ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 342. 5 (477)

НОСЕНКО ОЛЕКСІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ

ІНСТИТУТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук, доцент

Федоренко Владислав Леонідович

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук, доцент

ФЕДОРЕНКО ВЛАДИСЛАВ ЛЕОНІДОВИЧ

заступник завідувача кафедри

Національної академії Служби безпеки України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

БАЙМУРАТОВ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Маріупольський державний гуманітарний університет

завідувач кафедри правознавства (м. Маріуполь)

кандидат юридичних наук, доцент

ПУСТОВІТ ЖАННА МИКОЛАЇВНА

ВНЗ “Національна академія управління”

завідувач кафедри правознавства

Провідна установа –

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України,

відділ конституційного права та місцевого самоврядування.

Захист відбудеться “__” липня 2007 року о __ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 867. 01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий “__” червня 2007 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради О. М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Після проголошення незалежності України відбулася кардинальна трансформація національної правової системи і всіх її складових, у тому числі й галузевих систем права. Найбільш рельєфні якісні зміни відбулися саме в системі конституційного права України – з’явилися нові інститути конституційного права (інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інститут Конституційного Суду України та ін.), а існуючі за радянської доби інститути державного права набули нового призначення. Нині, в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр., процес удосконалення системи інститутів конституційного права України знаходить своє об’єктивне втілення в діяльності Верховної Ради України по вдосконаленню чинного конституційного законодавства шляхом розвитку в нових законах України положень оновленого Основного Закону.

Водночас процес удосконалення системи чинного конституційного законодавства як визначальна складова конституційної реформи на сучасному етапі, вимагає належного теоретико-методологічного забезпечення, зміст якого полягає у виявленні юридичних властивостей системи інститутів конституційного права України та правових механізмів реалізації функцій відповідних галузевих інститутів з метою пошуку ефективних механізмів комплексного і завершеного відтворення об’єктивно сформованої системи національного конституційного права в системі конституційного законодавства України. За таких умов формування цілісної і функціональної концепції системи інститутів конституційного права України дозволить вдосконалити процес конституційної правотворчості й упередити можливі прорахунки і суперечливості в системі чинного конституційного законодавства.

Проблеми інститутів конституційного права як складової системи національного конституційного права на сьогодні залишаються малодослідженими у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці. На відміну від багатьох інших проблемних питань загальної теорії конституційного права, інститути конституційного права не отримали належної уваги правознавців ані за радянської доби, ані у пострадянський період. Власне, й сама категорія “інститут права” була запроваджена в радянській юридичній науці лише в 40-х роках XX ст. (А. Я. Вишинський, І. П. Трайнін), а почала досліджуватися майже через сорок років (С. А. Авак’ян, С. С. Алексєєв, О. С. Йоффе, Д. А. Керімов, С. С. Кравчук, В. Й. Лучін, С. В. Полєніна, О. Ф. Черданцев, О. Ф. Шебанов, В. Ф. Яковлєв, В. С. Якушев). Утім, за радянської доби концепція інститутів конституційного (державного) права так і не була сформована. Лише в останні роки українські та російські вчені-конституціоналісти почали формувати теоретико-методологічні засади дослідження цієї проблеми, хоча у більшості випадків категорія “інститут конституційного права” продовжує вживатися правознавцями інтуїтивно і обґрунтовується лише їх емпіричним науковим досвідом, що свідчить про новизну проблем теорії та практики інститутів конституційного права України.

У сучасній українській науці конституційного права проблеми інститутів конституційного права традиційно досліджуються в контексті проблем системи національного конституційного права. Серед таких досліджень найбільш значущими видаються праці В. Ф. Мелащенка, В. Ф. Погорілка, В. Л. Федоренка, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. М. Тодики та ін. Окремі проблеми конституційного права України з інституційних позицій досліджували А. О. Білоус, Ю. М. Бисага, А. З. Георгіца, О. В. Марцеляк, М. П. Поваляєва та ін. Фундаментальні ж монографічні дослідження проблем інститутів конституційного права України як складової національної системи конституційного права в українській юридичній науці відсутні.

