінімізацію опору змінам.

У третьому розділі – “Результати дослідно-експериментальної роботи з розвитку психологічної культури державних службовців України” –проаналізовано результати соціологічного дослідження стану, суперечностей та перспективи розвитку психологічної культури державних службовців України; обґрунтовано теоретичну модель й розкрито зміст умов розвитку психологічної культури державних службовців; наведено результати експериментальної роботи з теми дослідження.

Зазначається, що основними завданнями проведення дослідно-експе--ри-ментальної роботи були вивчення та аналіз: 1) загальної структури та рівня сформованості психологічної культури державних службовців; 2) внутрішніх вад та суперечностей, властивих освітній системі державної служби, спрямо-ваної на розвиток компонентів психологічної культури державних службовців; 3) думки державних службовців щодо оцінки існуючої системи професійної освіти та її здатності забезпечити розвиток психологічної культури.

Детально проаналізовано результати дослідження, що проводилося в Націо-нальній академії державного управління протягом 2005-2007 рр. на факультеті вищих керівних кадрів, факультетах заочної, вечірньої та денної форм навчання, в Інституті підвищення кваліфікації, в якому взяли участь особи віком від 25 до 59 років, що обіймали посади II-VII категорій. Загальна вибірка становила 783 осо-би. Дослідження проводилося анонімно, обробка даних здійснювалася статистично.

За результатами дослідження установлено існування беззаперечного зв’язку між рівнем розвиненості психологічної культури та якістю управ-лінської діяльності у системі державної служби. Зафіксовано наявність кореляції між досвідом роботи на державній службі й рівнем розвиненості психологічної культури. На основі емпіричних даних доведено, що наявний рівень психологічної культури державних службовців лише мінімально забезпечує ефективність управлінської діяльності. Досліджено, що сьогодні відсутні достатні можливості для розвитку психологічної культури за допомогою системи професійної освіти державних службовців України. Це не дає змоги сформованій психологічній готовності державних службовців до розвитку психологічної культури знайти підтвердження у зовнішньому прос-торі, який формується системою професійної освіти.

У результаті теоретичного нормативно-порівняльного аналізу джерел дослідження в дисертації обґрунтовано основні структурні компоненти моделі розвитку психологічної культури державних службовців, розробленої з використанням як відомих експериментальних досліджень, так і власних експериментальних даних. Основними компонентами моделі та детермінантами розвитку психологічної культури державних службовців визначено:

–

–

–

–

–

Аналіз основних детермінант розвитку психологічної культури державних службовців дав змогу виявити основні рівні психологічної культури, що мають ієрархічний характер: психолого-комунікативну компетентність (низький рівень); психологічну грамотність (середній рівень); розвинену психологічну культуру (високий рівень).

У розділі обґрунтовано, що психологічна культура державного службовця виступає соціально-психологічним механізмом його продуктивної адаптації до швидкозмінного середовища оточення, умовою повноцінної взаємодії управ-лінця з колегами, детермінантою психологічного здоров’я та фактором якості реалізації державно-управлінських повноважень.

На основі аналізу результатів дослідження й моделі розвитку психологічної культури визначено й обґрунтовано пріоритетні умови розвитку пси-хологічної культури державних службовців України (організаційно-техно-логічні, психолого-акмеологічні, особистісні, соціо-культурні). З метою вияв-лен-ня таких умов розвитку психологічної культури державних службовців Украї-ни було проведене експертне оцінювання, в якому взяв участь 31 респондент.

Для встановлення рівнів розподілу думок експертів щодо умов розвитку пси-хо-логічної культури було застосовано критерій Фрідмана ч2r. За даними, отри-ма-ними при його застосуванні для інтерпретації результатів експертного опиту-ван-ня, визначено, що психолого-акмеологічні умови посідають провідне місце у про--цесі розвитку психологічної культури державних службовців (див. рисунок 1). Різ-ниця в позиціях, які займає кожен із блоків умов, не є випадковою, оскільки p < 0,01.

Рис. 1. Графік зміни рангових сум

З метою забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов для розвитку психологічної культури державних службовців України в системі професійного навчання, самоосвіти та самовиховання, що сприяють ово-лодінню державними службовцями регулятивними, інтегративними, кому-ні-кативними та когнітивними компонентами психологічної культури, з викори-станням моделі розвитку психологічної культури було розроблено й запро-поновано цілісну психолого-педагогічну технологію розвитку психо-ло-гічної культури державних службовців України. Основними методологічними ресурсами технології стали професійна педагогіка, психологія, акмеологія, андрагогіка та теорія державного управління.

