ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н.КАРАЗІНА
НОСОВА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 330.837:330.341
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ ТА ФОРМИ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Харків – 2007
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник – доктор економічних наук, професор Гриценко Андрій Андрійович, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економічної теорії та економічних методів управління
Офіційні опоненти – доктор економічних наук, професор Прутська Олена Олексіївна, Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри фінансів
кандидат економічних наук, доцент Дуна Наталія Геннадіївна, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри міжнародної економіки
Захист відбудеться 29 лютого 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61002, м.Харків, вул.. Мироносицька, 1, ауд. 2-12.
З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл. Свободи, 4, 8 поверх.
Автореферат розісланий 28 січня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Соболєв В.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Стимулювання динамічного і стабільного соціально-економічного розвитку – це завдання, якому завжди приділяється підвищена увага в будь-якій державі. Ефективність вирішення цього завдання значною мірою залежить від інститутів, що існують у суспільстві та створюються у процесі реалізації державної політики. У зв'язку із цим вивчення механізму впливу інститутів на економічний розвиток стає актуальним. В основі цього механізму, як ми покажемо, лежать вироблені інститутами стимули. Найбільший ефект для стимулювання економічного розвитку на сучасному етапі дає адекватне фінансове забезпечення інвестиційно-інноваційного напряму. Однак для здійснення цього необхідно, щоб інституціональне середовище створювало відповідні стимули. У реальності ефективність фінансового забезпечення економічного розвитку (ФЗЕР) залежить від інституціонального устрою фінансової системи та суспільства в цілому.
Сьогодні Україна проходить етап структурної трансформації, у ході якого формуються інституціональні основи функціонування економіки, що стануть фундаментом її майбутнього розвитку. Інститути, створювані зараз, будуть визначати напрями і темпи розвитку країни в майбутньому, зокрема, через визначення напрямів вкладення економічними суб'єктами фінансових ресурсів. Тому актуальним є виявлення інституціональних механізмів функціонування фінансових ринків, фінансових посередників, особливостей та ефективності забезпечення ними процесу економічного розвитку, ролі в цьому процесі держави та різних інституціональних систем суспільства. У цьому аспекті виникає необхідність дослідження стимулів, які виробляються різними інститутами та інституціональними системами та впливають на поведінку економічних суб'єктів, особливо суб'єктів фінансових ринків, оскільки такі стимули можуть мати як сприятливі, так і несприятливі наслідки для економічного розвитку.
Стан розробки проблеми. Проблемі економічного розвитку дослідники приділяли увагу завжди, що простежується в працях класиків економічної теорії – А.Сміта, Д.Рікардо, Дж.Кейнса, А.Маршалла, К.Маркса та ін. Аналіз важливих факторів економічного росту та розвитку проводили Р.Солоу, Р.Лукас, П.Ромер, Р.Дж.Барро, С.Ребело, Дж.Шумпетер, C.Кузнець, Г.Манків, Р.Левін та ін. Особливу роль фінансового фактору в економічному розвитку, розглядаючи функціонування фінансових інститутів, визнає багато економістів – Дж.Шумпетер, Дж.Стіглиць, Р.Голдсміт, Р.Левін, Р.Кінг, Ф.Мишкін, Ф.Аллен, Д.Гэйл, Д.Даймонд, В.Карлін, С.Маєр, Ю.Фама, Кс.Фрекса та Дж.-Ч. Роше, С.Шарп; а серед українських і російських учених – В.Корнєєв, В.Зимовець, Я.Міркін, С.Мочерний, В.Соболєв та ін. З інших позицій (інституціональних) розглядають економічний розвиток Д.Норт, Г.Мюрдаль, У.Істерлі, Р.Коуз, М.Олсон, Р.Шляйфер, Дж.Б'юкенен, Т.Веблен, Дж.Гелбрейт, Т.Еггертсон та ін. Саме інституціоналісти починають звертати увагу в цьому зв'язку на стимули, створювані інституціональною системою, що явно простежується в роботах Д.Норта, У.Істерлі, М.Олсона. Інституціональним питанням приділяють зростаючу увагу також економісти України та Росії, серед яких Л.Абалкін, С.Архієреєв, В.Базилевич, В.Геєць, А.Гриценко, В.Дементьєв, Г.Задорожний, М.Звєряков, Р.Капелюшніков, Б.Кваснюк, Е.Клішова, Н.Кусакіна (Дуна), І.Крючкова, Р.Нурієв, В.Полтерович, О.Прутська, В.Радаєв, Г.Тарасенко, О.Яременко. Психологічні фактори економічного розвитку вивчав на початку ХХ-го століття великий російський учений М.Туган-Барановський. Історично склалося так, що теорії людської поведінки розроблялися переважно психологами, серед яких – А.Леонтьєв, В.Вілюнас, Л.Виготський, С.Рубінштейн. Сучасні економісти (Д.Богиня, Г.Куліков, С.Тютюнникова та ін.) проблему стимулів розглядають передусім у взаємозв'язку із проблемою мотивації трудової діяльності; у ширшому аспекті ці питання аналізуються у рамках “економічної психології” (І.Андрєєва, О.Дейнека, А.Китов, М.Бункіна і В.Семенов). Увага до стимулів економічного розвитку простежується у роботах В.Бутені, Г.Волинського, В.Липова, В.Мандебури, А.Чухна та ін.
