НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

НИЖНИЙ Сергій Валерійович

УДК 347.466

ЗАСТАВА МАЙНОВИХ ПРАВ ЯК СПОСІБ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

cімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник –

доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

Шевченко Ярославна Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України,

завідувач відділом проблем цивільного, трудового

та підприємницького права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

КОССАК Володимир Михайлович,

Львівський національний університет ім. Івана Франка,

завідувач кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент,

БОРИСОВА Валентина Іванівна,

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого,

завідувач кафедри цивільного права № 1

Провідна установа –

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України,

м. Київ

Захист відбудеться 21 березня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 20 лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стабільність цивільного обороту є одним із основних факторів, що повинні сприяти успіху економічних реформ в Україні. Належне виконання цивільно-правових зобов’язань усіма учасниками цивільного обороту є запорукою такої стабільності. Разом з тим, реалії сучасної економіки часто обумовлюють, що сторони вступаючи у цивільно-правові відносини потребують більш вагомих гарантій виконання зобов’язань з боку контрагентів, ніж лише взаємна довіра.

Тому застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань є саме тим інструментом, що дозволяє убезпечити кредитора від негативних майнових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов’язання з боку боржника.

Застава майнових прав стала можливою в Україні з прийняттям Закону України “Про заставу”. Проте, після законодавчого закріплення можливості використання майнових прав як предмета застави практика постала перед великою кількістю питань, серед яких найбільш характерні: чи будь-які майнові права можуть використовуватися як предмет застави?; якщо не будь-які, то які саме?; якими критеріями слід керуватися, виокремлюючи з масиву цивільних суб’єктивних майнових прав ті, що можуть бути заставлені; який механізм звернення стягнення на заставлені майнові права? Зрозуміло, що наведений перелік включає ті питання, що виникали лише при поверхневому ознайомлені з досліджуваним інститутом.

Практика застосування норм українського законодавства щодо застави майнових прав та відсутність у вітчизняній науці цивільного права теоретичного обґрунтування застави майнових прав призводить до того, що досить часто має місце неоднозначний підхід не лише до тлумачення теоретичних аспектів застави майнових прав, а й до застосування правових норм, пов’язаних з такою заставою. Оскільки не всі майнові права можуть заставлятися, то негативним фактором, що впливає, насамперед, на відповідну правозастосовчу практику, є відсутність в українському законодавстві чітко окреслених систематизованих критеріїв щодо тих майнових прав, які можуть бути предметом застави.

Крім того, у науковій літературі не вщухають спори щодо можливості або неможливості застави речових та зобов’язальних прав, абсолютних та відносних прав тощо. Зважаючи на об’ємність вказаних проблем, їх суперечливість та загальнотеоретичний характер, на певному етапі здійснення даного дисертаційного дослідження стало зрозуміло, що лише дослідження предмету застави самих майнових прав) може бути темою не однієї дисертаційної роботи. Саме тому, дослідження проблематики правової природи застави майнових прав було винесено у окремий підрозділ, у якому основну увагу було сконцентровано в меншій мірі на загальнотеоретичних проблемах класифікації прав, а більше уваги приділено дослідженню можливості використання тих чи інших різновидів майнових прав як предмета застави.

Крім того, глибокого теоретичного дослідження потребує застава таких окремих видів майнових прав, як корпоративні права, майнові авторські права (особливо зважаючи на те, що в сучасній юридичній науці взагалі час від часу ставиться питання про саму можливість застави даних видів майнових прав). Великої уваги також потребує дослідження правового режиму застави майнових прав, що випливають з договору оренди. Ще одним порівняно новим видом застави, що активно використовується останнім часом суб’єктами цивільного обороту, є застава грошових коштів на депозитних рахунках у банківських установах. Незважаючи на те, що гроші визначаються у Цивільному кодексі України як різновид речей, коли мова йде про безготівкові гроші, то саме за правилами застави майнових прав може здійснюватися їх застава.