В експерименті, що проводився на базі Національної академії державного управління при Президентові України протягом 2005-2007 рр. у рамках дис-цип-ліни “Мистецтво ділового спілкування”, взяли участь слухачі експери-ментальної (43 особи) та контрольної груп (48 осіб). Групи формувалися з урахуванням даних, отриманих під час соціологічного дослідження. Наявність внутрішньої мотивації до розвитку психологічної культури та відповідність загальній вибірці стали важливими критеріями відбору учасників з метою отримання валідної інформації.

Основна мета технології розвитку психологічної культури державних службовців України полягала в актуалізації цілісного досвіду особистості державного службовця, формуванні рівня взаємин з вираженими функціями саморегуляції та регуляції соціальної поведінки. Значне місце в технології посіли виявлені важливі тенденції розвитку психологічної культури: вико-ристання комплексів релаксаційних вправ, опанування основами управління власним енергетичним станом та навичками психологічного захисту у стресових ситуаціях. Указані тенденції, за визнанням слухачів, великою мірою визначають якість психологічної культури державного службовця.

Після кожного заняття діагностувався стан психологічної культури слухачів шляхом опитування та анкетування. Аналіз отриманих результатів засвідчує, що в експериментальній групі кількість позитивних зрушень була значно вищою, ніж у контрольній. В основу визначення показників високого рівня психологічної культури були покладені експериментальні дані, отримані під час соціологічного дослідження (анкетування, спостереження, опитування). Базисом розвитку й удосконалення досліджуваного феномена в системі професійного навчання стала наявність сформованої психологічної готовності до саморозвитку й внутрішньої вмотивованості до самоудосконалення.

Підсумком розвитку психологічної культури державних службовців в експериментальній групі порівняно з контрольною стали дані про зміни в показниках, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Узагальнені результати експериментальних даних щодо забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури державних службовців України, %

Компонент | Група

контрольна (48 осіб) | експери-ментальна (43 особи) | Регулятивний:

– визнання відповідальності за власні дії, свій вибір;

– контроль за подіями власного життя;

– локалізація внутрішнього контролю;

– підтримання хорошої фізичної та психічної форми;

– розвиток моральних якостей та цінностей |

24

11

31

21

14 |

46

29

57

43

31 | Інтегративний (саморозвивальний):

– готовність до самоосвіти, самовдосконалення;

– увага до власного досвіду самореалізації;

– наявність самозавдань для розвитку позитивних психологічних якостей, що покращують якість життя загалом та управлінську діяльність зокрема;

– відсутність фрустрації стосовно життєвих перспектив |

9

8

16

6 |

27

21

39

21 | Когнітивний:

– розвиток власного бачення способів вирішення проблем без копіювання чужого досвіду;

– пошук нових способів та форм поведінки;

– пізнання себе, власних індивідуально-психологічних особливостей, можливостей та якостей;

– усвідомлення ролі психологічної науки у професійній діяльності державного службовця |

12

10

11

15 |

35

32

34

27 | Комунікативний:

– володіння базисними комунікативними навичками;

– виявлення гнучкості при вирішенні складних професійних завдань та в процесі комунікації;

– критичність щодо суперечливої інформації |

6

16

15 |

27

49

48 |

З метою визначення ефективності розробленої технології розвитку психологічної культури державних службовців та практичного підтвердження вірогідності отриманих результатів (позитивних зрушень в експериментальній групі) було застосовано критерій Фішера ц*, призначений для зіставлення двох вибірок за частотою проявів певного ефекту. Розрахунки (якщо ц* емп=2,242, а р=0,013) засвідчили, що кількість позитивних зрушень в експериментальній групі є більшою, ніж у контрольній. У розділі робиться висновок, що забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури державних службовців є основою її формування.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення актуального завдання, що виявляється в розробці та науковому обґрунтуванні основних етапів та умов підвищення й розвитку психологічної культури державних службовців України. Розроблено науково-прикладні підходи й технологію, що забезпечують використання здобутих результатів. Отримані у процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета і завдання дають змогу зробити такі висновки.