Окремі проблемні питання інститутів конституційного права в контексті досліджень проблем національних систем конституційного права розроблялися і зарубіжними вченими-конституціоналістами, зокрема, російськими правознавцями М. І. Байтіним, М. В. Баглаєм, К. О. Керімовою, К. І. Козловою, О. О. Кутафіним, В. Й. Лучіним, Д. Є. Петровим та ін. Значний вплив на дисертанта справили й наукові розробки чеського вченого-конституціоналіста Карела Кліми.

У силу наближеності досліджуваної дисертантом проблеми до загальної теорії права, в дослідженні використовувалися праці С. Л. Лисенкова, М. М. Марченка, О. В. Мєлєхіна, Л. О. Морозової, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Т. М. Радька, М. М. Рассолова, Р. А. Ромашова, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун та ін. Значний вплив на формування дисертаційної методології пізнання інститутів як складової системи конституційного права здійснили й роботи австро-американського філософа і соціолога права, Нобелівського лауреата Фрідріха Августа фон Хайєка та британського філософа права Ллойда Денніса.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).

Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності та змісту інститутів конституційного права України як складової системи національного конституційного права, їхньої класифікації та систематизації, а також виявлення механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України.

Для досягнення поставленої мети дисертантом визначаються такі завдання:–

визначити поняття інституту конституційного права України та його основних юридичних ознак;–

виявити основні періоди становлення і розвитку інститутів конституційного права України;–

з’ясувати співвідношення інститутів конституційного права України з іншими галузевими інститутами;–

визначити критерії класифікації інститутів конституційного права та систематизувати їх;–

здійснити загальну характеристику основних інститутів конституційного права України;–

сформулювати нову концепцію системи інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр.;–

визначити поняття функцій інститутів національного конституційного права та класифікувати ці функції;–

здійснити правовий аналіз механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України та його основних складових;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правотворчої діяльності Верховної Ради України на основі запропонованої концепції системи інститутів конституційного права України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є система конституційного права України та її складові.

Предметом дисертаційного дослідження є інститути конституційного права України.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети та розв’язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження інститутів конституційного права України було комплексно використано принципи і засоби філософського та теоретико-правового підходів, принципи єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, конкретності, істини.

Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглянути інститути конституційного права у розвитку і зв’язку між собою та суспільством, виявити основні закономірності та тенденції формування і розвитку інститутів конституційного права України як основної складової системи конституційного права України.

Серед спеціальних правових методів пізнання можна виділити структурно-функціональний метод за допомогою якого поняття інституту конституційного права України розкрито як функціональну категорію, яка визначає структуру функцій конституційного права загалом. Особливе місце в системі застосованих методів займає формально-догматичний метод, що передбачає застосування таких прийомів, як опис і аналіз інститутів конституційного права України, їх пояснення й тлумачення, виявлення юридичних ознак, класифікацію.

Порівняльно-правовий метод пізнання використовується як засіб розкриття особливостей інститутів конституційного права України у їх співставленні та взаємодії з інститутами інших галузей права. Шляхом узагальнення дисертант прагне виявити систему чинників, що впливають на розвиток і вдосконалення інститутів конституційного права. Метод правового моделювання сприяв виявленню тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр.

Кожен із названих методів використовується в органічному поєднанні з іншими, що дає змогу сформувати цілісну методологічну систему дослідження інститутів конституційного права України, яка є одним із здобутків дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертаційна робота є одним із перших в Україні монографічних досліджень, у межах якого здійснена спроба комплексної завершеної характеристики сутності та змісту інститутів конституційного права України, їхньої ролі та значення в системі національного конституційного права.

Зокрема, наукова новизна дослідження характеризується такими найбільш важливими висновками та положеннями:–

визначено поняття інституту конституційного права України як основної системоутворюючої складової системи національного конституційного права, представленої функціонально взаємозумовленими і взаємопов’язаними матеріальними і процесуальними нормами конституційного та інших галузей права, що регулюють історично сформовані самостійні групи суспільних відносин, які є предметом конституційного права;–