Отже, зважаючи на значну актуальність інституту застави майнових прав з точки зору її значення для економіки України та нагальну необхідність вдосконалення його нормативно-правового регулювання і була обрана дана тема наукового дослідження.

Теоретичні проблеми пов’язані з заставою як способом забезпечення виконання зобов’язань становлять предмет наукового дослідження вже досить довго. Вищевказані проблеми досліджувалися в працях відомих російських дореволюційних, радянських, сучасних українських та зарубіжних вчених: М. М. Агаркова, Ч. Н. Азімова, Д. В. Бобрової, М. І. Брагінського, Є. В. Васьковського, О. О. Вишневського, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О. А. Загорулько, О. С. Звоницького, О. С. Іоффе, Л. А. Кассо, О. С. Кізлової, В. С. Константинова, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, В. П. Маслова, Д. А. Медвєдєва, Д. І. Мейера, І. Б. Новицького, І. С. Перетерського, О. А. Підопригори, Й. О. Покровського, І. Й. Пучковської, О. П. Сергєєва, С. Я. Сорокіної, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Ю. К. Толстого, Я. М. Шевченко, Т. С. Шкрум, Г. Ф. Шершеневича та інших.

Проте, варто зазначити, що вказані вище наукові дослідження стосувалися або застави взагалі, або таких окремих її видів як іпотека, заклад тощо. При цьому комплексне дослідження саме застави майнових прав в науці цивільного права, на жаль, досі відсутнє. Саме тому, на нашу думку, запропонована тема дисертаційного дослідження вирізняється науковою новизною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України “Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики (реєстраційний № РК 0102 U 000797).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного правового аналізу проблемних питань правового регулювання використання такого способу забезпечення виконання зобов’язання як застава майнових прав, практичний аналіз українського законодавства, що врегульовує застосування даного способу забезпечення виконання зобов'язань, в тому числі щодо застави окремих видів майнових прав (таких як корпоративні права, майнові авторські права, майнові права, що виникають з договору оренди тощо). При цьому результатом дисертаційного дослідження повинно стати не лише формулювання певних теоретичних висновків щодо застави майнових прав, а й внесення конкретних пропозицій щодо вдосконалення правової бази заставних правовідносин в Україні. В результаті проведеного аналізу ставилися завдання:

- визначити критерії, які виокремлюють ті майнові права, що можуть бути предметом застави;

- з’ясувати правову природу застави майнових прав;

- зробити висновки та висловити пропозиції щодо вдосконалення законодавства про договір застави майнових прав;

- вказати на особливості правового регулювання окремих видів застави майнових прав, а також визначити можливі напрямки вдосконалення правового регулювання таких видів застави майнових прав.

Об'єкт дослідження становлять цивільно-правові відносини між учасниками цивільного обороту з приводу встановлення, зміни та припинення застави майнових прав як способу забезпечення виконання зобов’язань.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції, теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо застави майнових прав як способу забезпечення виконання зобов’язань.

Методи дослідження. Мета та завдання дисертації зумовили використання в ній як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання правових явищ: формально-логічного, історичного, порівняльно-правового, логічного та системного методів дослідження, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, а також інші.

Діалектичний метод дозволив розглянути проблеми використання інституту застави майнових прав у його розвитку та взаємозв’язку із іншими цивільно-правовими інститутами. Застосування історичного методу дозволило продемонструвати розвиток теоретичної думки, законодавства та обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження даної теми. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті, який застосовується у теорії цивільного права та нормах права. Метод аналізу і синтезу використовувався при дослідженні правової природи застави майнових прав; формально-юридичний --– при формулюванні нових правових норм і удосконаленні уже існуючих. Був застосований порівняльно-правовий метод при дослідженні як норм національного, так і зарубіжного права.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дане дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним науковим дослідженням цивільно-правового інституту застави майнових прав.

В результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано чи уточнено низку наступних наукових положень, що виносяться на захист.

1. Додатково аргументовано висновок про відмінність між поняттям “майнове право” та “право вимоги” у зв’язку із використанням в українському законодавстві вказаних термінів як тотожних предметів застави.