Класики інституціональної теорії давно визначили необхідність більш детальної уваги до людини і тих стимулів та мотивів, які породжуються в її свідомості існуючою інституціональною системою. Саме через пояснення таких стимулів доцільно розглядати будь-які прийняті економічним суб'єктом рішення, сукупність яких в масштабах всієї країни і визначає хід і напрям економічного розвитку. Для виявлення глибинних інституціональних основ механізму стимулювання економічного розвитку необхідно поєднати всі зазначені вище підходи, тобто зіставити макрорівень інституціонального середовища з мікрорівнем психології індивіда, що обумовило мету і завдання дисертаційної роботи.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках планової теми науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету ім.В.Н. Каразіна “Соціально-економічний механізм і наслідки ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0104U000675).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення і структурування інституціональних основ і форм, які створюють стимули, що впливають на напрям та ефективність процесів економічного розвитку.
Досягнення даної мети передбачало вирішення наступних завдань:
- уточнення сутності та критеріїв економічного розвитку; виявлення інститутів та пов'язаних з ними явищ, які створюють стимули економічного розвитку;
- розкриття інституціонально-стимульного механізму, за допомогою якого інститути впливають на економічний розвиток і пояснення його процесів через категорію “стимул”;
- розкриття проблеми інформаційної асиметрії, що впливає на побудову і функціонування фінансового ринку та його інститутів;
- обґрунтування особливостей функціонування і ролі фінансових інститутів у ФЗЕР в умовах асиметрії інформації та викривлення стимулів;
- пояснення, за допомогою інституціонально-стимульного підходу, причин неоднакової ефективності втручання держави в процес стимулювання економічного розвитку;
- з'ясування стимулюючої ролі різних видів ренти в забезпеченні ефективності економічного розвитку;
- виявлення відносної ефективності різних інститутів для ФЗЕР інвестиційно-інноваційного типу.
Об'єктом дослідження є система інститутів і створюваних ними стимулів, що впливають на результативність економічного розвитку.
Предметом дослідження є процес створення інститутами стимулів, які впливають на людську поведінку в економічній сфері, насамперед, у сфері розпорядження фінансовими ресурсами.
Методи дослідження. У роботі використано сукупність загальнонаукових і спеціальних методів і підходів. Зокрема, логіко-історичний метод – для виявлення способів адаптації фінансового ринку до функціонування в умовах інформаційної асиметрії (через утворення фінансових інститутів); системний метод – для виявлення комплексу інститутів ФЗЕР; метод системно-функціонального аналізу – для розкриття інституціонально-стимульного механізму, який передбачає функціональне поєднання інституціонально-стимульного поля, індивіда та способів породження інститутами стимулів; метод якісного аналізу і наукової абстракції – при обґрунтуванні категоріального апарата, в т.ч. поняття інституту, продуктивного та непродуктивного стимулів, інституціонального стимулу, інституціонально-стимульного поля та механізму, при виявленні особливостей функціонування окремих фінансових інститутів; метод теоретичного порівняння та узагальнення – для розкриття особливостей функціонування систем централізованого та децентралізованого типів.
Інформаційною базою дослідження є роботи вітчизняних і закордонних економістів, інституціоналістів, психологів, дослідників проблем фінансового сектору, звіти науково-дослідних установ, міжнародних організацій, громадських організацій, що спеціалізуються на питаннях економічного розвитку та конкурентоспроможності, а також дані статистики, матеріали періодичних видань і мережі Інтернет.
Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в розкритті механізму детермінуючого впливу інститутів (за допомогою вироблених ними стимулів і мотивацій людської діяльності) на економічний розвиток.
Вперше:
1. Розкрито основні елементи інституціонально-стимульного механізму, за допомогою якого інститути впливають на економічний розвиток (с. 49-70):
1) інституціонально-стимульне поле як форма існування соціальної матерії, що характеризує інституціональний простір певним напрямом і силою впливу діючих у ньому інститутів, які виконують стимулюючу роль;
2) індивід, що має суб'єктивний “образ світу”; індивідуальні потреби, бажання, інтереси, цінності, ідеали, установки; власний “пучок мотивів”, який містить безліч індивідуальних мотивів-побудників і мотивів-гальм;
3) способи формування інститутами стимулів і поведінки людини.
2. Обґрунтовано класифікацію стимулів людської діяльності, з наступним їх розподілом:
1) за направленістю впливу на дію суб'єкта: стимули-побудники (матеріальні вигоди, нематеріальні вигоди, задоволення, уникнення альтернативних матеріальних витрат, уникнення альтернативних нематеріальних витрат, уникнення санкцій і покарань), що спонукають до здійснення певної дії, і стимули-гальма (матеріальні витрати, нематеріальні витрати, невдоволення, неодержані альтернативні матеріальні вигоди, неодержані альтернативні нематеріальні вигоди, санкції та покарання), що спонукають утриматися від здійснення певної дії. Один стимул може бути віднесений одночасно до декількох категорій (с. 52-59);
2) за результатом впливу на економічний розвиток: продуктивні стимули (позитивно спрямовані), які викликають діяльність із високою соціальною віддачею, що підвищує добробут суспільства в цілому і сприяє соціально-економічному розвитку, і непродуктивні стимули (негативно спрямовані), які викликають діяльність, що веде до зниження загального добробуту і перешкоджає соціально-економічному розвитку. Інститути можуть створювати різноманітні стимули як продуктивного, так і непродуктивного типів (с.24-25).