виявлено основні періоди історичного розвитку інститутів конституційного права України та визначено їхні хронологічні межі: 1710-1918 рр. – період формування системи основних інститутів національного конституційного права в період перебування Українських земель у складі Австро-Угорської та Російських імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 1919-1991 рр. – період становлення та розвитку радянської системи інститутів державного (конституційного) права; 1991-1996 рр. – період формування нової національної системи інститутів конституційного права незалежної України; 1996-2004 рр. – період подальшого розвитку і вдосконалення основних інститутів конституційного права; 2004 р. – і донині – період реформування системи основних інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи;–

сформульовано авторську концепцію взаємодії інститутів конституційного права України з іншими інститутами публічного і приватного, матеріального і процесуального, національного і міжнародного права через систему нормативних, креативних (ідеологічних) і функціональних взаємозв’язків;–

визначено основні критерії класифікації інститутів конституційного права України та виявлено такі види інститутів: за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу); за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України); за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права); за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) інститути конституційного права України); за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України;–

встановлено, що система інститутів конституційного права – це сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених креативними, структурними і функціональними зв’язками основних інститутів конституційного права, які містять похідні інститути й субінститути конституційного права і забезпечують ефективне структуроване функціонування конституційного права України як провідної галузі національного права та сформульовано основні положення концепції інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр.;–

визначено функції інститутів конституційного права України як об’єктивно сформовані предметно-структуровані цілеспрямовані напрями і види впливу національного конституційного права на суспільні відносини, які є предметом відповідної галузі права та запропонована їх авторська класифікація:–

запропоновано нову концепцію механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України як системи нормативно- і організаційно-правових механізмів, що забезпечують предметно-структурований вплив національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права;–

внесено пропозиції щодо вдосконалення конституційної правотворчої діяльності Верховної Ради України на основі концепції системи інститутів національного конституційного права.

Практичне значення результатів проведеного дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні узагальнення, положення, висновки і пропозиції можуть бути використані як теоретико-методологічне підґрунтя для вдосконалення конституційного правотворення в Україні. Основні положення дисертації також можуть бути використані студентами, здобувачами і аспірантами як наукове джерело для проведення подальших наукових досліджень проблем національного конституційного права.

Положення і висновки дисертації можуть використовуватися у навчальному процесі при викладанні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” та низки спеціальних навчальних курсів, таких, як “Актуальні проблеми конституційного права України”, “Проблеми теорії конституційного України” тощо.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення, висновки і пропозиції, викладені в роботі, доповідалися і обговорювалися на засіданнях в Інституті законодавства Верховної Ради України (2006-2007 рр.)., а також на кафедрі правознавства Інституту землевпорядкування та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті (2006-2007 рр.).

Результати дисертації оприлюднювалися автором на міжнародних та інших науково-практичних конференціях, нарадах, семінарах, а саме: Науково-практична конференція “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих учених “Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.). Тези всіх цих доповідей опубліковані.

Публікації. Результати дисертаційної роботи відображені у 4 наукових статтях у фахових юридичних виданнях.

Структура дисертації визначається її цілями, завданнями, предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновку і списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації має 206 сторінок, у тому числі список використаних джерел (275 найменувань) на 22 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета та завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження; характеризуються методи дослідження, наукова новизна і практичне значення дисертації; подано відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.

Перший розділ – “Загальна характеристика інститутів конституційного права України” – присвячено визначенню поняття інститутів конституційного права України та проблемі їх співвідношення з іншими галузевими інститутами національного права, а також виявленню основних історичних періодів становлення й розвитку інститутів конституційного права та їх системи в Україні.

Аргументовано тезу про те, що сучасні вітчизняні та зарубіжні вчені-конституціоналісти доволі часто вживають категорії “інститут конституційного права”, “конституційно-правовий інститут”, співвідносячи ці категорії із спільнотами норм конституційного права, що регулюють ті чи інші види суспільних відносин, протиставляючи або ототожнюючи інститути конституційного права з інститутами держави тощо, що призводить до термінологічної плутанини і рефлекторного вживання поняття “інститут конституційного права” у юридичній науці. До того ж, аналіз генезису методології досліджень проблем теорії та практики інститутів конституційного права України дозволяє зробити висновок про збереження позитивістських підходів при оцінці цього конституційно-правового явища.