2. Додатково обґрунтовується висновок про неможливість використання як предмету застави такого основного речового права як право власності, оскільки об’єктом такого права є самі речі і власник вправі передавати у заставу річ, а не права щодо неї; крім того, наслідком неналежного виконання забезпеченого заставою зобов’язання є звернення стягнення на заставлене майно, а звернення стягнення на право власності є неможливим.

3. Вперше запропоновано класифікацію майнових прав, що можуть бути предметом застави: а) права грошової вимоги; б) права користування; в) окремі види корпоративних прав (зокрема, право на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю); г) окремі речові права на чужі речі (зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

4. Обґрунтовано визначення поняття договору застави майнових прав як цивільно-правового договору, відповідно до якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами цього боржника шляхом відступлення боржником (заставодавцем) таких майнових прав на користь кредитора (заставодержателя).

5. Дістала подальший розвиток і наукове обґрунтування наукова концепція, відповідно до якої правова природа застави майнових прав повинна визначатися як речово-правовий спосіб забезпечення виконання зобов’язань, оскільки саме такий підхід найбільш повно враховує як зобов’язальну, так і речову природу даного інституту.

6. Вперше визначено перелік критеріїв, яким повинно відповідати кожне конкретне майнове право для можливості передачі його у заставу, а саме: належність майнового права заставодавцю на законних підставах, майнова цінність (“товарність”) такого майнового права та можливість його відчуження і звернення стягнення на нього (оборотоздатність).

7. Уперше доводиться доцільність доповнення Закону України “Про заставу” статтею 52-1, у якій вказувалося б, що “звернення стягнення на заставлені майнові права здійснюється шляхом відступлення такого права заставодавцем заставодержателю, якщо інше не встановлене законом або договором”.

8. Вперше запропоновано необхідність нормативного закріплення у Законі України “Про заставу” вказівки на можливість застави майнових прав, що виникають з договору оренди, зокрема, прав орендаря з користування орендованим майном.

9. Доведено, що норма частини 2 статті 16 Закону України “Про заставу”, яка визначає, що “реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави” підлягає скасуванню, оскільки суперечить більш пізній нормі ч. 2 ст. 12 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

10. Додатково обґрунтовано, що у заставу може бути передано такий різновид корпоративного права як право на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, запропоновано механізм звернення стягнення на такі заставлені майнові права.

11. Вперше обґрунтовано необхідність закріплення у Законі України “Про авторське право та суміжні права” можливості використання права на авторську винагороду, що випливає з авторського договору, в якості предмета застави.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці теоретичних висновків щодо поняття та правової природи інституту застави майнових прав, а також виокремлення з усього комплексу майнових прав тих майнових прав, що можуть використовуватися як предмет застави. Крім того, автором зроблено цілий ряд пропозицій щодо вдосконалення українського законодавства у частині правового регулювання застави майнових прав.

Теоретичні концепції автора можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, в учбовому процесі при викладанні курсу “Цивільне право”, а також при підготовці відповідного розділу підручників, навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданні відділу цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України. Результати дисертаційного дослідження відображені у навчальному курсі “Заставне право”, що розроблений та викладається автором на кафедрі цивільно-правових дисциплін Хмельницького університету управління та права.

Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції по вдосконаленню законодавства України були оприлюднені на 2 науково-практичних конференціях: Другі всеукраїнські осінні юридичні читання (14-15 листопада 2003 року, Хмельницький інститут регіонального управління та права, Хмельницький); Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів (29-30 листопада 2003 року, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези двох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку. Повний обсяг рукопису становить 198 сторінок, в тому числі 18 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 204 найменування, а також 1 додаток на 1 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, розкривається стан наукової розробки щодо застави майнових прав, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації та апробації за темою дисертації.

У Розділі 1 “Загальна характеристика застави майнових прав як способу забезпечення виконання зобов’язань” досліджуються історія виникнення інституту застави майнових прав, правова природа застави майнових прав, дається визначення поняття застави майнових прав.