3. Дано визначення інституціонального стимулу як такого, що на постійній і стійкій основі породжується інститутами, які існують у даній суспільно-економічній системі, і визначає поведінку значних мас людей (с.25-27; 67-68).
Удосконалено:
4. Визначення інституту як суспільних правил і норм, які або виступають у своєму власному вигляді, або втілюються в організаціях та інших суспільних явищах, що мають тривалий, стійкий чи повторюваний характер. Проведено класифікацію інститутів за трьома групами (організації та суб'єкти, норми та правила, стійкі суспільні явища та структури) з виділенням стимулоутворюючої функції кожного з них (с.18-20).
5. Тлумачення ролі ренти в інституціонально-стимульному механізмі економічного розвитку, яка проявляється в існуванні продуктивних і непродуктивних типів рент та спричиняє відповідний вплив на напрямок фінансових потоків у державі. Показано взаємозв'язок двох умов, що лежать в основі утворення ренти: по-перше, обмеженості, малодоступності, рідкості, ексклюзивності деякого ресурсу або права; по-друге, його суспільної корисності, що виражається в платоспроможному попиті на нього. За допомогою інституціонально-стимульного підходу проведене порівняння ефективності різних видів ренти на основі їхнього впливу на економічний розвиток. Виділено види ренти, які при певних інституціональних умовах є продуктивними (с. 128-145).
Дістали подальший розвиток:
6. Трактування регулюючої функції інститутів через виділення стимулоутворюючої підфункції, яка полягає в створенні інститутами таких інституціональних стимулів, що, відповідаючи мотивації кожного індивіда, направляють його діяльність у суспільно-ефективне русло. Сформульовано умову ефективності інституціональної системи з точки зору економічного розвитку, яка полягає в створенні інституціональних стимулів продуктивного типу (с.23-24; 26).
7. Розкриття процесу впливу асиметрії інформації (і пов'язаних з нею проблем несприятливого вибору, морального ризику, принципала-агента, колективної дії) на ФЗЕР, напрями руху фінансових ресурсів, структуру фінансового ринку та ефективність функціонування фінансових інститутів. Цей вплив реалізується через інституціонально-стимульний механізм: асиметрія інформації викривляє стимули, створювані у фінансовій системі, що приводить до викривлення ФЗЕР. Показано роль інститутів фінансового посередництва, дилінга, андеррайтинга, рейтингування, державного регулювання, розкриття інформації, стандартизації звітності, довіри, репутації, соціального капіталу та ін. у подоланні асиметрії інформації на фінансовому ринку і підвищенні ефективності його функціонування (с. 41-42; 145-168).
8. Обґрунтування доцільності застосування індексу конкурентоспроможності країни у якості критерію економічного розвитку в умовах глобалізації, оскільки цей індекс розраховується на основі більш 200 показників, серед яких - економічні (в т.ч. ВВП на душу населення, темп економічного зростання тощо), соціальні, інфраструктурні та інституціональні, завдяки чому він комплексно відображає соціально-економічний результат і потенціал розвитку окремої країни. Підвищення індексу конкурентоспроможності країни є індикатором ефективності стимулювання її економічного розвитку (с.72-73).
Практичне значення одержаних результатів. Розроблений автором інституціонально-стимульний підхід може бути застосований при плануванні та розробці політики та механізмів стимулювання економічного розвитку, для аналізу потенційних наслідків реалізації розроблюваних нормативних актів. Даний підхід було застосовано автором у складі експертної групи Українського товариства фінансових аналітиків, яка оцінювала потенційні наслідки прийняття проектів законів, поданих до Верховної Ради України 5-го скликання, що регламентують господарське життя (результати - див. список опублікованих праць [12], довідка №1209-07/5 від 12.09.07). Виявлення стимулів, які виникають у результаті прийняття того або іншого закону, постанови і т.п., дозволить передбачити можливі побічні наслідки та уникнути їх ще на етапі розробки. Інституціонально-стимульний підхід варто покласти в основу розробки концепцій створення нових фінансових інститутів (банку розвитку, установ мікрофінансування тощо), органів державного управління, а також реорганізації підприємств, реформування галузей економіки, підвищення ефективності регулювання фінансового сектора.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи доповідалися на міжнародному науковому семінарі по еволюційній економіці в Лондонській школі економіки (Лондон, 2003); науковому симпозіумі “Інституційна архітектоніка та механізми економічного розвитку” (Харків, 2004); міжнародній науковій конференції “Проблеми сучасної економіки та економічна теорія” (Донецьк, 2004; 2005); всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених “Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку в умовах ринкових перетворень” (Харків, 2004); міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні” (Харків, 2005); 2-му міжнародному науково-практичному семінарі “Зарубіжний досвід регулювання соціально-трудових відносин, ринку праці та доходів населення” (Хмельницький, 2006); науковій конференції “Європейський Союз і його нові сусіди: можливості та виклики” (Вільнюс, 2006).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації опубліковано в 12 наукових працях загальним обсягом 6,7 а.а., в т.ч. у 5 статтях у фахових наукових виданнях (загальним обсягом 2,95 а.а.).