Проаналізовані визначення інститутів конституційного права, запропоновані російськими і українськими правознавцями можна умовно виділити у дві групи. До першої групи можна віднести визначення, які ототожнюють інститути конституційного права з структурними елементами, у першу чергу, розділами чинних конституцій, а до другої – визначення, які пропонують розуміти під інститутами конституційного права групи (сукупність) норм конституційного права, які регулюють однорідні суспільні відносини, які є складовою предмета відповідної галузі права. Утім, традиційні визначення поняття інституту конституційного права залишаються на сьогодні лише модернізованими варіаціями визначень цієї правової категорії ще радянськими вченими-державознавцями другої половини XX ст.

Акцентується увага на тому, що на початку XXI ст. В. Ф. Погорілко і В. Л. Федоренко запропонували нову концепцію багатоплощинної системи конституційного права України. Основні положення цієї концепції дозволили виявити нові властивості інститутів конституційного права України й переосмислити сутність і зміст досліджуваного конституційно-правового явища. Зокрема, при визначенні категорії “інститут конституційного права” слід було враховувати те, що: 1) інститути конституційного права не “створюють” нові групи суспільних відносин, а об’єднують норми конституційного права, які регулюють вже сформовані суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання; 2) інститути конституційного права є первинною системоутворюючою основою відповідної галузевої системи; 3) інститути конституційного права об’єднують у своєму складі не тільки матеріальні, а й процесуальні норми, а також норми інших галузей права т. зв. “комплексні інститути”, які регулюють певні групи суспільних відносин, що є предметом конституційного права.

Зазначені принципові теоретико-методологічні положення дозволили визначити інститут конституційного права як основну системоутворюючу складову системи національного конституційного права, представлену функціонально взаємозумовленими і взаємопов’язаними матеріальними і процесуальними нормами конституційного та інших галузей права, що регулюють історично сформовані самостійні групи суспільних відносин, які є предметом конституційного права. Тобто інститути конституційного права, як правило, не створюють за допомогою норм конституційного права відокремлені групи політичних, економічних, соціальних, культурних та інших найважливіших суспільних відносин, які традиційно відносять до предмета конституційного права, а здійснюють правовий вплив на вже сформовані суспільні відносини політично-владного характеру.

Визначено, що загальними кваліфікуючими ознаками інституту конституційного права є: 1) наявність певного виду об’єктивно сформованих суспільних відносин, що потребують нормативно-правового регулювання; 2) ідентифікація правового регулювання цієї групи суспільних відносин з основною функцією (функціями) конкретної галузі права; 3) системність і автономність існування матеріальних і процесуальних норм права в межах конкретного інституту конституційного права та їх функціональна взаємозумовленість. До спеціальних кваліфікуючих ознак цієї категорії слід віднести: 1) об’єктивне існування відносно самостійних груп політичних, економічних, соціальних, культурних й інших суспільних відносин, які в силу свого значення для суспільства і держави потребують конституційно-правового регулювання, тобто складають предмет конституційного права; 2) ототожнення вказаних груп суспільних відносин з основними напрямами і видами впливу конституційного права на суспільні відносини; 3) наявність достатньої кількості матеріальних і процесуальних, установчих і регулятивних та інших видів конституційно-правових й інших норм права, необхідних для регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права; 4) наявність креативних, структурних і функціональних комплексних зв’язків між нормами, що регулюють суспільні відносини, що є складовою предмета конституційного права; 5) об’єктивізацію системи норм конституційного та інших галузей права, що існують в межах інституту конституційного права у системі конституційного законодавства України.

Доводиться, що, як і будь-яка інша категорія конституційного права, інститути цієї галузі права, характеризуються своєю динамічністю: вони виникають, розвиваються, вдосконалюються, а іноді й занепадають та припиняють своє існування, перетворюючись з категорії сучасної теорії конституційного права в категорію історії відповідної галузі права.