У підрозділі .1. “Історія виникнення та розвитку застави майнових прав” розглядається історичний аспект виникнення інституту застави майнових прав, його розвитку та впливу на сучасне цивільно-правове регулювання використання майнових прав як предмета застави.

В підрозділі аналізується, насамперед, римське приватне право, оскільки саме воно вперше розглядало можливість забезпечення виконання зобов’язань не лише шляхом застави тілесних речей, а й шляхом застави прав вимоги – “pignus nominis”. Тобто, вже на той час була розроблена та застосовувалася у цивільному обороті така складна правова конструкція як застава майнових прав.

Робиться висновок, що в рамках інституту фідуції, як першої форми застави за римським приватним правом, майнові права на той час не могли бути заставлені, проте великий вплив на становлення інституту застави майнових прав справили більш пізні форми застави, що з'являються з розвитком римського приватного права на початку I-II ст. н.е. та до яких належить, зокрема, пігнус (pignus) та іпотека.

Зазначається, що використання майнових прав як предмета застави не є абсолютно новим для вітчизняного цивільного законодавства. У радянський період таке використання було передбачене лише у ЦК УСРР 1922 року. Проте реального застосування даного інституту на підставі вказаної норми на той час не відбувалося, а ЦК УРСР 1963 року вже не передбачав майнових прав серед об’єктів, що могли використовуватися як предмет застави.

Вказується, що із прийняттям Закону України “Про заставу” ситуація змінилися та майнові права стали тим інструментом, що вже міг використовуватися для забезпечення стабільності цивільного обороту. Щоправда, ведучи мову про його ефективність зазначається, що “відсутність” протягом понад сімдесяти років майнових прав серед можливих предметів застави за вітчизняним законодавством не могла не позначитися на необхідності відновлення не лише відповідного нормативно-правового регулювання використання майнових прав як предмета застави, а й впровадження відповідного механізму реалізації інституту застави майнових прав у правозастосовчій практиці.

У підрозділі 1.2. “Правова природа застави майнових прав”, досліджуються правові проблеми визначення правової природи застави майнових прав.

Зазначається, що особливе місце у науковій дискусії щодо визначення правової природи застави належить проблемі визначення правової природи використання майнових прав як предмета застави. Власне, сама можливість застави майнових прав взагалі заперечує “речову” теорію застави. Більше того, у історії наукової полеміки про правову природу застави як способу забезпечення виконання зобов’язань, теорія застави майнових прав займає особливе місце, оскільки природа такої застави має цілий ряд особливостей, які іншим видам застави взагалі не притаманні.

Критикується теорія умовної цесії (Бремер), що була покликана пояснити правову природу застави майнових прав, та вказується, що недоліками даної теорії є те, що вона жодним чином не пояснює, яким чином заставодержатель має певні повноваження щодо предмета застави до моменту, коли він стане цесіонарієм.

Робиться висновок, що право стягнення, яке виникає у заставодержателя у разі невиконання заставодавцем забезпеченого заставою зобов’язання, не може в повній мірі забезпечити захист майнових інтересів та реалізувати забезпечувальну функцію такої застави в межах прав, наданих законодавством кредитору за зобов’язаннями цесії.

Робиться висновок, що застава такого основного речового права як право власності є неможливою. Вказаний висновок зроблено незважаючи на існуючі у науці цивільного права концепції застави права власності. Дисертант вказує, що у разі, коли мова йде про заставу речей, то застосування до таких правовідносин правил застави майнових прав є неможливим, і предметом застави є самі речі, а не права власників таких речей.

Доводиться, що найбільш точною є наукова концепція, відповідно до якої правова природа застави майнових прав визначається як речово-правовий спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

У підрозділі 1.3. “Поняття застави майнових прав за законодавством України” аналізується правове регулювання використання майнових прав як предмету застави в Україні.