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів і висновків. Загальний обсяг дисертації – 222 стор., у тому числі основний обсяг (вступ, основна частина, висновки) – 202 стор., з яких 6 сторінок повністю займають таблиця і малюнок. Дисертація містить 2 таблиці, 2 малюнки, 1 додаток. Список використаних джерел містить 214 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані його мета і завдання, визначені об'єкт і предмет дослідження, викладені наукова новизна отриманих результатів, їх практична значущість і апробація.
У першому розділі – „Методологія вивчення інституціональних основ і форм стимулювання економічного розвитку” – визначаються засади, на яких будується аналіз взаємозв'язку інститутів з економічним розвитком. Автор показує, що розуміння механізму детермінації інститутами процесу економічного розвитку має ґрунтуватися на аналізі впливу інститутів на поведінку людей, адже саме людина є кінцевим суб'єктом прийняття усіх рішень щодо розміщення ресурсів економічного розвитку. Зв'язок між інститутами, створюваними ними стимулами, діями людей та економічним розвитком реалізується через функціонування інституціонально-стимульного механізму, який діє на мікро- та макрорівнях економічної дійсності, пов'язуючи їх між собою.
Автор виходить із того, що у сучасному розумінні економічний розвиток виступає все більше як соціально-економічний розвиток і передбачає вдосконалення одночасно різних сфер життєдіяльності людини – економіко-виробничої, соціальної, політичної, інституціональної, інфраструктурної та ін. Враховуючи це, критерієм ефективності економічного розвитку держави в глобальній системі координат може слугувати індекс конкурентоспроможності країни, що комплексно відображає усі названі сфери і дозволяє порівняти різні країни світу між собою. Інституційне середовище може в одних випадках виступати інституціональним капіталом, що стимулює економічний розвиток завдяки створенню в економіці додаткової вартості, а в інших – стримувати економічний розвиток, підштовхуючи до непродуктивних видів діяльності.
Поняття “інститут” в інтерпретації автора є збірним і включає три групи: інститути як норми та правила, інститути як організації, інститути як стійкі суспільні структури і явища. На основі цього дається таке визначення терміну “інститут”: суспільні правила та норми, які або виступають у своєму власному вигляді, або втілюються в організаціях та інших суспільних явищах, що мають тривалий, стійкий чи повторюваний характер. Крім цього, виділяється ряд явищ, пов'язаних з поняттям “інститут”, які повинні враховуватися в інституціональному аналізі – трансакційні витрати, інформація, стимул, мотив.
Інститут за допомогою вироблених ним стимулів, у результаті дії інституціонально-стимульного механізму, впливає на поведінку людей і таким чином направляє хід соціально-економічного розвитку. В основі регулюючого впливу інститутів на поведінку людей лежить стимулоутворююча підфункція регулюючої функції інститутів. Сила і напрям впливу конкретного інституту на конкретну людину залежать від створюваних інститутом стимулів, характер яких визначається в результаті суб'єктивної оцінки самої людини.
Стимули – це предмети і явища зовнішнього світу, здатні або спонукати людину до дій, або утримувати від певних дій. Отже, необхідно розрізняти стимули-побудники та стимули-гальма діяльності. З іншого боку, з огляду на суспільну ефективність тієї діяльності, що даний стимул викликає, всі стимули можна розділити на продуктивні та непродуктивні. Продуктивні стимули та інститути, що їх породжують, працюють в напрямі підвищення ефективності функціонування економічної системи і загального добробуту, а непродуктивні, навпаки, приводять до їх зниження.
Дія інституціонально-стимульного механізму на рівні індивіда полягає в тому, що вироблені інститутами стимули, які пропускаються через призму суб'єктивного “образу світу” з його потребами, емоційно-почуттєвими відношеннями і особистісними ідеалами, здобувають певну силу і напрям, знаходячи відповідність індивідуальним мотивам, а потім, складаючись в індивідуальному мотиваційному просторі, перетворюються у домінуючий стимул, що визначає поведінку окремої людини в конкретній ситуації. У свою чергу, суб'єктивний “образ світу”, що визначає індивідуальні мотиви, формується під впливом суспільства з його різними інститутами – нормами, правилами, традиціями, цінностями, ідеалами і т.п., які становлять інституціональне оточення індивіда.
На макрорівні дія інституціонально-стимульного механізму полягає у створенні певних інституціональних стимулів у інституціонально-стимульному полі. Кожен інститут створює стимули певного напряму і сили, які, складаючись, утворюють інституціональні стимули. Останні і визначають сукупні тенденції поведінки людей в масштабах суспільства, а отже, напрям і динаміку суспільно-економічного розвитку. Звідси випливає важлива функція інститутів – створення таких інституціональних стимулів, які, відповідаючи мотивації кожного індивіда, направлятимуть його діяльність у суспільно-ефективне русло. Відповідно, умовою ефективності інституціональної системи з точки зору сприяння економічному розвитку є створення нею інституціональних стимулів продуктивного типу.