Дослідження генезису інститутів конституційного права дозволило зробити висновок, що основними періодами їх становлення та розвитку стали наступні періоди: 1) 1710-1918 рр. – період формування системи основних інститутів національного конституційного права, які були об’єктивізовані в Конституції Пилипа Орлика у 1710 р., та запозиченням в національне конституційне право інститутів державного права, що сформувалися в період перебування Українських земель у складі Австро-Угорської та Російських імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 2) 1919-1991 рр. – період становлення та розвитку радянської системи інститутів державного (конституційного) права; 3) 1991-1996 рр. – період формування нової національної системи інститутів конституційного права незалежної України; 4) 1996-2004 рр. – період подальшого розвитку і вдосконалення основних інститутів конституційного права; 5) 2004 р. – і донині – період реформування системи основних інститутів конституційного права України, започаткований із прийняттям Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. та набуттям чинності усіма його основними нормативними положеннями у 2006 р. Визначені періоди генезису інститутів конституційного права України позначують найбільш рельєфні якісні зміни системи цих інститутів та їх об’єктивізацію в конституційному законодавстві і, в першу чергу, в конституціях і конституційних актах України.

Зроблено висновок, що інститути конституційного права, які загалом відображують сутність і зміст національної конституційної доктрини, взаємодіють з іншими інститутами права у формі ідеологічного, доктринального або ж креативного впливу на розвиток і вдосконалення галузевих систем права та їх основних складових – інститутів права. Ця теза знаходить своє підтвердження і на практиці. Так, джерела конституційного права, в яких об’єктивізуються основні інститути конституційного права, такі, як Основний Закон, є водночас і важливими джерелами для інших галузей права. Саме таким чином креативні зв’язки отримують своє матеріальне вираження та нормативне закріплення.

Інститути конституційного права взаємодіють з іншими функціональними інститутами і через функціональні зв’язки, тобто через ті функції, які конституційне право України здійснює на суспільні відносини, які є предметом правового регулювання цієї галузі права, а також на систему національного права загалом та її основні складові – галузеві інститути і норми. Тобто функції інститутів конституційного права визначають сутність і зміст конституційно-правового регулювання та призначення конституційного права в суспільстві та державі, його соціальну цінність.

Оскільки функції будь-якої галузі права мають предметно-структурований характер і реалізуються, у першу чергу, через інститути права, то, в силу яскраво вираженої системоутворюючої функції конституційного права, інститути цієї галузі права визначають сутність, зміст, форму і шляхи подальшого розвитку і вдосконалення інших інститутів національного публічного і приватного, матеріального та процесуального права і значною мірою впливають на формування інститутів міжнародного публічного права.

Другий розділ – “Система інститутів конституційного права України” – присвячено визначенню критеріїв класифікації інститутів конституційного права України та загальній характеристиці системи цих інститутів. При цьому, вихідними є положення про те, що інститути конституційного права України об’єктивно існують не у розрізненому вигляді, а утворюють цілісну органічну систему – систему інститутів національного конституційного права.

Аргументується важливість класифікації інститутів конституційного права України, оскільки їх класифікація є складним теоретико-методологічним процесом, зміст якого полягає у виявленні критеріїв класифікації всієї множини різнопорядкових інститутів конституційного права в окремі самостійні групи з метою їх систематизації та упорядкування. Висловлено припущення, що саме класифікація інститутів конституційного права України дозволяє виявити систему цих інститутів.

На основі узагальнення запропонованих українськими і зарубіжними вченими-правознавцями класифікацій інститутів права, виявлено, що основними критеріями класифікації сучасних інститутів конституційного права України є: предмет їх правового регулювання; функції інститутів конституційного права; структура, тобто внутрішня побудова інститутів конституційного права; галузева приналежність норм, об’єднаних в складі інституту конституційного права; форми та види об’єктивізації інститутів конституційного права в чинному законодавстві. Не заперечується й перспектива виявлення нових критеріїв класифікації інститутів сучасного конституційного права.

Відповідно до виявлених критеріїв виділено такі групи інститутів конституційного права: а) за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу); б) за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України); в) за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права); г) за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) інститути конституційного права України); ґ) за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України). Запропоновано конституційно-правову характеристику основних груп інститутів конституційного права України. При цьому, враховуються особливості розвитку цих груп галузевих інститутів в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр. в Україні.