Через відсутність в українському законодавстві чітко окреслених систематизованих критеріїв щодо тих майнових прав, які можуть бути використані як предмет застави, вперше робиться висновок, що як предмет застави можуть використовуватися наступні майнові права:

а) права грошової вимоги;

б) права користування;

в) окремі види корпоративних прав (зокрема, право на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю);

г) окремі речові права на чужі речі (зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Дисертант обґрунтовує, що наведений перелік не є вичерпним, але як вказані вище, так і інші майнові права можуть бути предметом застави лише у тому випадку, коли вони відповідають критеріям належності заставодавцю на законних підставах, товарності та оборотоздатності, визначеним цивільним законодавством України.

Зважаючи на вживання у вітчизняному законодавстві поряд із терміном застава “майнових прав” також терміну застава “прав вимоги”, робиться висновок, що вказані поняття не є тотожними, а їх існування пов’язане із недосконалою законотворчою технікою, внаслідок якої у законодавстві відсутні визначення вказаних понять.

Вперше робиться висновок про необхідність внесення змін до частини 1 статті 4 Закону України “Про заставу”, у якій вказано, що “предметом застави можуть бути майно та майнові права”, виклавши її наступним чином: “предметом застави може бути майно, в тому числі майнові права”. Таким чином, знайшла б своє відображення норма ч.1 ст.190 ЦК, відповідно до якої майнові права та обов’язки є різновидом майна.

Розділ 2 “Договір застави майнових прав” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Предмет та зміст договору застави майнових прав” розглядаються предмет та зміст договору застави майнових прав, дається визначення такого договору та вказуються його істотні умови.

Робиться висновок, що договір застави майнових прав, як найбільш поширена підстава виникнення відповідних заставних правовідносин -– це цивільно-правовий договір, відповідно до якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами цього боржника шляхом відступлення боржником (заставодавцем) таких майнових прав на користь кредитора (заставодержателя).

Доводиться, що укладення договору застави майнових прав породжує заставне правовідношення, суб’єктами якого є заставодавець (особа, що надає майнові права в заставу), та заставодержатель (тобто особа, що набуває права застави).

Визначаються наступні істотні умови договору застави майнових прав: суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис майнового права вимоги, що є предметом застави, посилання на зобов’язання, з якого право вимоги випливає, строк такого зобов’язання, а також інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода сторін.

Вказується, що заставою майнових прав забезпечується зобов'язання, що вже має місце на момент укладення договору застави, ухвалення судового рішення чи прийняття відповідного закону про заставу. А власне право застави виникає в разі невиконання або неналежного виконання забезпеченого заставою зобов'язання (в деяких випадках на момент виникнення зобов'язання закон про заставу вже існує (діє), тому право застави в такому разі виникає одночасно з виникненням зобов'язання).

Робиться висновок про те, що застава майнових прав, за загальним правилом, повинна забезпечувати дійсне зобов'язання, а право застави має відкладальний характер, тобто матиме місце не просто заставне зобов’язання щодо забезпечення виконання майбутнього зобов’язання, а зобов’язання з відкладальною умовою, настання якої буде підставою для виникнення додаткового зобов’язання.

У підрозділі 2.2. “Форма та сторони договору застави майнових прав” аналізуються правові аспекти форми договору застави майнових прав, а також можливість виступати стороною вказаного договору у учасників цивільного обороту.

Вказується, що законодавство та договірна практика, що склалася у цивільному обороті щодо застави майнових прав, встановили цілий ряд особливостей щодо суб’єктного складу заставного правовідношення, і значна їх частина стосується як заставодавця, так і заставодержателя.

Робиться висновок, що сторонами договору застави майнових прав (заставодавцем, заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Тобто, усі перераховані суб’єкти можуть виступати як боржником, так і кредитором заставного зобов’язання.

Вказується на єдиний прямо передбачений українським законодавством випадок обов’язкового нотаріального посвідчення договору застави майнових прав, у якому відповідно до ч.2 ст.16 ЗУ “Про іпотеку” передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, а ч.1 ст.18 ЗУ “Про іпотеку” вказує, що іпотечний договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Доводиться необхідність скасування норми частини 2 статті 16 Закону України “Про заставу”, яка визначає, що “реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави”, оскільки вона прямо суперечить більш пізній нормі ч. 2 ст. 12 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, яка вказує що “реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами”.