Оскільки головними двигунами економічного розвитку є стимули фінансового характеру, особливу увагу в роботі приділено процесу ФЗЕР. Фінансові ресурси в ринковій економіці мають особливе значення, адже опосередковують вплив всіх інших факторів на економічний розвиток. Фінансові інститути покликані сприяти підвищенню ефективності поєднання факторів виробництва, тим самим стимулюючи економічний розвиток. При цьому економічний розвиток визначають не стільки обсяги інвестицій, скільки їхня структура і напрями інвестування. Так, на сучасному етапі найперспективнішим виявляється інвестиційно-інноваційний напрям. У свою чергу, структура і напрями інвестування визначаються існуючими інститутами та інституційними стимулами.
ФЗЕР може відбуватися у різних формах. Їх можна класифікувати таким чином: а) за джерелом походження фінансових ресурсів (із власних коштів, позикових, суспільних); б) за каналом (пряме або опосередковане фінансування); в) за суб'єктом (приватні та корпоративні інвестори, домогосподарства, банки та установи мікрофінансування, небанківські фінансові інститути, договірні ощадні інститути та інші інституціональні інвестори, держава, міжнародні організації, фонди та донори); г) за об'єктом вкладення фінансових ресурсів; д) за економічним ефектом або прибутковістю (прибуткове або неприбуткове); е) за критерієм добровільності (добровільне або примусове); є) за критерієм централізації (засноване на централізованому плануванні або на децентралізованому (ринковому) механізмі); ж) за критерієм домінування продуктивних або непродуктивних типів рент; з) з погляду домінування певного типу фінансового інституту (інституту банку або інституту фондового ринку). Кожна з форм ФЗЕР пов'язана з існуванням певних інститутів і виникненням певних стимулів, що детальніше розглядається у другому розділі роботи.
Автор доводить, що особливим фактором, який визначає створення, розміщення і спрямованість стимулів і впливає на ефективність ФЗЕР, є інформація. У реальному світі інформація розташована асиметрично, отже спотворене і розміщення стимулів. Асиметрія інформації приводить до виникнення проблем несприятливого вибору, морального ризику, колективної дії, принципала-агента, які зміщують стимули для економічних суб'єктів і можуть викривляти результат економічного розвитку у непродуктивний бік. Даний факт особливо сильно відображається на функціонуванні фінансових ринків (див. розділ 2 роботи).
У другому розділі „Особливості функціонування інституціонально-стимульного механізму економічного розвитку” показано дію інституціонально-стимульного механізму на макро- та мікрорівнях економічної системи. Для цього розкрито вплив держави, різних типів рентних систем на економічний розвиток, проаналізовані особливості функціонування основних фінансових інститутів в умовах інформаційної асиметрії на фінансовому ринку. Також проведено порівняльний аналіз ефективності різних типів фінансових інститутів для фінансування інвестиційно-інноваційного напряму економічного розвитку. Для аналізу вказаних положень застосовано інституціонально-стимульний підхід. За його допомогою показано, що ключову роль у визначенні напрямів руху фінансових ресурсів, що забезпечують економічний розвиток, грають стимули, створювані для власників, розпорядників і користувачів фінансових ресурсів тим або іншим інститутом, у т.ч. державою. Від інституціональних стимулів, що формуються в інституціонально-стимульному полі, залежить в остаточному підсумку й ефективність ФЗЕР.
Ефективність державного стимулювання економічного розвитку залежить від інституційних стимулів, які створює держава для економічних суб'єктів. Для економічного розвитку вплив держави може бути продуктивним і непродуктивним. З одного боку, в умовах асиметрії інформації держава теоретично здатна щонайкраще акумулювати та розпоряджатися інформацією про всю економічну систему, координувати спрямування ресурсів до найбільш ефективних з погляду суспільства сфер. Однак, з іншого боку, держава, в особі своїх представників, сама може бути враженою стимульними проблемами, які нерідко приводять до зловживань владою та непродуктивного використання ресурсів суспільства.
Держава може стимулювати економічний розвиток через формування та підтримку інститутів, які породжують інституційні стимули продуктивного типу. В ринкових умовах такими є наступні інститути: інститут конкуренції, який стимулює найбільш ефективного виробника, захист прав власності та контрактів, охорона правопорядку, справедливе правосуддя та ін. Держава також повинна ліквідувати “провали ринку” через створення системи соціальних гарантій, освіти, охорони здоров'я, базової інфраструктури і т.п.
Успіх державної політики розвитку в країнах Східної Азії, Японії та Китаю ґрунтувався на введенні державою діючих стимулів до продуктивної діяльності економічних суб'єктів, інвестування та підвищення ефективності національних виробництв. Ця політика спиралася на дію конкурентних сил і направляла фінансові ресурси найбільш ефективним виробникам, відповідно до об'єктивних результатів їх господарської, у т.ч. експортної, діяльності, згідно чітко визначених критеріїв.