На основі дослідження юридичних властивостей основних груп інститутів конституційного права вперше зроблено висновок, що система інститутів конституційного права – це сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених креативними, структурними і функціональними зв’язками основних інститутів конституційного права, які містять у собі похідні інститути й субінститути конституційного права і забезпечують ефективне структуроване функціонування конституційного права України як провідної галузі національного права. При цьому, система інститутів конституційного права України становить основу відповідної галузевої системи і є теоретико-методологічним підґрунтям для подальшого розвитку і вдосконалення системи конституційного законодавства України.

У процесі дослідження також зроблено висновок, що дієвість і ефективність функціонування системи основних інститутів конституційного права зумовлюється насамперед системою джерел конституційного права і кожного окремо взятого джерела конституційного права України, оскільки саме вони безпосередньо наповнюють змістом систему інституту конституційного права. Таким чином, уперше пропонується положення про правові зв’язки системи інститутів конституційного права України із системою джерел цієї галузі права.

Теоретичні положення другого розділу отримали своє логічне продовження і в пропозиціях щодо вдосконалення чинного конституційного законодавства України, з врахуванням виявлених правових властивостей як цієї системи в цілому, так і її окремих складових – груп інститутів конституційного права України.

Третій розділ – “Функції інститутів конституційного права України” – присвячений дослідженню поняття функцій інститутів національного конституційного права, виявленню критеріїв їх класифікації, загальній характеристиці основних видів цих функцій, а також моделюванню найбільш оптимального та ефективного механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України в сучасних умовах конституційного генезису України.

Обґрунтовується положення про те, що функціонування інститутів конституційного права дає змогу виявити основні напрями і вид структурованого, системного впливу конституційного права на відповідні суспільні відносини, характеризує зв’язок соціальної і нормативної складових конституційно-правових відносин. До того ж, розуміння сутності та змісту функції конституційного права дає можливість зрозуміти значення цієї галузі права для регулювання суспільних відносин та відповісти на питання про роль і місце конституційного права у суспільстві та державі.

На основі узагальненого аналізу категорій “функція права”, “функція конституційного права”, “функція Конституції України” сформульовано положення, що функції інститутів конституційного права відображають не абстрактні напрями та види цілеспрямованого впливу конституційного права на суспільні відносини, які є предметом цієї галузі права, а структурно впорядковують суспільні відносини, що складають предмет конституційно-правового регулювання. Відповідно до цього, вперше запропоновано поняття функції інститутів конституційного права України як об’єктивно сформованих предметно-структурованих цілеспрямованих напрямів і видів впливу національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права.

Обґрунтовано, що основними критеріями класифікації функцій інститутів конституційного права України є: а) предмет інститутів конституційного права; б) способи впливу інститутів конституційного права на суспільні відносини; в) призначення механізмів конституційно-правового регулювання тощо. Охарактеризовано основні групи функцій інститутів конституційного права згідно з виявленими критеріями.

Оскільки інститути конституційного права України існують і діють у формі системи інститутів конституційного права, то висловлюється припущення, що виділені в процесі дослідження функції цих інститутів утворюють органічну систему – систему функцій інститутів національного конституційного права, під якою слід розуміти сукупність взаємопов’язаних груп функцій відповідних галузевих інститутів, спрямованих на структуроване правове регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права.

Система функцій інститутів конституційного права України реалізується через певні правові механізми, які й забезпечують функціональність системи інститутів конституційного права України. Іншими словами, інститути конституційного права України залишаються абстрактною категорією, позбавленою реального змісту і практичного значення, у разі коли: а) виникнення цих інститутів не мало об’єктивних передумов; б) ці інститути не здійснюють реального впливу на суспільні відносини; в) механізми реалізації функцій цих інститутів є недосконалими або ж відсутні взагалі.

Уперше висловлено думку, що під механізмом реалізації функцій інститутів конституційного права України слід розуміти систему нормативно- і організаційно-правових механізмів, що забезпечують предметно-структурований вплив національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права. При цьому, найбільш значущими для реалізації функцій інститутів конституційного права є саме нормативно-правові механізми їх впливу на суспільні відносини. Ці механізми об’єктивізуються в системі конституційних актів, що визначають основні принципи і дефініції конституційного права, правовий статус суб’єктів конституційного права, порядок здійснення прав і обов’язків учасників конституційно-правових відносин і гарантії їх поведінки та діяльності.