Аналізуючи суб’єктний склад відповідних заставних правовідносин, дисертантом робиться наступний висновок щодо застави майнових прав батьками малолітньої особи: передача їх у заставу не є “відмовою”, проте дозвіл органу опіки та піклування на укладення договору застави майнових прав потрібен, оскільки укладення такого договору є “видачею письмового зобов'язання від імені дитини” в розумінні ст. 177 Сімейного кодексу України.

У підрозділі 2.3. “Проблеми правового регулювання участі майнових поручителів у заставних правовідносинах” розглядаються окремі аспекти надання у заставу майнових прав третіми особам, що не є стороною основного зобов’язання (майновими поручителями).

Критикується позиція Вищого господарського суду України, який у пункті 23 листа „Про результати узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" від 26 жовтня 2000 р. N 01-3/578 визначив, що “з чинного законодавства не можна зробити однозначного висновку про зміст терміна “майновий поручитель”.

Робиться висновок, що виходячи із норм чинного законодавства та позиції Вищого господарського суду України, майновий поручитель у заставних правовідносинах не є поручителем в розумінні § 3 “Порука” глави 49 ЦК України, а відносини за його участю не підлягають врегулюванню відповідними нормами ст. 553-559 ЦК України.

Обґрунтовується пропозиція законодавчого закріплення положення про те, що правила про поруку до майнових поручителів у заставних правовідносинах не застосовуються.

У підрозділі 2.4. “Особливості припинення заставних правовідносин. Уступка права вимоги як механізм звернення стягнення на заставлені майнові права” визначаються підстави припинення договору застави, досліджуються можливості звернення стягнення на заставлені майнові права.

Вказується, що звернення стягнення на майнові права як предмет застави можливе в судовому та позасудовому порядку. В позасудовому порядку звернення стягнення на майнове право може бути вчинене у разі, якщо таке майнове право є грошовим.

Робиться висновок, що із змісту частини 3 ст. 590 Цивільного кодексу України випливає, що у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлені майнові права незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Обґрунтовується необхідність доповнення Закону України “Про заставу” статтею 52-1, у якій вказувалося б, що “звернення стягнення на заставлені майнові права здійснюється шляхом відступлення такого права заставодавцем заставодержателю, якщо інше не встановлене законом або договором”.

Розділ 3 “Окремі види застави майнових прав” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Правове регулювання застави корпоративних прав”, вказується на суттєву відмінність між визначенням корпоративних прав, що міститься у ст. 167 Госпо-дарського кодексу України, та п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Аргументується, що різниця між вказаними поняттями полягає у тому, що Закон “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає корпоративні права як право власності на статутний ка-пітал або його частку, а Господарський кодекс України – як певну сукупність прав особи, частка якої визначена у статутному капіталі.

Обґрунтовується, що визначення права участі у товаристві як особистого немайнового права не погоджується ні з частиною 2 ст. 26 ЦК України, що визнає особисті немайнові права такими, що безпосередньо входять до змісту цивільної правоздатності фізичної особи, ні зі ст.ст. 269-315 ЦК України, присвяченими особистим немайновим правам фізичних осіб.

Робиться висновок, що ч.1 ст.100 ЦК України забороняє передавати права участі в товаристві іншій особі лише окремо. А разом з майновими правами право участі у товаристві може передаватись у порядку, що встановлений законом та відповідними установчими документами.

Доводиться, що частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю може бути використана як предмет застави, але звернення стягнення на частку в статутному капіталі має відбуватися шляхом звернення стяг-нення на її майновий еквівалент – частину майна това-риства, пропорційну частці в статутному капіталі.