Прикладами продуктивних і непродуктивних інституціональних стимулів є різні типи рент. Під рентою автор розуміє надлишок доходу, який одержано від використання певного ресурсу або права їх власником чи розпорядником завдяки перевищенню цього доходу над тим, що може бути отримано від найбільш привабливої з інших доступних альтернатив використання цього ресурсу або права. Крім природної ренти та ренти за використання приміщень, існують також ренти монополіста, інноватора, політична, бюрократична ренти, рента навчання, рента менеджера, рента у вигляді трансфертів і субсидій та інші види ренти. Розумна система державного управління рентами (на основі ринкової конкуренції) стала основою економічного підйому у Південно-Східній Азії, однак в економіці України переважають непродуктивні ренти, пов'язані з обмеженням конкуренції та явищем корупції.
Аналізуючи процес ФЗЕР на мікрорівні, автор показує, що існування інститутів фінансового ринку (фінансового посередництва, фондової біржі, рейтингування, гарантування внесків, андеррайтинга, брокерів і дилерів, державного регулювання фінансових ринків, стандартів бухгалтерського обліку та аудиту і т.п.) є інституціональною адаптацією, яка дозволяє фінансовим ринкам, завдяки зниженню асиметрії інформації та підвищенню рівня довіри, досягти кращої ефективності через більш сприятливе спрямування стимулів для економічних суб'єктів. Подоланню проблем інформаційної асиметрії на фінансовому ринку також сприяють репутація, довіра та соціальний капітал.
Якісне ФЗЕР відбувається за умови забезпечення фінансовими інститутами ефективного перерозподілу наявних фінансових ресурсів із традиційних в “нові” види діяльності, зберігаючи при цьому гідний рівень споживання та інших умов нормального рівня життя основної маси населення. Під фінансовими інститутами автор розуміє передусім організації, основані на приватній ініціативі, які опосередковують чи організують рух фінансових ресурсів на фінансових ринках. В умовах серйозного впливу інформаційних асиметрій та пов'язаних з ними стимульних проблем, ключовими функціями фінансових інститутів є відбір, контроль і моніторинг, завдяки чому підвищується ефективність функціонування ринку фінансів. Цим пояснюється домінування опосередкованого механізму на фінансовому ринку. Однак інститут банку також містить у собі стимульні проблеми (“витрати делегування”), наприклад, відсутність контролю як з боку власників, так і вкладників через проблеми принципала-агента та колективної дії. В таких умовах забезпечення зобов'язань власним капіталом, “вартість франшизи”, репутація є стримуючими інститутами, які знижують витрати делегування.
У сучасній економіці найбільш перспективним є економічний розвиток інвестиційно-інноваційного типу. У той же час в Україні недостатньо розвинені інститути, які повинні підтримувати цей напрям – фондовий ринок, венчурне фінансування, інституціональні інвестори та ін. Відсутність реальної конкуренції та надмірна монополізація багатьох сфер економіки, нераціональність використання бюджетних коштів, слабкість контролю за ними, низький рівень захисту прав власності, відсутність справедливого та незалежного правосуддя, складність та неоднозначність законодавства, поширеність інституту корупції та інші інституціональні особливості України є стимулами-гальмами для інвестицій в її економіку, адже створюють умови для існування непродуктивних рент. Таким чином, інституціональне середовище в Україні характеризується існуванням великої кількості непродуктивних інституціональних стимулів, що призводить до спрямування фінансових ресурсів на цілі, які не завжди відповідають потребам стимулювання економічного розвитку.
ВИСНОВКИ
В результаті дослідження інституціонально-стимульного механізму виявлено детермінуючий вплив інститутів на економічний розвиток, а також показано, що дія інститутів на мікрорівні психології людини пов'язується з макрорівнем економічної системи та економічного розвитку за допомогою вироблених інститутами стимулів і мотивацій людської діяльності. Проведене дослідження дає підстави для наступних висновків:
1. Процес економічного розвитку країни визначається існуючими в ній інститутами, які, створюючи певні стимули, впливають на поведінку економічних суб'єктів, зокрема, на прийняття ними фінансових рішень. Сукупність всіх дій та рішень економічних суб'єктів визначає напрями і хід економічного розвитку країни.
2. Інститути впливають на поведінку людей і на хід економічного розвитку через виробництво стимулів; при цьому важливо виділяти інституціональні стимули, адже саме вони визначають процес економічного розвитку. Зв'язок між індивідуальними стимулами, виробленими інститутами на мікрорівні, та інституціональними стимулами, що діють на макрорівні, здійснюється завдяки функціонуванню інституціонально-стимульного механізму.
3. Найбільш діючими стимулами економічного розвитку є фінансові. Для стимулювання економічного розвитку надзвичайно важливим є ефективне державне регулювання у фінансовому секторі, пруденційний нагляд і підтримка розвитку тих інститутів, які сприяють ефективності функціонування фінансового ринку в умовах інформаційних асиметрій і зниженню негативного впливу проблем несприятливого вибору, морального ризику, колективної дії, принципала-агента на ефективність ФЗЕР.