У свою чергу, організаційно-правові механізми реалізації функцій інститутів конституційного права здійснюються через систему суб’єктів конституційного права, тобто учасників суспільних відносин, наділених конституційною правосуб’єктністю, які своєю вольовою поведінкою та діяльністю створюють, змінюють та припиняють конституційно-правові відносини.

Крім національних нормативно- та організаційно-правових механізмів реалізації функцій інститутів конституційного права, в останні роки важливого значення набувають і відповідні міжнародні нормативні та інституційні механізми.

Висловлюється положення, що ефективність механізму реалізації функцій інститутів конституційного права залежить не лише від досконалості нормативно- та організаційно-правових механізмів, які за своєю сутністю належать до спеціальних юридичних механізмів, а й від загального стану розвитку всіх сфер суспільного і державного ладу. Конституційна практика останніх років (2004-2007 рр.) доводить, що навіть найдосконаліші юридичні механізми виявляються малоефективними за відсутності гармонійно розвиненого громадянського суспільства, правової держави, належного соціально-економічного та культурного розвитку держави. Тобто, правові механізми реалізації функцій інститутів конституційного права України можуть бути ефективними лише за умови їх взаємодії із відповідними загальносоціальними механізмами.

У висновках дисертації підсумовуються основні результати наукового дослідження, які зводяться до наступного:

1. Інститут конституційного права – це основна системоутворююча складова системи національного конституційного права, представлена функціонально взаємозумовленими і взаємопов’язаними матеріальними і процесуальними нормами конституційного та інших галузей права, що регулюють історично сформовані самостійні групи суспільних відносин, які є предметом конституційного права. Тобто інститути конституційного права, як правило, не створюють за допомогою норм конституційного права відокремлені групи політичних, економічних, соціальних, культурних та інших найважливіших суспільних відносин, які традиційно відносять до предмета конституційного права, а здійснюють правовий вплив на вже сформовані суспільні відносини політично-владного характеру.

2. Сутність і зміст інституту конституційного права розкривається в системі загальних і спеціальних кваліфікуючих ознак цієї конституційно-правової категорії. Загальними кваліфікуючими ознаками інституту конституційного права є: наявність певного виду об’єктивно сформованих суспільних відносин, що потребують нормативно-правового регулювання; ідентифікація правого регулювання цієї групи суспільних відносин з основною функцією (функціями) конкретної галузі права; системність і автономність існування матеріальних і процесуальних норм права в межах конкретного інституту конституційного права та їх функціональна взаємозумовленість.

3. До спеціальних кваліфікуючих ознак інституту конституційного права слід віднести: об’єктивне існування відносно самостійних груп політичних, економічних, соціальних, культурних й інших суспільних відносин, які в силу свого значення для суспільства і держави потребують конституційно-правового регулювання, тобто, складають предмет конституційного права; ототожнення вказаних груп суспільних відносин з основними напрямами і видами впливу конституційного права на суспільні відносини; наявність достатньої кількості матеріальних і процесуальних, установчих і регулятивних та інших видів конституційно-правових й інших норм права, необхідних для регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права; наявність креативних, структурних і функціональних комплексних зв’язків між нормами, що регулюють суспільні відносини, що є складовою предмета конституційного права; об’єктивізацію системи норм конституційного та інших галузей права, що існують в межах інституту конституційного права у системі конституційного законодавства України.

4. Появі перших інститутів конституційного права, що були об’єктивізовані у перших загальновідомих буржуазних конституціях, передувала низка об’єктивних і суб’єктивних чинників. Це, зокрема, соціально-економічний розвиток держав світу, що призвів до виникнення нових формацій і поглибив структуризацію суспільних відносин; посилення національної самосвідомості, що сприяло революціям і війнам за незалежність, які потребували закріплення своїх найкращих здобутків у певних правових формах; виникнення нового виду суспільних відносин, пов’язаних із вирішенням питань володарювання у суспільстві та державі, що потребували спеціалізованого правового регулювання; виникнення й розвиток національних ідей і теорій конституціоналізму, нових концепцій національних систем права; посилення ролі безпосередньої та представницької демократії у подальшому розвиткові права тощо.