1. Усебічний логіко-системний аналіз вітчизняної та світової літератури, законодавчих актів, що слугували теоретико-методологічною основою дослі-дження, свідчить, що становлення психологічної культури в системі державної служби як наукової категорії, її формування і розвиток не були предметом спеціального комплексного дослідження. Опанування психологічної культури державними службовцями не розглядалося як цілісний процес оволодіння теоретико-практичними психологічними знаннями, що формує передумови до їх саморегуляції і забезпечує якісно новий рівень вирішення складних професійних завдань. Усе це дало підстави для висновку, що стан наукової розробки вказаної теми не може вважатися задовільним і потребує науково-практичного обґрунтування й всебічного дослідження.

2. Дефініція поняття “психологічна культура”, її функції, рівні та компоненти були нечітко визначені, а більшість теоретико-методологічних положень, на які спирались автори наукових праць, – дискусійними. Відсутність чіткої дефініції зумовлювала невизначеність у засадах, методах, підходах та інструментах розвитку психологічної культури державних службовців України. У процесі уточнення дефініції “психологічна культура державного службовця” доведено, що поняття розвитку є ключовим. Під розвитком розуміється свідома цілеспрямована діяльність, спрямована на актуалізацію продуктивного вектора становлення особистості управлінця. Сутність поняття “психологічна культура державного службовця” розкривається як складова підсистема професійної та загальної культури управлінця, основою якої є готовність державного службовця постійно й ґрунтовно оволодівати знаннями з психології (загальної, вікової, професійної, соціальної, особистості, розвитку, управління, криз) та психологічного консультування, психодіагностики, що в подальшому реалізується в уміннях та навичках застосовувати психологічні знання й особистий досвід для вирішення конкретних професійних завдань у процесі управлінської діяльності.

3. Визначено основні функціональні компоненти психологічної культури дер-жавного службовця: регулятивний, когнітивний, інтегративний, комуні-ка-тивний. Доведено, що вони мають стати основою її випереджального розвитку за рахунок залучення державних службовців до системи професійної освіти.

4. Обґрунтовано, що психологічна культура керівника – це важливий елемент становлення психологічної культури суб’єкта управлінської діяльності, інтегруючий фактор та стратегічний інструмент здійснення управління, що забезпечує прийняття й реалізацію рішень, розрахованих на перспективу. Психологічні особливості впливу керівника – державного службовця на розвиток психологічної культури підлеглих пов’язані із розкриттям його психолого-управлінських функцій у системі державної служби, до яких віднесено: психодіагностичну, мотивувальну (стимулюючу) й фасилітативну функції, що відображені в усіх компонентах процесу управління. Таким чином, психологічна культура керівника – державного службовця визначена як вагомий фактор ефективності управлінської діяльності, що детермінується наявністю лідерських рис у структурі його особистості, психолого-комунікативної компетентності, навичок ефективного стимулювання та мотивування під-леглих, спрямованих на мінімізацію опору змінам.

5. За результатами дослідження, проведеного в Національній академії державного управління, установлено існування беззаперечного зв’язку між рівнем розвиненості психологічної культури та якістю управлінської діяльності в системі державної служби; визначено, що наявний рівень психологічної культури управлінців лише мінімально забезпечує ефективність управлінської діяльності; засвідчено необхідність запровадження новітніх практичних методів та підходів до розвитку психологічної культури державних службовців на основі андрагогічної та акмеологічної методологій у системі їх професійної освіти.

6. Базуючись на емпіричних даних, обґрунтовано теоретичну модель розвитку психологічної культури державних службовців в системі професійної діяльності та професійної освіти. У процесі змістового аналізу детермінант психологічної культури управлінця (компетенції, самоосвіта, психологічна наука та освіта, управлінське середовище й професійна діяльність, соціо-культурне середовище, система професійної освіти державних службовців, управлінський та соціокультурний досвід), виявлених під час моделювання, встановлено наявність трьох складових психологічної культури державного службовця, що мають ієрархічний характер: психолого-комунікативної компетентності (низький рівень), психологічної грамотності (середній рівень), розвиненої психологічної культури (високий рівень).