4. Найбільший потенціал стимулювання економічного розвитку має держава, оскільки вона здатна на макрорівні встановлювати норми та правила і створювати інші інститути, які визначають стимули, що впливають на економічних суб'єктів на мікрорівні. Ефективність інститутів державної влади та управління впливає на рівень конкурентоспроможності країни. При цьому важлива не ступінь присутності держави в економічному житті, а якість інституціональних стимулів, які дане регулювання створює.
5. Державна політика повинна бути орієнтована на створення тільки продуктивних видів рент і на обмеження існування непродуктивних. Для досягнення цього головним завданням держави повинна стати підтримка конкуренції, а умовою ефективності політики, що проводиться, є її опора на чесне конкурентне змагання у досягненні результатів господарської діяльності, яке дозволяє винагороджувати найбільш ефективних, за ринковими мірками, виробників.
6. Для того, щоб держава працювала в інтересах економічного розвитку, представники державної влади та управління повинні бути забезпечені відповідними стимулами, інституціональними умовами чого має бути діюча система “стримувань і противаг” між різними гілками влади, інформаційна відкритість і підзвітність організованому суспільству, наявність сильного громадянського суспільства та інших елементів демократії, адекватність санкцій і покарань або “тиск” зовнішніх загроз. Важливу роль також відіграють моральні та культурні імперативи представників влади.
7. Україна має формувати та розвивати інститути, що стимулюють ФЗЕР інноваційно-інвестиційного типу. Це включає створення ефективних фінансових ринків, адекватного набору фінансових інститутів, а також якісного законодавчо-регуляторного середовища, що стимулює фінансові вкладення в інновації, нові технології, знання, у сучасні форми капіталу (інтелектуальний, людський, соціальний) і одночасно дестимулює непродуктивні фінансові вкладення. Варто сконцентрувати зусилля на створенні та зміцненні підтримуючих інститутів, таких як конкуренція, захист прав власності та контрактів, прозорість та підзвітність влади, розвиток фондового ринку, інституціональних інвесторів, венчурного інвестування.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Статті у наукових фахових виданнях:
1. Носова О.В. Механизм воздействия институциональных стимулов на эффективность функционирования финансового рынка // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. Економічна серія – № 608. – Х., 2003. - с. 96-99.
2. Носова О.В. Институциональные проблемы и институциональные адаптации финансового рынка в условиях асимметрии информации и искаженности институциональных стимулов // Научные труды Донецкого национального технического университета. Экономическая серия. – Выпуск 70. – Донецк, 2004. – с. 179-186.
3. Носова О.В. К вопросу о природе и эффективности ренты и рентоориентированного поведения как институтов развития: опыт стран Восточной Азии // Научные труды Донецкого национального технического университета. Экономическая серия – Выпуск 89-2. – Донецк, 2005. - с. 90-96.
4. Носова О.В. Институциональная роль банка в снижении информационной асимметрии и повышении эффективности функционирования рынка финансов // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць Української академії банківської справи. Т.13. – Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД, УАБС НБУ, 2005. – с. 153-164.
5. Носова О.В. Институционально-стимульный механизм экономического развития // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. Том 1 (84). - №5. – Хмельницький, 2006. – с. 111 – 117.
Тези доповідей:
6. Носова О.В. Роль финансовых рент и рентоориентированного поведения в экономическом развитии стран Восточной Азии // Всеукраїнська наукова конференція студентів, аспірантів і молодих учених “Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку в умовах ринкових перетворень”. - Х.: ХНУ, 2004. – с. 210-213.
7. Носова О.В. Взаимосвязь инноваций и институциональной среды в концепции конкурентоспособности страны // Управління розвитком: Збірник наукових статей за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції “Економічні проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні”. – Х.:ХНЕУ, 2005. – №3. - с. 174-175.
8. Носова О.В. Роль институциональной архитектоники в финансовом обеспечении экономического развития // Інституційна архітектоніка та механізми економічного розвитку: Матеріали наукового симпозіуму. – Х.: ХНУ, 2005. – с. 231-234.
Інші роботи:
9. Nosova O. European Neighbourhood Policy: a Path towards Greater Competitiveness of Neighbour Countries // European Union And Its New Neighborhood: Addressing Challenges and Opportunities. Volume of Papers. - Vilnius: Mykolas Romeris University. – 2006. - c. 215-235.
10. Носова О.В. Забезпечення участі громадськості у процесі прийняття державних рішень - чи допоможуть нормативні акти уряду? // Регіональна аналітика: Збірник робіт конкурсу “Регіональна аналітика”. – Х.: Фонд місцевої демократії. – 2004. – с. 173 – 184.
11. Носова О.В. Про роль держави у забезпеченні конкурентоспроможності економіки // Конкурентоспроможність: країна, регіон, підприємство. – За ред.Ю.В.Полунєєва. – К.: Рада конкурентоспроможності України, 2006. – с. 65-76.
12. Аналіз законотворчої роботи партій, що прийшли до влади внаслідок виборів 2006 року: відповідність законотворчої діяльності передвиборчим обіцянкам та її вплив на економічний розвиток і добробут населення України. - Частина 1 / Ред. О.В.Носова. – К.: Українське товариство фінансових аналітиків, 2006. – 248 с. Дисертанту належать розділи “Передмова”, с.5-7, та “Методологія оцінювання діяльності партій у парламенті з виконання своїх передвиборчих обіцянок”, с. 9-16.