5. Основними періодами становлення та розвитку інститутів конституційного права України є: 1) 1710-1918 рр. – період формування системи основних інститутів національного конституційного права, які були об’єктивізовані в Конституції Пилипа Орлика у 1710 р., та запозиченням в національне конституційне право інститутів державного права, що сформувалися в період перебування Українських земель у складі Австро-Угорської та Російських імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 2) 1919-1991 рр. – період становлення та розвитку радянської системи інститутів державного (конституційного) права; 3) 1991-1996 рр. – період формування нової національної системи інститутів конституційного права незалежної України; 4) 1996-2004 рр. – період подальшого розвитку і вдосконалення основних інститутів конституційного права; 5) 2004 р. – і донині – період реформування системи основних інститутів конституційного права України, започаткований конституційно-правовою реформою в Україні.

6. Інститути конституційного права України мають такі ж загальні ознаки, як й інші галузеві інститути права, водночас, відрізняються від них за предметом правового регулювання; методом правового регулювання; формою і структурою; колом суб’єктів; формами об’єктивізації в джерелах національного права. При цьому, інститути конституційного права взаємодіють з іншими інститутами публічного і приватного, матеріального і процесуального, національного і міжнародного права через систему нормативних, креативних і функціональних взаємозв’язків.

7. Класифікація інститутів конституційного права – це складний теоретико-методологічний процес, зміст якого полягає у виявленні критеріїв класифікації всієї множини різнопорядкових інститутів конституційного права в окремі самостійні групи з метою їх систематизації та упорядкування.

8. Критерій класифікації інститутів конституційного права України – це кваліфікуюча ознака інститутів. Основними критеріями класифікації сучасних інститутів конституційного права України є: а) предмет їх правового регулювання; б) функції інститутів конституційного права; в) структура, тобто внутрішня побудова інститутів конституційного права; г) галузева приналежність норм, об’єднаних в складі інституту конституційного права; ґ) форми та види об’єктивізації інститутів конституційного права в чинному законодавстві.

9. Відповідно до виявлених критеріїв слід виділяти такі групи інститутів конституційного права: а) за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування; інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу); б) за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України); в) за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права); г) за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) інститути конституційного права України); ґ) за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України).

10. Система інститутів конституційного права – це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених креативними, структурними і функціональними зв’язками основних інститутів конституційного права, які містять у собі похідні інститути й субінститути конституційного права і забезпечують ефективне структуроване функціонування конституційного права України як провідної галузі національного права.

11. Функції інститутів конституційного права України – це об’єктивно сформовані предметно-структуровані цілеспрямовані напрями і види впливу національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права.

12. Відповідно до виявлених критеріїв класифікації функцій інститутів конституційного права слід виділяти їх наступні види: а) за предметом: функція встановлення загальних засад конституційного ладу України, функція регулювання основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні, функція регулювання конституційних основ безпосередньої демократії, функція регулювання законодавчої влади, функція регулювання конституційно-правового статусу глави держави, функція регулювання конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади, функція регулювання загальних засад судоустрою та судочинства, функція регулювання загальних засад організації та діяльності прокуратури, функція регулювання місцевого самоврядування, функція визначення основ адміністративно-територіального устрою України, функція правового захисту Конституції України, функція регулювання конституційного процесу (у його об’єктивному значенні); б) за способами впливу на суспільні відносини: установчі, регулятивні та охоронні функції інститутів конституційного права України; в) за призначенням у механізмі конституційно-правового регулювання: предметно-матеріальні та предметно-процесуальні функції інститутів конституційного права України та інші види функцій інститутів конституційного права України, що мають системний характер.

13. Під системою функцій інститутів конституційного права України слід розуміти сукупність взаємопов’язаних груп функцій відповідних галузевих інститутів, спрямованих на структуроване правове регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права.

14. Під механізмом реалізації функцій інститутів конституційного права України слід розуміти систему нормативно- і організаційно-правових механізмів, що забезпечують предметно-структурований вплив національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права.

15. З метою вдосконалення правотворчої діяльності Верховної Ради України доцільно розробити нову Концепцію розвитку конституційного законодавства України, теоретико-методологічним підгрунттям якої може стати концепція системи інститутів національного конституційного права.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у наступних публікаціях здобувача:

1.