7. У процесі експертного оцінювання психолого-акмеологічні компонен-ти розвитку психологічної культури визначено як пріоритетні. До них належать: рефлексивно-конструктивний; прогностичний; проекційний; кому-ніка-тив-ний та інтеркомунікативний компоненти. Вірогідність цього положення забезпечується методологічною коректністю, відповідністю використовуваних методик вимірюваним одиницям, високою статистичною точністю вибору одиниць, репрезентативною вибіркою. Установлено, що забезпечення реалізації психолого-акмеологічних умов розвитку психологічної культури державних службовців України передбачає запровадження в систему професійної освіти цілісної психолого-педагогічної технології, розробленої на основі моделі розвитку психологічної культури державних службовців України. Її сутність полягає в актуалізації управлінського досвіду особистості управлінця та формуванні навичок саморегуляції, самоконтролю, самовдосконалення й конструктивної комунікації.

8. Результати експерименту з упровадження технології розвитку психо-логічної культури державних службовців України показують, що забезпечення реалізації психолого-акмеологічних складових розвитку психологічної куль-тури в системі професійного навчання, самоосвіти та самовиховання сприяє оволодінню державними службовцями регулятивними, інтегративними, комунікативними та когнітивними компонентами психологічної культури. Це підтверджує основну гіпотезу дослідження. Критеріями ефективності забезпе-чення реалізації психолого-акмеологічних складових розвитку психологічної культури є показники, що характеризують розвинену психологічну культуру (високий рівень): актуалізація тенденцій до саморозвитку, активізація когнітивних процесів; суттєве зниження рівня конфліктних реакцій, відчуття незадоволення, агресії.

9. На основі отриманих у дисертації результатів для подальшого розвитку психологічної культури державних службовців можна запропонувати такі рекомендації:

–

–

–

У дисертаційному дослідженні не вирішуються усі питання розвитку психологічної культури державних службовців України. З урахуванням його складності й багатогранності перспективу подальших наукових досліджень вбачаємо у визначенні кваліфікаційних вимог до науково-педагогічних працівників системи професійного навчання державних службовців.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нестеренко Л. Психологічні основи формування лідерських рис керівника–державного службовця // Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Вип. 2. – С. 386-392.

2. Нестеренко Л. Психологічні передумови створення позитивного іміджу керівника–державного службовця // Вісн. НАДУ. – 2003. – № 3. – С. 182-186.

3. Нестеренко Л. Психологічні основи розвитку комунікативної компе-тентності державних службовців // Вісн. НАДУ. – 2004. – № . – С. 182-188.

4. Майборода С., Логунова М., Нестеренко Л. Заочна форма навчання в сис-темі організаційної, навчальної та наукової діяльності НАДУ при Прези-ден-тові України // Вісн. НАДУ. – 2004. – № . – С.435-442. – Авторські с. 437-441.

5. Нестеренко Л. Проблема психологічних основ комунікації державних службовців у працях вітчизняних науковців // Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Вип. . – С. 124-135.

6. Нестеренко Л. Психологічні особливості здійснення професійної кому-ні-кації державними службовцями // Вісн. НАДУ. – 2005. – № . – С. 438-444.

7. Нестеренко Л. Проблема комунікації державних службовців на сто-рінках вісників та збірників Академії // Вісн. НАДУ. – 2005. – № . – С. 124-134.

8. Майборода В., Нестеренко Л. Графологія як метод психодіагностики про-фесійних якостей державного службовця // Вісн. НАДУ. – 2006. – № . – С. 416-423. – Авторські с. 419-423.

9. Нестеренко Л. Шляхи вдосконалення психологічної культури керів-ни-ків-державних службовців у контексті Європейської інтеграції // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (29 трав. 2003 р., м. Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 2. – С. 329-331.

10. Майборода С., Нестеренко Л. Зворотний зв’язок як елемент комуні-кативної компетентності державних службовців // Актуальні теоретико-методо-логічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Мате-ріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (28 трав., 2004 р., м. Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т. 1. – С. 348-349. – Авторські с. 348.

11. Нестеренко Л. Соціально-психологічний тренінг як елемент удоскона-лення комунікації державних службовців // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (31 трав. 2005 р., м. Київ): У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т. 1. – С. 294-296.

12. Нестеренко Л. Формування вміння слухати як елемент розвитку пси-хо-логічної культури державних службовців // Проблеми трансформації системи дер-жавного управління в умовах політичної реформи в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (31 трав. 2006 р., м. Київ): У 2 т. / За заг. ред. О.Ю.Оболенського, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Т. 1. – С. 288-290.

АНОТАЦІЇ

Нестеренко Л.О. Розвиток психологічної культури