АНОТАЦІЯ
Носова О.В. Інституціональні основи і форми стимулювання економічного розвитку. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки. Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2006.
Досліджується механізм впливу інституційного середовища на стимулювання економічного розвитку.
Розглянуто процес детермінації інститутами економічного розвитку за допомогою функціонування институционально-стимульного механізму, що діє на мікро- і макрорівнях. Показано, що в основі впливу інститутів на економічний розвиток лежать стимули та мотивації як основні двигуни людської діяльності.
Розкрито вплив держави та різних типів рентних систем на результати економічного розвитку, проаналізовані особливості функціонування основних фінансових інститутів в умовах інформаційної асиметрії, а також проведено порівняльний аналіз ефективності різних типів фінансових інститутів для фінансування інвестиційно-інноваційного напряму економічного розвитку.
Ключові слова: інститут, інституціонально-стимульний механізм, асиметрія інформації, стимул, фінансові інститути, держава, рента.
АННОТАЦИЯ
Носова О.В. Институциональные основы и формы стимулирования экономического развития. – Рукопись.
Дисертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 – экономическая теория и история экономической мысли. Харьковский национальний университет имени В.Н.Каразина, Харков, 2006.
Диссертация посвящена исследованию механизма влияния институциональной среды на стимулирование экономического развития.
В диссертационной работе раскрыт процесс детерминирующего влияния институтов на стимулирование экономического развития, посредством функционирования институционально-стимульного механизма, действующего на микро- и макроуровнях. Показано, что в основе влияния институтов на стимулирование экономического развития лежат стимулы и мотивации как основные двигатели человеческой деятельности.
Основными составляющими институционально-стимульного механизма являются: индивид, обладающий субъективным образом мира, индивидуальными потребностями, желаниями, интересами, ценностями, идеалами, установками, собственным “пучком мотивов”, содержащим множество индивидуальных мотивов-побудителей и мотивов-тормозов; институционально-стимульное поле; способы порождения институтами стимулов. Ключевым моментом в понимании институционально-стимульного механизма является выделение стимулообразующей подфункции регулирующей функции институтов.
Показано, что следует разделять все стимулы на продуктивные и непродуктивные с целью отражения их влияния на результат экономического развития. С другой стороны, участвующие в функционировании институционально-стимульного механизма стимулы следует разделять на стимулы-побудители и стимулы-тормоза определенной деятельности.
Дано определение институциональному стимулу и показана его определяющая роль в процессе экономического развития. Сформулировано условие эффективности институциональной системы общества с точки зрения стимулирования экономического развития, состоящее в производстве ею институциональных стимулов продуктивного типа.
Раскрыта роль государства в функционировании институционально-стимульного механизма, показано влияние разных типов рентных систем на результаты экономического развития, проанализированы особенности функционирования основных финансовых институтов в условиях информационной асимметрии на финансовом рынке, а также проведен сравнительный анализ эффективности разных типов финансовых институтов для финансирования инвестиционно-инновационного направления экономического развития.
Рассмотрено функционирование финансовых институтов на микроуровне в условиях асимметрии информации, с которой связаны проблемы неблагоприятного выбора, морального риска, принципала-агента, коллективного действия. Они влияют на направления движения финансовых ресурсов, строение и функционирование рынка финансов и эффективность создания финансовыми институтами стимулов экономического развития. Показано, что на рынках, где эти проблемы стоят особо остро, может значительно искажаться процесс и результат экономического развития. В связи с этим обоснована логическая необходимость существования институтов финансового посредничества, дилинга, андеррайтинга, рейтингования, государственного регулирования, раскрытия информации, стандартизации отчетности, доверия, репутации, социального капитала на реальном рынке финансов.
Ключевые слова: институт, институционально-стимульный механизм, асимметрия информации, стимул, финансовые институты, государство, рента.
SUMMARY
Nosova O.V. Institutional grounds and forms of stimulating economic development. – Manuscript.
The thesis to stand for the degree of Candidate of Sciences in Economics, speciality – 08.00.01 – Economic theory and history of economic thought. Kharkiv National University named after V.N.Karazin, Kharkiv, 2006.
The thesis is dedicated to researching the mechanism by which institutions influence economic development.
We argue that institutions influence economic development due to their capability of producing incentives that guide human behaviour (at a microlevel). The individual incentives merge into institutional incentives that determine the aggregate economic activity and the flow of financial resources (on a macrolevel).
The author shows the role of the state and of different rent systems in stimulating economic development, the peculiarities of different financial institutions’ performance in the information-asymmetric environment, and compares the capabilities of different financial institutions for financing innovation-based economic growth.
Key words: institution, institution- and incentive-based mechanism, information asymmetry, incentive, financial institutions, state, rent.
НОСОВА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ ТА ФОРМИ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Відповідальний за випуск
д.е.н., проф. Гриценко А.А.
Підписано до друку “17” грудня 2007 р. Формат 60*90/16. Друк офсетний. Папір друкарський. Обсяг 0,9 умов. друк. арк. Зам. № 0305.
Тираж 100 прим.
Надруковано на РІЗО Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, 61077 м.Харків, пл.Свободи, 4.