У підрозділі 3.2. “Застава майнових прав, що виникають з договору оренди” досліджується, які саме права сторін договору оренди можуть використовуватися як предмет застави, визначаються особливості застави таких прав. Вказується, що заставленими можуть бути права грошової вимоги орендодавця до орендаря щодо виплати орендної плати, а також права орендаря щодо користування орендованим майном.

Пропонується нормативно закріпити у Законі України “Про заставу” можливість передачі у заставу майнових прав, що виникають з договору оренди. Таким чином, зважаючи на положення ч. 2 ст. 16 ЗУ “Про іпотеку”, відповідно до якої “передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва”, дістала б логічний розвиток і була б нормативно врегульованою можливість передачі у заставу, зокрема, прав оренди земельних ділянок.

У підрозділі 3.3. “Авторські майнові права як предмет застави” обґрунтовується можливість застави авторських майнових прав та визначається, які саме авторські права можуть бути предметом застави.

Обґрунтовується, що предметом застави можуть бути не будь-які майнові права, а лише ті, що існують в зобов’язально-правових відносинах. Абсолютні майнові права предметом застави бути не можуть, оскільки в них наперед не відомий боржник, як того вимагає ч.2 ст. 49 Закону України “Про заставу”.

Робиться висновок, що використання (відчуження) майнових прав автора може виступати у трьох наступних формах: 1) за авторським договором, укладення якого передбачається ч. 5 ст. 15 Закону України “Про авторське право та суміжні права”, в якому вказується розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення та використання твору; 2) позадоговірне використання майнових прав автора без його згоди, але з обов’язковою виплатою авторської винагороди, що передбачено ч. 2 ст. 25, ч. 2, ч. 4 ст. 42 Закону України “Про авторське право та суміжні права”; 3) неправомірне використання твору, що дає автору право на відшкодування збитків (моральної шкоди), завданих в результаті порушення авторського права, включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або виплату компенсацій.

Обґрунтовується, що предметом застави можуть бути лише такі види майнових прав автора, які існують в межах зобов’язальних правовідносин, а саме майнові права автора на авторську винагороду, що випливають з авторського договору.

Обґрунтовується необхідність внесення змін до Закону України “Про авторське право та суміжні права”, шляхом безпосередньої вказівки на можливість використання такого майнового авторського права, як право на авторську винагороду, що випливає з авторського договору, в якості предмета застави.

У підрозділі 3.4. “Особливості застави інших майнових прав” дисертант досліджує особливості застави майнових прав, що виникають під час будівництва нерухомого майна та обґрунтовує необхідність викладення ч. 2 ст. 16 Закону України „Про іпотеку” у такій редакції: “Передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, або прав користування такою земельною ділянкою”.

Спростовується твердження окремих науковців (В.Олійника) про виділення застави дебіторської заборгованості у окремий різновид застави майнових прав. Вказується, що таке виділення є недоцільним, оскільки за своєю природою дебіторська заборгованість як економічна категорія у цивільно-правовому розумінні є лише сукупністю прав грошових вимог.

Дисертант вказує на порівняно новий вид застави, що активно використовується останнім часом суб’єктами цивільного обороту – заставу грошових коштів на депозитних рахунках у банківських установах, та робить наступний висновок: незважаючи на те, що гроші визначаються у Цивільному кодексі України як різновид речей, коли мова йде про безготівкові гроші, то саме за правилами застави майнових прав може здійснюватися їх застава, оскільки предметом застави є право вимоги клієнта до банка повернути йому грошові кошти, що знаходяться на депозитному рахунку.

Спростовується твердження, що має місце у юридичні літературі, про можливість застави прав користування надрами, оскільки відповідно до положень діючого законодавства (ст.16 Кодексу України “Про надра”) для отримання таких прав користування обов’язковим є отримання спеціальних дозволів на користування надрами спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, тобто вказані права не є оборотоздатними.

У висновках дисертації викладено загальні підсумки проведеного дослідження застави майнових прав як способу забезпечення виконання зобов’язань. Зважаючи на вживання у вітчизняному законодавстві поряд із терміном застава “майнових прав” також терміну застава “прав вимоги”, робиться висновок, що вказані поняття не є тотожними, а їх існування пов’язане із недосконалою законотворчою технікою і поняття “майнові права” є більш широким та включає у себе “права вимоги”.

Визначається поняття застави майнових прав, зроблено висновок про визначення правової природи застави майнових прав як “змішаної”, тобто такої, що має ознаки як речового, так і зобов’язального правовідношення.

Робиться висновок, що договір застави майнових прав, як найбільш поширена підстава виникнення відповідних заставних правовідносин – це цивільно-правовий договір, відповідно до якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами цього боржника шляхом відступлення боржником (заставодавцем) таких майнових прав на користь кредитора (заставодержателя).

Визначаються наступні істотні умови договору застави майнових прав: суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис майнового права вимоги, що є предметом застави, посилання на зобов’язання, з якого право вимоги випливає, строк такого зобов’язання, а також інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода сторін.

На підставі теоретичних досліджень, аналізу діючого законодавства та судової практики пропонуються конкретні напрями удосконалення українського законодавства шляхом внесення змін та доповнень до ЦК України, Закону України “Про заставу”, а також інших нормативних актів

Робиться висновок про необхідність внесення змін до частини 1 статті 4 ЗУ “Про застави”, у якій вказано, що “предметом застави можуть бути майно та майнові права”, та пропонується викласти її наступним чином: “предметом застави може бути майно, в тому числі майнові права”. Таким чином, знайшла б своє відображення норма ч. 1 ст. 190 ЦК, відповідно до якої майнові права та обов’язки є різновидом майна.

Пропонується скасувати норми ч. 2 ст. 16 Закону України “Про заставу”, яка визначає, що “реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави”, оскільки вона прямо суперечить більш пізній нормі ч. 2 ст. 12 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, яка вказує, що “реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами”.

Дисертантом також запропоновано викласти ч. 2 ст. 16 Закону України „Про іпотеку” у такій редакції: “Передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, або прав користування такою земельною ділянкою”.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нижний С.В. Виникнення та розвиток інституту застави майнових прав // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск . — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 441-446.

2. Нижний С.В. До питання про правову природу застави // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С. 104-110.

3. Нижний С.В. Застава майнових прав, що виникають з орендних правовідносин // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2005. – № 1. – С. 130-134.

4. Нижний С.В. Правове регулювання застави корпоративних прав // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. ----– 2006. – № 3-4 (19-20). – С. 187-192.

5. Нижний С.В. Проблеми галузевої належності інституту застави / Методологія приватного права: Зб. наукових праць / Редкол.: О.Д.Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 340-344.

6. Нижний С.В. Цивільно-правові проблеми оформлення договору застави // Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” 14-15 листопада 2003 року. – С.127-129.

7. Нижний С.В. Застава авторських прав: цивільно-правовий аспект // Держава та право очима молодих дослідників. Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції: Матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2003 року). К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. – С. 267-270.

АНОТАЦІЯ

Нижний С.В. Застава майнових прав як спосіб забезпечення виконання зобов’язань. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2007.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із заставою майнових прав як способом забезпечення виконання зобов’язань.

Автором досліджується історія виникнення інституту застави майнових прав, визначається поняття застави майнових прав, аналізується її правова природа. У дисертації дається визначення договору застави майнових прав, досліджується його предмет та зміст, форма та сторони. В роботі аналізуються механізми звернення стягнення на заставлені майнові права.

Проведено дослідження проблем правового регулювання застави окремих видів майнових прав, а саме: авторських майнових прав, корпоративних прав, майнових прав, що виникають з договору оренди, а також особливості застави інших видів прав вимоги.

В роботі викладено низку пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства.

Ключові слова: застава, майнове право, право вимоги, право грошової вимоги, право користування, застава майнових прав, способи забезпечення виконання зобов’язань, забезпечення виконання зобов’язань.

АННОТАЦИЯ

Ныжный С.В. Залог имущественных прав как способ обеспечения исполнения обязательств. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Институт государства и права им. В. М. Корецкого